User's Tags

Володимир Теленько 's Дописи

3статті
  • 27 Лист 2017
    Мабуть, всі знають, про нашу любов до гурту Zapaska. Павло Нечитайло  та Яна Шпачинська  Познайомилися і... все. Знаєте це відчуття "мої люди"? :) Яна там - чарівна муза, голос і магія :) А Павло... Ну... В мене враження, що Павло не один, їх декілька, бо... Одна людина не може стільки всього робити одночасно. (Сподіваюсь, Яна на мене не образиться, але ця розповідь буде про Павла, бо... маємо на те поважні причини. Крім участі в гурті "Запаска" він ще й... лідер гурту «Пропала Грамота», поет, кандидат історичних наук, археолог, радіоведучий... Слухали його програми на радіо? То тааак цікаво :) Раджу. (Погугліть Urban World: хроніки взаємопроникнення).   Але зара, здається, Павло з головою занурився у археологію... І, той, хто його знає, не має сумнівів:там відбувається щось грандіозне. І зараз його експедиції потрібна наша спільна та реальна допомога! Дуже коротко (уривки з археологічного звіту за 2016й рік): З червня місяця 2016 року у місті працює Кам’янець-Подільська архітектурно-археологічна експедиція ДП НДЦ ОАСУ ІА НАНУ (керівник к.і.н. Нечитайло П.О.) створена на базі постійнодіючої археологічної експедиції «Кам’янець» (2012-2015 травень). Наукове значення отриманих результатів: - Знайдено сліди першого заселення сучасної площі Польський ринок (IV тис. до н.е) - Встановлено планувальну структуру поселення трипільської культури на території Старого міста (у вигляді концентричних кіл що звужувались до центру). Ці кола складались із житлової забудови, між якими розміщувались виробничі приміщення) - Відкрито першу в Україні металообробну майстерню віком 6 тисяч років. Знахідка розбиває теорію про імпортування міді з Балкан племенами трипільської культури і доводить наявність власних майстерень з переробки та виплавлення міді. - Отримано дані видового складу домашніх та диких тварин, що мешкали в Кам’янці та його околицях 6000 років тому. - Здобуто дані, що допомагають уточнити час заснування Кам’янця-Подільського як міста. Встановлено, що культурний шар з матеріалами середньовічної доби лежить безпосередньо на горизонті трипільської культури (IV тис. до н.е). Найраніші фрагменти кераміки, що можуть мати відношення до ранніх періодів існування Кам’янця-Подільського як міста датуються 2 половиною ХІІІ ст. - Знайдено найраніше кам’яне брукування міської площі в Україні. Мощення Польського ринку із великих вапнякових плит, що лежить між двома горизонтами: рівнем ринкової площі XVI-XVII ст. та бруківкою ХІХ ст. Це перше достовірне кам’яне брукування міської площі в Україні підтверджене як писемними так і археологічними джерелами. - Досліджено унікальну садибу (дім) І половини XVIII століття на Польському ринку. Споруда на кам’яному фундаменті із глинобитними стінами на дерев’яному каркасі. Ідеально збереглись: земляний погріб, цегляна піч, виробнича частина з місцем для плавки металів та обробки кістки. Дім є зразком нетипової для цього історичного періоду будівлі, поява якої була зумовлена важким, післявоєнним станом Кам’янця - З’ясовано важливі аспекти побуту та ремесла стародавнього населення Кам’янця-Подільського. Його ілюструє значна колекція знахідок. За матеріалом виготовлення це наступні категорії: вироби та заготовки з чорного металу (фрагаменти лез та піхов холодної зброї, ядра, гранати, цвяхи, сокири, мотика, вироби та заготовки з кольорового металу (кулі, кулелійки, пластини з орнаментом і без, наперстки, шпильки, кільця, печатки) вироби та заготовки з кістки (насадки та ручки для холодної зброї, гудзики), гончарний посуд, глиняні люльки, фаянсові, напівфаянсові та фарфорові кавові чашки виготовлені в місті Кутахйя та південних провінціях Китаю, раковини каурі, монети, будівельні матеріали (різноманітна цегла, кахлі, білокам’яні блоки). - З’ясовано особливості монетного обігу в Кам’янці-Подільському у XVІІІ ст. Знахідки турецьких та західноєвропейських монет доводять тісні торгівельні зв’язки з Османською імперією. Хронологія монет доволі широка XV-XVІІІ ст. Це показує, що ранні монети не втрачали своєї платоспроможності понад 200 років і ставить під сумнів точність нумізматичного методу датування. - Відкрито важливу сторінку в історії поширення кави та тютюну в Європі. За писемними джерелами, Кам’янець один з перших міст Європи, де з’явились кав’ярні. Тепер – це доведено археологічно, завдяки знахідці колекції турецьких та китайських кавових чашок. Наша колекція є однією з найбільших в Україні. Поширення кави відбувалось одночасно з розповсюдженням тютюну. Попередні наукові результати були представлені співробітниками Кам’янець-Подільської архітектурно-археологічної експедиції на VI-й міжнародній конференції Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника, Міжнародній науковій конференції у м. Винники «Освоєння простору: житло, поселення, регіон», V археологічні читання (м.Меджибіж), Щорічній науковій конференції Національного музею історії України (м.Київ). За матеріалами досліджень вже випущено кілька наукових статей. З результатами досліджень ознайомлені науковці Інституту археології НАН України, Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, Музею історії м. Києва, Рятівної археологічної служби (м.Львів), керівники та науковці підрозділів ОАСУ ІА НАНУ.       Практичне значення отриманих результатів: 1. Результати досліджень трипільської металообробної майстерні на Польському ринку мають всеукраїнське та міжнародне значення і будуть поширюватись як в вузькопрофільних фахових виданнях так і в підручниках з давньої історії Східної Європи. Це гарантує сотні додаткових згадок Кам’янця-Подільського у науковій, навчальній та популярній літературі. 2. Результати досліджень садиби на Польському Ринку дають уявлення про вигляд та планування значної частини площі Польський Ринок після закінчення турецького періоду і передачі міста під владу Речі Посполитої. 3. Знахідки у садибі турецьких люльок та чашок, польської зброї та шляхетської печатки, українського гончарного посуду вписують дім на Польському ринку у міжнародний контекст, і мають бути використані як підгрунтя для співпраці з Польщею та Туреччиною. 4. Проведені дослідження дозволяють відтворити особливості побуту кам’янчан (деталі одягу, прикрас, посуд, раціон, звички та спосіб життя). 5. Комплекс на Польському ринку (бруківки та садиба), за умов музеєфікації, можуть стати яскравим туристичним об’єктом, що не має аналогів в Україні. 6. Колекція знахідок з садиби І половини XVIII ст. може стати окрасою одного з музеїв міста, або представлена окремо як автономна експозиція. Це багатий, яскравий та непересічний матеріал, що справляє враження на фахівців та людей далеких від археології за сферою зацікавлень. 7. Місто поповнилось ще одним об’єктом історико-культурної спадщини. Було складено технічно-облікову документацію на щойновиявлені об’єкти та зареєстровано в обласному відділі охорони пам’яток історії та культури. 8. Дослідження дозволяють уточнити вік Кам’янця. З’ясовано, що перша планувальна структура на території Польського ринку та перша архітектура з’являється ще 6 000 років тому і належить племенам трипільської культури. Над шаром трипільської культури простежено горизонти: XIII-XIV, XV-XVI, XVII-XVІІІ ст. Більш ранніх слідів заселення чи використанні історичного центру міста не виявлено. Фактично, шар XIII-XIV «лежав» одразу на трипільському горизонті. 9. Отримані матеріали та інформація стали підґрунтям для міжнародних наукових зв’язків і залучення до роботи над історичною спадщиною Кам’янця-Подільського науковців Краківського археологічного музею, Жешувського університету, Познаньського університету, Національного музею історії Франції. 10. Інформацію, здобуту під час досліджень, можна ще довго використовувати для популяризації Кам’янця в мас-медіа, інтернеті, науковій літературі, для налагодження співпраці з фондами, міжнародними установами, партнерами та інвесторами. 11. За матеріалами досліджень готується монографія – «Кава і тютюн в Кам’янці. Каталог люльок та кавових чашок з досліджень площі Польський Ринок у 2016 році». 12. Інформація, отримана в ході досліджень є унікальною базою даних, які можна використовувати в міжнародних зв’язках, туристичній галузі, зацікавленні інвесторів, рекламі міста та міської влади, іміджу Кам’янця-Подільського.   Тут ви можете знайти значно більше документів: https://drive.google.com/file/d/1jx257saPRMkHvD6mpimjpo8AudOTWsag/view https://drive.google.com/file/d/1iBgOPXYHPom4kn_zYNHKfPztIwZ6l3x0/view https://drive.google.com/file/d/1s9OV6lFG2K8kdwKYK0L3t7UnMXht8I5_/view\ https://drive.google.com/uc?id=1s9OV6lFG2K8kdwKYK0L3t7UnMXht8I5_&export=download   UAPORTAL.CZ 
    2641 Опубліковано Володимир Теленько
  • Мабуть, всі знають, про нашу любов до гурту Zapaska. Павло Нечитайло  та Яна Шпачинська  Познайомилися і... все. Знаєте це відчуття "мої люди"? :) Яна там - чарівна муза, голос і магія :) А Павло... Ну... В мене враження, що Павло не один, їх декілька, бо... Одна людина не може стільки всього робити одночасно. (Сподіваюсь, Яна на мене не образиться, але ця розповідь буде про Павла, бо... маємо на те поважні причини. Крім участі в гурті "Запаска" він ще й... лідер гурту «Пропала Грамота», поет, кандидат історичних наук, археолог, радіоведучий... Слухали його програми на радіо? То тааак цікаво :) Раджу. (Погугліть Urban World: хроніки взаємопроникнення).   Але зара, здається, Павло з головою занурився у археологію... І, той, хто його знає, не має сумнівів:там відбувається щось грандіозне. І зараз його експедиції потрібна наша спільна та реальна допомога! Дуже коротко (уривки з археологічного звіту за 2016й рік): З червня місяця 2016 року у місті працює Кам’янець-Подільська архітектурно-археологічна експедиція ДП НДЦ ОАСУ ІА НАНУ (керівник к.і.н. Нечитайло П.О.) створена на базі постійнодіючої археологічної експедиції «Кам’янець» (2012-2015 травень). Наукове значення отриманих результатів: - Знайдено сліди першого заселення сучасної площі Польський ринок (IV тис. до н.е) - Встановлено планувальну структуру поселення трипільської культури на території Старого міста (у вигляді концентричних кіл що звужувались до центру). Ці кола складались із житлової забудови, між якими розміщувались виробничі приміщення) - Відкрито першу в Україні металообробну майстерню віком 6 тисяч років. Знахідка розбиває теорію про імпортування міді з Балкан племенами трипільської культури і доводить наявність власних майстерень з переробки та виплавлення міді. - Отримано дані видового складу домашніх та диких тварин, що мешкали в Кам’янці та його околицях 6000 років тому. - Здобуто дані, що допомагають уточнити час заснування Кам’янця-Подільського як міста. Встановлено, що культурний шар з матеріалами середньовічної доби лежить безпосередньо на горизонті трипільської культури (IV тис. до н.е). Найраніші фрагменти кераміки, що можуть мати відношення до ранніх періодів існування Кам’янця-Подільського як міста датуються 2 половиною ХІІІ ст. - Знайдено найраніше кам’яне брукування міської площі в Україні. Мощення Польського ринку із великих вапнякових плит, що лежить між двома горизонтами: рівнем ринкової площі XVI-XVII ст. та бруківкою ХІХ ст. Це перше достовірне кам’яне брукування міської площі в Україні підтверджене як писемними так і археологічними джерелами. - Досліджено унікальну садибу (дім) І половини XVIII століття на Польському ринку. Споруда на кам’яному фундаменті із глинобитними стінами на дерев’яному каркасі. Ідеально збереглись: земляний погріб, цегляна піч, виробнича частина з місцем для плавки металів та обробки кістки. Дім є зразком нетипової для цього історичного періоду будівлі, поява якої була зумовлена важким, післявоєнним станом Кам’янця - З’ясовано важливі аспекти побуту та ремесла стародавнього населення Кам’янця-Подільського. Його ілюструє значна колекція знахідок. За матеріалом виготовлення це наступні категорії: вироби та заготовки з чорного металу (фрагаменти лез та піхов холодної зброї, ядра, гранати, цвяхи, сокири, мотика, вироби та заготовки з кольорового металу (кулі, кулелійки, пластини з орнаментом і без, наперстки, шпильки, кільця, печатки) вироби та заготовки з кістки (насадки та ручки для холодної зброї, гудзики), гончарний посуд, глиняні люльки, фаянсові, напівфаянсові та фарфорові кавові чашки виготовлені в місті Кутахйя та південних провінціях Китаю, раковини каурі, монети, будівельні матеріали (різноманітна цегла, кахлі, білокам’яні блоки). - З’ясовано особливості монетного обігу в Кам’янці-Подільському у XVІІІ ст. Знахідки турецьких та західноєвропейських монет доводять тісні торгівельні зв’язки з Османською імперією. Хронологія монет доволі широка XV-XVІІІ ст. Це показує, що ранні монети не втрачали своєї платоспроможності понад 200 років і ставить під сумнів точність нумізматичного методу датування. - Відкрито важливу сторінку в історії поширення кави та тютюну в Європі. За писемними джерелами, Кам’янець один з перших міст Європи, де з’явились кав’ярні. Тепер – це доведено археологічно, завдяки знахідці колекції турецьких та китайських кавових чашок. Наша колекція є однією з найбільших в Україні. Поширення кави відбувалось одночасно з розповсюдженням тютюну. Попередні наукові результати були представлені співробітниками Кам’янець-Подільської архітектурно-археологічної експедиції на VI-й міжнародній конференції Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника, Міжнародній науковій конференції у м. Винники «Освоєння простору: житло, поселення, регіон», V археологічні читання (м.Меджибіж), Щорічній науковій конференції Національного музею історії України (м.Київ). За матеріалами досліджень вже випущено кілька наукових статей. З результатами досліджень ознайомлені науковці Інституту археології НАН України, Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, Музею історії м. Києва, Рятівної археологічної служби (м.Львів), керівники та науковці підрозділів ОАСУ ІА НАНУ.       Практичне значення отриманих результатів: 1. Результати досліджень трипільської металообробної майстерні на Польському ринку мають всеукраїнське та міжнародне значення і будуть поширюватись як в вузькопрофільних фахових виданнях так і в підручниках з давньої історії Східної Європи. Це гарантує сотні додаткових згадок Кам’янця-Подільського у науковій, навчальній та популярній літературі. 2. Результати досліджень садиби на Польському Ринку дають уявлення про вигляд та планування значної частини площі Польський Ринок після закінчення турецького періоду і передачі міста під владу Речі Посполитої. 3. Знахідки у садибі турецьких люльок та чашок, польської зброї та шляхетської печатки, українського гончарного посуду вписують дім на Польському ринку у міжнародний контекст, і мають бути використані як підгрунтя для співпраці з Польщею та Туреччиною. 4. Проведені дослідження дозволяють відтворити особливості побуту кам’янчан (деталі одягу, прикрас, посуд, раціон, звички та спосіб життя). 5. Комплекс на Польському ринку (бруківки та садиба), за умов музеєфікації, можуть стати яскравим туристичним об’єктом, що не має аналогів в Україні. 6. Колекція знахідок з садиби І половини XVIII ст. може стати окрасою одного з музеїв міста, або представлена окремо як автономна експозиція. Це багатий, яскравий та непересічний матеріал, що справляє враження на фахівців та людей далеких від археології за сферою зацікавлень. 7. Місто поповнилось ще одним об’єктом історико-культурної спадщини. Було складено технічно-облікову документацію на щойновиявлені об’єкти та зареєстровано в обласному відділі охорони пам’яток історії та культури. 8. Дослідження дозволяють уточнити вік Кам’янця. З’ясовано, що перша планувальна структура на території Польського ринку та перша архітектура з’являється ще 6 000 років тому і належить племенам трипільської культури. Над шаром трипільської культури простежено горизонти: XIII-XIV, XV-XVI, XVII-XVІІІ ст. Більш ранніх слідів заселення чи використанні історичного центру міста не виявлено. Фактично, шар XIII-XIV «лежав» одразу на трипільському горизонті. 9. Отримані матеріали та інформація стали підґрунтям для міжнародних наукових зв’язків і залучення до роботи над історичною спадщиною Кам’янця-Подільського науковців Краківського археологічного музею, Жешувського університету, Познаньського університету, Національного музею історії Франції. 10. Інформацію, здобуту під час досліджень, можна ще довго використовувати для популяризації Кам’янця в мас-медіа, інтернеті, науковій літературі, для налагодження співпраці з фондами, міжнародними установами, партнерами та інвесторами. 11. За матеріалами досліджень готується монографія – «Кава і тютюн в Кам’янці. Каталог люльок та кавових чашок з досліджень площі Польський Ринок у 2016 році». 12. Інформація, отримана в ході досліджень є унікальною базою даних, які можна використовувати в міжнародних зв’язках, туристичній галузі, зацікавленні інвесторів, рекламі міста та міської влади, іміджу Кам’янця-Подільського.   Тут ви можете знайти значно більше документів: https://drive.google.com/file/d/1jx257saPRMkHvD6mpimjpo8AudOTWsag/view https://drive.google.com/file/d/1iBgOPXYHPom4kn_zYNHKfPztIwZ6l3x0/view https://drive.google.com/file/d/1s9OV6lFG2K8kdwKYK0L3t7UnMXht8I5_/view\ https://drive.google.com/uc?id=1s9OV6lFG2K8kdwKYK0L3t7UnMXht8I5_&export=download   UAPORTAL.CZ 
    Лист 27, 2017 2641
  • 29 Лип 2017
    В цьому році не мали часу/можливостей добре напланувати відпустку. В малих канікули, в липні обов’язково треба було їхати кудись, знаючи термін(15 - 26) але ще на початку липня(!) ми не знали чи дійсно поїдемо і куди саме. Почалася легка паніка :)) Але дива трапляються. Можна сказати, що ця подорож відбулась завдяки чарівній Анастасії Дмитрук. Настя написала на своїй сторінці у ФБ пост про Албанію - “рай, доступний кожному))”   Албанія??? Гм… Почали читати і загорілися :) Довідалися, що для туристів країна дуже безпечна(в топі найбезпечніших країн Європи!). Так, в них 600 000 калашів на руках і досі є кровна помста, але… гість - то гість, то святе. Ну і власники туристичного бізнесу, який стрімко розвивається, вони розуміють: будуть проблеми - бізнес накриється. В нетуристичних областях теж дуже спокійно. Але не варто провокувати. Якщо людям немає що їсти, а ви приїдете в золоті та з пачками грошей (серед наших друзів таких унікумів, здається, немає, пишу просто, щоб ви зрозуміли) - все може бути.   Розпитався у Насті, що і як і… почали планувати. Тут варто пояснити, що ми не прихильники лінивого відпочинку : Х зірочок, ол інклюзів, пляж, парасолька, сніданок, обід вечеря… бррр… це не про нас. Нам хочеться їздити, знайомитися із людьми, вивчати країну(и), ходити, плавати, літати… Просто рух, драйв. Інакше вже просто не можемо. Ну і, всі наші подорожі досить бюджетні. Ми знаємо ціну грошам, економимо і категорично відмовляємось від непотребу. В Україні легше, бо є, наприклад, тур-фірма Феєрія, її всі хвалять, вона пропонує досить дешеві тури на Балкани. Це точно не реклама цієї фірми, це просто констатація - вони це роблять. В Чехії інші ціни на таке + я взагалі не впевнений, що формат нам підійшов би. Так от. Почав дивитись. KIWI.COM - зручний інструмент, спробуйте. Мені, як програмісту, потрібно саме таке : хочемо летіти приблизно звідси (+- пару сотень км) приблизно сюди(+- пару сотень км) ось в такі дати (так +- пару днів ;). Липень… Все розкуплено. Знайшли варіант, як “підлетіти” ближче до Албанії. Не ідеальний. Напишу вже зараз, що нам поїздка дуже сподобалась але тепер, маючи якийсь досвід, маршрут/транспорт ми б вибрали інший. Але мали те, що мали :   Візейр  Будапешт(Угорщина) - Скоп’є (Македонія)  Скоп’є - Братислава   На 4-х квитки обійшлися десь в 5 тис.   Подивились на мапу. Скоп’є. А нам тре в Саранду. Солідна відстань але є можливість побачити 2 країни. Побачили здорові озера на кордоні між Македонією та Албанією, дізналися про Охрід, Тре відвідати :) Скоп’є - Охрід - дуже просто. 3 години автобусом. А далі? Ну… 300 - 400 км, якось доїдемо… Городами проскочимо :) Такий був “план”.       Ок. Літак з Будапешту - зранку. Явно тре десь зупинитися. Знайшли там знайомих волонтерів (тепер це вже друзі Сергій та Олена). Вони нас приютили в себе, познайомили з Будапештом. Чудова дуже позитивна родина. В Будапешті ми, можна сказати, не були(я був зовсім маленьким, лише кілька годин). Сподобалось. Будапешт виглядає… більшим, світлішим, теплішим(хоч вітер і тут сильний) ніж Прага. Південне місто. Весь час думалося, що море поруч :) Тре буде їхати на кілька днів. Навіть подумалося, що ми могли б тут  жити. Лука, син наших друзів, відвіз нас в аеропорт. Македонія не в ЄУ. Візи не потрібні. Але перевірки по повній. Полетіли.   Аеропорт Скоп’є(Skopje). Кілометрів 25 від міста. Таксистів повно. Від 20 євро за машинку. Ми сіли в автобус(шатл). Вартість квиточків - 140 динарів з людини (ділимо на 2 отримуємо приблизну ціну в кроні/гривні).  Мінус - ходять раз на 1 - 2 години. Ми про це не знали, відповідно чекали в автобусі десь годину … Приїхали в Скоп’є, tripadvisor підказав пообідати в недорогому місцевому ресторані Destan. Чевапчичі(к'ебап) з цибулею і приправами, хліб, болгарський грильований гостренький перець. Дуже просто і смачно. Походили центром годинку під дощем. З речами(!). Помилка. Камера схову на авто/жд вокзалі. 50 динарів за сумку. Скоп’є - це кіч нереальний. 150 пам’ятників на квадратний кілометр :) Мабуть, так не має бути, але… якщо абстрагуватися і сприймати це як якийсь шалений перфоманс - най буде, навіть весело. У Македонії своя складна історія. Свій совок, своя диктатура, свої революції.  Почитайте.   Погуляли, сіли на автобус, поїхали в Охрід(Ohrid). Через airbnb забронювали там житло на 2 ночі. Приблизно 700 крон за номер на 4х. В Чехії складно знаходити щось за такі ціни :) Господар, Саша, зустрів нас на автовокзалі, привіз в апартаменти, показав, розказав. Чудова людина. Дамо контакти, як будете їхати ;) Два дні в Охріді. Дуууже гарно. Велетенське озеро дійсно нагадує море, красиві церкви, фортеця, античний амфітеатр, вузенькі вулички, бухти, човники, монастир, балканська їжа (дешевше ніж в Празі), музика. Ну і позитивні люди. Купання в Охрідських озерах… Нмд краще брати човен, відпливати подалі від берега і там купатися. Або є пару пляжів. Народу не дуже багато. Тільки погода була… не для купання. Але нам то не сильно заважало. Схоже на звичайне місто біля моря, тільки це не море :)) Є ще там поруч місто Струґа(Struga). Проїжджали. Гарненьке. Подібне на Охрід але… інше :) Наступного разу треба туди заїхати. Ходили, ходили, ходили... Весь час. Малі троху нили, потім змирилися :) Якщо вам подобається нічне життя - в Охріді воно там є. Ми вам про нього багато не розкажемо, єдине - радимо зайти в бар Cuba Libre. Там танцюють дівчата з Куби. Так танцюють, що… майже всі відвідувачі бару приєднуються. Один вечір побули там годинку і навіть потанцювали. Дуже класно, позитивно. Ще раз, вночі Охрід гуде. Якщо у вас маленькі діти або вам таке не цікаве - краще знайти житло не на березі озера. Тоді зможете виспатися. Саша порадив нам пару ресторанчиків “не для туристів”. Чорба. Здорооооова тарілка супу із великою кількістю м’яса. Вони це їдять на … сніданок :) Такі в них традиції. Вино Tuga za jug. Риба - єдине, що там коштує не дешево. Бо в озері її мало. Не пробували. Мало сенсу. Якщо дивитись на карту, найкоротший шлях в Саранду - попід кордоном Греції, через місто Корча. Так і вирішили їхати. НЕ раджу так робити! ;) Зараз поясню чому. Саша нас відвіз в Корчу. Проїхали кордон. Візи не потрібні але перевірки, штампи в паспортах. Далі буде “суб’єктивщина”. Дивіться, ми були в кожній країні лише кілька днів. Дуже мало спілкувалися з місцевими. Всього, може пару годин розмов. Цього точно не достатньо, щоб розібратися в ситуації, в людях. Відповідно, не дуже довіряйте тому, що я зараз напишу. Здається, македонці не дуже люблять албанців. Італійці, схоже теж. Вони бачили наплив албаньських біженців, мали із ними проблеми. Якщо я вірно зрозумів, то після Першої  світової, частина землі, яку македонці вважали своєю, відійшла албанцям. Там залишаються македонські поселення. Македонці скептичні, щодо розвитку, перспектив Албанії. Вважають, що там лише хаос та живуть самі “терористи”. Відповідно, Саша скептично ставився до нашої ідеї(бо… ну що там може бути в тих терористів?), але через кордон нас відвіз. Була ділянка абсолютно розбитої дороги. Я думав, що так буде всюди але… ні. Далі з’явилась справжня дорога. 90% машин на дорогах - мерседеси. Де вони їх взяли і чому саме мерседеси - то інша справа, але ніде правди діти, то сільський розум + культ. І я не знаю, чого там більше. Саша каже: їм спати немає на чому, але мерседес має бути :) На дорозі аварія. В Албанії це проблема. Джигіти. Погана статистика. Крадіжок, мабуть, менше ніж аварій. Вузенькі гірські дороги та албанський темперамент… Македонці - слов’яни. Мова зрозуміла. У албанців - ніц не розумієш. Прості фрази вивчити складно. Точно не за пару днів…  Англійська. Але дуже проста.   -Проблем? -Йес - Біг проблем? - Йес - еназе вей? - но Евакуатор ніхто не хтів пропускати, всі намагалися влізти перед ним. Саша посміхався: Ну я ж казав ;) Вздовж доріг продають овочі, фрукти, лісові горішки. Гарні села, акуратні будиночки, городи, виноградники, поля... Гори. Неймовірно красиві гори і полонини! Місто Корча. Ще коли були в Охріді, забронювали житло в Корчі на 1 ніч. Ціни - всюди намагалися резервувати до 1000 крон на ніч(лише в Саранді, прямо біля моря, вийшло десь 1200). В Корчі, було приблизно 800. Але половина будинку на ніч в нашому розпорядженні :) Саша довіз до центру міста і… все. “Я маю їхати, зателефонуйте господарю, най він вас забере”. Йому відверто в Албанії не подобалось. Розвернувся і поїхав собі назад в Македонію. Лізу подивитися, який там телефон в господаря і… його немає! На Букінгу немає! Круто. Ну, хоч адреса є. Беремо таксі. Завжди домовляйтеся про вартість заздалегідь. ЗАВЖДИ! Інакше будете неприємно здивовані. Взагалі, це те, до чого маєте бути готові. Вам будуть намагатися все продати значно дорожче, ніж воно є. Я це назвав “східний базар”. Ось таку модель собі придумав і… не мав із тим проблем. Є і є. Будьте готові, торгуйтеся. Будьте вперті, наполегливі, але не злі: немає чого сердитися на дощ, наприклад. Гроші. З досвіду: обмін валют знайти значно важче ніж банкомат. Мати троху євро, наприклад, не завадить. Але картка - надійніше. Давно вже користуємося схемою “два рахунки одна картка”: один рахунок без картки, на ньому зберігаються ваші заощадження. Другий рахунок з карткою. За допомогою інтернетбанкінгу перекидаєте незначну суму з основного рахунку на той, що з карткою, фактично перед самим зняттям грошей з банкомату, або будь-якою оплатою. Так безпечніше. Але є одне але: у вас має бути мобільний інтернет. Роумінг. Страшено дорогий, навіть не думайте. Завжди купуйте місцеву картку. Завжди. Ціни на інтернет в роумінгу(Македонія, Албанія) нереальні - 300 крон/грн за мб. Будьте обережні. Так от… Якось домовилися із водієм, який англійською не володіє, все “на пальцях”. Приїхали. Власник, старший пан, не володіє англійською, та його друг, той троху розуміє.     Та ще парочка. Десь годину домовлялися про все (так, східний базар ;). Але потім пішли разом в місто, показали, де зупинка автобусу, де центральна вулиця, де можна повечеряти... Ще в будинку жили двоє дівчат із Голландії. Зранку вони теж мали їхати на Саранду. Познайомилися. О, то це ви були проти України в Європі? ? Ми, особисто, були за. Пересварилися із усіма знайомими. То був бій… Ага, ну ок. Дякуємо :) Пішли повечеряти. Місце, яке показав господар не сподобалось. Пішли в інше, яке нам порадив хлопчина в кав’ярні. Ніч, стрьомний район без ліхтарів, Малі сонні, Галя хвилюється ;) Але інтуїція підказувала, що все буде добре. Знайшли. Файно, купа місцевих, великі родини за столом. Музиканти. Всі співають. Проста і дуже смачна їжа: овочі, хліб, м’ясо, вино, фантастичний грильований перець з сиром... Малий вибрав спагеті. Це було надто складним блюдом, схоже, бо він чекав довше за всіх. Ми вже хотіли їхати. Принесли, вибачились, пригостили ракією. Звідки ви? Україна. О… - наливають ще. Я намагався заплатити. Без шансів.   Викликали таксі. Приїхав італієць.По дорозі ділився з нами враженнями про Албанію “ Корча мені дуже подобається, але решта Албанії - так собі.   Зателефонував тому бармену. Думаю, запитав в нього, скільки з нас взяти. Після розмови каже: та, скільки дасте, стільки й буде. Відвіз.   Коротка ніч. О 5-й підйом. Разом з дівчатами з Голландії побігли на “автостанцію”. О 6-й їде єдиний автобус. Питалися в господаря, як довго їде. Каже - десь 5 годин. Ок. Заскочили в… більшу маршрутку, на останні вільні місця. Водій приніс стільці(!) люди посідали в проході. Кілька людей не влізло. Далі був треш, який навіть не хочеться описувати. Їхали 8 годин. Дорогою набирали ще людей. Часто зупинялися. Роздавали кінедріл, бо дорога ще та. Водій зупинився десь в горах. Зібрав гроші. Ціна неприємно здивувала, довго сварилися (не тільки ми, дівчата-голландки теж). Якось доїхали. Ви так не робіть. А… гори. Неймовірні. Там хочеться літати, хочеться їх обіймати. Казка. Але… краще там ходити пішки ніж їхати маршруткою ;)   Саранда. Невеличке місто. Кілька вуличок біля моря - висотні будинки, що “лізуть на скелю”. Таке враження, що 100% квартир в тих будинках влітку здається. Готелі. Гарні пляжі. Чисте море. Повітря. Музика. Кава. Риба. Салати. Сувеніри. Кораблі(здорові лайнери підпливають). Вставали раненько, йшли на море, зустрічали схід сонця. Церкви, мечеті. Ціни дуже гуманні(переважно нижчі за празькі) але… “східний базар”. Тобто, цінників ви не побачите. Все придумають, дивлячись на вас. Будьте уважні :) Приїхали і… не змогли знайти апартаментів. Просто, немає такої адреси :) Зателефонували. Ви хто? Де ви? Ага… Зараз перевірю і зателефоную. Чекаємо. Ніц. Телефонуємо - скидають. Троху нервів але потім все владналось. Приїхали господарі. Підозріло дивилися на нас. Познайомились. Все ок. Віддали нам ключі. Ввечері ще довезли постіль. Більше ми їх не бачили. Як їхали - залишили ключі всередині і захлопнули двері. 1.5 дні відпочивали. Довше висидіти на одному місті для нас проблема :) Ксаміль. 10 км від Саранди. Селище. Пляжі + кілька невеличких островів. Взяли катамаран (значно дешевше, ніж в Празі на Влтаві). Плавали навколо островів цілий день, купались...Насолоджувались тишею, сонцем, блакитним небом і морем… Справжній Рай.   Щастя є. В Ксаміль (і Бутрінт, читайте нижче) ходить автобус. Розклад є, але знайти його не так просто. Їде хвилин 30. З тих 30 хвилин, десь 20 крадеться вузенькими вуличками Саранди. Останній автобус із Ксаміля їде приблизно о 17:30. Не ризикнули(багато людей), верталися передостаннім. Таксі коштує 300 - 400 крон/грн, як домовитесь. Краще сідати в центрі в автобус. Ціна - 50 лек (10 крон/грн). Діти, теоретично, безкоштовно. Потім почалася “спека неймовірна”. +35 і більше. Планували їхати на гірське озеро “Блакитне око”. Нішмаглі. День в Саранді. Бутрінт. За Ксамілєм, ще 7 км. Процитую вікі: Бутрінті (лат. Buthrotum, алб. Butrint або алб. Butrinti) — археологічний музей-заповідник на півдні Албанії неподалік від Саранди, поблизу кордону з Грецією. Розташований на березі однойменного озера, за два кілометри від Іонічного моря, напроти острова Керкіра. Сучасне албанське селище з назвою Бутрінті розташоване неподалік. В 1992 році розкопки грецького та римського міст включені до списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО. В 1999 році об'єкт розширено включенням до нього середньовічної венеціанської фортеці. Там багато цікавого, історія, легенди, рай для археологів.  Албанські цикади співають так, що наш голос губиться, пахощі лаврового листя, яке тут по-всюду…  Але не варто їхати сюди в +35. Нас “накрило”. Але гарно…. Повернулися в Саранду. День в Саранді і… тре вертатися.   Спробую підсумувати. Албанія мені дуже нагадує Крим з мого дитинства. Знаєте, як згадується щось з дитячого життя? “Було цікаво, весело, сонце, зелена трава, купа друзів і тд” :) Море схоже, каміння, трави, цикади, запахи, свіже гірське/морське повітря, спека, люди(так, клімат та природа формує людей). Дуже позитивно. Але, тільки якщо ви таке любите. Якщо ви любите “люксус і сервіс” - це, мабуть, не для вас. Тут інше. Тут ви можете знайти спокій і набратись сил, отримати задоволення від мандрівок і близьких людей поруч з вами, забути котра година і день тижня… Приїдьте сюди, побачте все на власні очі і  зробіть свої висновки… Назад, ясна річ, поїхали іншою дорогою. Автобус до Тірани. 5 годин. Здоровий автобус , кліматизація, хороша дорога. Все ок. Тірана. Столиця. Побули там десь годину. Величезне місто, яке будується, кипить життям,  здорові дороги, пробки, бетон, купа людей, галас… Не пішло. Сіли на бусік до Охріду. 3.5 години. Переважно хороша дорога. Хвилин 15 провели на кордоні (Албанія/Македонія). Албанці подивились на купу паспортів і… не стали перевіряти. Їдьте собі :) Македонці отримали “хабар” від водія буса (банку редбул) і швидко все перевірили. Кордон майже біля озера Охрід. Проїхали місто Струга. Саме тоді подумалось, що воно не гірше, ніж Охрід. Саша нас зустрів і поселив в номері “лише для своїх”, бо все вже було зайнято, а ми приїхали без попередження. 20 годин в Охріді. Цього разу купалися але вже особливо ніде не гуляли… Наступного дня - бус на Скоп’є. 3 години. Приїхали, через кілька годин літак. Ми так думали :) З’ясувалося, що ми приїхали на день раніше! Довелося знайти, де переночувати. Там були свої приколи, але то не так цікаво. Накупили в маркеті продуктів, готували собі вечерю та сніданок. Потім відвезли речі на автовокзал в камеру схову. Сіли на двоповерховий автобус і поїхали на гору. Піднялися на канатній дорозі до Хреста тисячоліття, звідки відкривається фантастичний вигляд на все місто і гори. Дуже гарно. Повернулися тим самим двоповерховим автобусом. Поїли чорби: Звідки ви? Україна? Шевченко!!! Автобус до аеропорту. Виліт затримали на годину. Прилетіли в Братиславу пізно. Автобус до залізничного вокзалу. Встигли на поїзд. Поїзд Братислава - Прага я особисто вважаю найгіршою частиною подорожі в Албанію але не будемо про сумне... Щасливі. Відпочили та набралися сил. Готові працювати. Далі буде! Володимир Теленько для uaportal.cz
    4406 Опубліковано Володимир Теленько
  • В цьому році не мали часу/можливостей добре напланувати відпустку. В малих канікули, в липні обов’язково треба було їхати кудись, знаючи термін(15 - 26) але ще на початку липня(!) ми не знали чи дійсно поїдемо і куди саме. Почалася легка паніка :)) Але дива трапляються. Можна сказати, що ця подорож відбулась завдяки чарівній Анастасії Дмитрук. Настя написала на своїй сторінці у ФБ пост про Албанію - “рай, доступний кожному))”   Албанія??? Гм… Почали читати і загорілися :) Довідалися, що для туристів країна дуже безпечна(в топі найбезпечніших країн Європи!). Так, в них 600 000 калашів на руках і досі є кровна помста, але… гість - то гість, то святе. Ну і власники туристичного бізнесу, який стрімко розвивається, вони розуміють: будуть проблеми - бізнес накриється. В нетуристичних областях теж дуже спокійно. Але не варто провокувати. Якщо людям немає що їсти, а ви приїдете в золоті та з пачками грошей (серед наших друзів таких унікумів, здається, немає, пишу просто, щоб ви зрозуміли) - все може бути.   Розпитався у Насті, що і як і… почали планувати. Тут варто пояснити, що ми не прихильники лінивого відпочинку : Х зірочок, ол інклюзів, пляж, парасолька, сніданок, обід вечеря… бррр… це не про нас. Нам хочеться їздити, знайомитися із людьми, вивчати країну(и), ходити, плавати, літати… Просто рух, драйв. Інакше вже просто не можемо. Ну і, всі наші подорожі досить бюджетні. Ми знаємо ціну грошам, економимо і категорично відмовляємось від непотребу. В Україні легше, бо є, наприклад, тур-фірма Феєрія, її всі хвалять, вона пропонує досить дешеві тури на Балкани. Це точно не реклама цієї фірми, це просто констатація - вони це роблять. В Чехії інші ціни на таке + я взагалі не впевнений, що формат нам підійшов би. Так от. Почав дивитись. KIWI.COM - зручний інструмент, спробуйте. Мені, як програмісту, потрібно саме таке : хочемо летіти приблизно звідси (+- пару сотень км) приблизно сюди(+- пару сотень км) ось в такі дати (так +- пару днів ;). Липень… Все розкуплено. Знайшли варіант, як “підлетіти” ближче до Албанії. Не ідеальний. Напишу вже зараз, що нам поїздка дуже сподобалась але тепер, маючи якийсь досвід, маршрут/транспорт ми б вибрали інший. Але мали те, що мали :   Візейр  Будапешт(Угорщина) - Скоп’є (Македонія)  Скоп’є - Братислава   На 4-х квитки обійшлися десь в 5 тис.   Подивились на мапу. Скоп’є. А нам тре в Саранду. Солідна відстань але є можливість побачити 2 країни. Побачили здорові озера на кордоні між Македонією та Албанією, дізналися про Охрід, Тре відвідати :) Скоп’є - Охрід - дуже просто. 3 години автобусом. А далі? Ну… 300 - 400 км, якось доїдемо… Городами проскочимо :) Такий був “план”.       Ок. Літак з Будапешту - зранку. Явно тре десь зупинитися. Знайшли там знайомих волонтерів (тепер це вже друзі Сергій та Олена). Вони нас приютили в себе, познайомили з Будапештом. Чудова дуже позитивна родина. В Будапешті ми, можна сказати, не були(я був зовсім маленьким, лише кілька годин). Сподобалось. Будапешт виглядає… більшим, світлішим, теплішим(хоч вітер і тут сильний) ніж Прага. Південне місто. Весь час думалося, що море поруч :) Тре буде їхати на кілька днів. Навіть подумалося, що ми могли б тут  жити. Лука, син наших друзів, відвіз нас в аеропорт. Македонія не в ЄУ. Візи не потрібні. Але перевірки по повній. Полетіли.   Аеропорт Скоп’є(Skopje). Кілометрів 25 від міста. Таксистів повно. Від 20 євро за машинку. Ми сіли в автобус(шатл). Вартість квиточків - 140 динарів з людини (ділимо на 2 отримуємо приблизну ціну в кроні/гривні).  Мінус - ходять раз на 1 - 2 години. Ми про це не знали, відповідно чекали в автобусі десь годину … Приїхали в Скоп’є, tripadvisor підказав пообідати в недорогому місцевому ресторані Destan. Чевапчичі(к'ебап) з цибулею і приправами, хліб, болгарський грильований гостренький перець. Дуже просто і смачно. Походили центром годинку під дощем. З речами(!). Помилка. Камера схову на авто/жд вокзалі. 50 динарів за сумку. Скоп’є - це кіч нереальний. 150 пам’ятників на квадратний кілометр :) Мабуть, так не має бути, але… якщо абстрагуватися і сприймати це як якийсь шалений перфоманс - най буде, навіть весело. У Македонії своя складна історія. Свій совок, своя диктатура, свої революції.  Почитайте.   Погуляли, сіли на автобус, поїхали в Охрід(Ohrid). Через airbnb забронювали там житло на 2 ночі. Приблизно 700 крон за номер на 4х. В Чехії складно знаходити щось за такі ціни :) Господар, Саша, зустрів нас на автовокзалі, привіз в апартаменти, показав, розказав. Чудова людина. Дамо контакти, як будете їхати ;) Два дні в Охріді. Дуууже гарно. Велетенське озеро дійсно нагадує море, красиві церкви, фортеця, античний амфітеатр, вузенькі вулички, бухти, човники, монастир, балканська їжа (дешевше ніж в Празі), музика. Ну і позитивні люди. Купання в Охрідських озерах… Нмд краще брати човен, відпливати подалі від берега і там купатися. Або є пару пляжів. Народу не дуже багато. Тільки погода була… не для купання. Але нам то не сильно заважало. Схоже на звичайне місто біля моря, тільки це не море :)) Є ще там поруч місто Струґа(Struga). Проїжджали. Гарненьке. Подібне на Охрід але… інше :) Наступного разу треба туди заїхати. Ходили, ходили, ходили... Весь час. Малі троху нили, потім змирилися :) Якщо вам подобається нічне життя - в Охріді воно там є. Ми вам про нього багато не розкажемо, єдине - радимо зайти в бар Cuba Libre. Там танцюють дівчата з Куби. Так танцюють, що… майже всі відвідувачі бару приєднуються. Один вечір побули там годинку і навіть потанцювали. Дуже класно, позитивно. Ще раз, вночі Охрід гуде. Якщо у вас маленькі діти або вам таке не цікаве - краще знайти житло не на березі озера. Тоді зможете виспатися. Саша порадив нам пару ресторанчиків “не для туристів”. Чорба. Здорооооова тарілка супу із великою кількістю м’яса. Вони це їдять на … сніданок :) Такі в них традиції. Вино Tuga za jug. Риба - єдине, що там коштує не дешево. Бо в озері її мало. Не пробували. Мало сенсу. Якщо дивитись на карту, найкоротший шлях в Саранду - попід кордоном Греції, через місто Корча. Так і вирішили їхати. НЕ раджу так робити! ;) Зараз поясню чому. Саша нас відвіз в Корчу. Проїхали кордон. Візи не потрібні але перевірки, штампи в паспортах. Далі буде “суб’єктивщина”. Дивіться, ми були в кожній країні лише кілька днів. Дуже мало спілкувалися з місцевими. Всього, може пару годин розмов. Цього точно не достатньо, щоб розібратися в ситуації, в людях. Відповідно, не дуже довіряйте тому, що я зараз напишу. Здається, македонці не дуже люблять албанців. Італійці, схоже теж. Вони бачили наплив албаньських біженців, мали із ними проблеми. Якщо я вірно зрозумів, то після Першої  світової, частина землі, яку македонці вважали своєю, відійшла албанцям. Там залишаються македонські поселення. Македонці скептичні, щодо розвитку, перспектив Албанії. Вважають, що там лише хаос та живуть самі “терористи”. Відповідно, Саша скептично ставився до нашої ідеї(бо… ну що там може бути в тих терористів?), але через кордон нас відвіз. Була ділянка абсолютно розбитої дороги. Я думав, що так буде всюди але… ні. Далі з’явилась справжня дорога. 90% машин на дорогах - мерседеси. Де вони їх взяли і чому саме мерседеси - то інша справа, але ніде правди діти, то сільський розум + культ. І я не знаю, чого там більше. Саша каже: їм спати немає на чому, але мерседес має бути :) На дорозі аварія. В Албанії це проблема. Джигіти. Погана статистика. Крадіжок, мабуть, менше ніж аварій. Вузенькі гірські дороги та албанський темперамент… Македонці - слов’яни. Мова зрозуміла. У албанців - ніц не розумієш. Прості фрази вивчити складно. Точно не за пару днів…  Англійська. Але дуже проста.   -Проблем? -Йес - Біг проблем? - Йес - еназе вей? - но Евакуатор ніхто не хтів пропускати, всі намагалися влізти перед ним. Саша посміхався: Ну я ж казав ;) Вздовж доріг продають овочі, фрукти, лісові горішки. Гарні села, акуратні будиночки, городи, виноградники, поля... Гори. Неймовірно красиві гори і полонини! Місто Корча. Ще коли були в Охріді, забронювали житло в Корчі на 1 ніч. Ціни - всюди намагалися резервувати до 1000 крон на ніч(лише в Саранді, прямо біля моря, вийшло десь 1200). В Корчі, було приблизно 800. Але половина будинку на ніч в нашому розпорядженні :) Саша довіз до центру міста і… все. “Я маю їхати, зателефонуйте господарю, най він вас забере”. Йому відверто в Албанії не подобалось. Розвернувся і поїхав собі назад в Македонію. Лізу подивитися, який там телефон в господаря і… його немає! На Букінгу немає! Круто. Ну, хоч адреса є. Беремо таксі. Завжди домовляйтеся про вартість заздалегідь. ЗАВЖДИ! Інакше будете неприємно здивовані. Взагалі, це те, до чого маєте бути готові. Вам будуть намагатися все продати значно дорожче, ніж воно є. Я це назвав “східний базар”. Ось таку модель собі придумав і… не мав із тим проблем. Є і є. Будьте готові, торгуйтеся. Будьте вперті, наполегливі, але не злі: немає чого сердитися на дощ, наприклад. Гроші. З досвіду: обмін валют знайти значно важче ніж банкомат. Мати троху євро, наприклад, не завадить. Але картка - надійніше. Давно вже користуємося схемою “два рахунки одна картка”: один рахунок без картки, на ньому зберігаються ваші заощадження. Другий рахунок з карткою. За допомогою інтернетбанкінгу перекидаєте незначну суму з основного рахунку на той, що з карткою, фактично перед самим зняттям грошей з банкомату, або будь-якою оплатою. Так безпечніше. Але є одне але: у вас має бути мобільний інтернет. Роумінг. Страшено дорогий, навіть не думайте. Завжди купуйте місцеву картку. Завжди. Ціни на інтернет в роумінгу(Македонія, Албанія) нереальні - 300 крон/грн за мб. Будьте обережні. Так от… Якось домовилися із водієм, який англійською не володіє, все “на пальцях”. Приїхали. Власник, старший пан, не володіє англійською, та його друг, той троху розуміє.     Та ще парочка. Десь годину домовлялися про все (так, східний базар ;). Але потім пішли разом в місто, показали, де зупинка автобусу, де центральна вулиця, де можна повечеряти... Ще в будинку жили двоє дівчат із Голландії. Зранку вони теж мали їхати на Саранду. Познайомилися. О, то це ви були проти України в Європі? ? Ми, особисто, були за. Пересварилися із усіма знайомими. То був бій… Ага, ну ок. Дякуємо :) Пішли повечеряти. Місце, яке показав господар не сподобалось. Пішли в інше, яке нам порадив хлопчина в кав’ярні. Ніч, стрьомний район без ліхтарів, Малі сонні, Галя хвилюється ;) Але інтуїція підказувала, що все буде добре. Знайшли. Файно, купа місцевих, великі родини за столом. Музиканти. Всі співають. Проста і дуже смачна їжа: овочі, хліб, м’ясо, вино, фантастичний грильований перець з сиром... Малий вибрав спагеті. Це було надто складним блюдом, схоже, бо він чекав довше за всіх. Ми вже хотіли їхати. Принесли, вибачились, пригостили ракією. Звідки ви? Україна. О… - наливають ще. Я намагався заплатити. Без шансів.   Викликали таксі. Приїхав італієць.По дорозі ділився з нами враженнями про Албанію “ Корча мені дуже подобається, але решта Албанії - так собі.   Зателефонував тому бармену. Думаю, запитав в нього, скільки з нас взяти. Після розмови каже: та, скільки дасте, стільки й буде. Відвіз.   Коротка ніч. О 5-й підйом. Разом з дівчатами з Голландії побігли на “автостанцію”. О 6-й їде єдиний автобус. Питалися в господаря, як довго їде. Каже - десь 5 годин. Ок. Заскочили в… більшу маршрутку, на останні вільні місця. Водій приніс стільці(!) люди посідали в проході. Кілька людей не влізло. Далі був треш, який навіть не хочеться описувати. Їхали 8 годин. Дорогою набирали ще людей. Часто зупинялися. Роздавали кінедріл, бо дорога ще та. Водій зупинився десь в горах. Зібрав гроші. Ціна неприємно здивувала, довго сварилися (не тільки ми, дівчата-голландки теж). Якось доїхали. Ви так не робіть. А… гори. Неймовірні. Там хочеться літати, хочеться їх обіймати. Казка. Але… краще там ходити пішки ніж їхати маршруткою ;)   Саранда. Невеличке місто. Кілька вуличок біля моря - висотні будинки, що “лізуть на скелю”. Таке враження, що 100% квартир в тих будинках влітку здається. Готелі. Гарні пляжі. Чисте море. Повітря. Музика. Кава. Риба. Салати. Сувеніри. Кораблі(здорові лайнери підпливають). Вставали раненько, йшли на море, зустрічали схід сонця. Церкви, мечеті. Ціни дуже гуманні(переважно нижчі за празькі) але… “східний базар”. Тобто, цінників ви не побачите. Все придумають, дивлячись на вас. Будьте уважні :) Приїхали і… не змогли знайти апартаментів. Просто, немає такої адреси :) Зателефонували. Ви хто? Де ви? Ага… Зараз перевірю і зателефоную. Чекаємо. Ніц. Телефонуємо - скидають. Троху нервів але потім все владналось. Приїхали господарі. Підозріло дивилися на нас. Познайомились. Все ок. Віддали нам ключі. Ввечері ще довезли постіль. Більше ми їх не бачили. Як їхали - залишили ключі всередині і захлопнули двері. 1.5 дні відпочивали. Довше висидіти на одному місті для нас проблема :) Ксаміль. 10 км від Саранди. Селище. Пляжі + кілька невеличких островів. Взяли катамаран (значно дешевше, ніж в Празі на Влтаві). Плавали навколо островів цілий день, купались...Насолоджувались тишею, сонцем, блакитним небом і морем… Справжній Рай.   Щастя є. В Ксаміль (і Бутрінт, читайте нижче) ходить автобус. Розклад є, але знайти його не так просто. Їде хвилин 30. З тих 30 хвилин, десь 20 крадеться вузенькими вуличками Саранди. Останній автобус із Ксаміля їде приблизно о 17:30. Не ризикнули(багато людей), верталися передостаннім. Таксі коштує 300 - 400 крон/грн, як домовитесь. Краще сідати в центрі в автобус. Ціна - 50 лек (10 крон/грн). Діти, теоретично, безкоштовно. Потім почалася “спека неймовірна”. +35 і більше. Планували їхати на гірське озеро “Блакитне око”. Нішмаглі. День в Саранді. Бутрінт. За Ксамілєм, ще 7 км. Процитую вікі: Бутрінті (лат. Buthrotum, алб. Butrint або алб. Butrinti) — археологічний музей-заповідник на півдні Албанії неподалік від Саранди, поблизу кордону з Грецією. Розташований на березі однойменного озера, за два кілометри від Іонічного моря, напроти острова Керкіра. Сучасне албанське селище з назвою Бутрінті розташоване неподалік. В 1992 році розкопки грецького та римського міст включені до списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО. В 1999 році об'єкт розширено включенням до нього середньовічної венеціанської фортеці. Там багато цікавого, історія, легенди, рай для археологів.  Албанські цикади співають так, що наш голос губиться, пахощі лаврового листя, яке тут по-всюду…  Але не варто їхати сюди в +35. Нас “накрило”. Але гарно…. Повернулися в Саранду. День в Саранді і… тре вертатися.   Спробую підсумувати. Албанія мені дуже нагадує Крим з мого дитинства. Знаєте, як згадується щось з дитячого життя? “Було цікаво, весело, сонце, зелена трава, купа друзів і тд” :) Море схоже, каміння, трави, цикади, запахи, свіже гірське/морське повітря, спека, люди(так, клімат та природа формує людей). Дуже позитивно. Але, тільки якщо ви таке любите. Якщо ви любите “люксус і сервіс” - це, мабуть, не для вас. Тут інше. Тут ви можете знайти спокій і набратись сил, отримати задоволення від мандрівок і близьких людей поруч з вами, забути котра година і день тижня… Приїдьте сюди, побачте все на власні очі і  зробіть свої висновки… Назад, ясна річ, поїхали іншою дорогою. Автобус до Тірани. 5 годин. Здоровий автобус , кліматизація, хороша дорога. Все ок. Тірана. Столиця. Побули там десь годину. Величезне місто, яке будується, кипить життям,  здорові дороги, пробки, бетон, купа людей, галас… Не пішло. Сіли на бусік до Охріду. 3.5 години. Переважно хороша дорога. Хвилин 15 провели на кордоні (Албанія/Македонія). Албанці подивились на купу паспортів і… не стали перевіряти. Їдьте собі :) Македонці отримали “хабар” від водія буса (банку редбул) і швидко все перевірили. Кордон майже біля озера Охрід. Проїхали місто Струга. Саме тоді подумалось, що воно не гірше, ніж Охрід. Саша нас зустрів і поселив в номері “лише для своїх”, бо все вже було зайнято, а ми приїхали без попередження. 20 годин в Охріді. Цього разу купалися але вже особливо ніде не гуляли… Наступного дня - бус на Скоп’є. 3 години. Приїхали, через кілька годин літак. Ми так думали :) З’ясувалося, що ми приїхали на день раніше! Довелося знайти, де переночувати. Там були свої приколи, але то не так цікаво. Накупили в маркеті продуктів, готували собі вечерю та сніданок. Потім відвезли речі на автовокзал в камеру схову. Сіли на двоповерховий автобус і поїхали на гору. Піднялися на канатній дорозі до Хреста тисячоліття, звідки відкривається фантастичний вигляд на все місто і гори. Дуже гарно. Повернулися тим самим двоповерховим автобусом. Поїли чорби: Звідки ви? Україна? Шевченко!!! Автобус до аеропорту. Виліт затримали на годину. Прилетіли в Братиславу пізно. Автобус до залізничного вокзалу. Встигли на поїзд. Поїзд Братислава - Прага я особисто вважаю найгіршою частиною подорожі в Албанію але не будемо про сумне... Щасливі. Відпочили та набралися сил. Готові працювати. Далі буде! Володимир Теленько для uaportal.cz
    Лип 29, 2017 4406
  • 26 Бер 2017
    Якщо безпосередні дипломатичні стосунки між Україною та новоутвореною Чеською Республікою були встановлені у січні 1993 року, то торговельно-економічні, політичні, культурні та династичні зв’язки були започаткова- ні ще за доби Київської Русі та Великої Моравії Відомо, що через Київ пролягали транзитні торговельні шляхи зі Сходу до Західної Європи. Один з таких проходив через територію Русі в напрямку до чеських земель, що засвідчують арабські письменники Х ст.  Ймовірно, тоді ж були започатковані перші торговельні контакти, які значно посилилися в Х–ХІ ст. Під час правління Володимира Святославовича обидві держави контактували безпосередньо. У політичній сфері ці взаємини мали прояв у династичних контактах та військових договорах. Так, відомо, що князь Володимир був одружений з чешкою, а чеські вояки брали активну участь у князівських міжусобицях за доби Давньої Русі. Тих далеких часів сягають коріння українсько-чеських культурних взаємин. Це пояснюється наявністю у обох народів міцних православно-слов’янських традицій. Прийняте чехами під впливом Кирила та Мефодія християнство провадилося на початку за зразком візантійського обряду (Чехія обрала шлях римо-католицької церкви з Х ст.) і з кінця ІХ ст. швидко поширилося на нинішні українські землі. Досить глибокими були контакти чеських земель з Галицько-Волинським князівством. З середини ХІІІ ст. спостерігається зростання кількості чеського населення, наприклад, у Львові. Відомо також, що у другій пол. XIV ст. правителем Галицької Русі був чеський князь Владислав Опольський, а чеський князь Пржемисл Оттокар ІІ був одружений з донькою галицького князя Ростислава Михайловича Кунгутою. Апогеєм чесько-українських відносин у середньовічну добу стало те, що тисячі вихідців з України взяли участь у національно-визвольній боротьбі чеського народу XV ст. на боці чеських таборитів. Після їх поразки багато чехів, послідовників Яна Гуса, поселилися в Україні, привнісши до неї пропаганду своєї науки, ідейні та культурні впливи. Особливо вони були помітними у діяльності міських братств і загалом у культурному й громадському житті України.   У наступні часи розвиток стосунків між українцями та чехами то посилювався, то послаблювався. Це залежало не стільки від намірів сторін, скільки від зовнішніх чинників – зокрема, це втрата обома народами своєї незалежності: чехами після поразки у битві біля Білої Гори у 1620 р., українцями – після ліквідації Правобережного гетьманства у 1676 р. [7, с. 373]. У період між цими подіями зафіксовано суттєву еміграцію чеського населення на українські землі, що мало неабиякі позитивні наслідки для стосунків українців із чехами – багато емігрантів брали участь у Національно-визвольній війні українського народу сер. ХVІІ ст., а одним із перших чехів, які залишили визначний слід в історії України, став гетьман і автор першої української конституції Пилип Орлик.   Якісно новим етапом у розвитку українсько-чеських взаємин став період національного відродження слов’янських народів (кінець XVIII – сер. ХІХ ст.). Провідні чеські діячі того часу виявляли великий інтерес до історії, фольклору, літератури та життя українського народу, частина якого з другої половини XVIII ст. опинилася у складі однієї з чехами держави – європейської імперії Габсбургів. У свою чергу, активними пропагандистами кращих надбань чеської культури в Україні були представники «Руської трійці» – М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький. У 1848 р. у Празі під час «європейської весни народів» відбувся Слов’янський з’їзд, на якому уперше на міжнародний форум було винесене так зване «українське питання». Українська тематика стала в цей період близькою для творчості найвідоміших чеських письменників. Серед них виділимо драму «Мазепа» Й.В. Фріча, роман В.Бенеша-Тршебінського «Мартин Пушкар», поезії К. Гавлічка-Боровського тощо . О. Колесса у своєму дослідженні [6] значну увагу приділив ролі представників чеського національного відродження у розвитку українсько-чеських взаємин, назвавши серед інших імена Й. Добровського, Ф.Л. Челаковського, Я. Коллара, Ф. Палацького, П.Й. Шафарика та інших чеських «будителів». Зупинявся він і на постатях чехів, які тривалий час жили в Галичині (К. Зап, Я.П. Коубек, В. Дундер, Ф. Ржегорж, Л. Ріттерсберг та ін.) і підтримували дружні стосунки з українськими діячами, що сприяло, на його думку, розвитку і зміцненню українсько-чеських контактів. Особливе місце в українсько-чеських стосунках належить поемі «Єретик» Т. Шевченка, одному з кращих творів світової літератури про видатного чеського діяча і патріота Яна Гуса, який став яскравим виявом українсько-чеських взаємин, слов’янської ідеології та духовної єдності народів. Поряд з інтенсивними літературними у ХІХ ст., особливо у другій його половині, були налагоджені досить ґрунтовні зв’язки між представниками української та чеської науки. Відомий чеський дослідник-етнограф Франтішек Ржегорж (1857–1899) присвятив своє життя науковим дослідженням побуту і культури українського народу на Галичині, а чех за походженням Вікентій Хвойка (1850–1914), для якого Київ став другою батьківщиною, став одним із засновників української археології та фундатором відомої київської археологічної школи і, опосередковано, мав вагомий вплив на київську наукову школу В. Антоновича та на М. Грушевського. Уже у ХІХ ст. чехи знали, наприклад, не тільки твори Т. Шевченка та І. Франка, але й багатьох інших українських письменників. Натомість, українці в Галичині були ознайомлені з чеською літературою ще за часів Реформації, а в другій половині ХІХ ст. під впливом чеських колоністів, постали такі українські організації, як «Пласт» і «Сокол», під впливом чеського «Сокола». Кінець ХІХ – поч. ХХ ст. ознаменувалися новим піднесенням українсько-чеських контактів. Провідну роль у цьому процесі відіграли українські та чеські вчені, культурні та громадсько-політичні діячі. На початку ХХ ст. велику роль у розвитку взаємин відіграли стосунки українських та чеських політичних діячів, які мали змогу відстоювати свої інтереси в австрійському парламенті.   Загалом же час від кінця ХІХ ст. до початку Другої світової війни пройшов для українсько-чеських взаємин під провідним впливом першого президента Чехословаччини, відомого науковця та українофіла Т. Масарика. Інтенсивні контакти українських гро- мадських діячів з Т. Масариком і його оточенням слід вести від 1882 р., коли він прибув до Праги до щойно створеного чеського університету і практично одразу вибився на провідні ролі серед чеських громадських діячів. Як відомо, Т. Масарик особисто знав М. Драгоманова, І. Франка, Є. Олесницького, М. Грушевського та ін., з ким він перетинався не лише у науковій, але і в суспільно-політичній сфері. Так, наприклад, у 1908 р. він, будучи професором Карлового університету у Празі, організував конгрес поступової слов’янської молоді, а також загальний з’їзд слов’ян (детально хід конгресу відображено на сторінках українських щоденних газет «Рада» та «Діло» за червень-липень 1908 р.). У тому ж році в австрійському парламенті він рішуче підтримав позицію депутатів- українців, які протестували проти спроб галицьких москвофілів Маркова та Глібовицького запровадити російську мову як офіційну для «руського» населення Галичини. На українську студентську молодь великий вплив мали лекції Масарика, який читав їх, серед іншого, й для українців. Він підтримував україністику в Карловому університеті і був причетним до запрошення в університет на викладацьку роботу багатьох українських учених. З багатьма з-поміж українських діячів Масарик був знайомий, будучи депутатом австрійського парламенту. Усе це, безперечно, і стало запорукою тісної українсько-чеської співпраці у міжвоєнний період.   Під час Першої світової війни Масарику довелося провести деякий час у Києві, де він контролював діяльність чеських легіонерів і мав безпосередні зв’язки з керівництвом Української Центральної Ради в цілому та з М. Грушевським, С. Петлюрою та В. Винниченком зокрема. Саме тоді закладалися підвалини відносин офіційної політики Чехословаччини стосовно України та українського питання. Складний період утвердження держави чехів і словаків наклав свій відбиток на стосунки з Україною. Так, офіційна зовнішня політика Чехословаччини не підтримувала «українського сепаратизму» , що, в принципі, можна вважати однією з причин поразки Української революції 1917–1920 рр. – коли Центральна Рада не мала змоги відбитися від більшовицьких банд Муравйова, в Україні розміщувалося майже 50 тис. боєздатних чеських легіонерів. Хто знає – якби ці війська прийшли на допомогу українській державі, можливо, історія нашої країни пішла б у зовсім іншому руслі. Те, що чеські легіонери виявилися байдужими до проблем української держави, є свідченням негативного ставлення до незалежності України, яке Т. Г. Масарик сформулював задовго до Першої світової війни – відокремлення України могло, на його думку, суттєво послабити Росію, що виступала як головна протидія німецькій експансії на Сході Європи.. А саме Німеччина була на той час головною перешкодою на шляху здобуття незалежності Чехословаччиною. Водночас Масарик, до його честі, на відміну від більшості проросійських чеських політиків, не повторював і не підтримував тверджень російських шовіністів про «штучний» характер української мови, українського народу та про те, що український національний рух було інспіровано австро-угорською і німецькою розвідками. Така позиція Т. Г. Масарика сприяла тому, що у 1918 році, після проголошення Чехословацької та Західноукраїнської Народної Республіки внаслідок розпаду Австро-Угорської монархії, уряд Чехословаччини першим визнав нову державу і встановив з нею дипломатичні відносини. Таким чином, першу українську дипломатичну місію у Празі очолювали С. Смаль-Стоцький та Є. Левицький. На території ЗУНР, зі свого боку, перебували чеські дипломати. Загалом у 1917–1921рр., до остаточного утвердження Версальської системи повоєнного світу та входження більшості українських земель до складу СРСР та Польщі, широкі можливості та перспективи українсько-чеських зв’язків та економічного і культурного зближення, що були закладені напередодні і в перші роки після завершення Першої світової війни, виразно послабшали, а із появою СРСР поняття «Україна» та української держави як партнера і сусіда на довгі роки випало з геополітичної доктрини Чехословаччини. Натомість, українське питання для повоєнної Чехословаччини залишилося надзвичайно актуальним. Загалом період між двома світовими війнами можна без перебільшення вважати часом найбільш близького і дієвого співробітництва між українцями та чехами в рамках Чехословацької держави. Десятки тисяч українських емігрантів, які були змушені залишити Батьківщину після приходу до влади більшовиків, скористалися гостинністю чехословацького уряду, отримавши від нього максимально широкі можливості для реалізації власних національних потреб. Як можна пересвідчитися, після буремних подій 1917–1921 рр. Чехословаччина була чи не єдиною країною світу, яка запропонувала біженцям з України допомогу на державному рівні. Прийняттю біженців особисто сприяв перший президент Чехословаччини Т.Г. Масарик, який виявив себе справжнім другом українського народу. Рішення Ради Міністрів від 28 липня 1921 року уповноважило Міністерство закордонних справ ЧСР провести акцію за офіційною назвою «Російська акція допомоги», яка включала в себе не лише надання житла, але й здобуття молодими біженцями середньої та вищої освіти в ЧСР, а також працевлаштування в галузях, у яких емігранти були професіоналами у себе вдома. По суті, Масарик дозволив українським емігрантам вільно жити у Чехії. Українці із вдячністю користувалися наданими їм преференціями. На переконання багатьох сучасників, У Чехословаччині для українських політичних емігрантів були створені найсприятливіші умови для проживання. Так, Л. Лукасевич згадував, що Прага у 20-х рр. ХХ ст. була містом космополітичним, у якому людина не почувалася прибульцем, а була рівноправним членом суспільства, що дозволяло забути про своє емігрантське походження. Саме Прага 20–30-х рр. ХХ ст. становила осередок наукового, культурного та громадсько-політичного життя, де об’єдналися кращі сили української інтелігенції. За підтримки урядових кіл Чехословаччини за безпосередньої участі відомих українських громадських діячів у 1920–1930 рр. ХХ ст. у цій країні були створені і успішно діяли десятки українських наукових установ, навчальних закладів, організацій, спілок та українських видавництв, які об’єднали провідні українські сили під патронатом чехословацького уряду і особисто президента Масарика. Серед багатьох організацій, які постали головним чином у Празі, слід згадати Український вільний університет (перенесений з Відня у 1921 р.), Український Високий педагогічний інститут ім. Драгоманова (з 1923 р.), Українська студія пластичного мистецтва (заснована у 1922 р.), Музей визвольної боротьби України (з 1925 р.). У 1922 р. було створено Українську господарську академію в Подебрадах, де навчалися як емігранти, так і студенти, що приїздили з Галичини та Закарпаття. Українські академічні установи та студенти користувалися фінансовою допомогою чехословацького уряду, а стипендії призначалися чесько-українським комітетом допомоги українським та білоруським студентам. Виключно активно в цей період працювали українські часописи та видавництва, серед яких слід відзначити газету «Prager presse» та українське видавництво Ю. Тищенка, яке розміщувалося на Вацлавській площі у Празі аж до 1945 р. У цей період на перший план в українсько-чеських відносинах вийшла проблема українців, які опинилися у складі Чехословаччини внаслідок драматичних подій Першої світової війни і післявоєнного поділу світу. Йдеться насамперед про 400 тис. Українців, що проживали на Закарпатті і які опинилися у складі молодої Чехословацької держави внаслідок рішення Паризької мирної конференції у 1919 р. Це був прецедент, адже жодного історичного під- ґрунтя для включення Закарпаття до Чехословацької держави у чехословацького уряду не було. І за період перебування у складі Чехословаччини слід констатувати, що Закарпаття перебувало у набагато кращому становищі, порівняно з іншими українськими землями – у 20–30-х рр. ХХ ст. Це був єдиний український регіон, у який чужинський уряд (Прага) вкладав більше коштів, ніж отримував звідти. Ані Варшаві, ані Бухаресту, ні, тим більше, Москві, таке навіть на думку не спадало. З кінця 20-х рр. ХХ ст. політика чехословацького уряду щодо мігрантів почала зазнавати суттєвих змін. Уряд поволі згортав програми співробітництва з українськими установами. Це пояснювалося, з одного боку, впливом світової кризи та скороченням загаль- них видатків бюджету, а з іншого – зростанням впливу соціалістів, які традиційно орієнтувалися на російські культурно-історичні цінності і не бажали підтримувати українських «сепаратистів». Крім того, на підтримці українців негативно позначилися наслідки світової економічної кризи, внаслідок чого значно скоротилася фінансова допомога. У 1934 р. між Чехословаччиною та СРСР було встановлено дипломатичні відносини, що ще більше ускладнило становище української політичної еміграції, особливо з погляду на її співробітництво з представниками нової німецької влади. Розчленування ж Чехословаччини внаслідок Мюнхенської змови 1938 р. Фактично стало завершальним акордом в українсько-чеських взаєминах міжвоєнної доби. Залишається лише констатувати, що протягом цього часу Україна та українське питання посідали важливе місце у внутрішній і зовнішній політиці Чехословаччини. Ці зв’язки допомогли також відновленим у майбутньому чеській та українській державі налагодити плідне співробітництво на новому етапі розвитку.   За німецького протекторату Богемія і Моравія (1939–1945) більшість українських організацій було ліквідовано, а з приходом радянських військ у 1945 р. усяке організоване українське життя припинилося. У 1948 р. у Чехословаччині прийшов до влади тоталітарний прокомуністичний режим, внаслідок чого українсько-чеські міждержавні стосунки практично припинилися на понад 40 років. Більшість представників української політичної міграції, які ще проживали в країні незадовго і під час Другої світової війни, залишили Прагу і загалом Чехію; компактно українці (автохтонне населення) прожи- вали у прикордонних районах на сході Словаччини.   З припиненням існування соціалістичного табору, розпадом СРСР для України і Чехословаччини постали нові можливості для самостійного обрання внутрішньої та зовнішньої політики, а відносини проголошених незалежних держав – Чехословаччини та України, набули виразно нового звучання в умовах трансформації кінця 80-х – поч. 90-х рр. ХХ ст. Чехословаччина у 1989 р., а Україна у 1991 р. відмовилися від побудови соціалістичного суспільства і стали на шлях розвитку демократичної держави із ринковою економікою, проголосивши одним із ключових зовнішньополітичних завдань входження до Європейського Союзу. Новий етап суспільного розвитку в обох країнах відкрив нові широкі можливості для всебічного взаємовигідного співробітництва, взаємопов’язані спільними цілями в реалізації курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію, спільними регіональними інтересами, існуванням української національної меншини в Чехії та чеської в Україні. Зважаючи на те, що Чеська Республіка з 2004 р. є повноправним членом ЄС, її досвід також може стати важливим для України у реалізації її євроінтеграційних прагнень, що ще більше посилить практику кооперації та взаємовпливу України та Чехії.   джерело:  - ipiend.gov.ua - Колесса О. Погляд на історію українсько-чеських взаємин від Х до ХХ вв. / О. Колесса. – Прага, 1924.
    2728 Опубліковано Володимир Теленько
  • Якщо безпосередні дипломатичні стосунки між Україною та новоутвореною Чеською Республікою були встановлені у січні 1993 року, то торговельно-економічні, політичні, культурні та династичні зв’язки були започаткова- ні ще за доби Київської Русі та Великої Моравії Відомо, що через Київ пролягали транзитні торговельні шляхи зі Сходу до Західної Європи. Один з таких проходив через територію Русі в напрямку до чеських земель, що засвідчують арабські письменники Х ст.  Ймовірно, тоді ж були започатковані перші торговельні контакти, які значно посилилися в Х–ХІ ст. Під час правління Володимира Святославовича обидві держави контактували безпосередньо. У політичній сфері ці взаємини мали прояв у династичних контактах та військових договорах. Так, відомо, що князь Володимир був одружений з чешкою, а чеські вояки брали активну участь у князівських міжусобицях за доби Давньої Русі. Тих далеких часів сягають коріння українсько-чеських культурних взаємин. Це пояснюється наявністю у обох народів міцних православно-слов’янських традицій. Прийняте чехами під впливом Кирила та Мефодія християнство провадилося на початку за зразком візантійського обряду (Чехія обрала шлях римо-католицької церкви з Х ст.) і з кінця ІХ ст. швидко поширилося на нинішні українські землі. Досить глибокими були контакти чеських земель з Галицько-Волинським князівством. З середини ХІІІ ст. спостерігається зростання кількості чеського населення, наприклад, у Львові. Відомо також, що у другій пол. XIV ст. правителем Галицької Русі був чеський князь Владислав Опольський, а чеський князь Пржемисл Оттокар ІІ був одружений з донькою галицького князя Ростислава Михайловича Кунгутою. Апогеєм чесько-українських відносин у середньовічну добу стало те, що тисячі вихідців з України взяли участь у національно-визвольній боротьбі чеського народу XV ст. на боці чеських таборитів. Після їх поразки багато чехів, послідовників Яна Гуса, поселилися в Україні, привнісши до неї пропаганду своєї науки, ідейні та культурні впливи. Особливо вони були помітними у діяльності міських братств і загалом у культурному й громадському житті України.   У наступні часи розвиток стосунків між українцями та чехами то посилювався, то послаблювався. Це залежало не стільки від намірів сторін, скільки від зовнішніх чинників – зокрема, це втрата обома народами своєї незалежності: чехами після поразки у битві біля Білої Гори у 1620 р., українцями – після ліквідації Правобережного гетьманства у 1676 р. [7, с. 373]. У період між цими подіями зафіксовано суттєву еміграцію чеського населення на українські землі, що мало неабиякі позитивні наслідки для стосунків українців із чехами – багато емігрантів брали участь у Національно-визвольній війні українського народу сер. ХVІІ ст., а одним із перших чехів, які залишили визначний слід в історії України, став гетьман і автор першої української конституції Пилип Орлик.   Якісно новим етапом у розвитку українсько-чеських взаємин став період національного відродження слов’янських народів (кінець XVIII – сер. ХІХ ст.). Провідні чеські діячі того часу виявляли великий інтерес до історії, фольклору, літератури та життя українського народу, частина якого з другої половини XVIII ст. опинилася у складі однієї з чехами держави – європейської імперії Габсбургів. У свою чергу, активними пропагандистами кращих надбань чеської культури в Україні були представники «Руської трійці» – М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький. У 1848 р. у Празі під час «європейської весни народів» відбувся Слов’янський з’їзд, на якому уперше на міжнародний форум було винесене так зване «українське питання». Українська тематика стала в цей період близькою для творчості найвідоміших чеських письменників. Серед них виділимо драму «Мазепа» Й.В. Фріча, роман В.Бенеша-Тршебінського «Мартин Пушкар», поезії К. Гавлічка-Боровського тощо . О. Колесса у своєму дослідженні [6] значну увагу приділив ролі представників чеського національного відродження у розвитку українсько-чеських взаємин, назвавши серед інших імена Й. Добровського, Ф.Л. Челаковського, Я. Коллара, Ф. Палацького, П.Й. Шафарика та інших чеських «будителів». Зупинявся він і на постатях чехів, які тривалий час жили в Галичині (К. Зап, Я.П. Коубек, В. Дундер, Ф. Ржегорж, Л. Ріттерсберг та ін.) і підтримували дружні стосунки з українськими діячами, що сприяло, на його думку, розвитку і зміцненню українсько-чеських контактів. Особливе місце в українсько-чеських стосунках належить поемі «Єретик» Т. Шевченка, одному з кращих творів світової літератури про видатного чеського діяча і патріота Яна Гуса, який став яскравим виявом українсько-чеських взаємин, слов’янської ідеології та духовної єдності народів. Поряд з інтенсивними літературними у ХІХ ст., особливо у другій його половині, були налагоджені досить ґрунтовні зв’язки між представниками української та чеської науки. Відомий чеський дослідник-етнограф Франтішек Ржегорж (1857–1899) присвятив своє життя науковим дослідженням побуту і культури українського народу на Галичині, а чех за походженням Вікентій Хвойка (1850–1914), для якого Київ став другою батьківщиною, став одним із засновників української археології та фундатором відомої київської археологічної школи і, опосередковано, мав вагомий вплив на київську наукову школу В. Антоновича та на М. Грушевського. Уже у ХІХ ст. чехи знали, наприклад, не тільки твори Т. Шевченка та І. Франка, але й багатьох інших українських письменників. Натомість, українці в Галичині були ознайомлені з чеською літературою ще за часів Реформації, а в другій половині ХІХ ст. під впливом чеських колоністів, постали такі українські організації, як «Пласт» і «Сокол», під впливом чеського «Сокола». Кінець ХІХ – поч. ХХ ст. ознаменувалися новим піднесенням українсько-чеських контактів. Провідну роль у цьому процесі відіграли українські та чеські вчені, культурні та громадсько-політичні діячі. На початку ХХ ст. велику роль у розвитку взаємин відіграли стосунки українських та чеських політичних діячів, які мали змогу відстоювати свої інтереси в австрійському парламенті.   Загалом же час від кінця ХІХ ст. до початку Другої світової війни пройшов для українсько-чеських взаємин під провідним впливом першого президента Чехословаччини, відомого науковця та українофіла Т. Масарика. Інтенсивні контакти українських гро- мадських діячів з Т. Масариком і його оточенням слід вести від 1882 р., коли він прибув до Праги до щойно створеного чеського університету і практично одразу вибився на провідні ролі серед чеських громадських діячів. Як відомо, Т. Масарик особисто знав М. Драгоманова, І. Франка, Є. Олесницького, М. Грушевського та ін., з ким він перетинався не лише у науковій, але і в суспільно-політичній сфері. Так, наприклад, у 1908 р. він, будучи професором Карлового університету у Празі, організував конгрес поступової слов’янської молоді, а також загальний з’їзд слов’ян (детально хід конгресу відображено на сторінках українських щоденних газет «Рада» та «Діло» за червень-липень 1908 р.). У тому ж році в австрійському парламенті він рішуче підтримав позицію депутатів- українців, які протестували проти спроб галицьких москвофілів Маркова та Глібовицького запровадити російську мову як офіційну для «руського» населення Галичини. На українську студентську молодь великий вплив мали лекції Масарика, який читав їх, серед іншого, й для українців. Він підтримував україністику в Карловому університеті і був причетним до запрошення в університет на викладацьку роботу багатьох українських учених. З багатьма з-поміж українських діячів Масарик був знайомий, будучи депутатом австрійського парламенту. Усе це, безперечно, і стало запорукою тісної українсько-чеської співпраці у міжвоєнний період.   Під час Першої світової війни Масарику довелося провести деякий час у Києві, де він контролював діяльність чеських легіонерів і мав безпосередні зв’язки з керівництвом Української Центральної Ради в цілому та з М. Грушевським, С. Петлюрою та В. Винниченком зокрема. Саме тоді закладалися підвалини відносин офіційної політики Чехословаччини стосовно України та українського питання. Складний період утвердження держави чехів і словаків наклав свій відбиток на стосунки з Україною. Так, офіційна зовнішня політика Чехословаччини не підтримувала «українського сепаратизму» , що, в принципі, можна вважати однією з причин поразки Української революції 1917–1920 рр. – коли Центральна Рада не мала змоги відбитися від більшовицьких банд Муравйова, в Україні розміщувалося майже 50 тис. боєздатних чеських легіонерів. Хто знає – якби ці війська прийшли на допомогу українській державі, можливо, історія нашої країни пішла б у зовсім іншому руслі. Те, що чеські легіонери виявилися байдужими до проблем української держави, є свідченням негативного ставлення до незалежності України, яке Т. Г. Масарик сформулював задовго до Першої світової війни – відокремлення України могло, на його думку, суттєво послабити Росію, що виступала як головна протидія німецькій експансії на Сході Європи.. А саме Німеччина була на той час головною перешкодою на шляху здобуття незалежності Чехословаччиною. Водночас Масарик, до його честі, на відміну від більшості проросійських чеських політиків, не повторював і не підтримував тверджень російських шовіністів про «штучний» характер української мови, українського народу та про те, що український національний рух було інспіровано австро-угорською і німецькою розвідками. Така позиція Т. Г. Масарика сприяла тому, що у 1918 році, після проголошення Чехословацької та Західноукраїнської Народної Республіки внаслідок розпаду Австро-Угорської монархії, уряд Чехословаччини першим визнав нову державу і встановив з нею дипломатичні відносини. Таким чином, першу українську дипломатичну місію у Празі очолювали С. Смаль-Стоцький та Є. Левицький. На території ЗУНР, зі свого боку, перебували чеські дипломати. Загалом у 1917–1921рр., до остаточного утвердження Версальської системи повоєнного світу та входження більшості українських земель до складу СРСР та Польщі, широкі можливості та перспективи українсько-чеських зв’язків та економічного і культурного зближення, що були закладені напередодні і в перші роки після завершення Першої світової війни, виразно послабшали, а із появою СРСР поняття «Україна» та української держави як партнера і сусіда на довгі роки випало з геополітичної доктрини Чехословаччини. Натомість, українське питання для повоєнної Чехословаччини залишилося надзвичайно актуальним. Загалом період між двома світовими війнами можна без перебільшення вважати часом найбільш близького і дієвого співробітництва між українцями та чехами в рамках Чехословацької держави. Десятки тисяч українських емігрантів, які були змушені залишити Батьківщину після приходу до влади більшовиків, скористалися гостинністю чехословацького уряду, отримавши від нього максимально широкі можливості для реалізації власних національних потреб. Як можна пересвідчитися, після буремних подій 1917–1921 рр. Чехословаччина була чи не єдиною країною світу, яка запропонувала біженцям з України допомогу на державному рівні. Прийняттю біженців особисто сприяв перший президент Чехословаччини Т.Г. Масарик, який виявив себе справжнім другом українського народу. Рішення Ради Міністрів від 28 липня 1921 року уповноважило Міністерство закордонних справ ЧСР провести акцію за офіційною назвою «Російська акція допомоги», яка включала в себе не лише надання житла, але й здобуття молодими біженцями середньої та вищої освіти в ЧСР, а також працевлаштування в галузях, у яких емігранти були професіоналами у себе вдома. По суті, Масарик дозволив українським емігрантам вільно жити у Чехії. Українці із вдячністю користувалися наданими їм преференціями. На переконання багатьох сучасників, У Чехословаччині для українських політичних емігрантів були створені найсприятливіші умови для проживання. Так, Л. Лукасевич згадував, що Прага у 20-х рр. ХХ ст. була містом космополітичним, у якому людина не почувалася прибульцем, а була рівноправним членом суспільства, що дозволяло забути про своє емігрантське походження. Саме Прага 20–30-х рр. ХХ ст. становила осередок наукового, культурного та громадсько-політичного життя, де об’єдналися кращі сили української інтелігенції. За підтримки урядових кіл Чехословаччини за безпосередньої участі відомих українських громадських діячів у 1920–1930 рр. ХХ ст. у цій країні були створені і успішно діяли десятки українських наукових установ, навчальних закладів, організацій, спілок та українських видавництв, які об’єднали провідні українські сили під патронатом чехословацького уряду і особисто президента Масарика. Серед багатьох організацій, які постали головним чином у Празі, слід згадати Український вільний університет (перенесений з Відня у 1921 р.), Український Високий педагогічний інститут ім. Драгоманова (з 1923 р.), Українська студія пластичного мистецтва (заснована у 1922 р.), Музей визвольної боротьби України (з 1925 р.). У 1922 р. було створено Українську господарську академію в Подебрадах, де навчалися як емігранти, так і студенти, що приїздили з Галичини та Закарпаття. Українські академічні установи та студенти користувалися фінансовою допомогою чехословацького уряду, а стипендії призначалися чесько-українським комітетом допомоги українським та білоруським студентам. Виключно активно в цей період працювали українські часописи та видавництва, серед яких слід відзначити газету «Prager presse» та українське видавництво Ю. Тищенка, яке розміщувалося на Вацлавській площі у Празі аж до 1945 р. У цей період на перший план в українсько-чеських відносинах вийшла проблема українців, які опинилися у складі Чехословаччини внаслідок драматичних подій Першої світової війни і післявоєнного поділу світу. Йдеться насамперед про 400 тис. Українців, що проживали на Закарпатті і які опинилися у складі молодої Чехословацької держави внаслідок рішення Паризької мирної конференції у 1919 р. Це був прецедент, адже жодного історичного під- ґрунтя для включення Закарпаття до Чехословацької держави у чехословацького уряду не було. І за період перебування у складі Чехословаччини слід констатувати, що Закарпаття перебувало у набагато кращому становищі, порівняно з іншими українськими землями – у 20–30-х рр. ХХ ст. Це був єдиний український регіон, у який чужинський уряд (Прага) вкладав більше коштів, ніж отримував звідти. Ані Варшаві, ані Бухаресту, ні, тим більше, Москві, таке навіть на думку не спадало. З кінця 20-х рр. ХХ ст. політика чехословацького уряду щодо мігрантів почала зазнавати суттєвих змін. Уряд поволі згортав програми співробітництва з українськими установами. Це пояснювалося, з одного боку, впливом світової кризи та скороченням загаль- них видатків бюджету, а з іншого – зростанням впливу соціалістів, які традиційно орієнтувалися на російські культурно-історичні цінності і не бажали підтримувати українських «сепаратистів». Крім того, на підтримці українців негативно позначилися наслідки світової економічної кризи, внаслідок чого значно скоротилася фінансова допомога. У 1934 р. між Чехословаччиною та СРСР було встановлено дипломатичні відносини, що ще більше ускладнило становище української політичної еміграції, особливо з погляду на її співробітництво з представниками нової німецької влади. Розчленування ж Чехословаччини внаслідок Мюнхенської змови 1938 р. Фактично стало завершальним акордом в українсько-чеських взаєминах міжвоєнної доби. Залишається лише констатувати, що протягом цього часу Україна та українське питання посідали важливе місце у внутрішній і зовнішній політиці Чехословаччини. Ці зв’язки допомогли також відновленим у майбутньому чеській та українській державі налагодити плідне співробітництво на новому етапі розвитку.   За німецького протекторату Богемія і Моравія (1939–1945) більшість українських організацій було ліквідовано, а з приходом радянських військ у 1945 р. усяке організоване українське життя припинилося. У 1948 р. у Чехословаччині прийшов до влади тоталітарний прокомуністичний режим, внаслідок чого українсько-чеські міждержавні стосунки практично припинилися на понад 40 років. Більшість представників української політичної міграції, які ще проживали в країні незадовго і під час Другої світової війни, залишили Прагу і загалом Чехію; компактно українці (автохтонне населення) прожи- вали у прикордонних районах на сході Словаччини.   З припиненням існування соціалістичного табору, розпадом СРСР для України і Чехословаччини постали нові можливості для самостійного обрання внутрішньої та зовнішньої політики, а відносини проголошених незалежних держав – Чехословаччини та України, набули виразно нового звучання в умовах трансформації кінця 80-х – поч. 90-х рр. ХХ ст. Чехословаччина у 1989 р., а Україна у 1991 р. відмовилися від побудови соціалістичного суспільства і стали на шлях розвитку демократичної держави із ринковою економікою, проголосивши одним із ключових зовнішньополітичних завдань входження до Європейського Союзу. Новий етап суспільного розвитку в обох країнах відкрив нові широкі можливості для всебічного взаємовигідного співробітництва, взаємопов’язані спільними цілями в реалізації курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію, спільними регіональними інтересами, існуванням української національної меншини в Чехії та чеської в Україні. Зважаючи на те, що Чеська Республіка з 2004 р. є повноправним членом ЄС, її досвід також може стати важливим для України у реалізації її євроінтеграційних прагнень, що ще більше посилить практику кооперації та взаємовпливу України та Чехії.   джерело:  - ipiend.gov.ua - Колесса О. Погляд на історію українсько-чеських взаємин від Х до ХХ вв. / О. Колесса. – Прага, 1924.
    Бер 26, 2017 2728