Міністерство праці і соціальних справ Чеської Республіки готує програму, яка дозволить значно прискорити процес працевлаштування українців. Про це 21 травня заявила очільниця чеського відомства Ярослава Нємцова, передає Радіо Свобода.У Чехії зараз кількість вільних робочих місць досягла рекордного числа, незайнятими є понад 260 тисяч місць, заявила міністр Ярослава Нємцова. Це передусім медичні сестри і працівники соціальної сфери, а також робітники середньої технічної кваліфікації, будівельники. Міністр праці Чехії Ярослава Нємцова минулого тижня відвідала Україну, зокрема, посольство Чехії в Україні, а також генеральне консульство у Львові, щоб домовитись про спрощення і прискорення процедури оформлення дозволу на працю. Зокрема, передбачається збільшення кількості робочої сили з України з правом працевлаштування на два роки до 19 600 осіб. Довідка: Наразі в Чеській Республіці працює 374 тисячі іноземців, з них 280 тисяч – громадяни ЄС, 94 тисячі – громадяни з інших країн Європи та Азії. Українці з цієї кількості становлять 70 тисяч.   

Законодавством України, зокрема п. 3 ст. 313 Цивільного кодексу, передбачено право дитини, яка досягла шістнадцяти років, на вільний самостійний виїзд за межі країни. Однак, незалежно від мети подорожі (лікування за кордоном, оздоровлення, туристична екскурсія, поїздка до родичів і т.д.), діти до 16 років мають право на виїзд за кордон тільки за згодою батьків і в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними. У цій статті мова йде про особливості виїзду малолітніх громадян за межі України у супроводі мами і тата, одного з батьків або з іншими членами сім’ї. Також, найбільш актуальні питання і проблеми, що супроводжують вивезення дитини. Який порядок вивезення дитини за межі України? Процедура вивезення дітей, які не досягли шістнадцяти років, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених ними, відповідно до Правил перетинання державного кордону громадянами України, здійснюється за нотаріально посвідченим дозволом другого з батьків. Документ обов’язково повинен містити маршрут прямування і часові рамки даної поїздки. foto MČ Praha 4 Покинути Україну без згоди батька (матері) на виїзд дитини за кордон можна в таких випадках: батько є іноземцем або особою без громадянства та відсутній у пункті пропуску в закордонному паспорті матері або проїзному документі дитини є запис про вибуття на постійне місце проживання за межі України до іншої держави чи відмітка про взяття на постійний консульський облік (Постанова Кабінету Міністрів України від 19.10.2016 № 733) Згода батька на вивезення дітей за кордон не потрібна при пред’явленні таких документів: довідка про народження дитини, видана органом РАЦСу, із зазначенням підстав внесення відомостей про батька відповідно до частини 1 статті 135 Сімейного кодексу України рішення суду про надання дозволу на вивезення дитини з України судове рішення про визнання другого з батьків недієздатним рішення суду про визнання батька безвісно відсутнім судове рішення про позбавлення батьківських прав свідоцтво про смерть другого з батьків Як оформити довіреність на виїзд дитини за кордон? Нотаріальна згода батьків на вивезення дітей за кордон є юридичним документом, що запобігає незаконному вивезенню (викраденню) дітей з України. Дозвіл батька (матері) на перетин дитиною кордону потрібно тільки громадянам України. Діти, які мають громадянство інших держав, виїжджають з України без пред’явлення довіреності. Процедура оформлення довіреності (заяви) на вивезення дітей за кордон займає близько 15-20 хвилин. Для цього нотаріусу знадобиться мінімум документів: оригінали паспортів батьків, їх ІПН та свідоцтво про народження дитини. При цьому, форма довіреності залежить від того, хто супроводжує дитину в подорожі. Якщо малеча виїжджає з країни в супроводі близьких родичів (бабусі, дідуся, дядьки, тітки, брата, сестри), нотаріально завірений дозвіл на перетин дитиною кордону повинен надаватися і батьком, і матір’ю. При складанні нотаріально завіреної заяви на виїзд малолітньої (неповнолітньої) дитини з України обов’язково вказується інформація про особу що супроводжує малюка (довіреність оформляється на її ім’я), країни подорожі (в т.ч. транзитні), цілі і терміни поїздки. Увага! Перетин кордону здійснюється виключно за оригіналом довіреності. Який термін дії довіреності на вивезення дитини за кордон? Строк дії довіреності на дитину для виїзду за кордон прописується індивідуально, так як безпосередньо залежить від цілей подорожі. На законодавчому рівні передбачено оформлення батьківської згоди на кожну поїздку окремо. Однак в ряді випадків (лікування, навчання, змагання, спілкування з родичами і т.д.) довіреність може бути оформлена на серію поїздок. Вартість довіреності на виїзд дитини за кордон у 2018 році становить близько 200-250 гривень. Які документи потрібні для поїздки за кордон з дитиною? Неповнолітні громадяни України виїжджають з України за наявності паспорта громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичного паспорта, службового паспорта, проїзного документа дитини, який видається дітям у віці до 18 років, або якщо вони вписані в закордонний паспорт одного з батьків, та у його супроводі. Таким чином, переймаючи європейську практику, закордонний паспорт для дитини є єдиним діючим документом для перетину кордону. При цьому оформити його можна і новонародженим, але термін дії документа для дітей, які не досягли 16 років, обмежений чотирма роками. Після досягнення 16-річного віку закордонний паспорт видається на 10 років. Чи можливо вивезти дитину за кордон без згоди батька(матері)? В юридичній практиці зустрічаються випадки, коли батько(матір) не дає згоду на виїзд неповнолітніх дітей з України. Це може бути викликано розлученням і подальшим конфліктом з дружиною(чоловіком), або місце проживання батька(матері) невідомо. Якщо мирним шляхом досягти компромісу не вдається, єдиним варіантом вирішення проблеми є звернення до суду. Особливу увагу слід приділити складанню позовної заяви, оскільки від переконливої аргументації необхідності вивезення дитини за кордон залежить результат судового розгляду. Доказом може послужити довідка з медичної установи про потребу в лікуванні за кордоном, якщо метою поїздки є оздоровлення, або письмовий доказ родинних зв’язків, якщо подорож викликана бажання відвідати родичів, які живуть в іншій країні. Який перелік документів потрібен для отримання дозволу на виїзд дітей за кордон України через суд? Процедура надання судового дозволу на вивезення дитини з України (список документів): позовна заява про виїзд дитини за кордон копія внутрішнього паспорта, ІПН позивача копія рішення суду про розірвання шлюбу копія свідоцтва про народження дитини позовна заява та додатки до неї докази доцільності поїздки В'їзд неповнолітніх громадян ЄС до України. Чи потрібно мати дозвіл батьків, якщо діти в'їжджають з третьою особою? Чи потрібен при в'їзді з одним із батьків дозвіл другого з батьків? Для в’їзду в Україну важливо,щоб неповнолітні громадяни ЄС мали дійсний паспорт для подорожей та не були в Україні більш, ніж 90 днів протягом 180 днів. Однак, радимо обов’язково звертатися до уповноважених органів відповідних держав-членів ЄС (як правило, це поліція) для з’ясування чи потрібен дозвіл батьків на виїзд з відповідної держави.  Вам буде корисно прочитати також: Дитячий безвіз та паспорти: деталі сімейних поїздок в ЄС Ірина Хмельницька для UAportal У статті використані матеріали Державної прикордонної служби України та Юридичного порталу України.   фото: pixabay.com 

Людина – фізично здорова і міцна – може протриматись без їжі два місяці. Без води – до 10 днів. Плюс-мінус кілька діб. Організм у відчаї починає поїдати сам себе. Починаючи запасами глюкози та жирових тканин, продовжує печінкою та серцем. Тому на шпальтах газет і у заголовках на сайтах голодування може виглядати як героїчний протест і прояв надзвичайної сили волі. Але за ґратами реальність голодування – це також відчай, жалюгідність, втрата свідомості, атрофія м’язів і холод, проблеми із зором і свідомістю, з роботою мозку, іноді – глухота і сліпота, відсутність реакції на оточуючих. Голодування – це виклик. Який поступово стає катуванням себе самого. Тож чому сьогодні, у 21 столітті, у найбільшій за площею країні світу, що претендує на роль незамінного гравця на полі міжнародного права, знаходиться режисер, який оголошує голодування? Тому що його було ув’язнено за сфабрикованою справою. За абсурдним звинуваченням. За політичні вподобання. Тому що свідчив проти нього товариш. Примусово. Закатований. Тому що вже без 17 днів чотири роки кримчанин Олег Сенцов провів у слідчих ізоляторах, залах судових засідань, колоніях і в’язницях. Ми не хочемо знову обговорювати абсурдність звинувачень у підготовці підриву меморіалу Вічного вогню та пам’ятника Леніну, а також підпалів офісів «Русской общины Крыма» та «Единой России» у Сімферополі. Цю абсурдність визнає світова спільнота, визнають українські, російські та світові діячі кіно, Європейська кіноакадемія, відомі режисери, продюсери і актори багатьох країн світу. Не визнає її лише так само абсурдний російський політичний режим разом зі своїми арміями вірних телеглядачів, радіослухачів і користувачів інтернету.   Фото - Новое Время   Але ми хочемо обговорювати те, що Олег у своєму відчаї (все-таки, як іще охарактеризувати голодування?) не говорить тільки про власне повернення додому. 14 травня 2018 року він оголосив безстрокове голодування (на жаль, дійсно «безстрокових» голодувань не буває, і час спливає…) із єдиною умовою його припинення – звільнення всіх українських політв’язнів, які перебувають на території РФ. Шістдесят чотири. Політв’язні.   Список #LetMyPeopleGo (в алфавітному порядку) Абдуллаєв Теймур Абдуллаєв Узеір Абдурахманов Талят Абільтаров Рустем Абсеітов Зеврі Алієв Муслім Алімов Рефат Аметов Кязим Аметов Эрнес Асанов Алі Асанов Марлен Балух Володимир Бекіров Інвер Небієвич Белялов Мемет Бессарабов Олексій Ваітов Рустем Вигівський Валентин Гриб Павло Дадеу Микола Дегерменджи Бекір Дегерменджи Мустафа Джемаденов Эміль Джеппаров Арсен Долгополов Дмитро Дудка Володимир Захтей Андрій Зейтуллаєв Руслан Зекір’яєв Сервер Ібрагімов Тимур Ісмаїлов Рустем Карпюк Микола Клих Станіслав Коломієць Андрій Кольченко Олександр Костенко Олександр Куку Емір-Усєін Кубедінов Арсен Литвинов Сергій Мамутов Енвер Мемедінов Наріман Меметов Ремзі Мінасов Еміль Мустафаєв Сейран Панов Євген Примов Юрій (Нурі) Присіч Володимир Сайфуллаєв Ферат Салєдінов Айдер Салієв Сейран Сенцов Олег Сизонович Олексій Сірук Вадим Стогній Олексій Сулейманов Ренат Сухоносова Анна Сущенко Роман Трубач Руслан Чапух Асан Чирній Олексій Шаблій Глеб Шиптур Микола Штибліков Дмитро Шумков Олександр Шур Віктор Знаєте, іноді складається враження, що світ прагне розвиватись, країни – будувати нові типи взаємовідносин, суспільства – вчитись змінюватись на краще. І тільки один велетень на мапі світу загруз задніми лапами у минулому, а лапами передніми намагається тягнути за собою усіх, кому не пощастило опинитись поруч. Потенціал мільйонів людей країн СРСР було нівельовано, їх амбіції – знищено, а бажання самореалізації - зведено до прагнення купити до квартири якнайкращі меблі. На жаль, людина є людиною – вона адаптується і призвичаїться. На щастя, політика СРСР залишилась у минулому – або принаймні мала б залишитись. Саме тому коли Росія, просто не вбачаючи потенціалу існуючого режиму вигравати чесно, вдається до відродження підлих технік минулого… Нас охоплює злість. Але, можливо, нас охоплює іще більша огида і відчуття тотальної зневаги до режиму, а головне – до його вірних песиків. Тому що немає режиму без людей, які б його визнавали. Україні тяжко дається вирватись із срср-івського минулого. Але більшість із нас, українців, принаймні усвідомлює необхідність цього і стоїть, повзе, іде або біжить у правильному напрямку. Обличчям – до світу із баченням майбутнього, спиною – до російської агонії минулого. От тільки дуже важливо не залишати за спиною своїх. «Разом та до кінця!» - написав у своєму останньому листі Олег Сенцов. Давайте дуже сподіватись, що кінець буде – у визволенні та у тріумфі, а не у запамороченнях і відмові організму.   Фото - Радіо Свобода Сподіваючись на краще, Маргарита UAportal

2–21 вересня 2018 р. у Празі пройде фестиваль класичної музики «Дворжакова Прага» (Dvořákova Praha). Фестиваль, який щорічно проводиться з 2008 року, є ще досить молодий, проте вже завоював визнання. Його головною ідеєю є популяризація чеської музики за допомогою творів Антоніна Дворжака, його сучасників і учнів. На фестивалі виступали, зокрема, такі всесвітньовідомі митці та художні колективи, як оркестр Чеської Філармонії під керівництвом Їржі Б’єлоглавека, Лондонський філармонічний оркестр, оперний баритон Дмитро Хворостовський, піаніст Євген Кісін, скрипалі Вадим Рєпін та Юліан Рахлін, віолончеліст Їржі Барта та інші. Проте в цьогорічній концертній програмі фігурує ім’я досить своєрідного виконавця. Причому своєрідного зовсім не в творчому плані. У середу 19 вересня 2018 р. у залі імені Дворжака празького Рудольфінума виступить американська піаністка українського походження Валентина Лисиця (Valentina Lisitsa), скандально відома своєю антиукраїнською позицією. (До речі, не зовсім зрозуміло, як її виступ ув’язується з заявленою вище головною ідеєю фестивалю – у програмі значаться тільки твори Шуберта – Ліста, Равеля та Мусоргського.)                                                                                                      Валентина Лисиця. Фото: Michael von Aichberger Валентина Лисиця народилася в Києві в 1973 р. – принаймні так наводиться в її біографії на Вікіпедії. (Автору цих рядків, який сам народився в 1972 р., випала честь навчатися з нею в одній школі – КССМШ ім. Миколи Лисенка, де вона була на два класи вище за нього та закінчила навчання в 1988 р., тому вищенаведені офіційні дані вважає принаймні недостовірними, – скоріше за все, справжній рік народження Лисиці – 1970). Закінчила Київську консерваторію ім. П. І. Чайковського (зараз – Національна музична академія України). Під час навчання познайомилася з піаністом Олексієм Кузнєцовим – своїм майбутнім чоловіком, з яким вони разом утворили фортепіанний дует. Закінчивши консерваторію, подружжя переїхало в США, де продовжило спільну концертну діяльність. Лисиця прославилася завдяки каналу на YouTube, де вона завантажила перший ролик у 2007 та який наразі нараховує понад 160 млн. переглядів. Має подвійне громадянство – США та України. Профілі в соцмережах: Facebook, Twitter.   Анонс концерту Валентини Лисиці в програмі фестивалю “Дворжакова Прага” Після Революції гідності та початку російської агресії проти України в 2014 р. Лисиця стала на шлях послідовної підтримки антиукраїнської політики путінської Росії. У зв’язку з цим у липні 2016 р. потрапила в базу даних Центру «Миротворець», де про неї говориться: Пособник російських терористів на Донбасі (Україна).Публічне виправдання тероризму, пропаганда ненависті проти різних етнічних і соціальних груп таких як: українці, афроамериканці, інваліди, а також людей, які пережили Голокост. Проводить послідовну антиукраїнську кампанію в Твіттері, підтримує агресивну політику путінської Росії в збройному протистоянні з Україною на Сході України, є прихильницею анексії Криму РФ у березні 2014 року. Незаконне перетинання українсько-російського кордону на неконтрольованій ділянці в Ростовській обл., РФ. У червні 2015 р. давала фортепіанний концерт у Донецьку. Тут же наводиться документ – «Графік перебування Валентини Лисиці в Донецькій Народній Республіці», де особливої уваги заслуговує пункт «Вечеря з керівництвом Республіки». Графік перебування Валентини Лисиці в “ДНР” Нью-Йоркський політичний коментатор, поет та публіцист Олексій Цвєтков у своєму матеріалі, написаному для російської редакції Радіо Свобода, дає такий опис «громадської позиції» Лисиці: «Українців у цілому вона називає «укропітекамі», «свідомих українців» прирівнює до «собачого лайна», а поруч з фотографією одеських вчителів у національних костюмах поміщає фото африканців у ритуальному танці і відповідному вбранні – жест, явно не розрахований на лестощі на адресу як українців, так і африканців».                                                                Відеосюжет телеканалу «Оплот» про гастролі Валентини Лисиці в Донецьку в червні 2015 р. Зрештою, згадане у базі «Миротворця» концертне турне по «ДНР» – далеко не останнє. 17–23 квітня 2016 р. піаністка гастролювала в різних містах на окупованій території Донбасу – Дебальцевому, Горлівці, Іловайську, Шахтарську, завершивши турне заключним концертом у Донецькому оперному театрі. Свої виступи на Донбасі вона прокоментувала кореспонденту інформбюро ТАСС таким чином: «Тут люди дуже вдячні Росії за гуманітарну допомогу, за підтримку біженців і багато-багато іншого. Чим ми, українці, зараз можемо віддячити Росії? Я своїми невеликими силами вирішила дякувати концертними виступами». Наразі останнє концертне турне Лисиці в «ДНР» пройшло у вересні 2017 р. – сторінка «Міністерства культури ДНР» у Facebook пропонує повний текст відповідей Лисиці на питання журналістів на прес-конференції в Донецьку 6 вересня 2017 р. Програма перебування Лисиці в «народних республіках» є доволі різноманітною – зустрічі з працівниками культури, майстер-класи для студентів та викладачів, участь в урочистих заходах на меморіальному комплексі Савур-Могила з нагоди річниці визволення Донбасу. Лисиця не оминула увагою також окупований Крим. 17–24 вересня 2017 р. разом з оркестром Донецької філармонії вона взяла участь у Фестивалі класичної музики, що проходив у різних кримських містах – Сімферополі, Ялті, Форосі, Євпаторії. У пості на соціальній сторінці «Адміністрації міста Макіївки», присвяченій уже згаданій прес-конференції в Донецьку 6 вересня 2017 р., говориться, що однією з її найважливіших тем конференції стала «роль мистецтва у справі донесення правди про ситуацію в ДНР до світового співтовариства». Лисиця відзначила «тенденцію руйнування стіни пропаганди, змурованої за три роки західними ЗМІ»: «Люди дуже цікавляться подіями в Донбасі, вони все менше вірять тому, що написано в західній пресі. Зараз вони розуміють, що події в Україні нічим не відрізняються від ситуації в Сирії, Іраку. Це штучно створений хаос, і кожна людина повинна зайняти певну позицію, неможливо перебувати посередині». Російські пропагандистські телеканали неодноразово використовували Лисицю в своїх сюжетах. Яскравим прикладом може слугувати ролик «Совість не дозволила Лисиці піти по-тихому», що вийшов в ефір на каналі «Росія 24» 19 квітня 2015 (до речі, знімався в Празі): У свою чергу, в інтерв’ю німецькому виданню Deutsche Wirtschafts Nachrichten від 19 січня 2015 р. Лисиця розповіла: «Батальйон «Азов» є насправді вкрай праворадикальною організацією. Під час громадянської війни члени «Азова» коїли численні звірства. Не буде перебільшенням сказати, що за жорстокістю вони не поступаються ІДІЛ. Свої звірства вони знімають на відео. Це не середньостатистичні українці. Вони – індоктриновані та служать олігархам». У квітні 2015 р. Симфонічний оркестр Торонто (Канада) розірвав укладений з Лисицею контракт (попередньо його оплативши) на плановане виконання Другого концерту Рахманінова. Пояснюючи мотиви свого рішення, керівництво оркестру зазначає, що на його адресу надійшло безліч обурених відгуків на мережеву активність Лисиці, тому в умовах, що склалися, її виступ не виявляється можливим. Зокрема, згадується, що на своєму профілі в соцмережі Twitter вона багаторазово в украй принизливому тоні висловлюється про нинішній український уряд і український народ. До «полювання на Лисицю» невдовзі приєдналася й нідерландська авіакомпанія KLM, яка в серпні 2015 прийняла рішення видалити її записи з розважальної програми польотів. Підстава – повідомлення (офіційна скарга) про її підтримку російських терористів, що надійшла від ініціативної групи, яка виступає проти митців, що підтримують Володимира Путіна. У подальшому KLM самостійно дослідила мережеву активність Лисиці та дійшла аналогічного висновку. Проте схожий досвід торкнувся не тільки Лисиці, але й інших митців, що підтримали путінську агресію. Валерій Гергієв Денис Мацуєв На 13 листопада 2017 р. було анонсовано концерт «За єднання» у Вашингтонському кафедральному соборі Петра і Павла, організований Посольством Росії. Головними виконавцями мали бути російський диригент Валерій Гергієв та піаніст Денис Мацуєв. Обидва в 2014 році підписали колективне звернення діячів культури до російської громадськості з підтримкою позиції Володимира Путіна стосовно України та Криму. У зверненні говорилося «У дні, коли вирішується доля Криму і наших співвітчизників, діячі культури Росії не можуть бути байдужими спостерігачами з холодним серцем. Наша спільна історія і спільні корені, наша культура і її духовні витоки, наші фундаментальні цінності і мова об’єднали нас назавжди. Ми хочемо, щоб спільність наших народів і наших культур мала міцне майбутнє. Ось чому ми твердо заявляємо про підтримку позиції Президента Російської Федерації по Україні і Криму». Невдовзі після появи звернення Гергієв дав декілька інтерв’ю, в яких стверджував, що в Україні до влади прийшли фашисти, а в Києві забороняють виконувати російську музику. У Вашингтоні та Бостоні активісти розгорнули акції протесту проти концерту. З цього приводу 8 вересня 2017 р. на сайті аналітичного центру «Атлантична рада США» Даєн Френсіс написала: «Цей концерт – справа не мистецтва, а пропаганди. Концерт «За єднання» ображає українців та ставить під загрозу американські цінності». Домогтися скасування концерту тоді не вдалося, проте Гергієв у Вашингтоні у відповідь на питання журналіста «Голосу Америки» відхрестився від свого підпису, заявивши: «Ні, не підписував». Протест проти виступу Гергієва та Мацуєва в Нью-Йорку Схожі акції протесту пройшли й Нью-Йорку та Бостоні також перед анонсованими концертами Мацуєва в жовтні 2016 р. (у Нью-Йорку він виступав у Карнегі-холі). Протестувальники заявили, що хочуть поставити перед американськими концертними організаціями питання етичності подальшої співпраці з російськими митцями, що “підтримують агресивний і репресивний режим президента Володимира Путіна”. За словами учасників акції, кілька глядачів, які прийшли на концерт, вирішили не ходити на виступ. Павло Гінтов Ініціатором багатьох акцій протесту в США виступив піаніст українського походження, випускник Московської консерваторії Павло Гінтов. На його думку, «Є люди з позицією, що мистецтво – поза політикою, не потрібно людині мистецтва кудись встрявати, щось говорити. Треба сидіти вдома, займатися музикою. Мені ця позиція здається абсолютно аморальною, бо мова йде не про якусь абстрактну політику. Я в політиці нічого не тямлю та не цікавлюся нею. А мова йде про несправедливість та злочини, про війну і смерть людей. Про такі речі, на які митець, мені здається, не має права не реагувати і не може залишатися осторонь. Мистецтво – це віддзеркалення людського життя. Якщо в житті відбуваються такі речі, а мистецтво залишається позбавленим віддзеркалення цього, а просто служить якоюсь фоновою музикою, якимось розважальним засобом, то це не мистецтво, а чортзна-що. Я переконаний, що завдання кожного митця – гостро реагувати на такі страшні речі, коли вони відбуваються». Своє враження від власної акції протесту проти концерту Маріїнського оркестру 27 січня 2015 р. під керівництвом Гергієва Гінтов на свої сторінці в соцмережі Facebook описує так: «Сьогодні сталося дещо винятково огидне. А саме – довелося поговорити з музикантами Маріїнського оркестру. Одна миловидна дівчина зі скрипкою, проходячи повз мене, подивилася мені в очі, мило посміхнулася і сказала: «Коли ви всі вже поздихаєте, <б…дь>!». Інші говорили «Ідіть працювати!», «Валіть у Хохляндію!». А один крикнув: «Незабаром і Аляска буде наша!». Один оркестрант вирішив сперечатися, ми сказали йому, що протестуємо не проти оркестру, а тільки проти Гергієва, але його товариш відтягнув його зі словами: «Чого ти з ними розмовляєш? Вони ж <єб…ті>». Ще одна група музикантів з інструментами нас голосно обговорювала та сміялася. Я сказав їм: «Ви смієтеся? А ви знаєте, скільки вже людей загинуло?» Один з них відповів зі сміхом: «А в Африці взагалі щодня тисячі людей вмирають, і що?» Це музиканти. Це молоді люди, які закінчили або ще вчаться в консерваторії. Це ті, хто сьогодні грав на сцені Карнегі-холу. Це морок, жах і безумство». Протест проти концерту під керівництвом Гергієва в Лондоні Окрім Гергієва та Мацуєва, активісти в США протестували також виступів скрипаля та диригента Володимира Співакова. Якщо спроби скасувати виступи одіозних класичних музикантів, що підтримують владу Росії в агресивній політиці по відношенню до України, за межами Росії в переважній більшості закінчилися невдачею, дещо успішнішими були справи в інших мистецьких жанрах. Так, 27 березня 2018 р. білоруська редакція InformNapalm повідомила про те, що на 28 березня в Драматичному театрі міста Гродно анонсовано концерт барда Олексія Нєжевця – щирого захисника та пропагандиста «російського світу», прихильника окупації української території Російською Федерацією та пособника бойовиків незаконних збройних формувань. У статті наводилися контактні дані керівництва театру та компетентних державних установ, які могли вплинути на ситуацію. Протести громадських активістів досягли своєї мети – наступного дня стало відомо, що концерт скасовано. Зрештою, в Україні подібні справи вже деякий час регулюються на державному рівні. Так, на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного телерадіопростору України» Міністерство культури України складає перелік осіб, які створюють загрозу національній безпеці. У цьому чорному списку фігурують 83 переважно російські діячі культури, яким за їхню політичну позицію та погляди на Революцію гідності 2013–2014 рр. заборонено в’їзд в Україну. Якщо ж повернутися до Валентини Лисиці, вже згаданий Павло Гінтов коментує її діяльність так: «Мені важко сказати, що у Валентини Лисиці є якась позиція. У тому, що вона пише, бувають речі відверто людиноненависницькі, буває знущання над Україною, її культурою, мовою. Я не вважаю це позицією, я вважаю це таким собі клінічним випадком. Людина народилася в Україні, жила у США досить довго і з такою ненавистю пише. Я її не розумію, не розумію природи цього явища. Я не хочу з нею сперечатися. Це не протистояння. Мені їй сказати нічого». Що казати – російська пропаганда вже переламала життя та мізки багатьом. Проте якщо дехто відгукується на її поклики, бо їй щиро вірить, і тези російських пропагандистів просто резонують з його ідеалами та світобаченням, інші, в свою чергу, цілком свідомо використовують подібні «клінічні випадки» як зброю в гібридній інформаційній війні в інтересах Кремля. Хоча організатори фестивалю «Дворжакова Прага» навряд чи це усвідомлюють, російська пропаганда та її прихильники в Чехії не пропустять нагоди скористатися виступом піаністки. А сама вона в перервах між репетиціями з великою ймовірністю розповідатиме журналістам (бажаючих знайдеться досить – починаючи з видання Parlamentní listy та закінчуючи газетою Halo noviny) про те, що в Україні – фашизм, про жорстоких бандерівців з Правого сектора, що розпинають хлопчиків, та про героїчний народ Донбасу, що бореться за своє виживання. З вищенаведеного важко зробити інший висновок, ніж погодитися з Даєн Френсіс: це – не стільки мистецтво, скільки пропаганда. А якщо продовжувати її словами – виступ Валентини Лисиці в Празі є неприйнятним. Бо це – ляпас як численній українській громаді Чехії, так і всім, хто постраждав від російської агресії. Усім активним громадянам, що не бажають, аби Валентина Лисиця виступала на фестивалі «Дворжакова Прага» у вересні 2018 р., пропонуємо надіслати відповідне звернення до організаторів фестивалю, контактні дані яких наводимо нижче, або підписати петицію аналогічного змісту (чеською мовою). І ще додаткова інформація для роздумів: як стало відомо чеській редакції InformNapalm, декілька музикантів, серед яких є й колишні співучні Валентини Лисиці та які наразі не бажають називати своїх імен, виступило з ідеєю – якщо виступ Лисиці не буде скасовано, влаштувати в той самий час альтернативний концерт-протест на підтримку України. При нагоді концерту слухачі зможуть ознайомитися з інформаційними матеріалами, в яких представлено факти та докази російської агресії проти України, Грузії та Сирії. Робоча назва заходу – «ПОЛЮВАННЯ НА ЛИСИЦЮ». Контакти для звернення Організатор Akademie klasické hudby, z. ú.Palackého 740/1 (3-й поверх)110 00 Praha 1, Чеська Республікателефон: +420-224-946-508info@dvorakovapraha.cz Керівництво фестивалю Марек Врабец (Marek Vrabec) – художній директор фестивалюvrabec@dvorakovapraha.cz Роберт Коларш (Robert Kolář) – директор Академії класичної музикиkolar@dvorakovapraha.cz Радек Кршіжановски (Radek Křižanovský) – менеджер художнього плануванняkrizanovsky@dvorakovapraha.cz  Автор: Сватослав Щиголь.Джерело: InformNapalmГоловне фото: «Голова Ради міністрів ДНР» Олександр Захарченко та Валентина Лисиця на концерті в Донецьку. © Ігор Маслов, РИА «Новости»

Ви бачили, як Вишиванка, довжелезна й строката, походжала вулицями Праги, а з її мережок сяяли усмішками українці? Цьогоріч у столиці Чеської Республіки українська громада насолодилася Днем вишиванки сповна: святкували вишиванкове тридення! 17-го травня 2018 року біля пам´ятника Тарасові Шевченкові в Празі українці організували фотоконкурс «Вишиване селфі». Цікаво, що Міжнародна асоціації українців ЄвроМайдан започаткувала традицію, вдягати у вишиванку пам’ятник Кобзаря у Празі. 19-го травня в Будинку національних меншин, що на вул. Воцелова 3, можна було долучитися до майстеркласу «Хрестик за хрестиком – моя вишиванка». А в неділю 20-го травня відбулася вишиванкова хода від храму Св. Климента. Відтак свято звершилося в готелі «Ольшанка», де творчий колектив «Берегиня» під керівництвом Марії Скиби підготував концерт з виступами різних гуртів. Це зокрема «Світоч» (дитячий колектив), «Берегиня» та дует «Мароля». Також для глядачів співали дівчатка Х. Росоловська,Н. Жидовська, С. Косійова та грала Н. Криць. На святкуванні був присутній також Посол України в Чехії Є. Перебийніс. Пан Євген дякував українській громаді, що долучилася до Дня вишиванки, адже такі акції, на думку посла, єднають українців по всьому світі, вишиванка символізує і несе в собі духовне багатство, високу мудрість і традиційний зв’язок багатьох поколінь. Також висловив надію, що наступного разу «нас буде ще більше», тому закликав дарувати вишиванки своїм друзям і знайомим. Гостею свята була Олена Медвєдєва – майстриня з міста Рівне, яка разом з Анною Тимошок вишила «Кобзар» Т. Шевченка (перше його видання 1840 року).У цій книзі вісім ранніх творів поета вишито методом «стебновка», а також шість картин – хрестиком. Олена привезла до Праги дві вишиті книги: Ліна Костенко «Я поцілую мальву у щоку» та Іван Франко «Народна пісня». Ці роботи вражають! Після всього побаченого і почутого мені раптом збрела в голову дивацька думка: якщо вишиванка почала ходити – пильнуй, щоб не зашпорталася! Це як з малюком – тільки спокою, поки лежить в ліжечку й усміхається. А коли стає на рівні ноги, то треба вже водити, підстраховувати й оберігати від небезпек... Тож чи доречно прозивати вишиванку «оберегом»? Нам – українцям – пасувало б берегти вишиванку, а не їй – нас… Чому вдягаємо вишиванку? Зі страху перед «вороженьками»? Ще «в лоні історії», за часів енеоліту, Сорочина, оздоблена вишивкою, навіть не здогадувалася, що називатиметься колись "вишиванкою". Скіфи прикрашали одяг вишивкою. Згодом, від часів середньовіччя, вишиванка стала повсякденним і святковим національним вбранням українців, які «народили» її з великого креативного серця, працьовитого тіла та чутливої до краси душі. А на межі ХІХ – ХХ сторіч наша Вишиваночка почала «сидіти»: стала святковим, патріотичним і культовим одягом українців. Подейкуть, що допомогли їй «сісти» Олена Пчілка та Іван Франко. 1876 року мати Лесі Українки видала альбом українських вишивок, який став поштовхом для перших наукових досліджень вишиванки в Україні, а також зачарував орнаментами поціновувачів краси й за межами Батьківщини. А Іван Франко, своєю чергою, “подружив” Вишиванку з європейським одягом: надав перевагу не пишним тогочасним модним комірцям-краваткам, а сорочині з орнаментом. Вона була визначальним елементом Франкового образу у світовій спільноті гуманітаріїв і не тільки. Вишиванка є промовистим знаком винятковості української культури. Вибір вишиванки в умовах бездержавності був посвіткою належності до української нації. Так званим знаком-символом великого бажання українців об’єднатися під своїм єдиним прапором. Українець береже вишиванку як спогад, якого можна оживити та який може оживити. Тому в першій третині ХХ сторіччя все більше людей почало вдягати вишиванки. Але воріженьки не сплять і в нас, і поза нами. Перекидаються, перелицьовуються. В УСРР вишиванки напинали на себе партійні керівники. «Оберігалися» (чи то прикривалися) вишиванкою. Та й зараз, на жаль, таких «носіїв» вишиванок чимало. На початку ХХІ сторіччя наша Сорочина почала «ходити». Стали масовими вишиванкові ходи. Подейкують, що почав особливо популяризувати народний одяг в Києві Олег Скрипка, організувавши міжнародний етнічний фестиваль «Країна мрій» 2004 року. А щодо історії Всесвітнього дня вишиванки, то цю ідею запропонувала 2006 року студентка Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Леся Воронюк. Виявляється, її надихнув на цю думку Ігор Житарюк, який постійно одягав вишиванку на пари. Тоді Леся запропонувала обрати конкретний день, щоб гуртом ходити у вишиванках. Відтак з кожним роком цей день ставав відомішим і популярнішим, розрісшись до міжнародного рівня. Хто коли-небудь брався за вишивання, той знає, яка то клопітка праця, часами дуже довга й одноманітна. Виводиш однакові хрестики кольоровими нитками, вглядаєшся до взірця, рахуєш клітинки... Маленька необачність – і візерунок не вийде. Це так символічно! І так життєво. Вглядатися увічі Взірцю. І вишивати своє, кольорове, унікальне, яке родом з універсального. Не здаватися, коли плутаються нитки та хрестики. У мирі пороти й починати з Початку. Вишиванка звіщає: щоб красиво жити, треба мудро працювати! Катерина Воїнська для UAportal  

У Чехії передбачається збільшення кількості робочої сили з України з правом працевлаштування на два роки до 19 600 осіб. Міністерство праці і соціальних справ Чеської Республіки готує програму, яка дозволить значно прискорити працевлаштування українців. Про це 21 травня заявила міністр Ярослава Нємцова. У Чехії зараз кількість вільних робочих місць досягла рекордного числа, незанятими є понад 260 тисяч місць, заявила міністр Ярослава Нємцова. Це передусім медичні сестри і працівники соціальної сфери, а також робітники середньої технічної кваліфікації, будівельники. Міністр Ярослава Нємцова минулого тижня відвідала Україну, зокрема посольство Чехії в Україні, а також генеральне консульство у Львові, щоб домовитись про спрощення й прискорення процедури оформлення дозволу на роботу. Зокрема, передбачається збільшення кількості робочої сили з України з правом працевлаштування на два роки до 19 600 осіб. Наразі в Чеській Республіці працює 374 тисячі іноземців, з них 280 тисяч –громадяни ЄС, 94 тисячі – громадяни з інших країн Європи та Азії. Українці з цієї кількості становлять 70 тисяч. Повідомляє Радіо Свобода