Мабуть, всі знають, про нашу любов до гурту Zapaska. Павло Нечитайло  та Яна Шпачинська  Познайомилися і... все. Знаєте це відчуття "мої люди"? :) Яна там - чарівна муза, голос і магія :) А Павло... Ну... В мене враження, що Павло не один, їх декілька, бо... Одна людина не може стільки всього робити одночасно. (Сподіваюсь, Яна на мене не образиться, але ця розповідь буде про Павла, бо... маємо на те поважні причини. Крім участі в гурті "Запаска" він ще й... лідер гурту «Пропала Грамота», поет, кандидат історичних наук, археолог, радіоведучий... Слухали його програми на радіо? То тааак цікаво :) Раджу. (Погугліть Urban World: хроніки взаємопроникнення).   Але зара, здається, Павло з головою занурився у археологію... І, той, хто його знає, не має сумнівів:там відбувається щось грандіозне. І зараз його експедиції потрібна наша спільна та реальна допомога! Дуже коротко (уривки з археологічного звіту за 2016й рік): З червня місяця 2016 року у місті працює Кам’янець-Подільська архітектурно-археологічна експедиція ДП НДЦ ОАСУ ІА НАНУ (керівник к.і.н. Нечитайло П.О.) створена на базі постійнодіючої археологічної експедиції «Кам’янець» (2012-2015 травень). Наукове значення отриманих результатів: - Знайдено сліди першого заселення сучасної площі Польський ринок (IV тис. до н.е) - Встановлено планувальну структуру поселення трипільської культури на території Старого міста (у вигляді концентричних кіл що звужувались до центру). Ці кола складались із житлової забудови, між якими розміщувались виробничі приміщення) - Відкрито першу в Україні металообробну майстерню віком 6 тисяч років. Знахідка розбиває теорію про імпортування міді з Балкан племенами трипільської культури і доводить наявність власних майстерень з переробки та виплавлення міді. - Отримано дані видового складу домашніх та диких тварин, що мешкали в Кам’янці та його околицях 6000 років тому. - Здобуто дані, що допомагають уточнити час заснування Кам’янця-Подільського як міста. Встановлено, що культурний шар з матеріалами середньовічної доби лежить безпосередньо на горизонті трипільської культури (IV тис. до н.е). Найраніші фрагменти кераміки, що можуть мати відношення до ранніх періодів існування Кам’янця-Подільського як міста датуються 2 половиною ХІІІ ст. - Знайдено найраніше кам’яне брукування міської площі в Україні. Мощення Польського ринку із великих вапнякових плит, що лежить між двома горизонтами: рівнем ринкової площі XVI-XVII ст. та бруківкою ХІХ ст. Це перше достовірне кам’яне брукування міської площі в Україні підтверджене як писемними так і археологічними джерелами. - Досліджено унікальну садибу (дім) І половини XVIII століття на Польському ринку. Споруда на кам’яному фундаменті із глинобитними стінами на дерев’яному каркасі. Ідеально збереглись: земляний погріб, цегляна піч, виробнича частина з місцем для плавки металів та обробки кістки. Дім є зразком нетипової для цього історичного періоду будівлі, поява якої була зумовлена важким, післявоєнним станом Кам’янця - З’ясовано важливі аспекти побуту та ремесла стародавнього населення Кам’янця-Подільського. Його ілюструє значна колекція знахідок. За матеріалом виготовлення це наступні категорії: вироби та заготовки з чорного металу (фрагаменти лез та піхов холодної зброї, ядра, гранати, цвяхи, сокири, мотика, вироби та заготовки з кольорового металу (кулі, кулелійки, пластини з орнаментом і без, наперстки, шпильки, кільця, печатки) вироби та заготовки з кістки (насадки та ручки для холодної зброї, гудзики), гончарний посуд, глиняні люльки, фаянсові, напівфаянсові та фарфорові кавові чашки виготовлені в місті Кутахйя та південних провінціях Китаю, раковини каурі, монети, будівельні матеріали (різноманітна цегла, кахлі, білокам’яні блоки). - З’ясовано особливості монетного обігу в Кам’янці-Подільському у XVІІІ ст. Знахідки турецьких та західноєвропейських монет доводять тісні торгівельні зв’язки з Османською імперією. Хронологія монет доволі широка XV-XVІІІ ст. Це показує, що ранні монети не втрачали своєї платоспроможності понад 200 років і ставить під сумнів точність нумізматичного методу датування. - Відкрито важливу сторінку в історії поширення кави та тютюну в Європі. За писемними джерелами, Кам’янець один з перших міст Європи, де з’явились кав’ярні. Тепер – це доведено археологічно, завдяки знахідці колекції турецьких та китайських кавових чашок. Наша колекція є однією з найбільших в Україні. Поширення кави відбувалось одночасно з розповсюдженням тютюну. Попередні наукові результати були представлені співробітниками Кам’янець-Подільської архітектурно-археологічної експедиції на VI-й міжнародній конференції Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника, Міжнародній науковій конференції у м. Винники «Освоєння простору: житло, поселення, регіон», V археологічні читання (м.Меджибіж), Щорічній науковій конференції Національного музею історії України (м.Київ). За матеріалами досліджень вже випущено кілька наукових статей. З результатами досліджень ознайомлені науковці Інституту археології НАН України, Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, Музею історії м. Києва, Рятівної археологічної служби (м.Львів), керівники та науковці підрозділів ОАСУ ІА НАНУ.       Практичне значення отриманих результатів: 1. Результати досліджень трипільської металообробної майстерні на Польському ринку мають всеукраїнське та міжнародне значення і будуть поширюватись як в вузькопрофільних фахових виданнях так і в підручниках з давньої історії Східної Європи. Це гарантує сотні додаткових згадок Кам’янця-Подільського у науковій, навчальній та популярній літературі. 2. Результати досліджень садиби на Польському Ринку дають уявлення про вигляд та планування значної частини площі Польський Ринок після закінчення турецького періоду і передачі міста під владу Речі Посполитої. 3. Знахідки у садибі турецьких люльок та чашок, польської зброї та шляхетської печатки, українського гончарного посуду вписують дім на Польському ринку у міжнародний контекст, і мають бути використані як підгрунтя для співпраці з Польщею та Туреччиною. 4. Проведені дослідження дозволяють відтворити особливості побуту кам’янчан (деталі одягу, прикрас, посуд, раціон, звички та спосіб життя). 5. Комплекс на Польському ринку (бруківки та садиба), за умов музеєфікації, можуть стати яскравим туристичним об’єктом, що не має аналогів в Україні. 6. Колекція знахідок з садиби І половини XVIII ст. може стати окрасою одного з музеїв міста, або представлена окремо як автономна експозиція. Це багатий, яскравий та непересічний матеріал, що справляє враження на фахівців та людей далеких від археології за сферою зацікавлень. 7. Місто поповнилось ще одним об’єктом історико-культурної спадщини. Було складено технічно-облікову документацію на щойновиявлені об’єкти та зареєстровано в обласному відділі охорони пам’яток історії та культури. 8. Дослідження дозволяють уточнити вік Кам’янця. З’ясовано, що перша планувальна структура на території Польського ринку та перша архітектура з’являється ще 6 000 років тому і належить племенам трипільської культури. Над шаром трипільської культури простежено горизонти: XIII-XIV, XV-XVI, XVII-XVІІІ ст. Більш ранніх слідів заселення чи використанні історичного центру міста не виявлено. Фактично, шар XIII-XIV «лежав» одразу на трипільському горизонті. 9. Отримані матеріали та інформація стали підґрунтям для міжнародних наукових зв’язків і залучення до роботи над історичною спадщиною Кам’янця-Подільського науковців Краківського археологічного музею, Жешувського університету, Познаньського університету, Національного музею історії Франції. 10. Інформацію, здобуту під час досліджень, можна ще довго використовувати для популяризації Кам’янця в мас-медіа, інтернеті, науковій літературі, для налагодження співпраці з фондами, міжнародними установами, партнерами та інвесторами. 11. За матеріалами досліджень готується монографія – «Кава і тютюн в Кам’янці. Каталог люльок та кавових чашок з досліджень площі Польський Ринок у 2016 році». 12. Інформація, отримана в ході досліджень є унікальною базою даних, які можна використовувати в міжнародних зв’язках, туристичній галузі, зацікавленні інвесторів, рекламі міста та міської влади, іміджу Кам’янця-Подільського.   Тут ви можете знайти значно більше документів: https://drive.google.com/file/d/1jx257saPRMkHvD6mpimjpo8AudOTWsag/view https://drive.google.com/file/d/1iBgOPXYHPom4kn_zYNHKfPztIwZ6l3x0/view https://drive.google.com/file/d/1s9OV6lFG2K8kdwKYK0L3t7UnMXht8I5_/view\ https://drive.google.com/uc?id=1s9OV6lFG2K8kdwKYK0L3t7UnMXht8I5_&export=download   UAPORTAL.CZ 

Чехія не має наміру визнавати Крим російською територією і вимагає від Москви негайного звільнення українських політв'язнів. Про це йдеться у заяві МЗС Чеської Республіки з нагоди п'ятиріччя анексії півострова. "Чеська Республіка, яка також пережила військову окупацію частини своєї території сильною сусідньою країною, залишається непохитною у своїй відданості проведенню політики невизнання", - йдеться у заяві. У ній наголошується, що п'ять років тому, анексувавши Крим, Росія здійснила кричуще порушення міжнародного права. Чеська Республіка, а також Європейський Союз і переважна більшість країн продовжують вважати Кримський півострів частиною України. У Празі занепокоєні тривалою мілітаризацією території Криму, а також порушенням безперешкодного і вільного судноплавства через Керченську протоку і в Азовському морі, що є ще одним кричущим порушенням міжнародного права. "Більше того, це створює загрозу стабільності й безпеки в Європі", - йдеться в заяві. МЗС ЧР зазначає, що після окупації Криму Російською Федерацією основні права людини і громадянські права кримських татар, а також інших етнічних і релігійних громад були порушені. Офіційна Прага закликає Російську Федерацію забезпечити дотримання міжнародних стандартів у галузі прав людини, а також негайно звільнити Олега Сенцова та інших незаконно затриманих громадян України, включно з членами екіпажів захоплених в листопаді 2018 року українських суден. Про це повідомляє: ukrinform.ua     На засіданні Координаційної ради українських організацій у Чеській Республіці в п'ятницю 15 березня голови українських організацій ухвалили текст заяви до Парламенту, уряду, політичних партій та громадськості Чеської Республіки, у якій закликали підтримати Україну в її боротьбі з російською агресією та посилити міжнародний тиск на Росію, яка, порушуючи всі міжнародні зобов’язання, уже 5 рік веде відкриту збройну агресію проти України. На прохання керівників організацій, що підписалися під текстом заяви, викладаємо чеський і український тексти заяви. ➡️Звернення керівників українських громадських організацій ЧР до Парламенту, Уряду, Президента, політичних партій та громадськості Чеської Республіки у зв'язку з п'ятими роковинами початку збройної агресії Росії проти України П’ять років тому розпочалася відкрита фаза російської агресії проти України. Окупувавши Крим та захопивши частину Донецької та Луганської областей України, Росія порушила десятки норм і принципів міжнародного права, включаючи Статут ООН, а також цілу низку двосторонніх українсько-російських угоди. Розв’язана Росією проти України неоголошена війна вже стала найтривалішим в новітній історії Європи активним військовим конфліктом. Майже щоденно Україна втрачає на фронті своїх найкращих синів і дочок.В результаті російської агресії було окуповано 44 тис. кв км або 7% території України, яка внаслідок дій Кремля несе величезні людські та економічні збитки. Ця війна вже забрала життя понад 13 тисяч українців, більше 28 тисяч зазнали поранень. 1,8 мільйонів мешканців Криму і Донбасу змушені були залишити свої домівки. Окуповані території Росія перетворила на чорну діру, де масово порушуються права людини. Десятки українців та кримських татарів за надуманими звинуваченнями кинуті за грати – як на окупованих територіях, так і в самій Росії. Багато незгодних з кремлівським режимом переслідуються, піддаються тортурам, зникли безвісти або ж були убиті.Незважаючи на тиск міжнародної спільноти, Росія не лише не припиняє свої агресивні дії, а й розширює їх – сьогодні Кремль вже намагається анексувати Азовське та Чорне моря і Керченську протоку.Гібридна агресія Росії проти України включає в себе не лише військові інструменти, а й масовану дезінформаційну та пропагандистську кампанію, кібератаки, намагання дестабілізувати внутрішньополітичну та економічну ситуацію в країні.Ми українці Чехії, представники понад 100-тисячної української громади, яка проживає в Чехії, звертаємося до Парламенту, Уряду, Президента, політичних партій та громадськості Чеської Республіки із закликом підтримати Україну у її протистоянні агресії з боку Росії, однозначно виступити проти спроб поставити під сумнів територіальну цілісність України, посилити тиск на Росію, зокрема шляхом посилення економічних санкцій проти кремлівського керівництва з тим, щоб змусити його повернутися в рамки міжнародного права. Чеські українці завжди були і завжди будуть відповідальними членами чеського суспільства, які роблять свій внесок в процвітання Чехії. Однак ми не можемо спокійно спостерігати за тим, яке беззаконня сьогодні творить Росія проти нашої історичної батьківщини, а тому апелюємо до чеських політиків з проханням зайняти принципову позицію в цьому питанні. Хто, як не Чеська Республіка, яка у своїй історії сама пережила трагедії окупацій тоталітарними режимами, мав би краще зрозуміти те, що сьогодні відбувається в Україні?Віримо що Чеська Республіка, для якої демократичні цінності, права людини та верховенство міжнародного права завжди були пріоритетом, зробить все можливе, щоб агресор поніс заслужену відповідальність за свої дії, а Україна отримала змогу сама обрати своє майбутнє та своє зовнішньополітичне спрямування. Головне фото: Крим Реалії

Майже кожен наймодавець потрапляв у ситуацію, коли його наймач з будь-якої причини припиняв вносити належну квартплату. Певною мірою від такої ситуації можна «підстрахуватися», вимагаючи при укладенні договору внести гарантійну суму – заставу, яка потім зараховується на погашення заборгованості за квартплатою. Втім, такий порядок дій приносить лише тимчасовий ефект та не вирішує ситуації, коли гарантійну суму вже вичерпано, а наймач продовжує мешкати в квартирі без належної оплати. Вищенаведене ніяк не впливає на бажання наймодавця якомога скоріше позбутися такого наймача, аби заборгованість за квартплатою не зростала без зайвої необхідності, а квартиру можна було в найкоротші строки знову здати. Можливість виселити наймачів-неплатників, на жаль, досить ускладнюються законодавством, і покращення в цьому відношенні не приніс навіть новий Цивільний кодекс. Цю статтю присвячено в першу чергу проблематиці найму квартир – з коротким екскурсом у сферу оренди нежитлових приміщень на завершення. Процесуальний захист Справа в тому, що для фактичного виселення наймача, який не бажає звільняти помешкання, недостатньо простого факту припинення договору найму. Необхідно також отримати підставу для звернення стягнення у вигляді судового рішення за позовом на виселення. А шлях до такої санкції на примусове виселення досить непростий, особливо в ситуації, коли наймач, виступаючи відповідачем, вживає всіх законних засобів для свого захисту, при цьому продовжуючи фактично займати житлоплощу, за яку він належним чином не вносить встановленої квартплати. Якщо наймачеві передано повідомлення про розірвання договору найму квартири (яке може здійснюватись лише на законних підставах), наймач має право захищатися від такого розірвання (тобто в двомісячний строк з дня отримання ним згаданого повідомлення), звернувшись до суду з позовом. При цьому подання позову на законність розірвання договору найму квартири не перешкоджає добровільному виселенню з найманої житлоплощі. Як уже розповідалося вище, власник не може примусово виселити квартиранта своїми силами. Проте наймодавцю ніщо не заважає подати зустрічну заяву на звільнення житлоплощі або окремий позов на таке звільнення. Ці провадження в подальшому можуть бути об’єднані, проте це не обов’язково. Якщо подано позов на звільнення житлоплощі, розгляд законності розірвання договору найму вважається попереднім питанням у провадженні про примусове виселення, тому провадження в справі виселення переривається до моменту завершення провадження в справі законності розірвання договору найму. Враховуючи середню тривалість судових проваджень у Чехії, такий законний порядок дій може розтягнутися буквально на роки. Абсурдність кримінальної репресії Примусове виселення квартирантів власними силами, до якого вдаються деякі наймодавці, намагаючись уникнути судової тяганини, тягне за собою серйозні наслідки, включаючи кримінально-правові. Якщо в ситуації, коли до порожнього будинку або квартири самовільно вселяється (займає житлоплощу) жилець, якому ніколи не надавалося права на користування такими приміщеннями, це розглядається як кримінальне правопорушення (незаконне обмеження в правах на будинок, квартиру або нежитлове приміщення), відповідальність за яке несе саме такий несанкціонований жилець (так званий сквотер), то в разі, якщо такий наймач раніше володів дійсним правом на користування квартирою (у цьому випадку – договором найму) та користується цією квартирою безперервно до сьогоднішнього дня (тобто ніколи не звільняв її та не виселявся з неї), склад такого кримінального правопорушення в його діях уже відсутній, навіть якщо відносини найму втратили законну силу задовго до цього. Навпаки – якщо наймодавець проникне в квартиру, якою наймач фактично продовжує користуватися (незважаючи на те, що договір найму з ним розірвано), без згоди останнього або навіть проти його волі, такі дії можуть розцінюватися як кримінальне правопорушення «Порушення недоторканості житла». Подальше перебування на житлоплощі, право на оренду якої втратило чинність, хоч і вважається протиправними діями, проте кримінальна відповідальність наймача вступає в силу з моменту набрання законної чинності рішенням суду, що наказує наймачеві звільнити згадану житлоплощу. Простий факт отримання наймачем повідомлення про розірвання договору не є підставою для притягнення наймача до кримінальної відповідальності. Наймач перебуває під захистом від самовільного виселення наймодавцем навіть у разі, якщо в наймодавця на руках наявне рішення суду про обов’язок наймача звільнити квартиру, що вступило в законну силу. При цьому за наявності рішення про звільнення житлоплощі, що набрало законної чинності, існує легальний шлях у вигляді звернення примусового стягнення. Альтернативне вирішення Одним зі способів, в які наймодавці намагаються фактично виселити з квартири наймачів-неплатників, є відключення в квартирі електроенергії або водопостачання. Проте і такі дії наймодавця розцінюються як кримінальне правопорушення – не тільки якщо наймодавець відключає неплатнику електроенергію самостійно, але навіть у разі, якщо через несплату наймодавцем відповідних платежів таке відключення здійснює постачальник електроенергії, який має право так діяти при так званій несанкціонованій витраті електроенергії. Така судова практика є стійкою, і переломного рішення протилежного характеру найближчим часом очікувати не слід. Таким чином, з вищевикладеного випливає, що чинне законодавство ставить наймодавців у становище, при якому право наймача на безперешкодне (хоч і де факто протиправне через несплату квартплати) користування житлоплощею (тобто на недоторканість житла) має значну перевагу перед правом власності наймодавця. У зв’язку з цим багато учасників відносин найму (або колишніх учасників припинених відносин найму) з урахуванням обмежених юридичних можливостей вдається до використання різних ситуацій, пов’язаних з користуванням квартирою або будинком, де знаходиться квартира (наприклад, пошкодження дверей, зламаний ключ у замку, аварія води або газу, матеріальна або житлова скрута), з метою звільнення житлоплощі або, навпаки, відстрочення її звільнення, часто навіть не усвідомлюючи правових наслідків таких дій. При цьому слід відзначити, що практика здачі квартир є дуже неоднорідною, і багато питань у наявній судовій практиці зовсім не розглядалося. Наприклад – чи зобов’язаний наймодавець після здійсненої з об’єктивних причин заміни замка в дверях квартири, де безпідставно проживає колишній наймач, договір найму з яким втратив чинність, видати такому жильцю новий ключ. Видається очевидним, що проникнення наймодавця в квартиру проти волі квартиранта з метою відвернення безпосередньої загрози заподіяння шкоди не може вважатися кримінальним правопорушенням. Проте подальша видача нових ключів за певних обставин може розглядатися як конклюдентне (за замовчуванням) укладення нового договору найму (останній хоч і повинен оформлюватись письмово, проте такий недолік форми наймодавець не вправі застосовувати проти наймача). Ще одним питанням, з якими можна зустрітися в контексті звільнення житлоплощі, протиправно займаної жильцями без чинного договору найму, є та обставина, що не кожна квартира здається наймачам з метою задоволення їхніх житлових потреб. Якщо житлоплощу знято з метою подальшого піднайму (наприклад, короткострокова здача туристам), то, на мою думку, слід ретельно обмірковувати ступінь захисту, який у таких випадках належить наймачу за рахунок втручання в сферу права власності наймодавця. Звісна річ, не можна вважати, що наймач-неплатник може розраховувати на такий самий (тобто майже абсолютний) захист від наймодавця і в разі використання ним орендованої житлоплощі (не нежитлового приміщення) для підприємницької діяльності. Можливості вирішення – житлоплоща У контексті вищевикладеного не можна не задати питання: чи взагалі існує інше – більш швидке, ефективне та водночас законне вирішення ситуації, аби уникнути затяжного судового провадження в справі звільнення нерухомості? При звільненні житлоплощі не можна порадити ніяких інших дій, крім подачі позову на виселення з подальшим призначенням примусового виконання. Можливості вирішення – нежитлові приміщення При оренді нежитлових приміщень на перший погляд рішенням представляється застосування орендодавцем права на затримання майна в тлумаченні положень ст. 2234 Цивільного кодексу ЧР, якими передбачено право орендодавця затримувати належне орендарю рухоме майно, що на момент затримання знаходиться в орендованих приміщеннях, з метою забезпечення виконання вимоги. Таке затримання майна слід оформити письмово, тобто довести його до відома орендаря та повідомити йому підставу затримання. Втім, вищезгаданий захід не має практичного сенсу без фактичного вилучення згаданого майна. Як уже згадувалося, фактичне затримання рухомого майна, що передбачає встановлення орендодавцем безпосереднього контролю над таким майном, наштовхується на перепони у вигляді необхідності фактично потрапити в приміщення та взяти речі під контроль (вилучити їх), що практично неможливо зробити проти волі орендаря, не ризикуючи, що такі дії будуть у подальшому розцінені як кримінальне правопорушення. Хоча в даному випадку можна знайти підтримку у висновку Верховного суду ЧР у справі № 28 Cdo 2940/2005 від 18 жовтня 2005 р., де говориться: «У справі, що є предметом розгляду, орендодавці не вчиняли протиправних дій, оскільки після припинення відносин оренди нежитлових приміщень останні орендар належним чином не звільнив, що спонукало орендодавців удатися до звільнення нежитлових приміщень власними силами. Порядок їхніх дій при звільненні приміщень – хоч і з наявністю елементів самовільності, проте зафіксований у нотаріальному записі та супроводжуваний здачею рухомого майна на зберігання – не можна розцінювати ні як принципово протиправний, ні як аморальний у тлумаченні ч. 1 ст. 3 ЦК... За наявного стану справ орендодавці діяли цілком адекватно як власники, яких захищають як положення ч. 1 ст. 126 ЦК, так і стаття 1 Хартії основних прав та свобод; в обох законодавчих гарантіях закріплено право володіти майном у повному обсязі, включаючи право на безперешкодне та безперервне користування ним», такий порядок дій не можна порекомендувати навіть при оренді нежитлових приміщень, не кажучи вже про найм житлоплощі. Можна, безперечно, міркувати так, що орендодавець у цьому разі проникає в нежитлові приміщення не з метою звільнення таких приміщень, а з метою затримання рухомого майна. Хоча для наявності складу кримінального правопорушення «Порушення прав на будинок, квартиру та нежитлове приміщення» (включаючи кримінальне правопорушення «Порушення недоторканості житла») вимагається довести намір, спрямований саме на таке порушення, такий порядок дій, – зокрема, враховуючи складність доведення – не можна порадити по відношенню до договорів найму житлоплощі, де судова практика є особливо суворою. У становищі, коли орендар після розірвання договору оренди не лише відмовляється звільнити приміщення, але в подальшому активно захищається та підтримує зв’язок (хоч і обмежуючись відмовою орендодавцю в його вимогах), такий порядок дій не можна надійно порекомендувати навіть для нежитлових приміщень. Крім того, судова практика в цьому плані не є одностайною, і новітні тенденції прямують, скоріше, до подолання вищенаведеного прецеденту, – наприклад, у своєму рішенні за № справи 25 Cdo 365/2006 Верховний суд ЧР встановив, що таке звільнення приміщень власними силами є протиправним, чітко зазначаючи: «Позивач виселила колишніх наймачів з квартири самостійно. З її позицією, що обґрунтовує її дії положеннями ст. 6 ЦК, не можна погодитись. Сутність самозахисту полягає в тому, що уповноважений суб’єкт забезпечує здійснення свого права власними силами та засобами. У сучасному праві самозахист як форма захисту суб’єктивних прав обмежується конче необхідними обсягами. У положеннях ст. 6, якими регулюється так званий допустимий самозахист, міститься визначення самозахисту як суб’єктивного права особи, що перебуває під загрозою, на попередження безпосереднього незаконного зазіхання на її право. Допустимий самозахист задовольняє межам законного дозволу та є обставиною, що виключає протиправність; в іншому разі, якщо він виходить за такі межі, згадані дії є ексцесом, і правовий захист на них не поширюється (перевищення допустимого самозахисту). Цивільний кодекс виходить із загального принципу допустимості самозахисту у випадках, коли не можна отримати дієву допомогу від влади. Це випливає як з буквального тексту положень ч. 6 ЦК, так і з її системної класифікації по відношенню до стст. 4, 5 ЦК. З цього, зокрема, випливає, що положення ст. 6 ЦК не допускають так званого наступального самозахисту. Повноваження приводити судове рішення у виконання належить тільки суду, а не учаснику провадження, а з підсумків провадження в судах обох інстанцій категорично не випливало, що позивачу загрожувало таке безпосереднє зазіхання на її права, яке унеможливлювало їй здійснити визнане судовим рішенням власне право застосувати стандартний порядок дій через звернення примусового стягнення, передбачений у положеннях ст. 339 та наступних ЦСК. Таким чином, відсутність умов для допустимого самозахисту є однозначною. З цього випливає, що дії позивача слід розцінювати не як допустимий самозахист, а як ексцес, тобто і в цьому разі діє те, що позивач як власник квартири не мала повноважень застосовувати право на її звільнення в позасудовому порядку». Хоча вищенаведений прецедент стосувався квартири, а не нежитлового приміщення, ця обставина не грає значної ролі в його вмотивуванні, що робить його застосовним і для нежитлових приміщень. На завершення можна тільки констатувати, що єдиним цілком законним порядком дій є подання позову на звільнення нерухомості з подальшим зверненням примусового стягнення. Таким чином, наймодавцям (орендодавцям) доведеться змиритися з тим, що недостатньо ретельний вибір наймача (орендаря) може потягнути за собою значний час та видатки при припиненні найму (оренди). Автор: Магістр Катержіна Заґорова, адвокат Джерело: epravo.cz, 13 липня 2017 р. Переклад: Сватослав Щиголь, судовий перекладач української та російської мовтел. 603-789-485

Відмінності у навчанні в Празі дітей з української і нідерландської меншин Як говорить глава Української греко-католицької церкви Святослав (Шевчук), зберігати українську тотожність у всьому світі допомагають три фактори: українська церква, українська організація і українська школа. Тож всюди, де створювалися нові українські діаспори, відкривалися й українські школи. При цьому, як ми побачили з чеського досвіду, українцям зробити було це набагато важче, ніж представникам інших країн, адже оплачувати українську освіту їм зоводиться самотужки – ні потужної державної, ні підтримки приватних фірм вони не мають. Радіо Свобода дізнавалося про те, як навчаються у Празі українські діти і їхні ровесники з Нідерландів. – …У 1814 році він народився. Чому ви такі малесенькі, а вже знаєте його прізвище?   – Він був добре вихований. – Так, добре вихований він також був. Це відкритий урок у першому і третьому класах української суботньої школи у Празі, присвячений Кобзарю. Першокласники і третьокласники навчаються в одному просторому приміщенні в самому центрі міста.  Сюди щосуботи Степан приводить за руку свою 7-річну онуку. Під час відкритого уроку вона декламувала вірш «Сон», чим розчулила свого діда. Він переконаний, що головне завдання, яке стоїть перед вчителями української школи, – зробити так, аби ці рядки не втрачали своєї цінності для тих, хто може їх прочитати. «Яке б покоління не було, нас навчали з давніх-давен, і ми мусимо підтримувати й навчати їх, аби вони не забували свою рідну мову і свої традиції. Аби вони знали, що ми на чужині, аби вони, як заповідав Тарас Григорович Шевченко, могли чужого навчатися і свого не цуратися», – вважає чоловік. Він та його родина належать до близько 100-тисячної української меншини у Чехії – однієї з найчисленніших. Майже половина чеських українців живуть у Празі. Учителька початкових класів Наталя Соловчук каже, що саме для них суботня школа «Ерудит» працює вже 10 років. Попервах мало хто з заробітчан міг приїхати до Чехії з сім’єю. Дітей залишали вдома, сподівалися, що заробітки – тимчасове явище. Але коли ставало ясно, що робота в Україні з’явиться ще нескоро, багато українців шукали можливості зостатися у Чехії назавжди і перевезти сюди родини. Спочатку українська школа допомагала дітям, що переїхали сюди, подолати стрес через різку зміну середовища. Утім, як показала згодом практика, діти адаптуються доволі швидко. Наталя Соловчук   «Всі чемно пішли до чеської школи, а до української почали звертатися з тим, що виникла потреба, бо батьки розмовляють вдома українською мовою, їм бракує цього спілкування, і це спілкування саме в нас тут, у школі, вони можуть отримати», – розповідає Радіо Свобода Соловчук. Україна – в серці, українська – з любові Мама одного з учнів Вікторія Янків переїхала в Прагу з Івано-Франківщини майже десять років тому. Але відстань між чужиною і батьківщиною у понад тисячу кілометрів, каже, стає менш відчутною, коли українськість знаходить свій прояв. «Найважливіше тут – відкрити душу дітей до любові. Так як вони перебувають тут за кордоном, цю любов до України вони все одно мають відчути в своїх серцях. Ми підтримуємо українські традиції: Паска, Різдво, Свята вечеря, колядки – це те все, що наше рідне», – переконана Янків. Як розповідає директор школи Наталія Фаркаш, педагогічний склад – дев’ять постійних вчителів, охочих працювати за символічну плату для 85 учнів, які приходять сюди щосуботи. Зарплату вчителям, оренду приміщення, підручники та всі інші шкільні потреби, включно з прийомом комісії з Києва, батьки учнів української школи покривають зі власної кишені. Виїхавши з України, вони її не покинули і в цьому дусі виховують і своїх дітей. Останніми роками кількість учнів потроїлася – зростає кількість дітей, які народилися у Чехії і чиї батьки хотіли б, щоб їхні діти зберігали зв’язок з батьківщиною. Для тих, хто планує повернутися в Україну, важливо, що школа використовує українську навчальну програму і в співпраці з Міністерством освіти дає можливість отримати український атестат. Для цього діти мають скласти зимову та літню сесії під наглядом комісії з Міжнародної української школи, структурного підрозділу Міністерства освіти з Києва. Це дає їм право вступати в українські виші (за умови складання ще й зовнішнього незалежного оцінювання вже на території України). Українська школа у Празі зосереджується на тому, чого дітей не навчать у чеській школі. Адже часу обмаль: п’ятиденний графік втискають в один день. Соловчук наголошує, що вона та її колеги виховують творчу особистість, а не виконавця, намагаючись таким чином адаптувати своїх учнів до європейської реальності. «Ми не ставимося до дітей з дуже жорсткими вимогами. Ми дітей стараємося підвести до того, щоб вони хотіли дати нам потрібний результат. Ми не заставляємо їх нічого зубрити», – пояснює Соловчук.  Пробудити ідентичність по-нідерландськи: мова – це можливості Українці – не єдині, хто не забуває свою мову на чужині. У Празі для 3-тисячної нідерландської меншини працює краєзнавчий центр, де діти з нідерландських чи змішаних родин, що живуть і працюють у Празі, можуть вдосконалити свої знання нідерландської мови та культури. Як розповідає Радіо Свобода директор центру «Нідерландська освіта у Празі» Ан-Марі Матхійсе, у центрі навчається 65 учнів віком від 4 до 15 років. Сама вона перебралася до Чехії з Нідерландів понад 20 років тому. Каже, її досвід не типовий: більшість нідерландців так надовго тут не затримуються. Зазвичай у Чехію приїжджають ті, хто працює або на міжнародні компанії та банки, що мають тут зв’язки, або у дипломатичних установах. Обидві сфери передбачають кадрову ротацію. Тож діти таких працівників, як правило, жили і в інших країнах. Їхня найсильніша мова нерідко – англійська. «Ці діти не завжди бачать себе нідерландцями. Нідерланди – це більше країна їхніх дідусів та бабусь. Це країна, яку вони відвідують час від часу, щоб побачити друзів і родину», – каже вона. На відміну від українців, які оплачують свою школу з невеликих заробітчанських зарплат, роботодавці нідерландських батьків фінансово заохочують їх пам’ятати про своє коріння, взявши на себе витрати за їхнє навчання нідерландської мови та культури. Центр нідерландської освіти функціонує як одноденний факультатив в кількох міжнародних школах у Празі. Шкільна програма розроблена нідерландським урядом. Так само, як і у випадку з українською школою, вчителі нідерландської скорочують її за рахунок предметів, які викладають дітям в основній школі. Частина групи приходить у Центр нідерландської освіти з місцевих чеських шкіл – це переважно діти змішаних пар, у кого один із батьків – нідерландець чи фламандець, адже фламандська дуже близька до нідерландської (часом навіть кажуть, що це варіант нідерландської мови, якою розмовляють у Бельгії – ред.). «Для багатьох із цих дітей Нідерланди не є чимось важливим. І це зазвичай їхні батьки хочуть, аби вони вчили нідерландську, тому що вони вважають, що це добре для їхнього майбутнього. Можливо, вони поїдуть у Нідерланди здобувати вищу освіту чи працювати. Але дітям, схоже, дуже комфортно у тій космополітичній атмосфері. Для них це дім», – ділиться спостереженнями Матхійсе. Свій «нідерландський дім» діти з центру нідерландської освіти, можливо, возитимуть з собою по всьому світу, а можливо, житимуть у ньому поруч з «українським домом», який зводиться у Празі зусиллями кількох десятків небайдужих українців. Автор: Ярослава Куцай Радіо Свобода

Прага – У Празі в самому центрі міста в історичній будівлі колишньої митниці відкрився Музей комунізму. Його експозиція розгорнулась на 1500 квадратних метрах і розповідає про історію колишньої Чехословаччини після комуністичного перевороту – від лютого 1948 року і до демократичної Оксамитної революції в листопаді 1989 року, тобто часу падіння тоталітарного режиму. Експозицію музею можна умовно розділити на три частини: «Ілюзії», «Реальність», «Тортури». На початку серед експонатів у залах представлені, зокрема, агітаційні й пропагандистські плакати комуністичної доби з маршами молоді на першотравневих демонстраціях чи із закликами до виконання і перевиконання норм праці. В цій частині музею також можна побачити низку пам’ятників і портретів вождів – від Карла Маркса до Леніна і Климента Ґотвальда. Один з пам’ятників автори експозиції все ж показали не в оригінальному розмірі, а лише на фото. Мова про найбільший в Європі пам’ятник Сталіну, встановлений на Летенському пагорбі у Празі в 1955 році. Його висота сягала неба – 22 метри, вага – 17 тисяч тонн, в народі цю велетенську глибу каменю називали «чергою за м’ясом», після розвінчання культу особи в 1962 році пам’ятник був демонтований. І з цією історією відвідувачів знайомить експозиція музею. Значна частина експонатів розповідає про переслідування інакодумців у Чехословаччині, про долі тих, кого комуністичний режим загнав за ґрати чи утримував в таборах праці в уранових шахтах. Для допитливих в експозиції музею є навіть протоколи допитів STB – комуністичної служби безпеки, з якими можна познайомитись, чи відтворений інтер’єр камери з дерев’яними лавами і гасовою лампою. Тут також ланцюги, замки і молоти – нехитрі засоби праці і побуту тієї доби. Як розповів Радіо Свобода один із авторів експозиції Алекс Кураб: «Ми не намагаємось розповідати, починаючи від першого експонату, що це був жахливий час, поганий час, що це було щось трагічного. Ми тільки говоримо: ось так ця історія розвивалась, ідіть і самі дивіться, це – факти. На самому початку була якась думка, потім дійшло до практики, до реальності, але далі – це страхіття. Для нас найтяжчим з усього в музеї є історії про багатьох ув’язнених людей. Якщо рахувати із загиблими в таборах праці, які були відкриті саме для політичних в’язнів, то ми говоримо про 7 тисяч жертв. Люди гинули в цих таборах за нелюдських умов праці в уранових шахтах чи потім помирали від наслідків ув’язнення». Серед почесних гостей на відкритті музею був відомий чеський письменник і дисидент Їржі Странскі, який сам був двічі режимом ув’язнений і провів за ґратами близько 10 років свого життя. На думку Їржі Странского, такі музей, як Музей комунізму в Празі, сучасникам потрібні. В коментарі для Радіо Свобода Їржі Странскі, зокрема, наголосив, що важливо, «щоб люди на власні очі побачили те, що було, ніж щоб хтось їм це пояснював, тому що коли пояснюють, можна подумати, що факти або прикрашають, або роблять ще гіршими, ніж вони були насправді, тож я радий, що музей є тут, у центрі міста, тому що люди сюди прийдуть». Як зазначив Їржі Странскі, сам він часто ходить до шкіл, зустрічається з учнями, розповідає їм про свою долю і життя: «Я майже двадцять років ходжу до шкіл на зустрічі з дітьми. Відомо, що, особливо раніше, в підручниках нічого про це не писалось. Після падіння режиму сьогодні мені приносять радість і зустрічі зі студентами. Думаю, що цей музей на часі». В експозиції музею можна також познайомитись з долею інших дисидентів і борців з комуністичним режимом, наприклад, в’язня, згодом першого президента Чехословаччини і Чеської Республіки Вацлава Гавела. Діяльність Музею комунізму в Празі проводиться завдяки підтримці чеської приватної фірми.   Оксана Пеленська Радіо Свобода  

Ввечері 2 травня у Празькому кінотеатрі Bio|Око відбувся показ документального фільму “Міф”. Якщо Ви із цим фільмом іще не знайомі, то щиро радимо цю ситуацію виправити. “Міф” – це фільм про Василя Сліпака, українця, соліста Паризької національної опери, який загинув у бою від кулі снайпера на Сході України. Один із режисерів стрічки Леонід Кантер назвав “Міф” найбільш касовим документальним фільмом в Україні: “Його показали в усіх великих містах усі найбільші кінотеатри”.       Показ у Празі відбувся зусиллями громадської організації “Українська Європейська Перспектива” та  “UAportal” за підтримки Посольства України в Чеській Республіці. “У нас немає можливості робити велику рекламу, тож ми діємо методами партизанського маркетингу і запрошуємо вас усіх включитись у цю партизанську боротьбу” –  жартівливо (а у кожному жарті, як відомо, є лише частина жарту) прокоментував ситуацію режисер фільму Леонід Кантер. Адже саме громадські організації та волонтери українських діаспор допомагають організовувати покази у країнах світу. Таким чином “Міф” уже побував у великих турах Сполученими Штатами, Канадою, Італією, Німеччиною, і після Праги попрямував до Польщі. Постійна гастрольна команда фільму складається всього із двох осіб: режисера стрічки Леоніда Кантера і продюсера Катерини Мізіної. На деяких показах присутній також хужодник-карикатурист Юрко Журавель.  Один із режисерів фільму "Міф" Леонід Кантер Леонід Кантер пояснив UAportal рішення особисто супроводжувати фільм під час гастролів країнами Європи та світу: - Коли народжується маленька дитинка, треба спершу навчити її ходити – умовно кажучи. Це те, що наразі відбувається із нашим фільмом. Фільм уже є, але якщо його просто віддати, то його будуть показувати у жахливих умовах, жахливо показувати. Тобто, треба його супроводжувати. Ми возимо фільм по світу, стежимо за тим, щоб його показували у технічно якісних умовах, щоби були люди, щоби була класна реклама, і так далі. Чому? Тому що для нас дуже важливо, аби історію Василя Сліпака дізнались якомога більше людей. Всі, хто дізнаються цю історію, вони вже не сприйматимуть Україну лише як вареники або як Чорнобиль. Вони сприйматимуть Україну як Василя Сліпака, будуть любити Україну, поважати Україну і намагатися допомогти цій країні.                                                                                                                                         Гроші, отримані за показ фільму, ГО “Українська Європейська Перспектива” передасть команді на подальші проекти. Також безпосередньо у глядачів була можливість підтримати українське кіновиробництво. Крім традиційної скриньки для фінансових внесків, Леонід із Катериною привезли до Праги футболки із дизайном фільму “Міф” та DVD із документальним фільмом “The Ukrainians: Добровольці Божої чоти” про захист Донецького аеропорту – від режисерів “Міфу” Леоніда Кантера та Івана Яснія. З аукціону також продали календар “Знай наших” із ілюстраціями Юрка Журавля – ціна піднялась до трьох тисяч крон. Юрко Журавель – автор анімацій у фільмі “Міф”, лідер музичного гурту “OT VINTA” і український просвітник, створив календар-галерею, яка вміщує 108 портретів українських видатних особистостей, починаючи Ярославом Мудрим і до героїв сьогодення: військових, вчених, композиторів, художників, які увійшли в українську та світову історію, науку, культуру;  також містяться короткі відомості про їх діяльність, подвиги, винаходи, твори та цитати і вислови, що стали крилатими. На останній сторінці календаря є і Василь Сліпак. Календар надрукований українською та англійською мовами.       Ми поцікавились, наскільки велика постійна команда Міфотворців, на що Леонід Кантер відповів просто: “У нас немає постійної команди”. - Ми працюємо завжди на основі фрілансу та збираємось завжди під проект. Ми завжди намагаємося зібрати зоряний склад, тобто всіх найкращих – найкращих з найкращих. Я їх всіх знаю, насправді, тому що я із кимось вчився, із кимось виріс, з кимось працював. Питання найчастіше постають стосовно грошей. Хоч майже всі вони кажуть: „Ми готові працювати безкоштовно“, – по факту це означає, що вони готові працювати у вільний від роботи час. А роботи у цих людей стільки, що вільного часу немає. І тому така робота – день на тиждень, або вночі після роботи – є неефективною. - Як довго створювався „Міф“? - 17 місяців. До команди Міфотворців у якийсь момент залучили рідного брата Василя – Ореста Сліпака: - Він включився, він підказував нам усе, він розказував. Ми постійно із ним зустрічалися, спілкувались, ми їздили до Франції – він теж приїжджав. Тобто, він був нашим гідом по життю свого брата.     Фільм “Міф”, можна сказати, не надає відповідей про життя, вибір і смерть Василя Сліпака, а навпаки – ставить запитання. “За що загинув Василь Сліпак?” Чому він обрав окопи Донбасу замість паризької сцени? Як любив Василь Сліпак? Тема двох світів – світів життя і війни – невичерпна, індивідуальна, особлива, простих відповідей нема. Сам Леонід Кантер знає обидва світи “із перших рук” – він також був на війні. У 2014 році Леонід служив у добровольчому батальйоні: “3 дні розбиралися з автоматами і 3 дні марширували, через 6 днів підготовки на сьомий вирушили на фронт”. Василь Сліпак служив у добровольчому батальйоні ДУК “Правий сектор”. У добровольчих батальйонах воювали люди переконань і люди вибору, люди із мінімальним досвідом, але із максимальною силою волі. Адже це була єдина можливість для цивільного потрапити на передову – у лавах ЗСУ ніхто би Василя не пустив на фронт. А він хотів потрапити “на вістря ножа” – як зазначив Леонід Кантер.  “Ми не можемо продовжувати брехати самим собі” – сказав Василь Сліпак і вирушив на фронт. У фільмі показали, що Василь вертався на фронт двічі, насправді ж – тричі. І за третім разом він загинув. “Коли ти потрапляєш у це середовище, - говорив Кантер глядачам у залі, - ти потрапляєш у братство. Там немає напівміри, там є лише життя або смерть. Там немає якихось хитрощів, чогось такого. І, звичайно, дуже хочеться повертатися до такого”. Окрім Василя, серед живих уже немає трьох інших героїв фільму. Один із них – “Сім’янин” – є героєм “Міфу” та “Добровольців божої чоти”, був Кіборгом, після його смерті залишилось п’теро дітей. І ці герої – лиш менша частина загиблих, ті, чиї імена ми пам’таємо, про яких ми говоримо і пишемо, про яких знімають фільми. Утім із життя пішло значно більше хлопців і дівчат. Ми, на жаль, не пам’ятаємо імена усіх, і навряд чи колись їх усі зможемо запам’ятати. Тож чого варта їх смерть? Ми не претендуємо на те, аби відповісти на це питання. Але ми радимо вам подивитись “Міф”, аби самостійно поставити важливі для Вас запитання і самостійно знайти на них відповіді. Ми радимо Вам подивитись “Добровольці Божої чоти” та усі інші документальні й художні фільми про війну в Україні. Ми радимо Вам подивитись на війну через призму людського – людських переконань, людських прагнень, людських життів. Чи була даремною, чи недаремною смерть Василя – це питання піднімається у фільмі, як зауважує режисер. “Насправді, відповідь залежить від кожного з нас, від вас, і від мене. Якщо ми проживемо своє життя на всі 100%, щиро, чесно, якщо ми не дозволимо вирубувати український ліс, якщо ми не будемо кидати недопалки собі під ноги, якщо ми припинимо давати хабарі, то, звичайно, ця смерть буде недаремною. І навпаки. Тому “борітеся, і поборете!” Я стараюсь і вас закликаю. Будь ласка, давайте всі разом!” – додав Леонід.  Режисер наголосив, що у будь-якому суспільстві є не більше 2% людей, яким не байдуже: “Революція зробила так, що в Україні є 10% людей, яким не байдуже. Це дуже велика кількість. Але є ще ті 90%, котрим байдуже”. Якщо Ви вважаєте, що належите до 10% небайдужих, то дуже важливо небайдуже жити. Команда Міфотворців докладає власних зусиль, аби не залишатись осторонь. Вони опікуються власним продуктом – кожною деталлю до останніх дрібниць (це ми точно знаємо, як співорганізатори показу фільму “Міф”). Вони планують створювати нове, хоч і тримають поки що у секреті деталі: - Плани є, але у мене є такий принцип, що „Пацан сказав – пацан зробив“. Тому я ніколи не кажу, коли напевно не знаю, що я це зроблю. Бо я змушений буду зробити, але в мене немає ще жодних коштів на це. Робота вже йде, а коштів іще нема – як завжди [посміхається]. Тому, як я буду знати, що назад дороги уже нема, ми про це оголосимо. Я думаю, що це станеться у найближчий тиждень, і всі дізнаються, що ми робимо і коли це буде. Важливо те, що команда продовжить створювати. Українське кіно відроджується, про що свідчать останні кілька років. Цей процес вражає стрімкістю і пристрастю, і ми з вами відіграємо у ньому дуже важливу роль. Продукт українського кінематографа буде існувати тільки тоді, коли буде споживач. Тож давайте дивитись фільми, хвалити і критикувати, запрошувати близьких і ледь знайомих людей. І тоді ми будемо бачити більше якісного українського кіно.   Прем'єра фільму "Міф" у Празі. Відео Роман Михальчук   Для UAportal Маргарита Голобродська Фото: Роман Михальчук, Марія Щур (Радіо Свобода)