User's Tags

Marharyta Golobrodska 's Дописи

33статті
  • 01 Бер 2019
    Орест Зуб - блогер, мандрівник, фанат ефективності та тайм-менеджменту, нещодавно завітав до Праги на “блогерську тусовку” з приводу відкриття філіалу українського Dream Hostel у столиці Чехії. Ми зустрілись поговорити - про свободу і роботу онлайн, про український ринок та можливості, про особисті пріоритети.    Маргарита: - Привіт, Оресте! Я би хотіла почати про твоєю професією. Ти - блогер. Це відносно новий вид діяльності, який часто сприймається як щось на межі роботи та хобі, а іноді і зовсім як розвага, на якій комусь щастить заробити копійчину. Скажи, чому саме блогерство - це професія?  Орест: - Привіт! Скажу так - тому що це передбачає роботу, підготовку та підвищення своїх кваліфікаційних здібностей. Блогерство передбачає необхідність сісти, сконцентруватися, зробити якийсь клапоть роботи. Воно вимагає постійного самовдосконалення. За нього непогано платять, якщо це робити професійно. Якщо всі згідні з тим, що журналіст - це професія, то чому блогер - не професія? Блогер - це професія, просто вона нова. І багато людей ще не до кінця розуміють механізм роботи. Але це однозначно професія. Це може бути і бізнесом.   М.: - Коли ти почав займатись блогерством?  О.: - Це був кінець 2011 року.   М.: - Розкажи про свій перехід відпрацевлаштування після університету і до блогерства.  О.: - Під час навчання в університеті я досить багато поїздив світом, навіть в Празі був на одній із конференцій. Я вчив право і був членом таких великих міжнародних студентських організацій як AIESEC та AEGEE, а після закінчення університету пройшов ряд стажувань: у Варшаві, Хорватії та в Індії. І, повернувшись, я почав працювати - на звичайній занудній роботі в державному правоохоронному органі. І ясно, що воно не співставлялося з тією реальністю, до якої я вже почав звикати. Тоді треба було придумати план відступу і контратаки. Тоді я і почав читати про тайм-менеджмент і шукати різні варіанти. Почав досліджувати онлайн-бізнес. Пройшло немало і небагато, мабуть, десь півтора року - цей період, коли ти думаєш, починаєш, пробуєш, взагалі нічого не виходить. А потім ти доходиш до певної критичної точки, коли оця чаша переповнюється. І тоді воно “пре”. Так було і у моєму випадку.   М.: - Як думаєш, які перспективи у блогерства? Чи не переживаєш, що сьогодні цей ринок росте настільки стрімко, що відносно скоро він стане перенасиченим і перестане бути цікавим?  О.: - Я думаю, що ні. Блогінг точно швидко не вмре, тому що він використовує сучасні технології, а технології розвиваються. Все більше і більше людей переходять в інтернет. Яким саме буде подальший розвиток… Очевидно, з’являтимуться інші інструменти, людям почнуть чіпи в голову вживляти - багато буде таких речей. І блогінг буде просто “перетікати”, змінювати форму. Адже блогінг - це не що інше ніж використання актуальних на данний момент медійних майданчиків і видача інформації у світ.    М.: - Ти на який майданчиках працюєш? О.: - Основний - це мій блог, окремий сайт openmind.com.ua. Це моє ядро. І його я доповнюю соціальними мережами: Facebook, Instagram, Telegram, YouTube. До того ж, у мене є мейл-розсилка. Все це формує майданчики для комунікації з аудиторією.    М.: - А яку аудиторію ти охоплюєш? О.: - Загалом - порядку 80 тисяч людей.    М.: - Українців, так? Ти ж пишеш тільки українською? О.: - Я пишу українською, так. Виключно. Тому, відповідно, лише українці мене і читають.    М: - А чи замислювався ти над англійською? Як над способом розширення аудиторії?  О.: - Думав про це. Але… фішка зовсім не в ширині аудиторії. Я не хочу бути “одним із багатьох блогерів”, для мене ця діяльність - як своєрідна місія. Я таким чином долучаюся до розвитку ua-нету. Сто років тому люди писали книги українською мовою. Сьогодні вести блог українською - це можливість підтримувати мову і продовжувати її розвивати. Вдумайтесь: в Україні всього лиш навсього 7% онлайн сторінок є українською мовою. Серед усіх українських онлайн ресурсів українською мовою - лише 7%. Решта - російською. І якщо я того не буду робити, або хтось інший… То воно, напевно, просто вмре. І тут мова не про розширення аудиторії… Це моє рішення як члена українського суспільства. Навіть якщо прагматично взяти питання бізнесу, то я вважаю це спеціалізацією, а не звуженням аудиторії.   М.: - З кого складається твоя аудиторія? Це здебільшого молоді люди, чи є звязок і зі старшим поколінням?  О.: - Враховуючи, що я вже цим досить довго займаюся, моя аудиторія росте зі мною. Я почав вести блог, коли мені було 23 або 24 роки. І тоді, очевидно, більшість моїх читачів - це були молоді спеціалісти, наприклад люди, котрі щойно закінчили університет. На сьогоднішній день левова частина моєї вудиторії - це люди 30-35-40 років. Я навіть робив дослідження аудиторії, і виявляється, що щонайменше чверть аудиторії, яка мене читає, в середньому заробляє втричі більше ніж середньостатистично по Україні. Тобто, я вважаю, що моя аудиторія - це думаючі люди, це інтелігентні люди, які хочуть бачити світ, які володіють кількома іноземними мовами. І так, моя аудиторія росте зі мною разом. Навіть тут у Празі на презентації декілька людей підходили і кажуть: “Ми тебе читаємо уже 5 років”. І це дуже приємно.    М.: - Статистику по читачах, яку ти озвучив, видає Google Analytics?  О.: - Так. Я знаю, наприклад, і звідки мене читають. Виходить десь так: понад 80% (81-82%) - це люди з України, 5% - це Польща, і потім 2-3% - США і деякі окремі країни Західної Європи, де живуть українці. Очевидно, що стовідсотково ті, хто мене читають - це українці, тому що я пишу українською мовою. Тобто, росіяни - вони не розуміють. І це можуть бути російськомовні українці, але вони читають українською, вони розуміють. Ru-нет не розуміє. І в цьому велика сила иого блогу, мені здається, тому що це дуже вузькопрофільно.    М.: - У тебе є й інші сайти. Розкажи, які ще маєш проекти?  О.: - unistudy.org.ua ще є, а також ukraine-travel-secrets.com - це мій перший сайт, він працює і сьогодні, у нього постійно іде органічний трафік. Але я ним не займаюся так, як я займаюсь openmind, бо це, все-таки моя душа. Ukraine-travel-secrets був моїм першим проектом, на якому я вчився і якому я завдячую тим, що почав активно розвиватися. Крім того, у мене є ще один ресурс, який я також розкручую - це unistudy.org.ua, онлайн портал для української молоді і студентства про міжнародні волонтерські програми, стажування та інші програми закордоном. Це інформаційний портал. Наша фішка у тому, що ми щодня публікуємо щось на кшталт: “Ось тут - стажування у Франції, тут - якась волонтерська група збирається їде до Чехії”. Ось такі речі.   М.: - Ти пишеш, що плануєш відвідати усі 193 країни. Наразі вже маєш за плечима 109. Скажи, чому саме подоржі як мета? О.: - Я завжди хотів подорожувати. Тобто, блог та вся онлайн-діяльність для мене були інструментами досягнення мети - свободи. Свобода - це моя фінальна мета. Я хочу побачити світ, хочу бути вільним і незалежним. І для того потрібно мати певні напрацювання: зокрема гроші та діяльність, яку можна здійснювати незалежно від свого місця перебування. От блог і став цією діяльністю. А подорожувати я хотів завжди. То був первийнний рушій, ця driving force. Потім я вже зрозумів, що подорожувати - це кльово, але за тим є щось далі. Є legacy, спадок, який ти можеш лишити, можливість приносити користь людям, розвиватись як професіонал - ці речі згодом уже приходять. А первинно - це просто бажання їздити і прагнення свободи.    М.: - Після всіх мандрівок, які ти маєш за плечима на сьогоднішній день, чи є у тебе своє улюблене місце, місто “номер 1”?  О.: - У світі? Україна точно. Львів.   М.: - А з відвіданих країн?  О.: - З відвіданих? Нема такого. Це схоже на те, щоб запитати у художника, яка його улюблена картина. В якийсь момент часу у тебе улюблена ця країна… Потім інша. А абсолютний номер 1 для мене - це Україна. Я пожив і побував у багатьох різних місцях, і під цим я маю на увазі “провів понад місяць часу, занурюючись у побутові речі, такі як пошук житла, прання, походи по продуктових магазинах”. Жив у Буенос-Айресі та Мексиці, у Таїланді, на Балі й у Індії, в Штатах у Каліфорнії. У мене був різний досвід, я багато дивився… і побачив, що на даному етапі життя найбільше можливостей для самореалізації та створення позитивного впливу у мене є в Україні.   М.: - Розкажи, чому?  О.: - На своєму полі завжди легше грати - це в першу чергу. У тебе більше контактів, знайомств і знань, ти краще відчуваєш ринок. У себе - ти як риба у воді. Часто говорять про те як люди виїжджають. Наприклад у Чехії більшість людей - емігранти. Принаймні серед тих, котрі зустрічались мені. Ясно, що в кожного є своя особиста причина для виїзду. Але якщо взяти з точки зору фінансів та економічних показників, то… У нас ринок іще не настільки наповнений, як у західних країнах. Відповідно, легше “вирулити”. Тобто піднятися у фінансовому плані в Україні можна швидше ніж у багатьох країнах Західної Європи. Сюди ти приїжджаєш уже на готове і стаєш частинкою системи. Я розумію, звісно, що є окремі історії успіху, але абсолютна більшість українців тут - це стандартні випадки. В Україні твоя цінність на ринку може бути більшою за рахунок незаповнення ринку і за рахунок отриманих закордоном знань і досвіду, коли ти приїжджаєш до України та імплементовуєш досвід, отриманий в розвинутих економіках. До того ж, мені подобається відчуття причетності до змін. Я бачу, як змінюються міста, як змінюються люди. І для мене особисто це важливо.   М.: - От скажи, що б ти, котрий одного дня вирішив змінити своє життя, порадив молодим випускникам університетів? Адже часто ми в Україні ідемо до університету у 17-18 років і зовсім іще не знажмо, чим саме прагнемо займатись у житті. І після випускного вечора опиняємось на роздоріжжі. Куди іти? О.: - Треба шукати. Це чудовий час, коли можна шукати, за що взятись. І, швидше за все, спроб буде значно більше, ніж ми собі могли передбачити. Я особисто займався купою різних справ до того, ніж знайшов свій формат діяльності. Практична штука, з якої почати - це принцип ікігай - варіант, коли ви холоднокровно накладаєте те, що любите, на те, що вмієте або чому можете навчитися, на те, що потрібно Всесвіту і на те, за що платять. Принцип ікігай - це найбільш практичний у даному випадку підхід до пошуку справи життя.    М.: - Розкажи, як народилась книга “Формула продуктивності”? О.: - Книжка - це частина моєї професійної діяльності. Я почав вести openmind.com.ua на тему саморозвитку, писати власні думки, певні напрацювання та роздуми. Якщо в архіві відмотати назад і подивитись статті за 11 і 12 рік, більшість із них були про саморозвиток, ця тематика мене дуже цікавила. Я почав напрошуватися проводити лекції до різних студентських організацій та й будь-куди, де мене могли брати. Я всюди приходив зі словами: “Давайте я вам розкажу, проведу тренінг - ось такий, такий і такий”. Пізніше почав проводити онлайн-тренінги, згодом - вже на комерційній основі. В результаті всі мої напрацювання у тайм-менеджменті стали книгою.    М.: - Скільки в цій книзі аналізу вичитаного матеріалу, а скільки - твоїх  особистих доопрацювань?  О.: - Однозначно абсолютна більшість - це вже існуючі речі. В світі все вже є. Все вже вигадано. Будь-яке нове - це вже не зовсім нове, але більш грамотне і вдале поєднання ознак чогось попереднього. Перед Facebook були інші соціальні мережі, перед iPhone - інші телефони. Це просто більш довершені форми. Так і моя книга - це своєрідна витяжка найефективніших, на мою думку, фішок тайм-менеджменту. А те, як я їх поєднав і подав читачеві - ось це вже, напевно, своєрідне ноу-хау. У книзі - стопроцентна практика. Її фішка в простоті - багато хто мені це каже. Книжка проста, і коли її читаєш, складається враження, наче Орест тут поряд із тобою сидить і з тобою спілкується. М.: - Скільки екземплярів ви вже продали? Чи перевидаєте книгу повторно? О.: - Вже продали понад 5 тисяч примірників, це бестселер українського сегменту. Вже вийшло пару тиражів. Ми завантажуємо примірники до книгарні, люди розкуповують - і ми друкуємо новий тираж.   М.: - Ти згадував, що нещодавно став почесним амбасадором Львова. Розкажи, будь ласка, що це означає і що входить у твої “обов’язки”? О.: - Я став амбасадором в листопаді 2018 року. Люди звикли, що амбасадор - це офіційний представник, і для такої позиції найкраще підходять якісь відомі публічні люди: спортсмени, культурні діячі тощо. Але в даному контексті Інтституту Почесного Амбасадора Львову фішка полягає в тому, щоби популяризувати Львів як напрямок для ділового туризму. І тут амбасадорів вибирають за критерієм, який я називаю “широко відомий у вузьких колах”. Тобто це люди, які користуються повагою та авторитетом у якійсь своїй вузькопрофільній індустрії, і які здатні привернути увагу цієї індустрії до свого міста. Я спеціалізуюсь на онлан-підприємництві. У світі є категорія людей, які називають себе digital nomad, які подорожують світом і працюють, як правило, у різних медійних індустріях - типу блогери, онлайн-підприємці, фрілансери і так далі. І вони десь тусять, зустрічаються в різних локаціях по цілому світі, і Львів, на мою думку, є чудовим напрямком для збільшення цього трафіку. Ми ведемо перемовини і працюємо над тим, аби привернути увагу цих людей до Львова. Бо це не так просто - коли на радарі є Нью-Йорк, Лісабон, Ріо-де-Жанейро, тяжко привезти людей до Львова.    М.: - Чим заманюєте?  О.: - Перш за все, потрібно самому проявити лояльність. Я перший іду на певні події як учасник, знайомлюсь із людьми, починаю із ними вести діалог і запрошую їх. Вони спочатку часто кажуть: “Ех, ти знаєш, щось я не дуже…” Тобто, ти мусиш показати людям, що Львів для них буде вигідним, що там можна провести якусь подію. Тому існує Lviv Convention Bureau - це окремий департамент міської ради, який займається розвитком ділового туризму. І вони мають змогу запросити людей і провести ознайомчий тур - це коли прилітає якийсь потенційний делегат, його зустрічають в аеропорту і возять, показують місця під конференц-зали, готельну та ресторанну індустрії, аби людина переконалася, що Львів - це класне місце для проведення заходу.   М.: - І переконала інших.  О.: - Саме так. А у Львова є дуже класна властивість - Львів дуже легко у себе закохує. Тобто, як тільки ти потрапляєш до Львова - “всьо”. Ти вже поплив, ти розтанув. Я народився та виріс у Львові. Я це місто дуже добре знаю.   М.: - А як ти взагалі вважаєш, чи стала Україна більш відкритою та привабливою для світу після запровадження безвізу та появи нових лоукостів у країні? Словом, після того як світ став відкритішим для України та почався безперервний рух мандрівників? О.: - Той факт, що зараз кожен українець може собі за тисячу гривень зробити біометричний паспорт і просто ось так поїхати собі куди він хоче - це колосальний прорив, якого не було в нас із часів Незалежності. З’являється дуже багато можливостей. Я не маю статистичних даних, але, те що люди почали значно більше їздити - це факт. З’являються прямі поїзди до Польщі, у Львові стрімко зростає аеропорт. За 2018 рік у нас було більше ніж півтора мільйони перевезених пасажирів - це зростання у 47% за рік, це дуже багато. Тобто тенденція колосальна! І це напряму впливає на все! Люди поїхали, подивились, вони мають з чим порівняти, вони якісь цікаві ідеї привезли назад. Зараз кажуть: “Ооо, всі повиїжджають”. О’кей! Ми живемо у вільній країні. Добре, що та можливість є. Ти поїхав, подивився, які є можливості. Хочеш - лишився, не хочеш - то попрацював, заробив якісь гроші, можеш потім інвестувати їх у себе вдома. Або приїхати з новими знаннями. Це круто, я вважаю! Так має бути! Так що світ відкритий для всіх, варто просто скористатись можливостями, які у ньому є доступні!   Спілкувалась Маргарита ГолобродськаІлюстраційне фото - openmind.com.ua
    2360 Опубліковано Marharyta Golobrodska
  • Орест Зуб - блогер, мандрівник, фанат ефективності та тайм-менеджменту, нещодавно завітав до Праги на “блогерську тусовку” з приводу відкриття філіалу українського Dream Hostel у столиці Чехії. Ми зустрілись поговорити - про свободу і роботу онлайн, про український ринок та можливості, про особисті пріоритети.    Маргарита: - Привіт, Оресте! Я би хотіла почати про твоєю професією. Ти - блогер. Це відносно новий вид діяльності, який часто сприймається як щось на межі роботи та хобі, а іноді і зовсім як розвага, на якій комусь щастить заробити копійчину. Скажи, чому саме блогерство - це професія?  Орест: - Привіт! Скажу так - тому що це передбачає роботу, підготовку та підвищення своїх кваліфікаційних здібностей. Блогерство передбачає необхідність сісти, сконцентруватися, зробити якийсь клапоть роботи. Воно вимагає постійного самовдосконалення. За нього непогано платять, якщо це робити професійно. Якщо всі згідні з тим, що журналіст - це професія, то чому блогер - не професія? Блогер - це професія, просто вона нова. І багато людей ще не до кінця розуміють механізм роботи. Але це однозначно професія. Це може бути і бізнесом.   М.: - Коли ти почав займатись блогерством?  О.: - Це був кінець 2011 року.   М.: - Розкажи про свій перехід відпрацевлаштування після університету і до блогерства.  О.: - Під час навчання в університеті я досить багато поїздив світом, навіть в Празі був на одній із конференцій. Я вчив право і був членом таких великих міжнародних студентських організацій як AIESEC та AEGEE, а після закінчення університету пройшов ряд стажувань: у Варшаві, Хорватії та в Індії. І, повернувшись, я почав працювати - на звичайній занудній роботі в державному правоохоронному органі. І ясно, що воно не співставлялося з тією реальністю, до якої я вже почав звикати. Тоді треба було придумати план відступу і контратаки. Тоді я і почав читати про тайм-менеджмент і шукати різні варіанти. Почав досліджувати онлайн-бізнес. Пройшло немало і небагато, мабуть, десь півтора року - цей період, коли ти думаєш, починаєш, пробуєш, взагалі нічого не виходить. А потім ти доходиш до певної критичної точки, коли оця чаша переповнюється. І тоді воно “пре”. Так було і у моєму випадку.   М.: - Як думаєш, які перспективи у блогерства? Чи не переживаєш, що сьогодні цей ринок росте настільки стрімко, що відносно скоро він стане перенасиченим і перестане бути цікавим?  О.: - Я думаю, що ні. Блогінг точно швидко не вмре, тому що він використовує сучасні технології, а технології розвиваються. Все більше і більше людей переходять в інтернет. Яким саме буде подальший розвиток… Очевидно, з’являтимуться інші інструменти, людям почнуть чіпи в голову вживляти - багато буде таких речей. І блогінг буде просто “перетікати”, змінювати форму. Адже блогінг - це не що інше ніж використання актуальних на данний момент медійних майданчиків і видача інформації у світ.    М.: - Ти на який майданчиках працюєш? О.: - Основний - це мій блог, окремий сайт openmind.com.ua. Це моє ядро. І його я доповнюю соціальними мережами: Facebook, Instagram, Telegram, YouTube. До того ж, у мене є мейл-розсилка. Все це формує майданчики для комунікації з аудиторією.    М.: - А яку аудиторію ти охоплюєш? О.: - Загалом - порядку 80 тисяч людей.    М.: - Українців, так? Ти ж пишеш тільки українською? О.: - Я пишу українською, так. Виключно. Тому, відповідно, лише українці мене і читають.    М: - А чи замислювався ти над англійською? Як над способом розширення аудиторії?  О.: - Думав про це. Але… фішка зовсім не в ширині аудиторії. Я не хочу бути “одним із багатьох блогерів”, для мене ця діяльність - як своєрідна місія. Я таким чином долучаюся до розвитку ua-нету. Сто років тому люди писали книги українською мовою. Сьогодні вести блог українською - це можливість підтримувати мову і продовжувати її розвивати. Вдумайтесь: в Україні всього лиш навсього 7% онлайн сторінок є українською мовою. Серед усіх українських онлайн ресурсів українською мовою - лише 7%. Решта - російською. І якщо я того не буду робити, або хтось інший… То воно, напевно, просто вмре. І тут мова не про розширення аудиторії… Це моє рішення як члена українського суспільства. Навіть якщо прагматично взяти питання бізнесу, то я вважаю це спеціалізацією, а не звуженням аудиторії.   М.: - З кого складається твоя аудиторія? Це здебільшого молоді люди, чи є звязок і зі старшим поколінням?  О.: - Враховуючи, що я вже цим досить довго займаюся, моя аудиторія росте зі мною. Я почав вести блог, коли мені було 23 або 24 роки. І тоді, очевидно, більшість моїх читачів - це були молоді спеціалісти, наприклад люди, котрі щойно закінчили університет. На сьогоднішній день левова частина моєї вудиторії - це люди 30-35-40 років. Я навіть робив дослідження аудиторії, і виявляється, що щонайменше чверть аудиторії, яка мене читає, в середньому заробляє втричі більше ніж середньостатистично по Україні. Тобто, я вважаю, що моя аудиторія - це думаючі люди, це інтелігентні люди, які хочуть бачити світ, які володіють кількома іноземними мовами. І так, моя аудиторія росте зі мною разом. Навіть тут у Празі на презентації декілька людей підходили і кажуть: “Ми тебе читаємо уже 5 років”. І це дуже приємно.    М.: - Статистику по читачах, яку ти озвучив, видає Google Analytics?  О.: - Так. Я знаю, наприклад, і звідки мене читають. Виходить десь так: понад 80% (81-82%) - це люди з України, 5% - це Польща, і потім 2-3% - США і деякі окремі країни Західної Європи, де живуть українці. Очевидно, що стовідсотково ті, хто мене читають - це українці, тому що я пишу українською мовою. Тобто, росіяни - вони не розуміють. І це можуть бути російськомовні українці, але вони читають українською, вони розуміють. Ru-нет не розуміє. І в цьому велика сила иого блогу, мені здається, тому що це дуже вузькопрофільно.    М.: - У тебе є й інші сайти. Розкажи, які ще маєш проекти?  О.: - unistudy.org.ua ще є, а також ukraine-travel-secrets.com - це мій перший сайт, він працює і сьогодні, у нього постійно іде органічний трафік. Але я ним не займаюся так, як я займаюсь openmind, бо це, все-таки моя душа. Ukraine-travel-secrets був моїм першим проектом, на якому я вчився і якому я завдячую тим, що почав активно розвиватися. Крім того, у мене є ще один ресурс, який я також розкручую - це unistudy.org.ua, онлайн портал для української молоді і студентства про міжнародні волонтерські програми, стажування та інші програми закордоном. Це інформаційний портал. Наша фішка у тому, що ми щодня публікуємо щось на кшталт: “Ось тут - стажування у Франції, тут - якась волонтерська група збирається їде до Чехії”. Ось такі речі.   М.: - Ти пишеш, що плануєш відвідати усі 193 країни. Наразі вже маєш за плечима 109. Скажи, чому саме подоржі як мета? О.: - Я завжди хотів подорожувати. Тобто, блог та вся онлайн-діяльність для мене були інструментами досягнення мети - свободи. Свобода - це моя фінальна мета. Я хочу побачити світ, хочу бути вільним і незалежним. І для того потрібно мати певні напрацювання: зокрема гроші та діяльність, яку можна здійснювати незалежно від свого місця перебування. От блог і став цією діяльністю. А подорожувати я хотів завжди. То був первийнний рушій, ця driving force. Потім я вже зрозумів, що подорожувати - це кльово, але за тим є щось далі. Є legacy, спадок, який ти можеш лишити, можливість приносити користь людям, розвиватись як професіонал - ці речі згодом уже приходять. А первинно - це просто бажання їздити і прагнення свободи.    М.: - Після всіх мандрівок, які ти маєш за плечима на сьогоднішній день, чи є у тебе своє улюблене місце, місто “номер 1”?  О.: - У світі? Україна точно. Львів.   М.: - А з відвіданих країн?  О.: - З відвіданих? Нема такого. Це схоже на те, щоб запитати у художника, яка його улюблена картина. В якийсь момент часу у тебе улюблена ця країна… Потім інша. А абсолютний номер 1 для мене - це Україна. Я пожив і побував у багатьох різних місцях, і під цим я маю на увазі “провів понад місяць часу, занурюючись у побутові речі, такі як пошук житла, прання, походи по продуктових магазинах”. Жив у Буенос-Айресі та Мексиці, у Таїланді, на Балі й у Індії, в Штатах у Каліфорнії. У мене був різний досвід, я багато дивився… і побачив, що на даному етапі життя найбільше можливостей для самореалізації та створення позитивного впливу у мене є в Україні.   М.: - Розкажи, чому?  О.: - На своєму полі завжди легше грати - це в першу чергу. У тебе більше контактів, знайомств і знань, ти краще відчуваєш ринок. У себе - ти як риба у воді. Часто говорять про те як люди виїжджають. Наприклад у Чехії більшість людей - емігранти. Принаймні серед тих, котрі зустрічались мені. Ясно, що в кожного є своя особиста причина для виїзду. Але якщо взяти з точки зору фінансів та економічних показників, то… У нас ринок іще не настільки наповнений, як у західних країнах. Відповідно, легше “вирулити”. Тобто піднятися у фінансовому плані в Україні можна швидше ніж у багатьох країнах Західної Європи. Сюди ти приїжджаєш уже на готове і стаєш частинкою системи. Я розумію, звісно, що є окремі історії успіху, але абсолютна більшість українців тут - це стандартні випадки. В Україні твоя цінність на ринку може бути більшою за рахунок незаповнення ринку і за рахунок отриманих закордоном знань і досвіду, коли ти приїжджаєш до України та імплементовуєш досвід, отриманий в розвинутих економіках. До того ж, мені подобається відчуття причетності до змін. Я бачу, як змінюються міста, як змінюються люди. І для мене особисто це важливо.   М.: - От скажи, що б ти, котрий одного дня вирішив змінити своє життя, порадив молодим випускникам університетів? Адже часто ми в Україні ідемо до університету у 17-18 років і зовсім іще не знажмо, чим саме прагнемо займатись у житті. І після випускного вечора опиняємось на роздоріжжі. Куди іти? О.: - Треба шукати. Це чудовий час, коли можна шукати, за що взятись. І, швидше за все, спроб буде значно більше, ніж ми собі могли передбачити. Я особисто займався купою різних справ до того, ніж знайшов свій формат діяльності. Практична штука, з якої почати - це принцип ікігай - варіант, коли ви холоднокровно накладаєте те, що любите, на те, що вмієте або чому можете навчитися, на те, що потрібно Всесвіту і на те, за що платять. Принцип ікігай - це найбільш практичний у даному випадку підхід до пошуку справи життя.    М.: - Розкажи, як народилась книга “Формула продуктивності”? О.: - Книжка - це частина моєї професійної діяльності. Я почав вести openmind.com.ua на тему саморозвитку, писати власні думки, певні напрацювання та роздуми. Якщо в архіві відмотати назад і подивитись статті за 11 і 12 рік, більшість із них були про саморозвиток, ця тематика мене дуже цікавила. Я почав напрошуватися проводити лекції до різних студентських організацій та й будь-куди, де мене могли брати. Я всюди приходив зі словами: “Давайте я вам розкажу, проведу тренінг - ось такий, такий і такий”. Пізніше почав проводити онлайн-тренінги, згодом - вже на комерційній основі. В результаті всі мої напрацювання у тайм-менеджменті стали книгою.    М.: - Скільки в цій книзі аналізу вичитаного матеріалу, а скільки - твоїх  особистих доопрацювань?  О.: - Однозначно абсолютна більшість - це вже існуючі речі. В світі все вже є. Все вже вигадано. Будь-яке нове - це вже не зовсім нове, але більш грамотне і вдале поєднання ознак чогось попереднього. Перед Facebook були інші соціальні мережі, перед iPhone - інші телефони. Це просто більш довершені форми. Так і моя книга - це своєрідна витяжка найефективніших, на мою думку, фішок тайм-менеджменту. А те, як я їх поєднав і подав читачеві - ось це вже, напевно, своєрідне ноу-хау. У книзі - стопроцентна практика. Її фішка в простоті - багато хто мені це каже. Книжка проста, і коли її читаєш, складається враження, наче Орест тут поряд із тобою сидить і з тобою спілкується. М.: - Скільки екземплярів ви вже продали? Чи перевидаєте книгу повторно? О.: - Вже продали понад 5 тисяч примірників, це бестселер українського сегменту. Вже вийшло пару тиражів. Ми завантажуємо примірники до книгарні, люди розкуповують - і ми друкуємо новий тираж.   М.: - Ти згадував, що нещодавно став почесним амбасадором Львова. Розкажи, будь ласка, що це означає і що входить у твої “обов’язки”? О.: - Я став амбасадором в листопаді 2018 року. Люди звикли, що амбасадор - це офіційний представник, і для такої позиції найкраще підходять якісь відомі публічні люди: спортсмени, культурні діячі тощо. Але в даному контексті Інтституту Почесного Амбасадора Львову фішка полягає в тому, щоби популяризувати Львів як напрямок для ділового туризму. І тут амбасадорів вибирають за критерієм, який я називаю “широко відомий у вузьких колах”. Тобто це люди, які користуються повагою та авторитетом у якійсь своїй вузькопрофільній індустрії, і які здатні привернути увагу цієї індустрії до свого міста. Я спеціалізуюсь на онлан-підприємництві. У світі є категорія людей, які називають себе digital nomad, які подорожують світом і працюють, як правило, у різних медійних індустріях - типу блогери, онлайн-підприємці, фрілансери і так далі. І вони десь тусять, зустрічаються в різних локаціях по цілому світі, і Львів, на мою думку, є чудовим напрямком для збільшення цього трафіку. Ми ведемо перемовини і працюємо над тим, аби привернути увагу цих людей до Львова. Бо це не так просто - коли на радарі є Нью-Йорк, Лісабон, Ріо-де-Жанейро, тяжко привезти людей до Львова.    М.: - Чим заманюєте?  О.: - Перш за все, потрібно самому проявити лояльність. Я перший іду на певні події як учасник, знайомлюсь із людьми, починаю із ними вести діалог і запрошую їх. Вони спочатку часто кажуть: “Ех, ти знаєш, щось я не дуже…” Тобто, ти мусиш показати людям, що Львів для них буде вигідним, що там можна провести якусь подію. Тому існує Lviv Convention Bureau - це окремий департамент міської ради, який займається розвитком ділового туризму. І вони мають змогу запросити людей і провести ознайомчий тур - це коли прилітає якийсь потенційний делегат, його зустрічають в аеропорту і возять, показують місця під конференц-зали, готельну та ресторанну індустрії, аби людина переконалася, що Львів - це класне місце для проведення заходу.   М.: - І переконала інших.  О.: - Саме так. А у Львова є дуже класна властивість - Львів дуже легко у себе закохує. Тобто, як тільки ти потрапляєш до Львова - “всьо”. Ти вже поплив, ти розтанув. Я народився та виріс у Львові. Я це місто дуже добре знаю.   М.: - А як ти взагалі вважаєш, чи стала Україна більш відкритою та привабливою для світу після запровадження безвізу та появи нових лоукостів у країні? Словом, після того як світ став відкритішим для України та почався безперервний рух мандрівників? О.: - Той факт, що зараз кожен українець може собі за тисячу гривень зробити біометричний паспорт і просто ось так поїхати собі куди він хоче - це колосальний прорив, якого не було в нас із часів Незалежності. З’являється дуже багато можливостей. Я не маю статистичних даних, але, те що люди почали значно більше їздити - це факт. З’являються прямі поїзди до Польщі, у Львові стрімко зростає аеропорт. За 2018 рік у нас було більше ніж півтора мільйони перевезених пасажирів - це зростання у 47% за рік, це дуже багато. Тобто тенденція колосальна! І це напряму впливає на все! Люди поїхали, подивились, вони мають з чим порівняти, вони якісь цікаві ідеї привезли назад. Зараз кажуть: “Ооо, всі повиїжджають”. О’кей! Ми живемо у вільній країні. Добре, що та можливість є. Ти поїхав, подивився, які є можливості. Хочеш - лишився, не хочеш - то попрацював, заробив якісь гроші, можеш потім інвестувати їх у себе вдома. Або приїхати з новими знаннями. Це круто, я вважаю! Так має бути! Так що світ відкритий для всіх, варто просто скористатись можливостями, які у ньому є доступні!   Спілкувалась Маргарита ГолобродськаІлюстраційне фото - openmind.com.ua
    Бер 01, 2019 2360
  • 03 Лют 2019
    В останній тиждень січня відбувся перший візит в Україну міністра закордонних справ Чехії Томаша Петржічека. Це був також перший візит на двосторонньому рівні найвищого чеського дипломата до Києва з 2014 року. За цей час на посаді керівника дипломатичного відомства Чехії змінилося четверо міністрів, але лише соціал-демократ Томаш Петржічек висловив бажання поїхати до України і, зокрема, на Донбас, щоб на власні очі побачити, як нині виглядає зона конфлікту і щоб підтримати Україну. Кореспондентка Радіо Свобода мала можливість супроводжувати міністра Петржічека у поїздці та поговорити з ним про те, що він побачив.Про те, що міністр закордонних справ Чехії Томаш Петржічек до Києва сьогодні не полетить, з усіх журналістів, що зібралися на військовому летовищі Прага-Кбели, я дізнаюся першою.«Чи дозволите ще раз взяти ваш паспорт, пані редакторко?», – запитує офіцер-прикордонник, який півгодини тому поставив мені печатку про виїзд. «Мені потрібно анулювати вашу печатку, бо рейс відкладається. Зараз про це оголосять усім», – відповідає він на мій запитальний погляд. З 17 журналістів, які супроводжуватимуть чеського міністра в його першій поїздці до Києва, український паспорт, що потребує печатки про виїзд, лише у мене.За кілька хвилин цю новину почують усі – виліт затримується на 12 годин через погані погодні умови в Києві. Замість 16:00 години пообіді, полетимо о 4:00 ранку. Перевіряємо інформацію – колеги у Києві кажуть, що туман є, але рейсові літаки не скасовують. Тож проблема – у нашому літаку, бо попри нашу цивільну логіку, військові літаки потребують кращої видимості для посадки. Чому ж для поїздки до Києва вибрали військовий літак, а не комфортні урядові аеробуси? Серед журналістів відразу народжується дві версії: перша – в Україні йде війна, тож летіти в таку країну потрібно на військовому літаку. Друга – кращі літаки розібрали «старші члени» уряду, тож 37-літньому Томашу Петржічеку літак дістався за залишковим принципом.Жодна з версій не мусила бути правдою, але атмосфера на верхівці чеської влади напередодні візиту до Києва справді була бурхливою (через різні погляди президента та міністра закордонних справ Чехії щодо стосунків із Китаєм).Тепер, і без того насичена, програма дводенного візиту виглядає майже неймовірною – після безсонної ночі в літаку міністр матиме вісім зустрічей у Києві першого дня, і о 6:00 наступного дня вже вилітатиме на Донбас – спочатку в аеропорт Дніпра, звідти – українськими військовими вертольотами до Маріуполя. А там ще буде поїздка на лінію дотику і відвідання порту.Щоб журналісти не розходилися з порожніми руками, міністр дає коротку прес-конференцію, де називає теми майбутніх переговорів – підтримка територіальної цілісності України, оцінка реформ, розбудова економічних зв’язків, пропозиція створити Чесько-український форум, щоб говорити про майбутнє, але не забувати і про минуле, поїздка до Маріуполя.На Донбас міністр закордонних справ Чехії, призначений лише у жовтні минулого року, зголосився поїхати сам, бо надто вже різняться у чеському політичному і медійному просторі версії того, що відбувається на сході України.У чеській політиці щодо України – також туманОфіційно, Чехія поділяє позицію Європейського союзу та НАТО: Україна потерпає від російської агресії, анексія Криму є попранням міжнародного права, і територіальна цілісність України має бути відновлена. Санкції щодо Росії мають залишатися до виконання нею Мінських угод – так висловлюється уряд.Президент Чехії Мілош Земан має інший погляд. Він вважає, що анексія Криму – це вже «доконаний факт», із яким Україна має змиритися і у кращому випадку випросити в Росії компенсацію за втрату території. Щодо Донбасу, то президент Земан, який регулярно відвідує Росію і бере з собою по три літаки бізнесменів, каже, що там точиться «громадянська війна», а тому санкції проти Росії не мають сенсу і їх потрібно скасовувати. Таку позицію президента активно поділяють комуністи, а їхнє слово має вагу – без голосів депутатів-комуністів, які підтримують уряд, кабінет меншості може впасти.Напередодні від’їзду до Києва Томаша Петржічека, президент разом із комуністами ще раз порушив улюблену тему – «Київ звеличує бандерівських убивць», а чеський уряд «боягузливо мовчить».Тема не сходить з газетних шпальт і політичних заяв ще з часів Майдану. Але цього разу приводом був закон, підписаний у грудні президентом Петром Порошенком, що надає ветеранам УПА, ОУН та інших формувань борців за незалежність статус учасників бойових дій.На це Томаш Петржічек відповів коротко: за подіями навколо закону про соціальний захист ветеранів стежить, історичні питання кожна країна має вирішувати сама.Незадовго до від’їзду в Україну пас до історичної теми міністрові дають колеги з парламенту. Лідер Чеської піратської партії Ян Ліпавски, який побував в Україні наприкінці минулого року, каже, що українські архіви багаті на чеську тематику, особливо щодо комуністичних злочинів, включно з тисячами викрадень людей після Другої світової війни і це треба досліджувати, щоб не повторилися помилки минулого. Тож до Києва міністр соціал-демократ їде з чітким переконанням – розмови про історію мають починатися не з політичних заяв, а з архівів, де мають працювати історики. Дигіталізацію архівів українських спецслужб він збирається підтримати.Навряд чи це те, чого від міністра чекають комуністи. Але від самого свого призначення до уряду Андрея Бабіша, Томаш Петржічек не боїться заявляти, що свою політику він будує на цінностях і за них він готовий боротися. І вже це робить його бунтарем на чеській політичній сцені.Затори в Києві змінили графік міністрівКиїв зустрічає чеську делегацію справжньою зимою і дорожніми заторами. Дорога з аеропорту Бориспіль до центру міста займає понад дві години навіть попри те, що делегація має поліцейський супровід. Київські водії сигнал поліцейських машин просто ігнорують, як, до речі, і «швидких». Кілька разів до офіційної колони в супроводі поліції безцеремонно вклинювалися машини, в одну з них автобус ледь не в’їхав.«Не уявляю, щоб на Європейському бульварі якийсь чех вліз в урядовий кортеж, що їде з летовища», – прокоментував хтось із чеських колег чи то нехтування порядком київських водіїв, чи то неспроможність української поліції його встановити.Тож відвідання міністром могил чеських воїнів з армії Людвіка Свободи, що загинули під час звільнення Києва у Другій Світовій війні, пройшло без участі преси – вона просто не доїхала.Пам’ятна дошка на згадку про чеських добровольців, що складали присягу на Софійському майдані на вірність своїй майбутній державі у 1914 роціНаступні пам’ятки – на Софійській та Михайлівській площах. Біля Софійської дзвіниці – дошка в пам’ять про перші добровольчі батальйони, що формувалися у Києві в 1914 році. З них потім за підтримки уряду УНР складалося військо Чехословаччини. До дошки міністр покладає квіти, назад пробирається вже через півметрові кучугури снігу.Щоб покласти квіти до дошки, пробиратися довелося крізь кучугуриНавпроти, біля Михайлівського собору оглядає фотографії інших добровольців та бійців за незалежність, цього разу України. У 2014 вони вступили в бій, який їхні предки програли 100 років тому, а чехам вдалося виграти. У короткій дистанції в кількасот метрів – символізм цілої епохи.В очікуванні на українського колегу, Томаш Петржічек заходить і до Михайлівського собору, де йому розповідають історію і того давнього, що витримав Батиєві орди, але не пережив сталінського терору, і цього, вже нового, що прихистив майданівців та став символом духовного відродження України.Разом із міністром до стіни пам’яті підходять посли. Зліва – посол України в Чехії Євген Перебийніс, у центрі – посол Чехії в Україні Радек МатулаРазом із Павлом Клімкіним покладають квіти до пам’ятного знаку жертвам Голодомору. І тут знову стають відчутнішими українсько-чеські історичні зв’язки. Саме слово «голодомор» походить із чеської. Українська уенерівська еміграція першою почала бити на сполох і повідомляти про те, що відбувалося на батьківщині у 1932-33 роках, і слово, яким вони назвали жахи сталінського терору голодом, вони знайшли у близькій слов’янській мові – hladomor.Будинок Міністерства закордонних справ, колишній осідок Комуністичної партії УРСР, зустрів негостинно. Чекаючи, поки закінчаться переговори міністрів, журналісти мало не позамерзали в холодному приміщенні прес-центру, щоразу щулячись від холоду, коли відкривалися вхідні двері та залу обдувало морозне повітря.Мороз не зіпсував теплої зустрічіНатомість міністри, коли зайняли свої місця біля мікрофонів, буквально випромінювали тепло від проведеної зустрічі. Господар зустрічі Павло Клімкін подякував чеській стороні за підтримку України, за інтерес до проблем Донбасу, за бажання його відвідати, адже багато українських політиків, на відміну від європейських, там не бувають, зауважив український міністр. Окремо Павло Клімкін подякував «за принципову позицію» чеських органів влади, які відреагували на «спроби маніпуляцій» та відкриття так званого «представництва «ДНР» у місті Острава.Томаш Петржічек, чеський міністр закордонних справ на прес-конференції з українським колегою Павлом Клімкіним«Є рішення усіх судів про його закриття. Зараз відбуваються судові слухання щодо тих чеських громадян, які воювали на російській стороні на Донбасі. В цьому сенсі я вважаю, що це є наш спільний виклик, для української та чеської безпеки. І над цим ми маємо працювати разом», – наголосив український міністр.Чеська республіка надає гуманітарну допомогу Україні, лікує українських бійців та біженців, фінансує психологічну реабілітацію дітей із враженого війною Донбасу, і за це український міністр висловив також особливу подяку.Говорили і про зростання економічних зв’язків і про українських заробітчан, адже українська громада у Чехії вже стала найбільшою з-понад усіх національних меншин – майже 120 тисяч. А Чехія планує далі розширювати так званий Режим Україна, за яким до країни можуть приїхати ще 20 тисяч українських робітників. Українська сторона зацікавлена не лише у тому, щоб їхні умови праці і винагорода були на рівні з чеськими, але і в тому, щоб вони поверталися, наголосив український міністр. Хоча він і визнав, що тут вже м’яч на українському полі, і Україна має створити умови, щоб люди захотіли повертатися додому.Історичні питання український міністр заторкнув першим. Він назвав «маніпуляціями Росії, або тих, хто йде в логіці Росії» представлення подій на Волині під час Другої світової війни «як конфлікт між українцями і чехами».«Мені було особисто дуже боляче чути, коли трагедію у Малині у липні 1943 року, коли в результаті німецької каральної акції в одній церкві були спалені чехи, українці та поляки, намагаються представити як конфлікт між українцями і чехами», – сказав Павло Клімкін.Про те, що «бандерівці в Малині винищили сотні чехів» в інтерв’ю чеському виданню Deník N говорив голова чеської компартії Войтєх Філіп, та сама ж чеська преса «виправила» його знання історії – з цим злочином нацистів «бандерівці» не мають нічого спільного.В день приїзду в Україну чеського міністра докладніше про цю історію розповіли й українські історики. Базуючись на даних архівів, вони довели, що було все якраз навпаки – єдиною силою, яка намагалася захистити мирних мешканців села, були ті самі ненависні шефові чеських комуністів бандерівці.Щоб уникнути подібних маніпуляцій на майбутнє, український міністр підтримав ідею чеського колеги про необхідність створити спільний форум, де б історики могли обговорювати історичні питання, базуючись на архівах, а не на стереотипах, витворених ще радянською пропагандою.Павло Клімкін також передав чеському колезі дані з українських архівів про тих українців, яких радянська влада репресувала на території Чехословаччини, і сказав, що «ми і далі будемо дивитися на долі окремих людей». «Це – тільки початок», – наголосив Клімкін.Згадав український міністр і про енергетичне партнерство Чехії та України, і про підтримку Чехії в боротьбі України проти «Північного потоку-2», який, за словами міністра, є «політично мотивованим і призначений для того, щоб маніпулювати європейською політикою».Томаш Петржічек відповів у тому ж теплому дусі, що хоча Чехія не має спільних кордонів з Україною, та «все ж ми сприймаємо Україну, як свого сусіда». Він наголошував, що його тішать економічні успіхи України, те, що взаємовигідна торгівля зросла на 16% за останній рік і те, що Україна є одним з 20 найважливіших торгових партнерів України.«Ми добре усвідомлюємо, що Україні доводиться воювати на двох фронтах – проти російської агресії на сході, а другий фронт – це проведення модернізації країни. Ці виклики взаємопов’язані, без соціальної модернізації та розвитку не виграти війну, і навпаки. І в тому Чеська Республіка простягає Україні руку допомоги», – наголосив Томаш Петржічек.Він говорив і про те, що його країна намагається допомагати Україні в сфері освіти, охорони здоров’я, і особливо жителям регіонів, вражених війною. Особливо, сказав міністр, він чекає можливості поїхати на схід України, щоб на власні очі побачити її потреби.Після брифінгу чеських журналістів цікавило, кого ж з представників чеської держави більше чують у Києві – уряд і Міністерство закордонних справ, чи президента Земана, який вважає, що з Кримом вже питання закрите.На це міністр Клімкін відповів, що є «Чеська Республіка, яка є другом України», «є позиція країни, яка підтримує позицію ЄС, усі санкції Євросоюзу». «А щодо пана президента, то я готовий подискутувати з ним на основі фактів та міжнародного права стосовно всіх політичних питань», – наголосив Павло Клімкін, додавши, що зробить це під час найближчого візиту до Чехії.Чеському міністрові довелося знову відповідати про «бандерівців». Але і тут він сказав, що історією займуться фахівці на запропонованому форумі. Цікаво, що фахівці в залі були – на прес-конференції були присутні і директор архіву СБУ Андрій Когут, і голова Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, але нагодою поговорити з керівником чеського МЗС скористалися лише одиниці. «Колег цікавить, що скаже чеський міністр, а не українські історики», – пояснив один із присутніх чеських коментаторів.Зате Томаш Петржічек нагодою поговорити з українськими істориками скористався і дізнався від них, що спільна робота над дигіталізацією «чеської» частини українських архівів уже ведеться, і що дані про викрадення післявоєнного часу чи про події 1968 року стають доступнішими для чеських істориків.Після переговорів у Міністерстві закордонних справ більшість чеських журналістів пішли відігріватися до готелю, тож на зустріч з віце-прем’єром із європейської та євроатлантичної інтеграції Іванною Клімпуш-Цинцадзе дісталося менше половини.Томаш Петржічек на бріфнгу разом з Іванною Клімпуш-ЦинцадзеЦя зустріч і брифінг були коротшими, бо попереду ще були відвідини Верховної Ради та запланована зустріч із президентом Петром Порошенком. Але підготовка до з’їзду, де Петро Порошенко мав повідомити про намір балотуватися вдруге, забрала весь час президента, тож зустріч скасували.Натомість більше часу з’явилося на розмови у посольстві Чехії з представниками українських неурядових організацій.А вони змалювали невтішну картину української дійсності – попри окремі успіхи, такі як запровадження антикорупційного законодавства чи нової поліції, модернізувати Україну, як про це мріяли під час Майдану, поки що не вдається. Система урядування залишилася старою, судова реформа провалена, напади на активістів та журналістів носять системний характер, робота суспільного телебачення заблокована браком фінансування, до виборів створюються десятки фейкових недержавних організацій із моніторингу, і лише спільний тиск реально працюючих недержавних організацій та західних урядів, що вимагають від влади реформ, допомагає змінювати країну.В посольстві маємо 10 хвилин на коротке інтерв’ю для Радіо Свобода і вже чекає остання зустріч понеділка – вечеря з представниками кримських татар, яка також не додала позитивних тем. Мустафа Джемілєв та його соратники – визволені з російських в’язниць Ахтем Чийгоз та Ільмі Умеров розповіли про те, які порядки настали в окупованому Криму, і чому світ не має права закрити очі не лише на факт окупації, але і на постійні та грубі порушення прав людини на анексованому півострові.Весь наступний день був присвячений Донбасу Усі вільні місця в чеському урядовому літаку зайняли українські урядовціВже в літаку міністр закордонних справ України, в прямому сенсі засукавши рукави, взявся пояснювати чеському колезі ситуацію на лінії зіткнення та на окупованих територіях.Невдовзі вже троє міністрів – чеський, український і данський, – Андрес Самюельсон долучився в Дніпрі, – сіли в український військовий вертоліт, що доставив їх до Маріуполя.Після початку російської агресії це місто враз стало найбільш віддаленою та ізольованою точкою на мапі України. Залізниця пролягає через окуповані території, тож з усіма об’їздами дорога туди з Києва ще донедавна займала 30 годин, автомобільні дороги досі розбиті від обстрілів, морський шлях після побудови Керченського моста повністю контролює Росія, і вона вирішує, кого впустити, а кого не впустити до Маріупольського порту.Але рух людей, особливо з окупованих територій тут не припиняється. На пункті пропуску поблизу села Гнутове закордонним гостям повідомили, що близько 5 тисяч людей щодня переходять з окупованих територій і назад. Люди йдуть за пенсіями, за продуктами, за медичною допомогою. У Гнутовому на пункті пропуску можуть надати і першу медичну і гуманітарну допомогу, інколи просто нагодувати і зігріти. Але додаткові гроші потрібні для того, щоб збільшити пропускну спроможність та комфорт громадян – просто поставити достатньо туалетів, пояснюють представники військово-цивільної адміністрації.Делегація з трьох міністрів на пропускному пункті ГнутовеДорога до пункту пропуску, обставлена табличками з попередженнями про міни, окопи, які ще добре збереглися на самому переході і поблизу нього, люди, що зібралися в кількохстах метрів, чекаючи на від’їзд делегацій, щоб пройти на той бік – все це справило сильне враження на чеського міністра.«Контактна лінія – це те, що людина з офісу не може зрозуміти, тут найбільше потерпають звичайні люди», – наголосив Томаш Петржічек, пояснюючи своє бажання особисто побачити ці сумні місця. Під час підходу до преси він нагадав, що чеська допомога Україні якраз і сконцентрована на тому, щоб полегшити життя старших людей – допомога місцевій лікарні, дітям, що постраждали від війни (на чеські гроші українські пластуни їх вивозять на табір до Карпат), і на розмінування ось цих мінних полів. З 2014 року Чехія виділила на гуманітарну допомогу Україні 8 мільйонів євро.Томаш Петржічек дає інтерв’ю чеській пресі в ГнутовомуДорога до Маріупольського порту з Гнутового пролягала через центр міста, яке справляло таке ж гнітюче враження. Єдині яскраві плями на тлі сірого і розбитого міста – передвиборчі плакати кандидатів у президенти – Петро Порошенко в камуфляжі, який каже, що сильна армія – запорука миру, інші кандидати навіть не розміщують свої фото – тільки гарні гасла в дусі «за все добре, проти всього поганого». З того, як виглядає місто, навіть не завжди можна розрізнити, де сліди війни, а де – десятиліття занедбаності. Лише кілька яскравих торгових центрів виривають з цієї пострадянської реальності та нагадують про існування якогось іншого, не радянського і не воєнного світу.Проїжджаючи містом на максимальній швидкості, яку лише можуть витримати місцеві дороги, міжнародна делегація прибуває до Маріупольського порту. Поки заходять міністри та представники Європейського союзу, журналісти чекають у коридорі – єдиному місці, де ловиться WiFi.Брифінг у будинку адміністрації Маріупольського портуБрифінг розпочинає Павло Клімкін і без вступів, по-діловому передає слово керівнику порту Олександру Олійнику, який розповідає про величезні втрати, що їх несе порт із початку російської агресії, коли на Донбасі перестали працювати підприємства та відвантажувати свою продукцію.Ми розуміємо, що Росія хоче використати блокаду, щоб викликати хаос у регіоні і дестабілізувати соціальну ситуаціюОлександр Олійник«З 2014 року це – 200 мільйонів євро. А ще 10 мільйонів лише з квітня минулого року, коли Росія почала так звану інспекцію суден, що входять і виходять з порту. Ми розуміємо, що Росія хоче використати блокаду, щоб викликати хаос у регіоні і дестабілізувати соціальну ситуацію», – пояснює керівник порту.Представники місцевої влади, яких у поспіху навіть забули представити, додали, що проблемою залишається транспортне сполучення, водопостачання до міста, яке йде через окуповані території. Місто одночасно втрачає людей через війну, але і приймає біженців – менш, ніж півмільйонний Маріуполь прийняв 60 тисяч людей, які втікали від війни.Присутні маріупольці подякували за допомогу, яку вже надало європейське співтовариство (Євросоюз зараз надає 98% допомоги регіонові, а загальна сума склала 340 мільйонів євро), але просили більше грошей на будівництво дороги, залізниці, яка потрібна не лише для вантажів, але і для полегшення руху людей, а головне – не зменшувати тиску на Росію, щоб вона припинила блокаду Азовського моря.ІНФОГРАФІКА НА ЦЮ ТЕМУПісля брифінгу, де не було часу для запитань, делегації відправилися до порту. Він, здається, такий же заморожений, як і Азовське море, на якому він стоїть – величезні крани стоять без руху, жоден корабель не входить до порту і не залишає його.Маріупольський порт у день візиту чеського міністра закордонних справМіністр Клімкін проводить європейських гостей на борт корабля морської охорони «Донбас». Охоронці морського кордону навіть не звертають увагу на численних гостей – очі постійно сканують безпекову ситуацію.Поруч із військовим кораблем – буксир «Капітан Меркулов». Це судно – гордість Маріупольського порту. Збудоване спеціально для нього на судноверфі в Керчі, судно прибуло в порт під новий 2013 рік, майже за рік до початку війни. Тепер новісінький буксир посиленого арктичного класу, що легко ламає півметрову азовську кригу, стоїть без роботи.Керівник порту Олександр Олійник запрошує міністрів піднятися на борт, більшість журналістів та супровід залишаються на березі. Включаються мотори, і буксир із легкістю прогулянкового катера мчить акваторією порту, незважаючи на кригу. Морозний вітер, здається, пронизує до кісток, у телефоні замерзає батарейка, але це не заважає данському міністрові Андерсу Самюелсону давати інтерв’ю на камеру своїх тележурналістів прямо з носу корабля.Данський міністр Андерс Самюелсен дає інтерв’ю на буксирі «Капітан Меркулов»А тим часом відомі чеські коментатори, які, на відміну від більшості репортерів, що поїхали разом з міністром, добре знайомі зі ситуацією в Україні, знайшли час для прямої розмови. Крізь вітер і гул моторів чую, що дискусія точиться про те, що Україна не мала того історичного шансу на незалежність, який отримала свого часу Чехія, що ступінь репресій був незрівнянно вищий в Україні, ніж чехи взагалі можуть собі уявити, і що країна потребує отримати цей шанс ще раз, і їй потрібно в цьому допомогти. Чую все те, про що ми вже роками дискутуємо з експертами, але ситуація не змінюється.«У нас весь наратив про Україну, про цю війну обернений догори ногами», – розводить руками міністр.Зійшовши з корабля, троє міністрів прямують до журналістів. Павло Клімкін ще раз наголошує – українських моряків, побратимів тих, із ким ми зараз тут, Росія має випустити і відкрити вільне судноплавство на Азові. Андерс Семюелсен говорить категорично: його країна вимагає звільнити українських моряків з російського полону, інакше – буде ініціювати нові санкції проти Росії. Томаш Петржічек ініціативу Данії обіцяє підтримати.З порту делегації від’їжджають ледь не бігом – вертольоти літають лише у денний час, якщо не вилетимо зараз, ночувати залишимося у Маріуполі. Така перспектива підстебнула навіть найбільш замерзлих і найбільш повільних. Через місто автобуси делегації летіли так, що журналісти билися головою об стелю і неласкавим словом відгукувалися про побиті маріупольські дороги. В тому ж темпі забігли до вертольотів, і щойно остання людина вступила на борт, загули мотори і чотири машини піднялися у небо. Коли сідали в Дніпрі, сонця вже не було, але було відчуття, що, нарешті, сіли, що пощастило.Журналісти сідають в українські військові вертольотиВ Дніпрі плани делегації знову змінюються – замість повертатися до Києва, вирішили летіти прямо до Праги. Чотири з половиною години польоту з затичками у вухах, бо немилосердно гудять мотори, і ця подорож завершиться. Бачу, що дехто з колег вже працює на автопілоті. Але міністр ще цілком тримається. Підходжу з мікрофоном ще раз.Запитую, як побачене в Україні можна переказати вдома, як пояснити чеському суспільству, чим йому загрожує російська агресія проти України, що за сотні кілометрів від чеських кордонів?І чую те, чого досі від чеських політиків майже не чути – Україна має право на те, щоб обрати своє власне майбутнє, що «сфери впливу» є справою минулого, що міжнародного права треба дотримуватися, і «якщо це не так, то ми маємо піднести свій голос та чітко назвати речі своїми іменами».Томаш Петржічек говорить прямо, ніби говорити правду і називати речі своїми іменами в політиці – найзвичайніша в світі річ.«На наступній зустрічі представників влади, де буде обговорюватися і питання України, я хочу поінформувати їх про те, що я дізнався і побачив тут, в Україні, в Маріуполі», – обіцяє він. Санкції щодо Росії мають продовжуватися, бо немає поступу у виконанні Мінських угод, конфлікт заморожується, а «ми не повинні допустити, щоб в Європі створився ще один заморожений конфлікт».Прощаємося в аеропорту Праги, домовляємося про наступну зустріч. Одним оком помічаю автора книжки, яку в польоті читав міністр – Світлана Алексієвич. «Правильні книжки читає», – підбадьорює один із колег, – «значить, надія є».Вже наступного дня в новинах з’являється повідомлення: зустріч найвищих керівників країни відбулася, міністр Петржічек доповів про свою поїздку до України. У спільній заяві уряду, керівників парламенту та президента мовиться, що Чеська Республіка поділяє ставлення НАТО і Євросоюзу до Росії, включно з оцінкою подій в Азовському морі. Міністр закордонних справ Томаш Петржічек таким чином захистив офіційну позицію чеської зовнішньої політики перед президентом, хоч і не змінив його поглядів. Допомогло також і те, що суперечку щодо Китаю вдалося владнати.Тож до справжньої відлиги у чеській політиці щодо України, можливо, ще далеко, але крига почала скресати.Головне фото: Чеський міністр закордонних справ Томаш Петржічек на борту корабля в Азовському морі, 29 січня, 2019Джерело: Радіо СвободаАвтор: Марія Щур
    2163 Опубліковано Marharyta Golobrodska
  • В останній тиждень січня відбувся перший візит в Україну міністра закордонних справ Чехії Томаша Петржічека. Це був також перший візит на двосторонньому рівні найвищого чеського дипломата до Києва з 2014 року. За цей час на посаді керівника дипломатичного відомства Чехії змінилося четверо міністрів, але лише соціал-демократ Томаш Петржічек висловив бажання поїхати до України і, зокрема, на Донбас, щоб на власні очі побачити, як нині виглядає зона конфлікту і щоб підтримати Україну. Кореспондентка Радіо Свобода мала можливість супроводжувати міністра Петржічека у поїздці та поговорити з ним про те, що він побачив.Про те, що міністр закордонних справ Чехії Томаш Петржічек до Києва сьогодні не полетить, з усіх журналістів, що зібралися на військовому летовищі Прага-Кбели, я дізнаюся першою.«Чи дозволите ще раз взяти ваш паспорт, пані редакторко?», – запитує офіцер-прикордонник, який півгодини тому поставив мені печатку про виїзд. «Мені потрібно анулювати вашу печатку, бо рейс відкладається. Зараз про це оголосять усім», – відповідає він на мій запитальний погляд. З 17 журналістів, які супроводжуватимуть чеського міністра в його першій поїздці до Києва, український паспорт, що потребує печатки про виїзд, лише у мене.За кілька хвилин цю новину почують усі – виліт затримується на 12 годин через погані погодні умови в Києві. Замість 16:00 години пообіді, полетимо о 4:00 ранку. Перевіряємо інформацію – колеги у Києві кажуть, що туман є, але рейсові літаки не скасовують. Тож проблема – у нашому літаку, бо попри нашу цивільну логіку, військові літаки потребують кращої видимості для посадки. Чому ж для поїздки до Києва вибрали військовий літак, а не комфортні урядові аеробуси? Серед журналістів відразу народжується дві версії: перша – в Україні йде війна, тож летіти в таку країну потрібно на військовому літаку. Друга – кращі літаки розібрали «старші члени» уряду, тож 37-літньому Томашу Петржічеку літак дістався за залишковим принципом.Жодна з версій не мусила бути правдою, але атмосфера на верхівці чеської влади напередодні візиту до Києва справді була бурхливою (через різні погляди президента та міністра закордонних справ Чехії щодо стосунків із Китаєм).Тепер, і без того насичена, програма дводенного візиту виглядає майже неймовірною – після безсонної ночі в літаку міністр матиме вісім зустрічей у Києві першого дня, і о 6:00 наступного дня вже вилітатиме на Донбас – спочатку в аеропорт Дніпра, звідти – українськими військовими вертольотами до Маріуполя. А там ще буде поїздка на лінію дотику і відвідання порту.Щоб журналісти не розходилися з порожніми руками, міністр дає коротку прес-конференцію, де називає теми майбутніх переговорів – підтримка територіальної цілісності України, оцінка реформ, розбудова економічних зв’язків, пропозиція створити Чесько-український форум, щоб говорити про майбутнє, але не забувати і про минуле, поїздка до Маріуполя.На Донбас міністр закордонних справ Чехії, призначений лише у жовтні минулого року, зголосився поїхати сам, бо надто вже різняться у чеському політичному і медійному просторі версії того, що відбувається на сході України.У чеській політиці щодо України – також туманОфіційно, Чехія поділяє позицію Європейського союзу та НАТО: Україна потерпає від російської агресії, анексія Криму є попранням міжнародного права, і територіальна цілісність України має бути відновлена. Санкції щодо Росії мають залишатися до виконання нею Мінських угод – так висловлюється уряд.Президент Чехії Мілош Земан має інший погляд. Він вважає, що анексія Криму – це вже «доконаний факт», із яким Україна має змиритися і у кращому випадку випросити в Росії компенсацію за втрату території. Щодо Донбасу, то президент Земан, який регулярно відвідує Росію і бере з собою по три літаки бізнесменів, каже, що там точиться «громадянська війна», а тому санкції проти Росії не мають сенсу і їх потрібно скасовувати. Таку позицію президента активно поділяють комуністи, а їхнє слово має вагу – без голосів депутатів-комуністів, які підтримують уряд, кабінет меншості може впасти.Напередодні від’їзду до Києва Томаша Петржічека, президент разом із комуністами ще раз порушив улюблену тему – «Київ звеличує бандерівських убивць», а чеський уряд «боягузливо мовчить».Тема не сходить з газетних шпальт і політичних заяв ще з часів Майдану. Але цього разу приводом був закон, підписаний у грудні президентом Петром Порошенком, що надає ветеранам УПА, ОУН та інших формувань борців за незалежність статус учасників бойових дій.На це Томаш Петржічек відповів коротко: за подіями навколо закону про соціальний захист ветеранів стежить, історичні питання кожна країна має вирішувати сама.Незадовго до від’їзду в Україну пас до історичної теми міністрові дають колеги з парламенту. Лідер Чеської піратської партії Ян Ліпавски, який побував в Україні наприкінці минулого року, каже, що українські архіви багаті на чеську тематику, особливо щодо комуністичних злочинів, включно з тисячами викрадень людей після Другої світової війни і це треба досліджувати, щоб не повторилися помилки минулого. Тож до Києва міністр соціал-демократ їде з чітким переконанням – розмови про історію мають починатися не з політичних заяв, а з архівів, де мають працювати історики. Дигіталізацію архівів українських спецслужб він збирається підтримати.Навряд чи це те, чого від міністра чекають комуністи. Але від самого свого призначення до уряду Андрея Бабіша, Томаш Петржічек не боїться заявляти, що свою політику він будує на цінностях і за них він готовий боротися. І вже це робить його бунтарем на чеській політичній сцені.Затори в Києві змінили графік міністрівКиїв зустрічає чеську делегацію справжньою зимою і дорожніми заторами. Дорога з аеропорту Бориспіль до центру міста займає понад дві години навіть попри те, що делегація має поліцейський супровід. Київські водії сигнал поліцейських машин просто ігнорують, як, до речі, і «швидких». Кілька разів до офіційної колони в супроводі поліції безцеремонно вклинювалися машини, в одну з них автобус ледь не в’їхав.«Не уявляю, щоб на Європейському бульварі якийсь чех вліз в урядовий кортеж, що їде з летовища», – прокоментував хтось із чеських колег чи то нехтування порядком київських водіїв, чи то неспроможність української поліції його встановити.Тож відвідання міністром могил чеських воїнів з армії Людвіка Свободи, що загинули під час звільнення Києва у Другій Світовій війні, пройшло без участі преси – вона просто не доїхала.Пам’ятна дошка на згадку про чеських добровольців, що складали присягу на Софійському майдані на вірність своїй майбутній державі у 1914 роціНаступні пам’ятки – на Софійській та Михайлівській площах. Біля Софійської дзвіниці – дошка в пам’ять про перші добровольчі батальйони, що формувалися у Києві в 1914 році. З них потім за підтримки уряду УНР складалося військо Чехословаччини. До дошки міністр покладає квіти, назад пробирається вже через півметрові кучугури снігу.Щоб покласти квіти до дошки, пробиратися довелося крізь кучугуриНавпроти, біля Михайлівського собору оглядає фотографії інших добровольців та бійців за незалежність, цього разу України. У 2014 вони вступили в бій, який їхні предки програли 100 років тому, а чехам вдалося виграти. У короткій дистанції в кількасот метрів – символізм цілої епохи.В очікуванні на українського колегу, Томаш Петржічек заходить і до Михайлівського собору, де йому розповідають історію і того давнього, що витримав Батиєві орди, але не пережив сталінського терору, і цього, вже нового, що прихистив майданівців та став символом духовного відродження України.Разом із міністром до стіни пам’яті підходять посли. Зліва – посол України в Чехії Євген Перебийніс, у центрі – посол Чехії в Україні Радек МатулаРазом із Павлом Клімкіним покладають квіти до пам’ятного знаку жертвам Голодомору. І тут знову стають відчутнішими українсько-чеські історичні зв’язки. Саме слово «голодомор» походить із чеської. Українська уенерівська еміграція першою почала бити на сполох і повідомляти про те, що відбувалося на батьківщині у 1932-33 роках, і слово, яким вони назвали жахи сталінського терору голодом, вони знайшли у близькій слов’янській мові – hladomor.Будинок Міністерства закордонних справ, колишній осідок Комуністичної партії УРСР, зустрів негостинно. Чекаючи, поки закінчаться переговори міністрів, журналісти мало не позамерзали в холодному приміщенні прес-центру, щоразу щулячись від холоду, коли відкривалися вхідні двері та залу обдувало морозне повітря.Мороз не зіпсував теплої зустрічіНатомість міністри, коли зайняли свої місця біля мікрофонів, буквально випромінювали тепло від проведеної зустрічі. Господар зустрічі Павло Клімкін подякував чеській стороні за підтримку України, за інтерес до проблем Донбасу, за бажання його відвідати, адже багато українських політиків, на відміну від європейських, там не бувають, зауважив український міністр. Окремо Павло Клімкін подякував «за принципову позицію» чеських органів влади, які відреагували на «спроби маніпуляцій» та відкриття так званого «представництва «ДНР» у місті Острава.Томаш Петржічек, чеський міністр закордонних справ на прес-конференції з українським колегою Павлом Клімкіним«Є рішення усіх судів про його закриття. Зараз відбуваються судові слухання щодо тих чеських громадян, які воювали на російській стороні на Донбасі. В цьому сенсі я вважаю, що це є наш спільний виклик, для української та чеської безпеки. І над цим ми маємо працювати разом», – наголосив український міністр.Чеська республіка надає гуманітарну допомогу Україні, лікує українських бійців та біженців, фінансує психологічну реабілітацію дітей із враженого війною Донбасу, і за це український міністр висловив також особливу подяку.Говорили і про зростання економічних зв’язків і про українських заробітчан, адже українська громада у Чехії вже стала найбільшою з-понад усіх національних меншин – майже 120 тисяч. А Чехія планує далі розширювати так званий Режим Україна, за яким до країни можуть приїхати ще 20 тисяч українських робітників. Українська сторона зацікавлена не лише у тому, щоб їхні умови праці і винагорода були на рівні з чеськими, але і в тому, щоб вони поверталися, наголосив український міністр. Хоча він і визнав, що тут вже м’яч на українському полі, і Україна має створити умови, щоб люди захотіли повертатися додому.Історичні питання український міністр заторкнув першим. Він назвав «маніпуляціями Росії, або тих, хто йде в логіці Росії» представлення подій на Волині під час Другої світової війни «як конфлікт між українцями і чехами».«Мені було особисто дуже боляче чути, коли трагедію у Малині у липні 1943 року, коли в результаті німецької каральної акції в одній церкві були спалені чехи, українці та поляки, намагаються представити як конфлікт між українцями і чехами», – сказав Павло Клімкін.Про те, що «бандерівці в Малині винищили сотні чехів» в інтерв’ю чеському виданню Deník N говорив голова чеської компартії Войтєх Філіп, та сама ж чеська преса «виправила» його знання історії – з цим злочином нацистів «бандерівці» не мають нічого спільного.В день приїзду в Україну чеського міністра докладніше про цю історію розповіли й українські історики. Базуючись на даних архівів, вони довели, що було все якраз навпаки – єдиною силою, яка намагалася захистити мирних мешканців села, були ті самі ненависні шефові чеських комуністів бандерівці.Щоб уникнути подібних маніпуляцій на майбутнє, український міністр підтримав ідею чеського колеги про необхідність створити спільний форум, де б історики могли обговорювати історичні питання, базуючись на архівах, а не на стереотипах, витворених ще радянською пропагандою.Павло Клімкін також передав чеському колезі дані з українських архівів про тих українців, яких радянська влада репресувала на території Чехословаччини, і сказав, що «ми і далі будемо дивитися на долі окремих людей». «Це – тільки початок», – наголосив Клімкін.Згадав український міністр і про енергетичне партнерство Чехії та України, і про підтримку Чехії в боротьбі України проти «Північного потоку-2», який, за словами міністра, є «політично мотивованим і призначений для того, щоб маніпулювати європейською політикою».Томаш Петржічек відповів у тому ж теплому дусі, що хоча Чехія не має спільних кордонів з Україною, та «все ж ми сприймаємо Україну, як свого сусіда». Він наголошував, що його тішать економічні успіхи України, те, що взаємовигідна торгівля зросла на 16% за останній рік і те, що Україна є одним з 20 найважливіших торгових партнерів України.«Ми добре усвідомлюємо, що Україні доводиться воювати на двох фронтах – проти російської агресії на сході, а другий фронт – це проведення модернізації країни. Ці виклики взаємопов’язані, без соціальної модернізації та розвитку не виграти війну, і навпаки. І в тому Чеська Республіка простягає Україні руку допомоги», – наголосив Томаш Петржічек.Він говорив і про те, що його країна намагається допомагати Україні в сфері освіти, охорони здоров’я, і особливо жителям регіонів, вражених війною. Особливо, сказав міністр, він чекає можливості поїхати на схід України, щоб на власні очі побачити її потреби.Після брифінгу чеських журналістів цікавило, кого ж з представників чеської держави більше чують у Києві – уряд і Міністерство закордонних справ, чи президента Земана, який вважає, що з Кримом вже питання закрите.На це міністр Клімкін відповів, що є «Чеська Республіка, яка є другом України», «є позиція країни, яка підтримує позицію ЄС, усі санкції Євросоюзу». «А щодо пана президента, то я готовий подискутувати з ним на основі фактів та міжнародного права стосовно всіх політичних питань», – наголосив Павло Клімкін, додавши, що зробить це під час найближчого візиту до Чехії.Чеському міністрові довелося знову відповідати про «бандерівців». Але і тут він сказав, що історією займуться фахівці на запропонованому форумі. Цікаво, що фахівці в залі були – на прес-конференції були присутні і директор архіву СБУ Андрій Когут, і голова Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, але нагодою поговорити з керівником чеського МЗС скористалися лише одиниці. «Колег цікавить, що скаже чеський міністр, а не українські історики», – пояснив один із присутніх чеських коментаторів.Зате Томаш Петржічек нагодою поговорити з українськими істориками скористався і дізнався від них, що спільна робота над дигіталізацією «чеської» частини українських архівів уже ведеться, і що дані про викрадення післявоєнного часу чи про події 1968 року стають доступнішими для чеських істориків.Після переговорів у Міністерстві закордонних справ більшість чеських журналістів пішли відігріватися до готелю, тож на зустріч з віце-прем’єром із європейської та євроатлантичної інтеграції Іванною Клімпуш-Цинцадзе дісталося менше половини.Томаш Петржічек на бріфнгу разом з Іванною Клімпуш-ЦинцадзеЦя зустріч і брифінг були коротшими, бо попереду ще були відвідини Верховної Ради та запланована зустріч із президентом Петром Порошенком. Але підготовка до з’їзду, де Петро Порошенко мав повідомити про намір балотуватися вдруге, забрала весь час президента, тож зустріч скасували.Натомість більше часу з’явилося на розмови у посольстві Чехії з представниками українських неурядових організацій.А вони змалювали невтішну картину української дійсності – попри окремі успіхи, такі як запровадження антикорупційного законодавства чи нової поліції, модернізувати Україну, як про це мріяли під час Майдану, поки що не вдається. Система урядування залишилася старою, судова реформа провалена, напади на активістів та журналістів носять системний характер, робота суспільного телебачення заблокована браком фінансування, до виборів створюються десятки фейкових недержавних організацій із моніторингу, і лише спільний тиск реально працюючих недержавних організацій та західних урядів, що вимагають від влади реформ, допомагає змінювати країну.В посольстві маємо 10 хвилин на коротке інтерв’ю для Радіо Свобода і вже чекає остання зустріч понеділка – вечеря з представниками кримських татар, яка також не додала позитивних тем. Мустафа Джемілєв та його соратники – визволені з російських в’язниць Ахтем Чийгоз та Ільмі Умеров розповіли про те, які порядки настали в окупованому Криму, і чому світ не має права закрити очі не лише на факт окупації, але і на постійні та грубі порушення прав людини на анексованому півострові.Весь наступний день був присвячений Донбасу Усі вільні місця в чеському урядовому літаку зайняли українські урядовціВже в літаку міністр закордонних справ України, в прямому сенсі засукавши рукави, взявся пояснювати чеському колезі ситуацію на лінії зіткнення та на окупованих територіях.Невдовзі вже троє міністрів – чеський, український і данський, – Андрес Самюельсон долучився в Дніпрі, – сіли в український військовий вертоліт, що доставив їх до Маріуполя.Після початку російської агресії це місто враз стало найбільш віддаленою та ізольованою точкою на мапі України. Залізниця пролягає через окуповані території, тож з усіма об’їздами дорога туди з Києва ще донедавна займала 30 годин, автомобільні дороги досі розбиті від обстрілів, морський шлях після побудови Керченського моста повністю контролює Росія, і вона вирішує, кого впустити, а кого не впустити до Маріупольського порту.Але рух людей, особливо з окупованих територій тут не припиняється. На пункті пропуску поблизу села Гнутове закордонним гостям повідомили, що близько 5 тисяч людей щодня переходять з окупованих територій і назад. Люди йдуть за пенсіями, за продуктами, за медичною допомогою. У Гнутовому на пункті пропуску можуть надати і першу медичну і гуманітарну допомогу, інколи просто нагодувати і зігріти. Але додаткові гроші потрібні для того, щоб збільшити пропускну спроможність та комфорт громадян – просто поставити достатньо туалетів, пояснюють представники військово-цивільної адміністрації.Делегація з трьох міністрів на пропускному пункті ГнутовеДорога до пункту пропуску, обставлена табличками з попередженнями про міни, окопи, які ще добре збереглися на самому переході і поблизу нього, люди, що зібралися в кількохстах метрів, чекаючи на від’їзд делегацій, щоб пройти на той бік – все це справило сильне враження на чеського міністра.«Контактна лінія – це те, що людина з офісу не може зрозуміти, тут найбільше потерпають звичайні люди», – наголосив Томаш Петржічек, пояснюючи своє бажання особисто побачити ці сумні місця. Під час підходу до преси він нагадав, що чеська допомога Україні якраз і сконцентрована на тому, щоб полегшити життя старших людей – допомога місцевій лікарні, дітям, що постраждали від війни (на чеські гроші українські пластуни їх вивозять на табір до Карпат), і на розмінування ось цих мінних полів. З 2014 року Чехія виділила на гуманітарну допомогу Україні 8 мільйонів євро.Томаш Петржічек дає інтерв’ю чеській пресі в ГнутовомуДорога до Маріупольського порту з Гнутового пролягала через центр міста, яке справляло таке ж гнітюче враження. Єдині яскраві плями на тлі сірого і розбитого міста – передвиборчі плакати кандидатів у президенти – Петро Порошенко в камуфляжі, який каже, що сильна армія – запорука миру, інші кандидати навіть не розміщують свої фото – тільки гарні гасла в дусі «за все добре, проти всього поганого». З того, як виглядає місто, навіть не завжди можна розрізнити, де сліди війни, а де – десятиліття занедбаності. Лише кілька яскравих торгових центрів виривають з цієї пострадянської реальності та нагадують про існування якогось іншого, не радянського і не воєнного світу.Проїжджаючи містом на максимальній швидкості, яку лише можуть витримати місцеві дороги, міжнародна делегація прибуває до Маріупольського порту. Поки заходять міністри та представники Європейського союзу, журналісти чекають у коридорі – єдиному місці, де ловиться WiFi.Брифінг у будинку адміністрації Маріупольського портуБрифінг розпочинає Павло Клімкін і без вступів, по-діловому передає слово керівнику порту Олександру Олійнику, який розповідає про величезні втрати, що їх несе порт із початку російської агресії, коли на Донбасі перестали працювати підприємства та відвантажувати свою продукцію.Ми розуміємо, що Росія хоче використати блокаду, щоб викликати хаос у регіоні і дестабілізувати соціальну ситуаціюОлександр Олійник«З 2014 року це – 200 мільйонів євро. А ще 10 мільйонів лише з квітня минулого року, коли Росія почала так звану інспекцію суден, що входять і виходять з порту. Ми розуміємо, що Росія хоче використати блокаду, щоб викликати хаос у регіоні і дестабілізувати соціальну ситуацію», – пояснює керівник порту.Представники місцевої влади, яких у поспіху навіть забули представити, додали, що проблемою залишається транспортне сполучення, водопостачання до міста, яке йде через окуповані території. Місто одночасно втрачає людей через війну, але і приймає біженців – менш, ніж півмільйонний Маріуполь прийняв 60 тисяч людей, які втікали від війни.Присутні маріупольці подякували за допомогу, яку вже надало європейське співтовариство (Євросоюз зараз надає 98% допомоги регіонові, а загальна сума склала 340 мільйонів євро), але просили більше грошей на будівництво дороги, залізниці, яка потрібна не лише для вантажів, але і для полегшення руху людей, а головне – не зменшувати тиску на Росію, щоб вона припинила блокаду Азовського моря.ІНФОГРАФІКА НА ЦЮ ТЕМУПісля брифінгу, де не було часу для запитань, делегації відправилися до порту. Він, здається, такий же заморожений, як і Азовське море, на якому він стоїть – величезні крани стоять без руху, жоден корабель не входить до порту і не залишає його.Маріупольський порт у день візиту чеського міністра закордонних справМіністр Клімкін проводить європейських гостей на борт корабля морської охорони «Донбас». Охоронці морського кордону навіть не звертають увагу на численних гостей – очі постійно сканують безпекову ситуацію.Поруч із військовим кораблем – буксир «Капітан Меркулов». Це судно – гордість Маріупольського порту. Збудоване спеціально для нього на судноверфі в Керчі, судно прибуло в порт під новий 2013 рік, майже за рік до початку війни. Тепер новісінький буксир посиленого арктичного класу, що легко ламає півметрову азовську кригу, стоїть без роботи.Керівник порту Олександр Олійник запрошує міністрів піднятися на борт, більшість журналістів та супровід залишаються на березі. Включаються мотори, і буксир із легкістю прогулянкового катера мчить акваторією порту, незважаючи на кригу. Морозний вітер, здається, пронизує до кісток, у телефоні замерзає батарейка, але це не заважає данському міністрові Андерсу Самюелсону давати інтерв’ю на камеру своїх тележурналістів прямо з носу корабля.Данський міністр Андерс Самюелсен дає інтерв’ю на буксирі «Капітан Меркулов»А тим часом відомі чеські коментатори, які, на відміну від більшості репортерів, що поїхали разом з міністром, добре знайомі зі ситуацією в Україні, знайшли час для прямої розмови. Крізь вітер і гул моторів чую, що дискусія точиться про те, що Україна не мала того історичного шансу на незалежність, який отримала свого часу Чехія, що ступінь репресій був незрівнянно вищий в Україні, ніж чехи взагалі можуть собі уявити, і що країна потребує отримати цей шанс ще раз, і їй потрібно в цьому допомогти. Чую все те, про що ми вже роками дискутуємо з експертами, але ситуація не змінюється.«У нас весь наратив про Україну, про цю війну обернений догори ногами», – розводить руками міністр.Зійшовши з корабля, троє міністрів прямують до журналістів. Павло Клімкін ще раз наголошує – українських моряків, побратимів тих, із ким ми зараз тут, Росія має випустити і відкрити вільне судноплавство на Азові. Андерс Семюелсен говорить категорично: його країна вимагає звільнити українських моряків з російського полону, інакше – буде ініціювати нові санкції проти Росії. Томаш Петржічек ініціативу Данії обіцяє підтримати.З порту делегації від’їжджають ледь не бігом – вертольоти літають лише у денний час, якщо не вилетимо зараз, ночувати залишимося у Маріуполі. Така перспектива підстебнула навіть найбільш замерзлих і найбільш повільних. Через місто автобуси делегації летіли так, що журналісти билися головою об стелю і неласкавим словом відгукувалися про побиті маріупольські дороги. В тому ж темпі забігли до вертольотів, і щойно остання людина вступила на борт, загули мотори і чотири машини піднялися у небо. Коли сідали в Дніпрі, сонця вже не було, але було відчуття, що, нарешті, сіли, що пощастило.Журналісти сідають в українські військові вертольотиВ Дніпрі плани делегації знову змінюються – замість повертатися до Києва, вирішили летіти прямо до Праги. Чотири з половиною години польоту з затичками у вухах, бо немилосердно гудять мотори, і ця подорож завершиться. Бачу, що дехто з колег вже працює на автопілоті. Але міністр ще цілком тримається. Підходжу з мікрофоном ще раз.Запитую, як побачене в Україні можна переказати вдома, як пояснити чеському суспільству, чим йому загрожує російська агресія проти України, що за сотні кілометрів від чеських кордонів?І чую те, чого досі від чеських політиків майже не чути – Україна має право на те, щоб обрати своє власне майбутнє, що «сфери впливу» є справою минулого, що міжнародного права треба дотримуватися, і «якщо це не так, то ми маємо піднести свій голос та чітко назвати речі своїми іменами».Томаш Петржічек говорить прямо, ніби говорити правду і називати речі своїми іменами в політиці – найзвичайніша в світі річ.«На наступній зустрічі представників влади, де буде обговорюватися і питання України, я хочу поінформувати їх про те, що я дізнався і побачив тут, в Україні, в Маріуполі», – обіцяє він. Санкції щодо Росії мають продовжуватися, бо немає поступу у виконанні Мінських угод, конфлікт заморожується, а «ми не повинні допустити, щоб в Європі створився ще один заморожений конфлікт».Прощаємося в аеропорту Праги, домовляємося про наступну зустріч. Одним оком помічаю автора книжки, яку в польоті читав міністр – Світлана Алексієвич. «Правильні книжки читає», – підбадьорює один із колег, – «значить, надія є».Вже наступного дня в новинах з’являється повідомлення: зустріч найвищих керівників країни відбулася, міністр Петржічек доповів про свою поїздку до України. У спільній заяві уряду, керівників парламенту та президента мовиться, що Чеська Республіка поділяє ставлення НАТО і Євросоюзу до Росії, включно з оцінкою подій в Азовському морі. Міністр закордонних справ Томаш Петржічек таким чином захистив офіційну позицію чеської зовнішньої політики перед президентом, хоч і не змінив його поглядів. Допомогло також і те, що суперечку щодо Китаю вдалося владнати.Тож до справжньої відлиги у чеській політиці щодо України, можливо, ще далеко, але крига почала скресати.Головне фото: Чеський міністр закордонних справ Томаш Петржічек на борту корабля в Азовському морі, 29 січня, 2019Джерело: Радіо СвободаАвтор: Марія Щур
    Лют 03, 2019 2163
  • 20 Січ 2019
    Ми часто зустрічаємо людей, котрі говорять про відповідальне ставлення до оточуючого середовища і зокрема до тварин, пропагують вегетаріанство і навіть веганство. Іноді буває, що ці люди здаються занадто нав’язливими зі своїми утопічними ідеями та гуманним ідеалізмом. Вегетаріанство – це не для всіх. Все-таки, ми – розумні хижаки, що розташувались на вершині харчового ланцюга. Та все ж таки, ми відрізняємось від більшості хижаків, що просто задовольняють свої біологічні потреби - ми здатні критично подивитись на себе самих. На щастя, все більше й більше людей сьогодні відмовляються від шуб із натурального хутра і визнають, що місце тваринного хутру – на тваринах. А ось ситуація з продуктами тваринного походження не настільки однозначна, адже вони є джерелом багатьох корисних для людського організму елементів. Я, наприклад, не готова поки що відмовитись від м’яса. Готова але підходити до цього з відповідальністю Для цього головне - вміти розпізнати походження продукту. Як зрозуміти, в яких умовах тримали та чим годували тварину, що дає Вам яйця, м’ясо та молоко? І що ж, у кінцевому результаті, споживаєте Ви? Відповідь часто зводиться до розмежування між біо господарствами та масовими виробництвами. На чеському ринку, на щастя, цю інформацію особливо не приховують. Максимально – намагаються приховати за яскравими і красивими слоганами на продукції. Треба лиш знати, на що звернути увагу. Найпростіше інформацію «зчитати» з яєць. Кожне яйце має бути промарковане і нести інформацію по трьох параметрах: 1. спосіб утримання птахів, 2. країна походження, 3. реєстраційний код господарства. Візьмімо, наприклад, код 2 CZ3333, і вичитаємо з нього, що ця партія яєць походить із чеського виробництва номер 3333, де кури утримуються в залах. Маркування починається найголовнішим – кодом способу утримання тварин: 1  = яйця, знесені у вигульному утриманні 2 = яйця, знесені у галах(залах) на підстилці 3 = яйця, знесені у клітковому утриманні 0  = яйця, знесені у екологічному господарстві (БІО) Код 1. Курки під час вигульного утримання мають можливість перебувати на відкритому повітрі. Птахи проводять дні на вулиці, але вночі заганяються до закритих приміщень. При цьому вони, як правило, мають сіно для гніздування і відкладання яєць. До їх раціону, окрім типових кормів, входять комахи і рослини. Утім, корми у даному випадку не сертифіковані як органічні. Код 2. Яйця, знесені у галах на підстилці з соломи чи тирси.  Кури постійно перебувають у просторих приміщеннях-великих залах(галах) (рідше - на вулиці) замість кліток та здатні вільно пересуватись і виконувати свої природні потреби, такі як грабання, гніздування, траскання крилами та чищення пір'я. Утім, цей код не означає, що тварини гарантовано мають доступ до відкритої місцевості - цілком вірогідно, що денного світла вони не бачать.   Код 3. Яйця, знесені у клітковому утриманні. Це – найдешевші яйця найгіршої якості. Кури утримуються у переповнених клітках - так званих кліткових батареях, встановлених у декілька ярусів - та отримують синтетичні корми. Простір для кожної курки трохи більше розміру паперу формату А4. Зали, де знаходяться клітки з курками, освітлюється штучним освітленням 17 годин на день, бо світло підтримує знесення яєць. Кури тут живуть близько року, вони харчуються медикаментозними кормовими сумішами і не бачать природного світла або трави все своє коротке життя. Після одного періоду знесення, вся зала з клітками буде вискладана а кури доставлені до бойні.  Цей спосіб розведення птахів був заборонений в ЄС у 2012 році, але виробники знайшли вихід у так званих «покращених» батареях – трошки більших, ніж попередні версії. Втім, у таких країнах як Австрія та Швейцарія вирощування птахів у клітковому утриманні було остаточно і повністю заборонено. Купуючи яйця із позначкою «3» на початку, будьте обережні. Вони можуть бути на кілька десятків крон дешевші аніж інші альтернативи, втім за ці кілька десятків Ви підтримаєте максимально неетичне ставлення до птахів, а також ризикуєте харчуватись антибіотиками для пришвидшення росту курки.   Код 0. Екологічне господарство означає, що курки знаходяться на вулиці на вільному просторі, мають можливість пересуватись та доступ до сонячного світла. Крім того, їх годують виключно екологічно чистими та натуральними кормами. Корм вирощується без додавання пестицидів та антибіотиків, гербіцидів, синтетичних добрив та без використання генетично модифікованих зернових та рослин. Натомість, до раціону курки мають входити вітаміни, мінерали, протеїни, амінокислоти, жирні кислоти, джерела волокон та енергії у достатній кількості. Курки та інші птахи вважаються «органічними» тільки тоді, коли вони вирощуються у відповідних умовах протягом цілого життєвого циклу. Словом, яйця, знесені такою куркою – це яйця найвищої якості. Коштують вони, звісно, дорожче. Але ці витрати цілком можна вважати інвестицією у власне здоров’я. На другому місці у маркуванні - країна походження, тобто фактичне місцезнаходження виробництва. Країни позначено відповідно до стандарту ISO – 3166, наприклад: AT = Австрія BE = Бельгія BG = Болгарія CY = Кіпр CZ = Чехія DE = Німеччина DK = Данія EE = Естонія ES = Іспанія FI = Фінляндія FR = Франція EL = Греція HR = Хорватія HU = Угорщина IE = Ірландія IT = Італія LT = Литва LU = Люксембург LV = Латвія MT = Мальта NL = Нідерланди PL = Польща PT = Португалія RO = Румунія SE = Швеція SI = Словенія SK = Словаччина UK = Великобританія         На третьому місці – реєстраційний код господарства. Конкретного чеського виробника потім також можна знайти за цим посиланням: http://www.mtd-ustrasice.cz/vyhledavani/. Подібні реєстри існують і в інших країнах. Середня тричленна сім'я споживає близько 735 яєць на рік. Курка у масовому утриманні може знести близько 245 яєць на рік. Змінюючи свої споживацькі уподобання, кожна така сім'я може істотно вплинути на життя не менше 3-х курей на рік! Як вибирати куряче мясо: Якщо не брати до уваги «біо» курей, які найвищої якості, але і найвищою вартістю і яким, якщо дозволяє гаманець, однозначно треба віддавати перевагу, то в чеських магазинах, крім «звичайних» курей, які ніяк не означені, можна зустріти ще один вид, який називається або farmářské kuře або sedlákovo kuře (в залежності від магазину).Цей вид курей годується поліпшеними кормами (на основі кукурудзи і т.д.) і за смаком дуже помітно відрізняється в кращу сторону від «звичайних» курей.І на вигляд вони набагато «здоровіші», більш жовті і м'ясо більш природного кольору.Під час приготування їжі різниця така, що один раз спробувавши, «звичайну» курку їсти вже не хочеться.Їх вартість приблизно в два рази перевищує вартість «звичайної» курки і знаходиться в межах 80-140 крон за кілограм.Так що уважно читайте упаковку і Ви їх без зусиль знайдете практично в будь-якому гіпермаркеті. Також хочу зазначити, що «бройлерів» в Чехії взагалі немає.   Повертаючись до маркування, ситуація із м’ясом схожа, втім, опис продукції здебільшого менш деталізований. Обов’язкове маркування мусить бути на необробленому свіжому м’ясі худоби, свиней, овець, кіз і птахів. Особливої уваги при цьому варто приділити яловичині, вимоги до маркування якої суворіші через випадки захворювання на коров’ячий сказ (ГЕВРХ). Отже, яку інформацію можна «зчитати» з маркування яловичини? Категорія: теля, молодий бик, телиця, корова тощо. Ідентифікаційний номер тварини або групи тварин. Країна народження тварини. Країна відгодівлі тварини. Країна забиття тварини. Номер схвалення скотобійні. Номер схвалення ріжучого заводу. Номер лабораторного протоколу випробувань на ГЕВРХ. Пункти 2-7 обов’язкові для всіх країн членів ЄС, в тому числі і для м’яса, що походить з нечленських країн. При цьому пункти 2-4 можна замінити єдиним «походженням», якщо весь цикл життя тварини пройшов в одній країні. А ось пункти 1 і 8 вказуються тільки в Чехії, при цьому 8 – тільки якщо товар називають таким, що пройшов дослідженнями. На всіх інших видах м’яса мають бути вказані лише країна розведення та відгодівлі тварин, а також країна забиття. Що стосується етичності споживання м’яса та його впливу на людський організм – тут варто також згадати молоко – цього, на жаль, так просто в магазині з упаковки не прочитаєш. Якщо із яйцями все зрозуміло, і потрібно лише свідомо обрати більш прийнятний варіант, то з м’ясом і молоком ситуація складніша. Єдиний чіткий показник гідних і якісних умов вирощування тварин (зокрема корів та свиней) на сьогоднішній день – це позначка «Bio». На біо-господарствах тварини мають можливість рухатись і мають для того достатньо простору, можуть перебувати на свіжому повітрі та сонячному світлі, отримують якісні корми без додавання стимулятивних препаратів, антибіотиків тощо, їх корми вирощують у природній спосіб без додавання пестицидів, синтетичних добрив та інших речовин. Словом, про це вже згадувалось вище. А ось у так званих velkochovech(масовому вирощуванні) ситуація може бути критичною.   Тварини, так само і курки, часто знаходяться у клітках, і при цьому їх можливість рухатись критично обмежена. Зовсім обмежена. На свинофермах тварини часто не мають змоги навіть банально перевернутись на інший бік. По суті, вони постійно знаходяться в одній позиції. Постійно. Для збільшення об’ємів продажу виробники часто штучно запліднюють самиць, не даючи їм відновитись між потомствами. Чеське телебачення нещодавно запропонувало сюжет про ферму, де масово розмножують поросят. Раджу відео  дивитись обережно. Так само регулярно штучно запліднюють корів, аби ті постійно мали молоко. Ось тільки теля після народження забирають геть від телиці - аби не крало молоко, яке можна зцідити та продати. Це – ненормально. І це - банальна жорстока експлуатація тварин задля збільшення прибутку. У Чехії є багато фермерів, котрі продають яйця, м’ясні та молочні продукти. Знайти таких фермерів можна у маленьких магазинчиках або на ринках. Багато з цих виробництв є сімейними та мають свою історію, відповідають за якість продукції власним іменем і часто мають постійних покупців. Час від часу місцевих виробників підтримують і супермаркети, продаючи їх продукцію. Головне для нас із вами – при купівлі продуктів мати бажання поцікавитись їх походженням. Мобільний додаток, в якому можна легко знайти магазин або фермера поруч із своїм місцем проживання тут: https://www.farmanadlani.cz/ А ось посилання на інтернет-магазин фермерських продуктів: nakupzfarmy.cz М’ясо замість супермаркетів, краще купляти в малих м’ясних магазинах (Řeznictví). Чеські друзі кажуть, що найсмачніше мясо у Празі можна купити в Naše maso На цю тему проводяться численні розслідування, перевіряються ферми і фабрики, вводяться заборони або закриваються очі, захисники тварин просувають ідею обмеження і заборони певних типів виробництв на рівні Європейського Союзу. Але зміни починаються з нас із вами. Будь який конкурентний ринок, зокрема і ринок продуктів харчування – це результат збалансування попиту і пропозиції. Останнім часом, принаймні у Празі, активно зростає попит на біо-продукти і все більше людей починають замислюватись над тим, що ж вони, власне споживають в їжу. Ринок біо-товарів, безсумнівно, дорожчий. Утім, чи не краще за ті ж самі гроші споживати, наприклад, менше м’яса, але бути впевненими у його якості та етичності виробництва? Знати точно - воно не є продуктом жадібності виробників і не містить речовин, шкідливих для нашого власного організму? Сьогоднішні технології дозволяють людині досягати надзвичайно високої продуктивності. Утім, якою ціною? Реклама: Реальність:   Харчуйтесь відповідально і корисно! Дізнавайтесь, що Ви їсте - задля свого власного здоров'я, і підтримуйте етичні ферми! Маргарита Голобродська спеціально для UAportal.cz
    6137 Опубліковано Marharyta Golobrodska
  • Ми часто зустрічаємо людей, котрі говорять про відповідальне ставлення до оточуючого середовища і зокрема до тварин, пропагують вегетаріанство і навіть веганство. Іноді буває, що ці люди здаються занадто нав’язливими зі своїми утопічними ідеями та гуманним ідеалізмом. Вегетаріанство – це не для всіх. Все-таки, ми – розумні хижаки, що розташувались на вершині харчового ланцюга. Та все ж таки, ми відрізняємось від більшості хижаків, що просто задовольняють свої біологічні потреби - ми здатні критично подивитись на себе самих. На щастя, все більше й більше людей сьогодні відмовляються від шуб із натурального хутра і визнають, що місце тваринного хутру – на тваринах. А ось ситуація з продуктами тваринного походження не настільки однозначна, адже вони є джерелом багатьох корисних для людського організму елементів. Я, наприклад, не готова поки що відмовитись від м’яса. Готова але підходити до цього з відповідальністю Для цього головне - вміти розпізнати походження продукту. Як зрозуміти, в яких умовах тримали та чим годували тварину, що дає Вам яйця, м’ясо та молоко? І що ж, у кінцевому результаті, споживаєте Ви? Відповідь часто зводиться до розмежування між біо господарствами та масовими виробництвами. На чеському ринку, на щастя, цю інформацію особливо не приховують. Максимально – намагаються приховати за яскравими і красивими слоганами на продукції. Треба лиш знати, на що звернути увагу. Найпростіше інформацію «зчитати» з яєць. Кожне яйце має бути промарковане і нести інформацію по трьох параметрах: 1. спосіб утримання птахів, 2. країна походження, 3. реєстраційний код господарства. Візьмімо, наприклад, код 2 CZ3333, і вичитаємо з нього, що ця партія яєць походить із чеського виробництва номер 3333, де кури утримуються в залах. Маркування починається найголовнішим – кодом способу утримання тварин: 1  = яйця, знесені у вигульному утриманні 2 = яйця, знесені у галах(залах) на підстилці 3 = яйця, знесені у клітковому утриманні 0  = яйця, знесені у екологічному господарстві (БІО) Код 1. Курки під час вигульного утримання мають можливість перебувати на відкритому повітрі. Птахи проводять дні на вулиці, але вночі заганяються до закритих приміщень. При цьому вони, як правило, мають сіно для гніздування і відкладання яєць. До їх раціону, окрім типових кормів, входять комахи і рослини. Утім, корми у даному випадку не сертифіковані як органічні. Код 2. Яйця, знесені у галах на підстилці з соломи чи тирси.  Кури постійно перебувають у просторих приміщеннях-великих залах(галах) (рідше - на вулиці) замість кліток та здатні вільно пересуватись і виконувати свої природні потреби, такі як грабання, гніздування, траскання крилами та чищення пір'я. Утім, цей код не означає, що тварини гарантовано мають доступ до відкритої місцевості - цілком вірогідно, що денного світла вони не бачать.   Код 3. Яйця, знесені у клітковому утриманні. Це – найдешевші яйця найгіршої якості. Кури утримуються у переповнених клітках - так званих кліткових батареях, встановлених у декілька ярусів - та отримують синтетичні корми. Простір для кожної курки трохи більше розміру паперу формату А4. Зали, де знаходяться клітки з курками, освітлюється штучним освітленням 17 годин на день, бо світло підтримує знесення яєць. Кури тут живуть близько року, вони харчуються медикаментозними кормовими сумішами і не бачать природного світла або трави все своє коротке життя. Після одного періоду знесення, вся зала з клітками буде вискладана а кури доставлені до бойні.  Цей спосіб розведення птахів був заборонений в ЄС у 2012 році, але виробники знайшли вихід у так званих «покращених» батареях – трошки більших, ніж попередні версії. Втім, у таких країнах як Австрія та Швейцарія вирощування птахів у клітковому утриманні було остаточно і повністю заборонено. Купуючи яйця із позначкою «3» на початку, будьте обережні. Вони можуть бути на кілька десятків крон дешевші аніж інші альтернативи, втім за ці кілька десятків Ви підтримаєте максимально неетичне ставлення до птахів, а також ризикуєте харчуватись антибіотиками для пришвидшення росту курки.   Код 0. Екологічне господарство означає, що курки знаходяться на вулиці на вільному просторі, мають можливість пересуватись та доступ до сонячного світла. Крім того, їх годують виключно екологічно чистими та натуральними кормами. Корм вирощується без додавання пестицидів та антибіотиків, гербіцидів, синтетичних добрив та без використання генетично модифікованих зернових та рослин. Натомість, до раціону курки мають входити вітаміни, мінерали, протеїни, амінокислоти, жирні кислоти, джерела волокон та енергії у достатній кількості. Курки та інші птахи вважаються «органічними» тільки тоді, коли вони вирощуються у відповідних умовах протягом цілого життєвого циклу. Словом, яйця, знесені такою куркою – це яйця найвищої якості. Коштують вони, звісно, дорожче. Але ці витрати цілком можна вважати інвестицією у власне здоров’я. На другому місці у маркуванні - країна походження, тобто фактичне місцезнаходження виробництва. Країни позначено відповідно до стандарту ISO – 3166, наприклад: AT = Австрія BE = Бельгія BG = Болгарія CY = Кіпр CZ = Чехія DE = Німеччина DK = Данія EE = Естонія ES = Іспанія FI = Фінляндія FR = Франція EL = Греція HR = Хорватія HU = Угорщина IE = Ірландія IT = Італія LT = Литва LU = Люксембург LV = Латвія MT = Мальта NL = Нідерланди PL = Польща PT = Португалія RO = Румунія SE = Швеція SI = Словенія SK = Словаччина UK = Великобританія         На третьому місці – реєстраційний код господарства. Конкретного чеського виробника потім також можна знайти за цим посиланням: http://www.mtd-ustrasice.cz/vyhledavani/. Подібні реєстри існують і в інших країнах. Середня тричленна сім'я споживає близько 735 яєць на рік. Курка у масовому утриманні може знести близько 245 яєць на рік. Змінюючи свої споживацькі уподобання, кожна така сім'я може істотно вплинути на життя не менше 3-х курей на рік! Як вибирати куряче мясо: Якщо не брати до уваги «біо» курей, які найвищої якості, але і найвищою вартістю і яким, якщо дозволяє гаманець, однозначно треба віддавати перевагу, то в чеських магазинах, крім «звичайних» курей, які ніяк не означені, можна зустріти ще один вид, який називається або farmářské kuře або sedlákovo kuře (в залежності від магазину).Цей вид курей годується поліпшеними кормами (на основі кукурудзи і т.д.) і за смаком дуже помітно відрізняється в кращу сторону від «звичайних» курей.І на вигляд вони набагато «здоровіші», більш жовті і м'ясо більш природного кольору.Під час приготування їжі різниця така, що один раз спробувавши, «звичайну» курку їсти вже не хочеться.Їх вартість приблизно в два рази перевищує вартість «звичайної» курки і знаходиться в межах 80-140 крон за кілограм.Так що уважно читайте упаковку і Ви їх без зусиль знайдете практично в будь-якому гіпермаркеті. Також хочу зазначити, що «бройлерів» в Чехії взагалі немає.   Повертаючись до маркування, ситуація із м’ясом схожа, втім, опис продукції здебільшого менш деталізований. Обов’язкове маркування мусить бути на необробленому свіжому м’ясі худоби, свиней, овець, кіз і птахів. Особливої уваги при цьому варто приділити яловичині, вимоги до маркування якої суворіші через випадки захворювання на коров’ячий сказ (ГЕВРХ). Отже, яку інформацію можна «зчитати» з маркування яловичини? Категорія: теля, молодий бик, телиця, корова тощо. Ідентифікаційний номер тварини або групи тварин. Країна народження тварини. Країна відгодівлі тварини. Країна забиття тварини. Номер схвалення скотобійні. Номер схвалення ріжучого заводу. Номер лабораторного протоколу випробувань на ГЕВРХ. Пункти 2-7 обов’язкові для всіх країн членів ЄС, в тому числі і для м’яса, що походить з нечленських країн. При цьому пункти 2-4 можна замінити єдиним «походженням», якщо весь цикл життя тварини пройшов в одній країні. А ось пункти 1 і 8 вказуються тільки в Чехії, при цьому 8 – тільки якщо товар називають таким, що пройшов дослідженнями. На всіх інших видах м’яса мають бути вказані лише країна розведення та відгодівлі тварин, а також країна забиття. Що стосується етичності споживання м’яса та його впливу на людський організм – тут варто також згадати молоко – цього, на жаль, так просто в магазині з упаковки не прочитаєш. Якщо із яйцями все зрозуміло, і потрібно лише свідомо обрати більш прийнятний варіант, то з м’ясом і молоком ситуація складніша. Єдиний чіткий показник гідних і якісних умов вирощування тварин (зокрема корів та свиней) на сьогоднішній день – це позначка «Bio». На біо-господарствах тварини мають можливість рухатись і мають для того достатньо простору, можуть перебувати на свіжому повітрі та сонячному світлі, отримують якісні корми без додавання стимулятивних препаратів, антибіотиків тощо, їх корми вирощують у природній спосіб без додавання пестицидів, синтетичних добрив та інших речовин. Словом, про це вже згадувалось вище. А ось у так званих velkochovech(масовому вирощуванні) ситуація може бути критичною.   Тварини, так само і курки, часто знаходяться у клітках, і при цьому їх можливість рухатись критично обмежена. Зовсім обмежена. На свинофермах тварини часто не мають змоги навіть банально перевернутись на інший бік. По суті, вони постійно знаходяться в одній позиції. Постійно. Для збільшення об’ємів продажу виробники часто штучно запліднюють самиць, не даючи їм відновитись між потомствами. Чеське телебачення нещодавно запропонувало сюжет про ферму, де масово розмножують поросят. Раджу відео  дивитись обережно. Так само регулярно штучно запліднюють корів, аби ті постійно мали молоко. Ось тільки теля після народження забирають геть від телиці - аби не крало молоко, яке можна зцідити та продати. Це – ненормально. І це - банальна жорстока експлуатація тварин задля збільшення прибутку. У Чехії є багато фермерів, котрі продають яйця, м’ясні та молочні продукти. Знайти таких фермерів можна у маленьких магазинчиках або на ринках. Багато з цих виробництв є сімейними та мають свою історію, відповідають за якість продукції власним іменем і часто мають постійних покупців. Час від часу місцевих виробників підтримують і супермаркети, продаючи їх продукцію. Головне для нас із вами – при купівлі продуктів мати бажання поцікавитись їх походженням. Мобільний додаток, в якому можна легко знайти магазин або фермера поруч із своїм місцем проживання тут: https://www.farmanadlani.cz/ А ось посилання на інтернет-магазин фермерських продуктів: nakupzfarmy.cz М’ясо замість супермаркетів, краще купляти в малих м’ясних магазинах (Řeznictví). Чеські друзі кажуть, що найсмачніше мясо у Празі можна купити в Naše maso На цю тему проводяться численні розслідування, перевіряються ферми і фабрики, вводяться заборони або закриваються очі, захисники тварин просувають ідею обмеження і заборони певних типів виробництв на рівні Європейського Союзу. Але зміни починаються з нас із вами. Будь який конкурентний ринок, зокрема і ринок продуктів харчування – це результат збалансування попиту і пропозиції. Останнім часом, принаймні у Празі, активно зростає попит на біо-продукти і все більше людей починають замислюватись над тим, що ж вони, власне споживають в їжу. Ринок біо-товарів, безсумнівно, дорожчий. Утім, чи не краще за ті ж самі гроші споживати, наприклад, менше м’яса, але бути впевненими у його якості та етичності виробництва? Знати точно - воно не є продуктом жадібності виробників і не містить речовин, шкідливих для нашого власного організму? Сьогоднішні технології дозволяють людині досягати надзвичайно високої продуктивності. Утім, якою ціною? Реклама: Реальність:   Харчуйтесь відповідально і корисно! Дізнавайтесь, що Ви їсте - задля свого власного здоров'я, і підтримуйте етичні ферми! Маргарита Голобродська спеціально для UAportal.cz
    Січ 20, 2019 6137
  • 05 Січ 2019
    Наближається 7 січня - день, коли православні християни та греко-католики святкують Різдво. Йому передує Святий Вечір - затишна вечеря 6 січня, коли за столом збирається уся родина. За українськими традиціями, на столі у Святвечір мають стояти 12 пісних страв - на честь дванадцяти апостолів.  Найголовніші цього вечора - кутя з узваром, а ось інші страви можуть варіюватись. Важливо пам’ятати головне - страви мають бут пісними, без м’яса, яєць, сметани, молока і масла, адже Святвечір припадає на останній день пилипівського посту, що дотримується з 28 листопаду до 6 січня. На столі у Святий Вечір можуть стояти, наприклад: Кутя Узвар Голубці Вареники Мариновані гриби Грибова юшка Риба смажена чи заливна Борщ з вушками Квасоля Маринований оселедець Тушкована капуста з грибами Гречана каша Пшоняна каша з грибною приправою на олії Салат із буряка і чищеного оселедця Салат із солоних огірків, кислої капусти та цибулі Пампушки Калачі Фаршировані бурячки Городина (морква, буряки, капуста), яблука, груші, сливи (інколи квашені) Гриби Шулики з медом Січеники з гороху Різдвяні зірочки Деруни (зокрема на Закарпатті) Часник Галамбець (зокрема на Закарпатті) Краплики до пісного борщу (зокрема на Івано-Франківщині) Цього року ми натрапили на рецепти нетрадиційних пісних страв на Святвечір, і хочемо поділитись ними з вами.   1. Кутя Кутя є найголовнішим з усіх 12 страв на Різдво. Саме з куті починають як скромне пісне застілля на Святвечір, так і багату трапезу на наступний день. В основі куті може бути пшениця, ячмінь або рис, які потім змішують з родзинками, маком, медом і горіхами. Вважається, що чим багатша кутя, тим більше щастя і достатку чекає сім'ю в новому році. © OlegDoroshenko/Depositphotos Пропонуємо рецепт незвичної різдвяної куті з малиною. Інгредієнти: 1 склянка пшениці 4 столових ложки малинового варення Пів склянки маку Пів склянки родзинок Пів склянки волоських горіхів Мед за смаком Цукати за бажанням Приготування: Замочіть зерна пшениці в холодній воді на кілька годин або на ніч. Потім залийте пшеницю свіжою водою і поставте на плиту. Коли вода закипить, зменшіть вогонь і варіть зерна до м'якості близько 2-3 годин. Поки вариться пшениця, підготуйте інші інгредієнти для куті. Промитий ізюм насипте в чашку і залийте окропом так, щоб вода на 2-3 см покривала сухофрукти. Залиште ізюм на 20 хвилин. Ретельно промийте і обшпарте окропом мак, залиште запарений мак під кришкою на 15 хвилин. Після цього необхідно злити воду і потовкти мак у ступці до появи білого «молочка». Потім додайте до маку трохи води та меду, перемішайте. Підготуйте горіхи: очистіть і поріжте їх на дрібні шматочки, потім трохи підсмажте на сухій гарячій сковороді. Коли буде готова пшениця, злийте з неї воду, додайте набряклі родзинки, подрібнені горіхи, заправте маком і малиновим варенням, перемішайте. За необхідності можна додати ще трохи меду. Для більш цікавого смаку можна насипати в готову кутю цукати. 2. Узвар Традиційний різдвяний компот із сухофруктів. Якщо кутя – господиня Святого вечора, то узвар – його господар. © anaumenko/Depositphotos Інгредієнти: 100 г чорносливу 100 г сушених яблук 100 сушених груш 50 г родзинок Цукор і мед за смаком 5 літрів води Приготування: Покладіть сухофрукти в друшляк і промийте теплою проточною водою. Потім покладіть в каструлю груші й залийте гарячою водою, накрийте кришкою і варіть на слабкому вогні протягом 10 хвилин. Після цього додайте сухих яблук, а ще через 10-15 хвилин додайте чорнослив. Через п'ять хвилин висипте родзинки. Після закипання води варіть узвар ще півгодини. Потім зніміть компот з вогню і настоюйте протягом кількох годин. Щоб подати на Святий вечір ідеально настояний узвар, слід зварити його з самого ранку. 3. Печені яблука Якщо ви не знаєте, що приготувати на Різдво Христове крім куті та узвару, зверніть увагу на печені яблука. Цей простий, корисний і смачний десерт прикрасить святковий стіл і неодмінно сподобається членам сім'ї. © diamant24/Depositphotos Інгредієнти: 4 великих яблука 100 г родзинок Жменя горіхів (волоських, кешью, фундука або будь-яких інших) Цукор, кориця, мед – за смаком Приготування: Промийте яблука і видаліть серцевину, акуратно приберіть з яблук насіння, не перетворюючи фрукти на «чашечки». Викладіть яблука на форму для запікання і наповніть попередньо вимоченими родзинками, горіхами, медом, цукром і корицею. Поставте в духовку і запікайте протягом 20-30 хвилин за температури 180 градусів. 4. Пісний борщ © Lovelymama/Depositphotos Інгредієнти: 2-3 шт. картоплі 1-2 шт. цибулі 1 морква 1 буряк 200 г білокачанної капусти 50 г сушених білих грибів Пів склянки квасолі 2 зубчики часнику 2 ст. л. томатної пасти Сіль, перець, лавровий лист та інші спеції за смаком Приготування: Перед приготуванням борщу на ніч замочіть у воді квасолю, а за годину до готування – намочіть сушені гриби. Налийте в каструлю два літри води, додайте мокру квасолю, щіпку солі та лавровий лист, доведіть до кипіння і зменшіть вогонь. Варіть квасолю протягом півгодини. Поки вариться квасоля, підготуйте овочі: цибулю, моркву і буряк наріжте соломкою, а часник нарубайте ножем. Додайте овочі в каструлю і варіть разом з квасолею близько 15 хвилин. Потім додайте гриби і нарізану кубиками картоплю. Доведіть пісний борщ до кипіння і варіть до готовності картоплі. Потім додайте томатну пасту і розмішайте. Через п'ять хвилин додайте подрібнену до тонкої соломки капусту. Посоліть, поперчіть, потримайте борщ на вогні ще протягом п'яти хвилин, після чого вимкніть і дайте настоятися. 5. Голубці з рисом та грибами © Seagull_l/Depositphotos Інгредієнти: 10-15 капустяних листів Пів склянки рису 1 морква 1 шт. ріпчастої цибулі 300 г печериць Сіль, перець, часник, томатна паста за смаком Приготування: Відваріть рис до напівготовності і відкладіть. Якщо в томатній пасті достатньо солі, то солити рис на етапі варіння не варто. Поставте на вогонь глибоку каструлю з водою. Листи капусти промийте під холодною водою і просушіть за допомогою чистого рушника. Опускайте листи в киплячу воду і проварюйте протягом однієї хвилини. Витягуючи капусту з окропу, одразу ж занурюйте листи в холодну воду. До наполовину готового рису додайте терту моркву і дрібно нарізані гриби. Потім викладайте начинку в центр кожного капустяного листа та загортайте в конвертики. Викладайте голубці в товстостінну каструлю, заливайте склянкою води, томатною пастою, додайте рубаний часник, сіль і перець. Тушкуйте голубці до повної готовності, поки вода не википить, а соус не загусне. 6. Фруктовий салат-десерт Інгредієнти: Банани Ківі Ананас Виноград Полуниця Яблуко Чорниця Приготування: На Різдво також можна приготувати легкий салат з фруктів та ягід. Наріжте улюблені фрукти великими шматочками, додайте до них ягоди і перемішайте. Салат також можна заправити солодким медовим соусом - просто розігрійте трохи меду і додайте його до фруктів. 7. Вінегрет Популярний і смачний салат, який може стати однією з 12 пісних страв на Різдво. © cook_inspire/Depositphotos Інгредієнти: 4-5 шт. картоплі 3 моркви 5 шт. буряка 2-3 солоних огірка Банка консервованого зеленого горошка або 350 г вареної квасолі 3-4 ст. л. рослинної олії Сіль, перець і спеції за смаком Приготування: Якщо для вінегрету ви збираєтеся використовувати квасолю, а не горошок, то її треба попередньо замочити на кілька годин, а потім зварити. Моркву, картоплю і буряк слід промити і відварити в мундирах. Коли овочі зваряться, їм потрібно дати час для охолодження. Після цього овочі потрібно очистити, порізати на кубики і висипати в миску. Далі додайте до салату подрібнені на кубики солоні огірки і відварену квасолю або консервований горошок. Перемішайте всі інгредієнти, посоліть, поперчіть, заправте олією та подавайте до різдвяного столу. 8. Теплий салат із зеленою квасолею © lenyvavsha/Depositphotos Інгредієнти: 400 г зеленої стручкової квасолі 10-15 помідорів черрі 5 листочків базиліка 1 лимон 2 ст. л. оливкової олії 1 ст. л. кунжуту Сіль, перець за смаком Приготування: Відваріть квасолю протягом 2-3 хвилин, потім перекладіть її в салатницю, додайте нарізані на половинки помідори, рубаний базилік, полийте оливковою олією і лимонним соком, посипте кунжутом, сіллю, перцем і перемішайте. Подавайте теплим. 9. Вареники з вишнею © timolina/Depositphotos Інгредієнти: Тісто: 3 склянки борошна 1 склянка холодної води 1 ст. л. рослинної олії Пів чайної ложки солі та пів чайної ложки соди Начинка: 500 г вишні Пів чайної ложки кориці 4 ст. л. цукру 1 чайна ложка кукурудзяного крохмалю Приготування: Для тіста змішайте кефір, яйце, рослинну олію, сіль і соду. Потім поступово додавайте борошно, постійно перемішуючи тісто. Коли тісто стане щільним, його потрібно замішувати руками, поки воно не стане еластичним і не перестане липнути до рук. Після цього скачайте тісто в кулю, загорніть у харчову плівку і поставте в тепле місце на півгодини. Тим часом займіться начинкою. Видаліть з вишень кісточки. В окремій ємності змішати корицю, крохмаль і дві-три столові ложки цукру. Потім з'єднайте вишню з цукрово-крохмальною масою і перемішайте. Починайте ліпити вареники. За допомогою склянки вирізайте з розкатаного тіста кружечки, потім кожен кружечок посипайте цукром і викладайте вишневу начинку. Завертайте тісто у вареник, поєднуючи протилежні краї. Сформовані вареники викладайте на посипану борошном дошку, а потім кидайте в окріп. Варіть вареники, постійно помішуючи, протягом 5-7 хвилин. Готові вареники полийте вершковим маслом, посипте цукром і подавайте до столу. 10. Запечена картопля з авокадо © ArtCookStudio/Depositphotos Інгредієнти: 1 кг картоплі 2 шт. цибулі 1 авокадо 1 ст. л. рослинної олії 3 ст. л. сметани Сіль, перець, спеції за смаком Приготування: Очистіть картоплю і наріжте її скибочками. Відваріть картоплю до напівготовності, розкладіть по горщиках для запікання і додайте нарізану на кільця цибулю, попередньо підсмажені кубики авокадо і соус зі сметани, солі, перцю та інших спецій. Запікайте протягом 20 хвилин. Готову картоплю посипте зеленню. 11. Фруктові цукерки © Seagull_l/Depositphotos Інгредієнти: 300 г сухофруктів: курага, родзинки і чорнослив (можна взяти свої улюблені сухофрукти) 100 г горіхів: волоських і фундука Какао-порошок або кокосова стружка для декору Приготування: Промийте і обшпарте окропом сухофрукти. Потім подрібніть у блендері або м'ясорубці. Також подрібніть волоські горіхи, а фундук залиште цілим. Змішайте горіхи із сухофруктами і починайте формувати цукерки: візьміть горішок фундука і скачайте навколо нього кульку з раніше приготованої маси. Готову цукерку обваляйте в какао-порошку або кокосовій стружці. Щоб цукерки були солодшими, до начинки можна додати мед. 12. Запечений лаваш з овочами Легка та смачна закуска, яку можна приготувати на Різдво. Овочі для такого рулету можна обирати будь-які. © vkuslandia/Depositphotos Інгредієнти: 3 листи тонкого лаваша 200 г свіжої капусти 1 цибуля 1-2 помідора 150 г моркви по-корейськи 100 г маринованих грибів Томатна паста Приготування: Нашаткуйте тонкою соломкою капусту і протушкуйте на сковорідці. Помідори промийте і наріжте кубиками, дрібно нарубайте цибулю, подрібніть гриби. Якщо морква по-корейськи занадто довга, трохи подрібніть і її. Потім розкладіть на робочій поверхні лист лавашу, змастіть його томатною пастою і викладайте підготовані овочі. Акуратно загорніть лаваш в рулет і поставте у заздалегідь розігріту до 200 градусів духовку. Запікайте близько 15 хвилин до утворення золотистої скоринки.   Оформляючи стіл на Святий Вечір, після заходу сонця застилають його свіжим сіном або соломою. Поверх сіна насипають трохи зерна й покривають стіл скатертиною, під яку по кутах кладуть по зубчику часнику. Він оберігає від злої сили та хвороб. Варто подбати, щоб у домі на почесному місці стояв "дідух" - святковий сніп з пшениці ("дідух" роблять тільки на Західній Україні), жита або вівса, перев'язаний особливим чином. "Дідух" з дохристиянських часів представляв духів предків, які в цей день повинні були прийти в гості. Під час вечері, за традиціями, не можна багато розмовляти, виходити з-за столу. Хлопцю та дівчині не можна сидіти на кутах столу, щоб не залишитися без подружньої пари. Не можна, взявши ложку в руки, знову класти її на стіл, страви водою не запивають - тільки узваром. Поки трапеза не закінчиться, не можна виходити з-за столу, тим більше - з дому, щоб не впустити нечисту силу. Від кожної страви варто скуштувати хоча б трохи, щоб не було голоду. Але не можна з'їдати блюда цілком - "щоб холодильник не залишився порожнім". Перша вечірня зірка оповіщає людям про велике чудо - народження Сина Божого! Можна починати Святу Вечерю - запалити свічку, помолитися. Після вечері, яка зазвичай тривала 3-4 години, кутю та деякі інші страви зі столу не прибирали, а залишали для духів померлих предків, які, за віруванням українців, також приходили на різдвяну кутю. А от на саме Різдво Христове (7 січня) готують велику сімейну вечерю. Піст закінчився, тому на столі можуть бути різноманітні м'ясні страви: домашня ковбаса, смажене порося, порося, фаршироване гречаною кашею, гуска або качка з яблуками, качка з капустою, холодець, окіст, буженина, баранячий бік з кашею, а також млинці, заливна риба, пироги та коржики. Ми вітаємо вас, друзі, з прийдешнім Різдвом Христовим, бажаємо смачної куті та щасливого і світлого року!   Маргарита Голобродська з використанням матеріалів НB Головне фото: © belchonock/Depositphotos
    6408 Опубліковано Marharyta Golobrodska
  • Наближається 7 січня - день, коли православні християни та греко-католики святкують Різдво. Йому передує Святий Вечір - затишна вечеря 6 січня, коли за столом збирається уся родина. За українськими традиціями, на столі у Святвечір мають стояти 12 пісних страв - на честь дванадцяти апостолів.  Найголовніші цього вечора - кутя з узваром, а ось інші страви можуть варіюватись. Важливо пам’ятати головне - страви мають бут пісними, без м’яса, яєць, сметани, молока і масла, адже Святвечір припадає на останній день пилипівського посту, що дотримується з 28 листопаду до 6 січня. На столі у Святий Вечір можуть стояти, наприклад: Кутя Узвар Голубці Вареники Мариновані гриби Грибова юшка Риба смажена чи заливна Борщ з вушками Квасоля Маринований оселедець Тушкована капуста з грибами Гречана каша Пшоняна каша з грибною приправою на олії Салат із буряка і чищеного оселедця Салат із солоних огірків, кислої капусти та цибулі Пампушки Калачі Фаршировані бурячки Городина (морква, буряки, капуста), яблука, груші, сливи (інколи квашені) Гриби Шулики з медом Січеники з гороху Різдвяні зірочки Деруни (зокрема на Закарпатті) Часник Галамбець (зокрема на Закарпатті) Краплики до пісного борщу (зокрема на Івано-Франківщині) Цього року ми натрапили на рецепти нетрадиційних пісних страв на Святвечір, і хочемо поділитись ними з вами.   1. Кутя Кутя є найголовнішим з усіх 12 страв на Різдво. Саме з куті починають як скромне пісне застілля на Святвечір, так і багату трапезу на наступний день. В основі куті може бути пшениця, ячмінь або рис, які потім змішують з родзинками, маком, медом і горіхами. Вважається, що чим багатша кутя, тим більше щастя і достатку чекає сім'ю в новому році. © OlegDoroshenko/Depositphotos Пропонуємо рецепт незвичної різдвяної куті з малиною. Інгредієнти: 1 склянка пшениці 4 столових ложки малинового варення Пів склянки маку Пів склянки родзинок Пів склянки волоських горіхів Мед за смаком Цукати за бажанням Приготування: Замочіть зерна пшениці в холодній воді на кілька годин або на ніч. Потім залийте пшеницю свіжою водою і поставте на плиту. Коли вода закипить, зменшіть вогонь і варіть зерна до м'якості близько 2-3 годин. Поки вариться пшениця, підготуйте інші інгредієнти для куті. Промитий ізюм насипте в чашку і залийте окропом так, щоб вода на 2-3 см покривала сухофрукти. Залиште ізюм на 20 хвилин. Ретельно промийте і обшпарте окропом мак, залиште запарений мак під кришкою на 15 хвилин. Після цього необхідно злити воду і потовкти мак у ступці до появи білого «молочка». Потім додайте до маку трохи води та меду, перемішайте. Підготуйте горіхи: очистіть і поріжте їх на дрібні шматочки, потім трохи підсмажте на сухій гарячій сковороді. Коли буде готова пшениця, злийте з неї воду, додайте набряклі родзинки, подрібнені горіхи, заправте маком і малиновим варенням, перемішайте. За необхідності можна додати ще трохи меду. Для більш цікавого смаку можна насипати в готову кутю цукати. 2. Узвар Традиційний різдвяний компот із сухофруктів. Якщо кутя – господиня Святого вечора, то узвар – його господар. © anaumenko/Depositphotos Інгредієнти: 100 г чорносливу 100 г сушених яблук 100 сушених груш 50 г родзинок Цукор і мед за смаком 5 літрів води Приготування: Покладіть сухофрукти в друшляк і промийте теплою проточною водою. Потім покладіть в каструлю груші й залийте гарячою водою, накрийте кришкою і варіть на слабкому вогні протягом 10 хвилин. Після цього додайте сухих яблук, а ще через 10-15 хвилин додайте чорнослив. Через п'ять хвилин висипте родзинки. Після закипання води варіть узвар ще півгодини. Потім зніміть компот з вогню і настоюйте протягом кількох годин. Щоб подати на Святий вечір ідеально настояний узвар, слід зварити його з самого ранку. 3. Печені яблука Якщо ви не знаєте, що приготувати на Різдво Христове крім куті та узвару, зверніть увагу на печені яблука. Цей простий, корисний і смачний десерт прикрасить святковий стіл і неодмінно сподобається членам сім'ї. © diamant24/Depositphotos Інгредієнти: 4 великих яблука 100 г родзинок Жменя горіхів (волоських, кешью, фундука або будь-яких інших) Цукор, кориця, мед – за смаком Приготування: Промийте яблука і видаліть серцевину, акуратно приберіть з яблук насіння, не перетворюючи фрукти на «чашечки». Викладіть яблука на форму для запікання і наповніть попередньо вимоченими родзинками, горіхами, медом, цукром і корицею. Поставте в духовку і запікайте протягом 20-30 хвилин за температури 180 градусів. 4. Пісний борщ © Lovelymama/Depositphotos Інгредієнти: 2-3 шт. картоплі 1-2 шт. цибулі 1 морква 1 буряк 200 г білокачанної капусти 50 г сушених білих грибів Пів склянки квасолі 2 зубчики часнику 2 ст. л. томатної пасти Сіль, перець, лавровий лист та інші спеції за смаком Приготування: Перед приготуванням борщу на ніч замочіть у воді квасолю, а за годину до готування – намочіть сушені гриби. Налийте в каструлю два літри води, додайте мокру квасолю, щіпку солі та лавровий лист, доведіть до кипіння і зменшіть вогонь. Варіть квасолю протягом півгодини. Поки вариться квасоля, підготуйте овочі: цибулю, моркву і буряк наріжте соломкою, а часник нарубайте ножем. Додайте овочі в каструлю і варіть разом з квасолею близько 15 хвилин. Потім додайте гриби і нарізану кубиками картоплю. Доведіть пісний борщ до кипіння і варіть до готовності картоплі. Потім додайте томатну пасту і розмішайте. Через п'ять хвилин додайте подрібнену до тонкої соломки капусту. Посоліть, поперчіть, потримайте борщ на вогні ще протягом п'яти хвилин, після чого вимкніть і дайте настоятися. 5. Голубці з рисом та грибами © Seagull_l/Depositphotos Інгредієнти: 10-15 капустяних листів Пів склянки рису 1 морква 1 шт. ріпчастої цибулі 300 г печериць Сіль, перець, часник, томатна паста за смаком Приготування: Відваріть рис до напівготовності і відкладіть. Якщо в томатній пасті достатньо солі, то солити рис на етапі варіння не варто. Поставте на вогонь глибоку каструлю з водою. Листи капусти промийте під холодною водою і просушіть за допомогою чистого рушника. Опускайте листи в киплячу воду і проварюйте протягом однієї хвилини. Витягуючи капусту з окропу, одразу ж занурюйте листи в холодну воду. До наполовину готового рису додайте терту моркву і дрібно нарізані гриби. Потім викладайте начинку в центр кожного капустяного листа та загортайте в конвертики. Викладайте голубці в товстостінну каструлю, заливайте склянкою води, томатною пастою, додайте рубаний часник, сіль і перець. Тушкуйте голубці до повної готовності, поки вода не википить, а соус не загусне. 6. Фруктовий салат-десерт Інгредієнти: Банани Ківі Ананас Виноград Полуниця Яблуко Чорниця Приготування: На Різдво також можна приготувати легкий салат з фруктів та ягід. Наріжте улюблені фрукти великими шматочками, додайте до них ягоди і перемішайте. Салат також можна заправити солодким медовим соусом - просто розігрійте трохи меду і додайте його до фруктів. 7. Вінегрет Популярний і смачний салат, який може стати однією з 12 пісних страв на Різдво. © cook_inspire/Depositphotos Інгредієнти: 4-5 шт. картоплі 3 моркви 5 шт. буряка 2-3 солоних огірка Банка консервованого зеленого горошка або 350 г вареної квасолі 3-4 ст. л. рослинної олії Сіль, перець і спеції за смаком Приготування: Якщо для вінегрету ви збираєтеся використовувати квасолю, а не горошок, то її треба попередньо замочити на кілька годин, а потім зварити. Моркву, картоплю і буряк слід промити і відварити в мундирах. Коли овочі зваряться, їм потрібно дати час для охолодження. Після цього овочі потрібно очистити, порізати на кубики і висипати в миску. Далі додайте до салату подрібнені на кубики солоні огірки і відварену квасолю або консервований горошок. Перемішайте всі інгредієнти, посоліть, поперчіть, заправте олією та подавайте до різдвяного столу. 8. Теплий салат із зеленою квасолею © lenyvavsha/Depositphotos Інгредієнти: 400 г зеленої стручкової квасолі 10-15 помідорів черрі 5 листочків базиліка 1 лимон 2 ст. л. оливкової олії 1 ст. л. кунжуту Сіль, перець за смаком Приготування: Відваріть квасолю протягом 2-3 хвилин, потім перекладіть її в салатницю, додайте нарізані на половинки помідори, рубаний базилік, полийте оливковою олією і лимонним соком, посипте кунжутом, сіллю, перцем і перемішайте. Подавайте теплим. 9. Вареники з вишнею © timolina/Depositphotos Інгредієнти: Тісто: 3 склянки борошна 1 склянка холодної води 1 ст. л. рослинної олії Пів чайної ложки солі та пів чайної ложки соди Начинка: 500 г вишні Пів чайної ложки кориці 4 ст. л. цукру 1 чайна ложка кукурудзяного крохмалю Приготування: Для тіста змішайте кефір, яйце, рослинну олію, сіль і соду. Потім поступово додавайте борошно, постійно перемішуючи тісто. Коли тісто стане щільним, його потрібно замішувати руками, поки воно не стане еластичним і не перестане липнути до рук. Після цього скачайте тісто в кулю, загорніть у харчову плівку і поставте в тепле місце на півгодини. Тим часом займіться начинкою. Видаліть з вишень кісточки. В окремій ємності змішати корицю, крохмаль і дві-три столові ложки цукру. Потім з'єднайте вишню з цукрово-крохмальною масою і перемішайте. Починайте ліпити вареники. За допомогою склянки вирізайте з розкатаного тіста кружечки, потім кожен кружечок посипайте цукром і викладайте вишневу начинку. Завертайте тісто у вареник, поєднуючи протилежні краї. Сформовані вареники викладайте на посипану борошном дошку, а потім кидайте в окріп. Варіть вареники, постійно помішуючи, протягом 5-7 хвилин. Готові вареники полийте вершковим маслом, посипте цукром і подавайте до столу. 10. Запечена картопля з авокадо © ArtCookStudio/Depositphotos Інгредієнти: 1 кг картоплі 2 шт. цибулі 1 авокадо 1 ст. л. рослинної олії 3 ст. л. сметани Сіль, перець, спеції за смаком Приготування: Очистіть картоплю і наріжте її скибочками. Відваріть картоплю до напівготовності, розкладіть по горщиках для запікання і додайте нарізану на кільця цибулю, попередньо підсмажені кубики авокадо і соус зі сметани, солі, перцю та інших спецій. Запікайте протягом 20 хвилин. Готову картоплю посипте зеленню. 11. Фруктові цукерки © Seagull_l/Depositphotos Інгредієнти: 300 г сухофруктів: курага, родзинки і чорнослив (можна взяти свої улюблені сухофрукти) 100 г горіхів: волоських і фундука Какао-порошок або кокосова стружка для декору Приготування: Промийте і обшпарте окропом сухофрукти. Потім подрібніть у блендері або м'ясорубці. Також подрібніть волоські горіхи, а фундук залиште цілим. Змішайте горіхи із сухофруктами і починайте формувати цукерки: візьміть горішок фундука і скачайте навколо нього кульку з раніше приготованої маси. Готову цукерку обваляйте в какао-порошку або кокосовій стружці. Щоб цукерки були солодшими, до начинки можна додати мед. 12. Запечений лаваш з овочами Легка та смачна закуска, яку можна приготувати на Різдво. Овочі для такого рулету можна обирати будь-які. © vkuslandia/Depositphotos Інгредієнти: 3 листи тонкого лаваша 200 г свіжої капусти 1 цибуля 1-2 помідора 150 г моркви по-корейськи 100 г маринованих грибів Томатна паста Приготування: Нашаткуйте тонкою соломкою капусту і протушкуйте на сковорідці. Помідори промийте і наріжте кубиками, дрібно нарубайте цибулю, подрібніть гриби. Якщо морква по-корейськи занадто довга, трохи подрібніть і її. Потім розкладіть на робочій поверхні лист лавашу, змастіть його томатною пастою і викладайте підготовані овочі. Акуратно загорніть лаваш в рулет і поставте у заздалегідь розігріту до 200 градусів духовку. Запікайте близько 15 хвилин до утворення золотистої скоринки.   Оформляючи стіл на Святий Вечір, після заходу сонця застилають його свіжим сіном або соломою. Поверх сіна насипають трохи зерна й покривають стіл скатертиною, під яку по кутах кладуть по зубчику часнику. Він оберігає від злої сили та хвороб. Варто подбати, щоб у домі на почесному місці стояв "дідух" - святковий сніп з пшениці ("дідух" роблять тільки на Західній Україні), жита або вівса, перев'язаний особливим чином. "Дідух" з дохристиянських часів представляв духів предків, які в цей день повинні були прийти в гості. Під час вечері, за традиціями, не можна багато розмовляти, виходити з-за столу. Хлопцю та дівчині не можна сидіти на кутах столу, щоб не залишитися без подружньої пари. Не можна, взявши ложку в руки, знову класти її на стіл, страви водою не запивають - тільки узваром. Поки трапеза не закінчиться, не можна виходити з-за столу, тим більше - з дому, щоб не впустити нечисту силу. Від кожної страви варто скуштувати хоча б трохи, щоб не було голоду. Але не можна з'їдати блюда цілком - "щоб холодильник не залишився порожнім". Перша вечірня зірка оповіщає людям про велике чудо - народження Сина Божого! Можна починати Святу Вечерю - запалити свічку, помолитися. Після вечері, яка зазвичай тривала 3-4 години, кутю та деякі інші страви зі столу не прибирали, а залишали для духів померлих предків, які, за віруванням українців, також приходили на різдвяну кутю. А от на саме Різдво Христове (7 січня) готують велику сімейну вечерю. Піст закінчився, тому на столі можуть бути різноманітні м'ясні страви: домашня ковбаса, смажене порося, порося, фаршироване гречаною кашею, гуска або качка з яблуками, качка з капустою, холодець, окіст, буженина, баранячий бік з кашею, а також млинці, заливна риба, пироги та коржики. Ми вітаємо вас, друзі, з прийдешнім Різдвом Христовим, бажаємо смачної куті та щасливого і світлого року!   Маргарита Голобродська з використанням матеріалів НB Головне фото: © belchonock/Depositphotos
    Січ 05, 2019 6408
  • 26 Жовт 2018
    28 жовтня, у день сторіччя виникнення незалежної Чехословацької Республіки,  після тривалої реконструкції свої двері знову відкрив найбільший, найстаріший і найвідвідуваніший державний музей у столиці Чехії м.Прага - Національний музей(Národní muzeum). Нагадаємо, що Національний музей – це не лише одна історична будівля, але цілий музейний комплекс, який складається із замків, бібліотек, пам'ятників, експозицій та виставок, які розташовані не тільки у Празі.  Головна історична будівля музею знаходиться у самому центрі Праги за адресою Вацлавська площа 68 і є однією із найбільш значущих та важливих символів Праги. Сам Національний музей було закладено 200 років тому, у 1818. Історичну ж будівлю відкрили в році 1891. Над художнім оформленням музею протягом 16 років працювали митці так званого покоління Національного театру, зокрема троє скульпторів та три художники. Під час Празького повстання у 1945 році вестибюль музею був пошкоджений бомбою, яка, утім, не вибухнула.1962 року головна будівля Національного музею отримала почесний статус національної культурної пам’ятки. У серпні 1968 фронтальний фасад будівлі було пошкоджено пострілами військ країн Варшавського договору, зокрема радянської армії. Статика будівлі була пошкоджена під час будівництва станції метро під музеєм – було зруйновано західну вежу та деякі стіни будівлі. Неодноразово були подані проекти реконструкції будівлі, втім жоден із них не був втілений у життя. На початку 21 сторіччя центральна будівля Національного музею була у досить поганому стані, і 8 липня 2011 року була закрита на реставрацію. Як виглядала головна будівля Національного музею – 200 років історії: Тож багато хто з нас, власне, ніколи не був всередині даної пам’ятки, та й не бачив її у всій красі, незакриту лісами та огорожами.    Своїм відвідувачам Національний музей зараз пропонує дві експозиції: «Чесько-Словацька/Словацько-Чеська виставка» (історія спільної держави) та «Виставка 2 × 100» (сбірка двохста найцікавіших та найвизначніших предметів з колекції музею).  На лютий 2019 заплановане відкриття всього ареалу музею, також поступово протягом 2019 і 2020 років відкриватимуть інші експозиції. До речі, до кінця 2018 року вхід для всіх відвідувачів буде безкоштовни. Тривалість однієї екскурсії приблизно 90 хвилин. З приводу великої відвідуваності музею, краще зарезервуйте собі екскурсію заздалегідь. Останній вхід до експозицій буде можливий за 60 хвилин до закриття музею.  Більше інформації ви можете знайти на офіційній сторінці Національного музею. Маргарита Голобродська Фото: Національий музей   
    3593 Опубліковано Marharyta Golobrodska
  • 28 жовтня, у день сторіччя виникнення незалежної Чехословацької Республіки,  після тривалої реконструкції свої двері знову відкрив найбільший, найстаріший і найвідвідуваніший державний музей у столиці Чехії м.Прага - Національний музей(Národní muzeum). Нагадаємо, що Національний музей – це не лише одна історична будівля, але цілий музейний комплекс, який складається із замків, бібліотек, пам'ятників, експозицій та виставок, які розташовані не тільки у Празі.  Головна історична будівля музею знаходиться у самому центрі Праги за адресою Вацлавська площа 68 і є однією із найбільш значущих та важливих символів Праги. Сам Національний музей було закладено 200 років тому, у 1818. Історичну ж будівлю відкрили в році 1891. Над художнім оформленням музею протягом 16 років працювали митці так званого покоління Національного театру, зокрема троє скульпторів та три художники. Під час Празького повстання у 1945 році вестибюль музею був пошкоджений бомбою, яка, утім, не вибухнула.1962 року головна будівля Національного музею отримала почесний статус національної культурної пам’ятки. У серпні 1968 фронтальний фасад будівлі було пошкоджено пострілами військ країн Варшавського договору, зокрема радянської армії. Статика будівлі була пошкоджена під час будівництва станції метро під музеєм – було зруйновано західну вежу та деякі стіни будівлі. Неодноразово були подані проекти реконструкції будівлі, втім жоден із них не був втілений у життя. На початку 21 сторіччя центральна будівля Національного музею була у досить поганому стані, і 8 липня 2011 року була закрита на реставрацію. Як виглядала головна будівля Національного музею – 200 років історії: Тож багато хто з нас, власне, ніколи не був всередині даної пам’ятки, та й не бачив її у всій красі, незакриту лісами та огорожами.    Своїм відвідувачам Національний музей зараз пропонує дві експозиції: «Чесько-Словацька/Словацько-Чеська виставка» (історія спільної держави) та «Виставка 2 × 100» (сбірка двохста найцікавіших та найвизначніших предметів з колекції музею).  На лютий 2019 заплановане відкриття всього ареалу музею, також поступово протягом 2019 і 2020 років відкриватимуть інші експозиції. До речі, до кінця 2018 року вхід для всіх відвідувачів буде безкоштовни. Тривалість однієї екскурсії приблизно 90 хвилин. З приводу великої відвідуваності музею, краще зарезервуйте собі екскурсію заздалегідь. Останній вхід до експозицій буде можливий за 60 хвилин до закриття музею.  Більше інформації ви можете знайти на офіційній сторінці Національного музею. Маргарита Голобродська Фото: Національий музей   
    Жовт 26, 2018 3593
  • 09 Жовт 2018
    5 – 6 жовтня 2018 у Чехії пройшли вибори до Сенату і муніципальних рад. Чого можуть очікувати від результатів виборів мешканці Праги - коротко про головне.  У Празі відбуваються післявиборчі переговори, що мали б призвести до формування коаліції та призначення мера міста. Наразі схоже, що більшість на празькому магістраті (39 з 65 представників) буде належати коаліції Česká pirátská strana/Piráti (Чеська піратська партія), Praha Sobě (Прага собі) та Spojené síly pro Prahu (Об’єднані сили задля Праги), до складу яких входять: TOP 09 (Чеська ліберальна консервативна правоцентристська партія), STAN (рух Старости і незалежні) KDU-ČSL (Християнський і демократичний союз - Чехословацька народна партія).   Їржі Поспішил, голова TOP 09, зазначив, що дана коаліція – це „найбільш реалістичний та імовірний“ варіант, але наголосив, що ключовим питанням залишається програма, а конкретні посади і функції - на другому плані. Переговори би мали відбутись завтра, у середу 10 жовтня. Говоритимуть, перш за все, про спільну програму партій, і тільки після її узгодження мова піде про підписання коаліційної угоди – додав Поспішил. Основними питаннями є прозора економіка, пересування Прагою – міським та особистим транспортом, забезпеченість паркуваннями та пришвидшення будівництв задля вирішення житлової кризи. Зацікавленість у посаді мера міста висловили Piráti (із кандидатом Зденьком Гржібем) і Praha Sobě (із Яном Чіжінським). Вірогідним кандидатом, за словами Поспішила, залишається і Богуслав Соботка із ODS - Громадянської демократичної партії - що посіла перше місце у Празі, утім не змогла домовитись про створення коаліції. Партія прем’єр-міністра Чехії Андрея Бабіша у Празі посіла останнє місце у списку прохідних, і, схоже, залишиться в опозиції.   Деталізовану інформацію Ви зможете знайти на сайті Чеського статистичнго уряду Volby.cz.   За матеріалами Seznam zprávy.Головне фото: Info.cz Маргарита Голобродська для UAportal
    2462 Опубліковано Marharyta Golobrodska
  • 5 – 6 жовтня 2018 у Чехії пройшли вибори до Сенату і муніципальних рад. Чого можуть очікувати від результатів виборів мешканці Праги - коротко про головне.  У Празі відбуваються післявиборчі переговори, що мали б призвести до формування коаліції та призначення мера міста. Наразі схоже, що більшість на празькому магістраті (39 з 65 представників) буде належати коаліції Česká pirátská strana/Piráti (Чеська піратська партія), Praha Sobě (Прага собі) та Spojené síly pro Prahu (Об’єднані сили задля Праги), до складу яких входять: TOP 09 (Чеська ліберальна консервативна правоцентристська партія), STAN (рух Старости і незалежні) KDU-ČSL (Християнський і демократичний союз - Чехословацька народна партія).   Їржі Поспішил, голова TOP 09, зазначив, що дана коаліція – це „найбільш реалістичний та імовірний“ варіант, але наголосив, що ключовим питанням залишається програма, а конкретні посади і функції - на другому плані. Переговори би мали відбутись завтра, у середу 10 жовтня. Говоритимуть, перш за все, про спільну програму партій, і тільки після її узгодження мова піде про підписання коаліційної угоди – додав Поспішил. Основними питаннями є прозора економіка, пересування Прагою – міським та особистим транспортом, забезпеченість паркуваннями та пришвидшення будівництв задля вирішення житлової кризи. Зацікавленість у посаді мера міста висловили Piráti (із кандидатом Зденьком Гржібем) і Praha Sobě (із Яном Чіжінським). Вірогідним кандидатом, за словами Поспішила, залишається і Богуслав Соботка із ODS - Громадянської демократичної партії - що посіла перше місце у Празі, утім не змогла домовитись про створення коаліції. Партія прем’єр-міністра Чехії Андрея Бабіша у Празі посіла останнє місце у списку прохідних, і, схоже, залишиться в опозиції.   Деталізовану інформацію Ви зможете знайти на сайті Чеського статистичнго уряду Volby.cz.   За матеріалами Seznam zprávy.Головне фото: Info.cz Маргарита Голобродська для UAportal
    Жовт 09, 2018 2462