User's Tags

Галина Андрейців 's Entries

Чехія-треба знати: 9 blogs
  • 03 Jan 2019
    Як і більшість мегаполісів, Прага бореться з ростом індивідуального автомобільного руху. Зусилля столиці спрямовані на зменшення екологічного навантаження в місті, у якому також бракує місць для паркування. Жителі Праги віддають перевагу громадському транспорту, який комфортний і їздить за графіком, перед власним авто і таксі. У Празі їздити автомобілем рекомендується тільки на великі відстані та за місто. Якщо ви поїдете машиною через Прагу, рекомендуємо вам спочатку дізнатися про густину руху, наявність тягучок чи заторів в різних місцях через систему відеоспостереження міста або знайти інформацію про дорожній рух на картах Google.   Як паркуватись у Празі. Знаки і оплата.  Якщо ви приїжджаєте до Праги вранці в години пік, тобто, між 7.30 і 9.30, треба врахувати можливість значного запізнення. Тому краще скористатися автостоянкою P+R, де можна припаркувати машину приблизно за 20 крон на добу. Деякі автостоянки P+R знаходяться безпосередньо на кінцевих станціях метро та інших ключових місцях, зручних для водіїв. Поточний список і наявність місць на автостоянках можна знайти  тут. Не тільки тому, що проїзд автомобілем займе у вас багато часу, але й через обмежені можливості паркування влада столиці рекомендує користуватися  Міським транспортом у Празі   Розмітка парковок: Центр Праги має три паркувальні зони- синя, помаранчева і фіолетова. Синя смуга- парковка заборонена. Місце зарезервоване лише для резидентів власників дійсного посвідчення на паркування(паркувальної картки) та для службового транспорту.  Ви знайдете їх в більшості місць у центрі міста, а саме в районах Прага 1, 2, 3, 5, 6, 7 і 8. Інформацію про зони паркування в Празі можна знайти тут. Карти паркування для резидентів можна придбати у відповідних районних адміністраціях міста Праги. Біла смуга(помаранчева)- парковка дозволена для відвідувачів і гостей міста. Зона короткочасної парковки, максимально до 3 годин з 8:00 до 20:00 (час може відрізнятися в залежності від частини міста, години вказуються на додатковій табличці). Вона позначається переривчастою білою лінією на дорозі і дорожнім знаком з помаранчевою смугою.  Біла смуга(фіолетова) - зона змішаної парковки, поєднує синю і помаранчеву зони. Вона позначена переривчастою білою лінією і дорожнім знаком з фіолетовою смугою. У кого є дозвіл на парковку, можуть використовувати фіолетову зону без обмежень. Без дозволу паркуватися можна максимум на 24 години.Зелена зона - альтернативні паркування (P + R, K + R і приватні гаражі). Поблизу платних парковок є паркомати. Біля знаку «Р» ви можете побачити час, до якого потрібно сплатити паркінг. У Празі парковка по вихідних, крім центральних районів, безкоштовна. У будні дні парковка безкоштовна зазвичай після 17 або 18 годин. Прострочити час паркування можна хвилин на 10-15, далі прибуває поліція. Штраф за неправильну парковку може досягати 2000 крон. Паркування зазвичай коштує 40 крон на годину, але також автомати дозволяють встановити коротший період – на 15 (або 30) хвилин. Альтернативою можуть бути і платні автостоянки та гаражі.   Детальніше про штрафи та евакуація автомобілів За паркування в заборонених місцях або без дозволу у зонах, визначених синьою лінією для паркування резидентів ваше авто можуть евакуювати, а в разі паркування в платних зонах без оплати – можуть поставити блокіратор на колеса і виписати штраф. Дізнатися, куди ваша машина була відбуксована, можна через інтернет-анкету або прямо через телефонну лінію міської поліції за номером 156. Якщо ви зупинилися на місці, призначеному для інвалідів, то штраф може скласти від 5.000 до 10.000 крон Якщо ваш автомобіль відбуксирували на штраф-стоянку, то додатково доведеться сплатити послуги евакуатора 1.300, перший день штраф-стоянки  Ще одна небезпека отримати штраф загрожує водіям, якщо вони залишили свій автомобіль у місці, де на даний час відбувається планове вуличне чищення. Додаток, через який можна дізнатися про терміни очищення конкретних вулиць на поточний рік, знайдете тут.   Міське та Празьке кільце Важливу роль у системі празького транспорту відіграє шосе R1, яке називається Празьке кільце, а також міська кільцева дорога. Празьке кільце  – це незакінчене кільце навколо західного й південно-східного кордонів столиці, що з’єднує автомагістраль D1 з можливістю повернути на D5 і R6. На даний момент 40-кілометрове шосе пропонує простий маршрут з Брна до Плзня або в рузинський аеропорт імені Вацлава Гавела, і при цьому не треба заїжджати до центру міста. Міське кільце – це внутрішня празька дорога, що з’єднує північний район Бржевнов з районами Сміхов, Збраслав та Споржілов, і сполучає інші частини шосе, включаючи автомагістраль D1. Кільцевою дорогою можна скористатися, якщо ви не хочете заїжджати до центру.   Транспортне сполучення з Прагою Прага, як основний транспортний вузол Чехії, поєднана мережею автомагістралей з іншими чеськими та європейськими містами. Найважливіші з них – автомагістраль D1, що веде через Брно до Острави (і зв’язана з дорогами до міст Чеське Будєйовіце, Відень і Братислава), автомагістраль D5, що з’єднує Прагу і Плзень, автомагістраль D8 у напрямі до міста Усті над Лабем, і автомагістраль D11 до міста Градец Кралове. Є також пряма й безпроблемна дорога у напрямку до міст Пржібрам автомагістраль R4, частково відкрита R6 до міста Карлові Вари (і далі до Німеччини), R7 до міста Хомутов та R10 через місто Млада Болеслав до міста Турнов.   Важливі посилання: Система відеоспостереження для інформації про щільність руху в Празі Список та наявність вільних місць на паркінгах P+R Платні автостоянки та гаражі Інтернет-анкета щодо з’ясування про евакуацію вашого автомобіля Інформація про зимове та літнє очищення доріг   У статті використані матеріали із сайту: metropolevsech.eu Спеціально для UAportal Галина Андрейців
  • Як і більшість мегаполісів, Прага бореться з ростом індивідуального автомобільного руху. Зусилля столиці спрямовані на зменшення екологічного навантаження в місті, у якому також бракує місць для паркування. Жителі Праги віддають перевагу громадському транспорту, який комфортний і їздить за графіком, перед власним авто і таксі. У Празі їздити автомобілем рекомендується тільки на великі відстані та за місто. Якщо ви поїдете машиною через Прагу, рекомендуємо вам спочатку дізнатися про густину руху, наявність тягучок чи заторів в різних місцях через систему відеоспостереження міста або знайти інформацію про дорожній рух на картах Google.   Як паркуватись у Празі. Знаки і оплата.  Якщо ви приїжджаєте до Праги вранці в години пік, тобто, між 7.30 і 9.30, треба врахувати можливість значного запізнення. Тому краще скористатися автостоянкою P+R, де можна припаркувати машину приблизно за 20 крон на добу. Деякі автостоянки P+R знаходяться безпосередньо на кінцевих станціях метро та інших ключових місцях, зручних для водіїв. Поточний список і наявність місць на автостоянках можна знайти  тут. Не тільки тому, що проїзд автомобілем займе у вас багато часу, але й через обмежені можливості паркування влада столиці рекомендує користуватися  Міським транспортом у Празі   Розмітка парковок: Центр Праги має три паркувальні зони- синя, помаранчева і фіолетова. Синя смуга- парковка заборонена. Місце зарезервоване лише для резидентів власників дійсного посвідчення на паркування(паркувальної картки) та для службового транспорту.  Ви знайдете їх в більшості місць у центрі міста, а саме в районах Прага 1, 2, 3, 5, 6, 7 і 8. Інформацію про зони паркування в Празі можна знайти тут. Карти паркування для резидентів можна придбати у відповідних районних адміністраціях міста Праги. Біла смуга(помаранчева)- парковка дозволена для відвідувачів і гостей міста. Зона короткочасної парковки, максимально до 3 годин з 8:00 до 20:00 (час може відрізнятися в залежності від частини міста, години вказуються на додатковій табличці). Вона позначається переривчастою білою лінією на дорозі і дорожнім знаком з помаранчевою смугою.  Біла смуга(фіолетова) - зона змішаної парковки, поєднує синю і помаранчеву зони. Вона позначена переривчастою білою лінією і дорожнім знаком з фіолетовою смугою. У кого є дозвіл на парковку, можуть використовувати фіолетову зону без обмежень. Без дозволу паркуватися можна максимум на 24 години.Зелена зона - альтернативні паркування (P + R, K + R і приватні гаражі). Поблизу платних парковок є паркомати. Біля знаку «Р» ви можете побачити час, до якого потрібно сплатити паркінг. У Празі парковка по вихідних, крім центральних районів, безкоштовна. У будні дні парковка безкоштовна зазвичай після 17 або 18 годин. Прострочити час паркування можна хвилин на 10-15, далі прибуває поліція. Штраф за неправильну парковку може досягати 2000 крон. Паркування зазвичай коштує 40 крон на годину, але також автомати дозволяють встановити коротший період – на 15 (або 30) хвилин. Альтернативою можуть бути і платні автостоянки та гаражі.   Детальніше про штрафи та евакуація автомобілів За паркування в заборонених місцях або без дозволу у зонах, визначених синьою лінією для паркування резидентів ваше авто можуть евакуювати, а в разі паркування в платних зонах без оплати – можуть поставити блокіратор на колеса і виписати штраф. Дізнатися, куди ваша машина була відбуксована, можна через інтернет-анкету або прямо через телефонну лінію міської поліції за номером 156. Якщо ви зупинилися на місці, призначеному для інвалідів, то штраф може скласти від 5.000 до 10.000 крон Якщо ваш автомобіль відбуксирували на штраф-стоянку, то додатково доведеться сплатити послуги евакуатора 1.300, перший день штраф-стоянки  Ще одна небезпека отримати штраф загрожує водіям, якщо вони залишили свій автомобіль у місці, де на даний час відбувається планове вуличне чищення. Додаток, через який можна дізнатися про терміни очищення конкретних вулиць на поточний рік, знайдете тут.   Міське та Празьке кільце Важливу роль у системі празького транспорту відіграє шосе R1, яке називається Празьке кільце, а також міська кільцева дорога. Празьке кільце  – це незакінчене кільце навколо західного й південно-східного кордонів столиці, що з’єднує автомагістраль D1 з можливістю повернути на D5 і R6. На даний момент 40-кілометрове шосе пропонує простий маршрут з Брна до Плзня або в рузинський аеропорт імені Вацлава Гавела, і при цьому не треба заїжджати до центру міста. Міське кільце – це внутрішня празька дорога, що з’єднує північний район Бржевнов з районами Сміхов, Збраслав та Споржілов, і сполучає інші частини шосе, включаючи автомагістраль D1. Кільцевою дорогою можна скористатися, якщо ви не хочете заїжджати до центру.   Транспортне сполучення з Прагою Прага, як основний транспортний вузол Чехії, поєднана мережею автомагістралей з іншими чеськими та європейськими містами. Найважливіші з них – автомагістраль D1, що веде через Брно до Острави (і зв’язана з дорогами до міст Чеське Будєйовіце, Відень і Братислава), автомагістраль D5, що з’єднує Прагу і Плзень, автомагістраль D8 у напрямі до міста Усті над Лабем, і автомагістраль D11 до міста Градец Кралове. Є також пряма й безпроблемна дорога у напрямку до міст Пржібрам автомагістраль R4, частково відкрита R6 до міста Карлові Вари (і далі до Німеччини), R7 до міста Хомутов та R10 через місто Млада Болеслав до міста Турнов.   Важливі посилання: Система відеоспостереження для інформації про щільність руху в Празі Список та наявність вільних місць на паркінгах P+R Платні автостоянки та гаражі Інтернет-анкета щодо з’ясування про евакуацію вашого автомобіля Інформація про зимове та літнє очищення доріг   У статті використані матеріали із сайту: metropolevsech.eu Спеціально для UAportal Галина Андрейців
    Jan 03, 2019 1334
  • 17 Jan 2018
    Кожна людина має бути зареєстрована у лікаря загальної практики (терапевта). Зареєструйтеся у лікаря загальної практики якомога швидше, щоб потім не шукати невідкладної допомоги. У разі необхідності, лікар загальної практики дає вам рекомендацію для лікаря-спеціаліста (напр., невролога, уролога і т.д.). Крім того, необхідно ходити на регулярні огляди до лікарів-спеціалістів – стоматолога (2 рази на рік), а жінки також до гінеколога (зазвичай, раз на рік). Діти проходять медичні огляди у дитячого лікаря – педіатра. До всіх лікарів-спеціалістів треба зареєструватися. Проте, лікарі-спеціалісти можуть вас не прийняти через відсутність вільних місць. Якщо вам потрібна допомога в пошуку відповідного лікаря, зверніться до соціальних консультаційних послуг, що надаються інтеграційними центрами та неприбутковими неурядовими організаціями. Невідкладна лікарська допомога  Якщо вам потрібна медична допомога поза звичайними робочим часом лікарів,  то треба знайти невідкладну медичну допомогу (для дорослих, дітей або стоматологію), що, як правило, знаходиться в лікарнях. У разі надання послуг невідкладної допомоги, ви повинні сплатити збір за медичну послугу.   Список установ, що надають невідкладну допомогу у Празі:  У разі серйозної загрози для життя або здоров’я, наберіть номер екстреного виклику 112. Це універсальний європейський номер швидкої медичної допомоги, пожежників або поліції. На цей номер можна подзвонити з будь-якого телефону без SIM-картки або грошей. Ви також можете скористатися наступними національними номерами: 155 – швидка медична допомога, 150 – пожежники, 158 – поліція, 156 – міська поліція. Допомога надається кожній людині в стані загрози для життя, навіть без медичного страхування, проте, у подальшому сума боргу стягується. Лікарні в Празі, що спеціалізуються на допомозі мігрантам Поданий перелік лікарень та медичних установ призначено для надання медичної допомоги мігрантам:   Факультетська лікарня Мотол, Відділення первинної медичної допомоги (Fakultní nemocnice Motol, Oddělení primární péče) вул. В Увалу, 84, м. Прага 5, індекс 150 06 (V Úvalu 84, 150 06 Praha 5) +420 224 431 111  cizinecke@fnmotol.cz На їх сайті ви знайдете корисну інформацію про надання медичної допомоги спеціально для мігрантів.   Лікарня На Гомольці, Відділення для іноземців (Nemocnice Na Homolce, Cizinecké oddělení) вул. Рентгенова, 2/37, м. Прага 5, індекс 150 30 (Roentgenova 2/37, 150 30 Praha 5) +420 257 271 111 hospital@homolka.cz   Медичне обслуговування вагітних жінок та дітей Вагітні жінки регулярно відвідують консультації для вагітних та гінекологію. У Празі необхідно заздалегідь записатися в обраний вами пологовий будинок. Діти в Чехії відвідують педіатра.   Обов’язкове медичне страхування (veřejné zdravotní pojištění – VZP) Якщо жінка уклала договір обов’язкового медичного страхування, а один з батьків має дозвіл на постійне проживання, медична допомога під час вагітності та пологів оплачується за рахунок цієї страхівки. Тобто, додаткове страхування не потрібно, тому що новонароджена дитина з першого дня підпадає під медичне обов’язкове страхування – так само, як і один з батьків. Якщо батьки мають обов’язкове медичне страхування, але ні один з них не має дозволу на постійне проживання в Чехії, необхідно якомога швидше після народження укласти договір комерційного медичного страхування для дитини!Комерційне медичне страхування Хоча це не є необхідним, у разі комерційного медичного страхування ми рекомендуємо оформити додаткове страхування для пренатального догляду та допомоги під час пологів. Дитина застрахована за рахунок цієї страхівки аж до виписки з пологового будинку. Страхівка оплачує допологові обстеження, поточні обстеження, самі пологи, догляд за новонародженими тощо. Мінімальний термін страхування, як правило, 12 місяців. І в цьому випадку необхідно якомога швидше після народження дитини укласти окремий договір страхування для новонародженого. Радимо також прочитати: Коротко про медичне стахування В Чехії Також: Оформлення документів при народженні дитини в Чехії За інформацією: metropolevsech.eu фото: pxhere.com 
  • Кожна людина має бути зареєстрована у лікаря загальної практики (терапевта). Зареєструйтеся у лікаря загальної практики якомога швидше, щоб потім не шукати невідкладної допомоги. У разі необхідності, лікар загальної практики дає вам рекомендацію для лікаря-спеціаліста (напр., невролога, уролога і т.д.). Крім того, необхідно ходити на регулярні огляди до лікарів-спеціалістів – стоматолога (2 рази на рік), а жінки також до гінеколога (зазвичай, раз на рік). Діти проходять медичні огляди у дитячого лікаря – педіатра. До всіх лікарів-спеціалістів треба зареєструватися. Проте, лікарі-спеціалісти можуть вас не прийняти через відсутність вільних місць. Якщо вам потрібна допомога в пошуку відповідного лікаря, зверніться до соціальних консультаційних послуг, що надаються інтеграційними центрами та неприбутковими неурядовими організаціями. Невідкладна лікарська допомога  Якщо вам потрібна медична допомога поза звичайними робочим часом лікарів,  то треба знайти невідкладну медичну допомогу (для дорослих, дітей або стоматологію), що, як правило, знаходиться в лікарнях. У разі надання послуг невідкладної допомоги, ви повинні сплатити збір за медичну послугу.   Список установ, що надають невідкладну допомогу у Празі:  У разі серйозної загрози для життя або здоров’я, наберіть номер екстреного виклику 112. Це універсальний європейський номер швидкої медичної допомоги, пожежників або поліції. На цей номер можна подзвонити з будь-якого телефону без SIM-картки або грошей. Ви також можете скористатися наступними національними номерами: 155 – швидка медична допомога, 150 – пожежники, 158 – поліція, 156 – міська поліція. Допомога надається кожній людині в стані загрози для життя, навіть без медичного страхування, проте, у подальшому сума боргу стягується. Лікарні в Празі, що спеціалізуються на допомозі мігрантам Поданий перелік лікарень та медичних установ призначено для надання медичної допомоги мігрантам:   Факультетська лікарня Мотол, Відділення первинної медичної допомоги (Fakultní nemocnice Motol, Oddělení primární péče) вул. В Увалу, 84, м. Прага 5, індекс 150 06 (V Úvalu 84, 150 06 Praha 5) +420 224 431 111  cizinecke@fnmotol.cz На їх сайті ви знайдете корисну інформацію про надання медичної допомоги спеціально для мігрантів.   Лікарня На Гомольці, Відділення для іноземців (Nemocnice Na Homolce, Cizinecké oddělení) вул. Рентгенова, 2/37, м. Прага 5, індекс 150 30 (Roentgenova 2/37, 150 30 Praha 5) +420 257 271 111 hospital@homolka.cz   Медичне обслуговування вагітних жінок та дітей Вагітні жінки регулярно відвідують консультації для вагітних та гінекологію. У Празі необхідно заздалегідь записатися в обраний вами пологовий будинок. Діти в Чехії відвідують педіатра.   Обов’язкове медичне страхування (veřejné zdravotní pojištění – VZP) Якщо жінка уклала договір обов’язкового медичного страхування, а один з батьків має дозвіл на постійне проживання, медична допомога під час вагітності та пологів оплачується за рахунок цієї страхівки. Тобто, додаткове страхування не потрібно, тому що новонароджена дитина з першого дня підпадає під медичне обов’язкове страхування – так само, як і один з батьків. Якщо батьки мають обов’язкове медичне страхування, але ні один з них не має дозволу на постійне проживання в Чехії, необхідно якомога швидше після народження укласти договір комерційного медичного страхування для дитини!Комерційне медичне страхування Хоча це не є необхідним, у разі комерційного медичного страхування ми рекомендуємо оформити додаткове страхування для пренатального догляду та допомоги під час пологів. Дитина застрахована за рахунок цієї страхівки аж до виписки з пологового будинку. Страхівка оплачує допологові обстеження, поточні обстеження, самі пологи, догляд за новонародженими тощо. Мінімальний термін страхування, як правило, 12 місяців. І в цьому випадку необхідно якомога швидше після народження дитини укласти окремий договір страхування для новонародженого. Радимо також прочитати: Коротко про медичне стахування В Чехії Також: Оформлення документів при народженні дитини в Чехії За інформацією: metropolevsech.eu фото: pxhere.com 
    Jan 17, 2018 6729
  • 16 Jan 2018
    Airbnb – один з найпопулярніших, найнадійніших, найпростіших і найприкольніших сайтів, де можна зняти житло майже в будь-якій точці світу чи то на одну ніч, чи на півроку. Сайт був створений у 2008 році в Каліфорнії, і з того часу нереально прогресує і розвивається. До речі, ви можете не тільки зняти там житло, але й заробити, орендуючи свою додаткову кімнату чи квартиру, коли самі їдете на відпочинок. Але це інша тема. Сьогодні я хочу розповісти, як користуватися цим надзвичайно крутим ресурсом. Все покажу в деталях, а для тих, хто не любить читати, внизу статті буде відео з процесом користування сайтом крок за кроком. А, ледь не забув. Найцікавіше, що в цій статті я розповім вам, як ви можете отримати $35 для своєї першої подорожі через Airbnb. Насамперед, чому Airbnb, а не готелі? Ціни на Airbnb суттєво відрізняються від готельних цін. І зараз триває боротьба між владою і Airbnb, адже вони хочуть заборонити Airbnb у деяких містах. Так-от, готелі дорожчі, а якщо ви й знайдете дешевші, то умови там будуть дуже погані. На Airbnb ви переважно знімаєте житлове приміщення, тобто там буде і кухня, і робочий стіл, і телевізор, і Інтернет. На відміну від готелів, де за все потрібно додатково платити. На Airbnb ви також можете зняти просто кімнату, а не цілий будинок чи квартиру, що значно зменшить ціну оренди. З готелем ви такого зробити не можете. До речі, більше порівняння можете знайти тут. Чому саме Airbnb, а не інші сайти? Деколи ціни на Airbnb дорожчі, ніж на інших сайтах. Я кажу про кілька доларів, а не про сотні. Але воно того варте, тому що сайт надійний і люди, які здають, перевірені. До речі, як найкраще знайти житло на Airbnb, читайте у цій статті. Тож як користуватися сайтом і як знайти своє перше житло на Airbnb? Зараз я покроково вам розповім, а в самому кінці статті буде також відео з тим самим змістом. Почнімо. 1. Зайдіть на сайт. Приєднайтеся через цей лінк від Immigrant porada і отримайте $35 знижки на своє бронювання. Натискайте на Sign up to claim your credit.     2. Потім вибираєте, як ви хочете зареєструватися. Є 3 варіанти: Facebook, Gmail, а також можете створити свій рахунок з нуля. Я рекомендую реєструватися через Facebook або Gmail, тому що це найпростіше. Тож натискаєте, що вам підходить. Якщо ви зробите це через Facebook або Gmail, з’явиться віконечко, де потрібно буде натиснути ALLOW або дозволити Airbnb увійти до вас на Facebook або Gmail   3. Після того, як ви зайшли, з’явиться головна сторінка, де потрібно ввести місто, країну, де ви плануєте знайти житло, потім – коли плануєте його зняти і коли виїхати та кількість людей, що з вами буде жити (до речі, тут кажіть правду). В кінці натисніть Search. Для прикладу я введу San Diego, CA з 22 лютого до 28 лютого 2017.   4. Мені дало результати. Подивимося, що ми бачимо зліва екрана. Спочатку ми бачимо інформацію, яку вже ввели. Типи кімнат (Room types): це дуже важлива частина. Вона поділяється на 3 секції. Увесь дім (Entire home) – ви берете цілий будинок чи цілу квартиру в оренду. Тобто, в ній ніхто більше не буде знаходитися або не зайде на територію будинку, якщо це приватний будинок. Окрема кімната (Private room) – ви знімаєте кімнату в будинку чи квартирі. Загальна кімната (Shared room) – ви знімаєте тільки спальне місце. Раджу бути з цим обережнішими, бо я одного разу потрапив в таку хату, що це був просто капееець. Читайте детальніше тут.  5. Потім іде ціновий діапазон (price range) – тут ви можете гратися, наскільки вам дозволяє бюджет.   Миттєве замовлення (Instant Booking) – можете ввімкнути цю опцію, але буде менше результатів у пошуку. Вона потрібна, якщо ви хочете зняти житло стовідсотково. У більшості випадків ви надсилаєте запит, і власник житла каже вам, так чи ні. Тобто, вам можуть відмовити. Якщо у власника є Instant Booking, то він вам відмовити не може. Фільтри (Filters) – це додаткові критерії, про них детальніше далі.   6. Фільтри (Filters) – ви натиснули на Filters, і у вас є додаткові варіанти вибору, що, відповідно, зменшить результати пошуку. Фільтри поділяються на: Size – скільки спалень, скільки ванн і скільки ліжок. Options – Superhost – це нагорода від Airbnb власнику житла, якщо про нього хороші відгуки. Якщо ви хочете, щоб ваша подорож не була зіпсована, можете це відмітити. Amenities – це те, що є в квартирі зі зручностей, тобто wi-fi, телевізор та інше. Facilities – це все, що є в будинку або біля будинку. House rules – правила в хаті. Деколи (до речі, я не знав цього до літа 2016) вказують, що не можна в квартиру з немовлям. Тож багато варіантів відпало, коли ми шукали квартиру у Львові в Україні на Airbnb. Neighborhood – район. Якщо це має для вас значення. Host Language – мова людини, яка вам буде здавати квартиру.  7. Справа будуть всі результати пошуку на карті.  8. Я виберу перший результат, і ми розберемо його разом 9. Насамперед, зайшовши на сторінку, ви побачите велике фото, і зліва буде View all photos, щоб подивитися всі фото. Фото опишуть краще, ніж тисячі слів, тож рекомендую подивитися зразу.  10. Нижче ви побачите людину, яка здає, потім – вид житла. У цьому випадку це приватна кімната, в якій може жити максимум двоє людей, і там одне ліжко. Ціна $45 за ніч, і блискавка жовтенька. Це означає, що можна Instant Booking, тобто зразу брати це житло. А медаль біля фото людини – це нагорода від Airbnb, це хороший знак.  11. Нижче ви побачите додаткову платню, а саме прибирання, сервіс, податки на розміщення та інше. Якщо ви ще не готові чи не впевнені, що хочете саме це житло, просто натисніть save to wish list, і воно збережеться у вашому акаунті.  12. Нижче ви вже побачите деталі про цю квартиру.  13. Найголовніше – це review. Як бачите, тут 118 reviews з рейтингом 5 зірочок, це нереально круто. Якщо зовсім немає reviews або вони погані, рекомендую не знімати в цієї людини.  14. Якщо вам усе підходить, натискайте BOOK. А тепер усе те саме, тільки у відеоформаті. До речі, на відео я реально резервую житло для однієї своєї подорожі в Сан-Дієго, Каліфорнія.   Ось такий процес реєстрації і зняття вашого першого житла на Airbnb у будь-якому куточку світу. Скажу чесно, я цим сайтом користувався 7 разів і тільки раз був незадоволений. Але це через мою помилку, бо я зняв спальне місце, а не приватну кімнату. До речі, спальне місце можна порівняти з плацкартним вагоном, якщо ви колись на них їздили. Вдалої вам подорожі! Якщо виникнуть запитання про реєстрацію або ще щось щодо сайту, пишіть в коментарях. Будемо раді Вам допомогти. Використане джерело інформації: Immigrant Porada
  • Airbnb – один з найпопулярніших, найнадійніших, найпростіших і найприкольніших сайтів, де можна зняти житло майже в будь-якій точці світу чи то на одну ніч, чи на півроку. Сайт був створений у 2008 році в Каліфорнії, і з того часу нереально прогресує і розвивається. До речі, ви можете не тільки зняти там житло, але й заробити, орендуючи свою додаткову кімнату чи квартиру, коли самі їдете на відпочинок. Але це інша тема. Сьогодні я хочу розповісти, як користуватися цим надзвичайно крутим ресурсом. Все покажу в деталях, а для тих, хто не любить читати, внизу статті буде відео з процесом користування сайтом крок за кроком. А, ледь не забув. Найцікавіше, що в цій статті я розповім вам, як ви можете отримати $35 для своєї першої подорожі через Airbnb. Насамперед, чому Airbnb, а не готелі? Ціни на Airbnb суттєво відрізняються від готельних цін. І зараз триває боротьба між владою і Airbnb, адже вони хочуть заборонити Airbnb у деяких містах. Так-от, готелі дорожчі, а якщо ви й знайдете дешевші, то умови там будуть дуже погані. На Airbnb ви переважно знімаєте житлове приміщення, тобто там буде і кухня, і робочий стіл, і телевізор, і Інтернет. На відміну від готелів, де за все потрібно додатково платити. На Airbnb ви також можете зняти просто кімнату, а не цілий будинок чи квартиру, що значно зменшить ціну оренди. З готелем ви такого зробити не можете. До речі, більше порівняння можете знайти тут. Чому саме Airbnb, а не інші сайти? Деколи ціни на Airbnb дорожчі, ніж на інших сайтах. Я кажу про кілька доларів, а не про сотні. Але воно того варте, тому що сайт надійний і люди, які здають, перевірені. До речі, як найкраще знайти житло на Airbnb, читайте у цій статті. Тож як користуватися сайтом і як знайти своє перше житло на Airbnb? Зараз я покроково вам розповім, а в самому кінці статті буде також відео з тим самим змістом. Почнімо. 1. Зайдіть на сайт. Приєднайтеся через цей лінк від Immigrant porada і отримайте $35 знижки на своє бронювання. Натискайте на Sign up to claim your credit.     2. Потім вибираєте, як ви хочете зареєструватися. Є 3 варіанти: Facebook, Gmail, а також можете створити свій рахунок з нуля. Я рекомендую реєструватися через Facebook або Gmail, тому що це найпростіше. Тож натискаєте, що вам підходить. Якщо ви зробите це через Facebook або Gmail, з’явиться віконечко, де потрібно буде натиснути ALLOW або дозволити Airbnb увійти до вас на Facebook або Gmail   3. Після того, як ви зайшли, з’явиться головна сторінка, де потрібно ввести місто, країну, де ви плануєте знайти житло, потім – коли плануєте його зняти і коли виїхати та кількість людей, що з вами буде жити (до речі, тут кажіть правду). В кінці натисніть Search. Для прикладу я введу San Diego, CA з 22 лютого до 28 лютого 2017.   4. Мені дало результати. Подивимося, що ми бачимо зліва екрана. Спочатку ми бачимо інформацію, яку вже ввели. Типи кімнат (Room types): це дуже важлива частина. Вона поділяється на 3 секції. Увесь дім (Entire home) – ви берете цілий будинок чи цілу квартиру в оренду. Тобто, в ній ніхто більше не буде знаходитися або не зайде на територію будинку, якщо це приватний будинок. Окрема кімната (Private room) – ви знімаєте кімнату в будинку чи квартирі. Загальна кімната (Shared room) – ви знімаєте тільки спальне місце. Раджу бути з цим обережнішими, бо я одного разу потрапив в таку хату, що це був просто капееець. Читайте детальніше тут.  5. Потім іде ціновий діапазон (price range) – тут ви можете гратися, наскільки вам дозволяє бюджет.   Миттєве замовлення (Instant Booking) – можете ввімкнути цю опцію, але буде менше результатів у пошуку. Вона потрібна, якщо ви хочете зняти житло стовідсотково. У більшості випадків ви надсилаєте запит, і власник житла каже вам, так чи ні. Тобто, вам можуть відмовити. Якщо у власника є Instant Booking, то він вам відмовити не може. Фільтри (Filters) – це додаткові критерії, про них детальніше далі.   6. Фільтри (Filters) – ви натиснули на Filters, і у вас є додаткові варіанти вибору, що, відповідно, зменшить результати пошуку. Фільтри поділяються на: Size – скільки спалень, скільки ванн і скільки ліжок. Options – Superhost – це нагорода від Airbnb власнику житла, якщо про нього хороші відгуки. Якщо ви хочете, щоб ваша подорож не була зіпсована, можете це відмітити. Amenities – це те, що є в квартирі зі зручностей, тобто wi-fi, телевізор та інше. Facilities – це все, що є в будинку або біля будинку. House rules – правила в хаті. Деколи (до речі, я не знав цього до літа 2016) вказують, що не можна в квартиру з немовлям. Тож багато варіантів відпало, коли ми шукали квартиру у Львові в Україні на Airbnb. Neighborhood – район. Якщо це має для вас значення. Host Language – мова людини, яка вам буде здавати квартиру.  7. Справа будуть всі результати пошуку на карті.  8. Я виберу перший результат, і ми розберемо його разом 9. Насамперед, зайшовши на сторінку, ви побачите велике фото, і зліва буде View all photos, щоб подивитися всі фото. Фото опишуть краще, ніж тисячі слів, тож рекомендую подивитися зразу.  10. Нижче ви побачите людину, яка здає, потім – вид житла. У цьому випадку це приватна кімната, в якій може жити максимум двоє людей, і там одне ліжко. Ціна $45 за ніч, і блискавка жовтенька. Це означає, що можна Instant Booking, тобто зразу брати це житло. А медаль біля фото людини – це нагорода від Airbnb, це хороший знак.  11. Нижче ви побачите додаткову платню, а саме прибирання, сервіс, податки на розміщення та інше. Якщо ви ще не готові чи не впевнені, що хочете саме це житло, просто натисніть save to wish list, і воно збережеться у вашому акаунті.  12. Нижче ви вже побачите деталі про цю квартиру.  13. Найголовніше – це review. Як бачите, тут 118 reviews з рейтингом 5 зірочок, це нереально круто. Якщо зовсім немає reviews або вони погані, рекомендую не знімати в цієї людини.  14. Якщо вам усе підходить, натискайте BOOK. А тепер усе те саме, тільки у відеоформаті. До речі, на відео я реально резервую житло для однієї своєї подорожі в Сан-Дієго, Каліфорнія.   Ось такий процес реєстрації і зняття вашого першого житла на Airbnb у будь-якому куточку світу. Скажу чесно, я цим сайтом користувався 7 разів і тільки раз був незадоволений. Але це через мою помилку, бо я зняв спальне місце, а не приватну кімнату. До речі, спальне місце можна порівняти з плацкартним вагоном, якщо ви колись на них їздили. Вдалої вам подорожі! Якщо виникнуть запитання про реєстрацію або ще щось щодо сайту, пишіть в коментарях. Будемо раді Вам допомогти. Використане джерело інформації: Immigrant Porada
    Jan 16, 2018 2495
  • 08 Oct 2017
    Прага – У Празі в самому центрі міста в історичній будівлі колишньої митниці відкрився Музей комунізму. Його експозиція розгорнулась на 1500 квадратних метрах і розповідає про історію колишньої Чехословаччини після комуністичного перевороту – від лютого 1948 року і до демократичної Оксамитної революції в листопаді 1989 року, тобто часу падіння тоталітарного режиму. Експозицію музею можна умовно розділити на три частини: «Ілюзії», «Реальність», «Тортури». На початку серед експонатів у залах представлені, зокрема, агітаційні й пропагандистські плакати комуністичної доби з маршами молоді на першотравневих демонстраціях чи із закликами до виконання і перевиконання норм праці. В цій частині музею також можна побачити низку пам’ятників і портретів вождів – від Карла Маркса до Леніна і Климента Ґотвальда. Один з пам’ятників автори експозиції все ж показали не в оригінальному розмірі, а лише на фото. Мова про найбільший в Європі пам’ятник Сталіну, встановлений на Летенському пагорбі у Празі в 1955 році. Його висота сягала неба – 22 метри, вага – 17 тисяч тонн, в народі цю велетенську глибу каменю називали «чергою за м’ясом», після розвінчання культу особи в 1962 році пам’ятник був демонтований. І з цією історією відвідувачів знайомить експозиція музею. Значна частина експонатів розповідає про переслідування інакодумців у Чехословаччині, про долі тих, кого комуністичний режим загнав за ґрати чи утримував в таборах праці в уранових шахтах. Для допитливих в експозиції музею є навіть протоколи допитів STB – комуністичної служби безпеки, з якими можна познайомитись, чи відтворений інтер’єр камери з дерев’яними лавами і гасовою лампою. Тут також ланцюги, замки і молоти – нехитрі засоби праці і побуту тієї доби. Як розповів Радіо Свобода один із авторів експозиції Алекс Кураб: «Ми не намагаємось розповідати, починаючи від першого експонату, що це був жахливий час, поганий час, що це було щось трагічного. Ми тільки говоримо: ось так ця історія розвивалась, ідіть і самі дивіться, це – факти. На самому початку була якась думка, потім дійшло до практики, до реальності, але далі – це страхіття. Для нас найтяжчим з усього в музеї є історії про багатьох ув’язнених людей. Якщо рахувати із загиблими в таборах праці, які були відкриті саме для політичних в’язнів, то ми говоримо про 7 тисяч жертв. Люди гинули в цих таборах за нелюдських умов праці в уранових шахтах чи потім помирали від наслідків ув’язнення». Серед почесних гостей на відкритті музею був відомий чеський письменник і дисидент Їржі Странскі, який сам був двічі режимом ув’язнений і провів за ґратами близько 10 років свого життя. На думку Їржі Странского, такі музей, як Музей комунізму в Празі, сучасникам потрібні. В коментарі для Радіо Свобода Їржі Странскі, зокрема, наголосив, що важливо, «щоб люди на власні очі побачили те, що було, ніж щоб хтось їм це пояснював, тому що коли пояснюють, можна подумати, що факти або прикрашають, або роблять ще гіршими, ніж вони були насправді, тож я радий, що музей є тут, у центрі міста, тому що люди сюди прийдуть». Як зазначив Їржі Странскі, сам він часто ходить до шкіл, зустрічається з учнями, розповідає їм про свою долю і життя: «Я майже двадцять років ходжу до шкіл на зустрічі з дітьми. Відомо, що, особливо раніше, в підручниках нічого про це не писалось. Після падіння режиму сьогодні мені приносять радість і зустрічі зі студентами. Думаю, що цей музей на часі». В експозиції музею можна також познайомитись з долею інших дисидентів і борців з комуністичним режимом, наприклад, в’язня, згодом першого президента Чехословаччини і Чеської Республіки Вацлава Гавела. Діяльність Музею комунізму в Празі проводиться завдяки підтримці чеської приватної фірми.   Оксана Пеленська Радіо Свобода  
  • Прага – У Празі в самому центрі міста в історичній будівлі колишньої митниці відкрився Музей комунізму. Його експозиція розгорнулась на 1500 квадратних метрах і розповідає про історію колишньої Чехословаччини після комуністичного перевороту – від лютого 1948 року і до демократичної Оксамитної революції в листопаді 1989 року, тобто часу падіння тоталітарного режиму. Експозицію музею можна умовно розділити на три частини: «Ілюзії», «Реальність», «Тортури». На початку серед експонатів у залах представлені, зокрема, агітаційні й пропагандистські плакати комуністичної доби з маршами молоді на першотравневих демонстраціях чи із закликами до виконання і перевиконання норм праці. В цій частині музею також можна побачити низку пам’ятників і портретів вождів – від Карла Маркса до Леніна і Климента Ґотвальда. Один з пам’ятників автори експозиції все ж показали не в оригінальному розмірі, а лише на фото. Мова про найбільший в Європі пам’ятник Сталіну, встановлений на Летенському пагорбі у Празі в 1955 році. Його висота сягала неба – 22 метри, вага – 17 тисяч тонн, в народі цю велетенську глибу каменю називали «чергою за м’ясом», після розвінчання культу особи в 1962 році пам’ятник був демонтований. І з цією історією відвідувачів знайомить експозиція музею. Значна частина експонатів розповідає про переслідування інакодумців у Чехословаччині, про долі тих, кого комуністичний режим загнав за ґрати чи утримував в таборах праці в уранових шахтах. Для допитливих в експозиції музею є навіть протоколи допитів STB – комуністичної служби безпеки, з якими можна познайомитись, чи відтворений інтер’єр камери з дерев’яними лавами і гасовою лампою. Тут також ланцюги, замки і молоти – нехитрі засоби праці і побуту тієї доби. Як розповів Радіо Свобода один із авторів експозиції Алекс Кураб: «Ми не намагаємось розповідати, починаючи від першого експонату, що це був жахливий час, поганий час, що це було щось трагічного. Ми тільки говоримо: ось так ця історія розвивалась, ідіть і самі дивіться, це – факти. На самому початку була якась думка, потім дійшло до практики, до реальності, але далі – це страхіття. Для нас найтяжчим з усього в музеї є історії про багатьох ув’язнених людей. Якщо рахувати із загиблими в таборах праці, які були відкриті саме для політичних в’язнів, то ми говоримо про 7 тисяч жертв. Люди гинули в цих таборах за нелюдських умов праці в уранових шахтах чи потім помирали від наслідків ув’язнення». Серед почесних гостей на відкритті музею був відомий чеський письменник і дисидент Їржі Странскі, який сам був двічі режимом ув’язнений і провів за ґратами близько 10 років свого життя. На думку Їржі Странского, такі музей, як Музей комунізму в Празі, сучасникам потрібні. В коментарі для Радіо Свобода Їржі Странскі, зокрема, наголосив, що важливо, «щоб люди на власні очі побачили те, що було, ніж щоб хтось їм це пояснював, тому що коли пояснюють, можна подумати, що факти або прикрашають, або роблять ще гіршими, ніж вони були насправді, тож я радий, що музей є тут, у центрі міста, тому що люди сюди прийдуть». Як зазначив Їржі Странскі, сам він часто ходить до шкіл, зустрічається з учнями, розповідає їм про свою долю і життя: «Я майже двадцять років ходжу до шкіл на зустрічі з дітьми. Відомо, що, особливо раніше, в підручниках нічого про це не писалось. Після падіння режиму сьогодні мені приносять радість і зустрічі зі студентами. Думаю, що цей музей на часі». В експозиції музею можна також познайомитись з долею інших дисидентів і борців з комуністичним режимом, наприклад, в’язня, згодом першого президента Чехословаччини і Чеської Республіки Вацлава Гавела. Діяльність Музею комунізму в Празі проводиться завдяки підтримці чеської приватної фірми.   Оксана Пеленська Радіо Свобода  
    Oct 08, 2017 1410
  • 26 Sep 2017
    Наша співрозмовниця – Оксана Пеленська, славіст, мистецтвознавець, культуролог, автор дослідження «Український портрет на тлі Праги». З пані Оксаною ми зустрічаємось в улюбленому кафе колишнього легендарного президента Чехії Вацлава Гавела «Славія», яке розташоване поруч з Національним театром – Народним Дівадлом, як називають його чехи. Й до сьогодні це найулюбленіше місце творчої інтелігенції Праги. – Пані Оксано, Україна та Чехія мають дещо схожі історії мовного поневолення. Як чехам вдалося виграти?– Фактично з 1620 року і аж до 1918 року, коли почалося життя нової Чехословацької Республіки, тобто без 2 років аж 3 століття чехи були під владою свого сусіда, країни набагато сильнішої у всіх відношеннях – економічному, політичному, інших. Велика потужна держава династії Габсбургів і маленька Чехословаччина. Та ці 3 століття чехи не сиділи склавши руки. Вони терпіли – терпіли, потім всередині 19 століття еліта народу (а це були філософи, письменники) зібралися докупи і стали вирішувати: як же нам рятувати мову? І почали вигадувати, наприклад, новий чеський словник, те, що навіть видається сьогодні смішно згадувати, але є такі слова, і їх дуже багато, які живуть успішно по нинішній день. Чеською мовою створили майже всю військову термінологію, вони відкинули всі ці обер-лейтенанти, запровадили своє. Весь народ в Європі грає в волейбол, чехи – в одбієну(те, що відбивається). Усі ходять на футбол, а чехи грають в копану (копають м’яча), всі – в баскетбол, чехи грають в кошікову(кидають в кошик).   – Тобто завчасно очищували мову від інтернаціоналізмів? – Вони хотіли зберегти своє і робили, здавалося б, багато штучного. Але знову ж таки: ось ми поруч із Національним театром. Усі ходять до театру, тільки не чехи. Вони ходять до дівадла, вони ходять дивитися. Було багато вигадано і чимало збереглося слів, пов’язаних з військовою термінологією, спортом, побутом від середини 19 століття. Завдяки лідерам, які відроджували, групі людей – ентузіастів, які вирішили зберегти чеську мову. Тому мовна проблематика в Чехії і по сьогоднішній день дуже й дуже чутлива. Останній приклад – всі ми працюємо на чому? На комп’ютері. А чехи – на почітачі, дослівно – це інструмент, на якому ви рахуєте. Усі сідають за комп’ютер, чех – за почітач, і йому дуже добре при цьому. У мене таке ставлення чехів до своєї мови викликає велику повагу. Скільки українців – 43 мільйони? А чехів – 10. І вони зберегли свою мову, культуру, історію. І тому кожен наїзд, якась спроба щось виправити, перекривити або сказати неправильно – тут же вас виправлять, дуже коректно, дуже гарно поправлять, скажуть, що ви не мали рації, що треба говорити ось так, так і так. І одним із тих, хто ставився до цього дуже коректно, був Томаш Гарріг Масарик, перший Президент Чехословаччини. У цьому причина, можливо, чому його поважають як першого Президента незалежної Чехословаччини. Дуже-дуже шанують. І, мабуть, ще Вацлава Гавела. Це – та людина, яка перехопила це знамено ставлення до історії, людей і по нинішній день до нього тут дуже велика повага. Будете мати хвильку часу, трішечки далі пройдіть вперед, побачите велике червоне серце біля Національного Театру. Це«серце Гавела». Він коли підписувався, писав Вацлав Гавел і креслив сердечко. І ось тепер ця площа так і називається – площа Вацлава Гавела. І там велике червоне серце. Ви на нього можете поглянути. – Чехам пощастило з Гавелом, правда? – Напевне, так. – Українці, на жаль, не мають такого рівня національного лідера…– Мені пощастило, я мала нагоду з Вацлавом Гавелом зустрічатись доволі часто. Зустрічей сім, за різних обставин. Одного разу тут, недалеко. Звідси видно пагорб, на ньому є щось таке як Ейфелева вежа. Називається Петршін, там дуже гарні парки. І коли підніматись на Петршін, де можна відпочивати, десь в половині дороги можна побачити дуже гарний пам’ятник Карелу Гінеку Масі. Маха – поет, історик, в німецький час писав чеською мовою і Гавел завжди на його день народження ходив до його пам’ятника покласти квіти. Я згадую таку зустріч, у мене були мої знайомі, яким я показувала Прагу, і запропонувала піти на Петршін. От піднімаємось, підійшли до пам’ятника Масі, я їм щось розповідаю, дивимось, прийшов Гавел з маленьким букетиком, не ті наші совєтські«мітли», а маленький скромний букетик. Гавел став собі скромно, схилив голову, поклонився, постояв 5 хвилин і пішов. У мене і у всіх інших був шок. – Це він був ще Президентом на той час?– Так. Звісно, була і охорона, але це не ті бодігарди, які вичищають площу, бо якісь VIPи мають прийти. Всі стояли в шоці. Прийшов пан Президент поклонитися поету. Поклонився й пішов. – Чехи мають добру історичну пам’ять, якщо так завзято відстоюють свою ідентичність…– Отже, що я вам розповіла про Білу Гору – 1620 і 1918, оці 3 століття – думаю, про це треба якомога більше говорити українцям, тому що подібну історію мали й вони. Не завжди вдавалося зберегти ставлення до мови чи до історії. Тому що чехи не переживали Голодомор, вони були менше на 30 років під владою більшовиків. Це колосальна для нас втрата – 30-і роки: розстріляне Відродження, багато всього. Але і чехи теж мали складні стосунки. Вони по нинішній день, скажімо, вважають: так, Німеччина – добрий сусід, але давайте будемо коректними і все. Тому що ця історична пам’ять – вона збереглася. Хоча нинішній німець від того «білогорського» німця відрізняється, між ними колосальна різниця й століття між ними, але чех пам’ятає. Вони можуть говорити: давайте зробимо як у Німеччині, але за тим немає отакого поклоніння. Просто треба раціонально відібрати те, що треба, але ми лишимося чехами. А німці хай собі живуть. Я говорю, що це було б несправедливо: українців порівнювати з чехами, тому що та історична катастрофа, яку пережила Україна – ніхто такої в Європі не переживав. Але оці уроки – ставлення до історії і прагнення понад усе зберегти своє – вони у чехів залишились. По сьогоднішній день вони працюють на «почітачі», вони вигадують всю термінологію на комп’ютері – вона вся чеською мовою. Вони шанують іноземців, але вважають себе найкращими. – В Україні довго насаджувалась думка, що українська мова – це мова селян. Чи не було чогось подібного в Чехії? Адже німецька так само, як у нас російська, була мовою освіти, бюрократії, державних установ. – Не кажіть чехові, що в нього селянська мова. Це мова цивілізованого народу. Все. Це не можна так говорити – селянська мова. Як і не можна говорити, що українська мова –селянська. Це неправильно. Є міський діалект і є діалект села, і вони між собою різняться. Те, що Україна була переважно сільською країною – не означає, що й мова сільська. І ніколи не можна так казати, це – мова цивілізованого народу, так само як і українська. Люди говорили й намагались зберегти своє. Як би не було тяжко, і в селі, і в місті. У чехів нема того, що має Україна – колосальна земля, дуже багата земля. І, відповідно, населення сільське преважало над міським. Я не знаю, яке зараз співвідношення, здається, уже немає такого. Але так бувало завжди.– Здається, зараз 31 % сільського населення в Україні, відповідно 69% – міського.– Сільське населення і в нас, і в чехів, і скрізь переважно підживлює мови. Той же фольклор – це скарб невикористаний. – А в чехів дуже популярні народні звичаї, народні гуляння. Розкажіть про це.– У кожному селі є день – свято патрона – якогось святого, чи народне. Тоді всі одягають народний одяг, і хай це буде всього 200 людей, вони будуть святкувати у себе на площі, і до них приїде телебачення, і про це село будуть розповідатиі всім показувати, який стиль одягу народного, і якою говіркою вони про щось розмовляють, кажуть, наприклад, не вино, а «вінко», або якось інакше. І з великим захопленням все це роблять, на відміну від українців. – Тобто вони кращі промоутери чеського, ніж ми – українського?– Розумієте, народна драма – поневолення на 3 століття – вона консолідувала чехів, не розбила, а консолідувала. Вони якось згуртувалися, їм було цікавіше, потихеньку. Подивіться на фото Праги кінця 19 століття: хмара вивісок німецькою мовою, але вони заходили все одно по своє «півечко», до своєї кантини і розмовляли по-своєму, по-чеськи. – Діяч чеського відродження Йосип Юнгман колись сказав, що чехом є той, хто розмовляє чеською.– Любити свою мову й культуру може будь-хто: росіянин, чех, німець. Але чомусь якщо хтось в Україні заявляє, що любить власну країну, мову й культуру, чомусь відразу прикріплюють йому ярлик націоналіста. – В Україні актуальна боротьба з суржиком. Чи є у чехів подібна проблема?– У чехів суржику нема. Престижно розмовляти чеською. Міста мають свої особливості, є, звісно, й діалекти. Дуже гарно розмовляють на Мораві – там тягуча, співуча мова. І вони надсміхаються над пражанами: мовляв, вони розмовляють, наче стріляють. Отож, ті «стріляють», а ті «тягнуть». Але є набута властивість – зберегти своє: нас мало, якщо ми не будемо себе берегти – то нас не стане. Треба своє шанувати. – Цікаво, а в часи Чехословаччини яким чином співіснували чеська й словацька? Наскільки я знаю, на телебаченні було, як у нас зараз – хтось говорить українською, хтось – російською. Так само було і тут, так?– Дуже-дуже чітко було, не можна сказати – виміряно, але вивчено співставлення. Приблизно якщо можна говорити про нинішню Словаччину – це 5 млн. Нинішня Чехія – 10 млн. Може, трішечки більше. Всі радіоканали, пригадую, говорили по-чеськи й по-словацьки, так і так. Словаки з великою радістю, коли тільки настав момент від’єднатися, чи, скажімо, мати свою країну, вони це зробили. Бо ментальність: вони відчували себе таким немовби «молодшим братом». Не хотілося їм цього. Були чехословаки, не словаки. По-різному воно відбувалося, але хотілося мати своє. Тому вони від’єдналися і зберегли мову. Розумієте? Під тим «старшим братом» вони зберегли мову, свою словацьку. – Ви як фахівець у цій сфері, культуролог, як ви вважаєте, чому мова така важлива? Чому серед політиканів вона буває таким дражливим фактором?– Я не скажу нічого нового: якщо є мова – є нація. Якщо немає мови – ви перестаєте існувати. Все. Якщо ви йдете до крамниці в Києві, заходите до книгарні – і не можете знайти книжки українською мовою, то варто задуматись, кому це потрібно і на чию це користь грає? Тут такої проблеми немає і ніколи не було. За німців, у ті часи – так. Але були ті будителі, які завжди закликали, власне, те, що ви сказали – не забувати мову. Перестане існувати чеська мова – перестане існувати чеська нація і держава. Тому вигадували, як здавалось, смішні слова. І це були недаремні зусилля, мова їх прийняла. Якщо б я знала, що ви мене про це запитаєте, знайшла б приклади – дуже й дуже смішні слова, котрими вони хотіли замінити оці інтернаціоналізми. Якось так хустинка смішно називалась, не згадаю зараз.– Але вони не прижилися?– Деякі не прижилися, інші – використовуються. Наприклад, у спортивній термінології, культурі. От є бібліотека, у чехів – «кніговна». Ми можемо, слава Богу, вже зараз говорити книгарня. А вони давно говорять. – А чому нема в українців, як Ви думаєте, отакого самодостоїнства сприйняти свою мову? Не вважається це предметом гордості, як у чехів? –Навіть якщо піти тут на уроки танців, то й там навіть іноземці з інших країн говорять чеською. У них є розуміння, якщо вони в Чехії, то їхнім обов’язком є спілкування чеською. Їх би чехи не прийняли на навчання до Чеської Республіки,це перша умова – вивчити чеську. По нинішній день. Хочете тут жити й працювати? Перше, що зроблять, вас навчать мови.  – А як щодо шкіл національних меншин?– Є повністю українські, російські і т.д. Але якщо ви тут – обов’язковою є чеська мова. Навіть ніхто не буде питатись. Спочатку мова, а потім працюйте, і т.д. Якщо ви захочете навчатись на своїй, то це вам буде коштувати дуже й дуже дорого – платне навчання.– Це дражливе питання для України: мова російської, угорської меншин…– Якщо ви вступаєте, наприклад, в Карлів університет, ви будете слухати лекції чеською мовою. Нема такого, щоб викладач Карлового університету з історії, фізики, математики чи географії читав лекції німецькою чи будь-якою іншою іноземною. Чеською, звичайно. Якщо ви хочете вчитись на загальних умовах в університеті, ви повинні володіти чеською мовою. Якщо ви цього не зробите, ви будете вчитися, скажімо, українською, англійською, але це навчання платне. Все.– Дорого платне?– Дорого. Для студентів, якщо в нього немає якоїсь підтримки, то якщо ви навчаєтесь за кордоном, мусите мати якусь підтримку. А це платне, це дуже дороге навчання. І це закон. Хочете отримати чеське громадянство? Перше, що вам треба – здати іспит з чеської мови. Без цього іспиту ви, наприклад, якщо й були б головою якоїсь великої корпорації, й у вас би тут був банк – ви повинні здати іспит з чеської мови. –  Де ще, окрім цього, запобіжники збереження мови у чехів?–  Побутує скрізь, у побуті всюди чеська мова. Ви питали, чому ми не маємо такої гордості? Бо в українців у крові ще страх, цей пострадянський, дуже важливий гіркий синдром. Він ще довго буде існувати. За захист свого загинули покоління, за захист своєї мови, історії, культури. На Сибіру – десятки тисяч, і не просто українців, а цвіту нації, відомий «матвєєвський»розстрільний список 1111 осіб. Це відомі імена. Ніхто такого не пережив, як пережила Україна. Голодомор, НКВС… Слава Богу, що зараз вже з’явилися джерела, відкрились архіви, і ми змогли про це дізнатись.В Чехії, наприклад, дуже раді піти до архіву, вивчати, писати, говорити. На чеському громадському ТБ є програма, яка називається «Історія». Вона мене дуже багато чому навчила. Йдеться про речі, які стосуються колишніх чи нинішніх фактів, але в основному це криваве 20 століття. І, звісно ж, розмовляють лише чеською мовою відомі фахівці, відомі знавці. Це півгодинна програма з повторами, дуже повчально й цікаво. І кожного разу після цієї програми мені прикро, чому в нас немає такої програми. Це по-перше. А, по-друге, нема усвідомлення того, що це потрібно. Без цього просто не вижити. Поки не будуть названі імена всіх, хто загинув, не буде чітко сказано, хто в цьому винний. – Тут ще й інше ставлення до цінності життя, мені здається. У нас культивується жертвоприношення, продукуються гасла. Напевне, визначення патріотизму у нас і тут відрізняються?– Відрізняються. Тому що тут цілком інша історія. Хоча слов’янські народи і не так дуже географічно віддалені один від одного. Але в історичному розвитку це абсолютно дві різні лінії. Цілком. І передусім це власне совєтський період, який на Україні позначився катастрофічно. Адам Міхнік висловив дуже гарну думку:  найстрашніше в комунізмі – те, що після нього залишилось. Тому що це перекручена, знищена свідомість українського народу як чогось гіршого. І страх. Оце є 2 такі фактори. От зараз народилось перше покоління. Тим людям зараз – 20 – 25 років. Вони лише входять в історію. Хоча би ще 2 – 3 покоління. Хоча б ще 20 – 25 років.– Якщо вони не втечуть.– Думаю, не втечуть. Будемо разом жити в Європейському Союзі, дружно, без кордонів. Будемо мігрувати. Але бачите, що діється в Європі – з однієї крайнощі в іншу. – Але ж Чехія займає особливу нішу щодо міграції.– Бо вони знають – що то таке, чужий у своїй хаті. Вони це мали 300 років, вони цього не хочуть. Тому вони дуже й дуже обережні. Тут є табори для мігрантів, біженців, в яких 20 осіб, докупи – 700 – 800. Багато розголосу довкола цього, ніби біженців Бог знає скільки. Чехи дуже упереджені щодо цього. І це – наслідок їхнього історичного досвіду. – Через те вони більше й залучають українців, бо ми ментально близькі.– Це по-перше. По-друге, вони мають щодо цього добрий досвід. Коли після Перщої світової війни прийшла Велика Жовтнева Революція, а після того більшовики захопили Україну, а вже опісля у 1918-у перестала існувати УНР, і ті люди, які мали можливість, вони рятувались, емігрували. Скажімо, члени Української Центральної Ради, тому що ті, які не виїхали, їхнє життя закінчилось або в ГУЛАГах, або їх розстріляли. Тож велика кількість українців, які все ж виїхали, опинилася тут, у Чехословаччині Масарика, приблизно понад 20 тисяч. Можете собі уявити, країна, яка тільки-тільки записалася на карті, почала існувати, президент Масарик розумів, що цим людям, які тікають не від того, що їм погано і вони шукають щось краще, а від того, що рятують своє життя від комуністичного режиму. Хоча уявлення Масарика про незалежну Україну не було ще до кінця сформоване, він думав, що можна було лишатись автономією у складі Росії. Але це вже інша тема. І він прийняв отих 20 тисяч українських утікачів, серед них були й поети, й письменники, вчені, науковці, педагоги. І протягом 2 десятиліть – з 1919 по 1939, до початку війни, українці тут створили Український вільний університет, Український педагогічний інститут імені Драгоманова, Українську господарську академію, Українську мистецьку академію (вона називалась Студія образотворчого мистецтва), були свої театри, школи, громадські товариства, видавництва. Українці видавали неймовірну кількість друкованої періодики. Є така Мар’яна Савка, вона про це навіть книжку написала. Тому українці мають тут своє історичне коріння. Навіть Президент Мілош Земан, я сама була свідком, чула, сказав: треба приймати на роботу українців, вони працьовиті, і вони нам культурно близькі. Так що отаке ставлення до українців має історичне підгрунтя, тут багато українських архівів, українських бібліотек і т.д. Це те, що зібрала українська міжвоєнна громада, що вдалося зберегти. – Нині, коли Чехія в ЄСі всі знають та вивчають англійську – чи немає знову проблеми збереження мовної ідентичності?– Цілком ні. Це чужа мова. Чужі мови треба знати, але свою передусім. – А в радянський період чи були утиски чеської мови?– Ні, не було. Єдине те, що серед іноземних мов превалювала російська. Старше покоління її знає.Знайома журналіст з України розповідала, що, беручи недавно в чеського посадовця інтерв’ю англійською, побачила, що той засмутився трохи, що не чеською, хоч він і прекрасно володіє англійською. В Україні ми зазвичай дуже поблажливо ставимось до іноземців і відразу переходимо на їхню мову, включно з російською. – Хотіла спитати: ви собі уявляєте подібну ситуацію в Україні, щоб там хтось так відреагував? –Наша 45-мільйонна нація не може собі такого уявити, а 10-мільйонна, з такою історією, може. Чехи пишаються своєю мовою. Розумієте, от те, що вони вижили, дало їм привід усвідомити себе народом, який здатен чинити опір і зберегти найдорожче – мову. І вони тим пишаються. Якийсь там німець приїхав. Ну Боже мій, їх 80 мільйонів, нас – 10, ну і що? –Вони пишаються й минулим, і сучасним. Українці зазвичай – минулим. Процвітає таке собі пишаторство: шаровари, глечики, вареники. Не вистачає глибинності. – Тому що треба вчити вчителів. Нема кому про це розповісти. Мало хто про це знає. І немає людей, які б про це знали. Вони лежать десь там між Москвою і ГУЛАГом в Сибіру. –Відомий чеський художник – Альфонс Муха – намагався створити фундамент ідентичності, мешкаючи у Франції. У нас є Шевченко, який теж тривалий час творив на чужині. Виходить, чужина допомагає усвідомити ідентичність.– Це питання складне. Залежить від того, з якою метою і як. В Мухи це був власний вибір, це була ще й країна, яка його навчила фаху. Але він лишився тут, для нього чеське було елементом натхнення. Візьміть,наприклад, нашого Олександра Архипенка. Якщо ви зараз поглянете в довідники, навіть в інтернет, то прочитаєте, що Архипенко – росіянин. Українці ніколи не крали і не хотіли мати чужого. Але повернути своє потрібно. Тут, в Чехії, я бачила твори Архипенка, які має Національна галерея Чехії. Чому б не поговорити тій громаді, що тут є, про ці цінності – як вони сюди потрапили, чому вони можуть нас навчити і зрештою повернути їх додому. Архипенко не російський, а український скульптор. І таких прикладів багато: українець чи росіянин? У чехів такого немає. Візьміть Божену Нємцову і її «Бабусю»: якщо читати цей твір, то з першої літери і до останнього рядочка – це дуже чеська література. І не лише в мовному відношенні. Як можна загорнути дитинку, говорити зі старшими, пройтися селом, які паралелі викликає погода? Але це все в чеському контексті. Герой цього твору ніколи не зробить порівняння з німцями, ще з кимось, тому, коли говорять про Божену і «Бабусю» – це квінтесенція чеського. Дуже потрібного, без цього не вижити, не підете далі, не будете рухатись. Чи виїдете за кордон, як Муха, але зі своїм, а не з чужим. Якби не було трагедії, яка перервала ланцюг поколінь, була б і в Україні ситуація інша. Але була перервана традиція, ланцюг традицій. У нас є люди, які поняття не мають про історію, і не хочуть знати, і не хочуть принципово до цього наближатись. Але треба, бо інакше буде тяжко рухатись далі. Ну, може, Шевченко, Франко – все. На цьому все закінчується. Називаєте в мистецтві пару імен – будуть говорити, що це російські композитори, художники. Нам непотрібно чужого брати, але своє потрібно повернути.   – Наприклад, відомий чех Франц Кафка –з єврейським корінням, при цьому писав німецькою. Яке до нього ставлення?– Чеське. Так як Бруно Шульц – український письменник, який писав німецькою. Або той же Гоголь, який писав російською.Це називається російська школа в українській літературі. Микола Гоголь не може бути однозначно російським письменником. Був тут такий поет – Євген Маланюк. До речі, дуже наполягав, щоб його називали Евген, бо колись так говорилось українською. Він говорив про Гоголя, назвав це явище – «українськість». Вийшла його «Книга спостережень», вже за кордоном, в Америці, в 1954 році, а з 1923 по 1945 рік Маланюк жив у Чехословаччині. Написав розкішне есе, яке увійшло в цю книгу, і там він пише про «українськість» Гоголя, про ланцюг української культурної традиції. – Які зараз нові виклики має українська громада в Чехії, адже хвилі еміграції інші?– Ви дуже слушно зауважили – інші покоління, хвилі. Перед нашим посольством, як ніколи, сьогодні дуже великі й серйозні завдання. Громада велика – 120 тисяч, найбільша після словаків. Тільки у Празі – 52 тисяч українців. Ці люди – переважно вихованці вже радянської школи. Мало знають про історію, але спраглі до історії, культури, і з ними треба працювати, проводити літературні вечори, є потреба запрошувати письменників, говорити про історію. Потрібно урізноманітнювати роботу. – Сприятлива економічна ситуація в Чехії спонукає українців сюди їхати?– Так, чехи шанують працю українців, вони дуже дисципліновані, у Чехії реноме успішної та цікавої туристичної країни, туризм – важливе джерело надходжень. Вони пережили економічну кризу й пішли далі. І на вістрі буму зацікавлені в робочій силі з України, щоб набрати людей і заповнити вільні місця.Загалом те мовне й культурне просвітництво, яким займається СловОпис – це дуже цікаво. В Україні загалом мала поінформованість про власну історію, культуру. І треба вчити вчителів. Я не можу уявити, щоб тут говорили викладачі з помилками. Увесь би світ уже знав, що такий професор зробив помилку, і завтра він би вже не викладав. А в нас може бути титулована особа, і за 10 хвилин зробити тисячу помилок. – Так, у нас ще відсутня лінгвоекологія.– Немає запиту, але думаю, що це прийде. Вірю в нове вільне покоління. Вони хочуть і в них це вийде. Інтерв’ю записала Тамара Куцай СловОпис
  • Наша співрозмовниця – Оксана Пеленська, славіст, мистецтвознавець, культуролог, автор дослідження «Український портрет на тлі Праги». З пані Оксаною ми зустрічаємось в улюбленому кафе колишнього легендарного президента Чехії Вацлава Гавела «Славія», яке розташоване поруч з Національним театром – Народним Дівадлом, як називають його чехи. Й до сьогодні це найулюбленіше місце творчої інтелігенції Праги. – Пані Оксано, Україна та Чехія мають дещо схожі історії мовного поневолення. Як чехам вдалося виграти?– Фактично з 1620 року і аж до 1918 року, коли почалося життя нової Чехословацької Республіки, тобто без 2 років аж 3 століття чехи були під владою свого сусіда, країни набагато сильнішої у всіх відношеннях – економічному, політичному, інших. Велика потужна держава династії Габсбургів і маленька Чехословаччина. Та ці 3 століття чехи не сиділи склавши руки. Вони терпіли – терпіли, потім всередині 19 століття еліта народу (а це були філософи, письменники) зібралися докупи і стали вирішувати: як же нам рятувати мову? І почали вигадувати, наприклад, новий чеський словник, те, що навіть видається сьогодні смішно згадувати, але є такі слова, і їх дуже багато, які живуть успішно по нинішній день. Чеською мовою створили майже всю військову термінологію, вони відкинули всі ці обер-лейтенанти, запровадили своє. Весь народ в Європі грає в волейбол, чехи – в одбієну(те, що відбивається). Усі ходять на футбол, а чехи грають в копану (копають м’яча), всі – в баскетбол, чехи грають в кошікову(кидають в кошик).   – Тобто завчасно очищували мову від інтернаціоналізмів? – Вони хотіли зберегти своє і робили, здавалося б, багато штучного. Але знову ж таки: ось ми поруч із Національним театром. Усі ходять до театру, тільки не чехи. Вони ходять до дівадла, вони ходять дивитися. Було багато вигадано і чимало збереглося слів, пов’язаних з військовою термінологією, спортом, побутом від середини 19 століття. Завдяки лідерам, які відроджували, групі людей – ентузіастів, які вирішили зберегти чеську мову. Тому мовна проблематика в Чехії і по сьогоднішній день дуже й дуже чутлива. Останній приклад – всі ми працюємо на чому? На комп’ютері. А чехи – на почітачі, дослівно – це інструмент, на якому ви рахуєте. Усі сідають за комп’ютер, чех – за почітач, і йому дуже добре при цьому. У мене таке ставлення чехів до своєї мови викликає велику повагу. Скільки українців – 43 мільйони? А чехів – 10. І вони зберегли свою мову, культуру, історію. І тому кожен наїзд, якась спроба щось виправити, перекривити або сказати неправильно – тут же вас виправлять, дуже коректно, дуже гарно поправлять, скажуть, що ви не мали рації, що треба говорити ось так, так і так. І одним із тих, хто ставився до цього дуже коректно, був Томаш Гарріг Масарик, перший Президент Чехословаччини. У цьому причина, можливо, чому його поважають як першого Президента незалежної Чехословаччини. Дуже-дуже шанують. І, мабуть, ще Вацлава Гавела. Це – та людина, яка перехопила це знамено ставлення до історії, людей і по нинішній день до нього тут дуже велика повага. Будете мати хвильку часу, трішечки далі пройдіть вперед, побачите велике червоне серце біля Національного Театру. Це«серце Гавела». Він коли підписувався, писав Вацлав Гавел і креслив сердечко. І ось тепер ця площа так і називається – площа Вацлава Гавела. І там велике червоне серце. Ви на нього можете поглянути. – Чехам пощастило з Гавелом, правда? – Напевне, так. – Українці, на жаль, не мають такого рівня національного лідера…– Мені пощастило, я мала нагоду з Вацлавом Гавелом зустрічатись доволі часто. Зустрічей сім, за різних обставин. Одного разу тут, недалеко. Звідси видно пагорб, на ньому є щось таке як Ейфелева вежа. Називається Петршін, там дуже гарні парки. І коли підніматись на Петршін, де можна відпочивати, десь в половині дороги можна побачити дуже гарний пам’ятник Карелу Гінеку Масі. Маха – поет, історик, в німецький час писав чеською мовою і Гавел завжди на його день народження ходив до його пам’ятника покласти квіти. Я згадую таку зустріч, у мене були мої знайомі, яким я показувала Прагу, і запропонувала піти на Петршін. От піднімаємось, підійшли до пам’ятника Масі, я їм щось розповідаю, дивимось, прийшов Гавел з маленьким букетиком, не ті наші совєтські«мітли», а маленький скромний букетик. Гавел став собі скромно, схилив голову, поклонився, постояв 5 хвилин і пішов. У мене і у всіх інших був шок. – Це він був ще Президентом на той час?– Так. Звісно, була і охорона, але це не ті бодігарди, які вичищають площу, бо якісь VIPи мають прийти. Всі стояли в шоці. Прийшов пан Президент поклонитися поету. Поклонився й пішов. – Чехи мають добру історичну пам’ять, якщо так завзято відстоюють свою ідентичність…– Отже, що я вам розповіла про Білу Гору – 1620 і 1918, оці 3 століття – думаю, про це треба якомога більше говорити українцям, тому що подібну історію мали й вони. Не завжди вдавалося зберегти ставлення до мови чи до історії. Тому що чехи не переживали Голодомор, вони були менше на 30 років під владою більшовиків. Це колосальна для нас втрата – 30-і роки: розстріляне Відродження, багато всього. Але і чехи теж мали складні стосунки. Вони по нинішній день, скажімо, вважають: так, Німеччина – добрий сусід, але давайте будемо коректними і все. Тому що ця історична пам’ять – вона збереглася. Хоча нинішній німець від того «білогорського» німця відрізняється, між ними колосальна різниця й століття між ними, але чех пам’ятає. Вони можуть говорити: давайте зробимо як у Німеччині, але за тим немає отакого поклоніння. Просто треба раціонально відібрати те, що треба, але ми лишимося чехами. А німці хай собі живуть. Я говорю, що це було б несправедливо: українців порівнювати з чехами, тому що та історична катастрофа, яку пережила Україна – ніхто такої в Європі не переживав. Але оці уроки – ставлення до історії і прагнення понад усе зберегти своє – вони у чехів залишились. По сьогоднішній день вони працюють на «почітачі», вони вигадують всю термінологію на комп’ютері – вона вся чеською мовою. Вони шанують іноземців, але вважають себе найкращими. – В Україні довго насаджувалась думка, що українська мова – це мова селян. Чи не було чогось подібного в Чехії? Адже німецька так само, як у нас російська, була мовою освіти, бюрократії, державних установ. – Не кажіть чехові, що в нього селянська мова. Це мова цивілізованого народу. Все. Це не можна так говорити – селянська мова. Як і не можна говорити, що українська мова –селянська. Це неправильно. Є міський діалект і є діалект села, і вони між собою різняться. Те, що Україна була переважно сільською країною – не означає, що й мова сільська. І ніколи не можна так казати, це – мова цивілізованого народу, так само як і українська. Люди говорили й намагались зберегти своє. Як би не було тяжко, і в селі, і в місті. У чехів нема того, що має Україна – колосальна земля, дуже багата земля. І, відповідно, населення сільське преважало над міським. Я не знаю, яке зараз співвідношення, здається, уже немає такого. Але так бувало завжди.– Здається, зараз 31 % сільського населення в Україні, відповідно 69% – міського.– Сільське населення і в нас, і в чехів, і скрізь переважно підживлює мови. Той же фольклор – це скарб невикористаний. – А в чехів дуже популярні народні звичаї, народні гуляння. Розкажіть про це.– У кожному селі є день – свято патрона – якогось святого, чи народне. Тоді всі одягають народний одяг, і хай це буде всього 200 людей, вони будуть святкувати у себе на площі, і до них приїде телебачення, і про це село будуть розповідатиі всім показувати, який стиль одягу народного, і якою говіркою вони про щось розмовляють, кажуть, наприклад, не вино, а «вінко», або якось інакше. І з великим захопленням все це роблять, на відміну від українців. – Тобто вони кращі промоутери чеського, ніж ми – українського?– Розумієте, народна драма – поневолення на 3 століття – вона консолідувала чехів, не розбила, а консолідувала. Вони якось згуртувалися, їм було цікавіше, потихеньку. Подивіться на фото Праги кінця 19 століття: хмара вивісок німецькою мовою, але вони заходили все одно по своє «півечко», до своєї кантини і розмовляли по-своєму, по-чеськи. – Діяч чеського відродження Йосип Юнгман колись сказав, що чехом є той, хто розмовляє чеською.– Любити свою мову й культуру може будь-хто: росіянин, чех, німець. Але чомусь якщо хтось в Україні заявляє, що любить власну країну, мову й культуру, чомусь відразу прикріплюють йому ярлик націоналіста. – В Україні актуальна боротьба з суржиком. Чи є у чехів подібна проблема?– У чехів суржику нема. Престижно розмовляти чеською. Міста мають свої особливості, є, звісно, й діалекти. Дуже гарно розмовляють на Мораві – там тягуча, співуча мова. І вони надсміхаються над пражанами: мовляв, вони розмовляють, наче стріляють. Отож, ті «стріляють», а ті «тягнуть». Але є набута властивість – зберегти своє: нас мало, якщо ми не будемо себе берегти – то нас не стане. Треба своє шанувати. – Цікаво, а в часи Чехословаччини яким чином співіснували чеська й словацька? Наскільки я знаю, на телебаченні було, як у нас зараз – хтось говорить українською, хтось – російською. Так само було і тут, так?– Дуже-дуже чітко було, не можна сказати – виміряно, але вивчено співставлення. Приблизно якщо можна говорити про нинішню Словаччину – це 5 млн. Нинішня Чехія – 10 млн. Може, трішечки більше. Всі радіоканали, пригадую, говорили по-чеськи й по-словацьки, так і так. Словаки з великою радістю, коли тільки настав момент від’єднатися, чи, скажімо, мати свою країну, вони це зробили. Бо ментальність: вони відчували себе таким немовби «молодшим братом». Не хотілося їм цього. Були чехословаки, не словаки. По-різному воно відбувалося, але хотілося мати своє. Тому вони від’єдналися і зберегли мову. Розумієте? Під тим «старшим братом» вони зберегли мову, свою словацьку. – Ви як фахівець у цій сфері, культуролог, як ви вважаєте, чому мова така важлива? Чому серед політиканів вона буває таким дражливим фактором?– Я не скажу нічого нового: якщо є мова – є нація. Якщо немає мови – ви перестаєте існувати. Все. Якщо ви йдете до крамниці в Києві, заходите до книгарні – і не можете знайти книжки українською мовою, то варто задуматись, кому це потрібно і на чию це користь грає? Тут такої проблеми немає і ніколи не було. За німців, у ті часи – так. Але були ті будителі, які завжди закликали, власне, те, що ви сказали – не забувати мову. Перестане існувати чеська мова – перестане існувати чеська нація і держава. Тому вигадували, як здавалось, смішні слова. І це були недаремні зусилля, мова їх прийняла. Якщо б я знала, що ви мене про це запитаєте, знайшла б приклади – дуже й дуже смішні слова, котрими вони хотіли замінити оці інтернаціоналізми. Якось так хустинка смішно називалась, не згадаю зараз.– Але вони не прижилися?– Деякі не прижилися, інші – використовуються. Наприклад, у спортивній термінології, культурі. От є бібліотека, у чехів – «кніговна». Ми можемо, слава Богу, вже зараз говорити книгарня. А вони давно говорять. – А чому нема в українців, як Ви думаєте, отакого самодостоїнства сприйняти свою мову? Не вважається це предметом гордості, як у чехів? –Навіть якщо піти тут на уроки танців, то й там навіть іноземці з інших країн говорять чеською. У них є розуміння, якщо вони в Чехії, то їхнім обов’язком є спілкування чеською. Їх би чехи не прийняли на навчання до Чеської Республіки,це перша умова – вивчити чеську. По нинішній день. Хочете тут жити й працювати? Перше, що зроблять, вас навчать мови.  – А як щодо шкіл національних меншин?– Є повністю українські, російські і т.д. Але якщо ви тут – обов’язковою є чеська мова. Навіть ніхто не буде питатись. Спочатку мова, а потім працюйте, і т.д. Якщо ви захочете навчатись на своїй, то це вам буде коштувати дуже й дуже дорого – платне навчання.– Це дражливе питання для України: мова російської, угорської меншин…– Якщо ви вступаєте, наприклад, в Карлів університет, ви будете слухати лекції чеською мовою. Нема такого, щоб викладач Карлового університету з історії, фізики, математики чи географії читав лекції німецькою чи будь-якою іншою іноземною. Чеською, звичайно. Якщо ви хочете вчитись на загальних умовах в університеті, ви повинні володіти чеською мовою. Якщо ви цього не зробите, ви будете вчитися, скажімо, українською, англійською, але це навчання платне. Все.– Дорого платне?– Дорого. Для студентів, якщо в нього немає якоїсь підтримки, то якщо ви навчаєтесь за кордоном, мусите мати якусь підтримку. А це платне, це дуже дороге навчання. І це закон. Хочете отримати чеське громадянство? Перше, що вам треба – здати іспит з чеської мови. Без цього іспиту ви, наприклад, якщо й були б головою якоїсь великої корпорації, й у вас би тут був банк – ви повинні здати іспит з чеської мови. –  Де ще, окрім цього, запобіжники збереження мови у чехів?–  Побутує скрізь, у побуті всюди чеська мова. Ви питали, чому ми не маємо такої гордості? Бо в українців у крові ще страх, цей пострадянський, дуже важливий гіркий синдром. Він ще довго буде існувати. За захист свого загинули покоління, за захист своєї мови, історії, культури. На Сибіру – десятки тисяч, і не просто українців, а цвіту нації, відомий «матвєєвський»розстрільний список 1111 осіб. Це відомі імена. Ніхто такого не пережив, як пережила Україна. Голодомор, НКВС… Слава Богу, що зараз вже з’явилися джерела, відкрились архіви, і ми змогли про це дізнатись.В Чехії, наприклад, дуже раді піти до архіву, вивчати, писати, говорити. На чеському громадському ТБ є програма, яка називається «Історія». Вона мене дуже багато чому навчила. Йдеться про речі, які стосуються колишніх чи нинішніх фактів, але в основному це криваве 20 століття. І, звісно ж, розмовляють лише чеською мовою відомі фахівці, відомі знавці. Це півгодинна програма з повторами, дуже повчально й цікаво. І кожного разу після цієї програми мені прикро, чому в нас немає такої програми. Це по-перше. А, по-друге, нема усвідомлення того, що це потрібно. Без цього просто не вижити. Поки не будуть названі імена всіх, хто загинув, не буде чітко сказано, хто в цьому винний. – Тут ще й інше ставлення до цінності життя, мені здається. У нас культивується жертвоприношення, продукуються гасла. Напевне, визначення патріотизму у нас і тут відрізняються?– Відрізняються. Тому що тут цілком інша історія. Хоча слов’янські народи і не так дуже географічно віддалені один від одного. Але в історичному розвитку це абсолютно дві різні лінії. Цілком. І передусім це власне совєтський період, який на Україні позначився катастрофічно. Адам Міхнік висловив дуже гарну думку:  найстрашніше в комунізмі – те, що після нього залишилось. Тому що це перекручена, знищена свідомість українського народу як чогось гіршого. І страх. Оце є 2 такі фактори. От зараз народилось перше покоління. Тим людям зараз – 20 – 25 років. Вони лише входять в історію. Хоча би ще 2 – 3 покоління. Хоча б ще 20 – 25 років.– Якщо вони не втечуть.– Думаю, не втечуть. Будемо разом жити в Європейському Союзі, дружно, без кордонів. Будемо мігрувати. Але бачите, що діється в Європі – з однієї крайнощі в іншу. – Але ж Чехія займає особливу нішу щодо міграції.– Бо вони знають – що то таке, чужий у своїй хаті. Вони це мали 300 років, вони цього не хочуть. Тому вони дуже й дуже обережні. Тут є табори для мігрантів, біженців, в яких 20 осіб, докупи – 700 – 800. Багато розголосу довкола цього, ніби біженців Бог знає скільки. Чехи дуже упереджені щодо цього. І це – наслідок їхнього історичного досвіду. – Через те вони більше й залучають українців, бо ми ментально близькі.– Це по-перше. По-друге, вони мають щодо цього добрий досвід. Коли після Перщої світової війни прийшла Велика Жовтнева Революція, а після того більшовики захопили Україну, а вже опісля у 1918-у перестала існувати УНР, і ті люди, які мали можливість, вони рятувались, емігрували. Скажімо, члени Української Центральної Ради, тому що ті, які не виїхали, їхнє життя закінчилось або в ГУЛАГах, або їх розстріляли. Тож велика кількість українців, які все ж виїхали, опинилася тут, у Чехословаччині Масарика, приблизно понад 20 тисяч. Можете собі уявити, країна, яка тільки-тільки записалася на карті, почала існувати, президент Масарик розумів, що цим людям, які тікають не від того, що їм погано і вони шукають щось краще, а від того, що рятують своє життя від комуністичного режиму. Хоча уявлення Масарика про незалежну Україну не було ще до кінця сформоване, він думав, що можна було лишатись автономією у складі Росії. Але це вже інша тема. І він прийняв отих 20 тисяч українських утікачів, серед них були й поети, й письменники, вчені, науковці, педагоги. І протягом 2 десятиліть – з 1919 по 1939, до початку війни, українці тут створили Український вільний університет, Український педагогічний інститут імені Драгоманова, Українську господарську академію, Українську мистецьку академію (вона називалась Студія образотворчого мистецтва), були свої театри, школи, громадські товариства, видавництва. Українці видавали неймовірну кількість друкованої періодики. Є така Мар’яна Савка, вона про це навіть книжку написала. Тому українці мають тут своє історичне коріння. Навіть Президент Мілош Земан, я сама була свідком, чула, сказав: треба приймати на роботу українців, вони працьовиті, і вони нам культурно близькі. Так що отаке ставлення до українців має історичне підгрунтя, тут багато українських архівів, українських бібліотек і т.д. Це те, що зібрала українська міжвоєнна громада, що вдалося зберегти. – Нині, коли Чехія в ЄСі всі знають та вивчають англійську – чи немає знову проблеми збереження мовної ідентичності?– Цілком ні. Це чужа мова. Чужі мови треба знати, але свою передусім. – А в радянський період чи були утиски чеської мови?– Ні, не було. Єдине те, що серед іноземних мов превалювала російська. Старше покоління її знає.Знайома журналіст з України розповідала, що, беручи недавно в чеського посадовця інтерв’ю англійською, побачила, що той засмутився трохи, що не чеською, хоч він і прекрасно володіє англійською. В Україні ми зазвичай дуже поблажливо ставимось до іноземців і відразу переходимо на їхню мову, включно з російською. – Хотіла спитати: ви собі уявляєте подібну ситуацію в Україні, щоб там хтось так відреагував? –Наша 45-мільйонна нація не може собі такого уявити, а 10-мільйонна, з такою історією, може. Чехи пишаються своєю мовою. Розумієте, от те, що вони вижили, дало їм привід усвідомити себе народом, який здатен чинити опір і зберегти найдорожче – мову. І вони тим пишаються. Якийсь там німець приїхав. Ну Боже мій, їх 80 мільйонів, нас – 10, ну і що? –Вони пишаються й минулим, і сучасним. Українці зазвичай – минулим. Процвітає таке собі пишаторство: шаровари, глечики, вареники. Не вистачає глибинності. – Тому що треба вчити вчителів. Нема кому про це розповісти. Мало хто про це знає. І немає людей, які б про це знали. Вони лежать десь там між Москвою і ГУЛАГом в Сибіру. –Відомий чеський художник – Альфонс Муха – намагався створити фундамент ідентичності, мешкаючи у Франції. У нас є Шевченко, який теж тривалий час творив на чужині. Виходить, чужина допомагає усвідомити ідентичність.– Це питання складне. Залежить від того, з якою метою і як. В Мухи це був власний вибір, це була ще й країна, яка його навчила фаху. Але він лишився тут, для нього чеське було елементом натхнення. Візьміть,наприклад, нашого Олександра Архипенка. Якщо ви зараз поглянете в довідники, навіть в інтернет, то прочитаєте, що Архипенко – росіянин. Українці ніколи не крали і не хотіли мати чужого. Але повернути своє потрібно. Тут, в Чехії, я бачила твори Архипенка, які має Національна галерея Чехії. Чому б не поговорити тій громаді, що тут є, про ці цінності – як вони сюди потрапили, чому вони можуть нас навчити і зрештою повернути їх додому. Архипенко не російський, а український скульптор. І таких прикладів багато: українець чи росіянин? У чехів такого немає. Візьміть Божену Нємцову і її «Бабусю»: якщо читати цей твір, то з першої літери і до останнього рядочка – це дуже чеська література. І не лише в мовному відношенні. Як можна загорнути дитинку, говорити зі старшими, пройтися селом, які паралелі викликає погода? Але це все в чеському контексті. Герой цього твору ніколи не зробить порівняння з німцями, ще з кимось, тому, коли говорять про Божену і «Бабусю» – це квінтесенція чеського. Дуже потрібного, без цього не вижити, не підете далі, не будете рухатись. Чи виїдете за кордон, як Муха, але зі своїм, а не з чужим. Якби не було трагедії, яка перервала ланцюг поколінь, була б і в Україні ситуація інша. Але була перервана традиція, ланцюг традицій. У нас є люди, які поняття не мають про історію, і не хочуть знати, і не хочуть принципово до цього наближатись. Але треба, бо інакше буде тяжко рухатись далі. Ну, може, Шевченко, Франко – все. На цьому все закінчується. Називаєте в мистецтві пару імен – будуть говорити, що це російські композитори, художники. Нам непотрібно чужого брати, але своє потрібно повернути.   – Наприклад, відомий чех Франц Кафка –з єврейським корінням, при цьому писав німецькою. Яке до нього ставлення?– Чеське. Так як Бруно Шульц – український письменник, який писав німецькою. Або той же Гоголь, який писав російською.Це називається російська школа в українській літературі. Микола Гоголь не може бути однозначно російським письменником. Був тут такий поет – Євген Маланюк. До речі, дуже наполягав, щоб його називали Евген, бо колись так говорилось українською. Він говорив про Гоголя, назвав це явище – «українськість». Вийшла його «Книга спостережень», вже за кордоном, в Америці, в 1954 році, а з 1923 по 1945 рік Маланюк жив у Чехословаччині. Написав розкішне есе, яке увійшло в цю книгу, і там він пише про «українськість» Гоголя, про ланцюг української культурної традиції. – Які зараз нові виклики має українська громада в Чехії, адже хвилі еміграції інші?– Ви дуже слушно зауважили – інші покоління, хвилі. Перед нашим посольством, як ніколи, сьогодні дуже великі й серйозні завдання. Громада велика – 120 тисяч, найбільша після словаків. Тільки у Празі – 52 тисяч українців. Ці люди – переважно вихованці вже радянської школи. Мало знають про історію, але спраглі до історії, культури, і з ними треба працювати, проводити літературні вечори, є потреба запрошувати письменників, говорити про історію. Потрібно урізноманітнювати роботу. – Сприятлива економічна ситуація в Чехії спонукає українців сюди їхати?– Так, чехи шанують працю українців, вони дуже дисципліновані, у Чехії реноме успішної та цікавої туристичної країни, туризм – важливе джерело надходжень. Вони пережили економічну кризу й пішли далі. І на вістрі буму зацікавлені в робочій силі з України, щоб набрати людей і заповнити вільні місця.Загалом те мовне й культурне просвітництво, яким займається СловОпис – це дуже цікаво. В Україні загалом мала поінформованість про власну історію, культуру. І треба вчити вчителів. Я не можу уявити, щоб тут говорили викладачі з помилками. Увесь би світ уже знав, що такий професор зробив помилку, і завтра він би вже не викладав. А в нас може бути титулована особа, і за 10 хвилин зробити тисячу помилок. – Так, у нас ще відсутня лінгвоекологія.– Немає запиту, але думаю, що це прийде. Вірю в нове вільне покоління. Вони хочуть і в них це вийде. Інтерв’ю записала Тамара Куцай СловОпис
    Sep 26, 2017 6446
  • 12 Aug 2017
    В чому чехи справді найкращі, так це у відповідальному ставленні до сортування свого сміття, що підняло їх на найвищу сходинку в ЄС.  Люди, які сортують сміття, не належать до меншості.  Вже 72% населення Чехії  активно сортують відходи. Це ж добре, чи не так?  Для більшості це абсолютно нормальне і природне явище. Не має значення, чи ти відомий співак, художник,чи водій тролейбусу – сортують всі.  І так повинно бути. Чому важливо сортувати своє сміття? Трохи статистики: -  27км2природи було в минулому році врятовано завдяки сортуванню відходів! -  2 100 000 дерев в лісах Чехії не було вирубано тільки дякуючи тому, що її мешканці відсортували 526 000 тонн паперу. Чеські газети наприклад  друкуються на папір, який з 98% перероблений з відходів -          Кожна родина відсортувала в минулому році 46 кг паперу, 28 кг пластику і 28 кг скла. Разом їм вдалось переробити 77% загального обсягу виробництва пакувальних матеріалів. Саме тому, Чехія  випередила більшість європейських країн! -          Середня відстань від дому до контейнерів  для сортування  в Чехії становить 96 метрів(вимога Євросоюзу 100) і з кожним роком ця відстань зменшується. Це займе у вас всього 2 хвилини.  -          Понад 307 000 кольорових контейнерів налічується в даний час в Чехії. Це дає можливість сортувати  10,5 мільйонам чоловік. Сортувати зараз може кожен! Як вам такі цифри? Вражаючі, правда? Чехи з відходів виробляють електроенергію, тепло, футболки і навіть форму для місцевих футбольних команд. До 2024 року вони обіцяють закрити всі сміттєзвалища, яких на даний час в країні 180.  "18 тисяч садиб у Празі опалюють енергією від нашого спаленого сміття. Також виробляємо з відходів залізо для будівництва 25 кілометрів колій для залізниці та будматеріалу для нових доріг, – каже працівник одного із сміттєспалювальних заводів Праги Любко Коваш. Багато українців не задумується над сортуванням своїх відходів, в той час, коли чехи у найвіддаленіших селах активно його розділяють до кольорових контейнерів.  Новий закон 185/2001 про відходи є безкомпромісний -  Netřídíš, zaplatíš! ( не сортуєш,-плати!)  http://www.podnikatel.cz/zakony/zakon-c-185-2001-sb-zakon-o-odpadech/uplne/    Згідно закону, кожен мешканець Чехії повинен належним чином сортувати своє сміття.  Я вас не лякаю, лише прошу замислитись і брати сортування сміття, як щось само-собою необхідне,  як щоденне чищення зубів. В цьому не має нічого складного, тільки не лінуйтесь, візьміть це як медитацію, чи прочищення вашої карми.   Як сортувати своє сміття? У будь-якому чеському місті, чи селі ви побачите кольорові контейнери для сортування відходів. Найчастіше це : пластик, скло, папір і змішані відходи (směsný odpad). Додатково є  ще контейнери для металу, біологічних відходів, на пакети від соку, молока і інших питних продуктів, контейнери для одягу і взуття. Сортуються також батарейки, електропроводи, ліки, навіть вже є спеціальні контейнери для шприців. Всі контейнери щільно закриті, щоб сміття не розкидалось та не було неприємного запаху. Перед тим, ніж викинете у сміття пластик, чи скло, потрібно іх сполоснути. Особливо ретельно помийте тару від олії.  Головне, не панікуйте :) Життя інколи буває складне, але ви впораєтесь. Разом із сортуванням сміття, зміниться і стиль вашого життя. У будь якому випадку, ви будете собою пишатись і отримаєте жирний плюс до карми. Не лякайтесь, що вам одразу буде потрібно мати вдома чотири сміттєвих баки, або коробки.  Ми, наприклад, маємо вдома один, гарненький двоповерховий. Він має вигляд поштової скриньки. До одного ми даємо змішані відходи, до другого все, що можна сортувати. Коли виносимо сміття, тоді все розділяємо по контейнерах. Можливо це не настільки ідеально, як би хотілось, але, маємо те, що маємо на разі.  Розпізнати, куди які відходи ви може викинути, крім письмового означення, можна і по кольорах: Оранжевий – для пакетів від напоїв (NÁPOJOVÝ KARTON!) До оранжевого викидайте пакети від молока, кефіру, соків, вина, одним словом, тару від напоїв. Перед тим, ніж викинете їх у контейнер, спресуйте її рукам, або ногою.   Жовтий – контейнери для пластику (PLASTY), ПЕТ-пляшки від лимонаду, води, та іншого.  Сюди також викидайте тару від йогуртів, пусту тару від шампунів, кремів(крім скла звичайно), пральних порошків, пом'якшувачів, і тому подібне.  Також спресуйте їх, перед тим, як викинуте.    Синій – контейнери для паперу (PAPÍR). Сюди викидайте газети, журнали, книги без лакованих палітурок (якщо взагалі захочете викинути книжку. Ми віддаємо їх іншим людям). Крім того, до синіх контейнерів можете викинути зошити, всі ваші щоденники, картонні коробки(перед тим коробки зложіть, або розріжте). Не вкидайте туди будь ласка жодні брудні серветки, або жирні газети. Викиньте їх краще до контейнеру для змішаних відходів.   Зелені і білі – це контейнери для сортування скла(SKLO) В зелений викидайте кольорове скло, а в білий – прозоре. НЕ плутати! Це не важко - викидайте  всі скляні пляшки і банки від усього, що було колись смачне, або не зовсім,  ПУСТІ і принаймні хоч трохи вимиті. Пляшки від пива можете здати і отримати ще й за них гроші. От і будете мати гроші на пиво з друзями. Не викидайте в зелені і білі контейнери керамічні і фарфорові вироби! І про небезпечне і габаритне сміття. Є такі категорії товарів, які не можна викидати у контейнери зі змішаним сміттям, чи сортувальні контейнери. Лампочки, батарейки, акумулятори, фарби і хімічні речовини, великі електропилади, будівельні матеріали і автомобільні шини. У таких випадках, зайдіть на сайт sberne-dvory.cz і знайдіть найближчий пункт прийому такого роду сміття. Утилізувати старий холодильник, телевізор, або пральну машину ви можете у магазинах, в яких продають електроніку або в пунктах з прийому небезпечного сміття.     Якщо хочете бути справжнім експертом у сортуванні сміття, почитайте:  jaktridit.cz   Třídění odpadudoma – jak na to? У наступній статті напишемо вам, як досягти вищого левелу і жити без сміття  взагалі – стиль “Zero Waste” Галина Андрейців для UAPORTAL.CZ
  • В чому чехи справді найкращі, так це у відповідальному ставленні до сортування свого сміття, що підняло їх на найвищу сходинку в ЄС.  Люди, які сортують сміття, не належать до меншості.  Вже 72% населення Чехії  активно сортують відходи. Це ж добре, чи не так?  Для більшості це абсолютно нормальне і природне явище. Не має значення, чи ти відомий співак, художник,чи водій тролейбусу – сортують всі.  І так повинно бути. Чому важливо сортувати своє сміття? Трохи статистики: -  27км2природи було в минулому році врятовано завдяки сортуванню відходів! -  2 100 000 дерев в лісах Чехії не було вирубано тільки дякуючи тому, що її мешканці відсортували 526 000 тонн паперу. Чеські газети наприклад  друкуються на папір, який з 98% перероблений з відходів -          Кожна родина відсортувала в минулому році 46 кг паперу, 28 кг пластику і 28 кг скла. Разом їм вдалось переробити 77% загального обсягу виробництва пакувальних матеріалів. Саме тому, Чехія  випередила більшість європейських країн! -          Середня відстань від дому до контейнерів  для сортування  в Чехії становить 96 метрів(вимога Євросоюзу 100) і з кожним роком ця відстань зменшується. Це займе у вас всього 2 хвилини.  -          Понад 307 000 кольорових контейнерів налічується в даний час в Чехії. Це дає можливість сортувати  10,5 мільйонам чоловік. Сортувати зараз може кожен! Як вам такі цифри? Вражаючі, правда? Чехи з відходів виробляють електроенергію, тепло, футболки і навіть форму для місцевих футбольних команд. До 2024 року вони обіцяють закрити всі сміттєзвалища, яких на даний час в країні 180.  "18 тисяч садиб у Празі опалюють енергією від нашого спаленого сміття. Також виробляємо з відходів залізо для будівництва 25 кілометрів колій для залізниці та будматеріалу для нових доріг, – каже працівник одного із сміттєспалювальних заводів Праги Любко Коваш. Багато українців не задумується над сортуванням своїх відходів, в той час, коли чехи у найвіддаленіших селах активно його розділяють до кольорових контейнерів.  Новий закон 185/2001 про відходи є безкомпромісний -  Netřídíš, zaplatíš! ( не сортуєш,-плати!)  http://www.podnikatel.cz/zakony/zakon-c-185-2001-sb-zakon-o-odpadech/uplne/    Згідно закону, кожен мешканець Чехії повинен належним чином сортувати своє сміття.  Я вас не лякаю, лише прошу замислитись і брати сортування сміття, як щось само-собою необхідне,  як щоденне чищення зубів. В цьому не має нічого складного, тільки не лінуйтесь, візьміть це як медитацію, чи прочищення вашої карми.   Як сортувати своє сміття? У будь-якому чеському місті, чи селі ви побачите кольорові контейнери для сортування відходів. Найчастіше це : пластик, скло, папір і змішані відходи (směsný odpad). Додатково є  ще контейнери для металу, біологічних відходів, на пакети від соку, молока і інших питних продуктів, контейнери для одягу і взуття. Сортуються також батарейки, електропроводи, ліки, навіть вже є спеціальні контейнери для шприців. Всі контейнери щільно закриті, щоб сміття не розкидалось та не було неприємного запаху. Перед тим, ніж викинете у сміття пластик, чи скло, потрібно іх сполоснути. Особливо ретельно помийте тару від олії.  Головне, не панікуйте :) Життя інколи буває складне, але ви впораєтесь. Разом із сортуванням сміття, зміниться і стиль вашого життя. У будь якому випадку, ви будете собою пишатись і отримаєте жирний плюс до карми. Не лякайтесь, що вам одразу буде потрібно мати вдома чотири сміттєвих баки, або коробки.  Ми, наприклад, маємо вдома один, гарненький двоповерховий. Він має вигляд поштової скриньки. До одного ми даємо змішані відходи, до другого все, що можна сортувати. Коли виносимо сміття, тоді все розділяємо по контейнерах. Можливо це не настільки ідеально, як би хотілось, але, маємо те, що маємо на разі.  Розпізнати, куди які відходи ви може викинути, крім письмового означення, можна і по кольорах: Оранжевий – для пакетів від напоїв (NÁPOJOVÝ KARTON!) До оранжевого викидайте пакети від молока, кефіру, соків, вина, одним словом, тару від напоїв. Перед тим, ніж викинете їх у контейнер, спресуйте її рукам, або ногою.   Жовтий – контейнери для пластику (PLASTY), ПЕТ-пляшки від лимонаду, води, та іншого.  Сюди також викидайте тару від йогуртів, пусту тару від шампунів, кремів(крім скла звичайно), пральних порошків, пом'якшувачів, і тому подібне.  Також спресуйте їх, перед тим, як викинуте.    Синій – контейнери для паперу (PAPÍR). Сюди викидайте газети, журнали, книги без лакованих палітурок (якщо взагалі захочете викинути книжку. Ми віддаємо їх іншим людям). Крім того, до синіх контейнерів можете викинути зошити, всі ваші щоденники, картонні коробки(перед тим коробки зложіть, або розріжте). Не вкидайте туди будь ласка жодні брудні серветки, або жирні газети. Викиньте їх краще до контейнеру для змішаних відходів.   Зелені і білі – це контейнери для сортування скла(SKLO) В зелений викидайте кольорове скло, а в білий – прозоре. НЕ плутати! Це не важко - викидайте  всі скляні пляшки і банки від усього, що було колись смачне, або не зовсім,  ПУСТІ і принаймні хоч трохи вимиті. Пляшки від пива можете здати і отримати ще й за них гроші. От і будете мати гроші на пиво з друзями. Не викидайте в зелені і білі контейнери керамічні і фарфорові вироби! І про небезпечне і габаритне сміття. Є такі категорії товарів, які не можна викидати у контейнери зі змішаним сміттям, чи сортувальні контейнери. Лампочки, батарейки, акумулятори, фарби і хімічні речовини, великі електропилади, будівельні матеріали і автомобільні шини. У таких випадках, зайдіть на сайт sberne-dvory.cz і знайдіть найближчий пункт прийому такого роду сміття. Утилізувати старий холодильник, телевізор, або пральну машину ви можете у магазинах, в яких продають електроніку або в пунктах з прийому небезпечного сміття.     Якщо хочете бути справжнім експертом у сортуванні сміття, почитайте:  jaktridit.cz   Třídění odpadudoma – jak na to? У наступній статті напишемо вам, як досягти вищого левелу і жити без сміття  взагалі – стиль “Zero Waste” Галина Андрейців для UAPORTAL.CZ
    Aug 12, 2017 1317