Вплив мігрантів на розвиток країни в Україні лише починають усвідомлювати – експерт. Понад 60% українців, які працюють за кордоном, хотіли б повернутися додому і вкласти гроші у розвиток рідної країни, але поки що вона не створила для цього достатніх можливостей, говорить дослідниця Міжнародної організації з міграції Анастасія Винниченко. Координаторка ґрунтовного дослідження про міграцію як чинник розвитку, вона говорить, що Україна лише почала усвідомлювати, наскільки велику роль у її розвитку відіграють трудові мігранти, але ще не підступала ані до детальнішого вивчення цього явища, ані до створення програм повернення своїх трудових мігрантів. – Як показує наше дослідження про трудову міграцію і вплив цього процесу на соціально-економічний розвиток у країні, по-перше, ми бачимо прямий такий вплив через грошові перекази трудових мігрантів, які, за нашим дослідженням, становили 2,8 мільярда доларів США за 2014 рік. З іншого боку, є аспект, на який недостатньо уваги звертає як міжнародна спільнота, організації, які займаються питанням трудової міграції, і також уряд України, – це є заощадження трудових мігрантів, які, в основному, на сьогодні вони тримають у країнах, де працюють. За результатами дослідження МОН, заощадження за 2014 рік цієї ж групи людей, трудових мігрантів, склали 4 мільярди доларів США. Тут, дійсно, є великий потенціал при створенні відповідних сприятливих умов в Україні для інвестування цих фінансових ресурсів для більш продуктивного їх використання. Наше опитування показало, що 60 відсотків трудових мігрантів мають намір повертатися в Україну. Додатково також дослідження показало, що на сьогодні активно інвестують свої кошти лише 1 відсоток трудових мігрантів. – Що б їм допомогло інвестувати більше, і куди б вони хотіли інвестувати свої кошти? – Ключове питання – це довіра, довіра і до уряду, і до фінансового сектору. До уряду, я маю на увазі, як до центрального, так і на місцевому рівні. Тому що міграція – це дуже місцевий феномен. Мігранти їдуть зі своєї громади, і це підтверджують репрезентативні дані нашого дослідження. Зі своєї громади вони їдуть працювати до певної громади. І якщо вони повертаються, то вони також повертаються до своєї громади. Тобто вони дійсно мислять такими локальними категоріями, тому тут дуже важливою є роль місцевої влади і довіра до місцевої влади, і до бізнес-структур, і до фінансового сектору. По-друге це способи, механізми для таких інвестицій, для переказу коштів і для інвестування в Україні. Тут варто, дійсно, подивитися на досвід інших країн, як це залучення відбувається, як розбудовується співпраця з трудовими мігрантами, з діаспорою, і залучення їх як партнерів. Тому що ми говоримо про людей, ми говоримо абсолютно про їхні персональні фінансові ресурси. Ми як Міжнародна організація з міграції цілком це визнаємо і підтримуємо ідею того, що лише розбудовою довіри і створенням сприятливих умов можна вибудувати такі партнерські відносини і залучати як фінансовий, так і соціальний капітал трудових мігрантів. – В Україні існує стереотип, що люди, які поїхали за кордон, працюють переважно на низькооплачуваній і некваліфікованій роботі. З іншого боку, досвід Польщі говорить про те, що навіть люди, які працювали на невисококваліфікованій роботі, повертаються зовсім з іншим людським капіталом, із зовсім іншою робочою етикою, змінюється їхній менталітет, змінюються їхні підходи, навіть їхні життєві цінності. Наскільки Ви це помічаєте у своєму дослідженні, як це проявляється в Україні? – Дослідження не сфокусувало повністю свою увагу на тих, хто повертається. І це також одна із таких прогалин, на яку потрібно більше звертати увагу. Потрібно проводити цільові опитування тих, хто повертається, оцінювати їхні потреби і цей капітал детальніше. Але звичайно, що трудові мігранти, які працюють за кордоном, набувають нові навички, нові знання, нові контакти, нові зв’язки. І це все той соціальний капітал, на який потрібно Україні подивитися детальніше і виробити шляхи, як цей капітал залучати. Як приклад можу навести кілька країн, які вибудовують цю політику, одна з них – це Філіппіни. Дуже яскравий приклад, звичайно трошки далеко, але ці механізми, які держава пропонує для підтримки трудових мігрантів протягом усього міграційного циклу, це і підготовка перед від’їздом, підтримка їх упродовж перебування за кордоном, і після повернення підтримка їх під час реінтеграції. Також цільова робота з сім’ями трудових мігрантів, коли вони залишаються для того, щоб не втрачати цей зв’язок, і цей соціальний капітал ефективно використовувати. Інший приклад більш конкретного механізму можу навести: Марокко. Країна, яка працює, активно розвиває партнерство між приватними структурами і державою, йде активна співпраця з банками, розробка спеціальних продуктів, які орієнтуються на мігрантів для того, щоб вони могли тримати свої заощадження не в країнах призначення, а в своїй країні походження. А там уже ці ресурси у співпраці з мігрантами при цілковитій прозорості використовуються на інвестування. Автор: Марія Щур Радіо Свобода  

Він якось порівнював себе з носорогом, характеризуючи власну цілеспрямованість, а нині не цурається назватися «дикуном», коли під час виступу у чеській столиці йому звертають увагу на його подекуди неєвропейський радикалізм. Це Михайло Гаврилюк – колись козак четвертої сотні Самооборони Майдану і боєць добровольчого батальйону «Золоті ворота». Сьогодні – один з найменш заможних депутатів українського парламенту та, можливо, як він зізнався у розмові з Радіо Свобода, майбутній студент-податківець. Цей яскравий представник Революції гідності погоджується, що навряд опинився б під куполом Верховної Ради, якби не те скандальне відео, на якому представники спецпідрозділу «Ягуар» у центрі Києва змусили його повністю оголеним пересуватися на морозі, коли на вулиці було –10°C. Прибувши до Праги, Михайло Гаврилюк подякував українській громаді, яка запросила його до слова, за теплий прийом, неодноразово наголосив, що все ще козак, і «по-простому» розповів чехам та діаспорі, свідком чого став за останні три роки своєї політичної кар’єри, що розпочалася з перемоги на 95-му виборчому окрузі, а потім не залишила байдужим «95-й квартал».     Пілся виступу в Празі Михайло Гаврилюк поспілкувася з Радіо Свобода.  Ця річниця після Майдану далася мені дуже важко. Після всього того, що я там пережив, мені це складно перенести. Я намагаюся цю річницю не святкувати, бо це для мене не свято. Я не можу. Я тихо, щоб ніхто не бачив, не на камеру, йду собі спокійно покладу квіти, перехрещуся, скажу «Отче наш», помолюся за загиблих. Найголовніші і найграндіозніші беркутівці, які дійсно убивали наших українців, зараз на стороні окупантів. – Як щодо тих, хто знущався над Вами три роки тому? – Ті, хто знущався наді мною, теж там. Понесли покарання тільки двоє конвоїрів, які повинні були мене провести до автозака й посадити туди цілісіньким. Їм не було куди тікати. Вони – хлопці без звань і мільйонів грошей. Вони були прості воїни, які виконували накази злочинців. Був суд. Їм загрожувало до 10 років позбавлення волі. До мене прийшли матері цих «ягуарів», прийшли їхні жінки. Вони мене просили, щоб я змилувався над їхніми синами, над їхніми чоловіками. До мене прийшли їхні діти. Я простив. Я – віруюча людина. Так вчить Біблія. Я віддав їх на розгляд суду. Суд взяв до уваги моє рішення. І суд їм дав умовно одному три, другому – два з половиною роки. – Розчарування не відчуваю, тому що я у Верховній Раді. Я бачу, що зміни є у державі. Держава розвивається, здійснює реформи. А реформи потрібно здійснити у всіх структурах. Я знаю, я би сам того хотів, щоб була у мене палочка, як у феї, щоб все зразу відбулося, але такого не може бути. Це зло, яке у нас було до Майдану, воно будувалося не за день і не за два. Ці всі структури, ці всі схеми, ці всі чиновницькі місця, вони будувалися роками. Роками придумували, як вони собі відмиватимуть державні кошти… Хочете почути, що б я зробив за державні кошти? Я й зараз дотримуюся думки, що треба придумати на законодавчому рівні розстрільну статтю. Хто украв з бюджету, хто обкрадає наш український народ. На законодавчому рівні треба придумати законопроект, поставити тих людей до стіни і без суду і слідства розстрілювати. – Вам не здається дикунством говорити про таке у європейській країні? – Я є дикун (посміхається). Я маю на увазі – на законодавчому рівні закласти: якщо починаєш розкрадати бюджетні кошти, значить, ти повинен нести якесь покарання. Я то, може, радикально сказав, що розстріляти, а там є дуже багато інших способів, якими можна притягнути тих корупціонерів до відповідальності. Треба тільки мати на це волю. Час вчитися – Чи почуваюся у Верховній Раді у своїй тарілці? Мені було дуже важко. Я не розумів, де я знаходжуся і чого я туди взагалі прийшов. Як ви знаєте, я до цього працював будівельником, був прорабом, міг і зараз можу на рівній землі побудувати будинок «повністю під ключ» і здати його, щоб той будинок не розвалився, щоб там люди жили двісті-триста років. Для цього треба мати свій склад розуму, своє поняття того всього. Але бути народним депутатом – це не будувати будинок. Там по-іншому треба думати. Я перепрограмував себе. Я навіть думав скласти мандат, але ж я не сам туди пішов, бо захотів, мене ж туди делегував народ. Мене ж туди вибрав мій 95-й округ. Вони ж мене вибирали не для того, щоб я прийшов, побачив, що там дуже важко, взяв і здався, сказавши, що це не моє. Але козаки так ніколи не робили і робити не будуть. Не знаєш – вчись. Хочу вас потішити. Я буду здобувати вищу освіту, я вчуся багато, багато читаю, я багато працюю над собою. – Що це буде за вища освіта? – Я ще не визначився. Але буду йти у податкову академію. Ми вже там поговорили, домовилися. Скоріш за все, туди. Козаки у владі   – У парламенті багато козаків, але вони зашифрувалися так, що їх важко побачити. Важко зрозуміти, де вони, але вони спокійно роблять свої справи, які йдуть на розвиток нашої країни. Це нормальні люди. Пару десятків таких точно назбирається. Але не назву, бо якщо когось забуду, образяться, що їх не згадав, скажуть: «Михайло, а ти що, вважаєш, що ми ненормальні?». – А як щодо головного козака – чи то гетьмана – пана президента? – Президент… Що я можу про президента сказати? Президент – це добре. Хм. Що я можу про нього сказати? Хотілося би кращого. Хотілося би сміливішого. Але це моя думка. Його вибрав народ. Наша держава не під Росією, окупанти не топчуть нашу землю. Тут заслуга і президента. Президент як президент. Нормальний. Надія Савченко гарні слова сказала: головне – «не скурвитися». Бо якщо ти скурвився, то кому ти потрібен? Тебе всі зневажають, тобі услід кидають каміння, тобі плюють услід. Ти тоді не можеш показатися між люди, бо вони на тебе чекають, щоб зламати тобі хребет. Тож вона правильно сказала. Для мене що головне? Мирне небо над головою і бути людиною в будь-якій ситуації. І не важливо, хто ти – будівельник, народний депутат чи президент.  Автор: Ярослава Куцай Оператор: Роман Михальчук Радіо Свобода 

Українські військові у повній боєготовності чекали наказів – Селезньов про окупацію Криму. Вказівка українським військовим в Криму «триматися» була головною і єдиною в той час, коли на будівлі Верховної Ради півострова з’явилися російські прапори. Так згадує події трирічної давнини офіцер управління зв’язків з громадськістю Генштабу Збройних сил України Владислав Селезньов, який тоді обіймав посаду колишнього начальника Кримського регіонального медіа-центру Міноборони України. Які настрої панували серед українських військових, чи розуміли вони, що здійснювалася окупація з боку Російської Федерації та як нині ставляться до колег, які перейшли на бік ворога, військовослужбовець розповів в ефірі Радіо Свобода. – 27 лютого 2014 року російський спецназ захопив будівлю Верховної Ради Криму, на урядових будівлях з’явилися російські прапори. Як на це відреагували тоді українські військові? Як Ви це сприймали? – Українські військові в ніч проти 27 лютого брали участь в засіданні штабу АТО, яку проводив тодішній голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим Анатолій Могильов. Він запропонував всім силовикам за напрямками діяльності звернутись до свого керівництва в Києві для отримання відповідних вказівок та визначення плану дій щодо звільнення цих будівель. В той же час, відповідних вказівок з Києва ми не отримали. Отже, частини та підрозділи, починаючи з ранку 27 лютого, були приведені в повну бойову готовність з виконанням певного алгоритму дій, і ми були готові діяти за відповідними вказівками. В той же час, всі ми добре розуміємо і пам’ятаємо, що основна вказівка, яку ми отримували на той час з Києва від вищого військово-політичного і військового керівництва – це була вказівка «триматись». – Тобто, планів як таких з боку Києва не було. А чи було у Вас відчуття, що з протилежного боку, зокрема з боку тих, кого тоді називали «зеленими чоловічками» – ми розуміємо, що це були військовослужбовці Російської Федерації – чи було відчуття, що з того боку це чітко і заздалегідь спланована акція? – Було розуміння, що захоплення ключових адміністративних будівель в Криму і в Севастополі відбувалось за підтримки та координації силових структур. Враховуючи певну розгубленість, яка відбулась після втечі з Києва Януковича та представників вищого військово-політичного керівництва влади Януковича, ми за цими процесами, безумовно, спостерігали і були в них залучені. Ми маємо пам’ятати, що станом на ранок 27 лютого тодішній міністр оборони України Лєбєдєв та начальник Генерального штабу Ільїн прибули літаком в Бельбек і знаходились в Севастополі. Однак жодних вказівок від них війська, які знаходились в Криму, не отримували щодо дій в тих умовах, що були. Тому і ситуація розвивалась саме таким чином, як вона розвивалась. – Які настрої панували в офіцерському середовищі? Очевидно, офіцери обговорювали ці події, які відбувалися і в Києві, і в Криму. Чи можна говорити, що вже тоді визначилося – хто серед українських офіцерів за Росію, а хто за Україну? – Події в Києві, на майдані Незалежності, загибель Небесної сотні – вплинули на настрої. Ми маємо пам’ятати про те, що в Криму події, які відбувалися в Києві, не набули такого розголосу. Обстановка в Криму знаходилася під контролем тодішньої влади. А щодо настроїв, то вони були різні. Ми пам’ятаємо, що напередодні саме цих днів було обговорення у військових колективах так званого звернення заступника начальника Генерального штабу пана Думанського до військових, яких заклякалось до проведення чинною владою відповідних дій зі стабілізації ситуації в українському суспільстві і недопущення втягування в громадянський конфлікт Збройних сил України. ​– Чи підтримуєте ви зв’язки із колишніми колегами, які залишилися в Криму? Що розповідають про військові частини, які колись були українськими, а тепер їх захопила Росія? – Як таких зав’язків немає. Ми маємо пам’ятати про те, що ті українські військовослужбовці, які зрадили присязі на вірність народу України, є зрадниками і розмовляти і спілкуватися з ними мають відповідні правоохоронні органи і надати відповідну їм оцінку. За матеріалами Радіо Свобода

У Верховній Раді зареєстровані три законопроекти про мову, які передбачають майже повну українізацію телевізійного та радійного ефіру, преси, книговидання, кінематографа та реклами. Паралельно з розглядом у Конституційному суді справи про відповідність Конституції України ухваленого 2012 року закону «Про засади державної мовної політики», відомого як «мовний закон Ківалова — Колесніченка», за державну мовну політику взялася й Верховна Рада.  19 січня у Верховній Раді було зареєстровано одразу два законопроекти про державну мову, які з-поміж іншого передбачають нові вимоги до мови засобів масової інформації, книговидання, кінематографа та реклами. А за місяць до цього, 19 грудня, було зареєстровано ще один законопроект, який регулює мовне питання. Профільним комітетом, що розглядатиме всі три мовні законопроекти, буде Комітет із питань культури і духовності. Співавтором першого з цих законопроектів є голова підкомітету з питань мови Комітету з питань культури і духовності Ярослав Лесюк, співавтором другого — голова Комітету Микола Княжицький, співавтором третього — перша заступниця голови Комітету Ірина Подоляк. Законопроект № 5556 «Про мови в Україні» зареєстрували 19 грудня 2016 року Ярослав Лесюк, Ігор Васюник, Оксана Юринець, Оксана Білозір, Олександр Черненко та інші — загалом 33 народні депутати. Його ключові норми щодо медіа та дотичних до медіа сфер такі: Телеканали й радіостанції, незалежно від форми власності, повинні здійснювати загальнонаціональне мовлення українською мовою. У разі використання учасниками під час ефіру іншої мови, слід забезпечувати синхронний переклад українською мовою. У межах сіл, селищ, міст, визначених законами України місцями поширення корінних народів або нацменшин, телеканали й радіостанції повинні мовити українською мовою, а також можуть користуватися відповідними мовами корінних народів або нацменшин. Мовлення на аудиторію іноземних держав здійснюється українською мовою, англійською або іншою іноземною мовами. Державна та комунальна преса повинна видаватися українською мовою. У Криму поряд із українською може використовуватися кримськотатарська мова. У місцях поширення і використання мов корінних народів або нацменшин комунальна преса має видаватися українською мовою, а також може видаватися відповідними мовами корінних народів або нацменшин. Щодо приватної преси — щонайменше дві третини накладу повинні видаватися українською мовою. Національні культурні товариства можуть бути засновниками видань мовами корінних народів або нацменшин. Також преса може видаватися англійською або іншою іноземною мовою — з метою поширення інформації про Україну або якщо її засновниками є іноземці, що постійно проживають в Україні. Інформаційні агентства повинні поширювати інформацію українською мовою та, за потреби, англійською або іншою іноземною мовою. Декларується заохочення державою виготовлення й розповсюдження книжок українською мовою, а також мовами корінних народів і нацменшин, які опинилися під загрозою зникнення. Мовою кінематографа є українська мова. Декларується заохочення державою розвитку україномовного кіномистецтва. Трансляція іноземних аудіовізуальних творів (вжито саме такий зворот, який стосується поширення засобами телебачення і радіомовлення, але не стосується кінотеатрального прокату) повинна здійснюватися з дублюванням чи озвученням українською мовою. У Криму або в місцях поширення корінних народів або нацменшин трансляція іноземних аудіовізуальних творів може здійснюватися з дублюванням чи озвученням відповідними мовами корінних народів або нацменшин та з українськими субтитрами. Декларується сприяння держави перекладу українською мовою визначних творів світового кіномистецтва та визначних аудіовізуальних творів. Афіші та інша інформаційна продукція мають виконуватися українською мовою. Рекламні оголошення, повідомлення та інші форми аудіо- та візуальної продукції повинні виконуватися українською мовою. У Криму поряд із українською може використовуватися кримськотатарська мова. У місцях поширення і використання мов корінних народів або нацменшин у рекламі використовується українська мова, а також мови цих корінних народів або нацменшин.  Закон має набрати чинності з дня, наступного за днем опублікування, крім одного положення: норма про загальнонаціональне мовлення телеканалів і радіостанцій українською мовою та синхронний переклад іншомовних учасників має вступити в силу з 1 січня 2020 року. Законопроект № 5669 «Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні» зареєстрували народні депутати Михайло Головко, Марія Матіос, Андрій Іллєнко, Олег Осуховський, Микола Княжицький, Олександр Марченко і Юрій Левченко. Документ містить такі пропозиції щодо медіа та дотичних до медіа сфер: Загальнонаціональні телеканали й радіостанції будь-якої форми власності повинні мовити українською мовою 100 % ефірного часу. Усі передачі та всі аудіовізуальні твори, створені повністю або частково іноземною мовою, повинні бути озвучені українською мовою. Під час прямої трансляції учасників, які користуються іноземною мовою, слід перекладати українською за допомогою синхронного або послідовного перекладу. Громадські та комунальні телеканали й радіостанції відповідних територіальних громад можуть мовити на певні регіони мовою національної меншини або відповідною регіональною (міноритарною) мовою обсягом не більше 50 % ефірного часу. Державні та комунальні телеканали повинні транслювати не менше 30 % телерадіопередач із супроводом субтитрами українською мовою чи в перекладі українською мовою жестів, а всі аудіовізуальні твори — із субтитрами українською мовою. Державна та комунальна преса повинна видаватися українською мовою. Органи місцевого самоврядування, громадські об’єднання, національні культурні товариства можуть видавати пресу також мовою нацменшини або відповідною регіональною (міноритарною) мовою. Приватна преса повинна видаватися українською мовою. Можливе видання приватної преси українською та іноземною мовою, за умови, що наклад іноземною мовою не перевищує 15 % загального накладу друкованого ЗМІ. Іноземна мова може бути застосована для видання друкованого ЗМІ, якщо більшість його засновників є іноземцями, що постійно проживають на території України. Інформаційні агентства можуть поширювати свою продукцію українською мовою, мовою нацменшини, регіональною (міноритарною) мовою. Передбачена державна підтримка книговидання і книгорозповсюдження українською мовою: закупівлі коштом держбюджету виключно книжкової продукції українською мовою, задекларовано сприятливий податковий режим для книговидання і книгорозповсюдження українською мовою та регіональними мовами корінних народів. Виробництво фільмів коштом державного бюджету має відбуватися виключно українською мовою. Іноземні фільми, які розповсюджуються та демонструються в Україні, мають бути дубльовані українською мовою. Можливий показ іноземних фільмів мовою оригіналу із субтитрами українською мовою за умови, що кількість сеансів не перевищує 10 % загальної кількості сеансів показу цього фільму у відповідному кінотеатрі. Кіноафіші та вхідні квитки мають виконуватися українською мовою. Мовою зовнішньої та аудіовізуальної реклами є українська мова. Можливе поширення аудіовізуальної реклами мовою нацменшини чи регіональною (міноритарною) мовою із субтитрами українською мовою в ефірі громадських та комунальних мовників, які мовлять мовою нацменшини або регіональною (міноритарною) мовою. Також можливе поширення зовнішньої реклами українською мовою та мовою нацменшини чи регіональною (міноритарною) мовою в межах території відповідного села, селища чи міста. За порушення порядку застосування української мови телерадіоорганізаціями та друкованими ЗМІ передбачено штраф від 300 до 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, за повторне протягом року порушення — штраф від 300 до 500 неоподатковуваних мінімумів для громадян і від 400 до 700 неоподатковуваних мінімумів для посадових осіб і громадян — суб’єктів підприємницької діяльності. Закон має набрати чинності з дня опублікування, при цьому має втратити чинність ухвалений у 2012 році закон «Про засади державної мовної політики». Але норми щодо мови телебачення, радіомовлення, кінематографа та реклами мають вводитися в дію через шість місяців із дня набрання чинності, а норми щодо мови друкованих ЗМІ — через два роки з дня набрання чинності. Законопроект № 5670 «Про державну мову» зареєстрували Ірина Подоляк, Ганна Гопко, Леонід Ємець, Оксана Юринець, Оксана Сироїд та інші — загалом 33 народні депутати. Законопроект передбачає такі норми щодо медіа та дотичних до медіа сфер: Усі телеканали і радіостанції, незалежно від форми власності та способу розповсюдження телерадіопрограм і передач, повинні мовити державною мовою. Усі іншомовні телерадіопрограми, передачі та аудіовізуальні твори повинні озвучуватися або дублюватися державною мовою, окрім пісень із візуальним супроводом або без нього. Під час прямої трансляції учасників, які користуються іноземною мовою, слід перекладати українською за допомогою синхронного або послідовного перекладу, окрім пісень. Квоти пісень українською мовою регулюються чинними нормами закону «Про телебачення і радіомовлення». Телеканали і радіостанції можуть мовити іншими мовами з метою задоволення потреб нацменшин, іноземної аудиторії чи з освітньою метою. При цьому тривалість іншомовних телерадіопрограм і передач не може перевищувати 10 % часу добового мовлення, для регіональних і місцевих — 20 %, для державного іномовлення — 60 %. Телеканали мають перекладати на українську жестову мову чи субтитрувати офіційні повідомлення (в тому числі виступи вищих посадових осіб держави), інформацію про надзвичайні ситуації (попередження та ризик їх виникнення), а також фільми, передачі і програми з урахуванням вимог, встановлених Кабінетом міністрів України. Квоти адаптованого контенту мають бути визначені законом «Про телебачення і радіомовлення». Преса повинна видаватися державною мовою. Можливе видання двох чи більше мовних версій, одна з яких — державною мовою. При цьому обсяг, зміст, періодичність версій іншими мовами мають бути такими ж, як у версії державною мовою, а наклад української мовної версії має становити не менше 50 % сукупного накладу всіх мовних версій. В окремих випадках можливе видання друкованих ЗМІ офіційними мовами ЄС. У яких саме — в законопроекті не сказано. Інформаційні агентства мають поширювати свою продукцію державною та іншими мовами. Інтернет-представництва (сайти та сторінки в соцмережах) засобів масової інформації (а також і органів влади, комунальних підприємств, установ і організацій, а також приватних підприємств, які реалізують товари й послуги в Україні) повинні виконуватися державною мовою. Поряд з українською версією можуть також існувати версії іншими мовами. При цьому українська версія має завантажуватися за замовчуванням та містити не менше за обсягом та змістом інформації, ніж іншомовні версії. Книжки мають видаватися державною мовою. Можливе видання поряд із державною іншими мовами. При цьому текст, обсяг, зовнішній вигляд мають бути такими ж, як у книжки державною мовою. Кількість мовних версій книжки не обмежена, при цьому наклад державною мовою має перевищувати наклад цієї книжки, виданої будь-якою іншою мовою. Але є виняток: ці вимоги не поширюються на книжки, видані коштом державного чи місцевих бюджетів із метою задоволення потреб нацменшин, а також на словники й підручники з вивчення мов. Держава може обмежувати ввезення в Україну книжкових видань іншими мовами. У кожній книгарні книжки державною мовою мають становити не менше половини від загальної кількості найменувань, окрім книгарень, які розповсюджують виключно книги офіційними мовами ЄС. Фільми (в тому числі серіали, анімаційні та документальні фільми), вироблені суб’єктами кінематографії України, повинні розповсюджуватися та демонструватися зі звукорядом українською мовою. Репліки іншими мовами мають бути озвучені чи субтитровані українською мовою. А тривалість субтитрованих реплік не може перевищувати 15 % сумарної тривалості всіх реплік у фільмі. Іноземні фільми повинні розповсюджуватися та демонструватися в дублюванні або озвученні українською мовою. Можливі аудіодоріжки іншими мовами поряд із державною. Каталоги відео на замовлення, що надають послуги на території України, мають забезпечувати українську аудіодоріжку не пізніше ніж за два місяці після надання доступу до відповідного фільму. Українська аудіодоріжка має завантажуватися за замовленням. Кінотеатри можуть демонструвати іноземні фільми мовою оригіналу з українськими субтитрами за умови, що кількість сеансів таких фільмів не може перевищувати 10 % від загальної кількості сеансів фільмів у кінотеатрі на місяць. Кіноафіші та вхідні квитки мають виконуватися українською мовою. Мовою реклами в Україні є державна мова. Використання мов у рекламі представниками нацменшен має регулюватися законом «Про національні меншини». За порушення вимог закону щодо мови у сфері кінематографа, книговидання, реклами передбачено штраф на посадових осіб від 200 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. За порушення вимог закону щодо мови друкованих ЗМІ — штраф на посадових осіб від 400 до 500 неоподатковуваних мінімумів. За повторне протягом року порушення — штраф на посадових осіб від 400 до 700 неоподатковуваних мінімумів із позбавленням права обіймати певну посаду чи займатися певною діяльністю. За порушення телеканалами і радіостанціями закону «Про державну мову» передбачено штраф у розмірі 10 % ліцензійного збору без застосування до мовника попередньої санкції «оголошення попередження». Для телеканалів і радіостанцій у статті 6 закону «Про телебачення і радіомовлення» додається новий тип порушення — приниження чи зневажання державної мови (в тому числі нехтування її обов’язковим застосуванням, асоціювання її виключно або значною мірою з негативними та висміюваними учасниками фільму, передачі або діями). Окремої санкції за це не пропонується, тобто це порушення каратиметься як звичайні порушення: на перший раз — попередження, на другий раз — штраф у розмірі 5 % ліцензійного збору. У законі «Про кінематографію» додається нова підстава для відмови у видачі фільму прокатного посвідчення: наявність у фільмі матеріалів (висловлювань, дій), які спрямовані на приниження чи зневажання державної мови (в тому числі нехтування її обов’язковим застосуванням, асоціювання її виключно або значною мірою з негативними та висміюваними персонажами або діями). Закон має набрати чинності через два місяці з дня опублікування, при цьому має втратити чинність ухвалений у 2012 році закон «Про засади державної мовної політики». Але норми щодо мови телебачення, радіомовлення і реклами мають вводитися в дію через шість місяців із дня набуття чинності, норми щодо мови кінематографа, друкованих ЗМІ — через рік, а норми щодо книговидання й книгорозповсюдження — через два роки з дня набуття чинності. На наш суб’єктивний погляд, більш професійно виписаним видається останній законопроект — № 5670 «Про державну мову»: він детальніший, містить точнішу термінологію, менше розбіжностей і вносить зміни до більшої кількості законодавчих актів. Цікаво, що всі законопроекти зареєстровані не як альтернативні, а як незалежні, з окремими назвами, хоча й мають на меті врегулювати одне й те саме питання. Нагадаємо: чинне законодавство (закон «Про засади державної мовної політики») передбачає, що телеканали й радіостанції визначають мову свого мовлення на власний розсуд. У сфері телерадіомовлення, преси, кінематографа та реклами передбачений практично вільний вибір державної мови, регіональних мов або мов нацменшин. У 2016 році було прийнято зміни до закону «Про телебачення і радіомовлення», які встановили для радіостанцій квоти на пісні та ведення ефіру українською мовою: з 8 листопада 2016 року — 25 % пісень українською мовою та 50 % ведення програм українською мовою; з 8 листопада 2017 року — 30 % пісень і 55% мови ведучих; із 8 листопада 2018 року – 35 % і 60 % відповідно. Далі депутати вирішила взятися за мовні квоти на телебаченні. 27 жовтня 2016 року Микола Княжицький і Вікторія Сюмар зареєстрували законопроект № 5313 «Про внесення змін до деяких законів України щодо мови аудіовізуальних (електронних) засобів масової інформації», яким запропонували встановити на телебаченні обов’язкові квоти передач і фільмів українською мовою: для загальнонаціональної категорії мовлення частку передач та / або фільмів українською мовою не менше як 75 % протягом доби в кожному з проміжків часу з 7.00 до 18.00 та з 18.00 до 22.00; для регіональної та місцевої категорій мовлення обов’язкову частку передач та / або фільмів українською мовою на рівні 50 % протягом доби у кожному з проміжків часу з 7.00 до 18.00 та з 18.00 до 22.00; обов’язкову частку передач новин державною мовою, а саме — не менше 75 % від загальної тривалості всіх передач новин у кожному з проміжків часу з 7.00 до 18.00 та з 18.00 до 22.00; при цьому вказані квоти не поширюються на суб’єктів державного іномовлення. Для індустрії такі квоти насправді не нові. Адже з 2006 року та до ухвалення в липні 2012-го сумнозвісного закону Ківалова — Колесніченка стаття 10 закону «Про телебачення і радіомовлення» передбачала для загальнонаціональних телеканалів і радіостанцій не менше 75 % україномовного продукту. Мовлення на певні регіони могло здійснюватися також мовами нацменшин, іномовлення — українською та іноземною мовами. Так само й кіногалузь роками працювала за мовними правилами. Закон «Про кінематографію» до 2012 року містив вимогу обов’язкового дубляжу, озвучення чи субтитрування державною мовою фільмів перед їх розповсюдженням в Україні. Вони також могли дублюватися, озвучуватися чи субтитруватися мовами нацменшин. Згідно з роз’ясненням Конституційного суду 2007 року, фільми не могли розповсюджуватися й демонструватися без попередньої адаптації саме українською мовою. Згадаймо, що завдяки такій вимозі в Україні всі іноземні фільми почали виходити в кінопрокат українською мовою. І навіть після вилучення Ківаловим і Колесніченком цієї норми, український дубляж у кіно залишився. Джнрело: Детектор медіа. Ілюстрація: ukr-mova.in.ua 

Шановна світова українська громадо!   Щиро вітаю вас з Міжнародним днем рідної мови! На ХХХ сесії  Генеральної конференції ЮНЕСКО у 1999 році було оголошено про підтримку мовного та культурного різноманіття та багатомовності і, починаючи з 2000 року, 21 лютого щороку відзначається Міжнародний день рідної мови. ЮНЕСКО прагне підтримувати мову як ознаку культурної приналежності особи, адже мова та багатомовність є ключами до взаєморозуміння та взаємоповаги. Саме про це сказав видатний український письменник Олександр Олесь: «Мова – це не просто спосіб спілкування, а щось більш значуще. Мова – це всі глибинні пласти духовного життя народу, його історична пам’ять, найцінніше надбання віків». У системі сучасних мов світу українська мова займає своє визначне місце і має довгу та складну історію. Українську мову називають милозвучною, співучою, але її також називають стражденною через ті утиски, які довелося пережити українському слову. І завжди кращі українські письменники, цвіт нації, ставали справжніми борцями за своє слово, рідну мову. Велику роль у збереженні української мови відіграють і українці, які, перебуваючи за межами своєї історичної Батьківщини, бережуть пам'ять про неї, виховують у своїх дітях почуття любові та поваги до України, зберігають рідну мову. Часи змінюються, але проблема збереження рідної мови залишається й досі. Це до нас, сьогоднішніх, звернуті слова українського поета Максима Рильського: «Як парость виноградної лози Плекайте мову. Пильно й ненастанно Політь бур’ян. Чистіша від сльози Вона хай буде. Вірно і слухняно Нехай вона щоразу служить вам, Хоч і живе своїм живим життям». Переконаний, що краса і сила української мови сприяє єдності українців, де б вони не проживали, буде запорукою впевненого поступу та процвітання незалежної, соборної України.  Зичу щастя і здоров’я, злагоди та взаєморозуміння. Нехай кожна оселя повниться достатком, а в серцях панує мир, радість та любов.             З повагою   С.Кислиця, Заступник Міністра, Голова Національної комісії України у справах ЮНЕСКО фото: movaua.org.ua  

Українці – найчисленніша група іноземців у Чехії. Чеські перевізники відкривають зручніші маршрути для подорожей між Україною та Чехією і наголошують, що хочуть посилити співпрацю з українськими партнерами. Кореспонденти Радіо Свобода у Празі дізнавалися про найоптимальніші на сьогодні способи для українських заробітчан дістатися додому, коли обмаль часу і коштів, і про те, які можливості можуть з’явитися найближчим часом. Хмельничанка Олександра разом із мамою зараз мешкає та працює у Празі. Коханий дівчини лишився в Україні. Зустрічаються не часто. Найдешевший маршрут (до 1300 гривень) – це майже доба на колесах. Така дорога, каже вона, неабияк виснажує. «Зазвичай до Хмельницького я добираюся прямим автобусом «Прага – Хмельницький». 24 години – це досить-таки важко, тому що людей багато. Хотілося б, щоб в автобусах було більше комфорту. Хоча б чай-кава», – розповідає Олександра. Цього разу Олександрі треба додому якнайшвидше. Утім, її прямий автобус ходить лише двічі на тиждень. Наступний – через три дні. Можна дістатися польськими авіалініями до Львова за три з половиною години. Але це обійдеться вже у 3200 гривень. Для Олександри є й гарні новини від наземних перевізників. Тим, хто поспішає, запропонували комбінований маршрут: один квиток, одна пересадка – і вдвічі менше часу на дорогу. Дістатися до Львова можна, доїхавши потягом до чеського прикордонного Богуміна, а звідти – вже через Польщу автобусом. До Ужгорода чи Мукачева – через словацькі Кошиці. Вартість квитків на такі рейси дещо нижча, ніж на прямі автобусом. А сервіс європейський: зручні сидіння, wi-fi та чай-кава. Подорожувати можна й у зворотному напрямку. Чеські перевізники розглядають розширення сполучень із Україною «В майбутньому ми б хотіли розширити наші перевезення. Ми б залюбки влаштували ще й прямі залізничні перевезення. Україна для нас цікава, передовсім через те, що тут у Празі працює багато українців, яким треба їздити туди й назад», – зазначає генеральний директор чеського перевізника Петр Келлер. За даними Чеського статистичного бюро, українці – найчисленніша група іноземців у Чехії. Їх тут близько 106 тисяч. Попри затримку з «безвізом» для України, чеські перевізники наголошують, що хочуть посилити співпрацю з українськими партнерами. Цьому сприятиме, зокрема, поява Бескидського тунелю на Закарпатті. Його будівництво планують завершити вже до кінця цього року. «З введенням у дію двошляхового тунелю пропускна спроможність збільшиться вдвічі. Значно безпечніше, значно швидше будуть ходити потяги, й буде, звісно ж, краще», – запевняє заступник начальника ділянки об’єкту «Бескидський тунель» Костянтин Стєхов. А от у чесько-українському авіасполученні поки переважає маршрут «Прага – Київ». Він залишається найпопулярнішим. Щоправда, напрямків тих поки усього тільки два. «У 2016 році ми мали 800 перельотів і понад 80 тисяч пасажирів, з яких 75% саме на рейсах «Прага – Київ» і «Київ – Прага» та чверть – «Прага – Одеса» і назад. Це зростання порівняно з минулим роком», – каже директор з торгівлі Чеських авіаліній Ян Тот. П’ять років тому чеський авіаперевізник скасував свої лоукостери на Львів, пояснивши тим, що, мовляв, після Євро-2012 попит на цей напрямок був недостатнім. Утім, зараз його керівництво переглядає цю можливість і веде переговори з колегами в Україні про можливе розширення своєї діяльності, очікуючи збільшення кількості пасажирів. Ярослава Куцай Радіо Свобода