User's Tags

Галина Андрейців 's Дописи

220статей
  • 04 Квіт 2017
    У Чехії протягом трьох днів наприкінці березня місцева поліція виявила близько 300 нелегально працевлаштованих іноземців, більшість з яких українці. Один зі свідків такої операції розповів Радіо Свобода про жорстоке ставлення правоохоронців до затриманих українців. Павло Лембак, машиніст автокрана, приїхав до Чехії із Закарпаття 13 років тому. За його словами, рейди проти можливих нелегалів здебільшого виглядають стандартно: чеська поліція оточує будівництво, щоб ніхто не міг вийти і починає перевіряти документи. «Я звернув увагу на те, що після перевірки документів почали виводити велику кількість людей. Одних «пакували» на місці. Але чомусь останню групу, приблизно 20 осіб, вони вирішили вести таким чином, яким колись, як мені здалося, німецькі фашисти виводили євреїв. Вони їх обгородили поліцейським коридором та виводили по два. І рухалися з одного кінця будівництва на інший кінець до автобуса. Не розумію, чому поліція їх не посадила в автобус, як це бувало раніше», – розповів Павло Лембак. Український заробітчанин каже, що не раз був свідком перевірок, однак цього разу, з висоти пташиного польоту, дії поліції Павла здивували. «Принижували людську гідність. Їх не вважали за людей. Це ж прості люди, які приїхали сюди заробити на шматок хліба», – говорить Павло Лембак. Відео з автокрану Павла Лембака   У чеській поліції сказали Радіо Свобода, що не коментують конкретних випадків. Редакція також звернулася за коментарем до посольства України в Чехії й чекає на відповідь. Водночас, за офіційними даними, в рейді проти нелегалів наприкінці березня в Чехії взяли участь близько 1200 поліцейських, серед яких були представники Німеччини й Польщі. Міністр внутрішніх справ Чехії Мілан Хованец заявив, що під час трьох днів контрольних перевірок поліція виявила 262 іноземці, які працювали в Чехії нелегально, ще 31 особа нелегально перебувала в Чехії. Їх усіх мають депортувати. За його словами, мова не йде про «полювання на іноземців», однак подібні заходи триватимуть. Це підтверджує і директор поліції у справах іноземців Чехії Мілан Маєр. «Це частина повсякденної роботи моїх підлеглих. Ми проводимо 10 тисяч подібних перевірок на місяць», – говорить Маєр. Українці рідко оскаржують депортацію На початку березня у Чехії під час іншої перевірки на празькому складі фірми Rohlik.cz (продуктового інтернет-магазину) затримали 85 осіб, переважно громадян України, 74 з них депортували. Це було наймасовіше затримання на одній фірмі. Для українських заробітчан Чехія – одна з найпопулярніших європейських країн. Результати останніх рейдів у Чехії показали, що порушення стосуються зловживання польськими шенгенськими візами й права на проживання, здебільшого жителями України та Молдови. Крім цього, фальшують туристичні документи з Румунії, які для незаконного працевлаштування використовують переважно українці. За даними чеської поліції, депортованим забороняють в’їзд до країн Євросоюзу на один рік. Вони мають 30 днів, щоб виїхати з Чехії, і право оскаржити ухвалу про депортацію. Але більшість таким правом ніколи не користується. За інформацією Радіо Свобода
    4390 Опубліковано Галина Андрейців
  • У Чехії протягом трьох днів наприкінці березня місцева поліція виявила близько 300 нелегально працевлаштованих іноземців, більшість з яких українці. Один зі свідків такої операції розповів Радіо Свобода про жорстоке ставлення правоохоронців до затриманих українців. Павло Лембак, машиніст автокрана, приїхав до Чехії із Закарпаття 13 років тому. За його словами, рейди проти можливих нелегалів здебільшого виглядають стандартно: чеська поліція оточує будівництво, щоб ніхто не міг вийти і починає перевіряти документи. «Я звернув увагу на те, що після перевірки документів почали виводити велику кількість людей. Одних «пакували» на місці. Але чомусь останню групу, приблизно 20 осіб, вони вирішили вести таким чином, яким колись, як мені здалося, німецькі фашисти виводили євреїв. Вони їх обгородили поліцейським коридором та виводили по два. І рухалися з одного кінця будівництва на інший кінець до автобуса. Не розумію, чому поліція їх не посадила в автобус, як це бувало раніше», – розповів Павло Лембак. Український заробітчанин каже, що не раз був свідком перевірок, однак цього разу, з висоти пташиного польоту, дії поліції Павла здивували. «Принижували людську гідність. Їх не вважали за людей. Це ж прості люди, які приїхали сюди заробити на шматок хліба», – говорить Павло Лембак. Відео з автокрану Павла Лембака   У чеській поліції сказали Радіо Свобода, що не коментують конкретних випадків. Редакція також звернулася за коментарем до посольства України в Чехії й чекає на відповідь. Водночас, за офіційними даними, в рейді проти нелегалів наприкінці березня в Чехії взяли участь близько 1200 поліцейських, серед яких були представники Німеччини й Польщі. Міністр внутрішніх справ Чехії Мілан Хованец заявив, що під час трьох днів контрольних перевірок поліція виявила 262 іноземці, які працювали в Чехії нелегально, ще 31 особа нелегально перебувала в Чехії. Їх усіх мають депортувати. За його словами, мова не йде про «полювання на іноземців», однак подібні заходи триватимуть. Це підтверджує і директор поліції у справах іноземців Чехії Мілан Маєр. «Це частина повсякденної роботи моїх підлеглих. Ми проводимо 10 тисяч подібних перевірок на місяць», – говорить Маєр. Українці рідко оскаржують депортацію На початку березня у Чехії під час іншої перевірки на празькому складі фірми Rohlik.cz (продуктового інтернет-магазину) затримали 85 осіб, переважно громадян України, 74 з них депортували. Це було наймасовіше затримання на одній фірмі. Для українських заробітчан Чехія – одна з найпопулярніших європейських країн. Результати останніх рейдів у Чехії показали, що порушення стосуються зловживання польськими шенгенськими візами й права на проживання, здебільшого жителями України та Молдови. Крім цього, фальшують туристичні документи з Румунії, які для незаконного працевлаштування використовують переважно українці. За даними чеської поліції, депортованим забороняють в’їзд до країн Євросоюзу на один рік. Вони мають 30 днів, щоб виїхати з Чехії, і право оскаржити ухвалу про депортацію. Але більшість таким правом ніколи не користується. За інформацією Радіо Свобода
    Квіт 04, 2017 4390
  • 31 Бер 2017
    З розпадом радянського блоку європейська та євроатлантична інтеграція Чехії визначається, як основний пріоритет національного розвитку країни. Розпочався цей процес з подання Чехією заявки на вступ до Європейського Союзу у січні 1996 року. Після того, як країна досягла критеріїв членства в ЄС, в травні 2004 року її офіційно прийняли до складу організації. Відтоді Чехія як країна-член Європейського союзу активно залучається до реалізації основних програм ЄС, насамперед, Спільної зовнішньої та безпекової політики (СЗПБ), а також «Східного партнерства». В рамках СЗПБ Чехія разом з іншими країнами-членами ЄС бере участь у міжнародних миротворчих операціях, створенні європейських батальйонних тактичних груп та у підтриманні оперативних можливостей (в т.ч. чесько-словацької та польсько-угорсько-словацької в рамках «Вишеградської групи»). В плані реалізації «Східного партнерства» Чехія послідовна в підтримці процесу європейської інтеграції України, була в числі посередників під час врегулювання російсько-українських проблем, викликаних так зв. газовими війнами Росії проти України. Чехія активно сприяє економічному та інституційному розвитку Європейського Союзу. Так, головними напрямами чеського головування в ЄС у першому півріччі 2009 року були сприяння розвитку ринків Європейського Союзу, покращення умов підприємницької діяльності, вирішення проблем безробіття, реалізація спільної сільськогосподарської політики та підвищення енергетичної безпеки Європи. Важливим досягненням за час перебування Чехії в ЄС можна вважати створення передумов для економічного розвитку країни, який був досить динамічним до початку кризових процесів в Європі, викликаних світовою фінансово-економічною кризою. Незважаючи на поточні проблеми, Чехія має всі шанси для відновлення позитивних процесів в економіці.  Одним з важливих кроків у рамках інтеграції країни до ЄС стало входження Чехії до Шенгенської зони (березень 2008 року).Чеські громадяни, вільно пересуваючись Європою, дістали змогу навчатись та працювати в країнах ЄС. Як вважає чеське керівництво, членство Чехії в НАТО складає основу національної безпеки країни. Так, у 1990 році колишня Чехословацька республіка, після розпаду Варшавського договору, першою встановила контакти з Північноатлантичним союзом, що відбулося під час візиту до Праги Генерального секретаря НАТО. Після виконання всіх необхідних процедур, 12 березня 1999 року Чеська Республіка стала повноправним членом НАТО та взяла на себе всі зобов’язання Північноатлантичного союзу. Щоправда, на відміну від Польщі, країн Балтії та Румунії, головною метою цього вступу стало не стільки забезпечення захисту від Росії, скільки можливість використання потенціалу Альянсу для оптимізації чеської оборонної складової. Так, інтегруючись до НАТО, збройні сили Чехії були скорочені зі 132 тис. осіб у 1993 році до 35 тис. осіб в 2010 році. Була списана і значна кількість застарілого озброєння, з 1 січня 2005 року чеська армія повністю перейшла на контрактний принцип комплектування. Скорочення збройних сил Чехії заощадило значні кошти, та одночасно було компенсоване включенням країни в єдину систему колективної безпеки НАТО і (що важливо!) отриманням нових сучасних зразків озброєння та військової техніки. Багатоцільовий винищувач JAS-39 «Gripen» В рамках цього процесу чеська армія була інтегрована до Об’єднаних збройних сил Північноатлантичного союзу. Система повітряного контролю ЧР інтегрувалася до об’єднаної системи ППО НАТО в Європі. На вигідних офсетних (компенсаційних) умовах чеська армія отримала 14 сучасних шведських літаків JAS-93 «Gripen» (при вартості контракту 750 млн. дол. США чеська сторона отримала офсетні компенсації від компанії Saab на суму 975 млн. дол. США), а також понад 100 австрійських бронетранспортерів «Pandur ІІ» (Чехія заплатила компанії Steyr-Daimler-Puch Spezialfahrzeuge 650 млн.дол.США, а отримала 150 % офсетних компенсацій). Бронетранспортер «Pandur-2» Чеські експерти стверджують, що, незважаючи на скорочення збройних сил, наведені вище заходи в рамках членства країни в НАТО значно підвищили військовий потенціал ЧР. Це і надало можливість Чехії забезпечити виконання своїх зобов’язань перед НАТО як в плані зміцнення безпеки Європи, так і щодо участі у міжнародних військових операціях, в тому числі в Іраку та Афганістані. В рамках концепції «Розумної оборони НАТО» Чеська Республіка спеціалізується на виконанні функцій радіаційного, хімічного та бактеріологічного захисту військ Північноатлантичного союзу. Це завдання покладене на 31 бригаду РХБЗ ЗС Чехії, що перебуває у оперативному резерві Сил швидкого реагування НАТО. В Альянсі Чехія спеціалізується також на виробництві радіоелектронної, бронетанкової та авіаційної техніки, що позитивно позначається на розвиткові чеського оборонно-промислового комплексу. Так, у 2000 році уряд Чехії ухвалив концепцію «Основи взаємодії державного управління і оборонної промисловості Чеської Республіки», а також угоду «Про співробітництво між Міністерством оборони ЧР та Асоціацією підприємств оборонної промисловості», які оптимізували роботу чеського ОПК у нових геополітичних умовах, у яких перебуває країна. Станція пасивної радіотехничної розвідки  «Vera» Спираючись на свою промислову базу, яка не поступається базам інших європейських країн, чеська компанія ERA Pardubice випускає сучасні станції радіоелектронної розвідки «Vera» (є подальшим розвитком відомої «Ramonа»). Крім того, разом зі США ведуться науково-технічні розробки в інтересах американської системи ПРО у Європі. Чеська компанія Aero Vodohody спільно з італійською компанією Alenia Aeronavtika бере участь у складанні середнього військово-транспортного літака C-27J Spartan.  Тактичний військово-транспортний літак C-27J «Spartan»   Більше десятка чеських підприємств залучені до виробництва згаданого вище австрійського БТР Pandur ІІ, які постачаються для збройних сил ЧР. Чехія бере також участь дослідницькій програмі під егідою Європейського оборонного агентства зі створення піхотного спорядження для ведення бойових дій у міських умовах. Позитивні показники членства Чехії в НАТО обумовили високий рівень підтримки процесу євроінтеграції чеським населенням.  В цілому, приєднання Чехії до ЄС та НАТО можна вважати послідовним і виваженим кроком, який духовно та фактично повернув країну до Європи, забезпечивши їй прогрес у сфері безпеки, а також нові можливості в економічному та соціально-політичному розвитку. Більш того, європейська та євроатлантична інтеграція країни гарантує їй мирний та безпечний розвиток на далеку перспективу. Нинішнє обговорення відносин України та ЄС нагадує період, коли Чехія лише планувала вступати до ЄС. Як і перед українцями зараз, перед чехами також постали фундаментальні питання, пов’язані з основами функціонування чеської держави. Чехія повинна була пройти через обов’язкові реформи адміністрації та законодавства, реформу судової системи, щоб відповідати вимогам приєднання до ЄС. Незважаючи на часткову хвилю гніву та невдоволення, що Чехія повинна підпорядкуватися диктатурі Брюсселя, громадяни країни були твердо переконані, що ЄС - це місце, до якого Чехія, як Європейська держава, належить. Цей факт був досить точно відображений на референдумі, коли три чверті виборців сказали "так" приєднанню до Європейського Союзу. В цьому і є відмінність між минулим досвідом Чехії та Україною зараз. В Україні загальне сприйняття ЄС в не є однозначним та балансує між позитивним і негативним.   Цитуючи Діту Харанзову – депутата Європарламенту від Чехії: «У порівнянні з тодішніми настроями у Чехії, відмінності у сприйнятті в Україні відчутні на різних рівнях. По-перше, Чехія вступила до ЄС 15 років тому, після Оксамитової революції, все ще будучи сповненою оптимізму, маючи позаду перший успіх у вигляді вступу до НАТО. По-друге, безсумнівно, коли ми вступили до ЄС в 2004 році, це був зовсім інший союз. Сьогодні Європа переживає чимало проблем у багатьох сферах, вона шукає рішення та відповіді на фундаментальні питання, пов’язані з майбутнім напрямком європейської інтеграції. ЄС має справу зі складним розвитком ситуації у сусідньому регіоні, а також далеко за межами Шенгенської зони. І по-третє, ЄС був для нас стратегічним партнером, якого ми потребували не лише для економічних інтересів та переваг, таких як вільний рух людей чи товарів, але також як гарантію безпеки та оборони. Ось якраз у цій частині наші інтереси збігаються. Я можу сказати від себе, що ніколи не сумнівалася, що рішення приєднатися до ЄС було правильним і єдиним можливим у нашій ситуації. Переконана, що майбутня перспектива для України має бути такою ж.»  Використані матеріали: Незалежний аналітичний центр геополітичних досліджень , Європейська правда  UAPORTAL.CZ                                                      
    1844 Опубліковано Галина Андрейців
  • З розпадом радянського блоку європейська та євроатлантична інтеграція Чехії визначається, як основний пріоритет національного розвитку країни. Розпочався цей процес з подання Чехією заявки на вступ до Європейського Союзу у січні 1996 року. Після того, як країна досягла критеріїв членства в ЄС, в травні 2004 року її офіційно прийняли до складу організації. Відтоді Чехія як країна-член Європейського союзу активно залучається до реалізації основних програм ЄС, насамперед, Спільної зовнішньої та безпекової політики (СЗПБ), а також «Східного партнерства». В рамках СЗПБ Чехія разом з іншими країнами-членами ЄС бере участь у міжнародних миротворчих операціях, створенні європейських батальйонних тактичних груп та у підтриманні оперативних можливостей (в т.ч. чесько-словацької та польсько-угорсько-словацької в рамках «Вишеградської групи»). В плані реалізації «Східного партнерства» Чехія послідовна в підтримці процесу європейської інтеграції України, була в числі посередників під час врегулювання російсько-українських проблем, викликаних так зв. газовими війнами Росії проти України. Чехія активно сприяє економічному та інституційному розвитку Європейського Союзу. Так, головними напрямами чеського головування в ЄС у першому півріччі 2009 року були сприяння розвитку ринків Європейського Союзу, покращення умов підприємницької діяльності, вирішення проблем безробіття, реалізація спільної сільськогосподарської політики та підвищення енергетичної безпеки Європи. Важливим досягненням за час перебування Чехії в ЄС можна вважати створення передумов для економічного розвитку країни, який був досить динамічним до початку кризових процесів в Європі, викликаних світовою фінансово-економічною кризою. Незважаючи на поточні проблеми, Чехія має всі шанси для відновлення позитивних процесів в економіці.  Одним з важливих кроків у рамках інтеграції країни до ЄС стало входження Чехії до Шенгенської зони (березень 2008 року).Чеські громадяни, вільно пересуваючись Європою, дістали змогу навчатись та працювати в країнах ЄС. Як вважає чеське керівництво, членство Чехії в НАТО складає основу національної безпеки країни. Так, у 1990 році колишня Чехословацька республіка, після розпаду Варшавського договору, першою встановила контакти з Північноатлантичним союзом, що відбулося під час візиту до Праги Генерального секретаря НАТО. Після виконання всіх необхідних процедур, 12 березня 1999 року Чеська Республіка стала повноправним членом НАТО та взяла на себе всі зобов’язання Північноатлантичного союзу. Щоправда, на відміну від Польщі, країн Балтії та Румунії, головною метою цього вступу стало не стільки забезпечення захисту від Росії, скільки можливість використання потенціалу Альянсу для оптимізації чеської оборонної складової. Так, інтегруючись до НАТО, збройні сили Чехії були скорочені зі 132 тис. осіб у 1993 році до 35 тис. осіб в 2010 році. Була списана і значна кількість застарілого озброєння, з 1 січня 2005 року чеська армія повністю перейшла на контрактний принцип комплектування. Скорочення збройних сил Чехії заощадило значні кошти, та одночасно було компенсоване включенням країни в єдину систему колективної безпеки НАТО і (що важливо!) отриманням нових сучасних зразків озброєння та військової техніки. Багатоцільовий винищувач JAS-39 «Gripen» В рамках цього процесу чеська армія була інтегрована до Об’єднаних збройних сил Північноатлантичного союзу. Система повітряного контролю ЧР інтегрувалася до об’єднаної системи ППО НАТО в Європі. На вигідних офсетних (компенсаційних) умовах чеська армія отримала 14 сучасних шведських літаків JAS-93 «Gripen» (при вартості контракту 750 млн. дол. США чеська сторона отримала офсетні компенсації від компанії Saab на суму 975 млн. дол. США), а також понад 100 австрійських бронетранспортерів «Pandur ІІ» (Чехія заплатила компанії Steyr-Daimler-Puch Spezialfahrzeuge 650 млн.дол.США, а отримала 150 % офсетних компенсацій). Бронетранспортер «Pandur-2» Чеські експерти стверджують, що, незважаючи на скорочення збройних сил, наведені вище заходи в рамках членства країни в НАТО значно підвищили військовий потенціал ЧР. Це і надало можливість Чехії забезпечити виконання своїх зобов’язань перед НАТО як в плані зміцнення безпеки Європи, так і щодо участі у міжнародних військових операціях, в тому числі в Іраку та Афганістані. В рамках концепції «Розумної оборони НАТО» Чеська Республіка спеціалізується на виконанні функцій радіаційного, хімічного та бактеріологічного захисту військ Північноатлантичного союзу. Це завдання покладене на 31 бригаду РХБЗ ЗС Чехії, що перебуває у оперативному резерві Сил швидкого реагування НАТО. В Альянсі Чехія спеціалізується також на виробництві радіоелектронної, бронетанкової та авіаційної техніки, що позитивно позначається на розвиткові чеського оборонно-промислового комплексу. Так, у 2000 році уряд Чехії ухвалив концепцію «Основи взаємодії державного управління і оборонної промисловості Чеської Республіки», а також угоду «Про співробітництво між Міністерством оборони ЧР та Асоціацією підприємств оборонної промисловості», які оптимізували роботу чеського ОПК у нових геополітичних умовах, у яких перебуває країна. Станція пасивної радіотехничної розвідки  «Vera» Спираючись на свою промислову базу, яка не поступається базам інших європейських країн, чеська компанія ERA Pardubice випускає сучасні станції радіоелектронної розвідки «Vera» (є подальшим розвитком відомої «Ramonа»). Крім того, разом зі США ведуться науково-технічні розробки в інтересах американської системи ПРО у Європі. Чеська компанія Aero Vodohody спільно з італійською компанією Alenia Aeronavtika бере участь у складанні середнього військово-транспортного літака C-27J Spartan.  Тактичний військово-транспортний літак C-27J «Spartan»   Більше десятка чеських підприємств залучені до виробництва згаданого вище австрійського БТР Pandur ІІ, які постачаються для збройних сил ЧР. Чехія бере також участь дослідницькій програмі під егідою Європейського оборонного агентства зі створення піхотного спорядження для ведення бойових дій у міських умовах. Позитивні показники членства Чехії в НАТО обумовили високий рівень підтримки процесу євроінтеграції чеським населенням.  В цілому, приєднання Чехії до ЄС та НАТО можна вважати послідовним і виваженим кроком, який духовно та фактично повернув країну до Європи, забезпечивши їй прогрес у сфері безпеки, а також нові можливості в економічному та соціально-політичному розвитку. Більш того, європейська та євроатлантична інтеграція країни гарантує їй мирний та безпечний розвиток на далеку перспективу. Нинішнє обговорення відносин України та ЄС нагадує період, коли Чехія лише планувала вступати до ЄС. Як і перед українцями зараз, перед чехами також постали фундаментальні питання, пов’язані з основами функціонування чеської держави. Чехія повинна була пройти через обов’язкові реформи адміністрації та законодавства, реформу судової системи, щоб відповідати вимогам приєднання до ЄС. Незважаючи на часткову хвилю гніву та невдоволення, що Чехія повинна підпорядкуватися диктатурі Брюсселя, громадяни країни були твердо переконані, що ЄС - це місце, до якого Чехія, як Європейська держава, належить. Цей факт був досить точно відображений на референдумі, коли три чверті виборців сказали "так" приєднанню до Європейського Союзу. В цьому і є відмінність між минулим досвідом Чехії та Україною зараз. В Україні загальне сприйняття ЄС в не є однозначним та балансує між позитивним і негативним.   Цитуючи Діту Харанзову – депутата Європарламенту від Чехії: «У порівнянні з тодішніми настроями у Чехії, відмінності у сприйнятті в Україні відчутні на різних рівнях. По-перше, Чехія вступила до ЄС 15 років тому, після Оксамитової революції, все ще будучи сповненою оптимізму, маючи позаду перший успіх у вигляді вступу до НАТО. По-друге, безсумнівно, коли ми вступили до ЄС в 2004 році, це був зовсім інший союз. Сьогодні Європа переживає чимало проблем у багатьох сферах, вона шукає рішення та відповіді на фундаментальні питання, пов’язані з майбутнім напрямком європейської інтеграції. ЄС має справу зі складним розвитком ситуації у сусідньому регіоні, а також далеко за межами Шенгенської зони. І по-третє, ЄС був для нас стратегічним партнером, якого ми потребували не лише для економічних інтересів та переваг, таких як вільний рух людей чи товарів, але також як гарантію безпеки та оборони. Ось якраз у цій частині наші інтереси збігаються. Я можу сказати від себе, що ніколи не сумнівалася, що рішення приєднатися до ЄС було правильним і єдиним можливим у нашій ситуації. Переконана, що майбутня перспектива для України має бути такою ж.»  Використані матеріали: Незалежний аналітичний центр геополітичних досліджень , Європейська правда  UAPORTAL.CZ                                                      
    Бер 31, 2017 1844
  • 31 Бер 2017
    Хто стоїть за вимогами заплатити 2000 євро за запис у чергу: «мафія», «корупційна налаштованість українців» чи банально інтернет-тролі по всьому світу, які весь час «заклікують» вільні місця? Підготували: Семен СЛУХАЙ, Петро ЗАРУЧНИК   Проблема «Візапоінту» знову обговорюється чеськими мас-медіа. Одразу у двох впливових засобах масової інформації – на Чеському радіо та у передачі журналістських розслідувань «Репортери» на Чеському телебаченні вийшли репортажі про те, що електронну систему запису на прийом українців у консульствах для подачі заяви на отримання візи контролює «мафія», яка за це бере від заявників величезні суми – від 200 до 2000 євро. Журналістам вдалося розговорити як безпосередньо заявників, так і посередницю, яка розповіла, що більша частина прибутків від цієї не надто легальної «діяльності» прямує до Польщі. За потреби посередник може забезпечити заявника й необхідними паперами, наприклад, підтвердженням про наявність коштів на рахунку. Чітко налагоджений бізнес Репортер «Радіожурналу» Янек Кроупа і через прихований запис з’ясовував принцип роботи «візапоінтових» посередників. Він нескладний – українці заплатять агентству, яке зможе записати їх у чергу на інтерв'ю й подачу документів до консульства Чехії. Самостійно заявник зробити цей запис практично не може – терміни прийому на найближчі 30 днів завжди відсутні. Кроупа поговорив з українкою Ганною, яка навчається в Чехії кілька років. Симпатична й розумна дівчина кілька тижнів намагалася зареєструватися у електронній системі – марно. «В інтернеті знайшла сайт, який обіцяв мені допомогти з реєстрацією на Visapoint», - розповіла Ганна. Ходити нікуди не потрібно було, вся комунікація відбулася в електронному вигляді. За 200 євро агентство повідомило їй термін подачі документів. Ще біля трьох тисяч крон довелося викласти безпосередньо як адміністративний внесок за довгострокову візу. Така торгівля «термінами» - неймовірно прибуткова справа, вважає Кроупа. «Якби кожен із 140 тисяч українців у Чехії дійсно повинен був би заплатити цю суму, оборот у цій «сфері» становив би приблизно 3 мільярди чеських крон», - припускає він. Репортерові вдалося переконати заявника, українця Віктора, який не злякався провести запис розмови з посередницьким агентством. На перший погляд все виглядало професійно: Віктора зустріла молода співробітниця, ввічливо роз’яснила йому про терміни у консульстві. «Просто постоїте в черзі, почекаєте на виклик, а потім вас відправлятимуть туди і туди і всюди... Зробіть це, і залагодьте ось це», - інструктує Віктора молода жінка з агентства. Віктор отримав навіть фіктивне підтвердження наявності грошей. Це – обов'язкова вимога для отримання візи. «Ось підтвердження від E-банку, що можете прогодувати себе... Воно справжнє, але його автентичність – тільки для тих, хто перевірятиме... Тобто для людей з візового центру. Тут написано, що у Вас на рахунку є достатня кількість коштів, щоб забезпечити перебування протягом цього часу», - пояснює беззастережно жінка. Черга: від «живої» до «нескінченної» В інтернеті, та й на вулицях українських міст, можна знайти чимало оголошень від таких агентств, які гарантують реєстрацію на зустріч із консульським чиновником, але просять за це навіть тисячі доларів. Все залежить від типу візи, апетитів посередника й рівня інформованості заявника. Електронна реєстрація мала на меті уникнення неприємної «живої черги», коли перед чеськими консульствами і у дощ, і у спеку товкся натовп заявників з одвічними «вас тут не стояло!», ручними списками і тим же перепродажем місць у черзі. Але проблема із записом до «Візапоінту» виникла невдовзі після його заснування у 2007 році. Про це навіть звітувала цивільна контррозвідка у 2012 році. МЗС Чехії також визнає проблему спекуляції з чергою. Одним із пропонованих рішень є так звана нескінченна черга – тобто кількість місць не буде обмежена, і кожен зацікавлений буде зареєстрованим у системі, каже заступник міністра закордонних справ Мартін Смолек. У міністерстві не остерігаються, що посередники займуть дати на кілька місяців наперед. «Якщо раптом там зареєструють навіть п'ятдесят мільйонів заяв, то я особисто вважаю, що через короткий проміжок часу їм стане нудно», - каже Смолек. Водночас додає, що в кінцевому підсумку така система також не обов’язково спрацює в Україні. Невідомо поки що, чи допоможе це Ганні, в цей момент, ніхто не знає. Вона знайшла у Чехії приятеля, і її батьки хотіли б приїхати подивитися, тож також звертатимуться по візу. «Серед знайомих не я не маю нікого, хто б не заплатив. Платять усі. На жаль», - каже сумно Ганна. Гроші йдуть «кудись далі» Через кілька днів після виходу передачі на «Радіожурналі» тему висвітлювали й на телебаченні. Тут репортерка Тереза Стрнадова «розкрутила» на розмову українську посередницю. Гроші, зібрані «за «допомогу у реєстрації в черзі», відправляють до польського міста Катовіце, сказала вона. Тридцятирічний українець Василь працює у Чеській Республіці вже півтора року, на цілком законних підставах – отримав довгострокову робочу візу. «Я заплатив 500 євро за місце у чергу до консульства, щоб подати заяву і щоб отримати візу», - розповідає Василь. Він каже, що весь час сидів перед комп'ютером, але марно – вільні терміни були відсутніми. Зрештою, знайомий порадив йому звернутися до осіб, які змогли зареєструвати у системі його прізвище – за гроші. «Я запитав, чому вони беруть так багато. Відповіли, що беруть лише 50 євро, а решта грошей йде кудись далі в інше місце». Після оплати Василь був негайно зареєстрований в системі, прийнятий у консульстві й отримав візу. Друг Василя і власник будівельної компанії Сергій займається в Чехії підприємництвом від 1993 року, і весь час його фірма має потребу у робочих руках. Оскільки місцеві безробітні або не хочуть працювати, або не хочуть далеко їздити на роботу, то Сергій приймає на роботу земляків-українців. Утім, навіть попередньо отримавши всі дозволи на роботу чи індивідуальне підприємництво, вони не можуть пройти крізь оце банальне сито «Візапоінту». «Коли ми хочемо подати офіційну заяву, то це неможливо. Але якщо хочемо по-іншому, то навколо консульств завжди є люди, які пропонують свої послуги, зокрема, розміщення в черзі... У минулому році – за 500 євро, потім за 1000, влітку навіть 1500 євро. Тепер вже хочуть 2000 євро», - каже Сергій. В Чехії на такі гроші треба місяць-два добре працювати, в Україні ж зазвичай люди отримують такі суми за рік, а то й більше. «Ті, хто бере гроші під посольством, кажуть, возять їх у Катовіце, їм же залишається тільки 100 євро», - заявив Сергій Чеському Телебаченню. Готівкою в Катовіце або У В’єтнамі ще дорожче Журналісти та Василь разом контактували посередників. Жінка по телефону охоче поділилася інформацією. Підтвердила, що на даний час місце у черзі коштує 2000 євро, всю операцію здійснює одна єдина людина, і ніхто, крім нього, не в змозі зареєструватися в системі. «Він сам створив таку систему, що в принципі ніхто інший не може зробити нічого подібного. Ніхто інший це не зуміє. Питанням є лише ціна, яка постійно зростає», - підтвердила посередниця. За її словами, за цим процесом стоїть єдина людина, яка винайшла систему навколо «Візапоінту». Але про кого саме йдеться, вона навіть не здогадується. «Ми возимо йому бабки... Навіть не знаємо, як він виглядає. Колись переводили йому на рахунок, але тепер – ні, мабуть боїться, що банки знаходяться під суворим контролем. Тож відвозимо йому готівку аж до Польщі, в місто Катовіце. Там замість нього прийде якась людина, яка забирає гроші», - описала посередниця. У В'єтнамі, як з’ясували «Репортери ЧТ», реєстрація на прийом у консульстві дотягує аж до суми 19 тисяч доларів. «Нещодавно клієнт розповів, що не зміг знайти пропозицію реєстрації менш, ніж за 10 тисяч доларів, - каже адвокат Марек Седлак. - В’єтнамці намагалися зареєструватися самостійно, сиділи цілодобово перед комп’ютерами зі швидкісним інтернетом – безуспішно, щоразу виникав напис про відсутність вільних термінів». На думку адвоката, ті особи, які «продають терміни» прийому, повинні знати заздалегідь, коли будуть вільними нові місця. Цю інформацію можуть отримати або від співробітників Міністерства закордонних справ, або від компанії, яка управляє системою «Візапоінт». МЗС ЧР все заперечує і вказує на «корупційну ментальність українців» Однак міністр Лубомир Заоралек відкидає підозри щодо підлеглих. Через хабарництво за реєстрацію у системі він навіть звертався до спецслужби BIS і до Управління із зовнішніх зв'язків та інформації, щоб перевірили ці твердження. «Кілька разів вони підтверджували відсутність корупції у наших дипломатичних установах. З’ясовували, чи можна заблокувати чи зламати систему, але ніяких атак чи зламів виявлено не було. Наші працівники ніяк не вплутані в це», - стверджує міністр. «Це легально, але це не красиво, ми це не хочемо підтримувати. Не залишається нічого іншого, ніж забрати мотив. Це відбувається в таких країнах, як В'єтнам і Україна, тільки там, де є комбінація, на мою думку, певного налаштування населення на ці альтернативні способи, як зробити щось замість себе когось іншого. Це просто у менталітеті українців та в’єтнамців», - вважає заступник міністра закордонних справ Чехії Мартін Смолек. «Маєте на увазі спорідненість із корупцією?» - перепитав редактор Кроупа. «Точно так», - заявив заступник міністра. Згаданий вище принцип «безкінечної черги» мав би вплинути на ситуацію. МЗС Чехії вже тестує його в Узбекистані й зважує розповсюдити його й на інші країни. Але чому ситуацію не можна вирішити протягом семи останніх років, відколи проблема стала відомою – неясно. Один із сайтів, які гарантують реєстрацію у «Візапоінті», так і стверджує: «Ми призначаємо працівників, які будуть намагатися зареєструвати Вашу заявку, - написано на ньому і додається, що працівники є переважно з Індії та В'єтнаму, а також з Пакистану, Росії, Індонезії та інших країн. - Всі вони, не покладаючи рук, з години на годину, день у день, цілодобово намагаються зареєструвати Вашу заявку. Це цілком легально, адже не застосовується ніяких протизаконних хакерських методів. Наш багатонаціональний колектив спільними зусиллями намагається допомогти Вам потрапити в посольство». «Розвідники щорічно писали міністерству: система не працює, відбувається спекуляція, це проблема. Міністерство відповідає, що не знає, де саме проблема, що програма забезпечена, але, можливо, на системі постійно висить група з двадцяти найманих «клікунів», які кожну секунду натискають на кнопки і забивають місця. Цим «переклікують» всіх інших заявників», - розповідає журналіст Кроупа. Пише часопис Пороги  Фото: Lidovky.cz
    6243 Опубліковано Галина Андрейців
  • Хто стоїть за вимогами заплатити 2000 євро за запис у чергу: «мафія», «корупційна налаштованість українців» чи банально інтернет-тролі по всьому світу, які весь час «заклікують» вільні місця? Підготували: Семен СЛУХАЙ, Петро ЗАРУЧНИК   Проблема «Візапоінту» знову обговорюється чеськими мас-медіа. Одразу у двох впливових засобах масової інформації – на Чеському радіо та у передачі журналістських розслідувань «Репортери» на Чеському телебаченні вийшли репортажі про те, що електронну систему запису на прийом українців у консульствах для подачі заяви на отримання візи контролює «мафія», яка за це бере від заявників величезні суми – від 200 до 2000 євро. Журналістам вдалося розговорити як безпосередньо заявників, так і посередницю, яка розповіла, що більша частина прибутків від цієї не надто легальної «діяльності» прямує до Польщі. За потреби посередник може забезпечити заявника й необхідними паперами, наприклад, підтвердженням про наявність коштів на рахунку. Чітко налагоджений бізнес Репортер «Радіожурналу» Янек Кроупа і через прихований запис з’ясовував принцип роботи «візапоінтових» посередників. Він нескладний – українці заплатять агентству, яке зможе записати їх у чергу на інтерв'ю й подачу документів до консульства Чехії. Самостійно заявник зробити цей запис практично не може – терміни прийому на найближчі 30 днів завжди відсутні. Кроупа поговорив з українкою Ганною, яка навчається в Чехії кілька років. Симпатична й розумна дівчина кілька тижнів намагалася зареєструватися у електронній системі – марно. «В інтернеті знайшла сайт, який обіцяв мені допомогти з реєстрацією на Visapoint», - розповіла Ганна. Ходити нікуди не потрібно було, вся комунікація відбулася в електронному вигляді. За 200 євро агентство повідомило їй термін подачі документів. Ще біля трьох тисяч крон довелося викласти безпосередньо як адміністративний внесок за довгострокову візу. Така торгівля «термінами» - неймовірно прибуткова справа, вважає Кроупа. «Якби кожен із 140 тисяч українців у Чехії дійсно повинен був би заплатити цю суму, оборот у цій «сфері» становив би приблизно 3 мільярди чеських крон», - припускає він. Репортерові вдалося переконати заявника, українця Віктора, який не злякався провести запис розмови з посередницьким агентством. На перший погляд все виглядало професійно: Віктора зустріла молода співробітниця, ввічливо роз’яснила йому про терміни у консульстві. «Просто постоїте в черзі, почекаєте на виклик, а потім вас відправлятимуть туди і туди і всюди... Зробіть це, і залагодьте ось це», - інструктує Віктора молода жінка з агентства. Віктор отримав навіть фіктивне підтвердження наявності грошей. Це – обов'язкова вимога для отримання візи. «Ось підтвердження від E-банку, що можете прогодувати себе... Воно справжнє, але його автентичність – тільки для тих, хто перевірятиме... Тобто для людей з візового центру. Тут написано, що у Вас на рахунку є достатня кількість коштів, щоб забезпечити перебування протягом цього часу», - пояснює беззастережно жінка. Черга: від «живої» до «нескінченної» В інтернеті, та й на вулицях українських міст, можна знайти чимало оголошень від таких агентств, які гарантують реєстрацію на зустріч із консульським чиновником, але просять за це навіть тисячі доларів. Все залежить від типу візи, апетитів посередника й рівня інформованості заявника. Електронна реєстрація мала на меті уникнення неприємної «живої черги», коли перед чеськими консульствами і у дощ, і у спеку товкся натовп заявників з одвічними «вас тут не стояло!», ручними списками і тим же перепродажем місць у черзі. Але проблема із записом до «Візапоінту» виникла невдовзі після його заснування у 2007 році. Про це навіть звітувала цивільна контррозвідка у 2012 році. МЗС Чехії також визнає проблему спекуляції з чергою. Одним із пропонованих рішень є так звана нескінченна черга – тобто кількість місць не буде обмежена, і кожен зацікавлений буде зареєстрованим у системі, каже заступник міністра закордонних справ Мартін Смолек. У міністерстві не остерігаються, що посередники займуть дати на кілька місяців наперед. «Якщо раптом там зареєструють навіть п'ятдесят мільйонів заяв, то я особисто вважаю, що через короткий проміжок часу їм стане нудно», - каже Смолек. Водночас додає, що в кінцевому підсумку така система також не обов’язково спрацює в Україні. Невідомо поки що, чи допоможе це Ганні, в цей момент, ніхто не знає. Вона знайшла у Чехії приятеля, і її батьки хотіли б приїхати подивитися, тож також звертатимуться по візу. «Серед знайомих не я не маю нікого, хто б не заплатив. Платять усі. На жаль», - каже сумно Ганна. Гроші йдуть «кудись далі» Через кілька днів після виходу передачі на «Радіожурналі» тему висвітлювали й на телебаченні. Тут репортерка Тереза Стрнадова «розкрутила» на розмову українську посередницю. Гроші, зібрані «за «допомогу у реєстрації в черзі», відправляють до польського міста Катовіце, сказала вона. Тридцятирічний українець Василь працює у Чеській Республіці вже півтора року, на цілком законних підставах – отримав довгострокову робочу візу. «Я заплатив 500 євро за місце у чергу до консульства, щоб подати заяву і щоб отримати візу», - розповідає Василь. Він каже, що весь час сидів перед комп'ютером, але марно – вільні терміни були відсутніми. Зрештою, знайомий порадив йому звернутися до осіб, які змогли зареєструвати у системі його прізвище – за гроші. «Я запитав, чому вони беруть так багато. Відповіли, що беруть лише 50 євро, а решта грошей йде кудись далі в інше місце». Після оплати Василь був негайно зареєстрований в системі, прийнятий у консульстві й отримав візу. Друг Василя і власник будівельної компанії Сергій займається в Чехії підприємництвом від 1993 року, і весь час його фірма має потребу у робочих руках. Оскільки місцеві безробітні або не хочуть працювати, або не хочуть далеко їздити на роботу, то Сергій приймає на роботу земляків-українців. Утім, навіть попередньо отримавши всі дозволи на роботу чи індивідуальне підприємництво, вони не можуть пройти крізь оце банальне сито «Візапоінту». «Коли ми хочемо подати офіційну заяву, то це неможливо. Але якщо хочемо по-іншому, то навколо консульств завжди є люди, які пропонують свої послуги, зокрема, розміщення в черзі... У минулому році – за 500 євро, потім за 1000, влітку навіть 1500 євро. Тепер вже хочуть 2000 євро», - каже Сергій. В Чехії на такі гроші треба місяць-два добре працювати, в Україні ж зазвичай люди отримують такі суми за рік, а то й більше. «Ті, хто бере гроші під посольством, кажуть, возять їх у Катовіце, їм же залишається тільки 100 євро», - заявив Сергій Чеському Телебаченню. Готівкою в Катовіце або У В’єтнамі ще дорожче Журналісти та Василь разом контактували посередників. Жінка по телефону охоче поділилася інформацією. Підтвердила, що на даний час місце у черзі коштує 2000 євро, всю операцію здійснює одна єдина людина, і ніхто, крім нього, не в змозі зареєструватися в системі. «Він сам створив таку систему, що в принципі ніхто інший не може зробити нічого подібного. Ніхто інший це не зуміє. Питанням є лише ціна, яка постійно зростає», - підтвердила посередниця. За її словами, за цим процесом стоїть єдина людина, яка винайшла систему навколо «Візапоінту». Але про кого саме йдеться, вона навіть не здогадується. «Ми возимо йому бабки... Навіть не знаємо, як він виглядає. Колись переводили йому на рахунок, але тепер – ні, мабуть боїться, що банки знаходяться під суворим контролем. Тож відвозимо йому готівку аж до Польщі, в місто Катовіце. Там замість нього прийде якась людина, яка забирає гроші», - описала посередниця. У В'єтнамі, як з’ясували «Репортери ЧТ», реєстрація на прийом у консульстві дотягує аж до суми 19 тисяч доларів. «Нещодавно клієнт розповів, що не зміг знайти пропозицію реєстрації менш, ніж за 10 тисяч доларів, - каже адвокат Марек Седлак. - В’єтнамці намагалися зареєструватися самостійно, сиділи цілодобово перед комп’ютерами зі швидкісним інтернетом – безуспішно, щоразу виникав напис про відсутність вільних термінів». На думку адвоката, ті особи, які «продають терміни» прийому, повинні знати заздалегідь, коли будуть вільними нові місця. Цю інформацію можуть отримати або від співробітників Міністерства закордонних справ, або від компанії, яка управляє системою «Візапоінт». МЗС ЧР все заперечує і вказує на «корупційну ментальність українців» Однак міністр Лубомир Заоралек відкидає підозри щодо підлеглих. Через хабарництво за реєстрацію у системі він навіть звертався до спецслужби BIS і до Управління із зовнішніх зв'язків та інформації, щоб перевірили ці твердження. «Кілька разів вони підтверджували відсутність корупції у наших дипломатичних установах. З’ясовували, чи можна заблокувати чи зламати систему, але ніяких атак чи зламів виявлено не було. Наші працівники ніяк не вплутані в це», - стверджує міністр. «Це легально, але це не красиво, ми це не хочемо підтримувати. Не залишається нічого іншого, ніж забрати мотив. Це відбувається в таких країнах, як В'єтнам і Україна, тільки там, де є комбінація, на мою думку, певного налаштування населення на ці альтернативні способи, як зробити щось замість себе когось іншого. Це просто у менталітеті українців та в’єтнамців», - вважає заступник міністра закордонних справ Чехії Мартін Смолек. «Маєте на увазі спорідненість із корупцією?» - перепитав редактор Кроупа. «Точно так», - заявив заступник міністра. Згаданий вище принцип «безкінечної черги» мав би вплинути на ситуацію. МЗС Чехії вже тестує його в Узбекистані й зважує розповсюдити його й на інші країни. Але чому ситуацію не можна вирішити протягом семи останніх років, відколи проблема стала відомою – неясно. Один із сайтів, які гарантують реєстрацію у «Візапоінті», так і стверджує: «Ми призначаємо працівників, які будуть намагатися зареєструвати Вашу заявку, - написано на ньому і додається, що працівники є переважно з Індії та В'єтнаму, а також з Пакистану, Росії, Індонезії та інших країн. - Всі вони, не покладаючи рук, з години на годину, день у день, цілодобово намагаються зареєструвати Вашу заявку. Це цілком легально, адже не застосовується ніяких протизаконних хакерських методів. Наш багатонаціональний колектив спільними зусиллями намагається допомогти Вам потрапити в посольство». «Розвідники щорічно писали міністерству: система не працює, відбувається спекуляція, це проблема. Міністерство відповідає, що не знає, де саме проблема, що програма забезпечена, але, можливо, на системі постійно висить група з двадцяти найманих «клікунів», які кожну секунду натискають на кнопки і забивають місця. Цим «переклікують» всіх інших заявників», - розповідає журналіст Кроупа. Пише часопис Пороги  Фото: Lidovky.cz
    Бер 31, 2017 6243
  • 27 Бер 2017
    Минає березень – місяць 100-ліття Української Центральної Ради (УЦР) – головного представницького, а згодом керівного органу Української Народної Республіки. Серед її найважливіших кроків – чотири Універсали (10 червня 1917 року, 3 липня 1917 року, 10 листопада 1917 року, 24 січня 1918 року), якими Україна задекларувала свій шлях до незалежності й свободи. Та після поразки визвольних змагань репресії більшовицького режиму в Україні надовго перервали ці шляхетні зусилля її громадян, розправи над членами УЦР і нині вражають своєю жорстокістю. Доля членів УЦР – велика і складна тема в історії України, багато нового відкрив для нас історик Сергій Білокінь. Сьогодні вже відомо, що доля великої більшості з тих, хто, після поразки у тодішніх національно-визвольних змаганнях, залишився вдома, на рідній землі, склалась трагічно, з ними режим розправився тупо і немилосердно. Ось лише кілька видатних осіб із сотень членів УЦР: інженер Микола Чечель – розстріляний (9 січня 1937 року), генерал-хорунжий армії УНР Юрій Тютюнник – розстріляний (20 жовтня 1930 року), письменник, режисер, театрознавець Микола Вороний – розстріляний (7 червня 1938 року), дипломат і правник Микола Левитський – розстріляний (9 червня 1939 року), економіст Василь Мазуренко – розстріляний (в 1937 році). Члени УЦР, які виїхали на Захід після приходу до влади більшовиків, перебуваючи далеко від дому, активно продовжували національно-визвольну боротьбу. Вони прокладали українським біженцям дорогу до освіти, видавали книжки, навчали історії й рідній мові. Серед країн, які на початку 1920-х років прийняли найбільше, понад 20 тисяч українських емігрантів, була демократична Чехословаччина Томаша Масарика. Найактивніше українське життя розгорнулось у Празі й недалекому від столиці курортному місті Подєбради. Для багатьох з емігрантів чеські землі стали надовго не тільки другим домом, а й місцем останнього притулку. Із Україною у серці Саме члени Української Центральної Ради значною мірою очолили, задали високий духовний й інтелектуальний вимір життю і праці української еміграції на чеських землях. Був серед них Дмитро Антонович – історик мистецтва, голова дипломатичної місії УНР у Римі, організатор наукового і культурного життя українців за кордоном, меценат. Дмитро Антонович стояв біля витоків Українського вільного університету (у 1921 році) – однієї з найавторитетніших українських високих шкіл в Європі, яка працює й нині. У складних умовах еміграційного життя вже в 1922 році він заснував у Празі Українську студію пластичного мистецтва, яку чехи назвали коротко «Українська академія» і в якій разом з українцями захоплено навчались мистецькому ремеслу. З ініціативи Дмитра Антоновича у Празі в 1925 році був заснований Музей визвольної боротьби України. По крихтах формував він унікальні архіви з історії української державності, дипломатії й війська, заснував збірку образотворчого мистецтва, бібліотеку. При цьому він часто вкладав власні кошти для підтримки роботи музею та інших українських установ. Дмитро Антонович помер 12 жовтня 1945 року в Празі, похований на міському цвинтарі в місті Подєбради. Перед смертю просив, щоб на похороні не було ні квітів, ні гучних промов, просив тільки, щоб заспівали українські пісні. Заповіт не був виконаний, через острах перед переслідуваннями радянських органів СМЕРШу, які тривали в цей час, на похорон, крім дружини, прийшли тільки двоє осіб. Серед найвідоміших в українській громаді в Празі був видавець і меценат, член УЦР Євген Чикаленко. Це йому належить відоме гасло «Легко любити Україну до глибини душі, треба полюбити її й до глибини своєї кишені». На початку 1920-х років він заснував свій фонд допомоги емігрантам, а також із завзяттям працював над українською лісотехнічною термінологією, видавав словники. На похорон Євгена Чикаленка 20 червня 1929 року прийшло багато відомих українців – Дмитро Антонович, Максим Славінський, Олександр Шульгин, багато інших, урна з його прахом укладена в колумбарії на міському цвинтарі в Подєбрадах, нині майже забута. Так само в колумбарії укладений прах ще двох членів УЦР – директора департаменту народної освіти, інженера і дипломата, викладача Української господарської академії в Подєбрадах Олександра Вілінського і його дружини, письменниці, голови літературної секції Міністерства культури уряду УНР Валерії О’Коннор-Вілінської. Обоє багато писали й видавали книжки, перекладали, та життя на чужині було понад сили. Наприкінці 1928 року несподівано помер Олександр Вілінський, не витримавши самоти, і в тузі за чоловіком два роки пізніше добровільно пішла з життя Валерія О’Коннор Вілінська. «На еміграції» – так називається остання, з автобіографічними елементами і надзвичайно точними заувагами, книжка Валерії О’Коннор-Вілінської, присвячена початкам української дипломатії й її головним героям – першим посольствам і першим дипломатам. Твір, написаний у 1927 році, потім надовго, на майже на 80 років був втрачений. Рукопис у 31 зошиті виявив в бібліотеці Національного інституту імені Оссолінських у Вроцлаві тодішній генеральний консул України у Кракові Олександр Медовников. Завдяки цьому і за підтримки письменника Романа Лубківського у 2005 році праця «На еміграції» вперше побачила світ. Так книжка «Мімози», як ласкаво звертався до Валерії О’Коннор-Вілінської історик Володимир Антонович, з далекої чужини повернулась додому, в Україну. На цвинтарі в місті Мельник знайшов останній притулок харизматичний полтавчанин, письменник і видавець, член УЦР Василь Королів-Старий. Він запам’ятався сучасникам своїми книжечками для дітей, а також книжкою «Згадками про мою смерть», яку дописав за день до смерті. Твір є унікальним свідоцтвом щоденного життя українців на еміграції в Польщі й Чехословаччині, написаний з певною іронією й потребою знайти однодумців. Є в книжці такі рядки: «Було тяжко, та ми таки ще тримались». І справді тримались мужньо, всупереч обставинам Королів-Старий, щоб ширити добре ім’я України у світі, ініціював видання чеською мовою книжечки «Пізнаймо Україну». Також малював, створив серію листівок «Українська жіноча ноша», перекладав з чеської. Його не стало 11 грудня 1943 року, його дружина, також письменниця Наталена Королева померла 1 листопада 1966 року, похована поруч із чоловіком на міському цвинтарі місті Мельник. Це місто розташоване всього в 50 кілометрах від Праги, але дуже далеко від Полтави. Цю відстань Королів-Старий не здолав, та передусім не здолав він свій бій з часом. Полтавчанин, який жив для України, осиротів, могилу його вже й не знайти. Жорсткою була розправа над членом УЦР Максимом Славінським – письменником, близьким приятелем Лесі Українки, з якою захоплено перекладав Гейне. Максим Славінський був першим послом УНР у Чехословаччині. 27 травня 1945 року, коли світ радів першим дням миру, Максима Славінського в Празі, незважаючи на вік – 78 років (найстарший серед репресованих українців), арештував радянський СМЕРШ. Правда, до Сибіру Славінський не доїхав, 23 листопада 1945 року загинув від тортур в Лук’янівській тюрмі Києва. У Празі на Ольшанському цвинтарі є його символічна могила in memoriam – на пам’ять. Подібна доля спіткала й видатного демографа, викладача Української господарської академії в Подєбрадах, члена УЦР Валентина Садовського. 12 травня 1945 року за «роботу, ворожу СРСР», як зазначено в документах слідства, його у Празі схопив СМЕРШ, після страшних поневірянь по київських тюрмах 24 листопада 1947 року Садовського не стало. На відомому празькому Ольшанському цвинтарі знайшли своє останнє пристанище й інші члени УЦР: одна з найактивніших членів української жіночої громади в Празі Зінаїда Мірна, також Софія Русова, завдяки зусиллям якої у Празі побачило світ перше нецензуроване видання «Кобзаря». Тут поховані також члени УЦР – правник, видавець і меценат Володимир Леонтович (1866–1933), історик і дипломат Сергій Шелухін (1864–1938), вчений-геолог, професор Київського університету Федір Швець (1882–1940), геолог, підполковник армії УНР Арсен Чернявський (1898–1944), дипломат, міністр пошти і телеграфу, голова делегації УНР на мирній конференції в Парижі (січень-серпень 1919 року) Григорій Сидоренко (1874–1924). А неподалік Праги на кладовищі містечка Ржевніце похований член УЦР, дипломат і поет, голова Українського соціологічного інституту в Празі Микита Шаповал (1882–932). Звичайно, це не повний перелік членів УЦР, доля яких нерозривно пов’язана з чеськими землям. Його можна доповнити іменами багатьох відомих українців, які жили і працювали в Чехословаччині протягом міжвоєнних десятиліть, та потім через небезпеку від радянських репресивних органів були змушені мігрувати далі на Захід. Серед них, наприклад, знаний в цілому світі український видавець і письменник Юрій Тищенко (1880–1953), письменник і педагог, один з організаторів українського війська Никифір Григоріїв (1883–1953) чи економіст і кооператор, голова уряду УНР Борис Мартос (1879 –1977). До 100-ліття Української Центральної Ради згадка про її членів, доля яких невіддільна від історії української еміграції, звернена передусім до України. Далеко від рідного дому вони, як зауважив Максим Славінський, «заховали в серці Україну». Оксана Пеленська – дослідниця, співробітниця Радіо Свобода Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода Оксана Пеленська Радіо Свобода
    2763 Опубліковано Галина Андрейців
  • Минає березень – місяць 100-ліття Української Центральної Ради (УЦР) – головного представницького, а згодом керівного органу Української Народної Республіки. Серед її найважливіших кроків – чотири Універсали (10 червня 1917 року, 3 липня 1917 року, 10 листопада 1917 року, 24 січня 1918 року), якими Україна задекларувала свій шлях до незалежності й свободи. Та після поразки визвольних змагань репресії більшовицького режиму в Україні надовго перервали ці шляхетні зусилля її громадян, розправи над членами УЦР і нині вражають своєю жорстокістю. Доля членів УЦР – велика і складна тема в історії України, багато нового відкрив для нас історик Сергій Білокінь. Сьогодні вже відомо, що доля великої більшості з тих, хто, після поразки у тодішніх національно-визвольних змаганнях, залишився вдома, на рідній землі, склалась трагічно, з ними режим розправився тупо і немилосердно. Ось лише кілька видатних осіб із сотень членів УЦР: інженер Микола Чечель – розстріляний (9 січня 1937 року), генерал-хорунжий армії УНР Юрій Тютюнник – розстріляний (20 жовтня 1930 року), письменник, режисер, театрознавець Микола Вороний – розстріляний (7 червня 1938 року), дипломат і правник Микола Левитський – розстріляний (9 червня 1939 року), економіст Василь Мазуренко – розстріляний (в 1937 році). Члени УЦР, які виїхали на Захід після приходу до влади більшовиків, перебуваючи далеко від дому, активно продовжували національно-визвольну боротьбу. Вони прокладали українським біженцям дорогу до освіти, видавали книжки, навчали історії й рідній мові. Серед країн, які на початку 1920-х років прийняли найбільше, понад 20 тисяч українських емігрантів, була демократична Чехословаччина Томаша Масарика. Найактивніше українське життя розгорнулось у Празі й недалекому від столиці курортному місті Подєбради. Для багатьох з емігрантів чеські землі стали надовго не тільки другим домом, а й місцем останнього притулку. Із Україною у серці Саме члени Української Центральної Ради значною мірою очолили, задали високий духовний й інтелектуальний вимір життю і праці української еміграції на чеських землях. Був серед них Дмитро Антонович – історик мистецтва, голова дипломатичної місії УНР у Римі, організатор наукового і культурного життя українців за кордоном, меценат. Дмитро Антонович стояв біля витоків Українського вільного університету (у 1921 році) – однієї з найавторитетніших українських високих шкіл в Європі, яка працює й нині. У складних умовах еміграційного життя вже в 1922 році він заснував у Празі Українську студію пластичного мистецтва, яку чехи назвали коротко «Українська академія» і в якій разом з українцями захоплено навчались мистецькому ремеслу. З ініціативи Дмитра Антоновича у Празі в 1925 році був заснований Музей визвольної боротьби України. По крихтах формував він унікальні архіви з історії української державності, дипломатії й війська, заснував збірку образотворчого мистецтва, бібліотеку. При цьому він часто вкладав власні кошти для підтримки роботи музею та інших українських установ. Дмитро Антонович помер 12 жовтня 1945 року в Празі, похований на міському цвинтарі в місті Подєбради. Перед смертю просив, щоб на похороні не було ні квітів, ні гучних промов, просив тільки, щоб заспівали українські пісні. Заповіт не був виконаний, через острах перед переслідуваннями радянських органів СМЕРШу, які тривали в цей час, на похорон, крім дружини, прийшли тільки двоє осіб. Серед найвідоміших в українській громаді в Празі був видавець і меценат, член УЦР Євген Чикаленко. Це йому належить відоме гасло «Легко любити Україну до глибини душі, треба полюбити її й до глибини своєї кишені». На початку 1920-х років він заснував свій фонд допомоги емігрантам, а також із завзяттям працював над українською лісотехнічною термінологією, видавав словники. На похорон Євгена Чикаленка 20 червня 1929 року прийшло багато відомих українців – Дмитро Антонович, Максим Славінський, Олександр Шульгин, багато інших, урна з його прахом укладена в колумбарії на міському цвинтарі в Подєбрадах, нині майже забута. Так само в колумбарії укладений прах ще двох членів УЦР – директора департаменту народної освіти, інженера і дипломата, викладача Української господарської академії в Подєбрадах Олександра Вілінського і його дружини, письменниці, голови літературної секції Міністерства культури уряду УНР Валерії О’Коннор-Вілінської. Обоє багато писали й видавали книжки, перекладали, та життя на чужині було понад сили. Наприкінці 1928 року несподівано помер Олександр Вілінський, не витримавши самоти, і в тузі за чоловіком два роки пізніше добровільно пішла з життя Валерія О’Коннор Вілінська. «На еміграції» – так називається остання, з автобіографічними елементами і надзвичайно точними заувагами, книжка Валерії О’Коннор-Вілінської, присвячена початкам української дипломатії й її головним героям – першим посольствам і першим дипломатам. Твір, написаний у 1927 році, потім надовго, на майже на 80 років був втрачений. Рукопис у 31 зошиті виявив в бібліотеці Національного інституту імені Оссолінських у Вроцлаві тодішній генеральний консул України у Кракові Олександр Медовников. Завдяки цьому і за підтримки письменника Романа Лубківського у 2005 році праця «На еміграції» вперше побачила світ. Так книжка «Мімози», як ласкаво звертався до Валерії О’Коннор-Вілінської історик Володимир Антонович, з далекої чужини повернулась додому, в Україну. На цвинтарі в місті Мельник знайшов останній притулок харизматичний полтавчанин, письменник і видавець, член УЦР Василь Королів-Старий. Він запам’ятався сучасникам своїми книжечками для дітей, а також книжкою «Згадками про мою смерть», яку дописав за день до смерті. Твір є унікальним свідоцтвом щоденного життя українців на еміграції в Польщі й Чехословаччині, написаний з певною іронією й потребою знайти однодумців. Є в книжці такі рядки: «Було тяжко, та ми таки ще тримались». І справді тримались мужньо, всупереч обставинам Королів-Старий, щоб ширити добре ім’я України у світі, ініціював видання чеською мовою книжечки «Пізнаймо Україну». Також малював, створив серію листівок «Українська жіноча ноша», перекладав з чеської. Його не стало 11 грудня 1943 року, його дружина, також письменниця Наталена Королева померла 1 листопада 1966 року, похована поруч із чоловіком на міському цвинтарі місті Мельник. Це місто розташоване всього в 50 кілометрах від Праги, але дуже далеко від Полтави. Цю відстань Королів-Старий не здолав, та передусім не здолав він свій бій з часом. Полтавчанин, який жив для України, осиротів, могилу його вже й не знайти. Жорсткою була розправа над членом УЦР Максимом Славінським – письменником, близьким приятелем Лесі Українки, з якою захоплено перекладав Гейне. Максим Славінський був першим послом УНР у Чехословаччині. 27 травня 1945 року, коли світ радів першим дням миру, Максима Славінського в Празі, незважаючи на вік – 78 років (найстарший серед репресованих українців), арештував радянський СМЕРШ. Правда, до Сибіру Славінський не доїхав, 23 листопада 1945 року загинув від тортур в Лук’янівській тюрмі Києва. У Празі на Ольшанському цвинтарі є його символічна могила in memoriam – на пам’ять. Подібна доля спіткала й видатного демографа, викладача Української господарської академії в Подєбрадах, члена УЦР Валентина Садовського. 12 травня 1945 року за «роботу, ворожу СРСР», як зазначено в документах слідства, його у Празі схопив СМЕРШ, після страшних поневірянь по київських тюрмах 24 листопада 1947 року Садовського не стало. На відомому празькому Ольшанському цвинтарі знайшли своє останнє пристанище й інші члени УЦР: одна з найактивніших членів української жіночої громади в Празі Зінаїда Мірна, також Софія Русова, завдяки зусиллям якої у Празі побачило світ перше нецензуроване видання «Кобзаря». Тут поховані також члени УЦР – правник, видавець і меценат Володимир Леонтович (1866–1933), історик і дипломат Сергій Шелухін (1864–1938), вчений-геолог, професор Київського університету Федір Швець (1882–1940), геолог, підполковник армії УНР Арсен Чернявський (1898–1944), дипломат, міністр пошти і телеграфу, голова делегації УНР на мирній конференції в Парижі (січень-серпень 1919 року) Григорій Сидоренко (1874–1924). А неподалік Праги на кладовищі містечка Ржевніце похований член УЦР, дипломат і поет, голова Українського соціологічного інституту в Празі Микита Шаповал (1882–932). Звичайно, це не повний перелік членів УЦР, доля яких нерозривно пов’язана з чеськими землям. Його можна доповнити іменами багатьох відомих українців, які жили і працювали в Чехословаччині протягом міжвоєнних десятиліть, та потім через небезпеку від радянських репресивних органів були змушені мігрувати далі на Захід. Серед них, наприклад, знаний в цілому світі український видавець і письменник Юрій Тищенко (1880–1953), письменник і педагог, один з організаторів українського війська Никифір Григоріїв (1883–1953) чи економіст і кооператор, голова уряду УНР Борис Мартос (1879 –1977). До 100-ліття Української Центральної Ради згадка про її членів, доля яких невіддільна від історії української еміграції, звернена передусім до України. Далеко від рідного дому вони, як зауважив Максим Славінський, «заховали в серці Україну». Оксана Пеленська – дослідниця, співробітниця Радіо Свобода Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода Оксана Пеленська Радіо Свобода
    Бер 27, 2017 2763
  • 26 Бер 2017
    У столиці Чеської Республіки Празі знаходиться одна з найбільш приголомшливих бібліотек у світі: Бібліотека Клементінум (Clementinum). Красива будівля в стилі бароко була вперше відкрита в 1722. Колись Клементінум був відомий, як третій за величиною Єзуїтський коледж у світі. Сьогодні бібліотека займає величезну площу в 20 000 квадратних метрів і зберігає понад 22 000 рідкісних книг. Коли Ви входите в середину - не важко зрозуміти, чому це одна з найкрасивіших бібліотек у світі. Дивовижні фрески покривають навіть стелю, і навіть  найдрібніша деталь інтер'єру - це мистецтво. Фрески на стелі були намальовані Яном Хібла, який зобразив алегоричні мотиви освіти і портрети єзуїтських святих - покровителів університету і знаменитих представників цього ордену. Крім унікального інтер'єру, бібліотека по праву пишається найрідкіснішою історичною книжковою колекцією. Невелику її частину надали компанії Google для сканування, і тепер вона доступна в сервісі Google Books для ще більш численної аудиторії. Насправді Клементінум є історичним комплексом будівель в Празі. Донедавна він включав Національний університет і Технічні бібліотеки, а так само Міську Бібліотеку. Технічна бібліотека і Муніципальна бібліотека переміщені в Празьку Національну Технічну Бібліотеку з 2009. Саме вона використовується в даний час, як Національна бібліотека Чеської Республіки. У 2005 Чеська Національна бібліотека отримала приз ЮНЕСКО JIKJI. За інформацією: Bokosmart  
    5863 Опубліковано Галина Андрейців
  • У столиці Чеської Республіки Празі знаходиться одна з найбільш приголомшливих бібліотек у світі: Бібліотека Клементінум (Clementinum). Красива будівля в стилі бароко була вперше відкрита в 1722. Колись Клементінум був відомий, як третій за величиною Єзуїтський коледж у світі. Сьогодні бібліотека займає величезну площу в 20 000 квадратних метрів і зберігає понад 22 000 рідкісних книг. Коли Ви входите в середину - не важко зрозуміти, чому це одна з найкрасивіших бібліотек у світі. Дивовижні фрески покривають навіть стелю, і навіть  найдрібніша деталь інтер'єру - це мистецтво. Фрески на стелі були намальовані Яном Хібла, який зобразив алегоричні мотиви освіти і портрети єзуїтських святих - покровителів університету і знаменитих представників цього ордену. Крім унікального інтер'єру, бібліотека по праву пишається найрідкіснішою історичною книжковою колекцією. Невелику її частину надали компанії Google для сканування, і тепер вона доступна в сервісі Google Books для ще більш численної аудиторії. Насправді Клементінум є історичним комплексом будівель в Празі. Донедавна він включав Національний університет і Технічні бібліотеки, а так само Міську Бібліотеку. Технічна бібліотека і Муніципальна бібліотека переміщені в Празьку Національну Технічну Бібліотеку з 2009. Саме вона використовується в даний час, як Національна бібліотека Чеської Республіки. У 2005 Чеська Національна бібліотека отримала приз ЮНЕСКО JIKJI. За інформацією: Bokosmart  
    Бер 26, 2017 5863
  • 24 Бер 2017
    Стійкість «Празького Майдану» приголомшує не лише його друзів, а й затятих ворогів, яких чимало серед російських туристів та чехів комуністичних та проросійських поглядів. Три роки вже щонеділі на Староміській площі встановлюється намет, стіл та головне збираються люди, які невдоволені російською окупацією українських територій та путінським фашистським режимом у  Росії. До намету приходять цікаві гості, як-от нещодавно молодий киянин, який воював неподалік Луганська. Він був здивований тим, як довго діє празький Майдан, що це чисто громадська ініціатива. Розповідав про її важливість та те, що в Україні є сумніви з  приводу Чехії на чолі з  президентом Земаном. У неділю, 19 лютого, Майдан на Староміській площі відзначив третю річницю «Небесної сотні», встановили імпровізований меморіал героям Майдану. Біля стенду зупинилося кілька українців, серед них добровольців, які допомагають сім’ям загиблих. Вони провели на Майдані кілька годин. Щонеділі, у другій половині дня, кожен може підтримати петицію, що закликає до запровадження більш жорстких санкцій проти Російської Федерації, отримати останні новини прямо з місць боїв та дізнатися про менш відомі аспекти війни в Україні або про Україну загалом. В рамках гуманітарної допомоги Україні можна внести свій вклад будь-якою фінансовою часткою, навіть невеликою, у спеціальну скриньку. Бувають тут і  суперечливі візити. Група молодих росіян нещодавно з агресивними криками вимагали відповіді, для чого «Майдан» збирає гроші, казали, що акція руйнує «єдність слов’янську», що росіяни люблять українців, тільки українці належно не оцінюють цю російську любов. Однак гірше те, що празькі українофоби намагаються через мерію заблокувати акцію. Організатори нещодавно прийшли продовжити дозвіл на акцію, однак з’ясували, що місце і час, у які 2,5 року завжди відбувався «празький Майдан», зайняті для заходу під назвою «Антимайдан. Відкрита правда про Майдан в Україні і правда про Росію, у документах та інформації», організована «Товариством чесько-російської дружби». Один із засновників цього товариства є Олександр Барабанов. Опоненти оголосили радіус у три метри навколо пам’ятника Яну Гусові, на кожні вихідні протягом наступних шести місяців, від 10 до 20 години. Але празькі майданівці не здаються, і проводять акцію лише за кілька метрів далі, біля церкви Святого Миколи. Однак раді будуть підтримці, адже часом тут бувають гарячі перепалки із «путінолюбами». Пише часопис Пороги
    1976 Опубліковано Галина Андрейців
  • Стійкість «Празького Майдану» приголомшує не лише його друзів, а й затятих ворогів, яких чимало серед російських туристів та чехів комуністичних та проросійських поглядів. Три роки вже щонеділі на Староміській площі встановлюється намет, стіл та головне збираються люди, які невдоволені російською окупацією українських територій та путінським фашистським режимом у  Росії. До намету приходять цікаві гості, як-от нещодавно молодий киянин, який воював неподалік Луганська. Він був здивований тим, як довго діє празький Майдан, що це чисто громадська ініціатива. Розповідав про її важливість та те, що в Україні є сумніви з  приводу Чехії на чолі з  президентом Земаном. У неділю, 19 лютого, Майдан на Староміській площі відзначив третю річницю «Небесної сотні», встановили імпровізований меморіал героям Майдану. Біля стенду зупинилося кілька українців, серед них добровольців, які допомагають сім’ям загиблих. Вони провели на Майдані кілька годин. Щонеділі, у другій половині дня, кожен може підтримати петицію, що закликає до запровадження більш жорстких санкцій проти Російської Федерації, отримати останні новини прямо з місць боїв та дізнатися про менш відомі аспекти війни в Україні або про Україну загалом. В рамках гуманітарної допомоги Україні можна внести свій вклад будь-якою фінансовою часткою, навіть невеликою, у спеціальну скриньку. Бувають тут і  суперечливі візити. Група молодих росіян нещодавно з агресивними криками вимагали відповіді, для чого «Майдан» збирає гроші, казали, що акція руйнує «єдність слов’янську», що росіяни люблять українців, тільки українці належно не оцінюють цю російську любов. Однак гірше те, що празькі українофоби намагаються через мерію заблокувати акцію. Організатори нещодавно прийшли продовжити дозвіл на акцію, однак з’ясували, що місце і час, у які 2,5 року завжди відбувався «празький Майдан», зайняті для заходу під назвою «Антимайдан. Відкрита правда про Майдан в Україні і правда про Росію, у документах та інформації», організована «Товариством чесько-російської дружби». Один із засновників цього товариства є Олександр Барабанов. Опоненти оголосили радіус у три метри навколо пам’ятника Яну Гусові, на кожні вихідні протягом наступних шести місяців, від 10 до 20 години. Але празькі майданівці не здаються, і проводять акцію лише за кілька метрів далі, біля церкви Святого Миколи. Однак раді будуть підтримці, адже часом тут бувають гарячі перепалки із «путінолюбами». Пише часопис Пороги
    Бер 24, 2017 1976