КОМПАНІЯ «АРКА ІНДАСТРІ ЮКРЕЙН», ДОЧІРНЯ СТРУКТУРА ЧЕСЬКОЇ КОМПАНІЇ ARCA CAPITAL ПІДПИСАЛА ТРИСТОРОННІЙ МЕМОРАНДУМ, З ТОВ «УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО З ІНОЗЕМНИМИ ІНВЕСТИЦІЯМИ «УПС» І КОМПАНІЄЮ З ОБСЛУГОВУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙ «ІНВЕСТМЕНТ СЕРВІС ЮКРЕЙН» (ISU) Предметом меморандуму є консолідація зусиль, спрямованих на об’єднання активів і потужностей 11 українських будівельних компаній на базі «УПС» і спільна діяльність сторін у будівництві доріг і магістралей та інших об’єктів інфраструктури по всій Україні. Передає Національний Промисловий Портал, з посиланням на Інтерфакс-Україна. Чеські інвестори вже в наступному році планують будівництво доріг на суму до €150 млн, збільшення парку дорожньо-будівельної техніки на 100 одиниць, працевлаштування 300 працівників і подальша модернізація потужностей виробництва.   "Ми зацікавлені в початку міцних і продуктивних ділових відносин з групою українських підприємств, оскільки знаємо, що стан розвитку інфраструктури і нових логістичних можливостей – пріоритетне питання на рівні держави. Ми твердо маємо намір інвестувати в діяльність групи будівельних компаній», – зазначив директор «Арка Індастрі Юкрейн" Павол Крупа.   На етапі співпраці з чеською компанією планується розширення і придбання ще як мінімум трьох мобільних асфальтобетонних заводів. Також обговорюється забезпечення більшої екологічності технологічного процесу. foto: Dopravní noviny  

Сашко Лірник (Олександр Власюк) - сучасний український казкар, який прагне відроджувати і зберігати жанр усної словесної творчості. Казки - це не лише забава, запевняє Сашко. Які ж вони - сучасні українські казки, для кого і про що? Із Лірником Сашком говорила Маргарита Голобродська.   Маргарита: Коли Ви вперше були у Празі? Сашко: Я приїжджав на Різдво два роки тому. Мені дуже сподобалось. Ще якраз приїхали дітки, чиї батьки загинули на війні – то ми із ними на головній площі починали Різдво, відкривали ялинку, запалювали. Це була велика честь, і це дуже гарні спогади. Я спілкувався із дуже багатьма різними людьми, у мене були виступи не тільки у Празі, але й у інших містах, я спілкувався із дітками, із волонтерами, із українцями, із чехами. Мені дуже сподобалась Прага, я хотів потрапити сюди іще раз – цього разу я вже сам купив квитки. Я завжди стараюсь виступати там, де буваю. Тому що це моя місія. І мені то неважко. Казкарство – це незадіяний пласт культури. Усі звикли до чого? До телевізора, до різних шоу. А я роблю серйозні речі, які є вічними. Я помру, а мої казки лишаться.   М.: Навіщо людині, яка живе в інформаційному 21 сторіччі, потрібні казки? С.: Людина стала людиною не тоді, коли взяла до рук палицю, а тоді, коли почала розмовляти. Казка – це, за великим рахунком, розмова, формування мислення. Людина думає словами і діє відповідно до того, як вона цими словами думає. Мова – це не просто засіб спілкування, це код. Як із комп'ютерними програмами – чим більше знаєш мов, тим більше знаєш світ. Я – казкар у широкому розумінні цього слова. Не йдеться лише про забавляночки для дітей, не тільки про якісь оповіданнячка, а в тому числі й сценарії, і спектаклі, все-все-все. Тобто, казкар – це творча людина, яка за допомогою свого мислення і своєї мови творить світ.      М.: Як у сьогоднішньому світі, де більшість інформації і дітям, і дорослим доступна за кілька кліків комп’ютерної „миші", видозмінюється жанр казки? С.: Це жива творчість, і тому вона видозмінюється. Не може бути усе однакове. Наприклад, колись були патефони, а сьогодні у телефоні більше функцій, ніж у першому комп’ютері. Але основа залишається. Той самий комп’ютер – у ньому ми також шукаємо спілкування. Для усіх фільмів, комп’ютерних ігор та програм так само пишуться сценарії. Наприклад, коли ми переписуємось із друзями у соціальних мережах, то ми ж не сприймаємо чорні цяточки на екрані як своїх друзів. Ми читаємо, в голові формуються образи, ми повноцінно спілкуємось із людьми, можемо переживати разом із ними, повідомити щось важливе. Тобто, це якраз і є образи, які виникають у голові. „Спочатку було слово“ – недаремно це сказано. Якщо ми перестанемо розуміти слова, то жодні сучасні технології не будуть потрібні – ми ними просто не зможемо користуватись. Технології дають можливість швидко донести інформацію – і це добре. Я – сучасний казкар. Якби я ходив, як раніше, по хатах і розповідав – то мало хто би про мене знав. А я веду блог в інтернеті, маю відео, буваю на телебаченні та у YouTube. Тобто, я маю набагато більшу аудиторію, ніж міг би уявити собі середньовічний казкар. Відповідно, і теми є різні. Є, звичайно, традиційні казочки, адже без традицій неможливо продовжити нічого – для того, аби почати писати музику, треба вивчити ноти, правильно? Для того, аби написати якусь геніальну річ, потрібно вивчити слова і мову. Так само і тут – починається з простеньких казок, а потім вже починаєш творити якісь речі... може і не зовсім казки.   М.: Які, наприклад, речі? С.: От я на фронті буваю, і зараз пишу фронтові казки. Вони зовсім не схожі на казку у тому розумінні історії-забавляночки. Це – ціле епічне полотно. І талант казкаря у тому, щоб це не розтягти на 400 сторінок, а передати однією-двома фразами. От чим мені подобається українська пісня – там в одній фразі може бути ціле життя, розумієте? Так само і японське мистецтво хоку – там всього три рядочки... Так само і тут – казкар може за допомогою небагатьох слів передати... Найскладнішим для мене було написати сценарії короткометражних мультфільмів „Моя країна – Україна“, адже кожна серія – всього три хвилини, три хвилини! За цей час... навіть аркуш заповнити не встигнеш. Але треба передати цілу історію, показати характери, показати гумор. У маленькому сценарії кожне слово має стати на своє місце, і це дуже важливо. Звичайно, казка видозмінюється. Ми усі повинні зрозуміти, що казка – це не тільки забавляночка для дітей. Це – усна словесна творчість.    М.: Яке майбутнє в усної словесної творчості? С.: Тільки в неї і є майбутнє, решта відсіюється. Це правда, адже людина тільки тоді залишиться людиною, як вона буде творити, розмовляти і так далі. Тобто, казкарі завжди будуть. Казкар – це оповідач. Мама для своєї дитини є казкар, я для Вас є зараз казкар. Ви коли напишете інтерв’ю, то будете казкарем для своїх читачів. Тобто, людина дізнається щось нове від казкарів, від творців. А от чи потрібна казка, чи ні... Зараз війна в Україні. І, мабуть, унікальна річ – такого немає у світі ніде, і не було, мабуть... Мені бійці з фронту дзвонять на телефон серед ночі... і просять: „Дядько Сашко, розкажіть нам казку, нам страшно, нас обстрілюють“. І я їм розказую казки. Війна іде, вони мій телефон передають іншим, інші - іншим, я їм казки розказую. Приїжджаю до них туди, там розказую. На диво, у час війни цей жанр найбільш затребуваний.   М.: Як ви думаєте, чи можна через казки під час війни і через казки про війну впливати на виховання майбутнього покоління так... С.:  Можна.   М.: …так, аби подібного більше не сталось? С.: Ви зараз знаходитесь у полоні ілюзій. Ілюзій таких: “Ой, краще б не було війни, краще б цього більше ніколи не було!” Це пустопорожні фрази. Війни були завжди і війни будуть завжди.   М.: Але ж війни бувають різні. Війна, що сьогодні триває в Україні - надзвичайно підла. С.: І кожна війна страшна. І для того, хто на війні – для нього це завжди кінець світу. Людство завжди воює. Але якщо до цьго так ставитись і так цього боятись, то ми тоді станемо заздалегідь у програшну позицію, і зникнемо як люди, як вид, як народ і так далі. Українці завжди були нацією воїнів. Війна – це частина життя. От ми сьогодні мирні, а завтра я воюю. Козаки – це взагалі була нація воїнів. Тому до цьго треба інакше ставитись. Не треба казати: “Щоб цього більше не повторилося”, тому що можна виховати покоління пацифістів, яке буде нездатне себе оборонити. Але весь світ – він інший, і завжди знайдеться хтось, хто нападе. А ми не здатні будемо себе оборонити, як це було у 2014 році у Криму, тому що Україна була абсолютно пацифістична і пофігістична держава, де армії не було, де усе було знищено, де була ідеологія “Нас усі захистять, окрім нас самих”. Це була велика помилка, і саме через це Україна дуже багато втратила, у тому числі й загиблих. Але якщо тримати націю в тонусі, виховувати героїв і воїнів… Ось, наприклад, Ізраїль – в оточенні ворогів вони виживуть, і будуть виживати, тому що вони знають, як себе обороняти. Так само і місія казкаря, наприклад, мене – не виховати боягузів, які будуть говорити: “Ой, давайте краще мирно жити, поступатися, ласкаво просимо, тільки не воюйте. Ми пройдемо із прапором, заспіваємо гімн, і усе”. Ну і що з того, що пройдете й заспіваєте? Моя задача казкаря – виховувати нове покоління, покоління воїнів. І саме цим я займаюсь. Мої фронтові казки – це казки переможців. Це казки воїнів, про яких я пишу, розказую, і молоде покоління має зрозуміти, що у нього майбутнє тільки в такому стані, у стані героїчної боротьби за свою власну державу, свою націю. У всіх народів героїчний епос побудований на захисті власної держави, країни, хати, родини. На жаль, ми живемо все-таки у біологічному світі, у світі хижаків. З сусідньої держави хижаки нападають на слабкіших, і якщо ти відбиваєшся, то ти вижевеш. Відомий випадок, як жаба, що потрапила до глечика з молоком, бовталась-бовталась, збила масло і нарешті вилізла. Дуже просто. Треба боротися до останнього. Ось це місія казкарів, казкарів-вихователів. Якраз під час війни – це наш час. Наш час показувати, розказувати, вчити і робити висновки.       М.: Коли Ви виступаєте перед людьми в Україні і за кордоном, скажімо, тут у Празі, то Ви по-різному із ними спілкуєтесь, говорите на різні теми? Чи все ж українець всюди українець? С.: Я взагалі намагаюся... Поганий той казкар, який іде на поводу у публіки. Це не казкар, це блазень. Це блазень, який у цю секунду розсмішить людей, а далі що? Хороший казкар той, який веде за собою – це людина-творець. Тому я собі що запланував, яких струн прагнув торкнутись у серцях людей, я їх задіваю. Незалежно від того, чи це в Україні, чи в Канаді, чи в Чехії, чи в Польщі. Мої концерти завжди успішні, у мене не було провальних концертів, провальних виступів. Може більше людей прийде, може менше. Але такого, щоб людина слухала, а потім повернулась і пішла зі словами „А, це дурниця!“ – такого не було. Я думаю, що не кожен може бути казкарем, не кожен. Я шукаю таких людей... Дуже рідко трапляються люди, які можуть, а ще рідше ті, які хочуть. Адже люди часто хочуть одразу мати багато грошей, збирати величезні зали і стадіони, хочуть, щоб їх на руках носили. А мистецтво казкарства таке, що ти можеш для однієї людини працювати. Буває і таке. Буває, прийду до однієї до хворої дитинки. Я шукаю тих, хто міг би бути казкарями, шукаю учнів, буду відкривати школу казкарства. Такий жанр – він потрібний.   М.: У Вас є учні зараз? С.: Учні періодично з’являються. У мене немає такої школи, де б учні прийшли і сиділи за партами. Після моїх виступів дуже багато з’являється дітей, слухачів, які самі хочуть писати, творити, вигадувати. Хай із тисячі один – це вже добре! Адже коли я починав, то взагалі жодного не було. Я, наприклад, у Будапешті виступав двічі, і вже ті діти, які приходили слухатии, написали цілу книжечку і зараз будуть її видавати, надішлють мені на рецензію. Тобто, те, що я посіяв, дає своє результати – і це дуже добре.     М.: Чим Ви іще займаєтесь, окрім виступів із казками? С.: По-перше, я пишу казки у вигляді оповідань для дітей. По-друге, я вже давно веду в інтернеті так званий блог, який став дуже популярним. Я там пишу час від часу, чи казочку, чи якусь притчу, і викладаю – люди дуже люблять і читають, поширюють, просять іще. Цей жанр виявився дуже цікавим, і доступ в інтернеті є. Наприклад, деякі мої вдалі речі багато поширюють – 250 тисяч людей їх може прочитати. Не кожна телекомпанія має таку аудиторію. Тобто, я впливаю на мислення людей. Плюс, мої речі перекладають і видають іншими мовами.   М.: Якими мовами, наприклад, перекладають? С.: Я знаю, що перекладали англійською, іспанською, та з приводу італійської до мене звертались. Крім того, я видаю книжки зі своїми казками. Перша книжка вже є, зараз приїду додому – можливо, готовий уже і другий том. І вже маю готові казки для третього тому. Мій перший том кілька разів успішно перевидавався, і весь продався. Я також писав маленькі віршики для дитячих виступів, і зараз ми із товаришем готуємо книжку із цими віршиками для маленьких – про котиків, про собачок. Дуже гарне видання буде, може й встигнемо до Форуму видавців. Також ми закінчили знімати художній фільм по моїй казці “Чорний козак”. Ось зараз буде прем’єра, презентація, запускаємо! За моїм сценарієм і за фінансової підтримки держави зараз також знімаємо художній фільм, різдвяну казку. Я там теж граю. Також я буваю на фронті. От зараз приїду і за пару тижнів поїду на фронт до хлопців. Разом із волонтерами ми збираємо гроші, я щось купую оптом і привожу. Що можу, знаєте. Раніше я працював на будівництві, і нещодавно до мене звернулись старі клієнти за допомогою із певним обладнання – думаю, я знайду якось вільний час і допоможу їм як інженер. Також я організовую фестивалі. Ну і виступи, постійні виступи – школи, дитячі садочки. У мене є діти, син наразі має поступати до університету. Він буває зі мною на виступах, на концертах, і я дуже тому радий. Також у мене є онуки. У моєму житті дуже багато речей, які паралельно відбуваються.   М.: Плануєте привезти “Чорного Козака” до Праги? С.: Звичайно, я привезу. Ми привеземо його всюди. Це ж не наш кустарний фільм, це повнометражний художній видовищний фільм, який ми будемо показувати у кінотеатрах в прокаті. І Чехія, можливо, купить. Або привеземо самі.   М.: Коли фільм має вийти у прокат? С.: Я думаю, що вже. Сьогодні має бути. Або й учора. Ми ж не є державною компанією, ми самі за свої гроші знімали, і аби фільм пустити у прокат, треба дуже багато різних документів підготувати: право власності, право інтелектуальної власності, фінансові документи і так далі. Ми привеземо фільм, і всюди будемо його возити, адже це наша гордість, це 10 років життя.     Маргарита Голобродська для UAportal.czФото: Роман Михальчук     

Сьогодні зрозумів, що почав забувати хронологію подій. Чи може, це для мене було, як одна мить? Три дні, як одне ціле. Почалося. Стела. 20-теМи прорвалися. Щось не так. Це пастка. Не вірю, що мусора так легко відступили. При такій кількості та озброєнні. Адже ми вже знали, що в них є зброя і вони її застосують. На той час вже була інформація про поранених від вогнепальної зброї. Щось не так. Звідусіль бігли оборонці майдану. Втомлені, чорні, мокрі але в їхніх очах горить вогонь. Вогонь помсти.Чулися перші автоматні постріли. Перші крики. Все перемішалося в одне ціле. Від Жовтневого вниз скочуються люди. Когось стягують. Інститутська.Тваринний страх здавлює легені в грудях, підкочується до горла та застрягає. Здається, що хтось своєю рукою міцно стискає легені, стає важко дихати, в скронях гупає. Серце починає "жити" своїм життям. Воно, хоче вискочити з грудей на волю, вирватися з тісного та ненависного йому "приміщення". Ноги стають ватними та неслухняними...Йди, йди геть від мене, ти заважаєш мені думати, геть - кричу я. А сам, примушую себе рухатися, назустріч невідомості. Я вже розумію, що кожен крок може бути останній. Але я рухаюся, я переміщаюся ривками. Пробую оцінити свої шанси. Вони рівні ... та фіг знає, які в мене шанси. Я бачу беркут, який стріляє, я бачу хлопців, які падають. Ось, воно. Ось, ця мить ще трохи. Ще один крок. Ти мусиш. Повз пролетіло щось.. Твою ж.. це ж по мені. Інстинкт заставляє пригнутися. Страх кричить тікай. А ти на напівзігнутих колінах продовжуєш рухатися. Під курткою, "бронік". Він тебе захистить. Тоді ми вірили, що і фанерні щити нас захистять.- Стійте, кричу людям, які перескочили через барикаду та побігли вверх по Інститутській. - Стійте, бл..ь. Там стріляють. Старший чолов'яга обернувся але не зупинився, молодший навіть не повернувся. Їх було двоє. Він щось відповів, але я нічого не розчув. Тепер розумію, що він толком і не чув мене. Можливо, якби я, докричався до них.. можливо.Краєм вуха чую свист, знову і знову...ціла армія "мурах" пробіглася по спині зверху вниз, холодний піт вкрив чоло. Спокійно, тобі просто спекотно. Адреналін, заставляє серце битися з шаленою швидкістю.Хтось підбіг та всунув мені в руки, дерев'яного щита. Це був Sashko Sadovskyj. Його вчинок вартує поваги. Він вибіг ризикуючи своїм життям, щоб захистити моє. - Візьми. Ти без нічого. Мені стало навіть трохи смішно. Фанера проти 7,62. Але взяв, хоч щось. Хоч якась видимість захисту.Мить...і руки вже допомагають нести пораненого... Це ж він... Сукааа. Просив ж тебе, не бігти. Я на все життя, запам'ятав цей хрип, з його грудей. Він помирав. З грудей линув характерний хрип. Я не медик, але розумів, що поранення в груди. Навіть тепер через п'ять років, я бачу його чорне від кіптяви обличчя, закриті очі, як рожева піна поволі вкриває його губи. В мене і зараз руки трусяться від безпорадності та болю. молодого поранили в область шиї та ногу. Підбіг медик оглянув обох. Їх передали через барикаду...Потім були вевешники, молоді хлопці з переляканими від жаху очима, яких майдан хотів розірвати на шмаття. Їх вели та били по чому попало. Хтось хотів вчепитися в горло одному з них. Я вчасно відірвав. Краєм ока побачив біту, яка летіла йому ж в голову. Накрив його голову, рукою. Тут ж, і отримав сам. - Назад, су..а. Не чіпати. - Це ж мусора. Це вони стріляли.- Ні, це вевешники. Це діти, вашу мать. Назад.Для чого я це зробив? Не знаю. Мабуть хотів вберегти життя до якого зміг дотягнутися. Отримав ще раз від когось. Було боляче. Хтось збоку, накричав на того хто бив, - Не бий, це ж свої. Потім... потім був сум та усвідомлення, того що сталося. І була ненависть, яка поволі заповнювала твоє нутро. Біль.. Я почав його відчувати після майдану. Протяжний, нудний, пекучий біль в грудях, від безпорадності будь-що змінити. Це зводить з розуму. Богдан Масляк 

 Уже понад півстоліття світову спільноту щороку об’єднує День дітей як спроба почути та побачити дитину. Її потреби, особливості та права. Почути-побачити, щоб не мовчати, а діяти. Дати життя і плекати життя. Організувати безпечний простір розвитку та свободи для усіх дітей. Особливо для тих, які опинилися без опіки рідних і близьких. Це одне з найстарших міжнародних свят. З нагоди Дня дітей 9 червня 2018 року культурно-освітній центр "Крок" у Празі організував на Аргентинській 38 гучне шоу під назвою «Цікавий та захопливий світ науки». Це був суцільний інтерактив від київських гостей (Ольги Беспоясної та Павла Кружкова) зі студії "Еврика", яку очолює Антоніна Долгополюк. Разом з «мудрими чарівниками» діти з «Кроку» експериментували, розважалися та дивувалися. Для уродинника Євгенчика вистукували кольоровими трубами мелодію «З Днем народження тебе». Намагалися проштрикнути паличкою кульку так, щоб вона не тріснула.   Кожен мав нагоду потримати на носі «стійку» пташку, а в долоньках – теплий сніг. Одягти загадкові окуляри, щоб побачити веселку прямісінько в залі. Смакувати холодну пару, вхопити загадкову бульбашку з колби. І побачити, як з маленької миски виростає туман на весь зал. P.S. Зізнаюся, вразило мене в тому "Кроці" якась дуже особлива та виважена вільність. Під час привітального танцю, яким «кроківські» діти зустріли гостей, маленький глядач вирішив долучитися до гарцю – вихилявся-кружляв разом з танцюристами. Ніхто не хвилювався через цей експромт, бо всі раділи спільно. Це, справді, створило родинну атмосферу, де кожного приймають такого, як він є. Ніхто нікого не мусить вражати. Немає видовищ, показух, зайвого напруження.   Діти мають право бути справжніми. На те, щоб пізнавати світ з його глибинами і берегами. І «кроківські» діти мають береги. Підслухала поміж дітьми такі балачки: «пані вчителько, але той сніг не холодний. Як таке може бути? Певно, то не сніг». А ще: - Вийдемо на хвильку? - Ні, директорці це не сподобається! Або: -         Диви, хтось залишив сочок, може візьмемо? -         Ти що? Тебе мама не вчила чужого не брати? Це ж може бути приманка-отрута! Засвідчити дітям, що вони чудові та бажані. Що нам, дорослим, цікаво та приємно бути з дітьми. Що ми залюбки можемо розважитися та пізнаватимемо світ разом з дітьми. Бо життя – це дивовижна пригода, яку можемо досвідчити спільно. Ступати вільно, без вишколеного «ліва-ліва-раз-два-три». Робити крок, невпевнений, важкий, але такий необхідний для близькості. Крок, щоб наблизиться. Крок, щоб підтримати.   Катерина Воїнська    

Державна програма реформування і розвитку ЖКГ(житлово-комунального господарства) мала відбутися в Україні ще у 2009-2014 року. Проте ані Закон, ані мета, а також конкретні заходи для реалізації не зрушили її від теоретичного простору до практичного. Різкий стрибок у реформі відбувся лише за 2016 – 2017 роки. Основною причиною цього стала відмова від російського газу. Аналогічна реформа в Східній Європі почалася у 90-х, коли було покладено край радянському минулиму. За 30 років становлення та розвитку ринкової економіки Східній Європі вдалося досягти високого рівня надання комунальних послуг та утримання житлового фонду. У кожній країні ЄС в цьому питанні є спільні підходи але є і розбіжності. Основний принцип, який їх об’єднує – це перехід від державного утримання житлового фонду у відповідальність громадян, впровадження енегроефективних заходів, економія ресурсів, встановлення конкурентного ринку послуг. За два роки активного реформування ЖКГ в Україні створено близько 28 тисяч ОСББ (Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку), розроблено та прийнято низку Законів, у тому числі створено фонд Енергоефективності. Вже з 2018 року українці чекатимуть на вступ в дію нового Закону про ЖКГ, який має докорінно змінити всю колишню структуру і приблизити її до європейської. Чеський та польський досвід реформування ЖКГ: «У чеській столиці комунальні послуги коштують значно дорожче, ніж в Україні, приблизно вдвічі - втричі. Тому люди мусять економити і розуміють навіщо. А в нас із радянських часів лишилася звичка: коли навіть у когось тече вода із крана, то його не закручують. Біжить – і нехай», – розповідає студент Економічного університету Праги Станіслав Бєлий. Варшава, Прага та Київ в 1989 році мали спільний соціалістичний «скарб». Усі три столиці стартували з одержавленим на 100% і загалом неефективним житлово-комуналь­ним сектором. Також Польща та Чехія з 2004 року отримали фінансову допомогу ЄС. У результаті відбулися глибокі трансформації підприємств ЖКГ, зокрема їх реструктуризація та приватизація, демонополізація, лібералізація ринку комунальних послуг, привнесення дієвих засобів управління (регулювання) й запровадження ринкових методів ціноутворення. Поляки та чехи повністю відмовились від державних ЖЕКів радянського типу. Польща пішла в цьому питанні за принципом «допоможи собі сам», передавши, згідно з ухваленим законом, повноваження керувати ЖКГ й утримувати його самим власникам помешкань, які об’єдналися в низку ОСББ. Також масова приватизація житла й комунальна реформа збіглися тут у часі, значно доповнивши одна одну. Ухвалений Закон «Про власність на приміщення», що діє від 1995-го, дав життя більш як 80 тис. житлових товариств. Їх чисельність вже у 2005-му збільшилась з 80 на 110 тис., і щороку продовжує зростати. Нині в Польщі налічується кілька мільйонів людей, які є власниками приватизованих квартир, а якщо враховувати членів їхніх сімей, то цифра збільшується вже до десятків мільйонів. На фото: Житловий комплекс у Празі, район Гурка У Празі, за словами Станіслава Бєлого, схожа ситуація: «Багато установ, які в Чехії відповідають за місцеве комунальне господарство, тобто аналоги українських ЖЕКів, є приватними. Їх створення ініціювали муніципалітети. А ще окремі компанії надають послуги з вивозу сміття. Коли трапляються аварійні ситуації, як от прориває трубу празькі комунальники реагують значно швидше за наших». Власники житла в Польщі та Чехії роблять авансові внески у формі поточних платежів до 10-го числа кожного місяця. Розмір цієї плати визначає товариство: затверджує її на основі пропозицій органів самоуправління. Тому що витрати з управління нерухомістю беруть на себе лише її власники, в них можуть з’явитися проблеми із знаходженням необхідних коштів на капітальні ремонти. Такі види робіт, як ремонт даху, встановлення водного чи газового обладнання, вимагають значних сум. Тому ОСББ накопичують гроші в окремому фонді, збираючи на плановий ремонт інколи навіть роками. В Польщі та  Чехії, немає субсидій для малозабезпечених. Таким людям надає адресну допомогу держава, а за комунальні послуги вони платять нарівні з усіма. Пише Тиждень.ua  Де ми, а де вони? Середня квартплата за комунальні послуги в однокімнатній квартирі Праги близько 3 тисячі крон, в Україні приблизно 1 тисяча. Проте, якість послуг які отримують громадяни Чехії та України важко порівняти. Гарні, чисті багатоквартирні будинки Чехії, в яких немає перебоїв в роботі ліфтів, відключення світла, води та опалення, а також багато зелені, дитячих та спортивних майданчиків, та загалом приємна атмосфера навколо – це поки що мрія для більшості українців. Проте, масовий перехід будинків України у нову форму управління та утримання – ОСББ, почав давати свої позитивні результати.  В процесі реформування структури ЖКХ в Україні створено майже 28 тисяч ОСББ, в яких працює система обліку, встановлено тарифи, створені ремонтні фонди і вже впроваджуються енергоефективні заходи. В багатьох містах в багатоквартирному секторі окремі ОСББ переходять на альтернативні джерела енергії, використовуючи сонячні панелі, твердопаливні котли, активно впроваджується утеплення будинків. Також, в Україні почав з’являтися ринок управляючих компаній, які надають комунальні послуги. Але поки що цей ринок виглядає доволі штучно, тому що створений переважно з колишніх ЖЕКів, які лишаються традиційно монополістами.   На фото: українські реаліїї житлововго фонду Прикладом ефективної програми підтримки утримання житлового фонду та державної допомоги громадянам у перехідний період реформування ЖКГ – є програма «теплий кредит». Вона розроблена для банківської системи, де держава відшкодовує відсоток по кредиту, спрямованого на енергоефективні заходи. Кредитом активно користуються ОСББ, мешканці багатоквартирних будинків та приватного сектору України. Так за 2017 рік уряд виплатив громадянам близько 2 млрдів грн., 373 тисячі сімей стали учасниками програми «теплі кредити». 6 млрд гривень інвестовано в економіку придбання енергоефективних матеріалів та обладнання. Крім коштів з державного бюджету, в рамках урядової програми, було залучено також кошти місцевих бюджетів. На сьогодні по 156 регіональних програмах передбачено додаткове відшкодування «теплих» кредитів, що вдвічі більше порівняно із 2015 роком. Фінансування цих програм зросло більше ніж у 3 рази: з 34 мільонів гривень у 2015 р. до 115 мільонів гривень у 2017 р. Щотижня  від 20 до 30 ОСББ вдруге та втретє долучаються до програми. За інформацією експерта з питань енергоефективності Громадської мережи «ОПОРА»,- Юлії Чеберяк. Основні зміни в нарахуванні ЖК послуг в Україні у 2018 році: Затамувавши подих українці чекають другої половини 2018 року. Адже з 10 червня 2018 року набирає чинності новий Закон Украни "Про житлово-комунальні послуги". Як наслідок, українців очікують суттєві зміни в оплаті житлово-комунальних послуг. Зокрема, відповідно до Закону, вводиться поділ оплати за кожну з послуг (за винятком газу та електроенергії) на кілька частин: - плата за обсяг спожитої комунальної послуги. Тобто скільки витратили води, електроенергії тощо - оплачуємо за тарифами. - абонентська плата за обслуговування. Абонплата, яку ми раніше вносили тільки за користування стаціонарним телефоном, тепер вводиться для комунальних послуг з водопостачання, водовідведення, опалення, вивезення сміття тощо - плата за обслуговування, поточний ремонт внутрішньобудинкових мереж, які забезпечують надання тієї чи іншої комунальної послуги. Також, одним з нововведень буде пеня за кожен прострочений день оплати за комунальні послуги. І ще, згідного нового закону можна буде створювати своє власне опалення в квартирах, детальніше в сюжеті Факти.ictv Реформування системи ЖКГ, як свідчить досвід країн Європи, процес довготривалий. В ЄС існує три основні моделі реформування ЖКГ – це британський, французький та німецький, всі вони розроблялися з урахування особливостей економічного та соціального розвитку країн. Українські житлово-комунальні реалії поки що на старті реформи. З однієї сторони в країні створюється нова система обслуговування та утримання житлового сектору, з іншої сторони, все ще існують ЖЕкі які продовжують паразитувати цей сектор. В статті використані матеріали сайтів: Україна комунальна, Факти.ictv, Тиждень.ua, а також дані даними Громадської мережи «ОПРОРА»   Автор: Наталя Мізюкіна спеціально для UAPORTAL.CZ 

З метою пошуку обдарованої студентської молоді, створення умов для її творчого зростання, активізації науково-дослідної роботи студентів, набуття та обміну практичного досвіду студентами вітчизняних та іноземних ВНЗ проводиться І Міжнародний конкурс студентських наукових проектів " ОХОРОНА ТА ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ". Захід відбудеться 18 листопада 2017 року на базі Івано-Франківського університету імені Короля Данила Галицького.  Особливістю конкурсу є те, що за результатами І Міжнародного конкурсу студентських наукових проектів кращі команди за рішенням Міжнародного журі будуть нагороджені Дипломами І, ІІ та ІІІ ступенів, Дипломами в окремих номінаціях, а також спеціальними відзнаками організаторів та пам’ятними цінними подарунками від організаторів та партнерів заходу. Конкурс наукових проектів проводиться за участю провідних вітчизняних та зарубіжних науковців, юристів-практиків, представників органів державної влади та органів місцевого самоврядування, громадських об’єднань, здобувачів вищої освіти та ін. У межах проведеного заходу плануються майстер-класи міжнародних та вітчизняних відомих вчених, юристів-практиків та політиків, представників органів державної влади та органів місцевого самоврядування за конкретними тематичними напрямами з актуальних проблем охорони та захисту прав людини. У конкурсі з науковим проектом запрошуються взяти участь здобувачі вищої освіти ВНЗ України та зарубіжних країн. Проект має бути пошуковим та інноваційним за своїм характером, мати наукове й практичне значення, містити положення щодо самостійно виконаного удосконалення окремих теоретичних положень та чинного законодавства з урахуванням позитивного зарубіжного досвіду та бути спрямованим на вирішення проблем за наступними напрямками: - Правова держава як модель організації влади. - Сучасний стан та перспективи розвитку цивільно-правової охорони та захисту майнових та особистих немайнових прав. - Політика в сфері протидії злочинності. - Інформаційна безпека – елемент національної безпеки України. - Охорона та захист прав споживачів. - Актуальні проблеми децентралізації влади: європейський та світовий досвід. - Альтернативні форми вирішення спорів. - Професійна етика та психологія діяльності правника. - Юридична техніка у побудові правової держави. - Проблеми реформування та ефективного функціонування системи правосуддя.   Кожна команда обов’язково проходить реєстрацію в електронній формі та подає проект до 1 листопада 2017 року. Процедура реєстрації передбачає подання організаторам заявки встановленого зразка. Протягом 2-3 днів з моменту відправлення заявки учасники отримують повідомлення щодо її надходження. Заявки надсилаються на адресу: з поміткою «На конкурс (назва навчального закладу, країна)». Останній термін подачі проекту (дедлайн) – 1 листопада 2017 року.   Вимоги до оформлення проекту: титульна сторінка, зміст, список скорочень (у разі необхідності), основний текст до 25 сторінок (ураховуючи список використаних джерел без урахування додатків), додатки (у разі необхідності); шрифт Times New Roman, кегель 14, стиль – звичайний (normal), інтервал 1,5; поля: ліворуч, знизу та зверху – 20 мм, праворуч – 10 мм; абзац – 12,5 мм, вирівнювання по ширині. Посилання у тексті позначаються у квадратних дужках, наприклад [4, с. 3], [8, с. 25; 9, с. 14]. Усі проекти, які відповідають вимогам конкурсу будуть опубліковані в колективній студентській монографії (друкований варіант якої буде вручено безпосереднім часникам-командам, решта отримають електронний pdf варіант). Робочі мови: українська, англійська.   Порядок проведення конкурсу: За результатами відбору 10-ти командам з кращими науковими проектами буде надана можливість презентувати науковий проект перед міжнародним журі для визначення переможців (очна участь). Від навчального закладу на конкурсі може бути представлена одна команда (не більше 3 осіб). Команду може представляти один учасник. Детальний порядок проведення очного захисту (презентації) проектів буде повідомлено окремим листом командам відібраним для очної участі. УВАГА! Оргкомітет залишає за собою право відхилення робіт, які не відповідають вимогам або не пройшли перевірку на наявність плагіату. Не допускаються до розгляду наукові роботи, що мають менше ніж 50% оригінальності тексту. Організаційний комітет Конкурсу забезпечує команду та її наукового керівника (супроводжуючу особу) безкоштовними проживанням, харчуванням.   Участь в конкурсі є безкоштовною!   Місце проведення: ПВНЗ Івано-Франківський університет права імені Короля Данила Галицького (Україна, 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Є. Коновальця, 35)   Час проведення: 18.11.2017 р. 9.00-10.00 – реєстрація учасників Конкурсу. 10.00 – початок роботи Конкурсу.   Координати організаційного комітету Конкурсу: ПВНЗ Івано-Франківський університет права імені Короля Данила Галицького: Україна, 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Є. Коновальця, 35; www.iful.edu.ua   Контактні особи: Бабецька Іванна - моб. +380979217382 e-mail: ivanna.babetska@iful.edu.ua     За інформацією : Департаменту міжнародної співпраці Івано-Франківської обладміністрації.