Сортувати За Датою

Теги

Статистика

  • 541
    Стаття
  • 41
    Активний Автор
525статей
  • 03 Трав 2018
    Ввечері 2 травня у Празькому кінотеатрі Bio|Око відбувся показ документального фільму “Міф”. Якщо Ви із цим фільмом іще не знайомі, то щиро радимо цю ситуацію виправити. “Міф” – це фільм про Василя Сліпака, українця, соліста Паризької національної опери, який загинув у бою від кулі снайпера на Сході України. Один із режисерів стрічки Леонід Кантер назвав “Міф” найбільш касовим документальним фільмом в Україні: “Його показали в усіх великих містах усі найбільші кінотеатри”.       Показ у Празі відбувся зусиллями громадської організації “Українська Європейська Перспектива” та  “UAportal” за підтримки Посольства України в Чеській Республіці. “У нас немає можливості робити велику рекламу, тож ми діємо методами партизанського маркетингу і запрошуємо вас усіх включитись у цю партизанську боротьбу” –  жартівливо (а у кожному жарті, як відомо, є лише частина жарту) прокоментував ситуацію режисер фільму Леонід Кантер. Адже саме громадські організації та волонтери українських діаспор допомагають організовувати покази у країнах світу. Таким чином “Міф” уже побував у великих турах Сполученими Штатами, Канадою, Італією, Німеччиною, і після Праги попрямував до Польщі. Постійна гастрольна команда фільму складається всього із двох осіб: режисера стрічки Леоніда Кантера і продюсера Катерини Мізіної. На деяких показах присутній також хужодник-карикатурист Юрко Журавель.  Один із режисерів фільму "Міф" Леонід Кантер Леонід Кантер пояснив UAportal рішення особисто супроводжувати фільм під час гастролів країнами Європи та світу: - Коли народжується маленька дитинка, треба спершу навчити її ходити – умовно кажучи. Це те, що наразі відбувається із нашим фільмом. Фільм уже є, але якщо його просто віддати, то його будуть показувати у жахливих умовах, жахливо показувати. Тобто, треба його супроводжувати. Ми возимо фільм по світу, стежимо за тим, щоб його показували у технічно якісних умовах, щоби були люди, щоби була класна реклама, і так далі. Чому? Тому що для нас дуже важливо, аби історію Василя Сліпака дізнались якомога більше людей. Всі, хто дізнаються цю історію, вони вже не сприйматимуть Україну лише як вареники або як Чорнобиль. Вони сприйматимуть Україну як Василя Сліпака, будуть любити Україну, поважати Україну і намагатися допомогти цій країні.                                                                                                                                         Гроші, отримані за показ фільму, ГО “Українська Європейська Перспектива” передасть команді на подальші проекти. Також безпосередньо у глядачів була можливість підтримати українське кіновиробництво. Крім традиційної скриньки для фінансових внесків, Леонід із Катериною привезли до Праги футболки із дизайном фільму “Міф” та DVD із документальним фільмом “The Ukrainians: Добровольці Божої чоти” про захист Донецького аеропорту – від режисерів “Міфу” Леоніда Кантера та Івана Яснія. З аукціону також продали календар “Знай наших” із ілюстраціями Юрка Журавля – ціна піднялась до трьох тисяч крон. Юрко Журавель – автор анімацій у фільмі “Міф”, лідер музичного гурту “OT VINTA” і український просвітник, створив календар-галерею, яка вміщує 108 портретів українських видатних особистостей, починаючи Ярославом Мудрим і до героїв сьогодення: військових, вчених, композиторів, художників, які увійшли в українську та світову історію, науку, культуру;  також містяться короткі відомості про їх діяльність, подвиги, винаходи, твори та цитати і вислови, що стали крилатими. На останній сторінці календаря є і Василь Сліпак. Календар надрукований українською та англійською мовами.       Ми поцікавились, наскільки велика постійна команда Міфотворців, на що Леонід Кантер відповів просто: “У нас немає постійної команди”. - Ми працюємо завжди на основі фрілансу та збираємось завжди під проект. Ми завжди намагаємося зібрати зоряний склад, тобто всіх найкращих – найкращих з найкращих. Я їх всіх знаю, насправді, тому що я із кимось вчився, із кимось виріс, з кимось працював. Питання найчастіше постають стосовно грошей. Хоч майже всі вони кажуть: „Ми готові працювати безкоштовно“, – по факту це означає, що вони готові працювати у вільний від роботи час. А роботи у цих людей стільки, що вільного часу немає. І тому така робота – день на тиждень, або вночі після роботи – є неефективною. - Як довго створювався „Міф“? - 17 місяців. До команди Міфотворців у якийсь момент залучили рідного брата Василя – Ореста Сліпака: - Він включився, він підказував нам усе, він розказував. Ми постійно із ним зустрічалися, спілкувались, ми їздили до Франції – він теж приїжджав. Тобто, він був нашим гідом по життю свого брата.     Фільм “Міф”, можна сказати, не надає відповідей про життя, вибір і смерть Василя Сліпака, а навпаки – ставить запитання. “За що загинув Василь Сліпак?” Чому він обрав окопи Донбасу замість паризької сцени? Як любив Василь Сліпак? Тема двох світів – світів життя і війни – невичерпна, індивідуальна, особлива, простих відповідей нема. Сам Леонід Кантер знає обидва світи “із перших рук” – він також був на війні. У 2014 році Леонід служив у добровольчому батальйоні: “3 дні розбиралися з автоматами і 3 дні марширували, через 6 днів підготовки на сьомий вирушили на фронт”. Василь Сліпак служив у добровольчому батальйоні ДУК “Правий сектор”. У добровольчих батальйонах воювали люди переконань і люди вибору, люди із мінімальним досвідом, але із максимальною силою волі. Адже це була єдина можливість для цивільного потрапити на передову – у лавах ЗСУ ніхто би Василя не пустив на фронт. А він хотів потрапити “на вістря ножа” – як зазначив Леонід Кантер.  “Ми не можемо продовжувати брехати самим собі” – сказав Василь Сліпак і вирушив на фронт. У фільмі показали, що Василь вертався на фронт двічі, насправді ж – тричі. І за третім разом він загинув. “Коли ти потрапляєш у це середовище, - говорив Кантер глядачам у залі, - ти потрапляєш у братство. Там немає напівміри, там є лише життя або смерть. Там немає якихось хитрощів, чогось такого. І, звичайно, дуже хочеться повертатися до такого”. Окрім Василя, серед живих уже немає трьох інших героїв фільму. Один із них – “Сім’янин” – є героєм “Міфу” та “Добровольців божої чоти”, був Кіборгом, після його смерті залишилось п’теро дітей. І ці герої – лиш менша частина загиблих, ті, чиї імена ми пам’таємо, про яких ми говоримо і пишемо, про яких знімають фільми. Утім із життя пішло значно більше хлопців і дівчат. Ми, на жаль, не пам’ятаємо імена усіх, і навряд чи колись їх усі зможемо запам’ятати. Тож чого варта їх смерть? Ми не претендуємо на те, аби відповісти на це питання. Але ми радимо вам подивитись “Міф”, аби самостійно поставити важливі для Вас запитання і самостійно знайти на них відповіді. Ми радимо Вам подивитись “Добровольці Божої чоти” та усі інші документальні й художні фільми про війну в Україні. Ми радимо Вам подивитись на війну через призму людського – людських переконань, людських прагнень, людських життів. Чи була даремною, чи недаремною смерть Василя – це питання піднімається у фільмі, як зауважує режисер. “Насправді, відповідь залежить від кожного з нас, від вас, і від мене. Якщо ми проживемо своє життя на всі 100%, щиро, чесно, якщо ми не дозволимо вирубувати український ліс, якщо ми не будемо кидати недопалки собі під ноги, якщо ми припинимо давати хабарі, то, звичайно, ця смерть буде недаремною. І навпаки. Тому “борітеся, і поборете!” Я стараюсь і вас закликаю. Будь ласка, давайте всі разом!” – додав Леонід.  Режисер наголосив, що у будь-якому суспільстві є не більше 2% людей, яким не байдуже: “Революція зробила так, що в Україні є 10% людей, яким не байдуже. Це дуже велика кількість. Але є ще ті 90%, котрим байдуже”. Якщо Ви вважаєте, що належите до 10% небайдужих, то дуже важливо небайдуже жити. Команда Міфотворців докладає власних зусиль, аби не залишатись осторонь. Вони опікуються власним продуктом – кожною деталлю до останніх дрібниць (це ми точно знаємо, як співорганізатори показу фільму “Міф”). Вони планують створювати нове, хоч і тримають поки що у секреті деталі: - Плани є, але у мене є такий принцип, що „Пацан сказав – пацан зробив“. Тому я ніколи не кажу, коли напевно не знаю, що я це зроблю. Бо я змушений буду зробити, але в мене немає ще жодних коштів на це. Робота вже йде, а коштів іще нема – як завжди [посміхається]. Тому, як я буду знати, що назад дороги уже нема, ми про це оголосимо. Я думаю, що це станеться у найближчий тиждень, і всі дізнаються, що ми робимо і коли це буде. Важливо те, що команда продовжить створювати. Українське кіно відроджується, про що свідчать останні кілька років. Цей процес вражає стрімкістю і пристрастю, і ми з вами відіграємо у ньому дуже важливу роль. Продукт українського кінематографа буде існувати тільки тоді, коли буде споживач. Тож давайте дивитись фільми, хвалити і критикувати, запрошувати близьких і ледь знайомих людей. І тоді ми будемо бачити більше якісного українського кіно.   Прем'єра фільму "Міф" у Празі. Відео Роман Михальчук   Для UAportal Маргарита Голобродська Фото: Роман Михальчук, Марія Щур (Радіо Свобода) 
    2809 Опубліковано Marharyta Golobrodska
  • Ввечері 2 травня у Празькому кінотеатрі Bio|Око відбувся показ документального фільму “Міф”. Якщо Ви із цим фільмом іще не знайомі, то щиро радимо цю ситуацію виправити. “Міф” – це фільм про Василя Сліпака, українця, соліста Паризької національної опери, який загинув у бою від кулі снайпера на Сході України. Один із режисерів стрічки Леонід Кантер назвав “Міф” найбільш касовим документальним фільмом в Україні: “Його показали в усіх великих містах усі найбільші кінотеатри”.       Показ у Празі відбувся зусиллями громадської організації “Українська Європейська Перспектива” та  “UAportal” за підтримки Посольства України в Чеській Республіці. “У нас немає можливості робити велику рекламу, тож ми діємо методами партизанського маркетингу і запрошуємо вас усіх включитись у цю партизанську боротьбу” –  жартівливо (а у кожному жарті, як відомо, є лише частина жарту) прокоментував ситуацію режисер фільму Леонід Кантер. Адже саме громадські організації та волонтери українських діаспор допомагають організовувати покази у країнах світу. Таким чином “Міф” уже побував у великих турах Сполученими Штатами, Канадою, Італією, Німеччиною, і після Праги попрямував до Польщі. Постійна гастрольна команда фільму складається всього із двох осіб: режисера стрічки Леоніда Кантера і продюсера Катерини Мізіної. На деяких показах присутній також хужодник-карикатурист Юрко Журавель.  Один із режисерів фільму "Міф" Леонід Кантер Леонід Кантер пояснив UAportal рішення особисто супроводжувати фільм під час гастролів країнами Європи та світу: - Коли народжується маленька дитинка, треба спершу навчити її ходити – умовно кажучи. Це те, що наразі відбувається із нашим фільмом. Фільм уже є, але якщо його просто віддати, то його будуть показувати у жахливих умовах, жахливо показувати. Тобто, треба його супроводжувати. Ми возимо фільм по світу, стежимо за тим, щоб його показували у технічно якісних умовах, щоби були люди, щоби була класна реклама, і так далі. Чому? Тому що для нас дуже важливо, аби історію Василя Сліпака дізнались якомога більше людей. Всі, хто дізнаються цю історію, вони вже не сприйматимуть Україну лише як вареники або як Чорнобиль. Вони сприйматимуть Україну як Василя Сліпака, будуть любити Україну, поважати Україну і намагатися допомогти цій країні.                                                                                                                                         Гроші, отримані за показ фільму, ГО “Українська Європейська Перспектива” передасть команді на подальші проекти. Також безпосередньо у глядачів була можливість підтримати українське кіновиробництво. Крім традиційної скриньки для фінансових внесків, Леонід із Катериною привезли до Праги футболки із дизайном фільму “Міф” та DVD із документальним фільмом “The Ukrainians: Добровольці Божої чоти” про захист Донецького аеропорту – від режисерів “Міфу” Леоніда Кантера та Івана Яснія. З аукціону також продали календар “Знай наших” із ілюстраціями Юрка Журавля – ціна піднялась до трьох тисяч крон. Юрко Журавель – автор анімацій у фільмі “Міф”, лідер музичного гурту “OT VINTA” і український просвітник, створив календар-галерею, яка вміщує 108 портретів українських видатних особистостей, починаючи Ярославом Мудрим і до героїв сьогодення: військових, вчених, композиторів, художників, які увійшли в українську та світову історію, науку, культуру;  також містяться короткі відомості про їх діяльність, подвиги, винаходи, твори та цитати і вислови, що стали крилатими. На останній сторінці календаря є і Василь Сліпак. Календар надрукований українською та англійською мовами.       Ми поцікавились, наскільки велика постійна команда Міфотворців, на що Леонід Кантер відповів просто: “У нас немає постійної команди”. - Ми працюємо завжди на основі фрілансу та збираємось завжди під проект. Ми завжди намагаємося зібрати зоряний склад, тобто всіх найкращих – найкращих з найкращих. Я їх всіх знаю, насправді, тому що я із кимось вчився, із кимось виріс, з кимось працював. Питання найчастіше постають стосовно грошей. Хоч майже всі вони кажуть: „Ми готові працювати безкоштовно“, – по факту це означає, що вони готові працювати у вільний від роботи час. А роботи у цих людей стільки, що вільного часу немає. І тому така робота – день на тиждень, або вночі після роботи – є неефективною. - Як довго створювався „Міф“? - 17 місяців. До команди Міфотворців у якийсь момент залучили рідного брата Василя – Ореста Сліпака: - Він включився, він підказував нам усе, він розказував. Ми постійно із ним зустрічалися, спілкувались, ми їздили до Франції – він теж приїжджав. Тобто, він був нашим гідом по життю свого брата.     Фільм “Міф”, можна сказати, не надає відповідей про життя, вибір і смерть Василя Сліпака, а навпаки – ставить запитання. “За що загинув Василь Сліпак?” Чому він обрав окопи Донбасу замість паризької сцени? Як любив Василь Сліпак? Тема двох світів – світів життя і війни – невичерпна, індивідуальна, особлива, простих відповідей нема. Сам Леонід Кантер знає обидва світи “із перших рук” – він також був на війні. У 2014 році Леонід служив у добровольчому батальйоні: “3 дні розбиралися з автоматами і 3 дні марширували, через 6 днів підготовки на сьомий вирушили на фронт”. Василь Сліпак служив у добровольчому батальйоні ДУК “Правий сектор”. У добровольчих батальйонах воювали люди переконань і люди вибору, люди із мінімальним досвідом, але із максимальною силою волі. Адже це була єдина можливість для цивільного потрапити на передову – у лавах ЗСУ ніхто би Василя не пустив на фронт. А він хотів потрапити “на вістря ножа” – як зазначив Леонід Кантер.  “Ми не можемо продовжувати брехати самим собі” – сказав Василь Сліпак і вирушив на фронт. У фільмі показали, що Василь вертався на фронт двічі, насправді ж – тричі. І за третім разом він загинув. “Коли ти потрапляєш у це середовище, - говорив Кантер глядачам у залі, - ти потрапляєш у братство. Там немає напівміри, там є лише життя або смерть. Там немає якихось хитрощів, чогось такого. І, звичайно, дуже хочеться повертатися до такого”. Окрім Василя, серед живих уже немає трьох інших героїв фільму. Один із них – “Сім’янин” – є героєм “Міфу” та “Добровольців божої чоти”, був Кіборгом, після його смерті залишилось п’теро дітей. І ці герої – лиш менша частина загиблих, ті, чиї імена ми пам’таємо, про яких ми говоримо і пишемо, про яких знімають фільми. Утім із життя пішло значно більше хлопців і дівчат. Ми, на жаль, не пам’ятаємо імена усіх, і навряд чи колись їх усі зможемо запам’ятати. Тож чого варта їх смерть? Ми не претендуємо на те, аби відповісти на це питання. Але ми радимо вам подивитись “Міф”, аби самостійно поставити важливі для Вас запитання і самостійно знайти на них відповіді. Ми радимо Вам подивитись “Добровольці Божої чоти” та усі інші документальні й художні фільми про війну в Україні. Ми радимо Вам подивитись на війну через призму людського – людських переконань, людських прагнень, людських життів. Чи була даремною, чи недаремною смерть Василя – це питання піднімається у фільмі, як зауважує режисер. “Насправді, відповідь залежить від кожного з нас, від вас, і від мене. Якщо ми проживемо своє життя на всі 100%, щиро, чесно, якщо ми не дозволимо вирубувати український ліс, якщо ми не будемо кидати недопалки собі під ноги, якщо ми припинимо давати хабарі, то, звичайно, ця смерть буде недаремною. І навпаки. Тому “борітеся, і поборете!” Я стараюсь і вас закликаю. Будь ласка, давайте всі разом!” – додав Леонід.  Режисер наголосив, що у будь-якому суспільстві є не більше 2% людей, яким не байдуже: “Революція зробила так, що в Україні є 10% людей, яким не байдуже. Це дуже велика кількість. Але є ще ті 90%, котрим байдуже”. Якщо Ви вважаєте, що належите до 10% небайдужих, то дуже важливо небайдуже жити. Команда Міфотворців докладає власних зусиль, аби не залишатись осторонь. Вони опікуються власним продуктом – кожною деталлю до останніх дрібниць (це ми точно знаємо, як співорганізатори показу фільму “Міф”). Вони планують створювати нове, хоч і тримають поки що у секреті деталі: - Плани є, але у мене є такий принцип, що „Пацан сказав – пацан зробив“. Тому я ніколи не кажу, коли напевно не знаю, що я це зроблю. Бо я змушений буду зробити, але в мене немає ще жодних коштів на це. Робота вже йде, а коштів іще нема – як завжди [посміхається]. Тому, як я буду знати, що назад дороги уже нема, ми про це оголосимо. Я думаю, що це станеться у найближчий тиждень, і всі дізнаються, що ми робимо і коли це буде. Важливо те, що команда продовжить створювати. Українське кіно відроджується, про що свідчать останні кілька років. Цей процес вражає стрімкістю і пристрастю, і ми з вами відіграємо у ньому дуже важливу роль. Продукт українського кінематографа буде існувати тільки тоді, коли буде споживач. Тож давайте дивитись фільми, хвалити і критикувати, запрошувати близьких і ледь знайомих людей. І тоді ми будемо бачити більше якісного українського кіно.   Прем'єра фільму "Міф" у Празі. Відео Роман Михальчук   Для UAportal Маргарита Голобродська Фото: Роман Михальчук, Марія Щур (Радіо Свобода) 
    Трав 03, 2018 2809
  • 03 Трав 2018
    Сашко Лірник (Олександр Власюк) - сучасний український казкар, який прагне відроджувати і зберігати жанр усної словесної творчості. Казки - це не лише забава, запевняє Сашко. Які ж вони - сучасні українські казки, для кого і про що? Із Лірником Сашком говорила Маргарита Голобродська.   Маргарита: Коли Ви вперше були у Празі? Сашко: Я приїжджав на Різдво два роки тому. Мені дуже сподобалось. Ще якраз приїхали дітки, чиї батьки загинули на війні – то ми із ними на головній площі починали Різдво, відкривали ялинку, запалювали. Це була велика честь, і це дуже гарні спогади. Я спілкувався із дуже багатьма різними людьми, у мене були виступи не тільки у Празі, але й у інших містах, я спілкувався із дітками, із волонтерами, із українцями, із чехами. Мені дуже сподобалась Прага, я хотів потрапити сюди іще раз – цього разу я вже сам купив квитки. Я завжди стараюсь виступати там, де буваю. Тому що це моя місія. І мені то неважко. Казкарство – це незадіяний пласт культури. Усі звикли до чого? До телевізора, до різних шоу. А я роблю серйозні речі, які є вічними. Я помру, а мої казки лишаться.   М.: Навіщо людині, яка живе в інформаційному 21 сторіччі, потрібні казки? С.: Людина стала людиною не тоді, коли взяла до рук палицю, а тоді, коли почала розмовляти. Казка – це, за великим рахунком, розмова, формування мислення. Людина думає словами і діє відповідно до того, як вона цими словами думає. Мова – це не просто засіб спілкування, це код. Як із комп'ютерними програмами – чим більше знаєш мов, тим більше знаєш світ. Я – казкар у широкому розумінні цього слова. Не йдеться лише про забавляночки для дітей, не тільки про якісь оповіданнячка, а в тому числі й сценарії, і спектаклі, все-все-все. Тобто, казкар – це творча людина, яка за допомогою свого мислення і своєї мови творить світ.      М.: Як у сьогоднішньому світі, де більшість інформації і дітям, і дорослим доступна за кілька кліків комп’ютерної „миші", видозмінюється жанр казки? С.: Це жива творчість, і тому вона видозмінюється. Не може бути усе однакове. Наприклад, колись були патефони, а сьогодні у телефоні більше функцій, ніж у першому комп’ютері. Але основа залишається. Той самий комп’ютер – у ньому ми також шукаємо спілкування. Для усіх фільмів, комп’ютерних ігор та програм так само пишуться сценарії. Наприклад, коли ми переписуємось із друзями у соціальних мережах, то ми ж не сприймаємо чорні цяточки на екрані як своїх друзів. Ми читаємо, в голові формуються образи, ми повноцінно спілкуємось із людьми, можемо переживати разом із ними, повідомити щось важливе. Тобто, це якраз і є образи, які виникають у голові. „Спочатку було слово“ – недаремно це сказано. Якщо ми перестанемо розуміти слова, то жодні сучасні технології не будуть потрібні – ми ними просто не зможемо користуватись. Технології дають можливість швидко донести інформацію – і це добре. Я – сучасний казкар. Якби я ходив, як раніше, по хатах і розповідав – то мало хто би про мене знав. А я веду блог в інтернеті, маю відео, буваю на телебаченні та у YouTube. Тобто, я маю набагато більшу аудиторію, ніж міг би уявити собі середньовічний казкар. Відповідно, і теми є різні. Є, звичайно, традиційні казочки, адже без традицій неможливо продовжити нічого – для того, аби почати писати музику, треба вивчити ноти, правильно? Для того, аби написати якусь геніальну річ, потрібно вивчити слова і мову. Так само і тут – починається з простеньких казок, а потім вже починаєш творити якісь речі... може і не зовсім казки.   М.: Які, наприклад, речі? С.: От я на фронті буваю, і зараз пишу фронтові казки. Вони зовсім не схожі на казку у тому розумінні історії-забавляночки. Це – ціле епічне полотно. І талант казкаря у тому, щоб це не розтягти на 400 сторінок, а передати однією-двома фразами. От чим мені подобається українська пісня – там в одній фразі може бути ціле життя, розумієте? Так само і японське мистецтво хоку – там всього три рядочки... Так само і тут – казкар може за допомогою небагатьох слів передати... Найскладнішим для мене було написати сценарії короткометражних мультфільмів „Моя країна – Україна“, адже кожна серія – всього три хвилини, три хвилини! За цей час... навіть аркуш заповнити не встигнеш. Але треба передати цілу історію, показати характери, показати гумор. У маленькому сценарії кожне слово має стати на своє місце, і це дуже важливо. Звичайно, казка видозмінюється. Ми усі повинні зрозуміти, що казка – це не тільки забавляночка для дітей. Це – усна словесна творчість.    М.: Яке майбутнє в усної словесної творчості? С.: Тільки в неї і є майбутнє, решта відсіюється. Це правда, адже людина тільки тоді залишиться людиною, як вона буде творити, розмовляти і так далі. Тобто, казкарі завжди будуть. Казкар – це оповідач. Мама для своєї дитини є казкар, я для Вас є зараз казкар. Ви коли напишете інтерв’ю, то будете казкарем для своїх читачів. Тобто, людина дізнається щось нове від казкарів, від творців. А от чи потрібна казка, чи ні... Зараз війна в Україні. І, мабуть, унікальна річ – такого немає у світі ніде, і не було, мабуть... Мені бійці з фронту дзвонять на телефон серед ночі... і просять: „Дядько Сашко, розкажіть нам казку, нам страшно, нас обстрілюють“. І я їм розказую казки. Війна іде, вони мій телефон передають іншим, інші - іншим, я їм казки розказую. Приїжджаю до них туди, там розказую. На диво, у час війни цей жанр найбільш затребуваний.   М.: Як ви думаєте, чи можна через казки під час війни і через казки про війну впливати на виховання майбутнього покоління так... С.:  Можна.   М.: …так, аби подібного більше не сталось? С.: Ви зараз знаходитесь у полоні ілюзій. Ілюзій таких: “Ой, краще б не було війни, краще б цього більше ніколи не було!” Це пустопорожні фрази. Війни були завжди і війни будуть завжди.   М.: Але ж війни бувають різні. Війна, що сьогодні триває в Україні - надзвичайно підла. С.: І кожна війна страшна. І для того, хто на війні – для нього це завжди кінець світу. Людство завжди воює. Але якщо до цьго так ставитись і так цього боятись, то ми тоді станемо заздалегідь у програшну позицію, і зникнемо як люди, як вид, як народ і так далі. Українці завжди були нацією воїнів. Війна – це частина життя. От ми сьогодні мирні, а завтра я воюю. Козаки – це взагалі була нація воїнів. Тому до цьго треба інакше ставитись. Не треба казати: “Щоб цього більше не повторилося”, тому що можна виховати покоління пацифістів, яке буде нездатне себе оборонити. Але весь світ – він інший, і завжди знайдеться хтось, хто нападе. А ми не здатні будемо себе оборонити, як це було у 2014 році у Криму, тому що Україна була абсолютно пацифістична і пофігістична держава, де армії не було, де усе було знищено, де була ідеологія “Нас усі захистять, окрім нас самих”. Це була велика помилка, і саме через це Україна дуже багато втратила, у тому числі й загиблих. Але якщо тримати націю в тонусі, виховувати героїв і воїнів… Ось, наприклад, Ізраїль – в оточенні ворогів вони виживуть, і будуть виживати, тому що вони знають, як себе обороняти. Так само і місія казкаря, наприклад, мене – не виховати боягузів, які будуть говорити: “Ой, давайте краще мирно жити, поступатися, ласкаво просимо, тільки не воюйте. Ми пройдемо із прапором, заспіваємо гімн, і усе”. Ну і що з того, що пройдете й заспіваєте? Моя задача казкаря – виховувати нове покоління, покоління воїнів. І саме цим я займаюсь. Мої фронтові казки – це казки переможців. Це казки воїнів, про яких я пишу, розказую, і молоде покоління має зрозуміти, що у нього майбутнє тільки в такому стані, у стані героїчної боротьби за свою власну державу, свою націю. У всіх народів героїчний епос побудований на захисті власної держави, країни, хати, родини. На жаль, ми живемо все-таки у біологічному світі, у світі хижаків. З сусідньої держави хижаки нападають на слабкіших, і якщо ти відбиваєшся, то ти вижевеш. Відомий випадок, як жаба, що потрапила до глечика з молоком, бовталась-бовталась, збила масло і нарешті вилізла. Дуже просто. Треба боротися до останнього. Ось це місія казкарів, казкарів-вихователів. Якраз під час війни – це наш час. Наш час показувати, розказувати, вчити і робити висновки.       М.: Коли Ви виступаєте перед людьми в Україні і за кордоном, скажімо, тут у Празі, то Ви по-різному із ними спілкуєтесь, говорите на різні теми? Чи все ж українець всюди українець? С.: Я взагалі намагаюся... Поганий той казкар, який іде на поводу у публіки. Це не казкар, це блазень. Це блазень, який у цю секунду розсмішить людей, а далі що? Хороший казкар той, який веде за собою – це людина-творець. Тому я собі що запланував, яких струн прагнув торкнутись у серцях людей, я їх задіваю. Незалежно від того, чи це в Україні, чи в Канаді, чи в Чехії, чи в Польщі. Мої концерти завжди успішні, у мене не було провальних концертів, провальних виступів. Може більше людей прийде, може менше. Але такого, щоб людина слухала, а потім повернулась і пішла зі словами „А, це дурниця!“ – такого не було. Я думаю, що не кожен може бути казкарем, не кожен. Я шукаю таких людей... Дуже рідко трапляються люди, які можуть, а ще рідше ті, які хочуть. Адже люди часто хочуть одразу мати багато грошей, збирати величезні зали і стадіони, хочуть, щоб їх на руках носили. А мистецтво казкарства таке, що ти можеш для однієї людини працювати. Буває і таке. Буває, прийду до однієї до хворої дитинки. Я шукаю тих, хто міг би бути казкарями, шукаю учнів, буду відкривати школу казкарства. Такий жанр – він потрібний.   М.: У Вас є учні зараз? С.: Учні періодично з’являються. У мене немає такої школи, де б учні прийшли і сиділи за партами. Після моїх виступів дуже багато з’являється дітей, слухачів, які самі хочуть писати, творити, вигадувати. Хай із тисячі один – це вже добре! Адже коли я починав, то взагалі жодного не було. Я, наприклад, у Будапешті виступав двічі, і вже ті діти, які приходили слухатии, написали цілу книжечку і зараз будуть її видавати, надішлють мені на рецензію. Тобто, те, що я посіяв, дає своє результати – і це дуже добре.     М.: Чим Ви іще займаєтесь, окрім виступів із казками? С.: По-перше, я пишу казки у вигляді оповідань для дітей. По-друге, я вже давно веду в інтернеті так званий блог, який став дуже популярним. Я там пишу час від часу, чи казочку, чи якусь притчу, і викладаю – люди дуже люблять і читають, поширюють, просять іще. Цей жанр виявився дуже цікавим, і доступ в інтернеті є. Наприклад, деякі мої вдалі речі багато поширюють – 250 тисяч людей їх може прочитати. Не кожна телекомпанія має таку аудиторію. Тобто, я впливаю на мислення людей. Плюс, мої речі перекладають і видають іншими мовами.   М.: Якими мовами, наприклад, перекладають? С.: Я знаю, що перекладали англійською, іспанською, та з приводу італійської до мене звертались. Крім того, я видаю книжки зі своїми казками. Перша книжка вже є, зараз приїду додому – можливо, готовий уже і другий том. І вже маю готові казки для третього тому. Мій перший том кілька разів успішно перевидавався, і весь продався. Я також писав маленькі віршики для дитячих виступів, і зараз ми із товаришем готуємо книжку із цими віршиками для маленьких – про котиків, про собачок. Дуже гарне видання буде, може й встигнемо до Форуму видавців. Також ми закінчили знімати художній фільм по моїй казці “Чорний козак”. Ось зараз буде прем’єра, презентація, запускаємо! За моїм сценарієм і за фінансової підтримки держави зараз також знімаємо художній фільм, різдвяну казку. Я там теж граю. Також я буваю на фронті. От зараз приїду і за пару тижнів поїду на фронт до хлопців. Разом із волонтерами ми збираємо гроші, я щось купую оптом і привожу. Що можу, знаєте. Раніше я працював на будівництві, і нещодавно до мене звернулись старі клієнти за допомогою із певним обладнання – думаю, я знайду якось вільний час і допоможу їм як інженер. Також я організовую фестивалі. Ну і виступи, постійні виступи – школи, дитячі садочки. У мене є діти, син наразі має поступати до університету. Він буває зі мною на виступах, на концертах, і я дуже тому радий. Також у мене є онуки. У моєму житті дуже багато речей, які паралельно відбуваються.   М.: Плануєте привезти “Чорного Козака” до Праги? С.: Звичайно, я привезу. Ми привеземо його всюди. Це ж не наш кустарний фільм, це повнометражний художній видовищний фільм, який ми будемо показувати у кінотеатрах в прокаті. І Чехія, можливо, купить. Або привеземо самі.   М.: Коли фільм має вийти у прокат? С.: Я думаю, що вже. Сьогодні має бути. Або й учора. Ми ж не є державною компанією, ми самі за свої гроші знімали, і аби фільм пустити у прокат, треба дуже багато різних документів підготувати: право власності, право інтелектуальної власності, фінансові документи і так далі. Ми привеземо фільм, і всюди будемо його возити, адже це наша гордість, це 10 років життя.     Маргарита Голобродська для UAportal.czФото: Роман Михальчук     
    2154 Опубліковано Marharyta Golobrodska
  • Сашко Лірник (Олександр Власюк) - сучасний український казкар, який прагне відроджувати і зберігати жанр усної словесної творчості. Казки - це не лише забава, запевняє Сашко. Які ж вони - сучасні українські казки, для кого і про що? Із Лірником Сашком говорила Маргарита Голобродська.   Маргарита: Коли Ви вперше були у Празі? Сашко: Я приїжджав на Різдво два роки тому. Мені дуже сподобалось. Ще якраз приїхали дітки, чиї батьки загинули на війні – то ми із ними на головній площі починали Різдво, відкривали ялинку, запалювали. Це була велика честь, і це дуже гарні спогади. Я спілкувався із дуже багатьма різними людьми, у мене були виступи не тільки у Празі, але й у інших містах, я спілкувався із дітками, із волонтерами, із українцями, із чехами. Мені дуже сподобалась Прага, я хотів потрапити сюди іще раз – цього разу я вже сам купив квитки. Я завжди стараюсь виступати там, де буваю. Тому що це моя місія. І мені то неважко. Казкарство – це незадіяний пласт культури. Усі звикли до чого? До телевізора, до різних шоу. А я роблю серйозні речі, які є вічними. Я помру, а мої казки лишаться.   М.: Навіщо людині, яка живе в інформаційному 21 сторіччі, потрібні казки? С.: Людина стала людиною не тоді, коли взяла до рук палицю, а тоді, коли почала розмовляти. Казка – це, за великим рахунком, розмова, формування мислення. Людина думає словами і діє відповідно до того, як вона цими словами думає. Мова – це не просто засіб спілкування, це код. Як із комп'ютерними програмами – чим більше знаєш мов, тим більше знаєш світ. Я – казкар у широкому розумінні цього слова. Не йдеться лише про забавляночки для дітей, не тільки про якісь оповіданнячка, а в тому числі й сценарії, і спектаклі, все-все-все. Тобто, казкар – це творча людина, яка за допомогою свого мислення і своєї мови творить світ.      М.: Як у сьогоднішньому світі, де більшість інформації і дітям, і дорослим доступна за кілька кліків комп’ютерної „миші", видозмінюється жанр казки? С.: Це жива творчість, і тому вона видозмінюється. Не може бути усе однакове. Наприклад, колись були патефони, а сьогодні у телефоні більше функцій, ніж у першому комп’ютері. Але основа залишається. Той самий комп’ютер – у ньому ми також шукаємо спілкування. Для усіх фільмів, комп’ютерних ігор та програм так само пишуться сценарії. Наприклад, коли ми переписуємось із друзями у соціальних мережах, то ми ж не сприймаємо чорні цяточки на екрані як своїх друзів. Ми читаємо, в голові формуються образи, ми повноцінно спілкуємось із людьми, можемо переживати разом із ними, повідомити щось важливе. Тобто, це якраз і є образи, які виникають у голові. „Спочатку було слово“ – недаремно це сказано. Якщо ми перестанемо розуміти слова, то жодні сучасні технології не будуть потрібні – ми ними просто не зможемо користуватись. Технології дають можливість швидко донести інформацію – і це добре. Я – сучасний казкар. Якби я ходив, як раніше, по хатах і розповідав – то мало хто би про мене знав. А я веду блог в інтернеті, маю відео, буваю на телебаченні та у YouTube. Тобто, я маю набагато більшу аудиторію, ніж міг би уявити собі середньовічний казкар. Відповідно, і теми є різні. Є, звичайно, традиційні казочки, адже без традицій неможливо продовжити нічого – для того, аби почати писати музику, треба вивчити ноти, правильно? Для того, аби написати якусь геніальну річ, потрібно вивчити слова і мову. Так само і тут – починається з простеньких казок, а потім вже починаєш творити якісь речі... може і не зовсім казки.   М.: Які, наприклад, речі? С.: От я на фронті буваю, і зараз пишу фронтові казки. Вони зовсім не схожі на казку у тому розумінні історії-забавляночки. Це – ціле епічне полотно. І талант казкаря у тому, щоб це не розтягти на 400 сторінок, а передати однією-двома фразами. От чим мені подобається українська пісня – там в одній фразі може бути ціле життя, розумієте? Так само і японське мистецтво хоку – там всього три рядочки... Так само і тут – казкар може за допомогою небагатьох слів передати... Найскладнішим для мене було написати сценарії короткометражних мультфільмів „Моя країна – Україна“, адже кожна серія – всього три хвилини, три хвилини! За цей час... навіть аркуш заповнити не встигнеш. Але треба передати цілу історію, показати характери, показати гумор. У маленькому сценарії кожне слово має стати на своє місце, і це дуже важливо. Звичайно, казка видозмінюється. Ми усі повинні зрозуміти, що казка – це не тільки забавляночка для дітей. Це – усна словесна творчість.    М.: Яке майбутнє в усної словесної творчості? С.: Тільки в неї і є майбутнє, решта відсіюється. Це правда, адже людина тільки тоді залишиться людиною, як вона буде творити, розмовляти і так далі. Тобто, казкарі завжди будуть. Казкар – це оповідач. Мама для своєї дитини є казкар, я для Вас є зараз казкар. Ви коли напишете інтерв’ю, то будете казкарем для своїх читачів. Тобто, людина дізнається щось нове від казкарів, від творців. А от чи потрібна казка, чи ні... Зараз війна в Україні. І, мабуть, унікальна річ – такого немає у світі ніде, і не було, мабуть... Мені бійці з фронту дзвонять на телефон серед ночі... і просять: „Дядько Сашко, розкажіть нам казку, нам страшно, нас обстрілюють“. І я їм розказую казки. Війна іде, вони мій телефон передають іншим, інші - іншим, я їм казки розказую. Приїжджаю до них туди, там розказую. На диво, у час війни цей жанр найбільш затребуваний.   М.: Як ви думаєте, чи можна через казки під час війни і через казки про війну впливати на виховання майбутнього покоління так... С.:  Можна.   М.: …так, аби подібного більше не сталось? С.: Ви зараз знаходитесь у полоні ілюзій. Ілюзій таких: “Ой, краще б не було війни, краще б цього більше ніколи не було!” Це пустопорожні фрази. Війни були завжди і війни будуть завжди.   М.: Але ж війни бувають різні. Війна, що сьогодні триває в Україні - надзвичайно підла. С.: І кожна війна страшна. І для того, хто на війні – для нього це завжди кінець світу. Людство завжди воює. Але якщо до цьго так ставитись і так цього боятись, то ми тоді станемо заздалегідь у програшну позицію, і зникнемо як люди, як вид, як народ і так далі. Українці завжди були нацією воїнів. Війна – це частина життя. От ми сьогодні мирні, а завтра я воюю. Козаки – це взагалі була нація воїнів. Тому до цьго треба інакше ставитись. Не треба казати: “Щоб цього більше не повторилося”, тому що можна виховати покоління пацифістів, яке буде нездатне себе оборонити. Але весь світ – він інший, і завжди знайдеться хтось, хто нападе. А ми не здатні будемо себе оборонити, як це було у 2014 році у Криму, тому що Україна була абсолютно пацифістична і пофігістична держава, де армії не було, де усе було знищено, де була ідеологія “Нас усі захистять, окрім нас самих”. Це була велика помилка, і саме через це Україна дуже багато втратила, у тому числі й загиблих. Але якщо тримати націю в тонусі, виховувати героїв і воїнів… Ось, наприклад, Ізраїль – в оточенні ворогів вони виживуть, і будуть виживати, тому що вони знають, як себе обороняти. Так само і місія казкаря, наприклад, мене – не виховати боягузів, які будуть говорити: “Ой, давайте краще мирно жити, поступатися, ласкаво просимо, тільки не воюйте. Ми пройдемо із прапором, заспіваємо гімн, і усе”. Ну і що з того, що пройдете й заспіваєте? Моя задача казкаря – виховувати нове покоління, покоління воїнів. І саме цим я займаюсь. Мої фронтові казки – це казки переможців. Це казки воїнів, про яких я пишу, розказую, і молоде покоління має зрозуміти, що у нього майбутнє тільки в такому стані, у стані героїчної боротьби за свою власну державу, свою націю. У всіх народів героїчний епос побудований на захисті власної держави, країни, хати, родини. На жаль, ми живемо все-таки у біологічному світі, у світі хижаків. З сусідньої держави хижаки нападають на слабкіших, і якщо ти відбиваєшся, то ти вижевеш. Відомий випадок, як жаба, що потрапила до глечика з молоком, бовталась-бовталась, збила масло і нарешті вилізла. Дуже просто. Треба боротися до останнього. Ось це місія казкарів, казкарів-вихователів. Якраз під час війни – це наш час. Наш час показувати, розказувати, вчити і робити висновки.       М.: Коли Ви виступаєте перед людьми в Україні і за кордоном, скажімо, тут у Празі, то Ви по-різному із ними спілкуєтесь, говорите на різні теми? Чи все ж українець всюди українець? С.: Я взагалі намагаюся... Поганий той казкар, який іде на поводу у публіки. Це не казкар, це блазень. Це блазень, який у цю секунду розсмішить людей, а далі що? Хороший казкар той, який веде за собою – це людина-творець. Тому я собі що запланував, яких струн прагнув торкнутись у серцях людей, я їх задіваю. Незалежно від того, чи це в Україні, чи в Канаді, чи в Чехії, чи в Польщі. Мої концерти завжди успішні, у мене не було провальних концертів, провальних виступів. Може більше людей прийде, може менше. Але такого, щоб людина слухала, а потім повернулась і пішла зі словами „А, це дурниця!“ – такого не було. Я думаю, що не кожен може бути казкарем, не кожен. Я шукаю таких людей... Дуже рідко трапляються люди, які можуть, а ще рідше ті, які хочуть. Адже люди часто хочуть одразу мати багато грошей, збирати величезні зали і стадіони, хочуть, щоб їх на руках носили. А мистецтво казкарства таке, що ти можеш для однієї людини працювати. Буває і таке. Буває, прийду до однієї до хворої дитинки. Я шукаю тих, хто міг би бути казкарями, шукаю учнів, буду відкривати школу казкарства. Такий жанр – він потрібний.   М.: У Вас є учні зараз? С.: Учні періодично з’являються. У мене немає такої школи, де б учні прийшли і сиділи за партами. Після моїх виступів дуже багато з’являється дітей, слухачів, які самі хочуть писати, творити, вигадувати. Хай із тисячі один – це вже добре! Адже коли я починав, то взагалі жодного не було. Я, наприклад, у Будапешті виступав двічі, і вже ті діти, які приходили слухатии, написали цілу книжечку і зараз будуть її видавати, надішлють мені на рецензію. Тобто, те, що я посіяв, дає своє результати – і це дуже добре.     М.: Чим Ви іще займаєтесь, окрім виступів із казками? С.: По-перше, я пишу казки у вигляді оповідань для дітей. По-друге, я вже давно веду в інтернеті так званий блог, який став дуже популярним. Я там пишу час від часу, чи казочку, чи якусь притчу, і викладаю – люди дуже люблять і читають, поширюють, просять іще. Цей жанр виявився дуже цікавим, і доступ в інтернеті є. Наприклад, деякі мої вдалі речі багато поширюють – 250 тисяч людей їх може прочитати. Не кожна телекомпанія має таку аудиторію. Тобто, я впливаю на мислення людей. Плюс, мої речі перекладають і видають іншими мовами.   М.: Якими мовами, наприклад, перекладають? С.: Я знаю, що перекладали англійською, іспанською, та з приводу італійської до мене звертались. Крім того, я видаю книжки зі своїми казками. Перша книжка вже є, зараз приїду додому – можливо, готовий уже і другий том. І вже маю готові казки для третього тому. Мій перший том кілька разів успішно перевидавався, і весь продався. Я також писав маленькі віршики для дитячих виступів, і зараз ми із товаришем готуємо книжку із цими віршиками для маленьких – про котиків, про собачок. Дуже гарне видання буде, може й встигнемо до Форуму видавців. Також ми закінчили знімати художній фільм по моїй казці “Чорний козак”. Ось зараз буде прем’єра, презентація, запускаємо! За моїм сценарієм і за фінансової підтримки держави зараз також знімаємо художній фільм, різдвяну казку. Я там теж граю. Також я буваю на фронті. От зараз приїду і за пару тижнів поїду на фронт до хлопців. Разом із волонтерами ми збираємо гроші, я щось купую оптом і привожу. Що можу, знаєте. Раніше я працював на будівництві, і нещодавно до мене звернулись старі клієнти за допомогою із певним обладнання – думаю, я знайду якось вільний час і допоможу їм як інженер. Також я організовую фестивалі. Ну і виступи, постійні виступи – школи, дитячі садочки. У мене є діти, син наразі має поступати до університету. Він буває зі мною на виступах, на концертах, і я дуже тому радий. Також у мене є онуки. У моєму житті дуже багато речей, які паралельно відбуваються.   М.: Плануєте привезти “Чорного Козака” до Праги? С.: Звичайно, я привезу. Ми привеземо його всюди. Це ж не наш кустарний фільм, це повнометражний художній видовищний фільм, який ми будемо показувати у кінотеатрах в прокаті. І Чехія, можливо, купить. Або привеземо самі.   М.: Коли фільм має вийти у прокат? С.: Я думаю, що вже. Сьогодні має бути. Або й учора. Ми ж не є державною компанією, ми самі за свої гроші знімали, і аби фільм пустити у прокат, треба дуже багато різних документів підготувати: право власності, право інтелектуальної власності, фінансові документи і так далі. Ми привеземо фільм, і всюди будемо його возити, адже це наша гордість, це 10 років життя.     Маргарита Голобродська для UAportal.czФото: Роман Михальчук     
    Трав 03, 2018 2154
  • 27 Квіт 2018
    Оскарження, подане самопроголошеним «Позаштатним консулом Донецької Народної Республіки» Нелою Лісковою в Оломоуцький вищий суд, виявилося марним. Останній підтвердив рішення суду першої інстанції та остаточно припинив діяльність громадської організації «Представницький центр ДНР», створеної Лісковою в місті Острава два роки тому. Ліскова з’явилася до суду в останній момент та без адвоката. Протягом засідання, що тривало приблизно півгодини, навіть не знімала пальто та лише повторювала слова, сказані нею на захист свого товариства в Остравському крайовому суді. «З цього приводу не скажу вам нічого нового. Гадаю, що при попередньому судовому провадженні я висловила свої думки цілком чітко. Свою заяву підтримую. В мене немає що додати», – сказала Ліскова в суді. Товариство рибалок, товариство собачників та Представницький центр… На питання судді Анни Єжікової про те, чи бажає Ліскова своє оскарження зачитати або будь-яким чином доповнити, остання відповіла, що не розуміє підстав анулювання товариства, оскільки суд попередньо схвалив його створення. Судовий процес назвала політичною справою, ініціатором якої є Міністерство закордонних справ. ©HlídacíPes.org/Якуб Мікел «Це сприймається мною як тиск на судочинство. Адже в нашій країні діють різноманітні об’єднання громадян, – наприклад, товариство рибалок, товариство любителів собак, моє товариство «Представницький центр ДНР» – і всі вони повинні задовольняти якимось нормам, що дозволяють об’єднанню розпочати діяльність», – заявила Ліскова, підкресливши, що не бачить нічого поганого в дружбі між двома слов’янськими народами. Зміна статуту через два дні після створення товариства Аргумент Ліскової щодо відсутності підстав для припинення діяльності товариства в зв’язку з тим, що його створення було попередньо схвалено судом, суддя відкинула, посилаючись на те, що «Представницький центр ДНР» через два дні після свого створення вніс зміни в свій статут. Якщо в початковій редакції говорилося про те, що об’єднання співпрацює з Донецькою областю України, у новій вже значилася співпраця з «Донецькою Народною Республікою». У зміні статуту Ліскова не вбачає ніяких проблем. «Це нормальний процес. Враховуючи те, що об’єднання громадян проходить певний розвиток, у його статут можуть вноситися зміни. Якщо належним чином скликано загальні збори, і всі члени товариства підтримують відповідну пропозицію, нічого незаконного в цьому немає» – заявила Ліскова. Проте, як уже раніше повідомив серверу HlídacíPes.org колишній член товариства Петр Вікторин, ніяких зборів товариства перед зміною статуту явно не проводилося. «Ніякі офіційні збори не проводилися та не могли проводитись. Згідно зі статутом голова зобов’язаний повідомляти про скликання зборів за тридцять днів до їхнього проведення. У даному випадку це неможливо, оскільки тоді Ліскова мала вчинити таке повідомлення за двадцять вісім днів до створення товариства як такого», – пояснив Вікторин, додавши, що його підпис у документі явно підроблено. foto: Michal Polášek «Буду продовжувати роботу» Ліскова заявила, що таке рішення суду очікувала. «Це мене не здивувало. Щодо подальших дій проконсультуюся зі своїм повіреним», – повідомила вона, підкресливши, що обміркує можливість звернення у Верховний суд. За її словами, закриття «Представницького центра ДНР» не справить ніякого випливу на її власну діяльність. Допускає і можливість створення нового об’єднання громадян. «Що стосується моєї діяльності, я обов’язково продовжу свою роботу», – підсумувала Ліскова. За темою читайте також: Представництво донецьких сепаратистів у Чехії. Фікція та реальність, 12 липня 2016 р. В Остраві відкрилося «консульство ДНР». Люди протестують, 1 вересня 2016 р. Суд закрив «консульство ДНР» у Чехії, 29 червня 2017 р. Член «Національної самооборони» не здається – продовжує боротися за «консульство ДНР» у Чехії, 27 вересня 2017 р. Автор: Томаш ПікаДжерело: HlídacíPes.org, 26 квітня 2018 р.Переклад: Сватослав Щиголь InformNapalm Головне фото: Michal Polášek
    1814 Опубліковано Галина Андрейців
  • Оскарження, подане самопроголошеним «Позаштатним консулом Донецької Народної Республіки» Нелою Лісковою в Оломоуцький вищий суд, виявилося марним. Останній підтвердив рішення суду першої інстанції та остаточно припинив діяльність громадської організації «Представницький центр ДНР», створеної Лісковою в місті Острава два роки тому. Ліскова з’явилася до суду в останній момент та без адвоката. Протягом засідання, що тривало приблизно півгодини, навіть не знімала пальто та лише повторювала слова, сказані нею на захист свого товариства в Остравському крайовому суді. «З цього приводу не скажу вам нічого нового. Гадаю, що при попередньому судовому провадженні я висловила свої думки цілком чітко. Свою заяву підтримую. В мене немає що додати», – сказала Ліскова в суді. Товариство рибалок, товариство собачників та Представницький центр… На питання судді Анни Єжікової про те, чи бажає Ліскова своє оскарження зачитати або будь-яким чином доповнити, остання відповіла, що не розуміє підстав анулювання товариства, оскільки суд попередньо схвалив його створення. Судовий процес назвала політичною справою, ініціатором якої є Міністерство закордонних справ. ©HlídacíPes.org/Якуб Мікел «Це сприймається мною як тиск на судочинство. Адже в нашій країні діють різноманітні об’єднання громадян, – наприклад, товариство рибалок, товариство любителів собак, моє товариство «Представницький центр ДНР» – і всі вони повинні задовольняти якимось нормам, що дозволяють об’єднанню розпочати діяльність», – заявила Ліскова, підкресливши, що не бачить нічого поганого в дружбі між двома слов’янськими народами. Зміна статуту через два дні після створення товариства Аргумент Ліскової щодо відсутності підстав для припинення діяльності товариства в зв’язку з тим, що його створення було попередньо схвалено судом, суддя відкинула, посилаючись на те, що «Представницький центр ДНР» через два дні після свого створення вніс зміни в свій статут. Якщо в початковій редакції говорилося про те, що об’єднання співпрацює з Донецькою областю України, у новій вже значилася співпраця з «Донецькою Народною Республікою». У зміні статуту Ліскова не вбачає ніяких проблем. «Це нормальний процес. Враховуючи те, що об’єднання громадян проходить певний розвиток, у його статут можуть вноситися зміни. Якщо належним чином скликано загальні збори, і всі члени товариства підтримують відповідну пропозицію, нічого незаконного в цьому немає» – заявила Ліскова. Проте, як уже раніше повідомив серверу HlídacíPes.org колишній член товариства Петр Вікторин, ніяких зборів товариства перед зміною статуту явно не проводилося. «Ніякі офіційні збори не проводилися та не могли проводитись. Згідно зі статутом голова зобов’язаний повідомляти про скликання зборів за тридцять днів до їхнього проведення. У даному випадку це неможливо, оскільки тоді Ліскова мала вчинити таке повідомлення за двадцять вісім днів до створення товариства як такого», – пояснив Вікторин, додавши, що його підпис у документі явно підроблено. foto: Michal Polášek «Буду продовжувати роботу» Ліскова заявила, що таке рішення суду очікувала. «Це мене не здивувало. Щодо подальших дій проконсультуюся зі своїм повіреним», – повідомила вона, підкресливши, що обміркує можливість звернення у Верховний суд. За її словами, закриття «Представницького центра ДНР» не справить ніякого випливу на її власну діяльність. Допускає і можливість створення нового об’єднання громадян. «Що стосується моєї діяльності, я обов’язково продовжу свою роботу», – підсумувала Ліскова. За темою читайте також: Представництво донецьких сепаратистів у Чехії. Фікція та реальність, 12 липня 2016 р. В Остраві відкрилося «консульство ДНР». Люди протестують, 1 вересня 2016 р. Суд закрив «консульство ДНР» у Чехії, 29 червня 2017 р. Член «Національної самооборони» не здається – продовжує боротися за «консульство ДНР» у Чехії, 27 вересня 2017 р. Автор: Томаш ПікаДжерело: HlídacíPes.org, 26 квітня 2018 р.Переклад: Сватослав Щиголь InformNapalm Головне фото: Michal Polášek
    Квіт 27, 2018 1814
  • 24 Квіт 2018
    У самому серці Праги, у майже казковому буднику «У кам’яного дзвону» на Староміській площі у п’ятницю ввечері лунало українське слово. Українські родини зібралися, щоб почути нові казки Лірника Сашка і зануритися в неповторну атмосферу його розповідей. Відомий український казкар вже вдруге приїхав до Праги на запрошення недержавної організації «​Українська Європейська Перспектива»​ Готичний будинок «У кам’яного дзвону» має вже понад 600 років, і за цей час наслухався різних історій, але українські казки наповнили його старі стіни веселим дитячим сміхом, здивованими вигуками і щемливими звуками українських народних пісень. То «козак-характерник» Сашко Лірник зачарував своїми розповідями цілу аудиторію. І малі, і старі не просто слухали, вони грали казку – про сміливих козаків і працьовитих дівчат, про жадібних панів та недолугих чотрів, про лисичок і котиків. Сашко Лірник схопив «лисичику-сестричку» За дві години спілкування Сашко Лірник перетворив на акторів мало не пів-аудиторії. В імпровізованій виставі грали всі: і діти, і мами з татами, і навіть пан посол – йому дісталася роль козака Миколи. Ще б пак! З таким славним козацьким прізвищем, як Перебийніс – Сашко Лірник не розглядав для пана Євгена жодної іншої ролі. Сашко Лірник представляє «козака Миколу», одинадцятилітній «дід» Данило у зеленій футболці У цій же ж казці одинадцятилітній Данило Студеняк грав старого діда. «Я дуже люблю казки Лірника Сашка. Я сам читаю його книжки, а раніше читали батьки. Вчора дивився його по Youtube», – каже Данило. Як і більшість присутніх дітей, він живе в Празі вже довше, ніж в Україні і завдяки українським книжкам і відео з інтернету зберігає і зв’язок з Україною і українську мову. Задоволений виступом був і сам казкар, каже, що українці за кордоном – особлива аудиторія, але він почувався як удома, як у рідній родині, бо для нього Україна є там, де є українці. У великій залі майже не було порожніх місць «Вони не «загодовані» артистами, вони спраглі до українського слова, до казки. Самі бачите, яке тут єднання відбулося – всі відчули себе однією родиною. Я дуже ціную такі виступи за кордоном, бо я сам жив за кордоном довго і знаю, що Україну починаєш цінувати особливо, коли ти відірваний від неї», – говорить Олександр Власюк, якого більшість дітей і дорослих по всьому світу знають під псевдонімом Сашко Лірник. Захоплені слухачі відклали навіть мобільні телефони А з празькими українцями його зв’язує вже тривала дружба. Вперше він побував у Празі на Різдво три роки тому. Тоді «Українська Європейська Перспектива» запрошувала з України дітей загиблих бійців. Разом з Сашком Лірником вони і Різдво зустрічали і колядували на головній площі Чехії. Тоді ж і Прага, щоб підтримати українську громаду, що збирала допомогу для фронту, надала безкоштовно одне з найкращих своїх приміщень.   Сашко Лірник з дружиною після виступу в будинку «У Кам’яного дзвону» Автор: Марія Щур - Радіо Свобода  Фото: Роман Михальчук 
    2005 Опубліковано Ірина Хмельницька
  • У самому серці Праги, у майже казковому буднику «У кам’яного дзвону» на Староміській площі у п’ятницю ввечері лунало українське слово. Українські родини зібралися, щоб почути нові казки Лірника Сашка і зануритися в неповторну атмосферу його розповідей. Відомий український казкар вже вдруге приїхав до Праги на запрошення недержавної організації «​Українська Європейська Перспектива»​ Готичний будинок «У кам’яного дзвону» має вже понад 600 років, і за цей час наслухався різних історій, але українські казки наповнили його старі стіни веселим дитячим сміхом, здивованими вигуками і щемливими звуками українських народних пісень. То «козак-характерник» Сашко Лірник зачарував своїми розповідями цілу аудиторію. І малі, і старі не просто слухали, вони грали казку – про сміливих козаків і працьовитих дівчат, про жадібних панів та недолугих чотрів, про лисичок і котиків. Сашко Лірник схопив «лисичику-сестричку» За дві години спілкування Сашко Лірник перетворив на акторів мало не пів-аудиторії. В імпровізованій виставі грали всі: і діти, і мами з татами, і навіть пан посол – йому дісталася роль козака Миколи. Ще б пак! З таким славним козацьким прізвищем, як Перебийніс – Сашко Лірник не розглядав для пана Євгена жодної іншої ролі. Сашко Лірник представляє «козака Миколу», одинадцятилітній «дід» Данило у зеленій футболці У цій же ж казці одинадцятилітній Данило Студеняк грав старого діда. «Я дуже люблю казки Лірника Сашка. Я сам читаю його книжки, а раніше читали батьки. Вчора дивився його по Youtube», – каже Данило. Як і більшість присутніх дітей, він живе в Празі вже довше, ніж в Україні і завдяки українським книжкам і відео з інтернету зберігає і зв’язок з Україною і українську мову. Задоволений виступом був і сам казкар, каже, що українці за кордоном – особлива аудиторія, але він почувався як удома, як у рідній родині, бо для нього Україна є там, де є українці. У великій залі майже не було порожніх місць «Вони не «загодовані» артистами, вони спраглі до українського слова, до казки. Самі бачите, яке тут єднання відбулося – всі відчули себе однією родиною. Я дуже ціную такі виступи за кордоном, бо я сам жив за кордоном довго і знаю, що Україну починаєш цінувати особливо, коли ти відірваний від неї», – говорить Олександр Власюк, якого більшість дітей і дорослих по всьому світу знають під псевдонімом Сашко Лірник. Захоплені слухачі відклали навіть мобільні телефони А з празькими українцями його зв’язує вже тривала дружба. Вперше він побував у Празі на Різдво три роки тому. Тоді «Українська Європейська Перспектива» запрошувала з України дітей загиблих бійців. Разом з Сашком Лірником вони і Різдво зустрічали і колядували на головній площі Чехії. Тоді ж і Прага, щоб підтримати українську громаду, що збирала допомогу для фронту, надала безкоштовно одне з найкращих своїх приміщень.   Сашко Лірник з дружиною після виступу в будинку «У Кам’яного дзвону» Автор: Марія Щур - Радіо Свобода  Фото: Роман Михальчук 
    Квіт 24, 2018 2005
  • 16 Квіт 2018
    Умови та необхідні документи для подачі заяви з метою отримання робочої карти. Документи: анкета (PDF, 551 KB) на робочу карту дійсний закордонний паспорт, не старше 10 років, паспорт повинен мати мінімально дві вільні сторінки та строк дії паспорта повинен бути мінімально 3 місяці після завершення терміну дії візи; не повинен бути пошкоджений 3 однакові фотографії, які відповідають актуальному вигляду заявника документ про забезпечення проживання на території ЧР - відповідний документ повинен довести, що проживання буде забезпечено на термін потрібного перебування від - до та у випадку без обмеження. Такий документ може бути: трудовий договір, договір про трудову діяльність або договір про майбутній договір (у цьому випадку потрібно надати як оригінал документу, так і нотаріально завірену копію; оригінал одразу повертається заявнику), в якому сторони зобов'язуються  в узгоджений термін укласти трудовий договір, що містить положення, з якого випливає, що щомісячний розмір заробітної плати, окладу або винагороди іноземця, не буде нижчий, ніж базова ставка мінімальної місячної заробітної плати. Ці документи можуть замінити надсилаючий лист у випадку іноземних громадян, відряджених до роботи на території ЧР іноземним роботодавцем і які не укладають трудовий договір з вітчизняним роботодавцем. Щотижнева робоча доба у кожних основних  трудових відносинах повинна бути не менше 15 годин. Іноземець зобов'язаний представити цей документ чеською мовою та переклад має бути нотаріально завірений, зрозумілий іноземцеві або  має бути мовою, зрозумілою іноземцеві та бути нотаріально завіреним перекладом  на чеську мову. оригінал або завірена копія договору на проживання, договір оренди, договори суборенди або договори з подібним змістом – в таких випадках, немає необхідності засвідчувати підписи договірних сторін (на прохання заявника цей документ відразу ж після подання заяви буде повернений) aбо підтвердження фізичної особи або особи, уповноваженої діяти від імені юридичної особи, яка є власником або уповноваженим користувачем будинку або квартири, або документ-свідоцтво, видане іноземцю за вимогою власником - у таких випадках необхідно засвідчити підписи;  у випадку подання заяви на довгострокову візу чи дозвіл на проживання з метою навчання таке підтвердження можна також надіслати через скриньку даних МЗС ; довідка про несудимість в Україні – даний документ не вимагається від заявників молодших 15 років; у випадку, якщо іноземець за останні 3 роки перебував безперервно строком довше ніж 6 місяців  в іншій країні, тоді також повинен надати довідку про несудимість з тієї країни (у цьому сенсі вирішальне значення має те, що дозвіл на проживання, виданий цією іншою державою, перевищує 6 місяців, а не фактичне проживання заявника в цій іншій країні) документ про мету перебування (у цьому випадку потрібно надати як оригінал документу, так і нотаріально завірену копію; оригінал одразу повертається заявнику): документи, що підтверджують професійну компетентність для виконання необхідної роботи (при подачі заяви документ про нострифікацію не потрібний), або дозвіл на роботу, якщо вимагається (звертаємо увагу, що у випадку іноземця, який є партнером, статутним органом або членом статутного органу чи іншого органу комерційної корпорації, що виконує для цієї юридичної особи завдання, що виникають з предмету її діяльності, або іноземця який має намір здійснювати сезонне працевлаштування, не має права подавати заяву на робочу карту, навіть якщо він має дозвіл на роботу), або документ, який підтверджує, що мова ведеться про іноземця відповідно з §98 закону про працевлаштування  (тобто іноземці, які не потребують для виконання роботи дозвіл на роботу) і якщо мова йде про продуктивність регульованої професії, потрібно представити документ, що підтверджує виконання умов для здійснення такої професії  Дозвіл на роботу за законом № 435/2004 Sb., про працевлаштування, також вимагає: у випадку іноземця, якого роботодавцем є іноземна юридична особа і який є своїм роботодавцем на основі договору з чеською юридичною особою або фізичною особою посланий для виконання робіт на територію ЧР для виконання завдань, що випливають з цього договору або у випадку, коли іноземець буде  працівником на сезон та працевлаштований  діяльністю, яка залежить від зміни пори року, але найдовше протягом 6 місяців у календарному році, якщо між окремими роботами на території ЧР, пройде строк не менше 6 місяців; який буде працевлаштований на  певний період у цілях підвищення своїх навичок і кваліфікації в обраній роботи (стажування), але на строк не довше 6 місяців. Цей період може бути продовжено, однак не довше  ніж на термін необхідний для отримання професійної кваліфікації відповідно до законодавства, чинного в ЧР до 26 років віку працевлаштування  тимчасові та обмежені у часі роботи у рамках обміну між навчальними закладами або в рамках програми для молоді, у яких ЧР приймає участь. Важлива інформація: В’їзна віза з метою отримання дозволу на перебування надається  строком дії на 6 місяців та строком дозволеного перебування на території ЧР до 60 днів. Після в’їзду на територію ЧР з такою візою іноземець повинен до 3-х робочих днів особисто звернутися до відповідного до проживання іноземця відділу з питань притулку та міграційної політики Міністерства внутрішніх справ для подання заяви на оформлення картки дозволу на перебування. Такий дозвіл потім буде видано протягом 60 днів. Діючий дозвіл на перебування дає можливість власнику у терміну дії перебувати на території інших країн шенгенської угоди крім ЧР до 90 днів у будь-якому коридорі 180 днів. Документи для оформлення довгострокового перебування не повинні бути старші 180 днів від дати видачі – єдиним виключеням є закордонні паспорти, матричні документи та фотографії, якщо відповідають теперешньому вигляду заявника. Всі документи повинні бути на чеській мові або офіційно перекладені до чеської мови. У випадку українських документів не вимагається апостиль, достатньо нотаріального засвідчення. Заявник повинен сплатити встановлений збір, якщо його заява підлягає оплати. Заяву на отримання робочої карти розглядає Міністерство внутрішніх справ до 60 днів  від дня подачі заяви, в особливих випадках до 90 днів.  У випадку, якщо розгляд заяви призупинено, наприклад на підставі необхідності додати документи, яких не вистачає, строк не зараховується. Робоча карта надається на строк, на який було укладено робочий договір або договір про робочу діяльність, будь-який не більш ніж на 2 роки; у випадку якщо іноземець надає дозвіл на працевлаштування, робоча карта надається на строк зазначений у дозволі на працевлаштування. У статті використана інформація МЗС Чехії 
    19262 Опубліковано Галина Андрейців
  • Умови та необхідні документи для подачі заяви з метою отримання робочої карти. Документи: анкета (PDF, 551 KB) на робочу карту дійсний закордонний паспорт, не старше 10 років, паспорт повинен мати мінімально дві вільні сторінки та строк дії паспорта повинен бути мінімально 3 місяці після завершення терміну дії візи; не повинен бути пошкоджений 3 однакові фотографії, які відповідають актуальному вигляду заявника документ про забезпечення проживання на території ЧР - відповідний документ повинен довести, що проживання буде забезпечено на термін потрібного перебування від - до та у випадку без обмеження. Такий документ може бути: трудовий договір, договір про трудову діяльність або договір про майбутній договір (у цьому випадку потрібно надати як оригінал документу, так і нотаріально завірену копію; оригінал одразу повертається заявнику), в якому сторони зобов'язуються  в узгоджений термін укласти трудовий договір, що містить положення, з якого випливає, що щомісячний розмір заробітної плати, окладу або винагороди іноземця, не буде нижчий, ніж базова ставка мінімальної місячної заробітної плати. Ці документи можуть замінити надсилаючий лист у випадку іноземних громадян, відряджених до роботи на території ЧР іноземним роботодавцем і які не укладають трудовий договір з вітчизняним роботодавцем. Щотижнева робоча доба у кожних основних  трудових відносинах повинна бути не менше 15 годин. Іноземець зобов'язаний представити цей документ чеською мовою та переклад має бути нотаріально завірений, зрозумілий іноземцеві або  має бути мовою, зрозумілою іноземцеві та бути нотаріально завіреним перекладом  на чеську мову. оригінал або завірена копія договору на проживання, договір оренди, договори суборенди або договори з подібним змістом – в таких випадках, немає необхідності засвідчувати підписи договірних сторін (на прохання заявника цей документ відразу ж після подання заяви буде повернений) aбо підтвердження фізичної особи або особи, уповноваженої діяти від імені юридичної особи, яка є власником або уповноваженим користувачем будинку або квартири, або документ-свідоцтво, видане іноземцю за вимогою власником - у таких випадках необхідно засвідчити підписи;  у випадку подання заяви на довгострокову візу чи дозвіл на проживання з метою навчання таке підтвердження можна також надіслати через скриньку даних МЗС ; довідка про несудимість в Україні – даний документ не вимагається від заявників молодших 15 років; у випадку, якщо іноземець за останні 3 роки перебував безперервно строком довше ніж 6 місяців  в іншій країні, тоді також повинен надати довідку про несудимість з тієї країни (у цьому сенсі вирішальне значення має те, що дозвіл на проживання, виданий цією іншою державою, перевищує 6 місяців, а не фактичне проживання заявника в цій іншій країні) документ про мету перебування (у цьому випадку потрібно надати як оригінал документу, так і нотаріально завірену копію; оригінал одразу повертається заявнику): документи, що підтверджують професійну компетентність для виконання необхідної роботи (при подачі заяви документ про нострифікацію не потрібний), або дозвіл на роботу, якщо вимагається (звертаємо увагу, що у випадку іноземця, який є партнером, статутним органом або членом статутного органу чи іншого органу комерційної корпорації, що виконує для цієї юридичної особи завдання, що виникають з предмету її діяльності, або іноземця який має намір здійснювати сезонне працевлаштування, не має права подавати заяву на робочу карту, навіть якщо він має дозвіл на роботу), або документ, який підтверджує, що мова ведеться про іноземця відповідно з §98 закону про працевлаштування  (тобто іноземці, які не потребують для виконання роботи дозвіл на роботу) і якщо мова йде про продуктивність регульованої професії, потрібно представити документ, що підтверджує виконання умов для здійснення такої професії  Дозвіл на роботу за законом № 435/2004 Sb., про працевлаштування, також вимагає: у випадку іноземця, якого роботодавцем є іноземна юридична особа і який є своїм роботодавцем на основі договору з чеською юридичною особою або фізичною особою посланий для виконання робіт на територію ЧР для виконання завдань, що випливають з цього договору або у випадку, коли іноземець буде  працівником на сезон та працевлаштований  діяльністю, яка залежить від зміни пори року, але найдовше протягом 6 місяців у календарному році, якщо між окремими роботами на території ЧР, пройде строк не менше 6 місяців; який буде працевлаштований на  певний період у цілях підвищення своїх навичок і кваліфікації в обраній роботи (стажування), але на строк не довше 6 місяців. Цей період може бути продовжено, однак не довше  ніж на термін необхідний для отримання професійної кваліфікації відповідно до законодавства, чинного в ЧР до 26 років віку працевлаштування  тимчасові та обмежені у часі роботи у рамках обміну між навчальними закладами або в рамках програми для молоді, у яких ЧР приймає участь. Важлива інформація: В’їзна віза з метою отримання дозволу на перебування надається  строком дії на 6 місяців та строком дозволеного перебування на території ЧР до 60 днів. Після в’їзду на територію ЧР з такою візою іноземець повинен до 3-х робочих днів особисто звернутися до відповідного до проживання іноземця відділу з питань притулку та міграційної політики Міністерства внутрішніх справ для подання заяви на оформлення картки дозволу на перебування. Такий дозвіл потім буде видано протягом 60 днів. Діючий дозвіл на перебування дає можливість власнику у терміну дії перебувати на території інших країн шенгенської угоди крім ЧР до 90 днів у будь-якому коридорі 180 днів. Документи для оформлення довгострокового перебування не повинні бути старші 180 днів від дати видачі – єдиним виключеням є закордонні паспорти, матричні документи та фотографії, якщо відповідають теперешньому вигляду заявника. Всі документи повинні бути на чеській мові або офіційно перекладені до чеської мови. У випадку українських документів не вимагається апостиль, достатньо нотаріального засвідчення. Заявник повинен сплатити встановлений збір, якщо його заява підлягає оплати. Заяву на отримання робочої карти розглядає Міністерство внутрішніх справ до 60 днів  від дня подачі заяви, в особливих випадках до 90 днів.  У випадку, якщо розгляд заяви призупинено, наприклад на підставі необхідності додати документи, яких не вистачає, строк не зараховується. Робоча карта надається на строк, на який було укладено робочий договір або договір про робочу діяльність, будь-який не більш ніж на 2 роки; у випадку якщо іноземець надає дозвіл на працевлаштування, робоча карта надається на строк зазначений у дозволі на працевлаштування. У статті використана інформація МЗС Чехії 
    Квіт 16, 2018 19262
  • 16 Квіт 2018
    Інформація чеського МЗС про місце та час подачі заяв на робочу карту в рамках «Режиму Україна» з 1 травня 2018 року  Заяви будуть подаватися через візовий центр.  Інформуємо, що заявники на робочу карту, які включені до урядової програми «Режим Україна», починаючи з 1 травня 2018 року для подачі своєї заяви повинні прибувати до візового центру компанії VFS Global у Львові за адресою м. Львів, вул. Джерельна, 18. Це означає, що заявник, який подає заяву до 30 квітня 2018 року включно, прибуває безпосередньо до Генерального консульства Чеської Республіки у Львові; водночас заявник, який подає заяву після 1 травня 2018 року, повинен робити це лише у вищезгаданому візовому центрі, де будуть також присутні працівники консульства. Списки необхідних документів, терміни розгляду та інші законні норми не змінюються. Надалі діятиме правило, за яким заявник повинен прибувати для подачі заяви у візовий центр точно у день, який був призначений йому консульством. Ми рекомендуємо, щоб заявники подали свої заяви у візовому центрі у часовий період від 08:30 до 13:00. Візовий центр у Львові буде єдиним місцем, де можна подати заявку на робочу карту в рамках «Режиму Україна». Інші візові центри не будуть приймати ці заяви. Вам буде цікаво також: Довгострокове проживання в Чехії – робоча карта Повідомляє МЗС Чехії 
    6150 Опубліковано Галина Андрейців
  • Інформація чеського МЗС про місце та час подачі заяв на робочу карту в рамках «Режиму Україна» з 1 травня 2018 року  Заяви будуть подаватися через візовий центр.  Інформуємо, що заявники на робочу карту, які включені до урядової програми «Режим Україна», починаючи з 1 травня 2018 року для подачі своєї заяви повинні прибувати до візового центру компанії VFS Global у Львові за адресою м. Львів, вул. Джерельна, 18. Це означає, що заявник, який подає заяву до 30 квітня 2018 року включно, прибуває безпосередньо до Генерального консульства Чеської Республіки у Львові; водночас заявник, який подає заяву після 1 травня 2018 року, повинен робити це лише у вищезгаданому візовому центрі, де будуть також присутні працівники консульства. Списки необхідних документів, терміни розгляду та інші законні норми не змінюються. Надалі діятиме правило, за яким заявник повинен прибувати для подачі заяви у візовий центр точно у день, який був призначений йому консульством. Ми рекомендуємо, щоб заявники подали свої заяви у візовому центрі у часовий період від 08:30 до 13:00. Візовий центр у Львові буде єдиним місцем, де можна подати заявку на робочу карту в рамках «Режиму Україна». Інші візові центри не будуть приймати ці заяви. Вам буде цікаво також: Довгострокове проживання в Чехії – робоча карта Повідомляє МЗС Чехії 
    Квіт 16, 2018 6150