User's Tags

Галина Андрейців 's Entries

Вибір новин: 31 blogs
  • 30 Oct 2020
    Конституційний Суд України мав би захищати Конституцію, перевіряючи на відповідність їй закони та інші правові акти. Зараз судді КСУ захищають олігархів, корупцію та забезпечують кругову поруку.  В Європейському Союзі стурбовані останніми рішеннями Конституційного Суду України щодо діяльності антикорупційних органів, і воно може стати підставою для тимчасового призупинення безвізу. НАЗК: через скасування е-декларацій може бути зірвано втілення результатів виборів Про це йдеться у листі посла України при ЄС Миколи Точицького на адресу віцепрем’єра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольги Стефанишиної, текст якого має в розпорядженні "Європейська правда". "Як поки що неофіційно зазначають наші контакти, рішення Конституційного Суду України No 13-р/2020, яке скасувало ключові антикорупційні повноваження НАЗК, кримінальну відповідальність за недостовірне декларування, є достатньої підставою для початку запуску Європейською Комісією механізму тимчасового призупинення дії безвізового режиму", – йдеться у листі. Одним із офіційних тригерів для запуску механізму призупинення дії безвізу є відхід третьої держави від критеріїв, унаслідок виконання яких було запроваджено безвізовий режим. Зазначається, що ухвалені КСУ та Окружним адміністративним судом міста Києва рішення щодо діяльності антикорупційних органів не залишилися поза увагою європейських партнерів та викликали стурбованість Європейської служби зовнішньої діяльності та Єврокомісії. Вони вкотре звернули увагу на те, що питання боротьби з корупцією є пріоритетним на порядку денному реформ в Україні, а незалежні антикорупційні органи є квінтесенцією успішної, правової, демократичної, інвестиційно привабливої України. У листі вказується, що незалежність, інституційна спроможність та стійкість інфраструктури, насамперед антикорупційної, є критерієм досягнення низки короткострокових та стратегічних цілей у відносинах з Європейським Союзом, серед яких: - збереження безвізового режиму поїздок громадян України до ЄС; - співпраця з Міжнародним валютним фондом, що є передумовою отримання Україною макрофінансової допомоги ЄС розміром 1,2 млрд євро, покликаних забезпечити фінансово-економічну стабілізацію в нашій країні; - інтеграція до енергетичного ринку ЄС (йдеться про незалежність НКРЕКП); - поширення на Україну режиму внутрішнього ринку у сфері телекомунікацій, укладення угоди про взаємне визнання електронних довірчих послуг (незалежність НКРЗІ); - інтеграція до єдиного цифрового ринку (незалежність Національного офісу інтелектуальної власності) тощо. "Враховуючи зазначене, та з метою запобігання розвитку несприятливого сценарію, пропонували б у стислі строки створити робочу групу високого рівня із опрацювання змін до Конституції України, до якої б також увійшли представники Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, суддівського самоврядування, наукових кіл та громадянського суспільства", – йдеться у листі. Наголошується, що ключовим завданням зазначеної робочої групи варто визначити опрацювання змін до Конституції України, які б, серед іншого, передбачали повноваження Верховної Ради створювати державні органи зі спеціальним статусом.   Що ж ухвалив Конституційний Суд і що можна зробити? – Центр протидії корупції Це не перший випадок, коли КСУ діє проти Конституції. Про це пише Центр протидії корупції у статті для УП про недавнє скандальне рішення Конституційного Суду, спрямоване на знищення електронного декарування. Судді КСУ 2010 року дозволили узурпувати владу президенту-втікачу Віктору Януковичу; скасували в лютому 2019 закон про незаконне збагачення, внаслідок чого НАБУ було змушене закрити 65 кримінальних проваджень, та винесли рішення на користь Запорізького заводу феросплавів, який належить олігарху Ігорю Коломойському.  Останнім часом у ЗМІ неодноразово згадувалися наміри КСУ знищити антикорупційні інституції та інструменти. Сьогодні ці чутки стали реальністю: КСУ вже розглянув подання щодо е-декларування і фактично зніс цей інструмент із правового поля. О 19:00 перестав працювати відкритий електронний Єдиний державний реєстр декларацій — один із головних здобутків Революції гідності. За його адресою замість понад 4 млн декларацій лаконічна фраза про те, що "доступ припинено".  Тепер за трьома замками опинилися статки всіх українських чиновників, засудити їх за брехню в декларації неможливо. Зникла ціла стаття закону щодо відповідальності за корупційні та пов’язані з корупцією порушення, а з нею і шанс на будь-яку відповідальність корупціонерів: як кримінальну, так і адміністративну та навіть дисциплінарну. Це рішення не лише про знищення НАЗК, е-декларування та підрив усієї антикорупційної інфраструктури. Передусім це руйнування відносин із Заходом та поштовх України в бік Росії.  Під загрозою — незаконне збагачення, цивільна конфіскація необґрунтованих статків, а також Вищий антикорупційний суд.Навіть якщо Верховна Рада захоче виправити цю ситуацію, ця її ініціатива точно буде неконституційною з таким Конституційним Судом. Тому первинним є перезавантаження КСУ, без чого все інше просто немає сенсу. Пояснюємо, що відбулося, хто за цим стоїть та чи можливо це виправити. Що вирішив КСУ?  Закрив публічний реєстр декларацій Найбільш болюче: КСУ визнав неконституційними положення про відкритий доступ до декларацій усіх чиновників, які їх подають в електронний реєстр.  Тепер ніхто, окрім співробітників НАЗК, не зможе подивитися на задекларовані чиновником статки, як це було раніше — за кілька хвилин знайти потрібну декларацію в електронному реєстрі та швидко її перевірити і, можливо, звернутися в НАЗК щодо порушень.  Реєстр декларацій став основою для сотень антикорупційних розслідувань активістів, журналістів та правоохоронців. На підставі інформації з нього Антикорупційний суд розпочав виносити вироки — за свідому брехню в декларації.    Ліквідував відповідальність  Скасована не лише кримінальна відповідальність за брехню в деклараціях, а й дисциплінарна та адміністративна стали неможливими для практичного застосування. Щодо кримінальної, то з 21 ухваленого наразі ВАКС вироку 5 були за ст. 366-1 — брехня в декларації. Це фактично кожний четвертий вирок. Ще одне рішення по цій статті ухвалила Апеляційна палата ВАКС, скасувавши виправдувальний вирок. Три з п'яти цих вироків стосувались суддів. Через рішення КСУ всі ці вироки можуть скасувати за виключними обставинами.  Ще щонайменше 13 справ щодо недекларування статків топ-чиновниками перебуває на розгляді у ВАКС. Серед тих, хто вийшов "сухим із води" після ганебного рішення КСУ щодо е-декларування: ексміністр енергетики Ігор Насалик, мер Одеси Геннадій Труханов, "бурштиновий депутат" Максим Поляков, колишній гендиректор Укроборонпрому Павло Букін. НАБУ вже повідомило, що через скасування кримінальної відповідальності за недостовірне декларування будуть закриті 110 кримінальних проваджень, які продовжували розслідувати детективи Бюро.   Скасував контроль за деклараціями та конфліктом інтересів Щодня журналісти та активісти повідомляли НАЗК про нові виявлені ними порушення. Тільки за минулий рік агентство отримало 5,6 тисяч таких повідомлень і склало більш ніж 900 протоколів. Лише Центр протидії корупції від початку роботи реєстру написав понад дві сотні звернень у НАЗК.  Наприклад, журналісти виявили незадекларовані статки у суддів ОАСК, які скасували націоналізацію Приватбанку; брехню в декларації та можливе незаконне збагачення голови цього ж суду Павла Вовка; незадекларовану іспанську віллу тодішнього президента Порошенка тощо. Все це мало бути ретельно перевірено НАЗК, і за результатами цього контролю мала б настати або не настати відповідальність. Але тепер усі види контролю та перевірки декларацій просто скасовані. Не має значення, чи бачитиме НАЗК декларації чиновників, адже КСУ повністю "кастрував" повноваження Агентства щодо перевірки декларацій та контролю за їхніми статками. Абсурдно, але КСУ скасував навіть право НАЗК отримувати повідомлення про можливі порушення антикорупційного законодавства та направляти до суду протоколи, а до органів влади – висновки про корупційні правопорушення. Тобто, якщо Агентство знайде такі порушення, то навіть не зможе ініціювати притягнення до будь-якої юридичної відповідальності.  Понад те, НАЗК втратило свої контрольні повноваження навіть щодо врегулювання конфлікту інтересів. І тепер Агентство позбавлене можливостей отримувати взагалі будь-яку інформацію від державних органів, самих посадовців, інших осіб про факти конфлікту інтересів. Узагалі нівельований обов’язок найвищих посадовців держави врегульовувати конфлікт інтересів, а значить і відповідальності за це теж не буде. Умовно, якщо суддя прийняв рішення на користь компанії своєї дружини, то притягнути його до відповідальності або скасувати таке рішення відтепер буде майже неможливо. Навіть ті контрольні повноваження, які залишились у НАЗК, наприклад, контроль за фінансами партій, буде неможливо реалізувати на практиці, адже агентства позбавили ключових інструментів для цього – перевірок декларацій з реєстру та доступу до державних реєстрів.   Скасував конфлікт інтересів для себе  Судді КСУ, ухвалюючи це рішення, взагалі працювали у власних інтересах. НАЗК писало про ознаки декларування недостовірної інформації у двох суддів Конституційного Суду, що свідчить про конфлікт інтересів. Одна з цих суддів – Ірина Завгородня: за 2018 рік НАЗК виявило у її декларації недостовірних відомостей на 615 тис. грн, а у декларації за 2019 рік — на 754 тис. грн. Понад те, на початку розгляду цієї справи в Конституційному Суді стало відомо, що це далеко не єдиний приклад проблем із декларуванням у самих суддів. Учасники справи заявляли їм відводи саме через наявність ознак адміністративних правопорушень, пов’язаних із декларуванням, у діях окремих суддів. Тобто цим рішенням судді одночасно позбавили ймовірної відповідальності й себе.  * При ухваленні цього рішення КСУ істотно вийшов за межі самого подання, адже неконституційними визнані навіть ті положення, які не оспорювалися проросійськими ініціаторами, оскільки ті навіть не вимагали настільки суттєвого урізання повноважень НАЗК щодо перевірки декларацій.  Хто винен, або агенти Кремля всюди  Насамперед – судді Конституційного Суду України. Ті судді, які підтримали це рішення, не зважали на аргументовану позицію антикорупційних органів та громадськості про абсурдність цього подання. Вражає і швидкість, з якою КСУ розглянув цю справу, що є ще одним доказом заздалегідь визначеного рішення. В інших випадках розгляд таких подань триває роками. Ще у середу вдень можна було побачити, що за минулий рік голова КСУ Олександр Тупицький заробив 4,5 млн грн. Ще тоді НАЗК мало можливість ініціювати притягнення його до відповідальності за недекларування земельної ділянки в окупованому Росією Криму, яку він купив в 2018 році та оформив за російським законодавством.  Тупицький своїми ж руками себе врятував, нівелювавши е-декларування.  Нагадаємо, що до КСУ Тупицького призначив Янукович, а головою його обрали рік тому. Його дружина Олена Тупицька була помічницею нардепа від "Партії регіонів" у період 2012–2014 років. Автори подання до Конституційного Суду — переважно депутати від проросійської партії "Опозиційна платформа — За життя" та контрольованої Коломойським фракції "За майбутнє". Депутати цих фракцій системно віддаляють Україну від європейського вектора, наближаючи до Росії. Знищення антикорупційної інфраструктури – перший великий крок до цього.  Депутати цих політичних сил неодноразово висловлювали антизахідні заяви. Водночас ці ж люди мають статки на Заході, проводять там відпустки, навчають своїх дітей.  Декларацію одного із депутатів ОПЗЖ Іллі Киви, який підписав подання, НАЗК почало перевіряти. Відомство взялося з'ясувати, як Кива заробив на оренді жомової ями 1,2 млн грн. Депутат також вказав, що мешкає у незадекларованій квартирі, з власницею, з якою його пов’язує лише секс. Завершити цю перевірку НАЗК тепер не зможе. Родина нардепа від ОПЗЖ Віктора Медведчука, який також ініціював це подання, володіє яхтою за $200 млн, гектарами болгарського узбережжя та двома десятками об’єктів нерухомості в Україні. Однак ці активи відсутні в декларації Медведчука за 2019 рік. Соратник Медведчука та власник проросійських телеканалів нардеп Тарас Козак також був під прицілом НАЗК, яке проводило повну перевірку його декларації.  Ще один врятований від покарання за недостовірне декларування депутат від ОПЗЖ — Суто Мамоян, який підозрювався у заниженні суми на понад 8,5 млн грн на придбанні автомобілів Toyota Land Cruiser 200 та заниженні вартості двох квартир площею 124 та 125 м². Щодо ще одного підписанта, нардепа Федора Христенка, НАЗК влітку розпочало перевірку за зверненням ЦПК щодо його поїздки у Москву зі святкуванням дня народження його дружини вартістю у мільйон доларів. Завершити цю перевірку Агентство тепер не зможе. Льовочкін та його сестра – теж серед авторів подання. Завдяки запровадженню декларування та публічності декларацій будь-хто міг бачити в реєстрі дорогу віллу Льовочкіних на Лазуровому узбережжі у Франції — у попередніх паперових деклараціях він про неї "забував".  Подання підписала Антоніна Славицька, яку перевіряли в НАЗК щодо можливого конфлікту інтересів. Причина: раніше вона ініціювала подання щодо неконституційності НАБУ, будучи фігуранткою скандальних викривальних плівок НАБУ щодо суддів Окружного адміністративного суду. Ще одним бенефіціаром або й лобістом рішення КСУ міг бути і голова Окружного адміністративного суду Києва Павло Вовк. У липні цього року НАБУ оприлюднило чергові плівки з кабінету Вовка, на яких чути, що Вовк переймався кількома важливими справами, які розглядав Конституційний Суд, і працював над "правильним" результатом. Голова ОАСКу натякав на свою причетність до визнання у 2019 році неконституційною статті, яка передбачала покарання за незаконне збагачення держслужбовців.   Що буде далі і чи можливо це виправити Скасування КСУ цих норм порушує зобов’язання України за програмою МВФ, кредитними угодами з ЄС, а також вимоги надання безвізового режиму Україні з країнами ЄС. Найнебезпечніше у рішенні те, що його зміст та висновки абсолютно не відповідають одне одному. Визнавши неконституційним низку надважливих елементів системи фінансового контролю посадовців, суд вирішив взагалі не пояснювати причини. У тексті рішення суд на понад десяток сторінок цитує правові позиції про зміст принципу незалежності судової гілки влади та ігнорує необхідність пояснити свої мотиви та правові аргументи рішення.  Все зводиться до того, що система декларування посягає на незалежність суду та суддів. І ціною цього посягання, на думку КСУ, має стати загальна амністія усіх чиновників, що чинили порушення, пов’язані з декларуванням.  При цьому у рішенні ніяк не обґрунтовано, в чому полягає неконституційність оприлюднення декларацій, цілої низки повноважень і прав НАЗК, або ж норми про відповідальність за вчинення корупційних та пов’язаних із корупцією правопорушень.  Це рішення КСУ однозначно є одним з найганебніших та найзухваліших за весь час його існування. Без аргументів, без аналізу норм, щодо яких воно виноситься, судді самі позбавили легітимності своє рішення. Тим самим у Конституційному Суді продемонстрували і суспільству, і всім гілкам влади та інституціям, що рішення можуть бути необґрунтовані та політичні.  Такий підхід може породити свавілля та подальше знищення без жодних пояснень цілих інструментів та механізмів. Завтра це може бути використано для скасування міжнародних угод України, системи закупівель Prozorro або ж цілих органів.   За відсутності пояснень із боку КС та аргументів, що б не ухвалював парламент далі на виправлення ситуації — усе може бути знищене цим же Конституційним Судом. Адже КС, не давши своїх аргументів, залишив собі можливість надалі скасовувати будь-які нові законодавчі норми у цій сфері. *** Відтепер суспільство не лише не зможе побачити, як карають чиновників за незадекларовані вілли в Іспанії й автопарки на мільйони. Суспільство навіть не знатиме, що саме чиновники задекларували. Рада не зможе прийняти новий закон, бо Конституційний Суд виступив проти самої ідеї контролю суспільства за чиновниками. Українці навіть не зможуть покарати суддів, які ухвалили це рішення. В принципі суддів не зможуть ні за що карати, бо Конституційний Суд заборонив будь-кому, крім самих суддів, їх контролювати. Рішення КС скасувало не лише ключову антикорупційну реформу, воно продемонструвало, що судді КСУ працюють проти держави і повертають країну до проросійського вектора в той час, коли тисячі українців ціною власного життя і здоров’я захищають державу на війні з Росією.  З такими суддями КСУ немає надій на реформи в країні, адже це порохова діжка, яка вибухає в будь-який момент, повертаючи українців щоразу далі у минуле часів Януковича.  Центр протидії корупції  Джерело: TEXTY.ORG.UA  Головне фото: Олександр Тупицький – один із суддів, який своїми ж руками себе врятував, нівелювавши е-декларування. ФОТО: CCU.GOV.UA    
  • Конституційний Суд України мав би захищати Конституцію, перевіряючи на відповідність їй закони та інші правові акти. Зараз судді КСУ захищають олігархів, корупцію та забезпечують кругову поруку.  В Європейському Союзі стурбовані останніми рішеннями Конституційного Суду України щодо діяльності антикорупційних органів, і воно може стати підставою для тимчасового призупинення безвізу. НАЗК: через скасування е-декларацій може бути зірвано втілення результатів виборів Про це йдеться у листі посла України при ЄС Миколи Точицького на адресу віцепрем’єра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольги Стефанишиної, текст якого має в розпорядженні "Європейська правда". "Як поки що неофіційно зазначають наші контакти, рішення Конституційного Суду України No 13-р/2020, яке скасувало ключові антикорупційні повноваження НАЗК, кримінальну відповідальність за недостовірне декларування, є достатньої підставою для початку запуску Європейською Комісією механізму тимчасового призупинення дії безвізового режиму", – йдеться у листі. Одним із офіційних тригерів для запуску механізму призупинення дії безвізу є відхід третьої держави від критеріїв, унаслідок виконання яких було запроваджено безвізовий режим. Зазначається, що ухвалені КСУ та Окружним адміністративним судом міста Києва рішення щодо діяльності антикорупційних органів не залишилися поза увагою європейських партнерів та викликали стурбованість Європейської служби зовнішньої діяльності та Єврокомісії. Вони вкотре звернули увагу на те, що питання боротьби з корупцією є пріоритетним на порядку денному реформ в Україні, а незалежні антикорупційні органи є квінтесенцією успішної, правової, демократичної, інвестиційно привабливої України. У листі вказується, що незалежність, інституційна спроможність та стійкість інфраструктури, насамперед антикорупційної, є критерієм досягнення низки короткострокових та стратегічних цілей у відносинах з Європейським Союзом, серед яких: - збереження безвізового режиму поїздок громадян України до ЄС; - співпраця з Міжнародним валютним фондом, що є передумовою отримання Україною макрофінансової допомоги ЄС розміром 1,2 млрд євро, покликаних забезпечити фінансово-економічну стабілізацію в нашій країні; - інтеграція до енергетичного ринку ЄС (йдеться про незалежність НКРЕКП); - поширення на Україну режиму внутрішнього ринку у сфері телекомунікацій, укладення угоди про взаємне визнання електронних довірчих послуг (незалежність НКРЗІ); - інтеграція до єдиного цифрового ринку (незалежність Національного офісу інтелектуальної власності) тощо. "Враховуючи зазначене, та з метою запобігання розвитку несприятливого сценарію, пропонували б у стислі строки створити робочу групу високого рівня із опрацювання змін до Конституції України, до якої б також увійшли представники Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, суддівського самоврядування, наукових кіл та громадянського суспільства", – йдеться у листі. Наголошується, що ключовим завданням зазначеної робочої групи варто визначити опрацювання змін до Конституції України, які б, серед іншого, передбачали повноваження Верховної Ради створювати державні органи зі спеціальним статусом.   Що ж ухвалив Конституційний Суд і що можна зробити? – Центр протидії корупції Це не перший випадок, коли КСУ діє проти Конституції. Про це пише Центр протидії корупції у статті для УП про недавнє скандальне рішення Конституційного Суду, спрямоване на знищення електронного декарування. Судді КСУ 2010 року дозволили узурпувати владу президенту-втікачу Віктору Януковичу; скасували в лютому 2019 закон про незаконне збагачення, внаслідок чого НАБУ було змушене закрити 65 кримінальних проваджень, та винесли рішення на користь Запорізького заводу феросплавів, який належить олігарху Ігорю Коломойському.  Останнім часом у ЗМІ неодноразово згадувалися наміри КСУ знищити антикорупційні інституції та інструменти. Сьогодні ці чутки стали реальністю: КСУ вже розглянув подання щодо е-декларування і фактично зніс цей інструмент із правового поля. О 19:00 перестав працювати відкритий електронний Єдиний державний реєстр декларацій — один із головних здобутків Революції гідності. За його адресою замість понад 4 млн декларацій лаконічна фраза про те, що "доступ припинено".  Тепер за трьома замками опинилися статки всіх українських чиновників, засудити їх за брехню в декларації неможливо. Зникла ціла стаття закону щодо відповідальності за корупційні та пов’язані з корупцією порушення, а з нею і шанс на будь-яку відповідальність корупціонерів: як кримінальну, так і адміністративну та навіть дисциплінарну. Це рішення не лише про знищення НАЗК, е-декларування та підрив усієї антикорупційної інфраструктури. Передусім це руйнування відносин із Заходом та поштовх України в бік Росії.  Під загрозою — незаконне збагачення, цивільна конфіскація необґрунтованих статків, а також Вищий антикорупційний суд.Навіть якщо Верховна Рада захоче виправити цю ситуацію, ця її ініціатива точно буде неконституційною з таким Конституційним Судом. Тому первинним є перезавантаження КСУ, без чого все інше просто немає сенсу. Пояснюємо, що відбулося, хто за цим стоїть та чи можливо це виправити. Що вирішив КСУ?  Закрив публічний реєстр декларацій Найбільш болюче: КСУ визнав неконституційними положення про відкритий доступ до декларацій усіх чиновників, які їх подають в електронний реєстр.  Тепер ніхто, окрім співробітників НАЗК, не зможе подивитися на задекларовані чиновником статки, як це було раніше — за кілька хвилин знайти потрібну декларацію в електронному реєстрі та швидко її перевірити і, можливо, звернутися в НАЗК щодо порушень.  Реєстр декларацій став основою для сотень антикорупційних розслідувань активістів, журналістів та правоохоронців. На підставі інформації з нього Антикорупційний суд розпочав виносити вироки — за свідому брехню в декларації.    Ліквідував відповідальність  Скасована не лише кримінальна відповідальність за брехню в деклараціях, а й дисциплінарна та адміністративна стали неможливими для практичного застосування. Щодо кримінальної, то з 21 ухваленого наразі ВАКС вироку 5 були за ст. 366-1 — брехня в декларації. Це фактично кожний четвертий вирок. Ще одне рішення по цій статті ухвалила Апеляційна палата ВАКС, скасувавши виправдувальний вирок. Три з п'яти цих вироків стосувались суддів. Через рішення КСУ всі ці вироки можуть скасувати за виключними обставинами.  Ще щонайменше 13 справ щодо недекларування статків топ-чиновниками перебуває на розгляді у ВАКС. Серед тих, хто вийшов "сухим із води" після ганебного рішення КСУ щодо е-декларування: ексміністр енергетики Ігор Насалик, мер Одеси Геннадій Труханов, "бурштиновий депутат" Максим Поляков, колишній гендиректор Укроборонпрому Павло Букін. НАБУ вже повідомило, що через скасування кримінальної відповідальності за недостовірне декларування будуть закриті 110 кримінальних проваджень, які продовжували розслідувати детективи Бюро.   Скасував контроль за деклараціями та конфліктом інтересів Щодня журналісти та активісти повідомляли НАЗК про нові виявлені ними порушення. Тільки за минулий рік агентство отримало 5,6 тисяч таких повідомлень і склало більш ніж 900 протоколів. Лише Центр протидії корупції від початку роботи реєстру написав понад дві сотні звернень у НАЗК.  Наприклад, журналісти виявили незадекларовані статки у суддів ОАСК, які скасували націоналізацію Приватбанку; брехню в декларації та можливе незаконне збагачення голови цього ж суду Павла Вовка; незадекларовану іспанську віллу тодішнього президента Порошенка тощо. Все це мало бути ретельно перевірено НАЗК, і за результатами цього контролю мала б настати або не настати відповідальність. Але тепер усі види контролю та перевірки декларацій просто скасовані. Не має значення, чи бачитиме НАЗК декларації чиновників, адже КСУ повністю "кастрував" повноваження Агентства щодо перевірки декларацій та контролю за їхніми статками. Абсурдно, але КСУ скасував навіть право НАЗК отримувати повідомлення про можливі порушення антикорупційного законодавства та направляти до суду протоколи, а до органів влади – висновки про корупційні правопорушення. Тобто, якщо Агентство знайде такі порушення, то навіть не зможе ініціювати притягнення до будь-якої юридичної відповідальності.  Понад те, НАЗК втратило свої контрольні повноваження навіть щодо врегулювання конфлікту інтересів. І тепер Агентство позбавлене можливостей отримувати взагалі будь-яку інформацію від державних органів, самих посадовців, інших осіб про факти конфлікту інтересів. Узагалі нівельований обов’язок найвищих посадовців держави врегульовувати конфлікт інтересів, а значить і відповідальності за це теж не буде. Умовно, якщо суддя прийняв рішення на користь компанії своєї дружини, то притягнути його до відповідальності або скасувати таке рішення відтепер буде майже неможливо. Навіть ті контрольні повноваження, які залишились у НАЗК, наприклад, контроль за фінансами партій, буде неможливо реалізувати на практиці, адже агентства позбавили ключових інструментів для цього – перевірок декларацій з реєстру та доступу до державних реєстрів.   Скасував конфлікт інтересів для себе  Судді КСУ, ухвалюючи це рішення, взагалі працювали у власних інтересах. НАЗК писало про ознаки декларування недостовірної інформації у двох суддів Конституційного Суду, що свідчить про конфлікт інтересів. Одна з цих суддів – Ірина Завгородня: за 2018 рік НАЗК виявило у її декларації недостовірних відомостей на 615 тис. грн, а у декларації за 2019 рік — на 754 тис. грн. Понад те, на початку розгляду цієї справи в Конституційному Суді стало відомо, що це далеко не єдиний приклад проблем із декларуванням у самих суддів. Учасники справи заявляли їм відводи саме через наявність ознак адміністративних правопорушень, пов’язаних із декларуванням, у діях окремих суддів. Тобто цим рішенням судді одночасно позбавили ймовірної відповідальності й себе.  * При ухваленні цього рішення КСУ істотно вийшов за межі самого подання, адже неконституційними визнані навіть ті положення, які не оспорювалися проросійськими ініціаторами, оскільки ті навіть не вимагали настільки суттєвого урізання повноважень НАЗК щодо перевірки декларацій.  Хто винен, або агенти Кремля всюди  Насамперед – судді Конституційного Суду України. Ті судді, які підтримали це рішення, не зважали на аргументовану позицію антикорупційних органів та громадськості про абсурдність цього подання. Вражає і швидкість, з якою КСУ розглянув цю справу, що є ще одним доказом заздалегідь визначеного рішення. В інших випадках розгляд таких подань триває роками. Ще у середу вдень можна було побачити, що за минулий рік голова КСУ Олександр Тупицький заробив 4,5 млн грн. Ще тоді НАЗК мало можливість ініціювати притягнення його до відповідальності за недекларування земельної ділянки в окупованому Росією Криму, яку він купив в 2018 році та оформив за російським законодавством.  Тупицький своїми ж руками себе врятував, нівелювавши е-декларування.  Нагадаємо, що до КСУ Тупицького призначив Янукович, а головою його обрали рік тому. Його дружина Олена Тупицька була помічницею нардепа від "Партії регіонів" у період 2012–2014 років. Автори подання до Конституційного Суду — переважно депутати від проросійської партії "Опозиційна платформа — За життя" та контрольованої Коломойським фракції "За майбутнє". Депутати цих фракцій системно віддаляють Україну від європейського вектора, наближаючи до Росії. Знищення антикорупційної інфраструктури – перший великий крок до цього.  Депутати цих політичних сил неодноразово висловлювали антизахідні заяви. Водночас ці ж люди мають статки на Заході, проводять там відпустки, навчають своїх дітей.  Декларацію одного із депутатів ОПЗЖ Іллі Киви, який підписав подання, НАЗК почало перевіряти. Відомство взялося з'ясувати, як Кива заробив на оренді жомової ями 1,2 млн грн. Депутат також вказав, що мешкає у незадекларованій квартирі, з власницею, з якою його пов’язує лише секс. Завершити цю перевірку НАЗК тепер не зможе. Родина нардепа від ОПЗЖ Віктора Медведчука, який також ініціював це подання, володіє яхтою за $200 млн, гектарами болгарського узбережжя та двома десятками об’єктів нерухомості в Україні. Однак ці активи відсутні в декларації Медведчука за 2019 рік. Соратник Медведчука та власник проросійських телеканалів нардеп Тарас Козак також був під прицілом НАЗК, яке проводило повну перевірку його декларації.  Ще один врятований від покарання за недостовірне декларування депутат від ОПЗЖ — Суто Мамоян, який підозрювався у заниженні суми на понад 8,5 млн грн на придбанні автомобілів Toyota Land Cruiser 200 та заниженні вартості двох квартир площею 124 та 125 м². Щодо ще одного підписанта, нардепа Федора Христенка, НАЗК влітку розпочало перевірку за зверненням ЦПК щодо його поїздки у Москву зі святкуванням дня народження його дружини вартістю у мільйон доларів. Завершити цю перевірку Агентство тепер не зможе. Льовочкін та його сестра – теж серед авторів подання. Завдяки запровадженню декларування та публічності декларацій будь-хто міг бачити в реєстрі дорогу віллу Льовочкіних на Лазуровому узбережжі у Франції — у попередніх паперових деклараціях він про неї "забував".  Подання підписала Антоніна Славицька, яку перевіряли в НАЗК щодо можливого конфлікту інтересів. Причина: раніше вона ініціювала подання щодо неконституційності НАБУ, будучи фігуранткою скандальних викривальних плівок НАБУ щодо суддів Окружного адміністративного суду. Ще одним бенефіціаром або й лобістом рішення КСУ міг бути і голова Окружного адміністративного суду Києва Павло Вовк. У липні цього року НАБУ оприлюднило чергові плівки з кабінету Вовка, на яких чути, що Вовк переймався кількома важливими справами, які розглядав Конституційний Суд, і працював над "правильним" результатом. Голова ОАСКу натякав на свою причетність до визнання у 2019 році неконституційною статті, яка передбачала покарання за незаконне збагачення держслужбовців.   Що буде далі і чи можливо це виправити Скасування КСУ цих норм порушує зобов’язання України за програмою МВФ, кредитними угодами з ЄС, а також вимоги надання безвізового режиму Україні з країнами ЄС. Найнебезпечніше у рішенні те, що його зміст та висновки абсолютно не відповідають одне одному. Визнавши неконституційним низку надважливих елементів системи фінансового контролю посадовців, суд вирішив взагалі не пояснювати причини. У тексті рішення суд на понад десяток сторінок цитує правові позиції про зміст принципу незалежності судової гілки влади та ігнорує необхідність пояснити свої мотиви та правові аргументи рішення.  Все зводиться до того, що система декларування посягає на незалежність суду та суддів. І ціною цього посягання, на думку КСУ, має стати загальна амністія усіх чиновників, що чинили порушення, пов’язані з декларуванням.  При цьому у рішенні ніяк не обґрунтовано, в чому полягає неконституційність оприлюднення декларацій, цілої низки повноважень і прав НАЗК, або ж норми про відповідальність за вчинення корупційних та пов’язаних із корупцією правопорушень.  Це рішення КСУ однозначно є одним з найганебніших та найзухваліших за весь час його існування. Без аргументів, без аналізу норм, щодо яких воно виноситься, судді самі позбавили легітимності своє рішення. Тим самим у Конституційному Суді продемонстрували і суспільству, і всім гілкам влади та інституціям, що рішення можуть бути необґрунтовані та політичні.  Такий підхід може породити свавілля та подальше знищення без жодних пояснень цілих інструментів та механізмів. Завтра це може бути використано для скасування міжнародних угод України, системи закупівель Prozorro або ж цілих органів.   За відсутності пояснень із боку КС та аргументів, що б не ухвалював парламент далі на виправлення ситуації — усе може бути знищене цим же Конституційним Судом. Адже КС, не давши своїх аргументів, залишив собі можливість надалі скасовувати будь-які нові законодавчі норми у цій сфері. *** Відтепер суспільство не лише не зможе побачити, як карають чиновників за незадекларовані вілли в Іспанії й автопарки на мільйони. Суспільство навіть не знатиме, що саме чиновники задекларували. Рада не зможе прийняти новий закон, бо Конституційний Суд виступив проти самої ідеї контролю суспільства за чиновниками. Українці навіть не зможуть покарати суддів, які ухвалили це рішення. В принципі суддів не зможуть ні за що карати, бо Конституційний Суд заборонив будь-кому, крім самих суддів, їх контролювати. Рішення КС скасувало не лише ключову антикорупційну реформу, воно продемонструвало, що судді КСУ працюють проти держави і повертають країну до проросійського вектора в той час, коли тисячі українців ціною власного життя і здоров’я захищають державу на війні з Росією.  З такими суддями КСУ немає надій на реформи в країні, адже це порохова діжка, яка вибухає в будь-який момент, повертаючи українців щоразу далі у минуле часів Януковича.  Центр протидії корупції  Джерело: TEXTY.ORG.UA  Головне фото: Олександр Тупицький – один із суддів, який своїми ж руками себе врятував, нівелювавши е-декларування. ФОТО: CCU.GOV.UA    
    Oct 30, 2020 669
  • 31 Oct 2019
    Зустріч чеського президента Мілоша Земана з представницею проросійської організації кримських татар і повідомлення про його заяву, що він, начебто, вважає Крим частиною Російської Федерації, зацікавили, в першу чергу, чеську громадськість. Вони дійсно мало що змінюють і у ставленні міжнародного товариства до статусу Криму, у ставленні більшості кримських татар до авторитету Меджлісу. Але запрошення Земана демонструє російську тактику просування «повзучого визнання» анексії півострова. Віталій Портников спеціально для Крим.Реалії План дій досить простий і не відрізняється від дій радянських спецслужб та пропагандистів щодо територій, які опинилися у складі або у «сфері впливу» СРСР. Спочатку створюються підроблені організації, які покликані підмінити справжні політичні партії або громадські організації. У самому Радянському Союзі та у «країнах народної демократії» таких організацій і партій було хоч греблю гати. Мало хто пам'ятає, але і в НДР, і в Польщі, і в тій самій Чехословаччині була багатопартійна система. Я думав написати «справжня», але насправді, звичайно ж, не справжня, адже всі партії і громадські організації підпорядковувалися диктату комуністів. БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: Кримський синдром Земана Тепер той самий нехитрий прийом застосовується щодо кримських татар. Меджліс ‒ унікальний національний представницький орган ‒ оголошується екстремістським і забороняється. А як альтернативу пропонують створені поспіхом «громадські організації», представники яких нікого не представляють. Але залишається проблема ‒ як таким організаціям отримати визнання? І тоді використовується арсенал зв'язків із політиками, які не приховують своїх проросійських симпатій і можуть ризикнути репутацією. Причому не так вже серйозно ризикнути. Той же Мілош Земан не влаштовував спеціальну зустріч із проросійською активісткою Тамілою Німетуллаєвою. Вона лише отримала запрошення на офіційний прийом, присвячений 101-й річниці створення незалежної Чехословаччини. Зрозуміло, разом із десятками інших запрошених. Так що в разі чого цілком можна пояснити присутність Німетуллаєвої на цьому прийомі помилкою протоколу ‒ зрозуміло, що сам президент країни списки запрошених не затверджує. Однак справа вже зроблена. Активістка присутня на прийомі, спілкується з президентом як «представниця кримськотатарського народу», вислуховує його думку про статус Криму ‒ знову-таки, зроблену під час приватної бесіди, не оформлену як офіційну заяву. До того ж, Німетуллаєва ходить Празьким градом, спілкується і фотографується з місцевими політиками, які й не підозрюють, хто вона така. І в результаті створюється штучна конкуренція. Мустафа Джемілєв зустрічається з одними політиками, а Таміла Німетуллаєва ‒ з іншими, ось вам і визнання «корисних» Кремлю кримських татар. А далі у справу вже вступає російська пропаганда, яка, зрозуміло, має множити сумніви: бачите, вже й президент Чехії, країни-члена Європейського Союзу, визнав «російський» статус Криму, і представники проросійських кримських організацій отримують запрошення на офіційні прийоми. Рано чи пізно «російський» Крим буде визнаний усіма, навіщо чіплятися за минуле? Те, що ми, схоже, просто стали свідками звичайної пропагандистської диверсії, російські медіа своїм глядачам і читачам, звичайно ж, не розкажуть. Але те, що у виставі брали участь все ті ж знайомі актори ‒ Земан, який не раз виступав із проросійськими заявами, та представниця спеціально створеної для існування в кремлівській реальності організації, у черговий раз продемонструвало: склад трупи, яку можна залучити для потреб російської пропаганди, має одних і тих самих виконавців. Які б прийомчики російська пропагандистська машина не застосовувала і на які б прийоми її представників не запрошували.   Автор Віталій Портников Київський журналіст, оглядач Крим.Реалії Джерело: Крим Реалії  
  • Зустріч чеського президента Мілоша Земана з представницею проросійської організації кримських татар і повідомлення про його заяву, що він, начебто, вважає Крим частиною Російської Федерації, зацікавили, в першу чергу, чеську громадськість. Вони дійсно мало що змінюють і у ставленні міжнародного товариства до статусу Криму, у ставленні більшості кримських татар до авторитету Меджлісу. Але запрошення Земана демонструє російську тактику просування «повзучого визнання» анексії півострова. Віталій Портников спеціально для Крим.Реалії План дій досить простий і не відрізняється від дій радянських спецслужб та пропагандистів щодо територій, які опинилися у складі або у «сфері впливу» СРСР. Спочатку створюються підроблені організації, які покликані підмінити справжні політичні партії або громадські організації. У самому Радянському Союзі та у «країнах народної демократії» таких організацій і партій було хоч греблю гати. Мало хто пам'ятає, але і в НДР, і в Польщі, і в тій самій Чехословаччині була багатопартійна система. Я думав написати «справжня», але насправді, звичайно ж, не справжня, адже всі партії і громадські організації підпорядковувалися диктату комуністів. БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: Кримський синдром Земана Тепер той самий нехитрий прийом застосовується щодо кримських татар. Меджліс ‒ унікальний національний представницький орган ‒ оголошується екстремістським і забороняється. А як альтернативу пропонують створені поспіхом «громадські організації», представники яких нікого не представляють. Але залишається проблема ‒ як таким організаціям отримати визнання? І тоді використовується арсенал зв'язків із політиками, які не приховують своїх проросійських симпатій і можуть ризикнути репутацією. Причому не так вже серйозно ризикнути. Той же Мілош Земан не влаштовував спеціальну зустріч із проросійською активісткою Тамілою Німетуллаєвою. Вона лише отримала запрошення на офіційний прийом, присвячений 101-й річниці створення незалежної Чехословаччини. Зрозуміло, разом із десятками інших запрошених. Так що в разі чого цілком можна пояснити присутність Німетуллаєвої на цьому прийомі помилкою протоколу ‒ зрозуміло, що сам президент країни списки запрошених не затверджує. Однак справа вже зроблена. Активістка присутня на прийомі, спілкується з президентом як «представниця кримськотатарського народу», вислуховує його думку про статус Криму ‒ знову-таки, зроблену під час приватної бесіди, не оформлену як офіційну заяву. До того ж, Німетуллаєва ходить Празьким градом, спілкується і фотографується з місцевими політиками, які й не підозрюють, хто вона така. І в результаті створюється штучна конкуренція. Мустафа Джемілєв зустрічається з одними політиками, а Таміла Німетуллаєва ‒ з іншими, ось вам і визнання «корисних» Кремлю кримських татар. А далі у справу вже вступає російська пропаганда, яка, зрозуміло, має множити сумніви: бачите, вже й президент Чехії, країни-члена Європейського Союзу, визнав «російський» статус Криму, і представники проросійських кримських організацій отримують запрошення на офіційні прийоми. Рано чи пізно «російський» Крим буде визнаний усіма, навіщо чіплятися за минуле? Те, що ми, схоже, просто стали свідками звичайної пропагандистської диверсії, російські медіа своїм глядачам і читачам, звичайно ж, не розкажуть. Але те, що у виставі брали участь все ті ж знайомі актори ‒ Земан, який не раз виступав із проросійськими заявами, та представниця спеціально створеної для існування в кремлівській реальності організації, у черговий раз продемонструвало: склад трупи, яку можна залучити для потреб російської пропаганди, має одних і тих самих виконавців. Які б прийомчики російська пропагандистська машина не застосовувала і на які б прийоми її представників не запрошували.   Автор Віталій Портников Київський журналіст, оглядач Крим.Реалії Джерело: Крим Реалії  
    Oct 31, 2019 1055
  • 25 Apr 2019
    Сьогодні Верховна Рада ухвалила закон №5670-д  “Про забезпечення функціонування української мови як державної”, який почали розглядати у другому читанні ще 28 лютого. За історично-важливий для всіх нас Закон про мову проголосували 278 депутатів. Вітаємо друзі!  Бо #МоваНаЧасі   "Цей законопроект спрямовано на реалізацію вимоги статті 10 Конституції: «Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України». Вимоги, невиконання якої вже призвело до тяжких наслідків, у т.ч. сприяло російській збройній агресії в Криму й на Сході України і далі загрожує незалежності й цілісності держави. Українська мова є не просто засобом спілкування чи надбанням культури. Це важливий елемент конституційного ладу, фактор державної єдності й національної безпеки",- йдеться у відкритому Зверненні до Верховної Ради України.  Російська окупація прийшла разом зі своїми танками саме на ті території, де найбільш була поширена російська мова.  "Законопроект гарантує кожному право на отримання інформації та послуг українською мовою в усіх публічних сферах, передбачає дієву систему контролю і санкції за порушення, скасовує одіозний закон Ківалова-Колесніченка. Водночас проект не спрямований проти жодних мов чи національних меншин. Це системний якісний документ, що базується на найкращих взірцях європейського мовного законодавства і відповідає викликам часу",- йдеться далі у Зверненні Філарет про ухвалений мовний закон: «Без мови немає нації, без нації немає держави»,- пише Hromadske.UA   Згідно із законопроектом №5670-д, єдиною державною мовою в Україні є українська, а «спроби запровадження в Україні офіційної багатомовності» всупереч Конституції України й встановленій конституційній процедурі «провокують мовний розкол країни, міжетнічне протистояння та ворожнечу і спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу». Проект передбачає, що українською мовою має володіти кожен громадянин України, а також усі претенденти на українське громадянство. Водночас дія закону не поширюється на сферу приватного спілкування та здійснення релігійних обрядів. Українською мовою мають розмовляти усі високопосадовці та керівники силових структур. Також українська обов'язкова для депутатів усіх рівнів, суддів, адвокатів, керівників вишів, медпрацівників тощо. Відповідно до проекту закону, українською мовою мають проводитись усі засідання, зустрічі тощо у владних органах та установах – як центральних, так і регіональних. Українську мають використовувати також у сфері обслуговування, у підписах та маркуванні товарів і послуг. Так, якщо клієнт закладу просить спілкуватись із ним українською – це прохання має бути виконане. Комп’ютерні програми повинні будуть мати інтерфейс державною мовою та/або англійською або мовами країн Євросоюзу. Сайти за замовчуванням спочатку повинні будуть завантажуватися українською, але можуть мати також інші версії. Пресу можна буде видавати у кількох мовних версіях, одна з яких має бути українською. У кожному місці розповсюдження друкованих ЗМІ україномовних газет та журналів має бути не менше 50%.   Передбачене й створення посади Уповноваженого з захисту української мови, який регулюватиме впровадження цього закону. Документ також передбачає адміністративну відповідальність за порушення законодавства у сфері застосування державної мови. Крім того, законопроектом передбачена кримінальна відповідальність «за публічне приниження і зневагу до державної мови». Вона буде аналогічною тій, яка передбачена за публічну наругу над державним прапором, гербом та гімном — штраф до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або арешт до 6 місяців, або позбавлення волі на строк до 3 років. Законопроект №5670-д «Про забезпечення функціонування української мови як державної» покликаний унормувати законодавство України про мову після того, як Конституційний суд скасував ухвалений у 2012 році так званий закон «Колесніченка-Ківалова». Він передбачав можливість офіційної двомовності в регіонах, де чисельність нацменшин перевищує 10%. Низка обласних та місцевих рад визнали російську мову регіональною. Окрім того, регіональною у західних областях було визнано угорську мову, молдовську та румунську. Повідомляє Hromadske.UA     Митці, літератори, видавці, музиканти, волонтери, військові, державні та церковні діячі звернулись до народних депутатів з вимогою ухвалити історичне рішення – закон про державну мову.    На думку лідерів думок, цей законопроект надає можливості для розвитку і захисту державної мови, і саме зараз мова на часі. Також закон гарантує кожному та кожній право на отримання інформації та послуг українською мовою в усіх публічних сферах, передбачає дієву систему контролю і санкції за порушення. Водночас проект не спрямований проти жодних мов чи національних меншин. Це системний якісний документ, що базується на найкращих взірцях європейського мовного законодавства і відповідає викликам часу.      Про це йдеться на офіційному каналі громадського законопроекту “Про забезпечення функціонування української мови як державної” (№5670-д).     "Мову не можна побачити як Собор Паризької Богоматері, але вона “собор” значно більшого масштабу. Цей “собор” в Україні давно намагаються знищити і роблять це системно та цинічно. Коли українців переконують, що наша мова це не важливе питання і воно не на часі, ми не можемо побачити дим від пожежі, ніхто зі ЗМІ не може вести онлайн-трансляцію з місця катастрофи, а провідні українські та світові бізнесмени не робитимуть величезні донації на відновлення та розвиток української. Для французів і не лише для них Нотр-Дам де Парі — це невід‘ємний елемент культури французької нації. Ми знаємо про нього так багато, тому що французи не лінувались про нього всім розповідати і щиро пишаються ним. Французькою для початку. У Франції діє дуже сильне законодавство для захисту французької мови. І всі хто приїздить жити до Франції — вчать французьку без вагань. Це об‘єктивна потреба. Є «Закон 94-665 від 4 серпня 1994 року стосовно використання французької мови» (http://bit.ly/2KXWC9t) виданий французьким урядом для закріплення статусу французької мови як основної офіційної в документах уряду, на робочому місці, у вивісках та маркуванні товарів, комерційних контрактах, ділових комунікаціях і деяких інших контекстах. Такого формату законодавство є у багатьох країнах. У багатьох країнах, де політична еліта не страждає на комплекс меншовартості. Не боїться, через відверто абсурдні звинувачення, робити очевидно необхідні речі для національної безпеки",- пише на своєму профілі у фейсбук в.о. міністра охорони здоров‘я Уляна Супрун    UAportal.cz
  • Сьогодні Верховна Рада ухвалила закон №5670-д  “Про забезпечення функціонування української мови як державної”, який почали розглядати у другому читанні ще 28 лютого. За історично-важливий для всіх нас Закон про мову проголосували 278 депутатів. Вітаємо друзі!  Бо #МоваНаЧасі   "Цей законопроект спрямовано на реалізацію вимоги статті 10 Конституції: «Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України». Вимоги, невиконання якої вже призвело до тяжких наслідків, у т.ч. сприяло російській збройній агресії в Криму й на Сході України і далі загрожує незалежності й цілісності держави. Українська мова є не просто засобом спілкування чи надбанням культури. Це важливий елемент конституційного ладу, фактор державної єдності й національної безпеки",- йдеться у відкритому Зверненні до Верховної Ради України.  Російська окупація прийшла разом зі своїми танками саме на ті території, де найбільш була поширена російська мова.  "Законопроект гарантує кожному право на отримання інформації та послуг українською мовою в усіх публічних сферах, передбачає дієву систему контролю і санкції за порушення, скасовує одіозний закон Ківалова-Колесніченка. Водночас проект не спрямований проти жодних мов чи національних меншин. Це системний якісний документ, що базується на найкращих взірцях європейського мовного законодавства і відповідає викликам часу",- йдеться далі у Зверненні Філарет про ухвалений мовний закон: «Без мови немає нації, без нації немає держави»,- пише Hromadske.UA   Згідно із законопроектом №5670-д, єдиною державною мовою в Україні є українська, а «спроби запровадження в Україні офіційної багатомовності» всупереч Конституції України й встановленій конституційній процедурі «провокують мовний розкол країни, міжетнічне протистояння та ворожнечу і спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу». Проект передбачає, що українською мовою має володіти кожен громадянин України, а також усі претенденти на українське громадянство. Водночас дія закону не поширюється на сферу приватного спілкування та здійснення релігійних обрядів. Українською мовою мають розмовляти усі високопосадовці та керівники силових структур. Також українська обов'язкова для депутатів усіх рівнів, суддів, адвокатів, керівників вишів, медпрацівників тощо. Відповідно до проекту закону, українською мовою мають проводитись усі засідання, зустрічі тощо у владних органах та установах – як центральних, так і регіональних. Українську мають використовувати також у сфері обслуговування, у підписах та маркуванні товарів і послуг. Так, якщо клієнт закладу просить спілкуватись із ним українською – це прохання має бути виконане. Комп’ютерні програми повинні будуть мати інтерфейс державною мовою та/або англійською або мовами країн Євросоюзу. Сайти за замовчуванням спочатку повинні будуть завантажуватися українською, але можуть мати також інші версії. Пресу можна буде видавати у кількох мовних версіях, одна з яких має бути українською. У кожному місці розповсюдження друкованих ЗМІ україномовних газет та журналів має бути не менше 50%.   Передбачене й створення посади Уповноваженого з захисту української мови, який регулюватиме впровадження цього закону. Документ також передбачає адміністративну відповідальність за порушення законодавства у сфері застосування державної мови. Крім того, законопроектом передбачена кримінальна відповідальність «за публічне приниження і зневагу до державної мови». Вона буде аналогічною тій, яка передбачена за публічну наругу над державним прапором, гербом та гімном — штраф до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або арешт до 6 місяців, або позбавлення волі на строк до 3 років. Законопроект №5670-д «Про забезпечення функціонування української мови як державної» покликаний унормувати законодавство України про мову після того, як Конституційний суд скасував ухвалений у 2012 році так званий закон «Колесніченка-Ківалова». Він передбачав можливість офіційної двомовності в регіонах, де чисельність нацменшин перевищує 10%. Низка обласних та місцевих рад визнали російську мову регіональною. Окрім того, регіональною у західних областях було визнано угорську мову, молдовську та румунську. Повідомляє Hromadske.UA     Митці, літератори, видавці, музиканти, волонтери, військові, державні та церковні діячі звернулись до народних депутатів з вимогою ухвалити історичне рішення – закон про державну мову.    На думку лідерів думок, цей законопроект надає можливості для розвитку і захисту державної мови, і саме зараз мова на часі. Також закон гарантує кожному та кожній право на отримання інформації та послуг українською мовою в усіх публічних сферах, передбачає дієву систему контролю і санкції за порушення. Водночас проект не спрямований проти жодних мов чи національних меншин. Це системний якісний документ, що базується на найкращих взірцях європейського мовного законодавства і відповідає викликам часу.      Про це йдеться на офіційному каналі громадського законопроекту “Про забезпечення функціонування української мови як державної” (№5670-д).     "Мову не можна побачити як Собор Паризької Богоматері, але вона “собор” значно більшого масштабу. Цей “собор” в Україні давно намагаються знищити і роблять це системно та цинічно. Коли українців переконують, що наша мова це не важливе питання і воно не на часі, ми не можемо побачити дим від пожежі, ніхто зі ЗМІ не може вести онлайн-трансляцію з місця катастрофи, а провідні українські та світові бізнесмени не робитимуть величезні донації на відновлення та розвиток української. Для французів і не лише для них Нотр-Дам де Парі — це невід‘ємний елемент культури французької нації. Ми знаємо про нього так багато, тому що французи не лінувались про нього всім розповідати і щиро пишаються ним. Французькою для початку. У Франції діє дуже сильне законодавство для захисту французької мови. І всі хто приїздить жити до Франції — вчать французьку без вагань. Це об‘єктивна потреба. Є «Закон 94-665 від 4 серпня 1994 року стосовно використання французької мови» (http://bit.ly/2KXWC9t) виданий французьким урядом для закріплення статусу французької мови як основної офіційної в документах уряду, на робочому місці, у вивісках та маркуванні товарів, комерційних контрактах, ділових комунікаціях і деяких інших контекстах. Такого формату законодавство є у багатьох країнах. У багатьох країнах, де політична еліта не страждає на комплекс меншовартості. Не боїться, через відверто абсурдні звинувачення, робити очевидно необхідні речі для національної безпеки",- пише на своєму профілі у фейсбук в.о. міністра охорони здоров‘я Уляна Супрун    UAportal.cz
    Apr 25, 2019 1301
  • 20 Nov 2018
    Заява громадських організацій різних країн з приводу можливого обрання представника Росії Президентом Інтерполу 21 листопада на 87-ій сесії Генасамблеї Інтерполу обиратимуть нового Президента Інтерполу. За повідомленням поважних ЗМІ, найбільші шанси на цю посаду має представник Російської Федерації, генерал-майор поліції, віце-президент Інтерполу Олександр Прокопчук. Відповідно до Конституції Інтерполу, Президент Організації повинен: а) головувати на засіданнях Асамблеї і Виконавчого комітету, а також керувати обговореннями; b) забезпечити, щоб діяльність Організації відповідала рішенням Генеральної Асамблеї і Виконавчого комітету; c) підтримувати, наскільки це можливо, прямі і постійні контакти з Генеральним секретарем Організації. Таким чином, Генеральний Секретаріат Інтерполу й інші органи будуть змушені лише виконувати прийняті під керівництвом Президента Організації стратегічні рішення. Стратегія роботи Організації буде формуватися і визначатися представником країни-агресора, влада якої: – порушує міжнародні угоди, брутально порушує міжнародне право, окупувала Крим та веде відкриті військові дії на території інших країн-учасниць Інтерполу – України та Сирії; – за допомогою пропаганди та спецслужб втручається у внутрішню політику демократичних держав; – викрита у використанні хімічної зброї на території Великобританії, відповідно до заяв британських офіційних осіб, а також у сприянні використанню хімічної зброї на території Сирії; – винна у злочинах проти людяності щодо чеченського народу і в даний час здійснює планомірні злочини проти кримськотатарського народу; – порушує базові принципи прав людини та основоположних свобод, переслідує людей за їхні переконання, в масовому порядку фабрикуючи кримінальні справи проти політичних опонентів, опозиційних лідерів, журналістів і правозахисників, а також щодо рядових бізнесменів з метою експропріації власності на користь наближених до влади РФ олігархічних кланів; – активно надає фінансову та іншу підтримку диктаторським авторитарним режимам Північної Кореї, Сирії, Венесуели, Ірану; – цілеспрямовано і методично, порушуючи всі міжнародні договори і конвенції, заявляє про можливість ядерної війни і активно до неї готується. На сьогоднішній день Росія та її союзники – Казахстан, Таджикистан, Туркменістан, Киргизстан, Азербайджан, а також Венесуела і Іран, є лідерами у використанні механізмів Інтерполу, в тому числі Red Notice і Diffusion requests, з метою політичних переслідувань, переслідувань за національними, релігійними, соціальними і гендерними мотивами. Так, незважаючи на активну роботу щодо запобігання подібних зловживань, можна відповідально заявити, що в базі даних Організації знаходиться кілька тисяч осіб, яких переслідують авторитарні режими, у тому числі Російська Федерація, в порушення ст. 3 Конституції Інтерполу. Це жителі окупованого Криму, інших регіонів України, уродженці Чечні та інших республік Північного Кавказу, правозахисні активісти, опозиційні політики і бізнесмени. Крім того, у списку Інтерполу знаходиться багато осіб, які отримали статус біженців по відношенню до держави, яка їх розшукує. Часто ці особи залишаються у списку Інтерполу навіть після відмови в їх екстрадиції. Через це вони не можуть перетинати кордон і влаштуватися на роботу. Протягом більше 5-ти років над цією проблемою працюють правозахисні організації, представники ПАРЄ, Європарламенту, Єврокомісії. Завдяки зусиллям міжнародної спільноти, у листопаді 2016 року Інтерпол почав процедуру реформування. Зокрема, Організація стала застосовувати (поки що не послідовно) політику захисту осіб зі статусом біженця. Процедури роботи Комісії по контролю за файлами Інтерполу стали більш прозорими. За останні два роки Інтерпол зробив важливі кроки у боротьбі зі зловживаннями його механізмами, і важливо продовжувати ці реформи, удосконалюючи законодавство Організації. Однак зараз Організації загрожує згортання попередніх позитивних ініціатив. Замість накладання обмежень проти держав-порушників (що передбачає законодавство Інтерполу), зараз Інтерпол може очолити представник Росії – одного з найбільш принципових порушників правил Організації. З приходом на керівну посаду в Організації представника Російської Федерації число політичних переслідувань з використанням механізмів Інтерполу тільки збільшиться, тому що з високою ймовірністю можна говорити про те, що владою Російської Федерації будуть застосовані методи блокування скарг на незаконне розміщення досьє переслідуваних осіб, що містяться в базі даних Організації. Уже зараз можна стверджувати, що Інтерпол фактично підтримує злочини проти людяності щодо чеченського народу, який здійснює влада РФ, хоча б тому, що представників невеликого чеченського етносу в базі даних Організації істотно більше, ніж представників будь-якого іншого народу. Більше того, для цього етносу на сайті Організації встановлені спеціальні мітки, що дозволяють визначити етнічне походження переслідуваного. Не можна виключити той факт, що Росія направить повторні запити на розшук осіб, які були раніше вилучені з бази даних Інтерполу з причин порушення Конституції Організації. І ці особи знову будуть піддані незаконному переслідуванню. Крім того, що Інтерпол може перетворитися на Організацію, яка займається переслідуванням інакодумців на замовлення диктаторських, авторитарних і тоталітарних режимів., Ііснує пряма небезпека криміналізації самої Організації і використання її механізмів міжнародними злочинними структурами. Так, на сьогоднішній день достеменно відомо, що лідери більшості російських організованих злочинних угруповань (т.зв. "ореховские", "подольские", "солнцевские" тощо) стали державними діячами, нагороджені державними нагородами та мають статус радників або консультантів Міністерства внутрішніх справ РФ. Влада низки країн, включаючи США та Іспанію, звинувачує в причетності до міжнародної організованої злочинності відомих російських політиків і бізнесменів, наближених до влади, включаючи депутатів Державної Думи РФ. Не можна виключити, що під керівництвом представника Російської Федерації, Інтерпол може "змістити" акценти та закрити очі на російські злочинні угруповання з причини їх афілійованості з владою. Також не можна виключити, що представники злочинного світу за згодою і схвалення керівництва Організації зможуть потрапити до її складу і почати здійснювати контроль за її діяльністю. Невідомо ким, як і з якою метою буде використана база даних Організації. Уже зараз загальновідомо, що система безпеки цієї бази обслуговується скандально відомою лабораторією Касперського – російською IT-компанією, контрольованою ФСБ Росії. З приходом до керівництва Інтерполу представника РФ можна стверджувати, що база даних Організації буде використана в інтересах режиму Путіна та його сателітів. Нагадаємо, що Президентами Інтерполу послідовно були три генерали СС: Рейнхард Гейдріх (у 1940-1942), Артур Небі (в 1942-1943) і Ернст Кальтенбруннер (у 1943-1945). Ми добре пам’ятаємо, чим це закінчилося. Закликаємо делегатів країн-учасниць 87-ї сесії Генеральної асамблеї Інтерполу не допустити обрання представника Російської Федерації Олександра Прокопчука Президентом Інтерполу, а також вжити всіх необхідних заходів для недопущення використання поважної Організації, в порушення ст. 3 Конституції Інтерполу, для переслідувань за сфабрикованими політично вмотивованими справами. Важливо негайно припинити захоплення Інтерполу Росією та іншими авторитарними режимами. Якщо ситуацію не змінити зараз, вона може стати серйозним викликом людству, що потягне за собою значні людські жертви. Підписати заяву.  Підписанти:  Харківська правозахисна група/ Kharkiv Human Rights Protection Group Українська Гельсінська спілка з прав людини/ Ukrainian Helsinki Human Rights Union Фундація “Відкритий діалог”/ Open Dialogue Foundation Центр громадянських свобод/ Center for Civil Liberties Гуманітарна студія “Хвиля”/ Humanitarian Studio “Khvylia” Центр протидії корупції/ Anticorruption Action Center Медійна ініціатива за права людини/ Media Initiative for Human Rights Центр глобалістики “Стратегія ХХІ”/ Centre for Global Studies ‘Strategy XXI’ Громадська організація “Корпус справедливості”/ Civic organization “Fairness corps” Центр інформації про права людини/ Human Rights Information Centre Центр Ейдос/ Center Eidos Центр політичних студій/ Center political studios Благодійний фонд “Восток-SOS”/ Vostok-SOS (East-SOS) Кримська правозахисна група/ Crimean Human Rights Group Інститут демократії імені Пилипа Орлика/ Pylyp Orlyk Institute for Democracy ГО “Закарпатська громада”/ NGO “Transcarpathian community” Democracy Monitor - Azerbaijan CENLIBART - CENTRE SOUTIEN LIBERTE ART  ET EXPRESSION DANS LES DICATATURES Democracy For Azerbaijan - France Media Center Amsterdam (Canal Turan) Journalist Academy Latvia Democratic Azerbaijan Movement Azerbaijani Latvian Lawyers Gazeta AIM Europa Azadlig newspaper - Azerbaijan Institute for Peace and Democracy - Azerbaijan/Netherlands Київський інститут гендерних досліджень/ Kyiv Gender Studies Institute Український незалежний центр політичних досліджень/ Ukrainian Center for Independent Political Research Всеукраїнське об’єднання “Автомайдан”/ All-Ukrainian Association “Automaidan” Східноукраїнський центр громадських ініціатив/ Eastern-Ukrainian Center for Civic Initiatives Громадська організація “Вибір”/ NGO “Choice” Луганський обласний правозахисний центр “Альтернатива”/ Luhansk oblast Human Rights Centre “Alternative” Громадська організація “Черкаський правозахисний центр”/Cherkasy human right center ГО "Культурно-освітня фундація "Лібері Лібераті". (Донеччина, Краматорськ) Migration Center of Azerbaijan (Germany) ГО “Ініціатива Е+” Ukraine Action (France) Euro Asia News Media Group Journalsit Against Corruption Благотворительный фонд “Артдача” ВГО “Антикорупційний форум”, Львівське обласне відділення IPTG (Austria) Made in Azerbaijan Page - Mahammad Mirzali, France NGO “Ukraine needs you” Благодійний фонд “Мирне Майбутнє України”/Peaceful future of Ukraine Громадська організація “Волонтер Черкащини”/ NGO Volunteer Cherkashchiny Центр політико-правових реформ Громадська Організація Рух “Визволення” Monitoring Centre for Political Prisoners, Azerbaijan Union for the freedom for political prisoners in Azerbaijan, Azerbaijan Кримськотатарський Ресурсний Центр/Crimean Tatar Resource Center Комитет по защите прав крымскотатарского народа/ Committee on the protection of human rights of the Crimean Tatar people Крымскотатарский Молодежный Центр/Crimean Tatar Youth Center/ ГО “Асоціація Політичних Наук” Всеукраїнське об'єднання медиків Майдану Казахстанська правозахисна організація Ar-Rukh-Hak / the Kazakhstani human rights organisation "Ar-Rukh-Hak" Товариство підтримки України (Латвія) Ukrainas centrs jauniešiem un bērniem Latvijā European Coordination Centre Musavat - Bayern, Germany SAV TV Media Group - Stockholm, Swedish   Всеукраїнська громадська організація “Комітет виборців України” Azerbajdzjankst Kultur Center Stockholm, Swedish TURAN TV-Norway - Oslo ВГО “Вільні Люди” Global Ukraine Foundation Харківська міська громадська організація “Регіональний інститут стратегічних  досліджень” Казахстанське міжнародне бюро з прав людини і дотримання законності / Kazakhstan International Bureau for Human Rights and the Rule of Law   Світовий Конґрес Українців/Ukrainian World Congress The Institute for Peace and Democracy, Azerbaijan/Netherlands The Monitoring Centre for Political Prisoners, Azerbaijan Молодіжний націоналістичний конгрес The Union for the freedom for political prisoners in Azerbaijan, Azerbaijan  MaydanSF - San Francisco, CA, USA  Euromaidan-Warszawa Foundation, Warsaw, Poland.  Асоціація українців “Відкрите серце” Португалія.  ВМГО “Європейська молодь України"  NGO “Borysthenes” (Greece) ГО Всесвітній рух патріотів України (Швейцарія) Association of Ukrainians in Republic of Ireland МБУ “Центр національного відродження” ГО “Українська справа” ГО Харківський Антикорупційний Центр NGO Ukrajinsko Evropská Perspektiva / Ukrainian European Perspective. Prague Czech Republic ГО “Вектор прав людини”/NGO “Human rights vector”         
  • Заява громадських організацій різних країн з приводу можливого обрання представника Росії Президентом Інтерполу 21 листопада на 87-ій сесії Генасамблеї Інтерполу обиратимуть нового Президента Інтерполу. За повідомленням поважних ЗМІ, найбільші шанси на цю посаду має представник Російської Федерації, генерал-майор поліції, віце-президент Інтерполу Олександр Прокопчук. Відповідно до Конституції Інтерполу, Президент Організації повинен: а) головувати на засіданнях Асамблеї і Виконавчого комітету, а також керувати обговореннями; b) забезпечити, щоб діяльність Організації відповідала рішенням Генеральної Асамблеї і Виконавчого комітету; c) підтримувати, наскільки це можливо, прямі і постійні контакти з Генеральним секретарем Організації. Таким чином, Генеральний Секретаріат Інтерполу й інші органи будуть змушені лише виконувати прийняті під керівництвом Президента Організації стратегічні рішення. Стратегія роботи Організації буде формуватися і визначатися представником країни-агресора, влада якої: – порушує міжнародні угоди, брутально порушує міжнародне право, окупувала Крим та веде відкриті військові дії на території інших країн-учасниць Інтерполу – України та Сирії; – за допомогою пропаганди та спецслужб втручається у внутрішню політику демократичних держав; – викрита у використанні хімічної зброї на території Великобританії, відповідно до заяв британських офіційних осіб, а також у сприянні використанню хімічної зброї на території Сирії; – винна у злочинах проти людяності щодо чеченського народу і в даний час здійснює планомірні злочини проти кримськотатарського народу; – порушує базові принципи прав людини та основоположних свобод, переслідує людей за їхні переконання, в масовому порядку фабрикуючи кримінальні справи проти політичних опонентів, опозиційних лідерів, журналістів і правозахисників, а також щодо рядових бізнесменів з метою експропріації власності на користь наближених до влади РФ олігархічних кланів; – активно надає фінансову та іншу підтримку диктаторським авторитарним режимам Північної Кореї, Сирії, Венесуели, Ірану; – цілеспрямовано і методично, порушуючи всі міжнародні договори і конвенції, заявляє про можливість ядерної війни і активно до неї готується. На сьогоднішній день Росія та її союзники – Казахстан, Таджикистан, Туркменістан, Киргизстан, Азербайджан, а також Венесуела і Іран, є лідерами у використанні механізмів Інтерполу, в тому числі Red Notice і Diffusion requests, з метою політичних переслідувань, переслідувань за національними, релігійними, соціальними і гендерними мотивами. Так, незважаючи на активну роботу щодо запобігання подібних зловживань, можна відповідально заявити, що в базі даних Організації знаходиться кілька тисяч осіб, яких переслідують авторитарні режими, у тому числі Російська Федерація, в порушення ст. 3 Конституції Інтерполу. Це жителі окупованого Криму, інших регіонів України, уродженці Чечні та інших республік Північного Кавказу, правозахисні активісти, опозиційні політики і бізнесмени. Крім того, у списку Інтерполу знаходиться багато осіб, які отримали статус біженців по відношенню до держави, яка їх розшукує. Часто ці особи залишаються у списку Інтерполу навіть після відмови в їх екстрадиції. Через це вони не можуть перетинати кордон і влаштуватися на роботу. Протягом більше 5-ти років над цією проблемою працюють правозахисні організації, представники ПАРЄ, Європарламенту, Єврокомісії. Завдяки зусиллям міжнародної спільноти, у листопаді 2016 року Інтерпол почав процедуру реформування. Зокрема, Організація стала застосовувати (поки що не послідовно) політику захисту осіб зі статусом біженця. Процедури роботи Комісії по контролю за файлами Інтерполу стали більш прозорими. За останні два роки Інтерпол зробив важливі кроки у боротьбі зі зловживаннями його механізмами, і важливо продовжувати ці реформи, удосконалюючи законодавство Організації. Однак зараз Організації загрожує згортання попередніх позитивних ініціатив. Замість накладання обмежень проти держав-порушників (що передбачає законодавство Інтерполу), зараз Інтерпол може очолити представник Росії – одного з найбільш принципових порушників правил Організації. З приходом на керівну посаду в Організації представника Російської Федерації число політичних переслідувань з використанням механізмів Інтерполу тільки збільшиться, тому що з високою ймовірністю можна говорити про те, що владою Російської Федерації будуть застосовані методи блокування скарг на незаконне розміщення досьє переслідуваних осіб, що містяться в базі даних Організації. Уже зараз можна стверджувати, що Інтерпол фактично підтримує злочини проти людяності щодо чеченського народу, який здійснює влада РФ, хоча б тому, що представників невеликого чеченського етносу в базі даних Організації істотно більше, ніж представників будь-якого іншого народу. Більше того, для цього етносу на сайті Організації встановлені спеціальні мітки, що дозволяють визначити етнічне походження переслідуваного. Не можна виключити той факт, що Росія направить повторні запити на розшук осіб, які були раніше вилучені з бази даних Інтерполу з причин порушення Конституції Організації. І ці особи знову будуть піддані незаконному переслідуванню. Крім того, що Інтерпол може перетворитися на Організацію, яка займається переслідуванням інакодумців на замовлення диктаторських, авторитарних і тоталітарних режимів., Ііснує пряма небезпека криміналізації самої Організації і використання її механізмів міжнародними злочинними структурами. Так, на сьогоднішній день достеменно відомо, що лідери більшості російських організованих злочинних угруповань (т.зв. "ореховские", "подольские", "солнцевские" тощо) стали державними діячами, нагороджені державними нагородами та мають статус радників або консультантів Міністерства внутрішніх справ РФ. Влада низки країн, включаючи США та Іспанію, звинувачує в причетності до міжнародної організованої злочинності відомих російських політиків і бізнесменів, наближених до влади, включаючи депутатів Державної Думи РФ. Не можна виключити, що під керівництвом представника Російської Федерації, Інтерпол може "змістити" акценти та закрити очі на російські злочинні угруповання з причини їх афілійованості з владою. Також не можна виключити, що представники злочинного світу за згодою і схвалення керівництва Організації зможуть потрапити до її складу і почати здійснювати контроль за її діяльністю. Невідомо ким, як і з якою метою буде використана база даних Організації. Уже зараз загальновідомо, що система безпеки цієї бази обслуговується скандально відомою лабораторією Касперського – російською IT-компанією, контрольованою ФСБ Росії. З приходом до керівництва Інтерполу представника РФ можна стверджувати, що база даних Організації буде використана в інтересах режиму Путіна та його сателітів. Нагадаємо, що Президентами Інтерполу послідовно були три генерали СС: Рейнхард Гейдріх (у 1940-1942), Артур Небі (в 1942-1943) і Ернст Кальтенбруннер (у 1943-1945). Ми добре пам’ятаємо, чим це закінчилося. Закликаємо делегатів країн-учасниць 87-ї сесії Генеральної асамблеї Інтерполу не допустити обрання представника Російської Федерації Олександра Прокопчука Президентом Інтерполу, а також вжити всіх необхідних заходів для недопущення використання поважної Організації, в порушення ст. 3 Конституції Інтерполу, для переслідувань за сфабрикованими політично вмотивованими справами. Важливо негайно припинити захоплення Інтерполу Росією та іншими авторитарними режимами. Якщо ситуацію не змінити зараз, вона може стати серйозним викликом людству, що потягне за собою значні людські жертви. Підписати заяву.  Підписанти:  Харківська правозахисна група/ Kharkiv Human Rights Protection Group Українська Гельсінська спілка з прав людини/ Ukrainian Helsinki Human Rights Union Фундація “Відкритий діалог”/ Open Dialogue Foundation Центр громадянських свобод/ Center for Civil Liberties Гуманітарна студія “Хвиля”/ Humanitarian Studio “Khvylia” Центр протидії корупції/ Anticorruption Action Center Медійна ініціатива за права людини/ Media Initiative for Human Rights Центр глобалістики “Стратегія ХХІ”/ Centre for Global Studies ‘Strategy XXI’ Громадська організація “Корпус справедливості”/ Civic organization “Fairness corps” Центр інформації про права людини/ Human Rights Information Centre Центр Ейдос/ Center Eidos Центр політичних студій/ Center political studios Благодійний фонд “Восток-SOS”/ Vostok-SOS (East-SOS) Кримська правозахисна група/ Crimean Human Rights Group Інститут демократії імені Пилипа Орлика/ Pylyp Orlyk Institute for Democracy ГО “Закарпатська громада”/ NGO “Transcarpathian community” Democracy Monitor - Azerbaijan CENLIBART - CENTRE SOUTIEN LIBERTE ART  ET EXPRESSION DANS LES DICATATURES Democracy For Azerbaijan - France Media Center Amsterdam (Canal Turan) Journalist Academy Latvia Democratic Azerbaijan Movement Azerbaijani Latvian Lawyers Gazeta AIM Europa Azadlig newspaper - Azerbaijan Institute for Peace and Democracy - Azerbaijan/Netherlands Київський інститут гендерних досліджень/ Kyiv Gender Studies Institute Український незалежний центр політичних досліджень/ Ukrainian Center for Independent Political Research Всеукраїнське об’єднання “Автомайдан”/ All-Ukrainian Association “Automaidan” Східноукраїнський центр громадських ініціатив/ Eastern-Ukrainian Center for Civic Initiatives Громадська організація “Вибір”/ NGO “Choice” Луганський обласний правозахисний центр “Альтернатива”/ Luhansk oblast Human Rights Centre “Alternative” Громадська організація “Черкаський правозахисний центр”/Cherkasy human right center ГО "Культурно-освітня фундація "Лібері Лібераті". (Донеччина, Краматорськ) Migration Center of Azerbaijan (Germany) ГО “Ініціатива Е+” Ukraine Action (France) Euro Asia News Media Group Journalsit Against Corruption Благотворительный фонд “Артдача” ВГО “Антикорупційний форум”, Львівське обласне відділення IPTG (Austria) Made in Azerbaijan Page - Mahammad Mirzali, France NGO “Ukraine needs you” Благодійний фонд “Мирне Майбутнє України”/Peaceful future of Ukraine Громадська організація “Волонтер Черкащини”/ NGO Volunteer Cherkashchiny Центр політико-правових реформ Громадська Організація Рух “Визволення” Monitoring Centre for Political Prisoners, Azerbaijan Union for the freedom for political prisoners in Azerbaijan, Azerbaijan Кримськотатарський Ресурсний Центр/Crimean Tatar Resource Center Комитет по защите прав крымскотатарского народа/ Committee on the protection of human rights of the Crimean Tatar people Крымскотатарский Молодежный Центр/Crimean Tatar Youth Center/ ГО “Асоціація Політичних Наук” Всеукраїнське об'єднання медиків Майдану Казахстанська правозахисна організація Ar-Rukh-Hak / the Kazakhstani human rights organisation "Ar-Rukh-Hak" Товариство підтримки України (Латвія) Ukrainas centrs jauniešiem un bērniem Latvijā European Coordination Centre Musavat - Bayern, Germany SAV TV Media Group - Stockholm, Swedish   Всеукраїнська громадська організація “Комітет виборців України” Azerbajdzjankst Kultur Center Stockholm, Swedish TURAN TV-Norway - Oslo ВГО “Вільні Люди” Global Ukraine Foundation Харківська міська громадська організація “Регіональний інститут стратегічних  досліджень” Казахстанське міжнародне бюро з прав людини і дотримання законності / Kazakhstan International Bureau for Human Rights and the Rule of Law   Світовий Конґрес Українців/Ukrainian World Congress The Institute for Peace and Democracy, Azerbaijan/Netherlands The Monitoring Centre for Political Prisoners, Azerbaijan Молодіжний націоналістичний конгрес The Union for the freedom for political prisoners in Azerbaijan, Azerbaijan  MaydanSF - San Francisco, CA, USA  Euromaidan-Warszawa Foundation, Warsaw, Poland.  Асоціація українців “Відкрите серце” Португалія.  ВМГО “Європейська молодь України"  NGO “Borysthenes” (Greece) ГО Всесвітній рух патріотів України (Швейцарія) Association of Ukrainians in Republic of Ireland МБУ “Центр національного відродження” ГО “Українська справа” ГО Харківський Антикорупційний Центр NGO Ukrajinsko Evropská Perspektiva / Ukrainian European Perspective. Prague Czech Republic ГО “Вектор прав людини”/NGO “Human rights vector”         
    Nov 20, 2018 592
  • 05 Jan 2018
    Чеська благодійна організація «Карітас» та низка недержавних організацій оголосили збір коштів на підтримку родини українського робітника, який загинув під час роботи на заводі на заході Чехії в грудні минулого року. Поліція Чехії веде слідство у цій справі. За словами ініціатора Марека Чанєка, зібрані гроші мають допомогти родині загиблого Миколи Шурути подолати перші гострі фінансові труднощі, перед якими опинилася молода вдова з двома малими дітьми. Такий жест міг би бути жестом солідарності з боку чеського суспільства з іноземцями, які працюють тут і не мають достатнього соціального забезпечення, вважає він. «На мою думку, підтримка іноземних працівників є недостатньою в Чеській Республіці. Вони часто займаються важкою і небезпечною роботою, часто їх приймають на роботу не напряму, а через посередників, але про це не говорять у ЗМІ. Частіше можна почути про зростання кількості кримінальних випадків, а не про роботу іноземців на благо Чехії. Тож така підтримка в конкретних випадках показує певну солідарність з боку чеського суспільства», – говорить Чанєк в інтерв’ю Радіо Свобода. Як повідомляли чеські засоби масової інформації, 26-літній Микола Шурута працював у німецькій компанії Borgers, яка займається виготовленням текстильних компонентів для автомобілів і має декілька заводів у Чехії. Смертельний інцидент стався на заводі неподалік міста Плзень вранці 7 грудня, коли Микола Шурута вийшов на роботу і працював з пресом, який його смертельно поранив. За словами представника компанії, вони висловили свої співчуття родині і закликали всіх співробітників дотримуватися правил безпеки. Компанія Borgers нещодавно отримала кошти від європейських фондів на підготовку нових співробітників. Це перший смертельний випадок на заводах цієї фірми. Крім поліцейського слідства, перевірки проводить і чеський інспекторат праці. За словами першого секретаря консульського відділу України в Празі Валерія Борисова, консульство надало допомогу в транспортуванні останків загиблого українця, стежить за перебігом розслідування і перебуває в контакті з його родиною. Як заявив Валерій Борисов Радіо Свобода, Микола Шурута перебував у Чехії законно, мав дозвіл на роботу й перебування, отже, його родина має право на компенсацію й інші виплати, передбачені чеським законодавством у такому випадку. З іншого боку, за даними чеських ЗМІ, Микола Шурута був прийнятий на роботу не напряму, а через посередників, що може ускладнити отримання компенсацій. Уродженець Львівської області Микола Шурута був єдиним годувальником у родині. Його дружина залишилася з двома дітьми, 5 і 2 років, причому одна дитина має проблеми зі здоров’ям від народження і потребує особливого догляду. За даними консульства, щороку близько 20 українців гине на чеських підприємствах у результаті нещасних випадків. Подальший поступ щодо виплат компенсацій залежить від того, чи людина працювала на легальних умовах. Повідомляє Радіо Свобода 
  • Чеська благодійна організація «Карітас» та низка недержавних організацій оголосили збір коштів на підтримку родини українського робітника, який загинув під час роботи на заводі на заході Чехії в грудні минулого року. Поліція Чехії веде слідство у цій справі. За словами ініціатора Марека Чанєка, зібрані гроші мають допомогти родині загиблого Миколи Шурути подолати перші гострі фінансові труднощі, перед якими опинилася молода вдова з двома малими дітьми. Такий жест міг би бути жестом солідарності з боку чеського суспільства з іноземцями, які працюють тут і не мають достатнього соціального забезпечення, вважає він. «На мою думку, підтримка іноземних працівників є недостатньою в Чеській Республіці. Вони часто займаються важкою і небезпечною роботою, часто їх приймають на роботу не напряму, а через посередників, але про це не говорять у ЗМІ. Частіше можна почути про зростання кількості кримінальних випадків, а не про роботу іноземців на благо Чехії. Тож така підтримка в конкретних випадках показує певну солідарність з боку чеського суспільства», – говорить Чанєк в інтерв’ю Радіо Свобода. Як повідомляли чеські засоби масової інформації, 26-літній Микола Шурута працював у німецькій компанії Borgers, яка займається виготовленням текстильних компонентів для автомобілів і має декілька заводів у Чехії. Смертельний інцидент стався на заводі неподалік міста Плзень вранці 7 грудня, коли Микола Шурута вийшов на роботу і працював з пресом, який його смертельно поранив. За словами представника компанії, вони висловили свої співчуття родині і закликали всіх співробітників дотримуватися правил безпеки. Компанія Borgers нещодавно отримала кошти від європейських фондів на підготовку нових співробітників. Це перший смертельний випадок на заводах цієї фірми. Крім поліцейського слідства, перевірки проводить і чеський інспекторат праці. За словами першого секретаря консульського відділу України в Празі Валерія Борисова, консульство надало допомогу в транспортуванні останків загиблого українця, стежить за перебігом розслідування і перебуває в контакті з його родиною. Як заявив Валерій Борисов Радіо Свобода, Микола Шурута перебував у Чехії законно, мав дозвіл на роботу й перебування, отже, його родина має право на компенсацію й інші виплати, передбачені чеським законодавством у такому випадку. З іншого боку, за даними чеських ЗМІ, Микола Шурута був прийнятий на роботу не напряму, а через посередників, що може ускладнити отримання компенсацій. Уродженець Львівської області Микола Шурута був єдиним годувальником у родині. Його дружина залишилася з двома дітьми, 5 і 2 років, причому одна дитина має проблеми зі здоров’ям від народження і потребує особливого догляду. За даними консульства, щороку близько 20 українців гине на чеських підприємствах у результаті нещасних випадків. Подальший поступ щодо виплат компенсацій залежить від того, чи людина працювала на легальних умовах. Повідомляє Радіо Свобода 
    Jan 05, 2018 7609
  • 27 Jun 2017
    27 червня 1950 року, рівно 66 років тому, комуністичний режим стратив Міладу Горакову, жінку, яка стала символом всіх безвинних жертв комуністичних репресій в Чехословакії.   Горакова була єдиною жінкою з 248 осіб, засудженою до смертної кари і страченою злочинним режимом. У свої останні дні і години Мілада Горакова написала кілька листів. Прощалася з рідними, близькими, друзями, з тими, кого любила і хто любив її. Ці рядки вона написала напередодні своєї страти: “Не шкодуйте за ною! Я прожила прекрасне життя! Кару свою несу покірно і підкоряюся їй покірливо -! Перед судом власної совісті я встояла і сподіваюся, і вірю, і молюся про те, щоб встояти перед судом найвищим, перед Богом … Будьте сильними , не дозволяйте зломити себе безмірною печаллю. Не заважайте мені своїми риданнями. Ви повинні тепер жити і за мене … підете в луки і в ліс, там в пахощах квітів знайдете частинку мене, підете в поле, милуйтеся красою, і завжди будемо разом … Птахи вже прокидаються. – починає світати. Йду з піднятою головою … “     МІЛАДА ГОРАКОВА народилася 25 грудня 1901 року в Празі. У період, коли вибухнула Перша світова війна, Міладини брат і сестра померли протягом тижня. Народження ще однієї дитини, сестрички Вєри, повернуло трохи радості в життя сім’ї. Мілада вивчала право в Празі. Вона стала відомою громадською діячкою, захисницею прав жінок і демократичним політиком. Після німецької окупації вступила до підпільного руху Опору. 1940 року Міладу заарештувало гестапо, її засудили до страти, але помилували. Після 1945 року її обрано до парламенту, але після комуністичного перевороту в лютому 1948 року вона відмовилася від мандата. 1949 року її заарештували і звинуватили у замаху на комуністичний режим. Проти неї та ще дванадцятьох політиків організували показовий процес («Мілада Горакова і компанія»). Мілада Горакова була одна з четвірки засуджених на смерть і повішених у Празі 27 червня 1950 року. Цей день у Чеській Республіці відзначають як День пам’яті жертв комунізму.   ЩОБ НЕ ЗАБУЛИ. Пам’ять про тоталітаризм в Європ   Мілада Горакова Жінка, що не зрадила своїм принципам Зора Дворжакова Час добігав кінця. Менш ніж за шістдесят годин її життя скінчиться. Вони помістили її в старий шпиталь у празькій в’язниці «Панкрац». Привели її до камери смертників, маленької порожньої кімнати зі столом та стільцем. Вони спостерігали за кімнатою постійно, але дозволили їй написати листи найближчим і найріднішим людям у ці останні хвилини її життя. Написавши перший рядок, «Мій найдорожчий, мій найкращий татку», вона відчула, наче її вісімдесятиоднорічний батько сидить перед нею. Характером, способом думання та емоційно вони були дуже схожі. Все життя дотримуючись гуманістичних і демократичних принципів першого президента Чехословацької Республіки Т. Г. Масарика, він направляв її мислення, погляди на життя і політичні спрямування в цьому дусі. Вона завжди зберігала відданість цим принципам, тому для неї було природно приєднатися до руху Опору, коли німці захопили решту колишньої Чехословаччини і створили Протекторат Богемії та Моравії. Однак її заарештували, піддали німецькому суду в Дрездені. Вперше тоді над нею нависла загроза смертної кари. Того разу смерть її обминула. Однак через кілька років комуністичний суд таки відправив її на смерть. Навіть тоді вона залишилася вірною принципам, в які вірила, та не вагаючись заявила у своїй останній промові на процесі: «…Я живу за принципами, в які вірю, бо наслідую людей, яких вважаю авторитетом для себе, це, насамперед, обидва президенти Чехословацької Республіки, Т. Г. Масарик і доктор Едвард Бенеш, вплив яких я відчувала все своє життя». Така заява розлютила комуністичний суд, і вони тримали її в таємниці протягом усього періоду комуністичного тоталітаризму.     БАТЬКОВА ДОНЬКА   З батьком у неї було глибоке взаєморозуміння. Обоє мали раціональний і незалежний спосіб мислення, та вона, на додачу, була ще наділена великою чутливістю, мабуть, успадкованою від матері, тендітної емоційної жінки, яка передчасно померла. Дівчинкою вона пережила з батьками сімейну трагедію, смерть сестри й маленького братика Мілади. Обоє пішли з життя в один тиждень, що довело матір до нервового зриву. Це трапилося у важкі часи перед початком Першої світової війни. Тільки народження ще однієї дитини, сестри Вєри, повернуло в сім’ю трохи радості. Можливо, те випробування показало Міладі, яким жорстоким і байдужим буває життя, і навіяло бажання допомагати нужденним і стражденним. Вона вирішила, що це її життєве призначення, і що найкраще вона зможе його виконати, вивчаючи медицину. Але батько знову спрямував її в інший бік. Він переконав, що, як правник із соціальних та гуманітарних питань, вона зможе ефективно надавати людям допомогу та опіку. Батько завжди був поруч; він підтримав її прагнення до знань і громадську активність. Він і сам був активний громадянин. Багато разів Міладина мати хвилювалася, коли батько йшов з дому, щоб взяти участь у різних демонстраціях. Він і в цьому був для Мілади зразком, і не дивно, що він був за неї, коли навесні 1918 року її відрахували зі школи. Якийсь поліційний інформатор доніс, що вона вручала квіти протестантам на мітингу проти продовження війни. На щастя, їй дозволили довчитися в іншій середній школі на вулиці Слезькій, куди вона вступила восени 1918 року. Однак пізніше, під час сфабрикованого проти неї процесу, комуністична пропаганда поширила абсурдну вигадку, що вона ще в юності була хуліганка, бо її, начебто, відрахували зі школи за участь у поваленні Маріанської колони на Старомєстській площі Праги 3 листопада 1918 року. Говорилося, що наче саме Мілада накинула мотузку на шию Діві Марії, хоч насправді все було не так, та й час не збігався. В останньому листі батькові вона дуже журилася, що покладає на його плечі такий тягар, але однаково просила триматися, не здаватися і розповісти її дочці Яні про їхню сім’ю та родину все, що вона не встигла. Якщо дівчина зростатиме, знаючи про свої корені і до якої сім’ї належить, безперервність збережеться, і обоє вони залишаться в її молодому житті. Поки вона закінчила листа до батька і почала писати листа до чоловіка, спливло тридцять шість годин. У цей час вона написала багато інших листів: до сестри Вєри та її чоловіка, до матері свого чоловіка, до подруг, до домогосподарки, що давала лад її дому, і, насамкінець, своїй юній дочці Яні – листа, сповненого любові та тривожних порад, адже вона усвідомлювала, що незабаром залишить дівчину-підлітка.     ПРОЩАННЯ  З ЧОЛОВІКОМ   Коли вона почала писати листа чоловікові Богуславу, в пам’яті її постали двадцять три роки, проведені разом. Вона зустріла його, коли була студенткою юридичного факультету. Він тоді вже був аграрним інженером, а пізніше здобув ступінь доктора технічних наук. Працював на чехословацькому радіо, де мав власну сільськогосподарчу програму. Їх зв’язували щирі емоційні стосунки, Богуслав виявляв глибоке розуміння роботи і громадської діяльності дружини. Для нього її інтереси завжди були на першому місці.   У своєму листі Мілада визнає, що він ніколи не стримував її політ. Вона здійснила своє бажання допомагати і бути корисною нужденним, як адвокат Центральної соціальної служби празького муніципалітету. Вона самовіддано працювала для чехословацького Червоного Хреста. Та цього було замало в її розумінні праці заради загального добра. У той період, після Першої світової війни, коли жінки завойовували дедалі більші права, Мілада, як сучасна молода жінка, долучилася до жіночого руху. Вона захоплювалася діяльністю засновниці Національної жіночої ради, сенаторки Франтішки Пламінкової, та стала її співробітницею. Увійшла до керівництва Національної жіночої ради, а також очолювала її юридичний департамент. У політичному спектрі найближчою їй була Національна соціалістична партія Едварда Бенеша. Вона вступила до неї вже за часів Першої республіки . Міладі дуже пощастило, що двоє чоловіків, які супроводжували її в житті – батько й чоловік – цілковито розуміли її та її діяльність. Чоловік був завжди поруч з нею, за добрих часів і за поганих. За німецької окупації вони обидва приєдналися до руху Опору, Політичного центру та Петиційного комітету «Лишаємося вірними». Пізніше їх обох заарештували під час літньої відпустки, 2 серпня 1940 року, в селі Горні Брадло, де по них прийшли гестапівці. Лише коротко вони побачились у «Маленькій фортеці» в Терезині та 1944 року, після вироку народного суду в Дрездені, коли вона дістала вісім років ув’язнення, а він – п’ять.   Мілада боялася, що війна зруйнує її сім’ю; на щастя, цього не сталося. Тоді вона пообіцяла своїм близьким, що присвятить себе тільки їм, що робитиме для них усе, чим нехтувала раніше. Та повоєнні події знову затягли її у коловорот справ. Вона відчувала обов’язок продовжувати роботу Франтішки Пламінкової, яку стратили під час війни. Коли створили Раду чехословацьких жінок, вона її очолила. Мілада бачила, як потрібна допомога тим, хто повертався після концентраційних таборів і тюрем. Отож, не вагаючись, стала одним з п’яти заступників голови Союзу звільнених політичних в’язнів. І зрештою, в дискусії з президентом Бенешем дала себе переконати, що такі люди, як вона, необхідні в громадському житті, та що їй слід прийняти мандат депутатки національних зборів. Вона підтвердила свій мандат на виборах 1946 року, коли балотувалася від округу Чеське Будейовіце і стала депутатом Національної конституційної асамблеї від Національної соціалістичної партії.   У такому неспокійному житті чоловік був поруч із нею. Він завжди підтримував її, і вона відчувала до нього щиру вдячність і любов. Він вніс в  її життя інший вимір. Він походив з глибоко релігійної протестантської сім’ї, і Мілада, доти католичка, перейшла до протестантизму. Вона багато розмірковувала над питаннями віри та релігії, та під час випробувань, яких їй довелося зазнати в нацистських і комуністичних тюрмах, знаходила сили у вірі в Бога. Коли в неї спитали останнє бажання перед стратою, вона запитала про долю чоловіка. Їй треба було знати, що з ним сталося. Після свого арешту вона підозрювала, що він утік; але не була певна, чи його також не заарештували, і навіть чи він живий. Їй відповіли, що нічого не знають про нього, хоч їм було відомо, що він утік з країни. Підтримуючи непевність, вони примножували її страждання. Отож, вона написала йому в листі: «…Я навіть не знаю, чи ти досі серед живих і чи зможеш колись прочитати ці рядки. Це найбільший біль мого серця, що я нічого не знаю про тебе і не маю певності, хоч би й сумної, а жити мені залишилося хіба якихось кілька годин».       Пишучи листи своїм близьким у камері смертників, Мілада пригадувала жахливі випробування, що їй довелося пережити в нацистських в’язницях і камерах допитів. Вона думала, що таке вже ніколи не повториться в її житті, та за якихось кілька років усе повторилося, коли комуністична служба державної безпеки заарештувала її та піддала нескінченним допитам.   ВІДДАНІСТЬ ГРОМАДСЬКІЙ РОБОТІ   Та хоч які муки вона переживала, це не позначилося на її листах. Вона пише про любов, про красиві людські стосунки, про життя, що повинно було мати перспективу і було сповнене розуміння й доброти. Вона хоче (образно висловлюючись) сплатити по рахунках; хоче піти з життя без боргів. Вона просить у своїх рідних пробачення за біль, якого їм завдала. Вона піклується, насамперед про них, про їхні страждання, просить їх захистити Яну і продовжувати жити.   В листах немає нічого про складні та напружені моменти в її суспільному житті або про жахливий театр абсурду, в який вона потрапила, відколи її заарештувала держбезпека. Оті кілька повоєнних років її депутатства і очолювання Ради чехословацьких жінок були надзвичайно драматичним періодом, коли сигнали наближення комуністичного тоталітаризму ставали деда- лі помітнішими. Як демократичний політик, вона вступала в конфлікти й суперечки з комуністичним депутатами й авторами. Вони спостерігали за її діяльністю на чолі Ради чехословацьких жінок з великою ворожістю, бо їй вдавалося відмежувати жіночий рух від політики, а комуністи прагнули дістати над ним контроль та інтегрувати у так званий «Національний фронт». А через те, що Рада чехословацьких жінок мала відносини з багатьма спорідненими закордонними організаціями, вони з великою підозрою спостерігали за її міжнародними зв’язками. Потім вони спробувала навернути її. Вона мала авторитет, бездоганне минуле, харизму, що впливала на людей. Вона була талановитим промовцем. Таку людину вони хотіли мати на своєму боці. Натомість вона дратувала їх своєю рішучою критикою в парламенті та на різних публічних заходах. У парламенті вона працювала в комітетах конституційного права та закордонних справ, що знову примножувало її численні контакти. Завдяки цьому, вона завжди була чудово поінформована. Неможливо було змусити її повірити брехливим вигадкам. Вона брала участь у численних конференціях і міжнародних зустрічах за кордоном. Це збільшувало підозри проти неї. Державна безпека стежила за нею задовго до лютого 1948 року. Невдовзі після війни Мілада Горакова втратила свої початкові ілюзії щодо Радянського Союзу. Можна почитати її заяви:     «…Сталін прагне такого ж обмеження державності Чехословаччини і такого  ж поневолення народу Чехословаччини, як хотів Гітлер. Цьому треба завадити від самого початку. Шляхом систематичного зміцнення і розширення дружніх контактів із Заходом, ми повинні створити противагу цим намірам Сталіна щодо Чехословаччини». У публічних виступах вона часто висловлювала думку, що, навіть коли політично ми схиляємося до Радянського Союзу, треба провадити власну політику. Співпрацю з Радянським Союзом слід врівноважувати дружніми контактами з Заходом. Хоч її стосунки з людьми були дуже дружні, а на обличчі завжди сяяла усмішка, вона не була ні наївна, ні легковірна. Вона наважилася критикувати політику власної партії, коли довідалася, незадовго до лютого 1948 року, що деякі високі функціонери Національної соціалістичної партії почали співпрацювати з комуністами в обмін на обіцяні вигоди. З початком комуністичного тоталітаризму, в лютому 1948 року, Мілада Горакова хотіла здати свій депутатський мандат негайно. Вона збиралася зробити це, виступивши в парламенті з поясненням, чому вона не може підтримувати комуністичний уряд. Партійні товариші та чоловік відмовили її. Суспільство було пронизане страхом. Комуністи негайно почали арешти політичних опонентів. Представники демократичних партій тікали за кордон. Мілада склала свої депутатські повноваження 10 березня 1948 року, після трагічної та невиясненої смерті міністра закордонних справ Яна Масарика. На цей час деякі організації, почесним членом яких вона була, залякані, почали відмовлятися від неї. Двері Ради чехословацьких жінок закрилися для неї, хоч вона ще й лишалася головою. І вона, і чоловік залишилися без роботи, доки за якийсь час їй вдалося знайти постійну адміністративну посаду. Втім вона була певна, що комуністичний тоталітаризм не протримається довго. Проти нього почав формуватися опір, базуючись на досвіді антинацистського опору. Треба було допомагати постраждалим, допомагати тим, хто хотів утекти за кордон. Необхідно було виробити нові концепції та процедури майбутньої зміни режиму. Місцевий рух опору має бути зв’язаний інформаційним каналом з закордонним опором. Так звана «політична шістка» з членів Національної соціалістичної партії почала працювати над цими завданнями, і Мілада була в ній незамінна. Саме вона готувала новини для закордонного опору і отримувала новини від них. Думала про те, щоб поїхати за кордон, але вирішила, що важливіше їй тепер лишатися вдома. Вона підтримувала ідею про те, що добре було об’єднати силу опору всіх демократичних партій. Це обговорювалося на зустрічі у Вінорі у вересні 1948 року, але згоди не досягли. Втім держбезпека та комуністичне правосуддя визнало цю зустріч доказом існування такого підривного центру.        Коли вони заарештували Міладу Горакову 27 вересня 1949 року, то не мали переконливих доказів проти неї. Та це були часи сталінського курсу на посилення класової боротьби. Готуючись до «жахливих процесів», у  Чехословаччині почали працювати радянські експерти. Процес «Керівники диверсійної змови проти республіки: Мілада Горакова та інші» став штучно зрежисованим жахливим процесом, який нагнітав страх у суспільстві. За радянським зразком, запитання та відповіді в протоколі допитів вигадували слідчі. Вони маніпулювали фактами і переносили їх у вигаданий контекст. Обвинувачуваних змушували вчити протокол напам’ять і завчено відповідати в суді. Під час судового процесу, який розпочався 31 травня і закінчився 8 червня 1950 року, Мілада Горакова неодноразово намагалася порушити нав’язану процедуру і говорити від свого імені. Вона не захищалася, швидше пояснювала свою позицію та дії. Загалом було тринадцять підсудних, четверо з них засудили на смерть. Решта дістали різні терміни ув’язнення – від п’ятнадцяти років до пожиттєвого.   Коли вона закінчила писати свого десятого листа в камері смертників, був полудень 26 червня 1950 року. На її бажання, до неї прислали протестантського пастора. Потім повели в підземний коридор, де вона мала зустрітися з дочкою Яною, сестрою Вєрою та чоловіком сестри. Так вони виконали ще одне з її останніх побажань. Ця зустріч означала для неї багато; вона принесла в її душу примирення. Їй не дозволили поцілувати дочку, але Яна знаком показала їй, що тітонька Вєра при надії. Вона була вражена думкою про заміну свого життя життям дитини, яка мала прийти у цей світ, наче вона з рук до рук передавала їй смолоскип. Вона сприйняла це, як велике полегшення, як шлях до примирення зі своєю долею. Вона звірилася в цьому в своєму останньому, одинадцятому, листі, написаному о пів на третю ранку в день страти.   У вівторок, 27 червня 1950 року, її провели до місця страти, останньою з чотирьох засуджених на смерть. Її життя обірвалося о 5:45 ранку. Сьогодні Мілада Горакова стала символом антикомуністичного опору. Її доля слугує застереженням для сьогодення і майбуття. Вона йшла праведною дорогою і не зійшла з неї навіть ціною власного життя. Вона вірила у правдивість біблійної притчі: «В путі праведности є життя, і на стежці її нема смерти».   З ДОПОМОГОЮ ІНСТИТУТУ ДОСЛІДЖЕННЯ ТОТАЛІТАРНИХ РЕЖИМІВ Джерело : u-e-p.eu   
  • 27 червня 1950 року, рівно 66 років тому, комуністичний режим стратив Міладу Горакову, жінку, яка стала символом всіх безвинних жертв комуністичних репресій в Чехословакії.   Горакова була єдиною жінкою з 248 осіб, засудженою до смертної кари і страченою злочинним режимом. У свої останні дні і години Мілада Горакова написала кілька листів. Прощалася з рідними, близькими, друзями, з тими, кого любила і хто любив її. Ці рядки вона написала напередодні своєї страти: “Не шкодуйте за ною! Я прожила прекрасне життя! Кару свою несу покірно і підкоряюся їй покірливо -! Перед судом власної совісті я встояла і сподіваюся, і вірю, і молюся про те, щоб встояти перед судом найвищим, перед Богом … Будьте сильними , не дозволяйте зломити себе безмірною печаллю. Не заважайте мені своїми риданнями. Ви повинні тепер жити і за мене … підете в луки і в ліс, там в пахощах квітів знайдете частинку мене, підете в поле, милуйтеся красою, і завжди будемо разом … Птахи вже прокидаються. – починає світати. Йду з піднятою головою … “     МІЛАДА ГОРАКОВА народилася 25 грудня 1901 року в Празі. У період, коли вибухнула Перша світова війна, Міладини брат і сестра померли протягом тижня. Народження ще однієї дитини, сестрички Вєри, повернуло трохи радості в життя сім’ї. Мілада вивчала право в Празі. Вона стала відомою громадською діячкою, захисницею прав жінок і демократичним політиком. Після німецької окупації вступила до підпільного руху Опору. 1940 року Міладу заарештувало гестапо, її засудили до страти, але помилували. Після 1945 року її обрано до парламенту, але після комуністичного перевороту в лютому 1948 року вона відмовилася від мандата. 1949 року її заарештували і звинуватили у замаху на комуністичний режим. Проти неї та ще дванадцятьох політиків організували показовий процес («Мілада Горакова і компанія»). Мілада Горакова була одна з четвірки засуджених на смерть і повішених у Празі 27 червня 1950 року. Цей день у Чеській Республіці відзначають як День пам’яті жертв комунізму.   ЩОБ НЕ ЗАБУЛИ. Пам’ять про тоталітаризм в Європ   Мілада Горакова Жінка, що не зрадила своїм принципам Зора Дворжакова Час добігав кінця. Менш ніж за шістдесят годин її життя скінчиться. Вони помістили її в старий шпиталь у празькій в’язниці «Панкрац». Привели її до камери смертників, маленької порожньої кімнати зі столом та стільцем. Вони спостерігали за кімнатою постійно, але дозволили їй написати листи найближчим і найріднішим людям у ці останні хвилини її життя. Написавши перший рядок, «Мій найдорожчий, мій найкращий татку», вона відчула, наче її вісімдесятиоднорічний батько сидить перед нею. Характером, способом думання та емоційно вони були дуже схожі. Все життя дотримуючись гуманістичних і демократичних принципів першого президента Чехословацької Республіки Т. Г. Масарика, він направляв її мислення, погляди на життя і політичні спрямування в цьому дусі. Вона завжди зберігала відданість цим принципам, тому для неї було природно приєднатися до руху Опору, коли німці захопили решту колишньої Чехословаччини і створили Протекторат Богемії та Моравії. Однак її заарештували, піддали німецькому суду в Дрездені. Вперше тоді над нею нависла загроза смертної кари. Того разу смерть її обминула. Однак через кілька років комуністичний суд таки відправив її на смерть. Навіть тоді вона залишилася вірною принципам, в які вірила, та не вагаючись заявила у своїй останній промові на процесі: «…Я живу за принципами, в які вірю, бо наслідую людей, яких вважаю авторитетом для себе, це, насамперед, обидва президенти Чехословацької Республіки, Т. Г. Масарик і доктор Едвард Бенеш, вплив яких я відчувала все своє життя». Така заява розлютила комуністичний суд, і вони тримали її в таємниці протягом усього періоду комуністичного тоталітаризму.     БАТЬКОВА ДОНЬКА   З батьком у неї було глибоке взаєморозуміння. Обоє мали раціональний і незалежний спосіб мислення, та вона, на додачу, була ще наділена великою чутливістю, мабуть, успадкованою від матері, тендітної емоційної жінки, яка передчасно померла. Дівчинкою вона пережила з батьками сімейну трагедію, смерть сестри й маленького братика Мілади. Обоє пішли з життя в один тиждень, що довело матір до нервового зриву. Це трапилося у важкі часи перед початком Першої світової війни. Тільки народження ще однієї дитини, сестри Вєри, повернуло в сім’ю трохи радості. Можливо, те випробування показало Міладі, яким жорстоким і байдужим буває життя, і навіяло бажання допомагати нужденним і стражденним. Вона вирішила, що це її життєве призначення, і що найкраще вона зможе його виконати, вивчаючи медицину. Але батько знову спрямував її в інший бік. Він переконав, що, як правник із соціальних та гуманітарних питань, вона зможе ефективно надавати людям допомогу та опіку. Батько завжди був поруч; він підтримав її прагнення до знань і громадську активність. Він і сам був активний громадянин. Багато разів Міладина мати хвилювалася, коли батько йшов з дому, щоб взяти участь у різних демонстраціях. Він і в цьому був для Мілади зразком, і не дивно, що він був за неї, коли навесні 1918 року її відрахували зі школи. Якийсь поліційний інформатор доніс, що вона вручала квіти протестантам на мітингу проти продовження війни. На щастя, їй дозволили довчитися в іншій середній школі на вулиці Слезькій, куди вона вступила восени 1918 року. Однак пізніше, під час сфабрикованого проти неї процесу, комуністична пропаганда поширила абсурдну вигадку, що вона ще в юності була хуліганка, бо її, начебто, відрахували зі школи за участь у поваленні Маріанської колони на Старомєстській площі Праги 3 листопада 1918 року. Говорилося, що наче саме Мілада накинула мотузку на шию Діві Марії, хоч насправді все було не так, та й час не збігався. В останньому листі батькові вона дуже журилася, що покладає на його плечі такий тягар, але однаково просила триматися, не здаватися і розповісти її дочці Яні про їхню сім’ю та родину все, що вона не встигла. Якщо дівчина зростатиме, знаючи про свої корені і до якої сім’ї належить, безперервність збережеться, і обоє вони залишаться в її молодому житті. Поки вона закінчила листа до батька і почала писати листа до чоловіка, спливло тридцять шість годин. У цей час вона написала багато інших листів: до сестри Вєри та її чоловіка, до матері свого чоловіка, до подруг, до домогосподарки, що давала лад її дому, і, насамкінець, своїй юній дочці Яні – листа, сповненого любові та тривожних порад, адже вона усвідомлювала, що незабаром залишить дівчину-підлітка.     ПРОЩАННЯ  З ЧОЛОВІКОМ   Коли вона почала писати листа чоловікові Богуславу, в пам’яті її постали двадцять три роки, проведені разом. Вона зустріла його, коли була студенткою юридичного факультету. Він тоді вже був аграрним інженером, а пізніше здобув ступінь доктора технічних наук. Працював на чехословацькому радіо, де мав власну сільськогосподарчу програму. Їх зв’язували щирі емоційні стосунки, Богуслав виявляв глибоке розуміння роботи і громадської діяльності дружини. Для нього її інтереси завжди були на першому місці.   У своєму листі Мілада визнає, що він ніколи не стримував її політ. Вона здійснила своє бажання допомагати і бути корисною нужденним, як адвокат Центральної соціальної служби празького муніципалітету. Вона самовіддано працювала для чехословацького Червоного Хреста. Та цього було замало в її розумінні праці заради загального добра. У той період, після Першої світової війни, коли жінки завойовували дедалі більші права, Мілада, як сучасна молода жінка, долучилася до жіночого руху. Вона захоплювалася діяльністю засновниці Національної жіночої ради, сенаторки Франтішки Пламінкової, та стала її співробітницею. Увійшла до керівництва Національної жіночої ради, а також очолювала її юридичний департамент. У політичному спектрі найближчою їй була Національна соціалістична партія Едварда Бенеша. Вона вступила до неї вже за часів Першої республіки . Міладі дуже пощастило, що двоє чоловіків, які супроводжували її в житті – батько й чоловік – цілковито розуміли її та її діяльність. Чоловік був завжди поруч з нею, за добрих часів і за поганих. За німецької окупації вони обидва приєдналися до руху Опору, Політичного центру та Петиційного комітету «Лишаємося вірними». Пізніше їх обох заарештували під час літньої відпустки, 2 серпня 1940 року, в селі Горні Брадло, де по них прийшли гестапівці. Лише коротко вони побачились у «Маленькій фортеці» в Терезині та 1944 року, після вироку народного суду в Дрездені, коли вона дістала вісім років ув’язнення, а він – п’ять.   Мілада боялася, що війна зруйнує її сім’ю; на щастя, цього не сталося. Тоді вона пообіцяла своїм близьким, що присвятить себе тільки їм, що робитиме для них усе, чим нехтувала раніше. Та повоєнні події знову затягли її у коловорот справ. Вона відчувала обов’язок продовжувати роботу Франтішки Пламінкової, яку стратили під час війни. Коли створили Раду чехословацьких жінок, вона її очолила. Мілада бачила, як потрібна допомога тим, хто повертався після концентраційних таборів і тюрем. Отож, не вагаючись, стала одним з п’яти заступників голови Союзу звільнених політичних в’язнів. І зрештою, в дискусії з президентом Бенешем дала себе переконати, що такі люди, як вона, необхідні в громадському житті, та що їй слід прийняти мандат депутатки національних зборів. Вона підтвердила свій мандат на виборах 1946 року, коли балотувалася від округу Чеське Будейовіце і стала депутатом Національної конституційної асамблеї від Національної соціалістичної партії.   У такому неспокійному житті чоловік був поруч із нею. Він завжди підтримував її, і вона відчувала до нього щиру вдячність і любов. Він вніс в  її життя інший вимір. Він походив з глибоко релігійної протестантської сім’ї, і Мілада, доти католичка, перейшла до протестантизму. Вона багато розмірковувала над питаннями віри та релігії, та під час випробувань, яких їй довелося зазнати в нацистських і комуністичних тюрмах, знаходила сили у вірі в Бога. Коли в неї спитали останнє бажання перед стратою, вона запитала про долю чоловіка. Їй треба було знати, що з ним сталося. Після свого арешту вона підозрювала, що він утік; але не була певна, чи його також не заарештували, і навіть чи він живий. Їй відповіли, що нічого не знають про нього, хоч їм було відомо, що він утік з країни. Підтримуючи непевність, вони примножували її страждання. Отож, вона написала йому в листі: «…Я навіть не знаю, чи ти досі серед живих і чи зможеш колись прочитати ці рядки. Це найбільший біль мого серця, що я нічого не знаю про тебе і не маю певності, хоч би й сумної, а жити мені залишилося хіба якихось кілька годин».       Пишучи листи своїм близьким у камері смертників, Мілада пригадувала жахливі випробування, що їй довелося пережити в нацистських в’язницях і камерах допитів. Вона думала, що таке вже ніколи не повториться в її житті, та за якихось кілька років усе повторилося, коли комуністична служба державної безпеки заарештувала її та піддала нескінченним допитам.   ВІДДАНІСТЬ ГРОМАДСЬКІЙ РОБОТІ   Та хоч які муки вона переживала, це не позначилося на її листах. Вона пише про любов, про красиві людські стосунки, про життя, що повинно було мати перспективу і було сповнене розуміння й доброти. Вона хоче (образно висловлюючись) сплатити по рахунках; хоче піти з життя без боргів. Вона просить у своїх рідних пробачення за біль, якого їм завдала. Вона піклується, насамперед про них, про їхні страждання, просить їх захистити Яну і продовжувати жити.   В листах немає нічого про складні та напружені моменти в її суспільному житті або про жахливий театр абсурду, в який вона потрапила, відколи її заарештувала держбезпека. Оті кілька повоєнних років її депутатства і очолювання Ради чехословацьких жінок були надзвичайно драматичним періодом, коли сигнали наближення комуністичного тоталітаризму ставали деда- лі помітнішими. Як демократичний політик, вона вступала в конфлікти й суперечки з комуністичним депутатами й авторами. Вони спостерігали за її діяльністю на чолі Ради чехословацьких жінок з великою ворожістю, бо їй вдавалося відмежувати жіночий рух від політики, а комуністи прагнули дістати над ним контроль та інтегрувати у так званий «Національний фронт». А через те, що Рада чехословацьких жінок мала відносини з багатьма спорідненими закордонними організаціями, вони з великою підозрою спостерігали за її міжнародними зв’язками. Потім вони спробувала навернути її. Вона мала авторитет, бездоганне минуле, харизму, що впливала на людей. Вона була талановитим промовцем. Таку людину вони хотіли мати на своєму боці. Натомість вона дратувала їх своєю рішучою критикою в парламенті та на різних публічних заходах. У парламенті вона працювала в комітетах конституційного права та закордонних справ, що знову примножувало її численні контакти. Завдяки цьому, вона завжди була чудово поінформована. Неможливо було змусити її повірити брехливим вигадкам. Вона брала участь у численних конференціях і міжнародних зустрічах за кордоном. Це збільшувало підозри проти неї. Державна безпека стежила за нею задовго до лютого 1948 року. Невдовзі після війни Мілада Горакова втратила свої початкові ілюзії щодо Радянського Союзу. Можна почитати її заяви:     «…Сталін прагне такого ж обмеження державності Чехословаччини і такого  ж поневолення народу Чехословаччини, як хотів Гітлер. Цьому треба завадити від самого початку. Шляхом систематичного зміцнення і розширення дружніх контактів із Заходом, ми повинні створити противагу цим намірам Сталіна щодо Чехословаччини». У публічних виступах вона часто висловлювала думку, що, навіть коли політично ми схиляємося до Радянського Союзу, треба провадити власну політику. Співпрацю з Радянським Союзом слід врівноважувати дружніми контактами з Заходом. Хоч її стосунки з людьми були дуже дружні, а на обличчі завжди сяяла усмішка, вона не була ні наївна, ні легковірна. Вона наважилася критикувати політику власної партії, коли довідалася, незадовго до лютого 1948 року, що деякі високі функціонери Національної соціалістичної партії почали співпрацювати з комуністами в обмін на обіцяні вигоди. З початком комуністичного тоталітаризму, в лютому 1948 року, Мілада Горакова хотіла здати свій депутатський мандат негайно. Вона збиралася зробити це, виступивши в парламенті з поясненням, чому вона не може підтримувати комуністичний уряд. Партійні товариші та чоловік відмовили її. Суспільство було пронизане страхом. Комуністи негайно почали арешти політичних опонентів. Представники демократичних партій тікали за кордон. Мілада склала свої депутатські повноваження 10 березня 1948 року, після трагічної та невиясненої смерті міністра закордонних справ Яна Масарика. На цей час деякі організації, почесним членом яких вона була, залякані, почали відмовлятися від неї. Двері Ради чехословацьких жінок закрилися для неї, хоч вона ще й лишалася головою. І вона, і чоловік залишилися без роботи, доки за якийсь час їй вдалося знайти постійну адміністративну посаду. Втім вона була певна, що комуністичний тоталітаризм не протримається довго. Проти нього почав формуватися опір, базуючись на досвіді антинацистського опору. Треба було допомагати постраждалим, допомагати тим, хто хотів утекти за кордон. Необхідно було виробити нові концепції та процедури майбутньої зміни режиму. Місцевий рух опору має бути зв’язаний інформаційним каналом з закордонним опором. Так звана «політична шістка» з членів Національної соціалістичної партії почала працювати над цими завданнями, і Мілада була в ній незамінна. Саме вона готувала новини для закордонного опору і отримувала новини від них. Думала про те, щоб поїхати за кордон, але вирішила, що важливіше їй тепер лишатися вдома. Вона підтримувала ідею про те, що добре було об’єднати силу опору всіх демократичних партій. Це обговорювалося на зустрічі у Вінорі у вересні 1948 року, але згоди не досягли. Втім держбезпека та комуністичне правосуддя визнало цю зустріч доказом існування такого підривного центру.        Коли вони заарештували Міладу Горакову 27 вересня 1949 року, то не мали переконливих доказів проти неї. Та це були часи сталінського курсу на посилення класової боротьби. Готуючись до «жахливих процесів», у  Чехословаччині почали працювати радянські експерти. Процес «Керівники диверсійної змови проти республіки: Мілада Горакова та інші» став штучно зрежисованим жахливим процесом, який нагнітав страх у суспільстві. За радянським зразком, запитання та відповіді в протоколі допитів вигадували слідчі. Вони маніпулювали фактами і переносили їх у вигаданий контекст. Обвинувачуваних змушували вчити протокол напам’ять і завчено відповідати в суді. Під час судового процесу, який розпочався 31 травня і закінчився 8 червня 1950 року, Мілада Горакова неодноразово намагалася порушити нав’язану процедуру і говорити від свого імені. Вона не захищалася, швидше пояснювала свою позицію та дії. Загалом було тринадцять підсудних, четверо з них засудили на смерть. Решта дістали різні терміни ув’язнення – від п’ятнадцяти років до пожиттєвого.   Коли вона закінчила писати свого десятого листа в камері смертників, був полудень 26 червня 1950 року. На її бажання, до неї прислали протестантського пастора. Потім повели в підземний коридор, де вона мала зустрітися з дочкою Яною, сестрою Вєрою та чоловіком сестри. Так вони виконали ще одне з її останніх побажань. Ця зустріч означала для неї багато; вона принесла в її душу примирення. Їй не дозволили поцілувати дочку, але Яна знаком показала їй, що тітонька Вєра при надії. Вона була вражена думкою про заміну свого життя життям дитини, яка мала прийти у цей світ, наче вона з рук до рук передавала їй смолоскип. Вона сприйняла це, як велике полегшення, як шлях до примирення зі своєю долею. Вона звірилася в цьому в своєму останньому, одинадцятому, листі, написаному о пів на третю ранку в день страти.   У вівторок, 27 червня 1950 року, її провели до місця страти, останньою з чотирьох засуджених на смерть. Її життя обірвалося о 5:45 ранку. Сьогодні Мілада Горакова стала символом антикомуністичного опору. Її доля слугує застереженням для сьогодення і майбуття. Вона йшла праведною дорогою і не зійшла з неї навіть ціною власного життя. Вона вірила у правдивість біблійної притчі: «В путі праведности є життя, і на стежці її нема смерти».   З ДОПОМОГОЮ ІНСТИТУТУ ДОСЛІДЖЕННЯ ТОТАЛІТАРНИХ РЕЖИМІВ Джерело : u-e-p.eu   
    Jun 27, 2017 1020