Сортувати За Датою

Теги

Статистика

  • 360
    Статей
  • 30
    Активних Авторів
Колонка редакції: 17статей
  • 11 Лип 2018
    Згідно з даними Чеського статистичного уряду, станом на 31 грудня 2017 року, 117 061 українців проживає у Чехії. Легально. Тобто, це ті, хто мають у Чехії постійне місце проживання, дозвіл на довгострокове перебування чи довгострокову візу. Окрім того, є також українці, котрі отримали чеське громадянство. Є й такі, що у Чехії довгостроково знаходяться нелегально – не можемо на це закривати очі. Для порівняння: в’єтнамців у Чехії є 59 761, а росіян – 36 642, також у Чехії живуть 111 804 словаків, 21 261 німців та 20 669 поляків. Отже, легально проживаючі у Чеській Республіці українці за своєю чисельністю серед іноземців розділяють перше місце зі словаками.               Утім, мені частенько ставлять одне просте питання: а де вони? Особливо часто цікавляться ті, хто до Чехії переїхав нещодавно. Утім, не тільки вони. На жаль, значна частина української діаспори добровільно втрачає свої корені. Чому так відбувається? Чи це загострення уваги на економічних аспектах життя? Чи бажання асимілюватись у чеському суспільстві та перестати виділятись? Або ж непривабливий образ української діаспори? Одноманітність діаспори? Можливо, бажання відсторонитись від нав’язливого степеотипу українського «чорноробочого»? А можливо, прості людські лінощі?             Дуже хотілось би, аби українська діаспора стала привабливою. Перш за все, для самих українців. Але також, аби вона стала цікавою та інтригуючою для іноземців. Аби українська діаспора в Чехії міцно трималась власних коренів, але не залишалась у минулому. Аби українська діаспора виходила на демонстрації або організовувала івенти не лише задля поминань і протестів, але і для святкування власної самобутності.              Хочеться, аби діаспора плекала свою сучасність.             Українська культурна спадщина - могутня і важлива. Утім, Україна сьогодення – не менш вражаюча. Проживаючи певний ренесанс, сьогоднішня Україна – це сучасна музика та трендові дизайнери, це малі стартапи й успішні патенти, експериментальні театри та контроверсійні вистави, а також усе, що має запропонувати світові ХХІ сторіччя.             Тож дуже хочеться, аби й українська діаспора була такою. Аби часом була зовсім некласичною. Аби дивувала, провокувала. Аби була різною. Аби серед тих 117 тисяч українців у Чехії більшість знайшла щось "своє", і при цьому «українське».               А чого б хотіли ви? Чого бракує українській спільноті у Чехії? До чого їй прагнути?
    940 Опубліковано Marharyta Golobrodska
  • Згідно з даними Чеського статистичного уряду, станом на 31 грудня 2017 року, 117 061 українців проживає у Чехії. Легально. Тобто, це ті, хто мають у Чехії постійне місце проживання, дозвіл на довгострокове перебування чи довгострокову візу. Окрім того, є також українці, котрі отримали чеське громадянство. Є й такі, що у Чехії довгостроково знаходяться нелегально – не можемо на це закривати очі. Для порівняння: в’єтнамців у Чехії є 59 761, а росіян – 36 642, також у Чехії живуть 111 804 словаків, 21 261 німців та 20 669 поляків. Отже, легально проживаючі у Чеській Республіці українці за своєю чисельністю серед іноземців розділяють перше місце зі словаками.               Утім, мені частенько ставлять одне просте питання: а де вони? Особливо часто цікавляться ті, хто до Чехії переїхав нещодавно. Утім, не тільки вони. На жаль, значна частина української діаспори добровільно втрачає свої корені. Чому так відбувається? Чи це загострення уваги на економічних аспектах життя? Чи бажання асимілюватись у чеському суспільстві та перестати виділятись? Або ж непривабливий образ української діаспори? Одноманітність діаспори? Можливо, бажання відсторонитись від нав’язливого степеотипу українського «чорноробочого»? А можливо, прості людські лінощі?             Дуже хотілось би, аби українська діаспора стала привабливою. Перш за все, для самих українців. Але також, аби вона стала цікавою та інтригуючою для іноземців. Аби українська діаспора в Чехії міцно трималась власних коренів, але не залишалась у минулому. Аби українська діаспора виходила на демонстрації або організовувала івенти не лише задля поминань і протестів, але і для святкування власної самобутності.              Хочеться, аби діаспора плекала свою сучасність.             Українська культурна спадщина - могутня і важлива. Утім, Україна сьогодення – не менш вражаюча. Проживаючи певний ренесанс, сьогоднішня Україна – це сучасна музика та трендові дизайнери, це малі стартапи й успішні патенти, експериментальні театри та контроверсійні вистави, а також усе, що має запропонувати світові ХХІ сторіччя.             Тож дуже хочеться, аби й українська діаспора була такою. Аби часом була зовсім некласичною. Аби дивувала, провокувала. Аби була різною. Аби серед тих 117 тисяч українців у Чехії більшість знайшла щось "своє", і при цьому «українське».               А чого б хотіли ви? Чого бракує українській спільноті у Чехії? До чого їй прагнути?
    Лип 11, 2018 940
  • 12 Черв 2018
    UKR/ENG Нагадування про те, що підтримають усі, хто будуть дивитись, відвідають або будь-яким чином пропагуватимуть Чемпіонат Світу з футболу 2018. У довгих ланцюгах подій кожнний вчинок - має значення. Переглядом гри, навіть однієї, вживу або у трансляції, ми надсилатимемо простий сигнал: "Мені начхати на підтримку війн, порушення кордонів, підстрілювання літаків, фальсифікацію доказів задля ув’язнення людей. Я готовий/а закрити на це очі, аби насолодитись грою". Утім, відмова від переглядів буде мати зовсім інше повідомлення: "Я роблю те, що можу, ТУТ І ЗАРАЗ, аби розповсюдити інформацію про звірства, які чиняться у країні та від імені країни, яка цього року приймає Чемпіонат Світу з футболу, і аби боротись зі сліпотою та байдужістю". Адже стільки людей - хороших і світлих людей - у світі погано інформовані та не знають про те, що відбувається. Утім, як тільки вони зустрінуть тих, хто бойкотує Чемпіонат (особливо серед друзів і близьких), принаймні частина з них зацікавиться - чому? І хто знає, можливо, за тиждень, місяць або рік це відіграє ключову роль у (дез)інформаційній війні. Дозволивши Росії проводити чемпіонат - попри усі скандали із ХАБАРНИЦТВОМ заради цього права, після САБОТАЖУ Росією міжнародних законів і угод та доктрин людського права, ФІФА знехтувала принципами підтримки людських прав, рівності та чесної гри, які пропагує футбольний світ. На жаль, у ситуації коли країна АКТИВНО І У ДАННИЙ МОМЕНТ спонсорує декілька війн і АКТИВНО маніпулює людськими життями заради утримання режиму, більше не існує "спорт - окремо, політика - окремо". *** Just a reminder as to what anyone watching, visiting or promoting #WorldCup2018 would support. In the long chain of events every action matters. By watching the game, even one, of this Cup, either live or streaming, we will be sending out the message, that “I do not care about supporting wars, violating borders, shooting down the airplanes, falsifying evidences to imprison people. I am ready to be blind for the sake of enjoying the game”. While refusing to watch will send a message of “I am doing what I can RIGHT HERE AND RIGHT NOW to spread the word about the atrocities that are happening in and on behalf of the country hosting the World Cup this year and to stand against blindness and indifference”. Because so many people - good and nice people across the world - simply have no idea and are badly informed. But as soon as they meet someone boycotting the Cup (especially among friends and close ones), at least some of them would start wondering why. And the word would spread. And who knows, maybe in a week, month or a year it will play a crucial role in the war of (mis)information. By allowing Championship to happen in Russia - after all the scandals about BRIBING for this right, after Russia has been SABOTAGING international laws and agreements, as well as human rights doctrines - #FIFA has neglected the principles of human rights, equality and fair game, that the football world stands for. Unfortunately, when country is ACTIVELY AND AT THAT VERY MOMENT sponsoring several wars and is ACTIVELY manipulating human lives to prolong regime’s existence, there is no more “sport is separate, politics is separate”. *** #FifaWorldCup #WorldCup #FIFA2018 #WarCup2018#WarCup2018Russia #BoycottWorldCup2018 #StopRussianAgression #FreePrisonersOfKremlin #SaveOlegSentsov #FreeSentsov #TheyAreStillThere Credits for posters to @Andriy Yermolenko Video: InformNapalm  Text: Marharyta Golobrodska  
    291 Опубліковано Marharyta Golobrodska
  • UKR/ENG Нагадування про те, що підтримають усі, хто будуть дивитись, відвідають або будь-яким чином пропагуватимуть Чемпіонат Світу з футболу 2018. У довгих ланцюгах подій кожнний вчинок - має значення. Переглядом гри, навіть однієї, вживу або у трансляції, ми надсилатимемо простий сигнал: "Мені начхати на підтримку війн, порушення кордонів, підстрілювання літаків, фальсифікацію доказів задля ув’язнення людей. Я готовий/а закрити на це очі, аби насолодитись грою". Утім, відмова від переглядів буде мати зовсім інше повідомлення: "Я роблю те, що можу, ТУТ І ЗАРАЗ, аби розповсюдити інформацію про звірства, які чиняться у країні та від імені країни, яка цього року приймає Чемпіонат Світу з футболу, і аби боротись зі сліпотою та байдужістю". Адже стільки людей - хороших і світлих людей - у світі погано інформовані та не знають про те, що відбувається. Утім, як тільки вони зустрінуть тих, хто бойкотує Чемпіонат (особливо серед друзів і близьких), принаймні частина з них зацікавиться - чому? І хто знає, можливо, за тиждень, місяць або рік це відіграє ключову роль у (дез)інформаційній війні. Дозволивши Росії проводити чемпіонат - попри усі скандали із ХАБАРНИЦТВОМ заради цього права, після САБОТАЖУ Росією міжнародних законів і угод та доктрин людського права, ФІФА знехтувала принципами підтримки людських прав, рівності та чесної гри, які пропагує футбольний світ. На жаль, у ситуації коли країна АКТИВНО І У ДАННИЙ МОМЕНТ спонсорує декілька війн і АКТИВНО маніпулює людськими життями заради утримання режиму, більше не існує "спорт - окремо, політика - окремо". *** Just a reminder as to what anyone watching, visiting or promoting #WorldCup2018 would support. In the long chain of events every action matters. By watching the game, even one, of this Cup, either live or streaming, we will be sending out the message, that “I do not care about supporting wars, violating borders, shooting down the airplanes, falsifying evidences to imprison people. I am ready to be blind for the sake of enjoying the game”. While refusing to watch will send a message of “I am doing what I can RIGHT HERE AND RIGHT NOW to spread the word about the atrocities that are happening in and on behalf of the country hosting the World Cup this year and to stand against blindness and indifference”. Because so many people - good and nice people across the world - simply have no idea and are badly informed. But as soon as they meet someone boycotting the Cup (especially among friends and close ones), at least some of them would start wondering why. And the word would spread. And who knows, maybe in a week, month or a year it will play a crucial role in the war of (mis)information. By allowing Championship to happen in Russia - after all the scandals about BRIBING for this right, after Russia has been SABOTAGING international laws and agreements, as well as human rights doctrines - #FIFA has neglected the principles of human rights, equality and fair game, that the football world stands for. Unfortunately, when country is ACTIVELY AND AT THAT VERY MOMENT sponsoring several wars and is ACTIVELY manipulating human lives to prolong regime’s existence, there is no more “sport is separate, politics is separate”. *** #FifaWorldCup #WorldCup #FIFA2018 #WarCup2018#WarCup2018Russia #BoycottWorldCup2018 #StopRussianAgression #FreePrisonersOfKremlin #SaveOlegSentsov #FreeSentsov #TheyAreStillThere Credits for posters to @Andriy Yermolenko Video: InformNapalm  Text: Marharyta Golobrodska  
    Черв 12, 2018 291
  • 11 Черв 2018
    Тиждень тому пішов із життя режисер Леонід Кантер. Я, так само як і багато інших людей, не розумію обставин його смерті. Утім, я тут не для того, аби судити/виправдовувати/пояснювати. Я тут для того, аби пригадати Леоніда – таким, із яким ми мали честь познайомитись 2 травня у Празі на показі стрічки “Міф”.  Леонід справляв враження людини дії: прийшов – побачив – переміг. Вирішив сходити на край світу посидіти на табуреті повитріщатись на океан – пішов. Вирішив розказати правду про війну без прикрас – взяв, розказав і показав. А якщо вирішив поставити суспільсву надважливе питання про значущість людських жертв на війні – то поставив його так, що люди шукають відповіді самостійно, радяться із друзями, обговорюють у родинах.  Леонід – був і є автором проектів«Війна за Свій Рахунок», «Добровольці Божої Чоти», «Міф» і «Людина з Табуретом». Можливо, варто було б виправитись і назвати це документальними фільмами… Але не хочеться обмежуватись. Хоч ми із Кантером були особисто знайомі дуже мало і зовсім неблизько, цього було достатньо для того, аби документальні фільми, режисером яких був Леонід Кантер, називати саме проектами. Він не знімав фільми про війну і бійців лише тому, що це актуальна нині у суспільстві тема. Він сам був добровольцем на війні. Він не просто написав сценарій до майбутньої стрічки “Людина з Табуретом”, але сам понад десять років тому вигадав гру “З табуретом до океану” та разом із друзями подорожував світом, аби привезти київські чотириногі деталі інтер’єру на береги океанів.   “Щоб пізнати людину як вид, я вирішив пізнати себе. Береш себе акуратненько двома пальчиками – і занурюєш у незнайомі обставини”.   Для того, щоб зацікавитись майбутніми проектами Леоніда, мені вистачило одного виступу і десятихвилинної розмови із ним. Поки він не був упевнений, що проект матиме шанс на життя, що “пацан сказав – пацан зробив” вийде – не розкривав жодних карт. Тільки світився натхненно – і це інтригувало.   Про майбутнє говорив просто – якщо ми із вами будемо гідними людьми, то і майбутнє у нас буде хорошим.   Таким я і запам’ятала Леоніда – і то лише за короткі кілька годин знайомства. А ті, хто був із ним близько знайомий за життя – щасливчики. Тому що люди дії надихають.    За кілька днів до смерті Леонід оголосив початок роботи над стрічкою “Людина з Табуретом”. Режисера вже нема серед живих, але проект живе. Нещодавно було оголошено фінансову збірку на Спільнокошті, аби втілити задум у реальність. Леонід мені казав, що працює тільки з найкращими. А найкращі працюють із ним – на волонтерських засадах. Ось тільки часу для цих волонтерських засад мають надзвичайно мало - після робіт або на вихідних. Тому на все потрібні гроші. Ось тут Кантер розказував, для чого. А ось тут – говорив із theUkrainians, що “можливо, іще в один кінець світу поїде".   Подорожуй захоплююче у інших світах, Леоніде!   З любов’ю, Маргарита Голобродська  для UAportal.cz   Фото: Kiril Krautsou  
    726 Опубліковано Marharyta Golobrodska
  • Тиждень тому пішов із життя режисер Леонід Кантер. Я, так само як і багато інших людей, не розумію обставин його смерті. Утім, я тут не для того, аби судити/виправдовувати/пояснювати. Я тут для того, аби пригадати Леоніда – таким, із яким ми мали честь познайомитись 2 травня у Празі на показі стрічки “Міф”.  Леонід справляв враження людини дії: прийшов – побачив – переміг. Вирішив сходити на край світу посидіти на табуреті повитріщатись на океан – пішов. Вирішив розказати правду про війну без прикрас – взяв, розказав і показав. А якщо вирішив поставити суспільсву надважливе питання про значущість людських жертв на війні – то поставив його так, що люди шукають відповіді самостійно, радяться із друзями, обговорюють у родинах.  Леонід – був і є автором проектів«Війна за Свій Рахунок», «Добровольці Божої Чоти», «Міф» і «Людина з Табуретом». Можливо, варто було б виправитись і назвати це документальними фільмами… Але не хочеться обмежуватись. Хоч ми із Кантером були особисто знайомі дуже мало і зовсім неблизько, цього було достатньо для того, аби документальні фільми, режисером яких був Леонід Кантер, називати саме проектами. Він не знімав фільми про війну і бійців лише тому, що це актуальна нині у суспільстві тема. Він сам був добровольцем на війні. Він не просто написав сценарій до майбутньої стрічки “Людина з Табуретом”, але сам понад десять років тому вигадав гру “З табуретом до океану” та разом із друзями подорожував світом, аби привезти київські чотириногі деталі інтер’єру на береги океанів.   “Щоб пізнати людину як вид, я вирішив пізнати себе. Береш себе акуратненько двома пальчиками – і занурюєш у незнайомі обставини”.   Для того, щоб зацікавитись майбутніми проектами Леоніда, мені вистачило одного виступу і десятихвилинної розмови із ним. Поки він не був упевнений, що проект матиме шанс на життя, що “пацан сказав – пацан зробив” вийде – не розкривав жодних карт. Тільки світився натхненно – і це інтригувало.   Про майбутнє говорив просто – якщо ми із вами будемо гідними людьми, то і майбутнє у нас буде хорошим.   Таким я і запам’ятала Леоніда – і то лише за короткі кілька годин знайомства. А ті, хто був із ним близько знайомий за життя – щасливчики. Тому що люди дії надихають.    За кілька днів до смерті Леонід оголосив початок роботи над стрічкою “Людина з Табуретом”. Режисера вже нема серед живих, але проект живе. Нещодавно було оголошено фінансову збірку на Спільнокошті, аби втілити задум у реальність. Леонід мені казав, що працює тільки з найкращими. А найкращі працюють із ним – на волонтерських засадах. Ось тільки часу для цих волонтерських засад мають надзвичайно мало - після робіт або на вихідних. Тому на все потрібні гроші. Ось тут Кантер розказував, для чого. А ось тут – говорив із theUkrainians, що “можливо, іще в один кінець світу поїде".   Подорожуй захоплююче у інших світах, Леоніде!   З любов’ю, Маргарита Голобродська  для UAportal.cz   Фото: Kiril Krautsou  
    Черв 11, 2018 726
  • 24 Трав 2018
    Людина – фізично здорова і міцна – може протриматись без їжі два місяці. Без води – до 10 днів. Плюс-мінус кілька діб. Організм у відчаї починає поїдати сам себе. Починаючи запасами глюкози та жирових тканин, продовжує печінкою та серцем. Тому на шпальтах газет і у заголовках на сайтах голодування може виглядати як героїчний протест і прояв надзвичайної сили волі. Але за ґратами реальність голодування – це також відчай, жалюгідність, втрата свідомості, атрофія м’язів і холод, проблеми із зором і свідомістю, з роботою мозку, іноді – глухота і сліпота, відсутність реакції на оточуючих. Голодування – це виклик. Який поступово стає катуванням себе самого. Тож чому сьогодні, у 21 столітті, у найбільшій за площею країні світу, що претендує на роль незамінного гравця на полі міжнародного права, знаходиться режисер, який оголошує голодування? Тому що його було ув’язнено за сфабрикованою справою. За абсурдним звинуваченням. За політичні вподобання. Тому що свідчив проти нього товариш. Примусово. Закатований. Тому що вже без 17 днів чотири роки кримчанин Олег Сенцов провів у слідчих ізоляторах, залах судових засідань, колоніях і в’язницях. Ми не хочемо знову обговорювати абсурдність звинувачень у підготовці підриву меморіалу Вічного вогню та пам’ятника Леніну, а також підпалів офісів «Русской общины Крыма» та «Единой России» у Сімферополі. Цю абсурдність визнає світова спільнота, визнають українські, російські та світові діячі кіно, Європейська кіноакадемія, відомі режисери, продюсери і актори багатьох країн світу. Не визнає її лише так само абсурдний російський політичний режим разом зі своїми арміями вірних телеглядачів, радіослухачів і користувачів інтернету.   Фото - Новое Время   Але ми хочемо обговорювати те, що Олег у своєму відчаї (все-таки, як іще охарактеризувати голодування?) не говорить тільки про власне повернення додому. 14 травня 2018 року він оголосив безстрокове голодування (на жаль, дійсно «безстрокових» голодувань не буває, і час спливає…) із єдиною умовою його припинення – звільнення всіх українських політв’язнів, які перебувають на території РФ. Шістдесят чотири. Політв’язні.   Список #LetMyPeopleGo (в алфавітному порядку) Абдуллаєв Теймур Абдуллаєв Узеір Абдурахманов Талят Абільтаров Рустем Абсеітов Зеврі Алієв Муслім Алімов Рефат Аметов Кязим Аметов Эрнес Асанов Алі Асанов Марлен Балух Володимир Бекіров Інвер Небієвич Белялов Мемет Бессарабов Олексій Ваітов Рустем Вигівський Валентин Гриб Павло Дадеу Микола Дегерменджи Бекір Дегерменджи Мустафа Джемаденов Эміль Джеппаров Арсен Долгополов Дмитро Дудка Володимир Захтей Андрій Зейтуллаєв Руслан Зекір’яєв Сервер Ібрагімов Тимур Ісмаїлов Рустем Карпюк Микола Клих Станіслав Коломієць Андрій Кольченко Олександр Костенко Олександр Куку Емір-Усєін Кубедінов Арсен Литвинов Сергій Мамутов Енвер Мемедінов Наріман Меметов Ремзі Мінасов Еміль Мустафаєв Сейран Панов Євген Примов Юрій (Нурі) Присіч Володимир Сайфуллаєв Ферат Салєдінов Айдер Салієв Сейран Сенцов Олег Сизонович Олексій Сірук Вадим Стогній Олексій Сулейманов Ренат Сухоносова Анна Сущенко Роман Трубач Руслан Чапух Асан Чирній Олексій Шаблій Глеб Шиптур Микола Штибліков Дмитро Шумков Олександр Шур Віктор Знаєте, іноді складається враження, що світ прагне розвиватись, країни – будувати нові типи взаємовідносин, суспільства – вчитись змінюватись на краще. І тільки один велетень на мапі світу загруз задніми лапами у минулому, а лапами передніми намагається тягнути за собою усіх, кому не пощастило опинитись поруч. Потенціал мільйонів людей країн СРСР було нівельовано, їх амбіції – знищено, а бажання самореалізації - зведено до прагнення купити до квартири якнайкращі меблі. На жаль, людина є людиною – вона адаптується і призвичаїться. На щастя, політика СРСР залишилась у минулому – або принаймні мала б залишитись. Саме тому коли Росія, просто не вбачаючи потенціалу існуючого режиму вигравати чесно, вдається до відродження підлих технік минулого… Нас охоплює злість. Але, можливо, нас охоплює іще більша огида і відчуття тотальної зневаги до режиму, а головне – до його вірних песиків. Тому що немає режиму без людей, які б його визнавали. Україні тяжко дається вирватись із срср-івського минулого. Але більшість із нас, українців, принаймні усвідомлює необхідність цього і стоїть, повзе, іде або біжить у правильному напрямку. Обличчям – до світу із баченням майбутнього, спиною – до російської агонії минулого. От тільки дуже важливо не залишати за спиною своїх. «Разом та до кінця!» - написав у своєму останньому листі Олег Сенцов. Давайте дуже сподіватись, що кінець буде – у визволенні та у тріумфі, а не у запамороченнях і відмові організму.   Фото - Радіо Свобода Сподіваючись на краще, Маргарита UAportal
    508 Опубліковано Marharyta Golobrodska
  • Людина – фізично здорова і міцна – може протриматись без їжі два місяці. Без води – до 10 днів. Плюс-мінус кілька діб. Організм у відчаї починає поїдати сам себе. Починаючи запасами глюкози та жирових тканин, продовжує печінкою та серцем. Тому на шпальтах газет і у заголовках на сайтах голодування може виглядати як героїчний протест і прояв надзвичайної сили волі. Але за ґратами реальність голодування – це також відчай, жалюгідність, втрата свідомості, атрофія м’язів і холод, проблеми із зором і свідомістю, з роботою мозку, іноді – глухота і сліпота, відсутність реакції на оточуючих. Голодування – це виклик. Який поступово стає катуванням себе самого. Тож чому сьогодні, у 21 столітті, у найбільшій за площею країні світу, що претендує на роль незамінного гравця на полі міжнародного права, знаходиться режисер, який оголошує голодування? Тому що його було ув’язнено за сфабрикованою справою. За абсурдним звинуваченням. За політичні вподобання. Тому що свідчив проти нього товариш. Примусово. Закатований. Тому що вже без 17 днів чотири роки кримчанин Олег Сенцов провів у слідчих ізоляторах, залах судових засідань, колоніях і в’язницях. Ми не хочемо знову обговорювати абсурдність звинувачень у підготовці підриву меморіалу Вічного вогню та пам’ятника Леніну, а також підпалів офісів «Русской общины Крыма» та «Единой России» у Сімферополі. Цю абсурдність визнає світова спільнота, визнають українські, російські та світові діячі кіно, Європейська кіноакадемія, відомі режисери, продюсери і актори багатьох країн світу. Не визнає її лише так само абсурдний російський політичний режим разом зі своїми арміями вірних телеглядачів, радіослухачів і користувачів інтернету.   Фото - Новое Время   Але ми хочемо обговорювати те, що Олег у своєму відчаї (все-таки, як іще охарактеризувати голодування?) не говорить тільки про власне повернення додому. 14 травня 2018 року він оголосив безстрокове голодування (на жаль, дійсно «безстрокових» голодувань не буває, і час спливає…) із єдиною умовою його припинення – звільнення всіх українських політв’язнів, які перебувають на території РФ. Шістдесят чотири. Політв’язні.   Список #LetMyPeopleGo (в алфавітному порядку) Абдуллаєв Теймур Абдуллаєв Узеір Абдурахманов Талят Абільтаров Рустем Абсеітов Зеврі Алієв Муслім Алімов Рефат Аметов Кязим Аметов Эрнес Асанов Алі Асанов Марлен Балух Володимир Бекіров Інвер Небієвич Белялов Мемет Бессарабов Олексій Ваітов Рустем Вигівський Валентин Гриб Павло Дадеу Микола Дегерменджи Бекір Дегерменджи Мустафа Джемаденов Эміль Джеппаров Арсен Долгополов Дмитро Дудка Володимир Захтей Андрій Зейтуллаєв Руслан Зекір’яєв Сервер Ібрагімов Тимур Ісмаїлов Рустем Карпюк Микола Клих Станіслав Коломієць Андрій Кольченко Олександр Костенко Олександр Куку Емір-Усєін Кубедінов Арсен Литвинов Сергій Мамутов Енвер Мемедінов Наріман Меметов Ремзі Мінасов Еміль Мустафаєв Сейран Панов Євген Примов Юрій (Нурі) Присіч Володимир Сайфуллаєв Ферат Салєдінов Айдер Салієв Сейран Сенцов Олег Сизонович Олексій Сірук Вадим Стогній Олексій Сулейманов Ренат Сухоносова Анна Сущенко Роман Трубач Руслан Чапух Асан Чирній Олексій Шаблій Глеб Шиптур Микола Штибліков Дмитро Шумков Олександр Шур Віктор Знаєте, іноді складається враження, що світ прагне розвиватись, країни – будувати нові типи взаємовідносин, суспільства – вчитись змінюватись на краще. І тільки один велетень на мапі світу загруз задніми лапами у минулому, а лапами передніми намагається тягнути за собою усіх, кому не пощастило опинитись поруч. Потенціал мільйонів людей країн СРСР було нівельовано, їх амбіції – знищено, а бажання самореалізації - зведено до прагнення купити до квартири якнайкращі меблі. На жаль, людина є людиною – вона адаптується і призвичаїться. На щастя, політика СРСР залишилась у минулому – або принаймні мала б залишитись. Саме тому коли Росія, просто не вбачаючи потенціалу існуючого режиму вигравати чесно, вдається до відродження підлих технік минулого… Нас охоплює злість. Але, можливо, нас охоплює іще більша огида і відчуття тотальної зневаги до режиму, а головне – до його вірних песиків. Тому що немає режиму без людей, які б його визнавали. Україні тяжко дається вирватись із срср-івського минулого. Але більшість із нас, українців, принаймні усвідомлює необхідність цього і стоїть, повзе, іде або біжить у правильному напрямку. Обличчям – до світу із баченням майбутнього, спиною – до російської агонії минулого. От тільки дуже важливо не залишати за спиною своїх. «Разом та до кінця!» - написав у своєму останньому листі Олег Сенцов. Давайте дуже сподіватись, що кінець буде – у визволенні та у тріумфі, а не у запамороченнях і відмові організму.   Фото - Радіо Свобода Сподіваючись на краще, Маргарита UAportal
    Трав 24, 2018 508
  • 17 Трав 2018
    Поки на вулиці дощить вже другий день, поговоримо із тобою, читачу, про літо :) У суботу 9 червня Прага 4 організовує традиційний мульткультурний фестиваль «Калейдоскоп», на якому від 12:00 до 20:00 будемо і ми! Ця сімейно-дружньо-культурно-інтернаціонально-розважально-освітньо-кулінарно-мистецька подія – наш фаворит вже декілька років.     Сьогодні, я думаю… точніше, я впевнена, дуже важливо знати інші культури. Дуже важливо бути відкритим і бажати зрозуміти інші культури. Саме зрозуміти: послухати, скуштувати, прочитати, протанцювати, промалювати. У сьогоднішьому глобалізованому світі можна спостерігати дуже цікаву річ: з одного боку, суспільства прямують до інтернаціональності і руйнування кордонів, зокрема ментальних; з іншого – виникає страх загубитись у інтернаціональному морі, посилюється відчуття власної національної приналежності. Таким чином, ми із тобою часто стаємо учасниками або свідками парадоксальних ситуацій: люди спілкуються, зустрічаються і працюють із десятками людей із різних країн та континентів, утім часто закриваються один від одного – начебто мультинаціональне суспільство загрожує або применшує важливість власної національності, власних коренів та власної історії. Звідси, на жаль, часто народжуються ворожість і неприязнь. Саме тому такі фестивалі як «Калейдоскоп» - важливі та прекрасні. Тому що такі фестивалі – це прояв того, як різноманітні культури можуть співіснувати разом, кожна у своїй незабутності. Як можуть доповнювати одна одну, гармонійно формуючи сучасне суспільство. І водночас – як залишаються кожна по-своєму особлива. Як адаптуються до контексту конкретної країни (у нашому випадку – Чехії), не втрачаючи зв’язку з власними коренями.     Цього року ми знову будемо на «Калейдоскопі». Знову приготуємо страви національної кухні та запропонуємо наливочки і квас – будемо частувати усіх голодних і зацікавлених :) Познайомимо людей із мистецтвом писанкарства, проведемо майстер-класи з вишивання та плетіння віночків із польових квітів. Проведемо виставку фото і плакатів. А якщо у твоїй родині є маленькі українці, обов’язково приходь із ними – адже до нас приїде українська письменниця Дзвінка Торохтушко із віршиками, а із нею – художних-ілюстратор Олександр Курило. Тож беріть малечу, дорослих, родичів, друзів, знайомих і малознайомих, а також знайомих знайомих і зустрічних перехожих – і приходьте! Ти знаєш, читачу, ми із тобою опинились, можна сказати, в епіцентрі інтернаціонального суспільста – у столиці центральноєвропейської країни. Я сподіваюсь, що твоє серце відкрите новим культурам, але залишається назавжди українським А також сподіваюсь познайомитись із тобою зовсім скоро! З любов’ю,Маргарита   Фото: Прага-4, відео: Роман Михальчук
    593 Опубліковано Marharyta Golobrodska
  • Поки на вулиці дощить вже другий день, поговоримо із тобою, читачу, про літо :) У суботу 9 червня Прага 4 організовує традиційний мульткультурний фестиваль «Калейдоскоп», на якому від 12:00 до 20:00 будемо і ми! Ця сімейно-дружньо-культурно-інтернаціонально-розважально-освітньо-кулінарно-мистецька подія – наш фаворит вже декілька років.     Сьогодні, я думаю… точніше, я впевнена, дуже важливо знати інші культури. Дуже важливо бути відкритим і бажати зрозуміти інші культури. Саме зрозуміти: послухати, скуштувати, прочитати, протанцювати, промалювати. У сьогоднішьому глобалізованому світі можна спостерігати дуже цікаву річ: з одного боку, суспільства прямують до інтернаціональності і руйнування кордонів, зокрема ментальних; з іншого – виникає страх загубитись у інтернаціональному морі, посилюється відчуття власної національної приналежності. Таким чином, ми із тобою часто стаємо учасниками або свідками парадоксальних ситуацій: люди спілкуються, зустрічаються і працюють із десятками людей із різних країн та континентів, утім часто закриваються один від одного – начебто мультинаціональне суспільство загрожує або применшує важливість власної національності, власних коренів та власної історії. Звідси, на жаль, часто народжуються ворожість і неприязнь. Саме тому такі фестивалі як «Калейдоскоп» - важливі та прекрасні. Тому що такі фестивалі – це прояв того, як різноманітні культури можуть співіснувати разом, кожна у своїй незабутності. Як можуть доповнювати одна одну, гармонійно формуючи сучасне суспільство. І водночас – як залишаються кожна по-своєму особлива. Як адаптуються до контексту конкретної країни (у нашому випадку – Чехії), не втрачаючи зв’язку з власними коренями.     Цього року ми знову будемо на «Калейдоскопі». Знову приготуємо страви національної кухні та запропонуємо наливочки і квас – будемо частувати усіх голодних і зацікавлених :) Познайомимо людей із мистецтвом писанкарства, проведемо майстер-класи з вишивання та плетіння віночків із польових квітів. Проведемо виставку фото і плакатів. А якщо у твоїй родині є маленькі українці, обов’язково приходь із ними – адже до нас приїде українська письменниця Дзвінка Торохтушко із віршиками, а із нею – художних-ілюстратор Олександр Курило. Тож беріть малечу, дорослих, родичів, друзів, знайомих і малознайомих, а також знайомих знайомих і зустрічних перехожих – і приходьте! Ти знаєш, читачу, ми із тобою опинились, можна сказати, в епіцентрі інтернаціонального суспільста – у столиці центральноєвропейської країни. Я сподіваюсь, що твоє серце відкрите новим культурам, але залишається назавжди українським А також сподіваюсь познайомитись із тобою зовсім скоро! З любов’ю,Маргарита   Фото: Прага-4, відео: Роман Михальчук
    Трав 17, 2018 593
  • 11 Трав 2018
    У Празі вчора розпочав свою роботу 24-й міжнародний книжковий ярмарок "Світ книги", який вважається другим найбільшим за розміром у Європі. Фестиваль триватиме до 13 травня. Як на справжньому святі книги себе презентує Україна, ми розповідатимемо вам в коротких оглядах.  Як повідомляє кореспондент Радіо Свобода, на цьогорічному фестивалі Україна, на відміну від попереднього року, представлена цікаво і різноманітно. На полицях українського стенду – книжки й альбоми відомих видавництв "А-ба-ба-га-ла-ма-га", "Наш формат”, "Фоліо", «Видавництво Старого Лева», «Комора» й інших. фото: Радіо Свобода   У програмі – авторські читання, дискусії з письменниками і видавцями, презентації нових книжкових видань, в тому числі й у перекладі чеською мовою. У підготовці й реалізації української програми на книжковому ярмарку у Празі взяли участь посольство України в Чехії, Український інститут книги, Чеська асоціація україністів, Міністерство культури України. Почесним гостем фестивалю є Ізраїль, країна, яка цього року відзначає 70-річчя своєї незалежності.  Головна тема зустрічей із письменниками, поетами, ученими, філософами, митцями, чиї книжки представлені на ярмарку, є події XX століття і їх вплив на розвиток світової історії. Також як одну з головних тем ярмарку організатори виділили комікс. На минулорічному, 23-му книжковому ярмарку «Світ книги», українського стенду не було. відео:Радіо Свобода Також Посольство України в Чехії, як один із головних організаторів цьогорічного українського стенду,  на своїх сторінках пише, що для участі у культурній програмі ярмарку до Праги приїхали одні з найцікавіших українських сучасних письменників, публіцистів, перекладачів, культурних та громадських діячів: Катерина Калитко, Ірина Цілик, Артем Чех, Таня Малярчук, Сергій Федорчук, Микита Григоров та Олаф Клеменсен. Учасники українських заходів - також відомі чеські автори – один з ключових письменників чеської літератури Яхим Топол та журналістка, письменниця, громадська діячка Петра Прохазкова. Загалом протягом чотирьох днів роботи ярмарку відбудеться вісім зустрічей з українськими діячами.    Український павільйон після церемонії урочистого відкриття виставки-ярмарку відвідав Міністр культури Чеської Республіки Ілля Шмід, директор ярмарку Радован Ауер та директор державної книжкової інституції Czech Lit Онджей Буддеус. Празький книжковий ярмарок та літературний фестиваль “Світ книги” – це: 642 учасники літературного фестивалю; 556 подій фестивалю; 404 учасники ярмарку; 208 стендів; 3 495 м² площі; 26 країн-учасниць фестивалю та 22 країни-учасниці ярмарку. фото: Посольство України в ЧР  Сьогодні, у обговоренні на тему “Території на межі: культур, епох, цивілізацій, війни та миру”, Катерина Калитко, Ірина Цілик, Артем Чех, Станіслав Федорчук, Олаф Клеменсон, Микита Григоров та Петра Прохазкова поділилися своїми роздумами про війну в літературі ХХІ століття, як книга сприяє маніпуляціям, і як від них боронить, презентували антологію українських письменників Донбасу, читали уривки своїх творів. фото: Посольство України в ЧР Завтра, 12 травня "Україно, давай, Україно!" - презентація книги української письменниці Тані Малярчук "Звірослав", яка перекладена чеською.  О 16:00, на території виставкового центру в малому залі Лапідаріуму Національного музею. Неділя, 13 травня о 10:00 Професійний майданчик. Презентація українського видавничого ринку та неформальна зустріч з чеськими видавцями.  Нагадуємо, що український стенд шукайте неподалеку від входу по правій стороні під номером S104 .  Далі буде...   
    691 Опубліковано Галина Андрейців
  • У Празі вчора розпочав свою роботу 24-й міжнародний книжковий ярмарок "Світ книги", який вважається другим найбільшим за розміром у Європі. Фестиваль триватиме до 13 травня. Як на справжньому святі книги себе презентує Україна, ми розповідатимемо вам в коротких оглядах.  Як повідомляє кореспондент Радіо Свобода, на цьогорічному фестивалі Україна, на відміну від попереднього року, представлена цікаво і різноманітно. На полицях українського стенду – книжки й альбоми відомих видавництв "А-ба-ба-га-ла-ма-га", "Наш формат”, "Фоліо", «Видавництво Старого Лева», «Комора» й інших. фото: Радіо Свобода   У програмі – авторські читання, дискусії з письменниками і видавцями, презентації нових книжкових видань, в тому числі й у перекладі чеською мовою. У підготовці й реалізації української програми на книжковому ярмарку у Празі взяли участь посольство України в Чехії, Український інститут книги, Чеська асоціація україністів, Міністерство культури України. Почесним гостем фестивалю є Ізраїль, країна, яка цього року відзначає 70-річчя своєї незалежності.  Головна тема зустрічей із письменниками, поетами, ученими, філософами, митцями, чиї книжки представлені на ярмарку, є події XX століття і їх вплив на розвиток світової історії. Також як одну з головних тем ярмарку організатори виділили комікс. На минулорічному, 23-му книжковому ярмарку «Світ книги», українського стенду не було. відео:Радіо Свобода Також Посольство України в Чехії, як один із головних організаторів цьогорічного українського стенду,  на своїх сторінках пише, що для участі у культурній програмі ярмарку до Праги приїхали одні з найцікавіших українських сучасних письменників, публіцистів, перекладачів, культурних та громадських діячів: Катерина Калитко, Ірина Цілик, Артем Чех, Таня Малярчук, Сергій Федорчук, Микита Григоров та Олаф Клеменсен. Учасники українських заходів - також відомі чеські автори – один з ключових письменників чеської літератури Яхим Топол та журналістка, письменниця, громадська діячка Петра Прохазкова. Загалом протягом чотирьох днів роботи ярмарку відбудеться вісім зустрічей з українськими діячами.    Український павільйон після церемонії урочистого відкриття виставки-ярмарку відвідав Міністр культури Чеської Республіки Ілля Шмід, директор ярмарку Радован Ауер та директор державної книжкової інституції Czech Lit Онджей Буддеус. Празький книжковий ярмарок та літературний фестиваль “Світ книги” – це: 642 учасники літературного фестивалю; 556 подій фестивалю; 404 учасники ярмарку; 208 стендів; 3 495 м² площі; 26 країн-учасниць фестивалю та 22 країни-учасниці ярмарку. фото: Посольство України в ЧР  Сьогодні, у обговоренні на тему “Території на межі: культур, епох, цивілізацій, війни та миру”, Катерина Калитко, Ірина Цілик, Артем Чех, Станіслав Федорчук, Олаф Клеменсон, Микита Григоров та Петра Прохазкова поділилися своїми роздумами про війну в літературі ХХІ століття, як книга сприяє маніпуляціям, і як від них боронить, презентували антологію українських письменників Донбасу, читали уривки своїх творів. фото: Посольство України в ЧР Завтра, 12 травня "Україно, давай, Україно!" - презентація книги української письменниці Тані Малярчук "Звірослав", яка перекладена чеською.  О 16:00, на території виставкового центру в малому залі Лапідаріуму Національного музею. Неділя, 13 травня о 10:00 Професійний майданчик. Презентація українського видавничого ринку та неформальна зустріч з чеськими видавцями.  Нагадуємо, що український стенд шукайте неподалеку від входу по правій стороні під номером S104 .  Далі буде...   
    Трав 11, 2018 691