Заява громадських організацій різних країн з приводу можливого обрання представника Росії Президентом Інтерполу 21 листопада на 87-ій сесії Генасамблеї Інтерполу обиратимуть нового Президента Інтерполу. За повідомленням поважних ЗМІ, найбільші шанси на цю посаду має представник Російської Федерації, генерал-майор поліції, віце-президент Інтерполу Олександр Прокопчук. Відповідно до Конституції Інтерполу, Президент Організації повинен: а) головувати на засіданнях Асамблеї і Виконавчого комітету, а також керувати обговореннями; b) забезпечити, щоб діяльність Організації відповідала рішенням Генеральної Асамблеї і Виконавчого комітету; c) підтримувати, наскільки це можливо, прямі і постійні контакти з Генеральним секретарем Організації. Таким чином, Генеральний Секретаріат Інтерполу й інші органи будуть змушені лише виконувати прийняті під керівництвом Президента Організації стратегічні рішення. Стратегія роботи Організації буде формуватися і визначатися представником країни-агресора, влада якої: – порушує міжнародні угоди, брутально порушує міжнародне право, окупувала Крим та веде відкриті військові дії на території інших країн-учасниць Інтерполу – України та Сирії; – за допомогою пропаганди та спецслужб втручається у внутрішню політику демократичних держав; – викрита у використанні хімічної зброї на території Великобританії, відповідно до заяв британських офіційних осіб, а також у сприянні використанню хімічної зброї на території Сирії; – винна у злочинах проти людяності щодо чеченського народу і в даний час здійснює планомірні злочини проти кримськотатарського народу; – порушує базові принципи прав людини та основоположних свобод, переслідує людей за їхні переконання, в масовому порядку фабрикуючи кримінальні справи проти політичних опонентів, опозиційних лідерів, журналістів і правозахисників, а також щодо рядових бізнесменів з метою експропріації власності на користь наближених до влади РФ олігархічних кланів; – активно надає фінансову та іншу підтримку диктаторським авторитарним режимам Північної Кореї, Сирії, Венесуели, Ірану; – цілеспрямовано і методично, порушуючи всі міжнародні договори і конвенції, заявляє про можливість ядерної війни і активно до неї готується. На сьогоднішній день Росія та її союзники – Казахстан, Таджикистан, Туркменістан, Киргизстан, Азербайджан, а також Венесуела і Іран, є лідерами у використанні механізмів Інтерполу, в тому числі Red Notice і Diffusion requests, з метою політичних переслідувань, переслідувань за національними, релігійними, соціальними і гендерними мотивами. Так, незважаючи на активну роботу щодо запобігання подібних зловживань, можна відповідально заявити, що в базі даних Організації знаходиться кілька тисяч осіб, яких переслідують авторитарні режими, у тому числі Російська Федерація, в порушення ст. 3 Конституції Інтерполу. Це жителі окупованого Криму, інших регіонів України, уродженці Чечні та інших республік Північного Кавказу, правозахисні активісти, опозиційні політики і бізнесмени. Крім того, у списку Інтерполу знаходиться багато осіб, які отримали статус біженців по відношенню до держави, яка їх розшукує. Часто ці особи залишаються у списку Інтерполу навіть після відмови в їх екстрадиції. Через це вони не можуть перетинати кордон і влаштуватися на роботу. Протягом більше 5-ти років над цією проблемою працюють правозахисні організації, представники ПАРЄ, Європарламенту, Єврокомісії. Завдяки зусиллям міжнародної спільноти, у листопаді 2016 року Інтерпол почав процедуру реформування. Зокрема, Організація стала застосовувати (поки що не послідовно) політику захисту осіб зі статусом біженця. Процедури роботи Комісії по контролю за файлами Інтерполу стали більш прозорими. За останні два роки Інтерпол зробив важливі кроки у боротьбі зі зловживаннями його механізмами, і важливо продовжувати ці реформи, удосконалюючи законодавство Організації. Однак зараз Організації загрожує згортання попередніх позитивних ініціатив. Замість накладання обмежень проти держав-порушників (що передбачає законодавство Інтерполу), зараз Інтерпол може очолити представник Росії – одного з найбільш принципових порушників правил Організації. З приходом на керівну посаду в Організації представника Російської Федерації число політичних переслідувань з використанням механізмів Інтерполу тільки збільшиться, тому що з високою ймовірністю можна говорити про те, що владою Російської Федерації будуть застосовані методи блокування скарг на незаконне розміщення досьє переслідуваних осіб, що містяться в базі даних Організації. Уже зараз можна стверджувати, що Інтерпол фактично підтримує злочини проти людяності щодо чеченського народу, який здійснює влада РФ, хоча б тому, що представників невеликого чеченського етносу в базі даних Організації істотно більше, ніж представників будь-якого іншого народу. Більше того, для цього етносу на сайті Організації встановлені спеціальні мітки, що дозволяють визначити етнічне походження переслідуваного. Не можна виключити той факт, що Росія направить повторні запити на розшук осіб, які були раніше вилучені з бази даних Інтерполу з причин порушення Конституції Організації. І ці особи знову будуть піддані незаконному переслідуванню. Крім того, що Інтерпол може перетворитися на Організацію, яка займається переслідуванням інакодумців на замовлення диктаторських, авторитарних і тоталітарних режимів., Ііснує пряма небезпека криміналізації самої Організації і використання її механізмів міжнародними злочинними структурами. Так, на сьогоднішній день достеменно відомо, що лідери більшості російських організованих злочинних угруповань (т.зв. "ореховские", "подольские", "солнцевские" тощо) стали державними діячами, нагороджені державними нагородами та мають статус радників або консультантів Міністерства внутрішніх справ РФ. Влада низки країн, включаючи США та Іспанію, звинувачує в причетності до міжнародної організованої злочинності відомих російських політиків і бізнесменів, наближених до влади, включаючи депутатів Державної Думи РФ. Не можна виключити, що під керівництвом представника Російської Федерації, Інтерпол може "змістити" акценти та закрити очі на російські злочинні угруповання з причини їх афілійованості з владою. Також не можна виключити, що представники злочинного світу за згодою і схвалення керівництва Організації зможуть потрапити до її складу і почати здійснювати контроль за її діяльністю. Невідомо ким, як і з якою метою буде використана база даних Організації. Уже зараз загальновідомо, що система безпеки цієї бази обслуговується скандально відомою лабораторією Касперського – російською IT-компанією, контрольованою ФСБ Росії. З приходом до керівництва Інтерполу представника РФ можна стверджувати, що база даних Організації буде використана в інтересах режиму Путіна та його сателітів. Нагадаємо, що Президентами Інтерполу послідовно були три генерали СС: Рейнхард Гейдріх (у 1940-1942), Артур Небі (в 1942-1943) і Ернст Кальтенбруннер (у 1943-1945). Ми добре пам’ятаємо, чим це закінчилося. Закликаємо делегатів країн-учасниць 87-ї сесії Генеральної асамблеї Інтерполу не допустити обрання представника Російської Федерації Олександра Прокопчука Президентом Інтерполу, а також вжити всіх необхідних заходів для недопущення використання поважної Організації, в порушення ст. 3 Конституції Інтерполу, для переслідувань за сфабрикованими політично вмотивованими справами. Важливо негайно припинити захоплення Інтерполу Росією та іншими авторитарними режимами. Якщо ситуацію не змінити зараз, вона може стати серйозним викликом людству, що потягне за собою значні людські жертви. Підписати заяву.  Підписанти:  Харківська правозахисна група/ Kharkiv Human Rights Protection Group Українська Гельсінська спілка з прав людини/ Ukrainian Helsinki Human Rights Union Фундація “Відкритий діалог”/ Open Dialogue Foundation Центр громадянських свобод/ Center for Civil Liberties Гуманітарна студія “Хвиля”/ Humanitarian Studio “Khvylia” Центр протидії корупції/ Anticorruption Action Center Медійна ініціатива за права людини/ Media Initiative for Human Rights Центр глобалістики “Стратегія ХХІ”/ Centre for Global Studies ‘Strategy XXI’ Громадська організація “Корпус справедливості”/ Civic organization “Fairness corps” Центр інформації про права людини/ Human Rights Information Centre Центр Ейдос/ Center Eidos Центр політичних студій/ Center political studios Благодійний фонд “Восток-SOS”/ Vostok-SOS (East-SOS) Кримська правозахисна група/ Crimean Human Rights Group Інститут демократії імені Пилипа Орлика/ Pylyp Orlyk Institute for Democracy ГО “Закарпатська громада”/ NGO “Transcarpathian community” Democracy Monitor - Azerbaijan CENLIBART - CENTRE SOUTIEN LIBERTE ART  ET EXPRESSION DANS LES DICATATURES Democracy For Azerbaijan - France Media Center Amsterdam (Canal Turan) Journalist Academy Latvia Democratic Azerbaijan Movement Azerbaijani Latvian Lawyers Gazeta AIM Europa Azadlig newspaper - Azerbaijan Institute for Peace and Democracy - Azerbaijan/Netherlands Київський інститут гендерних досліджень/ Kyiv Gender Studies Institute Український незалежний центр політичних досліджень/ Ukrainian Center for Independent Political Research Всеукраїнське об’єднання “Автомайдан”/ All-Ukrainian Association “Automaidan” Східноукраїнський центр громадських ініціатив/ Eastern-Ukrainian Center for Civic Initiatives Громадська організація “Вибір”/ NGO “Choice” Луганський обласний правозахисний центр “Альтернатива”/ Luhansk oblast Human Rights Centre “Alternative” Громадська організація “Черкаський правозахисний центр”/Cherkasy human right center ГО "Культурно-освітня фундація "Лібері Лібераті". (Донеччина, Краматорськ) Migration Center of Azerbaijan (Germany) ГО “Ініціатива Е+” Ukraine Action (France) Euro Asia News Media Group Journalsit Against Corruption Благотворительный фонд “Артдача” ВГО “Антикорупційний форум”, Львівське обласне відділення IPTG (Austria) Made in Azerbaijan Page - Mahammad Mirzali, France NGO “Ukraine needs you” Благодійний фонд “Мирне Майбутнє України”/Peaceful future of Ukraine Громадська організація “Волонтер Черкащини”/ NGO Volunteer Cherkashchiny Центр політико-правових реформ Громадська Організація Рух “Визволення” Monitoring Centre for Political Prisoners, Azerbaijan Union for the freedom for political prisoners in Azerbaijan, Azerbaijan Кримськотатарський Ресурсний Центр/Crimean Tatar Resource Center Комитет по защите прав крымскотатарского народа/ Committee on the protection of human rights of the Crimean Tatar people Крымскотатарский Молодежный Центр/Crimean Tatar Youth Center/ ГО “Асоціація Політичних Наук” Всеукраїнське об'єднання медиків Майдану Казахстанська правозахисна організація Ar-Rukh-Hak / the Kazakhstani human rights organisation "Ar-Rukh-Hak" Товариство підтримки України (Латвія) Ukrainas centrs jauniešiem un bērniem Latvijā European Coordination Centre Musavat - Bayern, Germany SAV TV Media Group - Stockholm, Swedish   Всеукраїнська громадська організація “Комітет виборців України” Azerbajdzjankst Kultur Center Stockholm, Swedish TURAN TV-Norway - Oslo ВГО “Вільні Люди” Global Ukraine Foundation Харківська міська громадська організація “Регіональний інститут стратегічних  досліджень” Казахстанське міжнародне бюро з прав людини і дотримання законності / Kazakhstan International Bureau for Human Rights and the Rule of Law   Світовий Конґрес Українців/Ukrainian World Congress The Institute for Peace and Democracy, Azerbaijan/Netherlands The Monitoring Centre for Political Prisoners, Azerbaijan Молодіжний націоналістичний конгрес The Union for the freedom for political prisoners in Azerbaijan, Azerbaijan  MaydanSF - San Francisco, CA, USA  Euromaidan-Warszawa Foundation, Warsaw, Poland.  Асоціація українців “Відкрите серце” Португалія.  ВМГО “Європейська молодь України"  NGO “Borysthenes” (Greece) ГО Всесвітній рух патріотів України (Швейцарія) Association of Ukrainians in Republic of Ireland МБУ “Центр національного відродження” ГО “Українська справа” ГО Харківський Антикорупційний Центр NGO Ukrajinsko Evropská Perspektiva / Ukrainian European Perspective. Prague Czech Republic ГО “Вектор прав людини”/NGO “Human rights vector”         

Крим, АЕС та син прем'єра: як корупція та довіра до росіян ведуть до зміни уряду Чехії. Одіозний прем’єр-міністр Андрей Бабіш, який пережив низку корупційних скандалів, конфліктів з Брюсселем та всупереч численним прогнозам спромігся зібрати дуже строкату парламентську коаліцію, цього разу цілком може не втримати крісло та піти у відставку. 13 листопада журналісти Сабіна Слонкова та Їржі Кубік оприлюднили результати власного розслідування, яке дійшло висновку, що прем’єр насильно вивіз свого сина Андрея Бабіша-молодшого з Чехії, щоби сховати його від слідства... та утримував його в анексованому Криму! Син політика у розмові з журналістами підтвердив цю інформацію. І хоча сам прем’єр все спростовує та пояснює слова сина тим, що той несповна розуму – в опозиції вже заявили про необхідність його відставки. Варто зазначити, що опозиція з перших днів нового уряду критикує Бабіша та вимагає його відставки. Особливість нинішньої ситуації – такі заяви стали озвучувати й партнери по коаліції партії влади ANO.   І знову "Гніздо лелеки" Щоб зрозуміти всі аспекти цієї історії, варто зазирнути у минуле. Андрей Бабіш, якого вважають одним із найбагатших олігархів Чехії, рік тому став прем’єр-міністром, попри гучний корупційний скандал щодо готельно-конференційного комплексу "Гніздо лелеки" (Čapí hnízdo). У 2008 році родина Бабіша викупила старовинний маєток, який вирішила переобладнати у люксовий конференц-центр. Суму реконструкції оцінили у 350 млн крон, з яких 50 млн (біля 2 млн євро) склав... грант Євросоюзу на підтримку малого бізнесу! Щоби бізнес олігарха зміг отримати безповоротну допомогу з бюджету ЄС, компанію, яка керувала маєтком, вивели зі складу ключової компанії Бабіша Agrofert та оформили на дітей нинішнього прем’єра. Решту коштів ця компанія залучила у вигляді кредитів під гарантії того ж Agrofert. А згодом, коли термін моніторингу ЄС завершився, маєток повернули до складу холдингу. Слідство, що досі триває у справі про цю оборудку, було ключовою політичною перепоною для обрання Бабіша прем’єр-міністром. Після того як парламентські вибори виграла його партія ANO, для формування коаліції йому були потрібні союзники, але ніхто не наважувався на партнерство з "токсичним" політиком. Політичні сили погоджувалися на коаліцію лише за умови, якщо уряд очолить технічний кандидат. Та після довгої коаліціади Бабішу все ж вдалося переконати соціал-демократів – представників попередньої влади – погодитися на його умови. Однак прем’єр не має встановленого законом імунітету, тому розслідування кримінальної справи не зупинилося.    foto: Novinky.cz  Сховати у Криму Розслідуючи цю справу, слідчі зіткнулися з несподіваними перешкодами. Як виявилося, ані син, ані донька Бабіша, на яких був записаний готельний комплекс, не можуть давати свідчення через проблеми із психічним здоров’ям. Це виглядає особливо дивно, зважаючи на те, що Бабіш-молодший донедавна мав ліцензію авіапілота, яка вимагає щорічного проходження медичної комісії, включаючи огляд психолога. А донька Бабіша донедавна працювала головою наглядової ради в одній із компаній батька. Таку раптову хворобу обох дітей чинного прем'єра чехи обігрують у соціальних мережах, нагадуючи про один із передвиборчих плакатів Бабіша із написом: "Зробимо все, щоб нашим дітям не було соромно". Та повернемося до історії Бабіша-молодшого. Показовий момент – діагноз 35-річному екс-пілоту поставила відомий у Чехії психіатр Діта Протопопова, яка незабаром стала місцевим депутатом від партії прем’єра. Зараз, на хвилі скандалу, вона вже заявила про складання депутатських повноважень. Але ключове – не це. Журналістам вдалося взяти інтерв'ю у Бабіша-молодшого, в якому той розповів, що його під тиском батька вивезли з країни та сховали в анексованому Криму. За його словами, йому принесли новий паспорт із вже вклеєною російською візою, після чого він вилетів до Москви, а звідти – до Сімферополя та Алупки. Останнє важливо для Києва, адже свідчить про порушення українського законодавства. Переліт до Криму через Москву означає незаконний перетин українського кордону і тягне за собою відповідальність, аж до кримінальної.    Та сам Бабіш-молодший стверджує: у Криму його тримали проти його волі. Одного разу він знайшов можливість відправити звідти е-мейл до чеської поліції та повідомити про своє викрадення. Виконавцем цього злочину він назвав Петра Протопопова, який працює водієм у вже згадуваній компанії Бабіша Agrofert, є громадянином Росії та чоловіком вже згаданої лікарки Протопопової. Сам Протопопов від спілкування із ЗМІ відмовився. До речі, перебування Бабіша-молодшого у Криму журналістам чеського Суспільного радіо підтвердив і колишній діловий партнер Протопопова Йозеф Комарек. Втім, за його словами, викрадення не було – чоловіки просто полетіли туди порибалити.    Пізніше, розповідаючи журналістам деталі свого викрадення, Бабіш-молодший так характеризує Петра Протопопова: "Я боюся цієї людини... Він сказав мені в Україні: я та твій батько зробимо все, щоб тебе зачинити". Зауважимо, що з інтерв'ю випливає, що окрім анексованого Криму, Бабіш-молодший більше в Україні не був. Отримавши цього листа, чеська поліція відкрила справу про викрадення. Втім, після цього до слідчого зателефонували представники прем’єра та запевнили, що викрадення немає. Мовляв, Бабіш-молодший весь цей час перебував на лікуванні у Швейцарії, зараз саме летить до Братислави, де живе його мати, а увесь цей скандал є елементом політичного тиску на його батька. У поліції погодилися закрити справу, лише попросили довести факт перебування сина прем’єра у Братиславі – показати фото першої дружини чеського прем’єра із сином, на якому вони триматимуть у руках свіжий газетний номер, що й було зроблено.   foto: Deník За крок до відставки Звісно, журналістське розслідування – в тому числі інформація про таку брутальну спробу ошукати поліцію – не могло не викликати реакції чеських політиків. Усі опозиційні партії виступили з вимогою відставки прем’єра. На допомогу Бабішу стали лише комуністи та ультраправа партія "Свобода та пряма демократія". Лідер останньої Томіо Окамура навіть висловив згоду увійти до коаліції. Втім, ключовою наразі видається позиція соціал-демократів – партнерів ANO по коаліції, які досі не визначилися зі своїм ставленням до того, що відбувається. Соціал-демократів непокоїть той факт, що відставка Бабіша може призвести до дострокових парламентських виборів. Як показали місцеві вибори, що пройшли нещодавно, коаліція з партією одіозного прем’єра обвалила рейтинги колись потужної партії есдеків настільки, що у разі проведення нових виборів вони ризикують залишитися поза парламентом. З іншого боку, підтримка Бабіша навіть після такого скандалу може остаточно вбити довіру до партії. І це розуміє низка партійців, вимагаючи приєднання до вимог опозиції. На позиції соціал-демократів, а також багатьох депутатів від ANO можуть вплинути протести, анонсовані найближчими днями. Перший мітинг за відставку Бабіша запланований вже на четвер. А у суботу Чехія відзначатиме чергову річницю Оксамитової революції, що традиційно супроводжується масовими мітингами. Причому люди, які ходять на такі мітинги, зазвичай негативно ставляться до Бабіша. Якщо народні протести виявляться справді велелюдними, союзники Бабіша можуть змінити свою позицію. Як мінімум, цілком можливим є повторення "словацького сценарію", де після гучних протестів прем’єр-міністр Роберт Фіцо подав у відставку, але залишився тіньовим лідером уряду.   foto: irozhlas.cz Без Росії не обійшлося Вкрай принциповим моментом цього скандалу є роль Росії. Одне з ключових запитань викликає росіянин Пьотр Протопопов, що утримував сина прем’єра в окупованому Криму. Колишній велогонщик, який переїхав до Чехії, заснував компанію з продажу та ремонту велосипедів, одружився, а потім ніби за порадою дружини став працювати водієм та де-факто охоронцем сина прем'єр-міністра. До речі, батько психіатрині Протопопової був дипломатом і тривалий час працював у посольстві в РФ – і це також додає аргументів для прихильників позиції, що у цій справі не обійшлося без російських спецслужб. Зрештою, той факт, що Бабіш-молодший отримав російську візу, за його твердженням, без особистих відвідин посольства, дає підстави припускати, що операція планувалася у співпраці з російською владою. Якими є можливі мотиви росіян? Більшість чеських ЗМІ пов'язують цю історію із блокуванням Бабішем-старшим угоди з "Росатомом" про будівництво нових блоків на двох чеських АЕС: у Дукованах та Темеліні. Цю угоду активно лобіює президент Чехії Мілош Земан. Однак прем'єр не давав на неї згоду – і це стало причиною різкого погіршення стосунків між очільниками держави. У такій ситуації послуга з приховування сина прем’єра у місці, де його навряд чи знайшли би чеські правоохоронці та журналісти, мала би спонукати Бабіша до зустрічних поступок. Однак, попри очікування, прем’єр не лише не погодився на угоду з "Росатомом", а й 28 жовтня на переговорах із міністром оборони США заявив, що вважає пріоритетним варіантом не будівництво нових блоків, а продовження дії існуючих – за підтримки американських фахівців.   Не виключено, що у такій ситуації росіяни задіяли "план Б" та здійняли нинішній скандал – не тільки заради помсти, а й для відставки Бабіша та призначення технічного прем’єра, більш поступливого до побажань Земана та його друзів із Кремля. Варто визнати, якщо ці припущення є вірними, то дуже схоже, що у Москві знову "сіли в калюжу". Адже після такого гучного скандалу із російським слідом шанси на укладання угоди з "Росатомом" здаються ще меншими, аніж донедавна. Між тим без відповідей на всі ці запитання чеська влада навряд чи зможе вийти з кризи. І відповіді можуть бути неприємними не лише для чеських політиків, а й для Кремля. Причому запитання виникають не лише у чеських громадян. Зокрема, Україні варто наполягати на поясненні щодо ймовірного порушення законодавства стосовно Криму найближчим оточенням прем’єр-міністра Чехії, а можливо, і за його особистою вказівкою.   Автор: Юрій Панченко, Джерело Європейськоа правда

«Одинадцятигодинні зміни — це не виняток» - Інтерв'ю з дослідником Міхалом Трчкою. З чеської переклав Олексій Севрук Міхал Трчка — аспірант Інституту політології при філософському факультеті Карлового університету в Празі, викладає на кафедрі філософії Технічного університету міста Ліберець, а також співпрацює з Мультикультурним центром у Празі. Він займається, зокрема, вивченнямтрудової міграції у контексті державних кордонів. Ми поговорили про відрядження працівників з України до Чехії, прекаризацію праці і безглузду чеську репресивну політику щодо іммігрантів. Ви займалися режимом так званого короткотермінового відрядження закордонних працівників у Чеську Республіку. Які особливості такого режиму відрядження людей на роботу і що конкретно він передбачає? На тему відрядження працівників ми проводили дослідження в Мультикультурному центрі. Воно стосувалося головним чином людей з України та деяких інших країн поза ЄС. Для режиму відрядження характерно те, що завдяки йому чеські фірми забезпечують себе працівниками в межах послуг, які надаються на європейському ринку. Проблема полягає в тому, що цим механізмом часто зловживають як ширмою для порушення так званої директиви про відрядження, у якій чітко прописані умови такого способу відправки працівників. При цьому виникає ціла низка неприємних явищ, які мають негативний вплив на людей, котрих відряджають на роботу. Робітників можна відправляти лише на короткий термін, і таке відрядження має чітко встановлені правила, які часто порушуються. Одне з цих правил таке: працівника можуть відправити тільки з країни ЄС, де він зазвичай працює. У випадку людей із країн поза ЄС це означає, що вони мають пропрацювати в ЄС принаймні пару місяців перед відрядженням. Людині з України необхідно офіційно приїхати, наприклад, до Польщі, там пропрацювати кілька місяців, і тільки потім вона може їхати на роботу в Чехію. Насправді ж відбувається так: українські працівники лише проїжджають через Польщу, де працюють зовсім мало або взагалі не працюють. Цим вони порушують офіційну вимогу щодо звичайного або постійного місця роботи. А по-друге, цей механізм використовують для порушення правил окремих країн ЄС. У режимі відрядження працівників часто діють фіктивні фірми, які не виплачують медичне й соціальне страхування. У результаті виникає величезна прекаризація і досить жорстока експлуатація працівників. Ви говорите про Польщу. Можна сказати, що українці використовують її як транзитну країну на шляху в Чехію? Для відрядження закордонних працівників у минулі роки було характерне використання так званих «польських віз». Чеська міграційна політика у порівнянні з польською доволі жорстка, і польські візи слугували для того, щоб її обходити. За допомогою польських віз українці потрапляли в Чехію. Проте польські візи діяли лише на короткі терміни — зазвичай усього кілька місяців. Це призводило до того, що ці люди постійно їздили туди й назад. Усе це відбувається досить цікаво. Українці, зацікавлені у роботі в Чехії, раніше мали можливість подати прохання про візу через інтернет-систему «Візапоінт». Ця система мала бути офіційним каналом, і водночас вона була пов’язана з українськими посольствами. Проте насправді можна було купити місце в черзі. У гру вступив «неформальний» сектор, тобто особи, які за хабарі продавали охочим не тільки місця в черзі, але й візи або дозволи на роботу. Уявіть: ціна за чеську робочу візу минулого року становила близько 900 євро. Чеський дозвіл на роботу можна було придбати за ціною від 270 до 450 євро. Проте навіть «Візапоінт» і ця нелегальна система не змогли задовольнити попит серед чеських роботодавців. А коли наприкінці минулого року «Візапоінт» припинив свою діяльність, замість нього не було створено жодного дієвого механізму. І з цих причин, серед іншого, українці почали потрапляти до нас напівлегальним шляхом — за допомогою польських віз, які є одним із менш дорогих і менш складних варіантів отримання дозволу на короткострокове перебування. З якими проблемами найчастіше стикаються люди з України, яких відряджають на роботу? Українці, яких до нас відряджають на роботу, часто повністю залежні від людей, які їм цю роботу знайдуть. Вони змушені приймати те, скільки їм заплатить посередник — якщо вони взагалі отримають платню. Інколи при цьому відбувається так зване ланцюгове скупчення фірм. Чеський роботодавець знайде фірму в Чехії або в Польщі, яка йому пообіцяє надати працівників, але така фірма користується послугами іншої подібної фірми, а та — ще іншої і так далі… Для чеської інспекції праці буває дуже важко — або навіть неможливо — викрити весь ланцюг таких фірм. І це ще не все. Українці, які сюди потрапляють із польськими візами, досить швидко засвоюють механізми експлуатації, примиряються з ними. Їхня поведінка ґрунтується на припущенні, що вони тут залишаться лише на кілька місяців, і за цей час вони хочуть заробити якомога більше грошей. Проте після повернення в Україну вони знову роблять польську візу і знову повертаються сюди. Велика частина з них відтворюють цей цикл. Нам навіть траплялися випадки, коли людина таким чином  їздила багато років, і не тільки з польською візою. Як виглядає щоденне життя українців, які працюють у Чехії за такою системою? Тут треба нагадати, що в Чехії живе багато українців, бо їм близька наша мова і культура, а також внаслідок різних намагань привабити сюди робочу силу з України. Вони прибувають сюди у більшій кількості, ніж до сусідньої Німеччини — попри те, що там вони могли б заробити більше грошей. Але тут їм допомагають соціальні зв’язки з українцями, які раніше осіли на території Чеської республіки. Більшість короткотермінових робітників, однак, вирізняються тим, що погано орієнтуються у нашому середовищі і працюють на роботах, за які менше платять, або взагалі на некваліфікованих роботах. Хоча вони заробляють більше, ніж в Україні, проте вони живуть відірвані від своїх родин, часто не платять соціальне і медичне страхування і перебувають у сірій, напівлегальній зоні економіки. У випадку травми або аварії під час нерегулярної роботи вони віддані на милість долі. І якщо їм роботодавець не заплатить, вони, фактично, не можуть себе захистити. Тоді вони звертаються за допомогою, наприклад, до мафії, яка залишає собі приблизно половину поверненої суми. Не є винятком і ситуація, коли ці люди працюють одинадцять і більше годин, шість днів на тиждень, тобто стають об’єктами порушення трудового законодавства. Якщо вони потрапляють сюди за польськими візами, роботодавці дотримуються польської соціальної системи, яка набагато гірша у галузі соціального забезпечення робітника, ніж чеська. Результат — з одного боку, заниження різноманітних соціальних і трудових стандартів, а з іншого — залежність від посередників і різних нелегальних структур. Тільки наприкінці минулого року чеська влада дала юридичне визначення того, як саме розпізнати режим несправжнього, фальшивого відрядження. Як такі люди можуть себе захистити — крім «допомоги» від мафії? Це важке питання. В’їзд до Чеської Республіки за польською візою є легальним. Проблеми починаються, коли робітник із України почне тут працювати. Цього в переважній більшості випадків польські візи не дозволяють — за винятком ситуацій, коли, робітник працював у Польщі тривалий час і в нього є трудові відносини з фірмою, що відправила його у відрядження в Чехію. Якщо цих людей зупинить і перевірить поліцейський на вулиці, то у них не буде проблем. А от на робочому місці вже буде не все гаразд — згадаймо, наприклад, випадок із чеською фірмою Rohlik. Робітники «у відрядженні», таким чином, живуть у напівлегальному становищі і часто не знають, куди звернутися по допомогу. Вони відрізані від офіційних установ, зазвичай живуть у страху і бояться звернутися інспекцію праці або неурядові організації. Вони бояться того, що може трапитися, якщо їх викриють. Проте не кожна нелегальна ситуація є абсолютно нелегальною: деякі умови перебування ці люди виконують, або принаймні намагаються. Коли в них, наприклад, закінчується віза, вони здебільшого повертаються в Україну за новою. Деякі з них намагаються звертатися у різні неурядові організації з метою легалізації свого перебування. Бо працедавці користуються цим їхнім становищем і платять їм за таку саму роботу менше, ніж чехам. Що має змінитися, щоб така масова експлуатація людей з України та інших країн зникла? Ситуація в Україні є катастрофічною для більшості її мешканців, тому вони й надалі будуть приїжджати до нас. На жаль, у нас малий історичний досвід з міграцією, і горизонти наших політиків у цій галузі досить обмежені. Сьогодні на чеському ринку праці високий попит на робітників із-за кордону, тому це абсурдно, що ці люди у нас перебувають у нелегальному або напівлегальному становищі. Від цього програють усі. Держава втрачає кошти за медичне і соціальне страхування, не сплачуються податки, а прибутки осідають у кишенях посередників чи фірм. Це наносить збитки чеській економіці. Працедавці, щоправда, стверджують, що працівники до нас повинні приїжджати на короткі терміни, щоб їх можна було у відповідний момент (наприклад, у час кризи) позбутися. Але це так не працює. Німеччина вже в минулому мала схожий досвід із гастарбайтерами. Вони там також мали перебувати лише короткий термін, а після закінчення роботи мали виїхати. Але коли ви десь тривалий час працюєте, ви обростаєте соціальними контактами, відбувається возз’єднання родин — зрештою, ви там осядете. Тому ці люди в Німеччині, як правило, залишились надовго. Як позитивне явище я оцінюю те, що наша влада наприкінці минулого року зробила більш жорсткими умови для працедавців і підвищила штрафи за нелегальне надання роботи. Зараз за таке надання роботи працедавцеві загрожує штраф розміром до п’яти мільйонів чеських крон. Тому я очікую, що зловживання польськими візами й експлуатація людей у цьому конкретному випадку зменшиться. Як би мала покращитися чеська політика щодо мігрантів і нелегальної роботи? Державна інспекція праці мала би більше звертати увагу на трудові права мігрантів, а не лише на їхню нелегальність. Часто це виглядає так, що карають тільки іммігрантів, тоді як погані, невигідні умови праці і посередники не несуть покарання або це покарання є відносно незначним. Ідеальним було би спростити процедуру видачі чеських віз. Міграційну політику в нас координує Міністерство внутрішніх справ, і це вказує тільки на один — часто досить жорсткий — підхід до всієї проблематики. Якби цю політику координувало, скажімо, Міністерство праці і соціальних справ, усе могло би виглядати набагато краще. Сьогодні ми звідусіль чуємо риторику про нелегальну імміграцію. Це підживлює репресивну політику, проте не вирішує проблему міграції. Бо люди будуть приїжджати постійно, і це з них тільки робить нелегалів. І саме у випадку з українцями це не мало би бути проблемою. Ми вже до них звикли: з дев’яностих років у нас є двостороння угода з Україною, і таким чином сюди приїхало багато людей, які утворили свою спільноту. Серед чеських фірм є тривалий попит на українців — до того ж, вони мають добру репутацію працьовитих робітників. Чи можуть до охорони прав трудових мігрантів долучитися чеські профспілки? Безперечно. Ми постійно чуємо, що мігранти в нас забирають роботу. Проте мігранти, насправді, рятують чеську економіку. Тут є помітний брак робітників, тому що чехи деякі роботи просто не будуть виконувати. Шкода, що чеські профспілки у своїй кампанії під назвою «Кінець дешевої роботи» говорять про небезпеку економічної міграції, але зовсім не згадують про те, що мігранти працюють у сірій економіці, тому набагато важче простежити за їхніми робочими умовами і за впливом на ціну праці у Чеській Республіці взагалі. Якби державна політика була більш ліберальна, і мігранти могли отримувати дозвіл простіше, це все було би легше контролювати. Інспекція праці не мусила би постійно перевіряти лише нелегальність іммігрантів, а могла би зосередити увагу на поганих робочих умовах і низьких зарплатах. Шлях до вищих зарплат у Чехії не лежить через жорстку міграційну політику. Вона не зупинить приїзд іммігрантів до Чеської Республіки. І якщо ці люди будуть надалі перебувати в сірій зоні як нелегали, все залишиться як і раніше — включно з низькими заробітними платами. Чи натрапляли ви колись на те, щоб українці або якісь інші іноземці самоорганізувалися для колективних перемовин і захисту своїх прав? У Празі, наприклад,  існує солідарна мережа «Соліс», яка допомагає деяким мігрантам отримати зарплату, яку їм не хочуть виплачувати. Щоправда, це одна з небагатьох організацій, які це вирішують успішно, і їхній діапазон мінімальний. Іноземці, до того ж, шукають допомогу лише в окремих випадках. Якщо іммігрант перебуває в нелегальному становищі, він рідко боротиметься за своїх права. Ситуація невдовзі має покращитись. Важливо, щоб на іммігрантів перестали звалювати провину за те, що в нас тут останні двадцять років низькі зарплати. Основною причиною є передусім політика правих урядів і наше тривале становище монтажного цеху Євросоюзу. Цей текст було створено в рамках проекту «Боротьба за трудові права для працівників, відряджених у ЄС» і «За кращу боротьбу за робітничі права по різні боки кордонів». Перекладено за: A2larm Переклад опублікований у рамках журналістського проекту «Невидима праця». Проект реалізовано за підтримки Фонду ім. Рози Люксембург в Україні.  politkrytyka

Майже 70 тисяч українців навчається за кордоном. із кожним роком їх стає дедалі більше, і лише невелика частина українців із західною освітою повертається назад, в Україну. Найбільше українських студентів навчається у Польщі, але наздоганяють країну над Віслою інші сусідні держави, де зростає частка українських студентів. Серед них є і Чехія, де за останній час кількість українських студентів різко зросла. Якщо на початку 2000-х років студентів з України було лише 300, то нині їх стало в 10 разів більше. Чому вони виїжджають, чи планують залишитися, що б заохотило їх повертатися і як ставиться чеська держава до збільшення кількості українських студентів? Про це у Празі на запрошення чеської недержавної організації «Асоціація з міжнародних питань» дискутували українські та чеські соціологи, представники уряду та різних неурядових організацій, пов’язаних з освітою.                                             Конференція у Празі на тему «Українська студентська міграція до Чехії» В Україні б’ють на сполох – українські студенти масово виїжджають за кордон. Країну покидає найактивніша та найперспективніша група населення, яка могла б сприяти позитивним змінам, бути їхнім мотором. Натомість українці використовують освіту як спосіб емігрувати з країни, каже аналітик недержавного аналітичного центру CEDOS Марія Куделя.                                           Марія Куделя, CEDOS «Люди намагаються здобути знання і диплом європейського університету для того, щоб працювати в країнах Європейського союзу або ж повернутися назад. Не завжди рівень освіти за кордоном кращий, інколи туди просто легше вступити, бо не потрібно складати ЗНО. Можна заплатити гроші та вчитися», – пояснює українська дослідниця. Явище студентської міграції хоч і не нове, але мало вивчене. Тож для того, щоб виробити якусь стратегію, аналітичний центр CEDOS у співпраці з Вишеградським фондом замовив дослідження про українських студентів у чотирьох країнах Вишеградської групи, включно з Чехією. У Чехії дослідження проводив Інститут соціології, який з’ясував, що більшість студентів їде з України навчатися до Чехії саме тому, що, крім високого рівня освіти, Чехія пропонує цю освіту безкоштовно. Студент, який спроможний навчатися чеською мовою, вступає до чеського вишу на тих самих умовах, що і чехи. Завершивши навчання, понад третина, 37% планує тут залишитися. Інколи в Україні можна почути, що сусідні країни в пошуках кваліфікованої робочої сили вдаються до нечесної конкуренції та переманюють таким чином українських студентів.                                           Івана Ришкова, Міністерство освіти Чехії Представниця чеського Міністерства освіти Івана Ришкова каже, що чутки про наявність такої стратегії значно перебільшені. Українці ще досі становлять мінімальну кількість серед закордонних студентів. Їх лише 7%, хоча це виводить їх на третє місце за кількістю після словаків та росіян. «Як кожний ринок праці, ми б, звичайно, хотіли мати найкваліфікованіших студентів, і так є в цілому світі, але жодної концепції чи стратегії, наприклад, якихось спеціальних стипендій, які б мали на меті приваблення студентів з певних країн чи регіонів, ми не маємо. Є урядові стипендії, що існують в рамках програм розвитку, але їх мінімальна кількість – для України на 2018–2019 рік було виділено 4 стипендії з загальної кількості 120 стипендій», – каже Івана Ришкова. Активніше в Україні працюють організації, які працюють за підтримки уряду і рекламують можливості освіти у Чехії. Зокрема, «Чеський культурний центр» та «Дім закордонних служб» беруть участь у ярмарках освіти в Україні та пропонують різні навчальні можливості – як повної освіти, так і коротких навчальних обмінів.                                            Міхал Лоштяк, Чеський сільськогосподарський університет у Празі Присутній на обговоренні проректор із міжнародних відносин Чеського сільськогосподарського університету Міхал Лоштяк вважає, що для обох країн найвигіднішою була б наукова співпраця між університетами, коли б українські студенти могли мати доступ до чеської освіти, співпрацювати з чеськими науковцями, разом працювати над науковими темами, але при цьому залишатися в рамках української освітньої системи. «Минулого року ми були в Ужгородському та Львівському університеті і говорили якраз про можливість наукової співпраці, про публікації в добрих наукових журналах, і тут головне – знайти добрих партнерів. Я думаю, що найкраще їх шукати через докторські програми, через докторантів, які б приїхали на навчання у чеські університети і разом з їхніми науковими керівниками потім би писали наукові статті. Якраз у нас в університеті є такий студент з України на факультеті лісівництва. Він з українського Сокаля, Володимир Троцюк. За час свого навчання у докторантурі він став зіркою нашого університету, бо збирав усі нагороди за найкращі публікації. Він розумний, працьовитий і хоче займатися наукою, а це для університету найголовніше. Але таких студентів, самі розумієте, важко відпускати назад», – каже Міхал Лоштяк.                                           Яна Леонтієва - соціолог Як каже керівник дослідження Яна Леонтієва, чеські університети, які мають добрий досвід з українськими студентами, що швидко вивчають мову, інтегруються та добре вчаться, будуть і надалі з радістю приймати всіх охочих українців. І тут є про що замислитися українським політикам. «Наше дослідження показало, що дійсно відходять люди, які мають добрий потенціал, і вони, на жаль, не будуть поспішати повертатися в Україну. Після 5–8 років навчання вони вже вкорінюються в місцеву культуру, обростають соціальними зв’язками, часто мають тут уже своїх партнерів, і має бути дуже добрий стимул для того, щоб такі люди поверталися в Україну», – пояснює празький соціолог Яна Леонтієва. Автор:  Марія Щур Радіо Свобода