View By Date

Tags

Statistics

  • 472
    Blogs
  • 36
    Active Bloggers
Це несерйозно: 5 blogs
  • 13 May 2018
    Та ну вас з тим Євровіжином! Ні голосу, ні слуху. І класика жанру: нема вокалу, то покажемо цицьки і дупи. Надувні. Або чесно заявимо про нетрадиційку в ліжку, бо це на євросценах помагає краще за сопрано, тенор і вміння прив`язати голосовими звязками всі ноти вищої октави. А піпл і бек-вокал схаває, ні? Моя думка така: хоч би вже навчились на тих бек-вокалах виїжджати, чи що? І таланти шукати за якимись іншими критеріями. Бо апаратура - то, ясна річ, добре. Але ж, якщо голосовий апарат працює в режимі мінету, то робіть те, що вмієте по маленькому і не пробуйте співати з великої сцени.От в нас у Кременці є Сірожа. Виходить він ночами на гору Звіринець та й співає все і любе. І таким низьким гортанно-прокуреним баритоном, що солов`ї з дерев падають, кури несуть яйця з трьома жовтками, корови несамовито дояться, а собаки бентежно по селі валують.Коли Сірожа співає на горі Звіринець, то в дівок аж на Калинівці та Бонівці майтки і станики злітають самі собою. І з багатьма відбувається непорочне зачаття. Правду кажу, бо в тих околицях купа дітей схожі на Сірожу, як дві краплі води. Цього феномену вчені і доктори кременецькі досі не можуть пояснити. Тобто: всі знають, що капнуло в Сірожі, але як воно стало дитиною на другому кінці села - ніхто не знає. От що таке бик-вокал, люди. А не те, що нам показують і дають послухати. Але то таке. Євровіжин - то так собі. Забавка. Набагато цікавіші його обговорення. Там. У них, в Домодєдовських єбєнях.Колись, як не було телевізора, то каже мій Пращур, що всі ̶п̶р̶и̶д̶у̶р̶к̶и̶ експерти сходились коло криниці. Так було, коли Маруся Чурай презентувала пісню "Ой, не ходи, Грицю!". Навіть, чоловіки тоді пішли до криниці погомоніти. З коромислами, аякже. Коромисло - то був вагомий аргумент для відвертої розмови з опонентом. Бо пан отаман забороняв у культурних дискусіях вживати шаблі та пістолі.Маруся тоді не виграла фінал. Але пісню її досі співають. Але я не про те. Я про домодєдовські канали. Це такий треш, що слів немає. Паралельна реальність.Sru.TV.Сидять в студії ̶п̶р̶и̶д̶у̶р̶к̶и̶ експерти їхні, щелепами узкими цьмакають, пики свої ̶т̶у̶п̶е̶з̶н̶і̶ музикознавчі в розумні лиця покривили, очима на суфлерське табло втупились і пальчиками "Дєньпабєди" по столу вицокують. - Ето бил сімвол домодєдовских єбєнєй! - Каже якийсь іскуствовєд по фамілії Разносол.- Даааа... Лєдяная гара на сценє і на нєй дєвачька-інвалід - ето наш Запорєбрік ... - Тягне за ним балєріна Дома офіцерів з Тобольська з рожою парторга общепіта.- Живая, пающяя душа в бесчувствєнном лєдяном океанє нєнавісті, - продовжує ̶к̶у̶р̶в̶а̶ дуже відома співачка з України.- Наши дєди нікагда б такого нє дапустілі! - Хрипить ветеран совєцкого естрадного мінету і гримає кулаком по столу.Від чого у балєріни з рожою партогра відпадає накладний ніготь.- Клєй нєкачествєнний, - вибачається балєріна.- Наши дєди нікагдаби не разрєшилі молодьожі такой клєй! - Виголошує ветеран.- Всьо такі, - перебиває їх ведучий. - Как случілось так, что ми пролєтєлі?- Ето уже ставіцца закономєрностью, пачєму-то! - Вигукує депутат Госдуми, женоподібна істота з обличчям цілковитої дури в гімнастерці і пілотці, прикрученій до шиньйону невидимками з булижниками від Сваровскі.- Нє знаю! - Кричить з монітора в студії продюсер. - Всьо же учлі. Всьо, чьто прокатіло би в Європє. Поющая дєвачька-інвалід, одьожку єй купілі у циган на вокзалє, кольца, серьожкі, коляска, несправєдлівая ізоляция страни - льод на сценє і лужа.- І чьто? - Тоном інвізитора питає ведучий.- Нє прокатіло, - червоніє продюсер.- Пачєму? Может там турнікєтов не било?- Билі, - виправдовується продюсер. - Ми на коляскє дєвачькі спєциально кальоса мєнялі в Чопє.- Дєди нікагда би нє разрєшилі такіє кальоса! - Кричить ветеран.- Нам єщьо в Чопє мєстниє сказалі, что нє прокатіт, - Витирає замацаним шмаркальником піт із чола продюсер.- Зглазілі! - Репетує депутат Госдуми. - Ето украінци нас в Чопє сглазілі.- А давайтє спросім в украінцев! - Каже ведучий.На моніторі з`являється Чопська митниця і її головний стрілочник пан Фоштер.- Пачєму ми нє прашлі? - Питає його власкор Sru.TV.- А бо я годен знати? - Каже пан Фоштер. - То ж ви поребрики по самі помідори вистроїли, а як через них калікам та убогим ходити не подумали.- Зглазілі! - Кричить депутат Госдуми. - Ето он і сглазіл! Бєшений! Смотрітє: у нево на усах красная пєна. Фашист!- Тю! Дурна, - каже пан Фоштер. - То мені юшка з паприкашу присохла. Але його ніхто не слухає. Студія зайнята голосуванням на тему: наврочили їх українці, чи ми просто фашисти. 86% кажуть, що питання можна поєднати.- Патаму я і уєхала с Украіни! - Схлипує к̶у̶р̶в̶а̶ відома українська співачка. - Нас такіх міліони. Каториє вот ето вот нє смоглі винєсті.- Бєднєнькая! - співчуває їй балерина.- Ми тєбє вєрньом всьо в зад! - Заспокоює та обіймає співачку ветеран.- Спасіба! - Каже ̶к̶у̶р̶в̶а̶ співачка і вдячно відсовується від нього.- А давайтє спросім у простих людєй! - Оголошує ведучий. - У самих простих домодєвцев.На екрані з`являється домодєдовська глибинка. На порозі багатоповерхівки, перебудованої по технології пожежі в курну ізбу, сидить мужик в камуфлі, жлуктить щось мутне з пляшки і курить чинарика. Поряд з ним на пеньку знаходяться оселедець і нещасний зашмульганий кіт.- Мущіна! - звертається до нього кореспондент. - Как ви думаєтє: пачєму ми не взялі Євровідєніє?Мужик піднімає на нього посоловілі очі, допиває з пляшки, свистить в горлечко і смачно занюхує котом.Після чого дає коту шматок оселедця, простягує ведучому пляшку і каже:- Дуй!Ведучий дує.- Да нє в бутилку, а по бутилку! - Ірже мужик. - Дєнь пабєди! - Ви нє понялі, - каже креспондент. - Я спрашиваю: пачєму ми нє взялі Євровідєніє?- Патаму шо гарючеє кончілось!- Вот она - прічіна всєх наших нєудач! - Каже ведучий в студії. І ето прі том, что сідім то ми на трубє!.- Дєди Бєрлін бралі бєз горючєго! - Наставляє ветеран.- А давайтє спросім саміх європєйцев! - Оголошує ведучий. На екрані з`являється шляхетна Варшава і пан Мар`янек- Ви знаєтє, - звертається до нього власкор Sru.TV, - чьто ми не взялі Евровіденіє?- Tak. I miałem to w dupie, proszę pana!- Чьто он гаваріт? - Питає ведучий.- Гаваріт, чьто поддєрживает Ірландію.- Ato! - Киває головою пан Мар`янек.- Ви поддєрживаєтє Ірландію? Страна консєрватівного католіцизма поддєрживаєт гєєв?- Самі ви - консерви лупані. А я підримую бійців АТО!В студії починається немислимий хаос і какофонія. У ветерана починається напад побєдобєсія, ̶к̶у̶р̶в̶а̶ відома українська співачка нервово пригадує мову, депутатка Госдуми падає в обморок, а країна, котра плаче над цим серіалом, втрачає свідомість.Коли все трохи втихомирюється, ведучий дивиться в камеру очима дохлої камбали:- А чьто думают в самой Португаліі прастиє люді?На екрані святковий Лісабон і Хосе з радісною посмішкою.- Как ви думаєтє, дон Хосе, пачєму ми пралєтєлі на Євровідєніі? - питає його власкор Sru.TV.- Essa é a lei da madeira compensada! - Радісно відповідає Хосе.- Чьто? - Перепитує його ведучий.- О! - Лускає себе по чолу Хосе! Você não entende o idioma! - Чьто? - Не розуміє ведучий.- То в нас у Теребовлі в подібних ситуаціях так кажуть. - Пояснює Хосе.- Чьто? - Витріщається на нього ведучий? - Чьто ето?- Закон фанери! - Регочеться Хосе. - Вона завжди пролітає.В студії зависає могильна тиша. Чути, як скриплять опори Останкінської вежі і ворушаться костомахи в мавзолеї.Щось дзвенить. Ведучий дістає телефона з кишені.- Да! Да! Владімір Владімірич! Да!І зі щасливою посмішкою втонулого в пубертатних ілюзіях ідіота, оголошує на камеру:- У нас на связі наш дорогой і любімий прєзідєнт.На моніторі з`являється козявкувата постать власника Запорєбрика, який оголошує, що по приїзді дамой, дівчинка-інвалід отримає в подарунок вимпел, грамоту, перехідний прапор, якісь таблетки, рулон бумаги з його президентським портретом, право довічно співати на сходах собору Василія Блаженного і бантик з переможної стрічки.Студія ридає і голосує за мір во всьом мірє. Депутатка Госдуми обіцяє подарити їй пілотку, але без заколки. Наша ̶к̶у̶р̶в̶а̶ відома українська співачка своє плаття з фестивалю "Червона рута -1992", якщо знайде його, а мужик із домодєдовської глибинки обіцяє написати заповіт на ізбу, оселедця і кота.Всі аплодують стоячи. - Ми єщьо всєм покажем! - Кричить депутат Госдуми. Ветеран естрадного мінету затягує :- Дєньпабєди! Как он бил от нас дальок!- Как в ізбє патухшей таял угольок! - Тягне за ним мужик.Кіт і оселедець промовисто мовчать...*****NB Я не сміюся над дівчинкою в інвалідному візку. Я, взагалі, не сміюсь. Бо це не смішно. Це страшно і показово. Колос на глиняних ногах. Країна з пробуханими і промитими дурнуватною пропагандою мізками в інвалідному візку історії. Котра розповзлась на 1/6 частину суші, але ніяк не може знайти собі місця в людській спільноті.Вони ще покажуть... Вірю - покажуть. В когось вкрадуть і покажуть. Бо на своє не здатні. ПС. А наш Сірожа, таки, краще співає! В нього такий бик-вокал, що Євровіжину вашому і не снилось! Оповідання надане UAPORTAL Дзвінкою Торохтушко Публікується мовою оригіналу з дозволу авторки. фото "День"
  • Та ну вас з тим Євровіжином! Ні голосу, ні слуху. І класика жанру: нема вокалу, то покажемо цицьки і дупи. Надувні. Або чесно заявимо про нетрадиційку в ліжку, бо це на євросценах помагає краще за сопрано, тенор і вміння прив`язати голосовими звязками всі ноти вищої октави. А піпл і бек-вокал схаває, ні? Моя думка така: хоч би вже навчились на тих бек-вокалах виїжджати, чи що? І таланти шукати за якимись іншими критеріями. Бо апаратура - то, ясна річ, добре. Але ж, якщо голосовий апарат працює в режимі мінету, то робіть те, що вмієте по маленькому і не пробуйте співати з великої сцени.От в нас у Кременці є Сірожа. Виходить він ночами на гору Звіринець та й співає все і любе. І таким низьким гортанно-прокуреним баритоном, що солов`ї з дерев падають, кури несуть яйця з трьома жовтками, корови несамовито дояться, а собаки бентежно по селі валують.Коли Сірожа співає на горі Звіринець, то в дівок аж на Калинівці та Бонівці майтки і станики злітають самі собою. І з багатьма відбувається непорочне зачаття. Правду кажу, бо в тих околицях купа дітей схожі на Сірожу, як дві краплі води. Цього феномену вчені і доктори кременецькі досі не можуть пояснити. Тобто: всі знають, що капнуло в Сірожі, але як воно стало дитиною на другому кінці села - ніхто не знає. От що таке бик-вокал, люди. А не те, що нам показують і дають послухати. Але то таке. Євровіжин - то так собі. Забавка. Набагато цікавіші його обговорення. Там. У них, в Домодєдовських єбєнях.Колись, як не було телевізора, то каже мій Пращур, що всі ̶п̶р̶и̶д̶у̶р̶к̶и̶ експерти сходились коло криниці. Так було, коли Маруся Чурай презентувала пісню "Ой, не ходи, Грицю!". Навіть, чоловіки тоді пішли до криниці погомоніти. З коромислами, аякже. Коромисло - то був вагомий аргумент для відвертої розмови з опонентом. Бо пан отаман забороняв у культурних дискусіях вживати шаблі та пістолі.Маруся тоді не виграла фінал. Але пісню її досі співають. Але я не про те. Я про домодєдовські канали. Це такий треш, що слів немає. Паралельна реальність.Sru.TV.Сидять в студії ̶п̶р̶и̶д̶у̶р̶к̶и̶ експерти їхні, щелепами узкими цьмакають, пики свої ̶т̶у̶п̶е̶з̶н̶і̶ музикознавчі в розумні лиця покривили, очима на суфлерське табло втупились і пальчиками "Дєньпабєди" по столу вицокують. - Ето бил сімвол домодєдовских єбєнєй! - Каже якийсь іскуствовєд по фамілії Разносол.- Даааа... Лєдяная гара на сценє і на нєй дєвачька-інвалід - ето наш Запорєбрік ... - Тягне за ним балєріна Дома офіцерів з Тобольська з рожою парторга общепіта.- Живая, пающяя душа в бесчувствєнном лєдяном океанє нєнавісті, - продовжує ̶к̶у̶р̶в̶а̶ дуже відома співачка з України.- Наши дєди нікагда б такого нє дапустілі! - Хрипить ветеран совєцкого естрадного мінету і гримає кулаком по столу.Від чого у балєріни з рожою партогра відпадає накладний ніготь.- Клєй нєкачествєнний, - вибачається балєріна.- Наши дєди нікагдаби не разрєшилі молодьожі такой клєй! - Виголошує ветеран.- Всьо такі, - перебиває їх ведучий. - Как случілось так, что ми пролєтєлі?- Ето уже ставіцца закономєрностью, пачєму-то! - Вигукує депутат Госдуми, женоподібна істота з обличчям цілковитої дури в гімнастерці і пілотці, прикрученій до шиньйону невидимками з булижниками від Сваровскі.- Нє знаю! - Кричить з монітора в студії продюсер. - Всьо же учлі. Всьо, чьто прокатіло би в Європє. Поющая дєвачька-інвалід, одьожку єй купілі у циган на вокзалє, кольца, серьожкі, коляска, несправєдлівая ізоляция страни - льод на сценє і лужа.- І чьто? - Тоном інвізитора питає ведучий.- Нє прокатіло, - червоніє продюсер.- Пачєму? Может там турнікєтов не било?- Билі, - виправдовується продюсер. - Ми на коляскє дєвачькі спєциально кальоса мєнялі в Чопє.- Дєди нікагда би нє разрєшилі такіє кальоса! - Кричить ветеран.- Нам єщьо в Чопє мєстниє сказалі, что нє прокатіт, - Витирає замацаним шмаркальником піт із чола продюсер.- Зглазілі! - Репетує депутат Госдуми. - Ето украінци нас в Чопє сглазілі.- А давайтє спросім в украінцев! - Каже ведучий.На моніторі з`являється Чопська митниця і її головний стрілочник пан Фоштер.- Пачєму ми нє прашлі? - Питає його власкор Sru.TV.- А бо я годен знати? - Каже пан Фоштер. - То ж ви поребрики по самі помідори вистроїли, а як через них калікам та убогим ходити не подумали.- Зглазілі! - Кричить депутат Госдуми. - Ето он і сглазіл! Бєшений! Смотрітє: у нево на усах красная пєна. Фашист!- Тю! Дурна, - каже пан Фоштер. - То мені юшка з паприкашу присохла. Але його ніхто не слухає. Студія зайнята голосуванням на тему: наврочили їх українці, чи ми просто фашисти. 86% кажуть, що питання можна поєднати.- Патаму я і уєхала с Украіни! - Схлипує к̶у̶р̶в̶а̶ відома українська співачка. - Нас такіх міліони. Каториє вот ето вот нє смоглі винєсті.- Бєднєнькая! - співчуває їй балерина.- Ми тєбє вєрньом всьо в зад! - Заспокоює та обіймає співачку ветеран.- Спасіба! - Каже ̶к̶у̶р̶в̶а̶ співачка і вдячно відсовується від нього.- А давайтє спросім у простих людєй! - Оголошує ведучий. - У самих простих домодєвцев.На екрані з`являється домодєдовська глибинка. На порозі багатоповерхівки, перебудованої по технології пожежі в курну ізбу, сидить мужик в камуфлі, жлуктить щось мутне з пляшки і курить чинарика. Поряд з ним на пеньку знаходяться оселедець і нещасний зашмульганий кіт.- Мущіна! - звертається до нього кореспондент. - Как ви думаєтє: пачєму ми не взялі Євровідєніє?Мужик піднімає на нього посоловілі очі, допиває з пляшки, свистить в горлечко і смачно занюхує котом.Після чого дає коту шматок оселедця, простягує ведучому пляшку і каже:- Дуй!Ведучий дує.- Да нє в бутилку, а по бутилку! - Ірже мужик. - Дєнь пабєди! - Ви нє понялі, - каже креспондент. - Я спрашиваю: пачєму ми нє взялі Євровідєніє?- Патаму шо гарючеє кончілось!- Вот она - прічіна всєх наших нєудач! - Каже ведучий в студії. І ето прі том, что сідім то ми на трубє!.- Дєди Бєрлін бралі бєз горючєго! - Наставляє ветеран.- А давайтє спросім саміх європєйцев! - Оголошує ведучий. На екрані з`являється шляхетна Варшава і пан Мар`янек- Ви знаєтє, - звертається до нього власкор Sru.TV, - чьто ми не взялі Евровіденіє?- Tak. I miałem to w dupie, proszę pana!- Чьто он гаваріт? - Питає ведучий.- Гаваріт, чьто поддєрживает Ірландію.- Ato! - Киває головою пан Мар`янек.- Ви поддєрживаєтє Ірландію? Страна консєрватівного католіцизма поддєрживаєт гєєв?- Самі ви - консерви лупані. А я підримую бійців АТО!В студії починається немислимий хаос і какофонія. У ветерана починається напад побєдобєсія, ̶к̶у̶р̶в̶а̶ відома українська співачка нервово пригадує мову, депутатка Госдуми падає в обморок, а країна, котра плаче над цим серіалом, втрачає свідомість.Коли все трохи втихомирюється, ведучий дивиться в камеру очима дохлої камбали:- А чьто думают в самой Португаліі прастиє люді?На екрані святковий Лісабон і Хосе з радісною посмішкою.- Как ви думаєтє, дон Хосе, пачєму ми пралєтєлі на Євровідєніі? - питає його власкор Sru.TV.- Essa é a lei da madeira compensada! - Радісно відповідає Хосе.- Чьто? - Перепитує його ведучий.- О! - Лускає себе по чолу Хосе! Você não entende o idioma! - Чьто? - Не розуміє ведучий.- То в нас у Теребовлі в подібних ситуаціях так кажуть. - Пояснює Хосе.- Чьто? - Витріщається на нього ведучий? - Чьто ето?- Закон фанери! - Регочеться Хосе. - Вона завжди пролітає.В студії зависає могильна тиша. Чути, як скриплять опори Останкінської вежі і ворушаться костомахи в мавзолеї.Щось дзвенить. Ведучий дістає телефона з кишені.- Да! Да! Владімір Владімірич! Да!І зі щасливою посмішкою втонулого в пубертатних ілюзіях ідіота, оголошує на камеру:- У нас на связі наш дорогой і любімий прєзідєнт.На моніторі з`являється козявкувата постать власника Запорєбрика, який оголошує, що по приїзді дамой, дівчинка-інвалід отримає в подарунок вимпел, грамоту, перехідний прапор, якісь таблетки, рулон бумаги з його президентським портретом, право довічно співати на сходах собору Василія Блаженного і бантик з переможної стрічки.Студія ридає і голосує за мір во всьом мірє. Депутатка Госдуми обіцяє подарити їй пілотку, але без заколки. Наша ̶к̶у̶р̶в̶а̶ відома українська співачка своє плаття з фестивалю "Червона рута -1992", якщо знайде його, а мужик із домодєдовської глибинки обіцяє написати заповіт на ізбу, оселедця і кота.Всі аплодують стоячи. - Ми єщьо всєм покажем! - Кричить депутат Госдуми. Ветеран естрадного мінету затягує :- Дєньпабєди! Как он бил от нас дальок!- Как в ізбє патухшей таял угольок! - Тягне за ним мужик.Кіт і оселедець промовисто мовчать...*****NB Я не сміюся над дівчинкою в інвалідному візку. Я, взагалі, не сміюсь. Бо це не смішно. Це страшно і показово. Колос на глиняних ногах. Країна з пробуханими і промитими дурнуватною пропагандою мізками в інвалідному візку історії. Котра розповзлась на 1/6 частину суші, але ніяк не може знайти собі місця в людській спільноті.Вони ще покажуть... Вірю - покажуть. В когось вкрадуть і покажуть. Бо на своє не здатні. ПС. А наш Сірожа, таки, краще співає! В нього такий бик-вокал, що Євровіжину вашому і не снилось! Оповідання надане UAPORTAL Дзвінкою Торохтушко Публікується мовою оригіналу з дозволу авторки. фото "День"
    May 13, 2018 9519
  • 09 May 2018
     А у UAportal нова авторка - талановита українська письменниця, журналіст, блогер і чудова людина  Дзвінка Торохтушко ( справжнє ім'я Любов Бурак). Її оповідання і огляди без сумніву завоюють ваші серця. Виділіть для себе декілька хвилин відпочину, заваріть горнятко доброї кави, або духмяного чаю, і насолодлжуйтесь весняним оповіданям  "Зелений борщик".  В березні що не день - то сім п`ятниць. Потерпи, Каштанко! Сніг злізе з гір і поскачемо з тобою на свіжу зелень, - зітхав дідо, досипав у ясла вівса і великим дерев`яним гребенем вичісував кобилі гриву.А сніги лежали на горах кошлатими шапками. Від них гори здавались ще вищими, красивими і неприступними. Сніги були високими і розлогими, стежки в них нагадували тунелі лабіринту. Людей, які ходили тими стежками не було видно . Лише шапки пливли над кучугурами.Отак дивишся з вікна, а стежкою через Чернечину пливе шапка дядька Андрія. І сонечко з гори її підсвічує, зайчики по білому снігу пускає. Бо шапка лисяча, руда і блискуча. Дядько її за тридцять карбованців купив на ринку в Дубні років з десять тому. І з тих пір щоразу коло церкви, коли по службі люди говорили про те, про се, хвалився, що такого майстра, як той поліщук, що йому шапку продав, більше ніде на світі немає. Бо той поліщук після вичинки шкур, ще витримує їх тиждень в розчині живиці, дубової кори і секретних додатків, від чого шкура робиться м`якою, хутро блистить, а міль втрачає апетит і оминає шапку десятою дорогою. Мій дідо сміявся з того і казав, що ніяких секретних додатків немає, поліщук просто цюняє в той розчин, як то роблять всі кожум`яки. От шапка і блищить, як собачі яйця.Дядько Андрій невдоволено фиркав, затоптував мовчки недопалка в сніг, брав свою дружину тітку Люсю під руку і поважно йшов з нею до гастроному по недільну чекушку.Тітка Люся теж мала шапку від того поліщука з Дубна, але кролячу, високу і білу. Як сніги в горах. І сама була жінкою чималенькою, високою і пишно в тілі. Як Лиса гора у сніговій шапці.Так вони і йшли березневими сніговими стежками з дядьком Андрієм. Наче дві невеличкі гори поміж Чернечиною І Бонівкою. Одна в білій шапці, а друга - в рудій лисячій. Наче кружалко сонця в отому сніговому безмежжі.А повітря березневе уже пахло весною. Сонечко вставало з-за гір щодня раніше, підіймалось вище і було все теплішим. Ворони покидали місто і довго кружляли в небі галасливими темними зграями. Вербові котики пробивали тонкі шкаралупки бруньок і тягнулись до сонечка. Часом здавалось, що вербовим котикам холодно і вони мерзлякувато дрижать та хочуть назад у бруньках сховатися. То вітер. Теплий весняний вітер залітав у гори. Від його подуву танули сніги і з`являлись перші проталини. А на них - проліски, скороздри, черемша.Дідо зачіпляв Каштанці вуздечку, брав повід і вів кобилу в гори. Приносив додому з тих перших проталин молоду черемшу до хати і бабця пекла до неї свіжий хліб у п`єцові або витомлювала в горщику гречану кашу на оливі з цибулькою.Нестерпно хотілось свіжого і зеленого. А в льоху закінчувались макові ренети і семеренки. Лишались тільки дрібні тарольки і космини. Бабця терла їх з морквою і перемішувала з медом. - Треба ж Гамнові якісь атаміни давати, шоб воно кістками не торохтіло і на людину було схоже. От якби ще було щось від того, щоб язиком не мололо, як дурне...Було смачно, особливо зі свіжим хлібом з п`єцу, але чогось бракувало. Бракувало весни в їжіТому дідо з тими в`язанками черемші... Він був для нас із Питровною символом весни. Уже було можна!Ми взувалися у високі биті валянки з чунями, закутувались у кролячі шуби і йшли танучими заметами до лісу. На Лису гору. Збіглі сніги там лишали за собою темні проталини, їх нагрівало сонечко і молода зелень швидко проростала під скелею. Зелено-брунатні листочки кропиви визирали з-під камінців, обпікали долоні, котрі потім свербіли весь день, але ми набирали рівно півкошика тої кропиви. Бо решту... Трохи збоку на осонні вже пробивалися крізь торішню траву зелені листочки дикого щавлю. Він ріс там невеликою галявиною, трохи схожою з відстані на силует риби. І ми з Питровною гралися в моряків, котрі на ту рибу полюють. Зривали зелені листочки, спочатку наїдались ними до несхочу і ледве не оскоми, а потім набирали до кошика.Молодий щавель пахнув якось так свіжо, тепло і з нотками приморозків... Весною він пахнув.Ми приносили кошика з зеленню додому і просили бабцю приготувати нам...весну. Бабця казала до діда:- Чуєш, Михалку, що каже? Дай мені тут першу таблетку від Гамна, бо воно мене зараз доведе до сказу. Весну варити просить! Я знаю, що то в роддомі винні, бо або вкинули, як воно родилось, або пуповину перетиснули зарано і розум в голову не попав. От воно і сплітає тепер всяке. Скажи їй щось, бо тако як ляпне де на людях, то засміють...Тітка Надя люто підтримувала бабцю і казала, що весну в піст варити не годиться. Бо Бозя нагнівається і пошле заворот кишок, грижу, "пиндицит" і неврожай на огірки. А Гамнові треба заборонити бібліотечні книжки і відправити читати Псалтиря над померлими - то хоч три карбованці за ніч заробить і в гріхи не залізе.- Ціхо, квоки! - Відказував дідо і йшов до льоху.Березень - то був час, коли великодній кабан ще нагулював сало в хліві, а з різдвяного лишились тільки пересолені костомахи, складені в льохові в трилітрових слоїках і закручених металевими кришками. Бо так надійніше. Бо "срань котяча", тобто кіт Васька розледачів і мишей не ловить, тільки нявчить у стрісі.Дідо приносив з льоху слоїк тих костомах і бабця їх ділила на "дві весни". Другу досипала сіллю і дідо заносив слоїка назад до льоху, а першу частину бабця вимочувала тричі в теплій воді і клала до баняка варитись. Давала нам з Питровною дві шумівки, щоб ми збирали накип і піну на бульйоні, а сама ставила на вогонь ківшика з яйцями і чистила картоплю, моркву, корені петрушки і велику цибулину.Ми з Питровною знімали піну в баняку, кіт Васька терся нам об ноги і вимогливо нявчав. А ми хитро переморгувались. Бо приготування весни, то було не просто стравою, то був цілоденний ритуал. І закінчувався він пізно вночі, коли всі вже спали. Окрім нас, тітки Наді і кота Васьки. За участь в цьому ритуалі кіт отримував піну з бульйону, а ми з Питровною після того як бабця випивала другу таблетку від Гамна, ту, що, коли воно її вже довело до сказу - лозину. Але то таке...Коли костомахи уварювались ледь не до стану холодцю, бабця ретельно оббирала з них м`ясо і виколупувала кіствовий мозок.- Для Гамна, щоб воно хоч поїло мозку, раз свого не має. Кістки дідо виносив Рябкові, а все решту бабця складала назад до казана, доводила до кипіння, ми з Питровною знову "штирма лівими дзюравими руками " знімали піну, а бабця клала в казан порізану картоплю і корінь петрушки. Коли вони були готові, заправляла засмажкою з цибулі і моркви і знову давала трохи покипіти. А ми чистили не зовсім вистуджені яйця. Бо їх треба у страву класти теплими. Так бабця казала.У ванькирі тітка Надя чіпляла православні підкови на всі зуби і через них голосно молилася Акафіста до всіх святих, щоб простили оскоромлених грішників, наслали на них тільки грижу, "пиндицит" і заворот кишок, але не допустили неврожаю на огірки. А потім приходила до кухні і казала бабці, що яйця в піст заборонені церковним начальством і монастирськими уставами. Навіть, святий Йов ніколи в піст не їв яєць, бо то є гріхом.Бабця відповідала тітці, що ліпше б вона йшла до монастиря або шукала собі якогось Йова, хай і з пісними яйцями, аби роботящого. Бо дідо вже не годен коло Каштанки ходити, а сама тітка не те, що в кобилах, а і в конях не розбирається, бо до сорока літ так і не нажила собі ніякого скакуна.Тітка Надя казала бабці, що випнуться нам ті яйця в піст боком. І що з тих яєць можна висидіти курчат. На що бабця відповідала, що якби тітка найшла собі такі, що випинаються в хлопа в штанах, то не досиділа б до сивої коси і не переймалась би курячими.- Ціхо квоки! - Гримав дідо. - Ворушіться, бо в мене вже кишки марша грають, зараз слиною вдавлюся. Помру - що без мене будете робити?- Дідусю, ми з Питровною над вами Псалтиряпочитаємо. - Заспокоювала я діда.- Без грошей, - додавала Питровна.Дідо сміявся, бабця хапалась за голову, а тітка Надя дивилась на нас поглядом інвізитора.- Бабцю! Питровна правду каже, що безкоштовно. Бо дідо вже буде неживий, а ви за три карбованці зайця в полі заганяєте. Бабця сплескувала в долоні:- Михалку! Богом прошу: дай мені ту другу таблетку від Гамна, бо воно вже мене до сказу довело!- Бабцю, ну ви ж самі так казали, коли бабу Хтодорчиху ховали і монашка, що вичитувала Псалтиря, взяла з дядька Макара три карбованці...Бабця хапала лозину, але мусила її відкласти, бо в баняку якраз перекипіла засмажка. Дідо йшов надвір і приносив з грядки жменьку маленьких листочків кореневої пертушки, котра зимувала під снігом. А бабця заливала в баняк півлітри сметани, чекала поки закипить, докладала дров у плиту, відчиняла повністю піддувало, щоб був великий вогонь. І щойно в баняку забулькувало і закипало, кидала туди ложку солі, дрібку чорного перцю і всипала, наскубані мною і Питровною кропиву і щавель. Зверху притрушувала листочками петрушки, помішувала великою дерев`яною ложкою і принюхувалась, коли воно буде готове. Бабця готовність всіх страв визначала по запаху.А запах у кухні був такий! Весною там пахнуло...- Борщик готовий, - казала бабця і ставила баняк на на середину столу на стару дерев`яну підставку, помережану кругами від баняків і років.Ми сідали обідати. Тітка Надя демонстративно їла розіргіту пинцакову кашу з квашеною капустою і запивала її простою водою. А ми вдихали, насолоджувались і смакували зелений борщик.- Мозок їж! - Наказувала бабця. - Може він тобі з кендюха до голови зайде.- Який приклад ви даєте дитині? - сичала тітка Надя.- Яйця, м`ясо, сметана в піст!- Якби ти вчасно комусь дала, то мала б уже, може, і своїх дітей. А так тіко на гімні сметану шукєш - відказувала їй бабця.- Ціхо, квоки! - Казав дідо, брав велику скибку домашнього хліба, намащував її черемшою, перетертою з часником і сметаною, вмочав у борщик, заплющував очі і з насолодою смачно сьорбав зелений борщик.Увечері уже вся родина смакувала тим борщем. І у всіх на обличчях блукали якісь теплі, майже сонячні посмішки. Наче бабця і справді приготувала весну.А потім ми з Питровною впрошували бабцю, аби дозволила Питровні в нас ночувати. В теплому запічкові за кухнею, де в маленькому віконечку завжди світив місяць і гойдались гілки старої груші, на яку приліта, певно, так само древній сич і голосно пугукав. Бабця, трішки побурчавши, для годиться, дозволяла. І ми під монотонне муркання кота Васьки чекали ночі, наслухаючи як дорослі вмощуються спати.І, щойно всі затихали, а дідо починав голосно хропіти, рипіли двері до ванькира. Тітка Надя нечутно прослизала на кухню, тихцем знімала з баняка кришку і прямо звідти зачерпувала ложкою зелений борщик. За кожною ложкою тричі хрестилась і шепотіла:" Господи, прости мене грішну... Пошли мені хоч пиндицит, хоч грижу, тільки не допусти, щоб огірки мокляками поставали..."Ми з Питровною давали їй можливість достаньо оскоромитись, а потім лоскотали кота Ваську і він з несамовитим м`явкотом кидався від нас на кухню, впивався кігтями в тітчині ноги і дряпався по ній вгору спочатку на груди, а потім аж до плечей.Тітка голосно скрикувалаі і починала вддирати від себе кота, ложка з дзенькотом падала на долівку.- Чотри б тебе забрали, котяча срань! - Репетувала тітка.- Михалку! - Прокидалась бабця. - Ой! Не витримаю! Дай мені бігом таблетки від Гамна, бо я зараз її приб`ю! - Та що ж ти за Гамно таке! - Озивалась мама. - Ні вдень, ні вночі спокою нема!- Мааа! То не я. То не ми. То тітка борщем оскоромилась і Бозя її Ваською покарав. - То все через ті книжки бібліотечні! - заводила своєї тітка. - Читала б Псалтиря, то, може, б вилюдніла! А ще ви, мамо, зі своїми яйцями в піст і сметаною!...- Іди сама почитай Псалтиря, - відповідала їй бабця. - Може там є адреса якого монаха. Хай і без яєць, аби роботящий був.- Ціхо, квоки! - Буркав з ліжка дідо. - Мені завтра рано вставати, Каштанку на зелене вивести треба.***З тих пір стільки талої води збігло з моїх гір, що, напевно, нею можна було повернути у міжгір`я давнє сарматське море.Але щоразу як надходить березень, мені хочеться весни. Тієї, з розпашілого від жару баняка, з першої зелені, котра пахне так пряно, терпко, тепло. Так рідно.І я варю зелений борщик. Дкивлюсь як мружаться від задоволення мої дівчатиська, як Зайко, точно як колись мій дідо вмочає скибку хліба в тарілку і смачно присьорбує і бачу мої гори. Бачу моє віконечко з місяцем і гілкою груші, на якій пугукає древній, як світ сич. Бачу в тому віконечку високі снігові замети. Бабця казала: виспи понамітало...І мені, здається, що я бачу як стежками по тих снігових виспах бреде до церкви лисяча шапка дядька Андрія. То сходить сонце. Руде, весняне, веснянкувате. Воно розтоплює сніг. Десь там, у небесних горах. Там мій дідо вигулює Каштанку по морозяній зелені, збирає першу черемшу на проталинах. І кропиву, і щавель. І десь там є бабціна грядка з петрушкою, що перезимувала під снігом. І льох зі слоїками костомах від різдвяного кабана.Там моя бабця розпалює п`єца і розпускає опару для хліба у дерев`яних нецьках. А руки бабціні - чорні від праці. І борошно забивається у шморки на долонях. Як сніг...Я знаю, що бабця струшує з рук борошняний пил. І тому в березні падає сніг. Тут, на землі. А потім, коли бабця хліб з печі виймає - сходить сонечко.- В березні що не день - то сім п`ятниць. - Каже мій дідо.А Каштанка вже на зелене проситься...Я знаю, що бабця зараз варитиме костомахи. І, певно, тітка Надя зніматиме шумівкою піну в баняку. І кіт Васька вимогливо нявчатиме. А бабця подивиться вниз, на нас із Питровною. і скаже: - То все в роддомі винні, бо вкинули, або пуповину зарано перерізали. - відповість бабця.- Ні! - заперечить тітка Надя. - То через бібліотечні книжки.- Ціхо, квоки! - нагримає на них дідо.І бабця вийме хліб з п`'єца і варитиме зелений борщик Варитиме весну...А вночі тітка Надя рипне лель чутно дверима ванькира, пробереться на кухню і сьорбатиме ще теплий борщик, тричі хрестячись на кожну ложку. і просячи собі "пиндициту". А потім та ложка їй випаде з рук. Обов`язково випаде! Закон збереження ментальної енергії.І кіт Васька злякається стуку ложки об долівку. І стрибне на тітку. Тітка Надя чортихнеться непобожно...Мабуть, що так якось воно і буде. А поки що я дивлюсь, як Зайко вмочає хліб у борщик. так само, як то дідо колись робив. І присьорбує.А я розказую йому про шапку дядька Андрія, котра насправді сонце. І про те, як дідо з Каштанкою весни не могли дочекатись. І про галявину з проталиною, схожою на рибу, на Лисій горі, де ростуть найвесняніші в світі молода кропива і щавель.Моя бабця, мабуть же чує ті мої балачки. І хапається за голову. І каже до діда:- Михалку! Дай мені, певно, обидві таблетки від Гамна... Автор оповідання Дзвінка Торохтушко для UAPORTAL.CZ  Ілюстрація: Олександр Курило 
  •  А у UAportal нова авторка - талановита українська письменниця, журналіст, блогер і чудова людина  Дзвінка Торохтушко ( справжнє ім'я Любов Бурак). Її оповідання і огляди без сумніву завоюють ваші серця. Виділіть для себе декілька хвилин відпочину, заваріть горнятко доброї кави, або духмяного чаю, і насолодлжуйтесь весняним оповіданям  "Зелений борщик".  В березні що не день - то сім п`ятниць. Потерпи, Каштанко! Сніг злізе з гір і поскачемо з тобою на свіжу зелень, - зітхав дідо, досипав у ясла вівса і великим дерев`яним гребенем вичісував кобилі гриву.А сніги лежали на горах кошлатими шапками. Від них гори здавались ще вищими, красивими і неприступними. Сніги були високими і розлогими, стежки в них нагадували тунелі лабіринту. Людей, які ходили тими стежками не було видно . Лише шапки пливли над кучугурами.Отак дивишся з вікна, а стежкою через Чернечину пливе шапка дядька Андрія. І сонечко з гори її підсвічує, зайчики по білому снігу пускає. Бо шапка лисяча, руда і блискуча. Дядько її за тридцять карбованців купив на ринку в Дубні років з десять тому. І з тих пір щоразу коло церкви, коли по службі люди говорили про те, про се, хвалився, що такого майстра, як той поліщук, що йому шапку продав, більше ніде на світі немає. Бо той поліщук після вичинки шкур, ще витримує їх тиждень в розчині живиці, дубової кори і секретних додатків, від чого шкура робиться м`якою, хутро блистить, а міль втрачає апетит і оминає шапку десятою дорогою. Мій дідо сміявся з того і казав, що ніяких секретних додатків немає, поліщук просто цюняє в той розчин, як то роблять всі кожум`яки. От шапка і блищить, як собачі яйця.Дядько Андрій невдоволено фиркав, затоптував мовчки недопалка в сніг, брав свою дружину тітку Люсю під руку і поважно йшов з нею до гастроному по недільну чекушку.Тітка Люся теж мала шапку від того поліщука з Дубна, але кролячу, високу і білу. Як сніги в горах. І сама була жінкою чималенькою, високою і пишно в тілі. Як Лиса гора у сніговій шапці.Так вони і йшли березневими сніговими стежками з дядьком Андрієм. Наче дві невеличкі гори поміж Чернечиною І Бонівкою. Одна в білій шапці, а друга - в рудій лисячій. Наче кружалко сонця в отому сніговому безмежжі.А повітря березневе уже пахло весною. Сонечко вставало з-за гір щодня раніше, підіймалось вище і було все теплішим. Ворони покидали місто і довго кружляли в небі галасливими темними зграями. Вербові котики пробивали тонкі шкаралупки бруньок і тягнулись до сонечка. Часом здавалось, що вербовим котикам холодно і вони мерзлякувато дрижать та хочуть назад у бруньках сховатися. То вітер. Теплий весняний вітер залітав у гори. Від його подуву танули сніги і з`являлись перші проталини. А на них - проліски, скороздри, черемша.Дідо зачіпляв Каштанці вуздечку, брав повід і вів кобилу в гори. Приносив додому з тих перших проталин молоду черемшу до хати і бабця пекла до неї свіжий хліб у п`єцові або витомлювала в горщику гречану кашу на оливі з цибулькою.Нестерпно хотілось свіжого і зеленого. А в льоху закінчувались макові ренети і семеренки. Лишались тільки дрібні тарольки і космини. Бабця терла їх з морквою і перемішувала з медом. - Треба ж Гамнові якісь атаміни давати, шоб воно кістками не торохтіло і на людину було схоже. От якби ще було щось від того, щоб язиком не мололо, як дурне...Було смачно, особливо зі свіжим хлібом з п`єцу, але чогось бракувало. Бракувало весни в їжіТому дідо з тими в`язанками черемші... Він був для нас із Питровною символом весни. Уже було можна!Ми взувалися у високі биті валянки з чунями, закутувались у кролячі шуби і йшли танучими заметами до лісу. На Лису гору. Збіглі сніги там лишали за собою темні проталини, їх нагрівало сонечко і молода зелень швидко проростала під скелею. Зелено-брунатні листочки кропиви визирали з-під камінців, обпікали долоні, котрі потім свербіли весь день, але ми набирали рівно півкошика тої кропиви. Бо решту... Трохи збоку на осонні вже пробивалися крізь торішню траву зелені листочки дикого щавлю. Він ріс там невеликою галявиною, трохи схожою з відстані на силует риби. І ми з Питровною гралися в моряків, котрі на ту рибу полюють. Зривали зелені листочки, спочатку наїдались ними до несхочу і ледве не оскоми, а потім набирали до кошика.Молодий щавель пахнув якось так свіжо, тепло і з нотками приморозків... Весною він пахнув.Ми приносили кошика з зеленню додому і просили бабцю приготувати нам...весну. Бабця казала до діда:- Чуєш, Михалку, що каже? Дай мені тут першу таблетку від Гамна, бо воно мене зараз доведе до сказу. Весну варити просить! Я знаю, що то в роддомі винні, бо або вкинули, як воно родилось, або пуповину перетиснули зарано і розум в голову не попав. От воно і сплітає тепер всяке. Скажи їй щось, бо тако як ляпне де на людях, то засміють...Тітка Надя люто підтримувала бабцю і казала, що весну в піст варити не годиться. Бо Бозя нагнівається і пошле заворот кишок, грижу, "пиндицит" і неврожай на огірки. А Гамнові треба заборонити бібліотечні книжки і відправити читати Псалтиря над померлими - то хоч три карбованці за ніч заробить і в гріхи не залізе.- Ціхо, квоки! - Відказував дідо і йшов до льоху.Березень - то був час, коли великодній кабан ще нагулював сало в хліві, а з різдвяного лишились тільки пересолені костомахи, складені в льохові в трилітрових слоїках і закручених металевими кришками. Бо так надійніше. Бо "срань котяча", тобто кіт Васька розледачів і мишей не ловить, тільки нявчить у стрісі.Дідо приносив з льоху слоїк тих костомах і бабця їх ділила на "дві весни". Другу досипала сіллю і дідо заносив слоїка назад до льоху, а першу частину бабця вимочувала тричі в теплій воді і клала до баняка варитись. Давала нам з Питровною дві шумівки, щоб ми збирали накип і піну на бульйоні, а сама ставила на вогонь ківшика з яйцями і чистила картоплю, моркву, корені петрушки і велику цибулину.Ми з Питровною знімали піну в баняку, кіт Васька терся нам об ноги і вимогливо нявчав. А ми хитро переморгувались. Бо приготування весни, то було не просто стравою, то був цілоденний ритуал. І закінчувався він пізно вночі, коли всі вже спали. Окрім нас, тітки Наді і кота Васьки. За участь в цьому ритуалі кіт отримував піну з бульйону, а ми з Питровною після того як бабця випивала другу таблетку від Гамна, ту, що, коли воно її вже довело до сказу - лозину. Але то таке...Коли костомахи уварювались ледь не до стану холодцю, бабця ретельно оббирала з них м`ясо і виколупувала кіствовий мозок.- Для Гамна, щоб воно хоч поїло мозку, раз свого не має. Кістки дідо виносив Рябкові, а все решту бабця складала назад до казана, доводила до кипіння, ми з Питровною знову "штирма лівими дзюравими руками " знімали піну, а бабця клала в казан порізану картоплю і корінь петрушки. Коли вони були готові, заправляла засмажкою з цибулі і моркви і знову давала трохи покипіти. А ми чистили не зовсім вистуджені яйця. Бо їх треба у страву класти теплими. Так бабця казала.У ванькирі тітка Надя чіпляла православні підкови на всі зуби і через них голосно молилася Акафіста до всіх святих, щоб простили оскоромлених грішників, наслали на них тільки грижу, "пиндицит" і заворот кишок, але не допустили неврожаю на огірки. А потім приходила до кухні і казала бабці, що яйця в піст заборонені церковним начальством і монастирськими уставами. Навіть, святий Йов ніколи в піст не їв яєць, бо то є гріхом.Бабця відповідала тітці, що ліпше б вона йшла до монастиря або шукала собі якогось Йова, хай і з пісними яйцями, аби роботящого. Бо дідо вже не годен коло Каштанки ходити, а сама тітка не те, що в кобилах, а і в конях не розбирається, бо до сорока літ так і не нажила собі ніякого скакуна.Тітка Надя казала бабці, що випнуться нам ті яйця в піст боком. І що з тих яєць можна висидіти курчат. На що бабця відповідала, що якби тітка найшла собі такі, що випинаються в хлопа в штанах, то не досиділа б до сивої коси і не переймалась би курячими.- Ціхо квоки! - Гримав дідо. - Ворушіться, бо в мене вже кишки марша грають, зараз слиною вдавлюся. Помру - що без мене будете робити?- Дідусю, ми з Питровною над вами Псалтиряпочитаємо. - Заспокоювала я діда.- Без грошей, - додавала Питровна.Дідо сміявся, бабця хапалась за голову, а тітка Надя дивилась на нас поглядом інвізитора.- Бабцю! Питровна правду каже, що безкоштовно. Бо дідо вже буде неживий, а ви за три карбованці зайця в полі заганяєте. Бабця сплескувала в долоні:- Михалку! Богом прошу: дай мені ту другу таблетку від Гамна, бо воно вже мене до сказу довело!- Бабцю, ну ви ж самі так казали, коли бабу Хтодорчиху ховали і монашка, що вичитувала Псалтиря, взяла з дядька Макара три карбованці...Бабця хапала лозину, але мусила її відкласти, бо в баняку якраз перекипіла засмажка. Дідо йшов надвір і приносив з грядки жменьку маленьких листочків кореневої пертушки, котра зимувала під снігом. А бабця заливала в баняк півлітри сметани, чекала поки закипить, докладала дров у плиту, відчиняла повністю піддувало, щоб був великий вогонь. І щойно в баняку забулькувало і закипало, кидала туди ложку солі, дрібку чорного перцю і всипала, наскубані мною і Питровною кропиву і щавель. Зверху притрушувала листочками петрушки, помішувала великою дерев`яною ложкою і принюхувалась, коли воно буде готове. Бабця готовність всіх страв визначала по запаху.А запах у кухні був такий! Весною там пахнуло...- Борщик готовий, - казала бабця і ставила баняк на на середину столу на стару дерев`яну підставку, помережану кругами від баняків і років.Ми сідали обідати. Тітка Надя демонстративно їла розіргіту пинцакову кашу з квашеною капустою і запивала її простою водою. А ми вдихали, насолоджувались і смакували зелений борщик.- Мозок їж! - Наказувала бабця. - Може він тобі з кендюха до голови зайде.- Який приклад ви даєте дитині? - сичала тітка Надя.- Яйця, м`ясо, сметана в піст!- Якби ти вчасно комусь дала, то мала б уже, може, і своїх дітей. А так тіко на гімні сметану шукєш - відказувала їй бабця.- Ціхо, квоки! - Казав дідо, брав велику скибку домашнього хліба, намащував її черемшою, перетертою з часником і сметаною, вмочав у борщик, заплющував очі і з насолодою смачно сьорбав зелений борщик.Увечері уже вся родина смакувала тим борщем. І у всіх на обличчях блукали якісь теплі, майже сонячні посмішки. Наче бабця і справді приготувала весну.А потім ми з Питровною впрошували бабцю, аби дозволила Питровні в нас ночувати. В теплому запічкові за кухнею, де в маленькому віконечку завжди світив місяць і гойдались гілки старої груші, на яку приліта, певно, так само древній сич і голосно пугукав. Бабця, трішки побурчавши, для годиться, дозволяла. І ми під монотонне муркання кота Васьки чекали ночі, наслухаючи як дорослі вмощуються спати.І, щойно всі затихали, а дідо починав голосно хропіти, рипіли двері до ванькира. Тітка Надя нечутно прослизала на кухню, тихцем знімала з баняка кришку і прямо звідти зачерпувала ложкою зелений борщик. За кожною ложкою тричі хрестилась і шепотіла:" Господи, прости мене грішну... Пошли мені хоч пиндицит, хоч грижу, тільки не допусти, щоб огірки мокляками поставали..."Ми з Питровною давали їй можливість достаньо оскоромитись, а потім лоскотали кота Ваську і він з несамовитим м`явкотом кидався від нас на кухню, впивався кігтями в тітчині ноги і дряпався по ній вгору спочатку на груди, а потім аж до плечей.Тітка голосно скрикувалаі і починала вддирати від себе кота, ложка з дзенькотом падала на долівку.- Чотри б тебе забрали, котяча срань! - Репетувала тітка.- Михалку! - Прокидалась бабця. - Ой! Не витримаю! Дай мені бігом таблетки від Гамна, бо я зараз її приб`ю! - Та що ж ти за Гамно таке! - Озивалась мама. - Ні вдень, ні вночі спокою нема!- Мааа! То не я. То не ми. То тітка борщем оскоромилась і Бозя її Ваською покарав. - То все через ті книжки бібліотечні! - заводила своєї тітка. - Читала б Псалтиря, то, може, б вилюдніла! А ще ви, мамо, зі своїми яйцями в піст і сметаною!...- Іди сама почитай Псалтиря, - відповідала їй бабця. - Може там є адреса якого монаха. Хай і без яєць, аби роботящий був.- Ціхо, квоки! - Буркав з ліжка дідо. - Мені завтра рано вставати, Каштанку на зелене вивести треба.***З тих пір стільки талої води збігло з моїх гір, що, напевно, нею можна було повернути у міжгір`я давнє сарматське море.Але щоразу як надходить березень, мені хочеться весни. Тієї, з розпашілого від жару баняка, з першої зелені, котра пахне так пряно, терпко, тепло. Так рідно.І я варю зелений борщик. Дкивлюсь як мружаться від задоволення мої дівчатиська, як Зайко, точно як колись мій дідо вмочає скибку хліба в тарілку і смачно присьорбує і бачу мої гори. Бачу моє віконечко з місяцем і гілкою груші, на якій пугукає древній, як світ сич. Бачу в тому віконечку високі снігові замети. Бабця казала: виспи понамітало...І мені, здається, що я бачу як стежками по тих снігових виспах бреде до церкви лисяча шапка дядька Андрія. То сходить сонце. Руде, весняне, веснянкувате. Воно розтоплює сніг. Десь там, у небесних горах. Там мій дідо вигулює Каштанку по морозяній зелені, збирає першу черемшу на проталинах. І кропиву, і щавель. І десь там є бабціна грядка з петрушкою, що перезимувала під снігом. І льох зі слоїками костомах від різдвяного кабана.Там моя бабця розпалює п`єца і розпускає опару для хліба у дерев`яних нецьках. А руки бабціні - чорні від праці. І борошно забивається у шморки на долонях. Як сніг...Я знаю, що бабця струшує з рук борошняний пил. І тому в березні падає сніг. Тут, на землі. А потім, коли бабця хліб з печі виймає - сходить сонечко.- В березні що не день - то сім п`ятниць. - Каже мій дідо.А Каштанка вже на зелене проситься...Я знаю, що бабця зараз варитиме костомахи. І, певно, тітка Надя зніматиме шумівкою піну в баняку. І кіт Васька вимогливо нявчатиме. А бабця подивиться вниз, на нас із Питровною. і скаже: - То все в роддомі винні, бо вкинули, або пуповину зарано перерізали. - відповість бабця.- Ні! - заперечить тітка Надя. - То через бібліотечні книжки.- Ціхо, квоки! - нагримає на них дідо.І бабця вийме хліб з п`'єца і варитиме зелений борщик Варитиме весну...А вночі тітка Надя рипне лель чутно дверима ванькира, пробереться на кухню і сьорбатиме ще теплий борщик, тричі хрестячись на кожну ложку. і просячи собі "пиндициту". А потім та ложка їй випаде з рук. Обов`язково випаде! Закон збереження ментальної енергії.І кіт Васька злякається стуку ложки об долівку. І стрибне на тітку. Тітка Надя чортихнеться непобожно...Мабуть, що так якось воно і буде. А поки що я дивлюсь, як Зайко вмочає хліб у борщик. так само, як то дідо колись робив. І присьорбує.А я розказую йому про шапку дядька Андрія, котра насправді сонце. І про те, як дідо з Каштанкою весни не могли дочекатись. І про галявину з проталиною, схожою на рибу, на Лисій горі, де ростуть найвесняніші в світі молода кропива і щавель.Моя бабця, мабуть же чує ті мої балачки. І хапається за голову. І каже до діда:- Михалку! Дай мені, певно, обидві таблетки від Гамна... Автор оповідання Дзвінка Торохтушко для UAPORTAL.CZ  Ілюстрація: Олександр Курило 
    May 09, 2018 2019
  • 21 Sep 2017
    Самі себе чехи вважають "smějícími se bestiemi", що можна перекласти як "лахаючими тварюками". Так їх нібито назвав під час другої світової війни гітлерівський протектор. Він наказав ліквідувати кількох авторів анекдотів та карикатур, які висміювали окупаційний режим. Фраза дуже добре наклалася на специфічний швейківський гумор, і нещодавно вийшла боком президентові Земану, який збирається кандидувати на другий термін. Як кандидат він повинен був відкрити прозорий рахунок у чеському банку, на який би прихильники могли надсилати гроші на кампанію. Однак прозорості рахунку використали і його різкі противники та просто сатирично налаштовані люди, які, надсилаючи мінімально можливий 1 галер (найменша грошова одиниця Чехії, яка в готівковому еквіваленті давно вийшла з обігу - її вартість майже дорівнює 1 українській копійці), мають можливість писати на цьому рахунку різноманітні послання.   foto: olser.cz    Президентові тут надсилають ці галери на квиток в один бік до Москви або на Височину (де він має дачу, тобто натяк про повернення на пенсію), або до Китаю, адже Земан протягом свого президентства неодноразово захоплювався "східним" способом правління. "Я обікрала своїх малих дітей заради Вас", - пише іронічно одна зі "спонсорок". Дехто надсилає гроші президентові на "бехеровку та цигарки", оскільки він і справді має шкідливі звички, або на відшкодування за програні суди. Хтось проводить тут рекламну кампанію на якісь вироби чи інтернет-сторінки, інші грають у "морський бій".... Банк навіть змушений був втрутитися і скасувати сервісні платежі за прийняття інших валют, бо хтось здогадався, що можна з рахунку списувати гроші, якщо надсилати євроценти - оскільки одна така трансакція коштувала 20 крон (~23 грн.). А що на те президентська канцелярія? "Галери приносять щастя" - написав речник Земана у твітері. Переглянути прозорий рахунок президента Чехії Мілоша Земана можна за посиланням: Fio banka Pohyby na transparentním účtu Автор: Олекса Лівінський  головне фото: irozhlas
  • Самі себе чехи вважають "smějícími se bestiemi", що можна перекласти як "лахаючими тварюками". Так їх нібито назвав під час другої світової війни гітлерівський протектор. Він наказав ліквідувати кількох авторів анекдотів та карикатур, які висміювали окупаційний режим. Фраза дуже добре наклалася на специфічний швейківський гумор, і нещодавно вийшла боком президентові Земану, який збирається кандидувати на другий термін. Як кандидат він повинен був відкрити прозорий рахунок у чеському банку, на який би прихильники могли надсилати гроші на кампанію. Однак прозорості рахунку використали і його різкі противники та просто сатирично налаштовані люди, які, надсилаючи мінімально можливий 1 галер (найменша грошова одиниця Чехії, яка в готівковому еквіваленті давно вийшла з обігу - її вартість майже дорівнює 1 українській копійці), мають можливість писати на цьому рахунку різноманітні послання.   foto: olser.cz    Президентові тут надсилають ці галери на квиток в один бік до Москви або на Височину (де він має дачу, тобто натяк про повернення на пенсію), або до Китаю, адже Земан протягом свого президентства неодноразово захоплювався "східним" способом правління. "Я обікрала своїх малих дітей заради Вас", - пише іронічно одна зі "спонсорок". Дехто надсилає гроші президентові на "бехеровку та цигарки", оскільки він і справді має шкідливі звички, або на відшкодування за програні суди. Хтось проводить тут рекламну кампанію на якісь вироби чи інтернет-сторінки, інші грають у "морський бій".... Банк навіть змушений був втрутитися і скасувати сервісні платежі за прийняття інших валют, бо хтось здогадався, що можна з рахунку списувати гроші, якщо надсилати євроценти - оскільки одна така трансакція коштувала 20 крон (~23 грн.). А що на те президентська канцелярія? "Галери приносять щастя" - написав речник Земана у твітері. Переглянути прозорий рахунок президента Чехії Мілоша Земана можна за посиланням: Fio banka Pohyby na transparentním účtu Автор: Олекса Лівінський  головне фото: irozhlas
    Sep 21, 2017 975
  • 24 May 2017
    Про галицькі матюки. Десь до 70-х років в Галичині не використовувалися матюки, які прийшли на наші терени разом з східними сусідами. І взагалі, вживання таких слів було не гоноровим і та людина, яка зловживала ними падала в очах односельців. Але разом з тим при сварках, а деколи і в добрий спосіб, що і ніхто не гнівався, використовувалися наші галицькі “погані” слова. Не говорили що сварилися, а казали що ганьбилися. Могла одна жінка до іншої казати:Піду її виганьблю.Так що можна розуміти, що і та особа яка вживала ті вирази сама і ганьбою покривалася. Але все одно треба було довести своє, тому йшли ганьбитися. Курва, курвище, курва шиндилєва, патентова курва, курва мать  по відношенню до жінок і не тільки. Для прикладу на одному з весіль староста до гостей казав “Пийте, курва, най не стоїть“. Так само курвий син або скурвий син, то могло бути або зле або добре. Вислів “Але ти скурвий син!” міг бути як і похвала. Посилалося до сраки, або як  мрія жінок ,щоб інша поцілювала її в сраку ,  при цьому точно вказувалося місце, що було потіхою для тих хто на то дивився.Також сралося на чотири купи. І на одному гектарі разом срати не хотілося. Шляк трафив, а шляк би тебе наглий трафив, шляк трафив в печінки,попід ребра, в голову, в клебені і ніжно – шлячок би тебе впік. Пся крев і пся крев собача. А також, а би тебе носило попід небеса і гепнуло до зЕмлі. Най ті качка копнé! А щоб ти скис! А щоб ти сказивсі!А би тебе холєра взєла! Ти холєрнику!Холєра ясна! А би тебе пархи обсіли!Щоб в тобі не втрималосі!Діду вошивий! Мурго, матолку, францо, нендзо. А щоб тебе нендза взєла! Щоб тоді пси марша грали!Щоб тебе на воблаки вознесло! Щоб тебе сніг загрів!   До чоловіків ще могли казати: Чорте, дідьку, хруню, пердуне (додавали ще до того переліку Старий). До жінок-  “Товбо стара”   До більш тяжких прокльонів відносилося:Кров би тебе заллєла з різними варіяціями, нарприклад –по коліна, Кров би тебе нагла заллєла сучий  сину! Також була кров троїста, і нагла,  і кров з ясного неба. В нас на Парцеляції(частина села) найбільшим майстром по шлякуванні був Михайло Курман. Його жінка була полячка, то він міг казати”Кров би тебе заллєла червонєста по коліна, ти мазури“. Увідповідь летів якись банєк і переважно в голову бідному Курманови. При тому що сварки відбувалися на подвір’ї, то цю виставу ходили дивитися всі. Наймирніше сварився з моєю цьоцею її чоловік, якого всі називали Дзядзьо Павлік. Він, не підвищуючи голосу, легенько,  з ніжністю її говорив, коли вона його гнала до роботи по господарстві, “Пані! Ти дурняси, яке там сіно, як я ще газету не перечитав, ти подивисі шо сі всвіті діє, аби ті нищісті вхопило!” і далі спокійно читав газету. Цьоця йшла до сусідів які бідно жили і вони йшли на поміч. А Дзядзьо на то казав”А де си бідний заробе як я буду сам робити”. Моєї хресної мами чоловік , Петро Дмитрик, був дяком в церквіі  йому не випадало матюкатися, то він міг казати  “Куртка на ваті” , як його щось діставало.Також, пам’ятаю, вирази вчителів(професура ще польська!). Пані Котовска(то за совітів ми так до вчителів зверталися) могла казати  “Дрантя смердяче!”, а пан Білинський(вчитель фізкультури, майстер спорту СССР а також ще і за польщі був знаним спортовцем), коли на фізкультурі поволі щось робили, кричав: “Йдуть як баби на Кальварію!”   Найстрашніші слова знав, але дуже рідко вживав, мій тато. Він їх навчився в Росїї, де 8 років відбув в армії. Я інших прокльонів від нього ніколи не чув. То навідь важко написати, то треба було чути . Він посилав ” Пішов ти в кибеню мать“, що таке “кибеня” я довго не міг зрозуміти.  І не тільки я , піти туди тато одного разу запропонував начальникові з району. Той не зрозумів, але на всякий випадок звільнив тата з роботи (начальника від тракторів і іншої техніки в колгоспі).А ще моя бабуня до моєї мами могла казати: “Я тобі насер матри“. Я  дуже з того тішився і пояснював бабі, що то вона сама собі таке бажає. Бабуня казала щоб я не був мудрагеликом, бо вона мені може також насрати матри. А ще могла казати: “А би тебе нендза взєла!” А ще в ті часи могли обзивати один одного різними «родзинковими» словами, які в певній мірі могли характеризувати людину: 1.Мурга пискатий – хам 2. Іван Серилович – хлоп з села, у шкіряній маринарці, з золотими зубами, парт-квитком, що вдає ніби любить експресову каву, і носить ондатрову шапку. 3. Хлоп хам, срав, в стайні спав, драбиною сі вкривав, а свиня казала му “добрий день” – все те саме що попереднє тільки у додатку “є при владі”. 4. Тутешній, або місцевий – порядна людина 5. А Коп Моіх Магістрат (їдиш) – дуже мудра і здібна людина 6. Фаталапа, Оферма – незграбна людина, невдаха 6а. Оферма царя небесного –  посиленне значення Оферми 7. Гімно Знає, з”їв цілий розум або Мудриґелик, Серило Мудрий – людина що вдає що все знає, або хитрюга 8. Йойлик, Підскакевич – кар”єрист 9. Малах, сафандула, шлепер, бараба з мосту, – неохайно вдягнена людина, волоцюга 10. Батяр – той що робить збитки 11. Свинтюх – падлюка 12.  Матолок– тупий чоловік 13. В сраці був- гімно видів – про людину, яка нічого не знає 14. Коли ти попід стіл лазив, на гімно гого казав, до кицьки-цьоцю посуньтисі, а на когута- шандар – відношення старших до молодших 15. Коли ти сі врОдив я за дівками в лазенці підглєдав – то саме що і вище 16. Єстем кавалєрем от уродзеня або Скурвий син -той хто любить дівчат 17. Мантелепа, мантелепа засрана– неохайна жінка 18. Курвар -той що ходить до чужих жінок 19. Йолоп, йолоп вісімнадцятий або турок, турок вісімнадцятий – немудра людина 20. Зробити з гімна кулю або бич – говорилося, коли треба було з чогось поганого зробити файне 21. Килавцю. Килавий Ясю – про незграбного чоловіка 22. А би тебе мама ліпше була висьцяла на кропиву 23  Робить, як мокре горить. Робить, як в рукавицях, Має кучеряві пальці! Робить через сраку! Не робота, а драпанєго по стянах! – про незграб 24. Маю тебе в носі! або Маю тебе в сраці! – сприймалося одинаково 25.  Ламага,  розлізлий, сліпцун – про будь кого 26. Не побивай мені дупи! – коли хтось говорив неправду 27. Сидить як запліснілий!– про сумну людину на забаві І ще багато всякого.  На одному форумі я прочитав, що такі матюки по відношенню до «общепрінятого мату» то «детскій лєпет». Так, теперішній мат несе в собі багато жорстокості, а наш , галицький,то поезія. Тішмо ся з того, бо ми того варті. Пише: Versii.if.ua фото: Depo.Закарпаття 
    6471 Posted by Oleksa Koba
  • Про галицькі матюки. Десь до 70-х років в Галичині не використовувалися матюки, які прийшли на наші терени разом з східними сусідами. І взагалі, вживання таких слів було не гоноровим і та людина, яка зловживала ними падала в очах односельців. Але разом з тим при сварках, а деколи і в добрий спосіб, що і ніхто не гнівався, використовувалися наші галицькі “погані” слова. Не говорили що сварилися, а казали що ганьбилися. Могла одна жінка до іншої казати:Піду її виганьблю.Так що можна розуміти, що і та особа яка вживала ті вирази сама і ганьбою покривалася. Але все одно треба було довести своє, тому йшли ганьбитися. Курва, курвище, курва шиндилєва, патентова курва, курва мать  по відношенню до жінок і не тільки. Для прикладу на одному з весіль староста до гостей казав “Пийте, курва, най не стоїть“. Так само курвий син або скурвий син, то могло бути або зле або добре. Вислів “Але ти скурвий син!” міг бути як і похвала. Посилалося до сраки, або як  мрія жінок ,щоб інша поцілювала її в сраку ,  при цьому точно вказувалося місце, що було потіхою для тих хто на то дивився.Також сралося на чотири купи. І на одному гектарі разом срати не хотілося. Шляк трафив, а шляк би тебе наглий трафив, шляк трафив в печінки,попід ребра, в голову, в клебені і ніжно – шлячок би тебе впік. Пся крев і пся крев собача. А також, а би тебе носило попід небеса і гепнуло до зЕмлі. Най ті качка копнé! А щоб ти скис! А щоб ти сказивсі!А би тебе холєра взєла! Ти холєрнику!Холєра ясна! А би тебе пархи обсіли!Щоб в тобі не втрималосі!Діду вошивий! Мурго, матолку, францо, нендзо. А щоб тебе нендза взєла! Щоб тоді пси марша грали!Щоб тебе на воблаки вознесло! Щоб тебе сніг загрів!   До чоловіків ще могли казати: Чорте, дідьку, хруню, пердуне (додавали ще до того переліку Старий). До жінок-  “Товбо стара”   До більш тяжких прокльонів відносилося:Кров би тебе заллєла з різними варіяціями, нарприклад –по коліна, Кров би тебе нагла заллєла сучий  сину! Також була кров троїста, і нагла,  і кров з ясного неба. В нас на Парцеляції(частина села) найбільшим майстром по шлякуванні був Михайло Курман. Його жінка була полячка, то він міг казати”Кров би тебе заллєла червонєста по коліна, ти мазури“. Увідповідь летів якись банєк і переважно в голову бідному Курманови. При тому що сварки відбувалися на подвір’ї, то цю виставу ходили дивитися всі. Наймирніше сварився з моєю цьоцею її чоловік, якого всі називали Дзядзьо Павлік. Він, не підвищуючи голосу, легенько,  з ніжністю її говорив, коли вона його гнала до роботи по господарстві, “Пані! Ти дурняси, яке там сіно, як я ще газету не перечитав, ти подивисі шо сі всвіті діє, аби ті нищісті вхопило!” і далі спокійно читав газету. Цьоця йшла до сусідів які бідно жили і вони йшли на поміч. А Дзядзьо на то казав”А де си бідний заробе як я буду сам робити”. Моєї хресної мами чоловік , Петро Дмитрик, був дяком в церквіі  йому не випадало матюкатися, то він міг казати  “Куртка на ваті” , як його щось діставало.Також, пам’ятаю, вирази вчителів(професура ще польська!). Пані Котовска(то за совітів ми так до вчителів зверталися) могла казати  “Дрантя смердяче!”, а пан Білинський(вчитель фізкультури, майстер спорту СССР а також ще і за польщі був знаним спортовцем), коли на фізкультурі поволі щось робили, кричав: “Йдуть як баби на Кальварію!”   Найстрашніші слова знав, але дуже рідко вживав, мій тато. Він їх навчився в Росїї, де 8 років відбув в армії. Я інших прокльонів від нього ніколи не чув. То навідь важко написати, то треба було чути . Він посилав ” Пішов ти в кибеню мать“, що таке “кибеня” я довго не міг зрозуміти.  І не тільки я , піти туди тато одного разу запропонував начальникові з району. Той не зрозумів, але на всякий випадок звільнив тата з роботи (начальника від тракторів і іншої техніки в колгоспі).А ще моя бабуня до моєї мами могла казати: “Я тобі насер матри“. Я  дуже з того тішився і пояснював бабі, що то вона сама собі таке бажає. Бабуня казала щоб я не був мудрагеликом, бо вона мені може також насрати матри. А ще могла казати: “А би тебе нендза взєла!” А ще в ті часи могли обзивати один одного різними «родзинковими» словами, які в певній мірі могли характеризувати людину: 1.Мурга пискатий – хам 2. Іван Серилович – хлоп з села, у шкіряній маринарці, з золотими зубами, парт-квитком, що вдає ніби любить експресову каву, і носить ондатрову шапку. 3. Хлоп хам, срав, в стайні спав, драбиною сі вкривав, а свиня казала му “добрий день” – все те саме що попереднє тільки у додатку “є при владі”. 4. Тутешній, або місцевий – порядна людина 5. А Коп Моіх Магістрат (їдиш) – дуже мудра і здібна людина 6. Фаталапа, Оферма – незграбна людина, невдаха 6а. Оферма царя небесного –  посиленне значення Оферми 7. Гімно Знає, з”їв цілий розум або Мудриґелик, Серило Мудрий – людина що вдає що все знає, або хитрюга 8. Йойлик, Підскакевич – кар”єрист 9. Малах, сафандула, шлепер, бараба з мосту, – неохайно вдягнена людина, волоцюга 10. Батяр – той що робить збитки 11. Свинтюх – падлюка 12.  Матолок– тупий чоловік 13. В сраці був- гімно видів – про людину, яка нічого не знає 14. Коли ти попід стіл лазив, на гімно гого казав, до кицьки-цьоцю посуньтисі, а на когута- шандар – відношення старших до молодших 15. Коли ти сі врОдив я за дівками в лазенці підглєдав – то саме що і вище 16. Єстем кавалєрем от уродзеня або Скурвий син -той хто любить дівчат 17. Мантелепа, мантелепа засрана– неохайна жінка 18. Курвар -той що ходить до чужих жінок 19. Йолоп, йолоп вісімнадцятий або турок, турок вісімнадцятий – немудра людина 20. Зробити з гімна кулю або бич – говорилося, коли треба було з чогось поганого зробити файне 21. Килавцю. Килавий Ясю – про незграбного чоловіка 22. А би тебе мама ліпше була висьцяла на кропиву 23  Робить, як мокре горить. Робить, як в рукавицях, Має кучеряві пальці! Робить через сраку! Не робота, а драпанєго по стянах! – про незграб 24. Маю тебе в носі! або Маю тебе в сраці! – сприймалося одинаково 25.  Ламага,  розлізлий, сліпцун – про будь кого 26. Не побивай мені дупи! – коли хтось говорив неправду 27. Сидить як запліснілий!– про сумну людину на забаві І ще багато всякого.  На одному форумі я прочитав, що такі матюки по відношенню до «общепрінятого мату» то «детскій лєпет». Так, теперішній мат несе в собі багато жорстокості, а наш , галицький,то поезія. Тішмо ся з того, бо ми того варті. Пише: Versii.if.ua фото: Depo.Закарпаття 
    May 24, 2017 6471
  • 21 Feb 2017
    У Київраді підтримали петицію про визнання котів частиною екосистеми столиці. Комісія з питань ЖКГ підтримала петицію про визнання бездомних котів частиною екосистеми Києва та надання їм необхідного захисту. Про це повідомляється на сайті Київради. Відтак, виконавчому органу Київради доручили розробити цілісну програму реалізації петиції. Строк на її розробку – місяць. Також свій висновок повинні надати фахівцям з дотримання санітарних норм. Автор звернення Вікторія Кирилюк зазначає, що в столиці спостерігається жахлива тенденція до збільшення кількості випадків замурування котів в підвальних приміщеннях житлових будівель. «З метою захисту тварин від подібного жорстокого поводження, необхідно визнати вуличних котів частиною екосистеми міста Києва та заборонити їх безпричинний вилов та вбивства», – наголошує автор ініціативи. За словами Вікторії Кирилюк також слід дозволити котам вільно жити та пересуватися в підвалах, горищах та інших місцях їхнього постійного перебування, оскільки вони виконують вкрай важливу функцію природної дератизації – знищення гризунів. Читайте більше тут: http://zik.ua/news/2017/02/21/u_kyivradi_pidtrymaly_petytsiyu_pro_vyznannya_kotiv_chastynoyu_ekosystemy_1047779
    319 Posted by Пан Владек
  • У Київраді підтримали петицію про визнання котів частиною екосистеми столиці. Комісія з питань ЖКГ підтримала петицію про визнання бездомних котів частиною екосистеми Києва та надання їм необхідного захисту. Про це повідомляється на сайті Київради. Відтак, виконавчому органу Київради доручили розробити цілісну програму реалізації петиції. Строк на її розробку – місяць. Також свій висновок повинні надати фахівцям з дотримання санітарних норм. Автор звернення Вікторія Кирилюк зазначає, що в столиці спостерігається жахлива тенденція до збільшення кількості випадків замурування котів в підвальних приміщеннях житлових будівель. «З метою захисту тварин від подібного жорстокого поводження, необхідно визнати вуличних котів частиною екосистеми міста Києва та заборонити їх безпричинний вилов та вбивства», – наголошує автор ініціативи. За словами Вікторії Кирилюк також слід дозволити котам вільно жити та пересуватися в підвалах, горищах та інших місцях їхнього постійного перебування, оскільки вони виконують вкрай важливу функцію природної дератизації – знищення гризунів. Читайте більше тут: http://zik.ua/news/2017/02/21/u_kyivradi_pidtrymaly_petytsiyu_pro_vyznannya_kotiv_chastynoyu_ekosystemy_1047779
    Feb 21, 2017 319