Українці – найчисленніша група іноземців у Чехії. Чеські перевізники відкривають зручніші маршрути для подорожей між Україною та Чехією і наголошують, що хочуть посилити співпрацю з українськими партнерами. Кореспонденти Радіо Свобода у Празі дізнавалися про найоптимальніші на сьогодні способи для українських заробітчан дістатися додому, коли обмаль часу і коштів, і про те, які можливості можуть з’явитися найближчим часом. Хмельничанка Олександра разом із мамою зараз мешкає та працює у Празі. Коханий дівчини лишився в Україні. Зустрічаються не часто. Найдешевший маршрут (до 1300 гривень) – це майже доба на колесах. Така дорога, каже вона, неабияк виснажує. «Зазвичай до Хмельницького я добираюся прямим автобусом «Прага – Хмельницький». 24 години – це досить-таки важко, тому що людей багато. Хотілося б, щоб в автобусах було більше комфорту. Хоча б чай-кава», – розповідає Олександра. Цього разу Олександрі треба додому якнайшвидше. Утім, її прямий автобус ходить лише двічі на тиждень. Наступний – через три дні. Можна дістатися польськими авіалініями до Львова за три з половиною години. Але це обійдеться вже у 3200 гривень. Для Олександри є й гарні новини від наземних перевізників. Тим, хто поспішає, запропонували комбінований маршрут: один квиток, одна пересадка – і вдвічі менше часу на дорогу. Дістатися до Львова можна, доїхавши потягом до чеського прикордонного Богуміна, а звідти – вже через Польщу автобусом. До Ужгорода чи Мукачева – через словацькі Кошиці. Вартість квитків на такі рейси дещо нижча, ніж на прямі автобусом. А сервіс європейський: зручні сидіння, wi-fi та чай-кава. Подорожувати можна й у зворотному напрямку. Чеські перевізники розглядають розширення сполучень із Україною «В майбутньому ми б хотіли розширити наші перевезення. Ми б залюбки влаштували ще й прямі залізничні перевезення. Україна для нас цікава, передовсім через те, що тут у Празі працює багато українців, яким треба їздити туди й назад», – зазначає генеральний директор чеського перевізника Петр Келлер. За даними Чеського статистичного бюро, українці – найчисленніша група іноземців у Чехії. Їх тут близько 106 тисяч. Попри затримку з «безвізом» для України, чеські перевізники наголошують, що хочуть посилити співпрацю з українськими партнерами. Цьому сприятиме, зокрема, поява Бескидського тунелю на Закарпатті. Його будівництво планують завершити вже до кінця цього року. «З введенням у дію двошляхового тунелю пропускна спроможність збільшиться вдвічі. Значно безпечніше, значно швидше будуть ходити потяги, й буде, звісно ж, краще», – запевняє заступник начальника ділянки об’єкту «Бескидський тунель» Костянтин Стєхов. А от у чесько-українському авіасполученні поки переважає маршрут «Прага – Київ». Він залишається найпопулярнішим. Щоправда, напрямків тих поки усього тільки два. «У 2016 році ми мали 800 перельотів і понад 80 тисяч пасажирів, з яких 75% саме на рейсах «Прага – Київ» і «Київ – Прага» та чверть – «Прага – Одеса» і назад. Це зростання порівняно з минулим роком», – каже директор з торгівлі Чеських авіаліній Ян Тот. П’ять років тому чеський авіаперевізник скасував свої лоукостери на Львів, пояснивши тим, що, мовляв, після Євро-2012 попит на цей напрямок був недостатнім. Утім, зараз його керівництво переглядає цю можливість і веде переговори з колегами в Україні про можливе розширення своєї діяльності, очікуючи збільшення кількості пасажирів. Ярослава Куцай Радіо Свобода

Українці в Чехії, ті, що живуть тут давно, або ті, що перебралися до цієї країни нещодавно, і навіть ті, хто лише планує приїхати до цієї країни, отримали можливість краще зорієнтуватися у місцевих реаліях і в тому, що відбувається у житті громади. Все це завдяки новому інформаційному порталу UAportal.cz, який розпочав свою роботу 17 лютого. І хоча подібні послуги пропонують і інші сайти для іноземців, які спрямовані на міжнародну аудиторію, зручність нового порталу в тому, що його цільова група – українці. «Свій до свого по своє» – під цим гаслом українські діаспори у світі живуть уже багато років, але у Чехії масова трудова міграція українців – явище відносно нове, тож залежно від потреб у різний час тут створювалися різні організації, які іноді не взаємодіють. Об’єднати їх під одним віртуальним дахом, а також запропонувати багато корисної інформації для людей, які пов’язали своє життя з Чехією, вирішили празькі активісти Галина Андрейців та Володимир Теленько. Ідея з’явилася ще кілька років тому, після акцій на підтримку українського Майдану, воїнів АТО та їхніх родин, але робота забрала тривалий час, адже гроші довелося вкладати власні, говорить Галина Андрейців. Вона переконана, що цей сайт буде корисним для громади. «Він потрібен українцям. Тут українців є 120 тисяч, тільки за офіційними даними, і вони дуже не згуртовані. Вони не знають, що відбувається в Чехії, які події робить українська громада, які є концерти, які групи приїжджають, де збираються українці, які тут живуть», – говорить Галина Андрейців, яка також очолює в Празі недержавну організацію «Українська європейська перспектива». Більшість українців, які приїжджають до Чехії – заробітчани, вони планують затриматись тут недовго, щоб фінансово підтримати свою родину. Але багато з тих, хто планував попрацювати кілька років, залишаються в Чехії вже друге десятиліття. Також очікуване збільшення квот на робочі візи для українців може кількісно вплинути на тутешню громаду, розповідає Галина Андрейців: «У нас буде багато корисної інформації саме для заробітчан – наша база знань, а також цікава група у спільнотах, яка називається «Будьмо уважні» про місцевих шахраїв, і про те, на що треба звернути увагу, коли сюди їдеш або коли вже тут працюєш чи вчишся». Буде інформація і для туристів, і для студентів, зокрема, про вступ до чеських університетів, про підтвердження легітимності дипломів. Дедалі більше українська громада у Чехії поповнюється і спеціалістами з вищою освітою, адже Чехії бракує лікарів, фахівців у сфері інформаційних технологій, є тут і юристи, і економісти, і науковці, й оперні співаки, і бізнесмени, для яких умови ведення бізнесу виявилися простішими, ніж в Україні. Ці люди рідко з’являються на українських акціях, хоча багато з них не втрачає зв’язок з Україною. «Крім заробітчан, ми хочемо залучити ще й креативну частину українців, яких тут є багато, бо є багато і студентів, і професорів, які спілкуються у якомусь своєму колі, і на якісь більші події, більші акції мало приходять, бо просто про них не знають. Тому більше уваги ми будемо приділяти їм», – обіцяє співавторка інформаційного сайту UAportal.cz. Марія Щур В ефірі Радіо Свобода, як Марія Щур, із 1995 року. Кореспондент, ведуча, автор програми «Європа на зв’язку». Випускниця КДУ за фахом іноземна філологія та Центрально-Європейського університету в Празі, економіст. Стажувалася в Reuters і Financial Times у Лондоні, Франкфурті та Брюсселі. Вела тренінги для регіональних журналістів.

Фейсбук має таку чудову функцію, яка нагадує тобі, чим ти займався цього самого дня два чи три роки тому. Такий собі ненав’язливий фотоальбом, приємні спогади про минуле. Щоправда, коли живеш у країні, яка третій рік знаходиться в стані війни з агресором, спогади про події дво- чи трирічної давнини можуть видатися не такими ідилічними. Цими днями, наприкінці січня, стрічка українського ФБ повниться фотозгадками з зими 2014-го, з київського майдану. Так, ніби гортаєш родинний фотоальбом, а там на наступній сторінці раптом з’являється спалена на вулицях техніка й перші загиблі. Загиблих стає все більше, фотоспогади стають усе жорстокішими. Все це було в іншому житті. Вірніше не так – усе це було тоді, коли життя ставало іншим, цілком іншим. Три роки тому. Зовсім нещодавно. В минулому житті. Три роки тому в Україні тривала затяжна революція, формальною метою якої була євроінтеграція. Хоча вже тоді більшість людей, що виходили протестувати проти влади президента Януковича, розуміла (хоча й не завжди говорила про це вголос), що євроінтеграція – лише привід, зовнішній подразник, що справа насправді не про потребу Європи, скоріше – про потребу України. Суспільство вимагало перезавантаження. Влада викликала різку критику і в правих, і в лівих (звісно, мова йде про справжніх лівих, не про фінансованих олігархами «комуністів)», і в лібералів. Влада була тим спільним ворогом, який робив можливим компроміси між «демократами» та «консерваторами», між націоналістами та лібералами. Європа в цьому випадку виступала певною противагою всьому тому, що втілював собою постколоніальний, пострадянський, пропутінський політикум. Європа протиставлялась «совку», Європа протиставлялась реабілітації сталінізму, Європа протиставлялась російському шовінізму. Сама Європа, підозрюю, навіть не підозрювала, яку важливу з точки зору цінностей роль їй відводять українці, як безпідставно ідеалізують і як запекло на неї покладаються. На Європу покладались, до Європи апелювали. Європа, слід сказати, всіляко висловлювала підтримку, хоча, підозрюю, не надто розуміла природу того, що відбувається в центрі Києва. Потому революція перемогла й почалася російська агресія. Докорінно змінилися обставини. Ставлення до Європи, що прикметно, теж неухильно змінювалось. Виявилось, що рівень сподівань та розрахунку на Єропу не зовсім співпадає з рівнем готовності європейських суспільств підтримати українців у їхній боротьбі за власну свободу. Загалом, виявилось, що самі поняття «свобода» та «незалежність» можна трактувати доволі вільно, виходячи не так із власного розуміння свободи як такої, як із загальних геополітичних та історичних стереотипів та кліше. Дуже добре пам’ятаю дискусію на тему Криму, в якій довелось брати участь саме того дня, коли на захопленому росіянами полуострові в березні 2014-го відбувався організований росіянами референдум. Відбувалась дискусія в Берліні, участь у ній довелось брати разом із німецькими експертами та спеціалістами, які говорили про кримчан і від імені кримчан. Говорили про те, що Росія має право на Крим, що Росію можна й слід розуміти, що нічого дивного й страшного в такій несподіваній зміні державних кордонів немає. Була середина березня, про війну ніхто не хотів думати, думки публіки розділились – хтось вважав, що проводити референдуми на захопленій території – не дуже вірно з точки зору етики та моралі, хтось натомість заперечував і говорив, що іноді історична закономірність і право сили важать більше за будь-які норми закону та права. Демократична ситуація, одне слово – кожен лишився при своїм думці, Росія оголосила про приєднання Криму. Мені тоді здалось, що мої опоненти обговорюють якийсь підручник із історії, який до реальних подій у моїй країні не має жодного стосунку. Холодна війна, рука Америки, загроза націоналізму – громадяни вільної Європи мали десятки виправдань того, що одна країна (не їхня, до речі, просто країна, якій вони симпатизують) раптом вирішила забрати собі шматок іншої країни (якій вони не надто симпатизують). Таке враження, що вони ділять межу на чужому дачному майданчику, - подумав я тоді. Припускаю, вони про мене теж нічого хорошого не подумали. «Охолодження до Європи» в українському суспільстві зростало пропорційно ескалації бойових дій на Донбасі. Коли на появу російських диверсантів та озброєння на території України європейські лідери реагували «глибоким занепокоєнням» - це викликало, щонайменше, подив та нерозуміння. Коли розстріл українських військ російськими військовослужбовцями під Іловайськом призвів хіба що до введення антиросійських санкцій – це викликало роздратування й розчарування. Коли спроби дипломатичного втручання європейських політиків зав’язли в липкому болоті Мінських угод, які не влаштовують жодну зі сторін конфлікту – здається, навіть останні єврооптимісти втратили аргументи. Та й не потрібні Україні аргументи. Україні потрібні перемога й відновлення мирного життя. Отож, що лишилось від євроінтеграції? Україна й далі рухається в Європу. Хоче цього Європа чи ні (а вона, схоже, особливим бажанням бачити поруч Україну не горить). З тієї простої причини, що вибір в України не надто великий – або капітуляція й розчинення в просторах путінського імперського проекту, або збереження незалежності й свободи (які для багатьох українців за останні три роки набули зовсім інакшого – не книжкового й не теоретичного – звучання) в межах недосконалого й не надто надійного, сповненого внутрішніх протиріч та подвійних стандартів, але все одно рятівного євросоюзу. Звісно, ставлення українського суспільства до Європи (що б ми не розуміли під цим терміном) за останні три роки змінилось. Великою мірою, Європа сама спричинилась до цих змін. Дивлячись збоку на те, як розвиваються стосунки між Україною та ЄС, може скластись прикре враження, що нашій країні доводиться відбиватись на два фронти. Референдум у Нідерландах, різке погіршення стосунків із Польщею, постійні спроби деяких європейських політиків ініціювати зняття санкцій із РФ, зрештою, відмова у наданні безвізового режиму – все це щонайменше нагадує рівноцінні партнерські стосунки й щонайменше сприяє створенню якихось ілюзій. Україна давно подібних ілюзій не має. І це теж важливі світоглядні зміни, які з нами відбуваються: ми розуміємо, що в цій ситуації, ситуації війни, окупації та зміни геополітичної кон'юнктури, ми можемо покладатись лише на себе, ми чудово розуміємо й маємо можливість неодноразово переконатись у тому, що для багатьох громадян євросоюзу такі поняття як «демократія» та «гідність» давно перетворились на абстракцію, на щось із минулого часу, на щось, що має стосунок не так до реального життя, як до бібліотечних полиць. До чого за великим рахунком зводяться сьогодні стосунки між Україною та Європейським союзом? Кредити, обмеження, обіцянки. Відкриті посмішки політиків і наглухо зачинені перед українцями державні кордони. Стурбованість лідерів і безкінечні спекуляції в пресі на тему українських націоналізму та радикалізму, які, нібито, і є сьогодні головними тенденціями в українському суспільстві. Себто – відсутність рівноцінного діалогу, відсутність розуміння, політичні ігри замість принциповості, дипломатія – замість щирості. А якщо до цього додати ще й продажність та безпорадність українських політиків, які мають представляти Україну на офіційному рівні – ситуація загалом виглядає печально. Чи призведе це до відвертання України від Європи? Певен, що ні. Повторюсь, вибір у нас невеликий. Тим більше прикро відчувати закритість і надмірний прагматизм із боку тих, на кого покладаєшся. Ну, але політика, на відміну від солідарності – справа людей прагматичних. Себто, не завжди щирих. На завершення хочу додати: безперечно, моя позиція навіть не претендує на відстороненість та беземоційність. Моя країна третій рік веде війну з окупантом. Війну з окупантом, природно, я не вважаю громадянською. Я підтримую збройні сили своєї країни, оскільки саме вони забезпечують мою свободу та незалежність. І ще я вважаю зрадниками й колаборантами тих, хто взяв зброю проти своєї країни й підтримав агресора, який прийшов до українських міст. І так – я не вважаю, що з окупантом можна вести діалог. Особливо, коли він тримає в руках заряджену зброю. Підозрюю, що моя позиція навряд чи когось здивує – ні тих громадян ЄС, які відмовляють мої країні в праві на справедливість, ні тим більше тих, хто розуміє, за що останні три роки моя країна бореться. Здається, всі давно визначились із тим, у що вірити й на що заплющувати очі. Просто більш чесні з нас не називають себе при цьому експертами. Автор Сергій Жадан

З чеськими (не лише) робочими візами проблема починається ще на шляху до Чеського посольства. Сьогодні Чеське радіо оприлюднило та надалі оприлюднює розлоге розслідування на цю тему (про неможливість легальної реєстрації у чергу в Посольство для подання заявки).Співгромадяни, таким чином, потрапляють у своєрідне рабство ще вдома.У Чехії це рабство, здебільшого, продовжується. Не йдеться про окремі свідчення співгромадян, на проблему вже звернули увагу й науковці з Інституту соціології Чеської Академії наук: українських посередників-"роботодавців" при пошуку роботи не можуть "обійти" навіть громадяни ЄС, румуни та богари, настільки сильно вони зайняли цю нішу.Тобто, це означає, що роботу вам, переважно, пропонує не чеський роботодавець напряму, а українська фірма-посередник.Це, у свою чергу, означає, що ви працюватимете не 8 год., як більшість місцевих чехів, а 12, у нічні зміни та вихідні дні і т.д. Доплат, які за таку роботу передбачені чеським законом, ви ніколи не побачите, бо український посередник все залишатиме собі. Оскільки багато співгромадян їдуть на роботу в Чехію через справжню безвихідь, беручи у борг для того, щоб виїхати, то потім, перебуваючи у такому рабстві, з боргом на шиї, вони не мають жодної можливості для відстоювання своїх прав на чеському ринку праці.Побічним ефектом є, окрім іншого, і насміхання та прояви ненависті не лише від місцевих (ви, здебільшого, працюватимете за 80 крон/год., що вважається у Чехії дуже низькою платнею), а й від "своїх", що вже легалізувалися: працюючи за таку низьку платню, ви є для них потенційною загрозою перед спільним роботодавцем.Не кожен здатний витримати таке пресування. Михайло Фесенко Більше інформації за посиланнями: Kupčení s českými vízy na Ukrajině. Reportéři Radiožurnálu                                                     Česká víza pro Ukrajince jsou miliardový byznys. Bez překupníků nejdou prakticky získat

Кожного року в світі виходить величезна кількість книжок, на які з нетерпінням чекають мільйони читачів, і українці — не виняток. Однак сьогодні ми хочемо ознайомити вас із найкращими книгами 2016 року від українських авторів, які уже можна придбати в книгарнях. Адже що може бути кращим, аніж своє, рідне! Богдан Тихолоз, Наталія Тихолоз “Іван Франко від А до Я” Що ми знаємо про Франка? Революціонер? - Так. Каменяр? - Так. Геній? - Так. Однак, перш за все, він був надзвичайною людиною, яка любила, подорожувала та займалась улюбленою справою. Познайомитись, а що головніше, подружитись з Франком допоможе арт-книга для дітей (і не лише) Богдана та Наталії Тихолоз “Іван Франко від А до Я”, візуалізацією якої займались Роман Романишин та Андрій Лесів. Безліч цікавих фактів про людину, яка усвідомила себе українцем, коли України ще не було. Вартість в книгарнях 150 грн. Ярина Винницька, Юлія Табенська, Дмитро Осипов “Скриня. Речі сили” Арт-бук, який, мабуть, повинен бути в бібліотеці кожної українки. Адже там зібрано інформацію про той світ, в якому жили наші бабусі, світ, який уже почав зникати.  От що ви знаєте про весільні обряди в різних куточках України? Чи що колись давали в придане нареченій? Як виглядали головні убори, рушники та орнаменти? Про все це і більше можна дізнатись зі сторінок анімованого видання, а в інтерактивній версії навіть послухати старовинні пісні з Покуття. “У мене таке відчуття, що я готувала цю книгу все своє життя — їздила у фольклорні експедиції, збирала власну колекцію артефактів, досліджувала світ традицій у різний спосіб. Аж поки не зустріла своїх партнерів-співаторів — магічну художницю з Кам’янця-Подільського Юлію Табенську та ідеолога проекту Дмитра Осипова. Ми втрьох впродовж дев’яти місяців (дуже символічно) творили вже саму книгу”, - розповіла Ярина Винницька. Вартість 550 грн.  Богдан Волошин “Політ золотої мушки” Весела книга Богдана Волошина “Політ золотої мушки” познайомить читача із жителями галицького містечка Бурачковичі та села Лопушна. Завдяки покутсько-бойківським говіркам кожен отримає великий заряд позитиву від прочитаного. Вартість 80 грн. Тарас Прокопишин, Володимир Бєглов, Інна Березницька “the UKRAINIANS II. Історії успіху” Книга, в якій зібрано 20 інтерв’ю про видатних українців, про те, як вони обирали свій шлях в житті, як не сходили з нього та мотивували інших не стояти на місці. На її сторінках читач ознайомиться із діяльністю таких діячів як Юрій Андрухович, Андрій Куликов, Тарас Прохасько, Оксана Караванська, Святослав Вакарчук, Джамала та ін. “Дізнайтеся з цих невигаданих історій успіху про те, як людина може йти своїм шляхом, не поступаючись своїми принципами, не втрачаючи індивідуальності, креативно і самобутньо підходячи до своєї роботи і життя, тим самим мотивуючи інших до руху вперед”, - написано в анотації. Вартість 120 грн.  Таня Малярчук “Забуття” Роман Тані Малярчук “Забуття” був названим одним із найочікуваніших цього сезону. В ньому переплелось дві лінії — сучасна та історична. На сторінках книжки розповідається про молоду українку, яка намагається пізнати себе, доторкнутись до минулого та досліджуючи життя політика В’ячеслава Липинського.  "Це мій роман про ХХ століття, мої сто років, але не самотності, а втраченої пам’яті. Це спроба згадати забуте", - розповіла Таня Малярчук. Вартість 80 грн.  Сергій Жадан “Тамплієри” Нова збірка віршів Сергія Жадана “Тамплієри” — це тексти (від лірики до публіцистики), які були написані в 2015 — в першій половині 2016 років.  “Тамплієрами” автор поетичного щоденника називає “людей війни”, дуже часто не надаючи героям ніяких конкретних прикмет. “«Тамплієри» – 39 віршів про війну, яку ніхто не оголошував, про біль, із яким ніхто не може впоратися, про любов, від якої ніхто не може відмовитися, та надію, на якій усе тримається”, - прокоментував Сергій Жадан. Вартість 90 грн. Оксана Забужко І знов я влізаю в танк… Хто ми? Інколи це запитання настільки складне, що важко навіть уявити, з чого починати шукати відповідь. І саме його в своїй новій книжці "І знову я влізаю в танк..." піднімає Оксана Забужко. Тексти, які писались протягом 2012-2016 років і були опубліковані різними мовами, нарешті зібрані в одній збірці та видані українською мовою. Ця книга для тих, хто хоче знати правду і переймається тим, в якому сановищі знаходиться наша країна. Окрім цього, Забужко намагалась з'ясувати усі нюанси інформаційної війни, однак читач сам має зробити висновки. Вартість 200 грн.  Андрій Бондар І тим, що в гробах "І тим, що в гробах" - збірка малої прози, яку сам автор Андрій Бондар назвав "розтягнутою в часі спробою внутрішньої біографії", а тексти - "позначеними "єрессю есеїзму". В ній знайшлось місце і любові, і футболу, і політиці та іншим темам, тому її читачем може стати будь-хто. Вона проста, а місцями навіть примітивна. Однак, незважаючи на це, зрозуміти збірку зможе не кожен. "...писались ці тексти у часових шпаринах між головною роботою - перекладом, який забирав більшу частину сили та енергії. Тому ця книжка в певному сенсі - примітки перекладача, який має амбіції бути кимось трохи більше, аніж просто перекладач", - зазначив Андрій Бондар. Вартість 50 грн.   Лесь Подрев’янський “ПЗТ: п’єси, оповідання, есеї, сценарії” Якщо вам потрібно перетворити ненормативну лексику в мистецтво слова або просто любите читати такі тексти, тоді вам варто звернутись до автора сучукрліту Леся Подерв’янського.  В новому збірнику творів “ПЗТ: п’єси, оповідання, есеї, сценарії” автор називає все своїми іменами. На його сторінках знайшлось місце для життя, смерті, війни, любові та ненависті. Вартість 177 грн.  Остап Дроздов “№1” Відомий львівський журналіст Остап Дроздов показав себе із нового боку — на Форумі видавців він презентував свій дебютний роман-вибух “№1”, в якому відверто заговорив про особисте. “Ця книга – це не журналістика, не мемуаристика, не публіцистика чи політичний аналіз. Це абсолютно художня література. Але був момент, коли я злякався, чи не забагато оголеного у цьому тексті. Адже я виніс на загал родинний сюжет, часи передвоєнного Львова, Сибір і повернення і прозріння, смерть”, - розповів Остап Дроздов. Скоро в продажу Леонід Кононович “Чигиринський сотник” Ще зовсім недавно Леоніда Кононовича називали батьком кримінального жанру в сучасній українській літературі. А цього року він презентував свій лицарський роман — “козацьке фентезі”.  “Чигиринський сотник” —  пригодницький роман про козака-мандрівника, в якому національна традиція перегукується з чужоземними містичними практиками, де з силами пітьми боротимуться запорожці, тому що “недаремно сказано, що для того й кров у жилах запорожців, щоб її проливати”. Скоро в продажу Борис Гуменюк “Блокпост” Події в Україні часів Майдану та неоголошеної війни 2014-2015 років знайшли своє відображення на сторінках книги Бориса Гуменюка “Блокпост”.  “Так бачили, відчували і думали мільйони, а тільки він знайшов такі слова”, - вказано в анотації. За словами самого Бориса Гуменюка, він намагався відтворити свій суб’єктивний погляд, і надіється, що в майбутньому, завдяки таким суб’єктивним картинкам, вималюється ціла правдива мозаїка про події в Україні.  Скоро в продажу Антін Мухарський “Сказкі русскаго міра” “Сказкі русскаго міра” —  збірка оповідань, автор якої розвінчує імперські міфи та нещадно б’є по найдорожчих місцях путінського світу. Разом із художником Іваном Семесюком, який додав до тексту не менш геніальні ілюстрації, Антін Мухарський демотивує історичні та культурологічні кліше “русского міра”. Через нецензурну лексику книга рекомендується читачу, якому уже виповнилось 18. Вартість 334 грн.  Оксана Кузів “Назови мене своєю” "Назови мене своєю” — збірка прози з людськими історіями, третя книга письменниці та поетеси Оксани Кузів. “Пристиглі важкі грона винограду промовисто глипають на мене з-поміж листя. Обережно зриваю їх, стараючись не зранити бодай ягідки чужої душі, а вдома вже чавлю-витискаю з нього сік, що аж бризкає навсібіч. У величезний бутель із грубого скла, що стоїть на видному місці, вперлося, аби перепочити, сонце — і сік заграв, зашумів, заговорив, забулькав… День, тиждень, місяць, а там, гляди, і вино вистоялося, очистилося, посвітліло та стало міцне й ароматне. Пригублюю — і згадую кожну ягідку зокрема, кожну чужу мелодію, кожне словечко, що вибродило, викристалізувалося у посудині моєї душі і вилилося благодатним хмільним напоєм на папір. Осьде і вас пригощаю духмяним напоєм, спробуйте — смачно ж…”, - йдеться в анотації. Вартість 138 грн.  За матеріалами Мізки.com

Президент України Петро Порошенко призначив Євгена Перебийноса послом України в Чехії.   УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №16/2017 Про призначення Є.Перебийноса Надзвичайним і Повноважним Послом України в Чеській Республіці Призначити ПЕРЕБИЙНОСА Євгена Петровича Надзвичайним і Повноважним Послом України в Чеській Республіці. Президент України П.ПОРОШЕНКО 23 січня 2017 року president.gov.ua Президент України Петро Порошенко звільнив Євгена Перебийноса з посади посла України в Латвії і призначив його послом у Чехії. Відповідні укази опубліковані на сайті Глави держави. Перебийніс працював МЗС України з 1992 року. З червня 2013 року очолював департамент інформаційної політики дипломатичного відомства. У травні 2015 року Перебийніс призначений послом України в Латвії. Нагадаємо, у серпні минулого року Порошенко звільнив посла України в Чехії Бориса Зайчука. Раніше стало відомо, що українське посольство в Чехії намагалося визволити з в’язниці українця, звинуваченого у співпраці з терористами. Зазначалося, що затриманий був радником Віктора Януковича. За місяць після того, 18 березня 2016 року, Борис Зайчук написав заяву про відставку.   Перебийніс Євген Петрович Народився у м. Тернопіль 9 листопада 1968 року Освіта: У 1992 році закінчив Київський державний університет ім. Тараса Шевченка 1992 – Програма для молодих дипломатів з Центральної та Східної Європи в Інституті міжнародних відносин «Клінхендал» (м. Гаага, Нідерланди) 1999 – Гарвардська українська програма з питань безпеки (Гарвардський університет, США) Професійна діяльність: 10 травня 2015 р. Указом Президента України призначений Надзвичайним і Повноважним Послом України в Латвійській Республіці 2014 – 2015 – Заступник Директора Департаменту політики і комунікацій, Начальник Управління інформаційної політики, Речник МЗС України 2013 – 2014 – Директор Департаменту інформаційної політики МЗС України, Речник МЗС України 2012 – 2013 – Посол з особливих доручень МЗС України 2008 – 2011 – Надзвичайний і Повноважний Посол України в Королівстві Швеція 2006 – 2008 – Генеральний консул України в м. Пряшів (Словацька Республіка) 2004 - 2006 — заступник керівника Головного управління з питань зовнішньої політики Адміністрації Президента України, заступник керівника Головної служби зовнішньої політики — керівник Департаменту двостороннього та регіонального співробітництва Секретаріату Президента України 2001 - 2004 — радник Посольства України в Чеській Республіці 2000 - 2001 — радник Посольства України в Грецькій Республіці 1998 - 2000 — старший консультант, головний консультант, заступник завідувача відділом Головного управління з питань зовнішньої політики Адміністрації Президента України. 1994 - 1998 — другий, перший секретар Посольства України в Чеській Республіці 1992 - 1994 — аташе, третій, другий секретар Управління інформації МЗС України Володіння мовами: українська (рідна), англійська, чеська, російська Одружений, має доньку