Dnešní Ruská federace je právním nástupcem SSSR. Platí to především pro plnění závazků z mezinárodních smluv, které Sovětský svaz podepsal. Podle všeho se však Rusko snaží přivlastnit si „právem říše“ i všechny úspěchy Sovětského svazu. A sice vítězství v německo-sovětské válce v letech 1941 až 1945. Přitom však zcela opomíjí skutečnost, že pojmy „Rusko“ a „Sovětský svaz“ nejsou zdaleka totožné, protože Sovětský svaz tvořilo nejen Rusko, ale celkem šestnáct (nezapomeňme na Karelo-finskou SSR) různých republik. Ruský prezident Vladimir Putin v roce 2010 v živém vysílání prohlásil, že by Rusko v německo-sovětské válce zvítězilo i bez pomoci dalších sovětských republik, protože „Rusko je země vítězů“. Že prý 70 % válečných ztrát Sovětského svazu připadalo na Rusko, i právě proto byla válka vyhrána díky ruským lidským a průmyslovým kapacitám. Je zřejmé, že Putinova slova postrádají logiku. Jak přece mohou souviset válečné ztráty na lidských životech a objem průmyslových kapacit, které byly použity k vydobytí vítězství? A jak mohou vůbec vysoké ztráty dokládat významné přispění k vítězství? Zde je jednoduchý a jasný příklad: Čína v Druhé světové válce také utrpěla obrovské ztráty, až 20 milionů lidských životů. O rozhodujícím čínském přispění k porážce Japonska přesto nikdo nemluví. Každý ví, že k vítězství nad Japonskem rozhodujícím způsobem přispěly Spojené státy, jejichž lidské ztráty byly menší v řadách desetinásobků. To nejhorší, co člověk dokáže vymyslet, je být pyšný na válečné ztráty svého národa! Je to přece strašná cena za vítězství! Každá z republik bývalého SSSR zaplatila za porážku nacismu a fašismu svou cenu. Třeba na Ukrajině, jejímž územím se válka několikrát přehnala jako krutá smršť, bylo mobilizováno až 7 milionů obyvatel, což tvořilo až 25 % vojáků Rudé armády. Ukrajinci měli značný početní podíl na nejvyšším velitelském sboru Rudé armády, mezi generály a admirály jich bylo přes 300. Více než polovině sovětských front veleli maršálové a generálové ukrajinského původu. V tylu německých jednotek na ukrajinském území bojovalo přes 50 tisíc sovětských partyzánů, četné ilegální organizace nebo ozbrojené formace ukrajinských nacionalistů. Za statečnost a odvahu prokázanou v bojích obdrželi Ukrajinci a rodáci z Ukrajiny jen od SSSR 2,5 milionu řádů a medailí (z celkového počtu 7 milionů). Cca 2100 Ukrajinců se stali Hrdiny Sovětského svazu, 32 dvojnásobnými Hrdiny, nejúspěšnější letecké eso protihitlerovské koalice pilot Ivan Kožedub se pak stal Hrdinou trojnásobným. Celkové nevratné ztráty mezi vojáky ukrajinského původu dosáhly 3 až 4 milionů osob (které padly v boji, zemřely v zajetí, jsou nezvěstné nebo zemřely ve vojenských nemocnicích). Každý druhý z těch, co přežili, zůstal trvalým invalidou. Na okupovaném území násilně zemřelo 4 až 5 milionů civilistů. Bylo zničeno 714 měst a městysů, přes 28 tisíc vesnic, bez střechy nad hlavou zůstalo 10 milionů lidí. Na území Ukrajiny bylo zřízeno 250 koncentračních táborů a pracovních táborů. 2,4 milionu ukrajinských rodáků bylo totálně nasazeno v Německu. Ukrajina přišla o víc než 40 % svého hospodářského potenciálu, bylo zničeno přes 419 tisíc průmyslových objektů. Toto vše na dlouhá desetiletí poznamenalo způsob rozvoje průmyslové výroby, zemědělství a hmotný blahobyt populace. Vedle Ukrajinců a Rusů válčilo v řadách Rudé armády nejvíce vojáků původem z Uzbekistánu, Běloruska, Kazachstánu, Gruzie, Ázerbájdžánu a Arménie. Z Uzbekistánu bylo k Rudé armádě mobilizováno přes 1,4 milionu osob, z nichž přes 650 tisíc padlo nebo se pohřešuje. 120 tisíc občanů této republiky bylo vyznamenáno bojovými řády nebo medailemi, 338 se stalo Hrdiny Sovětského svazu. Z Běloruska bylo k Rudé armádě mobilizováno přes 1,3 milionu osob. 300 tisícům Bělorusů byly uděleny řády nebo medaile. 441 Bělorusů se stalo Hrdiny Sovětského svazu, čtyři Hrdiny dvojnásobnými. Zároveň platí, že Bělorusko, které bylo okupováno déle než tři roky, přišlo o cca 3 miliony obyvatel. Bylo zničeno 209 měst a okresních sídel z 270, 9200 vesnic, přes 100 tisíc výrobních objektů. Z Kazachstánu bylo k Rudé armádě mobilizováno 1,2 až 1,3 milionu osob. Šlo o výjimečně vysoký počet, tvořil totiž téměř čtvrtinu celé populace této republiky. Z toho na válečných bojištích položilo životy 410 až 630 tisíc. Přes 500 rodáků z Kazachstánu bylo poctěno titulem Hrdiny Sovětského svazu, ze dvou se stali Hrdinové dvojnásobní. Gruzie dodala Rudé armádě přes 700 tisíc vojáků, z nichž přes 300 tisíc padlo. 280 rodáků z Gruzie bylo poctěno bojovými řády a medailemi, 164 se stalo Hrdiny Sovětského svazu, jeden Hrdinou dvojnásobným. Z Ázerbájdžánu bylo do řad Rudé armády mobilizováno 600 až 700 tisíc osob, z nichž každý druhý (300 až 350 tisíc) se z války nevrátil. Přes 400 tisíc ázerbájdžánských rodáků bylo vyznamenáno bojovými řády či medailemi, 123 se stali Hrdiny Sovětského svazu, dva Hrdiny dvojnásobnými. Arménie dodala Rudé armádě přes 500 tisíc osob, z nichž přes 200 tisíc padlo. Přes 70 tisíc arménských rodáků bylo vyznamenáno bojovými řády či medailemi, 107 se stalo Hrdiny Sovětského svazu. Také bychom neměli opomenout, že vítězství Sovětského svazu ve válce umožnila podpora spojenců. Především ze strany Spojených států amerických, Velké Británie i s jejími dominii a koloniemi a desítek dalších zemí v celém světě. Válečné operace proti nacistickému Německu se totiž vedly v Evropě, Africe, Asii a ve vodách všech oceánů. Pokud jde o Velkou Británii, tato země proti nacistickému Německu bojovala hned od začátku Druhé světové války až do jejího úplného konce, tzn. od září 1939 do května 1945. Tedy mnohem déle než Sovětský svaz, který do války sice vstoupil 17. září 1939, proti Německu však začal válčit teprve od června 1941. Předtím byl Sovětský svaz strategickým spojencem Německa a podporoval ho tím, že Němcům ve velkém dodával obilí, ropné produkty, nikl, manganové a chromové rudy nebo fosfáty. Zdůrazníme tedy: přímo podporoval(!) nacisty ve válce proti Britům. V této situaci po celý rok, který uplynul mezi porážkou Francie a německým útokem na SSSR, tedy v červnu 1940 až červnu 1941, Spojené království i se svými dominii a koloniemi de facto jako jediné čelilo Hitlerovi a jeho spojencům. Na rozdíl od Sovětského svazu, který nikdy nečelil německé válečné mašinérii sám. Proč tedy ruští propagandisté pořád využívají starý mýtus, že Sovětský svaz nesl „hlavní břemeno“ války proti Německu? A co Velká Británie? Od roku 1940 Britové a od roku 1942 také Američané vedli strategické letecké bombardování území Německa a jeho spojenců. To zásadním způsobem přispělo k rozvrácení hospodářství těchto zemí. Nebýt soustředěných útoků na průmyslové objekty ze vzduchu, mohla se válka protáhnout na neurčito. Za tohoto scénáře se třeba mohlo stát, že by např. Němci stihli dokončit vývoj jaderných zbraní a Američané své jaderné zbraně použít v Evropě. Nesmíme opomenout ani tu pomoc, kterou získal Sovětský svaz od spojenců v rámci programu Lend-lease (Zákon o půjčce a pronájmu). Tyto dodávky probíhaly přes Tichý oceán, Írán, Arktidu nebo Černé moře podle toho, jak se vyvíjela situace na bojištích. V letech 1941 až 1945 získal SSSR 22.150 letadel, 12.700 tanků, 51.503 osobních offroadů a terénních vozů, 375.883 nákladních automobilů, 35.170 motocyklů, 8.218 pušek, 131.633 kusů automatických zbraní, 12.997 pistolí, 345.735 tun výbušnin, 2.670.000 tun ropných produktů, 331.066 litrů lihu, obrovské množství potravin a léků. Význam Lend-leasu ilustruje třeba následující skutečnost. Za dobu války přišel Sovětský svaz o více tanků a samohybných dělostřeleckých systémů, než vyrobil sovětský průmysl: 96.500 oproti 95.252. Nebýt tedy pomoci z Lend-leasu, byla by situace s technikou katastrofální. Celkem získal Sovětský svaz jen od USA pomoc v hodnotě 11,3 miliardy USD (přes 163 miliard USD dle dnešního kurzu), z nichž bylo splaceno pouhých 0,4 % celkové částky (se započtením inflace). A k tomu byla ještě pomoc od Spojeného království! Jaký závěr můžeme ze shora popsaného vyvodit? Rusko by válku nikdy nevyhrálo bez přispění Ukrajiny a dalších republik tehdejšího Sovětského svazu. Aby toho nebylo málo, válku by nevyhrál ani Sovětský svaz, nebýt pomoci dalších států protihitlerovské koalice. Dnešní generace by si měla vážit podílu každé země na porážce nacismu a fašismu úplně stejnou mírou. A také vždy mít na paměti, jak obrovskou cenu zaplatilo lidstvo za mír. Pak nikoho nenapadnou myšlenky ve smyslu „můžeme to zopakovat“. Naopak vznikne touha vynaložit veškeré úsilí k tomu, aby „už nikdy znovu“!   Jan Roman pro UAPORTAL.CZ dle materiálu Moderator.az фото:  Радіо Свобода  

Чеський художник із Чернігова Олександр Оніщенко, який перший в Європі відкрив приватну художню галерею ще у 90-х, у 2019 році підкорив Україну. Чернігів, Київ і Одеса відкрили двері своїх галерей та музеїв назустріч художнику, який причаровує своєю любов’ю до життя та стилем живопису. Відвідувачі експозицій побачили близько 30 пейзажів та 25 чорно-білих фотографій. Шалений успіх в Одесі, Києві та Чернігові відкрив нові можливості європейському майстру. Чеський художник має пропозиції щодо подальших експозицій, а також працює над новим образом і стилем своїх чорних полотен, щоб знову здивувати Україну. Оніщенко не вміє малювати, як стверджує сам, не має освіти та продає свої картини за десятки тисяч євро. Живе художник у старовинному католицькому храмі. Його полотна є в колекціях відомих акторів та політичних діячів. За плечима у митця 2 тис. картин та десятки виставок по світі, нагороди та визнання. Проте, як каже Олександр, саме в Україні нині йому цікаво, адже тут народжується нова епоха, яку не можна пропустити. В Україну чеський художник прагнув повернутися два роки тому. Проте саме у 2019 році спроба відкрити свою виставку чорно-білих фотографій, а з часом і картин стала реальною. Весна і літо для художника були переповнені підготовкою експозицій. Кожен окремий культурний проєкт потребував конкретних тем, а також стилю виконання. Так, Чернігів побачив фотографії, Київ – 11 картин, а ось Одесі пощастило більше. Саме для Одеського музею західного і східного мистецтва автор створив 27 полотен, в які включив морську тематику. Дві великі зали музею були переповнені чорними полотнами, на яких оживали пейзажі, еркер музею був заповнений чорно-білими фотографіями, які оспівують жіночу красу.  Художник і фотограф Оніщенко створив власний стиль наприкінці 80-х років, у 90-х покинув СРСР, переїхавши до Європи. Авантюризм, як згадує Олександр, став причиною його переїзду. Без необхідних документів він рік жив у Болгарії, потім випадково потрапив до Праги, плануючи поїздку в Югославію. Коли збагнув, що там війна, вирішив лишитися у старовинному місті майстрів і почав малювати на Карловому мості – центрі відродження чеської культури. Вже тоді Оніщенко активно використовував стиль малювання на чорному полотні. Це насправді звичайний підмальовок чорною фарбою, який є основним фоном кожної картини художника. Чорний колір дає картині графічний контур, концентрує увагу глядача на атмосфері сюжету, саме він і є маркером експресіонізму Оніщенка.  На самому початку життя у Празі Оніщенка причарувало те, що у 90-ті роки опалення було вугільне, а всі дахи у старому центрі зі середньовічної черепиці в оточенні сірого диму. У своєму рельєфному стилі він розпочав малювати празькі дахи. Вони стали головною візитівкою Оніщенка. Дахи вперше вразили покупницю з Англії, яка переконала автора зробити на цьому акцент. Тепер празькі дахи є темою, яку постійно малює автор, адже їхня магія причаровує людей з усіх куточків світу. Оніщенко вже давно не використовує пензель у своїй роботі. Це сталося ще з «болгарських часів», коли його вразили картини у мастихіновій техніці. Тоді, на початку 90-х, він взяв маленький шпатель, намалював хвилю і збагнув, що це його техніка. «Я не вмію малювати», – каже художник, і це частково так, адже академічної освіти у Оніщенка немає. Малювати Сашко почав у 10 років у звичайній «художці». Так сталося, що талант передався йому від батька, підтримка і основи майстерності – від перших вчителів Чернігова, а решта – це «пахати треба», як каже Оніщенко. Хоча секретом свого успіху у світі живопису вважає гру і вміння залишатися розбишакою. Саме ця риса дала йому можливість у середині 90-х миттєво зреагувати на пропозицію покупця поїхати в Грецію. Там художник зустрів колегу, який пояснив, що видатний художник малює на великих полотнах, а також виставляється у галереях. Покинути Карлов міст і відкрити власну галерею – такий шлях обрав митець і був правий. Галерея «Якубська» в центрі Праги – перша приватна галерея Європи. Вона стала центром тяжіння творчого потенціалу чеського художника з України – Олександра Оніщенка.  У 2019 році галерея вже відзначила своє 25-річчя. Сотні живописних картин побачили світ зі стін старовинного будинку історичного центру столиці Чехії. Оніщенко навіть не рахує свої полотна, каже, що за життя створив понад 2 тис. картин і вже не пам’ятає усіх. Він із легкістю прощається з картинами, адже саме вони забезпечують художнику гідне життя.   Скільки коштують ваші роботи?    Зараз вже від 10 до 25 тис. євро, але я не займаюся продажем. У мене є люди, які допомагають мені в цьому питанні, адже зі мною можна домовитись. Я намагаюся максимально займатися творчістю, але життя вимагає «барижити», адже важко втримати галерею, платити зарплату та податки. Колись я їх не платив, коли був ще не резидентом Чехії, а тепер вже все – плачу, як усі європейці 60 % з прибутку, це справжнє пограбування, але нічого не вдієш. Щоб якось виживати, я просто мушу виставлятися ще десь. От, наприклад, в Америці дві галереї мене виставляють, там картини продаються регулярно, це мене й рятує.    Як можна стати успішним і відомим художником без фундаментальної освіти?    Кожна дитина геніальна у своєму, а школа заганяє всіх у стадо і гальмує унікальність. Треба будувати майстерність на тому, що не виходить так, як потрібно, у тому ж і унікальність. У Чехії виховують художників на індивідуальних можливостях та оригінальності. Треба просто дозволити собі бути творцем. Страх і сумління – це ж ознака того, що ви на правильному шляху. Боятися слід у собі байдужості та відсутності зацікавленості. Постійна робота, спостерігання за світом, відкриття досвіду інших художників – все це мене наповнює і вчить.   Успіх художників – це десь 80 % ремесла і тільки 20 % таланту та гри.  Тобто щоб стати визнаним художником, талант митцю потрібен не дуже? Для мене взагалі важливо знати, як художник ставиться до жінок, тобто як реалізується його сексуальність. Адже все мистецтво субліматичне. Енергія, яка не має реалізації, виходить в творче русло. Тому мені не вдається будувати міцні та довгі стосунки з жінками, у комфорті та спокої у мене постійно все гасне. Я намагаюся в цьому навіть компроміс знаходити, краще підтримувати особисту драму і не втрачати себе. Чому ж тоді ви пишете такі красиві полотна? У них не відчувається драма, а лише торжество самотності. Самотність – це фішка, бренд, як не крути, це завжди привертає увагу. Мене в Одесі, до речі, розкусили: тут мистецтвознавець зрозумів, що я хочу подобатися. Я визнаю це, так, я знаю, що необхідно людям, і роблю це. От я відпахав на ці виставки півроку, і все – у мене вже відчуття неспокійне, ніби щось нове вже треба – більш сильне, екстремальне. Я перед таким завжди хвилююсь, як уперше. Такі роботи я готую для Києва, це буде теж чорне полотно, але вже інша історія. Ви називаєте себе автором техніки картин на чорному полотні, проте це ж не ваша техніка, ви її просто опанували.  Так, я її опанував, але, окрім мене, ніхто ще до 1989 року не використовував її постійно. Після того як це почав робити я, вже 30 років її впроваджують. Мені колись ще дуже давно в Америці навіть художники говорили, що почали так малювати, але тепер вже ніхто не признається. І полотна, до речі, чорні виробляють у світі вже скрізь. Але мої оригінальні, вони відрізняються повністю від інших: не поглинають фарбу. Секрет я не відкрию, але свої брендові чорні полотна я запатентую і планую продавати.  Звідки у вас це поєднання і творчої енергії, і матеріального світу? Ви ж виховані в радянські часи. Я з дитинства такий, завжди не вписувався у зовнішню картину. Мене в школі били часто, поки не вимахав у старших класах. Я завжди шукав щось своє у всьому. До речі, я непогано заробляв живописом і в Чернігові. В Європу поїхав на своїй «дев’ятці». Їхав від совка за новим досвідом і можливостями і знайшов їх. Але ці можливості постійно міняються. Тільки щось здобув – все поступово сходить на спад. Бізнес у творчості – це дуже важко, нікому не раджу мене наслідувати. А навіщо було обирати такий складний напрямок, ви ж могли відбутися десь ще? А це ж понт! От колись мене назвали художником, і я відчув: це круто, це моє. Ну і потім, я без цього просто не можу жити, я навіть не мислю себе без цього, у мене просто дах поїде без живопису. Чому ви відкрили свою школу? Ви ж проти цього. У мене зовсім інший підхід, я спостерігаю за своїми учнями, і розвиваю їхню індивідуальність, я хочу навчити їх не боятися бути собою, не дублювати мене, а створювати своє – неповторне. А також живопис – це ще й арттерапія, яка допомагає очищенню душі. Моя бабуся була монахинею, її навіть записали до святих. Тому, мабуть, у мене тяжіння таке особливе. Я з віком зрозумів, що готовий віддавати, навчати, ділитися, тому що розумію, що тільки живопису замало мені. Я свідомо увійшов у іншу фазу свого життя і тільки розпочав вивчати її.  У відвертій розмові художник зізнається, що саме живопис рятує його іноді від самого себе, від руйнівних думок чи вчинків. У своєму будинку, який нещодавно був звичайним католицьким храмом, прямо в колишньому вівтарі розташована його майстерня. Там він і створює свої яскраві полотна, на яких свято самотності та краси внутрішнього та зовнішнього об’єднані. Цей будинок як свою власну Мекку Оніщенко малює постійно. На кожній експозиції можна побачити картину, на якій поле з пагорбом і будівлею, яка і є основною таємницею чорного полотна художника.  Історія із творчим поверненням чеського художника Олександра Оніщенка в Україну тільки розпочалася. 13 вересня рідний митцю Чернігів побачить фотографії та картини художника в музеї сучасного мистецтва та творчому просторі «Зелена сцена». У Києві й Одесі поціновувачі мистецтва зможуть ознайомитися з його творчістю ще не раз, зізнається Олександр, адже це особливі міста в житті авантюриста та розбишаки-художника, який живе у гармонії зі своїми бурями та тишею. Розмовляла Наталя Мізюкіна Джерело: OPINION UA  

Уявіть старовинний замок Праги ... Важка кована брама, дзвінке відлуння, що злітає по прольотах гвинтових сходів, зимовий місяць над кам’яним колодязем двору і ... - музика Едварда Гріга, яка лунає з вікон високої вежі, легкий  водоспад сніжної мелодії, немов саме січневе небо осяває світ чистотою! .. Так розпочалась презентація книги «ВИСЛОВИ МУДРОСТІ» Михайла Реґи із с. Лоза, що на Іршавщині.  Пан Михайло народився у 1922 році і протягом 50 років зібрав у 6 зошитах мудрі вислови, приказки, поради, роздуми, які на схилі літ подарував своїм онукам. Його син Іван продовжив справу батька, зібравши всі рукописи, він у 2009-му році видав книгу «Вислови мудрості», яку у Празі презентував внук Михайла, Євген Реґа. Разом із презентацією книги,  стартувала благодійна акція, весь збір від якої буде переданий на лікування поранених воїнів АТО. Як далеко, здавалося б, від Праги події України - кривава визвольна епопея посеред квітучого життя країни, війна, що чорним крилом трощить життя та долі відданих патріотів! Але немає відстані, якщо б’ється спільне серце братніх народів України та Чехії! Нема перепони, якщо прагне душа людини віддати своє добро на допомогу святій справі! І урочиста подія, яка відбулася під егідою керівництва компанії REGABUS увечері 2 січня 2018 року на Староміській площі Праги в Будинку у Кам’яного дзвону - світле підтвердження тому. Низький уклін вам, Воїни-Визволителі української землі! Низький уклін і висока пошана за вашу священну місію, за ваш благородний подвиг! Велика подяка Ростиславу Прокопюку, який є ідейним організатором і куратором цього благодійного заходу! Щира вдячність послу України в Чехії Євгену Перебийнісу та його дружині за сприяння акції та добру участь! Сердечна дяка усім, хто прийшов та допоміг благій справі! Акція започаткована і відтепер діятиме. Зібрані кошти – 7500 Kč – найближчим часом будуть передані Київському військовому шпиталю для лікування поранених воїнів АТО. Компанія REGABUS протягом минулих років завжди словом і ділом підтримувала визвольний рух України, тепер же її участь стане постійною. Слідкуйте за розвитком подій у групі REGABUS та на сторінці Ростислава Прокопюка: https://www.facebook.com/rostislav.prokopjuk БУДЬТЕ З НАМИ! БУДЬТЕ СЕРЕД СВОЇХ… Автор статті  Р. Райдо фото Л. Рега та Ю.Д.     

Як почати займатись підприємницькою діяльністю в Чехії? Переважна більшість людей, які займаються бізнесом в Чехії працюють на так званий «živnostenský líst». Процес отримання його дуже простий. Для того щоб документально оформити статус приватного підприємця — фізичної особи, необхідно пройти процедури реєстрації у державних органах. Вам потрібно просто зайти в будь-який офіс реєстрації підприємців (živnostenský úřad), заповнити реєстраційну форму і сплатити адміністративний збір в розмірі 1000 крон.   При заповненні форми, Ви повинні вибрати вид підприємницької діяльності, якою хочете почати займатись. Загальними умовами для відкриття «živnosti» являються: -       Особа, яка хоче розпочати підприємницьку діяльність повинна бути повнолітньою. -       Особа повинна мати довідку про несудимість. -       Особа має бути правоздатною.   Деякі напрямки підприємницької діяльності крім загальних умов, вимагають ще підтвердження професійної компетентності - освіту та досвід роботи. Це стосується ремесельної діяльності, ліцензійної діяльності а також регульованої, які більш конкретно прописані в додатках. http://zakony.kurzy.cz/455-1991-zivnostensky-zakon/priloha-1/ http://zakony.kurzy.cz/455-1991-zivnostensky-zakon/priloha-3/ http://zakony.kurzy.cz/455-1991-zivnostensky-zakon/priloha-2/

Чехія – країна, що серед багатьох українців відома як «вікно до Європи» завдяки привітності, говорячи метафорами, своєї вищої освіти. Чеські університети на тлі ВНЗ багатьох інших європейських країн вирізняються доступністю для іноземних (зокрема українських та російських) студентів із двох причин: нульової вартості навчання чеською мовою та відносної легкості тієї самої мови.  (Про систему вищої освіти в Чеській Республіці йшлося раніше https://uaportal.cz/blogs/28/121/-) Навчання у Чехії, в самому центрі Європи, для українських студентів є набагато ближчим, ніж може видатись з першого погляду. Будучи студенткою третього курсу Карлового університету, я часто отримую питання від знайомих і малознайомих людей, а також від «друзів подруги мого знайомого», і саме тому з’явилось бажання згадати основні аспекти вступу до чеського університету в одному тексті. Я навчаюсь на бакалавріаті факультету гуманітарних наук, і важливо підкреслити, що специфіка навчання може суттєво різнитись від інших спеціальностей. Утім, якщо Ви наразі перебуваєте на етапі вибору країни для навчання в цілому, цей текст Вам має стати у пригоді.(http://zpravy.idnes.cz) Перша й головна річ, яку необхідно усвідомити – здобуття вищої освіти в Чехії безкоштовне для усіх, незважаючи на походження, громадянство, паспорт, колір шкіри, релігійні переконання, та будь-які інші можливі причини, за трьох умов: 1)      Вам іще не виповнилось 26 років. Для студентів, яким більше 26, навчання безкоштовне, але вони втрачають студентські пільги, також повинні самі сплачувати медичне страхування 2)      йдеться про освіту в державному університеті 3)      чеською мовою Одразу додам, що можливості навчатись англійською мовою або в приватному університеті (пліткують, що вони легші) існують, але за такі програми доведеться платити. Надалі в цьому тексті йтиметься про досвід вступу до державного університету на програму бакалавра чеською мовою. Суттєвою відмінністю від української системи вищих навчальних закладів є розуміння так званого навчання «на бюджеті». Складаючи іспити до чеського університету, абітурієнт не мусить боротись за місце на бюджеті – всі прийняті не перший курс студенти автоматично «на бюджеті». Система стипендій тут також відрізняється – місце на бюджеті не гарантує їх отримання. Натомість, стипендію за успіхи в навчанні наприкінці кожного року автоматично нараховують певному відсотку найвищих у рейтингу студентам. Критерії для вирахування середнього балу та нарахування стипендії складаються з багатьох пунктів – враховуються оцінки, кількість перездач екзаменів тощо. Варіюється і сума стипендії, зазвичай в залежності від загального бюджету та кількості студентів, чиї результати були на достатньо високому рівні. З власного досвіду можу навести точну цифру у 33 000 чеських крон  за навчальний рік 2015/2016, що наразі становить максимально можливу стипендію за успіхи в навчанні. (Станом на 20.04.17 це приблизно 36300 гривень). Отже, якщо хочете отримувати стипендію, завдання перед Вами стоятиме лиш одне – добре вчитись. Як же нам, українцям, до чеського університету потрапити? Для цього необхідно виконати чотири кроки: отримати студентську візу вивчити чеську мову нострифікувати український шкільний атестат здати вступні екзамени  (http://jitkapourova.cz) Перші два кроки зовсім необов’язково мусять бути в такому порядку, але візове питання ми в даному тексті у будь-якому разі оминемо й одразу перейдемо до вивчення чеської мови. Ви, звісно, можете вивчити чеську в Україні. Але якщо виникне бажання перебувати у мовному середовищі від самого початку, то у різних містах Чехії є багато мовних шкіл з інтенсивними семестральними й річними курсами, де чеську вивчають починаючи від базових речей на кшталт «Мене звати» і до спеціалізованих тем із соціальних, точних, медичних та інших дисциплін. Мовних шкіл існує багато, вони варіюються за рівнями навантаження, складності уроків, вартості й так далі. Вони можуть бути приватними чи при університетах, але у більшості випадків за них доведеться платити. Безкоштовні курси чеської мови знайти можливо, але вони зазвичай орієновані на тих іноземців, що вже знаходяться у Празі й потребують чеську мову для використання у щоденному житті. Такі курси є зазвичай менш інтенсивними ніж ті, що орієнтовані на студентів. Якщо Ви вирішите вчити мову у Празі, то напевно зможете підібрати щось і для себе, озброївшись комп’ютером з доступом до мережі Інтернет. Сама ж чеська мова є відносно легкою у вивченні та часто схожа на українську, хоч на перший погляд так може й не здатись. Найбільше труднощів зазвичай виникає із граматикою та побудовою речень, але із лексикою в україномовної людини не має виникати серйозних складнощів. Мені особисто вистачило семестрального мовного курсу в Празі (що реально означає приблизно 4,5 місяців), аби вступити до університету, переклавши текст із англійської до чеської. Варто додати, що я не була найбільш завзятою студенткою на той час – домашні завдання виконувались не завжди, а до контрольних тестів ми готувались в метро дорогою на курси. Тож мовне питання не мало б стати на заваді. (https://styler.rbc.ua та regionews.sumy.ua) Що зазвичай забирає в українських студентів більше енергії та часу – це нострифікація шкільного атестату. Це офіційна процедура, що виконується під контролем магістрату (мерії) міста, будь то Прага, Брно, чи будь-яке інше, де Ви будете знаходитись. Заява з проханням нострифікувати атестат, власне сам атестат і список шкільних предметів за 9-11 класи із кількістю годин уроків подаються до магістрату міста. На підставі цих документів та різниці між Вашою шкільною програмою та чеською обирається 3-4 предмети, екзамени з яких треба буде скласти, аби атестат визнали дійсним для вступу до чеського університету. Найменш приємним у цій процедурі є той факт, що обираючи предмети для нострифікації, магістрат не цікавиться тим, куди Ви хочете вступати й на яку спеціальність. Мені, зацікавленій у журналістиці й гуманітарних науках, на першій спробі призначили екзамени з хімії, географії та суспільствознавстві. Більш приємний факт – на нострифікацію можна подаватись повторно. Після успішно заваленої хімії, я нострифікувала атестат із другої спроби із трохи інакшим набором предметів. Головне – встигнути це зробити до реєстрації на перший курс університету. Найбільш приємний факт – якщо Ви вважаєте, що не володієте чеською на достатньому рівні, то маєте право прийти з перекладачем. Я цією можливістю не скористалась, але мушу визнати, що хімія чеською мовою для гуманітарія – не найкраща ідея для того хто мову лише вивчає. А ось суспільствознавство – це вже приємніше. Тож нострифікація атестату – це процес, який не варто відкладати на останній момент з декількох причин: аби залишилось вдосталь часу на можливу перездачу, й аби була можливість обрати перекладача. (http://fhs.cuni.cz) Після нострифікації наступає етап, на якому Ви стаєте повноцінним чеським абітурієнтом – екзамени. Реєстрація на екзамени відбувається взимку (іноді до березня) он-лайн або фізично в університеті, в залежності від ВНЗ. Самі екзамени відбуваються у травні-червні місяцях. За кожен екзамен треба заплатити від 300 до 500 крон. На відміну від системи в Україні, у Чехії на більшість факультетів, а часто й окремих спеціальностей потрібно здавати окремі екзамени. Альтернативою ЗНО є так званий тест SCIO– тест із загальних схильностей до навчання, який має на меті перевірити здібність логічно мислити та працювати з текстами, а також базові знання із кількох предметів (в залежності від вибору конкретної варіації тесту). На відміну від ЗНО, ці тести проводяться приватною компанією та не є безкоштовними, а також приймаються тільки на певні спеціальності. Наприклад, екзамен на факультеті гуманітарних наук полягав у перекладі тексту з англійської мови на чеську; на журналістику на факультеті соціальних наук – із англійської та чеської мов, а також інтегрованого тесту на знання чеських історії, політики й культури, а також важливих питань сучасності. (Наприклад, одне із питань в цьому тесті у році 2014 стосувалося революції та президентських виборів в Україні). А ось аби вступити на медіальні науки на тому ж факультеті соціальних наук, мені вистачило здати тест SCIO. Тож екзамени для вступу до чеських університетів дуже різноманітні. При вступі на деякі спеціальності (наприклад, технічного спрямування) від Вас можуть також вимагати надати сертифікат з чеської мови на рівні B2. Утім, коли знання мови перевіряється під час вступних екзаменів, цей сертифікат не є необхідним. Важливо усвідомлювати, що для іноземця, котрий володіє чеською мовою та має нострифікований шкільний атестат, двері до чеського державного вищого навчального закладу відкриті настільки ж широко, як і для абітурієнта чеського. (http://www.npr.org) Отримання вищої освіти в Чехії може стати серйозним кроком до Вашої інтеграції не лише до європейського суспільства, але й до світової спільноти в цілому – завдяки співпраці університетів, програма обміну для студентів тощо. Шлях до цього складається лише з чотирьох кроків, згаданих на початку тексту, та помірної фінансової інвестиції до процесу.   Přeji úspěchu!   Маргарита Голобродська для uaportal.cz Головне фото - http://www.prahapamatky.cz

Для продажу передплачених карток OpenCall ми шукаємо ТОРГОВОГО-ПРЕДСТАВНИКА (Прага, Центральна Чехія, Брно та Острава).   Опис роботи:   • Бізнес та консалтингова діяльність для компанії OpenCall, • Пошук та пропонування можливостей та актуальних пропозицій нашої компанії українській та російськомовній громаді, яка проживає в Чехії, • Пошук потенційних місць продажу, продаж передплачених карт, • Подальша підтримка клієнтської мережі.   Передумови:   • Українська чи російська на комунікативному рівні • Чудові знання  української, або російськомовної громади у Чехії, • Знання чеської мови (принаймні часткове), • Перевага – досвід роботи в магазині, це не умова (якщо потрібно, завчимо) • Водійське посвідчення категорії В.   Можливість працювати на неповний робочий день. Тип договору OSVČ(живностяк)/ працевлаштування. Зарплата на основі досягнутих результатів та виконаної роботи - аж 48 000 крон на місяць.  Якщо наша пропозиція Вас зацікавила, надішліть своє резюме на адресу info@recall.cz.   Дякуємо, Ваш OpenCall