В останній тиждень січня відбувся перший візит в Україну міністра закордонних справ Чехії Томаша Петржічека. Це був також перший візит на двосторонньому рівні найвищого чеського дипломата до Києва з 2014 року. За цей час на посаді керівника дипломатичного відомства Чехії змінилося четверо міністрів, але лише соціал-демократ Томаш Петржічек висловив бажання поїхати до України і, зокрема, на Донбас, щоб на власні очі побачити, як нині виглядає зона конфлікту і щоб підтримати Україну. Кореспондентка Радіо Свобода мала можливість супроводжувати міністра Петржічека у поїздці та поговорити з ним про те, що він побачив.Про те, що міністр закордонних справ Чехії Томаш Петржічек до Києва сьогодні не полетить, з усіх журналістів, що зібралися на військовому летовищі Прага-Кбели, я дізнаюся першою.«Чи дозволите ще раз взяти ваш паспорт, пані редакторко?», – запитує офіцер-прикордонник, який півгодини тому поставив мені печатку про виїзд. «Мені потрібно анулювати вашу печатку, бо рейс відкладається. Зараз про це оголосять усім», – відповідає він на мій запитальний погляд. З 17 журналістів, які супроводжуватимуть чеського міністра в його першій поїздці до Києва, український паспорт, що потребує печатки про виїзд, лише у мене.За кілька хвилин цю новину почують усі – виліт затримується на 12 годин через погані погодні умови в Києві. Замість 16:00 години пообіді, полетимо о 4:00 ранку. Перевіряємо інформацію – колеги у Києві кажуть, що туман є, але рейсові літаки не скасовують. Тож проблема – у нашому літаку, бо попри нашу цивільну логіку, військові літаки потребують кращої видимості для посадки. Чому ж для поїздки до Києва вибрали військовий літак, а не комфортні урядові аеробуси? Серед журналістів відразу народжується дві версії: перша – в Україні йде війна, тож летіти в таку країну потрібно на військовому літаку. Друга – кращі літаки розібрали «старші члени» уряду, тож 37-літньому Томашу Петржічеку літак дістався за залишковим принципом.Жодна з версій не мусила бути правдою, але атмосфера на верхівці чеської влади напередодні візиту до Києва справді була бурхливою (через різні погляди президента та міністра закордонних справ Чехії щодо стосунків із Китаєм).Тепер, і без того насичена, програма дводенного візиту виглядає майже неймовірною – після безсонної ночі в літаку міністр матиме вісім зустрічей у Києві першого дня, і о 6:00 наступного дня вже вилітатиме на Донбас – спочатку в аеропорт Дніпра, звідти – українськими військовими вертольотами до Маріуполя. А там ще буде поїздка на лінію дотику і відвідання порту.Щоб журналісти не розходилися з порожніми руками, міністр дає коротку прес-конференцію, де називає теми майбутніх переговорів – підтримка територіальної цілісності України, оцінка реформ, розбудова економічних зв’язків, пропозиція створити Чесько-український форум, щоб говорити про майбутнє, але не забувати і про минуле, поїздка до Маріуполя.На Донбас міністр закордонних справ Чехії, призначений лише у жовтні минулого року, зголосився поїхати сам, бо надто вже різняться у чеському політичному і медійному просторі версії того, що відбувається на сході України.У чеській політиці щодо України – також туманОфіційно, Чехія поділяє позицію Європейського союзу та НАТО: Україна потерпає від російської агресії, анексія Криму є попранням міжнародного права, і територіальна цілісність України має бути відновлена. Санкції щодо Росії мають залишатися до виконання нею Мінських угод – так висловлюється уряд.Президент Чехії Мілош Земан має інший погляд. Він вважає, що анексія Криму – це вже «доконаний факт», із яким Україна має змиритися і у кращому випадку випросити в Росії компенсацію за втрату території. Щодо Донбасу, то президент Земан, який регулярно відвідує Росію і бере з собою по три літаки бізнесменів, каже, що там точиться «громадянська війна», а тому санкції проти Росії не мають сенсу і їх потрібно скасовувати. Таку позицію президента активно поділяють комуністи, а їхнє слово має вагу – без голосів депутатів-комуністів, які підтримують уряд, кабінет меншості може впасти.Напередодні від’їзду до Києва Томаша Петржічека, президент разом із комуністами ще раз порушив улюблену тему – «Київ звеличує бандерівських убивць», а чеський уряд «боягузливо мовчить».Тема не сходить з газетних шпальт і політичних заяв ще з часів Майдану. Але цього разу приводом був закон, підписаний у грудні президентом Петром Порошенком, що надає ветеранам УПА, ОУН та інших формувань борців за незалежність статус учасників бойових дій.На це Томаш Петржічек відповів коротко: за подіями навколо закону про соціальний захист ветеранів стежить, історичні питання кожна країна має вирішувати сама.Незадовго до від’їзду в Україну пас до історичної теми міністрові дають колеги з парламенту. Лідер Чеської піратської партії Ян Ліпавски, який побував в Україні наприкінці минулого року, каже, що українські архіви багаті на чеську тематику, особливо щодо комуністичних злочинів, включно з тисячами викрадень людей після Другої світової війни і це треба досліджувати, щоб не повторилися помилки минулого. Тож до Києва міністр соціал-демократ їде з чітким переконанням – розмови про історію мають починатися не з політичних заяв, а з архівів, де мають працювати історики. Дигіталізацію архівів українських спецслужб він збирається підтримати.Навряд чи це те, чого від міністра чекають комуністи. Але від самого свого призначення до уряду Андрея Бабіша, Томаш Петржічек не боїться заявляти, що свою політику він будує на цінностях і за них він готовий боротися. І вже це робить його бунтарем на чеській політичній сцені.Затори в Києві змінили графік міністрівКиїв зустрічає чеську делегацію справжньою зимою і дорожніми заторами. Дорога з аеропорту Бориспіль до центру міста займає понад дві години навіть попри те, що делегація має поліцейський супровід. Київські водії сигнал поліцейських машин просто ігнорують, як, до речі, і «швидких». Кілька разів до офіційної колони в супроводі поліції безцеремонно вклинювалися машини, в одну з них автобус ледь не в’їхав.«Не уявляю, щоб на Європейському бульварі якийсь чех вліз в урядовий кортеж, що їде з летовища», – прокоментував хтось із чеських колег чи то нехтування порядком київських водіїв, чи то неспроможність української поліції його встановити.Тож відвідання міністром могил чеських воїнів з армії Людвіка Свободи, що загинули під час звільнення Києва у Другій Світовій війні, пройшло без участі преси – вона просто не доїхала.Пам’ятна дошка на згадку про чеських добровольців, що складали присягу на Софійському майдані на вірність своїй майбутній державі у 1914 роціНаступні пам’ятки – на Софійській та Михайлівській площах. Біля Софійської дзвіниці – дошка в пам’ять про перші добровольчі батальйони, що формувалися у Києві в 1914 році. З них потім за підтримки уряду УНР складалося військо Чехословаччини. До дошки міністр покладає квіти, назад пробирається вже через півметрові кучугури снігу.Щоб покласти квіти до дошки, пробиратися довелося крізь кучугуриНавпроти, біля Михайлівського собору оглядає фотографії інших добровольців та бійців за незалежність, цього разу України. У 2014 вони вступили в бій, який їхні предки програли 100 років тому, а чехам вдалося виграти. У короткій дистанції в кількасот метрів – символізм цілої епохи.В очікуванні на українського колегу, Томаш Петржічек заходить і до Михайлівського собору, де йому розповідають історію і того давнього, що витримав Батиєві орди, але не пережив сталінського терору, і цього, вже нового, що прихистив майданівців та став символом духовного відродження України.Разом із міністром до стіни пам’яті підходять посли. Зліва – посол України в Чехії Євген Перебийніс, у центрі – посол Чехії в Україні Радек МатулаРазом із Павлом Клімкіним покладають квіти до пам’ятного знаку жертвам Голодомору. І тут знову стають відчутнішими українсько-чеські історичні зв’язки. Саме слово «голодомор» походить із чеської. Українська уенерівська еміграція першою почала бити на сполох і повідомляти про те, що відбувалося на батьківщині у 1932-33 роках, і слово, яким вони назвали жахи сталінського терору голодом, вони знайшли у близькій слов’янській мові – hladomor.Будинок Міністерства закордонних справ, колишній осідок Комуністичної партії УРСР, зустрів негостинно. Чекаючи, поки закінчаться переговори міністрів, журналісти мало не позамерзали в холодному приміщенні прес-центру, щоразу щулячись від холоду, коли відкривалися вхідні двері та залу обдувало морозне повітря.Мороз не зіпсував теплої зустрічіНатомість міністри, коли зайняли свої місця біля мікрофонів, буквально випромінювали тепло від проведеної зустрічі. Господар зустрічі Павло Клімкін подякував чеській стороні за підтримку України, за інтерес до проблем Донбасу, за бажання його відвідати, адже багато українських політиків, на відміну від європейських, там не бувають, зауважив український міністр. Окремо Павло Клімкін подякував «за принципову позицію» чеських органів влади, які відреагували на «спроби маніпуляцій» та відкриття так званого «представництва «ДНР» у місті Острава.Томаш Петржічек, чеський міністр закордонних справ на прес-конференції з українським колегою Павлом Клімкіним«Є рішення усіх судів про його закриття. Зараз відбуваються судові слухання щодо тих чеських громадян, які воювали на російській стороні на Донбасі. В цьому сенсі я вважаю, що це є наш спільний виклик, для української та чеської безпеки. І над цим ми маємо працювати разом», – наголосив український міністр.Чеська республіка надає гуманітарну допомогу Україні, лікує українських бійців та біженців, фінансує психологічну реабілітацію дітей із враженого війною Донбасу, і за це український міністр висловив також особливу подяку.Говорили і про зростання економічних зв’язків і про українських заробітчан, адже українська громада у Чехії вже стала найбільшою з-понад усіх національних меншин – майже 120 тисяч. А Чехія планує далі розширювати так званий Режим Україна, за яким до країни можуть приїхати ще 20 тисяч українських робітників. Українська сторона зацікавлена не лише у тому, щоб їхні умови праці і винагорода були на рівні з чеськими, але і в тому, щоб вони поверталися, наголосив український міністр. Хоча він і визнав, що тут вже м’яч на українському полі, і Україна має створити умови, щоб люди захотіли повертатися додому.Історичні питання український міністр заторкнув першим. Він назвав «маніпуляціями Росії, або тих, хто йде в логіці Росії» представлення подій на Волині під час Другої світової війни «як конфлікт між українцями і чехами».«Мені було особисто дуже боляче чути, коли трагедію у Малині у липні 1943 року, коли в результаті німецької каральної акції в одній церкві були спалені чехи, українці та поляки, намагаються представити як конфлікт між українцями і чехами», – сказав Павло Клімкін.Про те, що «бандерівці в Малині винищили сотні чехів» в інтерв’ю чеському виданню Deník N говорив голова чеської компартії Войтєх Філіп, та сама ж чеська преса «виправила» його знання історії – з цим злочином нацистів «бандерівці» не мають нічого спільного.В день приїзду в Україну чеського міністра докладніше про цю історію розповіли й українські історики. Базуючись на даних архівів, вони довели, що було все якраз навпаки – єдиною силою, яка намагалася захистити мирних мешканців села, були ті самі ненависні шефові чеських комуністів бандерівці.Щоб уникнути подібних маніпуляцій на майбутнє, український міністр підтримав ідею чеського колеги про необхідність створити спільний форум, де б історики могли обговорювати історичні питання, базуючись на архівах, а не на стереотипах, витворених ще радянською пропагандою.Павло Клімкін також передав чеському колезі дані з українських архівів про тих українців, яких радянська влада репресувала на території Чехословаччини, і сказав, що «ми і далі будемо дивитися на долі окремих людей». «Це – тільки початок», – наголосив Клімкін.Згадав український міністр і про енергетичне партнерство Чехії та України, і про підтримку Чехії в боротьбі України проти «Північного потоку-2», який, за словами міністра, є «політично мотивованим і призначений для того, щоб маніпулювати європейською політикою».Томаш Петржічек відповів у тому ж теплому дусі, що хоча Чехія не має спільних кордонів з Україною, та «все ж ми сприймаємо Україну, як свого сусіда». Він наголошував, що його тішать економічні успіхи України, те, що взаємовигідна торгівля зросла на 16% за останній рік і те, що Україна є одним з 20 найважливіших торгових партнерів України.«Ми добре усвідомлюємо, що Україні доводиться воювати на двох фронтах – проти російської агресії на сході, а другий фронт – це проведення модернізації країни. Ці виклики взаємопов’язані, без соціальної модернізації та розвитку не виграти війну, і навпаки. І в тому Чеська Республіка простягає Україні руку допомоги», – наголосив Томаш Петржічек.Він говорив і про те, що його країна намагається допомагати Україні в сфері освіти, охорони здоров’я, і особливо жителям регіонів, вражених війною. Особливо, сказав міністр, він чекає можливості поїхати на схід України, щоб на власні очі побачити її потреби.Після брифінгу чеських журналістів цікавило, кого ж з представників чеської держави більше чують у Києві – уряд і Міністерство закордонних справ, чи президента Земана, який вважає, що з Кримом вже питання закрите.На це міністр Клімкін відповів, що є «Чеська Республіка, яка є другом України», «є позиція країни, яка підтримує позицію ЄС, усі санкції Євросоюзу». «А щодо пана президента, то я готовий подискутувати з ним на основі фактів та міжнародного права стосовно всіх політичних питань», – наголосив Павло Клімкін, додавши, що зробить це під час найближчого візиту до Чехії.Чеському міністрові довелося знову відповідати про «бандерівців». Але і тут він сказав, що історією займуться фахівці на запропонованому форумі. Цікаво, що фахівці в залі були – на прес-конференції були присутні і директор архіву СБУ Андрій Когут, і голова Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, але нагодою поговорити з керівником чеського МЗС скористалися лише одиниці. «Колег цікавить, що скаже чеський міністр, а не українські історики», – пояснив один із присутніх чеських коментаторів.Зате Томаш Петржічек нагодою поговорити з українськими істориками скористався і дізнався від них, що спільна робота над дигіталізацією «чеської» частини українських архівів уже ведеться, і що дані про викрадення післявоєнного часу чи про події 1968 року стають доступнішими для чеських істориків.Після переговорів у Міністерстві закордонних справ більшість чеських журналістів пішли відігріватися до готелю, тож на зустріч з віце-прем’єром із європейської та євроатлантичної інтеграції Іванною Клімпуш-Цинцадзе дісталося менше половини.Томаш Петржічек на бріфнгу разом з Іванною Клімпуш-ЦинцадзеЦя зустріч і брифінг були коротшими, бо попереду ще були відвідини Верховної Ради та запланована зустріч із президентом Петром Порошенком. Але підготовка до з’їзду, де Петро Порошенко мав повідомити про намір балотуватися вдруге, забрала весь час президента, тож зустріч скасували.Натомість більше часу з’явилося на розмови у посольстві Чехії з представниками українських неурядових організацій.А вони змалювали невтішну картину української дійсності – попри окремі успіхи, такі як запровадження антикорупційного законодавства чи нової поліції, модернізувати Україну, як про це мріяли під час Майдану, поки що не вдається. Система урядування залишилася старою, судова реформа провалена, напади на активістів та журналістів носять системний характер, робота суспільного телебачення заблокована браком фінансування, до виборів створюються десятки фейкових недержавних організацій із моніторингу, і лише спільний тиск реально працюючих недержавних організацій та західних урядів, що вимагають від влади реформ, допомагає змінювати країну.В посольстві маємо 10 хвилин на коротке інтерв’ю для Радіо Свобода і вже чекає остання зустріч понеділка – вечеря з представниками кримських татар, яка також не додала позитивних тем. Мустафа Джемілєв та його соратники – визволені з російських в’язниць Ахтем Чийгоз та Ільмі Умеров розповіли про те, які порядки настали в окупованому Криму, і чому світ не має права закрити очі не лише на факт окупації, але і на постійні та грубі порушення прав людини на анексованому півострові.Весь наступний день був присвячений Донбасу Усі вільні місця в чеському урядовому літаку зайняли українські урядовціВже в літаку міністр закордонних справ України, в прямому сенсі засукавши рукави, взявся пояснювати чеському колезі ситуацію на лінії зіткнення та на окупованих територіях.Невдовзі вже троє міністрів – чеський, український і данський, – Андрес Самюельсон долучився в Дніпрі, – сіли в український військовий вертоліт, що доставив їх до Маріуполя.Після початку російської агресії це місто враз стало найбільш віддаленою та ізольованою точкою на мапі України. Залізниця пролягає через окуповані території, тож з усіма об’їздами дорога туди з Києва ще донедавна займала 30 годин, автомобільні дороги досі розбиті від обстрілів, морський шлях після побудови Керченського моста повністю контролює Росія, і вона вирішує, кого впустити, а кого не впустити до Маріупольського порту.Але рух людей, особливо з окупованих територій тут не припиняється. На пункті пропуску поблизу села Гнутове закордонним гостям повідомили, що близько 5 тисяч людей щодня переходять з окупованих територій і назад. Люди йдуть за пенсіями, за продуктами, за медичною допомогою. У Гнутовому на пункті пропуску можуть надати і першу медичну і гуманітарну допомогу, інколи просто нагодувати і зігріти. Але додаткові гроші потрібні для того, щоб збільшити пропускну спроможність та комфорт громадян – просто поставити достатньо туалетів, пояснюють представники військово-цивільної адміністрації.Делегація з трьох міністрів на пропускному пункті ГнутовеДорога до пункту пропуску, обставлена табличками з попередженнями про міни, окопи, які ще добре збереглися на самому переході і поблизу нього, люди, що зібралися в кількохстах метрів, чекаючи на від’їзд делегацій, щоб пройти на той бік – все це справило сильне враження на чеського міністра.«Контактна лінія – це те, що людина з офісу не може зрозуміти, тут найбільше потерпають звичайні люди», – наголосив Томаш Петржічек, пояснюючи своє бажання особисто побачити ці сумні місця. Під час підходу до преси він нагадав, що чеська допомога Україні якраз і сконцентрована на тому, щоб полегшити життя старших людей – допомога місцевій лікарні, дітям, що постраждали від війни (на чеські гроші українські пластуни їх вивозять на табір до Карпат), і на розмінування ось цих мінних полів. З 2014 року Чехія виділила на гуманітарну допомогу Україні 8 мільйонів євро.Томаш Петржічек дає інтерв’ю чеській пресі в ГнутовомуДорога до Маріупольського порту з Гнутового пролягала через центр міста, яке справляло таке ж гнітюче враження. Єдині яскраві плями на тлі сірого і розбитого міста – передвиборчі плакати кандидатів у президенти – Петро Порошенко в камуфляжі, який каже, що сильна армія – запорука миру, інші кандидати навіть не розміщують свої фото – тільки гарні гасла в дусі «за все добре, проти всього поганого». З того, як виглядає місто, навіть не завжди можна розрізнити, де сліди війни, а де – десятиліття занедбаності. Лише кілька яскравих торгових центрів виривають з цієї пострадянської реальності та нагадують про існування якогось іншого, не радянського і не воєнного світу.Проїжджаючи містом на максимальній швидкості, яку лише можуть витримати місцеві дороги, міжнародна делегація прибуває до Маріупольського порту. Поки заходять міністри та представники Європейського союзу, журналісти чекають у коридорі – єдиному місці, де ловиться WiFi.Брифінг у будинку адміністрації Маріупольського портуБрифінг розпочинає Павло Клімкін і без вступів, по-діловому передає слово керівнику порту Олександру Олійнику, який розповідає про величезні втрати, що їх несе порт із початку російської агресії, коли на Донбасі перестали працювати підприємства та відвантажувати свою продукцію.Ми розуміємо, що Росія хоче використати блокаду, щоб викликати хаос у регіоні і дестабілізувати соціальну ситуаціюОлександр Олійник«З 2014 року це – 200 мільйонів євро. А ще 10 мільйонів лише з квітня минулого року, коли Росія почала так звану інспекцію суден, що входять і виходять з порту. Ми розуміємо, що Росія хоче використати блокаду, щоб викликати хаос у регіоні і дестабілізувати соціальну ситуацію», – пояснює керівник порту.Представники місцевої влади, яких у поспіху навіть забули представити, додали, що проблемою залишається транспортне сполучення, водопостачання до міста, яке йде через окуповані території. Місто одночасно втрачає людей через війну, але і приймає біженців – менш, ніж півмільйонний Маріуполь прийняв 60 тисяч людей, які втікали від війни.Присутні маріупольці подякували за допомогу, яку вже надало європейське співтовариство (Євросоюз зараз надає 98% допомоги регіонові, а загальна сума склала 340 мільйонів євро), але просили більше грошей на будівництво дороги, залізниці, яка потрібна не лише для вантажів, але і для полегшення руху людей, а головне – не зменшувати тиску на Росію, щоб вона припинила блокаду Азовського моря.ІНФОГРАФІКА НА ЦЮ ТЕМУПісля брифінгу, де не було часу для запитань, делегації відправилися до порту. Він, здається, такий же заморожений, як і Азовське море, на якому він стоїть – величезні крани стоять без руху, жоден корабель не входить до порту і не залишає його.Маріупольський порт у день візиту чеського міністра закордонних справМіністр Клімкін проводить європейських гостей на борт корабля морської охорони «Донбас». Охоронці морського кордону навіть не звертають увагу на численних гостей – очі постійно сканують безпекову ситуацію.Поруч із військовим кораблем – буксир «Капітан Меркулов». Це судно – гордість Маріупольського порту. Збудоване спеціально для нього на судноверфі в Керчі, судно прибуло в порт під новий 2013 рік, майже за рік до початку війни. Тепер новісінький буксир посиленого арктичного класу, що легко ламає півметрову азовську кригу, стоїть без роботи.Керівник порту Олександр Олійник запрошує міністрів піднятися на борт, більшість журналістів та супровід залишаються на березі. Включаються мотори, і буксир із легкістю прогулянкового катера мчить акваторією порту, незважаючи на кригу. Морозний вітер, здається, пронизує до кісток, у телефоні замерзає батарейка, але це не заважає данському міністрові Андерсу Самюелсону давати інтерв’ю на камеру своїх тележурналістів прямо з носу корабля.Данський міністр Андерс Самюелсен дає інтерв’ю на буксирі «Капітан Меркулов»А тим часом відомі чеські коментатори, які, на відміну від більшості репортерів, що поїхали разом з міністром, добре знайомі зі ситуацією в Україні, знайшли час для прямої розмови. Крізь вітер і гул моторів чую, що дискусія точиться про те, що Україна не мала того історичного шансу на незалежність, який отримала свого часу Чехія, що ступінь репресій був незрівнянно вищий в Україні, ніж чехи взагалі можуть собі уявити, і що країна потребує отримати цей шанс ще раз, і їй потрібно в цьому допомогти. Чую все те, про що ми вже роками дискутуємо з експертами, але ситуація не змінюється.«У нас весь наратив про Україну, про цю війну обернений догори ногами», – розводить руками міністр.Зійшовши з корабля, троє міністрів прямують до журналістів. Павло Клімкін ще раз наголошує – українських моряків, побратимів тих, із ким ми зараз тут, Росія має випустити і відкрити вільне судноплавство на Азові. Андерс Семюелсен говорить категорично: його країна вимагає звільнити українських моряків з російського полону, інакше – буде ініціювати нові санкції проти Росії. Томаш Петржічек ініціативу Данії обіцяє підтримати.З порту делегації від’їжджають ледь не бігом – вертольоти літають лише у денний час, якщо не вилетимо зараз, ночувати залишимося у Маріуполі. Така перспектива підстебнула навіть найбільш замерзлих і найбільш повільних. Через місто автобуси делегації летіли так, що журналісти билися головою об стелю і неласкавим словом відгукувалися про побиті маріупольські дороги. В тому ж темпі забігли до вертольотів, і щойно остання людина вступила на борт, загули мотори і чотири машини піднялися у небо. Коли сідали в Дніпрі, сонця вже не було, але було відчуття, що, нарешті, сіли, що пощастило.Журналісти сідають в українські військові вертольотиВ Дніпрі плани делегації знову змінюються – замість повертатися до Києва, вирішили летіти прямо до Праги. Чотири з половиною години польоту з затичками у вухах, бо немилосердно гудять мотори, і ця подорож завершиться. Бачу, що дехто з колег вже працює на автопілоті. Але міністр ще цілком тримається. Підходжу з мікрофоном ще раз.Запитую, як побачене в Україні можна переказати вдома, як пояснити чеському суспільству, чим йому загрожує російська агресія проти України, що за сотні кілометрів від чеських кордонів?І чую те, чого досі від чеських політиків майже не чути – Україна має право на те, щоб обрати своє власне майбутнє, що «сфери впливу» є справою минулого, що міжнародного права треба дотримуватися, і «якщо це не так, то ми маємо піднести свій голос та чітко назвати речі своїми іменами».Томаш Петржічек говорить прямо, ніби говорити правду і називати речі своїми іменами в політиці – найзвичайніша в світі річ.«На наступній зустрічі представників влади, де буде обговорюватися і питання України, я хочу поінформувати їх про те, що я дізнався і побачив тут, в Україні, в Маріуполі», – обіцяє він. Санкції щодо Росії мають продовжуватися, бо немає поступу у виконанні Мінських угод, конфлікт заморожується, а «ми не повинні допустити, щоб в Європі створився ще один заморожений конфлікт».Прощаємося в аеропорту Праги, домовляємося про наступну зустріч. Одним оком помічаю автора книжки, яку в польоті читав міністр – Світлана Алексієвич. «Правильні книжки читає», – підбадьорює один із колег, – «значить, надія є».Вже наступного дня в новинах з’являється повідомлення: зустріч найвищих керівників країни відбулася, міністр Петржічек доповів про свою поїздку до України. У спільній заяві уряду, керівників парламенту та президента мовиться, що Чеська Республіка поділяє ставлення НАТО і Євросоюзу до Росії, включно з оцінкою подій в Азовському морі. Міністр закордонних справ Томаш Петржічек таким чином захистив офіційну позицію чеської зовнішньої політики перед президентом, хоч і не змінив його поглядів. Допомогло також і те, що суперечку щодо Китаю вдалося владнати.Тож до справжньої відлиги у чеській політиці щодо України, можливо, ще далеко, але крига почала скресати.Головне фото: Чеський міністр закордонних справ Томаш Петржічек на борту корабля в Азовському морі, 29 січня, 2019Джерело: Радіо СвободаАвтор: Марія Щур
Оленка Донченко and 3 others like this.