Коментар посла України в Чехії про важливість декомунізації та про те, як Москва досі послуговується такими ж методами, як за Радянського Союзу. За останні п’ять років Україна пройшла шляхом кардинальних змін і численних реформ. Однією з найголовніших, мабуть, була декомунізація. Ідеться не тільки про демонтаж пам’ятників і перейменування вулиць, хоча і це недооцінювати не можна. Найголовніше – це декомунізація мислення, демонтаж злочинної й брехливої ідеології, яка все поставила з ніг на голову й глибоко засіла в людській свідомості навіть через десятиліття після формального падіння комунізму на зламі 80-х – 90-х років минулого століття. І, звичайно ж, заборона самої злочинної комуністичної ідеології та її провідника – Комуністичної партії. Українцям знадобився певний час (на жаль, досить довгий), щоб зрозуміти, що не очистившись від створеної комуністами фейкової реальності й спотвореної історії, ми не зможемо побудувати по-справжньому вільне й демократичне суспільство. Як там було в Джорджа Орвелла: «Війна – це мир, свобода – це рабство, незнання – сила»? фото: memory.gov.ua Аби відвернути увагу від власних злочинів, комуністи посилено фабрикували теорії про «ворогів народу» – незгодних з їхнім людиноненависницьким режимом, а потім мільйонами їх ліквідували в таборах. З цієї точки зору комуністичний режим нічим не відрізнявся від нацистського. Найбільшим ворогом радянських комуністів були українці, які чи не єдині в колишньому СРСР вели з ними реальну боротьбу. Вони не змирилися з т.зв. «колективізацією», а тому мільйони були заморені Голодомором. Не змирилися з русифікацією, а тому сотні тисяч були вбиті в ГУЛАГу. Вони чинили проти комуністичного режиму збройний опір, а тому режим признав борців за українську незалежність найбільшими «злочинцями». Нинішній російський режим, який вже ніби й не сповідує комуністичну ідеологію, але дуже послідовно користується комуністичними методами пропаганди та придушення інакодумства, знову дістав карту бандерівців, щоб брехнею про них поставити під сумнів нинішню боротьбу України за свободу і незалежність. Задіюючи для цього всю свою закордонну агентуру, вони не шкодують ні сил, ні засобів. Немає нічого несподіваного в тому, що послідовники радянських комуністів в Чехії продовжують повторювати за ними нісенітницю про український повстанський рух, використовувати відверту брехню й вигадки про нібито участь бандерівців у вбивствах волинських чехів, зокрема, у трагедії в Чеському Малині. Але дивує і навіть лякає, що цю риторику Кремля переймають навіть ті, хто, все ж таки мав би дорожити своєю репутацією, оперувати фактами, а не сфабрикованими в Москві фейками. Жоден з придуманих комуністами міфів не прожив у Чехії так довго, як міф про нібито «злочини бандерівців». Ці «страшилки», як правило, — голослівні, не підкріплені жодними фактами. Образ, створений комуністами ще в кінці 1940–х років, так сильно запав у підсвідомість чехів, що вони навіть думки не припускають, що це може бути брехня. Даремно. Брехня комуністичної пропаганди не має винятків. Візьмімо, наприклад, ситуацію  з Чеським Малином і подивімося на неї мовою фактів і документів, наприклад, свідчень, опублікованих в 1944 році, тобто менше, ніж через рік після трагедії, у брошурі Nezapomeneme, pomstíme! авторства Франтішека Пекси. Брошура (її копія, до речі, вільно доступна в Інтернеті) була створена на матеріалах розслідування, організованого генералом Людвіком Свободою, і містить безпосередні свідчення тих кількох волинських чехів, яким чудом вдалося вижити у влаштованій нацистами різанині. Що ж ми дізнаємося з цього видання? Звичайно ж, там немає ні слова про участь в розправі бандерівців. Натомість, у деяких свідченнях читаємо таке: «Німці належали до підрозділів SS, а на їхніх шапках був знак черепа з перехрещеними кістками. Були серед них також російські білогвардійці та поляки з колонії Неротувка та інших навколишніх сіл. Деякі німці розмовляли ламаною чеською. (Сільський голова Ян Чінка).» Не буду займати простір цитатами інших свідчень. Кому цікаво, може загуглити й почитати. Головний же висновок з усього цього, що трагедія Українського та Чеського Малина була злочином німецьких нацистів. У цій різанині загинули переважно чехи і українці, які багато років жили поруч у злагоді і добросусідстві. Твердити щось інше – не тільки антиісторично, а й просто цинічно. фото: wikipedia А що ж УПА? Читаємо «Протокол про вбивства населення, спалення й пограбування села Чеський Малин гітлерівськими злочинцями», підписаний 3 квітня 1944 генералом Л.Свободою і опублікований у тій самій брошурі: «Після того, як мешканців села Чеський Малин погрупували й підрахували, німці відвели їх у садки між будинками в Українському Малині. У цей час німці вже почали палити Український Малин, посилилася стрілянина. Німці стверджували, що на них нібито напала банда бандерівців.» Що ж це виходить – бандерівці не лише не допомагали німцям, а й, навпаки, воювали проти них? Це вже ніяк не вписується у кремлівські шаблони товаришів комуністів. Але саме про це свідчать архівні матеріали УПА, про які йдеться в роботі українського історика Ярослава Антонюка «Добрі сусіди: взаємини волинських чехів з підпіллям ОУН та УПА», яка зараз готується до друку: «Малин намагалася захистити боївка самооборони УПА на чолі з Андрієм Гаврилюком. Проте у нерівному бою з німцями усі 16 повстанців загинуло, лише одному вдалося врятуватися. Тоді ж німецьким каральним загоном було розгромлено підрозділ УПА «Чумака» (40 бійців), які намагалися захистити Малин». Проте, що підрозділ УПА «Чумака» мав наказ захистити Малин від  знищення нацистами йдеться і у матеріалах допиту заарештованого пізніше радянськими каральними органами бійця УПА Василя Солов’я (архівний підрозділ УСБУ в Рівненській області, справа 10919): «Когда немец стал палить село Малин, наш отряд попал туда с задачей выгнать немцев, но когда мы вступили в бой с немцами, он нас окружил и зазбил». інфографіка: memory.gov.ua У цій же праці, до речі, на основі архівних матеріалів доводиться, що між українськими повстанцями і волинськими чехами переважно були нормальні, коректні відносини. Багато чехів підтримували українців у їхній боротьбі за здобуття незалежності, а деякі (хоча й не багато) навіть брали участь у боях на стороні УПА. Українці зі свого боку поважали позицію більшості волинських чехів, яка полягала у збереженні нейтралітету й небажанні однозначно займати чиюсь одну сторону. Хоча, потрібно визнати, що під кінець війни окремі конфлікти між УПА і чехами виникали на ґрунті того, що повстанці вимагали від волинських чехів приєднатися до них у боротьбі проти комуністичного режиму. Проте говорити про масові жертви в результатів таких конфліктів просто безпідставно. Достовірних документів щодо цього немає. Достовірним є тільки те, що пише про волинських чехів у своїй брошурі той самий Франтішек Пекса: «Як і всі чехи за кордоном, відділені від Батьківщини, вони намагалися утримати чеську мову, культуру й національне самоусвідомлення як за царського, так пізніше й польського режиму, хоча й наражалися на постійні перешкоди. Однак їм допомогло те, що їх оточував добросердечний український народ, який пригнічували за обох режимів, з яким у чехів завжди були хороші відносини.»   Водночас, товаришам, думаю, буде корисно знати, що, за даними чеських істориків, у період з 1918 по 1956 роки на території Радянського Союзу зазнали репресій від радянської тоталітарної системи 25–30 тис. чехословацьких громадян та чехів. Точну кількість встановити наразі важко через відсутність доступу російських архівів. При цьому, за матеріалами Штепана Черноушка, всього на території Радянської України комуністами було розстріляно близько 600 чехів. Найбільший розстріл відбувся у м. Житомир 28 вересня 1938 р: розстріляно 78 осіб з чеським корінням, яких звинуватили в організації «чеської військово–повстанської шпигунської організації». Але щось мені говорить, що їх це мало цікавитиме, бо комуністи в принципі не звикли оперувати фактами. Історія – річ складна і суб’єктивна. Трактування будь-яких історичних подій ніколи не буде повністю об’єктивним, оскільки її пишуть звичайні люди, які мають свою позицію. Правда завжди буде десь посередині. І це нормально. Однак неприйнятно, коли в історію, замість істориків, втручаються політики, намагаючись подати суспільству як історію відверту брехню. Так само складною і неоднозначною є історія українського повстанського руху. Були в ній сторінки переможні, були й такі, які сьогодні можуть трактуватися як злочини. В ході Другої світової війни, однак, не було жодної армії, на совісті якої не було б людських життів. Такі речі треба визнавати, просити вибачення і прощати. Але усім сторонам, а не тільки обраним. Україна до цього готова. Як готова і до того, щоб віддати належне тим борцям за нашу незалежність, які поклали своє життя в боротьбі за звільнення рідної землі він нацистських і комуністичних окупантів. Оригінал статті: Vrtěti banderovci aneb Komunisté opakují své lži o ukrajinském boji za svobodu Посольство України в Чехії 

Дорогі друзі, українці Чехії та наші чеські прихильники, Рівно рік тому на цій сторінці я прозвітував перед вами про те, що було зроблено посольством у 2017-му році. Оскільки багато хто тоді позитивно відгукувався про таку форму комунікації, цього року роблю це знову. Можете вважати, що започатковуємо традицію). Рік 2018 був складний, але насичений. Вдалося зробити звичайно не все, що задумували - на 100% нічого ніколи не буває, ви це самі знаєте). Тим більше, що після 2017, коли в українському житті Чехії відбулося ну дуже багато чого, перескочити ту планку було непросто. Але ми намагалися. Коли я кажу ми, то маю на увазі не лише посольство, а усіх нас, українців, які постійно або тимчасово перебувають в Чехії, всіх наших чеських друзів. Без вас, вашої підтримки і безпосередньої участі нічого б не було. Всього, що відбулося в цьому році, перелічити неможливо. Звучить трохи парадоксально, але дехто нам закидав навіть, що акцій занадто багато, інколи по три на день, і люди не знають що обрати, куди піти. Ну що ж, врахуємо) Але сьогодні згадаю лише те, до чого посольство було безпосередньо причетне – організаційно, фінансово або, хоча б, морально. Ті акції, які я не згадав, ви можете сміливо додавати в коментарях. Про політику традиційно говорити детально перед новим роком не буду. Скажу лише, що двосторонні українсько-чеські політичні відносини – на доброму шляху). Торгівля наша взяла чергову висоту: за 10 місяців 2018 року товарообіг зріс на 23,3% до 1 млрд. 565 млн. доларів. Сподіваюся, що за 12 місяців разом з торгівлею послугами загальна сума може досягти 2 млрд. доларів. Не те, щоб я був аж таким прихильником круглих цифр, але приємно). Знову активно ми попрацювали в чеських ЗМІ. Враховуючи, що російська пропаганда тут, м’яко кажучи, не спить – це важливо. Йдеться про близько 20 моїх інтерв’ю, статей в періодичних виданнях та коментарів для радіо та телебачення. З головними з них можна ознайомитися тут http://czechia.mfa.gov.ua/ua/embassy/ambassador/interviews Сподіваюся, ви помітили, що посольство стало набагато активнішим у соцмережах. Намагаємося це робити творчо і, найголовніше, якомога більше чеською мовою. І це дає свої результати. Кількість тих, хто вподобав нашу сторінку у Facebook, якщо ви помітили, за рік зросла більше, ніж удвічі, і якраз сьогодні досягла позначки 2500. Якщо ж ви ще не вподобали нашу сторінку, то, можу тільки порадити це якнайшвидше зробити Embassy of Ukraine in Prague / Velvyslanectví Ukrajiny v Praze. Бо саме там ми оприлюднюємо всі анонси подій, інформуємо про роботу Посольства й розповідаємо про те, що відбувається в українському житті Чехії та українсько-чеських відносинах. Тепер про наші з Вами заходи, про те, що нам спільно вдалося зробити. України в Чехії цього року однозначно стало більше. Ми у посольстві, скажімо, започаткували «Дискусійний клуб на де Голля». Відгуки поки позитивні. З вересня вже провели 11 заходів: показ фільму «Фіксер» чеського режисера Зденєка Халоупки, 3 фотовиставки, концерт бандуристів, літературні читання письменника Олега Криштопи й 5 лекцій різного спрямування. Наприклад, Tomas Flidr розповідав, як їздить в Україну обмінюватися досвідом у сфері кібернетичної безпеки; Michal Kody Kislicki ділився планами про відкриття культурного центру в Красногорівці Донецької області; Volodymyr Viatrovych підбив підсумки декомунізації в Україні; Давід Свобода представив результати своєї багаторічної архівної роботи над дослідженням рейду УПА теренами Чехословаччини; Pavlo Podobied розповів про видатних діячів України, які свого часу були генералами в армії УНР. Все це з обов’язковим перекладом на чеську мову. Саме так закладаємо підвалини української культурної дипломатії в Празі. Тому стежте за анонсами й долучайтеся до наших зустрічей – уже напланували дещо цікавого й на наступний рік. Традиційно посольство долучилося до відзначення всіх головних пам’ятних дат 2018 року: День соборності України й 100-річчя ІV Універсалу Української Центральної Ради, 100-річчя бою під Крутами, вшанування пам’яті Героїв Небесної Сотні та тематичний показ фільму «Україна у вогні», вшанування пам’яті жертв депортації кримськотатарського народу та відзначення Дня кримськотатарського прапора, Всесвітній День вишиванки, лекція про історію Конституції України до 28 червня, відзначення Дня Українського Прапора та Дня незалежності України і багато чого іншого. Після довгої перерви на книжковому ярмарку «Світ книги» у Празі нарешті з’явився офіційний національний стенд України, а в літературній частині фестивалю з нашою допомогою прозвучали голоси письменників Kateryna Kalytko, Artem Cheh, Iryna Tsilyk, Tanja Maljartschuk, Станіслав Федорчук. У Мнєлніку відбувся організований Svitlana Dzykosvka літературно-музичний вечір, присвячений 130-й річниці від дня народження Наталени Королеви. Дякуючи українським видавцям вдалося суттєво поповнити українською літературою стенди міжнародного відділу в Міській бібліотеці в Празі. Уже традиційним стало проведення Конкурсу перекладачів з української мови. Багато з вас мали можливість насолодитися чудовим виступом у Віфлеємської каплиці з нагоди Дня незалежності України Artehatta Chamber Ensemble під керівництвом Myroslava Kotorovych, яка для нас створила спеціальну програму з творів українських та чеських композиторів. Не менш цікавим був концерт бандуристів Володимира Войти й Богдана Шутки. Запам’ятався й виступ кримського-татарського гурту «Мусафір» в арт-центрі «NOD». Цього року в Чехії було багато українського мистецтва. Під патронатом Посольства відбулися 2 фестивалі: Перший міжнародний фестиваль акварельної творчості, організований Alexandra Bryksa та присвячений 100-річчю українсько-чеських відносин, а також Український фестиваль у Горжіце, до організації якого долучився Alexandr Onishenko. Виставка українського мистецтва також пройшла в нещодавно відкритій Галереї сучасного українського мистецтва у Празі «P&B». Вдалося широко представити український кінематограф. На кінофестивалі в Карлових Варах відбулася прем’єра фільму «Вулкан», в Празі пройшли покази документальних стрічок «Невидимий батальйон», «Процес: Олег Сенцов проти російської держави», «Півострів Крим». Всім запамятався переповнений зал «Свєтозору» на прем’єрі фільму «Кіборги». Зусиллями невтомної Lenka Víchová з великим успіхом у Празі пройшов другий фестиваль «Тиждень українського фільму». Двічі за сприяння українських організацій Українська Європейська Перспектива Ukrajinsko Evropská Perspektiva та Erudyt українська суботня школа у Празі демонструвався фільм «Міф», а у м. Брно Ukrajinská iniciativa Jižní Moravy z.s. Group було організовано покази фільмів «Припутні», «Крим, як це було», «Голод 33», «Викрадена принцеса». Активно запрацював інструмент експертної дипломатії МЗС. Дуже важливою наприклад була участь українських експертів Ruslan Deynychenko, Катерини Крук, Mykhailo Makaruk у безпековій конференції «Використання Чеською Республікою українського досвіду для протидії російському ворожому впливу», або ж участь Ilmi Umerov, Tamila Ravil Qızı Tasheva та Alexey Ladin в кримськотатарському вечорі в рамках конференції «Форум 2000», участь дослідників з України в Другій міжнародній конференції україністів у Празі (дякуємо Galina Babak і Radko Mokryk), почесним гостем якої бути історик Serhii Plokhii. До друку готується унікальна публікація «Українці, якими ви їх не знаєте» про сучасних відомих особистостей Чехії українського походження. Перераховувати можна ще дуже довго. Якщо вам цікаво, про все можна прочитати на нашому сайті – https://czechia.mfa.gov.ua/ua/press-center/news. Надзвичайно плідною була наша співпраця з українськими громадськими організаціями Чехії. Дякую всім керівникам за активність і підтримку роботи Координаційної Ради. У 2018 році посольство фінансово підтримало 32 проекти українських організацій. Зокрема, йдеться про три українські школи – суботню українську школу «Ерудит», Український культурно-освітній центр «Крок» та українську суботню школу «Ниточка Родоводу» в Градці Краловому; організацію двох дитячих відпочинкових таборів; проведення фестивалів української творчості; днів української культури, переклад та видання чеською мовою творів українських авторів – роману В.Підмогильного «Місто» та творів українських поетів-емігрантів О.Стефановича та Ю.Драгана; видання часописів «Український журнал», «Пороги»; підтримку інтернет-ресурсів українських громадських організацій; впорядкування місць української пам’яті на території ЧР. Хотів би, до речі, відзначити започаткування цього року роботи іще однієї суботньої школи – Українського культурно-освітнього центру в Брно. Будемо намагатися надавати підтримку і цьому осередку української освіти в Чехії. Яскравими подіями стали відзначення Всесвітнього дня вишиванки, до якого долучилися українці не лише Праги, а й Ліберця, Брно, Градця Кралового; проведення Днів української культури у Празі, Брно та Градці Краловому; Міжнародний фестиваль українців Європи «Фольклорна мозаїка в Празі»; фестиваль дитячої творчості «Крок до успіху!»; відзначення Дня захисника України, в рамках якого Посольством було організовано поїздку місцями української пам’яті на території Чехії. На впорядкуванні місць української пам’яті на території Чехії хотілося б зупинитися докладніше. Минулого року ми започаткували цю непросту роботу і відновили дуже багато могил. Цього року робота продовжилася. Загалом у 2018 році було впорядковано 11 поховань видатних українських діячів у Празі, 3 поховання - у Подєбрадах та 2 пам’ятники у Ліберці і Пршібрамі. Якщо ж говорити конкретно, то за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ України у м. Ліберець було відновлено пам’ятник воїнам УНР, створений за проектом відомого українського художника Василя Касіяна, у м. Пршібрам - пам’ятник відомого українського скульптора Михайла Бринського, на могилі його друга та бойового товариша Миколи Шемердяка, урочисте відкриття якого було приурочено до 135-річчя від дня народження скульптора, у Празі адоптовано та впорядковано могили І.Пулюя та І.Горбачевського, М.Славінського та М.Стаховського, В.Леонтовича та Л.Грабини, О.Полянського та С.Бородаєвського, М.Вікула, М.Тобілевича та Я.Індишевського; у Подєбрадах адоптовано та впорядковано могили І.Івасюка, Д.Коваленко та Л.Танцюри. Хотів би принагідно подякувати за допомогу в цій роботі Ukrajinská iniciativa v ČR, Ukrajinský odborový svaz v ČR та EuroMaidan in Prague. Наступного року плануємо продовжити цю роботу, а також розпочати роботу над створенням електронного каталогу місць української пам’яті на території ЧР. Користуючись цією нагодою, я хотів би ще раз закликати українців з усіх куточків Чехії допомогти нам у пошуку поховань українців. Якщо ви знайшли таку могилу або пам’ятник, особливо в регіонах, будь-ласка, сфотографуйте її, опишіть точне місце її розташування і надішліть цю інформацію нам будь-яким зручним для вас способом. Що стосується консульської роботи, то, як і минулого року, намагалися робити все для того, щоб обслуговування громадян було зручним і цивілізованим. Нагадаю, що в нашому консульстві ви можете записатися на прийом на зручну для вас дату і час дистанційно, через Інтернет. Посилання на веб-модуль тут https://registration.mfa.gov.ua/qwebbook/index.jsp Як і раніше ви можете прийти й без попереднього запису, взяти електронний талончик і, дочекавшись черги, вирішити своє питання. Думаю, зайве нагадувати, що оплачувати послуги ви можете карткою через термінал прямо у віконці. Також можете роздрукувати фото чи зробити копію документу у спеціальних автоматах не виходячи з консульства. В залі для відвідувачів ми цього року встановили нові кондиціонери, тому влітку, переконаний, буде досить комфортно. Так, є черги. Часом великі. На жаль, потік відвідувачів часом дуже значний і невеличкий колектив консульського відділу, скажу відверто, інколи насилу справляється з ним. Але наш принцип – приймаємо до останнього відвідувача. Запевняю вас, що консульські співробітники і надалі робитимуть все можливе для того, щоб надавати вам якісні послуги. Принагідно нагадую вам про електронну пошту ukrposol.cz@gmail.com. До цього мейлу маю доступ тільки я. На нього ви завжди можете написати свою скаргу, зауваження, пропозицію, і я намагатимуся врахувати вашу думку. Попереджаю однак, що скринька працює лише в один бік – на прийом, з неї ви не зможете ортимати відповідь). На цьому все. Ще раз хотів би подякувати всім вам за підтримку і співпрацю у 2018 році.З прийдешнім вас 2019 роком!Слава Україні! Повідомляє на своїй сторінці у фейсбук Посол України в Чеській Республіці Євген Перебийніс 

Посольство ЧР в Україні наполегливо заперечує спекуляції, які останніми днями з’явилися в українських медіа і до яких долучилися і деякі офіційні представники України про те, що ЧР має намір масово «роздавати громадянство колишнім громадянам Чехословаччини з сучасної Закарпатської області».  Йдеться про нічим необґрунтовані та неправдиві спекуляції, які випливають з цілком помилкової інформації про проект поправки до Закону №186/2013 Sb., який знаходиться на обговоренні, «Про державне громадянство Чеської Республіки». Як у дійсному законі, так і в запропонованому проекті, що знаходиться на обговоренні, у § 31 абсолютно чітко зазначено, що набуття державного громадянства спрощеним шляхом  (так званою «декларацією») не може стосуватися теперішніх мешканців Закарпатської області України (колишньої Підкарпатської Русі, яка була частиною міжвоєнної Чехословаччини). Цитата: «згідно з декларацією про набуття державного громадянства Чеської Республіки (далі лише «декларація») державне громадянство Чеської Республіки може набути фізична особа, яка втратила чеське або чехословацьке державне громадянство перед днем набуття чинності цього закону, якщо не йдеться про позбавлення чехословацького державного громадянства відповідно до конституційного декрету президента республіки «Про регуляцію чехословацького державного громадянства у осіб німецької та угорської національності» або відповідно до Договору між Чехословацькою Республікою та Союзом Радянських Соціалістичних Республік «Про Закарпатську Україну», або якщо не йдеться про чехословацького державного громадянина, який до 1 січня 1969 року став, або міг стати державним громадянином Словацької Соціалістичної Республіки або Словацької Республіки і дотепер є її громадянином». https://www.senat.cz/xqw/xervlet/pssenat/htmlhled?action=doc&value=88428   Із зазначеного вище чітко випливає, що зазначена поправка до Закону №186/2013 Sb. не передбачає і не уможливлює ані масове надання громадянства ЧР, ані чеських паспортів мешканцям Закарпаття. Повідомляє Чеське міністерство закордонних справ

До третьої річниці проведення Дебальцевської операції на українському Донбасі пропонуємо чеській діаспорі і не тільки… ознайомитися з деякими фактами щодо неї. Впевненні, що не всі з вас знайомі з реаліями оборони Збройними Силами України Дебальцевського плацдарму, які підтверджуються фактами та очевидцями, а не впевненими у “вічній зраді”песимістами-дописувачами…   Перед викладенням деяких фактів, в якості преамбули, наведемо вислів безпосереднього учасника подій, режисера документального фільму «Дебальцеве», Євгена Степаненка: «… коли наш Президент в Артемівську (у 2015 році) казав, що ми перемогли, ми у нашому військовому шпиталі дивилися на це і не розуміли. Пройшов рік, і я розумію, що це дійсно була перемога. Я розумію, що Дебальцеве виявилося тим самим наріжним каменем нашої Української армії і нашої сучасної Української держави. Ми показали, що ми можемо, вміємо і воюємо. І це було так важливо і в Мінську, і важливо для нас – стримати ворога там, у Дебальцевому, і вийти достойно».   Тепер до фактів.   1. Дебальцевська операція проводилась в умовах нахабних і брехливих дій Росії на переговорах із Західними країнами. Під час мінської зустрічі «нормандської четвірки» в ніч з 11 на 12 лютого 2015-го, де президенти України, Росії, Франції і Німеччини досягнули домовленості щодо завершення конфлікту, російське військо різко збільшило чисельність на підступах до Дебальцевого.Росія там сконцентрувала до восьми груп своїх регулярних (!) частин (аналіз ГШ ЗСУ щодо бойових дій на Дебальцевському плацдармі з 27 січня до 18 лютого 2015 року). Про готовність України до такого сценарію свідчить те, що у день, коли почався завершальний етап виводу наших підрозділів, Дебальцеве вже залишило 80% військ. Це спростовує міф російської пропаганди про повне блокування ворогом українських підрозділів. Насправді, 19 лютого, практично за добу, останні вже перебували на завчасно підготовлених позиціях.   2. Операція з виводу частини підрозділів з Дебальцевого була плановою та організованою. Поставлені завдання Збройні Сили України виконали повністю. Нашим воїнамвдалося зупинити просування противника вглиб території України. Причому Українське військо забезпечувало не лише власний відхід, а й евакуацію цивільних громадян. Із району бойових дій вдалося вивезти близько 5 тисяч людей (аналіз ГШ ЗСУ щодо бойових дій на Дебальцевському плацдармі з 27 січня до 18 лютого 2015 року). Абсолютна більшість з тих, хто виявив бажання евакуюватися, відмовився виїжджати на території, які контролював окупант. Утримуючи головні дозори, завдаючи удари ворогу та, водночас, організувавши виведення не тільки військ, а й цивільного населення з району Збройні Сили України довели, що Дебальцеве перебувало під нашим контролем, жодного оточення не було, наші частини та підрозділи вийшли планово та організовано. Залишивши бойові дозорні пости і відвівши їх на нову лінію оборони, залишили собі плацдарм для оборони держави. Цими діями була посоромлена Росія, яка ще й вимагала від українських військових скласти зброю, підняти білий прапор і здатися в полон. Українські військові з честю підтримали високе звання захисника Вітчизни і вийшли з Дебальцевого за наказом Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, після того, як російські військовослужбовці заборонили представникам ОБСЄ рухатися в Дебальцеве для того, щоб засвідчити нашу готовність почати відведення важкої артилерії, важкої техніки і продемонструвати відсутність оточення. Вони знали, що це неправда, вони цього боялися, і ми це продемонстрували і довели своєю операцією.   3. Кремль маніпулював інформацією щодо подій біля Дебальцеве у 2015 році. Жертвами цих маніпуляцій також стали й громадяни України, особливо ті, хто продовжував отримувати інформацію, що поширювалась російськими ботами у мережах “ВКонтакте” та “Одноклассники”. Як це було? Відповідаємо – коли йшли мінські перемовини, а Україна вийшла з односторонньою ініціативою припинити вогонь, пропагандистські каналистворювали враження втечі української армії із Дебальцевського виступу та формували у цільової аудиторії російської пропаганди думку про те, що захоплення міста із околицями є результатом наступу «шахтарів» та «трактористів», нівелюючи роль російської військової компоненти. Російські ЗМІ також мовчали про реальну картину того, де відповідно до Мінських угод повинна перебувати фізично лінія розмежування. Засоби масової інформації Росії в ті дні застосували процедуру заміщення. Картинка нібито розгромного «вигнання» українських військ із Дебальцевського плацдарму гасила незручні питання внутрішньої (російської) аудиторії про свої втрати й страшну ціну наступальної стратегії. Насправді потужні удари української артилерії виснажували противника, утримували основні його угрупування на відстані, достатній для практичного виведення частин ЗСУ в безпечні та вигідні з тактичної точку зору позиції.   4. Навіть в умовах відведення сил під артилерійським вогнем окупантів, українські воїна завдали нищівної поразки російським регулярним збройним силам на Донбасі. У період з 24 січня по 19 лютого в результаті вогневого ураження окупант під Дебальцеве поніс значні втрати:особового складу – до 870 осіб; ракетно-артилерійського озброєння – близько 50 одиниць, бронетанкової техніки – до 110 одиниць, автотехніки – 24 одиниці (Аналіз бойових дій в ході зимової кампанії 2014 – 2015 років ГШ ЗСУ). Україна вже мала тоді військовий потенціал, аби дати гідну відсіч ворогу. Ось лише один приклад – танкісти 1-ї окремої танкової бригади на трьох «Булатах» під час Дебальцевської операції під Логвіновим прийняли бій з переважаючими силами ворога на новітніх Т-72Б3. Вони знищили 8 російських танків, не втративши жодного свого.   5. Дебальцевський плацдарм був і досі є нашим. Відповідно до схваленого в Мінську Меморандуму від 19 вересня 2014 року, який фіксує лінію зіткнення, Дебальцеве повинно бути під контролем України, як і вся інша земля аж до кордону із РФ.   Українське військомогло довше втримувати Дебальцевський виступ, проте ціною більших жертв. Але для України важливим є життя кожного її громадянина. Ми не РФ, що використовує своїх солдатів як «гарматне м’ясо», використовуючи таку практику в чеченських кампаніях, а тепер в Україні й Сирії.   Ми будемо пам’ятати кожного, хто захищав кожен блокпост, кожного, хто віддав своє життя для того, щоб Україна була вільною!    ДОВІДКОВО: Склад восьми батальйонних тактичних груп Збройних сил РФ, зосереджених на тимчасово окупованих територіях України навколо Дебальцеве (аналіз ГШ ЗСУ щодо бойових дій на Дебальцевському плацдармі з 27 січня до 18 лютого 2015 року): 20-а окрема мотострілецька бригада (м. Волгоград) Південного військового округу – в районі Горлівки; 21-а окрема мотострілецька бригада 2-ї армії Центрального військового округу (Тоцкоє, Оренбурзька область) – у районі Єнакієвого; 28-а окрема мотострілецька бригада 2-ї армії Центрального військового округу (м. Єкатеринбург) – у районі Брянки і Стаханова; 32-а окрема мотострілецька бригада Центрального військового округу (с. Шилово, Новосибірська область) – у районі Єнакієвого; 138-а окрема мотострілецька бригада (Камєнка, Ленінградська область) 6-ї армії Західного військового округу – в районі Сніжного і Тореза; 200-а окрема мотострілецька бригада (Печенга) Північного флоту Об’єднаного стратегічного командування «Північ» – у районі Фащівка, Нікішине, Кумшацьке; 13-й танковий полк 4-ї танкової дивізії 1-ї танкової армії Західного військового округу (Наро-Фомінськ) – у районах Новосвітлівки, Кіровського, Єнакієвого; 104-й десантно-штурмовий полк 76-ї десантно-штурмової дивізії (с. Черьоха Псковської області) Повітряно-десантних військ РФ – у Георгіївці та Горлівці. Поблизу Тореза, Сніжного, Шахтарська, Донецька були розгорнуті засоби ППО й підрозділи РЕБ регулярних частин Збройних сил РФ.   За матеріалами Міністерства оборони України та представників Українського волонтерського руху. Фото та докази військових злочинів російських регулярних військ на Донбасі використані з дослідження Канадської недержавної організації “Prometheus”     January 28, 2015. Special forces soldier of the 3rd Brigade of GRU poses with the Russian “Val” rifle. The photo had this comment added: “Before the assault on a height… In 2 hours I will be 300.” (“300” denotes troops wounded in action.) The soldier was wounded at 15:30 while attacking the height 307.9 near the village of Sanzharivka, Donetsk Oblast. https://goo.gl/Uw4Whf   February 2, 2016. Fire range exercise by Russian militants at the village of Manuilivka, near Chystiakove / Torez, Donetsk Oblast. The photo shows the Russian 2B26 MLRS based on Kamaz-5350 truck, which is not in service in the Ukrainian Army and is a direct proof of weapon deliveries from Russia. https://goo.gl/RuhNj6     Summer 2015. The photo shows the modern Russian EW system RB-314B “Leer-3” in Donetsk. It was also seen in videos taken in March 2016 in Donetsk suburbs. The system includes Russian “Orlan-10” UAVs. It is used for jamming GSM end user devices, signals intelligence, and imitation of cell tower operation. It is also used to send text messages. https://goo.gl/qQ4Dmf     August-September 2014. Anton Dmitriyev and Sergei Malafeyev, servicemen of the 44th training tank regiment of the Russian Army (military unit 30616-8, part of the 467th District Training Center), next to the road sign on the village line of Chervonosilske, Amvrosiivka Raion, Donetsk Oblast. The village is located   12km away from Ilovaisk, where heavy fighting took place in August 2014. https://goo.gl/FKskkT  

З 8 по 10 жовтня в Празі пройшла Міжнародна суспільно-політична конференція «Форум 2000», яка є вагомою платформою для обговорення актуальних проблем сучасності, пов’язаних з розвитком демократії у світі, правами людини, розвитком громадянського суспільства, зміцнення релігійної, культурної і етнічної толерантності. Щороку у ній беруть участь відомі політики, експерти, науковці, державні та громадські діячі з різних країн світу, які порушують та відкрито дискутують з принципово важливих питань міжнародного життя. Перша конференція «Форум 2000» відбулася в Празі у 1997 році з ініціативи президента Чехії Вацлава Гавела у співпраці з ізраїльським письменником Елі Візелем та японським політиком і філантропом Рйоіті Сасакавою. Цього року в рамках конференції було організовано дискусію на тему «Крим, три роки потому», в якій взяли участь народний депутат України та лідер Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров, кримськотатарський адвокат Едем Семедляєв, двоюрідний брат політичного в’язня Євгена Панова, заарештованого в Криму, Ігор Котельянець. Учасників Форума 2000 та громадськість Праги було докладно поінформовано про актуальну ситуацію, що склалася на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, грубі порушення російськими окупантами прав людини на півострові, методи залякування та тиску на кримськотатарських та проукраїнських активістів, якими діє окупаційна російська влада, наведено конкретні приклади репресій, катувань, незаконних арештів та вироків суду. Після дискусії за участю кримськотатарського ансамблю «Мусафір» відбувся вечір кримськотатарської культури. Повідомляє Посольство України в Чеській Республіці 

Посол України в Чехії Євген Перебийніс заявив, що посольство буде захищати права українських громадян, які прибувають до цієї країни. Як сказав він у Празі на своїй першій прес-конференції на цій посаді у відповідь на запитання Радіо Свобода, як Україна ставиться до того, що Чехія запрошує на працевлаштування висококваліфікованих українських робітників, він як посол узагалі не є прихильником того, щоб українці масово виїжджали на роботу за кордон. «Але ми демократична країна, ми відкрита країна, – наголосив посол, – і, звичайно ж, якщо людина хоче виїхати за кордон, вона може це вільно зробити. Нашим завданням є стежити за тим, щоб права наших громадян не порушувалися. Щоб різноманітні посередники не штовхали українців на порушення чеських законів. За що вони потім, на жаль, депортуються з Європейського союзу». Він також ознайомив журналістів зі змінами, які відбулися у внутрішній і зовнішній політиці України за останній час. Перед цим у посольстві України в Чехії з нагоди Дня Державного прапора України відбулося урочисте підняття цього прапора. У церемонії взяв участь сам посол і працівники посольства та гості. За даними Управління політики в галузі надання притулку і міграції Міністерства внутрішніх справ Чехії, на 30 червня 2017 року в цій країні законно перебувало 112 956 українців (це 22,1% з-поміж усіх іноземців). Згідно з даними Бюро праці, яке реєструє дозволи на працевлаштування для іноземців, українці серед іноземців, які працюють у Чехії, є на другому місці після словаків. Останнім часом у Чехії сталося кілька гучних випадків із депортацією відразу кількох десятків громадян України, які працювали в Чехії, переважно з дозволами на працевлаштування з Польщі, за порушення закону. Формальні польські працедавці «відряджали» таких своїх працівників на роботу до Чехії, не маючи на це права за чеським законодавством. Депортованим також заборонили в’їзд до всього Євросоюзу терміном на один рік. Крім того, нелегальну роботу в Чехії пропонують українцям так звані «клієнти» – так серед заробітчан називають неформальних посередників у працевлаштуванні. Виявлених порушників засад працевлаштування також депортують. У лютому цього року чеський уряд удвічі збільшив квоту на легальних працівників із України з майже чотирьох тисяч на приблизно ще таку ж кількість, передусім для робітників із нижчою і середньою кваліфікацією. За інформацією: Радіо Свобода