View By Date

Tags

Statistics

  • 440
    Blogs
  • 36
    Active Bloggers
Навчання і освіта: 26 blogs
  • 30 Oct 2018
    Майже 70 тисяч українців навчається за кордоном. із кожним роком їх стає дедалі більше, і лише невелика частина українців із західною освітою повертається назад, в Україну. Найбільше українських студентів навчається у Польщі, але наздоганяють країну над Віслою інші сусідні держави, де зростає частка українських студентів. Серед них є і Чехія, де за останній час кількість українських студентів різко зросла. Якщо на початку 2000-х років студентів з України було лише 300, то нині їх стало в 10 разів більше. Чому вони виїжджають, чи планують залишитися, що б заохотило їх повертатися і як ставиться чеська держава до збільшення кількості українських студентів? Про це у Празі на запрошення чеської недержавної організації «Асоціація з міжнародних питань» дискутували українські та чеські соціологи, представники уряду та різних неурядових організацій, пов’язаних з освітою.                                             Конференція у Празі на тему «Українська студентська міграція до Чехії» В Україні б’ють на сполох – українські студенти масово виїжджають за кордон. Країну покидає найактивніша та найперспективніша група населення, яка могла б сприяти позитивним змінам, бути їхнім мотором. Натомість українці використовують освіту як спосіб емігрувати з країни, каже аналітик недержавного аналітичного центру CEDOS Марія Куделя.                                           Марія Куделя, CEDOS «Люди намагаються здобути знання і диплом європейського університету для того, щоб працювати в країнах Європейського союзу або ж повернутися назад. Не завжди рівень освіти за кордоном кращий, інколи туди просто легше вступити, бо не потрібно складати ЗНО. Можна заплатити гроші та вчитися», – пояснює українська дослідниця. Явище студентської міграції хоч і не нове, але мало вивчене. Тож для того, щоб виробити якусь стратегію, аналітичний центр CEDOS у співпраці з Вишеградським фондом замовив дослідження про українських студентів у чотирьох країнах Вишеградської групи, включно з Чехією. У Чехії дослідження проводив Інститут соціології, який з’ясував, що більшість студентів їде з України навчатися до Чехії саме тому, що, крім високого рівня освіти, Чехія пропонує цю освіту безкоштовно. Студент, який спроможний навчатися чеською мовою, вступає до чеського вишу на тих самих умовах, що і чехи. Завершивши навчання, понад третина, 37% планує тут залишитися. Інколи в Україні можна почути, що сусідні країни в пошуках кваліфікованої робочої сили вдаються до нечесної конкуренції та переманюють таким чином українських студентів.                                           Івана Ришкова, Міністерство освіти Чехії Представниця чеського Міністерства освіти Івана Ришкова каже, що чутки про наявність такої стратегії значно перебільшені. Українці ще досі становлять мінімальну кількість серед закордонних студентів. Їх лише 7%, хоча це виводить їх на третє місце за кількістю після словаків та росіян. «Як кожний ринок праці, ми б, звичайно, хотіли мати найкваліфікованіших студентів, і так є в цілому світі, але жодної концепції чи стратегії, наприклад, якихось спеціальних стипендій, які б мали на меті приваблення студентів з певних країн чи регіонів, ми не маємо. Є урядові стипендії, що існують в рамках програм розвитку, але їх мінімальна кількість – для України на 2018–2019 рік було виділено 4 стипендії з загальної кількості 120 стипендій», – каже Івана Ришкова. Активніше в Україні працюють організації, які працюють за підтримки уряду і рекламують можливості освіти у Чехії. Зокрема, «Чеський культурний центр» та «Дім закордонних служб» беруть участь у ярмарках освіти в Україні та пропонують різні навчальні можливості – як повної освіти, так і коротких навчальних обмінів.                                            Міхал Лоштяк, Чеський сільськогосподарський університет у Празі Присутній на обговоренні проректор із міжнародних відносин Чеського сільськогосподарського університету Міхал Лоштяк вважає, що для обох країн найвигіднішою була б наукова співпраця між університетами, коли б українські студенти могли мати доступ до чеської освіти, співпрацювати з чеськими науковцями, разом працювати над науковими темами, але при цьому залишатися в рамках української освітньої системи. «Минулого року ми були в Ужгородському та Львівському університеті і говорили якраз про можливість наукової співпраці, про публікації в добрих наукових журналах, і тут головне – знайти добрих партнерів. Я думаю, що найкраще їх шукати через докторські програми, через докторантів, які б приїхали на навчання у чеські університети і разом з їхніми науковими керівниками потім би писали наукові статті. Якраз у нас в університеті є такий студент з України на факультеті лісівництва. Він з українського Сокаля, Володимир Троцюк. За час свого навчання у докторантурі він став зіркою нашого університету, бо збирав усі нагороди за найкращі публікації. Він розумний, працьовитий і хоче займатися наукою, а це для університету найголовніше. Але таких студентів, самі розумієте, важко відпускати назад», – каже Міхал Лоштяк.                                           Яна Леонтієва - соціолог Як каже керівник дослідження Яна Леонтієва, чеські університети, які мають добрий досвід з українськими студентами, що швидко вивчають мову, інтегруються та добре вчаться, будуть і надалі з радістю приймати всіх охочих українців. І тут є про що замислитися українським політикам. «Наше дослідження показало, що дійсно відходять люди, які мають добрий потенціал, і вони, на жаль, не будуть поспішати повертатися в Україну. Після 5–8 років навчання вони вже вкорінюються в місцеву культуру, обростають соціальними зв’язками, часто мають тут уже своїх партнерів, і має бути дуже добрий стимул для того, щоб такі люди поверталися в Україну», – пояснює празький соціолог Яна Леонтієва. Автор:  Марія Щур Радіо Свобода   
  • Майже 70 тисяч українців навчається за кордоном. із кожним роком їх стає дедалі більше, і лише невелика частина українців із західною освітою повертається назад, в Україну. Найбільше українських студентів навчається у Польщі, але наздоганяють країну над Віслою інші сусідні держави, де зростає частка українських студентів. Серед них є і Чехія, де за останній час кількість українських студентів різко зросла. Якщо на початку 2000-х років студентів з України було лише 300, то нині їх стало в 10 разів більше. Чому вони виїжджають, чи планують залишитися, що б заохотило їх повертатися і як ставиться чеська держава до збільшення кількості українських студентів? Про це у Празі на запрошення чеської недержавної організації «Асоціація з міжнародних питань» дискутували українські та чеські соціологи, представники уряду та різних неурядових організацій, пов’язаних з освітою.                                             Конференція у Празі на тему «Українська студентська міграція до Чехії» В Україні б’ють на сполох – українські студенти масово виїжджають за кордон. Країну покидає найактивніша та найперспективніша група населення, яка могла б сприяти позитивним змінам, бути їхнім мотором. Натомість українці використовують освіту як спосіб емігрувати з країни, каже аналітик недержавного аналітичного центру CEDOS Марія Куделя.                                           Марія Куделя, CEDOS «Люди намагаються здобути знання і диплом європейського університету для того, щоб працювати в країнах Європейського союзу або ж повернутися назад. Не завжди рівень освіти за кордоном кращий, інколи туди просто легше вступити, бо не потрібно складати ЗНО. Можна заплатити гроші та вчитися», – пояснює українська дослідниця. Явище студентської міграції хоч і не нове, але мало вивчене. Тож для того, щоб виробити якусь стратегію, аналітичний центр CEDOS у співпраці з Вишеградським фондом замовив дослідження про українських студентів у чотирьох країнах Вишеградської групи, включно з Чехією. У Чехії дослідження проводив Інститут соціології, який з’ясував, що більшість студентів їде з України навчатися до Чехії саме тому, що, крім високого рівня освіти, Чехія пропонує цю освіту безкоштовно. Студент, який спроможний навчатися чеською мовою, вступає до чеського вишу на тих самих умовах, що і чехи. Завершивши навчання, понад третина, 37% планує тут залишитися. Інколи в Україні можна почути, що сусідні країни в пошуках кваліфікованої робочої сили вдаються до нечесної конкуренції та переманюють таким чином українських студентів.                                           Івана Ришкова, Міністерство освіти Чехії Представниця чеського Міністерства освіти Івана Ришкова каже, що чутки про наявність такої стратегії значно перебільшені. Українці ще досі становлять мінімальну кількість серед закордонних студентів. Їх лише 7%, хоча це виводить їх на третє місце за кількістю після словаків та росіян. «Як кожний ринок праці, ми б, звичайно, хотіли мати найкваліфікованіших студентів, і так є в цілому світі, але жодної концепції чи стратегії, наприклад, якихось спеціальних стипендій, які б мали на меті приваблення студентів з певних країн чи регіонів, ми не маємо. Є урядові стипендії, що існують в рамках програм розвитку, але їх мінімальна кількість – для України на 2018–2019 рік було виділено 4 стипендії з загальної кількості 120 стипендій», – каже Івана Ришкова. Активніше в Україні працюють організації, які працюють за підтримки уряду і рекламують можливості освіти у Чехії. Зокрема, «Чеський культурний центр» та «Дім закордонних служб» беруть участь у ярмарках освіти в Україні та пропонують різні навчальні можливості – як повної освіти, так і коротких навчальних обмінів.                                            Міхал Лоштяк, Чеський сільськогосподарський університет у Празі Присутній на обговоренні проректор із міжнародних відносин Чеського сільськогосподарського університету Міхал Лоштяк вважає, що для обох країн найвигіднішою була б наукова співпраця між університетами, коли б українські студенти могли мати доступ до чеської освіти, співпрацювати з чеськими науковцями, разом працювати над науковими темами, але при цьому залишатися в рамках української освітньої системи. «Минулого року ми були в Ужгородському та Львівському університеті і говорили якраз про можливість наукової співпраці, про публікації в добрих наукових журналах, і тут головне – знайти добрих партнерів. Я думаю, що найкраще їх шукати через докторські програми, через докторантів, які б приїхали на навчання у чеські університети і разом з їхніми науковими керівниками потім би писали наукові статті. Якраз у нас в університеті є такий студент з України на факультеті лісівництва. Він з українського Сокаля, Володимир Троцюк. За час свого навчання у докторантурі він став зіркою нашого університету, бо збирав усі нагороди за найкращі публікації. Він розумний, працьовитий і хоче займатися наукою, а це для університету найголовніше. Але таких студентів, самі розумієте, важко відпускати назад», – каже Міхал Лоштяк.                                           Яна Леонтієва - соціолог Як каже керівник дослідження Яна Леонтієва, чеські університети, які мають добрий досвід з українськими студентами, що швидко вивчають мову, інтегруються та добре вчаться, будуть і надалі з радістю приймати всіх охочих українців. І тут є про що замислитися українським політикам. «Наше дослідження показало, що дійсно відходять люди, які мають добрий потенціал, і вони, на жаль, не будуть поспішати повертатися в Україну. Після 5–8 років навчання вони вже вкорінюються в місцеву культуру, обростають соціальними зв’язками, часто мають тут уже своїх партнерів, і має бути дуже добрий стимул для того, щоб такі люди поверталися в Україну», – пояснює празький соціолог Яна Леонтієва. Автор:  Марія Щур Радіо Свобода   
    Oct 30, 2018 793
  • 30 Mar 2018
    "Будучи ще учнем 9-го класу Київської гімназії, я вже тоді замислювався над тим, що хочу навчатися саме в Європі ,здобути європейську освіту, здобути поглиблені та професійні знання і вміння з обраної спеціальності та повернутися в Україну вже висококваліфікованим спеціалістом. Відвідуючи освітні виставки я випадково дізнався про те, що у моєму місті є Чеський центр при Посольстві Чеської Республіки в Україні. Так як мені завжди подобалась ця країна, її архітектура, історія та культура, тож стало цікаво вивчити і цю мову. А ще, коли на виставці представниця ЧЦ Любов Семенова розповіла мені про те, що при Чеському центрі діють курси з вивчення чеської мови, а також, що в подальшому, знаючи мову, у чеських державних ВНЗ можна навчатися безкоштовно, я не вагаючись вирішив піти на курси. І не помилився. За період вивчення чеської мови до рівня В2 у мене викладали три лектори. Першою моєю вчителькою стала Галина Клічак. Це дуже чудова, доброзичлива та професійна викладачка. Вона нас навчила, мабуть, усім азам чеської мови і не тільки. З нею ми провели два початкових рівні А1 та А2. За цей час вона встигала викласти не тільки корисний та цікавий матеріал, але й ознайомити із різними незвичайними аспектами чеської мови та розповісти цікаві історії з життя. Другим викладачем на рівні В1 у мене була носій мови Йітка Бучкова, з якою було непросто через те, що кожен учень мав висловлювати свої думки виключно чеською та розуміти все, про що вона говорить. Викладачка вчила нас саме правильному висловлюванню (наприклад, як правильно говорити літеру "Ř", правильно вимовляти слова тощо). Взагалі, дуже рекомендую на перший рівень А1 йти саме до україномовного лектора, у якого Ви, як студент не знаючий навіть азів мови, зможете запитати про що завгодно, що вас цікавить та що вам не зрозуміло (що стосується чеської мови, звичайно;) ) і отримати вичерпну відповідь. Викладачі-носії мови, звичайно, також знають російську або українську мову, але з мого погляду краще до них іти вже на рівень А2 та вище. Це неодмінно дасть Вам поштовх у розвитку мови, так як Ви зможете почути той справжній акцент чеської та відчути увесь її колорит і відмінності від української. Хочу також подякувати викладачці Тетяні Окопній. З нею були незабутні заняття. Юлія Польова, Радка Гарбузова, які викладають матеріал на особливо високому рівні (приходили на заміни до моєї групи). Викладачки до своєї роботи підходять вміло та професійно, а саме, до роботи зі студентами. Це дуже прекрасні викладачі Чеського центру. Плюсом Чеського центру є безкоштовний розмовний клуб. Де я також дізнався багато всього цікавого та корисного, починаючи з культурних пам'яток Чехії та закінчуючи її державним устроєм і політичною позицією.Ви маєте розуміти, що курси будь-якої мови – це не школа, де вас будуть змушувати вчитися та все контролювати. Це саме те, що потрібно тільки вам самим та вашому майбутньому. Звісно, вам допоможуть, якщо ви дійсно чогось не будете розуміти. Але якщо це не потрібно Вам, то викладачеві немає сенсу стрибати вище своєї голови, щоб донести до Вас якісь правила відмінювання слів середнього роду! Успіх кожного студента, насамперед, залежить від нього самого, його прагнення пізнати щось нове. Тому, зазвичай, набагато кращі результати має той, хто відповідально ставиться до навчання, а не той, хто відвідує (інколи) курси, тому що його батьки цього хочуть. Чеський центр і його приємна та доброзичлива команда створює усі умови для того, щоб ви правильно заговорили чеською мовою та щоб ваше перебування у центрі було зручне та затишне. Мені вдалося досягти своєї мети лише тому, що я ставився до цього дуже відповідально. Це був мій особистий вибір, а мої батьки підтримували мене. Я зміг зробити це не зважаючи на те, що всі, кого б я не запитував, казали, що вступити до ВНЗ Чехії "майже нереально" в той самий рік, як закінчив школу. Звісно ж, я не кажу, що цей шлях був простим, але він цього вартий. Я почав ходити на курси чеської мови ще на початку 10-го класу. Таким чином до кінця 11-го у мене вже був сертифікат рівня В2 – максимальний рівень мови, який може від Вас хотіти ваш університет. Якщо Ви вже знаєте, що потребуєте саме його, то я би порадив починати займатися мовою ще раніше, адже в лютому кожен абітурієнт має відіслати так звані "Přihlášky" з потрібними документами, серед яких і сертифікат про знання чеської. Мій університет (Університет Менделя у Брно) вимагав рівень нижчий за В2, тому я все встиг. Наступним важливим етапом були вступні іспити. Я складав з математики та англійської мови. Іспити складав в університеті. Але за іронією долі вчитися я пішов не на ту спеціальність, з котрої склав іспит. Тому що зваживши всі "за " і "проти" вибрав саме цю спеціальність, де зараз і навчаюся. Наступним, мабуть найважливішим, а тому і хвилюючим кроком, була нострифікація – підтвердження свого атестату. Для цього потрібно було взяти довідку зі школи про кількість годин вивчених предметів (тут, увага!, при визначенні годин з предметів для нострифікації, чим менше у вас годин з предмету, тим більший шанс, що його призначать для складання іспиту). На нострифікації я складав три іспити: географію, інформатику та англійську мову. Це був досить складний момент, але, заздалегідь підготувавшись, я впорався. При вступі та складанні іспитів у вас виникне дуже багато питань, але усі вони вирішуються. Мені у цьому допомагала знайома, яка проживає в місті Брні. Тому що, при подачі документів на нострифікацію потрібно вказувати адресу проживання в країні (саме в Чехії), куди будуть приходити листи з Міністерства, і треба особисто подавати різні документи. Але, так як я навчався ще в школі, і не міг фізично знаходитися в Чехії, мені допомагали з подачею та оформленням усієї документації, що стосується вступу та перебування в країні. Якщо у вас виникнуть питання щодо вступу, то можете писати мені на Facebook: https://www.facebook.com/profile.php?id=100008486058449Я залюбки вам допоможу. Шановні майбутні студенти, хочу вам сказати, щоб Ви не боялися випробовувати свої сили при вступі до державних університетів Чехії та безкоштовно здобувати європейську освіту, не бійтеся починати у своєму житті щось нове, та як вам може здатися на перший погляд, недосяжне! Приходьте саме до Чеського Центру при Посольстві Чеської Республіки в Україні вивчати цю чарівну та цікаву, одну із найважчих слов’янських мов. Професіонали навчать вас. І ви не пожалкуєте. Мова вам дуже сподобається, а в подальшому стане у нагоді." За інформацією Чеського центру у Києві  
  • "Будучи ще учнем 9-го класу Київської гімназії, я вже тоді замислювався над тим, що хочу навчатися саме в Європі ,здобути європейську освіту, здобути поглиблені та професійні знання і вміння з обраної спеціальності та повернутися в Україну вже висококваліфікованим спеціалістом. Відвідуючи освітні виставки я випадково дізнався про те, що у моєму місті є Чеський центр при Посольстві Чеської Республіки в Україні. Так як мені завжди подобалась ця країна, її архітектура, історія та культура, тож стало цікаво вивчити і цю мову. А ще, коли на виставці представниця ЧЦ Любов Семенова розповіла мені про те, що при Чеському центрі діють курси з вивчення чеської мови, а також, що в подальшому, знаючи мову, у чеських державних ВНЗ можна навчатися безкоштовно, я не вагаючись вирішив піти на курси. І не помилився. За період вивчення чеської мови до рівня В2 у мене викладали три лектори. Першою моєю вчителькою стала Галина Клічак. Це дуже чудова, доброзичлива та професійна викладачка. Вона нас навчила, мабуть, усім азам чеської мови і не тільки. З нею ми провели два початкових рівні А1 та А2. За цей час вона встигала викласти не тільки корисний та цікавий матеріал, але й ознайомити із різними незвичайними аспектами чеської мови та розповісти цікаві історії з життя. Другим викладачем на рівні В1 у мене була носій мови Йітка Бучкова, з якою було непросто через те, що кожен учень мав висловлювати свої думки виключно чеською та розуміти все, про що вона говорить. Викладачка вчила нас саме правильному висловлюванню (наприклад, як правильно говорити літеру "Ř", правильно вимовляти слова тощо). Взагалі, дуже рекомендую на перший рівень А1 йти саме до україномовного лектора, у якого Ви, як студент не знаючий навіть азів мови, зможете запитати про що завгодно, що вас цікавить та що вам не зрозуміло (що стосується чеської мови, звичайно;) ) і отримати вичерпну відповідь. Викладачі-носії мови, звичайно, також знають російську або українську мову, але з мого погляду краще до них іти вже на рівень А2 та вище. Це неодмінно дасть Вам поштовх у розвитку мови, так як Ви зможете почути той справжній акцент чеської та відчути увесь її колорит і відмінності від української. Хочу також подякувати викладачці Тетяні Окопній. З нею були незабутні заняття. Юлія Польова, Радка Гарбузова, які викладають матеріал на особливо високому рівні (приходили на заміни до моєї групи). Викладачки до своєї роботи підходять вміло та професійно, а саме, до роботи зі студентами. Це дуже прекрасні викладачі Чеського центру. Плюсом Чеського центру є безкоштовний розмовний клуб. Де я також дізнався багато всього цікавого та корисного, починаючи з культурних пам'яток Чехії та закінчуючи її державним устроєм і політичною позицією.Ви маєте розуміти, що курси будь-якої мови – це не школа, де вас будуть змушувати вчитися та все контролювати. Це саме те, що потрібно тільки вам самим та вашому майбутньому. Звісно, вам допоможуть, якщо ви дійсно чогось не будете розуміти. Але якщо це не потрібно Вам, то викладачеві немає сенсу стрибати вище своєї голови, щоб донести до Вас якісь правила відмінювання слів середнього роду! Успіх кожного студента, насамперед, залежить від нього самого, його прагнення пізнати щось нове. Тому, зазвичай, набагато кращі результати має той, хто відповідально ставиться до навчання, а не той, хто відвідує (інколи) курси, тому що його батьки цього хочуть. Чеський центр і його приємна та доброзичлива команда створює усі умови для того, щоб ви правильно заговорили чеською мовою та щоб ваше перебування у центрі було зручне та затишне. Мені вдалося досягти своєї мети лише тому, що я ставився до цього дуже відповідально. Це був мій особистий вибір, а мої батьки підтримували мене. Я зміг зробити це не зважаючи на те, що всі, кого б я не запитував, казали, що вступити до ВНЗ Чехії "майже нереально" в той самий рік, як закінчив школу. Звісно ж, я не кажу, що цей шлях був простим, але він цього вартий. Я почав ходити на курси чеської мови ще на початку 10-го класу. Таким чином до кінця 11-го у мене вже був сертифікат рівня В2 – максимальний рівень мови, який може від Вас хотіти ваш університет. Якщо Ви вже знаєте, що потребуєте саме його, то я би порадив починати займатися мовою ще раніше, адже в лютому кожен абітурієнт має відіслати так звані "Přihlášky" з потрібними документами, серед яких і сертифікат про знання чеської. Мій університет (Університет Менделя у Брно) вимагав рівень нижчий за В2, тому я все встиг. Наступним важливим етапом були вступні іспити. Я складав з математики та англійської мови. Іспити складав в університеті. Але за іронією долі вчитися я пішов не на ту спеціальність, з котрої склав іспит. Тому що зваживши всі "за " і "проти" вибрав саме цю спеціальність, де зараз і навчаюся. Наступним, мабуть найважливішим, а тому і хвилюючим кроком, була нострифікація – підтвердження свого атестату. Для цього потрібно було взяти довідку зі школи про кількість годин вивчених предметів (тут, увага!, при визначенні годин з предметів для нострифікації, чим менше у вас годин з предмету, тим більший шанс, що його призначать для складання іспиту). На нострифікації я складав три іспити: географію, інформатику та англійську мову. Це був досить складний момент, але, заздалегідь підготувавшись, я впорався. При вступі та складанні іспитів у вас виникне дуже багато питань, але усі вони вирішуються. Мені у цьому допомагала знайома, яка проживає в місті Брні. Тому що, при подачі документів на нострифікацію потрібно вказувати адресу проживання в країні (саме в Чехії), куди будуть приходити листи з Міністерства, і треба особисто подавати різні документи. Але, так як я навчався ще в школі, і не міг фізично знаходитися в Чехії, мені допомагали з подачею та оформленням усієї документації, що стосується вступу та перебування в країні. Якщо у вас виникнуть питання щодо вступу, то можете писати мені на Facebook: https://www.facebook.com/profile.php?id=100008486058449Я залюбки вам допоможу. Шановні майбутні студенти, хочу вам сказати, щоб Ви не боялися випробовувати свої сили при вступі до державних університетів Чехії та безкоштовно здобувати європейську освіту, не бійтеся починати у своєму житті щось нове, та як вам може здатися на перший погляд, недосяжне! Приходьте саме до Чеського Центру при Посольстві Чеської Республіки в Україні вивчати цю чарівну та цікаву, одну із найважчих слов’янських мов. Професіонали навчать вас. І ви не пожалкуєте. Мова вам дуже сподобається, а в подальшому стане у нагоді." За інформацією Чеського центру у Києві  
    Mar 30, 2018 1618
  • 12 Mar 2018
    Минулого року за підтримки Українських профспілок у Чеській Республіці в Празі був заснований український культурно-освітній центр «Крок». Центр працює за фінансової підтримки меценатів і батьків. Місяць навчання у центрі коштує 500 крон, і прийти може кожна дитина у віці від 6 до 12 років. UAportal говорив зі співзасновницею і директором Центру Марією Гаврилюк – про місію Центру, про дітей діаспори, про бачення України закордоном.   UAportal: Що саме Ви вкладаєте у термін «культурно-освітній» центр? Марія:На першому місці у нас саме «культурний». Головна мета Центру – зберегти українську мову, зберегти українську культуру, зберегти українську історію, донести їх до дітей, навчити дітей читати і писати українською. Тобто, ми за основу Центру не взяли мету поставите оцінку. Ми взяли за основу дати дітям можливість пізнати, що таке Україна – за це не ставляться оцінки, за це, як кажуть, не карається. [Посміхається] UAportal: Де Ви знаходите натхнення для складання програми? Адже ви не йдете за програмою Міністерства? Марія: Багато ідей виникають самі собою – наприклад, коли ми сідаємо разом із вчителями щось обговорити. Другий, можна сказати, «мішок з ідеями» - це світова спільнота. Я спілкуюсь із представниками різних українських організацій у Європі, і ми часто ділимось ідеями та досвідом. За основу, що стосується освітньої частини, ми беремо програми українського Міністерства освіти і дотримуємось їх – але, звичайно, не оцінюємо дітей. У нас діти не пишуть масу тестів і контрольних робіт, нашим завданням є навчити дітей українській грамотності – у мові, літературі, культурі й історії. І тому це не є освітньо-культурний центр, а саме культурно-освітній. Наприклад, у молодших групах перший урок – це букварик чи українська мова, другий – українська література, а третій – українська традиція, історія України. UAportal: Які матеріали ви використовуєте? Марія: Найбільше ми використовуємо відео. Наразі не маємо потреби використовувати електронні книжки, тому що ми забезпечені усіма підручниками. Цього року ми отримали і підтримку з боку України – дотацію від Міністерства закордонних справ – на закупівлю матеріалів. Тому ми маємо усі нові підручники й робочі зошити з української мови й літератури, з історії, маємо букварики. Для менших діток ми, наприклад, маємо книжку «Історія України в казках та легендах», а для старших -  підручники «Історія України». Ми також читаємо твори, які нам рекомендує українське Міністерство освіти. UAportal: Розкажіть про структуру Центру, будь ласка. Марія: Зазвичай у нас займаються близько 20-30 дітей, які розділені до трьох груп. Найменша група – це дітки шести-семи років, які тільки починають учитися читати й писати.  Друга група – це приблизно 2-4 класи чеської школи. І третя група – це учні 5-6-7 класів чеської школи. UAportal: Як довго тривають уроки? Скільки взагалі часу ви проводите разом із дітьми у центрі? Марія: По суботах – від десятої і приблизно до третьої.  Це стосується усіх трьох груп. До того ж, старша група у суботу має ще й художню студію – там художники мають свою стратегію ведення уроків і свою програму. Діти починали з комплементарних кольорів, а зараз уже працюють над малюванням людських рис обличчя. А у молодшій групі батьки вирішили більше уваги звернути саме на історію, до художньої студії зможуть піти лиш ті, хто захоче. Хоча дітки ще маленькі, тож історія у нас у доволі ігровій формі, «ігрово-легендарно-казковій» формі. UAportal: Ви пропонуєте ще якісь додаткові гуртки у центрі? Марія: У п’ятницю у нас є гуртки співу та інформатики. А в середу маємо українознавчу студію – це для тих діток, які не можуть ходити по суботах. Маємо також гуртки художнього ткацтва та IT технологій. UAportal: Діти отримують якусь відзнаку наприкінці року? Марія: Подяки. Ми даємо персональні подяки – із фотографією для кожної дитини. Таким чином ми їх хочемо відзначити і підтримати. Можемо також дати якісь малесенькі подаруночки. UAportal: Які ви проводите свята? Для дітей і батьків? Марія: Так, святкуємо і з дітьми, і з батьками… Ми у березні минулого року відсвяткували відкриття, а у травні зробили свято матері, яке вдалось на славу. Ми влаштували багато цікавих конкурсів для матусь, тож діти й татусі були фанатами обох команд. Перше вересня у нас також було святом. Для дітей  це було великим емоційним піднесенням – з одного боку, почалось навчання, а з іншого, ми для них організували не «лінійку», а справжнє свято.  Діти прочитали буквально по одному віршику, а потім був художник, що малював на обличчях, майстер по надуванню кульок і виробленню фігур із них, був величезний торт і солодкий стіл. Важливим святом був і День захисника вітчизни 14 жовтня, коли ми провели маленький концерт Марини Маковій – вона працювала тоді з дітьми, і діти співали й танцювали під її пісні. Діти і кожний гість також написали листи-подяки нашим захисникам та воїнам, котрі зараз на передовій, а ми їх потім надіслали на схід України. Минулий семестр ми закінчили святом Миколая – прийшов Миколай з подарунками, завдяки нашим спонсорам. [Сміється] Ми з дітками ставили казкову виставу «Різдвяна казка доброти», а також зробили інсценізацію вечора у родинному колі перед приходом Миколая. UAportal: Ви часто ходите на виставки, або їздите на екскурсії разом із дітьми? Марія: Так, якщо є щось важливе, що стосується українського культурного життя, у Празі. За межі Праги ми їздили лиш раз – на могилу Бандери до Мюнхена. Це була одноденна поїздка для дітей із батьками, і дітям було надзвичайно цікаво. Багато із них побували там вперше, почули, побачили, що справді така людина була, що це важлива особистість. Я, до речі, також була на цій могилі вперше. Хоча дітки були іще маленькі, по 6-7 рочків, вони іще багато чого не розуміли... Ще, стосовно екскурсій…Навчальний рік ми, наприклад, закінчували не у школі «лінійкою», а на кораблику на Влтаві. Нещодавно у Празі була виставка «Переможці», і ми з дітками пішли. Була дуже серйозна реакція з боку дітей – вони розпитували «А чому? А як? А взагалі це можливо, щоб люди на таких залізяках ходили?» І коли ми сказали, що ця людина бігає марафони по 10 кілометрів, вони кажуть: «Як це можливо?» Вразило і те, що ми почули від дітей «Ненавиджу Росію. Чому проти нас воюють?» Такі ось були у них думки після цієї виставки… «Чому це так відбувається? Чому? Чому хтось має ось до такої біди дістатися, а комусь має бути дуже добре?» Ми також запрошуємо різних гостей до нас. Коли був рок-фестиваль українських гуртів, то до нас прийшли хлопці з гурту «Друже Музико». Діти були просто в захваті! Вони вперше в житті взагалі взяли кобзу до рук. Для них кобза взагалі була чимось неймовірним, вони цього інструменту раніше не знали! Вони її всю обмацали з різних боків, далі ще й трошки пограли. Ми якраз готувалися до Різдва, тому коли гості заспівали «Добрий вечір тобі», яку всі діти знають – тут, як кажуть, спів був на цілий наш поверх! [Сміється] Заспівали також «Червону руту», і так далі – це було надзвичайно для дітей цікаво! До нас також приходили хлопці з АТО. Вони показали багато фотографій з Майдану. І якщо старші дітки, яким близько 10 років, уже хоча би чули про Майдан, і щось починають розуміти, то найменші розпитували: «Ой, а що це, таке було в Україні? А як це так…» Для них це також було великим «А чому?» UAportal: Як хлопцям із АТО вдалось пояснити ситуацію дітям? Усе ж-таки, це не дорослі… Марія: Мені страшенно сподобалось, тому що вони сказали так… легко. «Ось це було. Так, ось тут загинули люди. Так, ми маємо свої цінності, за які стоїмо». Діти ще не розуміють усіх деталей та статистику, їм не показували ті найжахливіші фотографії з Майдану… Це розмова була би, звісно, для дітей старших 7 класу. Хоча й наші діти вже мають власну позицію. Діти з нашої старшої групи – це 5-6 клас – ситуацію сприймають доволі жорстко. UAportal: У чому ж проявляються позиції та ставлення дітей? Марія: Наприклад, у нас буквально сьогодні була розмова на тему «українська казка», і ми порівнювали українську «Марійка і Ведмідь» та російську «Маша и Медведь». А потім мова зайшла про «Фіксиків». З одного боку, у мультику висвітлюється робота механічних пристроїв, а з іншого, реакцією дітей було: «Ми не хочемо це дивитись, тому що це російське». Тож ми починаємо пояснювати дітям, у чому є користь, на що дивитися, а на що не звертати уваги, тому що це зомбування, і так далі… Діти іще, можливо, чогось не розуміють, але своїм походженням пишаються. От ми минулого тижня ходили із ними на футбол на траві, і вони вболівали: «У-кра-ї-на!». І справді, тішить, що вони не стидаються кричати «Україна!», не стидаються сказати, що вони українці – тобто, для них це справді високо. Тому що на них, Богу дякувати, немає відбитку того соціалізму, у якому всі рівні й однакові. Ці діти, вони… «Ми інші». Тобто, вони розуміють, що вони з України, але живуть у іншому суспільстві – і намагаються це доносити до власного оточення. UAportal: Де шукати корені певного ставлення дітей до України, до Росії? Це походить з родини? Марія: Скоріш за все. У будь-якому випадку, якщо в родині говориться, що «ось там бідна-нещасна Україна, вона ніколи з того не вибереться» - ми тут не маємо шансів це змінити. Це насправді дуже боляче і дуже сильно відчувається. Деякі діти прийшли до центру, навчились кільком буквам, навчились читати, і на цьому сказали: «Мені вистачить. Більше я не хочу знати нічого про Україну, мені вистачить того, що я вмію читати. Писати – не дуже. Але я навчився читати, і мені цього вистачає». Це йде з родини. Буває, в родині кажуть, що  сюди достатньо піти хоча б заради спілкування – аби знайти коло спілкування саме українських дітей. Я навіть по собі суджу – я, наприклад, не маючи «Кроку», чи будь-якої іншої освітньої установи, стільки уваги не приділяла б українським традиціям. Вдома є набагато більше іншої роботи, аби виділити цей час, щоб сісти й поговорити про українські традиції. Тому і для моїх дітей «Крок» - це важлива платформа для спілкування й навчання українською мовою. UAportal: Ви вважаєте, що про традиції в українській діаспорі у Чехії говориться мало? Марія: Тут, закордоном, вони, на жаль, зникають. Залишилась тільки різдвяна традиція. І Пасха. А традиції вишивки, ткацтва, наприклад, просто нівелювались. І коли ти дітям починаєш розказувати про свято Івана Купала, починаєш їм показувати картинки… Коли ми плавали на кораблику, діти запитали: «Ой, а що це, тут купалися колись на Івана Купала?» Розумієте, ми про це говорили місяць перед тим, а вони на річці, коли ми їм давали подяки, про Івана Купала згадали! Тобто, у них вже це помаленьку відкладається в голові. Ще у кого є бабусі – це щастя, напевно, цінніше за золото. Мама прибігає – домашнє завдання, «Так-так-так, ми все зробили до чеської школи»… А бабусям чеська школа зовсім не цікава – бабусі цікаво сісти й поговорити: «А колись як було на Україні…» От у кого тут є бабуся – це просто неймовірний скарб! І це відчувається на дітях. Ті, у котрих бабусі тут – українські казки розказують тільки так! Вони знають масу казок, просто масу казок! UAportal: Ті дітки, котрі до вас приходять – вони взагалі асоціюють себе із українцями? Називають себе українцями, чехами, чи десь посередині? Марія: Більшість дітей, які до нас прийшли, називають себе українцями. У нас є, наприклад і дівчинка, у котрої мама – українка, тато – грузин, а живуть вони у Чехії. Тобто, там узагалі дуже кумедна ситуація. [Посміхається] Діти просто унікальні! Вони кажуть: «Так, ми українці, нам це цікаво». У нас нещодавно зайшла розмова про «Щедрик». І коли я їм сказала, що це одна з найвідоміших українських пісень у світі, один хлопчина включив англійську версію «Щедрика» і каже: «Ой, а нам у чеській школі включали цю пісню». У чеських школах, особливо з англійським спрямуванням, у різдвяну добу «Щедрика» доволі таки часто дають дітям слухати. Але діти не знають, що це є українська пісня. Тому і це для них також велике відкриття. Ми зараз дивимось велику кількість фільмів про Україну – наприклад, «ДНК - код нації». Коли діти дивились про склад української крові, вони казали «Боже, це неймовірно!» Так само і коли їм розказували, що українська вишивка – це не лише красива квітка, а що у ній зашифровані з давніх давен різні послання, діти казали: «Як так можна? Де там та буква?» А коли придивлялись до візерунка – насправді, там та буква була. А наші маленькі – вони більше по казках. Ми читали казку по Трипільській культурі – то батьки нам потім казали: «Ми й самі не знали, що таке було». Тобто ці маленькі щось таки додому принесуть, принесуть і розкажуть. А тим більш, як ми створили групу для спілкування батьків і вчителів у Viber, з’явилась реакція і з боку батьків: «А дайте нам посилання! А ми ось таке знайшли, що Ви на то скажете?» Ось така буває комунікація. Наприклад, коли до нас приїжджав представник закордонних справ Спілки Української Молоді Андрій Несмачний, ми організували зустріч із батьками. І коли Андрій показував, за якими традиціями живе так звана «стара діаспора», і як вони намагаються пропагувати роботу національно-патріотичних таборів, наші батьки цим зацікавились. UAportal: Можливо, і діти у «Кроці» вже мають якийсь таборовий досвід? Марія: Минулого року ми возили наших дітей на Міжнародний табір миру в Україні, куди приїхала делегація з Чехії – ми – а також з Греції, Молдови і 15 дітей з Волновахи. Це досвід, який багато чого дав зрозуміти. Діти зі Сходу України, хоча й доволі патріотично підковані діти, на четвертий день скриплячи зубами почали переходити на українську мову у розмовах з нашими дітками. Молдова розмовляла тільки російською – вони не знають українську, їм там надзвичайно важко було. А Греція та Чехія не розмовляє взагалі російською. То діти з Волновахи були змушені перейти і потім казали: «Боже, як важко просто у буденному спілкуванні говорити українською!» Так, вони співають вільно пісні, вони розказують вірші українською, але у буденному спілкуванні їм дуже важко було. Ситуація була трошки напруженою, але одного вечора ми сіли, поговорили, і я кажу: «Знаєте, наші діти вас просто не розуміють… Ви як говорите російською, і тим паче якщо ви говорите швидко, то більшість з них вас просто не зрозуміють». І якщо, дай Бог, знову ж цей табір миру буде, то я з радістю би знову поїхала. Надзвичайно важливою складовою цього табору є робота із дітьми зі східної України, які у буденному житті практично без виключення російськомовні. Цей табір і зустрічі з дітьми із діаспори їх починають стимулювати переходити на українську мову. Українці українців російською розуміють прекрасно. А коли вже приїдуть діти-діаспоряни, то виникають ситуації – тому що тебе російськомовного просто не розуміють. UAportal: А тут у вас є діти з російськомовних родин? Марія: Є. В нас є дівчинка-грузинка – вона з російськомовної родини. І ще, мені здається, один хлопчик. UAportal: І як, їм комфортно? Марія: Тільки так! Вони щось питають вчителів на уроках тільки так! Це молодші, маленькі діти. І вони вже щось ламаною українською починають говорити. Але діти прекрасні! От дівчинка інколи так питається: «А що це… означает?» [Посміхається] Але дитина настільки старанна! І вона просто в захваті від цього. Вона приходить, каже: «Мені тут дуже цікаво». У неї, як кажуть, ось це зерно України вже посіяно у тому серденьку. UAportal: Хто у вас займається з дітками? Марія: Вчителі. Кваліфіковані вчителі з України – деякі з них мають звання Народний вчитель України. Наприклад, наша Галина Василівна – у неї педагогічний досвід в Україні, якщо я не помиляюсь, становить 17 років, вона вчитель області, вчитель-виховник, і так далі. Друга наша вчителька молода, у неї є українська педагогічна освіта, але працювала і працює вона здебільшого тут – вчителем-початківцем із англійської мови. Наші художники обидва академічні художники. У нас також є вчителька танців, молоденька дівчинка-хореограф, яка в Україні закінчила танцювальну школу, а тут зараз є студенткою. Вона займається з нашими дітками, допомагає. Отже, маємо і танцювальні виступи на наших святах. У нас є і вчителька англійської мови, котра проводить щосуботи півторагодинні лекції для батьків (і не тільки). UAportal: Ходять батьки? Марія: Батьки… так – сьогодні є, завтра немає. [Посміхається] Але у будь-якому випадку, цей курс читається, його веде Тетянка, яка навчалась тут у Нью-Йоркському університеті.  UAportal: Наскільки добре Вам вдається налагодити роботу з батьками? Батьки активну взагалі беруть участь у житті «Кроку»? Марія: У нас робота з батьками налагоджена дуже добре. Ми із ними бачимось на зборах досить рідко, але маємо у Viber власну групу, куди надсилається усе: звіт за день чи за гуртки – що сьогодні було зроблено та як воно було зроблено, що група має на домашнє завдання. Крім того, ми туди надсилаємо масу фотографій, які доступні таким чином лише «своїм», які ми не виставляємо на сторінці у Facebook. Це фото, наприклад, із виставок, зі свят, з уроків: як дітки там букви складають, що пишуть, що читають по складах. У цій групі зручно вирішувати і організаційні моменти – тож на практиці так речі як «Я не чув, я не знаю» знімаються взагалі. Вони просто не виникають. UAportal: Наскільки у вас суворо із відвідуваністю? Марія: А ми не можемо бути строгими із відвідуваністю. Це є, як кажуть, на добрій волі батьків. Вони знають: дитина прийшла – дитина навчилась. Знову ж таки, діти ідуть за програмою. Тобто, якщо дитина пропустила, то батьки допрацьовують із нею самостійно. На щастя, ми маємо дуже хороших батьків, відповідальних батьків. UAportal: Скажіть, а Ви особисто давно в освітній сфері? Марія: Я, можна сказати, із першого класу – і не виходила. [Сміється] Завжди займаюсь освітою – тобто після аспірантури, яку я закінчила ще в Україні, почала викладати. А потім переїхала до Чехії і так… до сьогоднішнього дня. UAportal: Крім центру «Крок» Ви наразі працюєте іще над чимось? Марія: Так. Нещодавно Україна підтримала проект, який називається «Україна до чеських шкіл» – фінансово його підтримало Міністерство закордонних справ. Ми започаткували проект і вже частину його реалізували в листопаді-грудні минулого року. Для цього уроку нам у чеських школах давали різні класи, від 5 по 9, на звичайний 45-хвилинний урок – і ми (я та двоє помічників) розповідали дітям про Україну та українські традиції. Ми також діткам давали солодкий український батончик із мапою України та дарували блокнотики. І таким чином ось [посміхається] ми ходили по школах. Наразі ми працюємо над створенням, власне, уже «дошліфовуємо», власне відео про Україну. Цей відео-ролик буде зорієнтований саме на чеське суспільство, на чеських дітей. Ми у ньому хочемо розпочати тим, де Україна знаходиться. Коли ми нещодавно робили презентацію в рамках цього проекту у чеських школах, і коли ми дітям казали, що Україна знаходиться у центрі Європи, одразу ж виникало питання: «Що? Звідки така інформація?» Ми кажемо: «Україна знаходиться в центрі Європи». І якщо ми це кажемо учням 7, 8, 9 класів, то чуємо: «Ні». А я кажу: «А чому ні?» І тоді починається дискусія: де є географічний центр, де є політичний центр Європи, і так далі. У власному ролику ми хочемо відобразити саме положення України – географічне й політичне, далі буквально коротесенько представити історію розвитку України – від найдавніших часів через Трипілля і грецькі міста-держави, київську Русь і до сьогодення. Далі хочемо використати відео від Міністерства закордонних справ про сучасну Україну. Розкажемо і про знамениті досягнення українців. UAportal: Чи зацікавились чеські діти презентаціями? Марія: Зацікавились. Дуже багато дітей нас розпитували: «Чому? Як? Звідки?»   Культурно-освітній центр «Крок» нам видався місцем атмосферним і привітним, у якому намагаються виховати любов до українського – здорову любов, підковану знаннями. Коли ми закінчували інтерв’ю, до кабінету зазирнув батько, і запитав: «А ви правда тут тільки до третьої години? Бо мій син іще не хоче, аби я його забирав…» На цьому і поставимо сьогодні крапку.     Центр «Крок» знаходиться за адресою: Argentinská 286 / 38, Praha 7 Контактні телефони: +420 773 333 643, +420 775 056 131 E-mail: uakrokcz@gmail.com Веб-сторінка: http://www.uakrok.cz/ Facebook: https://www.facebook.com/uakrokcz/    
    2489 Posted by Marharyta Golobrodska
  • Минулого року за підтримки Українських профспілок у Чеській Республіці в Празі був заснований український культурно-освітній центр «Крок». Центр працює за фінансової підтримки меценатів і батьків. Місяць навчання у центрі коштує 500 крон, і прийти може кожна дитина у віці від 6 до 12 років. UAportal говорив зі співзасновницею і директором Центру Марією Гаврилюк – про місію Центру, про дітей діаспори, про бачення України закордоном.   UAportal: Що саме Ви вкладаєте у термін «культурно-освітній» центр? Марія:На першому місці у нас саме «культурний». Головна мета Центру – зберегти українську мову, зберегти українську культуру, зберегти українську історію, донести їх до дітей, навчити дітей читати і писати українською. Тобто, ми за основу Центру не взяли мету поставите оцінку. Ми взяли за основу дати дітям можливість пізнати, що таке Україна – за це не ставляться оцінки, за це, як кажуть, не карається. [Посміхається] UAportal: Де Ви знаходите натхнення для складання програми? Адже ви не йдете за програмою Міністерства? Марія: Багато ідей виникають самі собою – наприклад, коли ми сідаємо разом із вчителями щось обговорити. Другий, можна сказати, «мішок з ідеями» - це світова спільнота. Я спілкуюсь із представниками різних українських організацій у Європі, і ми часто ділимось ідеями та досвідом. За основу, що стосується освітньої частини, ми беремо програми українського Міністерства освіти і дотримуємось їх – але, звичайно, не оцінюємо дітей. У нас діти не пишуть масу тестів і контрольних робіт, нашим завданням є навчити дітей українській грамотності – у мові, літературі, культурі й історії. І тому це не є освітньо-культурний центр, а саме культурно-освітній. Наприклад, у молодших групах перший урок – це букварик чи українська мова, другий – українська література, а третій – українська традиція, історія України. UAportal: Які матеріали ви використовуєте? Марія: Найбільше ми використовуємо відео. Наразі не маємо потреби використовувати електронні книжки, тому що ми забезпечені усіма підручниками. Цього року ми отримали і підтримку з боку України – дотацію від Міністерства закордонних справ – на закупівлю матеріалів. Тому ми маємо усі нові підручники й робочі зошити з української мови й літератури, з історії, маємо букварики. Для менших діток ми, наприклад, маємо книжку «Історія України в казках та легендах», а для старших -  підручники «Історія України». Ми також читаємо твори, які нам рекомендує українське Міністерство освіти. UAportal: Розкажіть про структуру Центру, будь ласка. Марія: Зазвичай у нас займаються близько 20-30 дітей, які розділені до трьох груп. Найменша група – це дітки шести-семи років, які тільки починають учитися читати й писати.  Друга група – це приблизно 2-4 класи чеської школи. І третя група – це учні 5-6-7 класів чеської школи. UAportal: Як довго тривають уроки? Скільки взагалі часу ви проводите разом із дітьми у центрі? Марія: По суботах – від десятої і приблизно до третьої.  Це стосується усіх трьох груп. До того ж, старша група у суботу має ще й художню студію – там художники мають свою стратегію ведення уроків і свою програму. Діти починали з комплементарних кольорів, а зараз уже працюють над малюванням людських рис обличчя. А у молодшій групі батьки вирішили більше уваги звернути саме на історію, до художньої студії зможуть піти лиш ті, хто захоче. Хоча дітки ще маленькі, тож історія у нас у доволі ігровій формі, «ігрово-легендарно-казковій» формі. UAportal: Ви пропонуєте ще якісь додаткові гуртки у центрі? Марія: У п’ятницю у нас є гуртки співу та інформатики. А в середу маємо українознавчу студію – це для тих діток, які не можуть ходити по суботах. Маємо також гуртки художнього ткацтва та IT технологій. UAportal: Діти отримують якусь відзнаку наприкінці року? Марія: Подяки. Ми даємо персональні подяки – із фотографією для кожної дитини. Таким чином ми їх хочемо відзначити і підтримати. Можемо також дати якісь малесенькі подаруночки. UAportal: Які ви проводите свята? Для дітей і батьків? Марія: Так, святкуємо і з дітьми, і з батьками… Ми у березні минулого року відсвяткували відкриття, а у травні зробили свято матері, яке вдалось на славу. Ми влаштували багато цікавих конкурсів для матусь, тож діти й татусі були фанатами обох команд. Перше вересня у нас також було святом. Для дітей  це було великим емоційним піднесенням – з одного боку, почалось навчання, а з іншого, ми для них організували не «лінійку», а справжнє свято.  Діти прочитали буквально по одному віршику, а потім був художник, що малював на обличчях, майстер по надуванню кульок і виробленню фігур із них, був величезний торт і солодкий стіл. Важливим святом був і День захисника вітчизни 14 жовтня, коли ми провели маленький концерт Марини Маковій – вона працювала тоді з дітьми, і діти співали й танцювали під її пісні. Діти і кожний гість також написали листи-подяки нашим захисникам та воїнам, котрі зараз на передовій, а ми їх потім надіслали на схід України. Минулий семестр ми закінчили святом Миколая – прийшов Миколай з подарунками, завдяки нашим спонсорам. [Сміється] Ми з дітками ставили казкову виставу «Різдвяна казка доброти», а також зробили інсценізацію вечора у родинному колі перед приходом Миколая. UAportal: Ви часто ходите на виставки, або їздите на екскурсії разом із дітьми? Марія: Так, якщо є щось важливе, що стосується українського культурного життя, у Празі. За межі Праги ми їздили лиш раз – на могилу Бандери до Мюнхена. Це була одноденна поїздка для дітей із батьками, і дітям було надзвичайно цікаво. Багато із них побували там вперше, почули, побачили, що справді така людина була, що це важлива особистість. Я, до речі, також була на цій могилі вперше. Хоча дітки були іще маленькі, по 6-7 рочків, вони іще багато чого не розуміли... Ще, стосовно екскурсій…Навчальний рік ми, наприклад, закінчували не у школі «лінійкою», а на кораблику на Влтаві. Нещодавно у Празі була виставка «Переможці», і ми з дітками пішли. Була дуже серйозна реакція з боку дітей – вони розпитували «А чому? А як? А взагалі це можливо, щоб люди на таких залізяках ходили?» І коли ми сказали, що ця людина бігає марафони по 10 кілометрів, вони кажуть: «Як це можливо?» Вразило і те, що ми почули від дітей «Ненавиджу Росію. Чому проти нас воюють?» Такі ось були у них думки після цієї виставки… «Чому це так відбувається? Чому? Чому хтось має ось до такої біди дістатися, а комусь має бути дуже добре?» Ми також запрошуємо різних гостей до нас. Коли був рок-фестиваль українських гуртів, то до нас прийшли хлопці з гурту «Друже Музико». Діти були просто в захваті! Вони вперше в житті взагалі взяли кобзу до рук. Для них кобза взагалі була чимось неймовірним, вони цього інструменту раніше не знали! Вони її всю обмацали з різних боків, далі ще й трошки пограли. Ми якраз готувалися до Різдва, тому коли гості заспівали «Добрий вечір тобі», яку всі діти знають – тут, як кажуть, спів був на цілий наш поверх! [Сміється] Заспівали також «Червону руту», і так далі – це було надзвичайно для дітей цікаво! До нас також приходили хлопці з АТО. Вони показали багато фотографій з Майдану. І якщо старші дітки, яким близько 10 років, уже хоча би чули про Майдан, і щось починають розуміти, то найменші розпитували: «Ой, а що це, таке було в Україні? А як це так…» Для них це також було великим «А чому?» UAportal: Як хлопцям із АТО вдалось пояснити ситуацію дітям? Усе ж-таки, це не дорослі… Марія: Мені страшенно сподобалось, тому що вони сказали так… легко. «Ось це було. Так, ось тут загинули люди. Так, ми маємо свої цінності, за які стоїмо». Діти ще не розуміють усіх деталей та статистику, їм не показували ті найжахливіші фотографії з Майдану… Це розмова була би, звісно, для дітей старших 7 класу. Хоча й наші діти вже мають власну позицію. Діти з нашої старшої групи – це 5-6 клас – ситуацію сприймають доволі жорстко. UAportal: У чому ж проявляються позиції та ставлення дітей? Марія: Наприклад, у нас буквально сьогодні була розмова на тему «українська казка», і ми порівнювали українську «Марійка і Ведмідь» та російську «Маша и Медведь». А потім мова зайшла про «Фіксиків». З одного боку, у мультику висвітлюється робота механічних пристроїв, а з іншого, реакцією дітей було: «Ми не хочемо це дивитись, тому що це російське». Тож ми починаємо пояснювати дітям, у чому є користь, на що дивитися, а на що не звертати уваги, тому що це зомбування, і так далі… Діти іще, можливо, чогось не розуміють, але своїм походженням пишаються. От ми минулого тижня ходили із ними на футбол на траві, і вони вболівали: «У-кра-ї-на!». І справді, тішить, що вони не стидаються кричати «Україна!», не стидаються сказати, що вони українці – тобто, для них це справді високо. Тому що на них, Богу дякувати, немає відбитку того соціалізму, у якому всі рівні й однакові. Ці діти, вони… «Ми інші». Тобто, вони розуміють, що вони з України, але живуть у іншому суспільстві – і намагаються це доносити до власного оточення. UAportal: Де шукати корені певного ставлення дітей до України, до Росії? Це походить з родини? Марія: Скоріш за все. У будь-якому випадку, якщо в родині говориться, що «ось там бідна-нещасна Україна, вона ніколи з того не вибереться» - ми тут не маємо шансів це змінити. Це насправді дуже боляче і дуже сильно відчувається. Деякі діти прийшли до центру, навчились кільком буквам, навчились читати, і на цьому сказали: «Мені вистачить. Більше я не хочу знати нічого про Україну, мені вистачить того, що я вмію читати. Писати – не дуже. Але я навчився читати, і мені цього вистачає». Це йде з родини. Буває, в родині кажуть, що  сюди достатньо піти хоча б заради спілкування – аби знайти коло спілкування саме українських дітей. Я навіть по собі суджу – я, наприклад, не маючи «Кроку», чи будь-якої іншої освітньої установи, стільки уваги не приділяла б українським традиціям. Вдома є набагато більше іншої роботи, аби виділити цей час, щоб сісти й поговорити про українські традиції. Тому і для моїх дітей «Крок» - це важлива платформа для спілкування й навчання українською мовою. UAportal: Ви вважаєте, що про традиції в українській діаспорі у Чехії говориться мало? Марія: Тут, закордоном, вони, на жаль, зникають. Залишилась тільки різдвяна традиція. І Пасха. А традиції вишивки, ткацтва, наприклад, просто нівелювались. І коли ти дітям починаєш розказувати про свято Івана Купала, починаєш їм показувати картинки… Коли ми плавали на кораблику, діти запитали: «Ой, а що це, тут купалися колись на Івана Купала?» Розумієте, ми про це говорили місяць перед тим, а вони на річці, коли ми їм давали подяки, про Івана Купала згадали! Тобто, у них вже це помаленьку відкладається в голові. Ще у кого є бабусі – це щастя, напевно, цінніше за золото. Мама прибігає – домашнє завдання, «Так-так-так, ми все зробили до чеської школи»… А бабусям чеська школа зовсім не цікава – бабусі цікаво сісти й поговорити: «А колись як було на Україні…» От у кого тут є бабуся – це просто неймовірний скарб! І це відчувається на дітях. Ті, у котрих бабусі тут – українські казки розказують тільки так! Вони знають масу казок, просто масу казок! UAportal: Ті дітки, котрі до вас приходять – вони взагалі асоціюють себе із українцями? Називають себе українцями, чехами, чи десь посередині? Марія: Більшість дітей, які до нас прийшли, називають себе українцями. У нас є, наприклад і дівчинка, у котрої мама – українка, тато – грузин, а живуть вони у Чехії. Тобто, там узагалі дуже кумедна ситуація. [Посміхається] Діти просто унікальні! Вони кажуть: «Так, ми українці, нам це цікаво». У нас нещодавно зайшла розмова про «Щедрик». І коли я їм сказала, що це одна з найвідоміших українських пісень у світі, один хлопчина включив англійську версію «Щедрика» і каже: «Ой, а нам у чеській школі включали цю пісню». У чеських школах, особливо з англійським спрямуванням, у різдвяну добу «Щедрика» доволі таки часто дають дітям слухати. Але діти не знають, що це є українська пісня. Тому і це для них також велике відкриття. Ми зараз дивимось велику кількість фільмів про Україну – наприклад, «ДНК - код нації». Коли діти дивились про склад української крові, вони казали «Боже, це неймовірно!» Так само і коли їм розказували, що українська вишивка – це не лише красива квітка, а що у ній зашифровані з давніх давен різні послання, діти казали: «Як так можна? Де там та буква?» А коли придивлялись до візерунка – насправді, там та буква була. А наші маленькі – вони більше по казках. Ми читали казку по Трипільській культурі – то батьки нам потім казали: «Ми й самі не знали, що таке було». Тобто ці маленькі щось таки додому принесуть, принесуть і розкажуть. А тим більш, як ми створили групу для спілкування батьків і вчителів у Viber, з’явилась реакція і з боку батьків: «А дайте нам посилання! А ми ось таке знайшли, що Ви на то скажете?» Ось така буває комунікація. Наприклад, коли до нас приїжджав представник закордонних справ Спілки Української Молоді Андрій Несмачний, ми організували зустріч із батьками. І коли Андрій показував, за якими традиціями живе так звана «стара діаспора», і як вони намагаються пропагувати роботу національно-патріотичних таборів, наші батьки цим зацікавились. UAportal: Можливо, і діти у «Кроці» вже мають якийсь таборовий досвід? Марія: Минулого року ми возили наших дітей на Міжнародний табір миру в Україні, куди приїхала делегація з Чехії – ми – а також з Греції, Молдови і 15 дітей з Волновахи. Це досвід, який багато чого дав зрозуміти. Діти зі Сходу України, хоча й доволі патріотично підковані діти, на четвертий день скриплячи зубами почали переходити на українську мову у розмовах з нашими дітками. Молдова розмовляла тільки російською – вони не знають українську, їм там надзвичайно важко було. А Греція та Чехія не розмовляє взагалі російською. То діти з Волновахи були змушені перейти і потім казали: «Боже, як важко просто у буденному спілкуванні говорити українською!» Так, вони співають вільно пісні, вони розказують вірші українською, але у буденному спілкуванні їм дуже важко було. Ситуація була трошки напруженою, але одного вечора ми сіли, поговорили, і я кажу: «Знаєте, наші діти вас просто не розуміють… Ви як говорите російською, і тим паче якщо ви говорите швидко, то більшість з них вас просто не зрозуміють». І якщо, дай Бог, знову ж цей табір миру буде, то я з радістю би знову поїхала. Надзвичайно важливою складовою цього табору є робота із дітьми зі східної України, які у буденному житті практично без виключення російськомовні. Цей табір і зустрічі з дітьми із діаспори їх починають стимулювати переходити на українську мову. Українці українців російською розуміють прекрасно. А коли вже приїдуть діти-діаспоряни, то виникають ситуації – тому що тебе російськомовного просто не розуміють. UAportal: А тут у вас є діти з російськомовних родин? Марія: Є. В нас є дівчинка-грузинка – вона з російськомовної родини. І ще, мені здається, один хлопчик. UAportal: І як, їм комфортно? Марія: Тільки так! Вони щось питають вчителів на уроках тільки так! Це молодші, маленькі діти. І вони вже щось ламаною українською починають говорити. Але діти прекрасні! От дівчинка інколи так питається: «А що це… означает?» [Посміхається] Але дитина настільки старанна! І вона просто в захваті від цього. Вона приходить, каже: «Мені тут дуже цікаво». У неї, як кажуть, ось це зерно України вже посіяно у тому серденьку. UAportal: Хто у вас займається з дітками? Марія: Вчителі. Кваліфіковані вчителі з України – деякі з них мають звання Народний вчитель України. Наприклад, наша Галина Василівна – у неї педагогічний досвід в Україні, якщо я не помиляюсь, становить 17 років, вона вчитель області, вчитель-виховник, і так далі. Друга наша вчителька молода, у неї є українська педагогічна освіта, але працювала і працює вона здебільшого тут – вчителем-початківцем із англійської мови. Наші художники обидва академічні художники. У нас також є вчителька танців, молоденька дівчинка-хореограф, яка в Україні закінчила танцювальну школу, а тут зараз є студенткою. Вона займається з нашими дітками, допомагає. Отже, маємо і танцювальні виступи на наших святах. У нас є і вчителька англійської мови, котра проводить щосуботи півторагодинні лекції для батьків (і не тільки). UAportal: Ходять батьки? Марія: Батьки… так – сьогодні є, завтра немає. [Посміхається] Але у будь-якому випадку, цей курс читається, його веде Тетянка, яка навчалась тут у Нью-Йоркському університеті.  UAportal: Наскільки добре Вам вдається налагодити роботу з батьками? Батьки активну взагалі беруть участь у житті «Кроку»? Марія: У нас робота з батьками налагоджена дуже добре. Ми із ними бачимось на зборах досить рідко, але маємо у Viber власну групу, куди надсилається усе: звіт за день чи за гуртки – що сьогодні було зроблено та як воно було зроблено, що група має на домашнє завдання. Крім того, ми туди надсилаємо масу фотографій, які доступні таким чином лише «своїм», які ми не виставляємо на сторінці у Facebook. Це фото, наприклад, із виставок, зі свят, з уроків: як дітки там букви складають, що пишуть, що читають по складах. У цій групі зручно вирішувати і організаційні моменти – тож на практиці так речі як «Я не чув, я не знаю» знімаються взагалі. Вони просто не виникають. UAportal: Наскільки у вас суворо із відвідуваністю? Марія: А ми не можемо бути строгими із відвідуваністю. Це є, як кажуть, на добрій волі батьків. Вони знають: дитина прийшла – дитина навчилась. Знову ж таки, діти ідуть за програмою. Тобто, якщо дитина пропустила, то батьки допрацьовують із нею самостійно. На щастя, ми маємо дуже хороших батьків, відповідальних батьків. UAportal: Скажіть, а Ви особисто давно в освітній сфері? Марія: Я, можна сказати, із першого класу – і не виходила. [Сміється] Завжди займаюсь освітою – тобто після аспірантури, яку я закінчила ще в Україні, почала викладати. А потім переїхала до Чехії і так… до сьогоднішнього дня. UAportal: Крім центру «Крок» Ви наразі працюєте іще над чимось? Марія: Так. Нещодавно Україна підтримала проект, який називається «Україна до чеських шкіл» – фінансово його підтримало Міністерство закордонних справ. Ми започаткували проект і вже частину його реалізували в листопаді-грудні минулого року. Для цього уроку нам у чеських школах давали різні класи, від 5 по 9, на звичайний 45-хвилинний урок – і ми (я та двоє помічників) розповідали дітям про Україну та українські традиції. Ми також діткам давали солодкий український батончик із мапою України та дарували блокнотики. І таким чином ось [посміхається] ми ходили по школах. Наразі ми працюємо над створенням, власне, уже «дошліфовуємо», власне відео про Україну. Цей відео-ролик буде зорієнтований саме на чеське суспільство, на чеських дітей. Ми у ньому хочемо розпочати тим, де Україна знаходиться. Коли ми нещодавно робили презентацію в рамках цього проекту у чеських школах, і коли ми дітям казали, що Україна знаходиться у центрі Європи, одразу ж виникало питання: «Що? Звідки така інформація?» Ми кажемо: «Україна знаходиться в центрі Європи». І якщо ми це кажемо учням 7, 8, 9 класів, то чуємо: «Ні». А я кажу: «А чому ні?» І тоді починається дискусія: де є географічний центр, де є політичний центр Європи, і так далі. У власному ролику ми хочемо відобразити саме положення України – географічне й політичне, далі буквально коротесенько представити історію розвитку України – від найдавніших часів через Трипілля і грецькі міста-держави, київську Русь і до сьогодення. Далі хочемо використати відео від Міністерства закордонних справ про сучасну Україну. Розкажемо і про знамениті досягнення українців. UAportal: Чи зацікавились чеські діти презентаціями? Марія: Зацікавились. Дуже багато дітей нас розпитували: «Чому? Як? Звідки?»   Культурно-освітній центр «Крок» нам видався місцем атмосферним і привітним, у якому намагаються виховати любов до українського – здорову любов, підковану знаннями. Коли ми закінчували інтерв’ю, до кабінету зазирнув батько, і запитав: «А ви правда тут тільки до третьої години? Бо мій син іще не хоче, аби я його забирав…» На цьому і поставимо сьогодні крапку.     Центр «Крок» знаходиться за адресою: Argentinská 286 / 38, Praha 7 Контактні телефони: +420 773 333 643, +420 775 056 131 E-mail: uakrokcz@gmail.com Веб-сторінка: http://www.uakrok.cz/ Facebook: https://www.facebook.com/uakrokcz/    
    Mar 12, 2018 2489
  • 18 Feb 2018
    У Чехії навчається велика кількість іноземних студентів, більшість із них – чеською мовою за державний кошт на денній формі бакалавріату. У минулому навчальному році серед 44 тисяч іноземних студентів було 22 тисячі словаків і майже 3000 – українців. З кожним роком все більше українських абітурієнтів приїжджають за вищою освітою саме до Чехії. Можливо, і Ви вирішили вступати до європейського університету, або плануєте відправити дитину на навчання за кордон? Ми зібрали для вас 10 лайфхаків для навчання в університеті у Європі – 10 порад, як не розгубитись і пережити зміну освітньої парадигми. №1. Приготуйтесь полюбити бібліотеки. Є велика вірогідність, що саме там Ви будете час від часу жити – шукати інформацію, знаходити її та опрацьовувати, писати проекти, робити презентації, знаходити першоджерела, читати їх і порівнювати. За останніми дослідженнями, середньостатистичний читаючий чех (таких близько 84%) прочитує 12 книжок за рік, а читаючий українець (таких 43%) – 7.  Звісно ж, це статистика – до певної міри надійна, із певною похибкою, вона різною мірою стосується різних категорій людей. І все ж, приготуйтесь за один рік, а то й семестр, в університеті прочитати річну норму середньостатистичного українця. А крім того, засвоїти техніки швидкого читання і читання декількома мовами одразу, заповнити багато листів паперу власними конспектами, зареєструватись у декількох (а, можливо, й усіх існуючих) бібліотеках та з власного досвіду знати, котра з них працює цілодобово. №2. Познайомтесь із концептом mindmaps та оберіть найзручнішу для себе. Вам більше не знадобиться просто зубрити з листочків, аби закрити сесію. Натомість, вам доведеться розуміти й аналізувати, зпівставляти й порівнювати. В університетах Європи усі вже давно знайомі із Google та електронними бібліотеками – тому вас не проситимуть зубрити речі, які можна віднайти у мережі за кілька хвилин. А навіть якщо деякі з них і проситимуть знати напам’ять, то лиш для того, аби вже зараз використати їх: а) на конкретному прикладі б) у специфічному контексті в) на підтримку власного аргументу. У вишах Європи звертатимуть увагу, перш за все, на ваші аналітичні здібності. Нікому не цікаво, скільки сторінок зошиту ви заповните конспектами, і ніхто не похвалить вас за ідеальне, але сухе цитування слів учителя. Натомість, високо оцінять здатність чітко висловити й аргументативно відстояти власну думку. Тому радимо подружитись із bulletpoints та mindmaps, різнокольоровими стікерами й таблицями – аби опрацьовувати матеріал максимально ефективно.   №3. Забудьте, як Ви колись знали, що таке «списувати». Пам’ятаєте, як у 10 класі на контрольній з історії ви вдало списали дев’ять дат із десяти? Потіштесь ще раз зі спогадів –  і забудьте! Радимо розучитись списувати вже зараз, аби не довелося засмучуватись потім. Списування у європейських університетах не толерується абсолютно. Впіймають на звичайному тесті – заберуть роботу, на екзамені – поставлять найнижчий бал і виставлять за двері, або й відправлять на дисциплінарну комісію. А ось якщо віднайдуть плагіат у рефераті або самостійному проекті, то можливі усі попередні варіанти, а на додачу – виключення з університету. Крім того, самі європейці не звикли списувати і вважають це принизливим. Люди, звісно, всюди бувають різні, але європейські культури у більшості своїй не передбачають списування, копіювання і крадіжку матеріалу у вищих навчальних закладах. №4. Навчіться жонглювати власним часом. Що Ви знаєте про ефективний тайм-менеджмент? Настав час дізнатись про нього більше, і навіть іще більше. Адже для європейських студентів час – це надзвичайно важливий ресурс. У абсолютній більшості випадків студенти мають можливість самостійно обирати значну частину предметів та конкретних пар, самостійно складати (як мінімум частково) розклад і обирати збалансоване для себе навантаження. Таким чином, Ви зможете піти на стажування, знайти роботу, більше або менше відпочивати. Часто Ви зможете обирати й зручні для Вас дати екзаменів, здавати деякі екзамени раніше чи відкладати їх на наступний семестр. Отже, маємо причину для посмішки: багато можливостей вчитись і проживати життя одночасно – зручно і збалансовано. Причина серйозно замислитись: як вдало спланувати кілька років життя і поєднати тисячу речей так, аби кожна стала на своє місце? №5. Будьте готові опинитись сам-на-сам із університетом. У європейському університеті ніхто не стоятиме над Вами із палицею, підганяючи у написанні реферату чи у підготовці до екзамену. Скоріш за все, у Вас не буде старости групи, аби регулярно нагадувати про дедлайни – а можливо, і групи як такої не буде. Немає у вишах Європи й кураторів, «мамочок курсу» або таких собі «ходячих годинників». А тому будьте готові самостійно пишатись власними досягненнями, але й так само самостійно нести відповідальність за власні промахи. «А ось той-то мені тоді-то не нагадав/не передав копію/не пояснив» - таке у ВНЗ Європи не спрацьовує. Ви маєте завдання і маєте ресурси для його виконання, а усі проміжні між ставленням і досягненням мети пункти – це Ваша відповідальність. З іншого боку, європейські виші дають можливість помилятись і сприймають помилку як нормальну складову навчального процесу. Як правило, після невдалої спроби Ви зможете без особливих труднощів перездати екзамен/переписати роботу/повторити предмет тощо. №6. Якщо всередині Вас спить поліглот – розбудіть його скоріше. Навіть якщо Ви їдете навчатись англійською – постарайтесь вивчити мову країни. Так Ви зможете стати своїм серед чужих – розпитати, де найкращі «тусовки» студентів, де найсмачніші пиво/кава/сніданки й вечері «не для туристів», відвідувати поетичні вечори та підпільні квартирники, слухати дебати місцевих активістів і політиків, та й узагалі – тримати руку, як говорять, на пульсі. «Прокачайте» свої знання сленгу – аби легше знаходити спільну мову та розуміти місцевий гумор, аби бути «в темі». А ось з дурними жартами рідною мовою будьте обережні. Навіть якщо Вам здається, що Ви далеко від дому, це зовсім не означає, що дім далеко від Вас. У світі повно українців, а у Європі (а тим паче у центральноєвропейській Чехії) «наших» ну дуже багацько! Та й деякі чехи – хто краще, а хто гірше – розуміють українську. Тож за невдалий жарт може стати дуже соромно (а може, й боляче). №7. Беріть багато джинсів і, можливо, поменше білих речей. У європейських вишах можна сидіти на підвіконнях. І на столах. І на підлогах. А за теплої пори можна повалятись у парку на газоні. Бувало таке, що викладач проводив пару на пікніку. Бувало, що студенти готувались до екзамену, гріючись на травичці перед університетом, попиваючи пиво із чіпсами. Споживання алкогольних напоїв, звісно ж, не гарантує успішної сесії. А ось що гарантує гармонійну атмосферу у вишах – так це менша зосередженість на меблях і зовнішньому вигляді, але більша – на душах і академічних успіхах. Дружня і довірлива атмосфера – критично важлива в університетах, адже викладачі не готові інвестувати свій час та енергію до студентів, які приходять «відбувати» навчання. №8. Підготуйте резюме. У Європі студенти не відповідають на питання «Ким ти будеш після закінчення університету?», але на питання «Хто ти є?». Молоді люди часто починають замислюватись над майбутньою кар’єрою вже десь на другому курсі. Можливості існують різні: можна ходити на “jobs fairs” – так звані ярмарки вакансій, можна пройти стажування, а можна скласти розклад так, аби залишався час на повноцінну роботу. Головне – мати план, або плани А, Б, В…: стати членом громадської організації, провести якусь конференцію, бути волонтером – на місці чи закордоном, писати наукові статі, читати наукові статті, редагувати наукові статті, проходити курси – навчатись, спілкуватись, практикувати – варіантів море.      №9. Купіть туристичний наплічник. Європа – це Європа. Це зона «уявних» кордонів, простір для спонтанних подорожей і територія інтер-культурного обміну. Скористайтесь відсутністю кордонів у ЄС та своєю студентською візою – подорожуйте! Перельоти й переїзди всередині ЄС часто бувають дешевшими за купейне місто у поїзді «Укрзалізниці». Придбайте міжнародну картку студента (ISIC) і насолоджуйтесь знижками й акціями! Крім того, Ваш університет (на 200%, а то і 300% точно) пропонуватиме своїм студентам різноманітні програми обміну на усіх п’яти континентах земної кулі. Так, виїжджаючи до Європи на навчання, Ви, можливо, зможете «скуштувати» освіту у всьому світі. Як мінімум, поїдьте на Erasmus – найпопулярнішу серед європейських студентів і добре відому й українцям програму. Кожна нова культура і кожне нове суспільство – це як нова призма, через яку можна подивитись на життя. І це я кажу не заради пафосу, а у найбільш прямому значенні. №10. Тримайте очі широко відкритими. Ви думали колись побути Гамлетом? А чеськомовним Гамлетом із українським акцентом, скажімо, на сцені Карлового університету в Празі? А можливо, хотіли б заграти у квідич за команду Даремського університету? Танцювати свінг? А як Вам циркове мистецтво? Веслування? Університети часто пропонують такі «хобі», про які Ви раніше тільки в книжках читали. А можливо, хочете займатись йогою та ще й отримувати за це бали? У вишах можна знайти цікаві й неординарні предмети "не зовсім за спеціальністю" – наприклад, пілатес, каліграфію або театральне мистецтво на факультеті гуманітарних наук. Відкривайте очі – і тоді Ви зможете прожити, протестувати, спробувати десятки різних образів, потішити своїх демонів, віднайти себе у чомусь новому. І цілком можливо, знайти друзів на все життя. А головне – мати можливість по-доброму «подуркувати» в перервах між становленням серйозного, готового до дорослого життя, себе. Ось так. Попереджаємо, що це – десятка суб’єктивних порад, але віримо, що (хоча б трошки) корисних ;-) Відкривайтесь новим горизонтам і тримайте курс!   Для UAPORTAL.CZ Маргарита Голобродська Фото: Маргарита Голобродська, University of York Swing Dance Society
    3784 Posted by Marharyta Golobrodska
  • У Чехії навчається велика кількість іноземних студентів, більшість із них – чеською мовою за державний кошт на денній формі бакалавріату. У минулому навчальному році серед 44 тисяч іноземних студентів було 22 тисячі словаків і майже 3000 – українців. З кожним роком все більше українських абітурієнтів приїжджають за вищою освітою саме до Чехії. Можливо, і Ви вирішили вступати до європейського університету, або плануєте відправити дитину на навчання за кордон? Ми зібрали для вас 10 лайфхаків для навчання в університеті у Європі – 10 порад, як не розгубитись і пережити зміну освітньої парадигми. №1. Приготуйтесь полюбити бібліотеки. Є велика вірогідність, що саме там Ви будете час від часу жити – шукати інформацію, знаходити її та опрацьовувати, писати проекти, робити презентації, знаходити першоджерела, читати їх і порівнювати. За останніми дослідженнями, середньостатистичний читаючий чех (таких близько 84%) прочитує 12 книжок за рік, а читаючий українець (таких 43%) – 7.  Звісно ж, це статистика – до певної міри надійна, із певною похибкою, вона різною мірою стосується різних категорій людей. І все ж, приготуйтесь за один рік, а то й семестр, в університеті прочитати річну норму середньостатистичного українця. А крім того, засвоїти техніки швидкого читання і читання декількома мовами одразу, заповнити багато листів паперу власними конспектами, зареєструватись у декількох (а, можливо, й усіх існуючих) бібліотеках та з власного досвіду знати, котра з них працює цілодобово. №2. Познайомтесь із концептом mindmaps та оберіть найзручнішу для себе. Вам більше не знадобиться просто зубрити з листочків, аби закрити сесію. Натомість, вам доведеться розуміти й аналізувати, зпівставляти й порівнювати. В університетах Європи усі вже давно знайомі із Google та електронними бібліотеками – тому вас не проситимуть зубрити речі, які можна віднайти у мережі за кілька хвилин. А навіть якщо деякі з них і проситимуть знати напам’ять, то лиш для того, аби вже зараз використати їх: а) на конкретному прикладі б) у специфічному контексті в) на підтримку власного аргументу. У вишах Європи звертатимуть увагу, перш за все, на ваші аналітичні здібності. Нікому не цікаво, скільки сторінок зошиту ви заповните конспектами, і ніхто не похвалить вас за ідеальне, але сухе цитування слів учителя. Натомість, високо оцінять здатність чітко висловити й аргументативно відстояти власну думку. Тому радимо подружитись із bulletpoints та mindmaps, різнокольоровими стікерами й таблицями – аби опрацьовувати матеріал максимально ефективно.   №3. Забудьте, як Ви колись знали, що таке «списувати». Пам’ятаєте, як у 10 класі на контрольній з історії ви вдало списали дев’ять дат із десяти? Потіштесь ще раз зі спогадів –  і забудьте! Радимо розучитись списувати вже зараз, аби не довелося засмучуватись потім. Списування у європейських університетах не толерується абсолютно. Впіймають на звичайному тесті – заберуть роботу, на екзамені – поставлять найнижчий бал і виставлять за двері, або й відправлять на дисциплінарну комісію. А ось якщо віднайдуть плагіат у рефераті або самостійному проекті, то можливі усі попередні варіанти, а на додачу – виключення з університету. Крім того, самі європейці не звикли списувати і вважають це принизливим. Люди, звісно, всюди бувають різні, але європейські культури у більшості своїй не передбачають списування, копіювання і крадіжку матеріалу у вищих навчальних закладах. №4. Навчіться жонглювати власним часом. Що Ви знаєте про ефективний тайм-менеджмент? Настав час дізнатись про нього більше, і навіть іще більше. Адже для європейських студентів час – це надзвичайно важливий ресурс. У абсолютній більшості випадків студенти мають можливість самостійно обирати значну частину предметів та конкретних пар, самостійно складати (як мінімум частково) розклад і обирати збалансоване для себе навантаження. Таким чином, Ви зможете піти на стажування, знайти роботу, більше або менше відпочивати. Часто Ви зможете обирати й зручні для Вас дати екзаменів, здавати деякі екзамени раніше чи відкладати їх на наступний семестр. Отже, маємо причину для посмішки: багато можливостей вчитись і проживати життя одночасно – зручно і збалансовано. Причина серйозно замислитись: як вдало спланувати кілька років життя і поєднати тисячу речей так, аби кожна стала на своє місце? №5. Будьте готові опинитись сам-на-сам із університетом. У європейському університеті ніхто не стоятиме над Вами із палицею, підганяючи у написанні реферату чи у підготовці до екзамену. Скоріш за все, у Вас не буде старости групи, аби регулярно нагадувати про дедлайни – а можливо, і групи як такої не буде. Немає у вишах Європи й кураторів, «мамочок курсу» або таких собі «ходячих годинників». А тому будьте готові самостійно пишатись власними досягненнями, але й так само самостійно нести відповідальність за власні промахи. «А ось той-то мені тоді-то не нагадав/не передав копію/не пояснив» - таке у ВНЗ Європи не спрацьовує. Ви маєте завдання і маєте ресурси для його виконання, а усі проміжні між ставленням і досягненням мети пункти – це Ваша відповідальність. З іншого боку, європейські виші дають можливість помилятись і сприймають помилку як нормальну складову навчального процесу. Як правило, після невдалої спроби Ви зможете без особливих труднощів перездати екзамен/переписати роботу/повторити предмет тощо. №6. Якщо всередині Вас спить поліглот – розбудіть його скоріше. Навіть якщо Ви їдете навчатись англійською – постарайтесь вивчити мову країни. Так Ви зможете стати своїм серед чужих – розпитати, де найкращі «тусовки» студентів, де найсмачніші пиво/кава/сніданки й вечері «не для туристів», відвідувати поетичні вечори та підпільні квартирники, слухати дебати місцевих активістів і політиків, та й узагалі – тримати руку, як говорять, на пульсі. «Прокачайте» свої знання сленгу – аби легше знаходити спільну мову та розуміти місцевий гумор, аби бути «в темі». А ось з дурними жартами рідною мовою будьте обережні. Навіть якщо Вам здається, що Ви далеко від дому, це зовсім не означає, що дім далеко від Вас. У світі повно українців, а у Європі (а тим паче у центральноєвропейській Чехії) «наших» ну дуже багацько! Та й деякі чехи – хто краще, а хто гірше – розуміють українську. Тож за невдалий жарт може стати дуже соромно (а може, й боляче). №7. Беріть багато джинсів і, можливо, поменше білих речей. У європейських вишах можна сидіти на підвіконнях. І на столах. І на підлогах. А за теплої пори можна повалятись у парку на газоні. Бувало таке, що викладач проводив пару на пікніку. Бувало, що студенти готувались до екзамену, гріючись на травичці перед університетом, попиваючи пиво із чіпсами. Споживання алкогольних напоїв, звісно ж, не гарантує успішної сесії. А ось що гарантує гармонійну атмосферу у вишах – так це менша зосередженість на меблях і зовнішньому вигляді, але більша – на душах і академічних успіхах. Дружня і довірлива атмосфера – критично важлива в університетах, адже викладачі не готові інвестувати свій час та енергію до студентів, які приходять «відбувати» навчання. №8. Підготуйте резюме. У Європі студенти не відповідають на питання «Ким ти будеш після закінчення університету?», але на питання «Хто ти є?». Молоді люди часто починають замислюватись над майбутньою кар’єрою вже десь на другому курсі. Можливості існують різні: можна ходити на “jobs fairs” – так звані ярмарки вакансій, можна пройти стажування, а можна скласти розклад так, аби залишався час на повноцінну роботу. Головне – мати план, або плани А, Б, В…: стати членом громадської організації, провести якусь конференцію, бути волонтером – на місці чи закордоном, писати наукові статі, читати наукові статті, редагувати наукові статті, проходити курси – навчатись, спілкуватись, практикувати – варіантів море.      №9. Купіть туристичний наплічник. Європа – це Європа. Це зона «уявних» кордонів, простір для спонтанних подорожей і територія інтер-культурного обміну. Скористайтесь відсутністю кордонів у ЄС та своєю студентською візою – подорожуйте! Перельоти й переїзди всередині ЄС часто бувають дешевшими за купейне місто у поїзді «Укрзалізниці». Придбайте міжнародну картку студента (ISIC) і насолоджуйтесь знижками й акціями! Крім того, Ваш університет (на 200%, а то і 300% точно) пропонуватиме своїм студентам різноманітні програми обміну на усіх п’яти континентах земної кулі. Так, виїжджаючи до Європи на навчання, Ви, можливо, зможете «скуштувати» освіту у всьому світі. Як мінімум, поїдьте на Erasmus – найпопулярнішу серед європейських студентів і добре відому й українцям програму. Кожна нова культура і кожне нове суспільство – це як нова призма, через яку можна подивитись на життя. І це я кажу не заради пафосу, а у найбільш прямому значенні. №10. Тримайте очі широко відкритими. Ви думали колись побути Гамлетом? А чеськомовним Гамлетом із українським акцентом, скажімо, на сцені Карлового університету в Празі? А можливо, хотіли б заграти у квідич за команду Даремського університету? Танцювати свінг? А як Вам циркове мистецтво? Веслування? Університети часто пропонують такі «хобі», про які Ви раніше тільки в книжках читали. А можливо, хочете займатись йогою та ще й отримувати за це бали? У вишах можна знайти цікаві й неординарні предмети "не зовсім за спеціальністю" – наприклад, пілатес, каліграфію або театральне мистецтво на факультеті гуманітарних наук. Відкривайте очі – і тоді Ви зможете прожити, протестувати, спробувати десятки різних образів, потішити своїх демонів, віднайти себе у чомусь новому. І цілком можливо, знайти друзів на все життя. А головне – мати можливість по-доброму «подуркувати» в перервах між становленням серйозного, готового до дорослого життя, себе. Ось так. Попереджаємо, що це – десятка суб’єктивних порад, але віримо, що (хоча б трошки) корисних ;-) Відкривайтесь новим горизонтам і тримайте курс!   Для UAPORTAL.CZ Маргарита Голобродська Фото: Маргарита Голобродська, University of York Swing Dance Society
    Feb 18, 2018 3784
  • 14 Feb 2018
    Суботня українська школа "Ерудит" існує у Празі від 2007 року за підтримки Української греко-католицької церкви та Всеукраїнського об’єднання «Свобода» – саме вони свого часу надали школі перше фінансування для закупівлі підручників. Того ж 2007 року за наказом Міністерства освіти України було засновано Міжнародну українську школу – орган, що надає українським освітнім організаціям за кордоном право видавати офіційні документи: свідоцтво про базову середню освіту за 9 клас та атестат про повну загальну середню освіту і табель за 1 - 10 класи. UAportal говорив із директоркою школи Наталією Фаркаш - про реалії та особливості навчання за кордоном, мотивацію вчителів, труднощі та успіхи дітей. UA: За якою програмою ви працюєте? Наталія: Ми працюємо за програмою Міністерства освіти України. Програма одна – як для дітей, котрі в Україні навчаються стаціонарно, так і для наших – котрі навчаються тільки у суботу. UA.: Але ж ви маєте вп’ятеро менше часу. Як вдається встигати? Н.: Це, звичайно, правильне запитання… Як можливо за один день вивчити той чи інший предмет? Скажімо, вчителі наші – віртуози, що намагаються це зробити. Якщо, наприклад, на вивчення іменника української мови у 5-6 класі маємо 17 годин, ми його вивчаємо приблизно за 5. Тому я "воду" опускаю, а основні теми опрацьовую. На подання теми субот достатньо. А ось закріплювати матеріал та виконувати вправи діти вже мають вдома. Питання у тому, хто робить, а хто не робить – це залежить від батьків, від кожної дитини особисто. Діти, буває, питають: «Як нам встигнути?». Буває так, що наприкінці навчального року діти і додому приходять, і ми разом  допрацьовуємо. Буває й таке, що ми працюємо паралельно із чеською школою. Я навіть на уроках української кажу: «Діти, якщо ви мені відмінки напишете в «чештінє», я вам зараз покажу, як в «українштінє», і ми то все зведемо». Діти, буває, плутають. Наприклад, якщо плутають буквочку із чеською, я це не зараховую за помилку. Я завжди зараховую тільки граматичну або орфографічну помилку. Батьки часто переживають: «Ой, дитина плутає…» Нічого страшного! Дитина сьогодні плутає, а завтра вона буде добре знати. UA: Які матеріали ви використовуєте? Н.: Підручники з України, звісно, маємо. Також інтернет – практично вся старша школа працює з онлайн-підручниками. Вчитель на «інтерактивці» включає онлайн-підручник, подає матеріал у вигляді лекцій та може запропонувати додатково документальну хроніку чи вже підготовлені приклади до тієї чи іншої теми. Нашим учителям-предметникам, наприклад, підручники на уроках аж так не потрібні……Діти весь матеріал записують, а вже вдома виконують домашні завдання, вже вдома їм потрібен підручник. UA: А бібліотека у школі є? Н.: Бібліотека – це дуже тяжка історія. У нас є в основному тільки шкільні підручники. Щось є особисто у мене вдома, щось є в особистих бібліотеках усіх вчителів. Та на жаль, ми не маємо постійного приміщення, маємо тільки договір [із чеською школою – ред.] на навчальний рік. Тож доводиться кожного року домовлятися та продовжувати договір. У мене є зараз на складі 400 підручників, які потрібно утилізувати – це підручники для початкової та старшої школи за старою програмою. Для користування вони нам не потрібні... UA: У яких іще країнах є великі суботні українські школи? Н.: Італія, Португалія, Австрія, Греція – їх багато. У Португалії, наприклад, є велика кількість шкіл. Хоча у них є свої проблеми із нострифікацією…. Ми, наприклад, у Чехії  можемо пройти процес  нострифікації - тобто Міністерство освіти Чехії додатково назначає екзамени з тих чи інших дисциплін. Якщо дитина має рівень знань – то звичйно, здає успішно всі екзамени. Тому наше завдання боротися за високий рівень знань. Полиця з українськими казками у центральному відділі міської бібліотеки у Празі. UA: А чи є у вас такі дітки, що не ходять до чеської школи, а лише до суботньої української? Н.: Ні, до чеської ходять всі. Виключення – це практично одиниці. Це ті дітки, котрі, наприклад, посеред  навчального року приїхали та ще не адаптувались до чеської мови. Я і наполягаю, що діти мають відвідувати навчальні заклади. Це дуже погано, коли дитина серед тижня сидить вдома ... Тому я батькам наголошую, коли вони приїжджають, що дітки повинні відвідувати чеську школу та, звичайно, відвідувати українську школу, якщо вони бажають отримати український документ про освіту. UA: Що отримають діти по закінченню української суботньої школи? Н.: Школа у нас із 1 по 11 клас – після випускного одинадцятого класу діти отримають свідоцтво про середню освіту за 9 клас та атестат про повну загальну середню освіту і табель за 1-10 класи. Відверто кажучи, українська освіта трохи не дотягує до рівня європейської. Є розбіжності у багатьох предметах та темах - у чомусь наша освіта випереджає, у чомусь відстає. Тому діткам доводиться допрацьовувати багато матеріалу. Я також працюю в чеській школі і бачу дуже велику різницю між українською та чеською школами. Є і щось хороше у нас, що варто було б запозичити чехам… Утім, це все ж переважно недоліки. Але ми намагаємось процес якось налагоджувати – все-таки, є діти, яким потрібне це навчання, є діти, яким потрібний цей документ. UA: Із атестатом із вашої школи можна, наприклад, їхати до України, здавати ЗНО та вступати до університету? Н.: Так, звичайно, наш атестат рівносильний атестату, отриманому на Україні – адже його видає Міністерство освіти. Діти ведені не у нас, у Празі, а саме у Міжнародній школі в Києві. Комісія з Міжнародної школи приїжджає до нас у кінці навчального року та проводить ДПА та річне оцінювання всіх дітей. Вся документація ведеться в МУШ. UA: Чи часто випускники вашої школи їздять вступати до українських університетів? Н.: Бувають такі, що їдуть, що повертаються. Бувало й таке, що дітки вчилися у двох навчальних закладах. У Львівському національному університеті імені Івана Франка, наприклад, вчилася дівчинка. Але таких діток меншість – їх може бути двоє, троє, максимум четверо. Практично всі діти залишаються тут і намагаються продовжити навчання в Чехії. Я з одного боку вважаю, що у якійсь мірі це покоління вже є для України втраченим. На жаль, як би ми не крутили, складна економічна ситуація сприяє цьому. Нашим завданням є дати їм тут часточку України. UA: А чому Ви називаєте це покоління втраченим? Н.: Тому що ці діти уже практично себе бачать тут, тут навчаються, тут працюють їхні батьки. Я їм завжди кажу: «Учіться, учіться правильно писати – адже ви ніколи не знаєте, що на вас у житті чекає. Ви можете через 10 років повернутись в Україну молодими спеціалістами зі знанням чеської, української мови та працювати в успішних фірмах. Життя іде вперед, і ми ніколи не знаємо, коли і де зупинимось. Тому ми не можемо так категорично заперечувати, що «нам не потрібна українська мова». Мене завжди вражають батьки, котрі говорять, що «нам не потрібно вивчати мову». Ніхто не може знати – що нам буде потрібно, а що ні, як життя складеться у майбутньому. UA: Якщо дитина одночасно ходить і до чеської школи, і до української, то вона все-одно мусить нострифікувати український атестат для чеського університету? Н.: Якщо дитина хоче використати свій атестат [у Чехії – ред.], то так, обов’язково. Так само і коли дитина приїжджає з України до Чехії. Це вимога Міністерства освіти Чехії. Утім, якщо у дитини є і чеський документ, то це враховують – в залежності від того, скільки років дитина провчилась у чеській школі. Чеські діти на два роки довше навчаються, і Міністерство освіти Чехії вважає, що нашим дітям бракує цих двох років. UA: А Ви як вважаєте? Н.: Вважаю, що так, бракує. Діти ще незрілі в одинадцятому класі, вони не знають, чого вони хочуть, часто це вирішують батьки. Ще не мають достатньої самостійності. От чеські діти –  самостійніші, уже можуть самі за себе вирішити. Вони їдуть у світ, вступають в університети і навчаються. Ось я заходжу в наш 11 клас – вони наче дорослі… але вони все ж іще діти. Ці два роки, про які постійно говориться в Україні… Як би із цим не воювали, вони потрібні, аби діти ще трошки дозріли і стали самостійними. У нас чомусь поспішають навчатися. UA: А чого іще не вистачає нашій освіті? Які бачите недоліки в українській сфері освіти? Н.: Їх дуже багато. Перше, що надзвичайно важливе для української освіти – це повернення статусу і поваги до вчителя і до професії. Це дуже важливо, тому що вчитель формує ціле суспільство. Тому і суспільство у нас хворе – тому що таке ставлення до вчителів. Тут школи закриті – батьки привели дітей, і діти цілий день навчаються. А ось у нас батьки пробують приходити і пробують при дітях повчати вчителя і пояснювати, як той має працювати – що неприпустимо. У Чехії неможливо, щоб батько собі міг у будь-який момент зайти до класу і почати щось вирішувати. Батьки, які приїжджають із України, часто просто не розуміють, чому двері школи закриті. Доводиться пояснювати – ось такі умови у Чеській Республіці. Все. Це треба толерувати і цього треба дотримуватись. І ще одна дуже велика відмінність – у питанні самостійності. Чехів із першого класу навчають самостійності. У нас все  роблять батьки! Від першого класу  батьки сидять із дітками та виконують домашні завдання  – це я бачу навіть по тестах, які нам надсилають. Ми суботня школа, тому діти мають допрацьовувати вдома. Але так само працюють і в Україні – перевантаженість програми практично лягає на плечі батьків. У чеській школі дитина вчиться працювати самостійно – це є величезна відмінність. Такі дрібниці формують суспільство, коли вони збираються докупочки. UA: А якщо порівняти українську програму із чеською? Н.: У програмах є розбіжності. Українська програма перевантажена – це основне. Настільки, що дітям попросту забивають голови, і вони абсолютно нічого з того… не отримують. Програму варто розгрузити. У чехів простіше – у них простіша програма. Особливо це помітно у точних науках, у переліках тем. Міністерством освіти Чехії встановлено, наприклад, що конкретні теми з математики потрібні певним чином для того, аби вступити у внз. А у нас такого чіткого переліку немає. Україна, на мою думку, має просто провести паралель переліку всіх тем з кожної дисципліни європейської освіти – аби не перевантажувати дітей додатковими матеріалами. UA: Чого ж забагато, як Ви вважаєте? Н.: У нашій українській освіті треба багато тем шкільної програми залишити на виші, тому що діти там потім багато повторюють. От, наприклад, наш учитель із фізики – студент. І те, що діти у школі зараз пишуть в 10 і в 11 класі, студенти вивчають на 2му курсі університету. Ті самі тести, ті самі теми. Дітям непросто, тому що це вже достатньо складний ревінь. Проблема зокрема у точних науках, хоча і гуманітарні треба розгрузити. Наші читають дуже багато творів – які є завеликим навантаженням для дітей у школі, складні, діти їх просто не розуміють. Чехи ці твори читають пізніше. Наприклад, «Майстер і Маргарита» Булгакова – це складний  твір для дітей в 11 класі. Особисто я Булгакова читала вже у досить дорослому віці. Люди перечитують Булгакова – це достатньо складний для розуміння автор. Тобто, такі твори у програмі варто трошечки переглянути. UA: Як взагалі читають діти у школі? Люблять читати? Н.: Із зарубіжною літературою простіше, тому що багато творів перетинаються із чеською програмою у старших класах – наприклад, «Анна Кареніна», чи «Гобсек». А ось з українською літературою важче – діти не хочуть читати. З України приїжджають – і не хочуть читати. Для того, щоб провести урок, потрібно знаходити якісь цікаві моменти, щоб їм розказати. От візьмімо, наприклад, Шевченка. Скажеш дітям – і вони одразу: «Ну Шевченко… ми у школі вже чули від першого класу». А візьмемо, наприклад, тему «Шевченко і жінки» - о! це вже цікаво. Намагаємось зацікавити дітей, щоб цей автор залишився в пам’яті. Для мене основне, щоб діти відрізняли поезію Шевченка від поезії Франка, щоб знали, хто такий Григорій Сковорода. А із творами складніше. Скільки я билася, що «не прочитавши «Кайдашеву сім’ю», не будете знати ментальність українського народу», що це важливо! У нас немає часу читати твори вголос. Наприклад, на Франка чи на Шевченка я залишаю більше часу, все ж таки це основні автори. А ось на «Празьку школу» в 11 класі – всього одна година. А хотілось би більше розповізти, показати, все ж таки Прага була основним осередком української еміграції в 20 роках минулого століття. UA: Які ж переваги є в українській освіті? Адже не може усе бути настільки… Н.: Драматично? Ні, ні. Перевага у тому, що наші діти талановиті. Наші діти ходять щодня до чеської школи, потім приходять в суботу до нас. У більшості своїй українці такі – намагаються тягнути усе, впоратись і у чеській школі, і у нас. Мені один хлопчик так казав: «Ви мені маєте ставити оцінку за те, що я в суботу встаю і приходжу до вас. Бо я цілий тиждень ходжу до чеської школи». Певною мірою він має рацію…. (посміхається) UA: А ви можете адаптувати якось програму, чи зобов’язані іти за Міністерством освіти? Н.: Поки ми отримуємо атестат з української освіти, ми зобов’язані іти за Міністерством освіти. На жаль, ми не можемо нічого змінювати. UA: Де ви займаєтесь? Чи допомагає вам у пошуку шкільних приміщень Міжнародна школа? Н.: Міжнародна школа знаходиться в Києві та з пошуком приміщення нам допомогти не може. Ми є громадською організацією, яка власними силами усе це організовує. Це, скажімо, волонтерство наших вчителів. Я витрачаю свій особистий час влітку на те, щоб знайти приміщення і домовитись. UA: Батьки платять за школу?   Н.: Школа платна, коштує це тисячу крон на місяць. Головним чином тому, що ми повинні заплатити за оренду. Приміщення ми повинні мати у стінах школи, ми не можемо займатись у офісних приміщеннях – адже кожному вчителю потрібна дошка, кожному вчителю потрібна інтерактивна дошка. І парти. Дітям все-одно ближча по духу саме школа, коли вони знаходяться у стінах школи. В офісному приміщенні немає духу навчання, який повинен бути. Тобто, школа, приміщення, дошка – усе це важливо, усе повинно бути. Інакше не виходить навчальний процес, не отримати результат. UA: Скільки дітей приблизно ходить до школи? Н.: Їх кількість коливається, зазвичай це близько 60-70 дітей. Усі класи у нас окремі – від 1 до 11 – але працюємо комплектом, тобто в одному класі сидять 1 і 3, 2 і 4, 5 і 6 класи, тощо. Тільки випускні класи сидять окремо, від дев’ятого по одинадцятий. Утім, це залежить від кількості дітей… Зазвичай, випускні класи найбільші – це ті, кому потрібен атестат. UA: А хотілось би вам мати більше учнів? Чи наразі це саме той формат? Н.: Якщо буде більше діток, то будемо розширювати і штат, адже це велика кількість роботи. До того ж, це і більша відповідальність, адже кожна дитина індивідуальна. Почнемо з того, що тут кожна родина індивідуальна. Дітей забирають із українського суспільства сюди, діти не завжди адаптуються у чеських школах. Часто це просто маса проблем, які виливаються тут і стають нашими внутрішніми проблемами. Тому що тут діти можуть сказати, що вони думають. От ми зараз запросили психолога, який працює зі старшими дітьми. Діти часто бувають замкнуті у чеських школах, вони себе не реалізовують. А тут намагаються себе реалізувати – з різних боків, і з негативних також. Цю ситуацію треба також контролювати. UA: Чи проводите Ви із дітками культурно-розважальні заходи? Н.: Проводимо, але знову ж, маємо лише одну суботу – у неділю мені дітей уже не зібрати. Я вірю, що їм важко, що у них один вихідний, коли вони хочуть поспати, хочуть побути вдома. Та ми все ж проводимо акції. Наприклад, у суботу напередодні Дня Злуки у нас був Посол України в ЧР. Різдвяні свята ми також відмічали гучно – практично всі були зняті з уроків. (сміється) UA: Що плануєте відсвяткувати наступним? Н.: Зараз ми, наприклад, думаємо, що організувати на Шевченківські дні. Діти твори слабенько вивчають, читають з листочка – тож іще думаємо, яким чином це зробити. Хотілося б, аби хлопчики з 5-6 класу нам заспівали «Тополю». Може, вікторину зробимо – вікторина іде краще, із більшою зацікавленістю. Пробували ми і документальний фільм включати – студія «1+1» презентувала «Таємниці генія Шевченка» дуже цікавий фільм, варто подивитись. Можливо, щось зробимо у стилі відкритого уроку. Утім, це класичний урок, який проводиться постійно, тож не знаю. Маленькі дітки у молодшій школі щось співають, цитують напам’ять. Конкурс малюнків можемо зробити у молодшій школі – старшій це вже нецікаво. Хотілося б щось робити таке, щоб діти були зацікавлені, щоб певним чином прожили себе у цьому. Не просто класичний «Заповіт» біля дошки. (посміхається) Хотілося б їм дати щось таке, аби вони зрозуміли цього автора, аби цей автор їм став близьким – ось так би мені хотілось це бачити…. UA: А на свої шкільні гуртки ви маєте час? Н.: Так, ми маємо гуртки у початковій школі – є дітки, що займаються музикою, англійською та чеською після суботніх зайнять. А от у старшій школі – без шансів, тому що у них уроки до четвертої, а то і до п’ятої. Це якщо я учнів старших класів зніму з уроків та відправлю на музику, аби вони навчилися співати – таке може статись. Але це означає, що я у якогось вчителя маю забрати урок. Тому, розумієте, ось такі нюанси. UA: Коли, у якому класі дитина може прийти до української суботньої школи? Н.: Щоб зарахувати дитину до певного класу, мені потрібні українські класи, документи з України. Наприклад, якщо дитина приходить до 5 класу, то мені потрібні документи про закінчення четвертого класу. Якщо дитина не має жодного класу закінченого в Україні, то, на жаль, вона має розпочти з першого класу. Утім, бувають і такі ситуації, що дитина за віком має бути у четвертому або п’ятому класі, і хоче навчатись, але не має жодного закінченого українського класу – тільки пише українською, якось розмовляє. Та я ж не посаджу дитину у віці п’ятикласника до першачків – це смішно. У такому випадку батьки можуть написати заяву, ми відправимо її до Міжнародної школи, і дитина зможе написати екзамен за 4 клас. Без ДПА за 4 клас до старшої школи не потрапиш. Кожен випадок особливий.  Крім того, діти ходять сюди ще йзаради спілкування – так само як і ми, дорослі. Діти приходять до школи, аби висловити свої емоції, порадитись і так далі. Як старші, так і менші – тут немає різниці. UA: Дітки, які приходять до школи – наскільки вони себе усвідомлюють як українці? Чи говорять про себе, як про українців? Н.: Старші всі про себе так говорять. А ті найменші, що були народжені тут – залежно від родини, від середовища, у якому вони живуть. З найменшими трошки інша історія, адже їм не так близька українська освіта взагалі - зазвичай вони тільки навчаться читати й писати і закінчують початковою школою. Усі наші старшокласники навчались в Україні – у старших класах немає дітей, які навчались би в нашій суботній школі з першого класу. Це всі діти, привезені з України. Якщо української школи було мінімум 2-3 роки, або як кажуть наші вчителі «хоча б один рік української школи» – то ми вже можемо працювати, уже накладемо на ті знання усе, що потрібно. А меншеньким важко – вони вже здебільшого походять із двомовних родин. Вони зазвичай навчаться читати, писати, чомусь у мовному жанрі – і на цьому кінець. Ці дітки у нас часто навчаються на українознавчих предметах – це українська мова та історія України. А вже якщо потрібен документ – то потрібно працювати.  UA: Тобто, є можливість обирати? Н.: Так, можливість вибору є, батьки можуть обирати. Є багато таких, що у початковій школі відмовляються від тестування, наприклад, а погоджуються тільки на українську мову та історію. UA: Як бути із мовним питанням у випадку українських дітей, котрі живуть за кордоном? Н.: Діток у початковій школі, котрі народжені у змішаних шлюбах, дуже важко чогось навчити – коли вдома розмовляють іншою мовою. Та у нашому випадку, все-таки, українська і чеська – це близькі, слов’янські мови – діти скажуть слово чеською, слово українською, але все-таки якось даємо все докупи. У мене дитина народжена тут, ходить до чеського садочка, вдома ми розмовляємо виключно українською мовою, ще й англійську трохи повторюємо. Тобто, я розумію, що у неї в голові трошки гуляш. Наприклад, може казати і «блу», і «модрий», і «синій». Але я вважаю, що це їй не зашкодить – рано чи пізно вона собі це по поличках розкладе. Просто так є. Вона живе у цьому суспільстві, і має володіти цією мовою. Але батьки – українці, ми розмовляємо українською мовою, то вона повинна володіти й цією мовою. Я думаю, що колись моя дитина мені буде вдячна за те, що мала можливість вивчати кілька мов. Ми свого часу такої можливості практично не мали. Я і сама здавала екзамени і нострифікацію, тож я знаю, що це таке – це колосальний об’єм роботи, як і вивчення чеської мови в цілому. Вивчити чеську мову непросто – але реально! Все ж це слов’янська мова, одна із мов, які найлегше «лягають» на українську мову. Так само і для діток, що виростають у чеськомовному середовищі та вчать українську мову. UA: Як Ви підбираєте вчителів? Н.: Правда у тому, що тут спеціалістів із вищою освітою - достатньо. Але одиниці з них будуть працювати. Одиниці із них здатні працювати. Ті, що вчилися десять років тому, вже все забули. Ми, наприклад, довгий час шукали фізика, бо наш фізик пішов у декретну відпустку. У Празі можна знайти вчителя фізики – мені телефонувало багато спеціалістів. Але це люди, які вже відійшли від роботи. Я одному фізику давала тести – і він каже «Вибач, але я вже забув. А сидіти згадувати – я на це не маю ані часу, ані бажання». Тобто, тут потрібна людина, яка реально може щось робити. Те саме і з математикою – треба просто сідати й рішати приклади. І ще й орієнтуватися у чеській математиці, тому що діти приходять і запитують чеською мовою. Тести за програмою складні, потрібно сідати і виконувати їх. Я даю тести для кожного вчителя. Якщо вчитель здатен виконати ці тести – то він може працювати. Якщо він уже забув, то… До того ж, це субота. От ми зараз шукаємо вчителя музики – але вчителя музики для школи, не просто музиканта. Такого, що за одну суботу міг би із цих діток щось зліпити, знайти таланти. Щоб реально взяв інструмент, грав і співав із ними, щоб знав українські традиції, пісні, орієнтувався – ось такого ми шукаємо. Робота вчителя – це клопітка робота, що забирає дуже багато часу, у тому числі й особистого. Взагалі, робота у школі – це постійне, нон-стоп вирішення якихось питань. Від ранку до вечора на телефоні, постійно вирішуючи якісь проблеми. UA: Яка зарплатня вчителя у вашій школі? Н.: Ми платимо 150 крон на годину – класика, як і усім вчителям. У чеській школі так само – я отримую 150-200 крон. Та все одно, наші вчителі мають дві, три, чотири години у суботу – тобто, це мінімальний заробіток. Але при цьому вони мають бути присутні щосуботи. UA: Які плани у школи? Н.: Ми не хочемо полишати цю справу. Все залежить від кількості дітей, від того, скільки залишиться ентузіазму. Взагалі, ми тут усі існуємо як громадська організація – аби існувала школа денна, або школа кожного дня – для цього потрібні ліцензії. Ліцензії – це є фінансування. А фінансування – це Міністерство освіти. Якщо ліцензія від чеського міністерства, то чеське міністерство має надавати кошти, на що ж вони, звичайно, коштів не мають – тим паче для України.  Ми якимось чином хоч так існуємо і даємо цим діткам можливість, право вибору. А вони вже можуть собі обрати, де вони будуть краще почуватись – чи в Україні, чи тут. Утім, школа – це не лише пані директорка, а й цілий колектив – така-собі «родина за інтересом». Є у ній діти, є вчителі-батьки, а є і старші брати й сестри, котрі допомагають батькам. Асистентка вчителя у 2 і 4 класах Наталя каже, що вона у школі для того, аби бути старшим товаришем для дітей: «Вони можуть мене не послухати. Але дуже люблять давати мені п’ять або такі приколи». Головний авторитет у класі – це пані вчителька. Діти, за її словами, сприймають суботню українську школу як нормальну частину тижня – це їх рутина. Хоч діти й зустрічаються лиш раз на тиждень, але дружать, дуже сильно дружать – дивується Наталя і додає: «Це  для них українське середовище однолітків», куди дітей приводять, аби вміли писати і читати українською, і щоб мали якусь культурно-історичну базу знань про Україну. Владислав, учитель фізики у 7 – 11 класах, вважає, що діти ходять до української школи за «ріднішим» спілкуванням, але у старших класах також за тим, аби раніше отримати шкільний атестат. Сам Влад навчається на факультеті машинобудування у Чеському технічному університеті в Празі. Каже, що українська шкільна програма з фізики дуже схожа на програму перших студентських років у Чехії – йому особисто вже засвоєні у школі знання знадобились, коли у виші довелось розуміти й вивчати ті ж самі теми, але тепер іноземною мовою. Наголошує, що поглядів на навантаження в українській програмі є дуже багато, але у будь-якому разі – для наших діток в чеських університетах це як подвійне повторення матеріалу. Суботня українська школа – це своєрідний острів української грамотності у чеському культурному морі. Запропонувати дітям повноцінну українську шкільну програму, запропонувати їм офіційний документ про освіту, маючи обмежені ресурси, зокрема часові – це завдання з непростих. Утім, школа розпочинає друге десятиріччя своєї діяльності та продовжує розвивати своєрідний осередок, у якому маленькі українці з Праги можуть віднайти зв’язок з власним корінням. Шкільна родина за читанням українських казок у міській бібліотеці.    Школа знаходиться за адресою:Praha 3, 130 00, Nám. Jiřího z Poděbrad 7, 8/1685 ZŠ(будівля чеської школи) Контакти: Телефони: +420774497994+420733104054+420734205381 Е-mail адреса:susherudyt@gmail.com Веб-сторінка: http://erudyt.webs.com/  Фото:архів української суботньої школи, 24tv.ua         
    1498 Posted by Marharyta Golobrodska
  • Суботня українська школа "Ерудит" існує у Празі від 2007 року за підтримки Української греко-католицької церкви та Всеукраїнського об’єднання «Свобода» – саме вони свого часу надали школі перше фінансування для закупівлі підручників. Того ж 2007 року за наказом Міністерства освіти України було засновано Міжнародну українську школу – орган, що надає українським освітнім організаціям за кордоном право видавати офіційні документи: свідоцтво про базову середню освіту за 9 клас та атестат про повну загальну середню освіту і табель за 1 - 10 класи. UAportal говорив із директоркою школи Наталією Фаркаш - про реалії та особливості навчання за кордоном, мотивацію вчителів, труднощі та успіхи дітей. UA: За якою програмою ви працюєте? Наталія: Ми працюємо за програмою Міністерства освіти України. Програма одна – як для дітей, котрі в Україні навчаються стаціонарно, так і для наших – котрі навчаються тільки у суботу. UA.: Але ж ви маєте вп’ятеро менше часу. Як вдається встигати? Н.: Це, звичайно, правильне запитання… Як можливо за один день вивчити той чи інший предмет? Скажімо, вчителі наші – віртуози, що намагаються це зробити. Якщо, наприклад, на вивчення іменника української мови у 5-6 класі маємо 17 годин, ми його вивчаємо приблизно за 5. Тому я "воду" опускаю, а основні теми опрацьовую. На подання теми субот достатньо. А ось закріплювати матеріал та виконувати вправи діти вже мають вдома. Питання у тому, хто робить, а хто не робить – це залежить від батьків, від кожної дитини особисто. Діти, буває, питають: «Як нам встигнути?». Буває так, що наприкінці навчального року діти і додому приходять, і ми разом  допрацьовуємо. Буває й таке, що ми працюємо паралельно із чеською школою. Я навіть на уроках української кажу: «Діти, якщо ви мені відмінки напишете в «чештінє», я вам зараз покажу, як в «українштінє», і ми то все зведемо». Діти, буває, плутають. Наприклад, якщо плутають буквочку із чеською, я це не зараховую за помилку. Я завжди зараховую тільки граматичну або орфографічну помилку. Батьки часто переживають: «Ой, дитина плутає…» Нічого страшного! Дитина сьогодні плутає, а завтра вона буде добре знати. UA: Які матеріали ви використовуєте? Н.: Підручники з України, звісно, маємо. Також інтернет – практично вся старша школа працює з онлайн-підручниками. Вчитель на «інтерактивці» включає онлайн-підручник, подає матеріал у вигляді лекцій та може запропонувати додатково документальну хроніку чи вже підготовлені приклади до тієї чи іншої теми. Нашим учителям-предметникам, наприклад, підручники на уроках аж так не потрібні……Діти весь матеріал записують, а вже вдома виконують домашні завдання, вже вдома їм потрібен підручник. UA: А бібліотека у школі є? Н.: Бібліотека – це дуже тяжка історія. У нас є в основному тільки шкільні підручники. Щось є особисто у мене вдома, щось є в особистих бібліотеках усіх вчителів. Та на жаль, ми не маємо постійного приміщення, маємо тільки договір [із чеською школою – ред.] на навчальний рік. Тож доводиться кожного року домовлятися та продовжувати договір. У мене є зараз на складі 400 підручників, які потрібно утилізувати – це підручники для початкової та старшої школи за старою програмою. Для користування вони нам не потрібні... UA: У яких іще країнах є великі суботні українські школи? Н.: Італія, Португалія, Австрія, Греція – їх багато. У Португалії, наприклад, є велика кількість шкіл. Хоча у них є свої проблеми із нострифікацією…. Ми, наприклад, у Чехії  можемо пройти процес  нострифікації - тобто Міністерство освіти Чехії додатково назначає екзамени з тих чи інших дисциплін. Якщо дитина має рівень знань – то звичйно, здає успішно всі екзамени. Тому наше завдання боротися за високий рівень знань. Полиця з українськими казками у центральному відділі міської бібліотеки у Празі. UA: А чи є у вас такі дітки, що не ходять до чеської школи, а лише до суботньої української? Н.: Ні, до чеської ходять всі. Виключення – це практично одиниці. Це ті дітки, котрі, наприклад, посеред  навчального року приїхали та ще не адаптувались до чеської мови. Я і наполягаю, що діти мають відвідувати навчальні заклади. Це дуже погано, коли дитина серед тижня сидить вдома ... Тому я батькам наголошую, коли вони приїжджають, що дітки повинні відвідувати чеську школу та, звичайно, відвідувати українську школу, якщо вони бажають отримати український документ про освіту. UA: Що отримають діти по закінченню української суботньої школи? Н.: Школа у нас із 1 по 11 клас – після випускного одинадцятого класу діти отримають свідоцтво про середню освіту за 9 клас та атестат про повну загальну середню освіту і табель за 1-10 класи. Відверто кажучи, українська освіта трохи не дотягує до рівня європейської. Є розбіжності у багатьох предметах та темах - у чомусь наша освіта випереджає, у чомусь відстає. Тому діткам доводиться допрацьовувати багато матеріалу. Я також працюю в чеській школі і бачу дуже велику різницю між українською та чеською школами. Є і щось хороше у нас, що варто було б запозичити чехам… Утім, це все ж переважно недоліки. Але ми намагаємось процес якось налагоджувати – все-таки, є діти, яким потрібне це навчання, є діти, яким потрібний цей документ. UA: Із атестатом із вашої школи можна, наприклад, їхати до України, здавати ЗНО та вступати до університету? Н.: Так, звичайно, наш атестат рівносильний атестату, отриманому на Україні – адже його видає Міністерство освіти. Діти ведені не у нас, у Празі, а саме у Міжнародній школі в Києві. Комісія з Міжнародної школи приїжджає до нас у кінці навчального року та проводить ДПА та річне оцінювання всіх дітей. Вся документація ведеться в МУШ. UA: Чи часто випускники вашої школи їздять вступати до українських університетів? Н.: Бувають такі, що їдуть, що повертаються. Бувало й таке, що дітки вчилися у двох навчальних закладах. У Львівському національному університеті імені Івана Франка, наприклад, вчилася дівчинка. Але таких діток меншість – їх може бути двоє, троє, максимум четверо. Практично всі діти залишаються тут і намагаються продовжити навчання в Чехії. Я з одного боку вважаю, що у якійсь мірі це покоління вже є для України втраченим. На жаль, як би ми не крутили, складна економічна ситуація сприяє цьому. Нашим завданням є дати їм тут часточку України. UA: А чому Ви називаєте це покоління втраченим? Н.: Тому що ці діти уже практично себе бачать тут, тут навчаються, тут працюють їхні батьки. Я їм завжди кажу: «Учіться, учіться правильно писати – адже ви ніколи не знаєте, що на вас у житті чекає. Ви можете через 10 років повернутись в Україну молодими спеціалістами зі знанням чеської, української мови та працювати в успішних фірмах. Життя іде вперед, і ми ніколи не знаємо, коли і де зупинимось. Тому ми не можемо так категорично заперечувати, що «нам не потрібна українська мова». Мене завжди вражають батьки, котрі говорять, що «нам не потрібно вивчати мову». Ніхто не може знати – що нам буде потрібно, а що ні, як життя складеться у майбутньому. UA: Якщо дитина одночасно ходить і до чеської школи, і до української, то вона все-одно мусить нострифікувати український атестат для чеського університету? Н.: Якщо дитина хоче використати свій атестат [у Чехії – ред.], то так, обов’язково. Так само і коли дитина приїжджає з України до Чехії. Це вимога Міністерства освіти Чехії. Утім, якщо у дитини є і чеський документ, то це враховують – в залежності від того, скільки років дитина провчилась у чеській школі. Чеські діти на два роки довше навчаються, і Міністерство освіти Чехії вважає, що нашим дітям бракує цих двох років. UA: А Ви як вважаєте? Н.: Вважаю, що так, бракує. Діти ще незрілі в одинадцятому класі, вони не знають, чого вони хочуть, часто це вирішують батьки. Ще не мають достатньої самостійності. От чеські діти –  самостійніші, уже можуть самі за себе вирішити. Вони їдуть у світ, вступають в університети і навчаються. Ось я заходжу в наш 11 клас – вони наче дорослі… але вони все ж іще діти. Ці два роки, про які постійно говориться в Україні… Як би із цим не воювали, вони потрібні, аби діти ще трошки дозріли і стали самостійними. У нас чомусь поспішають навчатися. UA: А чого іще не вистачає нашій освіті? Які бачите недоліки в українській сфері освіти? Н.: Їх дуже багато. Перше, що надзвичайно важливе для української освіти – це повернення статусу і поваги до вчителя і до професії. Це дуже важливо, тому що вчитель формує ціле суспільство. Тому і суспільство у нас хворе – тому що таке ставлення до вчителів. Тут школи закриті – батьки привели дітей, і діти цілий день навчаються. А ось у нас батьки пробують приходити і пробують при дітях повчати вчителя і пояснювати, як той має працювати – що неприпустимо. У Чехії неможливо, щоб батько собі міг у будь-який момент зайти до класу і почати щось вирішувати. Батьки, які приїжджають із України, часто просто не розуміють, чому двері школи закриті. Доводиться пояснювати – ось такі умови у Чеській Республіці. Все. Це треба толерувати і цього треба дотримуватись. І ще одна дуже велика відмінність – у питанні самостійності. Чехів із першого класу навчають самостійності. У нас все  роблять батьки! Від першого класу  батьки сидять із дітками та виконують домашні завдання  – це я бачу навіть по тестах, які нам надсилають. Ми суботня школа, тому діти мають допрацьовувати вдома. Але так само працюють і в Україні – перевантаженість програми практично лягає на плечі батьків. У чеській школі дитина вчиться працювати самостійно – це є величезна відмінність. Такі дрібниці формують суспільство, коли вони збираються докупочки. UA: А якщо порівняти українську програму із чеською? Н.: У програмах є розбіжності. Українська програма перевантажена – це основне. Настільки, що дітям попросту забивають голови, і вони абсолютно нічого з того… не отримують. Програму варто розгрузити. У чехів простіше – у них простіша програма. Особливо це помітно у точних науках, у переліках тем. Міністерством освіти Чехії встановлено, наприклад, що конкретні теми з математики потрібні певним чином для того, аби вступити у внз. А у нас такого чіткого переліку немає. Україна, на мою думку, має просто провести паралель переліку всіх тем з кожної дисципліни європейської освіти – аби не перевантажувати дітей додатковими матеріалами. UA: Чого ж забагато, як Ви вважаєте? Н.: У нашій українській освіті треба багато тем шкільної програми залишити на виші, тому що діти там потім багато повторюють. От, наприклад, наш учитель із фізики – студент. І те, що діти у школі зараз пишуть в 10 і в 11 класі, студенти вивчають на 2му курсі університету. Ті самі тести, ті самі теми. Дітям непросто, тому що це вже достатньо складний ревінь. Проблема зокрема у точних науках, хоча і гуманітарні треба розгрузити. Наші читають дуже багато творів – які є завеликим навантаженням для дітей у школі, складні, діти їх просто не розуміють. Чехи ці твори читають пізніше. Наприклад, «Майстер і Маргарита» Булгакова – це складний  твір для дітей в 11 класі. Особисто я Булгакова читала вже у досить дорослому віці. Люди перечитують Булгакова – це достатньо складний для розуміння автор. Тобто, такі твори у програмі варто трошечки переглянути. UA: Як взагалі читають діти у школі? Люблять читати? Н.: Із зарубіжною літературою простіше, тому що багато творів перетинаються із чеською програмою у старших класах – наприклад, «Анна Кареніна», чи «Гобсек». А ось з українською літературою важче – діти не хочуть читати. З України приїжджають – і не хочуть читати. Для того, щоб провести урок, потрібно знаходити якісь цікаві моменти, щоб їм розказати. От візьмімо, наприклад, Шевченка. Скажеш дітям – і вони одразу: «Ну Шевченко… ми у школі вже чули від першого класу». А візьмемо, наприклад, тему «Шевченко і жінки» - о! це вже цікаво. Намагаємось зацікавити дітей, щоб цей автор залишився в пам’яті. Для мене основне, щоб діти відрізняли поезію Шевченка від поезії Франка, щоб знали, хто такий Григорій Сковорода. А із творами складніше. Скільки я билася, що «не прочитавши «Кайдашеву сім’ю», не будете знати ментальність українського народу», що це важливо! У нас немає часу читати твори вголос. Наприклад, на Франка чи на Шевченка я залишаю більше часу, все ж таки це основні автори. А ось на «Празьку школу» в 11 класі – всього одна година. А хотілось би більше розповізти, показати, все ж таки Прага була основним осередком української еміграції в 20 роках минулого століття. UA: Які ж переваги є в українській освіті? Адже не може усе бути настільки… Н.: Драматично? Ні, ні. Перевага у тому, що наші діти талановиті. Наші діти ходять щодня до чеської школи, потім приходять в суботу до нас. У більшості своїй українці такі – намагаються тягнути усе, впоратись і у чеській школі, і у нас. Мені один хлопчик так казав: «Ви мені маєте ставити оцінку за те, що я в суботу встаю і приходжу до вас. Бо я цілий тиждень ходжу до чеської школи». Певною мірою він має рацію…. (посміхається) UA: А ви можете адаптувати якось програму, чи зобов’язані іти за Міністерством освіти? Н.: Поки ми отримуємо атестат з української освіти, ми зобов’язані іти за Міністерством освіти. На жаль, ми не можемо нічого змінювати. UA: Де ви займаєтесь? Чи допомагає вам у пошуку шкільних приміщень Міжнародна школа? Н.: Міжнародна школа знаходиться в Києві та з пошуком приміщення нам допомогти не може. Ми є громадською організацією, яка власними силами усе це організовує. Це, скажімо, волонтерство наших вчителів. Я витрачаю свій особистий час влітку на те, щоб знайти приміщення і домовитись. UA: Батьки платять за школу?   Н.: Школа платна, коштує це тисячу крон на місяць. Головним чином тому, що ми повинні заплатити за оренду. Приміщення ми повинні мати у стінах школи, ми не можемо займатись у офісних приміщеннях – адже кожному вчителю потрібна дошка, кожному вчителю потрібна інтерактивна дошка. І парти. Дітям все-одно ближча по духу саме школа, коли вони знаходяться у стінах школи. В офісному приміщенні немає духу навчання, який повинен бути. Тобто, школа, приміщення, дошка – усе це важливо, усе повинно бути. Інакше не виходить навчальний процес, не отримати результат. UA: Скільки дітей приблизно ходить до школи? Н.: Їх кількість коливається, зазвичай це близько 60-70 дітей. Усі класи у нас окремі – від 1 до 11 – але працюємо комплектом, тобто в одному класі сидять 1 і 3, 2 і 4, 5 і 6 класи, тощо. Тільки випускні класи сидять окремо, від дев’ятого по одинадцятий. Утім, це залежить від кількості дітей… Зазвичай, випускні класи найбільші – це ті, кому потрібен атестат. UA: А хотілось би вам мати більше учнів? Чи наразі це саме той формат? Н.: Якщо буде більше діток, то будемо розширювати і штат, адже це велика кількість роботи. До того ж, це і більша відповідальність, адже кожна дитина індивідуальна. Почнемо з того, що тут кожна родина індивідуальна. Дітей забирають із українського суспільства сюди, діти не завжди адаптуються у чеських школах. Часто це просто маса проблем, які виливаються тут і стають нашими внутрішніми проблемами. Тому що тут діти можуть сказати, що вони думають. От ми зараз запросили психолога, який працює зі старшими дітьми. Діти часто бувають замкнуті у чеських школах, вони себе не реалізовують. А тут намагаються себе реалізувати – з різних боків, і з негативних також. Цю ситуацію треба також контролювати. UA: Чи проводите Ви із дітками культурно-розважальні заходи? Н.: Проводимо, але знову ж, маємо лише одну суботу – у неділю мені дітей уже не зібрати. Я вірю, що їм важко, що у них один вихідний, коли вони хочуть поспати, хочуть побути вдома. Та ми все ж проводимо акції. Наприклад, у суботу напередодні Дня Злуки у нас був Посол України в ЧР. Різдвяні свята ми також відмічали гучно – практично всі були зняті з уроків. (сміється) UA: Що плануєте відсвяткувати наступним? Н.: Зараз ми, наприклад, думаємо, що організувати на Шевченківські дні. Діти твори слабенько вивчають, читають з листочка – тож іще думаємо, яким чином це зробити. Хотілося б, аби хлопчики з 5-6 класу нам заспівали «Тополю». Може, вікторину зробимо – вікторина іде краще, із більшою зацікавленістю. Пробували ми і документальний фільм включати – студія «1+1» презентувала «Таємниці генія Шевченка» дуже цікавий фільм, варто подивитись. Можливо, щось зробимо у стилі відкритого уроку. Утім, це класичний урок, який проводиться постійно, тож не знаю. Маленькі дітки у молодшій школі щось співають, цитують напам’ять. Конкурс малюнків можемо зробити у молодшій школі – старшій це вже нецікаво. Хотілося б щось робити таке, щоб діти були зацікавлені, щоб певним чином прожили себе у цьому. Не просто класичний «Заповіт» біля дошки. (посміхається) Хотілося б їм дати щось таке, аби вони зрозуміли цього автора, аби цей автор їм став близьким – ось так би мені хотілось це бачити…. UA: А на свої шкільні гуртки ви маєте час? Н.: Так, ми маємо гуртки у початковій школі – є дітки, що займаються музикою, англійською та чеською після суботніх зайнять. А от у старшій школі – без шансів, тому що у них уроки до четвертої, а то і до п’ятої. Це якщо я учнів старших класів зніму з уроків та відправлю на музику, аби вони навчилися співати – таке може статись. Але це означає, що я у якогось вчителя маю забрати урок. Тому, розумієте, ось такі нюанси. UA: Коли, у якому класі дитина може прийти до української суботньої школи? Н.: Щоб зарахувати дитину до певного класу, мені потрібні українські класи, документи з України. Наприклад, якщо дитина приходить до 5 класу, то мені потрібні документи про закінчення четвертого класу. Якщо дитина не має жодного класу закінченого в Україні, то, на жаль, вона має розпочти з першого класу. Утім, бувають і такі ситуації, що дитина за віком має бути у четвертому або п’ятому класі, і хоче навчатись, але не має жодного закінченого українського класу – тільки пише українською, якось розмовляє. Та я ж не посаджу дитину у віці п’ятикласника до першачків – це смішно. У такому випадку батьки можуть написати заяву, ми відправимо її до Міжнародної школи, і дитина зможе написати екзамен за 4 клас. Без ДПА за 4 клас до старшої школи не потрапиш. Кожен випадок особливий.  Крім того, діти ходять сюди ще йзаради спілкування – так само як і ми, дорослі. Діти приходять до школи, аби висловити свої емоції, порадитись і так далі. Як старші, так і менші – тут немає різниці. UA: Дітки, які приходять до школи – наскільки вони себе усвідомлюють як українці? Чи говорять про себе, як про українців? Н.: Старші всі про себе так говорять. А ті найменші, що були народжені тут – залежно від родини, від середовища, у якому вони живуть. З найменшими трошки інша історія, адже їм не так близька українська освіта взагалі - зазвичай вони тільки навчаться читати й писати і закінчують початковою школою. Усі наші старшокласники навчались в Україні – у старших класах немає дітей, які навчались би в нашій суботній школі з першого класу. Це всі діти, привезені з України. Якщо української школи було мінімум 2-3 роки, або як кажуть наші вчителі «хоча б один рік української школи» – то ми вже можемо працювати, уже накладемо на ті знання усе, що потрібно. А меншеньким важко – вони вже здебільшого походять із двомовних родин. Вони зазвичай навчаться читати, писати, чомусь у мовному жанрі – і на цьому кінець. Ці дітки у нас часто навчаються на українознавчих предметах – це українська мова та історія України. А вже якщо потрібен документ – то потрібно працювати.  UA: Тобто, є можливість обирати? Н.: Так, можливість вибору є, батьки можуть обирати. Є багато таких, що у початковій школі відмовляються від тестування, наприклад, а погоджуються тільки на українську мову та історію. UA: Як бути із мовним питанням у випадку українських дітей, котрі живуть за кордоном? Н.: Діток у початковій школі, котрі народжені у змішаних шлюбах, дуже важко чогось навчити – коли вдома розмовляють іншою мовою. Та у нашому випадку, все-таки, українська і чеська – це близькі, слов’янські мови – діти скажуть слово чеською, слово українською, але все-таки якось даємо все докупи. У мене дитина народжена тут, ходить до чеського садочка, вдома ми розмовляємо виключно українською мовою, ще й англійську трохи повторюємо. Тобто, я розумію, що у неї в голові трошки гуляш. Наприклад, може казати і «блу», і «модрий», і «синій». Але я вважаю, що це їй не зашкодить – рано чи пізно вона собі це по поличках розкладе. Просто так є. Вона живе у цьому суспільстві, і має володіти цією мовою. Але батьки – українці, ми розмовляємо українською мовою, то вона повинна володіти й цією мовою. Я думаю, що колись моя дитина мені буде вдячна за те, що мала можливість вивчати кілька мов. Ми свого часу такої можливості практично не мали. Я і сама здавала екзамени і нострифікацію, тож я знаю, що це таке – це колосальний об’єм роботи, як і вивчення чеської мови в цілому. Вивчити чеську мову непросто – але реально! Все ж це слов’янська мова, одна із мов, які найлегше «лягають» на українську мову. Так само і для діток, що виростають у чеськомовному середовищі та вчать українську мову. UA: Як Ви підбираєте вчителів? Н.: Правда у тому, що тут спеціалістів із вищою освітою - достатньо. Але одиниці з них будуть працювати. Одиниці із них здатні працювати. Ті, що вчилися десять років тому, вже все забули. Ми, наприклад, довгий час шукали фізика, бо наш фізик пішов у декретну відпустку. У Празі можна знайти вчителя фізики – мені телефонувало багато спеціалістів. Але це люди, які вже відійшли від роботи. Я одному фізику давала тести – і він каже «Вибач, але я вже забув. А сидіти згадувати – я на це не маю ані часу, ані бажання». Тобто, тут потрібна людина, яка реально може щось робити. Те саме і з математикою – треба просто сідати й рішати приклади. І ще й орієнтуватися у чеській математиці, тому що діти приходять і запитують чеською мовою. Тести за програмою складні, потрібно сідати і виконувати їх. Я даю тести для кожного вчителя. Якщо вчитель здатен виконати ці тести – то він може працювати. Якщо він уже забув, то… До того ж, це субота. От ми зараз шукаємо вчителя музики – але вчителя музики для школи, не просто музиканта. Такого, що за одну суботу міг би із цих діток щось зліпити, знайти таланти. Щоб реально взяв інструмент, грав і співав із ними, щоб знав українські традиції, пісні, орієнтувався – ось такого ми шукаємо. Робота вчителя – це клопітка робота, що забирає дуже багато часу, у тому числі й особистого. Взагалі, робота у школі – це постійне, нон-стоп вирішення якихось питань. Від ранку до вечора на телефоні, постійно вирішуючи якісь проблеми. UA: Яка зарплатня вчителя у вашій школі? Н.: Ми платимо 150 крон на годину – класика, як і усім вчителям. У чеській школі так само – я отримую 150-200 крон. Та все одно, наші вчителі мають дві, три, чотири години у суботу – тобто, це мінімальний заробіток. Але при цьому вони мають бути присутні щосуботи. UA: Які плани у школи? Н.: Ми не хочемо полишати цю справу. Все залежить від кількості дітей, від того, скільки залишиться ентузіазму. Взагалі, ми тут усі існуємо як громадська організація – аби існувала школа денна, або школа кожного дня – для цього потрібні ліцензії. Ліцензії – це є фінансування. А фінансування – це Міністерство освіти. Якщо ліцензія від чеського міністерства, то чеське міністерство має надавати кошти, на що ж вони, звичайно, коштів не мають – тим паче для України.  Ми якимось чином хоч так існуємо і даємо цим діткам можливість, право вибору. А вони вже можуть собі обрати, де вони будуть краще почуватись – чи в Україні, чи тут. Утім, школа – це не лише пані директорка, а й цілий колектив – така-собі «родина за інтересом». Є у ній діти, є вчителі-батьки, а є і старші брати й сестри, котрі допомагають батькам. Асистентка вчителя у 2 і 4 класах Наталя каже, що вона у школі для того, аби бути старшим товаришем для дітей: «Вони можуть мене не послухати. Але дуже люблять давати мені п’ять або такі приколи». Головний авторитет у класі – це пані вчителька. Діти, за її словами, сприймають суботню українську школу як нормальну частину тижня – це їх рутина. Хоч діти й зустрічаються лиш раз на тиждень, але дружать, дуже сильно дружать – дивується Наталя і додає: «Це  для них українське середовище однолітків», куди дітей приводять, аби вміли писати і читати українською, і щоб мали якусь культурно-історичну базу знань про Україну. Владислав, учитель фізики у 7 – 11 класах, вважає, що діти ходять до української школи за «ріднішим» спілкуванням, але у старших класах також за тим, аби раніше отримати шкільний атестат. Сам Влад навчається на факультеті машинобудування у Чеському технічному університеті в Празі. Каже, що українська шкільна програма з фізики дуже схожа на програму перших студентських років у Чехії – йому особисто вже засвоєні у школі знання знадобились, коли у виші довелось розуміти й вивчати ті ж самі теми, але тепер іноземною мовою. Наголошує, що поглядів на навантаження в українській програмі є дуже багато, але у будь-якому разі – для наших діток в чеських університетах це як подвійне повторення матеріалу. Суботня українська школа – це своєрідний острів української грамотності у чеському культурному морі. Запропонувати дітям повноцінну українську шкільну програму, запропонувати їм офіційний документ про освіту, маючи обмежені ресурси, зокрема часові – це завдання з непростих. Утім, школа розпочинає друге десятиріччя своєї діяльності та продовжує розвивати своєрідний осередок, у якому маленькі українці з Праги можуть віднайти зв’язок з власним корінням. Шкільна родина за читанням українських казок у міській бібліотеці.    Школа знаходиться за адресою:Praha 3, 130 00, Nám. Jiřího z Poděbrad 7, 8/1685 ZŠ(будівля чеської школи) Контакти: Телефони: +420774497994+420733104054+420734205381 Е-mail адреса:susherudyt@gmail.com Веб-сторінка: http://erudyt.webs.com/  Фото:архів української суботньої школи, 24tv.ua         
    Feb 14, 2018 1498
  • 13 Oct 2017
    Сьогодні у Чеській Республіці навчаються понад 43 000 іноземних студентів.  Чехія – країна великих можливостей, вона стає все більш популярною для міжнародних досліджень. Безумовно, є багато причин для вибору Чеської Республіки як місця навчання: університети з багаторічною репутацією, унікальні концепції та цікаві спеціалізації, доступні ціни на навчання та витрати на проживання, і, що не менш важливе , яскраве та насичене культурне життя в самому серці Європи! Варто також згадати, що Чехія є безпечною країною. Отже, батькам студентів не доведеться переживати з цього приводу. Вища освіта в Чеській Республіці завдяки своїй високій якості має світову репутацію. Це якість гарантується національною системою регулювання та контролю якості. Акцент на освіті є зрозумілим, оскільки вона завжди відігравала ключову роль у житті чеського народу. Ще в 1348 році в Празі чеським королем Карлом IV був заснований перший університет у Центральній Європі. Навчання та дослідження мають принципове значення для нового розвитку нації в її сучасній історії. Чехія, невелика країна в серці Європи, добре усвідомлює, що міжнародне співробітництво в галузі науки та інновацій є прерогативою для довгострокового успіху в глобалізованому світі. foto: Erasmus.com Навчання в Чеській Республіці, в країні, що є на перехресті культур, добре підходить для розвитку відкритого мислення та зміцнення здібностей кожного студента, щоб працювати разом з іншими людьми найрізноманітнішого походження. Таким чином, воно може також служити в якості концентратора для подальшої адаптації в сучасному освітньому середовищі як на європейському, так і на глобальному рівні. Рівень життя в Чехії досить високий, а вартість життя залишаються помірною. Кожен успішний студент України з настанням осені починає замислюватись про те до якого університету йому вступити, які університети є престижними, який прохідний бал до вступу та інше.Університети Чехії надають безкоштовну освіту чеською мовою майже по всіх напрямках підготовки. Крім того, чеські університети та інститути забезпечують широкий спектр високоякісних навчальних програм,  курсів, які охоплюють багато областей знань і досвіду, англійською мовою. Кожний навчальний заклад публікує на своєму веб-сайті  детальну інформацію щодо можливостей навчання.   Кожного року Міністерство освіти, молоді та спорту Чеської Республіки пропонує стипендії для підтримки навчання іноземних студентів в чеських державних вузах: 1. Державні стипендії (за умови іноземного співробітництва в області розвитку); 2. Надання стипендій згідно з двосторонніми міжнародними угодами про співробітництво в галузі освіти. Якщо ви ще не визначилися, в якому вищому навчальному закладі хотіли б навчатися, можете ознайомитись із навчальними закладами Чехії, термінами іспитів, роботою вузів і в який період університети Чехії мають Дні відкритих дверей, на  сторінках: vysokeskoly.com Такі відомі університети як Карлів Університет, Чеський Аграрний Університет, Вища Школа Економіки, Чеський Технічний Університет та інші, на Днях відкритих дверей  розповідають своїм відвідувачам про переваги освіти в європейських вузах, вступні іспити та життя студентів . Батьки і студенти зможуть побачити на власні очі приміщення в яких будуть навчатися студенти, студентські гуртожитки, де проживають студенти, обладнання, яке супроводжує процес навчання, технології за допомогою яких надається освіта. Вам також будуть цікаві наші попередні статті:   Один український погляд на вступ до чеського університету Система вищої освіти в Чеській Республіці  Навчання в Чехії - важлива інформація   Використані джерела інформації:  http://www.mzv.cz/kiev/uk/x2001_09_21/x2011_04_05/index.html http://www.studyin.cz/ Леся Рева для UAPORTAL.CZ головне фото: studyabroad
  • Сьогодні у Чеській Республіці навчаються понад 43 000 іноземних студентів.  Чехія – країна великих можливостей, вона стає все більш популярною для міжнародних досліджень. Безумовно, є багато причин для вибору Чеської Республіки як місця навчання: університети з багаторічною репутацією, унікальні концепції та цікаві спеціалізації, доступні ціни на навчання та витрати на проживання, і, що не менш важливе , яскраве та насичене культурне життя в самому серці Європи! Варто також згадати, що Чехія є безпечною країною. Отже, батькам студентів не доведеться переживати з цього приводу. Вища освіта в Чеській Республіці завдяки своїй високій якості має світову репутацію. Це якість гарантується національною системою регулювання та контролю якості. Акцент на освіті є зрозумілим, оскільки вона завжди відігравала ключову роль у житті чеського народу. Ще в 1348 році в Празі чеським королем Карлом IV був заснований перший університет у Центральній Європі. Навчання та дослідження мають принципове значення для нового розвитку нації в її сучасній історії. Чехія, невелика країна в серці Європи, добре усвідомлює, що міжнародне співробітництво в галузі науки та інновацій є прерогативою для довгострокового успіху в глобалізованому світі. foto: Erasmus.com Навчання в Чеській Республіці, в країні, що є на перехресті культур, добре підходить для розвитку відкритого мислення та зміцнення здібностей кожного студента, щоб працювати разом з іншими людьми найрізноманітнішого походження. Таким чином, воно може також служити в якості концентратора для подальшої адаптації в сучасному освітньому середовищі як на європейському, так і на глобальному рівні. Рівень життя в Чехії досить високий, а вартість життя залишаються помірною. Кожен успішний студент України з настанням осені починає замислюватись про те до якого університету йому вступити, які університети є престижними, який прохідний бал до вступу та інше.Університети Чехії надають безкоштовну освіту чеською мовою майже по всіх напрямках підготовки. Крім того, чеські університети та інститути забезпечують широкий спектр високоякісних навчальних програм,  курсів, які охоплюють багато областей знань і досвіду, англійською мовою. Кожний навчальний заклад публікує на своєму веб-сайті  детальну інформацію щодо можливостей навчання.   Кожного року Міністерство освіти, молоді та спорту Чеської Республіки пропонує стипендії для підтримки навчання іноземних студентів в чеських державних вузах: 1. Державні стипендії (за умови іноземного співробітництва в області розвитку); 2. Надання стипендій згідно з двосторонніми міжнародними угодами про співробітництво в галузі освіти. Якщо ви ще не визначилися, в якому вищому навчальному закладі хотіли б навчатися, можете ознайомитись із навчальними закладами Чехії, термінами іспитів, роботою вузів і в який період університети Чехії мають Дні відкритих дверей, на  сторінках: vysokeskoly.com Такі відомі університети як Карлів Університет, Чеський Аграрний Університет, Вища Школа Економіки, Чеський Технічний Університет та інші, на Днях відкритих дверей  розповідають своїм відвідувачам про переваги освіти в європейських вузах, вступні іспити та життя студентів . Батьки і студенти зможуть побачити на власні очі приміщення в яких будуть навчатися студенти, студентські гуртожитки, де проживають студенти, обладнання, яке супроводжує процес навчання, технології за допомогою яких надається освіта. Вам також будуть цікаві наші попередні статті:   Один український погляд на вступ до чеського університету Система вищої освіти в Чеській Республіці  Навчання в Чехії - важлива інформація   Використані джерела інформації:  http://www.mzv.cz/kiev/uk/x2001_09_21/x2011_04_05/index.html http://www.studyin.cz/ Леся Рева для UAPORTAL.CZ головне фото: studyabroad
    Oct 13, 2017 710