У скількох містах України Ви бували? А до маленького села на кілька десятків хатин навідувались? Ми пропонуємо Вам познайомитись із проектом «Ukraїner» - і відкрити для себе Україну по-новому. Ми хочемо познайомити Вас із командою ентузіастів, котрі запропонують свіжий погляд за куліси життя колоритного українського суспільства.
Із Богданом Логвиненко - автором проекту - говорила Маргарита Голобродська.
Маргарита: Ваша біографія дуже різнопланова, та ми сьогодні зосередимось на експедиції Ukraїner. Як саме правильно вимовляти цю назву?
Богдан: Ми кажемо «юкраїнер».
М. Тоді, «юкраїнер». Розкажіть, будь ласка, кілька слів про себе і свою роль у проекті. Як би Вас можна було представити людям?
Б. Я є автором проекту.
М. Скільки років проекту?
Б. Півтора року.
М. Як взагалі функціонує Ukraїner, який Ви маєте штат, як фінансуєтесь?
Б. Це – волонтерський проект. Фактично, більшість наших людей – волонтери. Є невеличка основна команда, яка працює виключно над «Ukraїner», і власне для цієї команди у нас є певний зарплатний фонд із бізнес-спонсорства. В залежності від експедиції у нас є від трьох до шести партнерів, які долучаються до кожної конкретної експедиції. Таким чином ми покриваємо наші витрати на подорож, покриваємо витрати власне на команду. Загалом до проекту за півтора роки долучились більше 200 волонтерів. Тобто, ці 200 людей не працюють у нас постійно, але долучаються за можливості: хтось раз на тиждень, хтось раз на місяць, хтось кожного дня – є і такі волонтери. У нашій команді є людина, яка координує волонтерів, є режисер, є продюсер та я; у нас є база основних операторів, котрі з нами їздять, є фотографи та автори текстів, адже ми створюємо різноманітний мультимедійний контент: експедиції представлені на відео, і у форматі 360, на фотографіях і власне у текстах.
М. А як народився проект? Він виник, скажімо, на основі «sumno.com» який Ви вели, чи, можливо, Вам ця нова ідея просто наснилась?
Б. «Сумно», напевно, лежить десь у закладах цього проекту, тому що «сумно» я також робив через те, що мені не вистачало культурно-інформаційного поля в Україні. Тому мені страшенно хотілось робити щось саме про культуру. Потім я досить довго жив за кордом, п’ять років, і… власне, за кордоном дуже часто ставлять ідентифікаційні питання – запитують звідки ти і хто ти. Люди часто усвідомлюють, хто вони є, саме виїжджаючи за межі країни – тому що саме тут такі питання найчастіше і ставляться. Коли ти живеш у своєму рідному місті, на своїй вулиці, тебе нечасто про це питатимуть. У цьому також є величезна проблема України, бо дуже багато українців не виїжджають за межі… цієї території, де такі питання не з’являються. Тому в багатьох ідентифікація в принципі не присутня. І от коли вже виїжджаєш за межі Батьківщини – думаєш про те, що можна розповісти, що можна показати про свою країну.
Власне, моя ідея полягала в тому, що показати нема чого… хоча насправді є й історії, є і різні неймовірні українські дива. Спочатку я вирішив про них писати просто тексти, а потім зібралася команда, і ми вирішили це робити разом. Перша ідея проекту «Ukraїner» – це показати світові Україну. Друга ідея – розповісти самим українцям, що у нас є. Здебільшого тим, які не виїжджають за межі власних міст. Третє – це показати, що подорожувати Україною – цікаво. У нас для цього є формат відео-блогу, де ми просто показуємо, як ми їздимо. Четверте – це показати, що в Україні можна щось робити, і що є дуже багато «агентів змін», які, власне, і втілюють неймовірні проекти не виїжджаючи з маленьких сіл і містечок. П’яте – це познайомити регіони один з одним, тому що у нас українців надзвичайно багато стереотипів одне про одного – це пов’язано з інфраструктурними проблемами та з проблемами політичними й економічними. Таким чином, всі ці ідеї реалізувались разом, і з них вийшов ось такий проект.
М. Як Ви вважаєте, для кого платформа «Ukraїner» буде кориснішою: для українців чи для гостей-іноземців?
Б. Ми хотіли б зробити її однаково корисною і для українців, і для іноземців. Для іноземців ми трошки адаптуємо інформацію. Версії трошки відрізняються.
М. Що значить "адаптуємо"?
Б. Ми в процесі коригування наших перекладів, в процесі збору команди, необхідної для того, аби робити цю адаптацію. Якщо текст цікавий у внутрішньо-українському контексті, це не означає, що він у світовому контексті має взагалі якесь значення. Тому ми вчимо наших авторів, по перше, писати спираючись хоча б на мінімальний європейський контекст – скажімо, щоб це було цікаво читати не лише в Україні. Власне, і коли ми перекладаємо тексти, ми також думаємо про те, як би це краще… читалось.
М. А Ви могли б навести приклад такої адаптації для Чехії? Скажімо, який текст буде цікавий чеху?
Б. Для Чехії найцікавіше читати про Закарпаття, про Колочаву. У нас матеріалів про Колочаву іще, на жаль, не було. Але планується.
М. Чекаємо! Скажіть, Ви відслідковуєте, як вас читають за кордоном? Скажімо, чи маєте статистики того, якою із семи доступних мов вас найбільше читають? Яка країна вами найбільше цікавиться?
Б. Я можу прямо зараз відкрити і сказати Вам. Ми відслідковуємо, але от актуальні за останні кілька місяців я ще не переглядав.
М. Цікаво, наприклад, як читає Німеччина у порівнянні із нашою сусідкою Польщею.
Б. Ок! У нас Польша складає близько 10 %, близько 10 % – Сполучені Штати, потім Німеччина, Канада, Росія.
М. 10% від загальної кількості, включаючи українців?
Б. Так. Сполучені Штати, Німеччина, Канада, Росія і потім сьоме місто Чехія.
М. Ой-ой… окей.
Скажіть, будь ласка, що саме ваша команда вкладає у слово експедиція? Це, наприклад, три людини, які їдуть однією машиною на три місяці, чи це короткі періодичні візити до певної локації?
Б. Це – дослідження. Це, власне, дослідження території. Для нас сама експедиція, збір матеріалу – це надзвичайно важливий етап, тому що власне в експедиції ми знаходимо всі ті історії. Ми працюємо до експедиції, робимо аналіз кожного регіону, досліджуємо його ще до поїздки. А вже під час самої поїздки ми розуміємо, що було правдою, а що ні, порівнюємо наші очікування із реальністю і знаходимо все те, що потім стає історіями, відео, текстом.
М. У вас є якась мережа «інформаторів», які до вас звертаються та кажуть: «От у нас є така цікава людина»? Чи це може бути будь хто?
Б. Перед кожною експедицією ми оголошуємо збір інформації. Це нам також дуже допомагає поєднати всі місця й людей, дізнатися значно більше про регіон. Ми усвідомлюємо, що самотужки дізнатись стільки, як завдяки тим, як Ви кажете, «інформаторам», ми б не змогли.
М. Як людина досвідчена, скажіть, чи можливо об’їхати Україну на чотирьох колесах? Чи доводилось вашим експедиціям діставатись локацій, наприклад, пішки?
Б. Бували, звісно, різні ситуації. Особливо в горах. Мені здається, що в горах зі сполученням величезні проблеми… але ми завжди знаходили вихід. Поки що.
М. На скільки люди, які живуть у віддалених зонах, селах, чи у горах, відрізняються від людей у містах? Наскільки у них інше, можливо, сприйняття світу?
Б. Ми не соціологи, щоб робити такі висновки. Я вважаю, що люди в містах відрізняються від людей в горах так само, як люди в містах відрізняються від своїх міських сусідів. Я не думаю, що тут варто узагальнювати. Тим більше, ми якраз намагаємося розповісти, що всі люди надзвичайно різні у різних регіонах, і що нас об’єднує саме те, що ми всі різні.
М. Тобто разючого впливу інфраструктури на людину ви не помічаєте?
Б. Це дуже впливає на традиції насправді… Тут, напевне, можна швидше сказати не про людей, а про побут. Чим гірша дорога, тим краще зберігається певна автентичність. Тому, власне, з одного боку ми страшенно радіємо, коли з’являються нові дороги – їх зараз досить багато ремонтується по Україні. Але в той самий час нам часто прикро, що така якась безжалісна глобалізація вбиває автентичність в селах.
М. Чи буває Вам важко або сумно писати матеріали, розкривати людей? Наскільки ці ваші експедиції емоційно навантажені?
Б. Я намагаюсь до них ставитись… з холодним серцем, як до історій. Дуже часто буває, що всім страшенно хочеться допомогти. Буває і таке, що хочеться змінити вид діяльності й почати займатися тим, чим займається кожна конкретна людина, до якої ми приїжджаємо. Адже дуже часто це люди, в яких страшенно запалені очі! Тому, напевно, і буває непросто – адже серед героїв наших історій – дуже багато людей, котрі насправді щось круте роблять. Тому доводиться дуже часто вимикати емоції і, власне, робити все так… холоднокровно.
М. А може у Вас є якісь улюбленці, чи найяскравіші, найдивніші історії або місця, які Вам особливо запам’ятались?
Б. Улюбленців немає, адже це б означало, що треба порівнювати людей, які стали героями наших експедицій. Напевно, завжди найкраще пам’ятаєш тих, хто були останніми… Власне, ці історії ще не вийшли. Ми знімали Карпати, і там було багато надзвичайно колоритних персонажів! Деякі з них, до речі, навіть не стануть героями наших історій, але назавжди нам запам’ятались.
М. Це так круто! А розкажіть нам, де Вам особисто найбільш комфортно жити? Після того як Ви побачили фактично і практично майже всю Україну, і до того ж багато країн за кордоном?
Б. Мені скрізь комфортно. Я не можу сказати, що я взагалі є людиною комфорту. Мені комфортно там, де щось діється, коли я відчуваю, що роблю щось корисне. Якщо це не так, то я починаю відчувати дискомфорт від того, що витрачаю свій час дарма.
М. Скажіть, будь ласка, які плани у проекту на найближче майбутнє? Після завершення експедицій, що тривають зараз, плануєте якось продовжувати?
Б. Все почнеться з нуля, знову будуть експедиції, просто їздитиме інша команда. Я сподіваюсь, що ми знайдемо відповідну команду, і все продовжиться. Тому що цей проект… Я боюсь сказати що ми винайшли цей формат, бо хтось скаже, що вже таке сто років існувало, а ми не знали… [Посміхається] А, власне, мені здається, що це дуже зручний формат. По-перше, він корисний для етнографії – розповідати про те, що відбувається зараз у тому чи іншому регіоні. По-друге, він корисний для того, аби об’єднувати людей. По-третє, проект корисний як регіональне медіа, але такого собі всеукраїнського масштабу. Проект завжди привертає увагу. Бували ситуації, коли ми приїжджали до села, а там всі про наш приїзд знали заздалегідь, в усіх районних газетах про це написали. Україна змінюється, з’являються нові проекти, нові люди народжуються, і тому, власне, ця експедиція не має права зупинятися. Але зрозуміло, що це вже будуть інші люди, трошки інший кут зору, інше бачення іншими очима. Крім того, ми зараз працюємо над фільмом про Валерія з Панасівки на Полтавщині – одного з героїв нашої експедиції.
М. Не збираєтесь, часом, написати книжку по матеріалах з проектів? Не виникало у Вас такої ідеї? Ви ж пишете…
Б. У мене, на жаль, зараз на писання зовсім немає часу, я навіть не можу написати тексти на Ukraїner. Власне, тому у нас багато дописувачів, журналістів, які працюють з матеріалами, що ми привозимо з експедицій – тому що фізично я, на жаль, не встигаю зараз писати. Мені надзвичайно прикро з цього приводу – можливо, по закінченню експедиції я візьмусь і за такий проект, побачимо. А цього року ми ще, можливо, встигнемо втілити ідею створення путівників. [Путівників, що пропонували б туристичні маршрути Україною– ред.]
М. Якби Ви мали описати свою професію, то ким би Ви себе назвали?
Б. Відкривачем. Мені просто це подобається. Це якась дитяча мрія, бо я не уявляю… мені не цікаво працювати з чимось, що вже відкрито, створено, втілено. Власне, найбільший інтерес – це робити щось таке, що напевно можна відкрити, або «перевідкрити». Тобто, багатьом може здатись, що ми розповідаємо про вже відомі місця, тому що серед тих історій, які у нас є, є справді відомі… Але ми намагаємось і на них подивитись під іншим кутом – саме тому це можливо назвати «перевідкритям». Здавалося б, що ще можна відкрити на Землі, вже час освоювати космос! Але є певні значення вже відомих нам речей, які все ще можна відкривати.
М. Як Ви думаєте, чому в Україні такий вакуум з внутрішнім туризмом? Хіба не вистачає відкривачів? Чи людям не цікаво, чи немає можливостей? У чому причина, на Вашу думку?
Б. Я не хочу казати, що знаю – можу лише здогадуватись… Мені здається, що в основі більшості проблем в Україні лежить страх. У багатьох цей страх навіть якийсь вроджений – через дуже яскраво-негативну історичну пам'ять. Це, власне, страх змін, страх будь-яких перетворень, перевтілень. Саме тому в Україні дуже важко втілюються будь-які реформи, в Україні дуже важко тим, хто намагається створювати щось нове. Для багатьох цей страх стає перепоною, але залишаються й ті, для кого він стає викликом – і це, мені здається, дуже важливо. І мені радісно жити в час, коли є так багато людей, які прийняли цей виклик.
М. Які перспективи у цій сфері українського життя Ви бачите? Чи стає більш популярним їздити, скажімо, до сусідньої області замість сусідньої країни?
Б. Так-так, постійно стає! Тобто, люди, насправді, все більше і більше подорожують, і це надзвичайно надихає і нас. Нам дуже часто пишуть, що їздять нашими маршрутами. Це при тому, що ми поки що не складаємо жодних маршрутів. Люди просто дивляться, де ми були, і як це було, які історії ми вже відзняли. І вони їдуть вже просто по наших слідах.
М. Це прекрасно! Дякую Вам за розмову!
Б. Дякую Вам!
Для UAportal.czМаргарита Голобродська
Фото: http://ukrainer.netВідео: https://www.youtube.com/c/UkrainerNet