Українське подружжя із Кропивницького Таша і Алекс, вирішили відкрити у Празі затишне бістро, де українці зможуть посмакувати домашній борщ, а чехи та гості з інших країн скуштувати страви сучасної української кухні. Тут плануються майстер-класи, українські вечірки та багато цікавих зустрічей.   Коли у 2017 році Алексу, як ІТ-спеціалісту,  запропонували у Празі цікавий проект, він вирішив із дружиною переїхати до Праги.  "Ми полюбили Прагу і подружилися тут з людьми з різних країн. Ми обожнюємо приймати гостей і наш дім завжди відкритий для друзів. Звісно, ми любимо пригощати наших гостей чимось смачненьким. Ташин борщ — популярна страва на наших домашніх вечірках. На одній з них і народилась ідея відкрити затишну «борщарню. В Чехії популярні “полевкарни”, де продають перші страви (полевка — суп чеською). Нас надихнув цей формат. Український борщ ідеально вписується в таку модель з невичерпною кількістю варіацій: червоний, зелений, пісний з чорносливом і білими грибами.  Тож у нас буде своя борщова полевкарна. В меню — 2-3 види борщу, кілька традиційних українських страв: пиріжки, голубці, вареники та узвар і квас до них. А ще крафтове пиво з Чехії та України. Наші цінності: Гостинність і привітливий сервіс; Смачна їжа; Сучасність (вибачте, але жодних шароварів і глечиків).- розповідають про свою ідею Таша і Алекс.    Приміщення для майбутнього бісто знайшли в чудовому місці, центральному районі Праги - Виногради. Для гостей ідеальна локація,  та й за ціну нижче, ніж будь-що поруч. Але, як розповідають засновники "THE BORŠČ",  підвальне приміщення занедбане і потребує капітального ремонту.  "Мусимо відремонтувати буквально все. І, найдорожчий з проєктів, - замінити всю вентиляційну систему. Щоб повітря циркулювало, аромати з кухні не потрапляли на відвідувачів, щоб влітку було прохолодно, а взимку тепло. Це гігантська сума грошей. Ми не маємо її всю. Бо якщо зробимо вентиляцію, на головний зал не залишиться. А ще ж вивіски виготовити. І класний інтер'єр, яким можна буде пишатися",- розповідає Таша.  Саме тому Таша і Алекс започаткували краудфандингову кампанію зі збору коштів.  "Ми наперед прорахували свої можливості і розуміли приблизні витрати. Однак після двох місяців ремонту бачимо, що нам потрібна допомога. Що ми вже зробили: закінчили роботи кухні: встановили нові електрику і водопровід, оновили кахлі та придбали більшість техніки, якої не вистачало; ремонт у вбиральні; третину робіт з заміни вентиляційної системи; почистили стіни і стелю від старої штукатурки; замовили керамічний посуд ручної роботи; маємо круту айдентику від талановитої української художниці. Що ще залишилося: зробити нову проводку для вентиляції (стара не витримає навантаження потужних вентиляційних двигунів) — 150 000 чеських крон/€4400; придбати електродвигуни, вентилятори, поглиначі шуму в вентиляційну систему — 140 000 чеських крон/€5400; ремонт головної зали — до 220 000 чеських крон/€8500; заміна вивіски і вхідних дверей — 65 000 чеських крон/€2500; придбати частину техніки (холодильна камера, холодильна вітрина, конвекторна піч) — до 160 000 чеських крон/€6200",- розповідає подружжя.  " Ми вже інвестували приблизно дві третини необхідних коштів. Але без вашої допомоги, скоріше за все, дата відкриття борщарні значно відкладеться і світ ще довго не дізнається, що український борщ може бути таким же смачним і популярним, як рамен чи суп фо =) Які ризики? Для успіху проєкту ми маємо враховувати ризики. Ось основні: 1. Пандемія. Йой, ну вона вже точно скоро закінчиться. А навіть якщо не закінчиться, полевкарни прекрасно працюють на виніс. Ми не люксовий ресторан, де треба сидіти півтори-дві години. Ми гнучкі і цілком готові до викликів ковідної ситуації. 2. Відсутність досвіду. Ми не ресторатори. Алекс — айтішник. Таша працювала у менеджменті і продажах. Але в нас є багато знайомих-рестораторів, які допомагають нам порадами. У Чехії маємо друга-кухаря, який працював у крутих закладах української кухні “Шо” і “Барви». Він допоможе нам з меню. Також ми найняли досвідчених місцевих консультантів з ресторанної справи. 3. Конкуренція. Борщі в Празі, хоча їх і багато, далеко не найкращі. От вєтнамський фо ви тут знайдете розкішний. Борща, до якого хотілося б повертатися, — немає. Ми знаємо, що зможемо зварити борщ краще, ніж він зараз представлений на ринку. Також будемо пропонувати страви, яких ви не знайдете більше ніде в Празі.  4. До нас не прийдуть відвідувачі. У країні, де найбільша діаспора — це українці, і де немає жодного сучасного українського закладу, у нас величезна потенційна аудиторія",- розповідають Таша і Алекс.    Як допомогти: Переходьте за посиланням на краудфандингову кампанію і зробіть донейт в обмін на обраний подарунок. Що ще ви можете зробити? Розкажіть про проєкт своїм друзям (особливо у Чехії) Поширте інформацію в соц.мережах Підпишіться на проект в Інстаграм або сторінку у Фейсбуці, щоб стежити за успіхом Таші і Алекса.   Відкривайте українське світу разом з нами!

Міністерство внутрішніх справ Чехії випустило пам’ятку, яка стосується безвізового в’їзду в країни Шенгену для громадян України. Пам’ятка допоможе вам не порушувати візовий кодекс. МВС наголошує, що і безвізовий іноземець зобов'язаний в строк до 3 робочих днів, зареєструватись у відповідному департаменті поліції у справах іноземців за місцем проживання.    БЕЗВІЗОВІ ВІДНОСИНИ З УКРАЇНОЮ - ПЕРЕБУВАННЯ В КРАЇНАХ ЄС ПРОТЯГОМ ПЕРІОДУ ДО 90 ДНІВ Візовий обов'язок громадян України в шенгенському просторі  анульований з  11. 06. 2017 року(1 Це стосується і інших країн, які вже зараз реалізують спільну візову політику ЄС, тобто, Болгарії, Румунії, Хорватії і Кіпру ) БЕЗВІЗОВІ ВІДНОСИНИ СТОСУЮТЬСЯ лише громадян України, які є володарями біометричного паспорта. Період знаходження в шенгенському просторі не повинен перевищувати 90 днів протягом якого завгодно 180-денного періоду (Перебування на території Болгарії, Румунії, Хорватії і Кіпру не зараховується у максимальний строк перебування на території шенгенського простору). Країни шенгенського простору можна відвідувати без візи також повторно, проте завжди при виконанні умови, вказаної в попередньому реченні. Для контролю використаних днів перебування у вказаних країнах можна скористатися шенгенським калькулятором https://ec.europa.eu/assets/home/visa-calculator/calculator.htm.  І у випадку з безвізовими відносинами мають бути і надалі виконані умови в'їзду до шенгенського простору http://www.mvcr.cz/clanek/prijezd-do-cr-povinnosti-a-delka-pobytu.aspx. Таким чином, до громадянина України можуть під час пограничного контролю звернутися із закликом до того, щоб він показав документ, який підтверджує намір покинути шенгенський простір протягом законного терміну 90 днів (зворотний авіаквиток, зворотний квиток для наземного виду транспорту і так далі), документ, який підтверджує мету перебування в країнах шенгенського простору, документ про достатнє фінансове забезпечення подорожі і так далі. Якщо даний громадянин не може або не бажає дані документи представити, йому може бути відмовлено у в'їзді на шенгенську територію, причому даний порядок дій подібний до того, що відбувається при невиконанні інших законних умов (загроза для внутрішньої безпеки, громадського порядку, охорони суспільного здоров'я і тому подібне). Одночасно діє правило відносно того, що і безвізовий іноземець зобов'язаний в строк до 3 робочих днів від дня в'їзду на територію повідомити про місце свого перебування на території Чеської Республіки відповідному департаменту поліції у справах іноземців (у загальному порядку дане правило не відноситься до іноземця, який даний обов'язок виконав у господаря житла, в якому іноземець оселився). БЕЗВІЗОВІ ВІДНОСИНИ НЕ СТОСУЮТЬСЯ громадян України, які приїжджають в Чеську Республіку для короткочасного перебування з метою отримання доходу. Дані громадяни повинні і надалі стандартним способом звертатися до представницького департаменту Чеської Республіки з проханням про видачу візи для перебування в країні на строк до 90 днів (див. порядок дій на відповідних сторінках веб-сайтів (наприклад, http://www.mzv.cz/kiev також  http://www.mzv.cz/lvov). Візу для перебування в країні на строк до 90 днів можна продовжити на території Чеської Республіки (у службі поліції у справах іноземців) лише в надзвичайних і обгрунтованих випадках (гуманітарні причини, госпіталізація і тому подібне). ПЕРЕБУВАННЯ НА ТЕРИТОРІЇ КРАЇНИ ПОНАД 90 ДНІВ На перебування на території Чеської Республіки понад 90 днів (довгострокова віза або дозвіл на довгострокове перебування в країні) не впливає введення безвізового контакту. Громадяни України і надалі не можуть звертатися із заявами про надання довгострокової візи або дозволу на довгострокове перебування в країні на території Чеської Республіки. Свої заяви з проханням про надання довгострокової візи або дозволу на довгострокове перебування в країні вони повинні подавати особисто у відповідному представницькому департаменті Чеської Республіки в Україні або ж в державі, в якій вони мають дозвіл на довгострокове або постійне перебування. Після закінчення перебування на території Чеської Республіки протягом терміну до 90 днів громадяни України повинні покинути територію Чеської Республіки. РОЗДРУКУЙТЕ СОБІ ІНФОРМАЦІЙНУ ЛИСТІВКУ-ФЛАЄР БЕЗВІЗОВІ ВІДНОСИНИ З УКРАЇНОЮ: http://anesro.com/downl/mvcr/il_ukr.pdf Галина Андрейців спеціально для UAPORTAL.CZ

На українсько-польському кордоні складна ситуація. З польської сторони – тисячі українців, які намагаються в’їхати до України. З пунктів пропуску в Краковці, Рава-Руській і Ягодина постійно курсують автобуси і буси, які перевозять людей, а вже під вечір на кордоні почали пропускати пішоходів, про це повідомляє Радіо Свобода.  Із невеликими перервами з пункту пропуску «Краковець» на українсько-польському кордоні виїжджають порожні автобуси приватних перевізників, рятувальників, буси на польський бік. А з Корчови до України вже весь транспорт забитий людьми, здебільшого чоловіками. Більшість їдуть у масках. Люди з валізами. Загалом на цьому пункті курсує від опівночі 27 березня 3 автобуси приватних перевізників і 2 надзвичайної служби, а ще кілька бусів. «Із 9-ї вечора 26 березня приїхали ми на кордон, стояли цілу ніч до обіду сьогодні в полі. Кордон швидко перетнули, поміряли температуру. Ви б бачили, що там робиться! Всі люди просто не встигнуть до опівночі перетнути кордон. Вирішив їхати, бо, можливо, перекриють кордон, не буде у Польщі роботи, не знати, що буде. А вдома – то вдома. Я маю окрему квартиру, буду там сидіти на карантині. Мушу ізолюватись, як без цього. До кордону своїми силами доїхали, автобуси не їздять, просили і нас везли. Мене біля кордону чекає машина. Батьки чекають. Нам передзвонили про кордон, що його закриють, бо так президент сказав, і нас це налякало, ніхто не хотів їхати, була робота. Ви б бачили, що та спонтанність наробила. Ні одного магазину там, один туалет у полі», – розповів Василь Герило із Червонограда. Молодий чоловік два місяці працював у Польщі. Від опівночі 27 березня до 15-ї години, як повідомили Радіо Свобода у прикордонній службі Західного регіону, на трьох пунктах пропуску Корчова -Краковець, Гребенна-Рава-Руська, Дорогуськ-Ягодин перевезли 10 тисяч українців. Кілька тисяч ще очікували на польській стороні. «Виставлено додаткові наряди і пришвидшено оформлюємо. З попередньої доби накопичення людей, а до того не спостерігалося такого перед пунктом пропуску. Всі одночасно вирішили переїхати. Понад 40 автобусів на 16-у годину проїхали з громадянами. Швидка двічі забирала людей із підвищеною температурою, це було ГРВІ», – каже речник Мостиської прикордонної служби Маргарита Вершиніна. Автобуси з громадянами України перетинають пункт пропуску і висаджують людей на заправці. Біля кордону сотні автомобілів. За багатьма приїхали родичі. «Дочка з польської сторони. О 6-й ранку перед нею було 300 осіб. Ми приїхали бусом із Вінниці, щоб забрати її, а там вона з іншими людьми найняла бус і їх вночі привезли до кордону. Дочка працювала, закінчився дозвіл, завод закрили і попросили з хостела виселитись. Є у нас окрема кімната, буде два тижні на карантині, поїдемо у масках, а що робити?» – каже Валентин Кирилюк. На 18-у годину з польської сторони ще були кілька тисяч українців, які у черзі очікували, щоб переїхати через кордон. По обіді збільшили кількість автобусів, а також почали пропускати й пішоходів. З українського боку, якщо ніхто не чекав із рідних, українці винаймають транспорт і є багато охочих водіїв підвезти у Львів, Тернопільську, Івано-Франківську, Закарпатську області. Група людей, яка після кордону їхала у Київ, пропонувала водієві по 1500 гривень із кожного лиш би дістатись столиці. За словами прикордонників, вони ще не отримали конкретних вказівок, як із опівночі 28 березня працюватиме кордон. Сьогодні в українському суспільстві дуже різне ставлення до того, що українці масово у час епідемії коронавірусу повертаються в Україну. Адже невідомо, чи люди самоізолюються, чи відповідальні за те, щоб не стати джерелом поширення коронавірусу у своєму селі чи місті. Як інформують представники влади, кожного громадянина вносять у списки і вони будуть під спостереженням сімейних лікарів. Однак, чи можна проконтролювати тисячі людей? Автор Галина Терещук Радіо Свобода 

Чехії бракує робочих рук. Їх потребують невідкладно. Про це зараз говорять найбільші працедавці країни. І хоч чеський уряд збільшує квоту на кадри з України, працевлаштування в обхід закону залишається поширеним явищем. Понад 70 нелегальних працівників з України, затриманих у Чехії в березні, на рік позбавили права в’їзду до країн Євросоюзу. Взявши цих людей на роботу з польськими візами, чеський працедавець знехтував нормами. Але празькі вартові порядку нагадують, що працевлаштування – передовсім відповідальність тих, хто працевлаштовується. Що слід мати на увазі, збираючись на заробітки у Чехію, дізнавалися кореспонденти Радіо Свобода.     – Dobrý den! Co si dáte? Це Олександра Грібова з Івано-Франківської області. Вона – адміністратор в одній із празьких їдалень. Чимало її підлеглих – чехи. Її роботу цінують і поважають. – Як Вам працюється з Олександрою? – Вона дуже вимоглива, але хороша. Серед українських «гастарбайтерів» Чехія – одна з найпопулярніших країн. Донедавна на роботу з України сюди запрошували всього 3 800 працівників. Але на прохання найбільших працедавців чеський уряд цю квоту подвоїв. «Брати на роботу українців – найкраща ідея, тому що вони до нас ментально найближчі. Нам потрібні як кваліфіковані, так і некваліфіковані працівники. У Чехії тих, хто здатен працювати на цих посадах, не вистачає», – зазначає президент Конфедерації союзів працедавців і підприємців Чехії Ян Візнер. Ян Вінзер Чехи мають найнижчий рівень безробіття у Євросоюзі. Близько 100 тисяч робочих місць на чеському ринку праці – вакантні. Але те, що їх пропонують іноземцям, обурює тутешні профспілки. «Вони кажуть, що треба в першу чергу забезпечити адекватну заробітну плату для того, аби на ці позиції працевлаштовувалися і чехи», – зазначає соціолог, доцент Інституту соціології Академії наук Чехії Яна Леонтьєва. Яна Леонтьєва Утім, чеський закон зобов’язує платити іноземцям не менше, ніж чехам. Тож тутешні фірми часом економлять, наймаючи людей без необхідних документів. Українці-нелегали нікому не поскаржаться «Роботодавці, які нелегально працевлаштовують до себе наших українців-заробітчан із польськими візами, в багатьох випадках не виплачують їм заробітну плату. Наші українці не прийдуть і не поскаржаться в поліцію чи в управління працевлаштування», – пояснює Тарас Костюк, керівник організації «Українські профспілки в Чехії».   Тарас Костюк Так і Олександра. З 15 років, що провела у Чехії, перші шість вона не скаржилася, бо працювала незаконно. «Приїхали ми з подругою сюди, але через, як то буває, «клієнта». Це посередник, який тут пропонує роботу і за це має гроші. Обіцяв нам паперову фабрику, але привіз нас на поле до такої коробки надворі. Там ми жили», – розповідає вона і, згадуючи власний гіркий досвід, застерігає: неофіційна робота подібна до кріпацтва. «Це страх, стрес, не знаєш, що буде завтра. Тобі можуть пообіцяти одне місце роботи, а відвезуть зовсім кудись в інше», – каже Олександра. Бережись «клієнта» Радіо Свобода вирішило дізнатися, що сьогодні пропонують «клієнти», як у Чехії називають цих неофіційних організаторів працевлаштування українців, переважно нелегального, – зателефонувавши одному з них. – Я на годину плачу 75 крон (близько 84 гривень). Може бути 10 годин робочий день, може бути 12. – Скільки я відсотків отримую? – А то вже не ваше діло, скільки я з вас маю. – Ніякого страхування не буде? – Нічого не буде, тому що ви начорно тут. Мільярди тут українців. Не жаліються. По ресторанах, по «макдональдсах» усе люди роблять, по складах – і нормально. Угода з таким-от «клієнтом» – це не лише кіт у мішку, а й імовірна депортація. Жертвам таких схем у місцевій поліції нагадують: за своє працевлаштування кожен працівник несе відповідальність сам. Читайте також: Як самому офіційно працевлаштуватись в Чехії? (ред.UAPORTAL.CZ) Автор Ярослава Куцай Радіо Свобода  Народилася в Києві. Закінчила бакалаврат Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка, магістратуру Школи журналістики НаУКМА та Університет Ісландії за спеціальністю «Довкілля та природні ресурси». Публікувалася у низці українських суспільно-політичних тижневиків та інтернет-видань. Була репортером програми «Час» на 5 каналі, прес-секретарем Національного екологічного центру України. Автор статей для українського National Geographic. З 2014 по 2016 жила у Рейк’явіку, дописуючи в англомовні ісландські журнали та співпрацюючи як позаштатний кореспондент з українськими медіа.

Якщо Ви на протязі 5 років постійно проживаєте в Чехії (раніше було 10), на підставі візи на перебування строком понад 90 днів або дозволу на довгострокове проживання, маєте право подати заяву з проханням про отримання ПМЖ. Заява подається на заповненому відповідному формулярі formuláři  до якого  додаєте всі необхідні документи. Дозвіл на постійне проживання на території ЧР видає Міністерство внутрішніх справ. Документи, які необхідно прикласти до заяви про дозвіл на постійне місце проживання:    дійсний закордонний паспорт, 2 фотографії , документ, що підтверджує мету перебування на території ЧР.  Наприклад свідоцтво про народження, свідоцтво про укладення шлюбу або інший документ, який підтверджує родинні зв’язки, документ, який підтверджує, що іноземець раніше був громадянином Чеської Республіки; це не стосується випадків, коли мова йде про іноземця, який просить надати дозвіл на постійне проживання згідно з § 68 «Закону про іноземців», документ, що засвідчує засоби на постійне проживання на території республіки, документ про забезпечення житла на території республіки, документ, аналогічний виписці з Реєстру судимостей (довідка про несудимість) як основу для розгляду кримінального стану, виданого державою, громадянином якої являється іноземець, а також держави, в якій іноземець перебував останніх 3 роки безперервно на протязі більш як 6 місяців, або декларацію у випадку, якщо ця держава не видає такий документ; § 70 абз. 2 пункт e) «Закону про іноземців» »- zákon o pobytu cizinců регулює виключення з цього обов’язку (цей обов’язок не розповсюджується головним чином на іноземців віком до 15 років; іноземець, що подає заяву на дозвіл на постійне проживання згідно з § 68 зобов’язаний пред’явити цей документ, якщо від нього це вимагають), згоду батьків або іншого законного представника або опікуна, що вони погоджуються, щоб дитина постійно проживала на території республіки, якщо мова не йде про спільне проживання сім’ї, з законним представником або опікуном; це не стосується випадків, коли іноземець докаже, що не може пред’явити цей документ з причин, які не залежать від його волі, документ, що підтверджує необхідні знання чеської мови. Що взятии до уваги при поданні заяви про дозвіл на довгострокове або постійне проживання:   жодний документ крім закордонного паспорта, документів метрики та фотокартки, не повинен бути виданий раніше як за 180 днів,  у разі обґрунтованої підозри у вас можуть вимагати надання медичної довідки, що Ви не страждаєте ніякою серйозною хворобою,  усі іншомовні документи повинні бути офіційно перекладені на чеську мову, якщо орган управління не повідомить іноземцю, що такий переклад не вимагається. Рішення за заявами-проханнями про дозвіл на довгострокове та постійне проживання приймає на I рівні Міністерство внутрішніх справ ЧР, відділ по наданню притулку та міграційної політики. Заяву Ви повинні завжди подавати особисто можна у відповідне крайове робоче місце OAMP МВС залежно від місця Вашої прописки - Ministerstvo vnitra České republiky.  У випадку дітей до 15 років, заяву можуть подавати батьки. Строк для прийняття рішення становить 60 днів з дня подачі, у разі подання в Чеській Республіці. У тому випадку, якщо прохання подано до посольства Чеської Республіки, термін складає 180 днів. Якщо МВС ЧР прийняло по Вашому проханню на ПМЖ позитивнее рішення, Вам зателефонують з відповідного крайового відділення і домовляться про термін видачі дозволу на ПМЖ а біометрики- Biometrika. У випадку, якщо не вдасться з Вами зв’язатись по телефону, Вас буде запрошено у письмовому вигляді за адресою, яку Ви вказали у заяві.   Якщо Ви отримали негативне рішення, то можете його оскаржити, тобто подати проти нього апеляцію - Odvolání  у 15-денний строк. Якщо рішення за апеляцією також негативне, у строк 2 місяців після його отримання можна подати позов у Міський суд, м. Прага.   Іноземець, який має статус ПМЖ в Чехії, у більшості областей життя має такий самий статус, як і громадяни Чеської Республіки. Інформацію, про те, в якому випадку «Законом про іноземців»- zákon o pobytu cizinců передбачена можливість подання прохання про отримання ПМЖ і без умови завершення 5 річного безперервного перебування на території ЧР, читайте в розділі Бази знань База знань  Příručka pro cizince s trvalým pobytem (pdf, 867 kB) Використані матеріали з МВС ЧР Ministerstvo vnitra České republik Бажаю успіхів! Галина Андрейців  для UAPORTAL.CZ

Суботня українська школа "Ерудит" існує у Празі від 2007 року за підтримки Української греко-католицької церкви та Всеукраїнського об’єднання «Свобода» – саме вони свого часу надали школі перше фінансування для закупівлі підручників. Того ж 2007 року за наказом Міністерства освіти України було засновано Міжнародну українську школу – орган, що надає українським освітнім організаціям за кордоном право видавати офіційні документи: свідоцтво про базову середню освіту за 9 клас та атестат про повну загальну середню освіту і табель за 1 - 10 класи. UAportal говорив із директоркою школи Наталією Фаркаш - про реалії та особливості навчання за кордоном, мотивацію вчителів, труднощі та успіхи дітей. UA: За якою програмою ви працюєте? Наталія: Ми працюємо за програмою Міністерства освіти України. Програма одна – як для дітей, котрі в Україні навчаються стаціонарно, так і для наших – котрі навчаються тільки у суботу. UA.: Але ж ви маєте вп’ятеро менше часу. Як вдається встигати? Н.: Це, звичайно, правильне запитання… Як можливо за один день вивчити той чи інший предмет? Скажімо, вчителі наші – віртуози, що намагаються це зробити. Якщо, наприклад, на вивчення іменника української мови у 5-6 класі маємо 17 годин, ми його вивчаємо приблизно за 5. Тому я "воду" опускаю, а основні теми опрацьовую. На подання теми субот достатньо. А ось закріплювати матеріал та виконувати вправи діти вже мають вдома. Питання у тому, хто робить, а хто не робить – це залежить від батьків, від кожної дитини особисто. Діти, буває, питають: «Як нам встигнути?». Буває так, що наприкінці навчального року діти і додому приходять, і ми разом  допрацьовуємо. Буває й таке, що ми працюємо паралельно із чеською школою. Я навіть на уроках української кажу: «Діти, якщо ви мені відмінки напишете в «чештінє», я вам зараз покажу, як в «українштінє», і ми то все зведемо». Діти, буває, плутають. Наприклад, якщо плутають буквочку із чеською, я це не зараховую за помилку. Я завжди зараховую тільки граматичну або орфографічну помилку. Батьки часто переживають: «Ой, дитина плутає…» Нічого страшного! Дитина сьогодні плутає, а завтра вона буде добре знати. UA: Які матеріали ви використовуєте? Н.: Підручники з України, звісно, маємо. Також інтернет – практично вся старша школа працює з онлайн-підручниками. Вчитель на «інтерактивці» включає онлайн-підручник, подає матеріал у вигляді лекцій та може запропонувати додатково документальну хроніку чи вже підготовлені приклади до тієї чи іншої теми. Нашим учителям-предметникам, наприклад, підручники на уроках аж так не потрібні……Діти весь матеріал записують, а вже вдома виконують домашні завдання, вже вдома їм потрібен підручник. UA: А бібліотека у школі є? Н.: Бібліотека – це дуже тяжка історія. У нас є в основному тільки шкільні підручники. Щось є особисто у мене вдома, щось є в особистих бібліотеках усіх вчителів. Та на жаль, ми не маємо постійного приміщення, маємо тільки договір [із чеською школою – ред.] на навчальний рік. Тож доводиться кожного року домовлятися та продовжувати договір. У мене є зараз на складі 400 підручників, які потрібно утилізувати – це підручники для початкової та старшої школи за старою програмою. Для користування вони нам не потрібні... UA: У яких іще країнах є великі суботні українські школи? Н.: Італія, Португалія, Австрія, Греція – їх багато. У Португалії, наприклад, є велика кількість шкіл. Хоча у них є свої проблеми із нострифікацією…. Ми, наприклад, у Чехії  можемо пройти процес  нострифікації - тобто Міністерство освіти Чехії додатково назначає екзамени з тих чи інших дисциплін. Якщо дитина має рівень знань – то звичйно, здає успішно всі екзамени. Тому наше завдання боротися за високий рівень знань. Полиця з українськими казками у центральному відділі міської бібліотеки у Празі. UA: А чи є у вас такі дітки, що не ходять до чеської школи, а лише до суботньої української? Н.: Ні, до чеської ходять всі. Виключення – це практично одиниці. Це ті дітки, котрі, наприклад, посеред  навчального року приїхали та ще не адаптувались до чеської мови. Я і наполягаю, що діти мають відвідувати навчальні заклади. Це дуже погано, коли дитина серед тижня сидить вдома ... Тому я батькам наголошую, коли вони приїжджають, що дітки повинні відвідувати чеську школу та, звичайно, відвідувати українську школу, якщо вони бажають отримати український документ про освіту. UA: Що отримають діти по закінченню української суботньої школи? Н.: Школа у нас із 1 по 11 клас – після випускного одинадцятого класу діти отримають свідоцтво про середню освіту за 9 клас та атестат про повну загальну середню освіту і табель за 1-10 класи. Відверто кажучи, українська освіта трохи не дотягує до рівня європейської. Є розбіжності у багатьох предметах та темах - у чомусь наша освіта випереджає, у чомусь відстає. Тому діткам доводиться допрацьовувати багато матеріалу. Я також працюю в чеській школі і бачу дуже велику різницю між українською та чеською школами. Є і щось хороше у нас, що варто було б запозичити чехам… Утім, це все ж переважно недоліки. Але ми намагаємось процес якось налагоджувати – все-таки, є діти, яким потрібне це навчання, є діти, яким потрібний цей документ. UA: Із атестатом із вашої школи можна, наприклад, їхати до України, здавати ЗНО та вступати до університету? Н.: Так, звичайно, наш атестат рівносильний атестату, отриманому на Україні – адже його видає Міністерство освіти. Діти ведені не у нас, у Празі, а саме у Міжнародній школі в Києві. Комісія з Міжнародної школи приїжджає до нас у кінці навчального року та проводить ДПА та річне оцінювання всіх дітей. Вся документація ведеться в МУШ. UA: Чи часто випускники вашої школи їздять вступати до українських університетів? Н.: Бувають такі, що їдуть, що повертаються. Бувало й таке, що дітки вчилися у двох навчальних закладах. У Львівському національному університеті імені Івана Франка, наприклад, вчилася дівчинка. Але таких діток меншість – їх може бути двоє, троє, максимум четверо. Практично всі діти залишаються тут і намагаються продовжити навчання в Чехії. Я з одного боку вважаю, що у якійсь мірі це покоління вже є для України втраченим. На жаль, як би ми не крутили, складна економічна ситуація сприяє цьому. Нашим завданням є дати їм тут часточку України. UA: А чому Ви називаєте це покоління втраченим? Н.: Тому що ці діти уже практично себе бачать тут, тут навчаються, тут працюють їхні батьки. Я їм завжди кажу: «Учіться, учіться правильно писати – адже ви ніколи не знаєте, що на вас у житті чекає. Ви можете через 10 років повернутись в Україну молодими спеціалістами зі знанням чеської, української мови та працювати в успішних фірмах. Життя іде вперед, і ми ніколи не знаємо, коли і де зупинимось. Тому ми не можемо так категорично заперечувати, що «нам не потрібна українська мова». Мене завжди вражають батьки, котрі говорять, що «нам не потрібно вивчати мову». Ніхто не може знати – що нам буде потрібно, а що ні, як життя складеться у майбутньому. UA: Якщо дитина одночасно ходить і до чеської школи, і до української, то вона все-одно мусить нострифікувати український атестат для чеського університету? Н.: Якщо дитина хоче використати свій атестат [у Чехії – ред.], то так, обов’язково. Так само і коли дитина приїжджає з України до Чехії. Це вимога Міністерства освіти Чехії. Утім, якщо у дитини є і чеський документ, то це враховують – в залежності від того, скільки років дитина провчилась у чеській школі. Чеські діти на два роки довше навчаються, і Міністерство освіти Чехії вважає, що нашим дітям бракує цих двох років. UA: А Ви як вважаєте? Н.: Вважаю, що так, бракує. Діти ще незрілі в одинадцятому класі, вони не знають, чого вони хочуть, часто це вирішують батьки. Ще не мають достатньої самостійності. От чеські діти –  самостійніші, уже можуть самі за себе вирішити. Вони їдуть у світ, вступають в університети і навчаються. Ось я заходжу в наш 11 клас – вони наче дорослі… але вони все ж іще діти. Ці два роки, про які постійно говориться в Україні… Як би із цим не воювали, вони потрібні, аби діти ще трошки дозріли і стали самостійними. У нас чомусь поспішають навчатися. UA: А чого іще не вистачає нашій освіті? Які бачите недоліки в українській сфері освіти? Н.: Їх дуже багато. Перше, що надзвичайно важливе для української освіти – це повернення статусу і поваги до вчителя і до професії. Це дуже важливо, тому що вчитель формує ціле суспільство. Тому і суспільство у нас хворе – тому що таке ставлення до вчителів. Тут школи закриті – батьки привели дітей, і діти цілий день навчаються. А ось у нас батьки пробують приходити і пробують при дітях повчати вчителя і пояснювати, як той має працювати – що неприпустимо. У Чехії неможливо, щоб батько собі міг у будь-який момент зайти до класу і почати щось вирішувати. Батьки, які приїжджають із України, часто просто не розуміють, чому двері школи закриті. Доводиться пояснювати – ось такі умови у Чеській Республіці. Все. Це треба толерувати і цього треба дотримуватись. І ще одна дуже велика відмінність – у питанні самостійності. Чехів із першого класу навчають самостійності. У нас все  роблять батьки! Від першого класу  батьки сидять із дітками та виконують домашні завдання  – це я бачу навіть по тестах, які нам надсилають. Ми суботня школа, тому діти мають допрацьовувати вдома. Але так само працюють і в Україні – перевантаженість програми практично лягає на плечі батьків. У чеській школі дитина вчиться працювати самостійно – це є величезна відмінність. Такі дрібниці формують суспільство, коли вони збираються докупочки. UA: А якщо порівняти українську програму із чеською? Н.: У програмах є розбіжності. Українська програма перевантажена – це основне. Настільки, що дітям попросту забивають голови, і вони абсолютно нічого з того… не отримують. Програму варто розгрузити. У чехів простіше – у них простіша програма. Особливо це помітно у точних науках, у переліках тем. Міністерством освіти Чехії встановлено, наприклад, що конкретні теми з математики потрібні певним чином для того, аби вступити у внз. А у нас такого чіткого переліку немає. Україна, на мою думку, має просто провести паралель переліку всіх тем з кожної дисципліни європейської освіти – аби не перевантажувати дітей додатковими матеріалами. UA: Чого ж забагато, як Ви вважаєте? Н.: У нашій українській освіті треба багато тем шкільної програми залишити на виші, тому що діти там потім багато повторюють. От, наприклад, наш учитель із фізики – студент. І те, що діти у школі зараз пишуть в 10 і в 11 класі, студенти вивчають на 2му курсі університету. Ті самі тести, ті самі теми. Дітям непросто, тому що це вже достатньо складний ревінь. Проблема зокрема у точних науках, хоча і гуманітарні треба розгрузити. Наші читають дуже багато творів – які є завеликим навантаженням для дітей у школі, складні, діти їх просто не розуміють. Чехи ці твори читають пізніше. Наприклад, «Майстер і Маргарита» Булгакова – це складний  твір для дітей в 11 класі. Особисто я Булгакова читала вже у досить дорослому віці. Люди перечитують Булгакова – це достатньо складний для розуміння автор. Тобто, такі твори у програмі варто трошечки переглянути. UA: Як взагалі читають діти у школі? Люблять читати? Н.: Із зарубіжною літературою простіше, тому що багато творів перетинаються із чеською програмою у старших класах – наприклад, «Анна Кареніна», чи «Гобсек». А ось з українською літературою важче – діти не хочуть читати. З України приїжджають – і не хочуть читати. Для того, щоб провести урок, потрібно знаходити якісь цікаві моменти, щоб їм розказати. От візьмімо, наприклад, Шевченка. Скажеш дітям – і вони одразу: «Ну Шевченко… ми у школі вже чули від першого класу». А візьмемо, наприклад, тему «Шевченко і жінки» - о! це вже цікаво. Намагаємось зацікавити дітей, щоб цей автор залишився в пам’яті. Для мене основне, щоб діти відрізняли поезію Шевченка від поезії Франка, щоб знали, хто такий Григорій Сковорода. А із творами складніше. Скільки я билася, що «не прочитавши «Кайдашеву сім’ю», не будете знати ментальність українського народу», що це важливо! У нас немає часу читати твори вголос. Наприклад, на Франка чи на Шевченка я залишаю більше часу, все ж таки це основні автори. А ось на «Празьку школу» в 11 класі – всього одна година. А хотілось би більше розповізти, показати, все ж таки Прага була основним осередком української еміграції в 20 роках минулого століття. UA: Які ж переваги є в українській освіті? Адже не може усе бути настільки… Н.: Драматично? Ні, ні. Перевага у тому, що наші діти талановиті. Наші діти ходять щодня до чеської школи, потім приходять в суботу до нас. У більшості своїй українці такі – намагаються тягнути усе, впоратись і у чеській школі, і у нас. Мені один хлопчик так казав: «Ви мені маєте ставити оцінку за те, що я в суботу встаю і приходжу до вас. Бо я цілий тиждень ходжу до чеської школи». Певною мірою він має рацію…. (посміхається) UA: А ви можете адаптувати якось програму, чи зобов’язані іти за Міністерством освіти? Н.: Поки ми отримуємо атестат з української освіти, ми зобов’язані іти за Міністерством освіти. На жаль, ми не можемо нічого змінювати. UA: Де ви займаєтесь? Чи допомагає вам у пошуку шкільних приміщень Міжнародна школа? Н.: Міжнародна школа знаходиться в Києві та з пошуком приміщення нам допомогти не може. Ми є громадською організацією, яка власними силами усе це організовує. Це, скажімо, волонтерство наших вчителів. Я витрачаю свій особистий час влітку на те, щоб знайти приміщення і домовитись. UA: Батьки платять за школу?   Н.: Школа платна, коштує це тисячу крон на місяць. Головним чином тому, що ми повинні заплатити за оренду. Приміщення ми повинні мати у стінах школи, ми не можемо займатись у офісних приміщеннях – адже кожному вчителю потрібна дошка, кожному вчителю потрібна інтерактивна дошка. І парти. Дітям все-одно ближча по духу саме школа, коли вони знаходяться у стінах школи. В офісному приміщенні немає духу навчання, який повинен бути. Тобто, школа, приміщення, дошка – усе це важливо, усе повинно бути. Інакше не виходить навчальний процес, не отримати результат. UA: Скільки дітей приблизно ходить до школи? Н.: Їх кількість коливається, зазвичай це близько 60-70 дітей. Усі класи у нас окремі – від 1 до 11 – але працюємо комплектом, тобто в одному класі сидять 1 і 3, 2 і 4, 5 і 6 класи, тощо. Тільки випускні класи сидять окремо, від дев’ятого по одинадцятий. Утім, це залежить від кількості дітей… Зазвичай, випускні класи найбільші – це ті, кому потрібен атестат. UA: А хотілось би вам мати більше учнів? Чи наразі це саме той формат? Н.: Якщо буде більше діток, то будемо розширювати і штат, адже це велика кількість роботи. До того ж, це і більша відповідальність, адже кожна дитина індивідуальна. Почнемо з того, що тут кожна родина індивідуальна. Дітей забирають із українського суспільства сюди, діти не завжди адаптуються у чеських школах. Часто це просто маса проблем, які виливаються тут і стають нашими внутрішніми проблемами. Тому що тут діти можуть сказати, що вони думають. От ми зараз запросили психолога, який працює зі старшими дітьми. Діти часто бувають замкнуті у чеських школах, вони себе не реалізовують. А тут намагаються себе реалізувати – з різних боків, і з негативних також. Цю ситуацію треба також контролювати. UA: Чи проводите Ви із дітками культурно-розважальні заходи? Н.: Проводимо, але знову ж, маємо лише одну суботу – у неділю мені дітей уже не зібрати. Я вірю, що їм важко, що у них один вихідний, коли вони хочуть поспати, хочуть побути вдома. Та ми все ж проводимо акції. Наприклад, у суботу напередодні Дня Злуки у нас був Посол України в ЧР. Різдвяні свята ми також відмічали гучно – практично всі були зняті з уроків. (сміється) UA: Що плануєте відсвяткувати наступним? Н.: Зараз ми, наприклад, думаємо, що організувати на Шевченківські дні. Діти твори слабенько вивчають, читають з листочка – тож іще думаємо, яким чином це зробити. Хотілося б, аби хлопчики з 5-6 класу нам заспівали «Тополю». Може, вікторину зробимо – вікторина іде краще, із більшою зацікавленістю. Пробували ми і документальний фільм включати – студія «1+1» презентувала «Таємниці генія Шевченка» дуже цікавий фільм, варто подивитись. Можливо, щось зробимо у стилі відкритого уроку. Утім, це класичний урок, який проводиться постійно, тож не знаю. Маленькі дітки у молодшій школі щось співають, цитують напам’ять. Конкурс малюнків можемо зробити у молодшій школі – старшій це вже нецікаво. Хотілося б щось робити таке, щоб діти були зацікавлені, щоб певним чином прожили себе у цьому. Не просто класичний «Заповіт» біля дошки. (посміхається) Хотілося б їм дати щось таке, аби вони зрозуміли цього автора, аби цей автор їм став близьким – ось так би мені хотілось це бачити…. UA: А на свої шкільні гуртки ви маєте час? Н.: Так, ми маємо гуртки у початковій школі – є дітки, що займаються музикою, англійською та чеською після суботніх зайнять. А от у старшій школі – без шансів, тому що у них уроки до четвертої, а то і до п’ятої. Це якщо я учнів старших класів зніму з уроків та відправлю на музику, аби вони навчилися співати – таке може статись. Але це означає, що я у якогось вчителя маю забрати урок. Тому, розумієте, ось такі нюанси. UA: Коли, у якому класі дитина може прийти до української суботньої школи? Н.: Щоб зарахувати дитину до певного класу, мені потрібні українські класи, документи з України. Наприклад, якщо дитина приходить до 5 класу, то мені потрібні документи про закінчення четвертого класу. Якщо дитина не має жодного класу закінченого в Україні, то, на жаль, вона має розпочти з першого класу. Утім, бувають і такі ситуації, що дитина за віком має бути у четвертому або п’ятому класі, і хоче навчатись, але не має жодного закінченого українського класу – тільки пише українською, якось розмовляє. Та я ж не посаджу дитину у віці п’ятикласника до першачків – це смішно. У такому випадку батьки можуть написати заяву, ми відправимо її до Міжнародної школи, і дитина зможе написати екзамен за 4 клас. Без ДПА за 4 клас до старшої школи не потрапиш. Кожен випадок особливий.  Крім того, діти ходять сюди ще йзаради спілкування – так само як і ми, дорослі. Діти приходять до школи, аби висловити свої емоції, порадитись і так далі. Як старші, так і менші – тут немає різниці. UA: Дітки, які приходять до школи – наскільки вони себе усвідомлюють як українці? Чи говорять про себе, як про українців? Н.: Старші всі про себе так говорять. А ті найменші, що були народжені тут – залежно від родини, від середовища, у якому вони живуть. З найменшими трошки інша історія, адже їм не так близька українська освіта взагалі - зазвичай вони тільки навчаться читати й писати і закінчують початковою школою. Усі наші старшокласники навчались в Україні – у старших класах немає дітей, які навчались би в нашій суботній школі з першого класу. Це всі діти, привезені з України. Якщо української школи було мінімум 2-3 роки, або як кажуть наші вчителі «хоча б один рік української школи» – то ми вже можемо працювати, уже накладемо на ті знання усе, що потрібно. А меншеньким важко – вони вже здебільшого походять із двомовних родин. Вони зазвичай навчаться читати, писати, чомусь у мовному жанрі – і на цьому кінець. Ці дітки у нас часто навчаються на українознавчих предметах – це українська мова та історія України. А вже якщо потрібен документ – то потрібно працювати.  UA: Тобто, є можливість обирати? Н.: Так, можливість вибору є, батьки можуть обирати. Є багато таких, що у початковій школі відмовляються від тестування, наприклад, а погоджуються тільки на українську мову та історію. UA: Як бути із мовним питанням у випадку українських дітей, котрі живуть за кордоном? Н.: Діток у початковій школі, котрі народжені у змішаних шлюбах, дуже важко чогось навчити – коли вдома розмовляють іншою мовою. Та у нашому випадку, все-таки, українська і чеська – це близькі, слов’янські мови – діти скажуть слово чеською, слово українською, але все-таки якось даємо все докупи. У мене дитина народжена тут, ходить до чеського садочка, вдома ми розмовляємо виключно українською мовою, ще й англійську трохи повторюємо. Тобто, я розумію, що у неї в голові трошки гуляш. Наприклад, може казати і «блу», і «модрий», і «синій». Але я вважаю, що це їй не зашкодить – рано чи пізно вона собі це по поличках розкладе. Просто так є. Вона живе у цьому суспільстві, і має володіти цією мовою. Але батьки – українці, ми розмовляємо українською мовою, то вона повинна володіти й цією мовою. Я думаю, що колись моя дитина мені буде вдячна за те, що мала можливість вивчати кілька мов. Ми свого часу такої можливості практично не мали. Я і сама здавала екзамени і нострифікацію, тож я знаю, що це таке – це колосальний об’єм роботи, як і вивчення чеської мови в цілому. Вивчити чеську мову непросто – але реально! Все ж це слов’янська мова, одна із мов, які найлегше «лягають» на українську мову. Так само і для діток, що виростають у чеськомовному середовищі та вчать українську мову. UA: Як Ви підбираєте вчителів? Н.: Правда у тому, що тут спеціалістів із вищою освітою - достатньо. Але одиниці з них будуть працювати. Одиниці із них здатні працювати. Ті, що вчилися десять років тому, вже все забули. Ми, наприклад, довгий час шукали фізика, бо наш фізик пішов у декретну відпустку. У Празі можна знайти вчителя фізики – мені телефонувало багато спеціалістів. Але це люди, які вже відійшли від роботи. Я одному фізику давала тести – і він каже «Вибач, але я вже забув. А сидіти згадувати – я на це не маю ані часу, ані бажання». Тобто, тут потрібна людина, яка реально може щось робити. Те саме і з математикою – треба просто сідати й рішати приклади. І ще й орієнтуватися у чеській математиці, тому що діти приходять і запитують чеською мовою. Тести за програмою складні, потрібно сідати і виконувати їх. Я даю тести для кожного вчителя. Якщо вчитель здатен виконати ці тести – то він може працювати. Якщо він уже забув, то… До того ж, це субота. От ми зараз шукаємо вчителя музики – але вчителя музики для школи, не просто музиканта. Такого, що за одну суботу міг би із цих діток щось зліпити, знайти таланти. Щоб реально взяв інструмент, грав і співав із ними, щоб знав українські традиції, пісні, орієнтувався – ось такого ми шукаємо. Робота вчителя – це клопітка робота, що забирає дуже багато часу, у тому числі й особистого. Взагалі, робота у школі – це постійне, нон-стоп вирішення якихось питань. Від ранку до вечора на телефоні, постійно вирішуючи якісь проблеми. UA: Яка зарплатня вчителя у вашій школі? Н.: Ми платимо 150 крон на годину – класика, як і усім вчителям. У чеській школі так само – я отримую 150-200 крон. Та все одно, наші вчителі мають дві, три, чотири години у суботу – тобто, це мінімальний заробіток. Але при цьому вони мають бути присутні щосуботи. UA: Які плани у школи? Н.: Ми не хочемо полишати цю справу. Все залежить від кількості дітей, від того, скільки залишиться ентузіазму. Взагалі, ми тут усі існуємо як громадська організація – аби існувала школа денна, або школа кожного дня – для цього потрібні ліцензії. Ліцензії – це є фінансування. А фінансування – це Міністерство освіти. Якщо ліцензія від чеського міністерства, то чеське міністерство має надавати кошти, на що ж вони, звичайно, коштів не мають – тим паче для України.  Ми якимось чином хоч так існуємо і даємо цим діткам можливість, право вибору. А вони вже можуть собі обрати, де вони будуть краще почуватись – чи в Україні, чи тут. Утім, школа – це не лише пані директорка, а й цілий колектив – така-собі «родина за інтересом». Є у ній діти, є вчителі-батьки, а є і старші брати й сестри, котрі допомагають батькам. Асистентка вчителя у 2 і 4 класах Наталя каже, що вона у школі для того, аби бути старшим товаришем для дітей: «Вони можуть мене не послухати. Але дуже люблять давати мені п’ять або такі приколи». Головний авторитет у класі – це пані вчителька. Діти, за її словами, сприймають суботню українську школу як нормальну частину тижня – це їх рутина. Хоч діти й зустрічаються лиш раз на тиждень, але дружать, дуже сильно дружать – дивується Наталя і додає: «Це  для них українське середовище однолітків», куди дітей приводять, аби вміли писати і читати українською, і щоб мали якусь культурно-історичну базу знань про Україну. Владислав, учитель фізики у 7 – 11 класах, вважає, що діти ходять до української школи за «ріднішим» спілкуванням, але у старших класах також за тим, аби раніше отримати шкільний атестат. Сам Влад навчається на факультеті машинобудування у Чеському технічному університеті в Празі. Каже, що українська шкільна програма з фізики дуже схожа на програму перших студентських років у Чехії – йому особисто вже засвоєні у школі знання знадобились, коли у виші довелось розуміти й вивчати ті ж самі теми, але тепер іноземною мовою. Наголошує, що поглядів на навантаження в українській програмі є дуже багато, але у будь-якому разі – для наших діток в чеських університетах це як подвійне повторення матеріалу. Суботня українська школа – це своєрідний острів української грамотності у чеському культурному морі. Запропонувати дітям повноцінну українську шкільну програму, запропонувати їм офіційний документ про освіту, маючи обмежені ресурси, зокрема часові – це завдання з непростих. Утім, школа розпочинає друге десятиріччя своєї діяльності та продовжує розвивати своєрідний осередок, у якому маленькі українці з Праги можуть віднайти зв’язок з власним корінням. Шкільна родина за читанням українських казок у міській бібліотеці.    Школа знаходиться за адресою:Praha 3, 130 00, Nám. Jiřího z Poděbrad 7, 8/1685 ZŠ(будівля чеської школи) Контакти: Телефони: +420774497994+420733104054+420734205381 Е-mail адреса:susherudyt@gmail.com Веб-сторінка: http://erudyt.webs.com/  Фото:архів української суботньої школи, 24tv.ua