Ціни на нерухомість в Чехії за останні три роки, стрімко зросли і ніщо на разі не передбачає їх спад. Незважаючи на зниження прибутковості з оренди, залишаються популярними інвестиції в нерухомість – вважається що це безпечний та стабільний дохід. За даними Чеського статистичного управління, ціни на нерухомість в середньому по всій країні продовжують зростати. Інфляція в Чехії зростає. Споживчі ціни в червні виросли на 2,3 %. Це більше, ніж в середньому ЄС. На рівень інфляції в даний час має найбільший вплив зростання цін на продукти харчування. Швидко дорожчає і нерухомість. З іншого боку, ціни на паливо падають. «Швидке зростання цін на житло є істотним інфляційним ефектом сьогодення, точніше останніх 2-3 років. Міжрічне зростання цих цін досягло в першому кварталі позначки 12,8 %. І посунуло так Чеську Республіку на перше місце в ЄС.» повідомляє президент CSO Iva Ritschelová. Середньорічне зростання цін на житлову нерухомість в ЄС в першому кварталі склало 4,5 %. Від року 2000 темп зростання цін на чеське житло збільшився вже втретє. Вперше це було у 2003 році, перед вступом до ЄС, і в 2008 році в зв’язку з бумом нерухомості в багатьох європейських країнах. Сьогоднішня фаза зростання цін розпочалась у 2014 році. З того часу ціни на житло стрімко зростають, і навіть перевищили свій історичний максимум. В ЄС ціни на квартири, будинки та земельні ділянки розвиваються поступово. Причиною є сучасне економічне зростання а оптимістичні очікування, також низькі ставки за іпотечними кредитами. Ціни нерухомості в довгостроковій перспективі зростають набагато швидше, ніж індекс споживчих цін. У регіональному порівнянні, найвищі в Празі. « Ціни на квартири  в столиці між 2000 – 2015 р. виросли на 135 %, а вартість будинків на 65 %.  Вплинуло на це, серед іншого, невідповідність між попитом і пропозицією.  В даний час попит перевищує пропозицію, тому ціни зростають швидше. Продавець має більше бажаючих придбати житло, тому це дозволяє йому спокійно підвищувати ціну. Найдешевші квартири продаються в регіоні Усті над Лабем, де в цих роках зросли на 52 %. Для прикладу, середня вартість квартири в Празі зросла майже на мільйон крон, в той час як в Усті тільки на 190 000 крон. Найповільшіне зростає ціна на квартири і в Младій Болеславі – приріст складає 13%. Ціни на вторинне житло в Празі і околицях наближаються до вартості новобудов. Причиною знову ж таки є високий попит і недостатня пропозиція нових квартир. Важливу роль в стимулюванні зростання цін на нерухомість зіграли також іпотечні ставки. У 2016 році банки пропонували відсоток в розмірі 1,59%.  До листопада 2016 року в Чехії можна було оформити стовідсоткову іпотеку. Відповідно попит на нерухомість в кредит зберігався на високому рівні. Прогнози. Судячи з того, що відбувається на ринку сьогодні, і спираючись на аналітичні дані, можна сказати, зростання цін на житло не зупиниться. Інвестування в нерухомість і далі  буде залишатись чудовим способом збереження і примноження фінансів. Якщо ви зацікавлені в іпотечному кредиті або ж хочете дізнатись, як працює система фінансування житла в Чехії, та отримати незалежну оцінку всіх місцевих банків, невагайтесь, звертайтесь за допомогою, і ми разом знайдемо безпечне вирішення питань Вашого житла.   Юрій Остафічук - радник в області іпотечного кредитування, інвестицій, страхування та планування пенсії  для UAPORTAL.CZ Електронна пошта: jurij@ostafichuk.cz Моб.телефон: +420 777 08 19 19 foto : Miluju Prahu   

У самому центрі Праги 26 червня 2018 року відкрили Галерею українського мистецтва «P&B» (V Jirchářích 1285/12). Тут з нагоди святкування Дня Конституції України присутні мали нагоду насолодитися виставкою живопису сучасних українських художників. Як зазначив Посол України в Чеській Республіці Євген Перебийніс Галерея українського мистецтва матиме не лише комерційний потенціал. Адже «ця чудова ідея, – за словами пана Євгена, – дозволить нам мати ще одне місце, де будуть збиратися українці, будуть збиратися ті, хто люблять і цікавляться Україною, де можна буде почути і побачити Україну. Це буде місце, де як мешканці Праги, так і десятки тисяч гостей Праги з інших країн, туристи зможуть побачити, чим сьогодні живе Україна і яке мистецтво сьогодні твориться в Україні». Є. Перебийніс також наголосив, що посольство має домовилено з власником галереї Олександром Запрудським про її відкритість для різних українських заходів, літературних і музичних зустрічей. Адже, як переконаний Посол, образотворче мистецтвоможе сказати про країну, про народ набагато влучніше, ніж політики, ніж дипломати.«Ми впевнені, що ця галерея доноситиме правду про Україну, доноситиме те, що сьогодні відбувається в Україні. Ви можете побачити, що при вході тут розміщений щит, простріляний кулями, як згадка про те, що в Україні сьогодні продовжується війна за її незалежність, але мистецтво все одно живе». Організатори пообіцяли, що регулярно оновлюватимуть експозиції. Очільник Дирекції виставок Національної спілки художників України Ігор Волощук назвав галерею «осередком українського мистецтва у Празі». Адже, за його словами, Запрудський «має розрахунок на звичайну людину. Талантів в Україні вистарчає, аби була можливість робити технічні речі: вивозити та завозити нові картини». Власник галереї О. Запрудський спецільно для UAPORTAL зізнався, що хоче поширювати українське мистецтво далі у світі. Він уже понад 15 років керує галерею в Києві (на початку Андріївського узвозу), яка називається «В гостях у гнома». 2017 року його галерея вийшла на міжнародний рівень – було відкрито її філіал у Відні. Пан Запрудський орієнтується на «гномів». Так він називає «прошарок людей, які готові віддавати гроші за живопис». Має на увазі зрілих чоловік, «яким бракує усмішки. Вони мають гроші, владу, але щоб усміхнутися їм треба мистецтва. А ціни на картини немаленькі»... Стосовно планів про співпрацю з Посольством України пан Олександр сказав, «що все просто. У цій справі важливий розголос. Якщо прийде Посол сюди, то інші теж прийдуть». Щодо самих картин, то галерея презентує твори майстрів з різних куточків України: Андрій Фіґоль (родом з Черкаської області, член Національної спілки художників України, акцентує на «швидкоплинних станах природи»),Олександр Фандіков (з Донецької області, працює у жанрі «фентезі»), Володимир Півень (з Полтавської області, його роботи збережені в приватних колекціях Європи та США, художній світ В. Півня – це «мерехтіння барв і контрастів»), Андрій Цой (народився в Мурманську, закінчив Дніпропетровське художнє училище, на полотні зображає «підсвідомий зміст світу»), Наталя Музиченко (промовисто зображає «напівреальні куточки міських пейзажів»),    також Діна Вальчук (родом з Хмельницької області, творить сентиментальні картини з сюжетами на дитячу тематику), Анатолій Козельський (уродженець Чернівців,його роботи збережені в приватних колекціях Європи та США, його художній світ – це промовиста «іронія втомлений людей») та ін. Згромадження в невеликому приміщенні колоритних праць талановитих людей відкриває перед реципієнтом колосальний і строкатий простір українського світовідчуття. Тож раджу завітати до місця, в якому сучасний український живопис промовисто «шепоче казку таємную». Це чудова нагода, щоб зупинитися в коловерті подій. Зупинитися, щоб відчути мить. Мить, яка пройшла через художника й лягла на полотно. Катерина Воїнська

Кліщі живуть в землі, залазять по траві на своїх жертв, і можуть бути переносниками бактерій борелій (Borrelia burgdorferi) та ще кількох десятків потенційних патогенів. Коли людину кусає заразний кліщ, то борелії згодом потрапляють в кров, оселяються в нашому організмі, викликають імунну реакцію та хворобу Лайма чи бореліоз. Не всі кліщі інфіковані бореліями, і не кожен укус інфікованого кліща призведе до хвороби Лайма. Крім цього, не кожен випадок хвороби починається з очевидного симптому — почервоніння місця укусу (еритеми). Все складно. То що робити? Здавати кліща на аналіз, бігти здавати аналізи самим? А що, як в цей момент ви десь в поході чи на війні? План дій такий: ми не панікуємо, дивимося на симптоматику, за потреби робимо профілактику антибіотиками, і згодом за потреби закриваємо питання “чи в мене не бореліоз” за допомогою аналізів. Тепер докладніше  ➡ Не панікуємо Це непросто. Бо в Україні приблизно кожен третій кліщ є переносником бореліозу. Це досить багато, і нашу місцевість уже можна назвати осередком гіперендемічного зоонозу. https://bit.ly/3buBRKS Однак, для передачі борелій з кишківника кліща до його ротового апарату, і звідти в кров людини — потрібно щонайменше 24 години, а щоб напевне то 72. Річ у тому, що для потрапляння з кліща в людину бореліям потрібно мігрувати з кишківника павукоподібного до слинних залоз, “переодягнутися”, тобто змінити поверхневі антигени і стати придатними для іншого “господаря”, і потрапити в кров. Навіть в ендемічних зонах хвороби Лайма частота зараження серед укушених людей становить 1-4%. Отже, чим менше кліщ був на людині (навіть занурений в шкіру) то менша ймовірність зараження. Тут постає питання, як того кліща якнайскоріше вилучити, особливо коли травмпункт далеко. В цьому разі в пригоді стане пінцет для видалення кліщів. Тягнути кліща слід вгору, перпендикулярно до шкіри, і не крутити. Схема, як це робити, тут: https://bit.ly/2Z34w7c Хвороба Лайма не завжди одразу має клінічні прояви, як-от еритема, підвищення температури та інші симптоми, про які буде згодом. Тобто можна заразитися бореліями, і нічого про це не знати. Таке буває приблизно в 6% випадках зараження. Проте надія є. За різними оцінками, з-поміж тих, хто заразився, не мав ранніх симптомів (ці 6% випадків), і ніколи не отримував терапії, кількість хворих через рік чи більше сягає до 12,5%. https://bit.ly/3fMWHID Ще раз: більшість з тих, кого вкусив кліщ, не заразяться. Якась частина заражених не захворіє ані одразу, ані згодом. З тих, хто одразу не захворів, кожен восьмий захворіє згодом. Таким чином, якщо вчасно зняти з себе кліща і провести профілактику, шанси мати хронічну хворобу Лайма досить малі. ➡ Дивимося на симптоми В англомовних настановах мова передусім йде про локальний прояв інфекції — повзучу еритему. Це кругла зона почервоніння шкіри, що згодом більшає до розміру близько 15 см в діаметрі і нагадує, подекуди, мішень. Центром еритеми буває саме місце проникнення кліща, але бувають і системні еритеми, тобто поширені шкірою в різних місцях. Еритема може не боліти і не бути гарячою. Вона розвивається приблизно у 80-89% заражених бореліями людей, і за 4 тижні минає без терапії антибіотиками. Рідше розвивається розсіяна еритема (не в місці укусу) та шкірна лімфоцитома (червоний набряк в місці укусу). https://bit.ly/2AsjLfC Чергова “зрада” полягає в тому, що: → Не всі випадки зараження бореліями викликають еритему (так звана безеритемна форма). → Еритема розвивається поволі, через тиждень-три, або ще пізніше. Тим часом бактерії успішно поширюються тілом, потрапляють з кровотоку в лімфу і тканини, і починають свою патологічну справу. Тобто, якщо ви в Україні зняли з себе кліща, який пробув у шкірі понад добу, та/або виникла червона пляма, що ширилася як кола водою, є підстави для профілактики чи лікування хвороби Лайма. Підвищення температури. Ранні загальні симптоми подекуди нагадують застуду. Інфекція викликає запалення і підвищення температури, тому людям, що зняли з себе кліща, лікарі радять міряти температуру впродовж тижня. Якщо її немає, це непогане свідчення того, що кліщ був не бореліозний. Є й інша сторона: якщо ви раптом після пікніка, дачі, походу, косовиці, збирання грибів раптом відчуваєте гарячку, і лімфовузли болять, то є підстави запідозрити укус кліща. Інші симптоми хвороби Лайма специфічніші та неприємніші: біль м’язів (міалгія), головний біль, параліч лицевого нерва, біль в суглобах, запалення міокарду (міокардит), ураження клапанів серця (ендкардит). Це уже системні прояви інфекції, і одразу їх може не бути. ➡ Профілактика Першою ланкою профілактики бореліозу в людей, старших 12 років, не вагітних і не мам, які не годують грудьми, є прийом антибіотика доксицикліну. Одні настанови говорять про одноразовий прийом 200 мг, інші — про п’ять днів прийому. Деякі українські інфекціоністи призначають 10-14-21 день прийому доксицикліну для перестраховки. 21 день прийому двічі на день по 100 мг доксицикліну є “золотим стандартом” лікування ранньої хвороби Лайма без ускладнень. https://bit.ly/2Lu3poS Аналіз клінічних настанов навів на думку, що ставлення до профілактики хвороби Лайма залежить від медичної системи в країні — діагностику і призначення ліків проводять лише в разі, коли точно треба: 1) був укус, 2) кліщ перебував у шкірі 3 доби, 3) це ендемічний регіон де буває бореліоз, і 4) є еритема. Проте, іншим боком цієї медалі є дуже поширена недодіагностика бореліозу, та, як наслідок — хронічна форма цієї хвороби. Остання може проявлятися, як біль в м’язах, суглобах, менінгіт (запалення оболонок мозку), міокардит (запалення міокарду), параліч лицевого нерва. Симптоми різні, важкі, “незбагненної етіології”, якщо не знати про хронічний бореліоз, і уже дуже погано керовані. В країнах, де профілактику антибіотиками призначають лише коли є еритема і всі інші умови, зараз є значний тиск на системи охорони здоров’я з боку людей з хронічною хворобою Лайма. Лікарів часто звинувачують в недостатній діагностиці та профілактиці цієї хвороби на ранній стадії, і є рух з адвокації призначення антибіотиків в рамках страхових програм. Крім цього, ареал поширення іксодових кліщів-переносників борелій постійно розширюється у зв’язку зі змінами клімату та міграцією природних переносників кліщів. Тому те, що раніше не було зоною ендемічного бореліозу, нині нею стає. https://bit.ly/2At0DOz ➡ Аналізи Щоб дізнатися, була чи є інфекція бореліями, використовують імуноферментний аналіз (ІФА) та/чи імуноблот. Але історія і тут непроста. Якщо вкусив кліщ, симптомів не було, то медичні настанови не радять робити діагностику, аби не витрачати час і кошти. Якщо був укус і еритема чи інші ранні симптоми, то діагностика теж не потрібна, бо клінічна картина достатня, щоб поставити діагноз. Про доставку кліща в лабораторію ніде мова не йде. Про діагностику бореліозу часто доводиться чути, що “вона нічого не дає.” Це не зовсім точний вислів. Дійсно, одразу після укусу діагностика справді нічого не дасть, адже аналізи шукають антитіла класу М (ранні, не дуже афінні до антигену, тобто погано його впізнають, з часом можуть щезнути з кровообігу), а згодом — антитіла класу G (зрілі, пізні, які будуть в крові ще довго). Після контакту з новим для організму збудником (бореліями), перші антитіла класу М з’являться днів за 10, а класу G — приблизно тижні за три. Навіть коли вони і будуть, вони можуть не впізнати компоненти тест-системи, тож отримаємо хибнонегативний результат. Антитіла можуть не з’явитися в людей з різними імуносупресивними станами. Це значить, що хвороба Лайма є, а лабораторного підтвердження немає. Навіщо тоді ці аналізи? За динамікою появи антитіл різних класів оцінюють, коли була інфекція (давно чи нещодавно), чи була вона взагалі (особливо коли про кліщів пацієнти нічого не пригадують, а симптоми є. Нагадаємо, хронічна, розсіяна хвороба Лайма це важка хвороба з різними можливими симптомами). В разі вчасної терапії на ранній стадії, ймовірність розвитку хронічної форми досить низька, до 5%. https://bit.ly/3cuwNHu ➡ Терапія Терапію має призначити лікар, бо це терапія антибіотиками, і тому потрібно запобігти можливими побічним ефектам (як-от появи “тетрациклінових зубів” з чорними смугами в дітей). Використовують амоксіцилін, пеніцилін, цефтріаксон, макроліди, тетрациклін, доксициклін. Тривалість прийому і дози призначає лікар, і він/вона мають стежити за тим, чи допомагає, тобто чи минають симптоми. На жаль, терапія різними антибіотиками в різних випадках має різну ефективність — абсолютної гарантії, що хвороба зараз зникне назавжди не існує. https://bit.ly/3fMWHID, https://bit.ly/3cuwNHu ➡ Що слід запам’ятати? ◼ Ходіть туди, де висока трава, в закритому одязі і взутті. ◼ Оглядайте себе та один одного після перебування в місцях, де потенційно можуть бути кліщі. Вони, перш ніж зануритися у шкіру, якийсь час лазять по нас, і зрештою осідають під колінами, на межі одягу і шкіри, в пахвах, за вухами. ◼ Купіть в зоомагазині пінцет для витягування кліщів. Антисептик для обробки рани у вас вже має бути. Якщо в шкірі залишився, ротовий апарат кліща, не бійтеся і дістаньте його стерильною голкою. ◼ Щодо прийому антибіотика з метою профілактики ми не можемо дати пораду. Та схоже, що простіше поговорити з лікарем наперед, та мати план дій і рецепт на доксициклін на випадок укусу, аніж намагатися марно подужати “застуду і загальну слабкість”, які насправді є хворобою Лайма, чи згодом лікувати хронічну форму цієї хвороби. Особливо це важливо, коли передбачається ситуація, коли до лікаря та аптеки так просто не потрапити (військова служба, похід, життя за містом).Джерело: Уляна Супрун

МОН ОГОЛОШУЄ ПРО ПРИЙОМ ДОКУМЕНТІВ ЗАКОРДОННИХ УКРАЇНЦІВ ДЛЯ НАВЧАННЯ В ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ ЗА КОШТИ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ У 2021 РОЦІ Для навчання в державних закладах вищої освіти, що належать до сфери управління Міністерства освіти і науки, оголошено прийом документів закордонних українців у 2021 році.  Бюджетні місця на навчання надаються: закордонним українцям, які проживають за межами України і статус яких підтверджено відповідним посвідченням;  для навчання у державних закладах вищої освіти, що належать до сфери управління МОН;  за ступенями бакалавр, магістр, якщо певний ступінь вищої освіти в Україні закордонний українець здобуває вперше; - на акредитовані освітні програми (денна форма навчання). Бюджетні місця на навчання не можуть бути надані: для здобуття ступеня магістр на основі ступеня бакалавр, здобутого за іншою спеціальністю; у разі, якщо закордонний українець, який навчався у закладі вищої освіти України (далі – ЗВО) за кошти державного бюджету, був відрахований за власним бажанням, за академічну неуспішність та/або в інших випадках, передбачених законодавством.   Вимоги до кандидатів: 1. Наявність посвідчення закордонного українця; 2. Наявність відповідного освітнього (освітньо-кваліфікаційного) рівня, що дає право на продовження навчання за освітньою програмою відповідного ступеня вищої освіти; 3. Володіння українською мовою.   Документи, які кандидат подає до МОН (у паперовому та електронному вигляді): 1. Заповнена анкета (оригінал); 2. Заповнена аплікаційна форма за посиланням: https://docs.google.com/forms/d/1HVmqrMtDe0YM1eFLhCbYqWmKuLTG1qerjDobGjgNSXM/viewform?edit_requested=true; 3. Копії сторінок паспорта; 4. Копія документа про раніше здобутий освітній (освітньо-кваліфікаційний) рівень, на основі якого здійснюється вступ; 5. Копія додатка до документа про раніше здобутий освітній (освітньокваліфікаційний) рівень, на основі якого здійснюється вступ; 6. Копія посвідчення закордонного українця (у разі відсутності на момент подання до МОН посвідчення подається витяг з протоколу засідання Національної комісії з питань закордонних українців про надання кандидату статусу закордонного українця). У разі відсутності на момент подання до МОН документів про раніше здобутий освітній (освітньо-кваліфікаційний) рівень кандидати можуть подавати такі документи: 7. Учні закладів загальної середньої освіти – довідку про навчання у випускному класі з оцінками за півріччя, підписану керівником закладу освіти та завірену печаткою; 8. Студенти закладів вищої освіти – виписку із залікових відомостей із зазначенням навчальних дисциплін та складених заліків та іспитів з оцінками, підписану керівником/заступником керівника ЗВО та завірену печаткою.  Документи іноземних держав, що зазначені у підпунктах 3-5, 7, 8, подаються з перекладом українською мовою. Строк подання до МОН документів - до 01 березня 2021 року включно. Увага! МОН прийматиме заявки в електронному та паперовому форматі (необхідно надіслати документи в обох зазначених форматах). Усі документи мають бути скріплені у верхньому лівому куті. Пакет документів формується згідно зі списком необхідних документів у вищезазначеному порядку. Документи поверненню не підлягають. Поштова адреса: проспект Перемоги, 10, 01135, Київ, Україна,Міністерство освіти і науки України, Головне управління міжнародного співробітництва. Примітка: Квота для закордонних українців 2021. Контактний тел. +38(044) 481-32-79. У електронному форматі скановані PDF документи необхідно надіслати на електронну адресу МОН: kvota.mon@gmail.com, зазначивши у темі листа “Квота для закордонних українців 2021”. Квоти прийому закордонних українців до ЗВО розміщуються на сайті МОН у тижневий строк після прийняття відповідної постанови Кабінету Міністрів України «Про державне замовлення на підготовку фахівців, наукових, науковопедагогічних та робітничих кадрів, на підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів». Вступ до ЗВО: Вступ до ЗВО на місця державного замовлення здійснюється у межах встановлених квот за результатами співбесіди з предметів, передбачених Правилами прийому до ЗВО. Строки подачі документів, проведення співбесіди та зарахування визначаються приймальними комісіями ЗВО. Для вступу закордонний українець особисто подає до структурного підрозділу/приймальної комісії заяву у паперовій формі та такі документи: а) документ (оригінал та його копію) про раніше здобутий освітній (освітньо-кваліфікаційний) рівень, на основі якого здійснюється вступ; б) додаток (оригінал та його копію) до документа про раніше здобутий освітній (освітньо-кваліфікаційний) рівень, на основі якого здійснюється вступ; в) копію паспорта; г) страховий поліс з надання екстреної медичної допомоги; д) посвідчення закордонного українця; е) 4 кольорових фото розміром 3х4 см. Документи, визначені у пунктах а), б), в) повинні бути перекладені українською мовою та нотаріально засвідчені. Документи, визначені у пунктах а), б) повинні бути офіційно завірені відповідно до законодавства країни їх видачі. Документи про освіту закордонних українців, видані закладами освіти інших держав, проходять процедуру визнання в Україні відповідно до чинного законодавства. Закордонні українці, які вступають до ЗВО на місця державного замовлення у межах встановлених квот, забезпечуються місцем у гуртожитку з оплатою за проживання у розмірі, як для громадян України, стипендією та медичним обслуговуванням відповідно до чинного законодавства України. Транспортні витрати до місця навчання та у зворотному напрямку здійснюються за власні кошти закордонних українців. Повідомляє Міністерство освіти і науки України foto: freepik.com  

Публікуємо актуальний і важливий матеріал наших партнерів з “Інформаційного Спротиву” про важливі тектонічні зміни, які відбудуться в нашому геополітичному просторі, коли постане Українська автокефальна православна церква. Про активні спроби Кремля недопустити цього та можливі фатальні наслідки для РПЦ.   Спроби Московського патріархату перешкодити появі автокефальної української православної церкви призведуть до його ізоляції від православного світу, подальшого розпаду – і зникнення. Розподіл сил На території України діють зараз кілька православних церков: Українська православна церква Московського Патріархату (УПЦ МП), Українська православна церква Київського Патріархату (УПЦ КП) і Українська автокефальна православна церква (УАПЦ). УПЦ МП, яку очолює митрополит Київський і всієї України Онуфрій, є канонічною частиною Російської Православної церкви на чолі з патріархом Кирилом (РПЦ МП). УПЦ КП, очолювана патріархом Філаретом, була створена в 90-х роках минулого століття разом з отриманням Україною незалежності, але поки не визнана канонічно іншими православними церквами. УАПЦ виникла після революції 1917 року і зберігалася в США і Канаді. Систематичне знищення її духівництва при радянській владі призвело до неможливості висвячення єпископів на території України відповідно до першого Апостольського правила: “Єпископа да поставляють два або три єпископи”. Проблема була закрита до 1969 року, коли УАПЦ перейшла під юрисдикцію митрополита Української Православної Церкви в США Мстислава, який в 1990 році був обраний в Києві патріархом УАПЦ. УПЦ США з 1995 року перебуває під юрисдикцією Константинопольського патріархату. Тож, хоча УАПЦ не можна назвати неканонічною, слово “автокефальна” в назві показує лише прагнення домогтися автокефалії для України. Нині настоятелем УАПЦ є митрополит Київський і всієї України Макарій. При цьому УПЦ МП має в Україні понад 11 000 парафій, що становить приблизно 60% від загальної кількості парафій РПЦ МП, частиною якої вона є. Кількість парафій УПЦ КП – приблизно 5000, а УАПЦ – близько 1500. УАПЦ і УПЦ КП прийняли рішення про об’єднання в єдину Українську Православну Помісну Церкву, і звернулися до Вселенського (Константинопольського) патріарха Варфоломія з проханням про визнання Синодом Вселенського патріархату Константинополя автокефалії об’єднаної УППЦ. Офіційна позиція керівництва УПЦ МП зводиться до відмови від об’єднання в церкву, незалежну від Москви. Це вносить в ситуацію неоднозначність. З одного боку, в українських православних ієрархів, які борються за автокефалію, є для цього всі формальні підстави. З іншого, Вселенський патріархат традиційно виступає проти будь-яких розколів (схизми) в православ’ї. Але УПЦ МП не монолітна. Навіть зараз, незважаючи на формальну невизнаність УПЦ КП, переходи в неї парафій з УПЦ МП, що здійснюються за ініціативою патріотично налаштованих парафіян, трапляються досить часто. Визнання ж Вселенським патріархатом автокефалії об’єднаної УППЦ з великою ймовірністю зробить цей процес лавиноподібним, що призведе до об’єднання вже всіх трьох українських православних церков. “З Московським патріархатом об’єднання буде. Тільки буде не з гори, тобто не від ієрархії духівництва, а від народу”, – так висловився на цю тему патріарх УПЦ КП Філарет в інтерв’ю каналу ТСН. У ролі ж розкольників при цьому виявляться парафії УПЦ МП, які не захотіли вийти з підпорядкування Московському патріархату. В УПЦ МП вже лунають голоси про те, що нічого триматися за Московський патріархат, і якщо процес отримання автокефалії не можна зупинити, то його слід очолити, почавши гру на випередження. Навряд чи Онуфрій наважиться на це, але сам факт появи таких публікацій говорить багато про що. Церковно-правовий аспект У православ’ї немає єдиного лідера, аналогічного Папі у католиків, а Константинопольський патріарх вважається в спільноті настоятелів православних помісних церков лише “першим серед рівних”. Його юрисдикція не поширюється за межі Константинопольського патріархату. Проте саме за ним історично закріплена роль арбітра в суперечках, подібних українській. Крім того, питання про те, де, власне, закінчуються межі юрисдикції Константинопольської патріархії, теж далеко не просте. І тут на користь визнання української автокефалії є кілька серйозних аргументів історичного і прецедентного характеру. Згідно з Томосом від 1589 року, територія нинішньої України не входить до складу Московського патріархату. До 1686 року православні єпархії на цій території підпорядковувалися Константинополю, і були переведені під юрисдикцію Московського патріархату силою. У Томосі 1924 року Константинопольський патріархат констатував, що ніколи не відмовлявся законним чином від своєї юрисдикції над Київською митрополією. Саме на цій підставі і було задоволено прохання ієрархів Православної Церкви в Польщі про надання їм автокефалії. Є і докладні дослідження, що обґрунтовують право української православної церкви на автокефалію, наприклад, стаття Володимира Мельника на сайті RISU в трьох частинах: 1, 2, 3. Крім того, хоча канонічність РПЦ і визнається нині в православному світі, існує безліч фактів, як історичних, так і сучасних, здатних поставити її під сумнів. До 1917 року РПЦ управлялася Святійшим урядовим Синодом на чолі з обер-прокурором – світським чиновником, який призначається імператором. Після 1917 року на території, контрольованій совітами, Російська православна церква була розгромлена, а духівництво знищене або вислане. Вціліли лише ті, хто оголосив про беззастережну лояльність до совітської влади – обновленці і сергіани. Втім, з 1935 року щодо них також почалися масові арешти, причому це торкнулося як єпископату і духівництва, так і активних мирян. Восени 1943 року Сталін прийняв рішення використовувати в політичних цілях російську еміграцію, а також організувати блок країн Східної Європи і Балкан, використовуючи, зокрема, етноконфесійні інструменти, і сформувавши образ СРСР як нового видання Третього Риму. З цією метою він викликав у Кремль трьох збережених митрополитів з сергіанського угруповання: Сергія (Страгородського), Алексія (Симанського) і Миколу (Ярушевича). Виділивши їм урядовий літак, Сталін наказав зібрати по таборах лояльних єпископів, що залишилися в живих і потрібні були для проведення “собору” і обрання нового “патріарха”. Але живих єпископів виявилося занадто мало, щоб надати сталінській постановці переконливого вигляду. Довелося провести кілька екстрених, і, з огляду на обставини, сумнівних хіротоній. У підсумку, 19 осіб, які оголосили себе, порушуючи цілу низку норм вселенського і російського православ’я, православним собором, заснували Російську Православну Церкву Московського Патріархату і проголосили Сергія Страгородського “патріархом всія Русі”. Мова, повторюю, йде саме про заснування, точніше, про перезаснування, оскільки з часів синодального управління такої організації як РПЦ МП не існувало. Нова “православна церква” будувалася за прямими директивами Сталіна, як філіал спецслужб, і як тоталітарна секта, що відкидає принципи православної соборності. Три ієрархи, наближені за лояльність, отримали владу більшу, ніж Помісний собор, і право адміністративно управляти Церквою більше по-диктаторськи, ніж царський синод. Було відкинуто принцип виборності єпископату і ліквідовані вибори парафіяльних старост. Після розпаду СРСР, зберігши міцні зв’язки з російськими спецслужбами, і вдало використавши їх у нових умовах, ієрархи РПЦ активно зайнялися бізнесом, отримуючи податкові пільги як плату за лояльність і співпрацю. РПЦ загалом, а також окремі ієрархи стали співзасновниками, членами правлінь і акціонерами безлічі банків, підприємств по збуту дорогоцінних металів, нафти, сигарет і спиртного. Фактично РПЦ МП перетворилася в офшор, у якому релігійна складова є лише прикриттям його фінансової діяльності і формальним приводом для отримання пільг. Численні факти говорять і про тісну співпрацю РПЦ на всіх рівнях з російськими спецслужбами, а також про систематичну роботу спецслужб під церковним “дахом”. Нахабство самозванців і неминучий фінал Визнання іншими православними церквами настільки одіозної організації, як РПЦ МП, стало можливим тільки завдяки багаторічним зусиллями Кремля, в його як радянській, так і пострадянській іпостасях, включаючи надання важливих послуг іншим автокефальним церквам, прямий підкуп ієрархів і таємні операції з використанням тиску або пряма ліквідація неугодних осіб з метою заміни їх більш поступливими. Багато з цих кроків легко простежити за доступними в мережі матеріалами. Тож називати РПЦ МП церквою можна лише з великою натяжкою. Що ж стосується саме релігійних практик РПЦ МП, то тут виявляється ціла низка ознак тоталітарної секти, з поправкою на те, що в цьому випадку ця секта, формально визнана помісною православною церквою, є інструментом більш широкої структури, формально визнана державою, і навіть є постійним членом РБ ООН з правом вето. Ми не просто так згадали про членство Росії в РБ ООН. Останнім часом почали випливати грубі порушення, допущені в ході визнання права Росії успадковувати місце СРСР в Раді Безпеки. Все йде до того, що помилка буде визнана і виправлена, а Росія втратить незаконно отримане місце в РБ ООН. Це непросто, оскільки за час перебування в ООН російська лжедипломатія спорудила чимало ліній оборони, щоб захистити захоплене – але цю оборону помалу зламують. Поштовхом до початку процесу стала агресія проти України. Велика ймовірність, що приблизно те ж саме відбудеться і з РПЦ МП. У разі визнання Вселенським патріархатом автокефалії Української помісної церкви, її канонічність незабаром буде оскаржена, і вона опиниться в становищі ізгоя. РПЦ МП в цій ситуації залишається тільки одне: нападати першою і відчайдушно грати ва-банк, активно використовуючи агентуру впливу в Україні, погрожуючи розривом відносин з Константинопольським патріархатом, а також широкомасштабною схизмою в самій Україні. Останнє вимагає імітації “протесту” широких народних мас вірян УПЦ МП проти виходу з-під руки Москви. Всі ці акції вже йдуть, і так інтенсивно, що патріарх Варфоломій навіть повідомив у приватній бесіді, що відчуває тиск з боку противників ідеї автокефалії Української православної церкви. Ймовірно, йдеться про нав’язливі пропозиції, з яким останнім часом зачастив у Стамбул депутат від Опоблоку Вадим Новинський, який діє в тісному контакті з генеральним консулом РФ у Стамбулі Дмитром Євдокімовим. На низці українських підприємств, наприклад, на підприємствах групи “Метінвест”, що належать Рінату Ахметову і Вадиму Новинському, робітників змушують підписувати звернення до Вселенського патріарха Варфоломія з проханням перешкодити “узаконенню розколу під приводом створення автокефальної Православної Церкви в Україні”. 2 травня, на поромі Одеса-Стамбул (точніше, Чорноморськ – Хайдарпаша) група осіб, що позиціюють себе як “православні журналісти” і парафіяни УПЦ МП, здійснила поїздку для відвідин Вселенської патріархії і особисто патріарха Варфоломія з метою донесення до нього протесту проти надання автокефалії об’єднаній УППЦ. Організатором і меценатом заходу виступив митрополит Одеський і Ізмаїльський УПЦ МП Агафангел (Саввін). Візит у резиденцію Патріарха був запланований на 4 травня, після чого повинна була пройти прес-конференція. Але саме 4 травня патріарх терміново полетів у невідкладних справах через аеропорт Ататюрк. Ось такий збіг. Не зрослося. Того ж дня, 4 травня, у  Варшаві з’явилися вже згаданий Новинський, а з ним керуючий справами УПЦ МП митрополит Антоній і заступник голови відділу зовнішніх зв’язків УПЦ МП протоієрей Микола Данилевич. Делегація прибула переконувати настоятеля Польської автокефальної православної церкви митрополита Варшавського Саву, що автокефалія Української помісної церкви не потрібна. І знову провал: Сава був зайнятий. Він готувався до прийому делегації зі Стамбула, причому з того самого питання, і прийняти позапланових візитерів не зміг. Прибуття у Варшаву делегації Константинопольського патріархату очікується 19-20 травня. У цій ситуації РПЦ МП залишається тільки вдаватися до безсилих погроз, які, втім, нікого не лякають. У відповідь на заяву глави синодального Відділу зовнішніх церковних зв’язків РПЦ МП митрополита Іларіона (Алфеєва) про те, що українська автокефалія – ​​”католицький проект”, що загрожує розколом, який можна порівняти зі схизмою 1054 року, коли християнство остаточно розділилося на Римо-католицьку і Православну церкви, в Константинополі просто знизали плечими – мовляв, погроз не злякалися, але поведінкою Іларіона розчаровані. Тим часом, реакції РПЦ стають дедалі істеричніші. Так, у відповідь на заяву Української православної церкви в США, самокерованої в складі Константинопольського Патріархату, про підтримку української автокефалії, якийсь протоієрей Андрій Новиков вибухнув гнівною тирадоюпро “розкольників”, про те, що для США і Канади “характерний крайній націоналізм, дух компромісу з уніатством і русофобія” і про невизнання “законності приєднання Константинопольським Патріархатом цих розкольників”, оскільки вони “відкололися від Російської Православної Церкви і повинні повертатися в її лоно”. Природно, що на такий нервовий гавкіт ніхто в Константинополі не став навіть відповідати. Ну, а справді, що буде, коли українську автокефалію визнають, і до неї, за рік-два, відійдуть майже всі парафії УПЦ МП? По-перше, РПЦ МП зменшиться більш ніж удвічі. По-друге, слідом за УПЦ МП з неї неминуче вийдуть православні церкви в Молдові, Естонії, а потім і в інших колишніх союзних республіках, там, де автокефалії чи іншої форми окремого існування від Москви ще немає. Молдавські парафії, найімовірніше, відійдуть до Румунської православної церкви, а решта перейдуть під руку Константинополя. Що стосується РПЦ МП, то від неї залишаться ріжки та ніжки – добре ще, якщо відсотків 10 від числа нинішніх парафій, але може не стати і цього. І ось тоді московським попам пригадають всі сумнівні моменти в їхніх пропахлих нафтою, горілкою і спецопераціями біографіях. А в недогризку, що залишиться, почнуться розколи і боротьба за рештки ресурсної бази. Ймовірно, це буде означати кінець сталінського проекту РПЦ МП, і появу на звільненому просторі зовсім іншої структури, з оновленим, а то й повністю зміненим складом вищих ієрархів. Їхні хіротонії зможе здійснювати Константинопольський патріарх, а, значить, нинішня верхівка “РПЦ ФСБ” буде взагалі нікому не потрібна. Головний московський біс в патріаршій рясі і дрібні біси з його свити тому і чинять опір так відчайдушно, що бачать неминучість такого фіналу. Секція «Дельта» група «Інформаційний Спротив» Джерело: InformNapalm, 11. 05. 2018 р.Переклад: Валентина Андрієнко

До третьої річниці проведення Дебальцевської операції на українському Донбасі пропонуємо чеській діаспорі і не тільки… ознайомитися з деякими фактами щодо неї. Впевненні, що не всі з вас знайомі з реаліями оборони Збройними Силами України Дебальцевського плацдарму, які підтверджуються фактами та очевидцями, а не впевненими у “вічній зраді”песимістами-дописувачами…   Перед викладенням деяких фактів, в якості преамбули, наведемо вислів безпосереднього учасника подій, режисера документального фільму «Дебальцеве», Євгена Степаненка: «… коли наш Президент в Артемівську (у 2015 році) казав, що ми перемогли, ми у нашому військовому шпиталі дивилися на це і не розуміли. Пройшов рік, і я розумію, що це дійсно була перемога. Я розумію, що Дебальцеве виявилося тим самим наріжним каменем нашої Української армії і нашої сучасної Української держави. Ми показали, що ми можемо, вміємо і воюємо. І це було так важливо і в Мінську, і важливо для нас – стримати ворога там, у Дебальцевому, і вийти достойно».   Тепер до фактів.   1. Дебальцевська операція проводилась в умовах нахабних і брехливих дій Росії на переговорах із Західними країнами. Під час мінської зустрічі «нормандської четвірки» в ніч з 11 на 12 лютого 2015-го, де президенти України, Росії, Франції і Німеччини досягнули домовленості щодо завершення конфлікту, російське військо різко збільшило чисельність на підступах до Дебальцевого.Росія там сконцентрувала до восьми груп своїх регулярних (!) частин (аналіз ГШ ЗСУ щодо бойових дій на Дебальцевському плацдармі з 27 січня до 18 лютого 2015 року). Про готовність України до такого сценарію свідчить те, що у день, коли почався завершальний етап виводу наших підрозділів, Дебальцеве вже залишило 80% військ. Це спростовує міф російської пропаганди про повне блокування ворогом українських підрозділів. Насправді, 19 лютого, практично за добу, останні вже перебували на завчасно підготовлених позиціях.   2. Операція з виводу частини підрозділів з Дебальцевого була плановою та організованою. Поставлені завдання Збройні Сили України виконали повністю. Нашим воїнамвдалося зупинити просування противника вглиб території України. Причому Українське військо забезпечувало не лише власний відхід, а й евакуацію цивільних громадян. Із району бойових дій вдалося вивезти близько 5 тисяч людей (аналіз ГШ ЗСУ щодо бойових дій на Дебальцевському плацдармі з 27 січня до 18 лютого 2015 року). Абсолютна більшість з тих, хто виявив бажання евакуюватися, відмовився виїжджати на території, які контролював окупант. Утримуючи головні дозори, завдаючи удари ворогу та, водночас, організувавши виведення не тільки військ, а й цивільного населення з району Збройні Сили України довели, що Дебальцеве перебувало під нашим контролем, жодного оточення не було, наші частини та підрозділи вийшли планово та організовано. Залишивши бойові дозорні пости і відвівши їх на нову лінію оборони, залишили собі плацдарм для оборони держави. Цими діями була посоромлена Росія, яка ще й вимагала від українських військових скласти зброю, підняти білий прапор і здатися в полон. Українські військові з честю підтримали високе звання захисника Вітчизни і вийшли з Дебальцевого за наказом Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, після того, як російські військовослужбовці заборонили представникам ОБСЄ рухатися в Дебальцеве для того, щоб засвідчити нашу готовність почати відведення важкої артилерії, важкої техніки і продемонструвати відсутність оточення. Вони знали, що це неправда, вони цього боялися, і ми це продемонстрували і довели своєю операцією.   3. Кремль маніпулював інформацією щодо подій біля Дебальцеве у 2015 році. Жертвами цих маніпуляцій також стали й громадяни України, особливо ті, хто продовжував отримувати інформацію, що поширювалась російськими ботами у мережах “ВКонтакте” та “Одноклассники”. Як це було? Відповідаємо – коли йшли мінські перемовини, а Україна вийшла з односторонньою ініціативою припинити вогонь, пропагандистські каналистворювали враження втечі української армії із Дебальцевського виступу та формували у цільової аудиторії російської пропаганди думку про те, що захоплення міста із околицями є результатом наступу «шахтарів» та «трактористів», нівелюючи роль російської військової компоненти. Російські ЗМІ також мовчали про реальну картину того, де відповідно до Мінських угод повинна перебувати фізично лінія розмежування. Засоби масової інформації Росії в ті дні застосували процедуру заміщення. Картинка нібито розгромного «вигнання» українських військ із Дебальцевського плацдарму гасила незручні питання внутрішньої (російської) аудиторії про свої втрати й страшну ціну наступальної стратегії. Насправді потужні удари української артилерії виснажували противника, утримували основні його угрупування на відстані, достатній для практичного виведення частин ЗСУ в безпечні та вигідні з тактичної точку зору позиції.   4. Навіть в умовах відведення сил під артилерійським вогнем окупантів, українські воїна завдали нищівної поразки російським регулярним збройним силам на Донбасі. У період з 24 січня по 19 лютого в результаті вогневого ураження окупант під Дебальцеве поніс значні втрати:особового складу – до 870 осіб; ракетно-артилерійського озброєння – близько 50 одиниць, бронетанкової техніки – до 110 одиниць, автотехніки – 24 одиниці (Аналіз бойових дій в ході зимової кампанії 2014 – 2015 років ГШ ЗСУ). Україна вже мала тоді військовий потенціал, аби дати гідну відсіч ворогу. Ось лише один приклад – танкісти 1-ї окремої танкової бригади на трьох «Булатах» під час Дебальцевської операції під Логвіновим прийняли бій з переважаючими силами ворога на новітніх Т-72Б3. Вони знищили 8 російських танків, не втративши жодного свого.   5. Дебальцевський плацдарм був і досі є нашим. Відповідно до схваленого в Мінську Меморандуму від 19 вересня 2014 року, який фіксує лінію зіткнення, Дебальцеве повинно бути під контролем України, як і вся інша земля аж до кордону із РФ.   Українське військомогло довше втримувати Дебальцевський виступ, проте ціною більших жертв. Але для України важливим є життя кожного її громадянина. Ми не РФ, що використовує своїх солдатів як «гарматне м’ясо», використовуючи таку практику в чеченських кампаніях, а тепер в Україні й Сирії.   Ми будемо пам’ятати кожного, хто захищав кожен блокпост, кожного, хто віддав своє життя для того, щоб Україна була вільною!    ДОВІДКОВО: Склад восьми батальйонних тактичних груп Збройних сил РФ, зосереджених на тимчасово окупованих територіях України навколо Дебальцеве (аналіз ГШ ЗСУ щодо бойових дій на Дебальцевському плацдармі з 27 січня до 18 лютого 2015 року): 20-а окрема мотострілецька бригада (м. Волгоград) Південного військового округу – в районі Горлівки; 21-а окрема мотострілецька бригада 2-ї армії Центрального військового округу (Тоцкоє, Оренбурзька область) – у районі Єнакієвого; 28-а окрема мотострілецька бригада 2-ї армії Центрального військового округу (м. Єкатеринбург) – у районі Брянки і Стаханова; 32-а окрема мотострілецька бригада Центрального військового округу (с. Шилово, Новосибірська область) – у районі Єнакієвого; 138-а окрема мотострілецька бригада (Камєнка, Ленінградська область) 6-ї армії Західного військового округу – в районі Сніжного і Тореза; 200-а окрема мотострілецька бригада (Печенга) Північного флоту Об’єднаного стратегічного командування «Північ» – у районі Фащівка, Нікішине, Кумшацьке; 13-й танковий полк 4-ї танкової дивізії 1-ї танкової армії Західного військового округу (Наро-Фомінськ) – у районах Новосвітлівки, Кіровського, Єнакієвого; 104-й десантно-штурмовий полк 76-ї десантно-штурмової дивізії (с. Черьоха Псковської області) Повітряно-десантних військ РФ – у Георгіївці та Горлівці. Поблизу Тореза, Сніжного, Шахтарська, Донецька були розгорнуті засоби ППО й підрозділи РЕБ регулярних частин Збройних сил РФ.   За матеріалами Міністерства оборони України та представників Українського волонтерського руху. Фото та докази військових злочинів російських регулярних військ на Донбасі використані з дослідження Канадської недержавної організації “Prometheus”     January 28, 2015. Special forces soldier of the 3rd Brigade of GRU poses with the Russian “Val” rifle. The photo had this comment added: “Before the assault on a height… In 2 hours I will be 300.” (“300” denotes troops wounded in action.) The soldier was wounded at 15:30 while attacking the height 307.9 near the village of Sanzharivka, Donetsk Oblast. https://goo.gl/Uw4Whf   February 2, 2016. Fire range exercise by Russian militants at the village of Manuilivka, near Chystiakove / Torez, Donetsk Oblast. The photo shows the Russian 2B26 MLRS based on Kamaz-5350 truck, which is not in service in the Ukrainian Army and is a direct proof of weapon deliveries from Russia. https://goo.gl/RuhNj6     Summer 2015. The photo shows the modern Russian EW system RB-314B “Leer-3” in Donetsk. It was also seen in videos taken in March 2016 in Donetsk suburbs. The system includes Russian “Orlan-10” UAVs. It is used for jamming GSM end user devices, signals intelligence, and imitation of cell tower operation. It is also used to send text messages. https://goo.gl/qQ4Dmf     August-September 2014. Anton Dmitriyev and Sergei Malafeyev, servicemen of the 44th training tank regiment of the Russian Army (military unit 30616-8, part of the 467th District Training Center), next to the road sign on the village line of Chervonosilske, Amvrosiivka Raion, Donetsk Oblast. The village is located   12km away from Ilovaisk, where heavy fighting took place in August 2014. https://goo.gl/FKskkT