Сортувати За Датою

Теги

Статистика

  • 541
    Стаття
  • 41
    Активний Автор
525статей
  • 29 Серп 2019
    Любителям відпочинку з перчинкою наші партнери - компанія EuroTour Group пропонують відвідати справжнє середньовічне шоу в знаменитій чеській корчмі Дєтеніце, яка знаходиться на території однойменного старовинного замку. Уже багато років задимлена середньовічна таверна святкує впевнену перемогу над ультрасучасними фешенебельними ресторанами. У Дєтеніце їдуть туристи з усього світу.  Шабаш середньовічних відьом і свист розбійників з великої дороги, карлики і жебраки, дівчата легкої поведінки і сміливі лицарі, тортури вогнем, бродячі музиканти, факіри, танцівниці, а ще справжні страви середньовічної кухні, що готуються на вугіллі, і пиво, зварене за багатовіковими старовинними рецептами короля Артура.   Тут дуже реалістично відтворена атмосфера романтичного казкового середньовіччя. Це подорож у часі, коли зовсім забуваєш про те, що перебуваєш в XXI столітті. Мега-колоритний інтер'єр, шоу від професійних акторів і смачна їжа, приготовлена на відкритому вогні, нікого не залишають байдужим. Бути в Чехії і не відвідати Дєтеніце - невиправдана помилка. Організація екскурсії Замок і корчма Дєтеніце знаходяться в невеликому селищі всього за 80 км від Праги, яке розташоване в мальовничому національному заповіднику Чеський Рай. Тому великою перевагою екскурсії є і те, що по дорозі ви зможете насолодитися красивими краєвидами унікального природного ландшафту, а гід розповість багато цікавого про це дивовижне місце. Програма екскурсії триває п'ять годин і вже о 22:00 знову Ви опинитеся в центрі Праги, в нашому сучасному світі ... Але з відчуттям, що Ви тільки що здійснили подорож машиною часу!: дні проведення: вт, ср, чт, пт, сб, нд; місце зустрічі: Вацлавська площа (біля пам. Св. Вацлаву на коні); відправлення о 17:00; початок програми о 19:00; вартість екскурсії: дорослий квиток - 50 €, дитячий квиток - 45 €. Забронювати місце і придбати квитки можна заздалегідь на сайті нашого партнера - туроператора EuroTour Group Відпочинок у корчмі Дєтеніце У знаменитій корчмі Дєтеніце детально відтворена атмосфера XVI століття. У числі цікавих і незвичайних місць Чехії, які варто відвідати в першу чергу, експерти рекомендують саме Дєтеніце. У корчмі продумана кожна дрібниця інтер'єру для того, щоб відвідувачі з перших хвилин абсолютно забули про те, в якому часі живуть. У ресторані немає звичної електрики, тут горять смолоскипи, підлога встелена соломою, а на стінах висять шкури тварин. Всі меблі і предмети інтер'єру зроблені з дерева і каменю. Відвідувачів обслуговують не пещені офіціанти, а одягнені в середньовічний одяг міцні хлопці і дівчата. Протягом всього часу роботи закладу тут проходить барвисте і незвичайне середньовічне шоу. Розбійників змінюють лицарі, лицарів – дівчата легкої поведінки, колоритні факіри і віртуозні жонглери. Програма приводить у захват навіть бувалих мандрівників. Окремої уваги заслуговує меню цього незвичайного ресторану. Їжа тут готується у відкритих печах і їсти її доведеться руками. Ковбаски, м'ясо, картопля, овочі ... Все досить просто, але неймовірно смачно. І, звичайно ж, в Дєтеніце вас порадують справжнім чеським старовинним пивом, звареним прямо тут на місці. Кажуть, що пінний напій тут готують за рецептом самого короля Артура. Пиво з Дєтеніце називають напоєм «любові» і стверджують, що кожного, хто його спробує, напій наповнює «любовним» настроєм. Так це чи ні, ви зможете переконатися, приєднавшись до незвичайної і емоційної екскурсії від EuroTour Group. Ми бажаємо Вам приємної та цікавої подорожі! 
    3799 Опубліковано Галина Андрейців
  • Любителям відпочинку з перчинкою наші партнери - компанія EuroTour Group пропонують відвідати справжнє середньовічне шоу в знаменитій чеській корчмі Дєтеніце, яка знаходиться на території однойменного старовинного замку. Уже багато років задимлена середньовічна таверна святкує впевнену перемогу над ультрасучасними фешенебельними ресторанами. У Дєтеніце їдуть туристи з усього світу.  Шабаш середньовічних відьом і свист розбійників з великої дороги, карлики і жебраки, дівчата легкої поведінки і сміливі лицарі, тортури вогнем, бродячі музиканти, факіри, танцівниці, а ще справжні страви середньовічної кухні, що готуються на вугіллі, і пиво, зварене за багатовіковими старовинними рецептами короля Артура.   Тут дуже реалістично відтворена атмосфера романтичного казкового середньовіччя. Це подорож у часі, коли зовсім забуваєш про те, що перебуваєш в XXI столітті. Мега-колоритний інтер'єр, шоу від професійних акторів і смачна їжа, приготовлена на відкритому вогні, нікого не залишають байдужим. Бути в Чехії і не відвідати Дєтеніце - невиправдана помилка. Організація екскурсії Замок і корчма Дєтеніце знаходяться в невеликому селищі всього за 80 км від Праги, яке розташоване в мальовничому національному заповіднику Чеський Рай. Тому великою перевагою екскурсії є і те, що по дорозі ви зможете насолодитися красивими краєвидами унікального природного ландшафту, а гід розповість багато цікавого про це дивовижне місце. Програма екскурсії триває п'ять годин і вже о 22:00 знову Ви опинитеся в центрі Праги, в нашому сучасному світі ... Але з відчуттям, що Ви тільки що здійснили подорож машиною часу!: дні проведення: вт, ср, чт, пт, сб, нд; місце зустрічі: Вацлавська площа (біля пам. Св. Вацлаву на коні); відправлення о 17:00; початок програми о 19:00; вартість екскурсії: дорослий квиток - 50 €, дитячий квиток - 45 €. Забронювати місце і придбати квитки можна заздалегідь на сайті нашого партнера - туроператора EuroTour Group Відпочинок у корчмі Дєтеніце У знаменитій корчмі Дєтеніце детально відтворена атмосфера XVI століття. У числі цікавих і незвичайних місць Чехії, які варто відвідати в першу чергу, експерти рекомендують саме Дєтеніце. У корчмі продумана кожна дрібниця інтер'єру для того, щоб відвідувачі з перших хвилин абсолютно забули про те, в якому часі живуть. У ресторані немає звичної електрики, тут горять смолоскипи, підлога встелена соломою, а на стінах висять шкури тварин. Всі меблі і предмети інтер'єру зроблені з дерева і каменю. Відвідувачів обслуговують не пещені офіціанти, а одягнені в середньовічний одяг міцні хлопці і дівчата. Протягом всього часу роботи закладу тут проходить барвисте і незвичайне середньовічне шоу. Розбійників змінюють лицарі, лицарів – дівчата легкої поведінки, колоритні факіри і віртуозні жонглери. Програма приводить у захват навіть бувалих мандрівників. Окремої уваги заслуговує меню цього незвичайного ресторану. Їжа тут готується у відкритих печах і їсти її доведеться руками. Ковбаски, м'ясо, картопля, овочі ... Все досить просто, але неймовірно смачно. І, звичайно ж, в Дєтеніце вас порадують справжнім чеським старовинним пивом, звареним прямо тут на місці. Кажуть, що пінний напій тут готують за рецептом самого короля Артура. Пиво з Дєтеніце називають напоєм «любові» і стверджують, що кожного, хто його спробує, напій наповнює «любовним» настроєм. Так це чи ні, ви зможете переконатися, приєднавшись до незвичайної і емоційної екскурсії від EuroTour Group. Ми бажаємо Вам приємної та цікавої подорожі! 
    Серп 29, 2019 3799
  • 13 Лист 2019
    Абсолютно бідних людей, які жили б на один долар на день, у нас немає. До того ж, наші люди люблять применшувати свої доходи й прибільшувати витрати. Багато хто має доходи поза основною роботою, але не вважає їх "повноцінними" грішми. Нещодавно Центр близькосхідних досліджень детально вивчив «культуру бідності» у двох райцентрах Херсонської області. Результати виявилися дуже цікавими. Дослідження – це спроба дати відповіді на глобальні питання: хто ми є, що з нами відбувається, чому ми саме там, де ми є. «Тексти» тезово сформулювали основні пункти цього дослідження. Про бідність читав і слухав: Андрій Гарасим, джерело texty.org.ua 1. Уявна дорожнеча Люди схильні перебільшувати свої витрати. В ході проекту опитуваних попросили описати свої витрати. Йшлося про суб’єктивні відчуття людей: скільки вони отримують і скільки витрачають. У декого доходи зійшлися з витратами, або навіть витрати були меншими. Проте, у вдвічі більшої кількості людей, за їхніми ж словами, витрати перевищували доходи. Це може свідчити про те, що люди схильні вважати доходами лише регулярні грошові надходження – і не враховувати нерегулярні чи отримані неофіційним шляхом кошти. З іншого боку, це може бути і чисто психологічним фактором. Так, на прохання деталізувати витрати, наприклад, на дитсадок для дитини, називають суми у півтора-два рази більші, ніж насправді. «Люди ніби хочуть сказати – подивіться, як все дорого, подивіться, скільки нам треба грошей», – зазначила одна з виконавців проекту, професорка кафедра соціології Українського католицького університету Оксана Міхеєва. 2. Багаті, яких знають, не такі погані, як далекі «олігархи» Опитані здебільшого не мають досвіду комунікації з представниками інших верств. Відтак, вони їх міфологізують – особливо «багатих», «еліту», «олігархів». Люди бачать лише свою групу – а всі інші групи, за їхніми уявленнями, є лише вдосконаленими проекціями бідності. Також респонденти схильні перебільшувати вагу багатої верстви населення. При цьому, багатих вони поділяють на дві групи – «далеких» багатих (вся політична еліта), з якими не перетинаються особисто, та «близьких» багатих (місцевих чиновників, бізнесменів), за життям яких спостерігають безпосередньо. Якщо відносно перших думка негативна, то щодо останніх негативні оцінки поєднуються з виправдальними нотками. Наприклад: « Їм усі винні, вони кращі господарі, ну і, звичайно, як правило, це хами. Велика рідкість, коли нормальні люди». Небажання опитаних зараховувати себе до «бідних» латентно проявляється в тому, що більшість із них, маючи очевидно низькі доходи, у будь-який спосіб намагається довести, що вони не бідні, а середні – «такі як усі». 3.«Лівак» на роботі і священна трудова книга Українці обирають необтяжливу роботу з можливістю підробітку. Трудове місце часто обирають не за фахом. Люди шукають неважку роботу з низьким рівнем відповідальності. Так, щоб мати змогу оформити субсидію, і водночас – виконувати у свій робочий час неофіційну роботу. Це, в свою чергу, призводить до таких наслідків, як недостатній фаховий рівень працівників та небажання працівників братися за відповідальну роботу. Пересічний українець розраховує колись таки отримувати пенсію. Тож він цінує робоче місце з трудовою книжкою і хай навіть невеликою зарплатою. 4. Хочуть бути підприємцями, але працювати як на державній роботі Більшість опитаних заявляє про бажання займатися підприємницькою діяльністю. Але коли людина починає описувати таку роботу, то виходить звичайна бюджетна посада. Часто заявляють про невміння вести бухгалтерію. Не знають, як започаткувати бізнес, говорять про створення пільгових умов, про навчання тощо. Тобто, мають в уяві звичайне бюджетне робоче місце, але називають його підприємництвом. 5. Старший куди пошлють На роботі українці займаються усім, що трапиться. Майже ніхто не може описати свої посадові обов'язки. Скидається на те, що на своєму робочому місці людина береться за все – пише звіт, вкручує лампочку тощо. Це означає, що немає чітко визначених функцій. А отже – що людина працює неефективно. Ніби усі й зайняті – але це неефективна зайнятість. А там, де необхідна ефективність, робота починає пробуксовувати. «Сили розпорошуються, людина метушиться і зрештою втомлюється, але не отримує відчуття, що зробила щось корисне. Виникає хронічна втома, працівник впадає в депресивний стан, оскільки не бачить перед собою шляхів виходу з депресії», – зазначає професорка Оксана Міхеєва. 6. Вдома працюють, як мерзле горить. За кордоном стараються Опитані усвідомлюють відмінності роботи в Україні й за кордоном. Дуже помітно, як важко українці гарують за кордоном – і їх цінують як працівників, які вміють добре потрудитися. Але чомусь ці моделі в Україні не відтворюються. Зі слів людей стає очевидно, що за кордоном українці працюють, а сюди вони повертаються відпочивати.  «Там за кордоном треба пахать по нашим міркам…», – зазначає один із опитаних. І додає про заробітчан, що повернулися додому: «Тут вони розслабляються». Повернення в Україну сприймається, як «нарешті відпочити від роботи». Це дім, де є багато можливостей реалізувати свій побут та своє життя. 7. Пільги. Несправедливо Ставлення до пільг неоднозначне. Якраз тут відчувається порушення балансу, соціальної справедливості. Субсидії отримують і ті, хто їх потребує, і ті, хто не потребує. Те, що самі отримувачі пільг критикують механізм їх отримання, свідчить про те, що система недосконала і не працює в той спосіб, в який мала б. Ще одна дуже специфічна тема – це грошові виплати при народженні дітей. Для багатьох людей діти таким чином перетворюються на засіб для заробляння грошей. 8. Бідні, бо дурні Причиною бідності респонденти здебільшого називають особисті проблеми. І практично не виходять за межі індивідуального виміру, характеризуючи ці причини. Вони пов'язують бідність або з певними рисами характеру чи особливою ментальністю, або з життєвою ситуацією: хворобами, старістю, небажанням чи неможливістю працювати. Дуже часто причинами бідності називають алкоголізм чи наркоманію. Бідні кажуть, що їхні проблеми зумовлені невмінням управляти фінансами, планувати витрати. В цілому це свідчить про обмежений погляд на бідність, бачення її у вузькому коридорі власних повсякденних проблем та комунікацій. 9. Хочуть зламати систему Вихід із замкненого кола бідності бачать у «зламі системи». Відчуття невдоволеності, замкненого кола, відсутності перспектив формують відповідні політичні очікування: реваншистські настрої, бажання перевернути все, зламати існуючу систему. Значний акцент робиться на ролі особистості. Відтак, очікують на прихід лідера, здатного кардинально змінити наявний стан справ в країні. «Где-то бы пришел такой человек, который все бы поставил с головы на ноги…», – зазначила одна з респонденток. 10. Бідність вбиває минуле та майбутнє Життя в бідності – це замкнене коло, яке позбавляє людину як минулого, так і майбутнього. Якщо людина працює на виживання, то один день не відрізняється від іншого. Втрачається й відчуття будь-яких змін, і відчуття тяглості. Минуле зникає, але водночас немає й майбутнього, оскільки людина бігає по вічному колу одного дня, який був учора і повториться завтра. Повністю дослідження читайте тут Кого в ході дослідження вважали за бідних? Дослідження проводилося методом глибинного інтерв'ю, в яких взяли удвох районах Херсонської області. У дослідженні брали участь респонденти, які отримують соціальну допомогу, субсидії тощо. За запропонованою градацією (рівень доходу, добробуту) опитані ідентифікували себе наступним чином: злиденні – 2 особи, бідні – 11 осіб, трохи нижче середнього – 16, середні за доходом – 12 осіб, трохи вище середнього – 1 особа, та важко визначитися було 3 особам. У дослідженні увага фокусувалася на пересічній людині, її реакціях на зовнішні виклики та стратегіях захисту – тобто, на тій «культурі бідності», яку вона створює навколо себе, а також на виявленні її потенційно можливих наслідків. Це є одночасно й перевагою (бо дозволяє працювати з сенсами), і обмеженням даного дослідження (яке не дає уявлення про об’єктивні параметри бідності та структурні чинники). Як вирватися з цього кола? Від Текстів зазначимо: під час виборів логіка бідності стає вирішальною для дуже великої кількості людей. Це вони голосують, не задмислюючись, а лише аби «зламати систему». Як побороти бідність? Логічний крок – зменшити оподаткування малих зарплат. Наприклад, у Польщі працівники віком до 26 років не платять податку на прибуток. Стимулом для подолання бідності може стати заохочення до ведення малого бізнесу. І йдеться не просто про рекламні кампанії, а про навчання, кредитуваня та створення інфраструктури для такого бізнесу, як це роблять країни Південно-Східної Азії. Наприклад, у Малайзії держава дає селянам обладнання й не збирає податків, якщо дохід становить менше за $700 на місяць. Сама ідея ФОПів гарно вписується у концепцію подолання бідності, але одного лише спрощеного оподаткування (яке новий уряд зробив не таким уже й спрощеним) – мало. Людям пора дати ідею й інструменти для її реалізації.    
    3796 Опубліковано Ірина Хмельницька
  • Абсолютно бідних людей, які жили б на один долар на день, у нас немає. До того ж, наші люди люблять применшувати свої доходи й прибільшувати витрати. Багато хто має доходи поза основною роботою, але не вважає їх "повноцінними" грішми. Нещодавно Центр близькосхідних досліджень детально вивчив «культуру бідності» у двох райцентрах Херсонської області. Результати виявилися дуже цікавими. Дослідження – це спроба дати відповіді на глобальні питання: хто ми є, що з нами відбувається, чому ми саме там, де ми є. «Тексти» тезово сформулювали основні пункти цього дослідження. Про бідність читав і слухав: Андрій Гарасим, джерело texty.org.ua 1. Уявна дорожнеча Люди схильні перебільшувати свої витрати. В ході проекту опитуваних попросили описати свої витрати. Йшлося про суб’єктивні відчуття людей: скільки вони отримують і скільки витрачають. У декого доходи зійшлися з витратами, або навіть витрати були меншими. Проте, у вдвічі більшої кількості людей, за їхніми ж словами, витрати перевищували доходи. Це може свідчити про те, що люди схильні вважати доходами лише регулярні грошові надходження – і не враховувати нерегулярні чи отримані неофіційним шляхом кошти. З іншого боку, це може бути і чисто психологічним фактором. Так, на прохання деталізувати витрати, наприклад, на дитсадок для дитини, називають суми у півтора-два рази більші, ніж насправді. «Люди ніби хочуть сказати – подивіться, як все дорого, подивіться, скільки нам треба грошей», – зазначила одна з виконавців проекту, професорка кафедра соціології Українського католицького університету Оксана Міхеєва. 2. Багаті, яких знають, не такі погані, як далекі «олігархи» Опитані здебільшого не мають досвіду комунікації з представниками інших верств. Відтак, вони їх міфологізують – особливо «багатих», «еліту», «олігархів». Люди бачать лише свою групу – а всі інші групи, за їхніми уявленнями, є лише вдосконаленими проекціями бідності. Також респонденти схильні перебільшувати вагу багатої верстви населення. При цьому, багатих вони поділяють на дві групи – «далеких» багатих (вся політична еліта), з якими не перетинаються особисто, та «близьких» багатих (місцевих чиновників, бізнесменів), за життям яких спостерігають безпосередньо. Якщо відносно перших думка негативна, то щодо останніх негативні оцінки поєднуються з виправдальними нотками. Наприклад: « Їм усі винні, вони кращі господарі, ну і, звичайно, як правило, це хами. Велика рідкість, коли нормальні люди». Небажання опитаних зараховувати себе до «бідних» латентно проявляється в тому, що більшість із них, маючи очевидно низькі доходи, у будь-який спосіб намагається довести, що вони не бідні, а середні – «такі як усі». 3.«Лівак» на роботі і священна трудова книга Українці обирають необтяжливу роботу з можливістю підробітку. Трудове місце часто обирають не за фахом. Люди шукають неважку роботу з низьким рівнем відповідальності. Так, щоб мати змогу оформити субсидію, і водночас – виконувати у свій робочий час неофіційну роботу. Це, в свою чергу, призводить до таких наслідків, як недостатній фаховий рівень працівників та небажання працівників братися за відповідальну роботу. Пересічний українець розраховує колись таки отримувати пенсію. Тож він цінує робоче місце з трудовою книжкою і хай навіть невеликою зарплатою. 4. Хочуть бути підприємцями, але працювати як на державній роботі Більшість опитаних заявляє про бажання займатися підприємницькою діяльністю. Але коли людина починає описувати таку роботу, то виходить звичайна бюджетна посада. Часто заявляють про невміння вести бухгалтерію. Не знають, як започаткувати бізнес, говорять про створення пільгових умов, про навчання тощо. Тобто, мають в уяві звичайне бюджетне робоче місце, але називають його підприємництвом. 5. Старший куди пошлють На роботі українці займаються усім, що трапиться. Майже ніхто не може описати свої посадові обов'язки. Скидається на те, що на своєму робочому місці людина береться за все – пише звіт, вкручує лампочку тощо. Це означає, що немає чітко визначених функцій. А отже – що людина працює неефективно. Ніби усі й зайняті – але це неефективна зайнятість. А там, де необхідна ефективність, робота починає пробуксовувати. «Сили розпорошуються, людина метушиться і зрештою втомлюється, але не отримує відчуття, що зробила щось корисне. Виникає хронічна втома, працівник впадає в депресивний стан, оскільки не бачить перед собою шляхів виходу з депресії», – зазначає професорка Оксана Міхеєва. 6. Вдома працюють, як мерзле горить. За кордоном стараються Опитані усвідомлюють відмінності роботи в Україні й за кордоном. Дуже помітно, як важко українці гарують за кордоном – і їх цінують як працівників, які вміють добре потрудитися. Але чомусь ці моделі в Україні не відтворюються. Зі слів людей стає очевидно, що за кордоном українці працюють, а сюди вони повертаються відпочивати.  «Там за кордоном треба пахать по нашим міркам…», – зазначає один із опитаних. І додає про заробітчан, що повернулися додому: «Тут вони розслабляються». Повернення в Україну сприймається, як «нарешті відпочити від роботи». Це дім, де є багато можливостей реалізувати свій побут та своє життя. 7. Пільги. Несправедливо Ставлення до пільг неоднозначне. Якраз тут відчувається порушення балансу, соціальної справедливості. Субсидії отримують і ті, хто їх потребує, і ті, хто не потребує. Те, що самі отримувачі пільг критикують механізм їх отримання, свідчить про те, що система недосконала і не працює в той спосіб, в який мала б. Ще одна дуже специфічна тема – це грошові виплати при народженні дітей. Для багатьох людей діти таким чином перетворюються на засіб для заробляння грошей. 8. Бідні, бо дурні Причиною бідності респонденти здебільшого називають особисті проблеми. І практично не виходять за межі індивідуального виміру, характеризуючи ці причини. Вони пов'язують бідність або з певними рисами характеру чи особливою ментальністю, або з життєвою ситуацією: хворобами, старістю, небажанням чи неможливістю працювати. Дуже часто причинами бідності називають алкоголізм чи наркоманію. Бідні кажуть, що їхні проблеми зумовлені невмінням управляти фінансами, планувати витрати. В цілому це свідчить про обмежений погляд на бідність, бачення її у вузькому коридорі власних повсякденних проблем та комунікацій. 9. Хочуть зламати систему Вихід із замкненого кола бідності бачать у «зламі системи». Відчуття невдоволеності, замкненого кола, відсутності перспектив формують відповідні політичні очікування: реваншистські настрої, бажання перевернути все, зламати існуючу систему. Значний акцент робиться на ролі особистості. Відтак, очікують на прихід лідера, здатного кардинально змінити наявний стан справ в країні. «Где-то бы пришел такой человек, который все бы поставил с головы на ноги…», – зазначила одна з респонденток. 10. Бідність вбиває минуле та майбутнє Життя в бідності – це замкнене коло, яке позбавляє людину як минулого, так і майбутнього. Якщо людина працює на виживання, то один день не відрізняється від іншого. Втрачається й відчуття будь-яких змін, і відчуття тяглості. Минуле зникає, але водночас немає й майбутнього, оскільки людина бігає по вічному колу одного дня, який був учора і повториться завтра. Повністю дослідження читайте тут Кого в ході дослідження вважали за бідних? Дослідження проводилося методом глибинного інтерв'ю, в яких взяли удвох районах Херсонської області. У дослідженні брали участь респонденти, які отримують соціальну допомогу, субсидії тощо. За запропонованою градацією (рівень доходу, добробуту) опитані ідентифікували себе наступним чином: злиденні – 2 особи, бідні – 11 осіб, трохи нижче середнього – 16, середні за доходом – 12 осіб, трохи вище середнього – 1 особа, та важко визначитися було 3 особам. У дослідженні увага фокусувалася на пересічній людині, її реакціях на зовнішні виклики та стратегіях захисту – тобто, на тій «культурі бідності», яку вона створює навколо себе, а також на виявленні її потенційно можливих наслідків. Це є одночасно й перевагою (бо дозволяє працювати з сенсами), і обмеженням даного дослідження (яке не дає уявлення про об’єктивні параметри бідності та структурні чинники). Як вирватися з цього кола? Від Текстів зазначимо: під час виборів логіка бідності стає вирішальною для дуже великої кількості людей. Це вони голосують, не задмислюючись, а лише аби «зламати систему». Як побороти бідність? Логічний крок – зменшити оподаткування малих зарплат. Наприклад, у Польщі працівники віком до 26 років не платять податку на прибуток. Стимулом для подолання бідності може стати заохочення до ведення малого бізнесу. І йдеться не просто про рекламні кампанії, а про навчання, кредитуваня та створення інфраструктури для такого бізнесу, як це роблять країни Південно-Східної Азії. Наприклад, у Малайзії держава дає селянам обладнання й не збирає податків, якщо дохід становить менше за $700 на місяць. Сама ідея ФОПів гарно вписується у концепцію подолання бідності, але одного лише спрощеного оподаткування (яке новий уряд зробив не таким уже й спрощеним) – мало. Людям пора дати ідею й інструменти для її реалізації.    
    Лист 13, 2019 3796
  • 01 Лист 2017
     Самобутній інді-рок гурт «Vivienne Mort» зібрав у суботу на своєму концерті у Празі поціновувачів якісної сучасної музики. Захід відбувся у музичному клубі «Футурум» з ініціативи Української Європейської Перспективи та UAPORTAL.CZ, і мав скоріше «камерний» характер. Тому цифра у майже двісті п’ятдесят глядачів потішила як організаторів, так учасників гурту. Українсько-чеська публіка на льоту підхоплювала усі композиції та неслася у емоційному музичному потоці із володарями сцени. А після концерту я поспілкувалася із солісткою і лідером «Vivienne Mort» Даніелою Заюшкіною про їхню творчість у мінорі, Прагу та сьогоденний музичний український ринок.     ПРАЗЬКИЙ КОНЦЕРТ І ЗАКОРДОННІ УКРАЇНЦІ - Дано, дякуючи празькій публіці, ви сказали, що вона для вас дуже цінна. У чому полягає ця основна цінність? - Прихід людей на концерт завжди для мене багато означає. Я дивлюся по собі - для походу на концерт мені потрібно бажання і рішення. Вони обрали нас і виділили цілий вечір, щоб провести його з нами і нашими піснями. Ми з хлопцями обговорювали концерт і виявилося, що для всіх нас спочатку було незвично чути, як наші пісні співаються так далеко від дому. Ми не знали, що пісня долітає так далеко і не чекали такої сильної віддачі. Люди прийшли слухати музику, це класно. Бо якщо її не слухати, вона зникне. Музиці потрібні слухачі. - Де ще за кордоном вам доводилося виступати, і чи відрізняються між собою різні публіки у різних країнах? - Тричі їздили до Польщі. Публіка скрізь різна, але вона завжди залежить від артиста. І тому відрізняються між собою скоріше самі концерти. Концерт створює дуже багато факторів. Вдома простіше контролювати технічну підготовку залу, на фестивалях не проконтролюєш погоду. Як це не прикро, ще один з факторів, наприклад - мій настрій, який одразу з різних боків демонструє рівень мого професіоналізму. Часом я не можу відключитися від якогось свого нав'язливого стану, попереднього наповнення, не придатного для виступу. Як мінімум, так можна підвести людей, які покладають надії на цей вечір. Глобально - доки ти не розберешся з собою, тобі нічого сказати людям, окрім того, що ти зараз знаходишся в пошуку. Друга сторона «переговорів» – публіка, – у нас хороша завжди! Люди зазвичай дуже чуйні та емоційні, чекають на щось хороше. Навіть якщо на фестивалі перед нами виступав грайнд-кор і "розбаламутив народ", я з першої пісні повинна включити своє кіно, проектор тепер мій. Кожен артист – диригент своєї публіки. Як її налаштуєш, так вона і звучить.  - Яке враження справила на вас Прага? Що відвезете звідси додому? - Празькі пейзажі - це як якийсь крем для очей. Навіть фізично відчуваєш, наскільки приємно дивитися на всі ці акварелі і помпезні архітектурні композиції.  Після подорожей в красиві міста, починаю ставитися уважніше до того, як виглядає середовище, в якому живу. Хочу, щоб в нас теж було чисто і без зайвих речей. В нас дуже красиві міста, але важко побачити красу Одеси, коли вона обклеєна рекламними банерами, як холодильник в старій квартирі. Я не політик і не знаю, як це змінити. Просто згадала після Праги, що мене це непокоїть. Поки що це привід для фрустрації, але я завжди відгукнуся на ефективні методи боротьби за зміни.  З речей купила собі магніт з Францом Кафкою, олівці, блокноти і тарілочку. - Перебуваючи у Празі, можливо і раніше, ви спілкувалися із "закордонними" українцями... Як ви ставитеся до людей, які з тих чи інших причин, залишають територію України, і їдуть жити за кордон? - Хто б що не казав, для більшості людей важлива у житті гармонія. Ми всі за те, щоб почуватися добре, навіть коли не зізнаємося собі в цьому. Для оточуючих не важливо те, що ми робимо для них. Для них важливіше, як вони почуваються поряд з нами, яку енергію ми випромінюємо. Якщо комусь для того, щоб почуватися краще, потрібно виїхати, і вони відчувають, що так їхнє життя стане більш гармонійним, то для чого лишатися? Якщо їм буде краще, то й усім оточуючим буде краще. Але не знаю, чи я колись переїду в іншу країну. Здається, мені буде недостатньо спілкування і реалізації. Мені підходить жити в Києві і подорожувати. - Про вас відомо, і це засвідчує, наприклад, відеокліп на пісню «Пташечка», що ви доволі співзвучна із культурою та філософією Індії. Що близьке вам у менталітеті індусів, і чим, на вашу думку, категорично відрізняються від них українці як нація? - Ми більше поспішаємо, у нас більше амбіцій, нам важливо якось яскраво себе реалізовувати, підкреслювати свою вийнятковість. Індуси за таке переживають менше. Їх дуже багато, місця мало, доводиться рухатися більш синхронно. Можливо, вони частіше займаються саморефлексією. Можливо, ні, але в них можна повчитися спокою, терпляче ставитися  до людей, дозволяти іншому бути іншим, поважати особистий простір сусіда. Я, наприклад, зі свого боку, якщо зустріну когось, хто мені дуже подобається, то мушу час від часу пояснювати собі, що мій друг - це ще не моя власність і він мені не належить.  Ще індуси рідко бувають дратівливі. Впевнена, що в них той самий людський набір якостей, ніяких чудес, просто вони вміють себе опановувати, більше розуміють себе. Хотілося б, щоб нас з дитинства якось вчили пізнавати самих себе. Вдома або у школі. Мені нещодавно підказали, що цей предмет міг би називатися "саморефлексія». Де діти записували б свої думки: що відбулося зі мною за день, що мені подобалося, що ні, чому я посварився з сусідом по парті, чому на мене накричала вчителька, чому я потім плакав. Тоді нам легше буде у процесі життя лишатися на одинці з собою, розмовляти з собою, розуміти свої страхи і свої бар’єри, і що важливіше – свої бажання. Тому що життя не таке довге, і глибоко в середині себе ми обов'язково чогось сміливо бажаємо, але зустрічаємося із труднощами і страхами, і тоді ці бажання відходять на другий план, і починається просто існування, перехід з дня у день через ніч.   СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА СЦЕНА - Розкажіть, будь ласка, про своє ставлення до закону про мовні квоти на українському радіо- та телепросторі.   - Кажуть, стало більше української музики на радіо і телебаченні. Не маю підтверджень. Знаєте, коли справа стосується музики, то я не є «за» різного роду заборони. Мені здається, що музика – це одне з небагатьох явищ, яке, навпаки, дає свободу. В музиці можна робити, що хочеш, і вигадувати, що хочеш, це поле для творчості, польоту фантазії, вона не дає нам закам’яніти, зануритися в побут. Історично склалося, що в нас двомовна країна. Мені не хотілося б, щоб талановиті музиканти, які класно пишуть тексти російською, починали писати такі собі тексти українською, щоб попасти на радіо. А музикантам по природі потрібна увага, і через квоти вони це вже роблять. - Як ви в загальному оцінюєте сучасну українську музику і сцену?   - Вона стрімко розвивається. Музиканти багато працюють.  Також радісно, що окрім феномену Олега Винника, хранителя традицій радянської естради, в нас є артисти, які цікавляться західною музикою, а деякі взагалі в свою творчість вкладають багато свого власного досвіду і самих себе, не намагаючись нічого цілеспрямовано запозичувати. - Кого із своїх колег-виконвців ви вважаєте гідними представниками сьогоднішньої української сцени? Через кого нині звучить Україна?   - Якби я хотіла поставити іноземцям українську музику, щоб передати наші етнічні особливості, я б поставила «ДахуБраху», це ідеально для такої презентації: "Це найбільше схоже на Україну". Також «Один в каное». В Ірин голос (солістка гурту «Один в каное» Ірина Швайдак – прим. редакції) вкладено емоційний інтелект, тому не обов’язково знати українську і розуміти, про що вона співає, щоб відчути цю творчість. Для української музики історично багато значать «ВВ» та "Океан Ельзи".    ТВОРЧІСТЬ VIVIENNE MORT - З ким, передусім, співзвучна ваша музика? Як ви бачите своїх слухачів? Які вони? - Дуже дивні люди. Я не знаю, звідки вони взялися і чому це роблять. Але у них у всіх є спільне - якась беззахисна доброта. Можливо, на час концерту, але вони стають довірливими, і потім підходять і різними способами стараються дізнатися - "а ти чесно така?" Хочуть, щоб завжди була Пташечка, втілення тендітної доброти. І я стараюся показати, що ми з ними не хороші і не погані. Ми в нулі і перед нами вибір. Хочеш - старайся бути хорошим, хочеш - будь підлим, щоб бути злим і підлим - тут взагалі, ніяких перешкод. Одне ясно: між мною і слухачами - зв'язок. - Яку високу мету несе в собі творчості VIVIENNE MORT? І чому вона у мінорі? - Мені складно говорити про творчість. В момент написання я мало що усвідомлюю. Але знаю, що в мінорі мені більше вдається. Так я відчуваю.  Думаю про мету своєї творчості і навіщо вона мені. Мабуть, це те місце, де я найкраще можу проявити свої здібності. Ще до написання пісень мені подобалося бачити красу. Я не знаю, чи приношу користь людям. Можна сказати, що я створюю свою хмару і затягую в неї інших.  - А як щодо культури, літератури, мистецтва? Хто є вашими натхненниками? Які книги читає Даніела Заюшкіна? Фільми яких режисерів дивиться? - Останнім часом дивилася Андрія Звягінцева, Сергія Лобана, Юрія Бикова, планую ще трохи подивитися Сокурова, Кончаловського, все, що не бачила Лунгіна, в кінці заполірую Братом-2 і чао. Для цього можна навіть зняти квартиру на Борщагівці з видом на осінню електростанцію. Коли мене будуть провідувати в реанімації, я попрошу записати на флешку фільми з Луі де Фюнесом, всі серії "Поліцейської академії" і пригоди Містера Біна.  Читаю зараз збірку п'єс і розповідей Дмитра Ліпскерова, раджу тим, кому подобаються твори Милорада Павича і Набокова. Оксана Мойсенюк для UAPORTAL.CZ Автор фото - Tomáš Kozel 
    3770 Опубліковано Оксана Мойсенюк
  •  Самобутній інді-рок гурт «Vivienne Mort» зібрав у суботу на своєму концерті у Празі поціновувачів якісної сучасної музики. Захід відбувся у музичному клубі «Футурум» з ініціативи Української Європейської Перспективи та UAPORTAL.CZ, і мав скоріше «камерний» характер. Тому цифра у майже двісті п’ятдесят глядачів потішила як організаторів, так учасників гурту. Українсько-чеська публіка на льоту підхоплювала усі композиції та неслася у емоційному музичному потоці із володарями сцени. А після концерту я поспілкувалася із солісткою і лідером «Vivienne Mort» Даніелою Заюшкіною про їхню творчість у мінорі, Прагу та сьогоденний музичний український ринок.     ПРАЗЬКИЙ КОНЦЕРТ І ЗАКОРДОННІ УКРАЇНЦІ - Дано, дякуючи празькій публіці, ви сказали, що вона для вас дуже цінна. У чому полягає ця основна цінність? - Прихід людей на концерт завжди для мене багато означає. Я дивлюся по собі - для походу на концерт мені потрібно бажання і рішення. Вони обрали нас і виділили цілий вечір, щоб провести його з нами і нашими піснями. Ми з хлопцями обговорювали концерт і виявилося, що для всіх нас спочатку було незвично чути, як наші пісні співаються так далеко від дому. Ми не знали, що пісня долітає так далеко і не чекали такої сильної віддачі. Люди прийшли слухати музику, це класно. Бо якщо її не слухати, вона зникне. Музиці потрібні слухачі. - Де ще за кордоном вам доводилося виступати, і чи відрізняються між собою різні публіки у різних країнах? - Тричі їздили до Польщі. Публіка скрізь різна, але вона завжди залежить від артиста. І тому відрізняються між собою скоріше самі концерти. Концерт створює дуже багато факторів. Вдома простіше контролювати технічну підготовку залу, на фестивалях не проконтролюєш погоду. Як це не прикро, ще один з факторів, наприклад - мій настрій, який одразу з різних боків демонструє рівень мого професіоналізму. Часом я не можу відключитися від якогось свого нав'язливого стану, попереднього наповнення, не придатного для виступу. Як мінімум, так можна підвести людей, які покладають надії на цей вечір. Глобально - доки ти не розберешся з собою, тобі нічого сказати людям, окрім того, що ти зараз знаходишся в пошуку. Друга сторона «переговорів» – публіка, – у нас хороша завжди! Люди зазвичай дуже чуйні та емоційні, чекають на щось хороше. Навіть якщо на фестивалі перед нами виступав грайнд-кор і "розбаламутив народ", я з першої пісні повинна включити своє кіно, проектор тепер мій. Кожен артист – диригент своєї публіки. Як її налаштуєш, так вона і звучить.  - Яке враження справила на вас Прага? Що відвезете звідси додому? - Празькі пейзажі - це як якийсь крем для очей. Навіть фізично відчуваєш, наскільки приємно дивитися на всі ці акварелі і помпезні архітектурні композиції.  Після подорожей в красиві міста, починаю ставитися уважніше до того, як виглядає середовище, в якому живу. Хочу, щоб в нас теж було чисто і без зайвих речей. В нас дуже красиві міста, але важко побачити красу Одеси, коли вона обклеєна рекламними банерами, як холодильник в старій квартирі. Я не політик і не знаю, як це змінити. Просто згадала після Праги, що мене це непокоїть. Поки що це привід для фрустрації, але я завжди відгукнуся на ефективні методи боротьби за зміни.  З речей купила собі магніт з Францом Кафкою, олівці, блокноти і тарілочку. - Перебуваючи у Празі, можливо і раніше, ви спілкувалися із "закордонними" українцями... Як ви ставитеся до людей, які з тих чи інших причин, залишають територію України, і їдуть жити за кордон? - Хто б що не казав, для більшості людей важлива у житті гармонія. Ми всі за те, щоб почуватися добре, навіть коли не зізнаємося собі в цьому. Для оточуючих не важливо те, що ми робимо для них. Для них важливіше, як вони почуваються поряд з нами, яку енергію ми випромінюємо. Якщо комусь для того, щоб почуватися краще, потрібно виїхати, і вони відчувають, що так їхнє життя стане більш гармонійним, то для чого лишатися? Якщо їм буде краще, то й усім оточуючим буде краще. Але не знаю, чи я колись переїду в іншу країну. Здається, мені буде недостатньо спілкування і реалізації. Мені підходить жити в Києві і подорожувати. - Про вас відомо, і це засвідчує, наприклад, відеокліп на пісню «Пташечка», що ви доволі співзвучна із культурою та філософією Індії. Що близьке вам у менталітеті індусів, і чим, на вашу думку, категорично відрізняються від них українці як нація? - Ми більше поспішаємо, у нас більше амбіцій, нам важливо якось яскраво себе реалізовувати, підкреслювати свою вийнятковість. Індуси за таке переживають менше. Їх дуже багато, місця мало, доводиться рухатися більш синхронно. Можливо, вони частіше займаються саморефлексією. Можливо, ні, але в них можна повчитися спокою, терпляче ставитися  до людей, дозволяти іншому бути іншим, поважати особистий простір сусіда. Я, наприклад, зі свого боку, якщо зустріну когось, хто мені дуже подобається, то мушу час від часу пояснювати собі, що мій друг - це ще не моя власність і він мені не належить.  Ще індуси рідко бувають дратівливі. Впевнена, що в них той самий людський набір якостей, ніяких чудес, просто вони вміють себе опановувати, більше розуміють себе. Хотілося б, щоб нас з дитинства якось вчили пізнавати самих себе. Вдома або у школі. Мені нещодавно підказали, що цей предмет міг би називатися "саморефлексія». Де діти записували б свої думки: що відбулося зі мною за день, що мені подобалося, що ні, чому я посварився з сусідом по парті, чому на мене накричала вчителька, чому я потім плакав. Тоді нам легше буде у процесі життя лишатися на одинці з собою, розмовляти з собою, розуміти свої страхи і свої бар’єри, і що важливіше – свої бажання. Тому що життя не таке довге, і глибоко в середині себе ми обов'язково чогось сміливо бажаємо, але зустрічаємося із труднощами і страхами, і тоді ці бажання відходять на другий план, і починається просто існування, перехід з дня у день через ніч.   СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА СЦЕНА - Розкажіть, будь ласка, про своє ставлення до закону про мовні квоти на українському радіо- та телепросторі.   - Кажуть, стало більше української музики на радіо і телебаченні. Не маю підтверджень. Знаєте, коли справа стосується музики, то я не є «за» різного роду заборони. Мені здається, що музика – це одне з небагатьох явищ, яке, навпаки, дає свободу. В музиці можна робити, що хочеш, і вигадувати, що хочеш, це поле для творчості, польоту фантазії, вона не дає нам закам’яніти, зануритися в побут. Історично склалося, що в нас двомовна країна. Мені не хотілося б, щоб талановиті музиканти, які класно пишуть тексти російською, починали писати такі собі тексти українською, щоб попасти на радіо. А музикантам по природі потрібна увага, і через квоти вони це вже роблять. - Як ви в загальному оцінюєте сучасну українську музику і сцену?   - Вона стрімко розвивається. Музиканти багато працюють.  Також радісно, що окрім феномену Олега Винника, хранителя традицій радянської естради, в нас є артисти, які цікавляться західною музикою, а деякі взагалі в свою творчість вкладають багато свого власного досвіду і самих себе, не намагаючись нічого цілеспрямовано запозичувати. - Кого із своїх колег-виконвців ви вважаєте гідними представниками сьогоднішньої української сцени? Через кого нині звучить Україна?   - Якби я хотіла поставити іноземцям українську музику, щоб передати наші етнічні особливості, я б поставила «ДахуБраху», це ідеально для такої презентації: "Це найбільше схоже на Україну". Також «Один в каное». В Ірин голос (солістка гурту «Один в каное» Ірина Швайдак – прим. редакції) вкладено емоційний інтелект, тому не обов’язково знати українську і розуміти, про що вона співає, щоб відчути цю творчість. Для української музики історично багато значать «ВВ» та "Океан Ельзи".    ТВОРЧІСТЬ VIVIENNE MORT - З ким, передусім, співзвучна ваша музика? Як ви бачите своїх слухачів? Які вони? - Дуже дивні люди. Я не знаю, звідки вони взялися і чому це роблять. Але у них у всіх є спільне - якась беззахисна доброта. Можливо, на час концерту, але вони стають довірливими, і потім підходять і різними способами стараються дізнатися - "а ти чесно така?" Хочуть, щоб завжди була Пташечка, втілення тендітної доброти. І я стараюся показати, що ми з ними не хороші і не погані. Ми в нулі і перед нами вибір. Хочеш - старайся бути хорошим, хочеш - будь підлим, щоб бути злим і підлим - тут взагалі, ніяких перешкод. Одне ясно: між мною і слухачами - зв'язок. - Яку високу мету несе в собі творчості VIVIENNE MORT? І чому вона у мінорі? - Мені складно говорити про творчість. В момент написання я мало що усвідомлюю. Але знаю, що в мінорі мені більше вдається. Так я відчуваю.  Думаю про мету своєї творчості і навіщо вона мені. Мабуть, це те місце, де я найкраще можу проявити свої здібності. Ще до написання пісень мені подобалося бачити красу. Я не знаю, чи приношу користь людям. Можна сказати, що я створюю свою хмару і затягую в неї інших.  - А як щодо культури, літератури, мистецтва? Хто є вашими натхненниками? Які книги читає Даніела Заюшкіна? Фільми яких режисерів дивиться? - Останнім часом дивилася Андрія Звягінцева, Сергія Лобана, Юрія Бикова, планую ще трохи подивитися Сокурова, Кончаловського, все, що не бачила Лунгіна, в кінці заполірую Братом-2 і чао. Для цього можна навіть зняти квартиру на Борщагівці з видом на осінню електростанцію. Коли мене будуть провідувати в реанімації, я попрошу записати на флешку фільми з Луі де Фюнесом, всі серії "Поліцейської академії" і пригоди Містера Біна.  Читаю зараз збірку п'єс і розповідей Дмитра Ліпскерова, раджу тим, кому подобаються твори Милорада Павича і Набокова. Оксана Мойсенюк для UAPORTAL.CZ Автор фото - Tomáš Kozel 
    Лист 01, 2017 3770
  • 26 Лют 2019
    Ви любите їздити на велосипеді? Але живете у великому місті і не маєте свого? Тоді ця стаття саме для вас. В Європі, та і в Україні давно практикується можливість взяти велосипед напрокат. Звісно Чехія не виключення. Тому розглянемо, що можна взяти напрокат тут.   Найяскравішим прикладом є Recola – рожеві велосипеди, які можна позичити, щоб покататись по парку чи вздовж річки чи доїхати на роботу. А що? Здоровий спосіб життя. (фото взято із сайту rekola.cz) Чому рожевий колір? Такі велосипеди на вулиці добре видно (то точно!), а завдяки нетиповому забарвленню відрізняються від інших велосипедів. А ще їх менше викрадають, - зазначають на офіційному сайті проекту. Трохи історії. Як з’явився цей проект або як не викидати старі речі. Отож, Рекола з’явилася в 2013 з думкою про те, що кожне місто заслуговує мати свою систему «позичених» велосипедів. Проект починався зі старих велосипедів, від людей. На вихідних їх ремонтували і фарбували в рожевий колір, і поступово вони почали з’являтися на вулицях. Вони не були чудової якості, але це допомогло з’ясувати, що людям подобаються такі велосипеди. З 2015 почали контролювати технічний стан. І до кінця року уже було 28 тис «позичань». З 2016 проект запустили і в інших містах Чехії. На даний момент велосипеди Recola можна знайти в Празі, Брно, Оломоуці, Чеських Будійовіце, Ліберці, Остраві, Тепліціх і Фрідку-Містку. З 2017 року – це вже нові велосипеди власного дизайну з корзинкою. Recola забезпечена усім необхідним для вашої безпеки – переднім і заднім світлом (включається автоматично при виїзді), світловідбивачами, дзвоником тощо. Як знайти велосипед? Для початку потрібен інтернет і швидка безкоштовна реєстрація. Це можна зробити через аплікацію Recola чи app.rekola.cz.Там же знайдете і карту, на якій позначені всі доступні велосипеди. Як власне позичити велосипед? (подивитися відео) До аплікації потрібно вписати номер з рами чи під сидінням. Далі отримуєте код, який відкриває замок. Замок потрібно замкнути на корзині, щоб не мішав. І насолоджуєтесь поїздкою. Як повернути? Велосипед потрібно замкнути в рожевій зоні, яка вказана в аплікації (зимній період); в літній – практично будь-де. І позначити, що велосипед було повернуто. Вартість. Відімкнути велосипед коштує 5 Kč, далі 1 Kč/хв. І є передплата на рік – 1399 Kč і отримуєте без додаткової оплати до 60 хв у всіх містах. Ціни вказані для Праги. Для інших міст дивитися тут. Коли. З 21.03 по 21.11. Але з 22.11.2018 також можна позичити велосипеди до тих пір поки вони будуть на вулиці. Буде діяти так званий «зимній режим». Додатково. Також якщо маєте старий улюблений велосипед, який нелегко викинути, бо з ним пов’язано купа спогадів, можна подарувати його Реколі і він продовжить катати людей)     Не менш яскравим методом пересування є Lime – електричний скутер або точніше самокат. В Празі з’явилися 28.09.2018. Трохи історії. Як з’явився цей проект або успішний і екологічний стартап. Проект Lime з’явився лише в січні 2017 – оренда велосипедів, електро-велосипедів і електро-самокатів доступна у десятках міст по Північній Америці, багатьох европейських містах, та і далі поступово просувається по світу. До кінця 2018 року було здійснено 25000000 поїздок у всьому світі. У Празі протягом 2018 (жовтень-грудень) пробігло 185 тис поїздок і зафіксовано майже 50 тис користувачів, – указує джерело. За даними компанії, люди, які використовують скутери в столиці, зекономили 84 тонни СО2 і 20,850 літрів палива. Як почати користуватися? Все що потрібно – це скачати аплікацію і зареєструватися, використавши або номер телефону або профіль Facebook. Далі відкривається мапа, на якій відображені всі найближчі електро-самокати. Як позичити? (дивитися відео) Достатньо навести смартфон на QR-код розташований на кермі і скутер розблокується. Варто звернути увагу, що формально Lime вимагає носіння шолома, вік більше 18 років, дійсне посвідченні водія. Також просить не їздити по тротуарах і вниз по схилу. Скутер одночасно може використовувати тільки одна людина. Власне поїздка. Для того щоб зрушити з місця потрібно, як на звичайному самокаті, відштовхнутися ногою, потім додати «газ» за допомогою невеликого важіля на правій стороні керма. Аплікація завжди вам показує вашу позицію на карті, час руху, відстань. На гарній рівній поверхні скутер має гарне прискорення. Однак, по празькій бруківці сильно не поїздиш. Як повернути? Просто поставити на будь-яке зручне місце, в аплікації закінчити поїздку і заблокувати електро-самокат. Вартість. За розблокування 25 Kč і за кожну наступну хвилину використання 2 Kč. І ще одна річ. На електро-самокатах не треба вчитись їздити – став і поїхав.   По Празі варто згадати ще компанію HomePort.PrahaKola – повністю автоматична оренда велосипедів.  (фото взято із сайту prahakola.cz) Користування. Подібно до попередніх двох, для початку потрібно зареєструватися або через сайт або через аплікацію. Потрібно обрати тариф і оплатити карткою. Смскою чи емейлом приходить логін і пароль. Вводите логін і пароль на станції і отримуєте в користування велосипед. Для повернення - на будь-якій станції потрібно засунути велосипед у будь-який вільний замок. Вартість. Велосипед оплачується на 24 години. Для дорослого вартість складає 250 Kč. Або оформити тариф на цілий рік (300 Kč) і тоді кожного дня 2 години можна їздити безкоштовно. Після закінчення цих годин оплачуєте 20Kč/год. З іншими тарифи, з якими можна ознайомитися тут. Маленький мінус. Станцій цієї компанії по Празі є тільки 10.   OKOLO – ваша оренда велосипедів в центрі Праги. Для того щоб взяти велосипед в оренду, тут знадобиться прийти за на місце оренди. Мати з собою документ, для підтвердження особи і заставу готівкою в розмірі 1500 Kč/велосипед. (фото взято із сайту okolo-bikes.cz) Особливість. Для власників Літачки, Opencard, чи просто білетика MHD по Празі – вартість складає 200 Kč/день. Звичайні ціни можна подивитись тут.    Оренда велосипедів від Чеської залізниці (ČD) – легка подорож до природи. Саме на цьому й робить акцент Чеська залізниця, вам не треба брати велосипед з собою, доплачувати за його перевезення, а просто взяти в оренду в місті, де ви хочете покататися. Звісно така можливість є не в кожному місті, але ознайомитись зі списком місць і цінами можна тут. Оренда велосипедів доступна 1.04 до 31.10. На станції Прага-Сміхов – доступна цілий рік. Як позичити велосипед? Тут все по старому. Потрібно надати документ, який підтверджує особистість для оформлення договору про оренду. Підписати договір. Оплатити заставу (Vratná kauce) готівкою в розмірі 500 Kč/за 1 велосипед. Оплатити вартість велосипеда. Все готово! Можна їхати. Як повернути? Окрім того, що можна повернути в місці, де брав, ČD надають можливість повертати і на інших станціях. Наприклад, якщо ви під час поїздки вирішили проїхатись потягом до іншого міста, не потрібно повертатися на початкову станцію, а залишити на цій. І заставу за оренду вам все одно мають повернути. Але в такому випадку потрібно уважно ознайомитись, де саме можна повернути. Вартість. Залежно від регіону, де позичаєте велосипед ціни можуть відрізнятися. Приблизно, оренда велосипеда на цілий день буде коштувати 150 Kč, для власника InKarta– 110 Kč. Електро-велосипед 350 Kč і 300 Kč відповідно. Ще один момент. Велосипеди можна зарезервувати наперед за допомогою телефону чи емейлу.   Якщо раптом виникли труднощі з вибором місця, де покататися: prazskecyklostezky.cz – гід велосипедистів по Празі. Хороша збірка циклотрас по Чехії зібрана на сайті kudyznudy.cz.    Світлана Малецька, спеціально для UAPORTAL.CZ 
    3760 Опубліковано Світлана Малецька
  • Ви любите їздити на велосипеді? Але живете у великому місті і не маєте свого? Тоді ця стаття саме для вас. В Європі, та і в Україні давно практикується можливість взяти велосипед напрокат. Звісно Чехія не виключення. Тому розглянемо, що можна взяти напрокат тут.   Найяскравішим прикладом є Recola – рожеві велосипеди, які можна позичити, щоб покататись по парку чи вздовж річки чи доїхати на роботу. А що? Здоровий спосіб життя. (фото взято із сайту rekola.cz) Чому рожевий колір? Такі велосипеди на вулиці добре видно (то точно!), а завдяки нетиповому забарвленню відрізняються від інших велосипедів. А ще їх менше викрадають, - зазначають на офіційному сайті проекту. Трохи історії. Як з’явився цей проект або як не викидати старі речі. Отож, Рекола з’явилася в 2013 з думкою про те, що кожне місто заслуговує мати свою систему «позичених» велосипедів. Проект починався зі старих велосипедів, від людей. На вихідних їх ремонтували і фарбували в рожевий колір, і поступово вони почали з’являтися на вулицях. Вони не були чудової якості, але це допомогло з’ясувати, що людям подобаються такі велосипеди. З 2015 почали контролювати технічний стан. І до кінця року уже було 28 тис «позичань». З 2016 проект запустили і в інших містах Чехії. На даний момент велосипеди Recola можна знайти в Празі, Брно, Оломоуці, Чеських Будійовіце, Ліберці, Остраві, Тепліціх і Фрідку-Містку. З 2017 року – це вже нові велосипеди власного дизайну з корзинкою. Recola забезпечена усім необхідним для вашої безпеки – переднім і заднім світлом (включається автоматично при виїзді), світловідбивачами, дзвоником тощо. Як знайти велосипед? Для початку потрібен інтернет і швидка безкоштовна реєстрація. Це можна зробити через аплікацію Recola чи app.rekola.cz.Там же знайдете і карту, на якій позначені всі доступні велосипеди. Як власне позичити велосипед? (подивитися відео) До аплікації потрібно вписати номер з рами чи під сидінням. Далі отримуєте код, який відкриває замок. Замок потрібно замкнути на корзині, щоб не мішав. І насолоджуєтесь поїздкою. Як повернути? Велосипед потрібно замкнути в рожевій зоні, яка вказана в аплікації (зимній період); в літній – практично будь-де. І позначити, що велосипед було повернуто. Вартість. Відімкнути велосипед коштує 5 Kč, далі 1 Kč/хв. І є передплата на рік – 1399 Kč і отримуєте без додаткової оплати до 60 хв у всіх містах. Ціни вказані для Праги. Для інших міст дивитися тут. Коли. З 21.03 по 21.11. Але з 22.11.2018 також можна позичити велосипеди до тих пір поки вони будуть на вулиці. Буде діяти так званий «зимній режим». Додатково. Також якщо маєте старий улюблений велосипед, який нелегко викинути, бо з ним пов’язано купа спогадів, можна подарувати його Реколі і він продовжить катати людей)     Не менш яскравим методом пересування є Lime – електричний скутер або точніше самокат. В Празі з’явилися 28.09.2018. Трохи історії. Як з’явився цей проект або успішний і екологічний стартап. Проект Lime з’явився лише в січні 2017 – оренда велосипедів, електро-велосипедів і електро-самокатів доступна у десятках міст по Північній Америці, багатьох европейських містах, та і далі поступово просувається по світу. До кінця 2018 року було здійснено 25000000 поїздок у всьому світі. У Празі протягом 2018 (жовтень-грудень) пробігло 185 тис поїздок і зафіксовано майже 50 тис користувачів, – указує джерело. За даними компанії, люди, які використовують скутери в столиці, зекономили 84 тонни СО2 і 20,850 літрів палива. Як почати користуватися? Все що потрібно – це скачати аплікацію і зареєструватися, використавши або номер телефону або профіль Facebook. Далі відкривається мапа, на якій відображені всі найближчі електро-самокати. Як позичити? (дивитися відео) Достатньо навести смартфон на QR-код розташований на кермі і скутер розблокується. Варто звернути увагу, що формально Lime вимагає носіння шолома, вік більше 18 років, дійсне посвідченні водія. Також просить не їздити по тротуарах і вниз по схилу. Скутер одночасно може використовувати тільки одна людина. Власне поїздка. Для того щоб зрушити з місця потрібно, як на звичайному самокаті, відштовхнутися ногою, потім додати «газ» за допомогою невеликого важіля на правій стороні керма. Аплікація завжди вам показує вашу позицію на карті, час руху, відстань. На гарній рівній поверхні скутер має гарне прискорення. Однак, по празькій бруківці сильно не поїздиш. Як повернути? Просто поставити на будь-яке зручне місце, в аплікації закінчити поїздку і заблокувати електро-самокат. Вартість. За розблокування 25 Kč і за кожну наступну хвилину використання 2 Kč. І ще одна річ. На електро-самокатах не треба вчитись їздити – став і поїхав.   По Празі варто згадати ще компанію HomePort.PrahaKola – повністю автоматична оренда велосипедів.  (фото взято із сайту prahakola.cz) Користування. Подібно до попередніх двох, для початку потрібно зареєструватися або через сайт або через аплікацію. Потрібно обрати тариф і оплатити карткою. Смскою чи емейлом приходить логін і пароль. Вводите логін і пароль на станції і отримуєте в користування велосипед. Для повернення - на будь-якій станції потрібно засунути велосипед у будь-який вільний замок. Вартість. Велосипед оплачується на 24 години. Для дорослого вартість складає 250 Kč. Або оформити тариф на цілий рік (300 Kč) і тоді кожного дня 2 години можна їздити безкоштовно. Після закінчення цих годин оплачуєте 20Kč/год. З іншими тарифи, з якими можна ознайомитися тут. Маленький мінус. Станцій цієї компанії по Празі є тільки 10.   OKOLO – ваша оренда велосипедів в центрі Праги. Для того щоб взяти велосипед в оренду, тут знадобиться прийти за на місце оренди. Мати з собою документ, для підтвердження особи і заставу готівкою в розмірі 1500 Kč/велосипед. (фото взято із сайту okolo-bikes.cz) Особливість. Для власників Літачки, Opencard, чи просто білетика MHD по Празі – вартість складає 200 Kč/день. Звичайні ціни можна подивитись тут.    Оренда велосипедів від Чеської залізниці (ČD) – легка подорож до природи. Саме на цьому й робить акцент Чеська залізниця, вам не треба брати велосипед з собою, доплачувати за його перевезення, а просто взяти в оренду в місті, де ви хочете покататися. Звісно така можливість є не в кожному місті, але ознайомитись зі списком місць і цінами можна тут. Оренда велосипедів доступна 1.04 до 31.10. На станції Прага-Сміхов – доступна цілий рік. Як позичити велосипед? Тут все по старому. Потрібно надати документ, який підтверджує особистість для оформлення договору про оренду. Підписати договір. Оплатити заставу (Vratná kauce) готівкою в розмірі 500 Kč/за 1 велосипед. Оплатити вартість велосипеда. Все готово! Можна їхати. Як повернути? Окрім того, що можна повернути в місці, де брав, ČD надають можливість повертати і на інших станціях. Наприклад, якщо ви під час поїздки вирішили проїхатись потягом до іншого міста, не потрібно повертатися на початкову станцію, а залишити на цій. І заставу за оренду вам все одно мають повернути. Але в такому випадку потрібно уважно ознайомитись, де саме можна повернути. Вартість. Залежно від регіону, де позичаєте велосипед ціни можуть відрізнятися. Приблизно, оренда велосипеда на цілий день буде коштувати 150 Kč, для власника InKarta– 110 Kč. Електро-велосипед 350 Kč і 300 Kč відповідно. Ще один момент. Велосипеди можна зарезервувати наперед за допомогою телефону чи емейлу.   Якщо раптом виникли труднощі з вибором місця, де покататися: prazskecyklostezky.cz – гід велосипедистів по Празі. Хороша збірка циклотрас по Чехії зібрана на сайті kudyznudy.cz.    Світлана Малецька, спеціально для UAPORTAL.CZ 
    Лют 26, 2019 3760
  • 12 Бер 2019
    Вінілові пластинки, касети, диски, і нарешті, електронні носії: плеєри, смартфони, комп’ютери. Якщо раніше ми з радістю купували, наприклад, улюблений диск чи касету, то зараз простіше скачати безкоштовно з інтернету. І дійсно, зараз існує чимало платформ, де можна скачати чи слухати музику онлайн абсолютно безкоштовно. Тоді чому знаходяться люди, які все таки платять за музику? Щоб зрозуміти чому, потрібно згадати як створюється музика, яку ми так любимо. Звісно, дуже поверхнево. Потрібно, мати талант, піймати натхнення, написати музику, слова, виконати пісню, записати її, знайти спосіб донести своє творіння до людей, зняти кліп, влаштувати концерт та багато іншого. Звісно, таке не під силу одній людині. Це ціла команда людей. На все це потрібні гроші. І це нормально, що вони розраховують отримати за свою роботу плату. Висновок: заплативши за музику в інтернеті – ти підтримуєш своїх улюблених артистів і слухаєш якісну музику. Стільки змінилося з часів відколи музику почали записувати приблизно 100 років назад, а особливо за останні 20 років. Отже, як люди шукають нову музику зараз? -        Радіо -        Відео-сервіси, в тому числі і YouTube -        Безкоштовні аудіо потокові сервіси або музика онлайн -        Платні підписки на аудіо потокові сервіси Одним з найпопулярніших варіантів за останні роки є потокові сервіси. І навіть якщо ви не знаєте про них, то все одно їх використовуєте. Спершу, що це таке? Потокові сервіси (англ. streaming) – це спосіб передачі даних від провайдера до користувача, при якому контент знаходиться на сервері, і для того, щоб його відтворити на пристрої не потрібне завантаження. Щось схоже на радіо-передачі, але користувач сам може вибирати що хоче слухати і коли. А ще один великий плюс: так як музику не потрібно завантажувати на пристрій, то й пам’ять не займає, і музика завжди під рукою. Мінус: потрібен мобільний інтернет, wi-fi або ж все таки завантажувати офлайн. Розглянемо кілька, які використовують українці. Познайомилися ми з потоковими сервісами через соціальні мережі, і якщо чесно більшість через Вконтакте. Але починаючи з травня 2017 на території України ця соціальна мережа недоступна. Тому набули популярності інші потокові сервіси, які справді пропонують якісну музику: Google Play музика, Apple Music, Spotify, Soundcloud, Tidal, Deezer, Pandora, Amazon Music тощо.   Google Play музика. Сервіс, який існує у світі з 2011 року, в Україні з 2014, у Чехії – з 2012.  Має мобільні додатки для Android, iOS, можна користуватись через браузер на комп'ютері. База сервісу нараховує 40 мільйонів композицій. Сервіс платний, однак пропонує місяць безкоштовного пробного періоду. Музику можна зберігати  на пристрій та слухати в автономному режимі. Користувачі стандартних облікових записів можуть завантажувати і слухати до 50 000 треків зі своєї особистої бібліотеки на безкоштовній основі.  Як почати користуватися? 1 – потрібен обліковий запис, але так як пошта Gmail досить популярна, у багатьох він уже є; 2 – в систему потрібно буде ввести реквізити карти; 3 – вибрати улюблені жанри і композиції. Це допоможе алгоритмам сервісу підібрати плейлисти, які сподобаються саме тобі. 4 – насолоджуватись музикою. Як завжди мати під рукою улюблену музику? Дуже просто. Завантажуєш музику в хмарне сховище (cloud storage) і звідти її можеш або слухати або завантажувати на будь-який пристрій. Варто лише встановити аплікацію на свій смартфон. Хоча Google Play Music на багатьох пристроях Android вже встановлена як стандартна.   Apple Music– це сервіс для потокового прослуховування музики, розроблений компанією Apple, який відкриває доступ до композицій із бібліотеки iTunes Store. Здавалося б, що цей сервіс актуальний лише для власників iPhone. Але це далеко не так. За допомогою аплікації музику можна слухати й на смартфонах інших компаній. А за допомогою програми iTunes - як на MacOS так і на Windows. Apple Music з’явилася в 2015 році, станом на кінець 2018 – включає в себе 50 мільйонів пісень. Сервіс також платний, на початку пропонує 3 місяці безкоштовного пробного періоду. Як почати користуватися? Тут майже так само як і в Google Play Music. 1 – Якщо ви не власник iPhone, потрібно створити обліковий запис – AppleID. Його можна створити або на сайті компанії або безпосередньо у аплікації при першому відкритті; 2 – вибрати тариф та ввести реквізити карти; 3 – вибрати трьох улюблених виконавців чи гуртів, і далі можна шукати улюблену музику, створювати плейлисти. Apple Music пропонує підказки та рекомендації, що базуються на вподобаннях користувача. Так само можна слухати музику онлайн на багатьох пристроях, завантажувати в офлайн режим. Основною відмінною рисою від Google Play Music є розділ Connect -  це блог-платформа, де музиканти діляться музикою та відео зі своїми прихильниками. А також розділ лірика, тобто тексти пісень, щоб можна було б підспівувати.   SoundCloud (звукова хмара) – онлайн-платформа та веб-сайт для розповсюдження оцифрованої музики, і яка володіє функціями соціальної мережі. Тобто тут можна слухати музику, ставити лайки, слідувати за своїми улюбленими виконавцями, друзями, залишати коментарі в будь-якому місці звукового треку та інше. З’явилася ця платформа в 2008 році. Ключовими особливостями сервісу є можливість розповсюджувати кожен запис окремо, за допомогою унікального URL, що дозволяє їх вмонтовувати в популярні мережі (Twitter, Facebook). Окрім того, музику тут можна слухати абсолютно безкоштовно, для цього навіть не потрібна реєстрація. З платних функцій тільки - завантаження поверх установленого ліміту, і для завантаження все таки потрібна реєстрація. Саме на Sound Cloud здебільшого викладають нові альбоми українські музиканти. Тут можна почути багато того, особливо українського, що не знайдеш на популярних сервісах.   Spotify – найбільш популярний потоковий сервіс у світі. На жаль, в Україні офіційно недоступний. Компанія заснована в 2006 році і є першим потоковим сервісом, який дозволяє слухати музику онлайн, не завантажуючи її. В Spotify є безкоштовна версія, яка дозволяє легально прослуховувати музику майже не дратуючи рекламою. Платна версія відключає рекламу і дозволяє завантажувати в офлайн режим.Також сервіс дозволяє користувачам створювати, редагувати та ділитися своїми плейлистами один з одним. Spotify має більше, ніж 30 млн пісень, кількість яких росте з кожним днем. На кінець 2018 Spotify має більше ніж 170 мільйонів активних користувачів, майже половина з них мають платну підписку.   Чому такий популярний? Він, певно, найкраще підбирає схожу музику, робить плейлисти, рахує кількість прослуховувань треків у світі. Особлива радість для меломана – набори Daily Mix, от прям вгадує, що ви б хотіли почути. А ще можна ділитися треками, які сподобались в соціальних мережах. А також слухати подкасти, кількість яких активно збільшується.   Ну і не можу не згадати про YouTube. Так тут можна дивитися не лише на котиків. (До речі, перше відео на YouTube було опубліковано у 2005 році з зоопарку Сан Дієго). І взагалі, YouTube – це не тільки сховище онлайн-відео, але й аудіо. Також YouTube вміє самостійно складати тематичні плейлисти. Але це не важко зробити й самостійно. Загалом, на цьому сервісі можна знайти дуже багато музики цілком безкоштовно. Але в YouTube з’явилися і платні сервіси, а саме YouTube Music – цей потоковий сервіс працює через додаток на Android або iOS, а YouTube Premium забезпечує розширений доступ до відеохостингу: надає доступ до офлайн-завантаження треків, програвання музики у фоновому режимі, відключає рекламу тощо. Причому в Україні ці підписки уже працюють, в Чехії - ще ні.     Звісно є ще багато відмінностей між цими сервісами, які тут не вказані, але в основному вони створені для того, щоб слухати хорошу якісну музику будь-де і будь-коли.  А тепер до основної відмінності. Вартість. Ще одна річ. Поки ти платиш за музику все добре, але після припинення оплати завантажена музика з телефону стирається.    «Піратська статистика». За даними IFPI, близько 38% користувачів прослуховують "піратську" музику у всьому світі. Програмне забезпечення для захоплення аудіо чи відео з сайтів на кшталт YouTube зараз знайти не важко. 23% слухачів використовують торрент-трекери, на кшталт BitTorrent, а 17% користуються звичайними пошуковими системами для знаходження "піратського" контенту. Сумний досвід. Звісно я не проводила опитування, не складала статистики, але багато моїх знайомих навіть не знають, що вони займаються піратством, і ніколи навіть не думали над тим, що за музику можна платити. Маленький бонус. Якщо ви їхали в маршрутці, чи сиділи в кав’ярні і почули пісню, яка вам сподобалася з першої ноти – розроблена спеціальна аплікація Shazam – просто натискаєш на кнопочку в аплікації і Шазам показує хто автор, назву пісні і дає можливість додати до свого плеєра. Ну і підведемо підсумки, чому ж все таки люди в інтернеті платять за музику. Коли ти платиш за музику, то: -        підтримуєш улюблених музикантів; -        даєш їм можливість заробляти, розвиватися і продовжувати радувати своєю музикою; -        слухаєш музику легально, не порушуючи закон і не займаючись піратством, скачуючи музику з торрентів.     Світлана Малецька, спеціально для меломанів UAPORTAL.CZ
    3745 Опубліковано Світлана Малецька
  • Вінілові пластинки, касети, диски, і нарешті, електронні носії: плеєри, смартфони, комп’ютери. Якщо раніше ми з радістю купували, наприклад, улюблений диск чи касету, то зараз простіше скачати безкоштовно з інтернету. І дійсно, зараз існує чимало платформ, де можна скачати чи слухати музику онлайн абсолютно безкоштовно. Тоді чому знаходяться люди, які все таки платять за музику? Щоб зрозуміти чому, потрібно згадати як створюється музика, яку ми так любимо. Звісно, дуже поверхнево. Потрібно, мати талант, піймати натхнення, написати музику, слова, виконати пісню, записати її, знайти спосіб донести своє творіння до людей, зняти кліп, влаштувати концерт та багато іншого. Звісно, таке не під силу одній людині. Це ціла команда людей. На все це потрібні гроші. І це нормально, що вони розраховують отримати за свою роботу плату. Висновок: заплативши за музику в інтернеті – ти підтримуєш своїх улюблених артистів і слухаєш якісну музику. Стільки змінилося з часів відколи музику почали записувати приблизно 100 років назад, а особливо за останні 20 років. Отже, як люди шукають нову музику зараз? -        Радіо -        Відео-сервіси, в тому числі і YouTube -        Безкоштовні аудіо потокові сервіси або музика онлайн -        Платні підписки на аудіо потокові сервіси Одним з найпопулярніших варіантів за останні роки є потокові сервіси. І навіть якщо ви не знаєте про них, то все одно їх використовуєте. Спершу, що це таке? Потокові сервіси (англ. streaming) – це спосіб передачі даних від провайдера до користувача, при якому контент знаходиться на сервері, і для того, щоб його відтворити на пристрої не потрібне завантаження. Щось схоже на радіо-передачі, але користувач сам може вибирати що хоче слухати і коли. А ще один великий плюс: так як музику не потрібно завантажувати на пристрій, то й пам’ять не займає, і музика завжди під рукою. Мінус: потрібен мобільний інтернет, wi-fi або ж все таки завантажувати офлайн. Розглянемо кілька, які використовують українці. Познайомилися ми з потоковими сервісами через соціальні мережі, і якщо чесно більшість через Вконтакте. Але починаючи з травня 2017 на території України ця соціальна мережа недоступна. Тому набули популярності інші потокові сервіси, які справді пропонують якісну музику: Google Play музика, Apple Music, Spotify, Soundcloud, Tidal, Deezer, Pandora, Amazon Music тощо.   Google Play музика. Сервіс, який існує у світі з 2011 року, в Україні з 2014, у Чехії – з 2012.  Має мобільні додатки для Android, iOS, можна користуватись через браузер на комп'ютері. База сервісу нараховує 40 мільйонів композицій. Сервіс платний, однак пропонує місяць безкоштовного пробного періоду. Музику можна зберігати  на пристрій та слухати в автономному режимі. Користувачі стандартних облікових записів можуть завантажувати і слухати до 50 000 треків зі своєї особистої бібліотеки на безкоштовній основі.  Як почати користуватися? 1 – потрібен обліковий запис, але так як пошта Gmail досить популярна, у багатьох він уже є; 2 – в систему потрібно буде ввести реквізити карти; 3 – вибрати улюблені жанри і композиції. Це допоможе алгоритмам сервісу підібрати плейлисти, які сподобаються саме тобі. 4 – насолоджуватись музикою. Як завжди мати під рукою улюблену музику? Дуже просто. Завантажуєш музику в хмарне сховище (cloud storage) і звідти її можеш або слухати або завантажувати на будь-який пристрій. Варто лише встановити аплікацію на свій смартфон. Хоча Google Play Music на багатьох пристроях Android вже встановлена як стандартна.   Apple Music– це сервіс для потокового прослуховування музики, розроблений компанією Apple, який відкриває доступ до композицій із бібліотеки iTunes Store. Здавалося б, що цей сервіс актуальний лише для власників iPhone. Але це далеко не так. За допомогою аплікації музику можна слухати й на смартфонах інших компаній. А за допомогою програми iTunes - як на MacOS так і на Windows. Apple Music з’явилася в 2015 році, станом на кінець 2018 – включає в себе 50 мільйонів пісень. Сервіс також платний, на початку пропонує 3 місяці безкоштовного пробного періоду. Як почати користуватися? Тут майже так само як і в Google Play Music. 1 – Якщо ви не власник iPhone, потрібно створити обліковий запис – AppleID. Його можна створити або на сайті компанії або безпосередньо у аплікації при першому відкритті; 2 – вибрати тариф та ввести реквізити карти; 3 – вибрати трьох улюблених виконавців чи гуртів, і далі можна шукати улюблену музику, створювати плейлисти. Apple Music пропонує підказки та рекомендації, що базуються на вподобаннях користувача. Так само можна слухати музику онлайн на багатьох пристроях, завантажувати в офлайн режим. Основною відмінною рисою від Google Play Music є розділ Connect -  це блог-платформа, де музиканти діляться музикою та відео зі своїми прихильниками. А також розділ лірика, тобто тексти пісень, щоб можна було б підспівувати.   SoundCloud (звукова хмара) – онлайн-платформа та веб-сайт для розповсюдження оцифрованої музики, і яка володіє функціями соціальної мережі. Тобто тут можна слухати музику, ставити лайки, слідувати за своїми улюбленими виконавцями, друзями, залишати коментарі в будь-якому місці звукового треку та інше. З’явилася ця платформа в 2008 році. Ключовими особливостями сервісу є можливість розповсюджувати кожен запис окремо, за допомогою унікального URL, що дозволяє їх вмонтовувати в популярні мережі (Twitter, Facebook). Окрім того, музику тут можна слухати абсолютно безкоштовно, для цього навіть не потрібна реєстрація. З платних функцій тільки - завантаження поверх установленого ліміту, і для завантаження все таки потрібна реєстрація. Саме на Sound Cloud здебільшого викладають нові альбоми українські музиканти. Тут можна почути багато того, особливо українського, що не знайдеш на популярних сервісах.   Spotify – найбільш популярний потоковий сервіс у світі. На жаль, в Україні офіційно недоступний. Компанія заснована в 2006 році і є першим потоковим сервісом, який дозволяє слухати музику онлайн, не завантажуючи її. В Spotify є безкоштовна версія, яка дозволяє легально прослуховувати музику майже не дратуючи рекламою. Платна версія відключає рекламу і дозволяє завантажувати в офлайн режим.Також сервіс дозволяє користувачам створювати, редагувати та ділитися своїми плейлистами один з одним. Spotify має більше, ніж 30 млн пісень, кількість яких росте з кожним днем. На кінець 2018 Spotify має більше ніж 170 мільйонів активних користувачів, майже половина з них мають платну підписку.   Чому такий популярний? Він, певно, найкраще підбирає схожу музику, робить плейлисти, рахує кількість прослуховувань треків у світі. Особлива радість для меломана – набори Daily Mix, от прям вгадує, що ви б хотіли почути. А ще можна ділитися треками, які сподобались в соціальних мережах. А також слухати подкасти, кількість яких активно збільшується.   Ну і не можу не згадати про YouTube. Так тут можна дивитися не лише на котиків. (До речі, перше відео на YouTube було опубліковано у 2005 році з зоопарку Сан Дієго). І взагалі, YouTube – це не тільки сховище онлайн-відео, але й аудіо. Також YouTube вміє самостійно складати тематичні плейлисти. Але це не важко зробити й самостійно. Загалом, на цьому сервісі можна знайти дуже багато музики цілком безкоштовно. Але в YouTube з’явилися і платні сервіси, а саме YouTube Music – цей потоковий сервіс працює через додаток на Android або iOS, а YouTube Premium забезпечує розширений доступ до відеохостингу: надає доступ до офлайн-завантаження треків, програвання музики у фоновому режимі, відключає рекламу тощо. Причому в Україні ці підписки уже працюють, в Чехії - ще ні.     Звісно є ще багато відмінностей між цими сервісами, які тут не вказані, але в основному вони створені для того, щоб слухати хорошу якісну музику будь-де і будь-коли.  А тепер до основної відмінності. Вартість. Ще одна річ. Поки ти платиш за музику все добре, але після припинення оплати завантажена музика з телефону стирається.    «Піратська статистика». За даними IFPI, близько 38% користувачів прослуховують "піратську" музику у всьому світі. Програмне забезпечення для захоплення аудіо чи відео з сайтів на кшталт YouTube зараз знайти не важко. 23% слухачів використовують торрент-трекери, на кшталт BitTorrent, а 17% користуються звичайними пошуковими системами для знаходження "піратського" контенту. Сумний досвід. Звісно я не проводила опитування, не складала статистики, але багато моїх знайомих навіть не знають, що вони займаються піратством, і ніколи навіть не думали над тим, що за музику можна платити. Маленький бонус. Якщо ви їхали в маршрутці, чи сиділи в кав’ярні і почули пісню, яка вам сподобалася з першої ноти – розроблена спеціальна аплікація Shazam – просто натискаєш на кнопочку в аплікації і Шазам показує хто автор, назву пісні і дає можливість додати до свого плеєра. Ну і підведемо підсумки, чому ж все таки люди в інтернеті платять за музику. Коли ти платиш за музику, то: -        підтримуєш улюблених музикантів; -        даєш їм можливість заробляти, розвиватися і продовжувати радувати своєю музикою; -        слухаєш музику легально, не порушуючи закон і не займаючись піратством, скачуючи музику з торрентів.     Світлана Малецька, спеціально для меломанів UAPORTAL.CZ
    Бер 12, 2019 3745
  • 04 Трав 2017
    Як закарпатські студенти в Чехії розробляли штучний інтелект. Закарпаття багате на талановитих, розумних та креативних людей. У краї є ціла плеяда іменитих науковців та митців. Можливо, колись серед них будуть  і Микола Роботишин та Анатолій Потапчук. Ці два хлопці ще дуже молоді, проте вже дуже здібні. Вони – студенти УжНУ: Микола – математик, а Анатолій навчається на факультеті інформаційних технологій. Хлопцям поталанило поїхати на практику в Чехію. Університет співпрацює з вишами європейських країн і тому доволі часто студенти можуть відправитися за кордон, аби поповнити свій багаж знань. У Празі ще 1 липня стартувала літня школа з вивчення ІТ-технологій «DataLab SummerCamp 2016». Миколі та Анатолію випала нагода навчатися там аж до вересня. «Почув я про літній табір «DataLab SummerCamp» випадково. На математичному факультеті УжНУ проходила конференція, на якій про це розповідали студентам. Мене на ній не було, але ті, хто був, детально про все розповіли, – зазначає Анатолій Потапчук. – Багато студентів з різних університетів України хотіли поїхати в Чехію, але тільки у двох була віза. Цими студентами виявилися ми з Миколою». «Нам запропонували поїхати в Чехію на практику. Все відбулося дуже швидко. Конкретних деталей, що це і в якому форматі буде відбуватися ми не знали. Але вирішили ризикнути і поїхали», – каже Микола Роботишин. Програма розрахована на чеських студентів-старшокурсників, яких навчають поєднувати математичні алгоритми з виробництвом. Починалося все з лекційного курсу, відтак перейшли до практики. На вибір студентам запропонували декілька проектів від різних фірм, над якими й працюють у рамках практичної частини. Закарпатці ж обрали один із найбільш складних проектів від команди «GoodAI». Пов’язана робота з розробкою штучного інтелекту – ця галузь стає дедалі популярнішою у світі. Навчання відбувалося у форматі декількох лекцій та паралельно дослідження свого проекту. Два тижні студентам читали лекції викладачі університету та програмісти. Один приїхав аж із Сан-Франциско. Потім кожен студент обирав компанію та проект, який хотів виконувати далі. «Процес навчання і сам університет дуже відрізнявся від нашого. Всі студенти були значно старшими за мене, – зазначає Микола. – У Чехії в університет вступають пізніше. У цьому, на мою думку, є плюси і мінуси. Плюси в тому, що в 20 років ти більш свідомий, ніж в 17. Тому краще розумієш всю важливість навчання. Матеріально-технічна база також була на дуже високому рівні. Особливо нас вразила бібліотека. Крім того, майже кожен викладач паралельно працював або мав свою власну компанію. Та й ставилися до нас дуже добре. У перший день ми познайомилися із заступником декана Павелом Кордіком. Він усміхався, питав як наші справи. Всі лекції читали англійською тільки тому, що ми з Толіком не знали чеську». «Якщо брати до уваги той час, що я провів у Чеському технічному університеті, то мене приємно вразило відношення викладачів до студентів. Вони поводилися зі студентами як із рівними собі. Можливо, це пов’язано з тим, що більшість викладачів доволі молоді, – каже Анатолій. – Також у студентів-айтішників трохи інше ставлення до самого навчання, вони розуміють, що отримають достойні й корисні знання, які їм знадобляться у майбутньому. Якщо ж поглянути на мою українську групу в університеті, то більшість або йдуть працювати, навчившись чогось самі, або просто не думають про навчання взагалі, знаючи, що необхідних знань для роботи не отримають. Це, мабуть, тому, що у нас відносно старі програми, які роками не змінюються. А час не стоїть на місці». Микола зауважує, що в нього не було досвіду у сферах, які йому запропонували. Всі теми стосувалися розробки штучного інтелекту. Анатолій же мав деякий досвід: «Цією темою я почав цікавитись ще давно, обожнював читати різноманітні статті про штучний інтелект. У той момент навіть працював над одним проектом, пов’язаним із цим. Побачивши тематику цього табору, я відразу ж відправив їм своє резюме, сподіваючись навчитися чогось справді актуального». Кожна тема розв’язувала якусь конкретну практичну задачу. Зараз є тенденція, що щороку попит на спеціалістів у сфері штучного інтелекту зростає. Науковці прогнозують, що це – найпопулярніша робота майбутнього. Ідея в тому, що комп’ютери, завдяки їх потужності, можуть аналізувати і бачити ті дані, які не може людина. Студент-математик Микола вважає, що потрібно ще багато часу, аби людство придумало справжній штучний інтелект, який би зрівнявся з людським. Але прогрес помітний. Подібні літні школи надзвичайно популярні в європейських країнах. Та й Україна активно до них долучається. Щороку сотні студентів їдуть на навчання за кордон. Дехто повертається з новими, надзвичайно корисними знаннями і вдало використовує їх у своїй країні, дехто – залишається в Європі і реалізовує себе там. Однак, де б молодь не використовувала здобуті знання, в Україні чи за кордоном, як зазначає експерт «Реанімаційного пакету реформ» Володимир Бахрушин така співпраця корисна. «Студенти краще розуміють вимоги ринку праці, необхідність (чи зайвість) для майбутньої роботи тих чи інших дисциплін, тем, методів, які вони вивчають. Це полегшує їм перехід від навчання до реальної роботи, – запевняє Володимир Бахрушин. – Особливістю літньої школи з вивчення ІТ-технологій «DataLab SummerCamp 2016» є те, що вона спрямована на достатньо високий рівень підготовки учасників і дає нашим студентам змогу побачити, що в програмуванні є велика кількість задач, які не зводяться до застосування відомих шаблонів і стандартних інструментів. Важливим є і те, що молодь отримує можливість прилучитися до практики інших університетів, а також пізнати життя в інших країнах, порівняти з тим, що вони бачать вдома. А повертаючись в Україну, вони, можливо, не тільки розповідатимуть про це товаришам, але і сприятимуть поширенню в нас того, що їм сподобалося за кордоном».  Інший експерт Наталія Шульга зауважила, що участь у подібних проектах дає великі перспективи для молодих ІТ-спеціалістів: «ІТ в Україні – це можливо єдина галузь, яка бурхливо розвивається. Зарплати є конкурентними. Тому хлопці можуть працювати і в Україні, і в ЄС, США. Як то кажуть, в добру путь їм.» Двійко закарпатських студентів, яким поталанило навчатися в Чехії, вважають, що брати участь у таких школах – це великий, надзвичайно корисний досвід. «Зараз я студент третього курсу математичного факультету. А в майбутньому бачу себе саме в тій сфері, яку ми вивчали в Празі. Після Чехії я зрозумів, що потрібно ще дуже багато працювати, особливо застосовувати знання, які я отримую в університеті, на практиці, – каже студент-математик. – Зараз планую присвятити літо вивченню цієї сфери та отримати сертифікат із англійської мови. І наступного року, після здобуття бакалавра, піти на стажування за кордон. Я завжди готовий до нових випробувань та вражень. Особливо хочеться відвідати Південну Корею та Сінгапур. Кажуть, що рівень розробки штучного інтелекту в Південній Кореї набагато кращий, ніж у Чехії. А в далекому майбутньому також хочеться заснувати компанію в Ужгороді і співпрацювати з нашим факультетом». Анатолій та Микола вже зробили перші кроки у світ штучного інтелекту, який багатьом пересічним українцям поки що зрозуміти важко. У хлопців велике майбутнє і через кілька років вони досягнуть неабияких успіхів в улюбленій сфері. До речі, саме зараз компанія «GoodAI» разом із провідними світовими IT-компаніями, такими як «Microsoft» та «NVIDIA», влаштовують конкурс, який стосується  штучного інтелекту. Тому, якщо когось цікавить ця тема, можете спробувати свої сили. Відправляти власні проекти можна до 31 серпня. Можливо наступним, кому пощастить здобути знання за кордоном, станете саме Ви. Як показує досвід закарпатців, це цілком реально. Головне – бажання. За інформацією: PMG.ua  
    3717 Опубліковано Галина Андрейців
  • Як закарпатські студенти в Чехії розробляли штучний інтелект. Закарпаття багате на талановитих, розумних та креативних людей. У краї є ціла плеяда іменитих науковців та митців. Можливо, колись серед них будуть  і Микола Роботишин та Анатолій Потапчук. Ці два хлопці ще дуже молоді, проте вже дуже здібні. Вони – студенти УжНУ: Микола – математик, а Анатолій навчається на факультеті інформаційних технологій. Хлопцям поталанило поїхати на практику в Чехію. Університет співпрацює з вишами європейських країн і тому доволі часто студенти можуть відправитися за кордон, аби поповнити свій багаж знань. У Празі ще 1 липня стартувала літня школа з вивчення ІТ-технологій «DataLab SummerCamp 2016». Миколі та Анатолію випала нагода навчатися там аж до вересня. «Почув я про літній табір «DataLab SummerCamp» випадково. На математичному факультеті УжНУ проходила конференція, на якій про це розповідали студентам. Мене на ній не було, але ті, хто був, детально про все розповіли, – зазначає Анатолій Потапчук. – Багато студентів з різних університетів України хотіли поїхати в Чехію, але тільки у двох була віза. Цими студентами виявилися ми з Миколою». «Нам запропонували поїхати в Чехію на практику. Все відбулося дуже швидко. Конкретних деталей, що це і в якому форматі буде відбуватися ми не знали. Але вирішили ризикнути і поїхали», – каже Микола Роботишин. Програма розрахована на чеських студентів-старшокурсників, яких навчають поєднувати математичні алгоритми з виробництвом. Починалося все з лекційного курсу, відтак перейшли до практики. На вибір студентам запропонували декілька проектів від різних фірм, над якими й працюють у рамках практичної частини. Закарпатці ж обрали один із найбільш складних проектів від команди «GoodAI». Пов’язана робота з розробкою штучного інтелекту – ця галузь стає дедалі популярнішою у світі. Навчання відбувалося у форматі декількох лекцій та паралельно дослідження свого проекту. Два тижні студентам читали лекції викладачі університету та програмісти. Один приїхав аж із Сан-Франциско. Потім кожен студент обирав компанію та проект, який хотів виконувати далі. «Процес навчання і сам університет дуже відрізнявся від нашого. Всі студенти були значно старшими за мене, – зазначає Микола. – У Чехії в університет вступають пізніше. У цьому, на мою думку, є плюси і мінуси. Плюси в тому, що в 20 років ти більш свідомий, ніж в 17. Тому краще розумієш всю важливість навчання. Матеріально-технічна база також була на дуже високому рівні. Особливо нас вразила бібліотека. Крім того, майже кожен викладач паралельно працював або мав свою власну компанію. Та й ставилися до нас дуже добре. У перший день ми познайомилися із заступником декана Павелом Кордіком. Він усміхався, питав як наші справи. Всі лекції читали англійською тільки тому, що ми з Толіком не знали чеську». «Якщо брати до уваги той час, що я провів у Чеському технічному університеті, то мене приємно вразило відношення викладачів до студентів. Вони поводилися зі студентами як із рівними собі. Можливо, це пов’язано з тим, що більшість викладачів доволі молоді, – каже Анатолій. – Також у студентів-айтішників трохи інше ставлення до самого навчання, вони розуміють, що отримають достойні й корисні знання, які їм знадобляться у майбутньому. Якщо ж поглянути на мою українську групу в університеті, то більшість або йдуть працювати, навчившись чогось самі, або просто не думають про навчання взагалі, знаючи, що необхідних знань для роботи не отримають. Це, мабуть, тому, що у нас відносно старі програми, які роками не змінюються. А час не стоїть на місці». Микола зауважує, що в нього не було досвіду у сферах, які йому запропонували. Всі теми стосувалися розробки штучного інтелекту. Анатолій же мав деякий досвід: «Цією темою я почав цікавитись ще давно, обожнював читати різноманітні статті про штучний інтелект. У той момент навіть працював над одним проектом, пов’язаним із цим. Побачивши тематику цього табору, я відразу ж відправив їм своє резюме, сподіваючись навчитися чогось справді актуального». Кожна тема розв’язувала якусь конкретну практичну задачу. Зараз є тенденція, що щороку попит на спеціалістів у сфері штучного інтелекту зростає. Науковці прогнозують, що це – найпопулярніша робота майбутнього. Ідея в тому, що комп’ютери, завдяки їх потужності, можуть аналізувати і бачити ті дані, які не може людина. Студент-математик Микола вважає, що потрібно ще багато часу, аби людство придумало справжній штучний інтелект, який би зрівнявся з людським. Але прогрес помітний. Подібні літні школи надзвичайно популярні в європейських країнах. Та й Україна активно до них долучається. Щороку сотні студентів їдуть на навчання за кордон. Дехто повертається з новими, надзвичайно корисними знаннями і вдало використовує їх у своїй країні, дехто – залишається в Європі і реалізовує себе там. Однак, де б молодь не використовувала здобуті знання, в Україні чи за кордоном, як зазначає експерт «Реанімаційного пакету реформ» Володимир Бахрушин така співпраця корисна. «Студенти краще розуміють вимоги ринку праці, необхідність (чи зайвість) для майбутньої роботи тих чи інших дисциплін, тем, методів, які вони вивчають. Це полегшує їм перехід від навчання до реальної роботи, – запевняє Володимир Бахрушин. – Особливістю літньої школи з вивчення ІТ-технологій «DataLab SummerCamp 2016» є те, що вона спрямована на достатньо високий рівень підготовки учасників і дає нашим студентам змогу побачити, що в програмуванні є велика кількість задач, які не зводяться до застосування відомих шаблонів і стандартних інструментів. Важливим є і те, що молодь отримує можливість прилучитися до практики інших університетів, а також пізнати життя в інших країнах, порівняти з тим, що вони бачать вдома. А повертаючись в Україну, вони, можливо, не тільки розповідатимуть про це товаришам, але і сприятимуть поширенню в нас того, що їм сподобалося за кордоном».  Інший експерт Наталія Шульга зауважила, що участь у подібних проектах дає великі перспективи для молодих ІТ-спеціалістів: «ІТ в Україні – це можливо єдина галузь, яка бурхливо розвивається. Зарплати є конкурентними. Тому хлопці можуть працювати і в Україні, і в ЄС, США. Як то кажуть, в добру путь їм.» Двійко закарпатських студентів, яким поталанило навчатися в Чехії, вважають, що брати участь у таких школах – це великий, надзвичайно корисний досвід. «Зараз я студент третього курсу математичного факультету. А в майбутньому бачу себе саме в тій сфері, яку ми вивчали в Празі. Після Чехії я зрозумів, що потрібно ще дуже багато працювати, особливо застосовувати знання, які я отримую в університеті, на практиці, – каже студент-математик. – Зараз планую присвятити літо вивченню цієї сфери та отримати сертифікат із англійської мови. І наступного року, після здобуття бакалавра, піти на стажування за кордон. Я завжди готовий до нових випробувань та вражень. Особливо хочеться відвідати Південну Корею та Сінгапур. Кажуть, що рівень розробки штучного інтелекту в Південній Кореї набагато кращий, ніж у Чехії. А в далекому майбутньому також хочеться заснувати компанію в Ужгороді і співпрацювати з нашим факультетом». Анатолій та Микола вже зробили перші кроки у світ штучного інтелекту, який багатьом пересічним українцям поки що зрозуміти важко. У хлопців велике майбутнє і через кілька років вони досягнуть неабияких успіхів в улюбленій сфері. До речі, саме зараз компанія «GoodAI» разом із провідними світовими IT-компаніями, такими як «Microsoft» та «NVIDIA», влаштовують конкурс, який стосується  штучного інтелекту. Тому, якщо когось цікавить ця тема, можете спробувати свої сили. Відправляти власні проекти можна до 31 серпня. Можливо наступним, кому пощастить здобути знання за кордоном, станете саме Ви. Як показує досвід закарпатців, це цілком реально. Головне – бажання. За інформацією: PMG.ua  
    Трав 04, 2017 3717