Чеська Республіка планує продовжити фінансову та експертну підтримку України, наразі щодо цього тривають переговори, за результатами яких буде зрозумілий обсяг і формат допомоги. Про це зазначив Надзвичайний і Повноважний Посол Чеської Республіки в Україні Радек Матула під час зустрічі з міністром освіти і науки України Лілією Гриневич сьогодні, 10 квітня, у приміщенні МОН. «Упродовж останніх років ми мали плідну співпрацю в сфері освіти. Дуже важливо, що Чехія надає не лише експертну допомогу, а й фінансову. Особливо ми вдячні за технічну допомогу, яка протягом 2014-2016 років становила близько 22,5 млн гривень. Значні кошти пішли на підтримку переміщених університетів і відіграли важливу роль у цьому процесі», – відзначила Лілія Гриневич. Міністр наголосила, що одним із найбільших пріоритетів співпраці у подальшому МОН вбачає створення освітньої онлайн-платформи, де розміщуватимуться освітні матеріали для школярів і вчителів з компетентнісним компонентом навчання. «Ця платформа має відіграти ключову роль в успішному проведенні реформи Нова Українська Школа. Окрім цього, вона відкриє доступ до якісних освітніх матеріалів для сільських дітей та школярів з окупованої території. У масштабах країни кошти на створення платформи – це не дуже велика сума, але реальний вплив такого інструменту на розвиток освіти важко переоцінити. Ми щиро сподіваємося, що наші чеські колеги будуть нашими партнерами у цьому проекті», – підкреслила міністр. Сторони домовилися, що МОН проведе переговори з Чеським агентством розвитку, через яке реалізуються програми допомоги Україні. Будуть обговорені можливості допомоги з боку Чехії і напрямки співпраці у сфері освіти, що пріоритетні для України. Міністр також привітала Пана Радека Матулу з призначенням Послом в Україні та відзначила успіхи Чехії у тестуванні PISA, в межах якого країна посіла 21 місце. За інформацією: Педагогічна преса

З розпадом радянського блоку європейська та євроатлантична інтеграція Чехії визначається, як основний пріоритет національного розвитку країни. Розпочався цей процес з подання Чехією заявки на вступ до Європейського Союзу у січні 1996 року. Після того, як країна досягла критеріїв членства в ЄС, в травні 2004 року її офіційно прийняли до складу організації. Відтоді Чехія як країна-член Європейського союзу активно залучається до реалізації основних програм ЄС, насамперед, Спільної зовнішньої та безпекової політики (СЗПБ), а також «Східного партнерства». В рамках СЗПБ Чехія разом з іншими країнами-членами ЄС бере участь у міжнародних миротворчих операціях, створенні європейських батальйонних тактичних груп та у підтриманні оперативних можливостей (в т.ч. чесько-словацької та польсько-угорсько-словацької в рамках «Вишеградської групи»). В плані реалізації «Східного партнерства» Чехія послідовна в підтримці процесу європейської інтеграції України, була в числі посередників під час врегулювання російсько-українських проблем, викликаних так зв. газовими війнами Росії проти України. Чехія активно сприяє економічному та інституційному розвитку Європейського Союзу. Так, головними напрямами чеського головування в ЄС у першому півріччі 2009 року були сприяння розвитку ринків Європейського Союзу, покращення умов підприємницької діяльності, вирішення проблем безробіття, реалізація спільної сільськогосподарської політики та підвищення енергетичної безпеки Європи. Важливим досягненням за час перебування Чехії в ЄС можна вважати створення передумов для економічного розвитку країни, який був досить динамічним до початку кризових процесів в Європі, викликаних світовою фінансово-економічною кризою. Незважаючи на поточні проблеми, Чехія має всі шанси для відновлення позитивних процесів в економіці.  Одним з важливих кроків у рамках інтеграції країни до ЄС стало входження Чехії до Шенгенської зони (березень 2008 року).Чеські громадяни, вільно пересуваючись Європою, дістали змогу навчатись та працювати в країнах ЄС. Як вважає чеське керівництво, членство Чехії в НАТО складає основу національної безпеки країни. Так, у 1990 році колишня Чехословацька республіка, після розпаду Варшавського договору, першою встановила контакти з Північноатлантичним союзом, що відбулося під час візиту до Праги Генерального секретаря НАТО. Після виконання всіх необхідних процедур, 12 березня 1999 року Чеська Республіка стала повноправним членом НАТО та взяла на себе всі зобов’язання Північноатлантичного союзу. Щоправда, на відміну від Польщі, країн Балтії та Румунії, головною метою цього вступу стало не стільки забезпечення захисту від Росії, скільки можливість використання потенціалу Альянсу для оптимізації чеської оборонної складової. Так, інтегруючись до НАТО, збройні сили Чехії були скорочені зі 132 тис. осіб у 1993 році до 35 тис. осіб в 2010 році. Була списана і значна кількість застарілого озброєння, з 1 січня 2005 року чеська армія повністю перейшла на контрактний принцип комплектування. Скорочення збройних сил Чехії заощадило значні кошти, та одночасно було компенсоване включенням країни в єдину систему колективної безпеки НАТО і (що важливо!) отриманням нових сучасних зразків озброєння та військової техніки. Багатоцільовий винищувач JAS-39 «Gripen» В рамках цього процесу чеська армія була інтегрована до Об’єднаних збройних сил Північноатлантичного союзу. Система повітряного контролю ЧР інтегрувалася до об’єднаної системи ППО НАТО в Європі. На вигідних офсетних (компенсаційних) умовах чеська армія отримала 14 сучасних шведських літаків JAS-93 «Gripen» (при вартості контракту 750 млн. дол. США чеська сторона отримала офсетні компенсації від компанії Saab на суму 975 млн. дол. США), а також понад 100 австрійських бронетранспортерів «Pandur ІІ» (Чехія заплатила компанії Steyr-Daimler-Puch Spezialfahrzeuge 650 млн.дол.США, а отримала 150 % офсетних компенсацій). Бронетранспортер «Pandur-2» Чеські експерти стверджують, що, незважаючи на скорочення збройних сил, наведені вище заходи в рамках членства країни в НАТО значно підвищили військовий потенціал ЧР. Це і надало можливість Чехії забезпечити виконання своїх зобов’язань перед НАТО як в плані зміцнення безпеки Європи, так і щодо участі у міжнародних військових операціях, в тому числі в Іраку та Афганістані. В рамках концепції «Розумної оборони НАТО» Чеська Республіка спеціалізується на виконанні функцій радіаційного, хімічного та бактеріологічного захисту військ Північноатлантичного союзу. Це завдання покладене на 31 бригаду РХБЗ ЗС Чехії, що перебуває у оперативному резерві Сил швидкого реагування НАТО. В Альянсі Чехія спеціалізується також на виробництві радіоелектронної, бронетанкової та авіаційної техніки, що позитивно позначається на розвиткові чеського оборонно-промислового комплексу. Так, у 2000 році уряд Чехії ухвалив концепцію «Основи взаємодії державного управління і оборонної промисловості Чеської Республіки», а також угоду «Про співробітництво між Міністерством оборони ЧР та Асоціацією підприємств оборонної промисловості», які оптимізували роботу чеського ОПК у нових геополітичних умовах, у яких перебуває країна. Станція пасивної радіотехничної розвідки  «Vera» Спираючись на свою промислову базу, яка не поступається базам інших європейських країн, чеська компанія ERA Pardubice випускає сучасні станції радіоелектронної розвідки «Vera» (є подальшим розвитком відомої «Ramonа»). Крім того, разом зі США ведуться науково-технічні розробки в інтересах американської системи ПРО у Європі. Чеська компанія Aero Vodohody спільно з італійською компанією Alenia Aeronavtika бере участь у складанні середнього військово-транспортного літака C-27J Spartan.  Тактичний військово-транспортний літак C-27J «Spartan»   Більше десятка чеських підприємств залучені до виробництва згаданого вище австрійського БТР Pandur ІІ, які постачаються для збройних сил ЧР. Чехія бере також участь дослідницькій програмі під егідою Європейського оборонного агентства зі створення піхотного спорядження для ведення бойових дій у міських умовах. Позитивні показники членства Чехії в НАТО обумовили високий рівень підтримки процесу євроінтеграції чеським населенням.  В цілому, приєднання Чехії до ЄС та НАТО можна вважати послідовним і виваженим кроком, який духовно та фактично повернув країну до Європи, забезпечивши їй прогрес у сфері безпеки, а також нові можливості в економічному та соціально-політичному розвитку. Більш того, європейська та євроатлантична інтеграція країни гарантує їй мирний та безпечний розвиток на далеку перспективу. Нинішнє обговорення відносин України та ЄС нагадує період, коли Чехія лише планувала вступати до ЄС. Як і перед українцями зараз, перед чехами також постали фундаментальні питання, пов’язані з основами функціонування чеської держави. Чехія повинна була пройти через обов’язкові реформи адміністрації та законодавства, реформу судової системи, щоб відповідати вимогам приєднання до ЄС. Незважаючи на часткову хвилю гніву та невдоволення, що Чехія повинна підпорядкуватися диктатурі Брюсселя, громадяни країни були твердо переконані, що ЄС - це місце, до якого Чехія, як Європейська держава, належить. Цей факт був досить точно відображений на референдумі, коли три чверті виборців сказали "так" приєднанню до Європейського Союзу. В цьому і є відмінність між минулим досвідом Чехії та Україною зараз. В Україні загальне сприйняття ЄС в не є однозначним та балансує між позитивним і негативним.   Цитуючи Діту Харанзову – депутата Європарламенту від Чехії: «У порівнянні з тодішніми настроями у Чехії, відмінності у сприйнятті в Україні відчутні на різних рівнях. По-перше, Чехія вступила до ЄС 15 років тому, після Оксамитової революції, все ще будучи сповненою оптимізму, маючи позаду перший успіх у вигляді вступу до НАТО. По-друге, безсумнівно, коли ми вступили до ЄС в 2004 році, це був зовсім інший союз. Сьогодні Європа переживає чимало проблем у багатьох сферах, вона шукає рішення та відповіді на фундаментальні питання, пов’язані з майбутнім напрямком європейської інтеграції. ЄС має справу зі складним розвитком ситуації у сусідньому регіоні, а також далеко за межами Шенгенської зони. І по-третє, ЄС був для нас стратегічним партнером, якого ми потребували не лише для економічних інтересів та переваг, таких як вільний рух людей чи товарів, але також як гарантію безпеки та оборони. Ось якраз у цій частині наші інтереси збігаються. Я можу сказати від себе, що ніколи не сумнівалася, що рішення приєднатися до ЄС було правильним і єдиним можливим у нашій ситуації. Переконана, що майбутня перспектива для України має бути такою ж.»  Використані матеріали: Незалежний аналітичний центр геополітичних досліджень , Європейська правда  UAPORTAL.CZ                                                      

Якщо безпосередні дипломатичні стосунки між Україною та новоутвореною Чеською Республікою були встановлені у січні 1993 року, то торговельно-економічні, політичні, культурні та династичні зв’язки були започаткова- ні ще за доби Київської Русі та Великої Моравії Відомо, що через Київ пролягали транзитні торговельні шляхи зі Сходу до Західної Європи. Один з таких проходив через територію Русі в напрямку до чеських земель, що засвідчують арабські письменники Х ст.  Ймовірно, тоді ж були започатковані перші торговельні контакти, які значно посилилися в Х–ХІ ст. Під час правління Володимира Святославовича обидві держави контактували безпосередньо. У політичній сфері ці взаємини мали прояв у династичних контактах та військових договорах. Так, відомо, що князь Володимир був одружений з чешкою, а чеські вояки брали активну участь у князівських міжусобицях за доби Давньої Русі. Тих далеких часів сягають коріння українсько-чеських культурних взаємин. Це пояснюється наявністю у обох народів міцних православно-слов’янських традицій. Прийняте чехами під впливом Кирила та Мефодія християнство провадилося на початку за зразком візантійського обряду (Чехія обрала шлях римо-католицької церкви з Х ст.) і з кінця ІХ ст. швидко поширилося на нинішні українські землі. Досить глибокими були контакти чеських земель з Галицько-Волинським князівством. З середини ХІІІ ст. спостерігається зростання кількості чеського населення, наприклад, у Львові. Відомо також, що у другій пол. XIV ст. правителем Галицької Русі був чеський князь Владислав Опольський, а чеський князь Пржемисл Оттокар ІІ був одружений з донькою галицького князя Ростислава Михайловича Кунгутою. Апогеєм чесько-українських відносин у середньовічну добу стало те, що тисячі вихідців з України взяли участь у національно-визвольній боротьбі чеського народу XV ст. на боці чеських таборитів. Після їх поразки багато чехів, послідовників Яна Гуса, поселилися в Україні, привнісши до неї пропаганду своєї науки, ідейні та культурні впливи. Особливо вони були помітними у діяльності міських братств і загалом у культурному й громадському житті України.   У наступні часи розвиток стосунків між українцями та чехами то посилювався, то послаблювався. Це залежало не стільки від намірів сторін, скільки від зовнішніх чинників – зокрема, це втрата обома народами своєї незалежності: чехами після поразки у битві біля Білої Гори у 1620 р., українцями – після ліквідації Правобережного гетьманства у 1676 р. [7, с. 373]. У період між цими подіями зафіксовано суттєву еміграцію чеського населення на українські землі, що мало неабиякі позитивні наслідки для стосунків українців із чехами – багато емігрантів брали участь у Національно-визвольній війні українського народу сер. ХVІІ ст., а одним із перших чехів, які залишили визначний слід в історії України, став гетьман і автор першої української конституції Пилип Орлик.   Якісно новим етапом у розвитку українсько-чеських взаємин став період національного відродження слов’янських народів (кінець XVIII – сер. ХІХ ст.). Провідні чеські діячі того часу виявляли великий інтерес до історії, фольклору, літератури та життя українського народу, частина якого з другої половини XVIII ст. опинилася у складі однієї з чехами держави – європейської імперії Габсбургів. У свою чергу, активними пропагандистами кращих надбань чеської культури в Україні були представники «Руської трійці» – М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький. У 1848 р. у Празі під час «європейської весни народів» відбувся Слов’янський з’їзд, на якому уперше на міжнародний форум було винесене так зване «українське питання». Українська тематика стала в цей період близькою для творчості найвідоміших чеських письменників. Серед них виділимо драму «Мазепа» Й.В. Фріча, роман В.Бенеша-Тршебінського «Мартин Пушкар», поезії К. Гавлічка-Боровського тощо . О. Колесса у своєму дослідженні [6] значну увагу приділив ролі представників чеського національного відродження у розвитку українсько-чеських взаємин, назвавши серед інших імена Й. Добровського, Ф.Л. Челаковського, Я. Коллара, Ф. Палацького, П.Й. Шафарика та інших чеських «будителів». Зупинявся він і на постатях чехів, які тривалий час жили в Галичині (К. Зап, Я.П. Коубек, В. Дундер, Ф. Ржегорж, Л. Ріттерсберг та ін.) і підтримували дружні стосунки з українськими діячами, що сприяло, на його думку, розвитку і зміцненню українсько-чеських контактів. Особливе місце в українсько-чеських стосунках належить поемі «Єретик» Т. Шевченка, одному з кращих творів світової літератури про видатного чеського діяча і патріота Яна Гуса, який став яскравим виявом українсько-чеських взаємин, слов’янської ідеології та духовної єдності народів. Поряд з інтенсивними літературними у ХІХ ст., особливо у другій його половині, були налагоджені досить ґрунтовні зв’язки між представниками української та чеської науки. Відомий чеський дослідник-етнограф Франтішек Ржегорж (1857–1899) присвятив своє життя науковим дослідженням побуту і культури українського народу на Галичині, а чех за походженням Вікентій Хвойка (1850–1914), для якого Київ став другою батьківщиною, став одним із засновників української археології та фундатором відомої київської археологічної школи і, опосередковано, мав вагомий вплив на київську наукову школу В. Антоновича та на М. Грушевського. Уже у ХІХ ст. чехи знали, наприклад, не тільки твори Т. Шевченка та І. Франка, але й багатьох інших українських письменників. Натомість, українці в Галичині були ознайомлені з чеською літературою ще за часів Реформації, а в другій половині ХІХ ст. під впливом чеських колоністів, постали такі українські організації, як «Пласт» і «Сокол», під впливом чеського «Сокола». Кінець ХІХ – поч. ХХ ст. ознаменувалися новим піднесенням українсько-чеських контактів. Провідну роль у цьому процесі відіграли українські та чеські вчені, культурні та громадсько-політичні діячі. На початку ХХ ст. велику роль у розвитку взаємин відіграли стосунки українських та чеських політичних діячів, які мали змогу відстоювати свої інтереси в австрійському парламенті.   Загалом же час від кінця ХІХ ст. до початку Другої світової війни пройшов для українсько-чеських взаємин під провідним впливом першого президента Чехословаччини, відомого науковця та українофіла Т. Масарика. Інтенсивні контакти українських гро- мадських діячів з Т. Масариком і його оточенням слід вести від 1882 р., коли він прибув до Праги до щойно створеного чеського університету і практично одразу вибився на провідні ролі серед чеських громадських діячів. Як відомо, Т. Масарик особисто знав М. Драгоманова, І. Франка, Є. Олесницького, М. Грушевського та ін., з ким він перетинався не лише у науковій, але і в суспільно-політичній сфері. Так, наприклад, у 1908 р. він, будучи професором Карлового університету у Празі, організував конгрес поступової слов’янської молоді, а також загальний з’їзд слов’ян (детально хід конгресу відображено на сторінках українських щоденних газет «Рада» та «Діло» за червень-липень 1908 р.). У тому ж році в австрійському парламенті він рішуче підтримав позицію депутатів- українців, які протестували проти спроб галицьких москвофілів Маркова та Глібовицького запровадити російську мову як офіційну для «руського» населення Галичини. На українську студентську молодь великий вплив мали лекції Масарика, який читав їх, серед іншого, й для українців. Він підтримував україністику в Карловому університеті і був причетним до запрошення в університет на викладацьку роботу багатьох українських учених. З багатьма з-поміж українських діячів Масарик був знайомий, будучи депутатом австрійського парламенту. Усе це, безперечно, і стало запорукою тісної українсько-чеської співпраці у міжвоєнний період.   Під час Першої світової війни Масарику довелося провести деякий час у Києві, де він контролював діяльність чеських легіонерів і мав безпосередні зв’язки з керівництвом Української Центральної Ради в цілому та з М. Грушевським, С. Петлюрою та В. Винниченком зокрема. Саме тоді закладалися підвалини відносин офіційної політики Чехословаччини стосовно України та українського питання. Складний період утвердження держави чехів і словаків наклав свій відбиток на стосунки з Україною. Так, офіційна зовнішня політика Чехословаччини не підтримувала «українського сепаратизму» , що, в принципі, можна вважати однією з причин поразки Української революції 1917–1920 рр. – коли Центральна Рада не мала змоги відбитися від більшовицьких банд Муравйова, в Україні розміщувалося майже 50 тис. боєздатних чеських легіонерів. Хто знає – якби ці війська прийшли на допомогу українській державі, можливо, історія нашої країни пішла б у зовсім іншому руслі. Те, що чеські легіонери виявилися байдужими до проблем української держави, є свідченням негативного ставлення до незалежності України, яке Т. Г. Масарик сформулював задовго до Першої світової війни – відокремлення України могло, на його думку, суттєво послабити Росію, що виступала як головна протидія німецькій експансії на Сході Європи.. А саме Німеччина була на той час головною перешкодою на шляху здобуття незалежності Чехословаччиною. Водночас Масарик, до його честі, на відміну від більшості проросійських чеських політиків, не повторював і не підтримував тверджень російських шовіністів про «штучний» характер української мови, українського народу та про те, що український національний рух було інспіровано австро-угорською і німецькою розвідками. Така позиція Т. Г. Масарика сприяла тому, що у 1918 році, після проголошення Чехословацької та Західноукраїнської Народної Республіки внаслідок розпаду Австро-Угорської монархії, уряд Чехословаччини першим визнав нову державу і встановив з нею дипломатичні відносини. Таким чином, першу українську дипломатичну місію у Празі очолювали С. Смаль-Стоцький та Є. Левицький. На території ЗУНР, зі свого боку, перебували чеські дипломати. Загалом у 1917–1921рр., до остаточного утвердження Версальської системи повоєнного світу та входження більшості українських земель до складу СРСР та Польщі, широкі можливості та перспективи українсько-чеських зв’язків та економічного і культурного зближення, що були закладені напередодні і в перші роки після завершення Першої світової війни, виразно послабшали, а із появою СРСР поняття «Україна» та української держави як партнера і сусіда на довгі роки випало з геополітичної доктрини Чехословаччини. Натомість, українське питання для повоєнної Чехословаччини залишилося надзвичайно актуальним. Загалом період між двома світовими війнами можна без перебільшення вважати часом найбільш близького і дієвого співробітництва між українцями та чехами в рамках Чехословацької держави. Десятки тисяч українських емігрантів, які були змушені залишити Батьківщину після приходу до влади більшовиків, скористалися гостинністю чехословацького уряду, отримавши від нього максимально широкі можливості для реалізації власних національних потреб. Як можна пересвідчитися, після буремних подій 1917–1921 рр. Чехословаччина була чи не єдиною країною світу, яка запропонувала біженцям з України допомогу на державному рівні. Прийняттю біженців особисто сприяв перший президент Чехословаччини Т.Г. Масарик, який виявив себе справжнім другом українського народу. Рішення Ради Міністрів від 28 липня 1921 року уповноважило Міністерство закордонних справ ЧСР провести акцію за офіційною назвою «Російська акція допомоги», яка включала в себе не лише надання житла, але й здобуття молодими біженцями середньої та вищої освіти в ЧСР, а також працевлаштування в галузях, у яких емігранти були професіоналами у себе вдома. По суті, Масарик дозволив українським емігрантам вільно жити у Чехії. Українці із вдячністю користувалися наданими їм преференціями. На переконання багатьох сучасників, У Чехословаччині для українських політичних емігрантів були створені найсприятливіші умови для проживання. Так, Л. Лукасевич згадував, що Прага у 20-х рр. ХХ ст. була містом космополітичним, у якому людина не почувалася прибульцем, а була рівноправним членом суспільства, що дозволяло забути про своє емігрантське походження. Саме Прага 20–30-х рр. ХХ ст. становила осередок наукового, культурного та громадсько-політичного життя, де об’єдналися кращі сили української інтелігенції. За підтримки урядових кіл Чехословаччини за безпосередньої участі відомих українських громадських діячів у 1920–1930 рр. ХХ ст. у цій країні були створені і успішно діяли десятки українських наукових установ, навчальних закладів, організацій, спілок та українських видавництв, які об’єднали провідні українські сили під патронатом чехословацького уряду і особисто президента Масарика. Серед багатьох організацій, які постали головним чином у Празі, слід згадати Український вільний університет (перенесений з Відня у 1921 р.), Український Високий педагогічний інститут ім. Драгоманова (з 1923 р.), Українська студія пластичного мистецтва (заснована у 1922 р.), Музей визвольної боротьби України (з 1925 р.). У 1922 р. було створено Українську господарську академію в Подебрадах, де навчалися як емігранти, так і студенти, що приїздили з Галичини та Закарпаття. Українські академічні установи та студенти користувалися фінансовою допомогою чехословацького уряду, а стипендії призначалися чесько-українським комітетом допомоги українським та білоруським студентам. Виключно активно в цей період працювали українські часописи та видавництва, серед яких слід відзначити газету «Prager presse» та українське видавництво Ю. Тищенка, яке розміщувалося на Вацлавській площі у Празі аж до 1945 р. У цей період на перший план в українсько-чеських відносинах вийшла проблема українців, які опинилися у складі Чехословаччини внаслідок драматичних подій Першої світової війни і післявоєнного поділу світу. Йдеться насамперед про 400 тис. Українців, що проживали на Закарпатті і які опинилися у складі молодої Чехословацької держави внаслідок рішення Паризької мирної конференції у 1919 р. Це був прецедент, адже жодного історичного під- ґрунтя для включення Закарпаття до Чехословацької держави у чехословацького уряду не було. І за період перебування у складі Чехословаччини слід констатувати, що Закарпаття перебувало у набагато кращому становищі, порівняно з іншими українськими землями – у 20–30-х рр. ХХ ст. Це був єдиний український регіон, у який чужинський уряд (Прага) вкладав більше коштів, ніж отримував звідти. Ані Варшаві, ані Бухаресту, ні, тим більше, Москві, таке навіть на думку не спадало. З кінця 20-х рр. ХХ ст. політика чехословацького уряду щодо мігрантів почала зазнавати суттєвих змін. Уряд поволі згортав програми співробітництва з українськими установами. Це пояснювалося, з одного боку, впливом світової кризи та скороченням загаль- них видатків бюджету, а з іншого – зростанням впливу соціалістів, які традиційно орієнтувалися на російські культурно-історичні цінності і не бажали підтримувати українських «сепаратистів». Крім того, на підтримці українців негативно позначилися наслідки світової економічної кризи, внаслідок чого значно скоротилася фінансова допомога. У 1934 р. між Чехословаччиною та СРСР було встановлено дипломатичні відносини, що ще більше ускладнило становище української політичної еміграції, особливо з погляду на її співробітництво з представниками нової німецької влади. Розчленування ж Чехословаччини внаслідок Мюнхенської змови 1938 р. Фактично стало завершальним акордом в українсько-чеських взаєминах міжвоєнної доби. Залишається лише констатувати, що протягом цього часу Україна та українське питання посідали важливе місце у внутрішній і зовнішній політиці Чехословаччини. Ці зв’язки допомогли також відновленим у майбутньому чеській та українській державі налагодити плідне співробітництво на новому етапі розвитку.   За німецького протекторату Богемія і Моравія (1939–1945) більшість українських організацій було ліквідовано, а з приходом радянських військ у 1945 р. усяке організоване українське життя припинилося. У 1948 р. у Чехословаччині прийшов до влади тоталітарний прокомуністичний режим, внаслідок чого українсько-чеські міждержавні стосунки практично припинилися на понад 40 років. Більшість представників української політичної міграції, які ще проживали в країні незадовго і під час Другої світової війни, залишили Прагу і загалом Чехію; компактно українці (автохтонне населення) прожи- вали у прикордонних районах на сході Словаччини.   З припиненням існування соціалістичного табору, розпадом СРСР для України і Чехословаччини постали нові можливості для самостійного обрання внутрішньої та зовнішньої політики, а відносини проголошених незалежних держав – Чехословаччини та України, набули виразно нового звучання в умовах трансформації кінця 80-х – поч. 90-х рр. ХХ ст. Чехословаччина у 1989 р., а Україна у 1991 р. відмовилися від побудови соціалістичного суспільства і стали на шлях розвитку демократичної держави із ринковою економікою, проголосивши одним із ключових зовнішньополітичних завдань входження до Європейського Союзу. Новий етап суспільного розвитку в обох країнах відкрив нові широкі можливості для всебічного взаємовигідного співробітництва, взаємопов’язані спільними цілями в реалізації курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію, спільними регіональними інтересами, існуванням української національної меншини в Чехії та чеської в Україні. Зважаючи на те, що Чеська Республіка з 2004 р. є повноправним членом ЄС, її досвід також може стати важливим для України у реалізації її євроінтеграційних прагнень, що ще більше посилить практику кооперації та взаємовпливу України та Чехії.   джерело:  - ipiend.gov.ua - Колесса О. Погляд на історію українсько-чеських взаємин від Х до ХХ вв. / О. Колесса. – Прага, 1924.

Нещодавно, чеська компанія  Isolit-Bravo, з містечка Яблонне Над Орліці, відправила в Україну чергову вантажівку з гуманітарною допомогою для України. 24 тонни якісного борошна поїхало до закарпатського містечка Воловець. Як каже власник і генеральний директор  фірми Квідо Штєпанек: « Коли  людина має більше, ніж потребує, вона повинна допомагати іншим». Квідо Штєпанек – філантроп і меценат, людина, яка має мужність і добре, відкрите серце. Насправді в першій лізі чеського бізнесу немає багато тих, хто б відкрито критикував Росію і щиро допомагав Україні. Квідо інший. Власник чеської машинобудівної фірми Ізоліт-Браво, має 11 вантажівок, які після анексії Криму почали возити в Україну гуманітарну допомогу. В його цеху висить український прапор, він пам’ятає окупацію 1968 року і знає, наскільки важлива підтримка і допомога для нас.     Isolit-Bravo виробляє кухонні прилади і деталі до автомобілів. Про неї в Чехії багато говорять не тільки тому, що її річний дохід становить більше мільярди доларів, але також тому, що її власник Квідо Штєпанек, з цього прибутку постійно виділяє мільйонні суми на благодійні цілі. Допомагає Україні, також в таборах для біженців. Коли була нагальна потреба і політики в Брюсселі становили Чехії квоту прийняти 1591 осіб, Квідо запропонував біженцям роботу і проживання  в своїх гуртожитках. Галина Андрейців для UAPORTA.CZ  

Прага – Мандруючи чеськими землями, не можна оминути українських пам’яток архітектури. Ці охайні дерев’яні споруди стоять переважно на природних пагорбах, вони милують око красою різьблення і бездоганними пропорціями форм куполів і дзвіниць. Мовиться про пам’ятки української народної сакральної архітектури в Чеській Республіці, що внесені до реєстру національних і як такі перебувають під охороною держави. Коли в 1919 році Закарпаття увійшло до складу нової Чехословацької Республіки чеські фахівці були першими, хто звернув увагу на красу української народної дерев’яної архітектури Закарпатського краю. Упродовж десятиліття стараннями чеських меценатів, письменників, учених 5 церков із різких куточків закарпатського краю були перевезені до Чехії. Найстаршою на чеських землях українською архітектурною пам’яткою є церква Святої Параскеви в містечку Бланско, що на півдні Морави. Православна церква зведена в 1601 році й походить із Нижнього Селища, що поблизу Хуста. Українська церква мала прикрасити виставку сучасної культури в Брно в 1928 році. Та кошти на її купівлю й перевезення виділило Міністерство шкільництва Чехословаччини тільки в 1936 році. З архівів відомо, що допомагав встановлювати розібрану на фрагменти церкву талановитий закарпатський тесля Михайло Салейчук. Нині церква служить Чехословацькій Церкві Гуситській.    Церква Успіння Богородиця в м. Нова Пака   У 1930 році із закарпатського села Велика Копаня до міста Добржіков помандрувала греко-католицька дерев’яна церква Всіх Святих, зведена в 1669 році. За 16 тисяч крон, а це немалі на той час гроші, її викупив і перевіз залізницею відомій чеський політик, перший міністр національної оборони Чехословаччини Вацлав Клофач. Після проведеної в 1931 році реконструкції церкву сам Клофач називав «добржіковським скарбом». «Завдяки їх перевезенню до Чехії вдалось втримати ці сакральні будівлі»На самобутність українських дерев’яних церков у розмові з Радіо Свобода звертає увагу і чеський дослідник української народної архітектури, працівник регіонального музею в місті Високе Міто Мартін Штепан.«Унікальність полягає вже в самому факті, що йдеться про споруди, які в місці свого створення цілковито розібрані, перевезені на нове місце і знову зібрані, – каже він. – Села, в яких громади ці церкви колись ставили, будували церкви нові, кам’яні, на утримання старих дерев’яних церков часто не мали коштів. Завдяки їх перевезенню до Чехії вдалось втримати ці сакральні будівлі. І до нині частково збереглись їхні оригінальні інтер’єри, прикрашені прекрасними іконостасами». Церква Святого Архангела Михаїла в Празі   Із закарпатського села Обава, що поблизу Мукачева, походить дерев’яна греко-католицька церква Успіня Богородиці, зведена на початку 18 століття. Її викупив і в 1930 році перевіз до Чехії підприємець і меценат Ото Кресшмер. Церква встановлена на Гусовій горі в містечку Нова Пака і славиться багато різьбленим іконостасом у стилі рококо з кінця 17 століття. А в східно-чеському селі Кунчіце прописалась дерев’яна церква Архангела Михаїла, котра походить із села Глиняни, що поблизу Тячева. Церква збудована наприкінці 17 століття, її до Чехії в 1931 році перевіз відомий меценат Едуард Шебела. Пам’яткою української народної архітектури пишається і Прага. Чеську столицю прикрашає одна з найкрасивіших дерев’яних церков – греко-католицька церква Святого Архангела Михаїла. Вона була зведена наприкінці 18 століття в селі Великі Лучки, а перевезена до Праги в 1928 році як експонат до краєзнавчої збірки Національного музею в Празі. Церква встановлена в садах Кінського в центрі туристичної Праги. Неподалік від неї у березні цього року відкритий пам’ятник Тарасу Шевченкові. Боблизу української церкви розташований і Швандовий театр, який довершує український акцент у цьому районі Праги. На сцені Швандового театру в 1924 році з великим успіхом виступав відомий театр Миколи Садовського. (Прага – Київ) Радіо Свобода Оксана Пеленська