Цього разу уявімо таку ситуацію: Вам просто хочеться відпочити – вилетіти на кілька днів з Праги, куди завгодно, коли завгодно.  Скажу одразу: якщо у Вас є можливість доїхати до Польщі і полетіти звідти – це супер! Тому що Польща – це найближча до Чехії країна, яку сміливо можна називати раєм для мандрівників. Утім, якщо не маєте часу їхати до Польщі, не біда – подивимось на Прагу. Також раджу для подорожей із Чехії перевіряти Брно та Остраву.   Почнемо пошуки на сайті SkyScanner. Тут є можливість обрати виліт із Праги до пункту призначення із чудовою назвою «Куди завгодно». Також можна обирати дати місяцями.     Отримуємо список країн.       Обираємо країну та отримуємо список міст. Наприклад, у Франції.        Обираємо місто і дивимось на календар із цінами.        Хоча, звісно, купувати квитки до Франції у серпні на вересень – це задоволення не з дешевих. Поглянь-мо на жовтень – і ситуація налагоджується :)        Летимо, наприклад, на 5 днів, із 3.10 до 7.10 – всього за 1279 крон.       Про всяк випадок, раджу також перевірити ціни на сайті самої авіакомпанії, рейси якої Вам запропонув SkyScanner. А також подивитись, які є варіанти, якщо шукати рейси туди і назад окремо, у різних авіакомпаніях, і комбінувати самостійно.     Є також дуже корисна функція «пошуку вартості» у самих лоукостів. Виглядає вона по-різному, і я візьму для прикладу 3 лоукости, якими користувалась особисто.   RyanAir. Ідемо донизу сторінки і знаходимо Vyhledávač cen.         Принцип дії подібний: Прага – Куди завгодно. Тільки тепер обираємо не дату, а бюджет. А сайт вже сам підкаже, на коли є дешеві квитки.          WizzAirОдразу після вікна пошуку знаходимо Vyhledávač letenek.       У даному випадку не обираємо ані дати, ані бюджет, а населені пункти. Погана новина – через низьку зацікавленість WizzAir зменшує кількість рейсів з Праги та залишає всього три: до Барі, Кутаїсі та Лондона. Хороша новина – квитки на ці рейси досить дешеві.        Volotea.Ця компанія не має чеського перекладу, тож подивимось англійською. У вкладці Flights знаходимо Search by budget (пошук за бюджетом).     Задаємо пункт відправки, бажаний місяць або „будь-який місяць“, регулюємо максимальний бюджет – і обираємо, куди полетимо.         Додам іще як бонус компанію Vueling– я особисто нею поки що не літала, але вивчала їх сторінку. Знаходимо календар цін (Price calendar) у вкладці Travel.       Тут задаємо пункут відправки і пункт призначення – і все, отримуємо візуалізацію цін.       Сподіваюсь, що ці підказки стануть Вам у нагоді при плануванні пригод! Гарних Вам цін і польотів!   Маргарита Голобродська для UAportal.cz

8 серпня у Празі, в галереї Якубська (Galerie Jakubska) українського художника Олександра Оніщенка відбувся вернісаж виставки фотографій та картин, присвячених красі жінки. «Краса оголеної жіночої душі» або «Жінки в житті Олександра» - так називалась виставка, що розпочалась вчора і триватиме до 18 серпня. Також у галереї виз можете побачити скульптури колеги і хорошого знайомого Олександра – Ласло Кутаса.   Від себе особисто можу сказати наступне – дуже чуттєво і нічого зайвого. У галереї ви знайдете авторські полотна у стилі нового імпресіонізму – написані технікою чорного полотна. Не поспішайте. Зупиніться. Подивіться до очей жінок на картинах. Уявіть їх. Адже за кожним із імпресіністичних зображень – справжня, жива муза Олександра, її історія та її правда. А тоді прогляньте фотографії – і я впевнена, ви не раз здивуєтесь, як багато краси тут і зараз. Фото Олександра – це також у певному сенсі імпресіонізм. На них – момент, бачення і відчуття, сприйняття жінки. На них немає нічого зайвого, немає громіздких композицій, немає скланих контекстів. І тим не менш, на них – цілий спектр почуттів і пристрасті, дикості, природності. І якимось чином ви будете знати напевне, які на фото почуття. Ці фото – роботи людини, яка живе. «Ми так сподіваємось на життя, плануємо. Чому ми не можемо просто жити?» – ось такий він, у житті, на картинах, за об’єктивом камери.   Колись ми говорили із Олександром – і про творчість, і про жінок, і про життя. І тому я вас можу запевнити: роботи у галереї Якубській – це не вигадки і не фантазії. Це світ, яким він є для митця нового імпресіонізму Олександра Оніщенка. Маргарита Голобродськадля UAportal.cz

 Для початку зокрема – про польоти Європою. Адже ми із вами живемо в такому місці й у такий час, коли «пролетітись» на літаку стає так само просто, я і «проїхатись» на автобусі. Вийшли ввечері з роботи із наплічником – і за годинку ви в аеропорту. За дві – на борту літака. А за три з половиною – скажімо, замовляєте «капуччо» у кафешці на одній з венеціанських вулиць. Я пропоную вам виключно свій особистий досвід. Кожне слово у цих текстах – це моя власна історія. Це лиш мала частина того, що можна розказати про подорожі. Ще більше можна показати. І однозначно найбільше - пережити самостійно. Отже, маєте кілька вільних днів? -  готуйте паспорти ;-) Ми з вами поговоримо про бюджетні подорожі. Про ті, що дарують відчуття свободи й авантюризму. Напевно, вдалу купівлю квитка на вечір п’ятниці з повененням у неділю за вартість, скажімо, сумочки у H&M, мало із чим можна порівняти. (І таке було, чесне слово! :) ) Утім, я хотіла б розпочати серйознішими нотами: на що треба звернути увагу, купуючи квиток у лоукост авіалінії. (До речі, дещо з цього сьогодні вже стосується не тільки лоукостів). Аби бути підготовленими та уникнути неприємних здивувань, зверніть увагу на наступні моменти.   1. Уважно перевіряйте місцезнаходження аеропортів та їх режими роботи. Google maps і просто Google – ваші найкращі помічники при плануванні низькобюджетного польоту. Перш ніж купити квиток, уважно перевірте, де саме знаходяться аеропорти. Аби вам не довелось перебувати у легкому шоці, коли літак ваш приземлиться, скажімо, не зовсім у Брюсселі… а десь так у центрі Бельгії. З власного досвіду можу наголосити, що Brussels Charleroi, до якого літає компанія RyanAir, знаходиться десь за годину від самого Брюсселю і стає від цього значно менш бюджетним. Якщо квиток Прага – Брюссель нам обійшовся у 10 євро, то трансфер до Брюсселю (в один бік!) – 16-18. Дешевше вже доїхати до Брюгге або Генту. Утім, якщо в душі Ви автостопер – то сміливо діставайтесь до Брюсселю безкоштовно – і таких там немало.  Так само обережними варто бути і з ночівлями в аеропортах. Так, у аеропорті Дрездена стоять дуже зручні сидіння, практично диванчики, на яких ми прекрасно виспались. Ще й поліція походжала повз, охороняючи наш сон :) А от у тому ж Брюссель Charleroi аеропорт маленький, було холодно та постійно відчувався протяг, не говорячи вже про те, що прилягти можна було хіба що на підлозі. Особливо доссвічені лоукост туристи мали з собою каремати, що у такі моменти стають на вагу золота. І наостанок – аеропорт Ейндговена, наприклад, закривається о 9 вечора. Тож на нього просто не розраховуйте. Підсумок один – перевіряйте :)    2. Будьте обережними з check-in. Якщо ви маєте із собою велику валізу та оплачений багаж – в аеропорту прямуйте на стійку реєстрації, аби здати багаж та отримати посадковий талон. Утім, якщо ви їдете на вихідні – то навіщо велика валіза? :) Наплічник або маленький чемодан для ручної поклажі дозволять Вам добряче зекономити сили і час в аеропорту. З трьох причин: Вам не доведеться чекати у черзі на стійці реєстрації, а після прибуття – на видачу багажу; Ваші речі завжди під рукою; процедури в аеропорту стають простішими. Головне – зробити check-in самостійно, у лоукостів, як правило, онлайн. Реєстрація на рейс в аеропорту для тих пасажирів, котрі не мають оплачений багаж – не безкоштовна. Я бачила різну вартість цієї послуги - від 15 до 70 євро. Також знаю, що RyanAir взагалі не дозволяє робити check-in в аеропорту. Ви можете лиш залишити багаж, а посадковий талон вже мусите мати на руках. Словом, перевіряйте! Готуючись до перельоту, звертайте увагу на два моменти стосовно реєстрації на рейс: час відкриття/закриття реєстрації та можливість провести її самостійно онлайн. Зробивши check-in онлайн, ви: отримуєте місце на борту літака ще до прибуття в аеропорт; можете роздрукувати посадковий талон або зберегти його на мобільному телефоні (зверніть увагу, чи приймають електронні посадкові у аеропортах, з і до яких ви прямуєте); по прибуттю до аеропорту можете йти одразу на посадку. Також не забудьте уточнити, коли саме вам варто приїхати до аеропорту. Наприклад, якщо ви не любите чекати, вже маєте посадковий талон на руках та не мусите здавати багаж – то зовсім не обов’язково приїжджати до аеропорту за дві години до вильоту. Але обов’язково треба перевірити, до котрої години максимально ви зможете зайти на територію посадки. Це, як правило, полягає у скануванні квитка на вході перед перевіркою безпеки. Теоретично, як тільки ви відсканували квитки, система бачить вас присутніми, і літак чекатиме (принаймні, певний час). На практиці – раджу завжди залишати як мінімув півгодинки до закінчення реєстрації про запас. Часто аеропорти, з яких літають лоукости, маленькі, а пасажирів у них багато, тож можуть бути черги. Крім того, ніхто не застрахований від технічних проблем, втрати часу на паркуванні, спізнення міського транспорту, заторів на дорогах тощо. Для мене особисто найбільш приємна „золота середина“ – не гнати як навіжена, аби приїхати якомога раніше та бути першою у всіх чергах, але і не доводити ситуацію до „лечу в аеропорт, бо спізнююсь“.   3. Подорожуйте «налегко», пакуйтесь уважно. Лоукост авіалінії мають певні правила стосовно ручної поклажі, дозволеної до перевезення однією людиною. Звісно ж, обов’язково треба звернути увагу на розмір та кількість вашого багажу. Так, наприклад, WizzAir та EasyJet дозволять Вам безкоштовно взяти на борт лише одну валізу або сумку. І 1 у цьому випадку дійсно означає 1 – із урахуванням дамської сумочки, сумки для ноутбуку і тд. Один і крапка, що б це не було. Якщо Ви стоятимете перед посадкою на літак EasyJet із двома одиницям ручної поклажі – варіанти три: доплата (60 євро за сумку, здається), смітник або відмова від польоту. А ось у WizzAir можна докупити пріоритетну посадку, у вартісь якої входить і друга сумка на борту. Коштує це задоволення відносно недорого – приблизно 200 крон. Так само опція піоритетної посадки є у RyanAir– це єдина можливість взяти валізу із собою на борт. Але якщо це не принципово, купувати пріоритетну посадку необов’язково – RyannAir забере ваші речі до багажного відділення абсолютно безкоштовно. Деякі авіалінії чітко визначають межі із самого початку – наприклад, Volotea бере на борт 70 перших габаритних валіз ручної поклажі. Після цього – перевозить так само безкоштовно всі інші у багажому відділі.  Коли ви збираєтесь летіти тільки з ручною поклажею, пакуйте речі уважно: улюблений шампунь у літровій пляшці доведеться залишити вдома. Так само, наприклад, і манікюрні ножиці, і улюблений ножик для кемпінгу. Пам’ятайте, що для ручної поклажі на борту літака існують суворі та безапеляційні правила безпеки та перелік заборонених до перевезення речей. Якось я взяла із собою улюблену виделку, що побувала зі мною у багатьох «тимчасових домівках» у декількох країнах. Така собі наївна і неуважна сентиментальність, адже мені одразу й не прийшло в голову – що саме такого небезпечного можна зробити із виделкою? В аеропорту нікого не хвилюватиме, що це подарунок/пам’ять/сувенір/трофей/тощо - усе може відправитись до смітника. Інший варінт - доплачуйте за оформлення багажу. Збирайтесь у подорож уважно.   4. Запасайтесь горішками в дорогу. Якщо Ви звикли до того, що в літаку пасажирів годують – на часі звикати до іншого. У лоукост авіаліній харчування на борту не входить у вартість квитка, утім, є можливість придбати щось під час польоту або замовити як екстра онлайн. Вартість їжі та напоїв у літаку, звісно, вища за середню, але частенько пропонують так звані meal deals – акційні пропозиції за більш-менш прийнятні ціни (наприклад, сендвіч, cолодкий смаколик та фільтрована кава Lavazza – за 9 євро на борту RyanAir). Але також не забувайте, що ви можете взяти щось перекусити з собою. Головне – аби тара відповідала вимогам безпеки на борту. Однак, польоти Європою в середньому тривають близько двох годин – не так уже й довго.   5. Шукайте квитки креативно. Скажімо, Ви хочете потрапити із пункту А до пункту Б, і назад. Задаєте ці дані до пошукової системи та… не знаходите нічого? Спробуйте наступне. Шукайте рейси туди і назад окремо. На вартість квитків, як правило, не впливає те, що Ви обираєте функцію „зворотній“. Наголошую – як правило – адже іноді це відіграє надважливу роль. Наприклад, нещодавно іспанський лоукост Vueling проводив розпродаж по 1 євро. Єдиною умовою було придбати зворотній квиток – тоді один з них міг бути дешевше стандартного празького капучіно. Але у більшості випадків, якщо ви нічого не знайшли одразу – пограйтесь із пошуковою системою: пошукайте квитки окремо, спробуйте функцію +/- 3 дні тощо. Додайте пункт С. Спробуйте знайти варіант перельоту із пересадкою. Перевіряйте і комбінуйте рейси різних авіакомпаній. Наприклад, придбайте квиток до Мілана у Volotea, а звідти до Кельну – у RyanAir. Пошуковій системі такий варіант може здатись нелогічним, а ось нам із вами - підійти якнайкраще. Важливо! Якщо Ви купуєте два окремих рейси (у різних авіакомпаніях, на різних сайтах тощо), пам’ятайте - ви самі відповідальні за пересадку у пункті С. Тож, бронюючи квитки таким чином, залиште запас часу на "форс-мажори", спізнення попереднього рейсу, пересуваннявеликим аеропортом тощо.  Ще один варіант пересадки – це комбінування транспортних засобів. Спробуйте доїхати поїздом, автобусом, BlaBlaCar чи автостопом до якось міста, звідки дістатись до кінцевого пункту призначення буде простіше і доступніше. Наприклад, три тижні тому квиток Мілан – Прага обійшовся би мені десь у 5 тисяч крон, приблизно у 200 євро (навіть у лоукостів, адже то була неділя у розпал сезону!). А ось квиток до Берліна – всього лиш у 20 євро, тобто близько 500 крон. Додаємо до цього 680 крон за автобус StudentAgency до Берліна, і дістаємось із Мілана до Праги приблизно за 1300 крон. Ще й з прогулянкою у столиці Німеччини :) Чому так? Це загадка :) Цінова політика лоукост компаній – це квест, у якому дуже важливо опинитись на правильному місці у правильний час, уважно слідкувати за акціями та розпродажами, комбінувати. Почати раджу із пошукових систем SkyScanner, Momondo, Kiwi, Rome2Rio, також не забувати про офіційні сайти авіаліній. Варто слідкувати і за такими порталами як cestujlevne.com, lowcostavia.com.ua, vandrouki.com.ua. Це – мої фаворити, де можна знайти абсолютно неймовірні лайфхаки для придбання квитків, оренди авто або житла за копійки. Якщо плануєте літати частіше, зокрема у певному напрямку, раджу також розглянути програми лояльності авіакомпаній – як правило, реєстрація до них платна, але ці кошти повертаються буквально за пару перельотів. Після цього починаються бонуси і знижки. Дешеві подорожі можуть бути, звісно, не для лінивих – треба витратити час і енергію на пошуки вдалих квитків, бути готовим прогулятись по місту під час пересадки, зорієнтуватись у міському транспорті та інфраструктурі в цілому. Але є в цьому й авантюризм, і спонтанність, і відчуття «Є! Знайшла! Неймовірно!» І, звісно ж, набагато більше подорожей :)   Приємних вражень!   Для UAportal,Маргарита Голобродська

Згідно з даними Чеського статистичного уряду, станом на 31 грудня 2017 року, 117 061 українців проживає у Чехії. Легально. Тобто, це ті, хто мають у Чехії постійне місце проживання, дозвіл на довгострокове перебування чи довгострокову візу. Окрім того, є також українці, котрі отримали чеське громадянство. Є й такі, що у Чехії довгостроково знаходяться нелегально – не можемо на це закривати очі. Для порівняння: в’єтнамців у Чехії є 59 761, а росіян – 36 642, також у Чехії живуть 111 804 словаків, 21 261 німців та 20 669 поляків. Отже, легально проживаючі у Чеській Республіці українці за своєю чисельністю серед іноземців розділяють перше місце зі словаками.               Утім, мені частенько ставлять одне просте питання: а де вони? Особливо часто цікавляться ті, хто до Чехії переїхав нещодавно. Утім, не тільки вони. На жаль, значна частина української діаспори добровільно втрачає свої корені. Чому так відбувається? Чи це загострення уваги на економічних аспектах життя? Чи бажання асимілюватись у чеському суспільстві та перестати виділятись? Або ж непривабливий образ української діаспори? Одноманітність діаспори? Можливо, бажання відсторонитись від нав’язливого степеотипу українського «чорноробочого»? А можливо, прості людські лінощі?             Дуже хотілось би, аби українська діаспора стала привабливою. Перш за все, для самих українців. Але також, аби вона стала цікавою та інтригуючою для іноземців. Аби українська діаспора в Чехії міцно трималась власних коренів, але не залишалась у минулому. Аби українська діаспора виходила на демонстрації або організовувала івенти не лише задля поминань і протестів, але і для святкування власної самобутності.              Хочеться, аби діаспора плекала свою сучасність.             Українська культурна спадщина - могутня і важлива. Утім, Україна сьогодення – не менш вражаюча. Проживаючи певний ренесанс, сьогоднішня Україна – це сучасна музика та трендові дизайнери, це малі стартапи й успішні патенти, експериментальні театри та контроверсійні вистави, а також усе, що має запропонувати світові ХХІ сторіччя.             Тож дуже хочеться, аби й українська діаспора була такою. Аби часом була зовсім некласичною. Аби дивувала, провокувала. Аби була різною. Аби серед тих 117 тисяч українців у Чехії більшість знайшла щось "своє", і при цьому «українське».               А чого б хотіли ви? Чого бракує українській спільноті у Чехії? До чого їй прагнути?

UKR/ENG Нагадування про те, що підтримають усі, хто будуть дивитись, відвідають або будь-яким чином пропагуватимуть Чемпіонат Світу з футболу 2018. У довгих ланцюгах подій кожнний вчинок - має значення. Переглядом гри, навіть однієї, вживу або у трансляції, ми надсилатимемо простий сигнал: "Мені начхати на підтримку війн, порушення кордонів, підстрілювання літаків, фальсифікацію доказів задля ув’язнення людей. Я готовий/а закрити на це очі, аби насолодитись грою". Утім, відмова від переглядів буде мати зовсім інше повідомлення: "Я роблю те, що можу, ТУТ І ЗАРАЗ, аби розповсюдити інформацію про звірства, які чиняться у країні та від імені країни, яка цього року приймає Чемпіонат Світу з футболу, і аби боротись зі сліпотою та байдужістю". Адже стільки людей - хороших і світлих людей - у світі погано інформовані та не знають про те, що відбувається. Утім, як тільки вони зустрінуть тих, хто бойкотує Чемпіонат (особливо серед друзів і близьких), принаймні частина з них зацікавиться - чому? І хто знає, можливо, за тиждень, місяць або рік це відіграє ключову роль у (дез)інформаційній війні. Дозволивши Росії проводити чемпіонат - попри усі скандали із ХАБАРНИЦТВОМ заради цього права, після САБОТАЖУ Росією міжнародних законів і угод та доктрин людського права, ФІФА знехтувала принципами підтримки людських прав, рівності та чесної гри, які пропагує футбольний світ. На жаль, у ситуації коли країна АКТИВНО І У ДАННИЙ МОМЕНТ спонсорує декілька війн і АКТИВНО маніпулює людськими життями заради утримання режиму, більше не існує "спорт - окремо, політика - окремо". *** Just a reminder as to what anyone watching, visiting or promoting #WorldCup2018 would support. In the long chain of events every action matters. By watching the game, even one, of this Cup, either live or streaming, we will be sending out the message, that “I do not care about supporting wars, violating borders, shooting down the airplanes, falsifying evidences to imprison people. I am ready to be blind for the sake of enjoying the game”. While refusing to watch will send a message of “I am doing what I can RIGHT HERE AND RIGHT NOW to spread the word about the atrocities that are happening in and on behalf of the country hosting the World Cup this year and to stand against blindness and indifference”. Because so many people - good and nice people across the world - simply have no idea and are badly informed. But as soon as they meet someone boycotting the Cup (especially among friends and close ones), at least some of them would start wondering why. And the word would spread. And who knows, maybe in a week, month or a year it will play a crucial role in the war of (mis)information. By allowing Championship to happen in Russia - after all the scandals about BRIBING for this right, after Russia has been SABOTAGING international laws and agreements, as well as human rights doctrines - #FIFA has neglected the principles of human rights, equality and fair game, that the football world stands for. Unfortunately, when country is ACTIVELY AND AT THAT VERY MOMENT sponsoring several wars and is ACTIVELY manipulating human lives to prolong regime’s existence, there is no more “sport is separate, politics is separate”. *** #FifaWorldCup #WorldCup #FIFA2018 #WarCup2018#WarCup2018Russia #BoycottWorldCup2018 #StopRussianAgression #FreePrisonersOfKremlin #SaveOlegSentsov #FreeSentsov #TheyAreStillThere Credits for posters to @Andriy Yermolenko Video: InformNapalm  Text: Marharyta Golobrodska  

Тиждень тому пішов із життя режисер Леонід Кантер. Я, так само як і багато інших людей, не розумію обставин його смерті. Утім, я тут не для того, аби судити/виправдовувати/пояснювати. Я тут для того, аби пригадати Леоніда – таким, із яким ми мали честь познайомитись 2 травня у Празі на показі стрічки “Міф”.  Леонід справляв враження людини дії: прийшов – побачив – переміг. Вирішив сходити на край світу посидіти на табуреті повитріщатись на океан – пішов. Вирішив розказати правду про війну без прикрас – взяв, розказав і показав. А якщо вирішив поставити суспільсву надважливе питання про значущість людських жертв на війні – то поставив його так, що люди шукають відповіді самостійно, радяться із друзями, обговорюють у родинах.  Леонід – був і є автором проектів«Війна за Свій Рахунок», «Добровольці Божої Чоти», «Міф» і «Людина з Табуретом». Можливо, варто було б виправитись і назвати це документальними фільмами… Але не хочеться обмежуватись. Хоч ми із Кантером були особисто знайомі дуже мало і зовсім неблизько, цього було достатньо для того, аби документальні фільми, режисером яких був Леонід Кантер, називати саме проектами. Він не знімав фільми про війну і бійців лише тому, що це актуальна нині у суспільстві тема. Він сам був добровольцем на війні. Він не просто написав сценарій до майбутньої стрічки “Людина з Табуретом”, але сам понад десять років тому вигадав гру “З табуретом до океану” та разом із друзями подорожував світом, аби привезти київські чотириногі деталі інтер’єру на береги океанів.   “Щоб пізнати людину як вид, я вирішив пізнати себе. Береш себе акуратненько двома пальчиками – і занурюєш у незнайомі обставини”.   Для того, щоб зацікавитись майбутніми проектами Леоніда, мені вистачило одного виступу і десятихвилинної розмови із ним. Поки він не був упевнений, що проект матиме шанс на життя, що “пацан сказав – пацан зробив” вийде – не розкривав жодних карт. Тільки світився натхненно – і це інтригувало.   Про майбутнє говорив просто – якщо ми із вами будемо гідними людьми, то і майбутнє у нас буде хорошим.   Таким я і запам’ятала Леоніда – і то лише за короткі кілька годин знайомства. А ті, хто був із ним близько знайомий за життя – щасливчики. Тому що люди дії надихають.    За кілька днів до смерті Леонід оголосив початок роботи над стрічкою “Людина з Табуретом”. Режисера вже нема серед живих, але проект живе. Нещодавно було оголошено фінансову збірку на Спільнокошті, аби втілити задум у реальність. Леонід мені казав, що працює тільки з найкращими. А найкращі працюють із ним – на волонтерських засадах. Ось тільки часу для цих волонтерських засад мають надзвичайно мало - після робіт або на вихідних. Тому на все потрібні гроші. Ось тут Кантер розказував, для чого. А ось тут – говорив із theUkrainians, що “можливо, іще в один кінець світу поїде".   Подорожуй захоплююче у інших світах, Леоніде!   З любов’ю, Маргарита Голобродська  для UAportal.cz   Фото: Kiril Krautsou  

Людина – фізично здорова і міцна – може протриматись без їжі два місяці. Без води – до 10 днів. Плюс-мінус кілька діб. Організм у відчаї починає поїдати сам себе. Починаючи запасами глюкози та жирових тканин, продовжує печінкою та серцем. Тому на шпальтах газет і у заголовках на сайтах голодування може виглядати як героїчний протест і прояв надзвичайної сили волі. Але за ґратами реальність голодування – це також відчай, жалюгідність, втрата свідомості, атрофія м’язів і холод, проблеми із зором і свідомістю, з роботою мозку, іноді – глухота і сліпота, відсутність реакції на оточуючих. Голодування – це виклик. Який поступово стає катуванням себе самого. Тож чому сьогодні, у 21 столітті, у найбільшій за площею країні світу, що претендує на роль незамінного гравця на полі міжнародного права, знаходиться режисер, який оголошує голодування? Тому що його було ув’язнено за сфабрикованою справою. За абсурдним звинуваченням. За політичні вподобання. Тому що свідчив проти нього товариш. Примусово. Закатований. Тому що вже без 17 днів чотири роки кримчанин Олег Сенцов провів у слідчих ізоляторах, залах судових засідань, колоніях і в’язницях. Ми не хочемо знову обговорювати абсурдність звинувачень у підготовці підриву меморіалу Вічного вогню та пам’ятника Леніну, а також підпалів офісів «Русской общины Крыма» та «Единой России» у Сімферополі. Цю абсурдність визнає світова спільнота, визнають українські, російські та світові діячі кіно, Європейська кіноакадемія, відомі режисери, продюсери і актори багатьох країн світу. Не визнає її лише так само абсурдний російський політичний режим разом зі своїми арміями вірних телеглядачів, радіослухачів і користувачів інтернету.   Фото - Новое Время   Але ми хочемо обговорювати те, що Олег у своєму відчаї (все-таки, як іще охарактеризувати голодування?) не говорить тільки про власне повернення додому. 14 травня 2018 року він оголосив безстрокове голодування (на жаль, дійсно «безстрокових» голодувань не буває, і час спливає…) із єдиною умовою його припинення – звільнення всіх українських політв’язнів, які перебувають на території РФ. Шістдесят чотири. Політв’язні.   Список #LetMyPeopleGo (в алфавітному порядку) Абдуллаєв Теймур Абдуллаєв Узеір Абдурахманов Талят Абільтаров Рустем Абсеітов Зеврі Алієв Муслім Алімов Рефат Аметов Кязим Аметов Эрнес Асанов Алі Асанов Марлен Балух Володимир Бекіров Інвер Небієвич Белялов Мемет Бессарабов Олексій Ваітов Рустем Вигівський Валентин Гриб Павло Дадеу Микола Дегерменджи Бекір Дегерменджи Мустафа Джемаденов Эміль Джеппаров Арсен Долгополов Дмитро Дудка Володимир Захтей Андрій Зейтуллаєв Руслан Зекір’яєв Сервер Ібрагімов Тимур Ісмаїлов Рустем Карпюк Микола Клих Станіслав Коломієць Андрій Кольченко Олександр Костенко Олександр Куку Емір-Усєін Кубедінов Арсен Литвинов Сергій Мамутов Енвер Мемедінов Наріман Меметов Ремзі Мінасов Еміль Мустафаєв Сейран Панов Євген Примов Юрій (Нурі) Присіч Володимир Сайфуллаєв Ферат Салєдінов Айдер Салієв Сейран Сенцов Олег Сизонович Олексій Сірук Вадим Стогній Олексій Сулейманов Ренат Сухоносова Анна Сущенко Роман Трубач Руслан Чапух Асан Чирній Олексій Шаблій Глеб Шиптур Микола Штибліков Дмитро Шумков Олександр Шур Віктор Знаєте, іноді складається враження, що світ прагне розвиватись, країни – будувати нові типи взаємовідносин, суспільства – вчитись змінюватись на краще. І тільки один велетень на мапі світу загруз задніми лапами у минулому, а лапами передніми намагається тягнути за собою усіх, кому не пощастило опинитись поруч. Потенціал мільйонів людей країн СРСР було нівельовано, їх амбіції – знищено, а бажання самореалізації - зведено до прагнення купити до квартири якнайкращі меблі. На жаль, людина є людиною – вона адаптується і призвичаїться. На щастя, політика СРСР залишилась у минулому – або принаймні мала б залишитись. Саме тому коли Росія, просто не вбачаючи потенціалу існуючого режиму вигравати чесно, вдається до відродження підлих технік минулого… Нас охоплює злість. Але, можливо, нас охоплює іще більша огида і відчуття тотальної зневаги до режиму, а головне – до його вірних песиків. Тому що немає режиму без людей, які б його визнавали. Україні тяжко дається вирватись із срср-івського минулого. Але більшість із нас, українців, принаймні усвідомлює необхідність цього і стоїть, повзе, іде або біжить у правильному напрямку. Обличчям – до світу із баченням майбутнього, спиною – до російської агонії минулого. От тільки дуже важливо не залишати за спиною своїх. «Разом та до кінця!» - написав у своєму останньому листі Олег Сенцов. Давайте дуже сподіватись, що кінець буде – у визволенні та у тріумфі, а не у запамороченнях і відмові організму.   Фото - Радіо Свобода Сподіваючись на краще, Маргарита UAportal

Поки на вулиці дощить вже другий день, поговоримо із тобою, читачу, про літо :) У суботу 9 червня Прага 4 організовує традиційний мульткультурний фестиваль «Калейдоскоп», на якому від 12:00 до 20:00 будемо і ми! Ця сімейно-дружньо-культурно-інтернаціонально-розважально-освітньо-кулінарно-мистецька подія – наш фаворит вже декілька років.     Сьогодні, я думаю… точніше, я впевнена, дуже важливо знати інші культури. Дуже важливо бути відкритим і бажати зрозуміти інші культури. Саме зрозуміти: послухати, скуштувати, прочитати, протанцювати, промалювати. У сьогоднішьому глобалізованому світі можна спостерігати дуже цікаву річ: з одного боку, суспільства прямують до інтернаціональності і руйнування кордонів, зокрема ментальних; з іншого – виникає страх загубитись у інтернаціональному морі, посилюється відчуття власної національної приналежності. Таким чином, ми із тобою часто стаємо учасниками або свідками парадоксальних ситуацій: люди спілкуються, зустрічаються і працюють із десятками людей із різних країн та континентів, утім часто закриваються один від одного – начебто мультинаціональне суспільство загрожує або применшує важливість власної національності, власних коренів та власної історії. Звідси, на жаль, часто народжуються ворожість і неприязнь. Саме тому такі фестивалі як «Калейдоскоп» - важливі та прекрасні. Тому що такі фестивалі – це прояв того, як різноманітні культури можуть співіснувати разом, кожна у своїй незабутності. Як можуть доповнювати одна одну, гармонійно формуючи сучасне суспільство. І водночас – як залишаються кожна по-своєму особлива. Як адаптуються до контексту конкретної країни (у нашому випадку – Чехії), не втрачаючи зв’язку з власними коренями.     Цього року ми знову будемо на «Калейдоскопі». Знову приготуємо страви національної кухні та запропонуємо наливочки і квас – будемо частувати усіх голодних і зацікавлених :) Познайомимо людей із мистецтвом писанкарства, проведемо майстер-класи з вишивання та плетіння віночків із польових квітів. Проведемо виставку фото і плакатів. А якщо у твоїй родині є маленькі українці, обов’язково приходь із ними – адже до нас приїде українська письменниця Дзвінка Торохтушко із віршиками, а із нею – художних-ілюстратор Олександр Курило. Тож беріть малечу, дорослих, родичів, друзів, знайомих і малознайомих, а також знайомих знайомих і зустрічних перехожих – і приходьте! Ти знаєш, читачу, ми із тобою опинились, можна сказати, в епіцентрі інтернаціонального суспільста – у столиці центральноєвропейської країни. Я сподіваюсь, що твоє серце відкрите новим культурам, але залишається назавжди українським А також сподіваюсь познайомитись із тобою зовсім скоро! З любов’ю,Маргарита   Фото: Прага-4, відео: Роман Михальчук

Привіт, читачу! Дозволите „на Ти“? :)  Сьогодні, у четвер 10 травня, у Празі розпочався 24-й щорічний книжковий ярмарок – „Світ Книги 2018“. Це міжнародний книжковий фестиваль, участь у якому цього року беруть представники 21 країни, між якими традиційно і Україна. (Підказуємо: український стенд шукайте неподалеку від входу по правій стороні під номером S104 ;-) )     Фото: Svět knihy Praha Цього року участь України на книжковому фестивалі „Світ Книги“ стала можливою зусиллями волонтерів із Чехії та України, практично новонародженого Українського інституту книги, створеному при Міністерстві культури України у вересні-жовтні 2017 року, а також Посольства України у Чеській Республіці. Посол України у Чехії Євген Перебийніс у коментарі для нас сказав: “Ми почали працювати над участю в нинішньому "Світі Книги" одразу після закінчення минулорічного ярмарку. Я особисто кілька разів зустрічався з директором "Світу Книги" паном Ауером, домовлялися про умови, знижки і конкретне місце стенду”. Отже, після багатьох років практичної самодіяльності небайдужих людей, організація українського стенду на “Світі Книги” нарешті вийшла на інституціональний рівень. До Праги приїхали 11 видавництв і декілька молодих сучасних авторів (які? хто? звідки? цікаві. різні. звідусіль. Продивись наш Портал і приходь на “Світ Книги”, аби познайомитись). Посол зауважив, що видавництва самостійно оплачують свою участь у ярмарку, а посольство безпосередньо фінансує участь авторів у супровідних заходах – за рахунок коштів, що МЗС України виділяє на іміджеві проекти за кордоном.       Фото: www.blog-svetknihy.cz Чому це важливо?  „Світ Книги“ – це своєрідний осередок обміну досвідом і світобаченням між видавцями й читачами з різних кінців світу – буквально – від Китаю до Сполучених Штатів. Минулого 2017 року 44 тисячі учасників завітали на ярмарок – подивитись на представлену літературу, придбати книжки, послухати і взяти участь у дискусіях. Без перебільшення скажу, що це – чудова можливість для України.  Чудова можливість познайомитись зі світом і познайомити світ із собою. Нагода показати „пражакам“ і чехам з різних куточків країни, а також гостям міста, що Україна – це не тільки робочі руки, АТО і корупція. Як би не було тривожно, але факт залишається фактом – про це треба говорити. Сучасна Україна – історично молода, недосвічена, розграбована країна. І живемо ми однією ногою у СРСР, а іншою у сьогоденні. (Точніше, свідомістю частини громадян – у СРСР, а свідомістю іншої частини – у сьогоденні). На сьогоднішній день ситуація закордоном стосовно сприйняття України виглядає так: нас по-справжньому знають тільки ті, хто цілеспрямовано цікавиться українським питанням. Для величезної кількості пересічних європейських громадян (не буду заглядати за межі частини світу, із якою маю безпосередній досвід) Україна – це джерело робочої сили – якісної та доступної. Це, звісно, спрощений погляд на ситуацію. Утім, суть його полягає у тому, що сьогодні на наших із вами плечах лежить відповідальність працювати над тим самим іміджем. Українці – амбіційні, українці переймають досвід та втілюють проекти, будують успішні бізнеси, досягають визначних успіхів у спорті, у навчанні, пишуть музику, розвивають кінематограф і розвиваються самі. Щодня. Всупереч усьому негативному. Дуже важливо, аби нас знали і такими. Тоді зможе народитись справедлива повага – з чистого листа з оглядом на те, хто ти є і що ти робиш – а не на основі того, з якого контексту і з якого минулого ти походиш. Ми – не лише героїчне майбутнє і народна творчість. Ми також – теперішнє і майбутнє.  Для цього, звісно, потрібен час. Але ще більше для цього потрібна ініціатива, або принаймні відсутність безініціативності. Тому що ніхто, у жодній країні світу, ані в минулому, ані у майбутньому не здатен змінити імідж України так, як це можемо зробити ми.    Коли ти, читачу, купиш квиток на “Світ Книги” замість того, аби випити кави. Коли я прийду на фестиваль “Калейдоскоп” допомогти із українським стендом. Коли ми запросимо друзів на коцерт молодого українського гурту. Коли наші українські друзі-туристи замовлять екскурсію в українських гідів. Коли кожен із нас не змовчить у відповідь на зневажливі слова стосовно України.   Тоді настане завтра. І тоді ми будемо українцями, а не людьми із українським паспортом або корінням.     З любов’ю, Маргарита Голобродськадля UAportal.cz Фото муралу: Тиждень.ua

 “Як і минулого року, опівдні сонце засліпить промінням сотні портретів учасників 2. Світової війни, які в руках турботливо триматимуть нащадки воїнів-визволителів. Росіяни і Чехи стоятимуть пліч-о-пліч, але у цей день національності не матимуть значення, адже перемога була спільною” - так розпочинає анонс чергового походу Безсмертного полку у Чехії найбільш епічний проекремлівський інформаційний (інформаційно-пропагандистський) ресурс cz.sputniknews.com   За інформацією "Спутника", минулого 2017 року в Празі замість 500 осіб, які зголосились прийти заздалегідь, до акції долучились понад 1000 людей. Утім, відкриваємо минулорічний анонс ходи Безсмертного полку та читаємо цитату однієї з організаторок Ольги Кондрашилової: “Минулого року [тобто року 2016] замість 500 осіб, які зголосились прийти заздалегідь, до акції долучились понад 1000 людей”. Дежавю або геніальний маркетинг, який стабільно гарантує удвічі більше людей, ніж очікувалось? Цілком вірогідно, що 8 травня цього 2018 року так само прийде понад 1000 людей – тобто удвічі більше, ніж зголоситься.     "Безсмертний полк" Прага 2017 Що ж таке Безсмертний полк? Організацію "Безсмертний полк" було зареєстровано трьома журналістами у Томську у 2011 році. Організація має офіційний веб-сайт, на який кожен бажаючий може додати фото та історію загиблого у Другій світовій війні родича. Регулярно у травні організація проводить марші, на які люди виходять із портретами учасників Другої світової війни, аби таким чином вшанувати пам’ять загиблих. Як мінімум, мали б виходити. Це - хороший задум, хіба не так? Надати Дню перемоги або Дню звільнення від фашизму (в залежності від часово-просторового контексту) обличчя людськості. Проблема лиш у тому, що ідеологія Російської Федерації цей хороший задум поглинула і перетворила його на інструмент пропаганди. Ми розкажемо вам, як це працює у Празі, де хода Безсмертного полку цьогоріч проходитиме вже втретє:     Фото: AFP Очевидно, перемога у Другій світовій війні – це героїчне досягнення Росії. Над колоною майорять десятки російських триколорів разом із червоними комуністичними прапорами. Іноді видніються чеські стяги. І все. Чи воювали українці проти фашистів? Забули. Чи воювали білоруси, казахи, грузини? Також забули. Хтось іще воював? Нічого не знаємо - Росія врятувала всіх.     Як пройшов безсмертний полк у Празі у 2017 р.   Якби не Росія, то Європа би сьогодні була «милом, яким би фашисти мили ноги!» Цей факт, а також багато інших історичних екскурсів можна почути від учасників ходи Безсмертного полку. Якщо Ви наважитесь порівнювати тоталітарну політику Сталіна із політикою Гітлера, то напевно почуєте, що нічого ви не розумієте! «Вы там были? Откуда вы знаете?» А почуєте Ви це, цілком імовірно, від жіночки років тридцяти –  і досі залишається таємницею, де саме, коли і як вона там побувала, аби так упевнено "аргументувати". Після поминальної ходи має відбуватись концерт. Із виступами хорів. Дитячих. Із Чехії та… Росії, саме так.   Цього року хода Безсмертного полку пройде у чотирьох містах Чехії: Празі, Брно, Карлових Варах та Остраві.     Окупація Чехословакії в1968 році і її жертви. фото VHÚ   Чехи ж розділились на два табори. Табір «ностальгічний» виходить на марш, згадує чарівні й романтичні комуністичні часи та дякує сильній державі Росії за мирне небо над чеськими головами. Табір «прогресивний» виходить на мовчазну акцію протесту і намагається звернути увагу людей на виразні подібності гітлерівського і сталінського режимів, вимагаючи уваги до історичної справедливості.  Минулого року невелика група чеських активістів під час ходи Безсмертного полку організувала мовчазну акцію, під час якої вони пригадували жертв російської агресії. «Нас було всього декілька людей із плакатами» – згадує активістка Соня Поспішилова, котра вийшла на акцію протесту через те, що їй не подобається перекручування історії та зловживання пам’яттю загиблих. Соня розповідає, що демонстрантів з Безсмертного полку було декілька сотень: «Деякі накинулись на нас, розірвали наші плакати. На одну з наших учасниць врешті-решт накинулась чеська пропутінська активістка, подряпала її та зірвала фотоапарат. Дуже нахабно нас лаяли та погрожували, що їх будуть мільйони, і вони будуть нами правити». Поліції під час сутичок не було. Наостанок, не забуваймо, що історії з Чехії – це навіть не найбільш абсурдні історії. У Празі минулого року роздавали тільки Георгіївські стрічки. А ось дехто на цьому не зупинився – роздавали дідів. Тих самих, котрі воювали. Або й не воювали. Хіба може людина знати, якщо бачить фото вперше у житті, та й усього на кілька годин?       Дідів роздавали   Ми живемо у суперечливий час, коли історія часто стає не більше і не менше ніж інструментом пропаганди. Друга світова війна була страшною. І наші з вами батьки, дідусі й бабусі дійсно воювали. Чи заслуговують їх жертви на вшанування? Звісно ж, заслуговують. Утім, чи заслуговують вони на зловживання? На це не заслуговує ніхто.   Мій прадід не любив говорити про війну. Я була дитиною і мені було страшенно цікаво, що ж таке ця «Велика вітчизняна війна»? Прадід хотів, щоб я знала одне: «Війна – це страшно. І чим менше цього страху ти знатимеш, тим краще». І я переконана, що це – реалії героїзму. А маніпулювання трагічним минулим на користь сучасного домінування однієї держави – це політична гра. Пам’ять існує вдома за родинним столом, у запаленій свічці, у родинних фотоальбомах. А Безсмертний полк – це спосіб вкоренити війну і жорстокість у свідомості людей. Навіщо малим дітям знати, як це – марширувати у військовій формі червоної армії? Навіщо піднімати прапори Комуністичної партії, яка закатувала і знищила тисячі людей? Як можна використовувати день пам’яті для розповсюдження пропаганди? Цьому можна знайти лише одне пояснення: аби зробити відчуття близькості війни нормою – у той чи інший спосіб.   Автор: Маргарита Голобродська для UAPORTAL.CZ