User's Tags

Oleksa K. 's Дописи

80статей
  • 02 Жовт 2018
    Чи можна повернути співвітчизників, які поїхали шукати кращої долі до Євросоюзу? Останнім часом це питання стало дуже актуальним для України. Тим важливіше врахувати досвід, набутий країнами, які ще до нас зіткнулися зі схожими проблемами. Для початку – зазирнемо на кілька років назад. У 2015 році ЄвроПравда готувала низку матеріалів про загрози проросійського сепаратизму в ЄС.  Одне з найбільших вражень за результатами спілкування із заступником мера: у цьому регіоні, дуже депресивному за латвійськими мірками, знайшли кошти, щоб організовувати безкоштовні літні табори для дітей діаспорян. Навіть за хронічної нестачі коштів на розвиток у місцевому бюджеті це питання тут вважають надпріоритетним. Логіка цього кроку проста: такі табори не дозволяють дітям остаточно відірватися від рідного середовища, а отже, залишають надію, що згодом дехто з них може повернутися на батьківщину. За три роки ми знову згадали про ці спроби у Латвії. Чи принесла їхня політика результати? Чи з’явилися нові програми для діаспори? Як виявилося, на обидва питання відповідь ствердна. Звісно, всі проблеми латиші не вирішили, але окремим регіонам є чим похвалитися. І не дарма йдеться про регіони, а не про країну. Донедавна держава майже не опікувалася цим питанням, залишивши його місцевій владі. Саме тому кожне з міст вирішувало самотужки, чи є в них можливості заохочувати своїх земляків повернутися додому і як саме це варто робити. На яких умовах ви готові повернутися? Найуспішнішим виявився Цесіс – невеличке місто майже у двох годинах їзди від Риги. "Відвідання Цесіса – як похід у гості до латвійської бабусі", – переконує рекламний проспект, що дали кореспонденту ЄвроПравди в інформаційному пункті. Місто справді виглядає дещо провінційним: невеличкий історичний центр, напівзруйнований замок, розмірене життя. Здавалося б, звідки тут взятися проривним ідеям? Та у міській думі переконують: ці враження помилкові. Нині у Цесісі – один із найменших рівнів безробіття у Латвії, лише 4,7%. А крім того, є великий попит на кваліфіковану робочу силу. І це сталося не просто так. "Ідея звернутися до земляків, які зараз мешкають у Західній Європі, виникла 2015 року під час візиту до міста спеціального посла з питань зв’язків із діаспорою Роландса Лапуті. Він серед іншого сказав, що люди, які залишили Латвію через економічні проблеми, часто зберігають образу на державу, що перешкоджає спілкуванню з ними. Але – і це важливо – негативне ставлення поширюється саме на центральну владу, а не на місцеву. Тож наступного дня на планерці ми вирішили: маємо діяти", – розповідає спеціаліст мерії з питань комунікацій Александр Абрамовс. Першим ділом у мерії перевірили соціальні мережі, насамперед Facebook, шукаючи групи на кшталт "Латвійці в Англії" чи "Латвійці в Ірландії". А потім – створили власні групи, типу "Жителі Цесіса в Англії", та розпочали спілкування з людьми. А коли у таких групах набралося достатньо учасників, у мерії запропонували їм... поспілкуватися офлайн. "Переважна більшість людей залишили країну під час останньої фінансової кризи у 2008-2009 роках. Вони не стежили за ситуацією вдома; багато хто вважав, що там нічого не змінилося. А тут мер міста пропонує їм зустрітися поруч із ними, в Лондоні, Дубліні тощо, та розповісти, на що перетворилося їхнє рідне місто", – розповідає Александр Абрамовс. Так, мер міста особисто декілька разів їздив зустрічатися з колишніми земляками. Адже якщо завданням є переконати, що цих людей дійсно хочуть бачити вдома – то опікуватися цим має перша особа. "Головне – ці зустрічі не можна проводити напередодні виборів, бо люди вирішать, що їх хочуть використати", – уточнюють у Цесіській міській думі. Протягом 2016-2017 років мер провів зустрічі із земляками у Великій Британії, Ірландії та Данії. У планах на наступний рік – аналогічні зустрічі у Німеччині та Норвегії. Приміром, у Лондоні мерові допомогло посольство, надавши для зустрічі приміщення. Іноді місце для зустрічі орендували, а інколи – зустрічалися вдома у когось із діаспорян. "Ще одна проблема – латвійці, які живуть у Західній Європі, працюють по 10-12 годин на добу. Їм дуже важко знайти час на зустрічі, а тим більше – знайти час, зручний для всіх. Тому ми намагалися влаштовувати ці зустрічі у дні державних свят у країнах, до яких ми їхали", – ділиться досвідом Александр Абрамовс. Ще один секрет – не можна відразу починати розмову з пропаганди повернення. Краще розповісти про життя у місті, про зміни, а потім запитати: за яких умов люди можуть теоретично замислитися про повернення? Житло, гранти та спецпрограми для вчителів Як і варто було очікувати, перш за все "повертантам" потрібна робота. Але при цьому головне – не впустити тих, хто зважився бодай подумати про повернення. У мерії згадують, як один з британських латишів знайшов підходящу вакансію у Цесісі, але потенційному роботодавцю була потрібна особиста співбесіда. Співробітники мерії одразу поїхали до нього та влаштували скайп-зв'язок з Британією, не чекаючи, доки роботодавець узгодить деталі віртуальної співбесіди (або навпаки – вирішить "не заморочуватися"). А ще – як мерія допомогла двом землякам, які вирішили відкрити у Цесісі авторемонтну майстерню. Для них влада знайшла підходящу земельну ділянку. Чого не зробиш заради повернення людей! Виявилося, що більшість діаспорян готові повернутися, щоб відкрити власну справу. Та як це зробити без початкового капіталу? Саме тому у Цесісі створили грантовий фонд, де за наявності гарного бізнес-плану можна отримати грант у 2 тис. євро. Ну і, звичайно ж, лишаються побутові проблеми: житло, школи та садочки для дітей. Із першим вирішили дуже просто: у міста є база соціального житла, яке вони готові безкоштовно на два роки надавати тим, хто останні три роки прожив за кордоном і може це довести. Єдина умова – ця пільга не може бути пролонгована. За два роки ці люди мають знайти роботу чи влаштувати свій бізнес та переїхати до нового помешкання. З дітьми дещо складніше. І питання не в тому, що немає місць у школах чи садочках – вони є. Біда в тім, що діти емігрантів призабули рідну мову. Тому були створені спеціальні програми – в першу чергу для вчителів, які мають максимально прискорити інтеграцію дітей. "Все дуже просто – ми ніколи не обіцяли золотих гір. Але все, що в наших силах, ми намагаємося зробити, щоб повернути людей", – пояснює Александр Абрамовс. Вже за перший рік програми колишні діаспоряни відкрили у місті десять підприємств. А наразі йдеться про кількасот земляків, що повернулися до Цесіса. Досвід невеликого міста став широко відомий – участь у програмі стали брати й колишні мешканці інших латвійських міст, які захотіли переїхати до Цесіса. А одночасно цю практику стали впроваджувати й інші муніципалітети.   Експеримент на державному рівні Від нинішнього року з’явилися також державні програми щодо повернення діаспори. "Пілотна програма стартувала 1 березня і допрацює у вигляді експерименту до кінця року. За нею створили п’ять посад регіональних координаторів (в чотирьох регіонах Латвії та у столиці), до яких звертаються за допомогою діаспоряни, що хочуть повернутися. А ми, за можливості, намагаємося їм допомогти", – розповідає Ія Гроза, координатор рееміграції регіону Відземе. А ще держава створила грантовий фонд для допомоги. Наразі завершився прийом заявок на фінансування проектів, за яким можна отримати грант на суму до 9 тис. євро. Щоправда, кількість переможців поки буде невеликою – кожен із регіонів може виділити лише по 36 тис. євро. "У нашому регіоні дуже цікаві заявки, а от в інших є проблеми. Адже до участі у конкурсі допущені лише ті, хто має реєстрацію проживання за кордоном. А багато хто, працюючи поза країною, зберігають житло вдома та формально вважаються такими, що продовжують жити у Латвії", – розповідає Ія Гроза. Менше з тим, за три роки Латвія пройшла шлях від поодиноких ідей до державної програми повернення додому колишніх співвітчизників. А найголовніше – те, що ці ідеї мають успіх. Люди, які десять чи більше років жили за кордоном, повертаються додому. Часто – з новим досвідом та бажанням реалізовувати його на батьківщині.   Як виявилося, переїзд до Західної Європи – це не дорога в один кінець. І цей латвійський урок є принципово важливим для України.   Автор: Юрій Панченко, редактор "Європейської правди", з Латвії    
    2910 Опубліковано Oleksa K.
  • Автор Oleksa K.
    Чи можна повернути співвітчизників, які поїхали шукати кращої долі до Євросоюзу? Останнім часом це питання стало дуже актуальним для України. Тим важливіше врахувати досвід, набутий країнами, які ще до нас зіткнулися зі схожими проблемами. Для початку – зазирнемо на кілька років назад. У 2015 році ЄвроПравда готувала низку матеріалів про загрози проросійського сепаратизму в ЄС.  Одне з найбільших вражень за результатами спілкування із заступником мера: у цьому регіоні, дуже депресивному за латвійськими мірками, знайшли кошти, щоб організовувати безкоштовні літні табори для дітей діаспорян. Навіть за хронічної нестачі коштів на розвиток у місцевому бюджеті це питання тут вважають надпріоритетним. Логіка цього кроку проста: такі табори не дозволяють дітям остаточно відірватися від рідного середовища, а отже, залишають надію, що згодом дехто з них може повернутися на батьківщину. За три роки ми знову згадали про ці спроби у Латвії. Чи принесла їхня політика результати? Чи з’явилися нові програми для діаспори? Як виявилося, на обидва питання відповідь ствердна. Звісно, всі проблеми латиші не вирішили, але окремим регіонам є чим похвалитися. І не дарма йдеться про регіони, а не про країну. Донедавна держава майже не опікувалася цим питанням, залишивши його місцевій владі. Саме тому кожне з міст вирішувало самотужки, чи є в них можливості заохочувати своїх земляків повернутися додому і як саме це варто робити. На яких умовах ви готові повернутися? Найуспішнішим виявився Цесіс – невеличке місто майже у двох годинах їзди від Риги. "Відвідання Цесіса – як похід у гості до латвійської бабусі", – переконує рекламний проспект, що дали кореспонденту ЄвроПравди в інформаційному пункті. Місто справді виглядає дещо провінційним: невеличкий історичний центр, напівзруйнований замок, розмірене життя. Здавалося б, звідки тут взятися проривним ідеям? Та у міській думі переконують: ці враження помилкові. Нині у Цесісі – один із найменших рівнів безробіття у Латвії, лише 4,7%. А крім того, є великий попит на кваліфіковану робочу силу. І це сталося не просто так. "Ідея звернутися до земляків, які зараз мешкають у Західній Європі, виникла 2015 року під час візиту до міста спеціального посла з питань зв’язків із діаспорою Роландса Лапуті. Він серед іншого сказав, що люди, які залишили Латвію через економічні проблеми, часто зберігають образу на державу, що перешкоджає спілкуванню з ними. Але – і це важливо – негативне ставлення поширюється саме на центральну владу, а не на місцеву. Тож наступного дня на планерці ми вирішили: маємо діяти", – розповідає спеціаліст мерії з питань комунікацій Александр Абрамовс. Першим ділом у мерії перевірили соціальні мережі, насамперед Facebook, шукаючи групи на кшталт "Латвійці в Англії" чи "Латвійці в Ірландії". А потім – створили власні групи, типу "Жителі Цесіса в Англії", та розпочали спілкування з людьми. А коли у таких групах набралося достатньо учасників, у мерії запропонували їм... поспілкуватися офлайн. "Переважна більшість людей залишили країну під час останньої фінансової кризи у 2008-2009 роках. Вони не стежили за ситуацією вдома; багато хто вважав, що там нічого не змінилося. А тут мер міста пропонує їм зустрітися поруч із ними, в Лондоні, Дубліні тощо, та розповісти, на що перетворилося їхнє рідне місто", – розповідає Александр Абрамовс. Так, мер міста особисто декілька разів їздив зустрічатися з колишніми земляками. Адже якщо завданням є переконати, що цих людей дійсно хочуть бачити вдома – то опікуватися цим має перша особа. "Головне – ці зустрічі не можна проводити напередодні виборів, бо люди вирішать, що їх хочуть використати", – уточнюють у Цесіській міській думі. Протягом 2016-2017 років мер провів зустрічі із земляками у Великій Британії, Ірландії та Данії. У планах на наступний рік – аналогічні зустрічі у Німеччині та Норвегії. Приміром, у Лондоні мерові допомогло посольство, надавши для зустрічі приміщення. Іноді місце для зустрічі орендували, а інколи – зустрічалися вдома у когось із діаспорян. "Ще одна проблема – латвійці, які живуть у Західній Європі, працюють по 10-12 годин на добу. Їм дуже важко знайти час на зустрічі, а тим більше – знайти час, зручний для всіх. Тому ми намагалися влаштовувати ці зустрічі у дні державних свят у країнах, до яких ми їхали", – ділиться досвідом Александр Абрамовс. Ще один секрет – не можна відразу починати розмову з пропаганди повернення. Краще розповісти про життя у місті, про зміни, а потім запитати: за яких умов люди можуть теоретично замислитися про повернення? Житло, гранти та спецпрограми для вчителів Як і варто було очікувати, перш за все "повертантам" потрібна робота. Але при цьому головне – не впустити тих, хто зважився бодай подумати про повернення. У мерії згадують, як один з британських латишів знайшов підходящу вакансію у Цесісі, але потенційному роботодавцю була потрібна особиста співбесіда. Співробітники мерії одразу поїхали до нього та влаштували скайп-зв'язок з Британією, не чекаючи, доки роботодавець узгодить деталі віртуальної співбесіди (або навпаки – вирішить "не заморочуватися"). А ще – як мерія допомогла двом землякам, які вирішили відкрити у Цесісі авторемонтну майстерню. Для них влада знайшла підходящу земельну ділянку. Чого не зробиш заради повернення людей! Виявилося, що більшість діаспорян готові повернутися, щоб відкрити власну справу. Та як це зробити без початкового капіталу? Саме тому у Цесісі створили грантовий фонд, де за наявності гарного бізнес-плану можна отримати грант у 2 тис. євро. Ну і, звичайно ж, лишаються побутові проблеми: житло, школи та садочки для дітей. Із першим вирішили дуже просто: у міста є база соціального житла, яке вони готові безкоштовно на два роки надавати тим, хто останні три роки прожив за кордоном і може це довести. Єдина умова – ця пільга не може бути пролонгована. За два роки ці люди мають знайти роботу чи влаштувати свій бізнес та переїхати до нового помешкання. З дітьми дещо складніше. І питання не в тому, що немає місць у школах чи садочках – вони є. Біда в тім, що діти емігрантів призабули рідну мову. Тому були створені спеціальні програми – в першу чергу для вчителів, які мають максимально прискорити інтеграцію дітей. "Все дуже просто – ми ніколи не обіцяли золотих гір. Але все, що в наших силах, ми намагаємося зробити, щоб повернути людей", – пояснює Александр Абрамовс. Вже за перший рік програми колишні діаспоряни відкрили у місті десять підприємств. А наразі йдеться про кількасот земляків, що повернулися до Цесіса. Досвід невеликого міста став широко відомий – участь у програмі стали брати й колишні мешканці інших латвійських міст, які захотіли переїхати до Цесіса. А одночасно цю практику стали впроваджувати й інші муніципалітети.   Експеримент на державному рівні Від нинішнього року з’явилися також державні програми щодо повернення діаспори. "Пілотна програма стартувала 1 березня і допрацює у вигляді експерименту до кінця року. За нею створили п’ять посад регіональних координаторів (в чотирьох регіонах Латвії та у столиці), до яких звертаються за допомогою діаспоряни, що хочуть повернутися. А ми, за можливості, намагаємося їм допомогти", – розповідає Ія Гроза, координатор рееміграції регіону Відземе. А ще держава створила грантовий фонд для допомоги. Наразі завершився прийом заявок на фінансування проектів, за яким можна отримати грант на суму до 9 тис. євро. Щоправда, кількість переможців поки буде невеликою – кожен із регіонів може виділити лише по 36 тис. євро. "У нашому регіоні дуже цікаві заявки, а от в інших є проблеми. Адже до участі у конкурсі допущені лише ті, хто має реєстрацію проживання за кордоном. А багато хто, працюючи поза країною, зберігають житло вдома та формально вважаються такими, що продовжують жити у Латвії", – розповідає Ія Гроза. Менше з тим, за три роки Латвія пройшла шлях від поодиноких ідей до державної програми повернення додому колишніх співвітчизників. А найголовніше – те, що ці ідеї мають успіх. Люди, які десять чи більше років жили за кордоном, повертаються додому. Часто – з новим досвідом та бажанням реалізовувати його на батьківщині.   Як виявилося, переїзд до Західної Європи – це не дорога в один кінець. І цей латвійський урок є принципово важливим для України.   Автор: Юрій Панченко, редактор "Європейської правди", з Латвії    
    Жовт 02, 2018 2910
  • 02 Жовт 2018
    Перед стрибком у чорну діру час зупиняється. Й неважливо, стрибаєте ви "солдатиком" чи "щучкою". Ви здобуваєте вічність, якщо до цього вас не розірве на кварки. Час, з яким бавиться чорна діра, в уявленнях письменників і самопроголошених дослідників може зупинтись, закрутитись у вузол, почати рухатись в зворотньому напрямку. Але навіть в найзбоченіших їх фантазіях він не може просто зникнути. А от отут, поблизу, на відстані, якої не існує в порівнянні з астрономічними велечинами, у світі, де не залишилось місця для магії і казки, є річ, що може розчинити час, змусити щезнути, поклавши немов кроля-короля у білого капелюха й, на відміну від вистави в Шапіто, це не буде проданою ілюзією. Імовірність, що ви пригадаєте, чим снідали одинадцять днів тому, не перевищує вірогдіність назвати колір рушника, який висів у душі в другий четвер позаминулого місяця. Якщо ті дні не були особливими для вас, шанс відтворити нещодавне минуле буде значно меншим, аніж виграти у лоторею. Пам'ять – це алкоголь у пляшці, з сильними емоціями замість корка. Коли немає щільних переживань, минуле вивітрюється, залишаючи лиш слід із запахом дежавю і кольором жамевю, по яким вже неможливо розповісти про напій, що чекав вас за склом. Буденність щосекунди огортає кожного з нас, занурює у небуття, в якому, на відміну від чорної дірки, матерія не трансформується, а без залишку вищезає. Буденність не має типового для історії чи бізнесу виміру – година-місяць-сторіччя. Ця пані харчується шматками, які ми, не закарбовуючи, збавляємо. Втрачені кавалики різного хронометражу, при конвертаціі на кінематографічну плівку, покажуть до біса гіпнотичний своєю порожністю і однотонністю фільм, у якому кожен впізнає кожного. Ви, я, отой дядько, який щойно шмарконув у вас за вікном, жоден з нас не може сказати скільки наспрадві прожив днів у цьому конкретному тижні й не менш конкретному житті. Наш час вимірюється не обертами навколо небесних сфер. Наш вік не можна вирахувати арифметично. Прожити – це не значить "існувати у часі". Робочий тиждень, з якого ви можете пригадати кілька яскравих моментів – це всього лиш ці двадцять-тридцять хвилин, які відклались у вашій пам'яті. Решта безслідно зникла для вас, для мене і для світу. Викресліть з доби сон і кожен ваш день вже щонайменш на чверть скоротиться. Викресліть двохтомні розмови, що можна вмістити у пів речення, трафаретні справи, монотонні розваги і все те, зміст чого ви забуваєте вже завтра і робите для того, щоб воно швидше прийшло. Тоді, лише тоді, ви отримаєте реальну кількість часу, що прожили. О ні, не сприйміть ці слова за заклик кидати роботу, пряжену як молоко прокрастинацію й вдаватись до депрівіації сну, аби поклонятись щосекунді, й закохувати її усвідомленням реальності. Проживати секунду можна в будь-яких умовах, так само, як і губити. Осмислюючи втрачене, можна відчути велич миттєвостей, що залишились у пам'яті. Неважливо, що ти робиш й де ти, важлива твоя присутність у миті. А мить в кожному вимірі змінює свою тривалість. На війні вона мабуть найкоротша й дорівнює швидкості польоту кулі чи снаряду. Не менше, не більше. Кожен проміжок польоту кулі - це мірило для сприйняття реальності у пеклі, яке людство вигадує для себе з появи неандертальців. "Привіт, мене звати", "тух", й людина, яка простягала тобі руку, тільки-но приїхавши у світ Ареса, вже дивиться на тебе порожніми, як життя багатьох з нас, очима. "Передай цигарку", "шух", й цигарка твоєму побратиму більше не потрібна. Шматок міни позбавив його цієї потреби. Коли ти стоїш на позиції, й над тобою граються в пінг-понг артилеристи, час з буденного виміру де є "завтра", перетікає у "через одну десяту секунди тебе може на стати". На перший погляд може здатись, що бойові дії можуть навчити цінувати буття. Але історія вчить тільки тому, що нічому не вчить. А деталізація кожної миті призводить до того, що кожен день перетворюється для вас на кілька діб-тижнів і у 20/30 років, вам здається, що все позаду бо по внутрішніх відчуттях вік підскакує до семидесяти-вісімдесяти. Врешті, цей стан породжує, при поверненні, конфронтації і посттравматичні розлади. Адже ветерани і відсторонені спостерігачі війни живуть у різних часових форматах, а тому ніяк не можуть зрозуміти один одного. В звичному для нас середовищі одиниця сприйнятя часу, яка підсвідомо танцює навколо можливості загинути часто є світанком наступного дня, який сповнюється химерних сподівань і якогось особливого значення. В бойових діях час рухається геть по іншому. Й потім солдати немов мандрівники космічних галактик, повертаючись на свою планету виявляють, що постаріли на кілька десятків років, бо кожного дня, мали кілька тисяч світанків з іще химернішими сподіваннями. Статистики розбоїв і самогубств після повернення з будь яких полів Марса голосно промовляє: "можливість щосекунди загинути не вчить поважати життя й дзенівської мудрості". Бо існування у вимірі з кожною черговою миттю, яка може стати роковою змушує отримувати від усього усе і негайно. Усі інстинкти на чолі з необхідністю продовжити рід загострюються, як у лихоманці, або навпаки повністю атрофуються народжуючи всесильну апатію. Політики змушують людей жити у геть інших законах часу, а коли вони повертаються додому ніхто не переводить назад годинникову стрілку. Найсильніше суспільне явище так само безсиле, щоб врятувати наш час від моря небуття. Тому не потрібно ризикувати на фронті, або заражатись від путан звабливими мікроорганізмами, щоб почати відчувати щосекунду. Достатньо лиш відповісти на одне маленьке питання. Але в кожного з нас воно своє... Автор Олекса Коба 
    1499 Опубліковано Oleksa K.
  • Автор Oleksa K.
    Перед стрибком у чорну діру час зупиняється. Й неважливо, стрибаєте ви "солдатиком" чи "щучкою". Ви здобуваєте вічність, якщо до цього вас не розірве на кварки. Час, з яким бавиться чорна діра, в уявленнях письменників і самопроголошених дослідників може зупинтись, закрутитись у вузол, почати рухатись в зворотньому напрямку. Але навіть в найзбоченіших їх фантазіях він не може просто зникнути. А от отут, поблизу, на відстані, якої не існує в порівнянні з астрономічними велечинами, у світі, де не залишилось місця для магії і казки, є річ, що може розчинити час, змусити щезнути, поклавши немов кроля-короля у білого капелюха й, на відміну від вистави в Шапіто, це не буде проданою ілюзією. Імовірність, що ви пригадаєте, чим снідали одинадцять днів тому, не перевищує вірогдіність назвати колір рушника, який висів у душі в другий четвер позаминулого місяця. Якщо ті дні не були особливими для вас, шанс відтворити нещодавне минуле буде значно меншим, аніж виграти у лоторею. Пам'ять – це алкоголь у пляшці, з сильними емоціями замість корка. Коли немає щільних переживань, минуле вивітрюється, залишаючи лиш слід із запахом дежавю і кольором жамевю, по яким вже неможливо розповісти про напій, що чекав вас за склом. Буденність щосекунди огортає кожного з нас, занурює у небуття, в якому, на відміну від чорної дірки, матерія не трансформується, а без залишку вищезає. Буденність не має типового для історії чи бізнесу виміру – година-місяць-сторіччя. Ця пані харчується шматками, які ми, не закарбовуючи, збавляємо. Втрачені кавалики різного хронометражу, при конвертаціі на кінематографічну плівку, покажуть до біса гіпнотичний своєю порожністю і однотонністю фільм, у якому кожен впізнає кожного. Ви, я, отой дядько, який щойно шмарконув у вас за вікном, жоден з нас не може сказати скільки наспрадві прожив днів у цьому конкретному тижні й не менш конкретному житті. Наш час вимірюється не обертами навколо небесних сфер. Наш вік не можна вирахувати арифметично. Прожити – це не значить "існувати у часі". Робочий тиждень, з якого ви можете пригадати кілька яскравих моментів – це всього лиш ці двадцять-тридцять хвилин, які відклались у вашій пам'яті. Решта безслідно зникла для вас, для мене і для світу. Викресліть з доби сон і кожен ваш день вже щонайменш на чверть скоротиться. Викресліть двохтомні розмови, що можна вмістити у пів речення, трафаретні справи, монотонні розваги і все те, зміст чого ви забуваєте вже завтра і робите для того, щоб воно швидше прийшло. Тоді, лише тоді, ви отримаєте реальну кількість часу, що прожили. О ні, не сприйміть ці слова за заклик кидати роботу, пряжену як молоко прокрастинацію й вдаватись до депрівіації сну, аби поклонятись щосекунді, й закохувати її усвідомленням реальності. Проживати секунду можна в будь-яких умовах, так само, як і губити. Осмислюючи втрачене, можна відчути велич миттєвостей, що залишились у пам'яті. Неважливо, що ти робиш й де ти, важлива твоя присутність у миті. А мить в кожному вимірі змінює свою тривалість. На війні вона мабуть найкоротша й дорівнює швидкості польоту кулі чи снаряду. Не менше, не більше. Кожен проміжок польоту кулі - це мірило для сприйняття реальності у пеклі, яке людство вигадує для себе з появи неандертальців. "Привіт, мене звати", "тух", й людина, яка простягала тобі руку, тільки-но приїхавши у світ Ареса, вже дивиться на тебе порожніми, як життя багатьох з нас, очима. "Передай цигарку", "шух", й цигарка твоєму побратиму більше не потрібна. Шматок міни позбавив його цієї потреби. Коли ти стоїш на позиції, й над тобою граються в пінг-понг артилеристи, час з буденного виміру де є "завтра", перетікає у "через одну десяту секунди тебе може на стати". На перший погляд може здатись, що бойові дії можуть навчити цінувати буття. Але історія вчить тільки тому, що нічому не вчить. А деталізація кожної миті призводить до того, що кожен день перетворюється для вас на кілька діб-тижнів і у 20/30 років, вам здається, що все позаду бо по внутрішніх відчуттях вік підскакує до семидесяти-вісімдесяти. Врешті, цей стан породжує, при поверненні, конфронтації і посттравматичні розлади. Адже ветерани і відсторонені спостерігачі війни живуть у різних часових форматах, а тому ніяк не можуть зрозуміти один одного. В звичному для нас середовищі одиниця сприйнятя часу, яка підсвідомо танцює навколо можливості загинути часто є світанком наступного дня, який сповнюється химерних сподівань і якогось особливого значення. В бойових діях час рухається геть по іншому. Й потім солдати немов мандрівники космічних галактик, повертаючись на свою планету виявляють, що постаріли на кілька десятків років, бо кожного дня, мали кілька тисяч світанків з іще химернішими сподіваннями. Статистики розбоїв і самогубств після повернення з будь яких полів Марса голосно промовляє: "можливість щосекунди загинути не вчить поважати життя й дзенівської мудрості". Бо існування у вимірі з кожною черговою миттю, яка може стати роковою змушує отримувати від усього усе і негайно. Усі інстинкти на чолі з необхідністю продовжити рід загострюються, як у лихоманці, або навпаки повністю атрофуються народжуючи всесильну апатію. Політики змушують людей жити у геть інших законах часу, а коли вони повертаються додому ніхто не переводить назад годинникову стрілку. Найсильніше суспільне явище так само безсиле, щоб врятувати наш час від моря небуття. Тому не потрібно ризикувати на фронті, або заражатись від путан звабливими мікроорганізмами, щоб почати відчувати щосекунду. Достатньо лиш відповісти на одне маленьке питання. Але в кожного з нас воно своє... Автор Олекса Коба 
    Жовт 02, 2018 1499
  • 26 Вер 2018
    Чеські та українські активісти влаштували протест проти концерту відомої піаністки українського походження Валентини Лисиці у столиці Чехії Празі. Під будівлею Празької філармонії, де і був запланований виступ, вони роздавали інформаційні буклети, які схожі на оригінальні, але з іншим змістом. Зокрема, замість назви фестивалю «Дворжакова Прага» (на честь відомого чеського композитора Антоніна Дворжака, 1841–1904) була вказана назва «Путінова Прага» («на честь» президента Росії Володимира Путіна, якого активісти слідом за значною частиною світу звинувачують у керівництві агресією Росії проти України). Усередині замість музичної програми вечора відвідувачі концерту побачили інформацію про деякі висловлювання та про позицію Лисиці щодо України, анексії Криму та конфлікту на Донбасі, зокрема, те, що вона підтримує дії російських гібридних сил на сході України та анексію Росією Криму. ​«Ми протестуємо, бо Лисиця є рупором Кремля! Вона неодноразово висловлювала підтримку сепаратистам. Тому ми вважаємо, що її концерти тут не мають відбуватися», – заявив про мету акції Отакар Ван Ґемунд, член чеської активістської групи «Капутін». Більшість відвідувачів концерту розповіли Радіо Свобода, що раніше не знали про позицію відомої піаністки. «Ми не знали про таку позицію Валентини. Нам вона подобається як музикант. Моя дочка грає на фортепіано. Але її позицію щодо України ми не підтримуємо», – сказала одна з відвідувачок фестивалю «Дворжакова Прага».   Після закінчення концерту кілька десятків активістів вишукувались перед виходом із Празької філармонії із українськими прапорами та плакатами «Чехія не Росія», «Зупинити російський імперіалізм», «Роби музику, а не війну». Посольство України в Празі відмовило Радіо Свобода у проханні прокоментувати празький виступ співачки, мовляв, це внутрішня чеська подія. Валентина Лисиця – піаністка, яка народилася у Києві. У 1991 емігрувала до США і нині має громадянство цієї країни. Популярною вона стала завдяки роликам на платформі YouTube. Після подій Євромайдану, анексії Криму та воєнних дій на Донбасі Лисиця називала український уряд «нацистським» і стверджувала, ніби українська влада запроваджує «фільтраційні табори» для етнічних росіян. За це та інші вислови у соціальних мережах її навесні 2015 року звільнили з Симфонічного оркестру канадського міста Торонто. Сама Лисиця назвала причиною свого звільнення те, ніби вона «скористалася правом на свободу слова». Іще перед звільненням, на початку 2015 року, в інтерв’ю Радіо Свобода вона стверджувала, що не має нічого спільного з проросійськими бойовиками на Донбасі. Але наступними місяцями і роками Валентина Лисиця кілька разів із концертами відвідувала окуповані території Донбасу і Криму, порушуючи при цьому встановлений порядок в’їзду на ці території. Відтак в інтерв’ю проросійським і російським ЗМІ вона вже не раз заявляла, що підтримує проросійських бойовиків на Донбасі, а також російську окупацію Криму – де вона, за її словами, нині, під окупацією, була рада знову зустрітися з реаліями колишнього Радянського Союзу, в якому 1973 року народилася і де жила в радянські часи, до 1991-го.
    1476 Опубліковано Oleksa K.
  • Автор Oleksa K.
    Чеські та українські активісти влаштували протест проти концерту відомої піаністки українського походження Валентини Лисиці у столиці Чехії Празі. Під будівлею Празької філармонії, де і був запланований виступ, вони роздавали інформаційні буклети, які схожі на оригінальні, але з іншим змістом. Зокрема, замість назви фестивалю «Дворжакова Прага» (на честь відомого чеського композитора Антоніна Дворжака, 1841–1904) була вказана назва «Путінова Прага» («на честь» президента Росії Володимира Путіна, якого активісти слідом за значною частиною світу звинувачують у керівництві агресією Росії проти України). Усередині замість музичної програми вечора відвідувачі концерту побачили інформацію про деякі висловлювання та про позицію Лисиці щодо України, анексії Криму та конфлікту на Донбасі, зокрема, те, що вона підтримує дії російських гібридних сил на сході України та анексію Росією Криму. ​«Ми протестуємо, бо Лисиця є рупором Кремля! Вона неодноразово висловлювала підтримку сепаратистам. Тому ми вважаємо, що її концерти тут не мають відбуватися», – заявив про мету акції Отакар Ван Ґемунд, член чеської активістської групи «Капутін». Більшість відвідувачів концерту розповіли Радіо Свобода, що раніше не знали про позицію відомої піаністки. «Ми не знали про таку позицію Валентини. Нам вона подобається як музикант. Моя дочка грає на фортепіано. Але її позицію щодо України ми не підтримуємо», – сказала одна з відвідувачок фестивалю «Дворжакова Прага».   Після закінчення концерту кілька десятків активістів вишукувались перед виходом із Празької філармонії із українськими прапорами та плакатами «Чехія не Росія», «Зупинити російський імперіалізм», «Роби музику, а не війну». Посольство України в Празі відмовило Радіо Свобода у проханні прокоментувати празький виступ співачки, мовляв, це внутрішня чеська подія. Валентина Лисиця – піаністка, яка народилася у Києві. У 1991 емігрувала до США і нині має громадянство цієї країни. Популярною вона стала завдяки роликам на платформі YouTube. Після подій Євромайдану, анексії Криму та воєнних дій на Донбасі Лисиця називала український уряд «нацистським» і стверджувала, ніби українська влада запроваджує «фільтраційні табори» для етнічних росіян. За це та інші вислови у соціальних мережах її навесні 2015 року звільнили з Симфонічного оркестру канадського міста Торонто. Сама Лисиця назвала причиною свого звільнення те, ніби вона «скористалася правом на свободу слова». Іще перед звільненням, на початку 2015 року, в інтерв’ю Радіо Свобода вона стверджувала, що не має нічого спільного з проросійськими бойовиками на Донбасі. Але наступними місяцями і роками Валентина Лисиця кілька разів із концертами відвідувала окуповані території Донбасу і Криму, порушуючи при цьому встановлений порядок в’їзду на ці території. Відтак в інтерв’ю проросійським і російським ЗМІ вона вже не раз заявляла, що підтримує проросійських бойовиків на Донбасі, а також російську окупацію Криму – де вона, за її словами, нині, під окупацією, була рада знову зустрітися з реаліями колишнього Радянського Союзу, в якому 1973 року народилася і де жила в радянські часи, до 1991-го.
    Вер 26, 2018 1476
  • 14 Черв 2018
    Сон один з найпотрібніших та найприємніших частин існування людини. При цьому ми дуже мало знаємо про це явище. 1. Тривалість сну залежить від віку людини: до 18 років людина повинна спати не менше 10 годин, у віці від 19 і до 55 років— 8 годин, а 55 років достатньо спати лише 6 годин. 2. Уві сні чоловіки бачать, в основному, інших чоловіків. Жінки бачать чоловіків і жінок порівну. 3. У сні можна побачити лише тих людей, яких бачили раніше, при цьому нам може наснитись навіть ті, кого ми вже забули. 4. 12% людей бачать тільки чорно-білі сни. 5.Найкраща поза для сну — на животі. Як стверджують науковці, так можна заснути швидше. 6. Фахівці з Тибету вважають, що сон на лівому боці продовжує життя. 7. Кожна четверта пара у світі спить порізно. 8. Без сну людина може прожити 10 днів. До прикладу без їжі можна вижити 14 днів. 9. Через 5 хвилин після пробудження людина забуває 50% свого сну, через 10 хвилин - 90%. 10. Деякі дослідники за допомогою аналізу мозкової активності змогли реконструювати відеосюжети, які люди проглядали вдень на каналі YouTube. Вчені впевнені, що не за горами той день, коли подібна методика допоможе розшифровувати сни. 11. Військові дослідники виявили, що, якщо ви виспитеся заздалегідь (наприклад, лягаючи спати раніше протягом декількох днів), позбавлення сну не буде таким важким. 12. Якщо 12 ночей поспіль ви спатимете всього по 6 годин, стан вашого організму буде таким, як при наявності 0,1% алкоголю в крові – невиразне мовлення, порушення рівноваги, погіршення пам'яті. Іншими словами, це стан сп'яніння. 13. Одне невелике дослідження показало, що гра на діджеріду (музичний духовий інструмент аборигенів Австралії, який є довгою дерев'яною або бамбуковою трубою. – Ред.) сприяє поліпшенню сну, тому що зміцнює м'язи, які беруть участь у процесі дихання. 14. Аналіз добових біоритмів людини показує, що найбільш природний час для денного сну – між 14.00 та 16.00 годинами. Хоча сон у другій половині дня більше сприяє відновленню організму, невеликий відпочинок близько полудня підвищує творчий потенціал. 15. Дослідження показали, що мутація в гені DEC2 дозволяє деяким людям повністю висипатися за чотири години сну вночі. Жодних побічних ефектів на організм від такого короткого сну в них не виявили. 16. Проте, навряд чи ви відноситеся до цієї групи людей. Тих, кому пощастило висипатися за декілька годин, не більше 5% на Землі. Більшості людей потрібно 8 годин сну. Але близько 30% не дозволяють собі спати більше шести годин на ніч. 17. Одна з теорій про те, чому нам необхідно спати, твердить, що під час сну наш мозок упорядковує спогади та враження, які він отримав протягом дня. Здається, уві сні ми також можемо давати собі раду зі спогадами про неприємні або травмуючі події. 18. Знайомі запахи допомагають формувати спогади у мозку під час сну, поліпшуючи продуктивність вашого навчання. 19. Здригання тіла, коли ми засинаємо – дуже поширене явище. Воно абсолютно не шкідливе і називається "гіпнотичні ривки".Поділіться цією публікацією з друзями :)  
    2445 Опубліковано Oleksa K.
  • Автор Oleksa K.
    Сон один з найпотрібніших та найприємніших частин існування людини. При цьому ми дуже мало знаємо про це явище. 1. Тривалість сну залежить від віку людини: до 18 років людина повинна спати не менше 10 годин, у віці від 19 і до 55 років— 8 годин, а 55 років достатньо спати лише 6 годин. 2. Уві сні чоловіки бачать, в основному, інших чоловіків. Жінки бачать чоловіків і жінок порівну. 3. У сні можна побачити лише тих людей, яких бачили раніше, при цьому нам може наснитись навіть ті, кого ми вже забули. 4. 12% людей бачать тільки чорно-білі сни. 5.Найкраща поза для сну — на животі. Як стверджують науковці, так можна заснути швидше. 6. Фахівці з Тибету вважають, що сон на лівому боці продовжує життя. 7. Кожна четверта пара у світі спить порізно. 8. Без сну людина може прожити 10 днів. До прикладу без їжі можна вижити 14 днів. 9. Через 5 хвилин після пробудження людина забуває 50% свого сну, через 10 хвилин - 90%. 10. Деякі дослідники за допомогою аналізу мозкової активності змогли реконструювати відеосюжети, які люди проглядали вдень на каналі YouTube. Вчені впевнені, що не за горами той день, коли подібна методика допоможе розшифровувати сни. 11. Військові дослідники виявили, що, якщо ви виспитеся заздалегідь (наприклад, лягаючи спати раніше протягом декількох днів), позбавлення сну не буде таким важким. 12. Якщо 12 ночей поспіль ви спатимете всього по 6 годин, стан вашого організму буде таким, як при наявності 0,1% алкоголю в крові – невиразне мовлення, порушення рівноваги, погіршення пам'яті. Іншими словами, це стан сп'яніння. 13. Одне невелике дослідження показало, що гра на діджеріду (музичний духовий інструмент аборигенів Австралії, який є довгою дерев'яною або бамбуковою трубою. – Ред.) сприяє поліпшенню сну, тому що зміцнює м'язи, які беруть участь у процесі дихання. 14. Аналіз добових біоритмів людини показує, що найбільш природний час для денного сну – між 14.00 та 16.00 годинами. Хоча сон у другій половині дня більше сприяє відновленню організму, невеликий відпочинок близько полудня підвищує творчий потенціал. 15. Дослідження показали, що мутація в гені DEC2 дозволяє деяким людям повністю висипатися за чотири години сну вночі. Жодних побічних ефектів на організм від такого короткого сну в них не виявили. 16. Проте, навряд чи ви відноситеся до цієї групи людей. Тих, кому пощастило висипатися за декілька годин, не більше 5% на Землі. Більшості людей потрібно 8 годин сну. Але близько 30% не дозволяють собі спати більше шести годин на ніч. 17. Одна з теорій про те, чому нам необхідно спати, твердить, що під час сну наш мозок упорядковує спогади та враження, які він отримав протягом дня. Здається, уві сні ми також можемо давати собі раду зі спогадами про неприємні або травмуючі події. 18. Знайомі запахи допомагають формувати спогади у мозку під час сну, поліпшуючи продуктивність вашого навчання. 19. Здригання тіла, коли ми засинаємо – дуже поширене явище. Воно абсолютно не шкідливе і називається "гіпнотичні ривки".Поділіться цією публікацією з друзями :)  
    Черв 14, 2018 2445
  • 05 Черв 2018
    Міністерство праці і соціальних справ Чеської Республіки готує програму, яка дозволить значно прискорити процес працевлаштування українців. Про це 21 травня заявила очільниця чеського відомства Ярослава Нємцова, передає Радіо Свобода.У Чехії зараз кількість вільних робочих місць досягла рекордного числа, незайнятими є понад 260 тисяч місць, заявила міністр Ярослава Нємцова. Це передусім медичні сестри і працівники соціальної сфери, а також робітники середньої технічної кваліфікації, будівельники. Міністр праці Чехії Ярослава Нємцова минулого тижня відвідала Україну, зокрема, посольство Чехії в Україні, а також генеральне консульство у Львові, щоб домовитись про спрощення і прискорення процедури оформлення дозволу на працю. Зокрема, передбачається збільшення кількості робочої сили з України з правом працевлаштування на два роки до 19 600 осіб. Довідка: Наразі в Чеській Республіці працює 374 тисячі іноземців, з них 280 тисяч – громадяни ЄС, 94 тисячі – громадяни з інших країн Європи та Азії. Українці з цієї кількості становлять 70 тисяч.   
    2025 Опубліковано Oleksa K.
  • Автор Oleksa K.
    Міністерство праці і соціальних справ Чеської Республіки готує програму, яка дозволить значно прискорити процес працевлаштування українців. Про це 21 травня заявила очільниця чеського відомства Ярослава Нємцова, передає Радіо Свобода.У Чехії зараз кількість вільних робочих місць досягла рекордного числа, незайнятими є понад 260 тисяч місць, заявила міністр Ярослава Нємцова. Це передусім медичні сестри і працівники соціальної сфери, а також робітники середньої технічної кваліфікації, будівельники. Міністр праці Чехії Ярослава Нємцова минулого тижня відвідала Україну, зокрема, посольство Чехії в Україні, а також генеральне консульство у Львові, щоб домовитись про спрощення і прискорення процедури оформлення дозволу на працю. Зокрема, передбачається збільшення кількості робочої сили з України з правом працевлаштування на два роки до 19 600 осіб. Довідка: Наразі в Чеській Республіці працює 374 тисячі іноземців, з них 280 тисяч – громадяни ЄС, 94 тисячі – громадяни з інших країн Європи та Азії. Українці з цієї кількості становлять 70 тисяч.   
    Черв 05, 2018 2025
  • 17 Трав 2018
    Українські десантники з 79 ДШБ та 14 ОМБ провели «майстер-клас» на міжнародних військових навчаннях Combined Resolve X, що проходять у Німеччині. Своїми діями вони примусили учасників навчань відійти від усталених правил. Українська ротна тактична група у складі десантників Миколаївської 79 десантно-штурмової бригади та танкістів 14 окремої механізованої бригади в ході міжнародних навчань Combined Resolve X своїми діями змусила спостерігачів відійти від усталеного плану дій, а перейти в режим наближений до реального. Українська група не лише витримала наступ, а й «знищила» велику кількість бронетехніки та живої сили умовного супротивника. Також українські військові здійснили марш у визначений район, під час зіткнення підбили декілька «ворожих» танків M1A2 Abrams та практично без втрат дісталися місця призначення. Вони зайшли у тил «ворожих» військ і зайняли домінуючу висоту над містом Равенсдорф. Як повідомляє Генеральний штаб ЗСУ, українські військовослужбовці закріпилися на позиції, замінувавши шляхи та створивши мережу опорних та спостережних пунктів. Відбили дві атаки і захопили карту «Супротивник неодноразово намагався виявити українські позиції за допомогою безпілотних літальних апаратів, і потім вдався до штурму силами до механізованої роти на бронемашинах «Bradley», мовиться у повідомленні на офіційній сторінці Генерального штабу ЗСУ у мережі Facebook. Відбиваючи атаку, українські військові знищили 4 бронемашини та 80% особового складу. Спостерігачі вирішили «переграти» цей епізод і наказали провести повторний штурм. Представники сил «BLUEFOR» під час нової атаки втратили ще дві бронемашини й відступили, а українським десантникам вдалося захопити «ворожу карту» з нанесеною оперативною обстановкою і передати трофей до штабу багатонаціонального батальйону сил «OPFOR». «У нас тут відбуваються дуже багато ротацій, як правило, ти не бачиш нічого нового, але ця ротація – виняткова. Українські військові показали речі, які я раніше не бачив. Я гадаю, що солдати сил «OPFOR» – всі вони трохи вчаться в українців. Я задоволений цими навчаннями» – цитує прес-служба ЗСУ слова офіцера зв’язку США капітана Холда. Воювали за ДАП і тепер навчають інших Президент України Петро Порошенко привітав українських військовослужбовців із активною участю у багатонаціональних військових навчаннях. «Гордий за наших військових, які вкотре довели, що українська армія – одна з найбільш боєздатних у світі!», – написав президент України на своїй офіційній сторінці у Facebook. Високо оцінив дії українських військових і комбат багатонаціонального батальйону – військовослужбовець США. «Наступного разу треба запросити тільки українців, і просто спостерігати», – цитує комадира батальйона прес-служба ЗСУ. Результативність дій підрозділів, що беруть участь у навчаннях Combined Resolve X визначається за допомогою системи MILES. На зброї прикріплені лазерні випромінювачі. Вони місять інформацію про тип зброї, з якої «запускаються» холостим пострілом. На солдатах та техніці є датчики, які фіксують «ураження». Вони дають інформацію про тип завданого ушкодження: «загибель», «поранення», «підбиття». Combined Resolve X – спільні військові навчання країн Європейського Союзу і США за участю України проходять на полігоні поблизу міста Хохенфельц у Німеччині. У них беруть участь 3700 військовослужбовців з 13 країн. Українська зведена тактична група складається із військовослужбовців, які, зокрема, брали участь в обороні Донецького аеропорту (2014-2015 роки). Матеріал запозичено з ресурсу "Радіо Свобода"
    1796 Опубліковано Oleksa K.
  • Автор Oleksa K.
    Українські десантники з 79 ДШБ та 14 ОМБ провели «майстер-клас» на міжнародних військових навчаннях Combined Resolve X, що проходять у Німеччині. Своїми діями вони примусили учасників навчань відійти від усталених правил. Українська ротна тактична група у складі десантників Миколаївської 79 десантно-штурмової бригади та танкістів 14 окремої механізованої бригади в ході міжнародних навчань Combined Resolve X своїми діями змусила спостерігачів відійти від усталеного плану дій, а перейти в режим наближений до реального. Українська група не лише витримала наступ, а й «знищила» велику кількість бронетехніки та живої сили умовного супротивника. Також українські військові здійснили марш у визначений район, під час зіткнення підбили декілька «ворожих» танків M1A2 Abrams та практично без втрат дісталися місця призначення. Вони зайшли у тил «ворожих» військ і зайняли домінуючу висоту над містом Равенсдорф. Як повідомляє Генеральний штаб ЗСУ, українські військовослужбовці закріпилися на позиції, замінувавши шляхи та створивши мережу опорних та спостережних пунктів. Відбили дві атаки і захопили карту «Супротивник неодноразово намагався виявити українські позиції за допомогою безпілотних літальних апаратів, і потім вдався до штурму силами до механізованої роти на бронемашинах «Bradley», мовиться у повідомленні на офіційній сторінці Генерального штабу ЗСУ у мережі Facebook. Відбиваючи атаку, українські військові знищили 4 бронемашини та 80% особового складу. Спостерігачі вирішили «переграти» цей епізод і наказали провести повторний штурм. Представники сил «BLUEFOR» під час нової атаки втратили ще дві бронемашини й відступили, а українським десантникам вдалося захопити «ворожу карту» з нанесеною оперативною обстановкою і передати трофей до штабу багатонаціонального батальйону сил «OPFOR». «У нас тут відбуваються дуже багато ротацій, як правило, ти не бачиш нічого нового, але ця ротація – виняткова. Українські військові показали речі, які я раніше не бачив. Я гадаю, що солдати сил «OPFOR» – всі вони трохи вчаться в українців. Я задоволений цими навчаннями» – цитує прес-служба ЗСУ слова офіцера зв’язку США капітана Холда. Воювали за ДАП і тепер навчають інших Президент України Петро Порошенко привітав українських військовослужбовців із активною участю у багатонаціональних військових навчаннях. «Гордий за наших військових, які вкотре довели, що українська армія – одна з найбільш боєздатних у світі!», – написав президент України на своїй офіційній сторінці у Facebook. Високо оцінив дії українських військових і комбат багатонаціонального батальйону – військовослужбовець США. «Наступного разу треба запросити тільки українців, і просто спостерігати», – цитує комадира батальйона прес-служба ЗСУ. Результативність дій підрозділів, що беруть участь у навчаннях Combined Resolve X визначається за допомогою системи MILES. На зброї прикріплені лазерні випромінювачі. Вони місять інформацію про тип зброї, з якої «запускаються» холостим пострілом. На солдатах та техніці є датчики, які фіксують «ураження». Вони дають інформацію про тип завданого ушкодження: «загибель», «поранення», «підбиття». Combined Resolve X – спільні військові навчання країн Європейського Союзу і США за участю України проходять на полігоні поблизу міста Хохенфельц у Німеччині. У них беруть участь 3700 військовослужбовців з 13 країн. Українська зведена тактична група складається із військовослужбовців, які, зокрема, брали участь в обороні Донецького аеропорту (2014-2015 роки). Матеріал запозичено з ресурсу "Радіо Свобода"
    Трав 17, 2018 1796