User's Tags

Галина Андрейців 's Дописи

220статей
  • 31 Серп 2017
    Хори та ансамблі на кшталт імені Г. Верьовки і П. Вірського – «нафталінова» творчість чи високе мистецтво? «Бабусі» у районних Будинках культури – «шароварщина» (далі – «Ш.») чи невинна самодіяльність? Театри пісні і танцю й поп-виконавці з безсмертними хітами про «калину» і «вербу» – банальна низькопробність чи бомба уповільненої дії? Феномен «Ш.» в українській музичній культурі, про який вперше заговорили у 90-х, трактують по-різному. Варто одразу зазначити, ця стаття не має на меті вести боротьбу з цим явищем. Її завдання – простежити причинно-наслідкові зв’язки походження «Ш.», означити різні її прояви у музиці і якомога об’єктивніше висвітлити цей прецедент. Адже, як відомо, названа проблема – це, можна вважати, вилікувана. Пропонуємо читачеві, подібно Орфеєві, зануритись у серцевину «Ш.», пройти всі її митарства і дійти до омріяного просвітлення (фолк-нірвани чи етно-дзену – як вам завгодно).    50 відтінків шароварщини   Термін «Ш.» зазвичай вживається як негативний випад проти несмаку і примітивізму у зображенні національного. Етимологія веде коріння від чоловічих шароварів, яким судилося стати яблуком розбрату у «райському» саду української культури, вписавшись до переліку найпопулярніших стереотипних образів українського: «сало-оселедець-вареники-гопак». Юрко Іздрик називає їх культурними, ідентифікаційними кодами, що становлять значну частину identity нації-носія і виконують репрезентативну функцію – є своєрідною візитівкою нації для виходу в світ. Ні для кого не секрет, що спрощена репрезентація країни у мистецтві з використанням культурних маркерів розповсюджена по всьому світу: пригадаймо «циганщину», російські «матрьошки-ікру-водку», французьких шансоньє, брюхатих добродіїв німців з келихами пива і гармошкою, шотландців в кілтах і з волинками. В Україні маємо свій готовий, легко схоплюваний іншими культурами шаблон – вічно хмільний козак в широчезних червоних шароварах. Поруч із ним – вірна пишногруда козачка у строкатій сорочці, яка явно перегинає палку з вуглеводами та жирами (сувенір у вигляді українки з мискою вареничків красується на холодильнику чи не в кожного іноземця/туриста, який тут побував). Зі здобуттям Україною Незалежності ці образи неабияк активізувалися і дали горду назву всьому явищу – «шароварщина». Вона справляється зі своїм завданням на всі 100 % – слугує простим засобом відрізнити своє від чужого для представників того чи іншого етносу. Інша річ, якщо зображення нації вульгарне, примітивне, яке затьмарює глибинний зміст окремої культури. На світовій арені культурна Україна бачиться саме як «шаровара-land». Примітно, що і в нашій свідомості засів той самий стереотип, яким ми ж користуємось для самовисміювання, а подекуди і їдкого сарказму. Оце проблема!   Також існує версія, що етимологія «Ш.» веде свій початок і через видатного українського режисера масових заходів Бориса Шарварка, який культивував в Україні тип псевдофольклорної культури. Він взяв за основу ту ж систему національних образів – спрощених та узагальнених. Такий собі «комбікорм для мас» (за визначенням композитора, учасника гурту «Хорея козацька» Данила Перцова). Проте «Ш.» визрівала ще задовго до Незалежності України. Тенденція до редукції та уніфікації фольклору (так званого кічу) відома ще з початку ХХ століття. Так родзинками спектаклів тієї доби стали інсценізації пісень, а також створення хореографічних композицій на основі народнопісенного матеріалу. На авансцену найперше висувалися пісенні зразки пізньої традиції, а королем народно-сценічної хореографії надовго став гопак.   На світовій арені культурна Україна бачиться саме як «шаровара-land».   Згодом цю тенденцію підхопили численні шоу-групи, які піддавалися гарячій критиці з боку корифеїв українського театру. Ось як про це писав Микола Садовський: «Гопак був доведений до таких шедеврів, що його витанцьовували пар по десять танцюристів, одягнених у таке вбрання, якого ніколи ніхто не бачив і яке нашому народові ніколи не снилося — включно до білих чобіт на жіноцтві, спідниці по коліна, а намисто... звисало на жінці нижче пояса, і це звався народний український театр!». В той час це явище називали «малоросійщиною», яка передбачала вульгаризацію усіх  складових театрального дійства: «Костюм – величезний вінок на голові з безліччю стьожок, буси замість намиста, півпуда стеклярусу, нашитого на вбрання, все це не мало нічого спільного з тим народним костюмом, який ми завжди можемо бачити, чи то на селі, чи в кожному першому-ліпшому музеї. Танок, не танок, а циркова акробатика. Пісня, не пісня, а один крик, галасування та вигуки». Так поступово «малоросійський кіч» входив у моду ХХ століття. Та головний інгредієнт у рецепті «Ш.» – музика. Пам’ятаєте російську народну «Эх, яблочко» – приблизно так звучить обробка української народної пісні у «шароварному» стилі. Наш слух з перших секунд ідентифікує це звучання, яке формує психологічну установку на певний лад сприйняття. Проаналізуємо, в які етапи у свідомості слухача формується установка на «Ш.» – від фонізму до усвідомлення композиційного рівня:   Масивне звучання хору – практика народного гуртового співу замінена на хор з 200 чоловік, яким орудує диригент; розлогі заспіви солістів хору, в той час як у звичаєвій традиції заспів соліста (виводчика) короткий, зазвичай, це лише перші слова куплету; Штучна манера співу (гібрид двох традицій – народної (черевне дихання) та академічної (грудне). Варто зауважити, що експериментальний хоровий спів, який синтезував народну та академічну виконавські манери, вперше було випробувано на зламі ХІХ-ХХ століть в «Охматівському» хорі під орудою Порфірія Демуцького. Колектив налічував 200 чоловік, які були носіями фольклорної традиції даного регіону; їх діяльність охоплювала одразу дві сфери виконавського фольклоризму: автентичний гуртовий спів (первинний тип) та експериментальна інтерпретація автентичного співу (вторинний); Гармонізація, голосоведення – академічна хорова традиція; Інструментарій – поєднання традиційного українського (цимбали, народні духові) та академічного (струнні, дерев’яні духові, хроматична бандура, баяни); Виструнчена композиція, нетипова для автентичного виконавства (переважно трихвилинні твори хвилеподібної будови з генеральною кульмінацією і апофеозним фіналом на кшталт «Циганочки»);   У підборі пісень характерні жанрові обмеження: жартівливі (діалогічного типу), ліричні, історичні пісні без регіональної прив’язки, які б годилися для зручної обробки. Відтак, усі деформації фольклору на різних параметрах зумовлені виключно вимогами сцени, яка диктує свої правила стосовно видовищності й акустики великого залу. Слухати 40-хвилинну думу не так цікаво, як дивитися на вистроєних у ряд вокалістів, яким акомпанує батальйон бандур, а попереду – танцювальне шоу. До речі, сценічні танці і досі продовжують помилково називати «народними», хоча жоден з цих танців не побутував і не побутує в природному середовищі. Це авторська хореографія з окремими елементами народної, яка ані за духом, ані за формою нічого спільного з сільським традиційним танцем не має.   Слухати 40-хвилинну думу не так цікаво, як дивитися на вистроєних у ряд вокалістів, яким акомпанує батальйон бандур, а попереду – танцювальне шоу.   «Сцена – інший жанр, там має бути яскраво, ти маєш бути картиною, на яку стоять і дивляться, щоб із заднього ряду, за 50 метрів тебе бачили і відчували, яка ти красива, але зблизька це, звичайно, буде вирви око. Тому воно було і залишилося», – говорить музикант гурту «Баламути», засновник Майстерні автентичного костюму «Шляхетний одяг» Руслан Павлюк (Прорва). – «Пісню “Ой на горі два дубки” не лише ненормально співають, а ще й обігрують. При чому так, як Станіславський казав «Не верю!». Занадто багато рафінованості. Оці всі ручки, ужимки, червоні губи, оці простакуваті обігрування в кліпах, воно віє примітивізмом. Ми виросли від цього насправді. Колись, можливо, у 70-80-ті це було цікаво, з гумором ще сприймалося. Я ж сам на Вірського виростав. Але потім це стало рафінованим мистецтвом, нецікавим, некорисним (як рафіновані продукти не радять вживати у великих кількостях). А насправді пісня-то хороша, просто що її заялозили».   Тому головні вимоги у сценічній подачі народної пісні – гучно, помпезно, яскраво, доступно. Хтось скаже, що це охудожнення «дикої» фольклорної стихії, я ж схиляюся до трактування кічової форми як спрощення виразових можливостей автентики. У 40-х роках минулого століття цей метод був дуже зручним та ефективним, адже дозволяв зрівняти, пригладити, причесати колорит, самобутність різних народів, що входили у велику радянську родину. Так виникла штучна культура «совоукр», а її музичним обличчям став Національний заслужений академічний народний хор України імені Григорія Верьовки, створений 1943 року в Харкові.   В епоху розквіту ідеологічного кічу фольклор став формою соціалізації радянських людей, а народний хор – інструментом пропаганди ідеології.   Музикознавець, музичний критик Олеся Найдюк визначає хор ім. Верьовки як суто радянський феномен – «гламурна версія фольклору, імітування, копіювання, стилізація, – втім дуже грамотна й фахова». У статті «Український кіч імені Верьовки» авторка описує розквіт ідеологічного кічу, під час якого фольклор став формою соціалізації радянських людей, а народний хор – інструментом пропаганди ідеології. Та крім цього хор ім. Верьовки, а слідом за ним й інші подібні колективи (Академічний ансамбль пісні і танцю «Козаки Поділля», Волинський, Черкаський, Чернігівський народні хори та ще багато інших) пропагували естетику поверхневу й сміховинну, найчастіше апелюючи до образів козака в шароварах та його подруги, які постійно з’ясовують стосунки під жартівливі пісні з діалогічною формою типу «А мій милий вареничків хоче». Народні пісні зі складним, глибоким змістом замінювалися більш легшими про куму, кума, сусідку, дівчиноньку й парубонька.     Україна вийшла з Радянського Союзу в 1991-му, а народні хори й ансамблі досі працюють по інерції совкової доби – майже той самий репертуар, ті ж аранжування, та ж подача. До прикладу наведу репертуар Народного аматорського ансамблю української пісні «Любисток» (смт. Нова Ушиця) станом на 1990-2000 рр.. Поряд з авторськими творами колектив виконував народні пісні в обробках, зокрема такі хіти як «Ой чий то кінь стоїть» (обр. А. Авдієвського), «Дівка в сінях стояла» (К. Котенка), «Ой у неділеньку рано» (О. Яковчука), «Сусідка» (Я. Яциневича), «Як була я маленька» (Г. Верьовки), «Вийди, Грицю» (Є. Кухарця). І все це, звісно, під супровід баянів.   Анатолій Гнатюк, Михайло Поплавський, гурт «Лісапетний батальйон», Театр пісні і танцю «Джерела», Оксана Пекун – типова шароварна естрада, яка активно пропагується з телеекрану і яку наслідують безліч аматорських гуртів.       Як ви думаєте, для чого це все, з яким меседжем виходять на сцену такі колективи? Виявляється, вони творять «з метою збереження і популяризації традиційної народної пісенної творчості, унікальних взірців гуртового співу, широкого показу художніх багатств народної хорової поліфонії і виконавських стилів» (із прес-релізу VІІI Всеукраїнського фестивалю-конкурсу колективів народного хорового співу імені Порфирія Демуцького). У кожній фразі цього кредо ставимо прочерк, бо ані традиційного гуртового співу, ані унікальних пісень, ані народного багатоголосся у цих колективів не спостерігається. Відтак, розпізнати автентику в народних хорах – все одно, що виявити мелодію у славнозвісному хіті Півника Петі «Ти ж моя курочка». Єдине, у чому вони не лукавлять, то це в ідеї тріумфально поширювати світом українську народну пісню та українське музичне мистецтво. У ній зчитується типовий радянський пафос, возвеличення, гіперболізм, які отримали відповідне музичне втілення. Так народна пісня стала звучати наближено до гімнів, маршів і масових пісень радянської доби, і це все як подавалося, так і продовжує подаватися: як фолк-пропаганда, на ура-патріотичній ноті. Найприкріше те, що в українців склалось стійке враження, що український фольклор – це народні хори. Співати традиційно стало не комільфо, надто екзотично, тому усі хотіли наслідувати Ніну Матвієнко з її художньо-естетичним переосмисленням народного співу. І це був лише початок…   Чим гірше, тим краще (Мао Цзедун)   Буремні 90-ті – розквіт жлобства, рогулізму і «Ш.», яка шукала нових форм і знайшла їх у вітчизняній естраді. «Сало-вареники-верба-кропива-калина-черешня-мама-борщ» – стандартний набір шароварної пісні a la Поплавський. «Концерти Поплавського – ніщо інше як рогулізм», – зазначає музичний продюсер Володимир Бебешко, автор знаменитої «Кропиви». У збірці есеїв «Жлобологія» (К.: Наш формат, 2015) детально розбираються поняття рогуль, жлоб – «зразкова біологічна істота, звичайна людина – мінус духовні запити і цілі» (театральний критик, журналіст Сергій Васильєв); «жлобство у масовій культурі – мистецькі твори, які на примітивному рівні заторкують найприземленіші почуття малоосвічених людей» (письменник, перекладач Юрій Винничук). Відштовхуючись від цих визначень, очевидна паралель із музичною «Ш.», яка також працює за моделлю спрощення.   Через саме аранжування і підхід до нього народні хори ретранслюють типовий «совоукр», і це – в епоху декомунізації.   Про «шароварну» естраду – музичний продюсер Юрко Зелений: «У будь-якій культурі є різні культурні шари. Тобто завжди була умовно низька і висока культура, рівень кабаре і опери, театру. Так було в усі часи. Високі пісні прославляли Бога, а низькі мали побутову тематику. Але ніколи рівень кабаре не видавався за рівень класики, низьке завжди було на задвірках. І ніхто з кабаре не прирівнювався до вершини культури. А в нас все сталося з ніг на голову. Справжнє мистецтво було зачавлене, відправлене на задвірки, в підвали, а рівень низького кабаре був виведений у ранг високого мистецтва. Звідси ми маємо і блатняки, і Сердючок. Це все нав’язувалось впродовж 25-ти років. Естрадна “шароварщина”, як і радянська, продовжує створювати образ того, що українська культура меншовартісна, низькопробна». Анатолій Гнатюк, Михайло Поплавський, гурт «Лісапетний батальйон», Театр пісні і танцю «Джерела», Оксана Пекун – типова шароварна естрада, яка активно пропагується з телеекрану і яку наслідують безліч аматорських гуртів. Тому не дивно, що на будь-якому національному святкуванні не можливо позбутися відчуття, ніби живеш на окупованій шароварами території. Більше того, бутафорність зі сцени перейшла у ресторанний бізнес. І як довго споживач буде варитися у цьому замкнутому колі – питання?     Ефект метелика   У фольклорних колах поширена думка, що колективи «сільського розливу», які лабають низькопробні польочки і «7:40» під Ямаху – це шароварна самодіяльність, а народно-академічні хори на кшталт ім. Верьовки – високе мистецтво, адже його формують професіонали з вищою музичною освітою (!). Аматорство чи професіоналізм? Думаю, справа не в якості, а в естетиці. Народні хори, хоч вже і не співають про Сталіна, продовжують нести радянську ідіоматику в музиці. Коли ти їх слухаєш, наче потрапляєш у капсулу часу і здається, що на дворі 70-ті. А справжнє мистецтво – це коли ніщо не здається нічим. Низькопробні аранжування народних пісень розраховані на невибагливе вухо і не несуть аж такої кривди. Тут треба пам’ятати – є поганий мейнстрім, а є хороший. Зроблене якісно з музичної точки зору – ще не означає, що це музично оправдано. Коли я чую чисте, професійне, злагоджене, помпезне виконання народної пісні «Ой, на горі два дубки» того чи іншого заслуженого національного хору, то це мене аж ніяк не підкуповує. Я розумію, що це ті ж самі «дубки», що і в репертуарі аматорських «весільних гуртів», але через саме аранжування і підхід до нього народні хори ретранслюють типовий «совоукр», і це – в епоху декомунізації. Прислухаючись до соціологів, хибно критикувати явище, яке є інтегральною частиною культурної системи. Народно-академічні хори стали перехідним етапом між композиторським фольклоризмом та ф’южном, який зараз особливо актуальний. Можливо, якби не хор ім. Верьовки, ми б не мали зараз таких проектів як  «ДахаБраха», Катя Chilly, ONUKA, Joryi Kłoc, The Doox... Тому «Ш.» бити не варто, як і робити їй чорного піару. Як говорить Євген Єфремов – відомий етномузиколог, керівник ансамблю «Древо» (Київ), людина, яка пізнала етно-дзен: «Не потрібно ні з чим боротися. Все, що у нас є сьогодні – має право на існування. А болячки мають тенденцію самі по собі відходити. Покоління любителів “шароварщини” відходить, натомість приходять ті, яким подобається автентичне. У мене немає ілюзій, що фольклор стане провідною дорогою у розвитку музичної культури, врешті так і не повинно бути. Але я вважаю, що це живильний струмочок і завдання фольклористів – щоб він не пересох».   Автор:  Катря Гончарук Музичний критик, радіоведуча cultprostir.ua
    12377 Опубліковано Галина Андрейців
  • Хори та ансамблі на кшталт імені Г. Верьовки і П. Вірського – «нафталінова» творчість чи високе мистецтво? «Бабусі» у районних Будинках культури – «шароварщина» (далі – «Ш.») чи невинна самодіяльність? Театри пісні і танцю й поп-виконавці з безсмертними хітами про «калину» і «вербу» – банальна низькопробність чи бомба уповільненої дії? Феномен «Ш.» в українській музичній культурі, про який вперше заговорили у 90-х, трактують по-різному. Варто одразу зазначити, ця стаття не має на меті вести боротьбу з цим явищем. Її завдання – простежити причинно-наслідкові зв’язки походження «Ш.», означити різні її прояви у музиці і якомога об’єктивніше висвітлити цей прецедент. Адже, як відомо, названа проблема – це, можна вважати, вилікувана. Пропонуємо читачеві, подібно Орфеєві, зануритись у серцевину «Ш.», пройти всі її митарства і дійти до омріяного просвітлення (фолк-нірвани чи етно-дзену – як вам завгодно).    50 відтінків шароварщини   Термін «Ш.» зазвичай вживається як негативний випад проти несмаку і примітивізму у зображенні національного. Етимологія веде коріння від чоловічих шароварів, яким судилося стати яблуком розбрату у «райському» саду української культури, вписавшись до переліку найпопулярніших стереотипних образів українського: «сало-оселедець-вареники-гопак». Юрко Іздрик називає їх культурними, ідентифікаційними кодами, що становлять значну частину identity нації-носія і виконують репрезентативну функцію – є своєрідною візитівкою нації для виходу в світ. Ні для кого не секрет, що спрощена репрезентація країни у мистецтві з використанням культурних маркерів розповсюджена по всьому світу: пригадаймо «циганщину», російські «матрьошки-ікру-водку», французьких шансоньє, брюхатих добродіїв німців з келихами пива і гармошкою, шотландців в кілтах і з волинками. В Україні маємо свій готовий, легко схоплюваний іншими культурами шаблон – вічно хмільний козак в широчезних червоних шароварах. Поруч із ним – вірна пишногруда козачка у строкатій сорочці, яка явно перегинає палку з вуглеводами та жирами (сувенір у вигляді українки з мискою вареничків красується на холодильнику чи не в кожного іноземця/туриста, який тут побував). Зі здобуттям Україною Незалежності ці образи неабияк активізувалися і дали горду назву всьому явищу – «шароварщина». Вона справляється зі своїм завданням на всі 100 % – слугує простим засобом відрізнити своє від чужого для представників того чи іншого етносу. Інша річ, якщо зображення нації вульгарне, примітивне, яке затьмарює глибинний зміст окремої культури. На світовій арені культурна Україна бачиться саме як «шаровара-land». Примітно, що і в нашій свідомості засів той самий стереотип, яким ми ж користуємось для самовисміювання, а подекуди і їдкого сарказму. Оце проблема!   Також існує версія, що етимологія «Ш.» веде свій початок і через видатного українського режисера масових заходів Бориса Шарварка, який культивував в Україні тип псевдофольклорної культури. Він взяв за основу ту ж систему національних образів – спрощених та узагальнених. Такий собі «комбікорм для мас» (за визначенням композитора, учасника гурту «Хорея козацька» Данила Перцова). Проте «Ш.» визрівала ще задовго до Незалежності України. Тенденція до редукції та уніфікації фольклору (так званого кічу) відома ще з початку ХХ століття. Так родзинками спектаклів тієї доби стали інсценізації пісень, а також створення хореографічних композицій на основі народнопісенного матеріалу. На авансцену найперше висувалися пісенні зразки пізньої традиції, а королем народно-сценічної хореографії надовго став гопак.   На світовій арені культурна Україна бачиться саме як «шаровара-land».   Згодом цю тенденцію підхопили численні шоу-групи, які піддавалися гарячій критиці з боку корифеїв українського театру. Ось як про це писав Микола Садовський: «Гопак був доведений до таких шедеврів, що його витанцьовували пар по десять танцюристів, одягнених у таке вбрання, якого ніколи ніхто не бачив і яке нашому народові ніколи не снилося — включно до білих чобіт на жіноцтві, спідниці по коліна, а намисто... звисало на жінці нижче пояса, і це звався народний український театр!». В той час це явище називали «малоросійщиною», яка передбачала вульгаризацію усіх  складових театрального дійства: «Костюм – величезний вінок на голові з безліччю стьожок, буси замість намиста, півпуда стеклярусу, нашитого на вбрання, все це не мало нічого спільного з тим народним костюмом, який ми завжди можемо бачити, чи то на селі, чи в кожному першому-ліпшому музеї. Танок, не танок, а циркова акробатика. Пісня, не пісня, а один крик, галасування та вигуки». Так поступово «малоросійський кіч» входив у моду ХХ століття. Та головний інгредієнт у рецепті «Ш.» – музика. Пам’ятаєте російську народну «Эх, яблочко» – приблизно так звучить обробка української народної пісні у «шароварному» стилі. Наш слух з перших секунд ідентифікує це звучання, яке формує психологічну установку на певний лад сприйняття. Проаналізуємо, в які етапи у свідомості слухача формується установка на «Ш.» – від фонізму до усвідомлення композиційного рівня:   Масивне звучання хору – практика народного гуртового співу замінена на хор з 200 чоловік, яким орудує диригент; розлогі заспіви солістів хору, в той час як у звичаєвій традиції заспів соліста (виводчика) короткий, зазвичай, це лише перші слова куплету; Штучна манера співу (гібрид двох традицій – народної (черевне дихання) та академічної (грудне). Варто зауважити, що експериментальний хоровий спів, який синтезував народну та академічну виконавські манери, вперше було випробувано на зламі ХІХ-ХХ століть в «Охматівському» хорі під орудою Порфірія Демуцького. Колектив налічував 200 чоловік, які були носіями фольклорної традиції даного регіону; їх діяльність охоплювала одразу дві сфери виконавського фольклоризму: автентичний гуртовий спів (первинний тип) та експериментальна інтерпретація автентичного співу (вторинний); Гармонізація, голосоведення – академічна хорова традиція; Інструментарій – поєднання традиційного українського (цимбали, народні духові) та академічного (струнні, дерев’яні духові, хроматична бандура, баяни); Виструнчена композиція, нетипова для автентичного виконавства (переважно трихвилинні твори хвилеподібної будови з генеральною кульмінацією і апофеозним фіналом на кшталт «Циганочки»);   У підборі пісень характерні жанрові обмеження: жартівливі (діалогічного типу), ліричні, історичні пісні без регіональної прив’язки, які б годилися для зручної обробки. Відтак, усі деформації фольклору на різних параметрах зумовлені виключно вимогами сцени, яка диктує свої правила стосовно видовищності й акустики великого залу. Слухати 40-хвилинну думу не так цікаво, як дивитися на вистроєних у ряд вокалістів, яким акомпанує батальйон бандур, а попереду – танцювальне шоу. До речі, сценічні танці і досі продовжують помилково називати «народними», хоча жоден з цих танців не побутував і не побутує в природному середовищі. Це авторська хореографія з окремими елементами народної, яка ані за духом, ані за формою нічого спільного з сільським традиційним танцем не має.   Слухати 40-хвилинну думу не так цікаво, як дивитися на вистроєних у ряд вокалістів, яким акомпанує батальйон бандур, а попереду – танцювальне шоу.   «Сцена – інший жанр, там має бути яскраво, ти маєш бути картиною, на яку стоять і дивляться, щоб із заднього ряду, за 50 метрів тебе бачили і відчували, яка ти красива, але зблизька це, звичайно, буде вирви око. Тому воно було і залишилося», – говорить музикант гурту «Баламути», засновник Майстерні автентичного костюму «Шляхетний одяг» Руслан Павлюк (Прорва). – «Пісню “Ой на горі два дубки” не лише ненормально співають, а ще й обігрують. При чому так, як Станіславський казав «Не верю!». Занадто багато рафінованості. Оці всі ручки, ужимки, червоні губи, оці простакуваті обігрування в кліпах, воно віє примітивізмом. Ми виросли від цього насправді. Колись, можливо, у 70-80-ті це було цікаво, з гумором ще сприймалося. Я ж сам на Вірського виростав. Але потім це стало рафінованим мистецтвом, нецікавим, некорисним (як рафіновані продукти не радять вживати у великих кількостях). А насправді пісня-то хороша, просто що її заялозили».   Тому головні вимоги у сценічній подачі народної пісні – гучно, помпезно, яскраво, доступно. Хтось скаже, що це охудожнення «дикої» фольклорної стихії, я ж схиляюся до трактування кічової форми як спрощення виразових можливостей автентики. У 40-х роках минулого століття цей метод був дуже зручним та ефективним, адже дозволяв зрівняти, пригладити, причесати колорит, самобутність різних народів, що входили у велику радянську родину. Так виникла штучна культура «совоукр», а її музичним обличчям став Національний заслужений академічний народний хор України імені Григорія Верьовки, створений 1943 року в Харкові.   В епоху розквіту ідеологічного кічу фольклор став формою соціалізації радянських людей, а народний хор – інструментом пропаганди ідеології.   Музикознавець, музичний критик Олеся Найдюк визначає хор ім. Верьовки як суто радянський феномен – «гламурна версія фольклору, імітування, копіювання, стилізація, – втім дуже грамотна й фахова». У статті «Український кіч імені Верьовки» авторка описує розквіт ідеологічного кічу, під час якого фольклор став формою соціалізації радянських людей, а народний хор – інструментом пропаганди ідеології. Та крім цього хор ім. Верьовки, а слідом за ним й інші подібні колективи (Академічний ансамбль пісні і танцю «Козаки Поділля», Волинський, Черкаський, Чернігівський народні хори та ще багато інших) пропагували естетику поверхневу й сміховинну, найчастіше апелюючи до образів козака в шароварах та його подруги, які постійно з’ясовують стосунки під жартівливі пісні з діалогічною формою типу «А мій милий вареничків хоче». Народні пісні зі складним, глибоким змістом замінювалися більш легшими про куму, кума, сусідку, дівчиноньку й парубонька.     Україна вийшла з Радянського Союзу в 1991-му, а народні хори й ансамблі досі працюють по інерції совкової доби – майже той самий репертуар, ті ж аранжування, та ж подача. До прикладу наведу репертуар Народного аматорського ансамблю української пісні «Любисток» (смт. Нова Ушиця) станом на 1990-2000 рр.. Поряд з авторськими творами колектив виконував народні пісні в обробках, зокрема такі хіти як «Ой чий то кінь стоїть» (обр. А. Авдієвського), «Дівка в сінях стояла» (К. Котенка), «Ой у неділеньку рано» (О. Яковчука), «Сусідка» (Я. Яциневича), «Як була я маленька» (Г. Верьовки), «Вийди, Грицю» (Є. Кухарця). І все це, звісно, під супровід баянів.   Анатолій Гнатюк, Михайло Поплавський, гурт «Лісапетний батальйон», Театр пісні і танцю «Джерела», Оксана Пекун – типова шароварна естрада, яка активно пропагується з телеекрану і яку наслідують безліч аматорських гуртів.       Як ви думаєте, для чого це все, з яким меседжем виходять на сцену такі колективи? Виявляється, вони творять «з метою збереження і популяризації традиційної народної пісенної творчості, унікальних взірців гуртового співу, широкого показу художніх багатств народної хорової поліфонії і виконавських стилів» (із прес-релізу VІІI Всеукраїнського фестивалю-конкурсу колективів народного хорового співу імені Порфирія Демуцького). У кожній фразі цього кредо ставимо прочерк, бо ані традиційного гуртового співу, ані унікальних пісень, ані народного багатоголосся у цих колективів не спостерігається. Відтак, розпізнати автентику в народних хорах – все одно, що виявити мелодію у славнозвісному хіті Півника Петі «Ти ж моя курочка». Єдине, у чому вони не лукавлять, то це в ідеї тріумфально поширювати світом українську народну пісню та українське музичне мистецтво. У ній зчитується типовий радянський пафос, возвеличення, гіперболізм, які отримали відповідне музичне втілення. Так народна пісня стала звучати наближено до гімнів, маршів і масових пісень радянської доби, і це все як подавалося, так і продовжує подаватися: як фолк-пропаганда, на ура-патріотичній ноті. Найприкріше те, що в українців склалось стійке враження, що український фольклор – це народні хори. Співати традиційно стало не комільфо, надто екзотично, тому усі хотіли наслідувати Ніну Матвієнко з її художньо-естетичним переосмисленням народного співу. І це був лише початок…   Чим гірше, тим краще (Мао Цзедун)   Буремні 90-ті – розквіт жлобства, рогулізму і «Ш.», яка шукала нових форм і знайшла їх у вітчизняній естраді. «Сало-вареники-верба-кропива-калина-черешня-мама-борщ» – стандартний набір шароварної пісні a la Поплавський. «Концерти Поплавського – ніщо інше як рогулізм», – зазначає музичний продюсер Володимир Бебешко, автор знаменитої «Кропиви». У збірці есеїв «Жлобологія» (К.: Наш формат, 2015) детально розбираються поняття рогуль, жлоб – «зразкова біологічна істота, звичайна людина – мінус духовні запити і цілі» (театральний критик, журналіст Сергій Васильєв); «жлобство у масовій культурі – мистецькі твори, які на примітивному рівні заторкують найприземленіші почуття малоосвічених людей» (письменник, перекладач Юрій Винничук). Відштовхуючись від цих визначень, очевидна паралель із музичною «Ш.», яка також працює за моделлю спрощення.   Через саме аранжування і підхід до нього народні хори ретранслюють типовий «совоукр», і це – в епоху декомунізації.   Про «шароварну» естраду – музичний продюсер Юрко Зелений: «У будь-якій культурі є різні культурні шари. Тобто завжди була умовно низька і висока культура, рівень кабаре і опери, театру. Так було в усі часи. Високі пісні прославляли Бога, а низькі мали побутову тематику. Але ніколи рівень кабаре не видавався за рівень класики, низьке завжди було на задвірках. І ніхто з кабаре не прирівнювався до вершини культури. А в нас все сталося з ніг на голову. Справжнє мистецтво було зачавлене, відправлене на задвірки, в підвали, а рівень низького кабаре був виведений у ранг високого мистецтва. Звідси ми маємо і блатняки, і Сердючок. Це все нав’язувалось впродовж 25-ти років. Естрадна “шароварщина”, як і радянська, продовжує створювати образ того, що українська культура меншовартісна, низькопробна». Анатолій Гнатюк, Михайло Поплавський, гурт «Лісапетний батальйон», Театр пісні і танцю «Джерела», Оксана Пекун – типова шароварна естрада, яка активно пропагується з телеекрану і яку наслідують безліч аматорських гуртів. Тому не дивно, що на будь-якому національному святкуванні не можливо позбутися відчуття, ніби живеш на окупованій шароварами території. Більше того, бутафорність зі сцени перейшла у ресторанний бізнес. І як довго споживач буде варитися у цьому замкнутому колі – питання?     Ефект метелика   У фольклорних колах поширена думка, що колективи «сільського розливу», які лабають низькопробні польочки і «7:40» під Ямаху – це шароварна самодіяльність, а народно-академічні хори на кшталт ім. Верьовки – високе мистецтво, адже його формують професіонали з вищою музичною освітою (!). Аматорство чи професіоналізм? Думаю, справа не в якості, а в естетиці. Народні хори, хоч вже і не співають про Сталіна, продовжують нести радянську ідіоматику в музиці. Коли ти їх слухаєш, наче потрапляєш у капсулу часу і здається, що на дворі 70-ті. А справжнє мистецтво – це коли ніщо не здається нічим. Низькопробні аранжування народних пісень розраховані на невибагливе вухо і не несуть аж такої кривди. Тут треба пам’ятати – є поганий мейнстрім, а є хороший. Зроблене якісно з музичної точки зору – ще не означає, що це музично оправдано. Коли я чую чисте, професійне, злагоджене, помпезне виконання народної пісні «Ой, на горі два дубки» того чи іншого заслуженого національного хору, то це мене аж ніяк не підкуповує. Я розумію, що це ті ж самі «дубки», що і в репертуарі аматорських «весільних гуртів», але через саме аранжування і підхід до нього народні хори ретранслюють типовий «совоукр», і це – в епоху декомунізації. Прислухаючись до соціологів, хибно критикувати явище, яке є інтегральною частиною культурної системи. Народно-академічні хори стали перехідним етапом між композиторським фольклоризмом та ф’южном, який зараз особливо актуальний. Можливо, якби не хор ім. Верьовки, ми б не мали зараз таких проектів як  «ДахаБраха», Катя Chilly, ONUKA, Joryi Kłoc, The Doox... Тому «Ш.» бити не варто, як і робити їй чорного піару. Як говорить Євген Єфремов – відомий етномузиколог, керівник ансамблю «Древо» (Київ), людина, яка пізнала етно-дзен: «Не потрібно ні з чим боротися. Все, що у нас є сьогодні – має право на існування. А болячки мають тенденцію самі по собі відходити. Покоління любителів “шароварщини” відходить, натомість приходять ті, яким подобається автентичне. У мене немає ілюзій, що фольклор стане провідною дорогою у розвитку музичної культури, врешті так і не повинно бути. Але я вважаю, що це живильний струмочок і завдання фольклористів – щоб він не пересох».   Автор:  Катря Гончарук Музичний критик, радіоведуча cultprostir.ua
    Серп 31, 2017 12377
  • 28 Серп 2017
    50 відважних українців, які проживають в Чехії піднялаcя на найвищу місцеву гору – Снєжку,  з нагоди Дня державного прапора і Дня Незалежності України. Про це повідомила координаторка проектів громадської організації «Українська Європейська Перспектива» Галина Андрейців на своїй строінці у Facebook. "Друзі, ми це зробили!!! 50 відважних сьогодні піднялись на найвищу вершину Чехії щоб привітати Неньку з Днем її народження. Схоже, що природа вирішила нам показати, хто в цих горах панує. Для початку обпекла нас сонцем, змочила дощем до самих кісточок, тоді обдула вітром так, що важко було втриматись на скелях. Але вже під вечір знову зігріла теплом. Все як має бути, незалежність нашій країні теж давалась не легко. Ті фантастичні краєвиди, погляд на хмари зі Снєжки, відчуття свободи і чудова весела команда друзів того вартує", - йдеться у повідомлені. Учасники сходження на вершині гори розвернули українські прапори, та побажали Україні миру, єдності та Перемоги.  Організаторами сходження виступили Міжнародна громадська організація «Українська Європейська Перспектива» та UAPORTAL.CZ- інформаційний портал, соціальна мережа українців, які живуть, навчаються, працюють та відпочивають в Чехії.  Снєжка, висота якої 1602 метри над рівнем моря, є одним із символів Чехії, арктичний острів у середині Європи.  Знаходиться на кордоні між Чехією та Польщею, та пірамідою височіє над довгими Крконошськими гірськими хребтами. Снєжка є свідченням того, що в середині Європи не так давно існували льодовики. Взимку це один із улюблених гірськолижних курортів, де 7 місяців на рік лежить сніг. Влітку для її відвідувачів відкриваються справжні мальовничі пейзажі, гірські озера, водоспади і пишні ліси.   UAPORTAL.CZ                                фото: Катерина Скрипнік
    1960 Опубліковано Галина Андрейців
  • 50 відважних українців, які проживають в Чехії піднялаcя на найвищу місцеву гору – Снєжку,  з нагоди Дня державного прапора і Дня Незалежності України. Про це повідомила координаторка проектів громадської організації «Українська Європейська Перспектива» Галина Андрейців на своїй строінці у Facebook. "Друзі, ми це зробили!!! 50 відважних сьогодні піднялись на найвищу вершину Чехії щоб привітати Неньку з Днем її народження. Схоже, що природа вирішила нам показати, хто в цих горах панує. Для початку обпекла нас сонцем, змочила дощем до самих кісточок, тоді обдула вітром так, що важко було втриматись на скелях. Але вже під вечір знову зігріла теплом. Все як має бути, незалежність нашій країні теж давалась не легко. Ті фантастичні краєвиди, погляд на хмари зі Снєжки, відчуття свободи і чудова весела команда друзів того вартує", - йдеться у повідомлені. Учасники сходження на вершині гори розвернули українські прапори, та побажали Україні миру, єдності та Перемоги.  Організаторами сходження виступили Міжнародна громадська організація «Українська Європейська Перспектива» та UAPORTAL.CZ- інформаційний портал, соціальна мережа українців, які живуть, навчаються, працюють та відпочивають в Чехії.  Снєжка, висота якої 1602 метри над рівнем моря, є одним із символів Чехії, арктичний острів у середині Європи.  Знаходиться на кордоні між Чехією та Польщею, та пірамідою височіє над довгими Крконошськими гірськими хребтами. Снєжка є свідченням того, що в середині Європи не так давно існували льодовики. Взимку це один із улюблених гірськолижних курортів, де 7 місяців на рік лежить сніг. Влітку для її відвідувачів відкриваються справжні мальовничі пейзажі, гірські озера, водоспади і пишні ліси.   UAPORTAL.CZ                                фото: Катерина Скрипнік
    Серп 28, 2017 1960
  • 24 Серп 2017
    Посол України в Чехії Євген Перебийніс заявив, що посольство буде захищати права українських громадян, які прибувають до цієї країни. Як сказав він у Празі на своїй першій прес-конференції на цій посаді у відповідь на запитання Радіо Свобода, як Україна ставиться до того, що Чехія запрошує на працевлаштування висококваліфікованих українських робітників, він як посол узагалі не є прихильником того, щоб українці масово виїжджали на роботу за кордон. «Але ми демократична країна, ми відкрита країна, – наголосив посол, – і, звичайно ж, якщо людина хоче виїхати за кордон, вона може це вільно зробити. Нашим завданням є стежити за тим, щоб права наших громадян не порушувалися. Щоб різноманітні посередники не штовхали українців на порушення чеських законів. За що вони потім, на жаль, депортуються з Європейського союзу». Він також ознайомив журналістів зі змінами, які відбулися у внутрішній і зовнішній політиці України за останній час. Перед цим у посольстві України в Чехії з нагоди Дня Державного прапора України відбулося урочисте підняття цього прапора. У церемонії взяв участь сам посол і працівники посольства та гості. За даними Управління політики в галузі надання притулку і міграції Міністерства внутрішніх справ Чехії, на 30 червня 2017 року в цій країні законно перебувало 112 956 українців (це 22,1% з-поміж усіх іноземців). Згідно з даними Бюро праці, яке реєструє дозволи на працевлаштування для іноземців, українці серед іноземців, які працюють у Чехії, є на другому місці після словаків. Останнім часом у Чехії сталося кілька гучних випадків із депортацією відразу кількох десятків громадян України, які працювали в Чехії, переважно з дозволами на працевлаштування з Польщі, за порушення закону. Формальні польські працедавці «відряджали» таких своїх працівників на роботу до Чехії, не маючи на це права за чеським законодавством. Депортованим також заборонили в’їзд до всього Євросоюзу терміном на один рік. Крім того, нелегальну роботу в Чехії пропонують українцям так звані «клієнти» – так серед заробітчан називають неформальних посередників у працевлаштуванні. Виявлених порушників засад працевлаштування також депортують. У лютому цього року чеський уряд удвічі збільшив квоту на легальних працівників із України з майже чотирьох тисяч на приблизно ще таку ж кількість, передусім для робітників із нижчою і середньою кваліфікацією. За інформацією: Радіо Свобода 
    3434 Опубліковано Галина Андрейців
  • Посол України в Чехії Євген Перебийніс заявив, що посольство буде захищати права українських громадян, які прибувають до цієї країни. Як сказав він у Празі на своїй першій прес-конференції на цій посаді у відповідь на запитання Радіо Свобода, як Україна ставиться до того, що Чехія запрошує на працевлаштування висококваліфікованих українських робітників, він як посол узагалі не є прихильником того, щоб українці масово виїжджали на роботу за кордон. «Але ми демократична країна, ми відкрита країна, – наголосив посол, – і, звичайно ж, якщо людина хоче виїхати за кордон, вона може це вільно зробити. Нашим завданням є стежити за тим, щоб права наших громадян не порушувалися. Щоб різноманітні посередники не штовхали українців на порушення чеських законів. За що вони потім, на жаль, депортуються з Європейського союзу». Він також ознайомив журналістів зі змінами, які відбулися у внутрішній і зовнішній політиці України за останній час. Перед цим у посольстві України в Чехії з нагоди Дня Державного прапора України відбулося урочисте підняття цього прапора. У церемонії взяв участь сам посол і працівники посольства та гості. За даними Управління політики в галузі надання притулку і міграції Міністерства внутрішніх справ Чехії, на 30 червня 2017 року в цій країні законно перебувало 112 956 українців (це 22,1% з-поміж усіх іноземців). Згідно з даними Бюро праці, яке реєструє дозволи на працевлаштування для іноземців, українці серед іноземців, які працюють у Чехії, є на другому місці після словаків. Останнім часом у Чехії сталося кілька гучних випадків із депортацією відразу кількох десятків громадян України, які працювали в Чехії, переважно з дозволами на працевлаштування з Польщі, за порушення закону. Формальні польські працедавці «відряджали» таких своїх працівників на роботу до Чехії, не маючи на це права за чеським законодавством. Депортованим також заборонили в’їзд до всього Євросоюзу терміном на один рік. Крім того, нелегальну роботу в Чехії пропонують українцям так звані «клієнти» – так серед заробітчан називають неформальних посередників у працевлаштуванні. Виявлених порушників засад працевлаштування також депортують. У лютому цього року чеський уряд удвічі збільшив квоту на легальних працівників із України з майже чотирьох тисяч на приблизно ще таку ж кількість, передусім для робітників із нижчою і середньою кваліфікацією. За інформацією: Радіо Свобода 
    Серп 24, 2017 3434
  • 18 Серп 2017
    Надання Україні безвізового режиму для короткострокових поїздок уже з початку року викликає жваві дискусії в Чехії. А з відкриттям кордонів ЄС цій темі присвячується й чимало програм на телебаченні, адже приплив українців до Євросоюзу може тільки посилитися. Всі обговорення точаться навколо одного побоювання – збільшення рівня нелегальної трудової міграції з України, а відтак чи Чехія зможе впоратися з великими потоками мігрантів. Оскільки на сьогодні українських заробітчан більше, ніж із інших країн, чеське суспільство розділяється в поглядах на цю «загрозу». Чому чехи нас побоюються? Щоб зрозуміти, чим живе Чехія, розглянемо кілька основ­них показників: міграція, попит та пропозиція на ринку праці. Міграційна ситуація в західного сусіда за офіційними статистичними даними порівняно з іншими європейськими країнами за останні кілька років кардинально не змінилася. Станом на кінець минулого року в Чехії з населенням 10,5 млн легально проживало 467 562 іноземця, одну четверту з яких становлять українці (105 614 чол.). Більшість наших співвітчизників має дозвіл на тривале проживання (77 492 чол.) та на перебування понад 90 днів (28 122 чол.).   За січень – березень 2017-го до Чехії переїхало 10,9 тис. іноземців, із них найбільше громадян України (1,3 тис.), Словаччини (1,1 тис.) та Румунії (0,3 тис.). Згідно з даними Міністерства праці й соціальних справ та Міністерства промисловості й торгівлі ЧР, кількість офіційних працівників-іноземців на території Чехії на початку 2016-го становила 407 106 чол. Її частка у загальній кількості зайнятих у ЧР порівняно з попереднім роком зросла до 8,1%. Більшість з них – 75,8% – це громадяни ЄС. Решта припадає на громадян інших країн – власників дозволів на роботу, карт працевлаштування, зелених і синіх карт. Із 105 614 українців, що офіційно проживають у ЧР, 41 847 працюють на підставі трудових договорів, 22 796 – оформлені як приватні підприємці. Навіть після такої простої арифметики логічно напрошується питання, чим же займається решта наших співвітчизників. Відповідь усі прекрасно знають. Тому чехи й побоюються українського «безвізу». Безробіття падає, зарплати ростуть Ситуація на ринку праці в Чехії покращилася. Згідно зі Статистичним щорічником ринку праці, в ЧР у 2016-му продовжувалося зниження зареєстрованого безробіття, яке почалося в другій половині 2014 р. Наприкінці минулого року чеськими центрами зайнятості зареєстровано 381,4 тис. безробітних, що є на 71,7 тис. менше, ніж у 2015-му. За даними статистичної організації ЄС, станом на лютий 2017 р. Чеська Республіка мала найнижчий рівень безробіття в рамках цілого Євросоюзу – 3,2%. Для порівняння: Німеччина – 3,9%, Іспанія – 17,8%, Греція – 23,2% (найвищий у Європі). У США, наприклад, 4,4 %. А в червні 2017-го було зареєстровано найнижчий показник безробіття в Чехії за останні 19 років. Це передусім пов’язано із ростом чеської економіки, промислового виробництва й сезонної роботи, яка тепер у розпалі. Зокрема на будівництві, в лісництві та сільському господарстві. Це у свою чергу призвело до зростання попиту на робочу силу на середньокваліфіковані позиції, кількість вільних вакансій, реєстрованих центрами зайнятості, зростає. А відтак підвищуються зарплати. Тому пересічний чех дивиться на іноземних шукачів роботи як на загрозу свого добробуту. Збільшення пропозиції на ринку праці явно грає не на руку місцевим мешканцям, адже ріст зарплат може сповільнитися чи взагалі припинитися. Чого не скажеш про чеських роботодавців, які, прогнозуючи майбутні втрати, б’ють на сполох, мовляв, внутрішній ринок праці не здатен запропонувати достатньо кваліфікованої робочої сили ні з лав безробітних, ні серед випускників навчальних закладів. Не залишається нічого кращого, як шукати трудові ресурси за кордоном. І їхні погляди спрямовуються, зокрема, й на українських працівників, які є оптимальним варіантом через подібність культур, здатність швидко вивчити мову та відому працьовитість. Тим більше, що в західних областях, особливо на Закарпатті, заробітчанство є історичною традицією.   Трудові візи ніхто не відміняв Каменем спотикання української трудової міграції в Чехію вже багато років є процедура оформлення робочих віз. Лише 32 205 офіційно працевлаштованих українців згідно з законом не потребують дозволу на працевлаштування. З 2009-го електронна система «Visapoint» викликала багато нарікань, адже записатися на прийом до чеського консульства в Києві або Львові за її допомогою було практичо неможливо. Тільки купивши «час реєстрації» у «посередника» за великі гроші (в останній час доходило до 1500 – 2000 доларів), можна було подати необхідний пакет документів. Чехія так і не змогла подолати цю проблему.   Тому під тиском чеських виробників уряд у 2016 році з метою збільшення трудової міграції з України до Чехії запускає дві спеціальні програми працевлаштування – «Режим Україна» (для кваліфікованих працівників, розглядає Генеральне консульство ЧР у Львові) й «Пілотний проект» (для висококваліфікованих спеціалістів, Консульський відділ Посольства ЧР в Києві), згідно з якими заява на трудову карту подається у спрощеному режимі – без реєстрації в електронній системі «Visapoint». Відтак на роботу в Чехії можуть розраховувати 5 тисяч українських заробітчан щороку. У лютому 2017-го, враховуючи зростаючі потреби віт­чизняних промисловців, квоти робітників по програмі «Режим Україна» збільшили вдвічі, відповідно збільшили й штат Генерального консульства ЧР у Львові на 4 особи. Але цим проблема не вирішилася: квоти, на думку чеських роботодавців, й надалі дуже обмежені (усього 10 200 осіб на цей рік), а строк оформленя віз зріс аж до 8 місяців. Українці, що не відповідають вимогам для включення до вказаних проектів зі спрощеною процедурою, можуть також подати заяву на трудову карту повз «Visapoint», але з 20 квітня 2017 р. Генеральне консульство Чеської Республіки у Львові, з огляду на технічні можливості дипломатичної установи, приймає лише 15 заяв кожного понеділка з 14.00 до 16.00. Такі обмеження спричинили неабиякий ажіотаж і нарікання. І саме це показало чеське телебачення. Сюжет про довжелезні черги українців під чеським консульством у Львові, де люди змушені ночувати під дверима установи, щоб потрапити на прийом, центральний чеський канал ЧТ1 у перші дні відкриття безвізового режиму крутив по кілька разів на день. У пересічного чеха мало скластися враження, що тисячі безробітних українців з хвилини на хвилину ринуть до Чехії в пошуках роботи, принаймні мені так здалося. Отож отримати легально українського працівника залишається проблемою. Тому чеські підприємства почали доволі масово працевлаштовувати українців із польськими робочими візами, отримати які набагато легше. (За даними польського Міністерства у справах сім’ї, праці і соцполітики у 2016-му Польща видала громадянам України близько 1,3 млн. запрошень на тимчасову роботу). Такий обхід закону передбачає немалі штрафи для роботодавців та видворення нелегального працівника (хоча по закону штрафи для нього теж передбачені – до 100 тис. корун, але чеська сторона їх не застосовує). Лише в березні цього року Чехія депортувала майже 300 українців, які працювали нелегально. Найбільш показовою й висвітленою ЗМІ стала облава на складі продуктового інтернет-магазину «Роглік» у Празі. В результаті рейду затримали 85 людей, 74 особам наказано покинути територію ЄС. Майже всі з них – українці, які мали польські візи, що не дають права на працевлаштування в Чехії.  Скандальний "Роглік"-робота по польській візі в Чехії Робота по польській візі в Чехії. Відповідь поліції ЧР Створити стереотип легко, побороти – важко Не секрет, що погляди на українців у чехів різняться. Одні співчувають нам, що гнані безробіттям мусимо шукати кращого життя далеко від рідного дому та сімей, інші – навпаки – сварять, що забираємо у них робочі місця. Роботодавці розглядають як непогану альтернативу вітчизняним працівникам, але частина з них усе ж сприймає нас за нижчу расу через низький культурний рівень, адже українські заробітчани – це не завжди найкращі представники нації. Погодьтеся, нікому не хочеться бачити на вулиці, у трамваї чи метро п’яних дебоширів. І освіченим співвітчизникам досить часто важко побороти стереотип, що склався у чехів, які звикли до українських робітників на будівництві, що п’ють і лаються. П’яному «роботязі» й у голову не прийде, що він псує імідж країни, він навіть слова такого не знає. Далі ящика пива й загорожі будмайданчика він не бачить. А думка, що його поведінка формує в корінного населення погане враження, а відповідно й погане ставлення до інших громадян України, ніколи не зродиться у його голові. Але, на щастя, міграційна криза відсунула на друге місце «українське питання». Якщо офіційна міграційна статистика не змінювалася протягом останніх 2 – 3 років і виглядає досить привабливо, то це тільки внаслідок прийнятих антиміграційних заходів. Наприклад, Чехія вже рік усіма способами намагається не допустити біженців із Сирії, що перебувають у Італії та Греції, порушуючи всі європейські домовленості стосовно квот на прийом мігрантів. Навіть загроза фінансових санкцій (це стосується також Польщі й Угорщини) не впливає на зміну її міграційної політики. Прогресивна частина чехів на початку міграційної кризи засудила погляди президента Мілоша Земана, який прямо заявив про небажання бачити у своїй державі переселенців із надто відмінною культурою, краще вже хай будуть українці. Але чеський уряд у червні цього року офіційно підтвердив відмову брати участь у програмі по перерозподілу мігрантів, мотивуючи тим, що «система розподілу біженців не працює» і «ситуація з безпекою змінилася» після останніх терактів у Європі. Замість 2691 прохача притулку згідно з квотами Чехія прийняла всього 12 біженців. Бажання відгородитися від будь-яких мігрантів явно просвічується і в новелі Закону про перебування іноземців, яку в липні цього року підписав президент. Шпальти газет відразу зарясніли заголовками на кшталт «Закон про іноземців: безпечніша Чехія? Швидше ляпас правам людини та гальмування інтеграції» або «Чехія – погане місце для життя». Незважаючи на те, що зміни явно обмежуєть права іноземців, що проживають у Чехії, і не узгоджуються з конституційним і європейським правом. Палата депутатів Парламенту Чеської Республіки таки подолала наприкінці червня вето сенату (верхня палата парламенту), проголосувавши повторно більшістю голосів за нововведення. Офіційною причиною такого кроку є посилення безпеки в країні. Але, як відзначають чеські правозахисники та Консорціум недержавних організацій, що допомагають мігрантам, такі обмеження торкнуться не тільки іноземців, а й чеських громадян, членами сімей яких є мігранти. В основу закону, який розроблявся в 2016-му, лягли результати й рекомендації Аудиту національної безпеки за 2015 р., котрі були підготовлені сотнею фахівців на підставі розпорядження прем’єр-міністра. У розділі про міграцію вказується, що головним потенційним ризиком для країни вважаються масова неконтрольована міграція, організована злочинність і слабка інтеграція легальних мігрантів, які можуть бути джерелом соціальної напруженості. За даними останніх досліджень української міграції, які проводили науковці Карлового університету в Празі, масовий перехід українців до Чехії, принаймні в короткостроковій перспективі, не планується. Дослідницький колектив Центру міграції «GEOMIGRACE» Карлового університету спільно з міжнародними партнерами з Польщі, Словаччини й України видали у вересні 2016-го дослідження про міграцію з України до Євросоюзу після анексії Криму та початку війни на сході України.Під редакцією керівника «GEOMIGRACE», професора Душана Дрбоглава світ побачило ще одне видання про українських заробітчан «Українська трудова міграція в Чехії» , де на прикладі аналізу трудової діяльності та умов життя закарпатців у Празі та околиці досліджувалися грошові перекази в країну походження. Які негативні зміни в житті мігрантів принесуть нововведення, скоро дізнаємося з практики. Інтеграційні центри в Чехії вже закликають мігрантів приводити свої документи у відповідність до нових правил, поки закон ще не вступив у дію. Зрозуміло одне, чим більше порушень буде з боку майбутніх заробітчан, тим більше підстав буде в Чехії боротися з нелегальною трудовою міграцією, що, у свою чергу, відіб’ється на українцях, які тривало проживають у Чехії. Автор Оксана ЧУЖАм. Прага
    5154 Опубліковано Галина Андрейців
  • Надання Україні безвізового режиму для короткострокових поїздок уже з початку року викликає жваві дискусії в Чехії. А з відкриттям кордонів ЄС цій темі присвячується й чимало програм на телебаченні, адже приплив українців до Євросоюзу може тільки посилитися. Всі обговорення точаться навколо одного побоювання – збільшення рівня нелегальної трудової міграції з України, а відтак чи Чехія зможе впоратися з великими потоками мігрантів. Оскільки на сьогодні українських заробітчан більше, ніж із інших країн, чеське суспільство розділяється в поглядах на цю «загрозу». Чому чехи нас побоюються? Щоб зрозуміти, чим живе Чехія, розглянемо кілька основ­них показників: міграція, попит та пропозиція на ринку праці. Міграційна ситуація в західного сусіда за офіційними статистичними даними порівняно з іншими європейськими країнами за останні кілька років кардинально не змінилася. Станом на кінець минулого року в Чехії з населенням 10,5 млн легально проживало 467 562 іноземця, одну четверту з яких становлять українці (105 614 чол.). Більшість наших співвітчизників має дозвіл на тривале проживання (77 492 чол.) та на перебування понад 90 днів (28 122 чол.).   За січень – березень 2017-го до Чехії переїхало 10,9 тис. іноземців, із них найбільше громадян України (1,3 тис.), Словаччини (1,1 тис.) та Румунії (0,3 тис.). Згідно з даними Міністерства праці й соціальних справ та Міністерства промисловості й торгівлі ЧР, кількість офіційних працівників-іноземців на території Чехії на початку 2016-го становила 407 106 чол. Її частка у загальній кількості зайнятих у ЧР порівняно з попереднім роком зросла до 8,1%. Більшість з них – 75,8% – це громадяни ЄС. Решта припадає на громадян інших країн – власників дозволів на роботу, карт працевлаштування, зелених і синіх карт. Із 105 614 українців, що офіційно проживають у ЧР, 41 847 працюють на підставі трудових договорів, 22 796 – оформлені як приватні підприємці. Навіть після такої простої арифметики логічно напрошується питання, чим же займається решта наших співвітчизників. Відповідь усі прекрасно знають. Тому чехи й побоюються українського «безвізу». Безробіття падає, зарплати ростуть Ситуація на ринку праці в Чехії покращилася. Згідно зі Статистичним щорічником ринку праці, в ЧР у 2016-му продовжувалося зниження зареєстрованого безробіття, яке почалося в другій половині 2014 р. Наприкінці минулого року чеськими центрами зайнятості зареєстровано 381,4 тис. безробітних, що є на 71,7 тис. менше, ніж у 2015-му. За даними статистичної організації ЄС, станом на лютий 2017 р. Чеська Республіка мала найнижчий рівень безробіття в рамках цілого Євросоюзу – 3,2%. Для порівняння: Німеччина – 3,9%, Іспанія – 17,8%, Греція – 23,2% (найвищий у Європі). У США, наприклад, 4,4 %. А в червні 2017-го було зареєстровано найнижчий показник безробіття в Чехії за останні 19 років. Це передусім пов’язано із ростом чеської економіки, промислового виробництва й сезонної роботи, яка тепер у розпалі. Зокрема на будівництві, в лісництві та сільському господарстві. Це у свою чергу призвело до зростання попиту на робочу силу на середньокваліфіковані позиції, кількість вільних вакансій, реєстрованих центрами зайнятості, зростає. А відтак підвищуються зарплати. Тому пересічний чех дивиться на іноземних шукачів роботи як на загрозу свого добробуту. Збільшення пропозиції на ринку праці явно грає не на руку місцевим мешканцям, адже ріст зарплат може сповільнитися чи взагалі припинитися. Чого не скажеш про чеських роботодавців, які, прогнозуючи майбутні втрати, б’ють на сполох, мовляв, внутрішній ринок праці не здатен запропонувати достатньо кваліфікованої робочої сили ні з лав безробітних, ні серед випускників навчальних закладів. Не залишається нічого кращого, як шукати трудові ресурси за кордоном. І їхні погляди спрямовуються, зокрема, й на українських працівників, які є оптимальним варіантом через подібність культур, здатність швидко вивчити мову та відому працьовитість. Тим більше, що в західних областях, особливо на Закарпатті, заробітчанство є історичною традицією.   Трудові візи ніхто не відміняв Каменем спотикання української трудової міграції в Чехію вже багато років є процедура оформлення робочих віз. Лише 32 205 офіційно працевлаштованих українців згідно з законом не потребують дозволу на працевлаштування. З 2009-го електронна система «Visapoint» викликала багато нарікань, адже записатися на прийом до чеського консульства в Києві або Львові за її допомогою було практичо неможливо. Тільки купивши «час реєстрації» у «посередника» за великі гроші (в останній час доходило до 1500 – 2000 доларів), можна було подати необхідний пакет документів. Чехія так і не змогла подолати цю проблему.   Тому під тиском чеських виробників уряд у 2016 році з метою збільшення трудової міграції з України до Чехії запускає дві спеціальні програми працевлаштування – «Режим Україна» (для кваліфікованих працівників, розглядає Генеральне консульство ЧР у Львові) й «Пілотний проект» (для висококваліфікованих спеціалістів, Консульський відділ Посольства ЧР в Києві), згідно з якими заява на трудову карту подається у спрощеному режимі – без реєстрації в електронній системі «Visapoint». Відтак на роботу в Чехії можуть розраховувати 5 тисяч українських заробітчан щороку. У лютому 2017-го, враховуючи зростаючі потреби віт­чизняних промисловців, квоти робітників по програмі «Режим Україна» збільшили вдвічі, відповідно збільшили й штат Генерального консульства ЧР у Львові на 4 особи. Але цим проблема не вирішилася: квоти, на думку чеських роботодавців, й надалі дуже обмежені (усього 10 200 осіб на цей рік), а строк оформленя віз зріс аж до 8 місяців. Українці, що не відповідають вимогам для включення до вказаних проектів зі спрощеною процедурою, можуть також подати заяву на трудову карту повз «Visapoint», але з 20 квітня 2017 р. Генеральне консульство Чеської Республіки у Львові, з огляду на технічні можливості дипломатичної установи, приймає лише 15 заяв кожного понеділка з 14.00 до 16.00. Такі обмеження спричинили неабиякий ажіотаж і нарікання. І саме це показало чеське телебачення. Сюжет про довжелезні черги українців під чеським консульством у Львові, де люди змушені ночувати під дверима установи, щоб потрапити на прийом, центральний чеський канал ЧТ1 у перші дні відкриття безвізового режиму крутив по кілька разів на день. У пересічного чеха мало скластися враження, що тисячі безробітних українців з хвилини на хвилину ринуть до Чехії в пошуках роботи, принаймні мені так здалося. Отож отримати легально українського працівника залишається проблемою. Тому чеські підприємства почали доволі масово працевлаштовувати українців із польськими робочими візами, отримати які набагато легше. (За даними польського Міністерства у справах сім’ї, праці і соцполітики у 2016-му Польща видала громадянам України близько 1,3 млн. запрошень на тимчасову роботу). Такий обхід закону передбачає немалі штрафи для роботодавців та видворення нелегального працівника (хоча по закону штрафи для нього теж передбачені – до 100 тис. корун, але чеська сторона їх не застосовує). Лише в березні цього року Чехія депортувала майже 300 українців, які працювали нелегально. Найбільш показовою й висвітленою ЗМІ стала облава на складі продуктового інтернет-магазину «Роглік» у Празі. В результаті рейду затримали 85 людей, 74 особам наказано покинути територію ЄС. Майже всі з них – українці, які мали польські візи, що не дають права на працевлаштування в Чехії.  Скандальний "Роглік"-робота по польській візі в Чехії Робота по польській візі в Чехії. Відповідь поліції ЧР Створити стереотип легко, побороти – важко Не секрет, що погляди на українців у чехів різняться. Одні співчувають нам, що гнані безробіттям мусимо шукати кращого життя далеко від рідного дому та сімей, інші – навпаки – сварять, що забираємо у них робочі місця. Роботодавці розглядають як непогану альтернативу вітчизняним працівникам, але частина з них усе ж сприймає нас за нижчу расу через низький культурний рівень, адже українські заробітчани – це не завжди найкращі представники нації. Погодьтеся, нікому не хочеться бачити на вулиці, у трамваї чи метро п’яних дебоширів. І освіченим співвітчизникам досить часто важко побороти стереотип, що склався у чехів, які звикли до українських робітників на будівництві, що п’ють і лаються. П’яному «роботязі» й у голову не прийде, що він псує імідж країни, він навіть слова такого не знає. Далі ящика пива й загорожі будмайданчика він не бачить. А думка, що його поведінка формує в корінного населення погане враження, а відповідно й погане ставлення до інших громадян України, ніколи не зродиться у його голові. Але, на щастя, міграційна криза відсунула на друге місце «українське питання». Якщо офіційна міграційна статистика не змінювалася протягом останніх 2 – 3 років і виглядає досить привабливо, то це тільки внаслідок прийнятих антиміграційних заходів. Наприклад, Чехія вже рік усіма способами намагається не допустити біженців із Сирії, що перебувають у Італії та Греції, порушуючи всі європейські домовленості стосовно квот на прийом мігрантів. Навіть загроза фінансових санкцій (це стосується також Польщі й Угорщини) не впливає на зміну її міграційної політики. Прогресивна частина чехів на початку міграційної кризи засудила погляди президента Мілоша Земана, який прямо заявив про небажання бачити у своїй державі переселенців із надто відмінною культурою, краще вже хай будуть українці. Але чеський уряд у червні цього року офіційно підтвердив відмову брати участь у програмі по перерозподілу мігрантів, мотивуючи тим, що «система розподілу біженців не працює» і «ситуація з безпекою змінилася» після останніх терактів у Європі. Замість 2691 прохача притулку згідно з квотами Чехія прийняла всього 12 біженців. Бажання відгородитися від будь-яких мігрантів явно просвічується і в новелі Закону про перебування іноземців, яку в липні цього року підписав президент. Шпальти газет відразу зарясніли заголовками на кшталт «Закон про іноземців: безпечніша Чехія? Швидше ляпас правам людини та гальмування інтеграції» або «Чехія – погане місце для життя». Незважаючи на те, що зміни явно обмежуєть права іноземців, що проживають у Чехії, і не узгоджуються з конституційним і європейським правом. Палата депутатів Парламенту Чеської Республіки таки подолала наприкінці червня вето сенату (верхня палата парламенту), проголосувавши повторно більшістю голосів за нововведення. Офіційною причиною такого кроку є посилення безпеки в країні. Але, як відзначають чеські правозахисники та Консорціум недержавних організацій, що допомагають мігрантам, такі обмеження торкнуться не тільки іноземців, а й чеських громадян, членами сімей яких є мігранти. В основу закону, який розроблявся в 2016-му, лягли результати й рекомендації Аудиту національної безпеки за 2015 р., котрі були підготовлені сотнею фахівців на підставі розпорядження прем’єр-міністра. У розділі про міграцію вказується, що головним потенційним ризиком для країни вважаються масова неконтрольована міграція, організована злочинність і слабка інтеграція легальних мігрантів, які можуть бути джерелом соціальної напруженості. За даними останніх досліджень української міграції, які проводили науковці Карлового університету в Празі, масовий перехід українців до Чехії, принаймні в короткостроковій перспективі, не планується. Дослідницький колектив Центру міграції «GEOMIGRACE» Карлового університету спільно з міжнародними партнерами з Польщі, Словаччини й України видали у вересні 2016-го дослідження про міграцію з України до Євросоюзу після анексії Криму та початку війни на сході України.Під редакцією керівника «GEOMIGRACE», професора Душана Дрбоглава світ побачило ще одне видання про українських заробітчан «Українська трудова міграція в Чехії» , де на прикладі аналізу трудової діяльності та умов життя закарпатців у Празі та околиці досліджувалися грошові перекази в країну походження. Які негативні зміни в житті мігрантів принесуть нововведення, скоро дізнаємося з практики. Інтеграційні центри в Чехії вже закликають мігрантів приводити свої документи у відповідність до нових правил, поки закон ще не вступив у дію. Зрозуміло одне, чим більше порушень буде з боку майбутніх заробітчан, тим більше підстав буде в Чехії боротися з нелегальною трудовою міграцією, що, у свою чергу, відіб’ється на українцях, які тривало проживають у Чехії. Автор Оксана ЧУЖАм. Прага
    Серп 18, 2017 5154
  • 17 Серп 2017
    Чехія – одна з країн, які в українських дипломатичних колах часом називають "складними", і на те є достатньо причин. В цьому чимало вини самої України та колишнього посла Бориса Зайчука, який керував дипмісією в Празі з 2012 року і особисто доклався до створення багатьох проблем.  Олії у вогонь додав президент Чехії Мілош Земан, якого вважають найбільшим другом Путіна серед європейських лідерів. А ще – болюче візове питання, поїздки чеських політиків до Криму, старі образи… Отже, тло наших відносин складно було назвати позитивним. Та в останні місяці ситуація змінилася. Прага та Київ синхронно призначили нових послів. Візова проблема, по суті, зникла. Чехія ліквідувала так званий "представницький центр ДНР" та почала переслідувати громадян, причетних до бойових дій на Донбасі... То чи можливе перезавантаження у відносинах Києва та Праги? Щоби дати відповідь на це питання, ми поговорили з послом Чехії в Україні Радеком Матулою. Його відповіді дають підстави для оптимізму, вони – до вашої уваги. "Я знаю, що багато що із заяв ЗеманаУкраїні не подобалось" – Одним із суттєвих подразників в українсько-чеських відносинах є президент Мілош Земан. Я не перша людина, від якого ви це чуєте, так? – Так, це правда. Та я насамперед хочу відзначити, що в Чехії – як і в більшості країн світу – немає однакових поглядів на світ у всіх представників влади. Але немає жодних сумнівів, що чеський уряд – а саме він відповідає за концепцію зовнішньої політики держави – зацікавлений у добрих відносинах з Україною. За півроку, що я тут працюю, Україну відвідали чотири чеських міністри, і всі без винятку заявили про чітку підтримку України у всіх життєво важливих для вас питаннях. Я кажу про повну підтримку суверенітету, незалежності і територіальної цілісності, про підтримку реформ. Чехія підтримує подальший розвиток ваших відносин з ЄС. Ми однозначно виступали за безвіз. Чехія не визнає анексію Криму, виступає за мирне врегулювання, підтримує принциповий підхід Євросоюзу до відносин з Росією, включно з питанням санкцій. Саме з такими позиціями Чехія виступає в рамках ЄС, НАТО, міжнародних організацій і на двосторонніх переговорах зі своїми партнерами. Що ж до президента Земана... Я, як посол, поважаю право президента висловлювати свою думку з питань зовнішньої політики. І, звісно, я знаю, що багато що з цих висловлювань Україні не подобалося. Але більшість із них датовані 2014-2015 роками. – Були некоректні заяви і в 2016-му... – Але я кажу про більшість із них, і вони дійсно звучали два-три роки тому. Сьогодні у нас – 2017 рік. І за півроку, поки я тут, я не відчув, що українсько-чеські відносини – на поганому рівні. Навпаки, ми зараз говоримо про їхню інтенсифікації в усіх сферах. – Я розумію вас як дипломата, але попрошу вашої поради. Що ви порекомендуєте громадянину України, який бачить або чує в ЗМІ президента Чехії, котрий говорить, що Крим не може бути українським. Як нам на це реагувати? – Напевно, треба враховувати, що в кожній країні – своя система влади. Десь у президента багато повноважень, а ось у Чехії за зовнішню політику відповідає уряд, а не президент. Офіційна позиція Чехії – це позиція уряду. Я переконаний, що і керівництво України, і більшість українських громадян позитивно сприймають позицію уряду з усіх найважливіших для України питань. – Чи можна бути впевненим, що уряд в якийсь момент не підтримає позицію Земана – зокрема, в питанні пом'якшення санкцій? – Чеський уряд вважає, що санкції не можуть бути переглянуті, якщо причини для їх запровадження не були вирішені. Ми дійсно вважаємо важливим збереження єдності в ЄС з цього питання, а тому – підтримували і підтримуємо продовження санкцій до повного виконання Мінських угод. І навіть після врегулювання на Сході України Чехія наполягатиме, що необхідно залишити в силі санкції, пов'язані з незаконною анексією Криму. Я впевнений, що ця позиція Чехії не зміниться. У тому числі – після парламентських виборів, які відбудуться у жовтні, після формування нового уряду. "Доля України чехам не байдужа" – Земан не взявся нізвідки, чотири роки тому громадяни Чехії обрали його президентом. Можливо, вони підтримують і його політику щодо Росії та України? – Я, звісно, не казатиму, що в суспільстві є стовідсоткова підтримка санкцій. Є підприємства, які постраждали від них. Але уряд враховує не тільки економічні розрахунки, є й інші важливі аргументи. У тому числі – єдність ЄС, європейські цінності. Чехія міцно кинула якір в ЄС і НАТО. Цінності ЄС і НАТО – основа нашого підходу. І не варто очікувати, що чеський корабель після кожних виборів змінюватиме свій напрямок. – Політику складно ігнорувати думку виборців. А вони, якщо вірити нещодавнім опитуванням, вважають Росію партнером, а не загрозою. 59% чехів заявили, що РФ варто включити до європейських структур безпеки! Це вселяє побоювання: чи не захочуть виборці помиритися з Росією ціною України? – Я впевнений, що таке питання навіть не стоятиме на порядку денному. Є й інші опитування, і вони кажуть, що люди цінують місце Чехії в європейських структурах. Тому я впевнений: питання про те, щоб пожертвувати Україною заради відносин з Росією, навіть не обговорюватимуть. – У чеському суспільстві є проросійські настрої? – У мене є такі дані соцопитувань: 52% чехів вважають ситуацію в Україні загрозою європейській безпеці. Ця тема присутня в нашому медіа-просторі, розвитком ситуації на сході України цікавляться 30% чехів. Це не зовсім те, про що ви питаєте, але для мене це означає, що доля України чехам не байдужа. – Чеські ЗМІ – окрема тема. Наш посол у Празі був навіть змушений писати відкритого листа в Dnes, провідну газету країни, журналіст якої вихваляв бойовиків "Л/ДНР". Тож інформація буває різною. – На жаль, є така проблема, що дуже багато хто не замислюються, що в ЗМІ буває дезінформація. Люди готові вірити всьому, в тому числі недостовірній інформації. Хоча уряд приділяє велику увагу проблемі дезінформації, і не тільки тій, що створена Росією або стосується України. У МВС Чехії нещодавно був створений центр боротьби з тероризмом і гібридними загрозами. Але люди, на жаль, не дуже замислюються над цим, не думають про те, що не кожному джерелу можна довіряти. – А тим часом, у вас незабаром вибори: восени – парламентські, взимку – президентські. Ми всі бачили спроби Росії вплинути на вибори в США, Нідерландах, Франції. Чи можна бути впевненим, що це не продовжиться в Чехії? – Впевненим бути не можна, але поки у мене немає ніякої інформації про те, що хтось планує втручатися в наші вибори. Про ініціативи уряду з цього приводу мені також невідомо. "Вирішено давати українцямвдвічі більше дозволів на роботу" – Ким є Чехія для України? Другом, партнером або навпаки – суперником? Давайте спробуємо назвати одним словом. – Одним словом – складно. Але якщо коротко, то серед шести країн Східного партнерства Україна є нашим найбільшим і найважливішим сусідом. Так, я вважаю вас саме сусідом, хоч у нас і немає спільного кордону. – Зараз нарешті запрацював безвіз, але до того довгі роки візова практика Чехії в Україні вважалася проблемною, а минулого року була найгіршою в Шенгені. Чому це відбувалося, якщо ми – дійсно важливий сусід? – Можу запевнити, що у консульств Чехії немає і не було – щонайменше, за півроку, поки я тут працюю, – мети ускладнювати життя українцям, які бажають поїхати до Чехії. Ми раді бачити українських туристів, мандрівників, ділових людей і хотіли б, щоб отримати шенгенську візу їм було якомога простіше. – Як бачимо, це не завжди виходило. – В разі дотримання правил – виходило. З 2015 по 2016 рік кількість заявок на візу у нас збільшилася більше ніж на 40%. Це теж про щось говорить – виходить, що заявники не вважають наш візовий процес занадто складним і незрозумілим. Ми працювали з сімома візовими центрами в різних регіонах і не плануємо зменшувати їхню кількість навіть після початку дії безвізу. Так, я бачив вашу реакцію на статистику ЄС. Кількість відмов посольства Чехії – 7,4% – може здатися високою. Але якщо людина отримала відмову, то це означає, що у неї була проблема з документами. Хтось подає не всі дані; бувають фальшиві документи; буває, що документи готують не дуже чесні посередники. – Стривайте, але до інших посольств йдуть такі ж українці, а рекордні відмови були саме в Чехії. При цьому в чеських консульствах у Росії частка відмов в десятки разів, а в Білорусі – в сотні разів нижча. І головне, я добре пам'ятаю, як свого часу Чехія публічно оголосила політику видачі багаторазових віз тим, хто вже їздив у Шенген. А насправді у вас був вкрай низький відсоток мультивіз. – Я не можу коментувати, як перевіряють документи в інших країнах, я можу говорити тільки про посольство Чехії в Києві, тому мені складно прокоментувати ці дані. Що стосується мультивіз, то я пам'ятаю, що кілька років тому була заява про це. Але схоже, що в Україні дехто неправильно її зрозумів і вирішив, що ці візи даватимуть усім, хто звернувся. – Щоб закрити візову тему, розкажіть, яка ситуація з дозволами на роботу. Уряд Чехії обіцяв, що квота для України істотно зросте. Чи так це? – Так, було рішення видавати громадянам України вдвічі більше дозволів на роботу – 8 тисяч на рік. Заяви на робочі візи за цією програмою розглядатимуть у Львові. Зараз тривають підготовчі роботи, тому що ми повинні найняти нових людей у консульство тощо. Як квота буде змінюватися далі, залежить від домовленостей уряду, профспілок і організацій роботодавців. – Чехія не планує відкривати ринок праці для безвізових подорожуючих – так, як це зробила Польща? – Мені невідомо, щоб у Чехії хтось готував схожу програму. "Ми робимо стандартною процедурупостачання в Україну військової техніки" – Ви вже згадали, що Чехія міцно кинула якір в ЄС. Але ідея виходу з Євросоюзу в Празі лунає вже давно, щонайменше, при двох президентах. – Тут я пошлюся на статистику. 60% чехів вважають, що Чеська Республіка має бути членом ЄС. Це – дані весни 2017 року. І тенденція підтримки Євросоюзу зростає, плюс 9% порівняно з минулим роком. 32% чехів заявляють, що вони задоволені наслідками членства, 35% оцінюють нейтрально, і лише 30% – незадоволені. У суспільстві приблизно порівну тих, хто довіряє і не довіряє ЄС, 48% і 47%. Цікаво, що 57% вважають себе не тільки громадянами Чехії, а й громадянами ЄС. Що стосується ідеї виходу з Євросоюзу, то вона і справді постійно з'являється, але у неї немає підтримки якоїсь вагомої політичної сили. А євроскептицизм, який у нас іноді звучить – це скепсис не щодо всього Євросоюзу, а з приводу окремих інституцій чи їхніх рішень. Тому в Чехії просто немає серйозних дебатів про можливість виходу з ЄС. З НАТО ситуація ще краща. Довіра до Альянсу – 58%, недовіра – 33%. Згодні з членством 71%, не згодні – 29%. – Але при цьому уряд не поспішає збільшувати оборонний бюджет до 2% ВВП, як того вимагають правила Альянсу. – Ви, очевидно, знаєте, що зараз наш оборонний бюджет – близько 1,08% ВВП. Але у нас є рішення, що до 2020 року витрати на оборону складатимуть 1,4% від ВВП, а до 2024 року ми хочемо вийти на 2%. – Навесні міністр оборони Чехії Мартін Стропницький заявив, що Прага зняла обмеження на постачання зброї до України. Що це означає? Ми обговорюємо поставку летальної зброї? – Співпраця між міністерствами оборони Чехії та України зосереджена на таких сферах, як підготовка, навчання фахівців, обмін досвідом у сфері військової реформи. Міністри оборони Чехії та України, фото посольства Після візиту міністра до Києва вона, ймовірно, пошириться на військову медицину. І ви маєте рацію, одночасно відкривається можливість співпраці в постачанні в Україну деяких видів військової техніки – звичайно ж, на основі стандартного процесу експортного ліцензування. Досі політика Чеської Республіки обмежувала таку можливість – від зими 2014 року діяла заборона на поставки військової техніки і матеріалів в Україну. Зараз ми робимо цю процедуру стандартною. Це означає, що для кожного випадку буде окремо розглядатися питання видачі ліцензії. – Від України вже надходили запити щодо зацікавленості в окремих видах озброєння? – Особисто у мене немає такої інформації. Але я впевнений, що низка чеських виробників військової продукції вже контактують зі своїми українськими партнерами. Це ринок. Є попит, є пропозиція, далі – питання переговорів. А уряд підключиться на етапі схвалення контракту. – В яких сферах військової промисловості Чехія є сильною? – У нас непогано розвинена авіапромисловість; все, що пов'язано з важкою технікою, в тому числі ремонт і модернізація; стрілецька зброя. "Ми говоримо про зближення, але не говоримо про членство" – Зараз усі говорять, що Євросоюз перебуває на порозі змін. Як він має змінюватися? – ЄС зараз намагається відповісти на такий виклик, як Brexit. Чехія вважає, що треба перш за все відновити довіру до ЄС у громадян. А для цього треба зосередитися на темах, важливих для людей; на тих, де люди бачать важливу роль ЄС. Це – питання економіки і безпеки. – В оновленій Європі є місце для України? – Питання членства України в ЄС і НАТО – дуже складне. На мій погляд, подобається це чи ні, але це – не питання сьогодення. – Я й не кажу, що ми повинні сьогодні подавати заявку. Але мені, наприклад, не вистачає визнання того, що Україна в принципі повинна стати членом ЄС. – Повторюся, це складне завдання на тривалу перспективу. Все залежить від України – коли ваша країна буде готова до членства, як швидко досягне успіху в реформах. Що стосується Чехії, то ми завжди вітали і підтримували зближення України з Євросоюзом. Ми також завжди визнавали європейські амбіції і перспективу України. Але зараз ми говоримо про зближення, але не говоримо про членство, тому що це не питання сьогоднішнього дня. – Свого часу, в 1991-1992 роках, з країнами Центральної Європи говорили саме про членство, і це підштовхнуло їх до перетворень. Звичайно, ЄС змінився, шлях до членства став довшим, але суть залишилася та сама. Чому ж у випадку з Україною так уникають розмов про членство? – А ви не відчуваєте, що ситуація в Чехословаччині на початку 1990-х і в сьогоднішній Україні не зовсім однакова? Стартові умови у нас були трохи кращі, це об'єктивно. За рівнем економіки, розвитку тощо. – Не можу погодитися. Україна зараз є країною з ринковою економікою, на відміну від пострадянських країн на початку 1990-х. От чесно, аргументи проти, які ми чуємо, більше схожі на виправдання. – Я не шукаю виправдань. Я лише наголошую – процес дуже тривалий. Не можна розраховувати на те, що ваш шлях в ЄС буде швидким. "Варто звертати більше уваги на тих,хто робить позитивні речі" – Час від часу з'являється інформація про іноземців, які воюють на Донбасі на боці бойовиків, в тому числі про громадян Чехії. Як з цим боротися? – Так, така проблема є. У мене особисто немає чіткої інформації, скільки наших громадян воює на Сході України, але за моїми оцінками, йдеться про 5-10 людей. – У ЗМІ зустрічаються вищі оцінки, більше 20 осіб. – Я бачив навіть 30, але порівнюючи інформацію з різних джерел, я б казав про 5 чи 10. Звичайно, чеська поліція і спецслужби займаються всіма цими випадками і вживають необхідних заходів, коли з'являється інформація про таких людей. На початку літа поліція вперше висунула звинувачення громадянинові Чехії у зв'язку з тим, що він брав участь у бойових діях на боці проросійських сепаратистів на Донбасі. – А ще на Донбас і до Криму проти волі України їздять чеські депутати. Держава має важелі впливу на них? – Якщо хтось із чеських депутатів, сенаторів, членів Європарламенту вирішить відвідати Крим або ту частину Донбасу, яка не перебуває під контролем Києва, і якщо він готовий це зробити в порушення законів України, то ні в кого в Чехії немає можливості перешкоджати у виконанні їхніх намірів. Це треба розуміти. Адже це їхня особиста поїздка, їх не парламент туди направляє. Покарати їх Чехія також не може. Але давайте порахуємо, скільки всього у нас депутатів, сенаторів і членів Європарламенту? 302. А на Донбасі і в Криму з порушенням законів України скільки депутатів було? Я нарахував сімох. І мені здається, що треба звернути увагу не на них, а на інших майже 300 депутатів, які голосують на користь України – тих, хто підтримує асоціацію, безвіз, приймає резолюції на підтримку України. Мені здається, варто звертати більше уваги на тих, хто робить позитивні речі. – Просто серед "негативних героїв" є дуже яскраві персонажі. Зокрема, депутат Ярослав Голик нещодавно заявив, що веде роботу над системою постачання прісної води до Криму. Чи не вийде так, що якась чеська компанія повторить шлях Siemens? – Я сподіваюся, що ні, і наш уряд працює над тим, щоб такого не сталося. У нас в Мінфіні є спеціальне бюро, яке відстежує дії юридичних і фізичних осіб, які могли б порушити санкції. Будь-яка підозра, будь-яка інформація детально перевіряється. І наразі у мене немає жодної інформації про те, що режим санкцій був порушений Чехією або її компаніями. Ми налаштовані на позитивні взаємини з вашою країною, робимо все, щоб вони розвивалися і поліпшувалися. І на даний момент є підстави для оптимізму. Чехія підтримує Україну, а чеський бізнес все більше зацікавлений у тому, щоб працювати на вашому ринку.   Інтерв'ю взяв Сергій Сидоренко, редактор "Європейської правди" За інформацією: Європейська Правда 
    2578 Опубліковано Галина Андрейців
  • Чехія – одна з країн, які в українських дипломатичних колах часом називають "складними", і на те є достатньо причин. В цьому чимало вини самої України та колишнього посла Бориса Зайчука, який керував дипмісією в Празі з 2012 року і особисто доклався до створення багатьох проблем.  Олії у вогонь додав президент Чехії Мілош Земан, якого вважають найбільшим другом Путіна серед європейських лідерів. А ще – болюче візове питання, поїздки чеських політиків до Криму, старі образи… Отже, тло наших відносин складно було назвати позитивним. Та в останні місяці ситуація змінилася. Прага та Київ синхронно призначили нових послів. Візова проблема, по суті, зникла. Чехія ліквідувала так званий "представницький центр ДНР" та почала переслідувати громадян, причетних до бойових дій на Донбасі... То чи можливе перезавантаження у відносинах Києва та Праги? Щоби дати відповідь на це питання, ми поговорили з послом Чехії в Україні Радеком Матулою. Його відповіді дають підстави для оптимізму, вони – до вашої уваги. "Я знаю, що багато що із заяв ЗеманаУкраїні не подобалось" – Одним із суттєвих подразників в українсько-чеських відносинах є президент Мілош Земан. Я не перша людина, від якого ви це чуєте, так? – Так, це правда. Та я насамперед хочу відзначити, що в Чехії – як і в більшості країн світу – немає однакових поглядів на світ у всіх представників влади. Але немає жодних сумнівів, що чеський уряд – а саме він відповідає за концепцію зовнішньої політики держави – зацікавлений у добрих відносинах з Україною. За півроку, що я тут працюю, Україну відвідали чотири чеських міністри, і всі без винятку заявили про чітку підтримку України у всіх життєво важливих для вас питаннях. Я кажу про повну підтримку суверенітету, незалежності і територіальної цілісності, про підтримку реформ. Чехія підтримує подальший розвиток ваших відносин з ЄС. Ми однозначно виступали за безвіз. Чехія не визнає анексію Криму, виступає за мирне врегулювання, підтримує принциповий підхід Євросоюзу до відносин з Росією, включно з питанням санкцій. Саме з такими позиціями Чехія виступає в рамках ЄС, НАТО, міжнародних організацій і на двосторонніх переговорах зі своїми партнерами. Що ж до президента Земана... Я, як посол, поважаю право президента висловлювати свою думку з питань зовнішньої політики. І, звісно, я знаю, що багато що з цих висловлювань Україні не подобалося. Але більшість із них датовані 2014-2015 роками. – Були некоректні заяви і в 2016-му... – Але я кажу про більшість із них, і вони дійсно звучали два-три роки тому. Сьогодні у нас – 2017 рік. І за півроку, поки я тут, я не відчув, що українсько-чеські відносини – на поганому рівні. Навпаки, ми зараз говоримо про їхню інтенсифікації в усіх сферах. – Я розумію вас як дипломата, але попрошу вашої поради. Що ви порекомендуєте громадянину України, який бачить або чує в ЗМІ президента Чехії, котрий говорить, що Крим не може бути українським. Як нам на це реагувати? – Напевно, треба враховувати, що в кожній країні – своя система влади. Десь у президента багато повноважень, а ось у Чехії за зовнішню політику відповідає уряд, а не президент. Офіційна позиція Чехії – це позиція уряду. Я переконаний, що і керівництво України, і більшість українських громадян позитивно сприймають позицію уряду з усіх найважливіших для України питань. – Чи можна бути впевненим, що уряд в якийсь момент не підтримає позицію Земана – зокрема, в питанні пом'якшення санкцій? – Чеський уряд вважає, що санкції не можуть бути переглянуті, якщо причини для їх запровадження не були вирішені. Ми дійсно вважаємо важливим збереження єдності в ЄС з цього питання, а тому – підтримували і підтримуємо продовження санкцій до повного виконання Мінських угод. І навіть після врегулювання на Сході України Чехія наполягатиме, що необхідно залишити в силі санкції, пов'язані з незаконною анексією Криму. Я впевнений, що ця позиція Чехії не зміниться. У тому числі – після парламентських виборів, які відбудуться у жовтні, після формування нового уряду. "Доля України чехам не байдужа" – Земан не взявся нізвідки, чотири роки тому громадяни Чехії обрали його президентом. Можливо, вони підтримують і його політику щодо Росії та України? – Я, звісно, не казатиму, що в суспільстві є стовідсоткова підтримка санкцій. Є підприємства, які постраждали від них. Але уряд враховує не тільки економічні розрахунки, є й інші важливі аргументи. У тому числі – єдність ЄС, європейські цінності. Чехія міцно кинула якір в ЄС і НАТО. Цінності ЄС і НАТО – основа нашого підходу. І не варто очікувати, що чеський корабель після кожних виборів змінюватиме свій напрямок. – Політику складно ігнорувати думку виборців. А вони, якщо вірити нещодавнім опитуванням, вважають Росію партнером, а не загрозою. 59% чехів заявили, що РФ варто включити до європейських структур безпеки! Це вселяє побоювання: чи не захочуть виборці помиритися з Росією ціною України? – Я впевнений, що таке питання навіть не стоятиме на порядку денному. Є й інші опитування, і вони кажуть, що люди цінують місце Чехії в європейських структурах. Тому я впевнений: питання про те, щоб пожертвувати Україною заради відносин з Росією, навіть не обговорюватимуть. – У чеському суспільстві є проросійські настрої? – У мене є такі дані соцопитувань: 52% чехів вважають ситуацію в Україні загрозою європейській безпеці. Ця тема присутня в нашому медіа-просторі, розвитком ситуації на сході України цікавляться 30% чехів. Це не зовсім те, про що ви питаєте, але для мене це означає, що доля України чехам не байдужа. – Чеські ЗМІ – окрема тема. Наш посол у Празі був навіть змушений писати відкритого листа в Dnes, провідну газету країни, журналіст якої вихваляв бойовиків "Л/ДНР". Тож інформація буває різною. – На жаль, є така проблема, що дуже багато хто не замислюються, що в ЗМІ буває дезінформація. Люди готові вірити всьому, в тому числі недостовірній інформації. Хоча уряд приділяє велику увагу проблемі дезінформації, і не тільки тій, що створена Росією або стосується України. У МВС Чехії нещодавно був створений центр боротьби з тероризмом і гібридними загрозами. Але люди, на жаль, не дуже замислюються над цим, не думають про те, що не кожному джерелу можна довіряти. – А тим часом, у вас незабаром вибори: восени – парламентські, взимку – президентські. Ми всі бачили спроби Росії вплинути на вибори в США, Нідерландах, Франції. Чи можна бути впевненим, що це не продовжиться в Чехії? – Впевненим бути не можна, але поки у мене немає ніякої інформації про те, що хтось планує втручатися в наші вибори. Про ініціативи уряду з цього приводу мені також невідомо. "Вирішено давати українцямвдвічі більше дозволів на роботу" – Ким є Чехія для України? Другом, партнером або навпаки – суперником? Давайте спробуємо назвати одним словом. – Одним словом – складно. Але якщо коротко, то серед шести країн Східного партнерства Україна є нашим найбільшим і найважливішим сусідом. Так, я вважаю вас саме сусідом, хоч у нас і немає спільного кордону. – Зараз нарешті запрацював безвіз, але до того довгі роки візова практика Чехії в Україні вважалася проблемною, а минулого року була найгіршою в Шенгені. Чому це відбувалося, якщо ми – дійсно важливий сусід? – Можу запевнити, що у консульств Чехії немає і не було – щонайменше, за півроку, поки я тут працюю, – мети ускладнювати життя українцям, які бажають поїхати до Чехії. Ми раді бачити українських туристів, мандрівників, ділових людей і хотіли б, щоб отримати шенгенську візу їм було якомога простіше. – Як бачимо, це не завжди виходило. – В разі дотримання правил – виходило. З 2015 по 2016 рік кількість заявок на візу у нас збільшилася більше ніж на 40%. Це теж про щось говорить – виходить, що заявники не вважають наш візовий процес занадто складним і незрозумілим. Ми працювали з сімома візовими центрами в різних регіонах і не плануємо зменшувати їхню кількість навіть після початку дії безвізу. Так, я бачив вашу реакцію на статистику ЄС. Кількість відмов посольства Чехії – 7,4% – може здатися високою. Але якщо людина отримала відмову, то це означає, що у неї була проблема з документами. Хтось подає не всі дані; бувають фальшиві документи; буває, що документи готують не дуже чесні посередники. – Стривайте, але до інших посольств йдуть такі ж українці, а рекордні відмови були саме в Чехії. При цьому в чеських консульствах у Росії частка відмов в десятки разів, а в Білорусі – в сотні разів нижча. І головне, я добре пам'ятаю, як свого часу Чехія публічно оголосила політику видачі багаторазових віз тим, хто вже їздив у Шенген. А насправді у вас був вкрай низький відсоток мультивіз. – Я не можу коментувати, як перевіряють документи в інших країнах, я можу говорити тільки про посольство Чехії в Києві, тому мені складно прокоментувати ці дані. Що стосується мультивіз, то я пам'ятаю, що кілька років тому була заява про це. Але схоже, що в Україні дехто неправильно її зрозумів і вирішив, що ці візи даватимуть усім, хто звернувся. – Щоб закрити візову тему, розкажіть, яка ситуація з дозволами на роботу. Уряд Чехії обіцяв, що квота для України істотно зросте. Чи так це? – Так, було рішення видавати громадянам України вдвічі більше дозволів на роботу – 8 тисяч на рік. Заяви на робочі візи за цією програмою розглядатимуть у Львові. Зараз тривають підготовчі роботи, тому що ми повинні найняти нових людей у консульство тощо. Як квота буде змінюватися далі, залежить від домовленостей уряду, профспілок і організацій роботодавців. – Чехія не планує відкривати ринок праці для безвізових подорожуючих – так, як це зробила Польща? – Мені невідомо, щоб у Чехії хтось готував схожу програму. "Ми робимо стандартною процедурупостачання в Україну військової техніки" – Ви вже згадали, що Чехія міцно кинула якір в ЄС. Але ідея виходу з Євросоюзу в Празі лунає вже давно, щонайменше, при двох президентах. – Тут я пошлюся на статистику. 60% чехів вважають, що Чеська Республіка має бути членом ЄС. Це – дані весни 2017 року. І тенденція підтримки Євросоюзу зростає, плюс 9% порівняно з минулим роком. 32% чехів заявляють, що вони задоволені наслідками членства, 35% оцінюють нейтрально, і лише 30% – незадоволені. У суспільстві приблизно порівну тих, хто довіряє і не довіряє ЄС, 48% і 47%. Цікаво, що 57% вважають себе не тільки громадянами Чехії, а й громадянами ЄС. Що стосується ідеї виходу з Євросоюзу, то вона і справді постійно з'являється, але у неї немає підтримки якоїсь вагомої політичної сили. А євроскептицизм, який у нас іноді звучить – це скепсис не щодо всього Євросоюзу, а з приводу окремих інституцій чи їхніх рішень. Тому в Чехії просто немає серйозних дебатів про можливість виходу з ЄС. З НАТО ситуація ще краща. Довіра до Альянсу – 58%, недовіра – 33%. Згодні з членством 71%, не згодні – 29%. – Але при цьому уряд не поспішає збільшувати оборонний бюджет до 2% ВВП, як того вимагають правила Альянсу. – Ви, очевидно, знаєте, що зараз наш оборонний бюджет – близько 1,08% ВВП. Але у нас є рішення, що до 2020 року витрати на оборону складатимуть 1,4% від ВВП, а до 2024 року ми хочемо вийти на 2%. – Навесні міністр оборони Чехії Мартін Стропницький заявив, що Прага зняла обмеження на постачання зброї до України. Що це означає? Ми обговорюємо поставку летальної зброї? – Співпраця між міністерствами оборони Чехії та України зосереджена на таких сферах, як підготовка, навчання фахівців, обмін досвідом у сфері військової реформи. Міністри оборони Чехії та України, фото посольства Після візиту міністра до Києва вона, ймовірно, пошириться на військову медицину. І ви маєте рацію, одночасно відкривається можливість співпраці в постачанні в Україну деяких видів військової техніки – звичайно ж, на основі стандартного процесу експортного ліцензування. Досі політика Чеської Республіки обмежувала таку можливість – від зими 2014 року діяла заборона на поставки військової техніки і матеріалів в Україну. Зараз ми робимо цю процедуру стандартною. Це означає, що для кожного випадку буде окремо розглядатися питання видачі ліцензії. – Від України вже надходили запити щодо зацікавленості в окремих видах озброєння? – Особисто у мене немає такої інформації. Але я впевнений, що низка чеських виробників військової продукції вже контактують зі своїми українськими партнерами. Це ринок. Є попит, є пропозиція, далі – питання переговорів. А уряд підключиться на етапі схвалення контракту. – В яких сферах військової промисловості Чехія є сильною? – У нас непогано розвинена авіапромисловість; все, що пов'язано з важкою технікою, в тому числі ремонт і модернізація; стрілецька зброя. "Ми говоримо про зближення, але не говоримо про членство" – Зараз усі говорять, що Євросоюз перебуває на порозі змін. Як він має змінюватися? – ЄС зараз намагається відповісти на такий виклик, як Brexit. Чехія вважає, що треба перш за все відновити довіру до ЄС у громадян. А для цього треба зосередитися на темах, важливих для людей; на тих, де люди бачать важливу роль ЄС. Це – питання економіки і безпеки. – В оновленій Європі є місце для України? – Питання членства України в ЄС і НАТО – дуже складне. На мій погляд, подобається це чи ні, але це – не питання сьогодення. – Я й не кажу, що ми повинні сьогодні подавати заявку. Але мені, наприклад, не вистачає визнання того, що Україна в принципі повинна стати членом ЄС. – Повторюся, це складне завдання на тривалу перспективу. Все залежить від України – коли ваша країна буде готова до членства, як швидко досягне успіху в реформах. Що стосується Чехії, то ми завжди вітали і підтримували зближення України з Євросоюзом. Ми також завжди визнавали європейські амбіції і перспективу України. Але зараз ми говоримо про зближення, але не говоримо про членство, тому що це не питання сьогоднішнього дня. – Свого часу, в 1991-1992 роках, з країнами Центральної Європи говорили саме про членство, і це підштовхнуло їх до перетворень. Звичайно, ЄС змінився, шлях до членства став довшим, але суть залишилася та сама. Чому ж у випадку з Україною так уникають розмов про членство? – А ви не відчуваєте, що ситуація в Чехословаччині на початку 1990-х і в сьогоднішній Україні не зовсім однакова? Стартові умови у нас були трохи кращі, це об'єктивно. За рівнем економіки, розвитку тощо. – Не можу погодитися. Україна зараз є країною з ринковою економікою, на відміну від пострадянських країн на початку 1990-х. От чесно, аргументи проти, які ми чуємо, більше схожі на виправдання. – Я не шукаю виправдань. Я лише наголошую – процес дуже тривалий. Не можна розраховувати на те, що ваш шлях в ЄС буде швидким. "Варто звертати більше уваги на тих,хто робить позитивні речі" – Час від часу з'являється інформація про іноземців, які воюють на Донбасі на боці бойовиків, в тому числі про громадян Чехії. Як з цим боротися? – Так, така проблема є. У мене особисто немає чіткої інформації, скільки наших громадян воює на Сході України, але за моїми оцінками, йдеться про 5-10 людей. – У ЗМІ зустрічаються вищі оцінки, більше 20 осіб. – Я бачив навіть 30, але порівнюючи інформацію з різних джерел, я б казав про 5 чи 10. Звичайно, чеська поліція і спецслужби займаються всіма цими випадками і вживають необхідних заходів, коли з'являється інформація про таких людей. На початку літа поліція вперше висунула звинувачення громадянинові Чехії у зв'язку з тим, що він брав участь у бойових діях на боці проросійських сепаратистів на Донбасі. – А ще на Донбас і до Криму проти волі України їздять чеські депутати. Держава має важелі впливу на них? – Якщо хтось із чеських депутатів, сенаторів, членів Європарламенту вирішить відвідати Крим або ту частину Донбасу, яка не перебуває під контролем Києва, і якщо він готовий це зробити в порушення законів України, то ні в кого в Чехії немає можливості перешкоджати у виконанні їхніх намірів. Це треба розуміти. Адже це їхня особиста поїздка, їх не парламент туди направляє. Покарати їх Чехія також не може. Але давайте порахуємо, скільки всього у нас депутатів, сенаторів і членів Європарламенту? 302. А на Донбасі і в Криму з порушенням законів України скільки депутатів було? Я нарахував сімох. І мені здається, що треба звернути увагу не на них, а на інших майже 300 депутатів, які голосують на користь України – тих, хто підтримує асоціацію, безвіз, приймає резолюції на підтримку України. Мені здається, варто звертати більше уваги на тих, хто робить позитивні речі. – Просто серед "негативних героїв" є дуже яскраві персонажі. Зокрема, депутат Ярослав Голик нещодавно заявив, що веде роботу над системою постачання прісної води до Криму. Чи не вийде так, що якась чеська компанія повторить шлях Siemens? – Я сподіваюся, що ні, і наш уряд працює над тим, щоб такого не сталося. У нас в Мінфіні є спеціальне бюро, яке відстежує дії юридичних і фізичних осіб, які могли б порушити санкції. Будь-яка підозра, будь-яка інформація детально перевіряється. І наразі у мене немає жодної інформації про те, що режим санкцій був порушений Чехією або її компаніями. Ми налаштовані на позитивні взаємини з вашою країною, робимо все, щоб вони розвивалися і поліпшувалися. І на даний момент є підстави для оптимізму. Чехія підтримує Україну, а чеський бізнес все більше зацікавлений у тому, щоб працювати на вашому ринку.   Інтерв'ю взяв Сергій Сидоренко, редактор "Європейської правди" За інформацією: Європейська Правда 
    Серп 17, 2017 2578
  • 12 Серп 2017
    В чому чехи справді найкращі, так це у відповідальному ставленні до сортування свого сміття, що підняло їх на найвищу сходинку в ЄС.  Люди, які сортують сміття, не належать до меншості.  Вже 72% населення Чехії  активно сортують відходи. Це ж добре, чи не так?  Для більшості це абсолютно нормальне і природне явище. Не має значення, чи ти відомий співак, художник,чи водій тролейбусу – сортують всі.  І так повинно бути. Чому важливо сортувати своє сміття? Трохи статистики: -  27км2природи було в минулому році врятовано завдяки сортуванню відходів! -  2 100 000 дерев в лісах Чехії не було вирубано тільки дякуючи тому, що її мешканці відсортували 526 000 тонн паперу. Чеські газети наприклад  друкуються на папір, який з 98% перероблений з відходів -          Кожна родина відсортувала в минулому році 46 кг паперу, 28 кг пластику і 28 кг скла. Разом їм вдалось переробити 77% загального обсягу виробництва пакувальних матеріалів. Саме тому, Чехія  випередила більшість європейських країн! -          Середня відстань від дому до контейнерів  для сортування  в Чехії становить 96 метрів(вимога Євросоюзу 100) і з кожним роком ця відстань зменшується. Це займе у вас всього 2 хвилини.  -          Понад 307 000 кольорових контейнерів налічується в даний час в Чехії. Це дає можливість сортувати  10,5 мільйонам чоловік. Сортувати зараз може кожен! Як вам такі цифри? Вражаючі, правда? Чехи з відходів виробляють електроенергію, тепло, футболки і навіть форму для місцевих футбольних команд. До 2024 року вони обіцяють закрити всі сміттєзвалища, яких на даний час в країні 180.  "18 тисяч садиб у Празі опалюють енергією від нашого спаленого сміття. Також виробляємо з відходів залізо для будівництва 25 кілометрів колій для залізниці та будматеріалу для нових доріг, – каже працівник одного із сміттєспалювальних заводів Праги Любко Коваш. Багато українців не задумується над сортуванням своїх відходів, в той час, коли чехи у найвіддаленіших селах активно його розділяють до кольорових контейнерів.  Новий закон 185/2001 про відходи є безкомпромісний -  Netřídíš, zaplatíš! ( не сортуєш,-плати!)  http://www.podnikatel.cz/zakony/zakon-c-185-2001-sb-zakon-o-odpadech/uplne/    Згідно закону, кожен мешканець Чехії повинен належним чином сортувати своє сміття.  Я вас не лякаю, лише прошу замислитись і брати сортування сміття, як щось само-собою необхідне,  як щоденне чищення зубів. В цьому не має нічого складного, тільки не лінуйтесь, візьміть це як медитацію, чи прочищення вашої карми.   Як сортувати своє сміття? У будь-якому чеському місті, чи селі ви побачите кольорові контейнери для сортування відходів. Найчастіше це : пластик, скло, папір і змішані відходи (směsný odpad). Додатково є  ще контейнери для металу, біологічних відходів, на пакети від соку, молока і інших питних продуктів, контейнери для одягу і взуття. Сортуються також батарейки, електропроводи, ліки, навіть вже є спеціальні контейнери для шприців. Всі контейнери щільно закриті, щоб сміття не розкидалось та не було неприємного запаху. Перед тим, ніж викинете у сміття пластик, чи скло, потрібно іх сполоснути. Особливо ретельно помийте тару від олії.  Головне, не панікуйте :) Життя інколи буває складне, але ви впораєтесь. Разом із сортуванням сміття, зміниться і стиль вашого життя. У будь якому випадку, ви будете собою пишатись і отримаєте жирний плюс до карми. Не лякайтесь, що вам одразу буде потрібно мати вдома чотири сміттєвих баки, або коробки.  Ми, наприклад, маємо вдома один, гарненький двоповерховий. Він має вигляд поштової скриньки. До одного ми даємо змішані відходи, до другого все, що можна сортувати. Коли виносимо сміття, тоді все розділяємо по контейнерах. Можливо це не настільки ідеально, як би хотілось, але, маємо те, що маємо на разі.  Розпізнати, куди які відходи ви може викинути, крім письмового означення, можна і по кольорах: Оранжевий – для пакетів від напоїв (NÁPOJOVÝ KARTON!) До оранжевого викидайте пакети від молока, кефіру, соків, вина, одним словом, тару від напоїв. Перед тим, ніж викинете їх у контейнер, спресуйте її рукам, або ногою.   Жовтий – контейнери для пластику (PLASTY), ПЕТ-пляшки від лимонаду, води, та іншого.  Сюди також викидайте тару від йогуртів, пусту тару від шампунів, кремів(крім скла звичайно), пральних порошків, пом'якшувачів, і тому подібне.  Також спресуйте їх, перед тим, як викинуте.    Синій – контейнери для паперу (PAPÍR). Сюди викидайте газети, журнали, книги без лакованих палітурок (якщо взагалі захочете викинути книжку. Ми віддаємо їх іншим людям). Крім того, до синіх контейнерів можете викинути зошити, всі ваші щоденники, картонні коробки(перед тим коробки зложіть, або розріжте). Не вкидайте туди будь ласка жодні брудні серветки, або жирні газети. Викиньте їх краще до контейнеру для змішаних відходів.   Зелені і білі – це контейнери для сортування скла(SKLO) В зелений викидайте кольорове скло, а в білий – прозоре. НЕ плутати! Це не важко - викидайте  всі скляні пляшки і банки від усього, що було колись смачне, або не зовсім,  ПУСТІ і принаймні хоч трохи вимиті. Пляшки від пива можете здати і отримати ще й за них гроші. От і будете мати гроші на пиво з друзями. Не викидайте в зелені і білі контейнери керамічні і фарфорові вироби! І про небезпечне і габаритне сміття. Є такі категорії товарів, які не можна викидати у контейнери зі змішаним сміттям, чи сортувальні контейнери. Лампочки, батарейки, акумулятори, фарби і хімічні речовини, великі електропилади, будівельні матеріали і автомобільні шини. У таких випадках, зайдіть на сайт sberne-dvory.cz і знайдіть найближчий пункт прийому такого роду сміття. Утилізувати старий холодильник, телевізор, або пральну машину ви можете у магазинах, в яких продають електроніку або в пунктах з прийому небезпечного сміття.     Якщо хочете бути справжнім експертом у сортуванні сміття, почитайте:  jaktridit.cz   Třídění odpadudoma – jak na to? У наступній статті напишемо вам, як досягти вищого левелу і жити без сміття  взагалі – стиль “Zero Waste” Галина Андрейців для UAPORTAL.CZ
    4971 Опубліковано Галина Андрейців
  • В чому чехи справді найкращі, так це у відповідальному ставленні до сортування свого сміття, що підняло їх на найвищу сходинку в ЄС.  Люди, які сортують сміття, не належать до меншості.  Вже 72% населення Чехії  активно сортують відходи. Це ж добре, чи не так?  Для більшості це абсолютно нормальне і природне явище. Не має значення, чи ти відомий співак, художник,чи водій тролейбусу – сортують всі.  І так повинно бути. Чому важливо сортувати своє сміття? Трохи статистики: -  27км2природи було в минулому році врятовано завдяки сортуванню відходів! -  2 100 000 дерев в лісах Чехії не було вирубано тільки дякуючи тому, що її мешканці відсортували 526 000 тонн паперу. Чеські газети наприклад  друкуються на папір, який з 98% перероблений з відходів -          Кожна родина відсортувала в минулому році 46 кг паперу, 28 кг пластику і 28 кг скла. Разом їм вдалось переробити 77% загального обсягу виробництва пакувальних матеріалів. Саме тому, Чехія  випередила більшість європейських країн! -          Середня відстань від дому до контейнерів  для сортування  в Чехії становить 96 метрів(вимога Євросоюзу 100) і з кожним роком ця відстань зменшується. Це займе у вас всього 2 хвилини.  -          Понад 307 000 кольорових контейнерів налічується в даний час в Чехії. Це дає можливість сортувати  10,5 мільйонам чоловік. Сортувати зараз може кожен! Як вам такі цифри? Вражаючі, правда? Чехи з відходів виробляють електроенергію, тепло, футболки і навіть форму для місцевих футбольних команд. До 2024 року вони обіцяють закрити всі сміттєзвалища, яких на даний час в країні 180.  "18 тисяч садиб у Празі опалюють енергією від нашого спаленого сміття. Також виробляємо з відходів залізо для будівництва 25 кілометрів колій для залізниці та будматеріалу для нових доріг, – каже працівник одного із сміттєспалювальних заводів Праги Любко Коваш. Багато українців не задумується над сортуванням своїх відходів, в той час, коли чехи у найвіддаленіших селах активно його розділяють до кольорових контейнерів.  Новий закон 185/2001 про відходи є безкомпромісний -  Netřídíš, zaplatíš! ( не сортуєш,-плати!)  http://www.podnikatel.cz/zakony/zakon-c-185-2001-sb-zakon-o-odpadech/uplne/    Згідно закону, кожен мешканець Чехії повинен належним чином сортувати своє сміття.  Я вас не лякаю, лише прошу замислитись і брати сортування сміття, як щось само-собою необхідне,  як щоденне чищення зубів. В цьому не має нічого складного, тільки не лінуйтесь, візьміть це як медитацію, чи прочищення вашої карми.   Як сортувати своє сміття? У будь-якому чеському місті, чи селі ви побачите кольорові контейнери для сортування відходів. Найчастіше це : пластик, скло, папір і змішані відходи (směsný odpad). Додатково є  ще контейнери для металу, біологічних відходів, на пакети від соку, молока і інших питних продуктів, контейнери для одягу і взуття. Сортуються також батарейки, електропроводи, ліки, навіть вже є спеціальні контейнери для шприців. Всі контейнери щільно закриті, щоб сміття не розкидалось та не було неприємного запаху. Перед тим, ніж викинете у сміття пластик, чи скло, потрібно іх сполоснути. Особливо ретельно помийте тару від олії.  Головне, не панікуйте :) Життя інколи буває складне, але ви впораєтесь. Разом із сортуванням сміття, зміниться і стиль вашого життя. У будь якому випадку, ви будете собою пишатись і отримаєте жирний плюс до карми. Не лякайтесь, що вам одразу буде потрібно мати вдома чотири сміттєвих баки, або коробки.  Ми, наприклад, маємо вдома один, гарненький двоповерховий. Він має вигляд поштової скриньки. До одного ми даємо змішані відходи, до другого все, що можна сортувати. Коли виносимо сміття, тоді все розділяємо по контейнерах. Можливо це не настільки ідеально, як би хотілось, але, маємо те, що маємо на разі.  Розпізнати, куди які відходи ви може викинути, крім письмового означення, можна і по кольорах: Оранжевий – для пакетів від напоїв (NÁPOJOVÝ KARTON!) До оранжевого викидайте пакети від молока, кефіру, соків, вина, одним словом, тару від напоїв. Перед тим, ніж викинете їх у контейнер, спресуйте її рукам, або ногою.   Жовтий – контейнери для пластику (PLASTY), ПЕТ-пляшки від лимонаду, води, та іншого.  Сюди також викидайте тару від йогуртів, пусту тару від шампунів, кремів(крім скла звичайно), пральних порошків, пом'якшувачів, і тому подібне.  Також спресуйте їх, перед тим, як викинуте.    Синій – контейнери для паперу (PAPÍR). Сюди викидайте газети, журнали, книги без лакованих палітурок (якщо взагалі захочете викинути книжку. Ми віддаємо їх іншим людям). Крім того, до синіх контейнерів можете викинути зошити, всі ваші щоденники, картонні коробки(перед тим коробки зложіть, або розріжте). Не вкидайте туди будь ласка жодні брудні серветки, або жирні газети. Викиньте їх краще до контейнеру для змішаних відходів.   Зелені і білі – це контейнери для сортування скла(SKLO) В зелений викидайте кольорове скло, а в білий – прозоре. НЕ плутати! Це не важко - викидайте  всі скляні пляшки і банки від усього, що було колись смачне, або не зовсім,  ПУСТІ і принаймні хоч трохи вимиті. Пляшки від пива можете здати і отримати ще й за них гроші. От і будете мати гроші на пиво з друзями. Не викидайте в зелені і білі контейнери керамічні і фарфорові вироби! І про небезпечне і габаритне сміття. Є такі категорії товарів, які не можна викидати у контейнери зі змішаним сміттям, чи сортувальні контейнери. Лампочки, батарейки, акумулятори, фарби і хімічні речовини, великі електропилади, будівельні матеріали і автомобільні шини. У таких випадках, зайдіть на сайт sberne-dvory.cz і знайдіть найближчий пункт прийому такого роду сміття. Утилізувати старий холодильник, телевізор, або пральну машину ви можете у магазинах, в яких продають електроніку або в пунктах з прийому небезпечного сміття.     Якщо хочете бути справжнім експертом у сортуванні сміття, почитайте:  jaktridit.cz   Třídění odpadudoma – jak na to? У наступній статті напишемо вам, як досягти вищого левелу і жити без сміття  взагалі – стиль “Zero Waste” Галина Андрейців для UAPORTAL.CZ
    Серп 12, 2017 4971