View By Date

Tags

Statistics

  • 577
    Blogs
  • 95
    Active Bloggers
Українці в Чехії: 25 blogs
  • 18 Nov 2019
    У Чехії – вже втретє – розпочався фестиваль українського кіно. Протягом тижня у Празі, а з цього року ще у двох містах Чехії – Брно та Оломоуці – шанувальники українського фільму зможуть познайомитися з найновішими українськими стрічками – «Атлантида», «Іловайськ», «Додому». Будуть представлені і короткометражні, документальні фільми, а серед складних тем знайдеться місце і для усмішки – фестиваль завершиться комедією «Мої тихі думки». Та центральною подією фільмового фестивалю у Чехії став фільм Аґнєшки Холланд «Пан Джонс», який незабаром вийде в український прокат під назвою «Ціна правди». Він розповідає про те, як важко правда про Голодомор пробивала собі дорогу до світу. Цей та деякі інші фільми чеські глядачі побачить іще до їхньої прем’єри в Україні. Про це пише Радіо Свобода «Сім вечорів для України» – так у чеській пресі повідомляють про початок фестивалю українських фільмів, що проходить в основному в артгаусних кінотеатрах у центрі Праги за підтримки посольства України в Чехії і громадської організації «Рута», якою керує празька україністка Ленка Віхова. «Ми вибирали найкращі українські фільми цього року, стежили за відгуками фестивалів у Венеції, в Одесі, Карлових Варах, за оцінкою професійних критиків, – каже в інтерв’ю Радіо Свобода організаторка фестивалю Ленка Віхова. – Ми хотіли обрати для показу в Чехії найякісніший продукт, який, можливо, не розрахований на смак масового глядача, але такий, що може якнайкраще представити сьогоднішнє українське кіно – його теми і його художній бік. Ми розраховували на обізнану і вибагливу публіку». «Атлантида», фільм Валентина Васяновича, яким відкрився фестиваль у Празі, представляв виконавець головної ролі – ветеран АТО, психолог Андрій Римарук. Незважаючи на те, що дія фільму перенесена у майбутнє, коли війна на Донбасі вже скінчилася, розмова після перегляду нагадала про те, що вона ще триває. Протягом майже годинної дискусії Римарук розповів, що фільм має великий успіх – після світової прем’єри на Венеційському кінофестивалі, де стрічка отримала головну нагороду в секції «Горизонти», був Спеціальний приз журі на Токійському міжнародному кінофестивалі і «Гран-прі» на фестивалі «Лістапад» у Мінську. Остання нагорода була особливо приємною для команди фільму, бо стрічку, яку показали у кінотеатрі «Москва», побачило багато російських чи проросійських критиків, які відреагували на неї відвертим страхом – казали, що у Мінську показують «антиросійські фільми». «Це добре, бо відчутно, що в росіян «підгорає», – втішено сказав Римарук. Перший вечір фестивалю запам’ятається ще і тим, що на ньому був присутній колишній кремлівський бранець – Олександр Кольченко, чийого визволення, разом з Олегом Сенцовим та іншими полоненими, вимагали учасники попередніх двох фестивалів українського кіно. Кольченко перебував у Празі на запрошення місцевої гуманітарної організації, зустрічався з українською громадою, давав інтерв’ю місцевій пресі. Другий фільм українського тижня також, за словами чеської преси, мав принести «сильні переживання». Фільм Аґнєшки Холланд, польської режисерки, «Пан Джонс», або «Ціна правди», як він буде представлений в українському прокаті наприкінці місяця, розповідає про пошуки правди молодого валлійського журналіста Ґаррета Джонса у сталінському СРСР. Він на власні очі побачив наслідки сталінської політики в Україні, де вимирали у 1932–33 роках цілими селами, і намагався розповісти про це світові. Незважаючи на те, що фільм уже мав кілька показів у Чехії, в прокат його не закупили. Як кажуть знавці кіноринку, це – перший фільм Аґнєшки Холланд, який не пішов у чеський прокат. Можливо, тому, що «переживання» від фільму були надто сильними, а можливо, тому, що українська тема не викликає масового інтересу. З п’ятьох показів фільму в Чехії саме той, що проходив в рамках українського фестивалю, був найбільш успішним – всі квитки невеликого артгаусного залу кінотеатру «Евальд» були викуплені вже у перші дні, тож тим, кому квиток не дістався, довелося сидіти на сходах. Вихід людей з кінотеатру виглядав як вихід з похорон, тільки поспівчувати не було кому – всі, і місцеві українці, і чехи, були однаково приголомшені. Коли люди знову змогли говорити, то на вулиці вже можна було почути, що фільм був «важкий, але добрий, сильний». «Чеський глядач, який не шукає в кіно лише розваг, звик до складних фільмів, тому ми включили в програму цей фільм. Також ми хотіли показати, що Україна, яка була співпродюсером фільму, співпрацює з європейським кінематографом, є частиною європейського кінематографу», – пояснює свій задум Ленка Віхова. Далі у програмі фестивалю – кримськотатарський фільм «Evge. Додому» режисера Нарімана Алієва, який щойно вийшов в прокат в Україні. Цей фільм про повернення додому в Крим загиблого кримськотатарського воїна брав участь у Каннському міжнародному кінофестивалі, в конкурсній програмі «Особливий погляд», а у серпні Український оскарівський комітет номінував його як національного претендента від України на американську премію «Оскар» за найкращий фільм іноземною мовою. Тема війни на сході України пролунає і у фільмі «Іловайськ» – стрічці Івана Тимченка, а про цей регіон напередодні війни розповість стрічка «Дике поле» за мотивами роману Сергія Жадана. Задовольнили свою цікавість і любителі короткого метру – один вечір віддали їм. Глядачі побачили відразу п’ять короткометражних фільмів від різних режисерів: «Будинок «Слово» (режисера Івана Висневського), «Mia Donna» (режисера Павла Острікова), «Fingerman» (режисера Івана Шохи), «Нокдаун» (режисера Антона Скрипця) і «Лишатися не можна тікати» (режисера Марини Лопушіної). Завершується фестиваль в понеділок 18 листопада на веселішій ноті – комедією «Мої думки тихі» молодого автора Антоніо Лукіча зі знаменитою Ірмою Вітовською в головній ролі. Попри те, що фестиваль готувався вже втретє, його підготовка йшла найскладніше, каже Ленка Віхова – далися взнаки зміни в українському Держкіно. «Цього року було найскладніше організовувати фестиваль. Вакуум у керівництві Держкіно ускладнив нашу роботу, бо раніше ми могли покладатися на допомогу українського державного агентства, і фінансову, і організаційну, знати, що співпраця надійна, але цього року з цим було набагато складніше», – зазначає вона. Як каже Ленка Віхова, чеський глядач починає звикати до того, що у листопаді він може ознайомитися з новинками українського кіно, у фестивалю з’являються постійні глядачі, розширюється глядацька аудиторія, про фестиваль більше повідомляють у пресі, на радіо, на телебаченні. Присутність Андрія Римарука, який представив фільм «Атлантида», викликала додатковий інтерес, інтерв’ю з ним робили кілька чеських медіа, тож відгомін після фестивалю буде і після того, як він закінчиться. Автор:Марія Щур  
  • У Чехії – вже втретє – розпочався фестиваль українського кіно. Протягом тижня у Празі, а з цього року ще у двох містах Чехії – Брно та Оломоуці – шанувальники українського фільму зможуть познайомитися з найновішими українськими стрічками – «Атлантида», «Іловайськ», «Додому». Будуть представлені і короткометражні, документальні фільми, а серед складних тем знайдеться місце і для усмішки – фестиваль завершиться комедією «Мої тихі думки». Та центральною подією фільмового фестивалю у Чехії став фільм Аґнєшки Холланд «Пан Джонс», який незабаром вийде в український прокат під назвою «Ціна правди». Він розповідає про те, як важко правда про Голодомор пробивала собі дорогу до світу. Цей та деякі інші фільми чеські глядачі побачить іще до їхньої прем’єри в Україні. Про це пише Радіо Свобода «Сім вечорів для України» – так у чеській пресі повідомляють про початок фестивалю українських фільмів, що проходить в основному в артгаусних кінотеатрах у центрі Праги за підтримки посольства України в Чехії і громадської організації «Рута», якою керує празька україністка Ленка Віхова. «Ми вибирали найкращі українські фільми цього року, стежили за відгуками фестивалів у Венеції, в Одесі, Карлових Варах, за оцінкою професійних критиків, – каже в інтерв’ю Радіо Свобода організаторка фестивалю Ленка Віхова. – Ми хотіли обрати для показу в Чехії найякісніший продукт, який, можливо, не розрахований на смак масового глядача, але такий, що може якнайкраще представити сьогоднішнє українське кіно – його теми і його художній бік. Ми розраховували на обізнану і вибагливу публіку». «Атлантида», фільм Валентина Васяновича, яким відкрився фестиваль у Празі, представляв виконавець головної ролі – ветеран АТО, психолог Андрій Римарук. Незважаючи на те, що дія фільму перенесена у майбутнє, коли війна на Донбасі вже скінчилася, розмова після перегляду нагадала про те, що вона ще триває. Протягом майже годинної дискусії Римарук розповів, що фільм має великий успіх – після світової прем’єри на Венеційському кінофестивалі, де стрічка отримала головну нагороду в секції «Горизонти», був Спеціальний приз журі на Токійському міжнародному кінофестивалі і «Гран-прі» на фестивалі «Лістапад» у Мінську. Остання нагорода була особливо приємною для команди фільму, бо стрічку, яку показали у кінотеатрі «Москва», побачило багато російських чи проросійських критиків, які відреагували на неї відвертим страхом – казали, що у Мінську показують «антиросійські фільми». «Це добре, бо відчутно, що в росіян «підгорає», – втішено сказав Римарук. Перший вечір фестивалю запам’ятається ще і тим, що на ньому був присутній колишній кремлівський бранець – Олександр Кольченко, чийого визволення, разом з Олегом Сенцовим та іншими полоненими, вимагали учасники попередніх двох фестивалів українського кіно. Кольченко перебував у Празі на запрошення місцевої гуманітарної організації, зустрічався з українською громадою, давав інтерв’ю місцевій пресі. Другий фільм українського тижня також, за словами чеської преси, мав принести «сильні переживання». Фільм Аґнєшки Холланд, польської режисерки, «Пан Джонс», або «Ціна правди», як він буде представлений в українському прокаті наприкінці місяця, розповідає про пошуки правди молодого валлійського журналіста Ґаррета Джонса у сталінському СРСР. Він на власні очі побачив наслідки сталінської політики в Україні, де вимирали у 1932–33 роках цілими селами, і намагався розповісти про це світові. Незважаючи на те, що фільм уже мав кілька показів у Чехії, в прокат його не закупили. Як кажуть знавці кіноринку, це – перший фільм Аґнєшки Холланд, який не пішов у чеський прокат. Можливо, тому, що «переживання» від фільму були надто сильними, а можливо, тому, що українська тема не викликає масового інтересу. З п’ятьох показів фільму в Чехії саме той, що проходив в рамках українського фестивалю, був найбільш успішним – всі квитки невеликого артгаусного залу кінотеатру «Евальд» були викуплені вже у перші дні, тож тим, кому квиток не дістався, довелося сидіти на сходах. Вихід людей з кінотеатру виглядав як вихід з похорон, тільки поспівчувати не було кому – всі, і місцеві українці, і чехи, були однаково приголомшені. Коли люди знову змогли говорити, то на вулиці вже можна було почути, що фільм був «важкий, але добрий, сильний». «Чеський глядач, який не шукає в кіно лише розваг, звик до складних фільмів, тому ми включили в програму цей фільм. Також ми хотіли показати, що Україна, яка була співпродюсером фільму, співпрацює з європейським кінематографом, є частиною європейського кінематографу», – пояснює свій задум Ленка Віхова. Далі у програмі фестивалю – кримськотатарський фільм «Evge. Додому» режисера Нарімана Алієва, який щойно вийшов в прокат в Україні. Цей фільм про повернення додому в Крим загиблого кримськотатарського воїна брав участь у Каннському міжнародному кінофестивалі, в конкурсній програмі «Особливий погляд», а у серпні Український оскарівський комітет номінував його як національного претендента від України на американську премію «Оскар» за найкращий фільм іноземною мовою. Тема війни на сході України пролунає і у фільмі «Іловайськ» – стрічці Івана Тимченка, а про цей регіон напередодні війни розповість стрічка «Дике поле» за мотивами роману Сергія Жадана. Задовольнили свою цікавість і любителі короткого метру – один вечір віддали їм. Глядачі побачили відразу п’ять короткометражних фільмів від різних режисерів: «Будинок «Слово» (режисера Івана Висневського), «Mia Donna» (режисера Павла Острікова), «Fingerman» (режисера Івана Шохи), «Нокдаун» (режисера Антона Скрипця) і «Лишатися не можна тікати» (режисера Марини Лопушіної). Завершується фестиваль в понеділок 18 листопада на веселішій ноті – комедією «Мої думки тихі» молодого автора Антоніо Лукіча зі знаменитою Ірмою Вітовською в головній ролі. Попри те, що фестиваль готувався вже втретє, його підготовка йшла найскладніше, каже Ленка Віхова – далися взнаки зміни в українському Держкіно. «Цього року було найскладніше організовувати фестиваль. Вакуум у керівництві Держкіно ускладнив нашу роботу, бо раніше ми могли покладатися на допомогу українського державного агентства, і фінансову, і організаційну, знати, що співпраця надійна, але цього року з цим було набагато складніше», – зазначає вона. Як каже Ленка Віхова, чеський глядач починає звикати до того, що у листопаді він може ознайомитися з новинками українського кіно, у фестивалю з’являються постійні глядачі, розширюється глядацька аудиторія, про фестиваль більше повідомляють у пресі, на радіо, на телебаченні. Присутність Андрія Римарука, який представив фільм «Атлантида», викликала додатковий інтерес, інтерв’ю з ним робили кілька чеських медіа, тож відгомін після фестивалю буде і після того, як він закінчиться. Автор:Марія Щур  
    Nov 18, 2019 552
  • 19 May 2019
    Вареники, голубці, деруни, налисники, борщик зі сметанкою, колганівокча і хрінівка медова, хліб з салом і цибулькою та інші традиційні українські смаколики - гарно звучить, гарно виглядає, а смакує ще краще, бо приготовлено нашими волонтерами від серця. Все це можна було скуштувати у суботу, 18 травня у Празі, де вже вп'яте проходив мультикультурний фестиваль “KALEIDOSKOP 2019”. Як і всі попередні роки, Україну на фестивалі презентувала ГО “Українська Європейська Перспектива”, UAportal.cz та чудова команда українськийх і чеських волонтерів.  Для українців, що живуть в Празі – це можливість відчути себе як удома, поласувавши стравами, улюбленими ще з дитинства. А для багатьох інших національностей вперше спробувати щось новеньке. Так до нас підходили чехи, яким було цікаво спробувати все, пробували і поверталися за добавкою. Та й інші учасники фестивалю часто заглядали до нас.   Коронною і найбажанішою стравою був борщ. Як тільки його принесли до нашого намету вишикувалась довжелезна черга. Навіть не довелося підігрівати повторно, бо борщик закінчився не встигнувши охолонути. Таким самим успіхом у гостей фестивалю користувались і вареники з різноманітною начинкою.   А перлиною столу аж до самого вечора залишався коровай, який примандрував до нас з України.   Яскравою новинкою став особливий коктейль «Слава Україні».   З напоїв смакували квас та узвар. Не обійшлося й без інших традиційних для України напоїв з міцним градусом. Хрінівка медова, колганівка - настоянки домашнього приготування; горілка, бальзам прикарпатський чудово смакували з канапочками та малосольними огірочками.     Ну що потекли слюнки? А тепер трохи порадуємо око. Інколи ми забуваємо яка ж Україна яскрава, яка чудова природа у нас. І це все відображається на вишиванках, барвистих рушниках, килимах ручної роботи, стрічках, що вплітають дівчата у волосся. Одягаючись в наш традиційний одяг ми робимо світ навколо трішки яскравішим і радіснішим.     Також у нас можна було придбати що почитати на будь-який смак як дитячий, так і дорослий. Погортавши книги знайти ілюстрації і поближче познайомитись з нашою культурою. Або ж стати власником сувенірного блокнотика з українською символікою. Дещо можна було навчитися робити власними руками. Наприклад, ниткова лялька-мотанка відрізняється соєю простотою і оригінальністю, але подобається всім з першого погляду.   Також діти могли спробувати зліпити свого жайворонка з тіста або скуштувати вже готового.     Випала можливість і почути гуцульські мотиви і поспівати знайомих пісень завдяки троїстим музикам Національного ансамблю пісні та танцію "Гуцулія"   Фестиваль “Калейдоскоп” вирізняється своєю “родинною атмосферою” – сюди приходять тільки ті, кому дійсно цікаві інші культури, приходять із домашніми тваринами і дітками, аби пострибати босоніж під акомпанемент незвичних інструментів та екзотичних мотивів. Цей фестивальний день – справжній відпочинок для душі!     Підрахувавши зароблені нами на фестивалі з продажу їжі та напоїв кошти, у нас вийшла рекордна сума за всі попередні роки 27.000 крон! Відмінусувавши всі організаційні витрати, залишається 19.000. Ці гроші будуть використані на організацію літнього табору для дітей загиблих і поранених військових, який проходитиме в рамках проекту “Чеські канікули для дітей з України” наприкінці липня 2019.  Вкладемо їх на прозорий рахунок УЄП Raiffeisen Bank a.s, 6283201001 /5500 Кошти отримані в ході фестивалю допоможуть дітям загиблих військових провести тиждень насиченого відпочинку у Чехії. Це вже шостий табір, який ГО "Українська Європейська Перспектива" за підтримки українських і чеських благодійників, організовує у Чехії.  Дякуємо усім, хто завітав до наших наметів і тим самим підтримав нас у так важливій справі! До нових зустрічей на наступних фестивалях, друзі ;-)  Фото: Катерина Скрипник
  • Вареники, голубці, деруни, налисники, борщик зі сметанкою, колганівокча і хрінівка медова, хліб з салом і цибулькою та інші традиційні українські смаколики - гарно звучить, гарно виглядає, а смакує ще краще, бо приготовлено нашими волонтерами від серця. Все це можна було скуштувати у суботу, 18 травня у Празі, де вже вп'яте проходив мультикультурний фестиваль “KALEIDOSKOP 2019”. Як і всі попередні роки, Україну на фестивалі презентувала ГО “Українська Європейська Перспектива”, UAportal.cz та чудова команда українськийх і чеських волонтерів.  Для українців, що живуть в Празі – це можливість відчути себе як удома, поласувавши стравами, улюбленими ще з дитинства. А для багатьох інших національностей вперше спробувати щось новеньке. Так до нас підходили чехи, яким було цікаво спробувати все, пробували і поверталися за добавкою. Та й інші учасники фестивалю часто заглядали до нас.   Коронною і найбажанішою стравою був борщ. Як тільки його принесли до нашого намету вишикувалась довжелезна черга. Навіть не довелося підігрівати повторно, бо борщик закінчився не встигнувши охолонути. Таким самим успіхом у гостей фестивалю користувались і вареники з різноманітною начинкою.   А перлиною столу аж до самого вечора залишався коровай, який примандрував до нас з України.   Яскравою новинкою став особливий коктейль «Слава Україні».   З напоїв смакували квас та узвар. Не обійшлося й без інших традиційних для України напоїв з міцним градусом. Хрінівка медова, колганівка - настоянки домашнього приготування; горілка, бальзам прикарпатський чудово смакували з канапочками та малосольними огірочками.     Ну що потекли слюнки? А тепер трохи порадуємо око. Інколи ми забуваємо яка ж Україна яскрава, яка чудова природа у нас. І це все відображається на вишиванках, барвистих рушниках, килимах ручної роботи, стрічках, що вплітають дівчата у волосся. Одягаючись в наш традиційний одяг ми робимо світ навколо трішки яскравішим і радіснішим.     Також у нас можна було придбати що почитати на будь-який смак як дитячий, так і дорослий. Погортавши книги знайти ілюстрації і поближче познайомитись з нашою культурою. Або ж стати власником сувенірного блокнотика з українською символікою. Дещо можна було навчитися робити власними руками. Наприклад, ниткова лялька-мотанка відрізняється соєю простотою і оригінальністю, але подобається всім з першого погляду.   Також діти могли спробувати зліпити свого жайворонка з тіста або скуштувати вже готового.     Випала можливість і почути гуцульські мотиви і поспівати знайомих пісень завдяки троїстим музикам Національного ансамблю пісні та танцію "Гуцулія"   Фестиваль “Калейдоскоп” вирізняється своєю “родинною атмосферою” – сюди приходять тільки ті, кому дійсно цікаві інші культури, приходять із домашніми тваринами і дітками, аби пострибати босоніж під акомпанемент незвичних інструментів та екзотичних мотивів. Цей фестивальний день – справжній відпочинок для душі!     Підрахувавши зароблені нами на фестивалі з продажу їжі та напоїв кошти, у нас вийшла рекордна сума за всі попередні роки 27.000 крон! Відмінусувавши всі організаційні витрати, залишається 19.000. Ці гроші будуть використані на організацію літнього табору для дітей загиблих і поранених військових, який проходитиме в рамках проекту “Чеські канікули для дітей з України” наприкінці липня 2019.  Вкладемо їх на прозорий рахунок УЄП Raiffeisen Bank a.s, 6283201001 /5500 Кошти отримані в ході фестивалю допоможуть дітям загиблих військових провести тиждень насиченого відпочинку у Чехії. Це вже шостий табір, який ГО "Українська Європейська Перспектива" за підтримки українських і чеських благодійників, організовує у Чехії.  Дякуємо усім, хто завітав до наших наметів і тим самим підтримав нас у так важливій справі! До нових зустрічей на наступних фестивалях, друзі ;-)  Фото: Катерина Скрипник
    May 19, 2019 1507
  • 21 Nov 2018
    Уже другий рік поспіль листопад є гарячою порою для українців у Чехії. Приємно заходити на філософський факультет Карлового університету (nám. Jana Palacha 2) і бачити оголошення, продубльовані твоєю рідною мовою. І бачити, як гасають університетськими сходами піднесені українці: дискутують, жартують, хвилюються. Вибігають на вулицю без курток, щоб зустріти своїх знайомих і друзів, щоб гуртом долучитися до «по-ді-ї». А більшість пражан тимчасом насолоджуються законним «вікендом», голосно розмишляють у міському транспорті про осінні депресії, акції та зимовий відпочинок. Йти довгими університетськими коридорами та вслухатися в різномовні розмови: на вустах іноземців слово «Україна». Вимовляють його притишено, примруживши очі, наче в чомусь непевні. Що ж це коїться? Це в Празі, попри вихідні, за підтримки Посольства України в Чеській Республіці організовано спільними зусиллями Інституту східноєвропейських студій філософського факультету Карлового університету, Східноєвропейського клубу та Чеської асоціації україністів ІІ Міжнародну конференцію україністів. Скажете, для україністів це, можливо, і подія, а яке діло до цього простому українцеві чи чехові?! Це власне й спробували з’ясувати. Попри те, що ІІ Міжнародна конференція україністів була «закритою» (тобто організатори особисто запрошували доповідачів), у її рамках вдалося організувати відкриті лекції на українській та англійській мовах. Тож у вільному доступі для кожного були лекції Сергія Плохія («Leninopad: Mapping Memory in Contemporary Ukraine»), Олени Галети («Українське культурне будівництво ХХ ст.: література й бібліотека як "революційні проекти" Юрія Меженка» та «Eccentric literary criticism: from literary theory to literary anthropology»), Станіслава Федорчука («Відомі та забуті: письменники, журналісти та вчені української діаспори ХХ століття»), а також презентація книги політв’язня Російської федерації, журналіста Станіслава Асєєва «В ізоляції. Дописи про Донбас», яку цьогоріч видала українська служба Радіо Свобода. Слухачі цих лекцій (як чехи, так і українці) зізналися, що відкрили для себе багато цікавих і важливих імен, історій та закономірностей. Казали, що часами стає боляче від «незнання»: як мало ми знаємо, як мало речників важливих повідомлень, як мало усвідомлення того, наскільки інформація є важливою і небезпечною! Як багато забутих людей, їхніх поривань і подвигів! Можливо, саме через брак цих повідомлень, нам інколи так важко бути людьми, бути активними, намагатися, не здаватися. Через це ми програЄмо інформаційну війну. Через втрачання сенсів і смислів. Гарячим серцем і розумом нехіть невідома. Тож багатьох вразила лекція Сергія Плохія про гарвардський проект з картами, за допомогою якого можна досліджувати взаємозв'язки історичні й соціологічні, минулого й сучасного. Доповідачам-професіоналам вдалося зворохобити присутніх. Натхненні організатори, учасники та гості радо поділилися своїми враженнями для Uaportal-у. Зокрема Тетяна Окопна (культурний аташе Посольства України в Чеській Республіці) зізналася, що їй «дуже сподобалося, що частина виступів були англійською мовою і на них прийшло багато "людей з вулиці", це важлива частина публічної дипломатії нашої країни». А також згадала чеського україніста Давида Свободу, який «любить повторювати, що бути україністом у Чехії – це означає самотність. Бо україністів – тих, хто справді займається тут науковими дослідженнями – дуже мало. Тому такі конференції, – зазначає Тетяна, – у першу чергу важливі, щоб чеські україністи не почувалися самотніми (жарт), і для налагодження міжнародних зв'язків та планування спільних проектів». А Радко Мокрик (редактор часопису «NaVýchod») відкрив таємницю народження цієї події. «Думка про проведення щорічних україністичних конференцій в Празі виникла два роки тому. Наразі, завдяки підтримці Посольства України в Чехії та Інституту Східноєвропейських студій Карлового університету нам вдається втілювати цю ідею в життя. Тобто такі конференції – це результат співпраці декількох організацій та багатьох людей. Другий рік поспіль загальною координацією проекту керує докторантка Інституту Східноєвропейських студій Галина Бабак. Такі конференції – це також можливість поширювати знання про Україну. Цьогорічна конференція логічно була присвячена століттю українсько-чехословацьких дипломатичних відносин. Для нас є важливими два аспекти: високий рівень академічної програми. Водночас, важливою є і супровідна програма та запрошення українських академіків, журналістів для проведення відкритих лекцій та зустрічей з ширшою громадськістю». Своєю чергою, Галина Бабак (шеф-редакторка часопису «NaVýchod») додала: «На відміну від минулого року, ця конференція була «закрита», тобто учасники запрошувалися особисто. Головним гостем конференції став професор Гарвардського університету Сергій Плохій, який також обіймає посаду директора Гарвардського українського наукового інституту. Також ми раді, що вже другий рік поспіль у конференції бере участь професорка Валерія Корабльова, яка і цього року виступала на відкритті разом з професором Плохієм. Безперечно, цього року конференція видалася сильнішою, але тематично менш різноманітною, до чого зобов’язувала сама тема. Після завершення ми отримали багато схвальних відгуків, тому можна вважати цей проект успішним» Також Олексій Севрук (редактор часопису «PLAV») зізнався, що велике враження на нього справили доповіді «шефа гарвардської україністики» (пана Плохія). Зокрема лекція, що відкривала конференцію (відеозапис доповіді «The Fall of an Empire: Ukraine and the Fate of the Pan-Russian Idea» (Падіння імперії: Україна та доля всеросійської ідеї) можна проглянути за посиланням – https://www.youtube.com/watch?v=IU2rSMCrIug&t=141s). «Взаємний зв´язок між Україною і Росією було пояснено стисло, лаконічно, і разом з тим популярно. – запевнив Олексій. – Буду її рекомендувати своїм чеським друзям і знайомим, які, можливо, не зовсім усвідомлюють, звідки виникла Україна, чому це не-Росія і чому, попри все, російські політики постійно намагаються всякими правдами і неправдами втягнути її у Росію». Також Олексій додав, що йому сподобалась доповідь брнянського україністa і музикознавця Петра Калини «про Українську республіканську капелу, хорову капелу УНР, яка була створена, між іншим, для того, щоб пропагувати українські ідеї серед мешканців Європи. Доктор Калина навів чимало цікавих подробиць про створення, існування і подальшу долю членів хору, опираючись на мемуари очевидців». І на завершення редактор наголосив на важливості «такої міжнародної україністичної конференції в Празі як місця спілкування фахівців-україністів з усього світу, простору для обміну думок і досвіду, а також інструменту популяризації України серед чехів, тобто елементу тієї ж вже згаданої культурної дипломатії». Професорка Київського національного університету імені Тараса Шевченка Валерія Корабльова лаконічно підсумувала: «The best weekend is a working weekend!»(найкращі вихідні – це робочі). Горіти Словом, щоб поставати з попелу… Здається, це найліпший антидепресант :) Катерина Воїнська  для UAportal.cz                                    
  • Уже другий рік поспіль листопад є гарячою порою для українців у Чехії. Приємно заходити на філософський факультет Карлового університету (nám. Jana Palacha 2) і бачити оголошення, продубльовані твоєю рідною мовою. І бачити, як гасають університетськими сходами піднесені українці: дискутують, жартують, хвилюються. Вибігають на вулицю без курток, щоб зустріти своїх знайомих і друзів, щоб гуртом долучитися до «по-ді-ї». А більшість пражан тимчасом насолоджуються законним «вікендом», голосно розмишляють у міському транспорті про осінні депресії, акції та зимовий відпочинок. Йти довгими університетськими коридорами та вслухатися в різномовні розмови: на вустах іноземців слово «Україна». Вимовляють його притишено, примруживши очі, наче в чомусь непевні. Що ж це коїться? Це в Празі, попри вихідні, за підтримки Посольства України в Чеській Республіці організовано спільними зусиллями Інституту східноєвропейських студій філософського факультету Карлового університету, Східноєвропейського клубу та Чеської асоціації україністів ІІ Міжнародну конференцію україністів. Скажете, для україністів це, можливо, і подія, а яке діло до цього простому українцеві чи чехові?! Це власне й спробували з’ясувати. Попри те, що ІІ Міжнародна конференція україністів була «закритою» (тобто організатори особисто запрошували доповідачів), у її рамках вдалося організувати відкриті лекції на українській та англійській мовах. Тож у вільному доступі для кожного були лекції Сергія Плохія («Leninopad: Mapping Memory in Contemporary Ukraine»), Олени Галети («Українське культурне будівництво ХХ ст.: література й бібліотека як "революційні проекти" Юрія Меженка» та «Eccentric literary criticism: from literary theory to literary anthropology»), Станіслава Федорчука («Відомі та забуті: письменники, журналісти та вчені української діаспори ХХ століття»), а також презентація книги політв’язня Російської федерації, журналіста Станіслава Асєєва «В ізоляції. Дописи про Донбас», яку цьогоріч видала українська служба Радіо Свобода. Слухачі цих лекцій (як чехи, так і українці) зізналися, що відкрили для себе багато цікавих і важливих імен, історій та закономірностей. Казали, що часами стає боляче від «незнання»: як мало ми знаємо, як мало речників важливих повідомлень, як мало усвідомлення того, наскільки інформація є важливою і небезпечною! Як багато забутих людей, їхніх поривань і подвигів! Можливо, саме через брак цих повідомлень, нам інколи так важко бути людьми, бути активними, намагатися, не здаватися. Через це ми програЄмо інформаційну війну. Через втрачання сенсів і смислів. Гарячим серцем і розумом нехіть невідома. Тож багатьох вразила лекція Сергія Плохія про гарвардський проект з картами, за допомогою якого можна досліджувати взаємозв'язки історичні й соціологічні, минулого й сучасного. Доповідачам-професіоналам вдалося зворохобити присутніх. Натхненні організатори, учасники та гості радо поділилися своїми враженнями для Uaportal-у. Зокрема Тетяна Окопна (культурний аташе Посольства України в Чеській Республіці) зізналася, що їй «дуже сподобалося, що частина виступів були англійською мовою і на них прийшло багато "людей з вулиці", це важлива частина публічної дипломатії нашої країни». А також згадала чеського україніста Давида Свободу, який «любить повторювати, що бути україністом у Чехії – це означає самотність. Бо україністів – тих, хто справді займається тут науковими дослідженнями – дуже мало. Тому такі конференції, – зазначає Тетяна, – у першу чергу важливі, щоб чеські україністи не почувалися самотніми (жарт), і для налагодження міжнародних зв'язків та планування спільних проектів». А Радко Мокрик (редактор часопису «NaVýchod») відкрив таємницю народження цієї події. «Думка про проведення щорічних україністичних конференцій в Празі виникла два роки тому. Наразі, завдяки підтримці Посольства України в Чехії та Інституту Східноєвропейських студій Карлового університету нам вдається втілювати цю ідею в життя. Тобто такі конференції – це результат співпраці декількох організацій та багатьох людей. Другий рік поспіль загальною координацією проекту керує докторантка Інституту Східноєвропейських студій Галина Бабак. Такі конференції – це також можливість поширювати знання про Україну. Цьогорічна конференція логічно була присвячена століттю українсько-чехословацьких дипломатичних відносин. Для нас є важливими два аспекти: високий рівень академічної програми. Водночас, важливою є і супровідна програма та запрошення українських академіків, журналістів для проведення відкритих лекцій та зустрічей з ширшою громадськістю». Своєю чергою, Галина Бабак (шеф-редакторка часопису «NaVýchod») додала: «На відміну від минулого року, ця конференція була «закрита», тобто учасники запрошувалися особисто. Головним гостем конференції став професор Гарвардського університету Сергій Плохій, який також обіймає посаду директора Гарвардського українського наукового інституту. Також ми раді, що вже другий рік поспіль у конференції бере участь професорка Валерія Корабльова, яка і цього року виступала на відкритті разом з професором Плохієм. Безперечно, цього року конференція видалася сильнішою, але тематично менш різноманітною, до чого зобов’язувала сама тема. Після завершення ми отримали багато схвальних відгуків, тому можна вважати цей проект успішним» Також Олексій Севрук (редактор часопису «PLAV») зізнався, що велике враження на нього справили доповіді «шефа гарвардської україністики» (пана Плохія). Зокрема лекція, що відкривала конференцію (відеозапис доповіді «The Fall of an Empire: Ukraine and the Fate of the Pan-Russian Idea» (Падіння імперії: Україна та доля всеросійської ідеї) можна проглянути за посиланням – https://www.youtube.com/watch?v=IU2rSMCrIug&t=141s). «Взаємний зв´язок між Україною і Росією було пояснено стисло, лаконічно, і разом з тим популярно. – запевнив Олексій. – Буду її рекомендувати своїм чеським друзям і знайомим, які, можливо, не зовсім усвідомлюють, звідки виникла Україна, чому це не-Росія і чому, попри все, російські політики постійно намагаються всякими правдами і неправдами втягнути її у Росію». Також Олексій додав, що йому сподобалась доповідь брнянського україністa і музикознавця Петра Калини «про Українську республіканську капелу, хорову капелу УНР, яка була створена, між іншим, для того, щоб пропагувати українські ідеї серед мешканців Європи. Доктор Калина навів чимало цікавих подробиць про створення, існування і подальшу долю членів хору, опираючись на мемуари очевидців». І на завершення редактор наголосив на важливості «такої міжнародної україністичної конференції в Празі як місця спілкування фахівців-україністів з усього світу, простору для обміну думок і досвіду, а також інструменту популяризації України серед чехів, тобто елементу тієї ж вже згаданої культурної дипломатії». Професорка Київського національного університету імені Тараса Шевченка Валерія Корабльова лаконічно підсумувала: «The best weekend is a working weekend!»(найкращі вихідні – це робочі). Горіти Словом, щоб поставати з попелу… Здається, це найліпший антидепресант :) Катерина Воїнська  для UAportal.cz                                    
    Nov 21, 2018 849
  • 13 Sep 2018
    Цьогоріч 24 серпня Україна святкувала двадцять сьомий День Незалежності. Українська громада Чехії нещодавно згуртувалася з нагоди Дня Незалежності України в одному з найбільших парків Праги – у парку «Стромовка», що на території виставкового центру Výstaviště Holešovice ( район Praha 7).  Урочистість розпочалася державним гімном «Ще не вмерла Україна» та хвилиною мовчання за всіх, хто бореться та кладе своє життя за незалежність України. Слово до громади мав посол України у Чехії Євген Перебийніс наголошуючи,  що сьогодні маємо всі підстави святкувати, але святкуючи, повинні пам’ятати про те, що «боротьба за нашу державу триває», «наші хлопці на сході продовжують захищати Україну». Присутні мали нагоду побачити-почути виступи місцевих творчих колективів:«Джерело», «Світоч», «Ігніс», дуо «МарОля», – а також заслужених артистів України: Олесю Пасічняк, Антоніну Осипчук, Ірину Стиць, Павла Бубряка, Івана Дерду, Віктора Підгурського, Оксану Зелінську, Томаша Шідловського. Організували акцію громадські організації: Українська ініціатива, Асоціація української громади, Український Народний дім, «Бізнес клуб», Українська Європейська Перспектива, Українські профспілки, Міжнародна асоціація українців «Євромайдан», «Берегиня», «Світоч», «Джерело», школа «Ерудит». Свято відбулося за підтримки Посольства України в Чеській Республіці, а також найбільшої української фірми-перевізника між Чехією та Україною «Rеgabus». Павло Бубряк (голова Асоціації українських громад в Чехії) – один з організаторів свята – спеціально для UAPORTALу зізнався:«не можемо сидіти склавши руки, не погоджуємося на рівень сільського будинку культури. Ми тут, бо в наших жилах тече українська кров. Це йде з душі. Інакше не можу. Не чекаю нагород, заслуг чи подяк. Організовуємося, робимо це в надії. У надії, бо справжню незалежність треба ще вибороти. Багато декларацій зараз, багато розмов про те, що Україна важлива, але політики насправді косять мільйони з нашого народу. Наш народ піднявся, згуртувався, потім добренько попрацювали технології, щоб люди розчарувалися, щоб цю надію вбити. Активних порозстрілювали, у котлах повбивали, когось поодинці вбивають. Ніхто відповідальності не несе за вбивство патріотів. Діє внутрішня окупація. Але попри все українська культура розвивається... Українська громада в Чехії за десятки років пережила багато бурхливих моментів, але вдалося поєднати сили старої та нової діаспори. Зараз дуже тішить, що кожен вносить свою лепту, робимо разом. Цього року спрацювали ще активніше. А це ж масове святкування, винайняли цілий парк! Стараюся знайти підхід до керівників організації. Заручившись підтримкою нашого чудового посла Євгена Перебийноса, Української ініціативи - Богдан Райчинець відповідав за оренду й апаратуру на святі, –  Українського народного дому в Празі з його головою Володимиром Губчуком, Михайла Топорова (голови Євромайдану) – він організував столи, палатки, лавочки, – а також режисера Віктора Підгурського, свято вдалося. Людям навіть дощ не завадив. Вони танцювали просто під дощем! А наша гордість – це колективи «Джерело», «Світоч» і «Берегиня», бо працюють з дітьми. А це – наше майбутнє! Також доречно згадати Ростислава Прокоп’юка, Тараса Костюка, Галину Андрейців, Тараса Якубовського, Романа Митрюка, Анатолія Ґраца, – вони завжди долучається і активно діють. Це однодумці: осторонь ніколи не стоять! Також тим, про кого забув, велике спасибі!» Богдан Райчинець з Української ініціативи додав: «незважаючи на погоду, прийшло понад 500 людей, це організаторам приємно бачити. Зібралося разом кілька українських організацій, щоб підготувати це свято. Це – традиційний захід українських меншин у Празі. Треба подякувати посольству України й усім, що підтримали це свято, оскільки вхід був безкоштовний. А треба було забезпечити сцену, звук, шатра від дощу, українську кухню, яку організував ресторан «Дністер». Я задоволений як участю, так і культурним проведенням свята». У документі Верховної Ради України (20.02.1992 №2143-XII) «Про День незалежності України» наголошено на «волі українського народу та його одвічному прагненні до незалежності»… Святкуємо, щоб усвідомлювати міру нашої залежності, її гіркі корені. Святкуємо, щоби попри гучні гасла, вже звичний популізм і нестерпний біль втрати, бачити справжню незалежність. Святкуємо, щоби розпалити наснагу йти далі. Пам’ятати про ціну та важливість нашої незалежності. Мати відвагу щодень здобувати та захищати Україну в наших серцях, домівках, праці та світі. Справжня воля – це Любов. Вона не має нічого спільного з ненавистю. Бо ненависть, байдужість, підлість – це атрибути раба. Любов не шукає свого. Той, хто любить, «сам є свій» собі та іншим. Той, хто любить, господарює в мирі та з перспективою. Бо має серце палке та вірне, наче в собаки. Уміє вкусити та гаркнути, аби захистити простір Любові. Але також уміє та хоче зализувати рани свої та ближніх, вигризати тернину з грубої шкіри, кружляти в арканах та мати свій голос в симфонії рідної зграї. Не втрачати миру наодинці та в гурті. Бути креативним господарем на тому місці, де зараз є. Якщо ти за межами України, не виправдовуй себе думкою, що зробиш щось для Батьківщини колись, як повернешся. Якщо ти вдома, то не чекай, що більше можливостей буде за межею дому. Не зволікаймо, любі, любити. Бо це єдине, що дає снагу жити. Це єдине, з чим нестрашно йти на смерть. Автор: Катерина Воїнська для UAportal.
  • Цьогоріч 24 серпня Україна святкувала двадцять сьомий День Незалежності. Українська громада Чехії нещодавно згуртувалася з нагоди Дня Незалежності України в одному з найбільших парків Праги – у парку «Стромовка», що на території виставкового центру Výstaviště Holešovice ( район Praha 7).  Урочистість розпочалася державним гімном «Ще не вмерла Україна» та хвилиною мовчання за всіх, хто бореться та кладе своє життя за незалежність України. Слово до громади мав посол України у Чехії Євген Перебийніс наголошуючи,  що сьогодні маємо всі підстави святкувати, але святкуючи, повинні пам’ятати про те, що «боротьба за нашу державу триває», «наші хлопці на сході продовжують захищати Україну». Присутні мали нагоду побачити-почути виступи місцевих творчих колективів:«Джерело», «Світоч», «Ігніс», дуо «МарОля», – а також заслужених артистів України: Олесю Пасічняк, Антоніну Осипчук, Ірину Стиць, Павла Бубряка, Івана Дерду, Віктора Підгурського, Оксану Зелінську, Томаша Шідловського. Організували акцію громадські організації: Українська ініціатива, Асоціація української громади, Український Народний дім, «Бізнес клуб», Українська Європейська Перспектива, Українські профспілки, Міжнародна асоціація українців «Євромайдан», «Берегиня», «Світоч», «Джерело», школа «Ерудит». Свято відбулося за підтримки Посольства України в Чеській Республіці, а також найбільшої української фірми-перевізника між Чехією та Україною «Rеgabus». Павло Бубряк (голова Асоціації українських громад в Чехії) – один з організаторів свята – спеціально для UAPORTALу зізнався:«не можемо сидіти склавши руки, не погоджуємося на рівень сільського будинку культури. Ми тут, бо в наших жилах тече українська кров. Це йде з душі. Інакше не можу. Не чекаю нагород, заслуг чи подяк. Організовуємося, робимо це в надії. У надії, бо справжню незалежність треба ще вибороти. Багато декларацій зараз, багато розмов про те, що Україна важлива, але політики насправді косять мільйони з нашого народу. Наш народ піднявся, згуртувався, потім добренько попрацювали технології, щоб люди розчарувалися, щоб цю надію вбити. Активних порозстрілювали, у котлах повбивали, когось поодинці вбивають. Ніхто відповідальності не несе за вбивство патріотів. Діє внутрішня окупація. Але попри все українська культура розвивається... Українська громада в Чехії за десятки років пережила багато бурхливих моментів, але вдалося поєднати сили старої та нової діаспори. Зараз дуже тішить, що кожен вносить свою лепту, робимо разом. Цього року спрацювали ще активніше. А це ж масове святкування, винайняли цілий парк! Стараюся знайти підхід до керівників організації. Заручившись підтримкою нашого чудового посла Євгена Перебийноса, Української ініціативи - Богдан Райчинець відповідав за оренду й апаратуру на святі, –  Українського народного дому в Празі з його головою Володимиром Губчуком, Михайла Топорова (голови Євромайдану) – він організував столи, палатки, лавочки, – а також режисера Віктора Підгурського, свято вдалося. Людям навіть дощ не завадив. Вони танцювали просто під дощем! А наша гордість – це колективи «Джерело», «Світоч» і «Берегиня», бо працюють з дітьми. А це – наше майбутнє! Також доречно згадати Ростислава Прокоп’юка, Тараса Костюка, Галину Андрейців, Тараса Якубовського, Романа Митрюка, Анатолія Ґраца, – вони завжди долучається і активно діють. Це однодумці: осторонь ніколи не стоять! Також тим, про кого забув, велике спасибі!» Богдан Райчинець з Української ініціативи додав: «незважаючи на погоду, прийшло понад 500 людей, це організаторам приємно бачити. Зібралося разом кілька українських організацій, щоб підготувати це свято. Це – традиційний захід українських меншин у Празі. Треба подякувати посольству України й усім, що підтримали це свято, оскільки вхід був безкоштовний. А треба було забезпечити сцену, звук, шатра від дощу, українську кухню, яку організував ресторан «Дністер». Я задоволений як участю, так і культурним проведенням свята». У документі Верховної Ради України (20.02.1992 №2143-XII) «Про День незалежності України» наголошено на «волі українського народу та його одвічному прагненні до незалежності»… Святкуємо, щоб усвідомлювати міру нашої залежності, її гіркі корені. Святкуємо, щоби попри гучні гасла, вже звичний популізм і нестерпний біль втрати, бачити справжню незалежність. Святкуємо, щоби розпалити наснагу йти далі. Пам’ятати про ціну та важливість нашої незалежності. Мати відвагу щодень здобувати та захищати Україну в наших серцях, домівках, праці та світі. Справжня воля – це Любов. Вона не має нічого спільного з ненавистю. Бо ненависть, байдужість, підлість – це атрибути раба. Любов не шукає свого. Той, хто любить, «сам є свій» собі та іншим. Той, хто любить, господарює в мирі та з перспективою. Бо має серце палке та вірне, наче в собаки. Уміє вкусити та гаркнути, аби захистити простір Любові. Але також уміє та хоче зализувати рани свої та ближніх, вигризати тернину з грубої шкіри, кружляти в арканах та мати свій голос в симфонії рідної зграї. Не втрачати миру наодинці та в гурті. Бути креативним господарем на тому місці, де зараз є. Якщо ти за межами України, не виправдовуй себе думкою, що зробиш щось для Батьківщини колись, як повернешся. Якщо ти вдома, то не чекай, що більше можливостей буде за межею дому. Не зволікаймо, любі, любити. Бо це єдине, що дає снагу жити. Це єдине, з чим нестрашно йти на смерть. Автор: Катерина Воїнська для UAportal.
    Sep 13, 2018 791
  • 10 Sep 2018
    Нагадати про те, що Україна далі потерпає від агресії Росії, бореться і творить – таку мету поставили перед собою в українському посольстві у Празі, організовуючи прийняття з нагоди 100-ліття проголошення незалежності України. Презентувати сучасну високу українську культуру запросили до Праги талановитих молодих музикантів, яких зібрала до свого камерного ансамблю «Артехатта» відома українська скрипалька Мирослава Которович. Традиційно, прийом українського посольства в Чехії з нагоди Дня Незалежності України відбувається не у серпні, а на початку вересня, коли відновлюється політичне життя в країні. На цьогорічне свято український посол у Празі Євген Перебийніс покликав гостей до важливої історичної будівлі – Віфлеємської каплиці – місця, звідки почалася чеська боротьба за незалежність, місця, де виголошував свої проповіді чеський священик-реформатор Ян Гус. Український посол у Чехії Євген Перебийніс на концерті у Празі, 5 вересня 2018 «Ми хотіли надати нашому святу якогось символізму. Бо не тільки Чеська Республіка святкує цього року 100-річчя, але і Україна. І про це, на жаль, мало, хто знає. Тому таким девізом нашого прийняття було те, що Україні є 100 років, і сучасна Україна є прямою правонаступницею УНР», – розповідає український посол. Серед гостей був і міністр охорони здоров’я Чехії Адам Войтех. «Концерт був дуже гарний, мені дуже сподобався, і я радий, що Україна таким концертом нагадала про століття своєї державності. Зізнаюся, я цього не знав. Я так добре не знаю історію України у дорадянський період, так що це була і цікава і приємна інформація, бо століття України збіглося і зі 100-літтям чеської державності». Програма, яку привезли до Праги українські митці, також була створена спеціально для цього вечора. Це – твори Дмитра Бортнянського, Максима Березовського, твори їхнього чеського сучасника Вацлава Водічки, і пізніших всесвітньо відомих чеських композиторів Антоніна Дворжака, Йозефа Сука. Аранжування творів готував баяніст ансамблю Ігор Саєнко, який говорить, що для ансамблю важливо було включити в програму твори сучасних українських композиторів, яких мало знають в Європі. Учасник ансамблю «Артехатта» Ігор Саєнко «Гірська легенда» Станковича – це вже сучасний композитор, в його гармонії є своє власне обличчя, коли почуєш, відразу чуєш, що це – Станкович. Його твір «Гірська легенда» – це музика з гір, саме з українських гір, і цей мелос західноукраїнський там відчувається теж», – зауважує Ігор Саєнко. Сучасні твори дуже гарно передають те, чим зараз дихає Україна, говорить керівник камерного ансамблю «Артехатта», відома українська скрипалька Мирослава Которович. «Я думаю, що «Елегію», яку зараз якраз репетирує оркестр, ми присвятимо пам’яті загиблих воїнів, і сподіваюсь, це буде кульмінаційною вершиною нашого виступу. Для мене це дуже важливо, бо і в моїй родині вже є загиблий у цій війні», – зазначила Которович. Мирослава Которович Чеське суспільство не залишається байдужим до українських проблем. Відбуваються протести, акції на підтримку українських політв’язнів, збирається гуманітарна допомога. За програмою чеського міністерства охорони здоров’я та інших урядових інституцій, у Чехії проходили лікування понад 50 українців із зони війни.​ «Ми використовуємо усі можливі засоби, щоб достукатися до чеського політикуму, до суспільства. І я б хотів сказати, що голос чеського суспільства чути. Чеське суспільство є надзвичайно активним. Ми хотіли нагадати, що в російських тюрмах перебувають українські в’язні. Олег Сенцов голодує сьогодні вже 115-й день. Щоб нагадати про це, ми зробили символічний жест – поставили стілець з написом #сенцов. І я у своєму виступі сказав, що понад 70 українських в’язнів є в Росії. Вони, як і Олег, не можуть бути сьогодні з нами, але від нас залежить їхня доля», – наголосив український посол Євген Перебийніс. Солідарність чехів дуже важлива зараз для українців, про що посол часто нагадує словами «ми були з вами, будьте з нами». Автор: Марія Щур Повідомляє Радіо Свобода   
  • Нагадати про те, що Україна далі потерпає від агресії Росії, бореться і творить – таку мету поставили перед собою в українському посольстві у Празі, організовуючи прийняття з нагоди 100-ліття проголошення незалежності України. Презентувати сучасну високу українську культуру запросили до Праги талановитих молодих музикантів, яких зібрала до свого камерного ансамблю «Артехатта» відома українська скрипалька Мирослава Которович. Традиційно, прийом українського посольства в Чехії з нагоди Дня Незалежності України відбувається не у серпні, а на початку вересня, коли відновлюється політичне життя в країні. На цьогорічне свято український посол у Празі Євген Перебийніс покликав гостей до важливої історичної будівлі – Віфлеємської каплиці – місця, звідки почалася чеська боротьба за незалежність, місця, де виголошував свої проповіді чеський священик-реформатор Ян Гус. Український посол у Чехії Євген Перебийніс на концерті у Празі, 5 вересня 2018 «Ми хотіли надати нашому святу якогось символізму. Бо не тільки Чеська Республіка святкує цього року 100-річчя, але і Україна. І про це, на жаль, мало, хто знає. Тому таким девізом нашого прийняття було те, що Україні є 100 років, і сучасна Україна є прямою правонаступницею УНР», – розповідає український посол. Серед гостей був і міністр охорони здоров’я Чехії Адам Войтех. «Концерт був дуже гарний, мені дуже сподобався, і я радий, що Україна таким концертом нагадала про століття своєї державності. Зізнаюся, я цього не знав. Я так добре не знаю історію України у дорадянський період, так що це була і цікава і приємна інформація, бо століття України збіглося і зі 100-літтям чеської державності». Програма, яку привезли до Праги українські митці, також була створена спеціально для цього вечора. Це – твори Дмитра Бортнянського, Максима Березовського, твори їхнього чеського сучасника Вацлава Водічки, і пізніших всесвітньо відомих чеських композиторів Антоніна Дворжака, Йозефа Сука. Аранжування творів готував баяніст ансамблю Ігор Саєнко, який говорить, що для ансамблю важливо було включити в програму твори сучасних українських композиторів, яких мало знають в Європі. Учасник ансамблю «Артехатта» Ігор Саєнко «Гірська легенда» Станковича – це вже сучасний композитор, в його гармонії є своє власне обличчя, коли почуєш, відразу чуєш, що це – Станкович. Його твір «Гірська легенда» – це музика з гір, саме з українських гір, і цей мелос західноукраїнський там відчувається теж», – зауважує Ігор Саєнко. Сучасні твори дуже гарно передають те, чим зараз дихає Україна, говорить керівник камерного ансамблю «Артехатта», відома українська скрипалька Мирослава Которович. «Я думаю, що «Елегію», яку зараз якраз репетирує оркестр, ми присвятимо пам’яті загиблих воїнів, і сподіваюсь, це буде кульмінаційною вершиною нашого виступу. Для мене це дуже важливо, бо і в моїй родині вже є загиблий у цій війні», – зазначила Которович. Мирослава Которович Чеське суспільство не залишається байдужим до українських проблем. Відбуваються протести, акції на підтримку українських політв’язнів, збирається гуманітарна допомога. За програмою чеського міністерства охорони здоров’я та інших урядових інституцій, у Чехії проходили лікування понад 50 українців із зони війни.​ «Ми використовуємо усі можливі засоби, щоб достукатися до чеського політикуму, до суспільства. І я б хотів сказати, що голос чеського суспільства чути. Чеське суспільство є надзвичайно активним. Ми хотіли нагадати, що в російських тюрмах перебувають українські в’язні. Олег Сенцов голодує сьогодні вже 115-й день. Щоб нагадати про це, ми зробили символічний жест – поставили стілець з написом #сенцов. І я у своєму виступі сказав, що понад 70 українських в’язнів є в Росії. Вони, як і Олег, не можуть бути сьогодні з нами, але від нас залежить їхня доля», – наголосив український посол Євген Перебийніс. Солідарність чехів дуже важлива зараз для українців, про що посол часто нагадує словами «ми були з вами, будьте з нами». Автор: Марія Щур Повідомляє Радіо Свобода   
    Sep 10, 2018 1650
  • 03 Sep 2018
    Цього року влітку традиційно відбулись „Чеські канікули для дітей з України“ – ми провели табір для дітей загиблих і поранених воїнів АТО, уже п’ятий наш табір. Утім, цього року він був інакшим, нового формату. По-перше, цього року діти приїхали на табір спортивного характеру, певною мірою навіть скаутського. Жили ми у районі міста Колін у селищі Воларна, практично серед лісу, у дерев’яних будиночках, а іноді спали і під відкритим небом. Ми по-справжньому оцінили незамінність доброго туристичного килимка та теплого спальника. Дівчата навчились робити зачіски за світла ліхтарів і зірок.   Вранці ми прокидались на пробіжку та руханку, усі разом накривали столи та чергували. Ми сортували сміття та оптимально організовували свій побут – адже саме на наші плечі лягла відповідальність за красиве та вразливе навколишнє середовище, що на тиждень стало нашою домівкою. Готували вечері у казанах, співали пісні біля вогнища, насолоджувались повітрям. По-друге, цього року до нас приїхали старші діти – у віці від 14 до 17 років. Тож і дружба, і розмови, і рівень відповідальності у таборі цього року були інакшими. Ми традиційно називаємо учасників табору «діти», хоча й розуміємо, що це вже не так. Це підлітки, а часом і зовсім дорослі люди. У кожного з них є своя історія, свої пріоритети і свої прагнення та амбіції стосовно майбутнього. Учасники Табору На “Чеських Канікулах” 2018! Для таких «дорослих дітей» ми підготували насичену програму: спортом, активним відпочинком, новинками та знайомствами. Одразу по прибуттю до табору ми пішли до аквапарку в Коліні, наступного дня вирушили до Чеського Раю на самокатах і сплавлялись рікою на рафтах, а днем пізніше поїхали на оглядовий майданчик на горі Єштєд та до науково-розважального центру iQLandia у місті Ліберець. Ми також були у Пардубіце, аби спробувати сапсерфінг і зіграти в боулінг, були на картингу в Кутній Горі та грали в лазертаг у Празі. Їздили ми також на ферму Старий Колін, де тримають свійських і деяких екзотичних тварин, після прогулянки катались на конях. Активний відпочинок розбавляли тим, що знайомились із новими містами: Колін, Кутна Гора і Прага. Ми були в гостях у старости міста Колін у Кутногорській срібній шахті з 14 століття, на славнозвісному Карловому мості. Бачили Колінську ратушу, церкву святої Варвари, собор святого Віта. Табір також приймав гостей. На встановленні щогл та піднятті українського і чеського прапорів із нами були Посол України у Чехії Євген Перебийніс та представники дипломатичного корпусу. Староста міста Колін – Віт Ракушан – та селища Воларна – Олдржір Когоутек – також завітали до нас на один зі сніданків поспілкуватись із дітьми та волонтерами. А потім до нас в гості прийшли чеські скаути – і це був надзвичайно насичений день! Командні ігри, настільні теніс, хокей, трампліни, купання в озері та футбол, стрільба з лука, пісні і розмови: про скаутство, про Україну і Чехію, та в принципі, про все на світі. Цікаво, що цьому не перешкоджав навіть мовний бар’єр.   Волонтерам, звісно, доводилось перекладати – особливо на початку дня. Але пізніше взаєморозуміння почало налагоджуватись: тут і мова жестів, і трохи англійської, і подібності між українською та чеською мовами. Загалом, літні «Чеські канікули» 2018 стали для нас особливими. Це – великий крок вперед до того, аби мати свій власний осередок «українськості» тут, у Чехії. Цього року ми створили не просто табір, а осередок, до якого зможемо регулярно запрошувати дітей, який для них може стати другим домом. Ми у це віримо і всім серцем цього прагнемо! Більше інформації про те, як проходив табір для дітей з України, читайте на сторінках ННО "Українська Європейська Перспектива"  Фотоальбом "Чеські канікули 2018"
  • Цього року влітку традиційно відбулись „Чеські канікули для дітей з України“ – ми провели табір для дітей загиблих і поранених воїнів АТО, уже п’ятий наш табір. Утім, цього року він був інакшим, нового формату. По-перше, цього року діти приїхали на табір спортивного характеру, певною мірою навіть скаутського. Жили ми у районі міста Колін у селищі Воларна, практично серед лісу, у дерев’яних будиночках, а іноді спали і під відкритим небом. Ми по-справжньому оцінили незамінність доброго туристичного килимка та теплого спальника. Дівчата навчились робити зачіски за світла ліхтарів і зірок.   Вранці ми прокидались на пробіжку та руханку, усі разом накривали столи та чергували. Ми сортували сміття та оптимально організовували свій побут – адже саме на наші плечі лягла відповідальність за красиве та вразливе навколишнє середовище, що на тиждень стало нашою домівкою. Готували вечері у казанах, співали пісні біля вогнища, насолоджувались повітрям. По-друге, цього року до нас приїхали старші діти – у віці від 14 до 17 років. Тож і дружба, і розмови, і рівень відповідальності у таборі цього року були інакшими. Ми традиційно називаємо учасників табору «діти», хоча й розуміємо, що це вже не так. Це підлітки, а часом і зовсім дорослі люди. У кожного з них є своя історія, свої пріоритети і свої прагнення та амбіції стосовно майбутнього. Учасники Табору На “Чеських Канікулах” 2018! Для таких «дорослих дітей» ми підготували насичену програму: спортом, активним відпочинком, новинками та знайомствами. Одразу по прибуттю до табору ми пішли до аквапарку в Коліні, наступного дня вирушили до Чеського Раю на самокатах і сплавлялись рікою на рафтах, а днем пізніше поїхали на оглядовий майданчик на горі Єштєд та до науково-розважального центру iQLandia у місті Ліберець. Ми також були у Пардубіце, аби спробувати сапсерфінг і зіграти в боулінг, були на картингу в Кутній Горі та грали в лазертаг у Празі. Їздили ми також на ферму Старий Колін, де тримають свійських і деяких екзотичних тварин, після прогулянки катались на конях. Активний відпочинок розбавляли тим, що знайомились із новими містами: Колін, Кутна Гора і Прага. Ми були в гостях у старости міста Колін у Кутногорській срібній шахті з 14 століття, на славнозвісному Карловому мості. Бачили Колінську ратушу, церкву святої Варвари, собор святого Віта. Табір також приймав гостей. На встановленні щогл та піднятті українського і чеського прапорів із нами були Посол України у Чехії Євген Перебийніс та представники дипломатичного корпусу. Староста міста Колін – Віт Ракушан – та селища Воларна – Олдржір Когоутек – також завітали до нас на один зі сніданків поспілкуватись із дітьми та волонтерами. А потім до нас в гості прийшли чеські скаути – і це був надзвичайно насичений день! Командні ігри, настільні теніс, хокей, трампліни, купання в озері та футбол, стрільба з лука, пісні і розмови: про скаутство, про Україну і Чехію, та в принципі, про все на світі. Цікаво, що цьому не перешкоджав навіть мовний бар’єр.   Волонтерам, звісно, доводилось перекладати – особливо на початку дня. Але пізніше взаєморозуміння почало налагоджуватись: тут і мова жестів, і трохи англійської, і подібності між українською та чеською мовами. Загалом, літні «Чеські канікули» 2018 стали для нас особливими. Це – великий крок вперед до того, аби мати свій власний осередок «українськості» тут, у Чехії. Цього року ми створили не просто табір, а осередок, до якого зможемо регулярно запрошувати дітей, який для них може стати другим домом. Ми у це віримо і всім серцем цього прагнемо! Більше інформації про те, як проходив табір для дітей з України, читайте на сторінках ННО "Українська Європейська Перспектива"  Фотоальбом "Чеські канікули 2018"
    Sep 03, 2018 1680