Празький міський транспорт – у топ-10 Європейських – так вирішили самі мешканці Праги. За даними офіційного репорту Європейського Союзу, 86% «пражаків» задоволені міським транспортом (автобусами, трамваями й метро). На власному досвіді я у зручності міського транспорту в столиці Чехії переконалась вже давно. Чотири речі, які вражають зручністю після прибуття до Праги: реально існуючий та функціонуючий розклад цілодобовий рух міського транспорту універсальність квитків відсутність турнікетів та «оплати при вході»   Міський транспорт у Празі ходить за розкладом. І крапка. Настільки за розкладом, що іноді можна бачити, як водій трамваю закриває двері прямо перед носом добігаючого пасажира – адже за розкладом  мусить від’їжджати вже зараз. Жарти жартами, але добігати зовсім не обов’язково, адже Ви завжди зможете розрахувати маршрут руху заздалегідь, і спокійнесенько прямувати на свій трамвай чи автобус, або метро. Цю функцію пропонують на сайті празького міського транспорту IDOS.cz, а також у спеціально розроблених мобільних додатках, наприклад Jízdní řády IDOS або Mapy Google. Задаєте пункти відправлення й прибуття – і маєте розроблений маршрут – із вказаними пересадками, якщо такі потрібні. У більшості випадків можна також обирати між найзручнішим та найшвидшим варіантами. На інформацію про розклад руху цілком можна покластись, адже транспорт у Празі надзвичайно пунктуальний. За три з половиною роки мені жодного разу не довелося стати свідком спізнення метро, і буквально разів 5 довелося чекати на трамвай чи автобус довше. Мій досвід у цьому плані не унікальний. П’ятихвилинне запізнення міського транспорту в Празі – це привід для здивування.  А ось спізнення на 10 хвилин – це вже зовсім ненормально. Це стосується, між іншим, будь-якої години доби. Приблизно о першій ночі, коли перестає ходити метро, залишаються трамваї та автобуси. Чекати на нічний транспорт доведеться довше – інтервал руху становить в середньому 30 хвилин – але дістатися ним можна майже всюди десь до 5 ранку, коли знову починає діяти розклад денний.    Система квитків у Празі (та у Чехії взагалі) також суттєво відрізняється від української. Суттєвість різниці полягає в тому, що квиточок або проїзний діють не певну кількість поїздок, а певний проміжок часу. І дія його розповсюджується на всі види міського транспорту. Наприклад, Ви зможете придбати квиток на 30 або 90 хвилин, один чи три дні, а також проїзний на термін від одного місяця до року. Стандартні ціни на квитки діють наступні: 24, 32, 110, 310 чеських крон  відповідно. За місячний проїзний у Празі заплатите 550 крон, а за річний – 3650. А студенти, діти та літні люди зможуть їздити місяць за 260 або  5 місяців за 1200 крон в середньому. (Чеська крона наразі приблизно дорівнює гривні). Придбавши квиток чи проїзний, Ви можете вільно пересуватись Прагою, пересідаючи із одного транспортного засобу на інший скільки завгодно разів. «Навіщо купувати квитки, коли у міському транспорті немає турнікетів, а водії трамваїв та автобусів наявністю квитка не цікавляться?» - часто питають мене особливо хитрі гості міста. «Їздити «зайцем» у Празі – можливо, і навіть відносно просто…» - відповідаю я, - «…але не варто». Замість турнікетів та касирів на бажаючих проїхатися «зайцем» будуть чекати контролери, котрі можуть «навідатись у гості» в найбільш неочікуваний момент. На станціях метрополітену та у вагонах, в трамваях чи автобусах – вони мають право зобов’язати Вас продемонструвати діючий квиток або проїзний. Або виписати «зайцям» кругленьку суму штрафу у 800 крон.  І якщо Вам колись буде здаватись, що у неділю о шостій ранку, коли на вулиці +1 і дощить, до квиткового автомату іти так далеко, а Вам їхати всього дві зупинки трамваєм, можна обійтись без квитка – з власного досвіду та з гаманцем на 800 крон тоншим Вам раджу цього не робити.     Міський транспорт у Празі з його фінансовою доступністю (особливо за празькими фінансовими мірками) можна впевнено назвати важливим фактором втілення багатьох планів і функціонування багатьох бізнесів. Тому що у такому питанні, як опинитися у потрібному місці в потрібний час, на «громадноу доправу» чеської столиці однозначно можна покластись.   Маргарита Голобродська, для UAPORTAL.CZ Фото: TN.cz

Любити свою країну й емігрувати з неї… Чому так відбувається? Що виштовхує з України тих, хто готовий був віддати за неї життя? І що саме, попри «безвіз», впливає на свідомий вибір інших – «не їхати»? Про це – Кирило Недря, оборонець Донецького аеропорту із позивним «Доцент», кавалер ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, «Народний герой України», політолог, кандидат історичних наук, доцент Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, консультант знімальної групи художнього фільму «Кіборги». Кирило Недря, заступник командира 5-ї роти 93-ї ОМБр, брав участь у найважчих боях оборони Донецького аеропорту у вересні-жовтні 2014 року – На сторінці у мережі Facebook Ви написали про те, що багато ваших знайомих виїхали з країни. Чому вони це зробили? – Так, написав… До речі, за той пост мене навіть «провокатором» назвали, мовляв, я «закликаю виїжджати». Але було багато тих, хто зрозумів… Я написав, бо є привід замислитися над тим, що відбувається довкола, до чого прийшли і куди хотіли прийти. Цей пост я написав після того, як у черговий раз у моєму мобільному телефоні стало на один номер менше у зоні постійної досяжності. Причому не через те, що людина загинула чи зникла безвісти… Ні, вона просто поїхала за кордон – поїхала працювати і заробляти. Але це ж не просто якась людина поїхала! Це поїхав один із моїх бойових побратимів, який пройшов пекло Донецького аеропорту, один із тих, хто був дуже вмотивованим на війні, і не менш умотивованим у цивільному житті. Після повернення ми разом «долали наслідки», ми вчилися наново жити. Ніхто з моїх побратимів не «підсів» на наркотики чи алкоголь… Не було суїцидів чи намагань забрати чиєсь життя… Ніхто не подався у кримінал… Проте повернення із передової у суспільство, яке не дуже-то й змінилося, і зустріч з реаліями мирного життя виявилися для багатьох з нас дуже непростими. Реабілітація – поки у нас здебільшого якісь окремі проекти, а не відлагоджена система. Намагання будувати бізнес – у когось дало результати, а у когось ні, бо й не кожен до бізнесу має хист. Працювати «на дядю» – можна, але за чотири роки зарплата критично відстала від росту цін. З пільгами – все теж непросто і не всі ними користуються. Є ті, хто соромиться – на тлі загибелі чи поранень свої товаришів – ці пільги отримувати. Земля – хтось щось отримав, а хтось і досі «отримує», бо землі то немає, то вона десь на висілках, а то просто на місцевості не можна знайти той виділений шматок. Звісно, є багато тих, хто отримав усе належне від держави. Але ще є невизначеність не те що у далекому майбутньому, а навіть у найближчій перспективі. Тому я все більше переконуюся у тому, що проблеми ПТСР – це здебільшого проблеми ресоціалізації. Видається дивним, але ті, хто поїхав, нормально себе там почувають. Питав: чому? Отримав цілком передбачувану відповідь: «Впевненість у завтрашньому дні і відсутність повсякденної боротьби з самим собою і за виживання». – Як ви ставитеся до того, що за рік «безвізу» багато освічених і професійних людей переїхали на тимчасове чи постійне проживання до інших країн Європи? – Як я ставлюся? Як до нормальної… трагедії. Чому? Поясню: це є свідченням того, що у конкурентній боротьбі за найголовніший ресурс світової економіки – людський – ми програємо. Ми поки не змогли створити конкуренції на ринку праці, де навіть малокваліфікована робота за кордоном виграє у наших висококваліфікованих професій за рівнем реальної заробітної платні і купівельної спроможності, а також, що не менш важливо, за умовами праці. Більшість тих, що емігрує з України, роблять це тому, що хочуть передбачуваного завтрашнього дня і прозорості правил гри. Тим більше, це цілком нормальні очікування, якщо ти здатен заробляти своєю власною головою. Показовою з цього огляду, як на мене, є Польща. Що робить уряд Польщі в умовах зростання рівня нелегальної міграції з Близького Сходу? Вони лібералізують законодавство для мігрантів з України, бо, попри усі історичні перипетії, – ми ментально ближчі їм. Ми ж, українці, працьовиті і у багатьох моментах цілком передбачувані. Я вже мовчу про суто економічну доцільність – наповнення ринку праці (у Польщі є відтік власних громадян до інших країн ЄС, і не тільки), менша вартість праці, потреби наповнення бюджету й усе решта. Що ж стосується інтелектуальної праці, то, наприклад, «айтішнику» взагалі для роботи потрібен лише інтернет та нормальне «залізо» (комп’ютер – ред.), з якими він може працювати з будь-якої країни світу. І виграють при цьому лише дві країни – та, для якої він працює, і та, у якій він працює. Все. Крапка. Отже, доцільно поставити запитання, чому такий фахівець їде з країни, у якій він народився. І наступне запитання – що треба зробити, щоб «айтішник» повернувся працювати на батьківщину. На мою думку, це пріоритетні проблеми. Адже саме за цими сферами майбутнє, і зараз IT-сектор є рушійним не лише у сфері економіки, а і у сфері безпеки та оборони. Ну, а загалом, «безвіз» – це крута штука, яка відкриває світ… Але вона має свої плюси і мінуси. Відкриваючи кордони, ми мали розуміти ризики і готувати на них адекватні відповіді і дії… Лише конкурентна пропозиція може людині дати підстави для роздумів – емігрувати, їхати на тимчасове проживання чи жити «між країнами»: місяць тут, а місяць там. – Чи думали ви про щось схоже для себе? – Звісно, думав. Мені пропонували, а нещодавно поставили пряме питання: «Що ти тут ще робиш?». – І ви не їдете? Чому? Кирило Недря, заступник командира 5-ї роти 93-ї ОМБр, у Донецькому аеропорту, вересень 2014 року – Бо я не розумію, чому я маю робити це зараз – після усього, коли я не зробив цього у 2013-му, коли «ліг» бізнес; чи не зробив цього у 2014-му, коли почався «Крим», а потім війна; чи не зробив у 2015-му, коли демобілізувався, а потім міг поїхати на реабілітацію – і залишитися «з кінцями». І таких «чи» можна нарахувати багато… І от саме ці «чи» і не дають мені поїхати. Зараз для мене це б означало здатися… У нас дійсно зараз нелегкий час – час, коли вирішується майбутнє. Без перебільшення, саме зараз вирішується, чи є для нас і наших дітей майбутнє тут. І нам на цьому шляху потрібно бути першими, вимагаючи від себе ще більше, аніж від будь-кого. «Не вір. Не бійся. Не проси» – це і має бути частиною нашої національної ідеї. І я хочу пройти цим шляхом. Можливо, хтось зараз читає ці рядки і думає, що я «дурний» і «наївний». Але для мене це і є частиною шляху воїна: відповідати певним принципам, а не загальним маркерам «хто не з нами, той проти нас». При цьому я жодним чином не можу собі дозволити засуджувати тих, хто вирішив по-іншому. Я їх розумію і поважаю їхній вибір… Я знаю цих людей, і вони жодним чином не дали ніколи приводу сумніватися у їхньому патріотизмі… Питання у тому, чим патріотизм підкріплюють тут – в Україні. І я не розцінюю це як зраду… Точно не розцінюю. Бо ці люди ризикували життям, обороняючи свою землю, і їхній вибір – це чесний вибір. А що таке справжня зрада» і зрадники, я дуже добре знаю… – Що ж саме ви оцінюєте як «зраду», а що як «перемогу»? – Знаєте, тут вже у самому питанні головна «зрада». У нас немає напівтонів, немає середини, немає третього, а є або «зрада», або «перемога». Я от себе запитую: чому так? Може, це комусь вигідно отак розколювати суспільство? А таки вигідно, адже людям так простіше сприймати реальність, а з іншого боку, так легше маніпулювати і цими людьми, і суспільною думкою загалом. Над натовпом піднімається лише той, хто здатен мислити критично і аналізувати та втілювати у життя свої власні висновки. Тому свідомо виходжу із матриці «зрада-перемога» і кажу: є певні позитивні сторони і негативні. Позитивних речей, на жаль, я поки бачу мало. Але… вони є. Головним позитивом, на мою думку, є кристалізація «ядра» українського соціуму. Це якраз ті, хто, об’єктивно оцінюючи реалії, вирішив «не їхати». Тим самим вони демонструють осмислену згоду змінювати країну і створювати нову реальність. Цим людям не бракує витримки, адже попереду – невідомість, їм не бракує сміливості, адже немає жодних гарантій перемоги. Це люди із здоровою долею оптимізму і того ж критичного мислення, тому вони поміж безлічі «зрад» шукають те, що вони самі можуть змінити на «перемогу». Ну, і головне: ці люди явно надають перевагу діям, а не словам та ілюзіям. Вони не чекають, що прийде хтось, щоб змінити щось. Вони самі знають, що хочуть змінити. Це і є зародок майбутнього успішного українського соціуму. Це підтверджує і відомий закон Паретто, згідно з яким усього 20% зусиль дають 80% успіху, а останні 80% – лише 20%. Кирило Недря на знімальному майданчику художнього фільму «Кіборги» Що ж стосується негативу, то такого поки більше, принаймні, у короткостроковій перспективі. А саме: від’їзд вмотивованих громадян, втрати кадрового потенціалу держави, втрати бюджету, демографічна криза, зниження обороноздатності та економічної конкурентоспроможності на світових ринках, іміджеві втрати, втрати електорального виміру (міграція активних виборців, які не подаються на маніпулятивні впливи). Ну от, наприклад, бюджетна сфера. Їдуть молоді і здатні працювати, а залишаються пенсіонери. Як гадаєте, на кого лягає тягар наповнення бюджету? Правильно. На тих, хто лишився. А в плані виборчому як? Навпаки. Бо голосувати навряд чи будуть ті, хто поїхав. Можна ще багато чого додати. І це все нагальні проблеми держави, які необхідно вирішувати було «ще вчора». Ось через такі речі я дивлюся на світ, а не через «зради» чи «перемоги», бо навіть якщо скористатися біполярним сприйняттям світу, то програний бій ще не означає поразки у війні, як і навпаки. – Який ваш прогноз щодо майбутнього України? – Важко сказати. Це залежить від усіх нас. Так, я чітко усвідомлюю, що головною причиною будь-якої війни є байдужість… І це є причиною у всьому. Час іде, він біжить насправді. І я не впевнений, що це на нашу користь. Війна колись скінчиться, а переможе той, хто збереже найбільший людський потенціал. Тому проблема міграції стоїть нагально і вже «на вчора». І звинуватити когось зі сторони у цьому випадку не вийде. Відкритий світ дає людині можливість вибирати де краще. Такими є реалії сучасного глобалізованого мобільного світу без кордонів. Тому свій людський потенціал можна зберегти тільки за допомогою конкурентоспроможних пропозицій. Мене умовно тішить тільки те, що у нашого супротивника проблем у цьому плані не менше. Можливо, я і не дуже гарний прогнозист, але я чітко знаю, що на моїй пам’яті – з ДАПу) їхати мало хто хотів, не кажучи про те, щоб їхати з країни…   Автор: Ірина Штогрін Радіо Свобода       

Чеська благодійна організація «Карітас» та низка недержавних організацій оголосили збір коштів на підтримку родини українського робітника, який загинув під час роботи на заводі на заході Чехії в грудні минулого року. Поліція Чехії веде слідство у цій справі. За словами ініціатора Марека Чанєка, зібрані гроші мають допомогти родині загиблого Миколи Шурути подолати перші гострі фінансові труднощі, перед якими опинилася молода вдова з двома малими дітьми. Такий жест міг би бути жестом солідарності з боку чеського суспільства з іноземцями, які працюють тут і не мають достатнього соціального забезпечення, вважає він. «На мою думку, підтримка іноземних працівників є недостатньою в Чеській Республіці. Вони часто займаються важкою і небезпечною роботою, часто їх приймають на роботу не напряму, а через посередників, але про це не говорять у ЗМІ. Частіше можна почути про зростання кількості кримінальних випадків, а не про роботу іноземців на благо Чехії. Тож така підтримка в конкретних випадках показує певну солідарність з боку чеського суспільства», – говорить Чанєк в інтерв’ю Радіо Свобода. Як повідомляли чеські засоби масової інформації, 26-літній Микола Шурута працював у німецькій компанії Borgers, яка займається виготовленням текстильних компонентів для автомобілів і має декілька заводів у Чехії. Смертельний інцидент стався на заводі неподалік міста Плзень вранці 7 грудня, коли Микола Шурута вийшов на роботу і працював з пресом, який його смертельно поранив. За словами представника компанії, вони висловили свої співчуття родині і закликали всіх співробітників дотримуватися правил безпеки. Компанія Borgers нещодавно отримала кошти від європейських фондів на підготовку нових співробітників. Це перший смертельний випадок на заводах цієї фірми. Крім поліцейського слідства, перевірки проводить і чеський інспекторат праці. За словами першого секретаря консульського відділу України в Празі Валерія Борисова, консульство надало допомогу в транспортуванні останків загиблого українця, стежить за перебігом розслідування і перебуває в контакті з його родиною. Як заявив Валерій Борисов Радіо Свобода, Микола Шурута перебував у Чехії законно, мав дозвіл на роботу й перебування, отже, його родина має право на компенсацію й інші виплати, передбачені чеським законодавством у такому випадку. З іншого боку, за даними чеських ЗМІ, Микола Шурута був прийнятий на роботу не напряму, а через посередників, що може ускладнити отримання компенсацій. Уродженець Львівської області Микола Шурута був єдиним годувальником у родині. Його дружина залишилася з двома дітьми, 5 і 2 років, причому одна дитина має проблеми зі здоров’ям від народження і потребує особливого догляду. За даними консульства, щороку близько 20 українців гине на чеських підприємствах у результаті нещасних випадків. Подальший поступ щодо виплат компенсацій залежить від того, чи людина працювала на легальних умовах. Повідомляє Радіо Свобода 

На теперешний момент багато українців живе в Чеській Республіці. Хтось працює, хтось навчається, хтось гостює. Сподіваємось, за деякий час відновиться і туризм. В цьому матеріалі спробуємо порівняти грошові витрати за  місяць проживання в Україні та Чехії для людей, які проживають тут не з туристичною метою.  Почнемо з України. З першого січня 2020 року мінімальна заробітна плата в Україні зросла на 550 гривень і  тепер стала 4723 гривні на місяць.  Мінімальна заробітна плата - це національно юридично обов'язкове зобов'язання для роботодавців, яке часто не посилається на рівень життя.  Якщо ж людина за віком, чи з якихось інших причин, вже не працює, то  мінімальна сума виплати без стажу роботи - 1644 гривні, зі стажем - 1889 гривень. У середньому, пенсіонери в Україні отримують 3064 гривні, за вислугою років - 4500 гривень. Також з початку року зріс прожитковий мінімум, що тепер складає 2027 гривень, з липня підніметься до 2118 гривень, а з грудня - до 2189 гривень.  Прожитковий мінімум - це приблизний дохід, необхідний для задоволення основних потреб сім'ї, включаючи продовольство, житло, транспорт, охорону здоров'я, освіту, податкові вирахування та інші потреби. Прожитковий мінімум описує адекватний рівень життя. Спільною метою багатьох аналітичних досліджень з прожиткового мінімуму, які зараз проводяться по всьому світу, є підвищення рівня мінімальної заробітної плати до рівня прожиткового мінімуму.  А як це в Україні? Для прикладу візьмемо Львів та Луцьк. Комунальні платежі за проживання в однокімнатній квартирі в Луцьку за квітень 2020 року складають  1200-2000 грн + орендна плата 1500-3000 грн. Комунальні платежі за проживання в однокімнатній квартирі у Львові за квітень 2020 року, згідно даних  Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг можна теж порахувати, буде 2000-3000 грн + мінімальна орендна плата 4000-5000 грн за однокімнатну квартиру. Звичайно, що ці суми за оренду та комунальні послуги, є дещо умовними і можуть бути як більшими, так і меншими. Все залежить від особистих потреб кожного мешканця, того чи він або вона орендує житло, та району де це житло розташоване. Також слід врахувати можливість оформлення субсидій. Додамо сюди проїзд. Хоча транспорт ще не запустили в усій країні, але з 1 червня вже починають відновлювати в рамках послаблення карантину.  Маршрутка в Луцьку коштує 6 грн, тролейбус 4 грн. Уявімо, що на роботу ви їдете маршруткою (поспішаєте), а назад вже можна і тролейбусом. Помножимо на стандартний робочій графік - 5 робочих днів на тиждень, тоді в середньому, в місяць, на транспорт до роботи в Луцьку ви витратите 200 грн. Львів більше місто, тут можливі пересадки. Квиток в маршрутці коштував до карантину 8 грн, в трамваї - 6 грн. Порахуємо, що в середньому на день добирання по місту ви витрачаєте 20 грн, множимо на 5 робочих днів - на місяць обійдеться десь в 400 грн. Додамо сюди їжу. Різні джерела подають цифри від 2500 грн до 5000 грн, які українець витрачає за місяць на їжу, в залежності від гастрономічних уподобань. Середній показник - 3800 грн на місяць.  Додамо ще послуги зв'язку та інтернет: 200-400 грн на місяць, в залежності від оператора мобільного зв'язку та інтернет-провайдера.  Не рахуємо сюди ще розваги та медичні витрати. І все одно, для того щоб прожити місяць у Луцьку на зйомній однокімнатній квартирі, їздити на роботу та мати зв'язок і харчування, необхідно мінімум 5600 грн, у Львові - мінімум 9100 грн. Офіційний прожитковий мінімум в Україні на 2020 рік, нагадуємо, - 2027 грн, а мінімальна заробітна плата - 4723 гр. Подивимось, як в Чехії. З  1 квітня 2020 року урядом Чехії було прийнято рішення про підвищення прожиткового мінімуму. Тепер сума прожиткового місячного мінімуму на одну людину - 3860 чеських крон.  Інтернет-ресурс WageIndicator аналізує прожитковий мінімум разом з мінімальною заробітною платою. Таблиця показує найнижчу щомісячну мінімальну заробітну плату в країні. Звіт про щомісячний заробіток працівників низько-, середньо- та висококваліфікованих професій отримують із добровільного веб-опитування WageIndicator щодо праці та заробітної плати. Результати в таблиці округлені. Витрати на харчування - основна складова прожиткового мінімуму і визначається ціною продовольчого кошика. Ціни на продукти взяті зі статистичного аналізу WageIndicator, який збирає фактичні ціни на всі товари, необхідні для розрахунку прожиткового мінімуму. Продовольчий кошик масштабується до 2100 калорій на людину в день, що є харчовою потребою для міцного здоров'я, запропонованою Світовим банком. Є сайт, де ви можете переглянути та порівняти ціни й акції на продукти у магазинах в Чеській Республіці:  kupi.cz.  Щодо житла. Деякі роботодавці пропонують своїм працівникам безкоштовне житло. Тоді працівник суттєво заощаджує і не витрачає зайві кошти на своє проживання в країні. В середньому, у Чехії розцінки на житло будуть такими: Койко-місце у Празі – 3-5 тисяч чеських крон, у інших містах – 2-4 тисячі чеських крон; Кімната у Празі – 8 тисяч чеських крон, у інших містах  – 6-7 тисяч чеських крон;  Квартира у Празі – від 20 тисяч чеських крон, у інших містах – від 8-10 тисяч і вище. У столиці звичайно найвищі ціни на нерухомість, в регіонах вартість житла буде не такою високою.  Варто також пам’ятати про комунальні послуги – вони складають від 2700 до 4100 чеських крон, в залежності від житла та ощадливості в споживанні. У Чехії існує два види проїзних:  звичайний – 670 крон на місяць та іменний – 540 крон на місяць Одна з основних необхідних витрат - поповнення мобільного телефону. Поповнити рахунок можна від 250 крон до 1-1,5 тисячі крон за місяць. Проте, У Чехії, а особливо у Празі, майже усюди є вай-фай, до якого можна підключитися і вільно користуватись інтернетом. Витрати на проживання в Чеській Республіці  в реальному часі можна порівняти на сайті Numbeo Відійшовши від теоретичних відомостей, запитаємо в людей, які проживають в Луцьку, Львові, Празі та Брно, скільки вони витрачають за місяць на житло, продукти, транспорт, мобільний та інтернет: Катерина: “Знімаю однокімнатну квартиру в Луцьку, разом з комунальними обходиться в 2700 грн. Їжу купую в супермаркетах і на базарі, витрачаю до 2000 грн в місяць. Мобільний - 100 грн, інтернет - 100 грн. Маю велосипед, тому не користуюсь громадським транспортом”. Уляна: “Я здаю квартиру у Львові за 8 тисяч. Це студія, 2 кімнати, в новому будинку, неподалік центру. Техніка була, частину меблів (диван, ліжко, столи робочі) - були їхніми. Комунальні коливаються від 2300  (січень 2020) / міс - зима до 500/міс (липень 2019).  В середньому - 1000-1200 грн/міс. Знайомий винаймає нову однокімнатну студію за 7000 тис/місяць, неподалік залізничного вокзалу (Ольги і Єлизавети), комунальні в середньому 1 тис грн/міс. До того винаймав в тому ж районі, ближче до Скрині - 6 тис/міс. в радянському стані однокімнатну, де опалювалась лише спальня. Друзі знайшли акуратну 2 кімнатну квартиру за 3500 /міс., комунальні десь 2500 взимку, 1000 - влітку. В мене на продукти в середньому йде 3 тисячі в місяць, але я не економлю (купую червону рибу, якісь дорогі консерви чи овочі) і мало харчуюсь поза домом (кафе, ресторани). Інтернет в мене входить в комунальні, але наскільки знаю, коливається від 120 - 180 грн/місяць в залежності від оператора і умов. Телефон по тарифу оператора. Я потребую бути постійно на зв'язку, і користуюсь інтернетом, то на 2 карточки в мені йде десь 200 грн/місяць. Але є тарифи щось типу 60 грн/місяць і живи спокійно, просто рахуй хвилини. Транспорт залежить від того, як ти плануєш час. Громадський транспорт - 8 грн, трамвай 6/8 грн, то = 16 грн/день. Якщо на таксі їздити, то зараз убер в середньому 60-70 грн. А так, то коливається від 50 до 120 грн за поїздку. Але у Львові краще шукати житло біля роботи і ходити пішки”. Ірина: “Я живу в Празі і плачу за двокімнатну квартиру 20 тис крон на місяць (це з комунальними). Їм приблизно на 3 - 3.5 тис в місяць. Переважно готую сама, продукти купую в супермаркетах. Користуюся усіма видами міського транспорту і маю річний проїзний за 3 650  крон (в рік). Інтернет в квартирі 500 крон/міс. Мобільний зв’язок - 400 крон на місяць, але не можу знайти добрий тариф і цього вистачає на коротко і на мало”. Віктор: “Живу в місті Брно в однокімнатній квартирі з кухонним куточком. Плачу в місяць 7000 крон. На їжу я трачу в районі 2000 крон. Купую їжу в основному в супермаркеті Пені або Лідл. В мене контракт з мобільним оператором T-Mobile на два телефоні числа моє та друга. Кожен з нас платить по 650 крон, за тариф з безлімітним інтернетом”. Як бачимо, жити на прожитковий мінімум, орендуючи квартиру, практично неможливо, що в Україні, що в Чехії. Сподіваємось, з часом це зміниться.  Автор: Катерина Рубан, спеціально для UAPORTAL  

Як перевірити посередника у пошуку роботи за кордоном, щоб не стати чиїмось заручником, будучи в чужій країні? Ознаки нелегального працевлаштування Серед безлічі пропозицій заробити за кордоном можна зіткнутися з обманом. Сергій Марченко, директор з розвитку Work.ua, пропонує перевіряти помічників у пошуку роботи за кордоном за 7 маркерами, щоб визначити нелегальних роботодавців і не попастися в чіпкі руки аферистів. 1. Відсутність ліцензії Мінсоцполітики Перше і легке, що можна перевірити – наявність ліцензії у посередника, який допомагає вам у пошуку роботи за кордоном. Повний перелік ліцензіатів можна знайти на сайті Міністерства соціальної політики, в Департаменті ринку праці та зайнятості якого і створено відділ ліцензування діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном. Крім ліцензії, фірма-посередник повинна мати свідоцтво про державну реєстрацію та договір з іноземною фірмою-роботодавцем. 2. Гроші за працевлаштування Згідно з умовами ліцензування Мінсоцполітики, рекрутери, які працевлаштовують українців за кордон, не можуть брати гроші за працевлаштування — підбір роботи. Можуть брати кошти за проїзд, оформлення документів (візовий збір), але не за те, що знайдуть роботу. Вимога передоплати за консультацію, пересилання документів роботодавцю тощо є індикатором нечесного агентства. Якщо вам кажуть: «Дай 150 євро і поїдеш в Польщу на круту роботу», — швидше за все, це обман. 3. Не робоча віза, а будь-яка інша На роботу в іншу країну потрібно їхати тільки по робочій візі і ніяк інакше: туристичні, культурні та інші візи — явні ознаки нелегальних аспектів працевлаштування. 4. Прихованість деталей працевлаштування Якщо вам підшукують роботу за кордоном і дають лише загальну інформацію про компанію, в якій потенційно будете працювати, — не називають точну назву компанії, загальними фразами пояснюють сферу її діяльності і так само описують ваші майбутні обов’язки, — будьте впевнені в спланованому обмані. Ви маєте право знати повну інформацію про майбутнього роботодавця, графік роботи, розмір оплати праці, умови проїзду та проживання, порядок медичного і соціального страхування — про всі нюанси працевлаштування. 5. Без питань про навички Шахраї практично ніколи нічого не питають про професійні навички потенційного кандидата — беруть всіх, хто відгукнеться. Це логічно, якщо вам не потрібно наймати людей на роботу, а просто забезпечити якомога більшу кількість людей, які заплатять гроші за працевлаштування. На роботу так не наймають. Справжній роботодавець завжди запитає, що ви вмієте і який досвід у вас є», — роз’яснює Сергій Марченко. 6. Маніпуляції з договором Не підписуйте документи наосліп, уважно читайте договір, який, до речі, має бути перекладено на рідну мову. Ніколи не ставте підпис на порожньому аркуші паперу, не піддавайтеся на вмовляння увкладення «подвійного» трудового договору (чорнового варіанту з більш низькими сумами оплати праці тощо) і контракту, який містить умови: «та інші види робіт», «всі види робіт на вимогу роботодавця». Ще один маркер нелегальної роботи — часто обіцяють платити більше, ніж за легальну. Багато хто забуває про обережність і, спокушені високими заробітками, попадаються на гачок аферистів. З цього питання у Сергія Марченка слушна порада для претендентів: «Перша робота за кордоном завжди повинна бути легальною. Їдьте, придивіться. Найчастіше на місці можна знайти свого наступного роботодавця, який буде платити більше. Виїжджаючи на заробітки в перший раз важливо в першу чергу звертати увагу на надійність, а гроші прийдуть з досвідом». 7. Боротьба за оригінал паспорта Не віддавайте оригінал паспорта потенційним роботодавцям ні під яким приводом! Копія паспорта потрібна при оформленні документів, оригінал паспорта особисто показуєте прикордонникам при перетині кордону. Ніяких причин комусь віддавати оригінал немає і бути не може. Прохання віддати оригінал документів для збереження до прибуття до місця роботи або формулювання «це обов’язкова умова» повинні вас насторожити. Де шукати допомоги Контакти, де можна проконсультуватися до від’їзду працювати за кордон і під час, юристи радять такі. 1. Центр консультування мігрантів Міжнародної організації міграції В ЦКМ Вам допоможуть у тлумаченні умов угоди, запропонованої іноземним роботодавцем і фірмою-посередником, нададуть інформацію про права людей, що працюють за кордоном. Всі послуги центру безкоштовні. Сайт: http://www.migrantinfo.org.ua/ Телефон: (0 800) 505-501 2. Всеукраїнська профспілка працівників-мігрантів в Україні та за її межами В профспілку варто звернутися ще до від’їзду за кордон, для того, щоб фахівці опрацювали» вашу робочу візу. А протягом усього часу перебування за кордоном, зарубіжний партнер української профспілки (така ж профспілка), буде тримати вас на обліку, відстежуючи відносини з роботодавцем. У разі порушення ваших трудових прав ви можете звернутися в дану профспілку. Сайт: http://migrant.org.ua/ Телефон: (044) 236-98-36 3. Інформаційно-консультаційний проект за сприяння людям, які виїжджають за кордон — Universal Assistance Тут можна отримати юридичну консультацію та інформаційну підтримку, якщо зіткнулися з проблемами за кордоном, у тому числі і в сфері трудових відносин. Як і в попередніх випадках, про свою безпеку варто подумати заздалегідь і звернутися до фахівців проекту ще до від’їзду. Телефон: (067) 720-51-03 4. Консульство України в країні перебування По приїзді за кордон стати на консульський облік в українському консульстві. Для цього варто особисто звернутися в установу. У разі порушення ваших прав консульство має надати вам допомогу захист. 5. Місцева поліція Якщо вас обдурили, звертайтеся в найближчий поліцейський відділок. Ви маєте повне право на захист з боку місцевих органів влади, перебуваючи в країні на легальних підставах по робочій візі.   Будьте уважні!  За інформацією: FINANCE.UA  фото: ZakNEWS 

Чеське пиво без перебільшення – це чеська історія, чеська культура і чеські традиції. Чеське пиво – це також одна з найважливіших галузей чеської харчової індустрії. Скажи мені, яке пиво ти п’єш, і я скажу, хто ти. Ну, от хоча б «Десятка Старопрамен». Якщо ви без неї не обійдетесь, ну, тоді ви з Праги і напевно з тих, хто довго сидить за книжками. А як «Будвайзер-Дванадцятка»? Хто віддає перевагу цьому одному з найстарших сортів чеського пива? Говорять, що його полюбляють інтелектуали, навіть в Нью Йорку, на Манхеттені в добрих ресторанах подають Будвайзер, це пиво тут належить до елітарних світових пив. Його також залюбки замовляють англійські і шведські королівські двори. Виробляють пиво в місті Чеське-Будєйовіце . Також одне з улюблених у чоловіків марок пива –Радегаст. Вперше було зварене у 1970 році. Вже тоді воно відрізнялося сильним смаком з виразною гірчинкою. А що можна сказати про тих, хто смакує чорне оксамитове пиво? Це переважно жінки, це вони полюбляють помалесеньку, відділяючи один маленький ковток від іншого ковтка, пересипаючи їх повільно словами, перекидаючи ковточки поглядами на склянку з бурштиновим напоєм, довго-предовго тягнути трохи солодкувату рідину. Ну це вже просто дійство!  Та все ж до найпопулярніших пив належить «Праздрой», «Поповіцкі Козел» і «Прімус» – світле чи темне пиво, 10-ти чи 12-ти градусне. Ну а в цілому пиво – це чеський народний напій, споживання котрого сформувало побутову культуру, мовну традицію і риси національного характеру, і звичайно ― дуже багаті традиції виробництва пива.  Наприклад, найстарший празький пивовар ― Сміховський Старопрамен, виник в 1869- ому році, й не перериваючи виробництва, варить пиво й досі – 148 років поспіль. Сміхов – це один з районів Праги, своїм «Старопраменом» Сміхов пишається, виборюючи першість у конкурентів – інших столичних пивоварів. На Сміхові виникли одними з перших у Празі знамениті пивні «господи», тобто пивні бари. Їх ще ласкаво називають пивничками. Ну а чеська господа з пивоваром – це як країна в країні, зі своїми законами, правилами і традиціями, порушити які нікому навіть не прийде в голову. Кожна пивничка має своє коло постійних гостей, свої жарти і свого некоронованого короля. Ним найчастіше стихійно обирається якийсь шанований чоловік – простий робітник, відомий хокеїст чи письменник, місце якого за столом ніхто не займає. За гальбою пива вирішуються місцеві й глобальні проблеми - від спортивних до космічних. За гальбою пива закохуються і розлучаються, зустрічаються і прощаються назавжди. Чехи так люблять своє пиво, що за кількістю випитих літрів минулого року навіть перемогли німців, своїх найбільших суперників у вживанні цього напою. Пиво для мільйонів чехів є окрасою життя, за століття воно стало яскравим символом чехів, таким золотавим, смачним, текучим, з короною пухнастої піни національним символом Чеської Республіки.   Празькі пивоварні. Після Оксамитової революції по 41 році влади комуністів в чеській землі було знову дозволено приватне підприємництво. Поступово почали з'являтися малі пивоварні-ресторани, що готували пиво виключно для споживання в ресторані на місці виробництва. Чеською мовою пиво називають "Тekutý chléb českého národa" (текучий хліб чеського народу). Про приготування пива чеською мовою кажуть, що його "варять", як і будь-яку іншу їжу. Попит на продукцію малих броварень був спочатку лише серед туристів, бо чехи вже від них відвикли. Але з поступовою комп'ютеризацією виробництва на великих пивзаводах і чеські любителі пива поступово надають перевагу малим броварням, які, хоча і мають трохи дорожче пиво, але готують його традиційним старовинним способом.  Про деякі з них ми вам розповімо більше.   Пивовар Staropramen Найбільший пивзавод в Празі, який, як ми вже писали, був заснований у 1869 році. Зараз належить фірмі "Molson Coors Brewing Company". За кількістю виробленого пива є другим найбільшим пивзаводом в країні. Зараз пропонує наступний асортимент: Старопрамен світлий, Старопрамен Лагер, Старопрамен чорний, Старопрамен Гранат, Старопрамен Дечко, Старопрамен безалкогольний, Бранік світлий, Бранік лагер, Сладкув Мнєштян, Мнєштян Тріумф, Стелла Артуа, Старопрамен нефільтрований, Вратіслав Преміум, Вратіслав Десятка, Старопрамен 11, Бранік 11 Старопрамен Лимон, Старопрамен Грейп. На пивзаводі можливі екскурсії. Пивзавод має свою мережу ресторанів під назвою "Potrefená Husa". Крім найширшого асортименту пива "Старопрамен" мають в меню блюда чеської кухні. Адреса: Nádražní 84, Praha 5 Працює з 10 до 18 годин. http://www.staropramen.cz/     Пивовар-ресторан U Fleků Пивовар U Fleků є єдиним в Європі, де безперервно варили пиво з 1499 року. Є найстаршим в Празі і найстаршим з безперервним виробництвом в Чехії. За соціалізму був націоналізований, але на щастя не закритий, як всі інші приватні броварні. Після Оксамитової революції його в процесі реституції повернули сім'ї колишніх власників. Славу пивоварні принесли його знамените 13° пиво і чудова чеська кухня. Вариться тут останні два століття тільки один вид пива, що не є типово чеський, але є їхній власний - чорний Флековський лагер. Вечорами в залах, що нагадують інтер'єри чеських пивних початку минулого століття, грають музиканти на тубі і акордеоні. Одна з найпопулярніших празьких пивних є одночасно і цікавою історичною пам'яткою. Найближча зупинка Мислікова (Myslíkova) трамвай № 3. Адреса: Křemencova 11, Praha 1 Працює з 10 до 23 годин. http://ufleku.cz/   Strahovský Klášterní Pivovar Пивоварня знаходиться на території діючого третього найстаршого в Празі Страговського монастиря ордена премонстрантів, який був заснований у 1140 році. Монастирський пивовар є місцевою пам’яткою і пиво тут подається в залежності від сезону. Цілий рік можна спробувати бурштинове і темне нефільтроване. До свят, таким як Великдень і Різдво, варять особливі сорти - пшеничне нефільтроване і напівтемне різдвяне. Найвідоміший сорт - «Святий Норберт». Багатий смак цього власного сорту пива не залишає байдужим нікого.  Крім пива і їжі на території монастиря обов’язково скористайтесь можливістю відвідатихрам Діви Марії, музей мініатюр з підкованою блохою, унікальну Страговську бібліотеку і Страговську картинну галерею, одну з найзначніших центральноєвропейських колекцій готичного живопису, мистецтва епохи імператора Рудольфа, полотен часів бароко і рококо.   Найближча зупинка Погоржелец (Pohořelec) трамвай № 22. Адреса: Strahovské nádvoří 10, Praha 1-Hradčany Працює з 10:00 до 22:00. http://www.klasterni-pivovar.cz/   Броварня  U medvidků Пивоварня тут існувала  безперервно з 1466 до 1898 року. Потім не витримала сильної конкуренції таких великих заводів, як "Старопрамен". Більш як через століття у 2004 році діяльність пивоварні відновилась. В асортименті світле живе пиво "1466", пшеничне медвідковське світле, чорне "Blackgott", з дубових бочок "Oldgott barique", з медом з дубових бочок "Medvídek", а головне - найміцніше пиво на світі "X-beer 33". В останньому є 33% густоти і 12% алкоголю. Найближча зупинка Národní třída жовтої лінії метро і трамваїв №№ 18, 20, 22. Адреса: NaPerštýně 7, Praha 1 -Staré Město Працює: понеділок-п'ятниця 11:00-23:00; субота 11:30-23:00; неділя 11:30-22:00. http://umedvidku.cz/   Novoměstský pivovar Це є перша приватна броварня у Празі, що відкрилася після Оксамитової революції. В ресторані є загалом 10 залів, разом з літньою верандою на 400 місць. В деяких залах можна безпосередньо спостерігати за тим, як варять пиво або хоча б бачити техніку броварні. В асортименті є Новомнєстскій лагер світлий, Новомнєстскій лагер темний і часом виробляють деякі ексклюзиви. Ресторан теж пропонує традиційну чеську кухню і екскурсії по пивоварні. Найближча зупинка "Водічкова" (Vodíčkova) трамваїв №№ 3, 9, 14, 24. Адреса: Vodičkova 20, Praha 1 Працює: понеділок-п'ятниця 10:00-23:30; субота 11:30-23:30; неділя 12:00-22:00 http://www.npivovar.cz/cz/   Броварня U Tří růží .Належить до найновіших приватних броварень, яка відкрилась лише у 2012 році. Але відразу здобула популярність, як добрим пивом, так і зручним розташуванням безпосередньо в центрі міста біля головних туристичних шляхів. Хоча пивоварня  знаходиться у помірно малій триповерховій будівлі, проте, пропонує одночасно декілька сортів пива власного виробництва.  Поруч в будівлі домініканського монастиря є фірмовий пивний магазин. Пішки від будь-якої зупинки в районі Старе Мнєсто. Адреса: Husova 10/232, Praha 1 -Staré Město Працює: п'ятниця-субота 11:00-24:00; неділя-четвер 11:00-23:00. http://www.u3r.cz/cz/   Ресторан і пивоварня Pivovarský Dům Відразу після відкриття на весні 1998 року, ця броварня-рестораном стала одним з найпопулярніших закладів в Празі. Pivovarský Dům  пропонує власний великий вибір, як класичних сортів пива, так і досить екзотичних: зелене кропив'яне, пивне шампанське, вишневе, димне, пшеничне пиво, бананове і інші. Інтер'єр з фрагментами варильного цеху і бочками, де бродить ще зовсім молодий напій, а також пульт розливу пива – вам запам’ятаються на довго. Адреса: Ječná 15, 120 44 Nové Město Працює: з 11:00-24:00 http://www.pivovarskydum.com/   Мала броварня Sousedský Pivovar Bašta Пивоварня заснована в 2007 році, бере участь в пивних фестивалях, займаючи призові перші місця. Броварня пишається своїм світлим витриманим пивом і напівтемним зрілим  12% - ці високоякісні сорти можна покуштувати як в самій пивоварні, так і в сусідньому ресторанчику Restaurace u Bansethů. Окрім пива власного виробництва, ви тут можете посмакувати і бельгійським пивом. Адреса: Táborská 389/49, 140 00 Praha 4-Nusle Працює: з 11:00-24:00 http://www.ubansethu.cz/   Празький Корабель Пивовар Чехи стали варити пиво не тільки на землі, а й на воді! На двох палубах корабля, який кинув якір під Штефаніковим мостом, нещодавно відкрився незвичайний пароплав – Корабель Пивовар.  13 пивних танків розливає гостям пароплаву кілька сортів пива: 10 ° LEGIE  12 ° REPUBLIKA  і  13 ° темне  MONARCHIE , а також  ще два фірмові. На закуску пропонують: чеську традиційну їжу на верхній палубі, і холодні закуски (включаючи найсвіжіші делікатеси з місцевої коптильні) - на нижній. Ціни достатньо  демократичні.  З корабля ви матимете чудовий вигляд на Празький Град. http://www.pivolod.cz/v2.0/   Сумно тобі - випий кухлик пива, весело - випий два   Галина Андейців для UAPORTAL.CZ Використані джерела інформації: https://www.radiosvoboda.org/a/884064.html http://www.praga-gid.info/pyvo_praha.html http://www.prague.eu/uk головне фото: Česká televize