Понад 60% українців, які працюють за кордоном, хотіли б повернутися додому і вкласти гроші у розвиток рідної країни, але поки що вона не створила для цього достатніх можливостей, говорить дослідниця Міжнародної організації з міграції Анастасія Винниченко. Координаторка ґрунтовного дослідження про міграцію як чинник розвитку, вона говорить, що Україна лише почала усвідомлювати, наскільки велику роль у її розвитку відіграють трудові мігранти, але ще не підступала ані до детальнішого вивчення цього явища, ані до створення програм повернення своїх трудових мігрантів.
– Як показує наше дослідження про трудову міграцію і вплив цього процесу на соціально-економічний розвиток у країні, по-перше, ми бачимо прямий такий вплив через грошові перекази трудових мігрантів, які, за нашим дослідженням, становили 2,8 мільярда доларів США за 2014 рік.
З іншого боку, є аспект, на який недостатньо уваги звертає як міжнародна спільнота, організації, які займаються питанням трудової міграції, і також уряд України, – це є заощадження трудових мігрантів, які, в основному, на сьогодні вони тримають у країнах, де працюють. За результатами дослідження МОН, заощадження за 2014 рік цієї ж групи людей, трудових мігрантів, склали 4 мільярди доларів США. Тут, дійсно, є великий потенціал при створенні відповідних сприятливих умов в Україні для інвестування цих фінансових ресурсів для більш продуктивного їх використання. Наше опитування показало, що 60 відсотків трудових мігрантів мають намір повертатися в Україну. Додатково також дослідження показало, що на сьогодні активно інвестують свої кошти лише 1 відсоток трудових мігрантів.
– Що б їм допомогло інвестувати більше, і куди б вони хотіли інвестувати свої кошти?
– Ключове питання – це довіра, довіра і до уряду, і до фінансового сектору. До уряду, я маю на увазі, як до центрального, так і на місцевому рівні. Тому що міграція – це дуже місцевий феномен. Мігранти їдуть зі своєї громади, і це підтверджують репрезентативні дані нашого дослідження. Зі своєї громади вони їдуть працювати до певної громади. І якщо вони повертаються, то вони також повертаються до своєї громади. Тобто вони дійсно мислять такими локальними категоріями, тому тут дуже важливою є роль місцевої влади і довіра до місцевої влади, і до бізнес-структур, і до фінансового сектору.
По-друге це способи, механізми для таких інвестицій, для переказу коштів і для інвестування в Україні. Тут варто, дійсно, подивитися на досвід інших країн, як це залучення відбувається, як розбудовується співпраця з трудовими мігрантами, з діаспорою, і залучення їх як партнерів. Тому що ми говоримо про людей, ми говоримо абсолютно про їхні персональні фінансові ресурси. Ми як Міжнародна організація з міграції цілком це визнаємо і підтримуємо ідею того, що лише розбудовою довіри і створенням сприятливих умов можна вибудувати такі партнерські відносини і залучати як фінансовий, так і соціальний капітал трудових мігрантів.
– В Україні існує стереотип, що люди, які поїхали за кордон, працюють переважно на низькооплачуваній і некваліфікованій роботі. З іншого боку, досвід Польщі говорить про те, що навіть люди, які працювали на невисококваліфікованій роботі, повертаються зовсім з іншим людським капіталом, із зовсім іншою робочою етикою, змінюється їхній менталітет, змінюються їхні підходи, навіть їхні життєві цінності. Наскільки Ви це помічаєте у своєму дослідженні, як це проявляється в Україні?
– Дослідження не сфокусувало повністю свою увагу на тих, хто повертається. І це також одна із таких прогалин, на яку потрібно більше звертати увагу. Потрібно проводити цільові опитування тих, хто повертається, оцінювати їхні потреби і цей капітал детальніше. Але звичайно, що трудові мігранти, які працюють за кордоном, набувають нові навички, нові знання, нові контакти, нові зв’язки. І це все той соціальний капітал, на який потрібно Україні подивитися детальніше і виробити шляхи, як цей капітал залучати.
Як приклад можу навести кілька країн, які вибудовують цю політику, одна з них – це Філіппіни. Дуже яскравий приклад, звичайно трошки далеко, але ці механізми, які держава пропонує для підтримки трудових мігрантів протягом усього міграційного циклу, це і підготовка перед від’їздом, підтримка їх упродовж перебування за кордоном, і після повернення підтримка їх під час реінтеграції. Також цільова робота з сім’ями трудових мігрантів, коли вони залишаються для того, щоб не втрачати цей зв’язок, і цей соціальний капітал ефективно використовувати.
Інший приклад більш конкретного механізму можу навести: Марокко. Країна, яка працює, активно розвиває партнерство між приватними структурами і державою, йде активна співпраця з банками, розробка спеціальних продуктів, які орієнтуються на мігрантів для того, щоб вони могли тримати свої заощадження не в країнах призначення, а в своїй країні походження. А там уже ці ресурси у співпраці з мігрантами при цілковитій прозорості використовуються на інвестування.
Автор: Марія Щур Радіо Свобода