Для нас, українців, які звикли чути публічні заклики і звинувачення політиками своїх попередників, буде цікаво знати, що публічно до війни Масарик не виступав за незалежність Чеських земель, а тим більше за створення Чехословаччини. Чехія не має з нами кордонів, ніколи наші народи не воювали один з одним і, можливо, тому увага до цієї центральноєвропейської держави є невиправдано меншою, ніж до наших ближніх сусідів. Зазвичай події, що відбуваються в Європі "на захід від Росії і на схід від Німеччини", ми розглядаємо  в широкій геополітичній перспективі, тоді як внутрішні процеси, що проходять у цих країнах, залишаються на другому плані. Чим повчальний для нас чеський досвід державотворення? Розпад Австро-Угорської імперії у 1918 р., яка століттями була каркасом, що скріплював Центрально-Східну Європу, привів не тільки до зміни кордонів у Європі, а й до переформатування міжнародної системи. Це був перший для ХХ століття розпад європейської імперії, який, як і другий, пов'язаний з розпадом Радянської імперії, привів до утворення національних держав, жорсткого протистояння ідеологій, наростання  інтеграційних і дезінтеграційних процесів у регіоні. У контексті подій майже 100-літньої давності на світ народилася нова держава – Чехословаччина на чолі з президентом-філософом Томашем Гаррігом Масариком, який втілив у реальність свій соціальний проект. Доля держави, що двічі зникала з карти Європи, неодноразово змінювала назву, політичні режими й ідеологію, для нас цікава не лише тому, що на практиці був реалізований проект Платона про ідеальне правління з філософом на троні, а й тим, що Чехословаччина може служити модельним прикладом трансформацій, які відбуваються на обломках імперій. "Якщо чехи і словаки в своїй історії пережили 1000 років історії Європи, а за останні 50 років мали досвід сучасної демократії, фашизму і сталінізму, то доля цього народу, – підкреслив І. Світак, – настільки важлива для Європи і світу, що тільки  обмежений політик міг бачити в чехословацькій трагедії локальне і маргінальне явище" Чехословацька Республіка (скорочено ЧСР) була офіційно проголошена Чехословацьким національним комітетом 28 жовтня 1918 року. Саме цей день відзначається сьогодні в Чехії як державне свято. На початку Першої світової війни питання про незалежність не стояло на порядку денному жодної чеської політичної партії. Програма створення незалежної держави була публічно висунута в 1915 році Чеським закордонним комітетом, який згодом був перетворений в Чехословацьку національну раду. Штаб-квартира ради знаходилася в Парижі. На чолі ради стояли колишні депутати австрійського Рейхстагу професор Томаш Масарик і Йозеф Дюріх (останній був виведений з керівного складу в 1917 році), а також журналіст і соціолог Едвард Бенеш і словак за національностю, астроном та військовий льотчик, генерал французької армії Мілан Растіслав Штефанік. Керівником визвольної акції став філософ Т. Г. Масарик, ідеї якого лягли в основу політичної програми ради. Саме завдяки її діяльності та організації нею закордонніх акцій вдалося в державах Антанти утворити легіони – військові формування із чехів і словаків – громадян цих держав, а також військовополонених(в минулому солдат австро-угорської армії), чисельність яких поступово досягла десятків тисяч чоловік. Сам Чехословацький корпус був сформований у Російській імперії. Він дислокувався в Україні. У липні 1917 року Масарик прибув у Київ, і в результаті переговорів з Центральною Радою всі витрати на утримання легіону взяла на себе молода українська держава, існування якої він пов’язував лише з перебуванням у складі демократичній Росії. Для України повчальним є приклад активної роботи Чехословацької ради: не дивлячись на те, що вся антиавстрійська національна боротьба велася за межами країни, з нею солідаризувалися чеські і словацькі емігрантські організації, а також малочисельні учасники підпільного антиавстрійського супротиву в чеських землях. Завдяки ознайомленню лідерів європейських держав з чеським питанням, активній пропагандистській роботі в європейських столицях Чехословацька національна рада отримала визнання країн Антанти як воююча сторона і уряд де-факто. Тим самим існування національної держави  було визнано ще до формального проголошення нею незалежності. Проте, не дивлячись на авторитет професора Масарика і демократичну програму чехословацького супротиву, чехословацькі визвольні змагання до весни 1918 року розглядалися лідерами держав Антанти як одні з альтернатив майбутнього устрою Центрально-Східної Європи. Згідно з відомими "14 пунктами" В. Вільсона подальший розвиток регіону Антанта пов’язувала з федералізацією Австро-Угорщини.  Відповідно говорячи про особливе значення зовнішньополітичного фактору, варто пам’ятати, що "Чехословацьку карту" союзницькі держави почали всерйоз використовувати тільки після того, як рухнули їхні надії і плани заключити з Австро-Угорщиною сепаратний мир. Жодного руху вперед не може здійснити нація, яка не відмовиться від старих міфів? "Малий народ", що прагнув відродити власну державу, не міг розпочати її будівництво з неправди і старих міфів, а з продуманої програми дій, автором якої був професор Томаш Масарик. Тому під час "рукописного бою" щодо достовірності Краледворського і Зеленогорського рукописів учений продемонстрував примат етики в політиці. У процесі дискусії професор Чеського університету в Празі і депутат віденського парламенту звернувся до тодішнього чеського суспільства з закликом розібратися в самому собі, у власних бажаннях і дати відповіді на питання, що виникли, для чеської нації. При цьому Томаш Масарик прагне зрозуміти "сенс чеської історії" у своїх працях "Чеське питання", "Наша нинішня криза", "Ян Гус", які вийшли під час 1895-1896 рр., і викладає оригінальну концепцію чеської історії. У ній автор, уникнувши аналізу соціальної і політичної історії, подає нам історію як розвиток ідей, інтелектуальну історію нації, невіддільної від європейської цивілізації. "Чеське питання є питання всесвітнім" і тому воно немає нічого спільного з фізичним існуванням, воно невіддільне від тенденцій розвитку світу і Європи. Читаючи Масарика, переконуємося, що будь-який інший підхід породжує меншовартість і постійне повернення назад, безплідну дискусію про неправильність дій і помилки провідників, які є непродуктивними. Лише після аналізу історії ідей, сформульованої предками, і практикою їх реалізації в минулому, на думку філософа-президента, зможе формуватися загальне минуле нації, яке є ключем до її майбутнього. Минуле, як вчить Масарик, треба прикликати в свідки тільки для того, щоб обґрунтовувати сучасну політичну програму не "національними міфами", а  практичними потребами нації. При цьому, методом, яким нам слід послуговуватися, є реалізм. Розглядаючи історію як історію ідей, Масарик прагнув знайти ту традицію, якої слід дотримуватися зараз і в майбутньому. Базуючись на відкритих ним традиціях (від Гуса з його приматом етики, через Хільчицького до "чеських братів" з їх ідеями братства, до Гавлічека і Палацького) Томаш Масарик вибудовує тактику дій – постійне етичне вдосконалення, працю по вдосконаленню світу "малими ділами", а не "безплідні патріотичні кампанії". Перед Першою світовою війною Масарика важко було назвати успішним політиком, але в нього було те, чого не вистачало його опонентам: його політика була заснована на чітко визначеному ідеологічному фундаменті, а її гнучкість дозволяла успішно реагувати на зміни, не руйнуючи цього фундаменту. Чи є радикалізм і націоналізм підтвердженням нашої готовності до дії? Для нас, українців, які звикли чути публічні заклики і звинувачення політиками своїх попередників, буде цікаво знати, що публічно до війни Масарик не виступав за незалежність Чеських земель, а тим більше за створення Чехословаччини. Чеські радикальні політики навіть звинувачували його в "прохолодному" ставленні до національних питань. Та дві обставини його - як чеського інтелектуала, для якого небайдужою була доля свого народу - змусили перейти до рішучих дій. Перша з них, це практично-політичне усвідомлення того, що в разі перемоги Центральних держав(Австрії, Німеччини) буде реалізований німецький план "Серединної Європи", згідно з яким Центральна Європа попаде у сферу німецького впливу. По-друге, це були етичні мотиви, якими б варто керуватися нашим парламентаріям. Як депутат австрійського парламенту, представник чеського народу він "відчував", як про це говорить у бесідах з К. Чапеком, докори сумління від того, що наші люди йдуть на війну і в тюрми, а ми, депутати, сидимо вдома; якщо ти депутат, то роби хоч що-небудь". Відкидаючи русофільську орієнтацію чеського політикуму, Т. Масарик і керований ним закордонний комітет зайняли прозахідну позицію і розпочали активну роботу у всіх державах Антанти, включаючи Росію і Японію, але основна робота лідера Національної ради проводилася в Лондоні, Парижі та Вашингтоні. Виступаючи з публічними лекціями в університетах провідних європейських держав, випускаючи брошури та публікуючи статті в періодичних виданнях, професор Томаш Масарик знайомив західноєвропейську громадськість з  програмою національного визволення чехів. У меморандумах, направлених на адресу керівництва країн Антанти, він доводив необхідність повалення монархії Габсбургів і створення незалежної чехословацької держави. Перед нами постає не просто програма боротьби за незалежність, продумана до дрібниць піар-акція з насиченим чеським інформаційним компонентом. Завдяки політичному таланту та чіткій національній позиції Томаша Масарику вдалося обійти слизькі теми і максимально акцентувати на вигідних для чехів питаннях, які сприяли максимальному досягненню поставлених цілей. Логічно аргументуючи вигідність створення Чехословаччини для Антанти, він не вдавався до сентиментальних почуттів і  фальсифікацій, а навпаки, показав, як на користь національній справі можна використати недостатні знання в західних суспільствах і політикумі про національні проблеми, в цьому випадку – чеські та словацькі. Коли питання стосувалося німецької національної меншини в Богемії і Моравії, то він використовував зрозумілий для лідерів країн Антанти аргумент про їх відповідальність за розпалювання війни та ігнорування чеських національних інтересів. Чітка програма дій Томаша Масарика сприяла сприйняттю політичними колами союзників чехів і словаків як монолітної нації, які мають яскравих лідерів, логічну програму дій, втілену в життя Першої Чехословацької Республіки. Відповідним завданням для президента молодої Чехословацької Республіки стало піднесення національної свідомості шляхом розвитку культури. Без належної культурної роботи політична незалежність не врятує ні державу, ні народ. Саме низька культура, на думку президента Масарика, є причиною неефективного адміністрування. "Без суворого культурного цензу ні партія, ні демократія, ні парламент, ˗ пише він у роботі "Дорога демократії", ˗ не зможуть звільнитися від демагогії". Саме перед політиками, за Масариком, стоїть нелегке завдання зорієнтувати народ у дусі нових вимог часу, "щоб підняв свій погляд понад вузькі межі своєї батьківщини, не перестаючи бути вірним патріотом, щоб став уважним та обережним громадянином світу". Матеріал запозичено з сайту: http://www.istpravda.com.ua/  

“Я потрапила у Пласт досить пізно, у 21 рік. Із першого двотижневого пластового табору я закохалась у цей світ – світ реальних пригод, світ непопсових пісень, лісів, нічного аж-до-неба вогнища, світ відповідальності, завдань і лідерства”, розповідає Plastchicago.org. Якщо вашій дитині 9-11 років, саме час подумати чи варто віддати дитину у Пласт. 1. У Пласті дитина завжди буде знати, чим зайнятися. Мені здається, а може мені так тільки здається, що сучасні діти не знають, чим себе зайняти у вільний час. Коли уроки вивченні, на дворі холодно, книги читати не особливо хочеться, то відразу «виручає» телевізор або планшет. У Пласті ж діти отримують посильні цікаві завдання у формі гри, які треба виконати вдома. Але не батькам до 2 ночі робити ікебани на уроки творчості, а дійсно діти повинні це зробити самі. Участь батьків часто заохочується, але мистецька досконалість не основне, адже оцінок немає. Завдання настільки цікаві, що вони реально захоплюють фантазію дітей, і вони пишаються тим, що самі виготовили. А ще мені подобається, що діти вивчають багато ігор (на уважність, на розвиток пам’яті, рухливих і т.д. ) і самі можуть запропонувати щось вдома пограти, а не просто «давай пограємось!», – «давай. у що?», – «не знаю…». 2. Пласт – це добровільний колектив. Школа це прекрасно. Але чомусь не у всіх залишаються світлі спогади про школу. Можливо, одне із пояснень – у школі є той колектив дітей, який сформувався досить випадково: діти із сусідніх будинків ходять у найближчу школу. Звичайно, можна поміняти школу, клас, але все ж це є досить примусове об’єднання. У Пласт же ходять діти, які самі або батьки яких мають спільні цінності, про які дивись наступний пункт. 3. Пласт дає не лише знання, а й цінності. Пласт — це, в першу чергу, виховна організація. Тут дійсно виховують характер, прагнення ставати кращим щодня, допомагати іншим тощо. І, якщо діти у 10 років цього ще не до кінця розуміють, то мають розуміти батьки, які хотіли б бачити своїх дітей з міцним характером, цінностями, які плекаються тут уже понад століття. Проте не забувайте і про те, як багато знань про природу, навколишній світ, про сучасні досягнення, історію, культуру, про видатних особистостей дізнається ваша дитина. А це – знання, які подаються і вивчаються у колі однодумців у формі грі, тому без зазубрювання і втоми. 4. Пласт — це добровільний вибір, який вчить відповідальності. У Пласті усі знають, що кожна дитина має право на помилку. На одну, і навіть дві. Головне, щоб зрозуміти і виправитись. Тому у Пласті дитина буде мати свою сферу відповідальності, свою роль (скарбник, писар, гуртковий чи просто хронікар), яку треба гідно виконувати. Якщо допустився помилки – ти уже знаєш, де міра твоєї відповідальності, і що зробити наступного разу, щоб було краще. 9-12 років таки підступний вік – уже хочеться трохи уникнути домашніх обов’язків («я не чув, що ти казав», «я цього не робив, так було до мене», «ти не казав цього робити, а я сам не бачив»). У Пласті вчать діяти наперед – не коли попросять, скажуть, нагадають, а наперед). Дозвольте вашим дітям стати самостійними, а відтак – відповідальними. 5. Пласт щодня робить пластунів кращими. Це не жарт. У Пласті є таке правило — щодня, як і кожен скаут у світі, пластун повинен робити добре діло. Звичайно, всі починають із маленьких добрих діл: підлив квіти, самостійно помив посуд, почистив дорогу від снігу, заробив кишенькові гроші. Але це ті маленькі справи, які раніше просто не помічались. А тепер у них є більший сенс, їх треба навіть записати у окремий зошит. І тоді у грудні уже є список добрих менших і більших справ, і спокійно можна писати листа святому Миколаю, просячи про подарунок. Ці дитячі добрі справи переростають у хорошу звичку у дорослому житті, і стають невід’ємною частиною характеру людини і великих добрих справ. 6. Батьки, будьте готові — ви також трохи змінитесь. Так, ви будете купувати наплічник на перший юнацький табір, будете переживати під час літньої зливи, адже дитина у лісі ночує, будете вболівати за її пластові відзначення. Перший час вам треба буде їхати, можливо, аж через пів міста, щоб дитина відвідала пластові заняття. І це вже також трохи змінить ваші вихідні. Так, ви спільно із дитиною вивчите забуті колядки, дізнаєтесь що таке «гаївки», пригадаєте, як визначити сторони світу, як в’язати вузли, як малювати карти місцевості. Так непомітно і легко ви приєднаєтесь до Великої Пластової Гри. Зрештою, до Пласту і самому можна приєднатись у будь-якому віці. 7. Пласт підтримує авторитет батьків. Як не прикро визнавати, але у перехідному віці, часто батьки не є авторитетом для своїх дітей. Діти можуть не приймати ваших порад, недочувати ваших прохань. Тому у Пласті є виховники – це спеціально навчені старші пластуни, які всього на кілька років (5-10) старші за юнацтво, проте які є авторитетом для них. А як інакше, якщо разом у мандрівки ходили, якщо виховник знає усі найостанніші серії «Зоряних ігор», і він не мама чи тато, які ходять на батьківські збори. Пласт підтримує авторитет батьків і допомагає юнацтву та батькам безконфліктно пережити ці турбулентні роки. 8. Пласт це хороший смак, якісна музика і розвиток талантів. Знаєте, найкращі пісні, найгарніші концерти, які я коли-небудь чула, це були українські пісні під гітару у пластовому колі. Страшно подумати, якби не Пласт, я може ніколи б не знала слів до пісень «Плач Єремії», «Океан Ельзи», «Братів Гадюкіних», не слухала б «Мертвих півнів», «Тартак» і т.д. Натомість, знала б усіх зірок «Х-фактору», брррр… Окремо про гітару: Пласт і гітара — це одне ціле. Тож вашій дитині не потрібно буде додатково ходити на уроки гри на гітарі – одне літо і ваша дитина грає. При чому, гітара у руках дівчини виглядає так само гарно, як і у руках хлопця. Хоча зізнаюся — я так і не навчилася грати на гітарі, але ж я і прийшла у Пласт у 21, а ваша дитина може почати значно раніше. 9. Пласт це здОрово і здорОво. Мабуть, ви знаєте, що у Пласті дотримуються здорового способу життя. Тобто, ніяких шкідливих звичок, захоплень, експериментів зі здоров’ям. Спортивні фестивалі, змагання, а ще табори – літні, зимові, мандрівки цілий рік. Хіба це не здОрОво?) Пласт — це природа, це Карпати, це ліси, це озера, це пройдені десятки і сотні кілометрів, це простір і це така краса! А ще люблю Пласт за гумор і невтомний оптимізм. За час мого пластування я так і не зустріла жодного пластуна-песиміста, а оптимісти, як відомо, і живуть щасливіше. 10. Пласт – це друзі на усе життя. Найголовніше – Пласт це друзі на все життя. Адже ви стільки разом пережили, змайстрували, створили, переспівали, пройшли, у вас спільні жарти, спільні спогади! І де я б я не зустрічала зараз пластунів різного віку, я знаю, які пісні він чи вона співали при варті, які у них цінності, із чого почати із ним (нею) розмову. І ще знаю, чому пластуни вітаються лівою рукою, при цьому промовляючи «СКОБ!». *Контакти осередків Пласту в Україні тут Автор: ст. пл. Ліна Остапчук, Бурх / plastchicago.org Джерело: Lviv1256.com   

Як зазначає Інтернет - видання Novinky.cz, число громадян України(значна частина,яких є закарпатці), які шукають роботу в Чеській Республіці, постійно зростає, і державні структури не справляються з потоком бажаючих отримати так звану «Робочу карту».  Це цікаво: протягом двох останніх років чеський уряд підвищив квоту на прийом заяв з 170 до 1000 в місяць. Припливу трудових ресурсів сприяє програма «Режим Україна», що дозволяє чеським працедавцям підшукувати собі працівників безпосередньо в Україні. Ті, хто отримав запрошення від чеської компанії можуть отримати дозвіл на роботу в прискореному режимі. За 2016-17 рр. в програмі взяло участь 10 104 українських громадян. Спочатку планувалося залучати до Чехії в рік 3 800 українців. Але замість очікуваних кваліфікованих фахівців з України прибуває, в основному, дешева робоча сила, на яку існує попит серед місцевих фірм на тлі низького безробіття в країні. В свою чергу МЗС і МВС Чехії, які виступають гарантами програми, характеризують її як успішну і вважають, що необхідно продовжувати її реалізацію. Цю позицію сформулював у своїй доповіді новий міністр закордонних справ Мартін Стропніцький. Зростаючий потік заяв створює складності в роботі міністерств, незважаючи на збільшення числа співробітників в посольстві ЧР в Києві, в консульстві у Львові і в відповідних відділах МВС. Якщо в серпні 2016 р розгляд заяви займало тиждень, то в грудні 2017 року на це потрібно вже 114 днів. За словами міністра Мартіна Стропніцького, цей термін може і надалі зростати. Колишній глава МЗС Любомир Заоралек, що займає зараз посаду голови парламентського Комітету з питань зовнішньої політики, зі свого боку, відзначає, що «програма відступила від своїх початкових задач». Її метою було привернути до Чехії кваліфіковані кадри і фахівців, а зараз, за ​​словами політика, «сюди прямує дешева робоча сила». «Ми домовлялися на розумній кількості людей, щоб це не призвело до руйнування нашої економіки за рахунок припливу дешевої робочої сили. Тобто людей, які будуть селитися в гуртожитках, не маючи можливості нормально інтегруватися в суспільство», – підкреслює Любомир Заоралек. На його думку, в Чехії формуються два типи робочої сили – «першої» і «другої категорії», і до останньої часто відносяться саме українці, що нагадує ситуацію, що склалася раніше з турками в Німеччині. При цьому чеські компанії наполягають на залученні українських трудових ресурсів. Представники професійних організацій і палат вказують, що чеській економіці потрібно 150 000 працівників з-за кордону, насамперед саме з України. Ця позиція наводиться також у доповіді Мартіна Стропніцького, де сказано, що задоволення попиту роботодавців на працівників з України є «одним з базових умов конкурентоспроможності та подальшого розвитку чеської економіки». Профспілки, зі свого боку, вказують на «зниження загального рівня зарплат у зв’язку з припливом дешевої робочої сили зі Сходу». Повідомляє Радіо Прага  фото: Jan Handrejch, Právo

Знаменитий Карлів міст, Празький Град, фортеця Вишеград, Староміська площа, Нове місто. Їх знає весь світ. Якщо ви в Празі вперше, безумовно, ці дивовижні місця варто відвідати в першу чергу. Але не потрібно забувати про те, що Прага багатогранна. Це місто-загадка, і загадковий дух багатовікової історії тут химерно переплітається з сучасністю. Не пропустіть черговий цікавий і незвичайний тур по Празі від нашої дружньої компанії EuroTour Group! Найчастіше чеську столицю називають середньовічним містом бароко і готики. Це дійсно так. Празі вдалося зберегти приголомшливий середньовічний колорит. Але не варто забувати, що це місто, виткане з протиріч. Прага вражає своєю багатогранністю. Разом з багатовіковими королівськими палацами і лицарськими замками тут у дивовижній гармонії існують сучасні арт-об'єкти, які руйнують всі раціональні уявлення про дійсність. Багато з них - творіння скандального і провокаційного чеського скульптора Давида Черного.   Пісяючі чоловіки, святий Вацлав, що сидить на пузі перевернутого мертвого коня, велетенська дзеркальна голова Франца Кафки, яка постійно рухається, величезні повзаючі по Жижковській телевежі і у парку Кампа малюки ...   Роботи Давида Черного у одних викликають обурення, у інших - захоплення, але, безумовно, нікого не залишають байдужим. Незважаючи на неоднозначність і епатажність, мистецтво чеського скульптора отримало світове визнання. Подібних арт-об'єктів в чеській столиці дуже багато. У програмі екскурсії компанії EuroTour Group - кращі з них.  Це унікальна подорож для справжніх гурманів, тих, хто шукає яскравих емоцій і незабутніх вражень. Ми пропонуємо вивчити найекстравагантніший і епатажний образ чеської столиці. У програмі екскурсії - фантастичні, провокаційні і навіть скандальні арт-об'єкти Праги. Таку Прагу ви ще не бачили! Організація екскурсії Це дуже зручна індивідуальна екскурсія, яка розрахована на 2,5 години. Тільки у вашому розпорядженні комфортабельний автомобіль і тільки для вас працює професійний гід, з яким ви не пропустите нічого цікавого. Крім того, ви можете вносити свої пропозиції щодо регулювання ходу екскурсії і визначати тривалість перебування на об'єктах. Місце збору і закінчення туру визначаєте ви самі і заздалегідь погоджуєте з оператором. Вхідні квитки на об'єкти не потрібні, вартість екскурсії оплачується єдиної сумою при замовленні туру. Маршрут екскурсії Маршрут екскурсії включає кілька десятків найцікавіших арт-об'єктів, які отримали світове визнання. До багатьох з них відношення вельми неоднозначне як з боку художніх критиків і цінителів сучасних творів мистецтва, так і з боку жителів Праги. До речі, багато хто з арт-об'єктів чеської столиці поміняли своє первісне розташування саме тому, що пражани побажали їх «заховати» куди-небудь подалі і не виносити на загальний огляд. У їх числі і епатажні твори скандально відомого чеського скульптора Давида Черного. Але як би не старалися мешканці Праги «приховати» провокаційні скульптури, вже багато років вони викликають величезний резонанс. Під час екскурсії з компанією EuroTour Group ви побачите: скульптуру мертвого перевернутого коня, підвішеного на маківці пасажу Луцерна, на пузі якого сидить Святий Вацлав; величезну обертову голову Франца Кафки вагою в 45 тонн; двотонну воскову інсталяцію «Серце для Вацлава Гавела», зроблену із залишків свічок, які скорботні чехи запалювали в пам'ять про улюбленого президента; скандальних і неоднозначних «Пісяючих чоловіків» Давида Черного; мерехтливого рожевим світлом Ембріона, пуповиною якому служить звичайна водостічна труба одного з празьких будинків; зловісного «шибеника», який високо над землею тримається однією рукою за сталеву щоглу, що стирчить з даху будинку. І це ще далеко не все. У програмі екскурсії - незвичайний і стильний готель Mosaic house, знаменитий празький Танцюючий будинок, меморіал Жертвам комунізму, легендарна Стіна Джона Ленона, маршируючі через Влтаву Жовті пінгвіни та ін. Дух і настрій цих творінь можна відчути, тільки побачивши їх на власні очі. У Празі комфортно в будь-який сезон, тому екскурсії по сучасним арт-об'єктів ми проводимо цілий рік. Записуйтеся, і ми покажемо вам Прагу із зовсім іншого ракурсу. Такою ви її ще не бачили. І як завжди,ми пропонуємо Вам приємні ціни від EuroTour Group!   Початок: 14:00   Місце зустрічі: Вацлавська площа (біля пам. Св. Вацлаву на коні)   Тривалість: 2,5 години   Вартість екскурсії: 19 євро   Екскурсія проходить українською або російською мовою.    Приємної і цікавої подорожі Вам!   

У серпні 2017 року вступила в силу новела закону № 326/1999 Sb., про перебування іноземців на території Чеської Республіки, та її ухвала № 223/2017Sb., про встановлення подробиць, пов’язаних з видачею та продовженням довгострокового дозволу на проживання з метою інвестування. Яким чином Чехія підтримуватиме нових інвесторів і про які зміни в чеському законодавстві їм потрібно знати ? В § 42 нової новели закону про довгострокове проживання понад 90 днів з метою інвестування, для підприємців і офіційних представників компаній, передбачається отримання ними так званої «карти інвестора»(kartainvestor), яка видаватиметься в прискореному порядку – до 30 днів. Метою нововведень є регулювання ряду практичних аспектів ( конкретний обсяг і спосіб інвестування в Чеській Республіці) та інші умови, пов’язані з видачею або продовженням довгострокового проживання з метою інвестування. Також члени сімей інвесторів мають змогу отримати дозвіл на довгострокове проживання з метою возз’єднання сім’ї, на підставі якого вони можуть жити і працювати в Чехії. Зміни в законодавстві також визначають значимість цих інвестицій, щоб уникнути будь-яких сумнівів з цього приводу. Іноземний інвестор (громадянин третіх країн) може отримати карту інвестора, якщо задовольнить ряд вимог. Наприклад, розмір його інвестицій досягне мінімально 75 млн. чеських крон і в рамках інвестиції буде створено мінімально 20 нових робочих місць. Згідно попереднього Положення Закону, інвестори, які відповідали певним вимогам, користувались існуючим проектом Уряду Чеської Республіки «Welcome Package» для отримання трудової картки. Також, до ухвали нової новели Закону, громадяни третіх країн, які є офіційними представниками чеських компаній (jednatel), могли здійснювати свої повноваження на основі підприємницької візи або дозволу на роботу і трудової картки. Відповідно до нових правил, офіційні представники компаній здійснюватимуть свої повноваження лише на основі підприємницьких віз, або карти інвестора. Разом з поданням заяви на карту інвестора, інвестор повинен буде, окрім необхідних документів, докласти свій інвестиційний проект та бізнес-план. Взірець такого проекту можете знайти за посиланням:  Šablona k podnikatelskému záměru [doc, 64 kB] В статті використані матеріали mpo.cz Фото: E15 Автор: Галина Андрейців, для UAPORTAL.CZ

Коментар посла України в Чехії про важливість декомунізації та про те, як Москва досі послуговується такими ж методами, як за Радянського Союзу. За останні п’ять років Україна пройшла шляхом кардинальних змін і численних реформ. Однією з найголовніших, мабуть, була декомунізація. Ідеться не тільки про демонтаж пам’ятників і перейменування вулиць, хоча і це недооцінювати не можна. Найголовніше – це декомунізація мислення, демонтаж злочинної й брехливої ідеології, яка все поставила з ніг на голову й глибоко засіла в людській свідомості навіть через десятиліття після формального падіння комунізму на зламі 80-х – 90-х років минулого століття. І, звичайно ж, заборона самої злочинної комуністичної ідеології та її провідника – Комуністичної партії. Українцям знадобився певний час (на жаль, досить довгий), щоб зрозуміти, що не очистившись від створеної комуністами фейкової реальності й спотвореної історії, ми не зможемо побудувати по-справжньому вільне й демократичне суспільство. Як там було в Джорджа Орвелла: «Війна – це мир, свобода – це рабство, незнання – сила»? фото: memory.gov.ua Аби відвернути увагу від власних злочинів, комуністи посилено фабрикували теорії про «ворогів народу» – незгодних з їхнім людиноненависницьким режимом, а потім мільйонами їх ліквідували в таборах. З цієї точки зору комуністичний режим нічим не відрізнявся від нацистського. Найбільшим ворогом радянських комуністів були українці, які чи не єдині в колишньому СРСР вели з ними реальну боротьбу. Вони не змирилися з т.зв. «колективізацією», а тому мільйони були заморені Голодомором. Не змирилися з русифікацією, а тому сотні тисяч були вбиті в ГУЛАГу. Вони чинили проти комуністичного режиму збройний опір, а тому режим признав борців за українську незалежність найбільшими «злочинцями». Нинішній російський режим, який вже ніби й не сповідує комуністичну ідеологію, але дуже послідовно користується комуністичними методами пропаганди та придушення інакодумства, знову дістав карту бандерівців, щоб брехнею про них поставити під сумнів нинішню боротьбу України за свободу і незалежність. Задіюючи для цього всю свою закордонну агентуру, вони не шкодують ні сил, ні засобів. Немає нічого несподіваного в тому, що послідовники радянських комуністів в Чехії продовжують повторювати за ними нісенітницю про український повстанський рух, використовувати відверту брехню й вигадки про нібито участь бандерівців у вбивствах волинських чехів, зокрема, у трагедії в Чеському Малині. Але дивує і навіть лякає, що цю риторику Кремля переймають навіть ті, хто, все ж таки мав би дорожити своєю репутацією, оперувати фактами, а не сфабрикованими в Москві фейками. Жоден з придуманих комуністами міфів не прожив у Чехії так довго, як міф про нібито «злочини бандерівців». Ці «страшилки», як правило, — голослівні, не підкріплені жодними фактами. Образ, створений комуністами ще в кінці 1940–х років, так сильно запав у підсвідомість чехів, що вони навіть думки не припускають, що це може бути брехня. Даремно. Брехня комуністичної пропаганди не має винятків. Візьмімо, наприклад, ситуацію  з Чеським Малином і подивімося на неї мовою фактів і документів, наприклад, свідчень, опублікованих в 1944 році, тобто менше, ніж через рік після трагедії, у брошурі Nezapomeneme, pomstíme! авторства Франтішека Пекси. Брошура (її копія, до речі, вільно доступна в Інтернеті) була створена на матеріалах розслідування, організованого генералом Людвіком Свободою, і містить безпосередні свідчення тих кількох волинських чехів, яким чудом вдалося вижити у влаштованій нацистами різанині. Що ж ми дізнаємося з цього видання? Звичайно ж, там немає ні слова про участь в розправі бандерівців. Натомість, у деяких свідченнях читаємо таке: «Німці належали до підрозділів SS, а на їхніх шапках був знак черепа з перехрещеними кістками. Були серед них також російські білогвардійці та поляки з колонії Неротувка та інших навколишніх сіл. Деякі німці розмовляли ламаною чеською. (Сільський голова Ян Чінка).» Не буду займати простір цитатами інших свідчень. Кому цікаво, може загуглити й почитати. Головний же висновок з усього цього, що трагедія Українського та Чеського Малина була злочином німецьких нацистів. У цій різанині загинули переважно чехи і українці, які багато років жили поруч у злагоді і добросусідстві. Твердити щось інше – не тільки антиісторично, а й просто цинічно. фото: wikipedia А що ж УПА? Читаємо «Протокол про вбивства населення, спалення й пограбування села Чеський Малин гітлерівськими злочинцями», підписаний 3 квітня 1944 генералом Л.Свободою і опублікований у тій самій брошурі: «Після того, як мешканців села Чеський Малин погрупували й підрахували, німці відвели їх у садки між будинками в Українському Малині. У цей час німці вже почали палити Український Малин, посилилася стрілянина. Німці стверджували, що на них нібито напала банда бандерівців.» Що ж це виходить – бандерівці не лише не допомагали німцям, а й, навпаки, воювали проти них? Це вже ніяк не вписується у кремлівські шаблони товаришів комуністів. Але саме про це свідчать архівні матеріали УПА, про які йдеться в роботі українського історика Ярослава Антонюка «Добрі сусіди: взаємини волинських чехів з підпіллям ОУН та УПА», яка зараз готується до друку: «Малин намагалася захистити боївка самооборони УПА на чолі з Андрієм Гаврилюком. Проте у нерівному бою з німцями усі 16 повстанців загинуло, лише одному вдалося врятуватися. Тоді ж німецьким каральним загоном було розгромлено підрозділ УПА «Чумака» (40 бійців), які намагалися захистити Малин». Проте, що підрозділ УПА «Чумака» мав наказ захистити Малин від  знищення нацистами йдеться і у матеріалах допиту заарештованого пізніше радянськими каральними органами бійця УПА Василя Солов’я (архівний підрозділ УСБУ в Рівненській області, справа 10919): «Когда немец стал палить село Малин, наш отряд попал туда с задачей выгнать немцев, но когда мы вступили в бой с немцами, он нас окружил и зазбил». інфографіка: memory.gov.ua У цій же праці, до речі, на основі архівних матеріалів доводиться, що між українськими повстанцями і волинськими чехами переважно були нормальні, коректні відносини. Багато чехів підтримували українців у їхній боротьбі за здобуття незалежності, а деякі (хоча й не багато) навіть брали участь у боях на стороні УПА. Українці зі свого боку поважали позицію більшості волинських чехів, яка полягала у збереженні нейтралітету й небажанні однозначно займати чиюсь одну сторону. Хоча, потрібно визнати, що під кінець війни окремі конфлікти між УПА і чехами виникали на ґрунті того, що повстанці вимагали від волинських чехів приєднатися до них у боротьбі проти комуністичного режиму. Проте говорити про масові жертви в результатів таких конфліктів просто безпідставно. Достовірних документів щодо цього немає. Достовірним є тільки те, що пише про волинських чехів у своїй брошурі той самий Франтішек Пекса: «Як і всі чехи за кордоном, відділені від Батьківщини, вони намагалися утримати чеську мову, культуру й національне самоусвідомлення як за царського, так пізніше й польського режиму, хоча й наражалися на постійні перешкоди. Однак їм допомогло те, що їх оточував добросердечний український народ, який пригнічували за обох режимів, з яким у чехів завжди були хороші відносини.»   Водночас, товаришам, думаю, буде корисно знати, що, за даними чеських істориків, у період з 1918 по 1956 роки на території Радянського Союзу зазнали репресій від радянської тоталітарної системи 25–30 тис. чехословацьких громадян та чехів. Точну кількість встановити наразі важко через відсутність доступу російських архівів. При цьому, за матеріалами Штепана Черноушка, всього на території Радянської України комуністами було розстріляно близько 600 чехів. Найбільший розстріл відбувся у м. Житомир 28 вересня 1938 р: розстріляно 78 осіб з чеським корінням, яких звинуватили в організації «чеської військово–повстанської шпигунської організації». Але щось мені говорить, що їх це мало цікавитиме, бо комуністи в принципі не звикли оперувати фактами. Історія – річ складна і суб’єктивна. Трактування будь-яких історичних подій ніколи не буде повністю об’єктивним, оскільки її пишуть звичайні люди, які мають свою позицію. Правда завжди буде десь посередині. І це нормально. Однак неприйнятно, коли в історію, замість істориків, втручаються політики, намагаючись подати суспільству як історію відверту брехню. Так само складною і неоднозначною є історія українського повстанського руху. Були в ній сторінки переможні, були й такі, які сьогодні можуть трактуватися як злочини. В ході Другої світової війни, однак, не було жодної армії, на совісті якої не було б людських життів. Такі речі треба визнавати, просити вибачення і прощати. Але усім сторонам, а не тільки обраним. Україна до цього готова. Як готова і до того, щоб віддати належне тим борцям за нашу незалежність, які поклали своє життя в боротьбі за звільнення рідної землі він нацистських і комуністичних окупантів. Оригінал статті: Vrtěti banderovci aneb Komunisté opakují své lži o ukrajinském boji za svobodu Посольство України в Чехії