Сортувати За Датою

Теги

Статистика

  • 337
    Статей
  • 30
    Активних Авторів
325статей
  • 24 Трав 2018
    Людина – фізично здорова і міцна – може протриматись без їжі два місяці. Без води – до 10 днів. Плюс-мінус кілька діб. Організм у відчаї починає поїдати сам себе. Починаючи запасами глюкози та жирових тканин, продовжує печінкою та серцем. Тому на шпальтах газет і у заголовках на сайтах голодування може виглядати як героїчний протест і прояв надзвичайної сили волі. Але за ґратами реальність голодування – це також відчай, жалюгідність, втрата свідомості, атрофія м’язів і холод, проблеми із зором і свідомістю, з роботою мозку, іноді – глухота і сліпота, відсутність реакції на оточуючих. Голодування – це виклик. Який поступово стає катуванням себе самого. Тож чому сьогодні, у 21 столітті, у найбільшій за площею країні світу, що претендує на роль незамінного гравця на полі міжнародного права, знаходиться режисер, який оголошує голодування? Тому що його було ув’язнено за сфабрикованою справою. За абсурдним звинуваченням. За політичні вподобання. Тому що свідчив проти нього товариш. Примусово. Закатований. Тому що вже без 17 днів чотири роки кримчанин Олег Сенцов провів у слідчих ізоляторах, залах судових засідань, колоніях і в’язницях. Ми не хочемо знову обговорювати абсурдність звинувачень у підготовці підриву меморіалу Вічного вогню та пам’ятника Леніну, а також підпалів офісів «Русской общины Крыма» та «Единой России» у Сімферополі. Цю абсурдність визнає світова спільнота, визнають українські, російські та світові діячі кіно, Європейська кіноакадемія, відомі режисери, продюсери і актори багатьох країн світу. Не визнає її лише так само абсурдний російський політичний режим разом зі своїми арміями вірних телеглядачів, радіослухачів і користувачів інтернету.   Фото - Новое Время   Але ми хочемо обговорювати те, що Олег у своєму відчаї (все-таки, як іще охарактеризувати голодування?) не говорить тільки про власне повернення додому. 14 травня 2018 року він оголосив безстрокове голодування (на жаль, дійсно «безстрокових» голодувань не буває, і час спливає…) із єдиною умовою його припинення – звільнення всіх українських політв’язнів, які перебувають на території РФ. Шістдесят чотири. Політв’язні.   Список #LetMyPeopleGo (в алфавітному порядку) Абдуллаєв Теймур Абдуллаєв Узеір Абдурахманов Талят Абільтаров Рустем Абсеітов Зеврі Алієв Муслім Алімов Рефат Аметов Кязим Аметов Эрнес Асанов Алі Асанов Марлен Балух Володимир Бекіров Інвер Небієвич Белялов Мемет Бессарабов Олексій Ваітов Рустем Вигівський Валентин Гриб Павло Дадеу Микола Дегерменджи Бекір Дегерменджи Мустафа Джемаденов Эміль Джеппаров Арсен Долгополов Дмитро Дудка Володимир Захтей Андрій Зейтуллаєв Руслан Зекір’яєв Сервер Ібрагімов Тимур Ісмаїлов Рустем Карпюк Микола Клих Станіслав Коломієць Андрій Кольченко Олександр Костенко Олександр Куку Емір-Усєін Кубедінов Арсен Литвинов Сергій Мамутов Енвер Мемедінов Наріман Меметов Ремзі Мінасов Еміль Мустафаєв Сейран Панов Євген Примов Юрій (Нурі) Присіч Володимир Сайфуллаєв Ферат Салєдінов Айдер Салієв Сейран Сенцов Олег Сизонович Олексій Сірук Вадим Стогній Олексій Сулейманов Ренат Сухоносова Анна Сущенко Роман Трубач Руслан Чапух Асан Чирній Олексій Шаблій Глеб Шиптур Микола Штибліков Дмитро Шумков Олександр Шур Віктор Знаєте, іноді складається враження, що світ прагне розвиватись, країни – будувати нові типи взаємовідносин, суспільства – вчитись змінюватись на краще. І тільки один велетень на мапі світу загруз задніми лапами у минулому, а лапами передніми намагається тягнути за собою усіх, кому не пощастило опинитись поруч. Потенціал мільйонів людей країн СРСР було нівельовано, їх амбіції – знищено, а бажання самореалізації - зведено до прагнення купити до квартири якнайкращі меблі. На жаль, людина є людиною – вона адаптується і призвичаїться. На щастя, політика СРСР залишилась у минулому – або принаймні мала б залишитись. Саме тому коли Росія, просто не вбачаючи потенціалу існуючого режиму вигравати чесно, вдається до відродження підлих технік минулого… Нас охоплює злість. Але, можливо, нас охоплює іще більша огида і відчуття тотальної зневаги до режиму, а головне – до його вірних песиків. Тому що немає режиму без людей, які б його визнавали. Україні тяжко дається вирватись із срср-івського минулого. Але більшість із нас, українців, принаймні усвідомлює необхідність цього і стоїть, повзе, іде або біжить у правильному напрямку. Обличчям – до світу із баченням майбутнього, спиною – до російської агонії минулого. От тільки дуже важливо не залишати за спиною своїх. «Разом та до кінця!» - написав у своєму останньому листі Олег Сенцов. Давайте дуже сподіватись, що кінець буде – у визволенні та у тріумфі, а не у запамороченнях і відмові організму.   Фото - Радіо Свобода Сподіваючись на краще, Маргарита UAportal
    21 Опубліковано Marharyta Golobrodska
  • Людина – фізично здорова і міцна – може протриматись без їжі два місяці. Без води – до 10 днів. Плюс-мінус кілька діб. Організм у відчаї починає поїдати сам себе. Починаючи запасами глюкози та жирових тканин, продовжує печінкою та серцем. Тому на шпальтах газет і у заголовках на сайтах голодування може виглядати як героїчний протест і прояв надзвичайної сили волі. Але за ґратами реальність голодування – це також відчай, жалюгідність, втрата свідомості, атрофія м’язів і холод, проблеми із зором і свідомістю, з роботою мозку, іноді – глухота і сліпота, відсутність реакції на оточуючих. Голодування – це виклик. Який поступово стає катуванням себе самого. Тож чому сьогодні, у 21 столітті, у найбільшій за площею країні світу, що претендує на роль незамінного гравця на полі міжнародного права, знаходиться режисер, який оголошує голодування? Тому що його було ув’язнено за сфабрикованою справою. За абсурдним звинуваченням. За політичні вподобання. Тому що свідчив проти нього товариш. Примусово. Закатований. Тому що вже без 17 днів чотири роки кримчанин Олег Сенцов провів у слідчих ізоляторах, залах судових засідань, колоніях і в’язницях. Ми не хочемо знову обговорювати абсурдність звинувачень у підготовці підриву меморіалу Вічного вогню та пам’ятника Леніну, а також підпалів офісів «Русской общины Крыма» та «Единой России» у Сімферополі. Цю абсурдність визнає світова спільнота, визнають українські, російські та світові діячі кіно, Європейська кіноакадемія, відомі режисери, продюсери і актори багатьох країн світу. Не визнає її лише так само абсурдний російський політичний режим разом зі своїми арміями вірних телеглядачів, радіослухачів і користувачів інтернету.   Фото - Новое Время   Але ми хочемо обговорювати те, що Олег у своєму відчаї (все-таки, як іще охарактеризувати голодування?) не говорить тільки про власне повернення додому. 14 травня 2018 року він оголосив безстрокове голодування (на жаль, дійсно «безстрокових» голодувань не буває, і час спливає…) із єдиною умовою його припинення – звільнення всіх українських політв’язнів, які перебувають на території РФ. Шістдесят чотири. Політв’язні.   Список #LetMyPeopleGo (в алфавітному порядку) Абдуллаєв Теймур Абдуллаєв Узеір Абдурахманов Талят Абільтаров Рустем Абсеітов Зеврі Алієв Муслім Алімов Рефат Аметов Кязим Аметов Эрнес Асанов Алі Асанов Марлен Балух Володимир Бекіров Інвер Небієвич Белялов Мемет Бессарабов Олексій Ваітов Рустем Вигівський Валентин Гриб Павло Дадеу Микола Дегерменджи Бекір Дегерменджи Мустафа Джемаденов Эміль Джеппаров Арсен Долгополов Дмитро Дудка Володимир Захтей Андрій Зейтуллаєв Руслан Зекір’яєв Сервер Ібрагімов Тимур Ісмаїлов Рустем Карпюк Микола Клих Станіслав Коломієць Андрій Кольченко Олександр Костенко Олександр Куку Емір-Усєін Кубедінов Арсен Литвинов Сергій Мамутов Енвер Мемедінов Наріман Меметов Ремзі Мінасов Еміль Мустафаєв Сейран Панов Євген Примов Юрій (Нурі) Присіч Володимир Сайфуллаєв Ферат Салєдінов Айдер Салієв Сейран Сенцов Олег Сизонович Олексій Сірук Вадим Стогній Олексій Сулейманов Ренат Сухоносова Анна Сущенко Роман Трубач Руслан Чапух Асан Чирній Олексій Шаблій Глеб Шиптур Микола Штибліков Дмитро Шумков Олександр Шур Віктор Знаєте, іноді складається враження, що світ прагне розвиватись, країни – будувати нові типи взаємовідносин, суспільства – вчитись змінюватись на краще. І тільки один велетень на мапі світу загруз задніми лапами у минулому, а лапами передніми намагається тягнути за собою усіх, кому не пощастило опинитись поруч. Потенціал мільйонів людей країн СРСР було нівельовано, їх амбіції – знищено, а бажання самореалізації - зведено до прагнення купити до квартири якнайкращі меблі. На жаль, людина є людиною – вона адаптується і призвичаїться. На щастя, політика СРСР залишилась у минулому – або принаймні мала б залишитись. Саме тому коли Росія, просто не вбачаючи потенціалу існуючого режиму вигравати чесно, вдається до відродження підлих технік минулого… Нас охоплює злість. Але, можливо, нас охоплює іще більша огида і відчуття тотальної зневаги до режиму, а головне – до його вірних песиків. Тому що немає режиму без людей, які б його визнавали. Україні тяжко дається вирватись із срср-івського минулого. Але більшість із нас, українців, принаймні усвідомлює необхідність цього і стоїть, повзе, іде або біжить у правильному напрямку. Обличчям – до світу із баченням майбутнього, спиною – до російської агонії минулого. От тільки дуже важливо не залишати за спиною своїх. «Разом та до кінця!» - написав у своєму останньому листі Олег Сенцов. Давайте дуже сподіватись, що кінець буде – у визволенні та у тріумфі, а не у запамороченнях і відмові організму.   Фото - Радіо Свобода Сподіваючись на краще, Маргарита UAportal
    Трав 24, 2018 21
  • 23 Трав 2018
    2–21 вересня 2018 р. у Празі пройде фестиваль класичної музики «Дворжакова Прага» (Dvořákova Praha). Фестиваль, який щорічно проводиться з 2008 року, є ще досить молодий, проте вже завоював визнання. Його головною ідеєю є популяризація чеської музики за допомогою творів Антоніна Дворжака, його сучасників і учнів. На фестивалі виступали, зокрема, такі всесвітньовідомі митці та художні колективи, як оркестр Чеської Філармонії під керівництвом Їржі Б’єлоглавека, Лондонський філармонічний оркестр, оперний баритон Дмитро Хворостовський, піаніст Євген Кісін, скрипалі Вадим Рєпін та Юліан Рахлін, віолончеліст Їржі Барта та інші. Проте в цьогорічній концертній програмі фігурує ім’я досить своєрідного виконавця. Причому своєрідного зовсім не в творчому плані. У середу 19 вересня 2018 р. у залі імені Дворжака празького Рудольфінума виступить американська піаністка українського походження Валентина Лисиця (Valentina Lisitsa), скандально відома своєю антиукраїнською позицією. (До речі, не зовсім зрозуміло, як її виступ ув’язується з заявленою вище головною ідеєю фестивалю – у програмі значаться тільки твори Шуберта – Ліста, Равеля та Мусоргського.)                                                                                                      Валентина Лисиця. Фото: Michael von Aichberger Валентина Лисиця народилася в Києві в 1973 р. – принаймні так наводиться в її біографії на Вікіпедії. (Автору цих рядків, який сам народився в 1972 р., випала честь навчатися з нею в одній школі – КССМШ ім. Миколи Лисенка, де вона була на два класи вище за нього та закінчила навчання в 1988 р., тому вищенаведені офіційні дані вважає принаймні недостовірними, – скоріше за все, справжній рік народження Лисиці – 1970). Закінчила Київську консерваторію ім. П. І. Чайковського (зараз – Національна музична академія України). Під час навчання познайомилася з піаністом Олексієм Кузнєцовим – своїм майбутнім чоловіком, з яким вони разом утворили фортепіанний дует. Закінчивши консерваторію, подружжя переїхало в США, де продовжило спільну концертну діяльність. Лисиця прославилася завдяки каналу на YouTube, де вона завантажила перший ролик у 2007 та який наразі нараховує понад 160 млн. переглядів. Має подвійне громадянство – США та України. Профілі в соцмережах: Facebook, Twitter.   Анонс концерту Валентини Лисиці в програмі фестивалю “Дворжакова Прага” Після Революції гідності та початку російської агресії проти України в 2014 р. Лисиця стала на шлях послідовної підтримки антиукраїнської політики путінської Росії. У зв’язку з цим у липні 2016 р. потрапила в базу даних Центру «Миротворець», де про неї говориться: Пособник російських терористів на Донбасі (Україна).Публічне виправдання тероризму, пропаганда ненависті проти різних етнічних і соціальних груп таких як: українці, афроамериканці, інваліди, а також людей, які пережили Голокост. Проводить послідовну антиукраїнську кампанію в Твіттері, підтримує агресивну політику путінської Росії в збройному протистоянні з Україною на Сході України, є прихильницею анексії Криму РФ у березні 2014 року. Незаконне перетинання українсько-російського кордону на неконтрольованій ділянці в Ростовській обл., РФ. У червні 2015 р. давала фортепіанний концерт у Донецьку. Тут же наводиться документ – «Графік перебування Валентини Лисиці в Донецькій Народній Республіці», де особливої уваги заслуговує пункт «Вечеря з керівництвом Республіки». Графік перебування Валентини Лисиці в “ДНР” Нью-Йоркський політичний коментатор, поет та публіцист Олексій Цвєтков у своєму матеріалі, написаному для російської редакції Радіо Свобода, дає такий опис «громадської позиції» Лисиці: «Українців у цілому вона називає «укропітекамі», «свідомих українців» прирівнює до «собачого лайна», а поруч з фотографією одеських вчителів у національних костюмах поміщає фото африканців у ритуальному танці і відповідному вбранні – жест, явно не розрахований на лестощі на адресу як українців, так і африканців».                                                                Відеосюжет телеканалу «Оплот» про гастролі Валентини Лисиці в Донецьку в червні 2015 р. Зрештою, згадане у базі «Миротворця» концертне турне по «ДНР» – далеко не останнє. 17–23 квітня 2016 р. піаністка гастролювала в різних містах на окупованій території Донбасу – Дебальцевому, Горлівці, Іловайську, Шахтарську, завершивши турне заключним концертом у Донецькому оперному театрі. Свої виступи на Донбасі вона прокоментувала кореспонденту інформбюро ТАСС таким чином: «Тут люди дуже вдячні Росії за гуманітарну допомогу, за підтримку біженців і багато-багато іншого. Чим ми, українці, зараз можемо віддячити Росії? Я своїми невеликими силами вирішила дякувати концертними виступами». Наразі останнє концертне турне Лисиці в «ДНР» пройшло у вересні 2017 р. – сторінка «Міністерства культури ДНР» у Facebook пропонує повний текст відповідей Лисиці на питання журналістів на прес-конференції в Донецьку 6 вересня 2017 р. Програма перебування Лисиці в «народних республіках» є доволі різноманітною – зустрічі з працівниками культури, майстер-класи для студентів та викладачів, участь в урочистих заходах на меморіальному комплексі Савур-Могила з нагоди річниці визволення Донбасу. Лисиця не оминула увагою також окупований Крим. 17–24 вересня 2017 р. разом з оркестром Донецької філармонії вона взяла участь у Фестивалі класичної музики, що проходив у різних кримських містах – Сімферополі, Ялті, Форосі, Євпаторії. У пості на соціальній сторінці «Адміністрації міста Макіївки», присвяченій уже згаданій прес-конференції в Донецьку 6 вересня 2017 р., говориться, що однією з її найважливіших тем конференції стала «роль мистецтва у справі донесення правди про ситуацію в ДНР до світового співтовариства». Лисиця відзначила «тенденцію руйнування стіни пропаганди, змурованої за три роки західними ЗМІ»: «Люди дуже цікавляться подіями в Донбасі, вони все менше вірять тому, що написано в західній пресі. Зараз вони розуміють, що події в Україні нічим не відрізняються від ситуації в Сирії, Іраку. Це штучно створений хаос, і кожна людина повинна зайняти певну позицію, неможливо перебувати посередині». Російські пропагандистські телеканали неодноразово використовували Лисицю в своїх сюжетах. Яскравим прикладом може слугувати ролик «Совість не дозволила Лисиці піти по-тихому», що вийшов в ефір на каналі «Росія 24» 19 квітня 2015 (до речі, знімався в Празі): У свою чергу, в інтерв’ю німецькому виданню Deutsche Wirtschafts Nachrichten від 19 січня 2015 р. Лисиця розповіла: «Батальйон «Азов» є насправді вкрай праворадикальною організацією. Під час громадянської війни члени «Азова» коїли численні звірства. Не буде перебільшенням сказати, що за жорстокістю вони не поступаються ІДІЛ. Свої звірства вони знімають на відео. Це не середньостатистичні українці. Вони – індоктриновані та служать олігархам». У квітні 2015 р. Симфонічний оркестр Торонто (Канада) розірвав укладений з Лисицею контракт (попередньо його оплативши) на плановане виконання Другого концерту Рахманінова. Пояснюючи мотиви свого рішення, керівництво оркестру зазначає, що на його адресу надійшло безліч обурених відгуків на мережеву активність Лисиці, тому в умовах, що склалися, її виступ не виявляється можливим. Зокрема, згадується, що на своєму профілі в соцмережі Twitter вона багаторазово в украй принизливому тоні висловлюється про нинішній український уряд і український народ. До «полювання на Лисицю» невдовзі приєдналася й нідерландська авіакомпанія KLM, яка в серпні 2015 прийняла рішення видалити її записи з розважальної програми польотів. Підстава – повідомлення (офіційна скарга) про її підтримку російських терористів, що надійшла від ініціативної групи, яка виступає проти митців, що підтримують Володимира Путіна. У подальшому KLM самостійно дослідила мережеву активність Лисиці та дійшла аналогічного висновку. Проте схожий досвід торкнувся не тільки Лисиці, але й інших митців, що підтримали путінську агресію. Валерій Гергієв Денис Мацуєв На 13 листопада 2017 р. було анонсовано концерт «За єднання» у Вашингтонському кафедральному соборі Петра і Павла, організований Посольством Росії. Головними виконавцями мали бути російський диригент Валерій Гергієв та піаніст Денис Мацуєв. Обидва в 2014 році підписали колективне звернення діячів культури до російської громадськості з підтримкою позиції Володимира Путіна стосовно України та Криму. У зверненні говорилося «У дні, коли вирішується доля Криму і наших співвітчизників, діячі культури Росії не можуть бути байдужими спостерігачами з холодним серцем. Наша спільна історія і спільні корені, наша культура і її духовні витоки, наші фундаментальні цінності і мова об’єднали нас назавжди. Ми хочемо, щоб спільність наших народів і наших культур мала міцне майбутнє. Ось чому ми твердо заявляємо про підтримку позиції Президента Російської Федерації по Україні і Криму». Невдовзі після появи звернення Гергієв дав декілька інтерв’ю, в яких стверджував, що в Україні до влади прийшли фашисти, а в Києві забороняють виконувати російську музику. У Вашингтоні та Бостоні активісти розгорнули акції протесту проти концерту. З цього приводу 8 вересня 2017 р. на сайті аналітичного центру «Атлантична рада США» Даєн Френсіс написала: «Цей концерт – справа не мистецтва, а пропаганди. Концерт «За єднання» ображає українців та ставить під загрозу американські цінності». Домогтися скасування концерту тоді не вдалося, проте Гергієв у Вашингтоні у відповідь на питання журналіста «Голосу Америки» відхрестився від свого підпису, заявивши: «Ні, не підписував». Протест проти виступу Гергієва та Мацуєва в Нью-Йорку Схожі акції протесту пройшли й Нью-Йорку та Бостоні також перед анонсованими концертами Мацуєва в жовтні 2016 р. (у Нью-Йорку він виступав у Карнегі-холі). Протестувальники заявили, що хочуть поставити перед американськими концертними організаціями питання етичності подальшої співпраці з російськими митцями, що “підтримують агресивний і репресивний режим президента Володимира Путіна”. За словами учасників акції, кілька глядачів, які прийшли на концерт, вирішили не ходити на виступ. Павло Гінтов Ініціатором багатьох акцій протесту в США виступив піаніст українського походження, випускник Московської консерваторії Павло Гінтов. На його думку, «Є люди з позицією, що мистецтво – поза політикою, не потрібно людині мистецтва кудись встрявати, щось говорити. Треба сидіти вдома, займатися музикою. Мені ця позиція здається абсолютно аморальною, бо мова йде не про якусь абстрактну політику. Я в політиці нічого не тямлю та не цікавлюся нею. А мова йде про несправедливість та злочини, про війну і смерть людей. Про такі речі, на які митець, мені здається, не має права не реагувати і не може залишатися осторонь. Мистецтво – це віддзеркалення людського життя. Якщо в житті відбуваються такі речі, а мистецтво залишається позбавленим віддзеркалення цього, а просто служить якоюсь фоновою музикою, якимось розважальним засобом, то це не мистецтво, а чортзна-що. Я переконаний, що завдання кожного митця – гостро реагувати на такі страшні речі, коли вони відбуваються». Своє враження від власної акції протесту проти концерту Маріїнського оркестру 27 січня 2015 р. під керівництвом Гергієва Гінтов на свої сторінці в соцмережі Facebook описує так: «Сьогодні сталося дещо винятково огидне. А саме – довелося поговорити з музикантами Маріїнського оркестру. Одна миловидна дівчина зі скрипкою, проходячи повз мене, подивилася мені в очі, мило посміхнулася і сказала: «Коли ви всі вже поздихаєте, <б…дь>!». Інші говорили «Ідіть працювати!», «Валіть у Хохляндію!». А один крикнув: «Незабаром і Аляска буде наша!». Один оркестрант вирішив сперечатися, ми сказали йому, що протестуємо не проти оркестру, а тільки проти Гергієва, але його товариш відтягнув його зі словами: «Чого ти з ними розмовляєш? Вони ж <єб…ті>». Ще одна група музикантів з інструментами нас голосно обговорювала та сміялася. Я сказав їм: «Ви смієтеся? А ви знаєте, скільки вже людей загинуло?» Один з них відповів зі сміхом: «А в Африці взагалі щодня тисячі людей вмирають, і що?» Це музиканти. Це молоді люди, які закінчили або ще вчаться в консерваторії. Це ті, хто сьогодні грав на сцені Карнегі-холу. Це морок, жах і безумство». Протест проти концерту під керівництвом Гергієва в Лондоні Окрім Гергієва та Мацуєва, активісти в США протестували також виступів скрипаля та диригента Володимира Співакова. Якщо спроби скасувати виступи одіозних класичних музикантів, що підтримують владу Росії в агресивній політиці по відношенню до України, за межами Росії в переважній більшості закінчилися невдачею, дещо успішнішими були справи в інших мистецьких жанрах. Так, 27 березня 2018 р. білоруська редакція InformNapalm повідомила про те, що на 28 березня в Драматичному театрі міста Гродно анонсовано концерт барда Олексія Нєжевця – щирого захисника та пропагандиста «російського світу», прихильника окупації української території Російською Федерацією та пособника бойовиків незаконних збройних формувань. У статті наводилися контактні дані керівництва театру та компетентних державних установ, які могли вплинути на ситуацію. Протести громадських активістів досягли своєї мети – наступного дня стало відомо, що концерт скасовано. Зрештою, в Україні подібні справи вже деякий час регулюються на державному рівні. Так, на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного телерадіопростору України» Міністерство культури України складає перелік осіб, які створюють загрозу національній безпеці. У цьому чорному списку фігурують 83 переважно російські діячі культури, яким за їхню політичну позицію та погляди на Революцію гідності 2013–2014 рр. заборонено в’їзд в Україну. Якщо ж повернутися до Валентини Лисиці, вже згаданий Павло Гінтов коментує її діяльність так: «Мені важко сказати, що у Валентини Лисиці є якась позиція. У тому, що вона пише, бувають речі відверто людиноненависницькі, буває знущання над Україною, її культурою, мовою. Я не вважаю це позицією, я вважаю це таким собі клінічним випадком. Людина народилася в Україні, жила у США досить довго і з такою ненавистю пише. Я її не розумію, не розумію природи цього явища. Я не хочу з нею сперечатися. Це не протистояння. Мені їй сказати нічого». Що казати – російська пропаганда вже переламала життя та мізки багатьом. Проте якщо дехто відгукується на її поклики, бо їй щиро вірить, і тези російських пропагандистів просто резонують з його ідеалами та світобаченням, інші, в свою чергу, цілком свідомо використовують подібні «клінічні випадки» як зброю в гібридній інформаційній війні в інтересах Кремля. Хоча організатори фестивалю «Дворжакова Прага» навряд чи це усвідомлюють, російська пропаганда та її прихильники в Чехії не пропустять нагоди скористатися виступом піаністки. А сама вона в перервах між репетиціями з великою ймовірністю розповідатиме журналістам (бажаючих знайдеться досить – починаючи з видання Parlamentní listy та закінчуючи газетою Halo noviny) про те, що в Україні – фашизм, про жорстоких бандерівців з Правого сектора, що розпинають хлопчиків, та про героїчний народ Донбасу, що бореться за своє виживання. З вищенаведеного важко зробити інший висновок, ніж погодитися з Даєн Френсіс: це – не стільки мистецтво, скільки пропаганда. А якщо продовжувати її словами – виступ Валентини Лисиці в Празі є неприйнятним. Бо це – ляпас як численній українській громаді Чехії, так і всім, хто постраждав від російської агресії. Усім активним громадянам, що не бажають, аби Валентина Лисиця виступала на фестивалі «Дворжакова Прага» у вересні 2018 р., пропонуємо надіслати відповідне звернення до організаторів фестивалю, контактні дані яких наводимо нижче, або підписати петицію аналогічного змісту (чеською мовою). І ще додаткова інформація для роздумів: як стало відомо чеській редакції InformNapalm, декілька музикантів, серед яких є й колишні співучні Валентини Лисиці та які наразі не бажають називати своїх імен, виступило з ідеєю – якщо виступ Лисиці не буде скасовано, влаштувати в той самий час альтернативний концерт-протест на підтримку України. При нагоді концерту слухачі зможуть ознайомитися з інформаційними матеріалами, в яких представлено факти та докази російської агресії проти України, Грузії та Сирії. Робоча назва заходу – «ПОЛЮВАННЯ НА ЛИСИЦЮ». Контакти для звернення Організатор Akademie klasické hudby, z. ú.Palackého 740/1 (3-й поверх)110 00 Praha 1, Чеська Республікателефон: +420-224-946-508info@dvorakovapraha.cz Керівництво фестивалю Марек Врабец (Marek Vrabec) – художній директор фестивалюvrabec@dvorakovapraha.cz Роберт Коларш (Robert Kolář) – директор Академії класичної музикиkolar@dvorakovapraha.cz Радек Кршіжановски (Radek Křižanovský) – менеджер художнього плануванняkrizanovsky@dvorakovapraha.cz  Автор: Сватослав Щиголь.Джерело: InformNapalmГоловне фото: «Голова Ради міністрів ДНР» Олександр Захарченко та Валентина Лисиця на концерті в Донецьку. © Ігор Маслов, РИА «Новости»
    467 Опубліковано Сватослав Щиголь
  • 2–21 вересня 2018 р. у Празі пройде фестиваль класичної музики «Дворжакова Прага» (Dvořákova Praha). Фестиваль, який щорічно проводиться з 2008 року, є ще досить молодий, проте вже завоював визнання. Його головною ідеєю є популяризація чеської музики за допомогою творів Антоніна Дворжака, його сучасників і учнів. На фестивалі виступали, зокрема, такі всесвітньовідомі митці та художні колективи, як оркестр Чеської Філармонії під керівництвом Їржі Б’єлоглавека, Лондонський філармонічний оркестр, оперний баритон Дмитро Хворостовський, піаніст Євген Кісін, скрипалі Вадим Рєпін та Юліан Рахлін, віолончеліст Їржі Барта та інші. Проте в цьогорічній концертній програмі фігурує ім’я досить своєрідного виконавця. Причому своєрідного зовсім не в творчому плані. У середу 19 вересня 2018 р. у залі імені Дворжака празького Рудольфінума виступить американська піаністка українського походження Валентина Лисиця (Valentina Lisitsa), скандально відома своєю антиукраїнською позицією. (До речі, не зовсім зрозуміло, як її виступ ув’язується з заявленою вище головною ідеєю фестивалю – у програмі значаться тільки твори Шуберта – Ліста, Равеля та Мусоргського.)                                                                                                      Валентина Лисиця. Фото: Michael von Aichberger Валентина Лисиця народилася в Києві в 1973 р. – принаймні так наводиться в її біографії на Вікіпедії. (Автору цих рядків, який сам народився в 1972 р., випала честь навчатися з нею в одній школі – КССМШ ім. Миколи Лисенка, де вона була на два класи вище за нього та закінчила навчання в 1988 р., тому вищенаведені офіційні дані вважає принаймні недостовірними, – скоріше за все, справжній рік народження Лисиці – 1970). Закінчила Київську консерваторію ім. П. І. Чайковського (зараз – Національна музична академія України). Під час навчання познайомилася з піаністом Олексієм Кузнєцовим – своїм майбутнім чоловіком, з яким вони разом утворили фортепіанний дует. Закінчивши консерваторію, подружжя переїхало в США, де продовжило спільну концертну діяльність. Лисиця прославилася завдяки каналу на YouTube, де вона завантажила перший ролик у 2007 та який наразі нараховує понад 160 млн. переглядів. Має подвійне громадянство – США та України. Профілі в соцмережах: Facebook, Twitter.   Анонс концерту Валентини Лисиці в програмі фестивалю “Дворжакова Прага” Після Революції гідності та початку російської агресії проти України в 2014 р. Лисиця стала на шлях послідовної підтримки антиукраїнської політики путінської Росії. У зв’язку з цим у липні 2016 р. потрапила в базу даних Центру «Миротворець», де про неї говориться: Пособник російських терористів на Донбасі (Україна).Публічне виправдання тероризму, пропаганда ненависті проти різних етнічних і соціальних груп таких як: українці, афроамериканці, інваліди, а також людей, які пережили Голокост. Проводить послідовну антиукраїнську кампанію в Твіттері, підтримує агресивну політику путінської Росії в збройному протистоянні з Україною на Сході України, є прихильницею анексії Криму РФ у березні 2014 року. Незаконне перетинання українсько-російського кордону на неконтрольованій ділянці в Ростовській обл., РФ. У червні 2015 р. давала фортепіанний концерт у Донецьку. Тут же наводиться документ – «Графік перебування Валентини Лисиці в Донецькій Народній Республіці», де особливої уваги заслуговує пункт «Вечеря з керівництвом Республіки». Графік перебування Валентини Лисиці в “ДНР” Нью-Йоркський політичний коментатор, поет та публіцист Олексій Цвєтков у своєму матеріалі, написаному для російської редакції Радіо Свобода, дає такий опис «громадської позиції» Лисиці: «Українців у цілому вона називає «укропітекамі», «свідомих українців» прирівнює до «собачого лайна», а поруч з фотографією одеських вчителів у національних костюмах поміщає фото африканців у ритуальному танці і відповідному вбранні – жест, явно не розрахований на лестощі на адресу як українців, так і африканців».                                                                Відеосюжет телеканалу «Оплот» про гастролі Валентини Лисиці в Донецьку в червні 2015 р. Зрештою, згадане у базі «Миротворця» концертне турне по «ДНР» – далеко не останнє. 17–23 квітня 2016 р. піаністка гастролювала в різних містах на окупованій території Донбасу – Дебальцевому, Горлівці, Іловайську, Шахтарську, завершивши турне заключним концертом у Донецькому оперному театрі. Свої виступи на Донбасі вона прокоментувала кореспонденту інформбюро ТАСС таким чином: «Тут люди дуже вдячні Росії за гуманітарну допомогу, за підтримку біженців і багато-багато іншого. Чим ми, українці, зараз можемо віддячити Росії? Я своїми невеликими силами вирішила дякувати концертними виступами». Наразі останнє концертне турне Лисиці в «ДНР» пройшло у вересні 2017 р. – сторінка «Міністерства культури ДНР» у Facebook пропонує повний текст відповідей Лисиці на питання журналістів на прес-конференції в Донецьку 6 вересня 2017 р. Програма перебування Лисиці в «народних республіках» є доволі різноманітною – зустрічі з працівниками культури, майстер-класи для студентів та викладачів, участь в урочистих заходах на меморіальному комплексі Савур-Могила з нагоди річниці визволення Донбасу. Лисиця не оминула увагою також окупований Крим. 17–24 вересня 2017 р. разом з оркестром Донецької філармонії вона взяла участь у Фестивалі класичної музики, що проходив у різних кримських містах – Сімферополі, Ялті, Форосі, Євпаторії. У пості на соціальній сторінці «Адміністрації міста Макіївки», присвяченій уже згаданій прес-конференції в Донецьку 6 вересня 2017 р., говориться, що однією з її найважливіших тем конференції стала «роль мистецтва у справі донесення правди про ситуацію в ДНР до світового співтовариства». Лисиця відзначила «тенденцію руйнування стіни пропаганди, змурованої за три роки західними ЗМІ»: «Люди дуже цікавляться подіями в Донбасі, вони все менше вірять тому, що написано в західній пресі. Зараз вони розуміють, що події в Україні нічим не відрізняються від ситуації в Сирії, Іраку. Це штучно створений хаос, і кожна людина повинна зайняти певну позицію, неможливо перебувати посередині». Російські пропагандистські телеканали неодноразово використовували Лисицю в своїх сюжетах. Яскравим прикладом може слугувати ролик «Совість не дозволила Лисиці піти по-тихому», що вийшов в ефір на каналі «Росія 24» 19 квітня 2015 (до речі, знімався в Празі): У свою чергу, в інтерв’ю німецькому виданню Deutsche Wirtschafts Nachrichten від 19 січня 2015 р. Лисиця розповіла: «Батальйон «Азов» є насправді вкрай праворадикальною організацією. Під час громадянської війни члени «Азова» коїли численні звірства. Не буде перебільшенням сказати, що за жорстокістю вони не поступаються ІДІЛ. Свої звірства вони знімають на відео. Це не середньостатистичні українці. Вони – індоктриновані та служать олігархам». У квітні 2015 р. Симфонічний оркестр Торонто (Канада) розірвав укладений з Лисицею контракт (попередньо його оплативши) на плановане виконання Другого концерту Рахманінова. Пояснюючи мотиви свого рішення, керівництво оркестру зазначає, що на його адресу надійшло безліч обурених відгуків на мережеву активність Лисиці, тому в умовах, що склалися, її виступ не виявляється можливим. Зокрема, згадується, що на своєму профілі в соцмережі Twitter вона багаторазово в украй принизливому тоні висловлюється про нинішній український уряд і український народ. До «полювання на Лисицю» невдовзі приєдналася й нідерландська авіакомпанія KLM, яка в серпні 2015 прийняла рішення видалити її записи з розважальної програми польотів. Підстава – повідомлення (офіційна скарга) про її підтримку російських терористів, що надійшла від ініціативної групи, яка виступає проти митців, що підтримують Володимира Путіна. У подальшому KLM самостійно дослідила мережеву активність Лисиці та дійшла аналогічного висновку. Проте схожий досвід торкнувся не тільки Лисиці, але й інших митців, що підтримали путінську агресію. Валерій Гергієв Денис Мацуєв На 13 листопада 2017 р. було анонсовано концерт «За єднання» у Вашингтонському кафедральному соборі Петра і Павла, організований Посольством Росії. Головними виконавцями мали бути російський диригент Валерій Гергієв та піаніст Денис Мацуєв. Обидва в 2014 році підписали колективне звернення діячів культури до російської громадськості з підтримкою позиції Володимира Путіна стосовно України та Криму. У зверненні говорилося «У дні, коли вирішується доля Криму і наших співвітчизників, діячі культури Росії не можуть бути байдужими спостерігачами з холодним серцем. Наша спільна історія і спільні корені, наша культура і її духовні витоки, наші фундаментальні цінності і мова об’єднали нас назавжди. Ми хочемо, щоб спільність наших народів і наших культур мала міцне майбутнє. Ось чому ми твердо заявляємо про підтримку позиції Президента Російської Федерації по Україні і Криму». Невдовзі після появи звернення Гергієв дав декілька інтерв’ю, в яких стверджував, що в Україні до влади прийшли фашисти, а в Києві забороняють виконувати російську музику. У Вашингтоні та Бостоні активісти розгорнули акції протесту проти концерту. З цього приводу 8 вересня 2017 р. на сайті аналітичного центру «Атлантична рада США» Даєн Френсіс написала: «Цей концерт – справа не мистецтва, а пропаганди. Концерт «За єднання» ображає українців та ставить під загрозу американські цінності». Домогтися скасування концерту тоді не вдалося, проте Гергієв у Вашингтоні у відповідь на питання журналіста «Голосу Америки» відхрестився від свого підпису, заявивши: «Ні, не підписував». Протест проти виступу Гергієва та Мацуєва в Нью-Йорку Схожі акції протесту пройшли й Нью-Йорку та Бостоні також перед анонсованими концертами Мацуєва в жовтні 2016 р. (у Нью-Йорку він виступав у Карнегі-холі). Протестувальники заявили, що хочуть поставити перед американськими концертними організаціями питання етичності подальшої співпраці з російськими митцями, що “підтримують агресивний і репресивний режим президента Володимира Путіна”. За словами учасників акції, кілька глядачів, які прийшли на концерт, вирішили не ходити на виступ. Павло Гінтов Ініціатором багатьох акцій протесту в США виступив піаніст українського походження, випускник Московської консерваторії Павло Гінтов. На його думку, «Є люди з позицією, що мистецтво – поза політикою, не потрібно людині мистецтва кудись встрявати, щось говорити. Треба сидіти вдома, займатися музикою. Мені ця позиція здається абсолютно аморальною, бо мова йде не про якусь абстрактну політику. Я в політиці нічого не тямлю та не цікавлюся нею. А мова йде про несправедливість та злочини, про війну і смерть людей. Про такі речі, на які митець, мені здається, не має права не реагувати і не може залишатися осторонь. Мистецтво – це віддзеркалення людського життя. Якщо в житті відбуваються такі речі, а мистецтво залишається позбавленим віддзеркалення цього, а просто служить якоюсь фоновою музикою, якимось розважальним засобом, то це не мистецтво, а чортзна-що. Я переконаний, що завдання кожного митця – гостро реагувати на такі страшні речі, коли вони відбуваються». Своє враження від власної акції протесту проти концерту Маріїнського оркестру 27 січня 2015 р. під керівництвом Гергієва Гінтов на свої сторінці в соцмережі Facebook описує так: «Сьогодні сталося дещо винятково огидне. А саме – довелося поговорити з музикантами Маріїнського оркестру. Одна миловидна дівчина зі скрипкою, проходячи повз мене, подивилася мені в очі, мило посміхнулася і сказала: «Коли ви всі вже поздихаєте, <б…дь>!». Інші говорили «Ідіть працювати!», «Валіть у Хохляндію!». А один крикнув: «Незабаром і Аляска буде наша!». Один оркестрант вирішив сперечатися, ми сказали йому, що протестуємо не проти оркестру, а тільки проти Гергієва, але його товариш відтягнув його зі словами: «Чого ти з ними розмовляєш? Вони ж <єб…ті>». Ще одна група музикантів з інструментами нас голосно обговорювала та сміялася. Я сказав їм: «Ви смієтеся? А ви знаєте, скільки вже людей загинуло?» Один з них відповів зі сміхом: «А в Африці взагалі щодня тисячі людей вмирають, і що?» Це музиканти. Це молоді люди, які закінчили або ще вчаться в консерваторії. Це ті, хто сьогодні грав на сцені Карнегі-холу. Це морок, жах і безумство». Протест проти концерту під керівництвом Гергієва в Лондоні Окрім Гергієва та Мацуєва, активісти в США протестували також виступів скрипаля та диригента Володимира Співакова. Якщо спроби скасувати виступи одіозних класичних музикантів, що підтримують владу Росії в агресивній політиці по відношенню до України, за межами Росії в переважній більшості закінчилися невдачею, дещо успішнішими були справи в інших мистецьких жанрах. Так, 27 березня 2018 р. білоруська редакція InformNapalm повідомила про те, що на 28 березня в Драматичному театрі міста Гродно анонсовано концерт барда Олексія Нєжевця – щирого захисника та пропагандиста «російського світу», прихильника окупації української території Російською Федерацією та пособника бойовиків незаконних збройних формувань. У статті наводилися контактні дані керівництва театру та компетентних державних установ, які могли вплинути на ситуацію. Протести громадських активістів досягли своєї мети – наступного дня стало відомо, що концерт скасовано. Зрештою, в Україні подібні справи вже деякий час регулюються на державному рівні. Так, на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного телерадіопростору України» Міністерство культури України складає перелік осіб, які створюють загрозу національній безпеці. У цьому чорному списку фігурують 83 переважно російські діячі культури, яким за їхню політичну позицію та погляди на Революцію гідності 2013–2014 рр. заборонено в’їзд в Україну. Якщо ж повернутися до Валентини Лисиці, вже згаданий Павло Гінтов коментує її діяльність так: «Мені важко сказати, що у Валентини Лисиці є якась позиція. У тому, що вона пише, бувають речі відверто людиноненависницькі, буває знущання над Україною, її культурою, мовою. Я не вважаю це позицією, я вважаю це таким собі клінічним випадком. Людина народилася в Україні, жила у США досить довго і з такою ненавистю пише. Я її не розумію, не розумію природи цього явища. Я не хочу з нею сперечатися. Це не протистояння. Мені їй сказати нічого». Що казати – російська пропаганда вже переламала життя та мізки багатьом. Проте якщо дехто відгукується на її поклики, бо їй щиро вірить, і тези російських пропагандистів просто резонують з його ідеалами та світобаченням, інші, в свою чергу, цілком свідомо використовують подібні «клінічні випадки» як зброю в гібридній інформаційній війні в інтересах Кремля. Хоча організатори фестивалю «Дворжакова Прага» навряд чи це усвідомлюють, російська пропаганда та її прихильники в Чехії не пропустять нагоди скористатися виступом піаністки. А сама вона в перервах між репетиціями з великою ймовірністю розповідатиме журналістам (бажаючих знайдеться досить – починаючи з видання Parlamentní listy та закінчуючи газетою Halo noviny) про те, що в Україні – фашизм, про жорстоких бандерівців з Правого сектора, що розпинають хлопчиків, та про героїчний народ Донбасу, що бореться за своє виживання. З вищенаведеного важко зробити інший висновок, ніж погодитися з Даєн Френсіс: це – не стільки мистецтво, скільки пропаганда. А якщо продовжувати її словами – виступ Валентини Лисиці в Празі є неприйнятним. Бо це – ляпас як численній українській громаді Чехії, так і всім, хто постраждав від російської агресії. Усім активним громадянам, що не бажають, аби Валентина Лисиця виступала на фестивалі «Дворжакова Прага» у вересні 2018 р., пропонуємо надіслати відповідне звернення до організаторів фестивалю, контактні дані яких наводимо нижче, або підписати петицію аналогічного змісту (чеською мовою). І ще додаткова інформація для роздумів: як стало відомо чеській редакції InformNapalm, декілька музикантів, серед яких є й колишні співучні Валентини Лисиці та які наразі не бажають називати своїх імен, виступило з ідеєю – якщо виступ Лисиці не буде скасовано, влаштувати в той самий час альтернативний концерт-протест на підтримку України. При нагоді концерту слухачі зможуть ознайомитися з інформаційними матеріалами, в яких представлено факти та докази російської агресії проти України, Грузії та Сирії. Робоча назва заходу – «ПОЛЮВАННЯ НА ЛИСИЦЮ». Контакти для звернення Організатор Akademie klasické hudby, z. ú.Palackého 740/1 (3-й поверх)110 00 Praha 1, Чеська Республікателефон: +420-224-946-508info@dvorakovapraha.cz Керівництво фестивалю Марек Врабец (Marek Vrabec) – художній директор фестивалюvrabec@dvorakovapraha.cz Роберт Коларш (Robert Kolář) – директор Академії класичної музикиkolar@dvorakovapraha.cz Радек Кршіжановски (Radek Křižanovský) – менеджер художнього плануванняkrizanovsky@dvorakovapraha.cz  Автор: Сватослав Щиголь.Джерело: InformNapalmГоловне фото: «Голова Ради міністрів ДНР» Олександр Захарченко та Валентина Лисиця на концерті в Донецьку. © Ігор Маслов, РИА «Новости»
    Трав 23, 2018 467
  • 22 Трав 2018
    Ви бачили, як Вишиванка, довжелезна й строката, походжала вулицями Праги, а з її мережок сяяли усмішками українці? Цьогоріч у столиці Чеської Республіки українська громада насолодилася Днем вишиванки сповна: святкували вишиванкове тридення! 17-го травня 2018 року біля пам´ятника Тарасові Шевченкові в Празі українці організували фотоконкурс «Вишиване селфі». Цікаво, що Міжнародна асоціації українців ЄвроМайдан започаткувала традицію, вдягати у вишиванку пам’ятник Кобзаря у Празі. 19-го травня в Будинку національних меншин, що на вул. Воцелова 3, можна було долучитися до майстеркласу «Хрестик за хрестиком – моя вишиванка». А в неділю 20-го травня відбулася вишиванкова хода від храму Св. Климента. Відтак свято звершилося в готелі «Ольшанка», де творчий колектив «Берегиня» під керівництвом Марії Скиби підготував концерт з виступами різних гуртів. Це зокрема «Світоч» (дитячий колектив), «Берегиня» та дует «Мароля». Також для глядачів співали дівчатка Х. Росоловська,Н. Жидовська, С. Косійова та грала Н. Криць. На святкуванні був присутній також Посол України в Чехії Є. Перебийніс. Пан Євген дякував українській громаді, що долучилася до Дня вишиванки, адже такі акції, на думку посла, єднають українців по всьому світі, вишиванка символізує і несе в собі духовне багатство, високу мудрість і традиційний зв’язок багатьох поколінь. Також висловив надію, що наступного разу «нас буде ще більше», тому закликав дарувати вишиванки своїм друзям і знайомим. Гостею свята була Олена Медвєдєва – майстриня з міста Рівне, яка разом з Анною Тимошок вишила «Кобзар» Т. Шевченка (перше його видання 1840 року).У цій книзі вісім ранніх творів поета вишито методом «стебновка», а також шість картин – хрестиком. Олена привезла до Праги дві вишиті книги: Ліна Костенко «Я поцілую мальву у щоку» та Іван Франко «Народна пісня». Ці роботи вражають! Після всього побаченого і почутого мені раптом збрела в голову дивацька думка: якщо вишиванка почала ходити – пильнуй, щоб не зашпорталася! Це як з малюком – тільки спокою, поки лежить в ліжечку й усміхається. А коли стає на рівні ноги, то треба вже водити, підстраховувати й оберігати від небезпек... Тож чи доречно прозивати вишиванку «оберегом»? Нам – українцям – пасувало б берегти вишиванку, а не їй – нас… Чому вдягаємо вишиванку? Зі страху перед «вороженьками»? Ще «в лоні історії», за часів енеоліту, Сорочина, оздоблена вишивкою, навіть не здогадувалася, що називатиметься колись "вишиванкою". Скіфи прикрашали одяг вишивкою. Згодом, від часів середньовіччя, вишиванка стала повсякденним і святковим національним вбранням українців, які «народили» її з великого креативного серця, працьовитого тіла та чутливої до краси душі. А на межі ХІХ – ХХ сторіч наша Вишиваночка почала «сидіти»: стала святковим, патріотичним і культовим одягом українців. Подейкуть, що допомогли їй «сісти» Олена Пчілка та Іван Франко. 1876 року мати Лесі Українки видала альбом українських вишивок, який став поштовхом для перших наукових досліджень вишиванки в Україні, а також зачарував орнаментами поціновувачів краси й за межами Батьківщини. А Іван Франко, своєю чергою, “подружив” Вишиванку з європейським одягом: надав перевагу не пишним тогочасним модним комірцям-краваткам, а сорочині з орнаментом. Вона була визначальним елементом Франкового образу у світовій спільноті гуманітаріїв і не тільки. Вишиванка є промовистим знаком винятковості української культури. Вибір вишиванки в умовах бездержавності був посвіткою належності до української нації. Так званим знаком-символом великого бажання українців об’єднатися під своїм єдиним прапором. Українець береже вишиванку як спогад, якого можна оживити та який може оживити. Тому в першій третині ХХ сторіччя все більше людей почало вдягати вишиванки. Але воріженьки не сплять і в нас, і поза нами. Перекидаються, перелицьовуються. В УСРР вишиванки напинали на себе партійні керівники. «Оберігалися» (чи то прикривалися) вишиванкою. Та й зараз, на жаль, таких «носіїв» вишиванок чимало. На початку ХХІ сторіччя наша Сорочина почала «ходити». Стали масовими вишиванкові ходи. Подейкують, що почав особливо популяризувати народний одяг в Києві Олег Скрипка, організувавши міжнародний етнічний фестиваль «Країна мрій» 2004 року. А щодо історії Всесвітнього дня вишиванки, то цю ідею запропонувала 2006 року студентка Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Леся Воронюк. Виявляється, її надихнув на цю думку Ігор Житарюк, який постійно одягав вишиванку на пари. Тоді Леся запропонувала обрати конкретний день, щоб гуртом ходити у вишиванках. Відтак з кожним роком цей день ставав відомішим і популярнішим, розрісшись до міжнародного рівня. Хто коли-небудь брався за вишивання, той знає, яка то клопітка праця, часами дуже довга й одноманітна. Виводиш однакові хрестики кольоровими нитками, вглядаєшся до взірця, рахуєш клітинки... Маленька необачність – і візерунок не вийде. Це так символічно! І так життєво. Вглядатися увічі Взірцю. І вишивати своє, кольорове, унікальне, яке родом з універсального. Не здаватися, коли плутаються нитки та хрестики. У мирі пороти й починати з Початку. Вишиванка звіщає: щоб красиво жити, треба мудро працювати! Катерина Воїнська для UAportal  
    70 Опубліковано Катерина Воїнська
  • Ви бачили, як Вишиванка, довжелезна й строката, походжала вулицями Праги, а з її мережок сяяли усмішками українці? Цьогоріч у столиці Чеської Республіки українська громада насолодилася Днем вишиванки сповна: святкували вишиванкове тридення! 17-го травня 2018 року біля пам´ятника Тарасові Шевченкові в Празі українці організували фотоконкурс «Вишиване селфі». Цікаво, що Міжнародна асоціації українців ЄвроМайдан започаткувала традицію, вдягати у вишиванку пам’ятник Кобзаря у Празі. 19-го травня в Будинку національних меншин, що на вул. Воцелова 3, можна було долучитися до майстеркласу «Хрестик за хрестиком – моя вишиванка». А в неділю 20-го травня відбулася вишиванкова хода від храму Св. Климента. Відтак свято звершилося в готелі «Ольшанка», де творчий колектив «Берегиня» під керівництвом Марії Скиби підготував концерт з виступами різних гуртів. Це зокрема «Світоч» (дитячий колектив), «Берегиня» та дует «Мароля». Також для глядачів співали дівчатка Х. Росоловська,Н. Жидовська, С. Косійова та грала Н. Криць. На святкуванні був присутній також Посол України в Чехії Є. Перебийніс. Пан Євген дякував українській громаді, що долучилася до Дня вишиванки, адже такі акції, на думку посла, єднають українців по всьому світі, вишиванка символізує і несе в собі духовне багатство, високу мудрість і традиційний зв’язок багатьох поколінь. Також висловив надію, що наступного разу «нас буде ще більше», тому закликав дарувати вишиванки своїм друзям і знайомим. Гостею свята була Олена Медвєдєва – майстриня з міста Рівне, яка разом з Анною Тимошок вишила «Кобзар» Т. Шевченка (перше його видання 1840 року).У цій книзі вісім ранніх творів поета вишито методом «стебновка», а також шість картин – хрестиком. Олена привезла до Праги дві вишиті книги: Ліна Костенко «Я поцілую мальву у щоку» та Іван Франко «Народна пісня». Ці роботи вражають! Після всього побаченого і почутого мені раптом збрела в голову дивацька думка: якщо вишиванка почала ходити – пильнуй, щоб не зашпорталася! Це як з малюком – тільки спокою, поки лежить в ліжечку й усміхається. А коли стає на рівні ноги, то треба вже водити, підстраховувати й оберігати від небезпек... Тож чи доречно прозивати вишиванку «оберегом»? Нам – українцям – пасувало б берегти вишиванку, а не їй – нас… Чому вдягаємо вишиванку? Зі страху перед «вороженьками»? Ще «в лоні історії», за часів енеоліту, Сорочина, оздоблена вишивкою, навіть не здогадувалася, що називатиметься колись "вишиванкою". Скіфи прикрашали одяг вишивкою. Згодом, від часів середньовіччя, вишиванка стала повсякденним і святковим національним вбранням українців, які «народили» її з великого креативного серця, працьовитого тіла та чутливої до краси душі. А на межі ХІХ – ХХ сторіч наша Вишиваночка почала «сидіти»: стала святковим, патріотичним і культовим одягом українців. Подейкуть, що допомогли їй «сісти» Олена Пчілка та Іван Франко. 1876 року мати Лесі Українки видала альбом українських вишивок, який став поштовхом для перших наукових досліджень вишиванки в Україні, а також зачарував орнаментами поціновувачів краси й за межами Батьківщини. А Іван Франко, своєю чергою, “подружив” Вишиванку з європейським одягом: надав перевагу не пишним тогочасним модним комірцям-краваткам, а сорочині з орнаментом. Вона була визначальним елементом Франкового образу у світовій спільноті гуманітаріїв і не тільки. Вишиванка є промовистим знаком винятковості української культури. Вибір вишиванки в умовах бездержавності був посвіткою належності до української нації. Так званим знаком-символом великого бажання українців об’єднатися під своїм єдиним прапором. Українець береже вишиванку як спогад, якого можна оживити та який може оживити. Тому в першій третині ХХ сторіччя все більше людей почало вдягати вишиванки. Але воріженьки не сплять і в нас, і поза нами. Перекидаються, перелицьовуються. В УСРР вишиванки напинали на себе партійні керівники. «Оберігалися» (чи то прикривалися) вишиванкою. Та й зараз, на жаль, таких «носіїв» вишиванок чимало. На початку ХХІ сторіччя наша Сорочина почала «ходити». Стали масовими вишиванкові ходи. Подейкують, що почав особливо популяризувати народний одяг в Києві Олег Скрипка, організувавши міжнародний етнічний фестиваль «Країна мрій» 2004 року. А щодо історії Всесвітнього дня вишиванки, то цю ідею запропонувала 2006 року студентка Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Леся Воронюк. Виявляється, її надихнув на цю думку Ігор Житарюк, який постійно одягав вишиванку на пари. Тоді Леся запропонувала обрати конкретний день, щоб гуртом ходити у вишиванках. Відтак з кожним роком цей день ставав відомішим і популярнішим, розрісшись до міжнародного рівня. Хто коли-небудь брався за вишивання, той знає, яка то клопітка праця, часами дуже довга й одноманітна. Виводиш однакові хрестики кольоровими нитками, вглядаєшся до взірця, рахуєш клітинки... Маленька необачність – і візерунок не вийде. Це так символічно! І так життєво. Вглядатися увічі Взірцю. І вишивати своє, кольорове, унікальне, яке родом з універсального. Не здаватися, коли плутаються нитки та хрестики. У мирі пороти й починати з Початку. Вишиванка звіщає: щоб красиво жити, треба мудро працювати! Катерина Воїнська для UAportal  
    Трав 22, 2018 70
  • 22 Трав 2018
    У Чехії передбачається збільшення кількості робочої сили з України з правом працевлаштування на два роки до 19 600 осіб. Міністерство праці і соціальних справ Чеської Республіки готує програму, яка дозволить значно прискорити працевлаштування українців. Про це 21 травня заявила міністр Ярослава Нємцова. У Чехії зараз кількість вільних робочих місць досягла рекордного числа, незанятими є понад 260 тисяч місць, заявила міністр Ярослава Нємцова. Це передусім медичні сестри і працівники соціальної сфери, а також робітники середньої технічної кваліфікації, будівельники. Міністр Ярослава Нємцова минулого тижня відвідала Україну, зокрема посольство Чехії в Україні, а також генеральне консульство у Львові, щоб домовитись про спрощення й прискорення процедури оформлення дозволу на роботу. Зокрема, передбачається збільшення кількості робочої сили з України з правом працевлаштування на два роки до 19 600 осіб. Наразі в Чеській Республіці працює 374 тисячі іноземців, з них 280 тисяч –громадяни ЄС, 94 тисячі – громадяни з інших країн Європи та Азії. Українці з цієї кількості становлять 70 тисяч. Повідомляє Радіо Свобода 
    331 Опубліковано Галина Андрейців
  • У Чехії передбачається збільшення кількості робочої сили з України з правом працевлаштування на два роки до 19 600 осіб. Міністерство праці і соціальних справ Чеської Республіки готує програму, яка дозволить значно прискорити працевлаштування українців. Про це 21 травня заявила міністр Ярослава Нємцова. У Чехії зараз кількість вільних робочих місць досягла рекордного числа, незанятими є понад 260 тисяч місць, заявила міністр Ярослава Нємцова. Це передусім медичні сестри і працівники соціальної сфери, а також робітники середньої технічної кваліфікації, будівельники. Міністр Ярослава Нємцова минулого тижня відвідала Україну, зокрема посольство Чехії в Україні, а також генеральне консульство у Львові, щоб домовитись про спрощення й прискорення процедури оформлення дозволу на роботу. Зокрема, передбачається збільшення кількості робочої сили з України з правом працевлаштування на два роки до 19 600 осіб. Наразі в Чеській Республіці працює 374 тисячі іноземців, з них 280 тисяч –громадяни ЄС, 94 тисячі – громадяни з інших країн Європи та Азії. Українці з цієї кількості становлять 70 тисяч. Повідомляє Радіо Свобода 
    Трав 22, 2018 331
  • 18 Трав 2018
    Інколи може видатися, що такі свята як Дні матері, батька, дитини в європейському культурному дискурсі є спробою винайти велосипед. Материнство-батьківство стало настільки зайорзаною темою, оброслою пафосом, стереотипами й травмами, що й справді доводиться перевідкривати одвічні цінності. Хто б міг подумати, що в 21-му сторіччі доведеться захищати інститут сім’ї? Захищати дітей від батьків, матір – від світу, батька – від матері. На превеликий жаль, не кожна дитина має народження, має батьків, має любов і захист. Думаю, що День матері є чудовою нагодою зупинитися в коловерті подій і гонитві за успіхом, щоб згадати про свої початки. Про ту, яка була на порозі нашого життя. Чиї голос і дотик стали визначальними в нашій буттєвій ході. Цей спогад не мусить бути романтичним чи приємним. Для когось він може бути дуже болісним. Бо навіть і мами помиляються. Завдяки матері ми, народжені, отримали можливість спробувати Життя, щоб подарувати його іншим. Тож перше, що приходить на думку, коли чую слово «матір», це вдячність за життя. Життя як шлях від любові, в любові та до любові. Маленькими й невпевненими кроками наближатися до Правди. Шпортатися, розбивати колінця, боятися, підійматися та знову йти, дихаючи на повні груди. Почувати себе неодмінним новаком у світі, стаючи очевидцем любові, яка по-весняному творить усе нове. На ці думки мене надихнув культурно-освітній центр “Крок” у Празі, заснований минулоріч у березні при товаристві «Українських професійних спілок», який працює під керівництвом Марії Гаврилюк.  "Наша ціль – це доброзичливе навчання та щире виховання дітей шкільного віку. Вікова категорія дітей, на які зорієнтована програма – це діти від 6 до 17 років. Мета – навчити дітей грамотно писати, читати українською мовою, та привити любов і повагу до української культури та традицій. Родинна атмосфера, жваве та веселе спілкування дають змогу вашим дітям у формі гри вивчати українську мову, літературу та історію. Веселі свята з іграми, конкурсами, піснями та танцями непримушено зачаровують дітей та батьків українськими традиціями та звичаями",- так пише про свою діяльність центр КРОК. 5 травня 2018 року «кроківський» колектив педагогів та організаторів, разом з дітками та їхніми батьками самобутньо відсвяткували День матері в актовому залі, що на вулиці Аргентинській 38. Потішили глядачів неординарною казкою "За пролісками для Матусь". Діти подарували мамусям власноруч виготовлені сердечка, дзвінкі співи й потішні танці. Не забули також і про бабусь – для них виконали пісеньку. А на завершення свята почастувалися смачнющим і дуже красивим тортом. Керівник освітньої програми центру Марія Гаврилюк зізналася, що «всі дуже хвилюватися, але свято вдалося! Казкова історія навчила нас любові та поваги до всього живого навколо. Розповіла нам, що можна завжди знайти вихід з різноманітних ситуацій». І справді, казка у виконанні дітей виявилася доволі проникливим і недитячим посилом. Адже казкові герої з любові до матері вирушили по чудо-квітку. Дітям було не під силу дістати найяскравішу зірку та «соловейком заспівати» для найдорожчої. Тож саме проліски виявилися посильним подарунком. Дорогою на диво-галявину діти зустріли доброзичників (Берізку, Сонце, Весну, Козаків, Зайців, Квіти) та «доброспрагликів»: Вовка-злюку, який від пісні подобрішав, бо «і в нього є мама». А також розбійників, що вимагали в матусь викуп за «говірких малявок», але від згадки про власну маму отямилися: «мама – сонечко в сім’ї. Ми – промінчики малі. Коли сонечко в оселі, то промінчики веселі».   Цікаво, що саме за Весною у виставі було останнє слово: «пам’ятайте лиш одне: навесні усе живе!» Відтак зустрівши диво-квітку, діти усвідомили, що не можуть її зірвати для мами: Я квітку лісову не стану рвати, Її додому я не понесу, Бо вдома їй джмеля не погойдати І не попити ранками росу! Але герої не розгубилися: хутчій намалювали квіти для всіх гостей!     …Як часто хочеться робити щось величне для найдорожчих. Однак, в погоні за подвигом можна знищити «щось живе». Як часто наші обмеження лякають нас. Як часто буттєвий порядок видається нам обмеженням нашої свободи... Тільки серцю, яке вибиває весняний такт, під силу ставати на шию боязні та позірної безвиході. Так хочеться, щоб нам ніколи не бракувало снаги та сміливості долучатися до Життя… З любові… Для Любові… Щиро, Катерина Воїнська для UAportal    
    438 Опубліковано Катерина Воїнська
  • Інколи може видатися, що такі свята як Дні матері, батька, дитини в європейському культурному дискурсі є спробою винайти велосипед. Материнство-батьківство стало настільки зайорзаною темою, оброслою пафосом, стереотипами й травмами, що й справді доводиться перевідкривати одвічні цінності. Хто б міг подумати, що в 21-му сторіччі доведеться захищати інститут сім’ї? Захищати дітей від батьків, матір – від світу, батька – від матері. На превеликий жаль, не кожна дитина має народження, має батьків, має любов і захист. Думаю, що День матері є чудовою нагодою зупинитися в коловерті подій і гонитві за успіхом, щоб згадати про свої початки. Про ту, яка була на порозі нашого життя. Чиї голос і дотик стали визначальними в нашій буттєвій ході. Цей спогад не мусить бути романтичним чи приємним. Для когось він може бути дуже болісним. Бо навіть і мами помиляються. Завдяки матері ми, народжені, отримали можливість спробувати Життя, щоб подарувати його іншим. Тож перше, що приходить на думку, коли чую слово «матір», це вдячність за життя. Життя як шлях від любові, в любові та до любові. Маленькими й невпевненими кроками наближатися до Правди. Шпортатися, розбивати колінця, боятися, підійматися та знову йти, дихаючи на повні груди. Почувати себе неодмінним новаком у світі, стаючи очевидцем любові, яка по-весняному творить усе нове. На ці думки мене надихнув культурно-освітній центр “Крок” у Празі, заснований минулоріч у березні при товаристві «Українських професійних спілок», який працює під керівництвом Марії Гаврилюк.  "Наша ціль – це доброзичливе навчання та щире виховання дітей шкільного віку. Вікова категорія дітей, на які зорієнтована програма – це діти від 6 до 17 років. Мета – навчити дітей грамотно писати, читати українською мовою, та привити любов і повагу до української культури та традицій. Родинна атмосфера, жваве та веселе спілкування дають змогу вашим дітям у формі гри вивчати українську мову, літературу та історію. Веселі свята з іграми, конкурсами, піснями та танцями непримушено зачаровують дітей та батьків українськими традиціями та звичаями",- так пише про свою діяльність центр КРОК. 5 травня 2018 року «кроківський» колектив педагогів та організаторів, разом з дітками та їхніми батьками самобутньо відсвяткували День матері в актовому залі, що на вулиці Аргентинській 38. Потішили глядачів неординарною казкою "За пролісками для Матусь". Діти подарували мамусям власноруч виготовлені сердечка, дзвінкі співи й потішні танці. Не забули також і про бабусь – для них виконали пісеньку. А на завершення свята почастувалися смачнющим і дуже красивим тортом. Керівник освітньої програми центру Марія Гаврилюк зізналася, що «всі дуже хвилюватися, але свято вдалося! Казкова історія навчила нас любові та поваги до всього живого навколо. Розповіла нам, що можна завжди знайти вихід з різноманітних ситуацій». І справді, казка у виконанні дітей виявилася доволі проникливим і недитячим посилом. Адже казкові герої з любові до матері вирушили по чудо-квітку. Дітям було не під силу дістати найяскравішу зірку та «соловейком заспівати» для найдорожчої. Тож саме проліски виявилися посильним подарунком. Дорогою на диво-галявину діти зустріли доброзичників (Берізку, Сонце, Весну, Козаків, Зайців, Квіти) та «доброспрагликів»: Вовка-злюку, який від пісні подобрішав, бо «і в нього є мама». А також розбійників, що вимагали в матусь викуп за «говірких малявок», але від згадки про власну маму отямилися: «мама – сонечко в сім’ї. Ми – промінчики малі. Коли сонечко в оселі, то промінчики веселі».   Цікаво, що саме за Весною у виставі було останнє слово: «пам’ятайте лиш одне: навесні усе живе!» Відтак зустрівши диво-квітку, діти усвідомили, що не можуть її зірвати для мами: Я квітку лісову не стану рвати, Її додому я не понесу, Бо вдома їй джмеля не погойдати І не попити ранками росу! Але герої не розгубилися: хутчій намалювали квіти для всіх гостей!     …Як часто хочеться робити щось величне для найдорожчих. Однак, в погоні за подвигом можна знищити «щось живе». Як часто наші обмеження лякають нас. Як часто буттєвий порядок видається нам обмеженням нашої свободи... Тільки серцю, яке вибиває весняний такт, під силу ставати на шию боязні та позірної безвиході. Так хочеться, щоб нам ніколи не бракувало снаги та сміливості долучатися до Життя… З любові… Для Любові… Щиро, Катерина Воїнська для UAportal    
    Трав 18, 2018 438
  • 18 Трав 2018
    Одні з наших дружніх партнерів - Міжнародна транспортна компанія REGABUS, повідомляє справді чудову новину:  ДОРОГІ ПАСАЖИРИ!  Ми раді повідомити, що наша компанія відкриває для вас нову унікальну послугу – REGABUS ТРАНСФЕР!Тепер вам не треба непокоїться про те, як дістатися з речами на вокзал або з вокзалу,мучитися з валізами в метро або витрачати гроші на таксі!МИКРОБУС КОМПАНІЇсам приїде до вас і без проблем привезе вас разом з речами прямо до автобусу!Також він забере вас у самого автобуса і відвезе додому!Ця послуга буде доступна з 1 червня 2018!Коштувати вона буде всього 150 крон у будь який район Праги!А для дітей віком 0-10 – всього 50 крон! =======Замовити трансфер дуже легко:просто заповнюйте дані у відповідному полі при замовленні квитківабо телефонуйте на інфолінію фірми та Більше інформації на сайті REGABUSПРЯМО ВІД ПОРОГУ ВИРУШАЙ В ДОРОГУ!   МІЖНАРОДНА ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ REGABUSзаснована в 1994 році, відноситься до ексклюзивної групи Чеських Компаній і є володарем сертифікату «А» РЕЙТИНГУ ВІДПОВІДНОСТІ- ВИЩОЇ ОЦІНКИ РОБОТИ ФІРМИ. Історія REGABUS - засновник Іван Рега Треба хотіти і поставити собі за мету - Євген Реґа      
    1444 Опубліковано Галина Андрейців
  • Одні з наших дружніх партнерів - Міжнародна транспортна компанія REGABUS, повідомляє справді чудову новину:  ДОРОГІ ПАСАЖИРИ!  Ми раді повідомити, що наша компанія відкриває для вас нову унікальну послугу – REGABUS ТРАНСФЕР!Тепер вам не треба непокоїться про те, як дістатися з речами на вокзал або з вокзалу,мучитися з валізами в метро або витрачати гроші на таксі!МИКРОБУС КОМПАНІЇсам приїде до вас і без проблем привезе вас разом з речами прямо до автобусу!Також він забере вас у самого автобуса і відвезе додому!Ця послуга буде доступна з 1 червня 2018!Коштувати вона буде всього 150 крон у будь який район Праги!А для дітей віком 0-10 – всього 50 крон! =======Замовити трансфер дуже легко:просто заповнюйте дані у відповідному полі при замовленні квитківабо телефонуйте на інфолінію фірми та Більше інформації на сайті REGABUSПРЯМО ВІД ПОРОГУ ВИРУШАЙ В ДОРОГУ!   МІЖНАРОДНА ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ REGABUSзаснована в 1994 році, відноситься до ексклюзивної групи Чеських Компаній і є володарем сертифікату «А» РЕЙТИНГУ ВІДПОВІДНОСТІ- ВИЩОЇ ОЦІНКИ РОБОТИ ФІРМИ. Історія REGABUS - засновник Іван Рега Треба хотіти і поставити собі за мету - Євген Реґа      
    Трав 18, 2018 1444