Статті

RSS
Marharyta Golobrodska
Учасники: 0 учасник(и)

Поділились ?

0

Кліки ?

0

Вірусний Ліфт ?

0%

Kлючове слово або фраза

 

User's Tags

Інші Статті

  • 18 Січ 2018
    Працевлаштування іноземців у Чехії: порушення закону та експлуатація
       Пан Цветан, якому 67 років, їздив на заробітки до Чехії від дев’яностих років, за цей час він працював у різних агентствах. У квітні 2017 пережив важкий перелом ноги і відтоді є непрацездатним. Агентство, на яке працював пан Цветан, розірвало із ним після нещасного випадку всі стосунки і упродовж усієї доби непрацездатності, не виплачувало ані крони компенсації. Пан Цветан мешкав у гуртожитку, і жив тільки з державної фінансової допомоги по стану здоров’я. Після дуже складного періоду, коли він власними силами та з допомогою адвоката намагався отримати втрачені гроші, у нього закінчились заощадження, та чоловік опинився на вулиці. Потім його прийняли до себе співробітники Дияконії Євангелістської церкви чеських братів. Ситуацію пана Цветана, яка ілюструє проблематику іноземців на чеському ринку праці, не вирішено по сьогодні. З якими формами зловживання зустрічаються іноземні працівники та які рішення пропонують організації, що займаються вирішенням проблематики на практиці? 67-річний пан Цветан їздив на заробітки до Чехії від дев’яностих років. У році 2011 він зупинився у Чехії надовго і до Болгарії вже не повертався. За цей час він працював у різних агентствах з працевлаштування по всій Чеській Республіці. В одному з таких агентств спочатку він працював як зварювальник, начебто без підписання дійсного договору. Заробітна плата але була в порядку, і з власних слів пана Цветана, він був задоволений. Опісля працював на підробітках у фірмі в Ниржанах(Nýřanech). На роботу його возили машиною, він мав чипову карту на чуже ім’я, якою обмінювався і з іншими працівниками. Пан Цветан у розмові з представниками Дияконії додає: «Я там ніде не був зареєстрований. Цветана там не існує, я мав тільки той чип. Ми отримували 90 крон на годину та працювали по 12 годин. Там я був приблизно 15 днів. Так само бувало і в інших місцях».   Фото: Pexels НАЧЕ З РАБАМИ Від жовтня позаминулого року пан Цветан працював у великій фірмі у місті Плзень – без договору, лиш на основі усної домовленості з агентством. З його власних слів, заробляв від 110 до 150 крон чистого заробітку за годину – як і було узгоджено. Працював приблизно 7-8 годин на позиції зварювальника. Працював і на вихідних та у святкові дні, завжди за ту ж платню. Відпустки пан Цветан не мав.   У квітні 2017 року чоловік постраждав від перелому ноги із ускладненням і відтоді є непрацездатним. Агентство, на яке він працював, перестало з ним спілкуватись,  і упродовж усієї доби непрацездатності не виплатило ані крони компенсації. На робочому місці, куди пана Цветана свого часу направило трудове агентство, травму було зафіксовано – але в агентстві не зафіксували нічого. Агентство лиш виплатило йому 6 тисяч крон на руки з тим, що більше йому дати не може. «З нами обходились наче з рабами – коли нас посилали кудись, ми мусили їхати. У нас не було відпустки, понаднормовий час не був оплачений. Ніхто нам нічого не казав, після тієї травми я вже нічого не отримав. Уся ситуація просто жахлива, ніде не маєш захисту» - розповідав працівникам Дияконії Цветан. Фото: Wikipedia БЕЗ ЗАОЩАДЖЕНЬ, ЖИТЛА І МОЖЛИВОСТЕЙ Пан Цветан мешкав у гуртожитку, жив тільки з державної фінансової допомоги по стану здоров’я від Празького відомства соціального забезпечення – це становило 5 тисяч крон на місяць. Після дуже складного періоду, коли він власними силами та з допомогою адвоката намагався отримати втрачені гроші, у нього закінчились заощадження. Продав телевізор, планшет і увесь свій маєток, аби сплатити орендну плату. Але вже на початку листопада не мав грошей на сплату оренди й опинився на вулиці. Чотирнадцять днів жив без даху над головою, звернувся до міграційної служби в поліцію, звідки його лише перенаправили до Дияконії Євангелістської церкви чеських братів – центру для Західної Чехії. Тут його прийняли працівники, котрі займаються людьми у складних життєвих ситуаціях, заплатили у співпраці з організацією LaStrada екстренне житло та почали займатись ситуацією пана Цветана. Знайти рішення не вдалось до сьогоднішнього дня, навіть із допомогою працівників Дияконії. Працівникам вдалося довести, що на момент отримання травми пан Цветан дійсно був працівником у агентстві – згідно з договором та з виписок зі страхової. Вони об’єднались із Державним відомством з інспекції праці у Плзенській та Карловарській областях, де було підтверджено порушення кодексу праці та інших правових норм. До протизаконних дій дійшло і у випадку, коли після травми пана Цветана на робочому місці агентство знизило його реальний заробіток і замість 150 крон на годину фіксувало лиш мінімальну заробітну плату. Тож пан Цветан втратив значну суму грошей.   На сьогоднішній день агентство має всі підстави для сплати постраждалому та використання обов’язкового страхування, з якого могли б заплатити працівнику. Утім вони навмисно, як стверджують працівники Дияконії, тягнуть із ситуацією та не платять. Пан Цветан живе у стресі та досі не має постійного місця проживання. Мешкає, на жаль, у квартирі без реального дійсного договору, тому не може надавати інформацію про сплачені суми до відповідних відомств. Працівники Дияконії стурбовані, аби він знову не опинився на вулиці. Фото: Wikipedia ІНОЗЕМЦЯМ ЗАГРОЖУЄ БІЛЬША НЕБЕЗПЕКА НА РОБОЧОМУ МІСЦІ ТА БІЛЬШЕ ТРАВМ Історія пана Цветана зовсім не унікальна. Асоціація з інтеграції та міграції (SIMI) займається несприятливою ситуацією на ринку праці від 2012 року, і у співпраці з Організацією для допомоги біженцям та Мультикультурним центром Прага реалізує проект «Іноземні працівники на ринку праці», що спрямований на сприяння рівним правам іноземних працівників та підвищення рівня їх безпеки під час праці. Організації на власній практиці з’ясували, що іноземцям на ринку праці загрожує більша небезпека та частіші травми на робочих місцях. «Незважаючи на те, що загальний відсоток травм іноземців офіційно у Чехії не цілих  3%, осіб травмованих на робочих місцях, на основі різних досліджень значно більше. На жаль, ці травми нерідко мають летальні наслідки. На схожу ситуацію можна розраховувати і у випадку з професійними хворобами» - пояснює соціолог Марія Єлінкова з організації SIMI.   РІЗНІ ФОРМИ НЕВИГІДНОГО СТАНОВИЩА ІНОЗЕМЦІВ Несприятливість ситуації полягає, наприклад, у тому, що іноземці частіше зустрічаються із різними формами зловживання – від недотримання норми робочих годин і нижчої заробітної платні за таку ж роботу, до відсутності захисних пристосувань, абсолютно неприйнятних гігієнічних умов чи в екстремальних випадках обмеження особистої свободи. Проблемою є і часто відсутнє медичне і соціальне страхування. «Дійсне законодавство також змушує значну кількість іноземців користуватись виключно так званим комерційним страхуванням, яке неодноразово критикували за велику кількість обмежень, що не підлягають страхуванню, та й взагалі за їх ставлення до іноземців» - коментує Павел Чижинський, адвокат, котрий співпрацює із Мультикультурним центром Прага. У 2014 році Дияконія займалась конкретною справою групи з 15 румунів, котрі працювали у садівничому кооперативі з головним офісом у Празі, що спеціалізується на сезонному виробництві плетених віночків і значною мірою залежить на роботі іноземних працівників. Вони наймають робітників у Румунії, обіцяючи високу платню. Після цього люди працюють по 12-14 годин на день впродовж 2-3 місяців без вихідного, часто лише за оплату дороги, їжі та житла. Організація звернулась до інспекції праці та до міграційної служби. До вересня 2015 року були виконані всі кроки, яких вимагала інспекція праці (опрацьовані анкети із постраждалими, поданий запит для контролю, виявлені та надіслані рахунки клієнтів). Утім, постраждалі нічого не отримали. Натомість їм порадили звернутися до громадянського суду, який на практиці може тривати роками і для постраждалих у зв’язку з їх соціальним становищем є незадовільною альтернативою. Фото: Flickr ЗЛОВЖИВАННЯ ІНОЗЕМНИМИ РОБІТНИКАМИ «Система зловживання іноземними робітниками є надзвичайно проста і дієва, і схоже, не існує інституції, яка б могла тому запобігати. Працівники отримують обіцяну платню за годину, яку при наближенні терміну виплати перерахують на норми, які неможливо виконати.  Тож частка моментально зменшиться настільки, що після того, коли їм вирахують витрати на дорогу з Румунії, на проживання та харчування, значна кількість працівників ще й залишиться винною роботодавцям» - говориться у коментарі з дослідження порушення трудового права, проведеного завдяки співпраці Мультикультурного центру Прага, Адміністрації Обдусмена у Чехії  та Дияконії Євангелістської церкви чеських братів. Іноземні працівники на території Чехії часто також працюють без укладеного договору, іноді ставлять підпис під текстом, який не розуміють. Вони часто змушені працювати наднормові години без оплати, працюють без права на перерви та відпустки, початкові домовленості часто не дотримуються. Важливу роль також відіграє мовний бар’єр та незнання своїх прав і місць, куди можна звернутись. Фото: Wikipedia ПРОБЛЕМА СТОСУЄТЬСЯ І ЛЮДЕЙ З ЧЕХІЇ «Люди з України, Болгарії, іноді й з Румунії хочуть працювати по 12-14 годин на день на фабриках чи будівництвах, часто мають і дві праці. Хочуть грошей та не усвідомлюють, що це неправильний шлях. Не завжди йдеться про те, що їх змушують працювати по 12 годин на день, навпаки – вони самі того вимагають. Коли ми такій людині запропонуємо пряме працевлаштування на фабриці, де вона буде отримувати 80 крон за годину, більшість українців туди не підуть. Натомість вони підуть до агентства, де зможуть працювати 12 годин за 120 крон на руки зі страхуванням, яке сплачується згідно з мінімальною заробітною платою, та підозрілим контрактом» - наголошує на інший аспект проблеми працівник Дияконії Віктор Румпік.    «Тому вони часто працюють через напівлегальні агентства, проживають у помешканнях по 10 людей, а за 20 років з’ясовують, що не мають грошей на пенсію. І офіційно мають відпрацьовано лиш мінімум. Тут треба підкреслити, що йдеться про людей, котрі працюють з радістю та вдячністю, що можуть надіслати гроші родині додому. У цих людей інші запити, передумови та уявлення про життя. Їм важко щось пояснити» - додає Румпік та звертає увагу, що справжня проблема з’являється, коли щось піде не так, станеться травма чи інші негаразди. «У таких самих умовах як мігранти, знаходяться і працівники з Чехії, Словаччини, Морави на так званому другорядному ринку праці. В кінці-кінців, не має значення, хто є хто, але скоріше хто де працює, на яких позиціях та яким чином» - пояснює Румпік.    Фото: Flickr СИСТЕМАТИЧНІ ПОРАДИ З ОБЛАСТІ ОХОРОНИ ПРАВ Згідно з дослідженням, при міркуваннях та систематичних рекомендаціях у сфері прав іноземних працівників, треба виходити з того, що ці люди є вдвічі більш уразливі – як працівники та як іноземці, котрі мають менше можливостей чи здатностей скористатись своїми правами. З досвіду різних організацій можна сказати, що ситуація на сьогоднішній день була б кращою, якщо б інспекція  мала повноваження примусити роботодавців виплатити працівникам заборговані частки. Подібне рішення було б реально виконати, і це б значно допомогло постраждалим отримати свої гроші. По-друге, як говорять спеціалісти, контроль нелегального працевлаштування мав би бути виправлений так, аби з нього не випливало зобов’язання інспекції автоматично передавати інформацію до чужинецькій поліції. Надзвичайно важливо посилити довіру робітників до того, що метою контролю є охорона їх робочих прав. В області правосуддя допомогло б, якби в законі про перебування іноземців було додано можливість проводити судове засідання за допомогою відеоконференції. Це б допомогло зокрема іноземцям, котрі після втрати роботи були змушені залишити територію Чехії, та продовжують спроби отримати свої гроші з-за кордону. Важливим є також підтримати профспілкові та інші недержавні неприбуткові організації, щоб була частіше використана можливість представництва під час судових засідань – що є дешевшим за адвоката. Фото: Wikipedia «Мігрантам я б порадив вилізти зі своєї мушлі та з мережі земляків. Необхідно цікавитись тим, що відбувається навколо, не вірити всьому, що говорить агентство, посередник, замовник, часто і мафіозі. Цікавитись, де знаходяться організації для іноземців, перед від’їздом знати, куди їду, який буду мати договір, та мати контакт на когось із організацій, що можуть допомогти. Сьогодні, в час Інтернету, отримати таку інформацію досить легко. Утім є люди, які походять з дуже невтішних умов та місць – у такому випадку необхідне потужне втручання місцевих працівників і програм, що борються зі зловживанням, торгівлею з людьми, за рівні умови праці» - радить Віктор Румпік і додає, що інтервенція та освіта мали б мати місце і в країнах походження іноземних працівників. «Хоч і досі є правдою, що мігрують зазвичай більш досвідчені люди, котрі мають ширший світогляд і вважаються здатними виїхати за кордон, існують ситуації – у звичайному житті банальні – що закордоном стають ризиковими. Якщо ми ці ризики подолаємо, міграція стане вигідною і для країни вихідця, і для приймаючої країни» - додає він. За словами Румпіка, надзвичайно важливими є також зміни згори. Наприклад, регулювання працевлаштування через агентства, контроль відправлення працівників на робочі місця та більш прозоре працевлаштування на другорядному ринку праці. «Зміни знизу проводити дуже складно. Соціальна служба, як наприклад, ми (Дияконія), намагається працювати превентивно, але часто ми є саме тими, хто гасить величезні проблеми мігрантів, спричинені підозрілими працедавцями. Ми там, де не вистачає кодексу праці, інспекції праці та міграційної служби. Хоч ми з тими суб’єктами і співпрацюємо, деякі «пожежі» без систематичних змін погасити не вдасться» - додає спеціаліст.   Матеріал перекладено з сайту hatefree.cz Переклад: Маргарита Голобродська, спеціально для UAPORTAL.CZ
    9969 Опубліковано Marharyta Golobrodska
  • 02 Трав 2021
    Міським транспортом у Празі
    Празький міський транспорт – у топ-10 Європейських – так вирішили самі мешканці Праги. За даними офіційного репорту Європейського Союзу, 86% «пражаків» задоволені міським транспортом (автобусами, трамваями й метро). На власному досвіді я у зручності міського транспорту в столиці Чехії переконалась вже давно. Чотири речі, які вражають зручністю після прибуття до Праги: реально існуючий та функціонуючий розклад цілодобовий рух міського транспорту універсальність квитків відсутність турнікетів та «оплати при вході»   Міський транспорт у Празі ходить за розкладом. І крапка. Настільки за розкладом, що іноді можна бачити, як водій трамваю закриває двері прямо перед носом добігаючого пасажира – адже за розкладом  мусить від’їжджати вже зараз. Жарти жартами, але добігати зовсім не обов’язково, адже Ви завжди зможете розрахувати маршрут руху заздалегідь, і спокійнесенько прямувати на свій трамвай чи автобус, або метро. Цю функцію пропонують на сайті празького міського транспорту IDOS.cz, а також у спеціально розроблених мобільних додатках, наприклад Jízdní řády IDOS або Mapy Google. Задаєте пункти відправлення й прибуття – і маєте розроблений маршрут – із вказаними пересадками, якщо такі потрібні. У більшості випадків можна також обирати між найзручнішим та найшвидшим варіантами. На інформацію про розклад руху цілком можна покластись, адже транспорт у Празі надзвичайно пунктуальний. За три з половиною роки мені жодного разу не довелося стати свідком спізнення метро, і буквально разів 5 довелося чекати на трамвай чи автобус довше. Мій досвід у цьому плані не унікальний. П’ятихвилинне запізнення міського транспорту в Празі – це привід для здивування.  А ось спізнення на 10 хвилин – це вже зовсім ненормально. Це стосується, між іншим, будь-якої години доби. Приблизно о першій ночі, коли перестає ходити метро, залишаються трамваї та автобуси. Чекати на нічний транспорт доведеться довше – інтервал руху становить в середньому 30 хвилин – але дістатися ним можна майже всюди десь до 5 ранку, коли знову починає діяти розклад денний.    Система квитків у Празі (та у Чехії взагалі) також суттєво відрізняється від української. Суттєвість різниці полягає в тому, що квиточок або проїзний діють не певну кількість поїздок, а певний проміжок часу. І дія його розповсюджується на всі види міського транспорту. Наприклад, Ви зможете придбати квиток на 30 або 90 хвилин, один чи три дні, а також проїзний на термін від одного місяця до року. Стандартні ціни на квитки діють наступні: 24, 32, 110, 310 чеських крон  відповідно. За місячний проїзний у Празі заплатите 550 крон, а за річний – 3650. А студенти, діти та літні люди зможуть їздити місяць за 260 або  5 місяців за 1200 крон в середньому. (Чеська крона наразі приблизно дорівнює гривні). Придбавши квиток чи проїзний, Ви можете вільно пересуватись Прагою, пересідаючи із одного транспортного засобу на інший скільки завгодно разів. «Навіщо купувати квитки, коли у міському транспорті немає турнікетів, а водії трамваїв та автобусів наявністю квитка не цікавляться?» - часто питають мене особливо хитрі гості міста. «Їздити «зайцем» у Празі – можливо, і навіть відносно просто…» - відповідаю я, - «…але не варто». Замість турнікетів та касирів на бажаючих проїхатися «зайцем» будуть чекати контролери, котрі можуть «навідатись у гості» в найбільш неочікуваний момент. На станціях метрополітену та у вагонах, в трамваях чи автобусах – вони мають право зобов’язати Вас продемонструвати діючий квиток або проїзний. Або виписати «зайцям» кругленьку суму штрафу у 800 крон.  І якщо Вам колись буде здаватись, що у неділю о шостій ранку, коли на вулиці +1 і дощить, до квиткового автомату іти так далеко, а Вам їхати всього дві зупинки трамваєм, можна обійтись без квитка – з власного досвіду та з гаманцем на 800 крон тоншим Вам раджу цього не робити.     Міський транспорт у Празі з його фінансовою доступністю (особливо за празькими фінансовими мірками) можна впевнено назвати важливим фактором втілення багатьох планів і функціонування багатьох бізнесів. Тому що у такому питанні, як опинитися у потрібному місці в потрібний час, на «громадноу доправу» чеської столиці однозначно можна покластись.   Маргарита Голобродська, для UAPORTAL.CZ Фото: TN.cz
    9169 Опубліковано Marharyta Golobrodska
  • 14 Лют 2018
    "Нашим завданням є дати дітям тут часточку України" - українська суботня школа у Празі
    Суботня українська школа "Ерудит" існує у Празі від 2007 року за підтримки Української греко-католицької церкви та Всеукраїнського об’єднання «Свобода» – саме вони свого часу надали школі перше фінансування для закупівлі підручників. Того ж 2007 року за наказом Міністерства освіти України було засновано Міжнародну українську школу – орган, що надає українським освітнім організаціям за кордоном право видавати офіційні документи: свідоцтво про базову середню освіту за 9 клас та атестат про повну загальну середню освіту і табель за 1 - 10 класи. UAportal говорив із директоркою школи Наталією Фаркаш - про реалії та особливості навчання за кордоном, мотивацію вчителів, труднощі та успіхи дітей. UA: За якою програмою ви працюєте? Наталія: Ми працюємо за програмою Міністерства освіти України. Програма одна – як для дітей, котрі в Україні навчаються стаціонарно, так і для наших – котрі навчаються тільки у суботу. UA.: Але ж ви маєте вп’ятеро менше часу. Як вдається встигати? Н.: Це, звичайно, правильне запитання… Як можливо за один день вивчити той чи інший предмет? Скажімо, вчителі наші – віртуози, що намагаються це зробити. Якщо, наприклад, на вивчення іменника української мови у 5-6 класі маємо 17 годин, ми його вивчаємо приблизно за 5. Тому я "воду" опускаю, а основні теми опрацьовую. На подання теми субот достатньо. А ось закріплювати матеріал та виконувати вправи діти вже мають вдома. Питання у тому, хто робить, а хто не робить – це залежить від батьків, від кожної дитини особисто. Діти, буває, питають: «Як нам встигнути?». Буває так, що наприкінці навчального року діти і додому приходять, і ми разом  допрацьовуємо. Буває й таке, що ми працюємо паралельно із чеською школою. Я навіть на уроках української кажу: «Діти, якщо ви мені відмінки напишете в «чештінє», я вам зараз покажу, як в «українштінє», і ми то все зведемо». Діти, буває, плутають. Наприклад, якщо плутають буквочку із чеською, я це не зараховую за помилку. Я завжди зараховую тільки граматичну або орфографічну помилку. Батьки часто переживають: «Ой, дитина плутає…» Нічого страшного! Дитина сьогодні плутає, а завтра вона буде добре знати. UA: Які матеріали ви використовуєте? Н.: Підручники з України, звісно, маємо. Також інтернет – практично вся старша школа працює з онлайн-підручниками. Вчитель на «інтерактивці» включає онлайн-підручник, подає матеріал у вигляді лекцій та може запропонувати додатково документальну хроніку чи вже підготовлені приклади до тієї чи іншої теми. Нашим учителям-предметникам, наприклад, підручники на уроках аж так не потрібні……Діти весь матеріал записують, а вже вдома виконують домашні завдання, вже вдома їм потрібен підручник. UA: А бібліотека у школі є? Н.: Бібліотека – це дуже тяжка історія. У нас є в основному тільки шкільні підручники. Щось є особисто у мене вдома, щось є в особистих бібліотеках усіх вчителів. Та на жаль, ми не маємо постійного приміщення, маємо тільки договір [із чеською школою – ред.] на навчальний рік. Тож доводиться кожного року домовлятися та продовжувати договір. У мене є зараз на складі 400 підручників, які потрібно утилізувати – це підручники для початкової та старшої школи за старою програмою. Для користування вони нам не потрібні... UA: У яких іще країнах є великі суботні українські школи? Н.: Італія, Португалія, Австрія, Греція – їх багато. У Португалії, наприклад, є велика кількість шкіл. Хоча у них є свої проблеми із нострифікацією…. Ми, наприклад, у Чехії  можемо пройти процес  нострифікації - тобто Міністерство освіти Чехії додатково назначає екзамени з тих чи інших дисциплін. Якщо дитина має рівень знань – то звичйно, здає успішно всі екзамени. Тому наше завдання боротися за високий рівень знань. Полиця з українськими казками у центральному відділі міської бібліотеки у Празі. UA: А чи є у вас такі дітки, що не ходять до чеської школи, а лише до суботньої української? Н.: Ні, до чеської ходять всі. Виключення – це практично одиниці. Це ті дітки, котрі, наприклад, посеред  навчального року приїхали та ще не адаптувались до чеської мови. Я і наполягаю, що діти мають відвідувати навчальні заклади. Це дуже погано, коли дитина серед тижня сидить вдома ... Тому я батькам наголошую, коли вони приїжджають, що дітки повинні відвідувати чеську школу та, звичайно, відвідувати українську школу, якщо вони бажають отримати український документ про освіту. UA: Що отримають діти по закінченню української суботньої школи? Н.: Школа у нас із 1 по 11 клас – після випускного одинадцятого класу діти отримають свідоцтво про середню освіту за 9 клас та атестат про повну загальну середню освіту і табель за 1-10 класи. Відверто кажучи, українська освіта трохи не дотягує до рівня європейської. Є розбіжності у багатьох предметах та темах - у чомусь наша освіта випереджає, у чомусь відстає. Тому діткам доводиться допрацьовувати багато матеріалу. Я також працюю в чеській школі і бачу дуже велику різницю між українською та чеською школами. Є і щось хороше у нас, що варто було б запозичити чехам… Утім, це все ж переважно недоліки. Але ми намагаємось процес якось налагоджувати – все-таки, є діти, яким потрібне це навчання, є діти, яким потрібний цей документ. UA: Із атестатом із вашої школи можна, наприклад, їхати до України, здавати ЗНО та вступати до університету? Н.: Так, звичайно, наш атестат рівносильний атестату, отриманому на Україні – адже його видає Міністерство освіти. Діти ведені не у нас, у Празі, а саме у Міжнародній школі в Києві. Комісія з Міжнародної школи приїжджає до нас у кінці навчального року та проводить ДПА та річне оцінювання всіх дітей. Вся документація ведеться в МУШ. UA: Чи часто випускники вашої школи їздять вступати до українських університетів? Н.: Бувають такі, що їдуть, що повертаються. Бувало й таке, що дітки вчилися у двох навчальних закладах. У Львівському національному університеті імені Івана Франка, наприклад, вчилася дівчинка. Але таких діток меншість – їх може бути двоє, троє, максимум четверо. Практично всі діти залишаються тут і намагаються продовжити навчання в Чехії. Я з одного боку вважаю, що у якійсь мірі це покоління вже є для України втраченим. На жаль, як би ми не крутили, складна економічна ситуація сприяє цьому. Нашим завданням є дати їм тут часточку України. UA: А чому Ви називаєте це покоління втраченим? Н.: Тому що ці діти уже практично себе бачать тут, тут навчаються, тут працюють їхні батьки. Я їм завжди кажу: «Учіться, учіться правильно писати – адже ви ніколи не знаєте, що на вас у житті чекає. Ви можете через 10 років повернутись в Україну молодими спеціалістами зі знанням чеської, української мови та працювати в успішних фірмах. Життя іде вперед, і ми ніколи не знаємо, коли і де зупинимось. Тому ми не можемо так категорично заперечувати, що «нам не потрібна українська мова». Мене завжди вражають батьки, котрі говорять, що «нам не потрібно вивчати мову». Ніхто не може знати – що нам буде потрібно, а що ні, як життя складеться у майбутньому. UA: Якщо дитина одночасно ходить і до чеської школи, і до української, то вона все-одно мусить нострифікувати український атестат для чеського університету? Н.: Якщо дитина хоче використати свій атестат [у Чехії – ред.], то так, обов’язково. Так само і коли дитина приїжджає з України до Чехії. Це вимога Міністерства освіти Чехії. Утім, якщо у дитини є і чеський документ, то це враховують – в залежності від того, скільки років дитина провчилась у чеській школі. Чеські діти на два роки довше навчаються, і Міністерство освіти Чехії вважає, що нашим дітям бракує цих двох років. UA: А Ви як вважаєте? Н.: Вважаю, що так, бракує. Діти ще незрілі в одинадцятому класі, вони не знають, чого вони хочуть, часто це вирішують батьки. Ще не мають достатньої самостійності. От чеські діти –  самостійніші, уже можуть самі за себе вирішити. Вони їдуть у світ, вступають в університети і навчаються. Ось я заходжу в наш 11 клас – вони наче дорослі… але вони все ж іще діти. Ці два роки, про які постійно говориться в Україні… Як би із цим не воювали, вони потрібні, аби діти ще трошки дозріли і стали самостійними. У нас чомусь поспішають навчатися. UA: А чого іще не вистачає нашій освіті? Які бачите недоліки в українській сфері освіти? Н.: Їх дуже багато. Перше, що надзвичайно важливе для української освіти – це повернення статусу і поваги до вчителя і до професії. Це дуже важливо, тому що вчитель формує ціле суспільство. Тому і суспільство у нас хворе – тому що таке ставлення до вчителів. Тут школи закриті – батьки привели дітей, і діти цілий день навчаються. А ось у нас батьки пробують приходити і пробують при дітях повчати вчителя і пояснювати, як той має працювати – що неприпустимо. У Чехії неможливо, щоб батько собі міг у будь-який момент зайти до класу і почати щось вирішувати. Батьки, які приїжджають із України, часто просто не розуміють, чому двері школи закриті. Доводиться пояснювати – ось такі умови у Чеській Республіці. Все. Це треба толерувати і цього треба дотримуватись. І ще одна дуже велика відмінність – у питанні самостійності. Чехів із першого класу навчають самостійності. У нас все  роблять батьки! Від першого класу  батьки сидять із дітками та виконують домашні завдання  – це я бачу навіть по тестах, які нам надсилають. Ми суботня школа, тому діти мають допрацьовувати вдома. Але так само працюють і в Україні – перевантаженість програми практично лягає на плечі батьків. У чеській школі дитина вчиться працювати самостійно – це є величезна відмінність. Такі дрібниці формують суспільство, коли вони збираються докупочки. UA: А якщо порівняти українську програму із чеською? Н.: У програмах є розбіжності. Українська програма перевантажена – це основне. Настільки, що дітям попросту забивають голови, і вони абсолютно нічого з того… не отримують. Програму варто розгрузити. У чехів простіше – у них простіша програма. Особливо це помітно у точних науках, у переліках тем. Міністерством освіти Чехії встановлено, наприклад, що конкретні теми з математики потрібні певним чином для того, аби вступити у внз. А у нас такого чіткого переліку немає. Україна, на мою думку, має просто провести паралель переліку всіх тем з кожної дисципліни європейської освіти – аби не перевантажувати дітей додатковими матеріалами. UA: Чого ж забагато, як Ви вважаєте? Н.: У нашій українській освіті треба багато тем шкільної програми залишити на виші, тому що діти там потім багато повторюють. От, наприклад, наш учитель із фізики – студент. І те, що діти у школі зараз пишуть в 10 і в 11 класі, студенти вивчають на 2му курсі університету. Ті самі тести, ті самі теми. Дітям непросто, тому що це вже достатньо складний ревінь. Проблема зокрема у точних науках, хоча і гуманітарні треба розгрузити. Наші читають дуже багато творів – які є завеликим навантаженням для дітей у школі, складні, діти їх просто не розуміють. Чехи ці твори читають пізніше. Наприклад, «Майстер і Маргарита» Булгакова – це складний  твір для дітей в 11 класі. Особисто я Булгакова читала вже у досить дорослому віці. Люди перечитують Булгакова – це достатньо складний для розуміння автор. Тобто, такі твори у програмі варто трошечки переглянути. UA: Як взагалі читають діти у школі? Люблять читати? Н.: Із зарубіжною літературою простіше, тому що багато творів перетинаються із чеською програмою у старших класах – наприклад, «Анна Кареніна», чи «Гобсек». А ось з українською літературою важче – діти не хочуть читати. З України приїжджають – і не хочуть читати. Для того, щоб провести урок, потрібно знаходити якісь цікаві моменти, щоб їм розказати. От візьмімо, наприклад, Шевченка. Скажеш дітям – і вони одразу: «Ну Шевченко… ми у школі вже чули від першого класу». А візьмемо, наприклад, тему «Шевченко і жінки» - о! це вже цікаво. Намагаємось зацікавити дітей, щоб цей автор залишився в пам’яті. Для мене основне, щоб діти відрізняли поезію Шевченка від поезії Франка, щоб знали, хто такий Григорій Сковорода. А із творами складніше. Скільки я билася, що «не прочитавши «Кайдашеву сім’ю», не будете знати ментальність українського народу», що це важливо! У нас немає часу читати твори вголос. Наприклад, на Франка чи на Шевченка я залишаю більше часу, все ж таки це основні автори. А ось на «Празьку школу» в 11 класі – всього одна година. А хотілось би більше розповізти, показати, все ж таки Прага була основним осередком української еміграції в 20 роках минулого століття. UA: Які ж переваги є в українській освіті? Адже не може усе бути настільки… Н.: Драматично? Ні, ні. Перевага у тому, що наші діти талановиті. Наші діти ходять щодня до чеської школи, потім приходять в суботу до нас. У більшості своїй українці такі – намагаються тягнути усе, впоратись і у чеській школі, і у нас. Мені один хлопчик так казав: «Ви мені маєте ставити оцінку за те, що я в суботу встаю і приходжу до вас. Бо я цілий тиждень ходжу до чеської школи». Певною мірою він має рацію…. (посміхається) UA: А ви можете адаптувати якось програму, чи зобов’язані іти за Міністерством освіти? Н.: Поки ми отримуємо атестат з української освіти, ми зобов’язані іти за Міністерством освіти. На жаль, ми не можемо нічого змінювати. UA: Де ви займаєтесь? Чи допомагає вам у пошуку шкільних приміщень Міжнародна школа? Н.: Міжнародна школа знаходиться в Києві та з пошуком приміщення нам допомогти не може. Ми є громадською організацією, яка власними силами усе це організовує. Це, скажімо, волонтерство наших вчителів. Я витрачаю свій особистий час влітку на те, щоб знайти приміщення і домовитись. UA: Батьки платять за школу?   Н.: Школа платна, коштує це тисячу крон на місяць. Головним чином тому, що ми повинні заплатити за оренду. Приміщення ми повинні мати у стінах школи, ми не можемо займатись у офісних приміщеннях – адже кожному вчителю потрібна дошка, кожному вчителю потрібна інтерактивна дошка. І парти. Дітям все-одно ближча по духу саме школа, коли вони знаходяться у стінах школи. В офісному приміщенні немає духу навчання, який повинен бути. Тобто, школа, приміщення, дошка – усе це важливо, усе повинно бути. Інакше не виходить навчальний процес, не отримати результат. UA: Скільки дітей приблизно ходить до школи? Н.: Їх кількість коливається, зазвичай це близько 60-70 дітей. Усі класи у нас окремі – від 1 до 11 – але працюємо комплектом, тобто в одному класі сидять 1 і 3, 2 і 4, 5 і 6 класи, тощо. Тільки випускні класи сидять окремо, від дев’ятого по одинадцятий. Утім, це залежить від кількості дітей… Зазвичай, випускні класи найбільші – це ті, кому потрібен атестат. UA: А хотілось би вам мати більше учнів? Чи наразі це саме той формат? Н.: Якщо буде більше діток, то будемо розширювати і штат, адже це велика кількість роботи. До того ж, це і більша відповідальність, адже кожна дитина індивідуальна. Почнемо з того, що тут кожна родина індивідуальна. Дітей забирають із українського суспільства сюди, діти не завжди адаптуються у чеських школах. Часто це просто маса проблем, які виливаються тут і стають нашими внутрішніми проблемами. Тому що тут діти можуть сказати, що вони думають. От ми зараз запросили психолога, який працює зі старшими дітьми. Діти часто бувають замкнуті у чеських школах, вони себе не реалізовують. А тут намагаються себе реалізувати – з різних боків, і з негативних також. Цю ситуацію треба також контролювати. UA: Чи проводите Ви із дітками культурно-розважальні заходи? Н.: Проводимо, але знову ж, маємо лише одну суботу – у неділю мені дітей уже не зібрати. Я вірю, що їм важко, що у них один вихідний, коли вони хочуть поспати, хочуть побути вдома. Та ми все ж проводимо акції. Наприклад, у суботу напередодні Дня Злуки у нас був Посол України в ЧР. Різдвяні свята ми також відмічали гучно – практично всі були зняті з уроків. (сміється) UA: Що плануєте відсвяткувати наступним? Н.: Зараз ми, наприклад, думаємо, що організувати на Шевченківські дні. Діти твори слабенько вивчають, читають з листочка – тож іще думаємо, яким чином це зробити. Хотілося б, аби хлопчики з 5-6 класу нам заспівали «Тополю». Може, вікторину зробимо – вікторина іде краще, із більшою зацікавленістю. Пробували ми і документальний фільм включати – студія «1+1» презентувала «Таємниці генія Шевченка» дуже цікавий фільм, варто подивитись. Можливо, щось зробимо у стилі відкритого уроку. Утім, це класичний урок, який проводиться постійно, тож не знаю. Маленькі дітки у молодшій школі щось співають, цитують напам’ять. Конкурс малюнків можемо зробити у молодшій школі – старшій це вже нецікаво. Хотілося б щось робити таке, щоб діти були зацікавлені, щоб певним чином прожили себе у цьому. Не просто класичний «Заповіт» біля дошки. (посміхається) Хотілося б їм дати щось таке, аби вони зрозуміли цього автора, аби цей автор їм став близьким – ось так би мені хотілось це бачити…. UA: А на свої шкільні гуртки ви маєте час? Н.: Так, ми маємо гуртки у початковій школі – є дітки, що займаються музикою, англійською та чеською після суботніх зайнять. А от у старшій школі – без шансів, тому що у них уроки до четвертої, а то і до п’ятої. Це якщо я учнів старших класів зніму з уроків та відправлю на музику, аби вони навчилися співати – таке може статись. Але це означає, що я у якогось вчителя маю забрати урок. Тому, розумієте, ось такі нюанси. UA: Коли, у якому класі дитина може прийти до української суботньої школи? Н.: Щоб зарахувати дитину до певного класу, мені потрібні українські класи, документи з України. Наприклад, якщо дитина приходить до 5 класу, то мені потрібні документи про закінчення четвертого класу. Якщо дитина не має жодного класу закінченого в Україні, то, на жаль, вона має розпочти з першого класу. Утім, бувають і такі ситуації, що дитина за віком має бути у четвертому або п’ятому класі, і хоче навчатись, але не має жодного закінченого українського класу – тільки пише українською, якось розмовляє. Та я ж не посаджу дитину у віці п’ятикласника до першачків – це смішно. У такому випадку батьки можуть написати заяву, ми відправимо її до Міжнародної школи, і дитина зможе написати екзамен за 4 клас. Без ДПА за 4 клас до старшої школи не потрапиш. Кожен випадок особливий.  Крім того, діти ходять сюди ще йзаради спілкування – так само як і ми, дорослі. Діти приходять до школи, аби висловити свої емоції, порадитись і так далі. Як старші, так і менші – тут немає різниці. UA: Дітки, які приходять до школи – наскільки вони себе усвідомлюють як українці? Чи говорять про себе, як про українців? Н.: Старші всі про себе так говорять. А ті найменші, що були народжені тут – залежно від родини, від середовища, у якому вони живуть. З найменшими трошки інша історія, адже їм не так близька українська освіта взагалі - зазвичай вони тільки навчаться читати й писати і закінчують початковою школою. Усі наші старшокласники навчались в Україні – у старших класах немає дітей, які навчались би в нашій суботній школі з першого класу. Це всі діти, привезені з України. Якщо української школи було мінімум 2-3 роки, або як кажуть наші вчителі «хоча б один рік української школи» – то ми вже можемо працювати, уже накладемо на ті знання усе, що потрібно. А меншеньким важко – вони вже здебільшого походять із двомовних родин. Вони зазвичай навчаться читати, писати, чомусь у мовному жанрі – і на цьому кінець. Ці дітки у нас часто навчаються на українознавчих предметах – це українська мова та історія України. А вже якщо потрібен документ – то потрібно працювати.  UA: Тобто, є можливість обирати? Н.: Так, можливість вибору є, батьки можуть обирати. Є багато таких, що у початковій школі відмовляються від тестування, наприклад, а погоджуються тільки на українську мову та історію. UA: Як бути із мовним питанням у випадку українських дітей, котрі живуть за кордоном? Н.: Діток у початковій школі, котрі народжені у змішаних шлюбах, дуже важко чогось навчити – коли вдома розмовляють іншою мовою. Та у нашому випадку, все-таки, українська і чеська – це близькі, слов’янські мови – діти скажуть слово чеською, слово українською, але все-таки якось даємо все докупи. У мене дитина народжена тут, ходить до чеського садочка, вдома ми розмовляємо виключно українською мовою, ще й англійську трохи повторюємо. Тобто, я розумію, що у неї в голові трошки гуляш. Наприклад, може казати і «блу», і «модрий», і «синій». Але я вважаю, що це їй не зашкодить – рано чи пізно вона собі це по поличках розкладе. Просто так є. Вона живе у цьому суспільстві, і має володіти цією мовою. Але батьки – українці, ми розмовляємо українською мовою, то вона повинна володіти й цією мовою. Я думаю, що колись моя дитина мені буде вдячна за те, що мала можливість вивчати кілька мов. Ми свого часу такої можливості практично не мали. Я і сама здавала екзамени і нострифікацію, тож я знаю, що це таке – це колосальний об’єм роботи, як і вивчення чеської мови в цілому. Вивчити чеську мову непросто – але реально! Все ж це слов’янська мова, одна із мов, які найлегше «лягають» на українську мову. Так само і для діток, що виростають у чеськомовному середовищі та вчать українську мову. UA: Як Ви підбираєте вчителів? Н.: Правда у тому, що тут спеціалістів із вищою освітою - достатньо. Але одиниці з них будуть працювати. Одиниці із них здатні працювати. Ті, що вчилися десять років тому, вже все забули. Ми, наприклад, довгий час шукали фізика, бо наш фізик пішов у декретну відпустку. У Празі можна знайти вчителя фізики – мені телефонувало багато спеціалістів. Але це люди, які вже відійшли від роботи. Я одному фізику давала тести – і він каже «Вибач, але я вже забув. А сидіти згадувати – я на це не маю ані часу, ані бажання». Тобто, тут потрібна людина, яка реально може щось робити. Те саме і з математикою – треба просто сідати й рішати приклади. І ще й орієнтуватися у чеській математиці, тому що діти приходять і запитують чеською мовою. Тести за програмою складні, потрібно сідати і виконувати їх. Я даю тести для кожного вчителя. Якщо вчитель здатен виконати ці тести – то він може працювати. Якщо він уже забув, то… До того ж, це субота. От ми зараз шукаємо вчителя музики – але вчителя музики для школи, не просто музиканта. Такого, що за одну суботу міг би із цих діток щось зліпити, знайти таланти. Щоб реально взяв інструмент, грав і співав із ними, щоб знав українські традиції, пісні, орієнтувався – ось такого ми шукаємо. Робота вчителя – це клопітка робота, що забирає дуже багато часу, у тому числі й особистого. Взагалі, робота у школі – це постійне, нон-стоп вирішення якихось питань. Від ранку до вечора на телефоні, постійно вирішуючи якісь проблеми. UA: Яка зарплатня вчителя у вашій школі? Н.: Ми платимо 150 крон на годину – класика, як і усім вчителям. У чеській школі так само – я отримую 150-200 крон. Та все одно, наші вчителі мають дві, три, чотири години у суботу – тобто, це мінімальний заробіток. Але при цьому вони мають бути присутні щосуботи. UA: Які плани у школи? Н.: Ми не хочемо полишати цю справу. Все залежить від кількості дітей, від того, скільки залишиться ентузіазму. Взагалі, ми тут усі існуємо як громадська організація – аби існувала школа денна, або школа кожного дня – для цього потрібні ліцензії. Ліцензії – це є фінансування. А фінансування – це Міністерство освіти. Якщо ліцензія від чеського міністерства, то чеське міністерство має надавати кошти, на що ж вони, звичайно, коштів не мають – тим паче для України.  Ми якимось чином хоч так існуємо і даємо цим діткам можливість, право вибору. А вони вже можуть собі обрати, де вони будуть краще почуватись – чи в Україні, чи тут. Утім, школа – це не лише пані директорка, а й цілий колектив – така-собі «родина за інтересом». Є у ній діти, є вчителі-батьки, а є і старші брати й сестри, котрі допомагають батькам. Асистентка вчителя у 2 і 4 класах Наталя каже, що вона у школі для того, аби бути старшим товаришем для дітей: «Вони можуть мене не послухати. Але дуже люблять давати мені п’ять або такі приколи». Головний авторитет у класі – це пані вчителька. Діти, за її словами, сприймають суботню українську школу як нормальну частину тижня – це їх рутина. Хоч діти й зустрічаються лиш раз на тиждень, але дружать, дуже сильно дружать – дивується Наталя і додає: «Це  для них українське середовище однолітків», куди дітей приводять, аби вміли писати і читати українською, і щоб мали якусь культурно-історичну базу знань про Україну. Владислав, учитель фізики у 7 – 11 класах, вважає, що діти ходять до української школи за «ріднішим» спілкуванням, але у старших класах також за тим, аби раніше отримати шкільний атестат. Сам Влад навчається на факультеті машинобудування у Чеському технічному університеті в Празі. Каже, що українська шкільна програма з фізики дуже схожа на програму перших студентських років у Чехії – йому особисто вже засвоєні у школі знання знадобились, коли у виші довелось розуміти й вивчати ті ж самі теми, але тепер іноземною мовою. Наголошує, що поглядів на навантаження в українській програмі є дуже багато, але у будь-якому разі – для наших діток в чеських університетах це як подвійне повторення матеріалу. Суботня українська школа – це своєрідний острів української грамотності у чеському культурному морі. Запропонувати дітям повноцінну українську шкільну програму, запропонувати їм офіційний документ про освіту, маючи обмежені ресурси, зокрема часові – це завдання з непростих. Утім, школа розпочинає друге десятиріччя своєї діяльності та продовжує розвивати своєрідний осередок, у якому маленькі українці з Праги можуть віднайти зв’язок з власним корінням. Шкільна родина за читанням українських казок у міській бібліотеці.    Школа знаходиться за адресою:Praha 3, 130 00, Nám. Jiřího z Poděbrad 7, 8/1685 ZŠ(будівля чеської школи) Контакти: Телефони: +420774497994+420733104054+420734205381 Е-mail адреса:susherudyt@gmail.com Веб-сторінка: http://erudyt.webs.com/  Фото:архів української суботньої школи, 24tv.ua         
    9165 Опубліковано Marharyta Golobrodska
  • 04 Трав 2018
    Прагою пройде "Безсмертний полк" – як "визволителів" зустрічають Чехи
     “Як і минулого року, опівдні сонце засліпить промінням сотні портретів учасників 2. Світової війни, які в руках турботливо триматимуть нащадки воїнів-визволителів. Росіяни і Чехи стоятимуть пліч-о-пліч, але у цей день національності не матимуть значення, адже перемога була спільною” - так розпочинає анонс чергового походу Безсмертного полку у Чехії найбільш епічний проекремлівський інформаційний (інформаційно-пропагандистський) ресурс cz.sputniknews.com   За інформацією "Спутника", минулого 2017 року в Празі замість 500 осіб, які зголосились прийти заздалегідь, до акції долучились понад 1000 людей. Утім, відкриваємо минулорічний анонс ходи Безсмертного полку та читаємо цитату однієї з організаторок Ольги Кондрашилової: “Минулого року [тобто року 2016] замість 500 осіб, які зголосились прийти заздалегідь, до акції долучились понад 1000 людей”. Дежавю або геніальний маркетинг, який стабільно гарантує удвічі більше людей, ніж очікувалось? Цілком вірогідно, що 8 травня цього 2018 року так само прийде понад 1000 людей – тобто удвічі більше, ніж зголоситься.     "Безсмертний полк" Прага 2017 Що ж таке Безсмертний полк? Організацію "Безсмертний полк" було зареєстровано трьома журналістами у Томську у 2011 році. Організація має офіційний веб-сайт, на який кожен бажаючий може додати фото та історію загиблого у Другій світовій війні родича. Регулярно у травні організація проводить марші, на які люди виходять із портретами учасників Другої світової війни, аби таким чином вшанувати пам’ять загиблих. Як мінімум, мали б виходити. Це - хороший задум, хіба не так? Надати Дню перемоги або Дню звільнення від фашизму (в залежності від часово-просторового контексту) обличчя людськості. Проблема лиш у тому, що ідеологія Російської Федерації цей хороший задум поглинула і перетворила його на інструмент пропаганди. Ми розкажемо вам, як це працює у Празі, де хода Безсмертного полку цьогоріч проходитиме вже втретє:     Фото: AFP Очевидно, перемога у Другій світовій війні – це героїчне досягнення Росії. Над колоною майорять десятки російських триколорів разом із червоними комуністичними прапорами. Іноді видніються чеські стяги. І все. Чи воювали українці проти фашистів? Забули. Чи воювали білоруси, казахи, грузини? Також забули. Хтось іще воював? Нічого не знаємо - Росія врятувала всіх.     Як пройшов безсмертний полк у Празі у 2017 р.   Якби не Росія, то Європа би сьогодні була «милом, яким би фашисти мили ноги!» Цей факт, а також багато інших історичних екскурсів можна почути від учасників ходи Безсмертного полку. Якщо Ви наважитесь порівнювати тоталітарну політику Сталіна із політикою Гітлера, то напевно почуєте, що нічого ви не розумієте! «Вы там были? Откуда вы знаете?» А почуєте Ви це, цілком імовірно, від жіночки років тридцяти –  і досі залишається таємницею, де саме, коли і як вона там побувала, аби так упевнено "аргументувати". Після поминальної ходи має відбуватись концерт. Із виступами хорів. Дитячих. Із Чехії та… Росії, саме так.   Цього року хода Безсмертного полку пройде у чотирьох містах Чехії: Празі, Брно, Карлових Варах та Остраві.     Окупація Чехословакії в1968 році і її жертви. фото VHÚ   Чехи ж розділились на два табори. Табір «ностальгічний» виходить на марш, згадує чарівні й романтичні комуністичні часи та дякує сильній державі Росії за мирне небо над чеськими головами. Табір «прогресивний» виходить на мовчазну акцію протесту і намагається звернути увагу людей на виразні подібності гітлерівського і сталінського режимів, вимагаючи уваги до історичної справедливості.  Минулого року невелика група чеських активістів під час ходи Безсмертного полку організувала мовчазну акцію, під час якої вони пригадували жертв російської агресії. «Нас було всього декілька людей із плакатами» – згадує активістка Соня Поспішилова, котра вийшла на акцію протесту через те, що їй не подобається перекручування історії та зловживання пам’яттю загиблих. Соня розповідає, що демонстрантів з Безсмертного полку було декілька сотень: «Деякі накинулись на нас, розірвали наші плакати. На одну з наших учасниць врешті-решт накинулась чеська пропутінська активістка, подряпала її та зірвала фотоапарат. Дуже нахабно нас лаяли та погрожували, що їх будуть мільйони, і вони будуть нами правити». Поліції під час сутичок не було. Наостанок, не забуваймо, що історії з Чехії – це навіть не найбільш абсурдні історії. У Празі минулого року роздавали тільки Георгіївські стрічки. А ось дехто на цьому не зупинився – роздавали дідів. Тих самих, котрі воювали. Або й не воювали. Хіба може людина знати, якщо бачить фото вперше у житті, та й усього на кілька годин?       Дідів роздавали   Ми живемо у суперечливий час, коли історія часто стає не більше і не менше ніж інструментом пропаганди. Друга світова війна була страшною. І наші з вами батьки, дідусі й бабусі дійсно воювали. Чи заслуговують їх жертви на вшанування? Звісно ж, заслуговують. Утім, чи заслуговують вони на зловживання? На це не заслуговує ніхто.   Мій прадід не любив говорити про війну. Я була дитиною і мені було страшенно цікаво, що ж таке ця «Велика вітчизняна війна»? Прадід хотів, щоб я знала одне: «Війна – це страшно. І чим менше цього страху ти знатимеш, тим краще». І я переконана, що це – реалії героїзму. А маніпулювання трагічним минулим на користь сучасного домінування однієї держави – це політична гра. Пам’ять існує вдома за родинним столом, у запаленій свічці, у родинних фотоальбомах. А Безсмертний полк – це спосіб вкоренити війну і жорстокість у свідомості людей. Навіщо малим дітям знати, як це – марширувати у військовій формі червоної армії? Навіщо піднімати прапори Комуністичної партії, яка закатувала і знищила тисячі людей? Як можна використовувати день пам’яті для розповсюдження пропаганди? Цьому можна знайти лише одне пояснення: аби зробити відчуття близькості війни нормою – у той чи інший спосіб.   Автор: Маргарита Голобродська для UAPORTAL.CZ 
    7005 Опубліковано Marharyta Golobrodska
Навчання і освіта 5 826 переглядів Mar 12, 2018
«Нашим завданням є навчити дітей українській грамотності – у мові, літературі, культурі й історії»

Минулого року за підтримки Українських профспілок у Чеській Республіці в Празі був заснований український культурно-освітній центр «Крок». Центр працює за фінансової підтримки меценатів і батьків. Місяць навчання у центрі коштує 500 крон, і прийти може кожна дитина у віці від 6 до 12 років. UAportal говорив зі співзасновницею і директором Центру Марією Гаврилюк – про місію Центру, про дітей діаспори, про бачення України закордоном.

 

UAportal: Що саме Ви вкладаєте у термін «культурно-освітній» центр?

Марія:На першому місці у нас саме «культурний». Головна мета Центру – зберегти українську мову, зберегти українську культуру, зберегти українську історію, донести їх до дітей, навчити дітей читати і писати українською. Тобто, ми за основу Центру не взяли мету поставите оцінку. Ми взяли за основу дати дітям можливість пізнати, що таке Україна – за це не ставляться оцінки, за це, як кажуть, не карається. [Посміхається]

UAportal: Де Ви знаходите натхнення для складання програми? Адже ви не йдете за програмою Міністерства?

Марія: Багато ідей виникають самі собою – наприклад, коли ми сідаємо разом із вчителями щось обговорити. Другий, можна сказати, «мішок з ідеями» - це світова спільнота. Я спілкуюсь із представниками різних українських організацій у Європі, і ми часто ділимось ідеями та досвідом. За основу, що стосується освітньої частини, ми беремо програми українського Міністерства освіти і дотримуємось їх – але, звичайно, не оцінюємо дітей. У нас діти не пишуть масу тестів і контрольних робіт, нашим завданням є навчити дітей українській грамотності – у мові, літературі, культурі й історії. І тому це не є освітньо-культурний центр, а саме культурно-освітній. Наприклад, у молодших групах перший урок – це букварик чи українська мова, другий – українська література, а третій – українська традиція, історія України.

UAportal: Які матеріали ви використовуєте?

Марія: Найбільше ми використовуємо відео. Наразі не маємо потреби використовувати електронні книжки, тому що ми забезпечені усіма підручниками. Цього року ми отримали і підтримку з боку України – дотацію від Міністерства закордонних справ – на закупівлю матеріалів. Тому ми маємо усі нові підручники й робочі зошити з української мови й літератури, з історії, маємо букварики. Для менших діток ми, наприклад, маємо книжку «Історія України в казках та легендах», а для старших -  підручники «Історія України». Ми також читаємо твори, які нам рекомендує українське Міністерство освіти.

UAportal: Розкажіть про структуру Центру, будь ласка.

Марія: Зазвичай у нас займаються близько 20-30 дітей, які розділені до трьох груп. Найменша група – це дітки шести-семи років, які тільки починають учитися читати й писати.  Друга група – це приблизно 2-4 класи чеської школи. І третя група – це учні 5-6-7 класів чеської школи.

UAportal: Як довго тривають уроки? Скільки взагалі часу ви проводите разом із дітьми у центрі?

Марія: По суботах – від десятої і приблизно до третьої.  Це стосується усіх трьох груп. До того ж, старша група у суботу має ще й художню студію – там художники мають свою стратегію ведення уроків і свою програму. Діти починали з комплементарних кольорів, а зараз уже працюють над малюванням людських рис обличчя. А у молодшій групі батьки вирішили більше уваги звернути саме на історію, до художньої студії зможуть піти лиш ті, хто захоче. Хоча дітки ще маленькі, тож історія у нас у доволі ігровій формі, «ігрово-легендарно-казковій» формі.

UAportal: Ви пропонуєте ще якісь додаткові гуртки у центрі?

Марія: У п’ятницю у нас є гуртки співу та інформатики. А в середу маємо українознавчу студію – це для тих діток, які не можуть ходити по суботах. Маємо також гуртки художнього ткацтва та IT технологій.

UAportal: Діти отримують якусь відзнаку наприкінці року?

Марія: Подяки. Ми даємо персональні подяки – із фотографією для кожної дитини. Таким чином ми їх хочемо відзначити і підтримати. Можемо також дати якісь малесенькі подаруночки.

UAportal: Які ви проводите свята? Для дітей і батьків?

Марія: Так, святкуємо і з дітьми, і з батьками… Ми у березні минулого року відсвяткували відкриття, а у травні зробили свято матері, яке вдалось на славу. Ми влаштували багато цікавих конкурсів для матусь, тож діти й татусі були фанатами обох команд. Перше вересня у нас також було святом. Для дітей  це було великим емоційним піднесенням – з одного боку, почалось навчання, а з іншого, ми для них організували не «лінійку», а справжнє свято.  Діти прочитали буквально по одному віршику, а потім був художник, що малював на обличчях, майстер по надуванню кульок і виробленню фігур із них, був величезний торт і солодкий стіл. Важливим святом був і День захисника вітчизни 14 жовтня, коли ми провели маленький концерт Марини Маковій – вона працювала тоді з дітьми, і діти співали й танцювали під її пісні. Діти і кожний гість також написали листи-подяки нашим захисникам та воїнам, котрі зараз на передовій, а ми їх потім надіслали на схід України. Минулий семестр ми закінчили святом Миколая – прийшов Миколай з подарунками, завдяки нашим спонсорам. [Сміється] Ми з дітками ставили казкову виставу «Різдвяна казка доброти», а також зробили інсценізацію вечора у родинному колі перед приходом Миколая.

UAportal: Ви часто ходите на виставки, або їздите на екскурсії разом із дітьми?

Марія: Так, якщо є щось важливе, що стосується українського культурного життя, у Празі. За межі Праги ми їздили лиш раз – на могилу Бандери до Мюнхена. Це була одноденна поїздка для дітей із батьками, і дітям було надзвичайно цікаво. Багато із них побували там вперше, почули, побачили, що справді така людина була, що це важлива особистість. Я, до речі, також була на цій могилі вперше. Хоча дітки були іще маленькі, по 6-7 рочків, вони іще багато чого не розуміли... Ще, стосовно екскурсій…Навчальний рік ми, наприклад, закінчували не у школі «лінійкою», а на кораблику на Влтаві. Нещодавно у Празі була виставка «Переможці», і ми з дітками пішли. Була дуже серйозна реакція з боку дітей – вони розпитували «А чому? А як? А взагалі це можливо, щоб люди на таких залізяках ходили?» І коли ми сказали, що ця людина бігає марафони по 10 кілометрів, вони кажуть: «Як це можливо?» Вразило і те, що ми почули від дітей «Ненавиджу Росію. Чому проти нас воюють?» Такі ось були у них думки після цієї виставки… «Чому це так відбувається? Чому? Чому хтось має ось до такої біди дістатися, а комусь має бути дуже добре?» Ми також запрошуємо різних гостей до нас. Коли був рок-фестиваль українських гуртів, то до нас прийшли хлопці з гурту «Друже Музико». Діти були просто в захваті! Вони вперше в житті взагалі взяли кобзу до рук. Для них кобза взагалі була чимось неймовірним, вони цього інструменту раніше не знали! Вони її всю обмацали з різних боків, далі ще й трошки пограли. Ми якраз готувалися до Різдва, тому коли гості заспівали «Добрий вечір тобі», яку всі діти знають – тут, як кажуть, спів був на цілий наш поверх! [Сміється] Заспівали також «Червону руту», і так далі – це було надзвичайно для дітей цікаво! До нас також приходили хлопці з АТО. Вони показали багато фотографій з Майдану. І якщо старші дітки, яким близько 10 років, уже хоча би чули про Майдан, і щось починають розуміти, то найменші розпитували: «Ой, а що це, таке було в Україні? А як це так…» Для них це також було великим «А чому?»

UAportal: Як хлопцям із АТО вдалось пояснити ситуацію дітям? Усе ж-таки, це не дорослі…

Марія: Мені страшенно сподобалось, тому що вони сказали так… легко. «Ось це було. Так, ось тут загинули люди. Так, ми маємо свої цінності, за які стоїмо». Діти ще не розуміють усіх деталей та статистику, їм не показували ті найжахливіші фотографії з Майдану… Це розмова була би, звісно, для дітей старших 7 класу. Хоча й наші діти вже мають власну позицію. Діти з нашої старшої групи – це 5-6 клас – ситуацію сприймають доволі жорстко.

UAportal: У чому ж проявляються позиції та ставлення дітей?

Марія: Наприклад, у нас буквально сьогодні була розмова на тему «українська казка», і ми порівнювали українську «Марійка і Ведмідь» та російську «Маша и Медведь». А потім мова зайшла про «Фіксиків». З одного боку, у мультику висвітлюється робота механічних пристроїв, а з іншого, реакцією дітей було: «Ми не хочемо це дивитись, тому що це російське». Тож ми починаємо пояснювати дітям, у чому є користь, на що дивитися, а на що не звертати уваги, тому що це зомбування, і так далі… Діти іще, можливо, чогось не розуміють, але своїм походженням пишаються. От ми минулого тижня ходили із ними на футбол на траві, і вони вболівали: «У-кра-ї-на!». І справді, тішить, що вони не стидаються кричати «Україна!», не стидаються сказати, що вони українці – тобто, для них це справді високо. Тому що на них, Богу дякувати, немає відбитку того соціалізму, у якому всі рівні й однакові. Ці діти, вони… «Ми інші». Тобто, вони розуміють, що вони з України, але живуть у іншому суспільстві – і намагаються це доносити до власного оточення.

UAportal: Де шукати корені певного ставлення дітей до України, до Росії? Це походить з родини?

Марія: Скоріш за все. У будь-якому випадку, якщо в родині говориться, що «ось там бідна-нещасна Україна, вона ніколи з того не вибереться» - ми тут не маємо шансів це змінити. Це насправді дуже боляче і дуже сильно відчувається. Деякі діти прийшли до центру, навчились кільком буквам, навчились читати, і на цьому сказали: «Мені вистачить. Більше я не хочу знати нічого про Україну, мені вистачить того, що я вмію читати. Писати – не дуже. Але я навчився читати, і мені цього вистачає». Це йде з родини. Буває, в родині кажуть, що  сюди достатньо піти хоча б заради спілкування – аби знайти коло спілкування саме українських дітей. Я навіть по собі суджу – я, наприклад, не маючи «Кроку», чи будь-якої іншої освітньої установи, стільки уваги не приділяла б українським традиціям. Вдома є набагато більше іншої роботи, аби виділити цей час, щоб сісти й поговорити про українські традиції. Тому і для моїх дітей «Крок» - це важлива платформа для спілкування й навчання українською мовою.

UAportal: Ви вважаєте, що про традиції в українській діаспорі у Чехії говориться мало?

Марія: Тут, закордоном, вони, на жаль, зникають. Залишилась тільки різдвяна традиція. І Пасха. А традиції вишивки, ткацтва, наприклад, просто нівелювались. І коли ти дітям починаєш розказувати про свято Івана Купала, починаєш їм показувати картинки… Коли ми плавали на кораблику, діти запитали: «Ой, а що це, тут купалися колись на Івана Купала?» Розумієте, ми про це говорили місяць перед тим, а вони на річці, коли ми їм давали подяки, про Івана Купала згадали! Тобто, у них вже це помаленьку відкладається в голові. Ще у кого є бабусі – це щастя, напевно, цінніше за золото. Мама прибігає – домашнє завдання, «Так-так-так, ми все зробили до чеської школи»… А бабусям чеська школа зовсім не цікава – бабусі цікаво сісти й поговорити: «А колись як було на Україні…» От у кого тут є бабуся – це просто неймовірний скарб! І це відчувається на дітях. Ті, у котрих бабусі тут – українські казки розказують тільки так! Вони знають масу казок, просто масу казок!

UAportal: Ті дітки, котрі до вас приходять – вони взагалі асоціюють себе із українцями? Називають себе українцями, чехами, чи десь посередині?

Марія: Більшість дітей, які до нас прийшли, називають себе українцями. У нас є, наприклад і дівчинка, у котрої мама – українка, тато – грузин, а живуть вони у Чехії. Тобто, там узагалі дуже кумедна ситуація. [Посміхається] Діти просто унікальні! Вони кажуть: «Так, ми українці, нам це цікаво». У нас нещодавно зайшла розмова про «Щедрик». І коли я їм сказала, що це одна з найвідоміших українських пісень у світі, один хлопчина включив англійську версію «Щедрика» і каже: «Ой, а нам у чеській школі включали цю пісню». У чеських школах, особливо з англійським спрямуванням, у різдвяну добу «Щедрика» доволі таки часто дають дітям слухати. Але діти не знають, що це є українська пісня. Тому і це для них також велике відкриття. Ми зараз дивимось велику кількість фільмів про Україну – наприклад, «ДНК - код нації». Коли діти дивились про склад української крові, вони казали «Боже, це неймовірно!» Так само і коли їм розказували, що українська вишивка – це не лише красива квітка, а що у ній зашифровані з давніх давен різні послання, діти казали: «Як так можна? Де там та буква?» А коли придивлялись до візерунка – насправді, там та буква була. А наші маленькі – вони більше по казках. Ми читали казку по Трипільській культурі – то батьки нам потім казали: «Ми й самі не знали, що таке було». Тобто ці маленькі щось таки додому принесуть, принесуть і розкажуть. А тим більш, як ми створили групу для спілкування батьків і вчителів у Viber, з’явилась реакція і з боку батьків: «А дайте нам посилання! А ми ось таке знайшли, що Ви на то скажете?» Ось така буває комунікація. Наприклад, коли до нас приїжджав представник закордонних справ Спілки Української Молоді Андрій Несмачний, ми організували зустріч із батьками. І коли Андрій показував, за якими традиціями живе так звана «стара діаспора», і як вони намагаються пропагувати роботу національно-патріотичних таборів, наші батьки цим зацікавились.

UAportal: Можливо, і діти у «Кроці» вже мають якийсь таборовий досвід?

Марія: Минулого року ми возили наших дітей на Міжнародний табір миру в Україні, куди приїхала делегація з Чехії – ми – а також з Греції, Молдови і 15 дітей з Волновахи. Це досвід, який багато чого дав зрозуміти. Діти зі Сходу України, хоча й доволі патріотично підковані діти, на четвертий день скриплячи зубами почали переходити на українську мову у розмовах з нашими дітками. Молдова розмовляла тільки російською – вони не знають українську, їм там надзвичайно важко було. А Греція та Чехія не розмовляє взагалі російською. То діти з Волновахи були змушені перейти і потім казали: «Боже, як важко просто у буденному спілкуванні говорити українською!» Так, вони співають вільно пісні, вони розказують вірші українською, але у буденному спілкуванні їм дуже важко було. Ситуація була трошки напруженою, але одного вечора ми сіли, поговорили, і я кажу: «Знаєте, наші діти вас просто не розуміють… Ви як говорите російською, і тим паче якщо ви говорите швидко, то більшість з них вас просто не зрозуміють». І якщо, дай Бог, знову ж цей табір миру буде, то я з радістю би знову поїхала. Надзвичайно важливою складовою цього табору є робота із дітьми зі східної України, які у буденному житті практично без виключення російськомовні. Цей табір і зустрічі з дітьми із діаспори їх починають стимулювати переходити на українську мову. Українці українців російською розуміють прекрасно. А коли вже приїдуть діти-діаспоряни, то виникають ситуації – тому що тебе російськомовного просто не розуміють.

UAportal: А тут у вас є діти з російськомовних родин?

Марія: Є. В нас є дівчинка-грузинка – вона з російськомовної родини. І ще, мені здається, один хлопчик.

UAportal: І як, їм комфортно?

Марія: Тільки так! Вони щось питають вчителів на уроках тільки так! Це молодші, маленькі діти. І вони вже щось ламаною українською починають говорити. Але діти прекрасні! От дівчинка інколи так питається: «А що це… означает?» [Посміхається] Але дитина настільки старанна! І вона просто в захваті від цього. Вона приходить, каже: «Мені тут дуже цікаво». У неї, як кажуть, ось це зерно України вже посіяно у тому серденьку.

UAportal: Хто у вас займається з дітками?

Марія: Вчителі. Кваліфіковані вчителі з України – деякі з них мають звання Народний вчитель України. Наприклад, наша Галина Василівна – у неї педагогічний досвід в Україні, якщо я не помиляюсь, становить 17 років, вона вчитель області, вчитель-виховник, і так далі. Друга наша вчителька молода, у неї є українська педагогічна освіта, але працювала і працює вона здебільшого тут – вчителем-початківцем із англійської мови. Наші художники обидва академічні художники. У нас також є вчителька танців, молоденька дівчинка-хореограф, яка в Україні закінчила танцювальну школу, а тут зараз є студенткою. Вона займається з нашими дітками, допомагає. Отже, маємо і танцювальні виступи на наших святах. У нас є і вчителька англійської мови, котра проводить щосуботи півторагодинні лекції для батьків (і не тільки).

UAportal: Ходять батьки?

Марія: Батьки… так – сьогодні є, завтра немає. [Посміхається] Але у будь-якому випадку, цей курс читається, його веде Тетянка, яка навчалась тут у Нью-Йоркському університеті. 

UAportal: Наскільки добре Вам вдається налагодити роботу з батьками? Батьки активну взагалі беруть участь у житті «Кроку»?

Марія: У нас робота з батьками налагоджена дуже добре. Ми із ними бачимось на зборах досить рідко, але маємо у Viber власну групу, куди надсилається усе: звіт за день чи за гуртки – що сьогодні було зроблено та як воно було зроблено, що група має на домашнє завдання. Крім того, ми туди надсилаємо масу фотографій, які доступні таким чином лише «своїм», які ми не виставляємо на сторінці у Facebook. Це фото, наприклад, із виставок, зі свят, з уроків: як дітки там букви складають, що пишуть, що читають по складах. У цій групі зручно вирішувати і організаційні моменти – тож на практиці так речі як «Я не чув, я не знаю» знімаються взагалі. Вони просто не виникають.

UAportal: Наскільки у вас суворо із відвідуваністю?

Марія: А ми не можемо бути строгими із відвідуваністю. Це є, як кажуть, на добрій волі батьків. Вони знають: дитина прийшла – дитина навчилась. Знову ж таки, діти ідуть за програмою. Тобто, якщо дитина пропустила, то батьки допрацьовують із нею самостійно. На щастя, ми маємо дуже хороших батьків, відповідальних батьків.

UAportal: Скажіть, а Ви особисто давно в освітній сфері?

Марія: Я, можна сказати, із першого класу – і не виходила. [Сміється] Завжди займаюсь освітою – тобто після аспірантури, яку я закінчила ще в Україні, почала викладати. А потім переїхала до Чехії і так… до сьогоднішнього дня.

UAportal: Крім центру «Крок» Ви наразі працюєте іще над чимось?

Марія: Так. Нещодавно Україна підтримала проект, який називається «Україна до чеських шкіл» – фінансово його підтримало Міністерство закордонних справ. Ми започаткували проект і вже частину його реалізували в листопаді-грудні минулого року. Для цього уроку нам у чеських школах давали різні класи, від 5 по 9, на звичайний 45-хвилинний урок – і ми (я та двоє помічників) розповідали дітям про Україну та українські традиції. Ми також діткам давали солодкий український батончик із мапою України та дарували блокнотики. І таким чином ось [посміхається] ми ходили по школах. Наразі ми працюємо над створенням, власне, уже «дошліфовуємо», власне відео про Україну. Цей відео-ролик буде зорієнтований саме на чеське суспільство, на чеських дітей. Ми у ньому хочемо розпочати тим, де Україна знаходиться. Коли ми нещодавно робили презентацію в рамках цього проекту у чеських школах, і коли ми дітям казали, що Україна знаходиться у центрі Європи, одразу ж виникало питання: «Що? Звідки така інформація?» Ми кажемо: «Україна знаходиться в центрі Європи». І якщо ми це кажемо учням 7, 8, 9 класів, то чуємо: «Ні». А я кажу: «А чому ні?» І тоді починається дискусія: де є географічний центр, де є політичний центр Європи, і так далі. У власному ролику ми хочемо відобразити саме положення України – географічне й політичне, далі буквально коротесенько представити історію розвитку України – від найдавніших часів через Трипілля і грецькі міста-держави, київську Русь і до сьогодення. Далі хочемо використати відео від Міністерства закордонних справ про сучасну Україну. Розкажемо і про знамениті досягнення українців.

UAportal: Чи зацікавились чеські діти презентаціями?

Марія: Зацікавились. Дуже багато дітей нас розпитували: «Чому? Як? Звідки?»

 

Культурно-освітній центр «Крок» нам видався місцем атмосферним і привітним, у якому намагаються виховати любов до українського – здорову любов, підковану знаннями. Коли ми закінчували інтерв’ю, до кабінету зазирнув батько, і запитав: «А ви правда тут тільки до третьої години? Бо мій син іще не хоче, аби я його забирав…»

На цьому і поставимо сьогодні крапку.

 

 

Центр «Крок» знаходиться за адресою: Argentinská 286 / 38, Praha 7
Контактні телефони: +420 773 333 643, +420 775 056 131
E-mail: uakrokcz@gmail.com
Веб-сторінка: http://www.uakrok.cz/
Facebook: https://www.facebook.com/uakrokcz/

 

 


Теги: #освіта  #школа  #Освіта в Чехії 

Схожі Статті

  • Автор Oleksa K.
    Поради для вивчення чеської без репетиторів
    Якщо ви відкрили цю статтю, скоріш за все ви чудово усвідомлюєте, навіщо вам чеська мова і зайвий раз до її вивчення вас мотувати не потрібно. Проте, перелік порад, які допоможуть вам вивчати її самостійно ми почнемо з огляду переваг, чому ви маєте усі шанси, аби її добре розуміти і нею користуватись.     Отож переваги: Чеська є легшою за німецьку та англійську, адже це слов'янська мова і сама філософія, якщо можна так сказати, словотворення і граматики буде вам значно зрозумілішою. Чехія та Україна культурно близькі, ви знайдете чимало фільмів, книг, перекладених на вашу рідну, що неодмінно стане вам у нагоді. В процесі навчання ви будете здивовані, дізнавшись скільки спільних слів чеська має з українською. Варто зауважити, що більшість фахівців, перед початком вивчення рекомендують визначитись з метою. Адже якщо ваша ціль вивчити її для себе - вам вистачить безкоштовних інтернет курсів. Але, якщо ви хочете жити у Чехії, працювати чи навчатись, то за ціль потрібно ставити підготовку до іспиту, який обов'язково складається, щоб отримати дозвіл на постійне проживання. Про це ми більш детально розкажемо у іншому матеріалі. Що вам знадобиться: Окрім часу, натхнення та бажання без яких нажаль тут нікуди, вам знадобитьтся чеський словник. Якщо ж ви маєте смартфон, або планшет - то можете встановити перекладач на нього. На системі Андроїд є безліч програм за допомогою яких ви зможете отримувати переклад за допомогою простого натискання на слові.Про це ми також детальніше розкажемо у іншому огляді. Якщо ж ви використовуєте комп'ютер, то найзручніше буде користуватись перекладачем Гугл. А що ви скажете про підручники? Посібник, який рекомендують найчастіше - це книга Людмили Даниленко "Чеська Мова". Цей підручник містить усю необхідну теорію та практику, адже він був написаний спеціально для вищих учбових закладів, хоча через це він набуває певної сухості та академічності. Якщо ви зможете подолати себе і матимите силу волі, щоб постійно працювати - це чудовий і потужний варіант. Також ви можете скористатись підручником: "Чеська мова для українців" Ї.Гасіл, Н.Лобур, О.Паламарчук. А чи є якісь інші варіанти? Більшість спеціалістів зазначають, що більш ефективним і сучасним способом сьогодні можуть бути самовчителі. Вони містять базову граматику і словниковий запас. В більшості курс складається з 20-30 різних уроків де після кожного містяться корисні завдання та відповіді для самоперевірки. В більшості самовчителів є аудіо уроки, які допоможуть поставити наголос та замінять аудіювання. Кількість самовчителів сьогодні дуже велика різні спеціалісти рекомендують різні книги під свій смак, тому ми радимо підшукати самовчитель під себе, якщо такий варіант вас звісно зацікавив. А як з курсами в Інтернеті?В мережі збільшується кількість курсів, присвячених самостійному вивченню чеської. Цікавими є уроки на youtube на цьому каналі, ви дізнаєтесь чимало нового. Ознайомитись з базою вам точно допоможе наш український ресурс Лінгвопортал, автором якого є досвідчений вітчизняний викладач чеської. Ресурс містить детальні пояснення та огляд основ. Кожен урок має текстову транскрипцію та записи у мережі ютуб. Але цей ресурс водночас також є трохи сухим. Дуже корисним також є ресурс czech-in-prague.cz, який допоможе не лише новачкам, а і тим, хто вже давно вивчає чеську. Головне - практика Якими б хорошими не були ваші підручники та самовчителі, без практики ви не зможете нікуди просунутись. Тому: Складіть для себе список усіх інтернет чеських радіостанцій та слухайте живу мову, якщо не маєте можливості спілкуватись з чехами в живу. Наприклад ви можете скористатись цим посиланням. Знаходьте підкасти.  Відшукайте клуб мовного обміну на їх сайті чи в соц.мережах. Пошукайте онлайн-співрозмовника у skype, facebook, або спеціалізованих соціальних мережах. Можливо окрім практики вам вдасться знайти гарного друга, або навіть другу половинку? Філософія мови Мову не можливо зрозуміти, якщо ви не розумієте культури і менталітету народу. Для цього дивіться фільми. У мережі ви відшукаєте цілу купу ресурсів з чеьскими фільмами мовою оригіналу. Також у youtube ви можете знаходити відео з вистав, перфоменсів, акцій - де можна буде бути ближче до чеської культури. У цьому вам також допоможе підписка на сайт Чеського центру культури. А також, не забувайте про книги класиків Ярослава Гашека, Богуміла Грабала, Мілана Кундеру та інших. І остання порада, для відчайдушних Можливо ваша доля це людина з Чеської Республіки? Почавши стосунки з носієм мови і культури ви дуже швидко асимілюєтесь та зможете вільно говорити мовою людини, яку ви любите.  p.s. Навіщо відкладати час? Починайте вчитись зараз     
    Лип 23, 2017 0
  • Автор Marharyta Golobrodska
    "Нашим завданням є дати дітям тут часточку України" - українська суботня школа у Празі
    Суботня українська школа "Ерудит" існує у Празі від 2007 року за підтримки Української греко-католицької церкви та Всеукраїнського об’єднання «Свобода» – саме вони свого часу надали школі перше фінансування для закупівлі підручників. Того ж 2007 року за наказом Міністерства освіти України було засновано Міжнародну українську школу – орган, що надає українським освітнім організаціям за кордоном право видавати офіційні документи: свідоцтво про базову середню освіту за 9 клас та атестат про повну загальну середню освіту і табель за 1 - 10 класи. UAportal говорив із директоркою школи Наталією Фаркаш - про реалії та особливості навчання за кордоном, мотивацію вчителів, труднощі та успіхи дітей. UA: За якою програмою ви працюєте? Наталія: Ми працюємо за програмою Міністерства освіти України. Програма одна – як для дітей, котрі в Україні навчаються стаціонарно, так і для наших – котрі навчаються тільки у суботу. UA.: Але ж ви маєте вп’ятеро менше часу. Як вдається встигати? Н.: Це, звичайно, правильне запитання… Як можливо за один день вивчити той чи інший предмет? Скажімо, вчителі наші – віртуози, що намагаються це зробити. Якщо, наприклад, на вивчення іменника української мови у 5-6 класі маємо 17 годин, ми його вивчаємо приблизно за 5. Тому я "воду" опускаю, а основні теми опрацьовую. На подання теми субот достатньо. А ось закріплювати матеріал та виконувати вправи діти вже мають вдома. Питання у тому, хто робить, а хто не робить – це залежить від батьків, від кожної дитини особисто. Діти, буває, питають: «Як нам встигнути?». Буває так, що наприкінці навчального року діти і додому приходять, і ми разом  допрацьовуємо. Буває й таке, що ми працюємо паралельно із чеською школою. Я навіть на уроках української кажу: «Діти, якщо ви мені відмінки напишете в «чештінє», я вам зараз покажу, як в «українштінє», і ми то все зведемо». Діти, буває, плутають. Наприклад, якщо плутають буквочку із чеською, я це не зараховую за помилку. Я завжди зараховую тільки граматичну або орфографічну помилку. Батьки часто переживають: «Ой, дитина плутає…» Нічого страшного! Дитина сьогодні плутає, а завтра вона буде добре знати. UA: Які матеріали ви використовуєте? Н.: Підручники з України, звісно, маємо. Також інтернет – практично вся старша школа працює з онлайн-підручниками. Вчитель на «інтерактивці» включає онлайн-підручник, подає матеріал у вигляді лекцій та може запропонувати додатково документальну хроніку чи вже підготовлені приклади до тієї чи іншої теми. Нашим учителям-предметникам, наприклад, підручники на уроках аж так не потрібні……Діти весь матеріал записують, а вже вдома виконують домашні завдання, вже вдома їм потрібен підручник. UA: А бібліотека у школі є? Н.: Бібліотека – це дуже тяжка історія. У нас є в основному тільки шкільні підручники. Щось є особисто у мене вдома, щось є в особистих бібліотеках усіх вчителів. Та на жаль, ми не маємо постійного приміщення, маємо тільки договір [із чеською школою – ред.] на навчальний рік. Тож доводиться кожного року домовлятися та продовжувати договір. У мене є зараз на складі 400 підручників, які потрібно утилізувати – це підручники для початкової та старшої школи за старою програмою. Для користування вони нам не потрібні... UA: У яких іще країнах є великі суботні українські школи? Н.: Італія, Португалія, Австрія, Греція – їх багато. У Португалії, наприклад, є велика кількість шкіл. Хоча у них є свої проблеми із нострифікацією…. Ми, наприклад, у Чехії  можемо пройти процес  нострифікації - тобто Міністерство освіти Чехії додатково назначає екзамени з тих чи інших дисциплін. Якщо дитина має рівень знань – то звичйно, здає успішно всі екзамени. Тому наше завдання боротися за високий рівень знань. Полиця з українськими казками у центральному відділі міської бібліотеки у Празі. UA: А чи є у вас такі дітки, що не ходять до чеської школи, а лише до суботньої української? Н.: Ні, до чеської ходять всі. Виключення – це практично одиниці. Це ті дітки, котрі, наприклад, посеред  навчального року приїхали та ще не адаптувались до чеської мови. Я і наполягаю, що діти мають відвідувати навчальні заклади. Це дуже погано, коли дитина серед тижня сидить вдома ... Тому я батькам наголошую, коли вони приїжджають, що дітки повинні відвідувати чеську школу та, звичайно, відвідувати українську школу, якщо вони бажають отримати український документ про освіту. UA: Що отримають діти по закінченню української суботньої школи? Н.: Школа у нас із 1 по 11 клас – після випускного одинадцятого класу діти отримають свідоцтво про середню освіту за 9 клас та атестат про повну загальну середню освіту і табель за 1-10 класи. Відверто кажучи, українська освіта трохи не дотягує до рівня європейської. Є розбіжності у багатьох предметах та темах - у чомусь наша освіта випереджає, у чомусь відстає. Тому діткам доводиться допрацьовувати багато матеріалу. Я також працюю в чеській школі і бачу дуже велику різницю між українською та чеською школами. Є і щось хороше у нас, що варто було б запозичити чехам… Утім, це все ж переважно недоліки. Але ми намагаємось процес якось налагоджувати – все-таки, є діти, яким потрібне це навчання, є діти, яким потрібний цей документ. UA: Із атестатом із вашої школи можна, наприклад, їхати до України, здавати ЗНО та вступати до університету? Н.: Так, звичайно, наш атестат рівносильний атестату, отриманому на Україні – адже його видає Міністерство освіти. Діти ведені не у нас, у Празі, а саме у Міжнародній школі в Києві. Комісія з Міжнародної школи приїжджає до нас у кінці навчального року та проводить ДПА та річне оцінювання всіх дітей. Вся документація ведеться в МУШ. UA: Чи часто випускники вашої школи їздять вступати до українських університетів? Н.: Бувають такі, що їдуть, що повертаються. Бувало й таке, що дітки вчилися у двох навчальних закладах. У Львівському національному університеті імені Івана Франка, наприклад, вчилася дівчинка. Але таких діток меншість – їх може бути двоє, троє, максимум четверо. Практично всі діти залишаються тут і намагаються продовжити навчання в Чехії. Я з одного боку вважаю, що у якійсь мірі це покоління вже є для України втраченим. На жаль, як би ми не крутили, складна економічна ситуація сприяє цьому. Нашим завданням є дати їм тут часточку України. UA: А чому Ви називаєте це покоління втраченим? Н.: Тому що ці діти уже практично себе бачать тут, тут навчаються, тут працюють їхні батьки. Я їм завжди кажу: «Учіться, учіться правильно писати – адже ви ніколи не знаєте, що на вас у житті чекає. Ви можете через 10 років повернутись в Україну молодими спеціалістами зі знанням чеської, української мови та працювати в успішних фірмах. Життя іде вперед, і ми ніколи не знаємо, коли і де зупинимось. Тому ми не можемо так категорично заперечувати, що «нам не потрібна українська мова». Мене завжди вражають батьки, котрі говорять, що «нам не потрібно вивчати мову». Ніхто не може знати – що нам буде потрібно, а що ні, як життя складеться у майбутньому. UA: Якщо дитина одночасно ходить і до чеської школи, і до української, то вона все-одно мусить нострифікувати український атестат для чеського університету? Н.: Якщо дитина хоче використати свій атестат [у Чехії – ред.], то так, обов’язково. Так само і коли дитина приїжджає з України до Чехії. Це вимога Міністерства освіти Чехії. Утім, якщо у дитини є і чеський документ, то це враховують – в залежності від того, скільки років дитина провчилась у чеській школі. Чеські діти на два роки довше навчаються, і Міністерство освіти Чехії вважає, що нашим дітям бракує цих двох років. UA: А Ви як вважаєте? Н.: Вважаю, що так, бракує. Діти ще незрілі в одинадцятому класі, вони не знають, чого вони хочуть, часто це вирішують батьки. Ще не мають достатньої самостійності. От чеські діти –  самостійніші, уже можуть самі за себе вирішити. Вони їдуть у світ, вступають в університети і навчаються. Ось я заходжу в наш 11 клас – вони наче дорослі… але вони все ж іще діти. Ці два роки, про які постійно говориться в Україні… Як би із цим не воювали, вони потрібні, аби діти ще трошки дозріли і стали самостійними. У нас чомусь поспішають навчатися. UA: А чого іще не вистачає нашій освіті? Які бачите недоліки в українській сфері освіти? Н.: Їх дуже багато. Перше, що надзвичайно важливе для української освіти – це повернення статусу і поваги до вчителя і до професії. Це дуже важливо, тому що вчитель формує ціле суспільство. Тому і суспільство у нас хворе – тому що таке ставлення до вчителів. Тут школи закриті – батьки привели дітей, і діти цілий день навчаються. А ось у нас батьки пробують приходити і пробують при дітях повчати вчителя і пояснювати, як той має працювати – що неприпустимо. У Чехії неможливо, щоб батько собі міг у будь-який момент зайти до класу і почати щось вирішувати. Батьки, які приїжджають із України, часто просто не розуміють, чому двері школи закриті. Доводиться пояснювати – ось такі умови у Чеській Республіці. Все. Це треба толерувати і цього треба дотримуватись. І ще одна дуже велика відмінність – у питанні самостійності. Чехів із першого класу навчають самостійності. У нас все  роблять батьки! Від першого класу  батьки сидять із дітками та виконують домашні завдання  – це я бачу навіть по тестах, які нам надсилають. Ми суботня школа, тому діти мають допрацьовувати вдома. Але так само працюють і в Україні – перевантаженість програми практично лягає на плечі батьків. У чеській школі дитина вчиться працювати самостійно – це є величезна відмінність. Такі дрібниці формують суспільство, коли вони збираються докупочки. UA: А якщо порівняти українську програму із чеською? Н.: У програмах є розбіжності. Українська програма перевантажена – це основне. Настільки, що дітям попросту забивають голови, і вони абсолютно нічого з того… не отримують. Програму варто розгрузити. У чехів простіше – у них простіша програма. Особливо це помітно у точних науках, у переліках тем. Міністерством освіти Чехії встановлено, наприклад, що конкретні теми з математики потрібні певним чином для того, аби вступити у внз. А у нас такого чіткого переліку немає. Україна, на мою думку, має просто провести паралель переліку всіх тем з кожної дисципліни європейської освіти – аби не перевантажувати дітей додатковими матеріалами. UA: Чого ж забагато, як Ви вважаєте? Н.: У нашій українській освіті треба багато тем шкільної програми залишити на виші, тому що діти там потім багато повторюють. От, наприклад, наш учитель із фізики – студент. І те, що діти у школі зараз пишуть в 10 і в 11 класі, студенти вивчають на 2му курсі університету. Ті самі тести, ті самі теми. Дітям непросто, тому що це вже достатньо складний ревінь. Проблема зокрема у точних науках, хоча і гуманітарні треба розгрузити. Наші читають дуже багато творів – які є завеликим навантаженням для дітей у школі, складні, діти їх просто не розуміють. Чехи ці твори читають пізніше. Наприклад, «Майстер і Маргарита» Булгакова – це складний  твір для дітей в 11 класі. Особисто я Булгакова читала вже у досить дорослому віці. Люди перечитують Булгакова – це достатньо складний для розуміння автор. Тобто, такі твори у програмі варто трошечки переглянути. UA: Як взагалі читають діти у школі? Люблять читати? Н.: Із зарубіжною літературою простіше, тому що багато творів перетинаються із чеською програмою у старших класах – наприклад, «Анна Кареніна», чи «Гобсек». А ось з українською літературою важче – діти не хочуть читати. З України приїжджають – і не хочуть читати. Для того, щоб провести урок, потрібно знаходити якісь цікаві моменти, щоб їм розказати. От візьмімо, наприклад, Шевченка. Скажеш дітям – і вони одразу: «Ну Шевченко… ми у школі вже чули від першого класу». А візьмемо, наприклад, тему «Шевченко і жінки» - о! це вже цікаво. Намагаємось зацікавити дітей, щоб цей автор залишився в пам’яті. Для мене основне, щоб діти відрізняли поезію Шевченка від поезії Франка, щоб знали, хто такий Григорій Сковорода. А із творами складніше. Скільки я билася, що «не прочитавши «Кайдашеву сім’ю», не будете знати ментальність українського народу», що це важливо! У нас немає часу читати твори вголос. Наприклад, на Франка чи на Шевченка я залишаю більше часу, все ж таки це основні автори. А ось на «Празьку школу» в 11 класі – всього одна година. А хотілось би більше розповізти, показати, все ж таки Прага була основним осередком української еміграції в 20 роках минулого століття. UA: Які ж переваги є в українській освіті? Адже не може усе бути настільки… Н.: Драматично? Ні, ні. Перевага у тому, що наші діти талановиті. Наші діти ходять щодня до чеської школи, потім приходять в суботу до нас. У більшості своїй українці такі – намагаються тягнути усе, впоратись і у чеській школі, і у нас. Мені один хлопчик так казав: «Ви мені маєте ставити оцінку за те, що я в суботу встаю і приходжу до вас. Бо я цілий тиждень ходжу до чеської школи». Певною мірою він має рацію…. (посміхається) UA: А ви можете адаптувати якось програму, чи зобов’язані іти за Міністерством освіти? Н.: Поки ми отримуємо атестат з української освіти, ми зобов’язані іти за Міністерством освіти. На жаль, ми не можемо нічого змінювати. UA: Де ви займаєтесь? Чи допомагає вам у пошуку шкільних приміщень Міжнародна школа? Н.: Міжнародна школа знаходиться в Києві та з пошуком приміщення нам допомогти не може. Ми є громадською організацією, яка власними силами усе це організовує. Це, скажімо, волонтерство наших вчителів. Я витрачаю свій особистий час влітку на те, щоб знайти приміщення і домовитись. UA: Батьки платять за школу?   Н.: Школа платна, коштує це тисячу крон на місяць. Головним чином тому, що ми повинні заплатити за оренду. Приміщення ми повинні мати у стінах школи, ми не можемо займатись у офісних приміщеннях – адже кожному вчителю потрібна дошка, кожному вчителю потрібна інтерактивна дошка. І парти. Дітям все-одно ближча по духу саме школа, коли вони знаходяться у стінах школи. В офісному приміщенні немає духу навчання, який повинен бути. Тобто, школа, приміщення, дошка – усе це важливо, усе повинно бути. Інакше не виходить навчальний процес, не отримати результат. UA: Скільки дітей приблизно ходить до школи? Н.: Їх кількість коливається, зазвичай це близько 60-70 дітей. Усі класи у нас окремі – від 1 до 11 – але працюємо комплектом, тобто в одному класі сидять 1 і 3, 2 і 4, 5 і 6 класи, тощо. Тільки випускні класи сидять окремо, від дев’ятого по одинадцятий. Утім, це залежить від кількості дітей… Зазвичай, випускні класи найбільші – це ті, кому потрібен атестат. UA: А хотілось би вам мати більше учнів? Чи наразі це саме той формат? Н.: Якщо буде більше діток, то будемо розширювати і штат, адже це велика кількість роботи. До того ж, це і більша відповідальність, адже кожна дитина індивідуальна. Почнемо з того, що тут кожна родина індивідуальна. Дітей забирають із українського суспільства сюди, діти не завжди адаптуються у чеських школах. Часто це просто маса проблем, які виливаються тут і стають нашими внутрішніми проблемами. Тому що тут діти можуть сказати, що вони думають. От ми зараз запросили психолога, який працює зі старшими дітьми. Діти часто бувають замкнуті у чеських школах, вони себе не реалізовують. А тут намагаються себе реалізувати – з різних боків, і з негативних також. Цю ситуацію треба також контролювати. UA: Чи проводите Ви із дітками культурно-розважальні заходи? Н.: Проводимо, але знову ж, маємо лише одну суботу – у неділю мені дітей уже не зібрати. Я вірю, що їм важко, що у них один вихідний, коли вони хочуть поспати, хочуть побути вдома. Та ми все ж проводимо акції. Наприклад, у суботу напередодні Дня Злуки у нас був Посол України в ЧР. Різдвяні свята ми також відмічали гучно – практично всі були зняті з уроків. (сміється) UA: Що плануєте відсвяткувати наступним? Н.: Зараз ми, наприклад, думаємо, що організувати на Шевченківські дні. Діти твори слабенько вивчають, читають з листочка – тож іще думаємо, яким чином це зробити. Хотілося б, аби хлопчики з 5-6 класу нам заспівали «Тополю». Може, вікторину зробимо – вікторина іде краще, із більшою зацікавленістю. Пробували ми і документальний фільм включати – студія «1+1» презентувала «Таємниці генія Шевченка» дуже цікавий фільм, варто подивитись. Можливо, щось зробимо у стилі відкритого уроку. Утім, це класичний урок, який проводиться постійно, тож не знаю. Маленькі дітки у молодшій школі щось співають, цитують напам’ять. Конкурс малюнків можемо зробити у молодшій школі – старшій це вже нецікаво. Хотілося б щось робити таке, щоб діти були зацікавлені, щоб певним чином прожили себе у цьому. Не просто класичний «Заповіт» біля дошки. (посміхається) Хотілося б їм дати щось таке, аби вони зрозуміли цього автора, аби цей автор їм став близьким – ось так би мені хотілось це бачити…. UA: А на свої шкільні гуртки ви маєте час? Н.: Так, ми маємо гуртки у початковій школі – є дітки, що займаються музикою, англійською та чеською після суботніх зайнять. А от у старшій школі – без шансів, тому що у них уроки до четвертої, а то і до п’ятої. Це якщо я учнів старших класів зніму з уроків та відправлю на музику, аби вони навчилися співати – таке може статись. Але це означає, що я у якогось вчителя маю забрати урок. Тому, розумієте, ось такі нюанси. UA: Коли, у якому класі дитина може прийти до української суботньої школи? Н.: Щоб зарахувати дитину до певного класу, мені потрібні українські класи, документи з України. Наприклад, якщо дитина приходить до 5 класу, то мені потрібні документи про закінчення четвертого класу. Якщо дитина не має жодного класу закінченого в Україні, то, на жаль, вона має розпочти з першого класу. Утім, бувають і такі ситуації, що дитина за віком має бути у четвертому або п’ятому класі, і хоче навчатись, але не має жодного закінченого українського класу – тільки пише українською, якось розмовляє. Та я ж не посаджу дитину у віці п’ятикласника до першачків – це смішно. У такому випадку батьки можуть написати заяву, ми відправимо її до Міжнародної школи, і дитина зможе написати екзамен за 4 клас. Без ДПА за 4 клас до старшої школи не потрапиш. Кожен випадок особливий.  Крім того, діти ходять сюди ще йзаради спілкування – так само як і ми, дорослі. Діти приходять до школи, аби висловити свої емоції, порадитись і так далі. Як старші, так і менші – тут немає різниці. UA: Дітки, які приходять до школи – наскільки вони себе усвідомлюють як українці? Чи говорять про себе, як про українців? Н.: Старші всі про себе так говорять. А ті найменші, що були народжені тут – залежно від родини, від середовища, у якому вони живуть. З найменшими трошки інша історія, адже їм не так близька українська освіта взагалі - зазвичай вони тільки навчаться читати й писати і закінчують початковою школою. Усі наші старшокласники навчались в Україні – у старших класах немає дітей, які навчались би в нашій суботній школі з першого класу. Це всі діти, привезені з України. Якщо української школи було мінімум 2-3 роки, або як кажуть наші вчителі «хоча б один рік української школи» – то ми вже можемо працювати, уже накладемо на ті знання усе, що потрібно. А меншеньким важко – вони вже здебільшого походять із двомовних родин. Вони зазвичай навчаться читати, писати, чомусь у мовному жанрі – і на цьому кінець. Ці дітки у нас часто навчаються на українознавчих предметах – це українська мова та історія України. А вже якщо потрібен документ – то потрібно працювати.  UA: Тобто, є можливість обирати? Н.: Так, можливість вибору є, батьки можуть обирати. Є багато таких, що у початковій школі відмовляються від тестування, наприклад, а погоджуються тільки на українську мову та історію. UA: Як бути із мовним питанням у випадку українських дітей, котрі живуть за кордоном? Н.: Діток у початковій школі, котрі народжені у змішаних шлюбах, дуже важко чогось навчити – коли вдома розмовляють іншою мовою. Та у нашому випадку, все-таки, українська і чеська – це близькі, слов’янські мови – діти скажуть слово чеською, слово українською, але все-таки якось даємо все докупи. У мене дитина народжена тут, ходить до чеського садочка, вдома ми розмовляємо виключно українською мовою, ще й англійську трохи повторюємо. Тобто, я розумію, що у неї в голові трошки гуляш. Наприклад, може казати і «блу», і «модрий», і «синій». Але я вважаю, що це їй не зашкодить – рано чи пізно вона собі це по поличках розкладе. Просто так є. Вона живе у цьому суспільстві, і має володіти цією мовою. Але батьки – українці, ми розмовляємо українською мовою, то вона повинна володіти й цією мовою. Я думаю, що колись моя дитина мені буде вдячна за те, що мала можливість вивчати кілька мов. Ми свого часу такої можливості практично не мали. Я і сама здавала екзамени і нострифікацію, тож я знаю, що це таке – це колосальний об’єм роботи, як і вивчення чеської мови в цілому. Вивчити чеську мову непросто – але реально! Все ж це слов’янська мова, одна із мов, які найлегше «лягають» на українську мову. Так само і для діток, що виростають у чеськомовному середовищі та вчать українську мову. UA: Як Ви підбираєте вчителів? Н.: Правда у тому, що тут спеціалістів із вищою освітою - достатньо. Але одиниці з них будуть працювати. Одиниці із них здатні працювати. Ті, що вчилися десять років тому, вже все забули. Ми, наприклад, довгий час шукали фізика, бо наш фізик пішов у декретну відпустку. У Празі можна знайти вчителя фізики – мені телефонувало багато спеціалістів. Але це люди, які вже відійшли від роботи. Я одному фізику давала тести – і він каже «Вибач, але я вже забув. А сидіти згадувати – я на це не маю ані часу, ані бажання». Тобто, тут потрібна людина, яка реально може щось робити. Те саме і з математикою – треба просто сідати й рішати приклади. І ще й орієнтуватися у чеській математиці, тому що діти приходять і запитують чеською мовою. Тести за програмою складні, потрібно сідати і виконувати їх. Я даю тести для кожного вчителя. Якщо вчитель здатен виконати ці тести – то він може працювати. Якщо він уже забув, то… До того ж, це субота. От ми зараз шукаємо вчителя музики – але вчителя музики для школи, не просто музиканта. Такого, що за одну суботу міг би із цих діток щось зліпити, знайти таланти. Щоб реально взяв інструмент, грав і співав із ними, щоб знав українські традиції, пісні, орієнтувався – ось такого ми шукаємо. Робота вчителя – це клопітка робота, що забирає дуже багато часу, у тому числі й особистого. Взагалі, робота у школі – це постійне, нон-стоп вирішення якихось питань. Від ранку до вечора на телефоні, постійно вирішуючи якісь проблеми. UA: Яка зарплатня вчителя у вашій школі? Н.: Ми платимо 150 крон на годину – класика, як і усім вчителям. У чеській школі так само – я отримую 150-200 крон. Та все одно, наші вчителі мають дві, три, чотири години у суботу – тобто, це мінімальний заробіток. Але при цьому вони мають бути присутні щосуботи. UA: Які плани у школи? Н.: Ми не хочемо полишати цю справу. Все залежить від кількості дітей, від того, скільки залишиться ентузіазму. Взагалі, ми тут усі існуємо як громадська організація – аби існувала школа денна, або школа кожного дня – для цього потрібні ліцензії. Ліцензії – це є фінансування. А фінансування – це Міністерство освіти. Якщо ліцензія від чеського міністерства, то чеське міністерство має надавати кошти, на що ж вони, звичайно, коштів не мають – тим паче для України.  Ми якимось чином хоч так існуємо і даємо цим діткам можливість, право вибору. А вони вже можуть собі обрати, де вони будуть краще почуватись – чи в Україні, чи тут. Утім, школа – це не лише пані директорка, а й цілий колектив – така-собі «родина за інтересом». Є у ній діти, є вчителі-батьки, а є і старші брати й сестри, котрі допомагають батькам. Асистентка вчителя у 2 і 4 класах Наталя каже, що вона у школі для того, аби бути старшим товаришем для дітей: «Вони можуть мене не послухати. Але дуже люблять давати мені п’ять або такі приколи». Головний авторитет у класі – це пані вчителька. Діти, за її словами, сприймають суботню українську школу як нормальну частину тижня – це їх рутина. Хоч діти й зустрічаються лиш раз на тиждень, але дружать, дуже сильно дружать – дивується Наталя і додає: «Це  для них українське середовище однолітків», куди дітей приводять, аби вміли писати і читати українською, і щоб мали якусь культурно-історичну базу знань про Україну. Владислав, учитель фізики у 7 – 11 класах, вважає, що діти ходять до української школи за «ріднішим» спілкуванням, але у старших класах також за тим, аби раніше отримати шкільний атестат. Сам Влад навчається на факультеті машинобудування у Чеському технічному університеті в Празі. Каже, що українська шкільна програма з фізики дуже схожа на програму перших студентських років у Чехії – йому особисто вже засвоєні у школі знання знадобились, коли у виші довелось розуміти й вивчати ті ж самі теми, але тепер іноземною мовою. Наголошує, що поглядів на навантаження в українській програмі є дуже багато, але у будь-якому разі – для наших діток в чеських університетах це як подвійне повторення матеріалу. Суботня українська школа – це своєрідний острів української грамотності у чеському культурному морі. Запропонувати дітям повноцінну українську шкільну програму, запропонувати їм офіційний документ про освіту, маючи обмежені ресурси, зокрема часові – це завдання з непростих. Утім, школа розпочинає друге десятиріччя своєї діяльності та продовжує розвивати своєрідний осередок, у якому маленькі українці з Праги можуть віднайти зв’язок з власним корінням. Шкільна родина за читанням українських казок у міській бібліотеці.    Школа знаходиться за адресою:Praha 3, 130 00, Nám. Jiřího z Poděbrad 7, 8/1685 ZŠ(будівля чеської школи) Контакти: Телефони: +420774497994+420733104054+420734205381 Е-mail адреса:susherudyt@gmail.com Веб-сторінка: http://erudyt.webs.com/  Фото:архів української суботньої школи, 24tv.ua         
    Лют 14, 2018 3
  • Автор Marharyta Golobrodska
    10 лайфхаків для навчання в університеті у Європі
    У Чехії навчається велика кількість іноземних студентів, більшість із них – чеською мовою за державний кошт на денній формі бакалавріату. У минулому навчальному році серед 44 тисяч іноземних студентів було 22 тисячі словаків і майже 3000 – українців. З кожним роком все більше українських абітурієнтів приїжджають за вищою освітою саме до Чехії. Можливо, і Ви вирішили вступати до європейського університету, або плануєте відправити дитину на навчання за кордон? Ми зібрали для вас 10 лайфхаків для навчання в університеті у Європі – 10 порад, як не розгубитись і пережити зміну освітньої парадигми. №1. Приготуйтесь полюбити бібліотеки. Є велика вірогідність, що саме там Ви будете час від часу жити – шукати інформацію, знаходити її та опрацьовувати, писати проекти, робити презентації, знаходити першоджерела, читати їх і порівнювати. За останніми дослідженнями, середньостатистичний читаючий чех (таких близько 84%) прочитує 12 книжок за рік, а читаючий українець (таких 43%) – 7.  Звісно ж, це статистика – до певної міри надійна, із певною похибкою, вона різною мірою стосується різних категорій людей. І все ж, приготуйтесь за один рік, а то й семестр, в університеті прочитати річну норму середньостатистичного українця. А крім того, засвоїти техніки швидкого читання і читання декількома мовами одразу, заповнити багато листів паперу власними конспектами, зареєструватись у декількох (а, можливо, й усіх існуючих) бібліотеках та з власного досвіду знати, котра з них працює цілодобово. №2. Познайомтесь із концептом mindmaps та оберіть найзручнішу для себе. Вам більше не знадобиться просто зубрити з листочків, аби закрити сесію. Натомість, вам доведеться розуміти й аналізувати, зпівставляти й порівнювати. В університетах Європи усі вже давно знайомі із Google та електронними бібліотеками – тому вас не проситимуть зубрити речі, які можна віднайти у мережі за кілька хвилин. А навіть якщо деякі з них і проситимуть знати напам’ять, то лиш для того, аби вже зараз використати їх: а) на конкретному прикладі б) у специфічному контексті в) на підтримку власного аргументу. У вишах Європи звертатимуть увагу, перш за все, на ваші аналітичні здібності. Нікому не цікаво, скільки сторінок зошиту ви заповните конспектами, і ніхто не похвалить вас за ідеальне, але сухе цитування слів учителя. Натомість, високо оцінять здатність чітко висловити й аргументативно відстояти власну думку. Тому радимо подружитись із bulletpoints та mindmaps, різнокольоровими стікерами й таблицями – аби опрацьовувати матеріал максимально ефективно.   №3. Забудьте, як Ви колись знали, що таке «списувати». Пам’ятаєте, як у 10 класі на контрольній з історії ви вдало списали дев’ять дат із десяти? Потіштесь ще раз зі спогадів –  і забудьте! Радимо розучитись списувати вже зараз, аби не довелося засмучуватись потім. Списування у європейських університетах не толерується абсолютно. Впіймають на звичайному тесті – заберуть роботу, на екзамені – поставлять найнижчий бал і виставлять за двері, або й відправлять на дисциплінарну комісію. А ось якщо віднайдуть плагіат у рефераті або самостійному проекті, то можливі усі попередні варіанти, а на додачу – виключення з університету. Крім того, самі європейці не звикли списувати і вважають це принизливим. Люди, звісно, всюди бувають різні, але європейські культури у більшості своїй не передбачають списування, копіювання і крадіжку матеріалу у вищих навчальних закладах. №4. Навчіться жонглювати власним часом. Що Ви знаєте про ефективний тайм-менеджмент? Настав час дізнатись про нього більше, і навіть іще більше. Адже для європейських студентів час – це надзвичайно важливий ресурс. У абсолютній більшості випадків студенти мають можливість самостійно обирати значну частину предметів та конкретних пар, самостійно складати (як мінімум частково) розклад і обирати збалансоване для себе навантаження. Таким чином, Ви зможете піти на стажування, знайти роботу, більше або менше відпочивати. Часто Ви зможете обирати й зручні для Вас дати екзаменів, здавати деякі екзамени раніше чи відкладати їх на наступний семестр. Отже, маємо причину для посмішки: багато можливостей вчитись і проживати життя одночасно – зручно і збалансовано. Причина серйозно замислитись: як вдало спланувати кілька років життя і поєднати тисячу речей так, аби кожна стала на своє місце? №5. Будьте готові опинитись сам-на-сам із університетом. У європейському університеті ніхто не стоятиме над Вами із палицею, підганяючи у написанні реферату чи у підготовці до екзамену. Скоріш за все, у Вас не буде старости групи, аби регулярно нагадувати про дедлайни – а можливо, і групи як такої не буде. Немає у вишах Європи й кураторів, «мамочок курсу» або таких собі «ходячих годинників». А тому будьте готові самостійно пишатись власними досягненнями, але й так само самостійно нести відповідальність за власні промахи. «А ось той-то мені тоді-то не нагадав/не передав копію/не пояснив» - таке у ВНЗ Європи не спрацьовує. Ви маєте завдання і маєте ресурси для його виконання, а усі проміжні між ставленням і досягненням мети пункти – це Ваша відповідальність. З іншого боку, європейські виші дають можливість помилятись і сприймають помилку як нормальну складову навчального процесу. Як правило, після невдалої спроби Ви зможете без особливих труднощів перездати екзамен/переписати роботу/повторити предмет тощо. №6. Якщо всередині Вас спить поліглот – розбудіть його скоріше. Навіть якщо Ви їдете навчатись англійською – постарайтесь вивчити мову країни. Так Ви зможете стати своїм серед чужих – розпитати, де найкращі «тусовки» студентів, де найсмачніші пиво/кава/сніданки й вечері «не для туристів», відвідувати поетичні вечори та підпільні квартирники, слухати дебати місцевих активістів і політиків, та й узагалі – тримати руку, як говорять, на пульсі. «Прокачайте» свої знання сленгу – аби легше знаходити спільну мову та розуміти місцевий гумор, аби бути «в темі». А ось з дурними жартами рідною мовою будьте обережні. Навіть якщо Вам здається, що Ви далеко від дому, це зовсім не означає, що дім далеко від Вас. У світі повно українців, а у Європі (а тим паче у центральноєвропейській Чехії) «наших» ну дуже багацько! Та й деякі чехи – хто краще, а хто гірше – розуміють українську. Тож за невдалий жарт може стати дуже соромно (а може, й боляче). №7. Беріть багато джинсів і, можливо, поменше білих речей. У європейських вишах можна сидіти на підвіконнях. І на столах. І на підлогах. А за теплої пори можна повалятись у парку на газоні. Бувало таке, що викладач проводив пару на пікніку. Бувало, що студенти готувались до екзамену, гріючись на травичці перед університетом, попиваючи пиво із чіпсами. Споживання алкогольних напоїв, звісно ж, не гарантує успішної сесії. А ось що гарантує гармонійну атмосферу у вишах – так це менша зосередженість на меблях і зовнішньому вигляді, але більша – на душах і академічних успіхах. Дружня і довірлива атмосфера – критично важлива в університетах, адже викладачі не готові інвестувати свій час та енергію до студентів, які приходять «відбувати» навчання. №8. Підготуйте резюме. У Європі студенти не відповідають на питання «Ким ти будеш після закінчення університету?», але на питання «Хто ти є?». Молоді люди часто починають замислюватись над майбутньою кар’єрою вже десь на другому курсі. Можливості існують різні: можна ходити на “jobs fairs” – так звані ярмарки вакансій, можна пройти стажування, а можна скласти розклад так, аби залишався час на повноцінну роботу. Головне – мати план, або плани А, Б, В…: стати членом громадської організації, провести якусь конференцію, бути волонтером – на місці чи закордоном, писати наукові статі, читати наукові статті, редагувати наукові статті, проходити курси – навчатись, спілкуватись, практикувати – варіантів море.      №9. Купіть туристичний наплічник. Європа – це Європа. Це зона «уявних» кордонів, простір для спонтанних подорожей і територія інтер-культурного обміну. Скористайтесь відсутністю кордонів у ЄС та своєю студентською візою – подорожуйте! Перельоти й переїзди всередині ЄС часто бувають дешевшими за купейне місто у поїзді «Укрзалізниці». Придбайте міжнародну картку студента (ISIC) і насолоджуйтесь знижками й акціями! Крім того, Ваш університет (на 200%, а то і 300% точно) пропонуватиме своїм студентам різноманітні програми обміну на усіх п’яти континентах земної кулі. Так, виїжджаючи до Європи на навчання, Ви, можливо, зможете «скуштувати» освіту у всьому світі. Як мінімум, поїдьте на Erasmus – найпопулярнішу серед європейських студентів і добре відому й українцям програму. Кожна нова культура і кожне нове суспільство – це як нова призма, через яку можна подивитись на життя. І це я кажу не заради пафосу, а у найбільш прямому значенні. №10. Тримайте очі широко відкритими. Ви думали колись побути Гамлетом? А чеськомовним Гамлетом із українським акцентом, скажімо, на сцені Карлового університету в Празі? А можливо, хотіли б заграти у квідич за команду Даремського університету? Танцювати свінг? А як Вам циркове мистецтво? Веслування? Університети часто пропонують такі «хобі», про які Ви раніше тільки в книжках читали. А можливо, хочете займатись йогою та ще й отримувати за це бали? У вишах можна знайти цікаві й неординарні предмети "не зовсім за спеціальністю" – наприклад, пілатес, каліграфію або театральне мистецтво на факультеті гуманітарних наук. Відкривайте очі – і тоді Ви зможете прожити, протестувати, спробувати десятки різних образів, потішити своїх демонів, віднайти себе у чомусь новому. І цілком можливо, знайти друзів на все життя. А головне – мати можливість по-доброму «подуркувати» в перервах між становленням серйозного, готового до дорослого життя, себе. Ось так. Попереджаємо, що це – десятка суб’єктивних порад, але віримо, що (хоча б трошки) корисних ;-) Відкривайтесь новим горизонтам і тримайте курс!   Для UAPORTAL.CZ Маргарита Голобродська Фото: Маргарита Голобродська, University of York Swing Dance Society
    Лют 18, 2018 0
  • Автор Галина Андрейців
    Навчання в Чехії - важлива інформація
    Вища освіта в Чеській Республіці завдяки своїй високій якості має світову репутацію. Це якість гарантується національною системою регулювання та контролю якості. Акцент на освіті є зрозумілим, оскільки вона завжди відігравала ключову роль у житті чеського народу. Ще в 1348 році в Празі чеським королем Карлом IV був заснований перший університет у Центральній Європі. Навчання та дослідження мають принципове значення для нового розвитку нації в її сучасній історії. Чеська Республіка, невелика країна в серці Європи, добре усвідомлює, що міжнародне співробітництво в галузі науки та інновацій є прерогативою для довгострокового успіху в глобалізованому світі.Навчання в Чеській Республіці, в країні, що є на перехресті культур, добре підходить для розвитку відкритого мислення та зміцнення здібностей кожного студента, щоб працювати разом з іншими людьми найрізноманітнішого походження. Таким чином, воно може також служити в якості концентратора для подальшої адаптації в сучасному освітньому середовищі як на європейському, так і на глобальному рівні. Рівень життя в Чехії досить високий, а вартість життя залишаються помірною.Кожного року Міністерство освіти, молоді та спорту Чеської Республіки пропонує стипендії для підтримки навчання іноземних студентів в чеських державних вузах:1. Державні стипендії (за умови іноземного співробітництва в області розвитку);2. Надання стипендій згідно з двосторонніми міжнародними угодами про співробітництво в галузі освіти.     Сертифікований іспит з чеської мови на рівень А1, А2, В1, В2. Чеський центр у Києві спільно з Карловим університетом у Празі, проводять набір для усіх бажаючих підтвердити свої знання з чеської мови.Вам потрібен сертифікат чи диплом для роботи, навчання чи візи? Бажаєте перевірити свої знання з чеської мови? У Чеському центрі Ви можете скласти сертифікований іспит на знання чеської мови, що визнається у всьому світі.Сертифікований іспит з чеської мови для іноземців перевіряє отримані знання на всіх чотирьох рівнях (читання, розуміння, писання, говоріння) у відповідності з Загальноєвропейськими критеріями ступеня володіння мовами. На іспиті перевіряються основні мовленнєві навички, їх письмовий та усний прояв (аудіювання, читання, розповідь, ведення діалогу).Екзамен визнається багатьма роботодавцями Чеської Республіки та закордоном, більшістю вищих навчальних закладів ЧР. Іспит може допомогти Вам при вступі до ВУЗу й у кар'єрному рості, на його основі можна оцінити свої успіхи у вивченні чеської мови.Іспит проводиться викладачами Інституту мовної й професійної підготовки Карлового університету. Складові частини іспиту Читання з переказом і відповіддю на питання Аудіювання Лексико-граматичний тест (лише для рівня В2) Твір Усна частина Тривалість екзамену - за рівнями:  Рівень А1 - Читання + Твір 60 хв., Аудіювання - 20-25 хв., усна частина - 5-8 хв. На одну людину;  Рівень А2 - Читання 45 хв., Аудіювання 20-25 хв., Твір 40 хв., усна частина 10 хв. (на двох);  Рівень В1 - Читання 50 хв., Аудіювання 30-35 хв., Твір 60 хв., усна частина 15-18 хв. (на двох);  Рівень В2 - Читання 40 хв., Аудіювання 30-35 хв., Лексико-граматичний тест 30 хв., твір 80 хв., усна частина 20-24 хв. (на двох). Оцінювання екзаменуРезультати іспиту визначаються оцінками «Склав/ла» та «Не склав/ла». Для оцінки «склав/ла» необхідно набрати як мінімум 60% (це стосується і окремих частин екзамену). При цьому в одній із письмових частин екзамену можна отримати лише 50%. Сертифікат не має часових обмежень у дії та видається двома мовами: англійською та чеською. Вартість екзамену:А1 - 150 євро, А2 - 160 євро, В1 - 190 євро, В2 - 200 євро. Радимо вчити чеську мову у чеському центрі тому, що:   багаторічна традиція викладання чеської мови  курси ведуть досвідчені та кваліфіковані викладачі та носії мови сертифікований іспит з чеської мови міжнародного зразка – знижка для студентів наших курсів мають курси в Києві, Харкові, Львові, Днiпрі, Вінницi, Івано-Франківську  та Мінську доступні ціни, знижки для студентів пропонуємо ряд інших послуг (культурні акції, бібліотеку та відеотеку), котрі полегшать та зроблять вивчення чеської ще більш захоплюючим! консультації при виборі підходящого курсу. Детальнішу інформацію про курси можна дізнатися за телефонами +38(044) 230-29-64 та 095-68-73-158, е-мейлом semenova@czech.cz або в офісі Чеського центру. Умови вступу до державного університету. Хто може вступити? -  За умови знання чеської мови українці можуть на рівних умовах з громадянами Чеської Республіки вступати до університетів. Термін навчання:  бакалаврські програми – 3-4 роки  магістерські програми – 1-2 роки  докторські програми – 3 роки. Що треба зробити для того, щоб вступити? отримати відповідний академічний рівень (для бакалаврської програм – повна середня освіта, для магістерської програми – ступінь бакалавра, для докторської програми – ступінь магістра). вивчити чеську мову та здати сертифікований іспит подати електронну заявку до університету (кінцевий термін: лютий-березень) нострифікувати документи (здійснюється в Чехії) здати вступні іспити з комплексу професійно-орієнтованих дисциплін (червень) N. B. Щодо детальної інформації про подачу документів та вступні вимоги звертайтеся до відділення по роботі зі студентами конкретного факультету навчального закладу, до якого збираєтеся вступати! Список чеських університетів знайдете тут: http://www.studyin.cz/universities/   Чеський центр у Києві – єдине місце в Україні, де можна здати міжнародний сертифікований іспит. Іспит примайють та перевіряють екзаменатори Інституту мовної та професійної підготовки Карлового університету в Празі. Що дає сертифікат? визнається чеськими роботодавцями є необхідною умовою вступу до чеських університетів  потрібен для отримання дозволу на проживання та громадянства   Стипендії Стипендії Вишеградського фонду надаються на 1-4 місяці навчання на магістерських та докторських програмах чеською та англійською мовами. Сума стипендії:  € 2300 на семестр. Термін подачі заявки: щороку до 31 січня. Детальніше про умови отримання стипендії читайте на сайті Вишеградського фонду: http://www.visegradfund.org   Центр міжнародної мобільності регіону Південна Моравія надає стипендії на навчання за природничими та інженерними напрямками підготовки на магістерських та докторських програмах чотирьох партнерських університетів регіону: Університету ім. Масарика, Технологічного університету, Університету ім. Мендела й Університету ветеринарних та фармацевт наук у м. Брно. Детальніше про умови програми читайте тут: http://www.jcmm.cz/ Спільна програма Карлового Університету в Празі та Академії наук Чеської Республіки пропонує стипендію на навчання на Аспірантурі з економіки (PhD in Economics) англійською мовою. Детальніше про програму читайте тут: http://www.cerge-ei.cz/ Корисні посилання: Study in the Czech Republic   www.studyin.cz   Міністерство освіти, молоді та спорту Чеської Республіки  www.msmt.cz   Офіційна сторінка Чеської Республіки   www.czech.cz Офіційний туристичний сайт Чеської Республіки   www.czechtourism.com Представництво Чеської Республіки за кордоном   www.czechcenters.cz Посольство та консульство www.czechia.mfa.gov.ua/ua Використані джерела інформації: Посольство ЧР в Києві  Чеський Центр фото: allbooking.com.ua
    Бер 09, 2017 0

Коментарі

0 коментарів