View By Date

Tags

Statistics

  • 472
    Blogs
  • 36
    Active Bloggers
Чехія: 12 blogs
  • 29 Dec 2018
    Шукаєте цікаві події у Празі на свята, але досі не знайшли? Ми підготували для вас підбірку найцікавіших подій січня.  Що? Ярмарки і святкова атмосфера Коли? До 6 січня. Де? Staroměstské náměstí, Old Town, Czechia Ціна: безкоштовно Детальніше Що? Виставка картин присвячена 100-річчю утворення Республіки Коли? До 31 грудня Де? Prague, Trade Fair Palace, Dukelských hrdinů 47, 170 00 Praha 7 Ціна: безкоштовно Детальніше Що? Історія Кубізму у Чехії Коли? До 31 грудня Де?  Ovocný trh 19, 110 00 Old Town, Czechia Ціна: безкоштовно Детальніше Що? Виставка Альфонса Мухи Коли? До 13 січня Де?  náměstí Republiky 5, Old Town, Czechia Ціна: безкоштовно Детальніше Що? Ковзанка на фруктовому полі Коли? До 31 січня Де?  Ovocný trh, Old Town, Czechia Ціна: безкоштовно Детальніше Що? Фотоісторії жінок-учасниць бойових дій на Сході України Коли? До 30 січня Де?  Embassy of Ukraine in Prague / Velvyslanectví Ukrajiny v Praze Ціна: безкоштовно Детальніше Що? Каток на Na Františku 2018 Коли? До 15 березня Де?  Sportovní areál Na Františku Ціна: Вартість ковзанів: 50 крон (залог 500 крон). Вартість катання - 50 крон  Детальніше Що? Czech Press Photo - один з найпрестижніших конкурсів з подальшою виставкою фоторепортерів з Чехії та Словаччини. Коли? До 30 січня Де?  Staroměstská radnice Ціна: 100 крон Детальніше Що? Каток Arkády Pankrác 2018 Коли? До 28 лютого Де?  Arkády Pankrác Ціна: Прокат ковзанів вартує 80 крон.  Вартість самого катання становить 50 крон Детальніше Що? Сильвестр на Наплавці 2019 Коли? До 29 грудня Де?  Náplavka Детальніше Що? Тиждень Безкоштовного Спорту Коли? До 29 грудня Де? Уся Прага Ціна: безкоштовно   Детальніше     Що? Каток на даху Galerie Harfa 2018   Коли? До 31 березня Де? Galerie Harfa Ціна: Ціна вхідного квитка - 50 крон. Для дітей до 10 років безкоштовно. Детальніше     Що? Чеські дотики музики 2018   Де? Уся Прага   Коли? До 31 грудня   Детальніше     Що? Шлях трьох королів   Коли? 6 січня Де? Staroměstské náměstí Ціна: безкоштовно   Детальніше     Що? TolkienCon 2019 у Празі   Коли? 11 січня Де? ZŠ Grafická Ціна: Вартість квитка - 250 крон. При купівлі на місці - 350.   Детальніше      Що? Оркест Глена Міллера у Празі   Коли? 12 січня Де? Obecní dům - Smetanova síň Ціна: Квитки від 990 до 1490 крон.   Детальніше: https://uaportal.cz/event/399     Що? Прогулянки з Динозаврами   Коли? 18 січня Де? O2 Arena Ціна: Вартість квитка: 750-1190 крон.   Детальніше     Що? Австрійський бал 2019   Коли? 18 січня Де? Palác Žofín Ціна: Вартість квитка: 450-1600 крон.   Детальніше     Що? Чеський бал 2019   Коли? 2 лютого Де? Obecní dům Ціна: Вартість квитка: 14000 крон.   Детальніше      Що? Прогулянки з Динозаврами   Коли? 25 лютого Де? Českomoravská 2345/17, Praha 9 Ціна: Вартість квитка: 1190-4990 крон.   Детальніше      
    336 Posted by Oleksa Koba
  • Шукаєте цікаві події у Празі на свята, але досі не знайшли? Ми підготували для вас підбірку найцікавіших подій січня.  Що? Ярмарки і святкова атмосфера Коли? До 6 січня. Де? Staroměstské náměstí, Old Town, Czechia Ціна: безкоштовно Детальніше Що? Виставка картин присвячена 100-річчю утворення Республіки Коли? До 31 грудня Де? Prague, Trade Fair Palace, Dukelských hrdinů 47, 170 00 Praha 7 Ціна: безкоштовно Детальніше Що? Історія Кубізму у Чехії Коли? До 31 грудня Де?  Ovocný trh 19, 110 00 Old Town, Czechia Ціна: безкоштовно Детальніше Що? Виставка Альфонса Мухи Коли? До 13 січня Де?  náměstí Republiky 5, Old Town, Czechia Ціна: безкоштовно Детальніше Що? Ковзанка на фруктовому полі Коли? До 31 січня Де?  Ovocný trh, Old Town, Czechia Ціна: безкоштовно Детальніше Що? Фотоісторії жінок-учасниць бойових дій на Сході України Коли? До 30 січня Де?  Embassy of Ukraine in Prague / Velvyslanectví Ukrajiny v Praze Ціна: безкоштовно Детальніше Що? Каток на Na Františku 2018 Коли? До 15 березня Де?  Sportovní areál Na Františku Ціна: Вартість ковзанів: 50 крон (залог 500 крон). Вартість катання - 50 крон  Детальніше Що? Czech Press Photo - один з найпрестижніших конкурсів з подальшою виставкою фоторепортерів з Чехії та Словаччини. Коли? До 30 січня Де?  Staroměstská radnice Ціна: 100 крон Детальніше Що? Каток Arkády Pankrác 2018 Коли? До 28 лютого Де?  Arkády Pankrác Ціна: Прокат ковзанів вартує 80 крон.  Вартість самого катання становить 50 крон Детальніше Що? Сильвестр на Наплавці 2019 Коли? До 29 грудня Де?  Náplavka Детальніше Що? Тиждень Безкоштовного Спорту Коли? До 29 грудня Де? Уся Прага Ціна: безкоштовно   Детальніше     Що? Каток на даху Galerie Harfa 2018   Коли? До 31 березня Де? Galerie Harfa Ціна: Ціна вхідного квитка - 50 крон. Для дітей до 10 років безкоштовно. Детальніше     Що? Чеські дотики музики 2018   Де? Уся Прага   Коли? До 31 грудня   Детальніше     Що? Шлях трьох королів   Коли? 6 січня Де? Staroměstské náměstí Ціна: безкоштовно   Детальніше     Що? TolkienCon 2019 у Празі   Коли? 11 січня Де? ZŠ Grafická Ціна: Вартість квитка - 250 крон. При купівлі на місці - 350.   Детальніше      Що? Оркест Глена Міллера у Празі   Коли? 12 січня Де? Obecní dům - Smetanova síň Ціна: Квитки від 990 до 1490 крон.   Детальніше: https://uaportal.cz/event/399     Що? Прогулянки з Динозаврами   Коли? 18 січня Де? O2 Arena Ціна: Вартість квитка: 750-1190 крон.   Детальніше     Що? Австрійський бал 2019   Коли? 18 січня Де? Palác Žofín Ціна: Вартість квитка: 450-1600 крон.   Детальніше     Що? Чеський бал 2019   Коли? 2 лютого Де? Obecní dům Ціна: Вартість квитка: 14000 крон.   Детальніше      Що? Прогулянки з Динозаврами   Коли? 25 лютого Де? Českomoravská 2345/17, Praha 9 Ціна: Вартість квитка: 1190-4990 крон.   Детальніше      
    Dec 29, 2018 336
  • 30 Aug 2017
    Науковці з центру в містечку Долині Брежани, яке знаходиться поруч з Прагою, нещодавно отримали нові лазерні механізми для досліджень за зграю найнебезпечніших павуків у світі. Спеціалісти класифікували комах, як смертельно небезпечний вид - "Чорна Удова". За словами науковців у цей же момент,прийняли рішення не допускати розповсюдження комах за межі наукового центру. Завдяки складним діям та знанням того, що подобається павукам, фактично усіх вдалось зібрати, завдяки хитрим пасткам. Каракурт один з найнебезпечніших павуків. Його укус в 50 разів сильніший тарантули, у 15 разів його яд міцніший за яд гюрзи. Смертність від його укусу за підрахунками вчених становить приблизно 4 %, тому бережіть себе та своїх рідних. Та поширте цей матріал, щоб попередити близьких людей.  UAPORTAL.CZ   
    696 Posted by Oleksa Koba
  • Науковці з центру в містечку Долині Брежани, яке знаходиться поруч з Прагою, нещодавно отримали нові лазерні механізми для досліджень за зграю найнебезпечніших павуків у світі. Спеціалісти класифікували комах, як смертельно небезпечний вид - "Чорна Удова". За словами науковців у цей же момент,прийняли рішення не допускати розповсюдження комах за межі наукового центру. Завдяки складним діям та знанням того, що подобається павукам, фактично усіх вдалось зібрати, завдяки хитрим пасткам. Каракурт один з найнебезпечніших павуків. Його укус в 50 разів сильніший тарантули, у 15 разів його яд міцніший за яд гюрзи. Смертність від його укусу за підрахунками вчених становить приблизно 4 %, тому бережіть себе та своїх рідних. Та поширте цей матріал, щоб попередити близьких людей.  UAPORTAL.CZ   
    Aug 30, 2017 696
  • 27 Jun 2017
    27 червня 1950 року, рівно 66 років тому, комуністичний режим стратив Міладу Горакову, жінку, яка стала символом всіх безвинних жертв комуністичних репресій в Чехословакії.   Горакова була єдиною жінкою з 248 осіб, засудженою до смертної кари і страченою злочинним режимом. У свої останні дні і години Мілада Горакова написала кілька листів. Прощалася з рідними, близькими, друзями, з тими, кого любила і хто любив її. Ці рядки вона написала напередодні своєї страти: “Не шкодуйте за ною! Я прожила прекрасне життя! Кару свою несу покірно і підкоряюся їй покірливо -! Перед судом власної совісті я встояла і сподіваюся, і вірю, і молюся про те, щоб встояти перед судом найвищим, перед Богом … Будьте сильними , не дозволяйте зломити себе безмірною печаллю. Не заважайте мені своїми риданнями. Ви повинні тепер жити і за мене … підете в луки і в ліс, там в пахощах квітів знайдете частинку мене, підете в поле, милуйтеся красою, і завжди будемо разом … Птахи вже прокидаються. – починає світати. Йду з піднятою головою … “     МІЛАДА ГОРАКОВА народилася 25 грудня 1901 року в Празі. У період, коли вибухнула Перша світова війна, Міладини брат і сестра померли протягом тижня. Народження ще однієї дитини, сестрички Вєри, повернуло трохи радості в життя сім’ї. Мілада вивчала право в Празі. Вона стала відомою громадською діячкою, захисницею прав жінок і демократичним політиком. Після німецької окупації вступила до підпільного руху Опору. 1940 року Міладу заарештувало гестапо, її засудили до страти, але помилували. Після 1945 року її обрано до парламенту, але після комуністичного перевороту в лютому 1948 року вона відмовилася від мандата. 1949 року її заарештували і звинуватили у замаху на комуністичний режим. Проти неї та ще дванадцятьох політиків організували показовий процес («Мілада Горакова і компанія»). Мілада Горакова була одна з четвірки засуджених на смерть і повішених у Празі 27 червня 1950 року. Цей день у Чеській Республіці відзначають як День пам’яті жертв комунізму.   ЩОБ НЕ ЗАБУЛИ. Пам’ять про тоталітаризм в Європ   Мілада Горакова Жінка, що не зрадила своїм принципам Зора Дворжакова Час добігав кінця. Менш ніж за шістдесят годин її життя скінчиться. Вони помістили її в старий шпиталь у празькій в’язниці «Панкрац». Привели її до камери смертників, маленької порожньої кімнати зі столом та стільцем. Вони спостерігали за кімнатою постійно, але дозволили їй написати листи найближчим і найріднішим людям у ці останні хвилини її життя. Написавши перший рядок, «Мій найдорожчий, мій найкращий татку», вона відчула, наче її вісімдесятиоднорічний батько сидить перед нею. Характером, способом думання та емоційно вони були дуже схожі. Все життя дотримуючись гуманістичних і демократичних принципів першого президента Чехословацької Республіки Т. Г. Масарика, він направляв її мислення, погляди на життя і політичні спрямування в цьому дусі. Вона завжди зберігала відданість цим принципам, тому для неї було природно приєднатися до руху Опору, коли німці захопили решту колишньої Чехословаччини і створили Протекторат Богемії та Моравії. Однак її заарештували, піддали німецькому суду в Дрездені. Вперше тоді над нею нависла загроза смертної кари. Того разу смерть її обминула. Однак через кілька років комуністичний суд таки відправив її на смерть. Навіть тоді вона залишилася вірною принципам, в які вірила, та не вагаючись заявила у своїй останній промові на процесі: «…Я живу за принципами, в які вірю, бо наслідую людей, яких вважаю авторитетом для себе, це, насамперед, обидва президенти Чехословацької Республіки, Т. Г. Масарик і доктор Едвард Бенеш, вплив яких я відчувала все своє життя». Така заява розлютила комуністичний суд, і вони тримали її в таємниці протягом усього періоду комуністичного тоталітаризму.     БАТЬКОВА ДОНЬКА   З батьком у неї було глибоке взаєморозуміння. Обоє мали раціональний і незалежний спосіб мислення, та вона, на додачу, була ще наділена великою чутливістю, мабуть, успадкованою від матері, тендітної емоційної жінки, яка передчасно померла. Дівчинкою вона пережила з батьками сімейну трагедію, смерть сестри й маленького братика Мілади. Обоє пішли з життя в один тиждень, що довело матір до нервового зриву. Це трапилося у важкі часи перед початком Першої світової війни. Тільки народження ще однієї дитини, сестри Вєри, повернуло в сім’ю трохи радості. Можливо, те випробування показало Міладі, яким жорстоким і байдужим буває життя, і навіяло бажання допомагати нужденним і стражденним. Вона вирішила, що це її життєве призначення, і що найкраще вона зможе його виконати, вивчаючи медицину. Але батько знову спрямував її в інший бік. Він переконав, що, як правник із соціальних та гуманітарних питань, вона зможе ефективно надавати людям допомогу та опіку. Батько завжди був поруч; він підтримав її прагнення до знань і громадську активність. Він і сам був активний громадянин. Багато разів Міладина мати хвилювалася, коли батько йшов з дому, щоб взяти участь у різних демонстраціях. Він і в цьому був для Мілади зразком, і не дивно, що він був за неї, коли навесні 1918 року її відрахували зі школи. Якийсь поліційний інформатор доніс, що вона вручала квіти протестантам на мітингу проти продовження війни. На щастя, їй дозволили довчитися в іншій середній школі на вулиці Слезькій, куди вона вступила восени 1918 року. Однак пізніше, під час сфабрикованого проти неї процесу, комуністична пропаганда поширила абсурдну вигадку, що вона ще в юності була хуліганка, бо її, начебто, відрахували зі школи за участь у поваленні Маріанської колони на Старомєстській площі Праги 3 листопада 1918 року. Говорилося, що наче саме Мілада накинула мотузку на шию Діві Марії, хоч насправді все було не так, та й час не збігався. В останньому листі батькові вона дуже журилася, що покладає на його плечі такий тягар, але однаково просила триматися, не здаватися і розповісти її дочці Яні про їхню сім’ю та родину все, що вона не встигла. Якщо дівчина зростатиме, знаючи про свої корені і до якої сім’ї належить, безперервність збережеться, і обоє вони залишаться в її молодому житті. Поки вона закінчила листа до батька і почала писати листа до чоловіка, спливло тридцять шість годин. У цей час вона написала багато інших листів: до сестри Вєри та її чоловіка, до матері свого чоловіка, до подруг, до домогосподарки, що давала лад її дому, і, насамкінець, своїй юній дочці Яні – листа, сповненого любові та тривожних порад, адже вона усвідомлювала, що незабаром залишить дівчину-підлітка.     ПРОЩАННЯ  З ЧОЛОВІКОМ   Коли вона почала писати листа чоловікові Богуславу, в пам’яті її постали двадцять три роки, проведені разом. Вона зустріла його, коли була студенткою юридичного факультету. Він тоді вже був аграрним інженером, а пізніше здобув ступінь доктора технічних наук. Працював на чехословацькому радіо, де мав власну сільськогосподарчу програму. Їх зв’язували щирі емоційні стосунки, Богуслав виявляв глибоке розуміння роботи і громадської діяльності дружини. Для нього її інтереси завжди були на першому місці.   У своєму листі Мілада визнає, що він ніколи не стримував її політ. Вона здійснила своє бажання допомагати і бути корисною нужденним, як адвокат Центральної соціальної служби празького муніципалітету. Вона самовіддано працювала для чехословацького Червоного Хреста. Та цього було замало в її розумінні праці заради загального добра. У той період, після Першої світової війни, коли жінки завойовували дедалі більші права, Мілада, як сучасна молода жінка, долучилася до жіночого руху. Вона захоплювалася діяльністю засновниці Національної жіночої ради, сенаторки Франтішки Пламінкової, та стала її співробітницею. Увійшла до керівництва Національної жіночої ради, а також очолювала її юридичний департамент. У політичному спектрі найближчою їй була Національна соціалістична партія Едварда Бенеша. Вона вступила до неї вже за часів Першої республіки . Міладі дуже пощастило, що двоє чоловіків, які супроводжували її в житті – батько й чоловік – цілковито розуміли її та її діяльність. Чоловік був завжди поруч з нею, за добрих часів і за поганих. За німецької окупації вони обидва приєдналися до руху Опору, Політичного центру та Петиційного комітету «Лишаємося вірними». Пізніше їх обох заарештували під час літньої відпустки, 2 серпня 1940 року, в селі Горні Брадло, де по них прийшли гестапівці. Лише коротко вони побачились у «Маленькій фортеці» в Терезині та 1944 року, після вироку народного суду в Дрездені, коли вона дістала вісім років ув’язнення, а він – п’ять.   Мілада боялася, що війна зруйнує її сім’ю; на щастя, цього не сталося. Тоді вона пообіцяла своїм близьким, що присвятить себе тільки їм, що робитиме для них усе, чим нехтувала раніше. Та повоєнні події знову затягли її у коловорот справ. Вона відчувала обов’язок продовжувати роботу Франтішки Пламінкової, яку стратили під час війни. Коли створили Раду чехословацьких жінок, вона її очолила. Мілада бачила, як потрібна допомога тим, хто повертався після концентраційних таборів і тюрем. Отож, не вагаючись, стала одним з п’яти заступників голови Союзу звільнених політичних в’язнів. І зрештою, в дискусії з президентом Бенешем дала себе переконати, що такі люди, як вона, необхідні в громадському житті, та що їй слід прийняти мандат депутатки національних зборів. Вона підтвердила свій мандат на виборах 1946 року, коли балотувалася від округу Чеське Будейовіце і стала депутатом Національної конституційної асамблеї від Національної соціалістичної партії.   У такому неспокійному житті чоловік був поруч із нею. Він завжди підтримував її, і вона відчувала до нього щиру вдячність і любов. Він вніс в  її життя інший вимір. Він походив з глибоко релігійної протестантської сім’ї, і Мілада, доти католичка, перейшла до протестантизму. Вона багато розмірковувала над питаннями віри та релігії, та під час випробувань, яких їй довелося зазнати в нацистських і комуністичних тюрмах, знаходила сили у вірі в Бога. Коли в неї спитали останнє бажання перед стратою, вона запитала про долю чоловіка. Їй треба було знати, що з ним сталося. Після свого арешту вона підозрювала, що він утік; але не була певна, чи його також не заарештували, і навіть чи він живий. Їй відповіли, що нічого не знають про нього, хоч їм було відомо, що він утік з країни. Підтримуючи непевність, вони примножували її страждання. Отож, вона написала йому в листі: «…Я навіть не знаю, чи ти досі серед живих і чи зможеш колись прочитати ці рядки. Це найбільший біль мого серця, що я нічого не знаю про тебе і не маю певності, хоч би й сумної, а жити мені залишилося хіба якихось кілька годин».       Пишучи листи своїм близьким у камері смертників, Мілада пригадувала жахливі випробування, що їй довелося пережити в нацистських в’язницях і камерах допитів. Вона думала, що таке вже ніколи не повториться в її житті, та за якихось кілька років усе повторилося, коли комуністична служба державної безпеки заарештувала її та піддала нескінченним допитам.   ВІДДАНІСТЬ ГРОМАДСЬКІЙ РОБОТІ   Та хоч які муки вона переживала, це не позначилося на її листах. Вона пише про любов, про красиві людські стосунки, про життя, що повинно було мати перспективу і було сповнене розуміння й доброти. Вона хоче (образно висловлюючись) сплатити по рахунках; хоче піти з життя без боргів. Вона просить у своїх рідних пробачення за біль, якого їм завдала. Вона піклується, насамперед про них, про їхні страждання, просить їх захистити Яну і продовжувати жити.   В листах немає нічого про складні та напружені моменти в її суспільному житті або про жахливий театр абсурду, в який вона потрапила, відколи її заарештувала держбезпека. Оті кілька повоєнних років її депутатства і очолювання Ради чехословацьких жінок були надзвичайно драматичним періодом, коли сигнали наближення комуністичного тоталітаризму ставали деда- лі помітнішими. Як демократичний політик, вона вступала в конфлікти й суперечки з комуністичним депутатами й авторами. Вони спостерігали за її діяльністю на чолі Ради чехословацьких жінок з великою ворожістю, бо їй вдавалося відмежувати жіночий рух від політики, а комуністи прагнули дістати над ним контроль та інтегрувати у так званий «Національний фронт». А через те, що Рада чехословацьких жінок мала відносини з багатьма спорідненими закордонними організаціями, вони з великою підозрою спостерігали за її міжнародними зв’язками. Потім вони спробувала навернути її. Вона мала авторитет, бездоганне минуле, харизму, що впливала на людей. Вона була талановитим промовцем. Таку людину вони хотіли мати на своєму боці. Натомість вона дратувала їх своєю рішучою критикою в парламенті та на різних публічних заходах. У парламенті вона працювала в комітетах конституційного права та закордонних справ, що знову примножувало її численні контакти. Завдяки цьому, вона завжди була чудово поінформована. Неможливо було змусити її повірити брехливим вигадкам. Вона брала участь у численних конференціях і міжнародних зустрічах за кордоном. Це збільшувало підозри проти неї. Державна безпека стежила за нею задовго до лютого 1948 року. Невдовзі після війни Мілада Горакова втратила свої початкові ілюзії щодо Радянського Союзу. Можна почитати її заяви:     «…Сталін прагне такого ж обмеження державності Чехословаччини і такого  ж поневолення народу Чехословаччини, як хотів Гітлер. Цьому треба завадити від самого початку. Шляхом систематичного зміцнення і розширення дружніх контактів із Заходом, ми повинні створити противагу цим намірам Сталіна щодо Чехословаччини». У публічних виступах вона часто висловлювала думку, що, навіть коли політично ми схиляємося до Радянського Союзу, треба провадити власну політику. Співпрацю з Радянським Союзом слід врівноважувати дружніми контактами з Заходом. Хоч її стосунки з людьми були дуже дружні, а на обличчі завжди сяяла усмішка, вона не була ні наївна, ні легковірна. Вона наважилася критикувати політику власної партії, коли довідалася, незадовго до лютого 1948 року, що деякі високі функціонери Національної соціалістичної партії почали співпрацювати з комуністами в обмін на обіцяні вигоди. З початком комуністичного тоталітаризму, в лютому 1948 року, Мілада Горакова хотіла здати свій депутатський мандат негайно. Вона збиралася зробити це, виступивши в парламенті з поясненням, чому вона не може підтримувати комуністичний уряд. Партійні товариші та чоловік відмовили її. Суспільство було пронизане страхом. Комуністи негайно почали арешти політичних опонентів. Представники демократичних партій тікали за кордон. Мілада склала свої депутатські повноваження 10 березня 1948 року, після трагічної та невиясненої смерті міністра закордонних справ Яна Масарика. На цей час деякі організації, почесним членом яких вона була, залякані, почали відмовлятися від неї. Двері Ради чехословацьких жінок закрилися для неї, хоч вона ще й лишалася головою. І вона, і чоловік залишилися без роботи, доки за якийсь час їй вдалося знайти постійну адміністративну посаду. Втім вона була певна, що комуністичний тоталітаризм не протримається довго. Проти нього почав формуватися опір, базуючись на досвіді антинацистського опору. Треба було допомагати постраждалим, допомагати тим, хто хотів утекти за кордон. Необхідно було виробити нові концепції та процедури майбутньої зміни режиму. Місцевий рух опору має бути зв’язаний інформаційним каналом з закордонним опором. Так звана «політична шістка» з членів Національної соціалістичної партії почала працювати над цими завданнями, і Мілада була в ній незамінна. Саме вона готувала новини для закордонного опору і отримувала новини від них. Думала про те, щоб поїхати за кордон, але вирішила, що важливіше їй тепер лишатися вдома. Вона підтримувала ідею про те, що добре було об’єднати силу опору всіх демократичних партій. Це обговорювалося на зустрічі у Вінорі у вересні 1948 року, але згоди не досягли. Втім держбезпека та комуністичне правосуддя визнало цю зустріч доказом існування такого підривного центру.        Коли вони заарештували Міладу Горакову 27 вересня 1949 року, то не мали переконливих доказів проти неї. Та це були часи сталінського курсу на посилення класової боротьби. Готуючись до «жахливих процесів», у  Чехословаччині почали працювати радянські експерти. Процес «Керівники диверсійної змови проти республіки: Мілада Горакова та інші» став штучно зрежисованим жахливим процесом, який нагнітав страх у суспільстві. За радянським зразком, запитання та відповіді в протоколі допитів вигадували слідчі. Вони маніпулювали фактами і переносили їх у вигаданий контекст. Обвинувачуваних змушували вчити протокол напам’ять і завчено відповідати в суді. Під час судового процесу, який розпочався 31 травня і закінчився 8 червня 1950 року, Мілада Горакова неодноразово намагалася порушити нав’язану процедуру і говорити від свого імені. Вона не захищалася, швидше пояснювала свою позицію та дії. Загалом було тринадцять підсудних, четверо з них засудили на смерть. Решта дістали різні терміни ув’язнення – від п’ятнадцяти років до пожиттєвого.   Коли вона закінчила писати свого десятого листа в камері смертників, був полудень 26 червня 1950 року. На її бажання, до неї прислали протестантського пастора. Потім повели в підземний коридор, де вона мала зустрітися з дочкою Яною, сестрою Вєрою та чоловіком сестри. Так вони виконали ще одне з її останніх побажань. Ця зустріч означала для неї багато; вона принесла в її душу примирення. Їй не дозволили поцілувати дочку, але Яна знаком показала їй, що тітонька Вєра при надії. Вона була вражена думкою про заміну свого життя життям дитини, яка мала прийти у цей світ, наче вона з рук до рук передавала їй смолоскип. Вона сприйняла це, як велике полегшення, як шлях до примирення зі своєю долею. Вона звірилася в цьому в своєму останньому, одинадцятому, листі, написаному о пів на третю ранку в день страти.   У вівторок, 27 червня 1950 року, її провели до місця страти, останньою з чотирьох засуджених на смерть. Її життя обірвалося о 5:45 ранку. Сьогодні Мілада Горакова стала символом антикомуністичного опору. Її доля слугує застереженням для сьогодення і майбуття. Вона йшла праведною дорогою і не зійшла з неї навіть ціною власного життя. Вона вірила у правдивість біблійної притчі: «В путі праведности є життя, і на стежці її нема смерти».   З ДОПОМОГОЮ ІНСТИТУТУ ДОСЛІДЖЕННЯ ТОТАЛІТАРНИХ РЕЖИМІВ Джерело : u-e-p.eu   
  • 27 червня 1950 року, рівно 66 років тому, комуністичний режим стратив Міладу Горакову, жінку, яка стала символом всіх безвинних жертв комуністичних репресій в Чехословакії.   Горакова була єдиною жінкою з 248 осіб, засудженою до смертної кари і страченою злочинним режимом. У свої останні дні і години Мілада Горакова написала кілька листів. Прощалася з рідними, близькими, друзями, з тими, кого любила і хто любив її. Ці рядки вона написала напередодні своєї страти: “Не шкодуйте за ною! Я прожила прекрасне життя! Кару свою несу покірно і підкоряюся їй покірливо -! Перед судом власної совісті я встояла і сподіваюся, і вірю, і молюся про те, щоб встояти перед судом найвищим, перед Богом … Будьте сильними , не дозволяйте зломити себе безмірною печаллю. Не заважайте мені своїми риданнями. Ви повинні тепер жити і за мене … підете в луки і в ліс, там в пахощах квітів знайдете частинку мене, підете в поле, милуйтеся красою, і завжди будемо разом … Птахи вже прокидаються. – починає світати. Йду з піднятою головою … “     МІЛАДА ГОРАКОВА народилася 25 грудня 1901 року в Празі. У період, коли вибухнула Перша світова війна, Міладини брат і сестра померли протягом тижня. Народження ще однієї дитини, сестрички Вєри, повернуло трохи радості в життя сім’ї. Мілада вивчала право в Празі. Вона стала відомою громадською діячкою, захисницею прав жінок і демократичним політиком. Після німецької окупації вступила до підпільного руху Опору. 1940 року Міладу заарештувало гестапо, її засудили до страти, але помилували. Після 1945 року її обрано до парламенту, але після комуністичного перевороту в лютому 1948 року вона відмовилася від мандата. 1949 року її заарештували і звинуватили у замаху на комуністичний режим. Проти неї та ще дванадцятьох політиків організували показовий процес («Мілада Горакова і компанія»). Мілада Горакова була одна з четвірки засуджених на смерть і повішених у Празі 27 червня 1950 року. Цей день у Чеській Республіці відзначають як День пам’яті жертв комунізму.   ЩОБ НЕ ЗАБУЛИ. Пам’ять про тоталітаризм в Європ   Мілада Горакова Жінка, що не зрадила своїм принципам Зора Дворжакова Час добігав кінця. Менш ніж за шістдесят годин її життя скінчиться. Вони помістили її в старий шпиталь у празькій в’язниці «Панкрац». Привели її до камери смертників, маленької порожньої кімнати зі столом та стільцем. Вони спостерігали за кімнатою постійно, але дозволили їй написати листи найближчим і найріднішим людям у ці останні хвилини її життя. Написавши перший рядок, «Мій найдорожчий, мій найкращий татку», вона відчула, наче її вісімдесятиоднорічний батько сидить перед нею. Характером, способом думання та емоційно вони були дуже схожі. Все життя дотримуючись гуманістичних і демократичних принципів першого президента Чехословацької Республіки Т. Г. Масарика, він направляв її мислення, погляди на життя і політичні спрямування в цьому дусі. Вона завжди зберігала відданість цим принципам, тому для неї було природно приєднатися до руху Опору, коли німці захопили решту колишньої Чехословаччини і створили Протекторат Богемії та Моравії. Однак її заарештували, піддали німецькому суду в Дрездені. Вперше тоді над нею нависла загроза смертної кари. Того разу смерть її обминула. Однак через кілька років комуністичний суд таки відправив її на смерть. Навіть тоді вона залишилася вірною принципам, в які вірила, та не вагаючись заявила у своїй останній промові на процесі: «…Я живу за принципами, в які вірю, бо наслідую людей, яких вважаю авторитетом для себе, це, насамперед, обидва президенти Чехословацької Республіки, Т. Г. Масарик і доктор Едвард Бенеш, вплив яких я відчувала все своє життя». Така заява розлютила комуністичний суд, і вони тримали її в таємниці протягом усього періоду комуністичного тоталітаризму.     БАТЬКОВА ДОНЬКА   З батьком у неї було глибоке взаєморозуміння. Обоє мали раціональний і незалежний спосіб мислення, та вона, на додачу, була ще наділена великою чутливістю, мабуть, успадкованою від матері, тендітної емоційної жінки, яка передчасно померла. Дівчинкою вона пережила з батьками сімейну трагедію, смерть сестри й маленького братика Мілади. Обоє пішли з життя в один тиждень, що довело матір до нервового зриву. Це трапилося у важкі часи перед початком Першої світової війни. Тільки народження ще однієї дитини, сестри Вєри, повернуло в сім’ю трохи радості. Можливо, те випробування показало Міладі, яким жорстоким і байдужим буває життя, і навіяло бажання допомагати нужденним і стражденним. Вона вирішила, що це її життєве призначення, і що найкраще вона зможе його виконати, вивчаючи медицину. Але батько знову спрямував її в інший бік. Він переконав, що, як правник із соціальних та гуманітарних питань, вона зможе ефективно надавати людям допомогу та опіку. Батько завжди був поруч; він підтримав її прагнення до знань і громадську активність. Він і сам був активний громадянин. Багато разів Міладина мати хвилювалася, коли батько йшов з дому, щоб взяти участь у різних демонстраціях. Він і в цьому був для Мілади зразком, і не дивно, що він був за неї, коли навесні 1918 року її відрахували зі школи. Якийсь поліційний інформатор доніс, що вона вручала квіти протестантам на мітингу проти продовження війни. На щастя, їй дозволили довчитися в іншій середній школі на вулиці Слезькій, куди вона вступила восени 1918 року. Однак пізніше, під час сфабрикованого проти неї процесу, комуністична пропаганда поширила абсурдну вигадку, що вона ще в юності була хуліганка, бо її, начебто, відрахували зі школи за участь у поваленні Маріанської колони на Старомєстській площі Праги 3 листопада 1918 року. Говорилося, що наче саме Мілада накинула мотузку на шию Діві Марії, хоч насправді все було не так, та й час не збігався. В останньому листі батькові вона дуже журилася, що покладає на його плечі такий тягар, але однаково просила триматися, не здаватися і розповісти її дочці Яні про їхню сім’ю та родину все, що вона не встигла. Якщо дівчина зростатиме, знаючи про свої корені і до якої сім’ї належить, безперервність збережеться, і обоє вони залишаться в її молодому житті. Поки вона закінчила листа до батька і почала писати листа до чоловіка, спливло тридцять шість годин. У цей час вона написала багато інших листів: до сестри Вєри та її чоловіка, до матері свого чоловіка, до подруг, до домогосподарки, що давала лад її дому, і, насамкінець, своїй юній дочці Яні – листа, сповненого любові та тривожних порад, адже вона усвідомлювала, що незабаром залишить дівчину-підлітка.     ПРОЩАННЯ  З ЧОЛОВІКОМ   Коли вона почала писати листа чоловікові Богуславу, в пам’яті її постали двадцять три роки, проведені разом. Вона зустріла його, коли була студенткою юридичного факультету. Він тоді вже був аграрним інженером, а пізніше здобув ступінь доктора технічних наук. Працював на чехословацькому радіо, де мав власну сільськогосподарчу програму. Їх зв’язували щирі емоційні стосунки, Богуслав виявляв глибоке розуміння роботи і громадської діяльності дружини. Для нього її інтереси завжди були на першому місці.   У своєму листі Мілада визнає, що він ніколи не стримував її політ. Вона здійснила своє бажання допомагати і бути корисною нужденним, як адвокат Центральної соціальної служби празького муніципалітету. Вона самовіддано працювала для чехословацького Червоного Хреста. Та цього було замало в її розумінні праці заради загального добра. У той період, після Першої світової війни, коли жінки завойовували дедалі більші права, Мілада, як сучасна молода жінка, долучилася до жіночого руху. Вона захоплювалася діяльністю засновниці Національної жіночої ради, сенаторки Франтішки Пламінкової, та стала її співробітницею. Увійшла до керівництва Національної жіночої ради, а також очолювала її юридичний департамент. У політичному спектрі найближчою їй була Національна соціалістична партія Едварда Бенеша. Вона вступила до неї вже за часів Першої республіки . Міладі дуже пощастило, що двоє чоловіків, які супроводжували її в житті – батько й чоловік – цілковито розуміли її та її діяльність. Чоловік був завжди поруч з нею, за добрих часів і за поганих. За німецької окупації вони обидва приєдналися до руху Опору, Політичного центру та Петиційного комітету «Лишаємося вірними». Пізніше їх обох заарештували під час літньої відпустки, 2 серпня 1940 року, в селі Горні Брадло, де по них прийшли гестапівці. Лише коротко вони побачились у «Маленькій фортеці» в Терезині та 1944 року, після вироку народного суду в Дрездені, коли вона дістала вісім років ув’язнення, а він – п’ять.   Мілада боялася, що війна зруйнує її сім’ю; на щастя, цього не сталося. Тоді вона пообіцяла своїм близьким, що присвятить себе тільки їм, що робитиме для них усе, чим нехтувала раніше. Та повоєнні події знову затягли її у коловорот справ. Вона відчувала обов’язок продовжувати роботу Франтішки Пламінкової, яку стратили під час війни. Коли створили Раду чехословацьких жінок, вона її очолила. Мілада бачила, як потрібна допомога тим, хто повертався після концентраційних таборів і тюрем. Отож, не вагаючись, стала одним з п’яти заступників голови Союзу звільнених політичних в’язнів. І зрештою, в дискусії з президентом Бенешем дала себе переконати, що такі люди, як вона, необхідні в громадському житті, та що їй слід прийняти мандат депутатки національних зборів. Вона підтвердила свій мандат на виборах 1946 року, коли балотувалася від округу Чеське Будейовіце і стала депутатом Національної конституційної асамблеї від Національної соціалістичної партії.   У такому неспокійному житті чоловік був поруч із нею. Він завжди підтримував її, і вона відчувала до нього щиру вдячність і любов. Він вніс в  її життя інший вимір. Він походив з глибоко релігійної протестантської сім’ї, і Мілада, доти католичка, перейшла до протестантизму. Вона багато розмірковувала над питаннями віри та релігії, та під час випробувань, яких їй довелося зазнати в нацистських і комуністичних тюрмах, знаходила сили у вірі в Бога. Коли в неї спитали останнє бажання перед стратою, вона запитала про долю чоловіка. Їй треба було знати, що з ним сталося. Після свого арешту вона підозрювала, що він утік; але не була певна, чи його також не заарештували, і навіть чи він живий. Їй відповіли, що нічого не знають про нього, хоч їм було відомо, що він утік з країни. Підтримуючи непевність, вони примножували її страждання. Отож, вона написала йому в листі: «…Я навіть не знаю, чи ти досі серед живих і чи зможеш колись прочитати ці рядки. Це найбільший біль мого серця, що я нічого не знаю про тебе і не маю певності, хоч би й сумної, а жити мені залишилося хіба якихось кілька годин».       Пишучи листи своїм близьким у камері смертників, Мілада пригадувала жахливі випробування, що їй довелося пережити в нацистських в’язницях і камерах допитів. Вона думала, що таке вже ніколи не повториться в її житті, та за якихось кілька років усе повторилося, коли комуністична служба державної безпеки заарештувала її та піддала нескінченним допитам.   ВІДДАНІСТЬ ГРОМАДСЬКІЙ РОБОТІ   Та хоч які муки вона переживала, це не позначилося на її листах. Вона пише про любов, про красиві людські стосунки, про життя, що повинно було мати перспективу і було сповнене розуміння й доброти. Вона хоче (образно висловлюючись) сплатити по рахунках; хоче піти з життя без боргів. Вона просить у своїх рідних пробачення за біль, якого їм завдала. Вона піклується, насамперед про них, про їхні страждання, просить їх захистити Яну і продовжувати жити.   В листах немає нічого про складні та напружені моменти в її суспільному житті або про жахливий театр абсурду, в який вона потрапила, відколи її заарештувала держбезпека. Оті кілька повоєнних років її депутатства і очолювання Ради чехословацьких жінок були надзвичайно драматичним періодом, коли сигнали наближення комуністичного тоталітаризму ставали деда- лі помітнішими. Як демократичний політик, вона вступала в конфлікти й суперечки з комуністичним депутатами й авторами. Вони спостерігали за її діяльністю на чолі Ради чехословацьких жінок з великою ворожістю, бо їй вдавалося відмежувати жіночий рух від політики, а комуністи прагнули дістати над ним контроль та інтегрувати у так званий «Національний фронт». А через те, що Рада чехословацьких жінок мала відносини з багатьма спорідненими закордонними організаціями, вони з великою підозрою спостерігали за її міжнародними зв’язками. Потім вони спробувала навернути її. Вона мала авторитет, бездоганне минуле, харизму, що впливала на людей. Вона була талановитим промовцем. Таку людину вони хотіли мати на своєму боці. Натомість вона дратувала їх своєю рішучою критикою в парламенті та на різних публічних заходах. У парламенті вона працювала в комітетах конституційного права та закордонних справ, що знову примножувало її численні контакти. Завдяки цьому, вона завжди була чудово поінформована. Неможливо було змусити її повірити брехливим вигадкам. Вона брала участь у численних конференціях і міжнародних зустрічах за кордоном. Це збільшувало підозри проти неї. Державна безпека стежила за нею задовго до лютого 1948 року. Невдовзі після війни Мілада Горакова втратила свої початкові ілюзії щодо Радянського Союзу. Можна почитати її заяви:     «…Сталін прагне такого ж обмеження державності Чехословаччини і такого  ж поневолення народу Чехословаччини, як хотів Гітлер. Цьому треба завадити від самого початку. Шляхом систематичного зміцнення і розширення дружніх контактів із Заходом, ми повинні створити противагу цим намірам Сталіна щодо Чехословаччини». У публічних виступах вона часто висловлювала думку, що, навіть коли політично ми схиляємося до Радянського Союзу, треба провадити власну політику. Співпрацю з Радянським Союзом слід врівноважувати дружніми контактами з Заходом. Хоч її стосунки з людьми були дуже дружні, а на обличчі завжди сяяла усмішка, вона не була ні наївна, ні легковірна. Вона наважилася критикувати політику власної партії, коли довідалася, незадовго до лютого 1948 року, що деякі високі функціонери Національної соціалістичної партії почали співпрацювати з комуністами в обмін на обіцяні вигоди. З початком комуністичного тоталітаризму, в лютому 1948 року, Мілада Горакова хотіла здати свій депутатський мандат негайно. Вона збиралася зробити це, виступивши в парламенті з поясненням, чому вона не може підтримувати комуністичний уряд. Партійні товариші та чоловік відмовили її. Суспільство було пронизане страхом. Комуністи негайно почали арешти політичних опонентів. Представники демократичних партій тікали за кордон. Мілада склала свої депутатські повноваження 10 березня 1948 року, після трагічної та невиясненої смерті міністра закордонних справ Яна Масарика. На цей час деякі організації, почесним членом яких вона була, залякані, почали відмовлятися від неї. Двері Ради чехословацьких жінок закрилися для неї, хоч вона ще й лишалася головою. І вона, і чоловік залишилися без роботи, доки за якийсь час їй вдалося знайти постійну адміністративну посаду. Втім вона була певна, що комуністичний тоталітаризм не протримається довго. Проти нього почав формуватися опір, базуючись на досвіді антинацистського опору. Треба було допомагати постраждалим, допомагати тим, хто хотів утекти за кордон. Необхідно було виробити нові концепції та процедури майбутньої зміни режиму. Місцевий рух опору має бути зв’язаний інформаційним каналом з закордонним опором. Так звана «політична шістка» з членів Національної соціалістичної партії почала працювати над цими завданнями, і Мілада була в ній незамінна. Саме вона готувала новини для закордонного опору і отримувала новини від них. Думала про те, щоб поїхати за кордон, але вирішила, що важливіше їй тепер лишатися вдома. Вона підтримувала ідею про те, що добре було об’єднати силу опору всіх демократичних партій. Це обговорювалося на зустрічі у Вінорі у вересні 1948 року, але згоди не досягли. Втім держбезпека та комуністичне правосуддя визнало цю зустріч доказом існування такого підривного центру.        Коли вони заарештували Міладу Горакову 27 вересня 1949 року, то не мали переконливих доказів проти неї. Та це були часи сталінського курсу на посилення класової боротьби. Готуючись до «жахливих процесів», у  Чехословаччині почали працювати радянські експерти. Процес «Керівники диверсійної змови проти республіки: Мілада Горакова та інші» став штучно зрежисованим жахливим процесом, який нагнітав страх у суспільстві. За радянським зразком, запитання та відповіді в протоколі допитів вигадували слідчі. Вони маніпулювали фактами і переносили їх у вигаданий контекст. Обвинувачуваних змушували вчити протокол напам’ять і завчено відповідати в суді. Під час судового процесу, який розпочався 31 травня і закінчився 8 червня 1950 року, Мілада Горакова неодноразово намагалася порушити нав’язану процедуру і говорити від свого імені. Вона не захищалася, швидше пояснювала свою позицію та дії. Загалом було тринадцять підсудних, четверо з них засудили на смерть. Решта дістали різні терміни ув’язнення – від п’ятнадцяти років до пожиттєвого.   Коли вона закінчила писати свого десятого листа в камері смертників, був полудень 26 червня 1950 року. На її бажання, до неї прислали протестантського пастора. Потім повели в підземний коридор, де вона мала зустрітися з дочкою Яною, сестрою Вєрою та чоловіком сестри. Так вони виконали ще одне з її останніх побажань. Ця зустріч означала для неї багато; вона принесла в її душу примирення. Їй не дозволили поцілувати дочку, але Яна знаком показала їй, що тітонька Вєра при надії. Вона була вражена думкою про заміну свого життя життям дитини, яка мала прийти у цей світ, наче вона з рук до рук передавала їй смолоскип. Вона сприйняла це, як велике полегшення, як шлях до примирення зі своєю долею. Вона звірилася в цьому в своєму останньому, одинадцятому, листі, написаному о пів на третю ранку в день страти.   У вівторок, 27 червня 1950 року, її провели до місця страти, останньою з чотирьох засуджених на смерть. Її життя обірвалося о 5:45 ранку. Сьогодні Мілада Горакова стала символом антикомуністичного опору. Її доля слугує застереженням для сьогодення і майбуття. Вона йшла праведною дорогою і не зійшла з неї навіть ціною власного життя. Вона вірила у правдивість біблійної притчі: «В путі праведности є життя, і на стежці її нема смерти».   З ДОПОМОГОЮ ІНСТИТУТУ ДОСЛІДЖЕННЯ ТОТАЛІТАРНИХ РЕЖИМІВ Джерело : u-e-p.eu   
    Jun 27, 2017 457
  • 12 May 2017
    12 травня посол Радек Матула передав двоюрідній сестрі Олега Сенцова Наталії Каплан лист чеської Асоціації режисерів і сценаристів, у якому висловлюється підтримка ув’язненому режисерові. Чеські митці своїм текстом долучилися до протестів світової спільноти кінематографістів. Посол Радек Матула попросив від його імені та від імені Чеської Республіки висловити Олегу Сенцову підтримку у його нелегкій ситуації та захоплення його вольовою боротьбою. Так само, як Чеська Республіка не визнає російської анексії Криму, не припинить також закликати до звільнення Олега Сенцова та інших українських громадян, засуджених в Російській Федерації під час процесів, що суперечили міжнародному праву й елементарним процесуальним нормам. Повний текст листа чеських кінематографістів: Міністерство закордонних справ Чеської Республіки у минулому уже декілька разів висловлювало категоричну незгоду з вироком не лише Олегу Сенцову, але й іншим українським громадянам. Чеська Республіка на міжнародній арені знову закликає до їхнього негайного звільнення. За інформацією: МЗС Чехії    «Не треба нас витягувати за будь-яку ціну – перемога від цього не наблизиться. Використовувати нас як зброю проти ворога – так. Знайте, що ми – не слабке ваше місце. Якщо нам судилося стати цвяхами в кришку труни тирана, то я хотів би бути таким цвяхом. Просто знайте, що ці цвяхи не зігнуться». Із листа Олега Сенцова до українців, квітень 2017 10 травня минуло три роки відтоді, як співробітники російських окупаційних силових структур затримали українського режисера Олега Сенцова в Сімферополі. Його звинуватили у підготовці терористичного акту. За інформацією російської спецслужби, затримані готувалися «у складі терористичної організації до здійснення вибухів у ніч на 9 травня 2014 року саморобних вибухових пристроїв біля меморіалу «Вічного вогню» і пам'ятника Леніну в Сімферополі, а також підпалів офісів громадської організації «Русская община Крыма» та представництва партії «Единая Россия» в Сімферополі 14 і 18 квітня 2014 року». «10 травня мене затримали біля під’їзду мого будинку. Мене кинули в мікроавтобус, з мішком на голові привезли в колишню будівлю СБУ на Івана Франка. Почався дуже жорсткий допит, мене запитували, кого я знаю з активістів, хто збирався висаджувати в повітря пам’ятники. Мене почали бити ногами, руками, палицями, лежачи й сидячи. Коли я відмовлявся говорити, почали душити... Години через чотири вони стомилися і повезли мене на обшук. Тільки там я дізнався, що це співробітники ФСБ. Вони там чекали побачити терористів і зброю, а знайшли лише мою дитину – вона була присутня під час обшуку, про що в протоколі не говориться. Знайдені гроші – це гроші моєї кінокомпанії для зйомок фільму «Носоріг». Олег Сенцов. 25 серпня 2015-го Північно-Кавказький окружний військовий суд Росії в Ростові-на-Дону оголосив вирок та засудив українського режисера до 20 років ув’язнення у виправній колонії суворого режиму. Сам же Олег свою провину не визнає. Адвокати Сенцова неодноразово заявляли, що справа була сфабрикована російськими спецслужбами, а звинувачення і вирок – незаконні. На вирок суду адвокати направляли касаційну скаргу до Верховного суду Російської Федерації, однак оскарження відхиляли. Водночас Міністерство юстиції України неодноразово направляло запит до Росії про передачу Олега Сенцова Україні, відповідь також була негативною. «В’язниця – це м’ясорубка людських доль, потрапивши в яку, перестаєш вірити в справедливість, але не перестаєш за неї боротися. Тут все по-іншому, тут намагаєшся жити і виживати, хоча відчуваєш, що твоє справжнє життя залишилося десь там, за парканом . І що реальний ти залишився теж на волі, а посадили когось іншого. Що все це тимчасово, що скоро все вирішиться і зміниться. Але нічого не змінюється і не вирішується. Опинившись у в’язниці, привчаєшся жити надією, навіть якщо її немає. (...)Коли я востаннє заїжджав на Майдан, де вже почали гинути люди, моя мама сказала: «Навіщо ти туди їдеш? Адже у тебе двоє дітей!». Я відповів, що саме тому я туди і їду – я не хочу, щоб вони жили в країні рабів. Ми тоді перемогли, але виявилося, що ще не до кінця. І боротьба триває, але вже без мене. А я сиджу в тюрмі і, як будь-якому ув’язненому, мені дуже важко відповідати на просте дитяче запитання: «Тату, коли ти повернешся?» Фрагменти з листа Олега Сенцова, квітень 2017-го До третьої річниці арешту українського режисера Олега Сенцова, ув'язненого в Росії, американський ПЕН-центр розпочав кампанію за його звільнення. До ініціативи приєдналися відомі письменники, художники, режисери й продюсери. У Нью-Йорку 25 квітня Олега Сенцова заочно нагородили премією американського ПЕН-центру імені Барбари Голдсміт «Свобода писати». Від імені кримського режисера премію отримала його двоюрідна сестра Наталія Каплан. На самій церемонії листа, який Олег Сенцов написав із колонії, зачитав його відомий режисер, актор і письменник Алан Каммінг. (Відео Pen America) Читайте більше на сторінках Радіо Свобода
  • 12 травня посол Радек Матула передав двоюрідній сестрі Олега Сенцова Наталії Каплан лист чеської Асоціації режисерів і сценаристів, у якому висловлюється підтримка ув’язненому режисерові. Чеські митці своїм текстом долучилися до протестів світової спільноти кінематографістів. Посол Радек Матула попросив від його імені та від імені Чеської Республіки висловити Олегу Сенцову підтримку у його нелегкій ситуації та захоплення його вольовою боротьбою. Так само, як Чеська Республіка не визнає російської анексії Криму, не припинить також закликати до звільнення Олега Сенцова та інших українських громадян, засуджених в Російській Федерації під час процесів, що суперечили міжнародному праву й елементарним процесуальним нормам. Повний текст листа чеських кінематографістів: Міністерство закордонних справ Чеської Республіки у минулому уже декілька разів висловлювало категоричну незгоду з вироком не лише Олегу Сенцову, але й іншим українським громадянам. Чеська Республіка на міжнародній арені знову закликає до їхнього негайного звільнення. За інформацією: МЗС Чехії    «Не треба нас витягувати за будь-яку ціну – перемога від цього не наблизиться. Використовувати нас як зброю проти ворога – так. Знайте, що ми – не слабке ваше місце. Якщо нам судилося стати цвяхами в кришку труни тирана, то я хотів би бути таким цвяхом. Просто знайте, що ці цвяхи не зігнуться». Із листа Олега Сенцова до українців, квітень 2017 10 травня минуло три роки відтоді, як співробітники російських окупаційних силових структур затримали українського режисера Олега Сенцова в Сімферополі. Його звинуватили у підготовці терористичного акту. За інформацією російської спецслужби, затримані готувалися «у складі терористичної організації до здійснення вибухів у ніч на 9 травня 2014 року саморобних вибухових пристроїв біля меморіалу «Вічного вогню» і пам'ятника Леніну в Сімферополі, а також підпалів офісів громадської організації «Русская община Крыма» та представництва партії «Единая Россия» в Сімферополі 14 і 18 квітня 2014 року». «10 травня мене затримали біля під’їзду мого будинку. Мене кинули в мікроавтобус, з мішком на голові привезли в колишню будівлю СБУ на Івана Франка. Почався дуже жорсткий допит, мене запитували, кого я знаю з активістів, хто збирався висаджувати в повітря пам’ятники. Мене почали бити ногами, руками, палицями, лежачи й сидячи. Коли я відмовлявся говорити, почали душити... Години через чотири вони стомилися і повезли мене на обшук. Тільки там я дізнався, що це співробітники ФСБ. Вони там чекали побачити терористів і зброю, а знайшли лише мою дитину – вона була присутня під час обшуку, про що в протоколі не говориться. Знайдені гроші – це гроші моєї кінокомпанії для зйомок фільму «Носоріг». Олег Сенцов. 25 серпня 2015-го Північно-Кавказький окружний військовий суд Росії в Ростові-на-Дону оголосив вирок та засудив українського режисера до 20 років ув’язнення у виправній колонії суворого режиму. Сам же Олег свою провину не визнає. Адвокати Сенцова неодноразово заявляли, що справа була сфабрикована російськими спецслужбами, а звинувачення і вирок – незаконні. На вирок суду адвокати направляли касаційну скаргу до Верховного суду Російської Федерації, однак оскарження відхиляли. Водночас Міністерство юстиції України неодноразово направляло запит до Росії про передачу Олега Сенцова Україні, відповідь також була негативною. «В’язниця – це м’ясорубка людських доль, потрапивши в яку, перестаєш вірити в справедливість, але не перестаєш за неї боротися. Тут все по-іншому, тут намагаєшся жити і виживати, хоча відчуваєш, що твоє справжнє життя залишилося десь там, за парканом . І що реальний ти залишився теж на волі, а посадили когось іншого. Що все це тимчасово, що скоро все вирішиться і зміниться. Але нічого не змінюється і не вирішується. Опинившись у в’язниці, привчаєшся жити надією, навіть якщо її немає. (...)Коли я востаннє заїжджав на Майдан, де вже почали гинути люди, моя мама сказала: «Навіщо ти туди їдеш? Адже у тебе двоє дітей!». Я відповів, що саме тому я туди і їду – я не хочу, щоб вони жили в країні рабів. Ми тоді перемогли, але виявилося, що ще не до кінця. І боротьба триває, але вже без мене. А я сиджу в тюрмі і, як будь-якому ув’язненому, мені дуже важко відповідати на просте дитяче запитання: «Тату, коли ти повернешся?» Фрагменти з листа Олега Сенцова, квітень 2017-го До третьої річниці арешту українського режисера Олега Сенцова, ув'язненого в Росії, американський ПЕН-центр розпочав кампанію за його звільнення. До ініціативи приєдналися відомі письменники, художники, режисери й продюсери. У Нью-Йорку 25 квітня Олега Сенцова заочно нагородили премією американського ПЕН-центру імені Барбари Голдсміт «Свобода писати». Від імені кримського режисера премію отримала його двоюрідна сестра Наталія Каплан. На самій церемонії листа, який Олег Сенцов написав із колонії, зачитав його відомий режисер, актор і письменник Алан Каммінг. (Відео Pen America) Читайте більше на сторінках Радіо Свобода
    May 12, 2017 956
  • 10 Apr 2017
    Міністр закордонних справ Любомир Заоралек, 11 квітня 2017, разом зі своїм словацьким і угорським колегами, відвідає з робочим візитом Україну.   Спільний візит Любомира Заоралка, Мирослава Лайчака і  Петера Сіярто, повинен підтвердити особливі  відносини східного крила ЄС з Україною.  Метою поїздки є висловити підтримку територіальній  цілісності України і підтримати її в зусиллях реформування, оскільки Україна є ключовою для підтримки довіри до політики Східного партнерства (СП). Міністри в Києві проведуть переговори з главою української дипломатії Павлом Клімкіним, зустрінуться з прем'єр-міністром Володимиром Гройсманом, головою Верховної Ради України Андрієм Парубієм та головами парламентських фракцій і депутатських груп. UAPORTAL.CZ  MZV ČR
  • Міністр закордонних справ Любомир Заоралек, 11 квітня 2017, разом зі своїм словацьким і угорським колегами, відвідає з робочим візитом Україну.   Спільний візит Любомира Заоралка, Мирослава Лайчака і  Петера Сіярто, повинен підтвердити особливі  відносини східного крила ЄС з Україною.  Метою поїздки є висловити підтримку територіальній  цілісності України і підтримати її в зусиллях реформування, оскільки Україна є ключовою для підтримки довіри до політики Східного партнерства (СП). Міністри в Києві проведуть переговори з главою української дипломатії Павлом Клімкіним, зустрінуться з прем'єр-міністром Володимиром Гройсманом, головою Верховної Ради України Андрієм Парубієм та головами парламентських фракцій і депутатських груп. UAPORTAL.CZ  MZV ČR
    Apr 10, 2017 454
  • 16 Mar 2017
    15 березня в резиденції Глави Чеської Республіки – Празькому Граді - Надзвичайний і Повноважний Посол України в Чехії Євген Перебийніс вручив вірчі грамоти Президенту країни Мілошу Земану. В ході бесіди, яка відбулася після офіційної церемонії вручення грамот, сторони обговорили стан та перспективи розвитку двосторонніх відносин між двома країнами, зокрема в політичній та економічній сферах. Є.Перебийніс проінформував чеського Президента про зусилля, яких докладає Україна для відновлення своєї територіальної цілісності та протидії російській агресії, висловив сподівання на продовження підтримки України з боку Чехії на міжнародній арені.  Глава чеської держави наголосив, що підтримуватиме будь-які зусилля, які б сприяли відновленню миру і територіальної цілісності України, а також право українців самим визначати долю і шлях стратегічного розвитку своєї країни. МЗС України
  • 15 березня в резиденції Глави Чеської Республіки – Празькому Граді - Надзвичайний і Повноважний Посол України в Чехії Євген Перебийніс вручив вірчі грамоти Президенту країни Мілошу Земану. В ході бесіди, яка відбулася після офіційної церемонії вручення грамот, сторони обговорили стан та перспективи розвитку двосторонніх відносин між двома країнами, зокрема в політичній та економічній сферах. Є.Перебийніс проінформував чеського Президента про зусилля, яких докладає Україна для відновлення своєї територіальної цілісності та протидії російській агресії, висловив сподівання на продовження підтримки України з боку Чехії на міжнародній арені.  Глава чеської держави наголосив, що підтримуватиме будь-які зусилля, які б сприяли відновленню миру і територіальної цілісності України, а також право українців самим визначати долю і шлях стратегічного розвитку своєї країни. МЗС України
    Mar 16, 2017 592