Members: 0 member(s)

Shares ?

0

Clicks ?

0

Viral Lift ?

0%

User's Tags

Other Blogs

  • 18 Jan 2018
       Пан Цветан, якому 67 років, їздив на заробітки до Чехії від дев’яностих років, за цей час він працював у різних агентствах. У квітні 2017 пережив важкий перелом ноги і відтоді є непрацездатним. Агентство, на яке працював пан Цветан, розірвало із ним після нещасного випадку всі стосунки і упродовж усієї доби непрацездатності, не виплачувало ані крони компенсації. Пан Цветан мешкав у гуртожитку, і жив тільки з державної фінансової допомоги по стану здоров’я. Після дуже складного періоду, коли він власними силами та з допомогою адвоката намагався отримати втрачені гроші, у нього закінчились заощадження, та чоловік опинився на вулиці. Потім його прийняли до себе співробітники Дияконії Євангелістської церкви чеських братів. Ситуацію пана Цветана, яка ілюструє проблематику іноземців на чеському ринку праці, не вирішено по сьогодні. З якими формами зловживання зустрічаються іноземні працівники та які рішення пропонують організації, що займаються вирішенням проблематики на практиці? 67-річний пан Цветан їздив на заробітки до Чехії від дев’яностих років. У році 2011 він зупинився у Чехії надовго і до Болгарії вже не повертався. За цей час він працював у різних агентствах з працевлаштування по всій Чеській Республіці. В одному з таких агентств спочатку він працював як зварювальник, начебто без підписання дійсного договору. Заробітна плата але була в порядку, і з власних слів пана Цветана, він був задоволений. Опісля працював на підробітках у фірмі в Ниржанах(Nýřanech). На роботу його возили машиною, він мав чипову карту на чуже ім’я, якою обмінювався і з іншими працівниками. Пан Цветан у розмові з представниками Дияконії додає: «Я там ніде не був зареєстрований. Цветана там не існує, я мав тільки той чип. Ми отримували 90 крон на годину та працювали по 12 годин. Там я був приблизно 15 днів. Так само бувало і в інших місцях».   Фото: Pexels НАЧЕ З РАБАМИ Від жовтня позаминулого року пан Цветан працював у великій фірмі у місті Плзень – без договору, лиш на основі усної домовленості з агентством. З його власних слів, заробляв від 110 до 150 крон чистого заробітку за годину – як і було узгоджено. Працював приблизно 7-8 годин на позиції зварювальника. Працював і на вихідних та у святкові дні, завжди за ту ж платню. Відпустки пан Цветан не мав.   У квітні 2017 року чоловік постраждав від перелому ноги із ускладненням і відтоді є непрацездатним. Агентство, на яке він працював, перестало з ним спілкуватись,  і упродовж усієї доби непрацездатності не виплатило ані крони компенсації. На робочому місці, куди пана Цветана свого часу направило трудове агентство, травму було зафіксовано – але в агентстві не зафіксували нічого. Агентство лиш виплатило йому 6 тисяч крон на руки з тим, що більше йому дати не може. «З нами обходились наче з рабами – коли нас посилали кудись, ми мусили їхати. У нас не було відпустки, понаднормовий час не був оплачений. Ніхто нам нічого не казав, після тієї травми я вже нічого не отримав. Уся ситуація просто жахлива, ніде не маєш захисту» - розповідав працівникам Дияконії Цветан. Фото: Wikipedia БЕЗ ЗАОЩАДЖЕНЬ, ЖИТЛА І МОЖЛИВОСТЕЙ Пан Цветан мешкав у гуртожитку, жив тільки з державної фінансової допомоги по стану здоров’я від Празького відомства соціального забезпечення – це становило 5 тисяч крон на місяць. Після дуже складного періоду, коли він власними силами та з допомогою адвоката намагався отримати втрачені гроші, у нього закінчились заощадження. Продав телевізор, планшет і увесь свій маєток, аби сплатити орендну плату. Але вже на початку листопада не мав грошей на сплату оренди й опинився на вулиці. Чотирнадцять днів жив без даху над головою, звернувся до міграційної служби в поліцію, звідки його лише перенаправили до Дияконії Євангелістської церкви чеських братів – центру для Західної Чехії. Тут його прийняли працівники, котрі займаються людьми у складних життєвих ситуаціях, заплатили у співпраці з організацією LaStrada екстренне житло та почали займатись ситуацією пана Цветана. Знайти рішення не вдалось до сьогоднішнього дня, навіть із допомогою працівників Дияконії. Працівникам вдалося довести, що на момент отримання травми пан Цветан дійсно був працівником у агентстві – згідно з договором та з виписок зі страхової. Вони об’єднались із Державним відомством з інспекції праці у Плзенській та Карловарській областях, де було підтверджено порушення кодексу праці та інших правових норм. До протизаконних дій дійшло і у випадку, коли після травми пана Цветана на робочому місці агентство знизило його реальний заробіток і замість 150 крон на годину фіксувало лиш мінімальну заробітну плату. Тож пан Цветан втратив значну суму грошей.   На сьогоднішній день агентство має всі підстави для сплати постраждалому та використання обов’язкового страхування, з якого могли б заплатити працівнику. Утім вони навмисно, як стверджують працівники Дияконії, тягнуть із ситуацією та не платять. Пан Цветан живе у стресі та досі не має постійного місця проживання. Мешкає, на жаль, у квартирі без реального дійсного договору, тому не може надавати інформацію про сплачені суми до відповідних відомств. Працівники Дияконії стурбовані, аби він знову не опинився на вулиці. Фото: Wikipedia ІНОЗЕМЦЯМ ЗАГРОЖУЄ БІЛЬША НЕБЕЗПЕКА НА РОБОЧОМУ МІСЦІ ТА БІЛЬШЕ ТРАВМ Історія пана Цветана зовсім не унікальна. Асоціація з інтеграції та міграції (SIMI) займається несприятливою ситуацією на ринку праці від 2012 року, і у співпраці з Організацією для допомоги біженцям та Мультикультурним центром Прага реалізує проект «Іноземні працівники на ринку праці», що спрямований на сприяння рівним правам іноземних працівників та підвищення рівня їх безпеки під час праці. Організації на власній практиці з’ясували, що іноземцям на ринку праці загрожує більша небезпека та частіші травми на робочих місцях. «Незважаючи на те, що загальний відсоток травм іноземців офіційно у Чехії не цілих  3%, осіб травмованих на робочих місцях, на основі різних досліджень значно більше. На жаль, ці травми нерідко мають летальні наслідки. На схожу ситуацію можна розраховувати і у випадку з професійними хворобами» - пояснює соціолог Марія Єлінкова з організації SIMI.   РІЗНІ ФОРМИ НЕВИГІДНОГО СТАНОВИЩА ІНОЗЕМЦІВ Несприятливість ситуації полягає, наприклад, у тому, що іноземці частіше зустрічаються із різними формами зловживання – від недотримання норми робочих годин і нижчої заробітної платні за таку ж роботу, до відсутності захисних пристосувань, абсолютно неприйнятних гігієнічних умов чи в екстремальних випадках обмеження особистої свободи. Проблемою є і часто відсутнє медичне і соціальне страхування. «Дійсне законодавство також змушує значну кількість іноземців користуватись виключно так званим комерційним страхуванням, яке неодноразово критикували за велику кількість обмежень, що не підлягають страхуванню, та й взагалі за їх ставлення до іноземців» - коментує Павел Чижинський, адвокат, котрий співпрацює із Мультикультурним центром Прага. У 2014 році Дияконія займалась конкретною справою групи з 15 румунів, котрі працювали у садівничому кооперативі з головним офісом у Празі, що спеціалізується на сезонному виробництві плетених віночків і значною мірою залежить на роботі іноземних працівників. Вони наймають робітників у Румунії, обіцяючи високу платню. Після цього люди працюють по 12-14 годин на день впродовж 2-3 місяців без вихідного, часто лише за оплату дороги, їжі та житла. Організація звернулась до інспекції праці та до міграційної служби. До вересня 2015 року були виконані всі кроки, яких вимагала інспекція праці (опрацьовані анкети із постраждалими, поданий запит для контролю, виявлені та надіслані рахунки клієнтів). Утім, постраждалі нічого не отримали. Натомість їм порадили звернутися до громадянського суду, який на практиці може тривати роками і для постраждалих у зв’язку з їх соціальним становищем є незадовільною альтернативою. Фото: Flickr ЗЛОВЖИВАННЯ ІНОЗЕМНИМИ РОБІТНИКАМИ «Система зловживання іноземними робітниками є надзвичайно проста і дієва, і схоже, не існує інституції, яка б могла тому запобігати. Працівники отримують обіцяну платню за годину, яку при наближенні терміну виплати перерахують на норми, які неможливо виконати.  Тож частка моментально зменшиться настільки, що після того, коли їм вирахують витрати на дорогу з Румунії, на проживання та харчування, значна кількість працівників ще й залишиться винною роботодавцям» - говориться у коментарі з дослідження порушення трудового права, проведеного завдяки співпраці Мультикультурного центру Прага, Адміністрації Обдусмена у Чехії  та Дияконії Євангелістської церкви чеських братів. Іноземні працівники на території Чехії часто також працюють без укладеного договору, іноді ставлять підпис під текстом, який не розуміють. Вони часто змушені працювати наднормові години без оплати, працюють без права на перерви та відпустки, початкові домовленості часто не дотримуються. Важливу роль також відіграє мовний бар’єр та незнання своїх прав і місць, куди можна звернутись. Фото: Wikipedia ПРОБЛЕМА СТОСУЄТЬСЯ І ЛЮДЕЙ З ЧЕХІЇ «Люди з України, Болгарії, іноді й з Румунії хочуть працювати по 12-14 годин на день на фабриках чи будівництвах, часто мають і дві праці. Хочуть грошей та не усвідомлюють, що це неправильний шлях. Не завжди йдеться про те, що їх змушують працювати по 12 годин на день, навпаки – вони самі того вимагають. Коли ми такій людині запропонуємо пряме працевлаштування на фабриці, де вона буде отримувати 80 крон за годину, більшість українців туди не підуть. Натомість вони підуть до агентства, де зможуть працювати 12 годин за 120 крон на руки зі страхуванням, яке сплачується згідно з мінімальною заробітною платою, та підозрілим контрактом» - наголошує на інший аспект проблеми працівник Дияконії Віктор Румпік.    «Тому вони часто працюють через напівлегальні агентства, проживають у помешканнях по 10 людей, а за 20 років з’ясовують, що не мають грошей на пенсію. І офіційно мають відпрацьовано лиш мінімум. Тут треба підкреслити, що йдеться про людей, котрі працюють з радістю та вдячністю, що можуть надіслати гроші родині додому. У цих людей інші запити, передумови та уявлення про життя. Їм важко щось пояснити» - додає Румпік та звертає увагу, що справжня проблема з’являється, коли щось піде не так, станеться травма чи інші негаразди. «У таких самих умовах як мігранти, знаходяться і працівники з Чехії, Словаччини, Морави на так званому другорядному ринку праці. В кінці-кінців, не має значення, хто є хто, але скоріше хто де працює, на яких позиціях та яким чином» - пояснює Румпік.    Фото: Flickr СИСТЕМАТИЧНІ ПОРАДИ З ОБЛАСТІ ОХОРОНИ ПРАВ Згідно з дослідженням, при міркуваннях та систематичних рекомендаціях у сфері прав іноземних працівників, треба виходити з того, що ці люди є вдвічі більш уразливі – як працівники та як іноземці, котрі мають менше можливостей чи здатностей скористатись своїми правами. З досвіду різних організацій можна сказати, що ситуація на сьогоднішній день була б кращою, якщо б інспекція  мала повноваження примусити роботодавців виплатити працівникам заборговані частки. Подібне рішення було б реально виконати, і це б значно допомогло постраждалим отримати свої гроші. По-друге, як говорять спеціалісти, контроль нелегального працевлаштування мав би бути виправлений так, аби з нього не випливало зобов’язання інспекції автоматично передавати інформацію до чужинецькій поліції. Надзвичайно важливо посилити довіру робітників до того, що метою контролю є охорона їх робочих прав. В області правосуддя допомогло б, якби в законі про перебування іноземців було додано можливість проводити судове засідання за допомогою відеоконференції. Це б допомогло зокрема іноземцям, котрі після втрати роботи були змушені залишити територію Чехії, та продовжують спроби отримати свої гроші з-за кордону. Важливим є також підтримати профспілкові та інші недержавні неприбуткові організації, щоб була частіше використана можливість представництва під час судових засідань – що є дешевшим за адвоката. Фото: Wikipedia «Мігрантам я б порадив вилізти зі своєї мушлі та з мережі земляків. Необхідно цікавитись тим, що відбувається навколо, не вірити всьому, що говорить агентство, посередник, замовник, часто і мафіозі. Цікавитись, де знаходяться організації для іноземців, перед від’їздом знати, куди їду, який буду мати договір, та мати контакт на когось із організацій, що можуть допомогти. Сьогодні, в час Інтернету, отримати таку інформацію досить легко. Утім є люди, які походять з дуже невтішних умов та місць – у такому випадку необхідне потужне втручання місцевих працівників і програм, що борються зі зловживанням, торгівлею з людьми, за рівні умови праці» - радить Віктор Румпік і додає, що інтервенція та освіта мали б мати місце і в країнах походження іноземних працівників. «Хоч і досі є правдою, що мігрують зазвичай більш досвідчені люди, котрі мають ширший світогляд і вважаються здатними виїхати за кордон, існують ситуації – у звичайному житті банальні – що закордоном стають ризиковими. Якщо ми ці ризики подолаємо, міграція стане вигідною і для країни вихідця, і для приймаючої країни» - додає він. За словами Румпіка, надзвичайно важливими є також зміни згори. Наприклад, регулювання працевлаштування через агентства, контроль відправлення працівників на робочі місця та більш прозоре працевлаштування на другорядному ринку праці. «Зміни знизу проводити дуже складно. Соціальна служба, як наприклад, ми (Дияконія), намагається працювати превентивно, але часто ми є саме тими, хто гасить величезні проблеми мігрантів, спричинені підозрілими працедавцями. Ми там, де не вистачає кодексу праці, інспекції праці та міграційної служби. Хоч ми з тими суб’єктами і співпрацюємо, деякі «пожежі» без систематичних змін погасити не вдасться» - додає спеціаліст.   Матеріал перекладено з сайту hatefree.cz Переклад: Маргарита Голобродська, спеціально для UAPORTAL.CZ
    6334 Posted by Marharyta Golobrodska
  • 15 May 2017
    Празький міський транспорт – у топ-10 Європейських – так вирішили самі мешканці Праги. За даними офіційного репорту Європейського Союзу, 86% «пражаків» задоволені міським транспортом (автобусами, трамваями й метро). На власному досвіді я у зручності міського транспорту в столиці Чехії переконалась вже давно. Чотири речі, які вражають зручністю після прибуття до Праги: реально існуючий та функціонуючий розклад цілодобовий рух міського транспорту універсальність квитків відсутність турнікетів та «оплати при вході»   Міський транспорт у Празі ходить за розкладом. І крапка. Настільки за розкладом, що іноді можна бачити, як водій трамваю закриває двері прямо перед носом добігаючого пасажира – адже за розкладом  мусить від’їжджати вже зараз. Жарти жартами, але добігати зовсім не обов’язково, адже Ви завжди зможете розрахувати маршрут руху заздалегідь, і спокійнесенько прямувати на свій трамвай чи автобус, або метро. Цю функцію пропонують на сайті празького міського транспорту IDOS.cz, а також у спеціально розроблених мобільних додатках, наприклад Jízdní řády IDOS або Mapy Google. Задаєте пункти відправлення й прибуття – і маєте розроблений маршрут – із вказаними пересадками, якщо такі потрібні. У більшості випадків можна також обирати між найзручнішим та найшвидшим варіантами. На інформацію про розклад руху цілком можна покластись, адже транспорт у Празі надзвичайно пунктуальний. За три з половиною роки мені жодного разу не довелося стати свідком спізнення метро, і буквально разів 5 довелося чекати на трамвай чи автобус довше. Мій досвід у цьому плані не унікальний. П’ятихвилинне запізнення міського транспорту в Празі – це привід для здивування.  А ось спізнення на 10 хвилин – це вже зовсім ненормально. Це стосується, між іншим, будь-якої години доби. Приблизно о першій ночі, коли перестає ходити метро, залишаються трамваї та автобуси. Чекати на нічний транспорт доведеться довше – інтервал руху становить в середньому 30 хвилин – але дістатися ним можна майже всюди десь до 5 ранку, коли знову починає діяти розклад денний.    Система квитків у Празі (та у Чехії взагалі) також суттєво відрізняється від української. Суттєвість різниці полягає в тому, що квиточок або проїзний діють не певну кількість поїздок, а певний проміжок часу. І дія його розповсюджується на всі види міського транспорту. Наприклад, Ви зможете придбати квиток на 30 або 90 хвилин, один чи три дні, а також проїзний на термін від одного місяця до року. Стандартні ціни на квитки діють наступні: 24, 32, 110, 310 чеських крон  відповідно. За місячний проїзний у Празі заплатите 550 крон, а за річний – 3650. А студенти, діти та літні люди зможуть їздити місяць за 260 або  5 місяців за 1200 крон в середньому. (Чеська крона наразі приблизно дорівнює гривні). Придбавши квиток чи проїзний, Ви можете вільно пересуватись Прагою, пересідаючи із одного транспортного засобу на інший скільки завгодно разів. «Навіщо купувати квитки, коли у міському транспорті немає турнікетів, а водії трамваїв та автобусів наявністю квитка не цікавляться?» - часто питають мене особливо хитрі гості міста. «Їздити «зайцем» у Празі – можливо, і навіть відносно просто…» - відповідаю я, - «…але не варто». Замість турнікетів та касирів на бажаючих проїхатися «зайцем» будуть чекати контролери, котрі можуть «навідатись у гості» в найбільш неочікуваний момент. На станціях метрополітену та у вагонах, в трамваях чи автобусах – вони мають право зобов’язати Вас продемонструвати діючий квиток або проїзний. Або виписати «зайцям» кругленьку суму штрафу у 800 крон.  І якщо Вам колись буде здаватись, що у неділю о шостій ранку, коли на вулиці +1 і дощить, до квиткового автомату іти так далеко, а Вам їхати всього дві зупинки трамваєм, можна обійтись без квитка – з власного досвіду та з гаманцем на 800 крон тоншим Вам раджу цього не робити.     Міський транспорт у Празі з його фінансовою доступністю (особливо за празькими фінансовими мірками) можна впевнено назвати важливим фактором втілення багатьох планів і функціонування багатьох бізнесів. Тому що у такому питанні, як опинитися у потрібному місці в потрібний час, на «громадноу доправу» чеської столиці однозначно можна покластись.   Маргарита Голобродська, для UAPORTAL.CZ Фото: TN.cz
    4911 Posted by Marharyta Golobrodska
  • 04 May 2018
     “Як і минулого року, опівдні сонце засліпить промінням сотні портретів учасників 2. Світової війни, які в руках турботливо триматимуть нащадки воїнів-визволителів. Росіяни і Чехи стоятимуть пліч-о-пліч, але у цей день національності не матимуть значення, адже перемога була спільною” - так розпочинає анонс чергового походу Безсмертного полку у Чехії найбільш епічний проекремлівський інформаційний (інформаційно-пропагандистський) ресурс cz.sputniknews.com   За інформацією "Спутника", минулого 2017 року в Празі замість 500 осіб, які зголосились прийти заздалегідь, до акції долучились понад 1000 людей. Утім, відкриваємо минулорічний анонс ходи Безсмертного полку та читаємо цитату однієї з організаторок Ольги Кондрашилової: “Минулого року [тобто року 2016] замість 500 осіб, які зголосились прийти заздалегідь, до акції долучились понад 1000 людей”. Дежавю або геніальний маркетинг, який стабільно гарантує удвічі більше людей, ніж очікувалось? Цілком вірогідно, що 8 травня цього 2018 року так само прийде понад 1000 людей – тобто удвічі більше, ніж зголоситься.     "Безсмертний полк" Прага 2017 Що ж таке Безсмертний полк? Організацію "Безсмертний полк" було зареєстровано трьома журналістами у Томську у 2011 році. Організація має офіційний веб-сайт, на який кожен бажаючий може додати фото та історію загиблого у Другій світовій війні родича. Регулярно у травні організація проводить марші, на які люди виходять із портретами учасників Другої світової війни, аби таким чином вшанувати пам’ять загиблих. Як мінімум, мали б виходити. Це - хороший задум, хіба не так? Надати Дню перемоги або Дню звільнення від фашизму (в залежності від часово-просторового контексту) обличчя людськості. Проблема лиш у тому, що ідеологія Російської Федерації цей хороший задум поглинула і перетворила його на інструмент пропаганди. Ми розкажемо вам, як це працює у Празі, де хода Безсмертного полку цьогоріч проходитиме вже втретє:     Фото: AFP Очевидно, перемога у Другій світовій війні – це героїчне досягнення Росії. Над колоною майорять десятки російських триколорів разом із червоними комуністичними прапорами. Іноді видніються чеські стяги. І все. Чи воювали українці проти фашистів? Забули. Чи воювали білоруси, казахи, грузини? Також забули. Хтось іще воював? Нічого не знаємо - Росія врятувала всіх.     Як пройшов безсмертний полк у Празі у 2017 р.   Якби не Росія, то Європа би сьогодні була «милом, яким би фашисти мили ноги!» Цей факт, а також багато інших історичних екскурсів можна почути від учасників ходи Безсмертного полку. Якщо Ви наважитесь порівнювати тоталітарну політику Сталіна із політикою Гітлера, то напевно почуєте, що нічого ви не розумієте! «Вы там были? Откуда вы знаете?» А почуєте Ви це, цілком імовірно, від жіночки років тридцяти –  і досі залишається таємницею, де саме, коли і як вона там побувала, аби так упевнено "аргументувати". Після поминальної ходи має відбуватись концерт. Із виступами хорів. Дитячих. Із Чехії та… Росії, саме так.   Цього року хода Безсмертного полку пройде у чотирьох містах Чехії: Празі, Брно, Карлових Варах та Остраві.     Окупація Чехословакії в1968 році і її жертви. фото VHÚ   Чехи ж розділились на два табори. Табір «ностальгічний» виходить на марш, згадує чарівні й романтичні комуністичні часи та дякує сильній державі Росії за мирне небо над чеськими головами. Табір «прогресивний» виходить на мовчазну акцію протесту і намагається звернути увагу людей на виразні подібності гітлерівського і сталінського режимів, вимагаючи уваги до історичної справедливості.  Минулого року невелика група чеських активістів під час ходи Безсмертного полку організувала мовчазну акцію, під час якої вони пригадували жертв російської агресії. «Нас було всього декілька людей із плакатами» – згадує активістка Соня Поспішилова, котра вийшла на акцію протесту через те, що їй не подобається перекручування історії та зловживання пам’яттю загиблих. Соня розповідає, що демонстрантів з Безсмертного полку було декілька сотень: «Деякі накинулись на нас, розірвали наші плакати. На одну з наших учасниць врешті-решт накинулась чеська пропутінська активістка, подряпала її та зірвала фотоапарат. Дуже нахабно нас лаяли та погрожували, що їх будуть мільйони, і вони будуть нами правити». Поліції під час сутичок не було. Наостанок, не забуваймо, що історії з Чехії – це навіть не найбільш абсурдні історії. У Празі минулого року роздавали тільки Георгіївські стрічки. А ось дехто на цьому не зупинився – роздавали дідів. Тих самих, котрі воювали. Або й не воювали. Хіба може людина знати, якщо бачить фото вперше у житті, та й усього на кілька годин?       Дідів роздавали   Ми живемо у суперечливий час, коли історія часто стає не більше і не менше ніж інструментом пропаганди. Друга світова війна була страшною. І наші з вами батьки, дідусі й бабусі дійсно воювали. Чи заслуговують їх жертви на вшанування? Звісно ж, заслуговують. Утім, чи заслуговують вони на зловживання? На це не заслуговує ніхто.   Мій прадід не любив говорити про війну. Я була дитиною і мені було страшенно цікаво, що ж таке ця «Велика вітчизняна війна»? Прадід хотів, щоб я знала одне: «Війна – це страшно. І чим менше цього страху ти знатимеш, тим краще». І я переконана, що це – реалії героїзму. А маніпулювання трагічним минулим на користь сучасного домінування однієї держави – це політична гра. Пам’ять існує вдома за родинним столом, у запаленій свічці, у родинних фотоальбомах. А Безсмертний полк – це спосіб вкоренити війну і жорстокість у свідомості людей. Навіщо малим дітям знати, як це – марширувати у військовій формі червоної армії? Навіщо піднімати прапори Комуністичної партії, яка закатувала і знищила тисячі людей? Як можна використовувати день пам’яті для розповсюдження пропаганди? Цьому можна знайти лише одне пояснення: аби зробити відчуття близькості війни нормою – у той чи інший спосіб.   Автор: Маргарита Голобродська для UAPORTAL.CZ 
    4075 Posted by Marharyta Golobrodska
  • 18 Feb 2018
    У Чехії навчається велика кількість іноземних студентів, більшість із них – чеською мовою за державний кошт на денній формі бакалавріату. У минулому навчальному році серед 44 тисяч іноземних студентів було 22 тисячі словаків і майже 3000 – українців. З кожним роком все більше українських абітурієнтів приїжджають за вищою освітою саме до Чехії. Можливо, і Ви вирішили вступати до європейського університету, або плануєте відправити дитину на навчання за кордон? Ми зібрали для вас 10 лайфхаків для навчання в університеті у Європі – 10 порад, як не розгубитись і пережити зміну освітньої парадигми. №1. Приготуйтесь полюбити бібліотеки. Є велика вірогідність, що саме там Ви будете час від часу жити – шукати інформацію, знаходити її та опрацьовувати, писати проекти, робити презентації, знаходити першоджерела, читати їх і порівнювати. За останніми дослідженнями, середньостатистичний читаючий чех (таких близько 84%) прочитує 12 книжок за рік, а читаючий українець (таких 43%) – 7.  Звісно ж, це статистика – до певної міри надійна, із певною похибкою, вона різною мірою стосується різних категорій людей. І все ж, приготуйтесь за один рік, а то й семестр, в університеті прочитати річну норму середньостатистичного українця. А крім того, засвоїти техніки швидкого читання і читання декількома мовами одразу, заповнити багато листів паперу власними конспектами, зареєструватись у декількох (а, можливо, й усіх існуючих) бібліотеках та з власного досвіду знати, котра з них працює цілодобово. №2. Познайомтесь із концептом mindmaps та оберіть найзручнішу для себе. Вам більше не знадобиться просто зубрити з листочків, аби закрити сесію. Натомість, вам доведеться розуміти й аналізувати, зпівставляти й порівнювати. В університетах Європи усі вже давно знайомі із Google та електронними бібліотеками – тому вас не проситимуть зубрити речі, які можна віднайти у мережі за кілька хвилин. А навіть якщо деякі з них і проситимуть знати напам’ять, то лиш для того, аби вже зараз використати їх: а) на конкретному прикладі б) у специфічному контексті в) на підтримку власного аргументу. У вишах Європи звертатимуть увагу, перш за все, на ваші аналітичні здібності. Нікому не цікаво, скільки сторінок зошиту ви заповните конспектами, і ніхто не похвалить вас за ідеальне, але сухе цитування слів учителя. Натомість, високо оцінять здатність чітко висловити й аргументативно відстояти власну думку. Тому радимо подружитись із bulletpoints та mindmaps, різнокольоровими стікерами й таблицями – аби опрацьовувати матеріал максимально ефективно.   №3. Забудьте, як Ви колись знали, що таке «списувати». Пам’ятаєте, як у 10 класі на контрольній з історії ви вдало списали дев’ять дат із десяти? Потіштесь ще раз зі спогадів –  і забудьте! Радимо розучитись списувати вже зараз, аби не довелося засмучуватись потім. Списування у європейських університетах не толерується абсолютно. Впіймають на звичайному тесті – заберуть роботу, на екзамені – поставлять найнижчий бал і виставлять за двері, або й відправлять на дисциплінарну комісію. А ось якщо віднайдуть плагіат у рефераті або самостійному проекті, то можливі усі попередні варіанти, а на додачу – виключення з університету. Крім того, самі європейці не звикли списувати і вважають це принизливим. Люди, звісно, всюди бувають різні, але європейські культури у більшості своїй не передбачають списування, копіювання і крадіжку матеріалу у вищих навчальних закладах. №4. Навчіться жонглювати власним часом. Що Ви знаєте про ефективний тайм-менеджмент? Настав час дізнатись про нього більше, і навіть іще більше. Адже для європейських студентів час – це надзвичайно важливий ресурс. У абсолютній більшості випадків студенти мають можливість самостійно обирати значну частину предметів та конкретних пар, самостійно складати (як мінімум частково) розклад і обирати збалансоване для себе навантаження. Таким чином, Ви зможете піти на стажування, знайти роботу, більше або менше відпочивати. Часто Ви зможете обирати й зручні для Вас дати екзаменів, здавати деякі екзамени раніше чи відкладати їх на наступний семестр. Отже, маємо причину для посмішки: багато можливостей вчитись і проживати життя одночасно – зручно і збалансовано. Причина серйозно замислитись: як вдало спланувати кілька років життя і поєднати тисячу речей так, аби кожна стала на своє місце? №5. Будьте готові опинитись сам-на-сам із університетом. У європейському університеті ніхто не стоятиме над Вами із палицею, підганяючи у написанні реферату чи у підготовці до екзамену. Скоріш за все, у Вас не буде старости групи, аби регулярно нагадувати про дедлайни – а можливо, і групи як такої не буде. Немає у вишах Європи й кураторів, «мамочок курсу» або таких собі «ходячих годинників». А тому будьте готові самостійно пишатись власними досягненнями, але й так само самостійно нести відповідальність за власні промахи. «А ось той-то мені тоді-то не нагадав/не передав копію/не пояснив» - таке у ВНЗ Європи не спрацьовує. Ви маєте завдання і маєте ресурси для його виконання, а усі проміжні між ставленням і досягненням мети пункти – це Ваша відповідальність. З іншого боку, європейські виші дають можливість помилятись і сприймають помилку як нормальну складову навчального процесу. Як правило, після невдалої спроби Ви зможете без особливих труднощів перездати екзамен/переписати роботу/повторити предмет тощо. №6. Якщо всередині Вас спить поліглот – розбудіть його скоріше. Навіть якщо Ви їдете навчатись англійською – постарайтесь вивчити мову країни. Так Ви зможете стати своїм серед чужих – розпитати, де найкращі «тусовки» студентів, де найсмачніші пиво/кава/сніданки й вечері «не для туристів», відвідувати поетичні вечори та підпільні квартирники, слухати дебати місцевих активістів і політиків, та й узагалі – тримати руку, як говорять, на пульсі. «Прокачайте» свої знання сленгу – аби легше знаходити спільну мову та розуміти місцевий гумор, аби бути «в темі». А ось з дурними жартами рідною мовою будьте обережні. Навіть якщо Вам здається, що Ви далеко від дому, це зовсім не означає, що дім далеко від Вас. У світі повно українців, а у Європі (а тим паче у центральноєвропейській Чехії) «наших» ну дуже багацько! Та й деякі чехи – хто краще, а хто гірше – розуміють українську. Тож за невдалий жарт може стати дуже соромно (а може, й боляче). №7. Беріть багато джинсів і, можливо, поменше білих речей. У європейських вишах можна сидіти на підвіконнях. І на столах. І на підлогах. А за теплої пори можна повалятись у парку на газоні. Бувало таке, що викладач проводив пару на пікніку. Бувало, що студенти готувались до екзамену, гріючись на травичці перед університетом, попиваючи пиво із чіпсами. Споживання алкогольних напоїв, звісно ж, не гарантує успішної сесії. А ось що гарантує гармонійну атмосферу у вишах – так це менша зосередженість на меблях і зовнішньому вигляді, але більша – на душах і академічних успіхах. Дружня і довірлива атмосфера – критично важлива в університетах, адже викладачі не готові інвестувати свій час та енергію до студентів, які приходять «відбувати» навчання. №8. Підготуйте резюме. У Європі студенти не відповідають на питання «Ким ти будеш після закінчення університету?», але на питання «Хто ти є?». Молоді люди часто починають замислюватись над майбутньою кар’єрою вже десь на другому курсі. Можливості існують різні: можна ходити на “jobs fairs” – так звані ярмарки вакансій, можна пройти стажування, а можна скласти розклад так, аби залишався час на повноцінну роботу. Головне – мати план, або плани А, Б, В…: стати членом громадської організації, провести якусь конференцію, бути волонтером – на місці чи закордоном, писати наукові статі, читати наукові статті, редагувати наукові статті, проходити курси – навчатись, спілкуватись, практикувати – варіантів море.      №9. Купіть туристичний наплічник. Європа – це Європа. Це зона «уявних» кордонів, простір для спонтанних подорожей і територія інтер-культурного обміну. Скористайтесь відсутністю кордонів у ЄС та своєю студентською візою – подорожуйте! Перельоти й переїзди всередині ЄС часто бувають дешевшими за купейне місто у поїзді «Укрзалізниці». Придбайте міжнародну картку студента (ISIC) і насолоджуйтесь знижками й акціями! Крім того, Ваш університет (на 200%, а то і 300% точно) пропонуватиме своїм студентам різноманітні програми обміну на усіх п’яти континентах земної кулі. Так, виїжджаючи до Європи на навчання, Ви, можливо, зможете «скуштувати» освіту у всьому світі. Як мінімум, поїдьте на Erasmus – найпопулярнішу серед європейських студентів і добре відому й українцям програму. Кожна нова культура і кожне нове суспільство – це як нова призма, через яку можна подивитись на життя. І це я кажу не заради пафосу, а у найбільш прямому значенні. №10. Тримайте очі широко відкритими. Ви думали колись побути Гамлетом? А чеськомовним Гамлетом із українським акцентом, скажімо, на сцені Карлового університету в Празі? А можливо, хотіли б заграти у квідич за команду Даремського університету? Танцювати свінг? А як Вам циркове мистецтво? Веслування? Університети часто пропонують такі «хобі», про які Ви раніше тільки в книжках читали. А можливо, хочете займатись йогою та ще й отримувати за це бали? У вишах можна знайти цікаві й неординарні предмети "не зовсім за спеціальністю" – наприклад, пілатес, каліграфію або театральне мистецтво на факультеті гуманітарних наук. Відкривайте очі – і тоді Ви зможете прожити, протестувати, спробувати десятки різних образів, потішити своїх демонів, віднайти себе у чомусь новому. І цілком можливо, знайти друзів на все життя. А головне – мати можливість по-доброму «подуркувати» в перервах між становленням серйозного, готового до дорослого життя, себе. Ось так. Попереджаємо, що це – десятка суб’єктивних порад, але віримо, що (хоча б трошки) корисних ;-) Відкривайтесь новим горизонтам і тримайте курс!   Для UAPORTAL.CZ Маргарита Голобродська Фото: Маргарита Голобродська, University of York Swing Dance Society
    3954 Posted by Marharyta Golobrodska
Чехія Україна 496 views Feb 03, 2019
Радіо Свобода: Крига навколо України в чеській політиці починає скресати

В останній тиждень січня відбувся перший візит в Україну міністра закордонних справ Чехії Томаша Петржічека. Це був також перший візит на двосторонньому рівні найвищого чеського дипломата до Києва з 2014 року. За цей час на посаді керівника дипломатичного відомства Чехії змінилося четверо міністрів, але лише соціал-демократ Томаш Петржічек висловив бажання поїхати до України і, зокрема, на Донбас, щоб на власні очі побачити, як нині виглядає зона конфлікту і щоб підтримати Україну. Кореспондентка Радіо Свобода мала можливість супроводжувати міністра Петржічека у поїздці та поговорити з ним про те, що він побачив.

Про те, що міністр закордонних справ Чехії Томаш Петржічек до Києва сьогодні не полетить, з усіх журналістів, що зібралися на військовому летовищі Прага-Кбели, я дізнаюся першою.

«Чи дозволите ще раз взяти ваш паспорт, пані редакторко?», – запитує офіцер-прикордонник, який півгодини тому поставив мені печатку про виїзд. «Мені потрібно анулювати вашу печатку, бо рейс відкладається. Зараз про це оголосять усім», – відповідає він на мій запитальний погляд. З 17 журналістів, які супроводжуватимуть чеського міністра в його першій поїздці до Києва, український паспорт, що потребує печатки про виїзд, лише у мене.

За кілька хвилин цю новину почують усі – виліт затримується на 12 годин через погані погодні умови в Києві. Замість 16:00 години пообіді, полетимо о 4:00 ранку. Перевіряємо інформацію – колеги у Києві кажуть, що туман є, але рейсові літаки не скасовують. Тож проблема – у нашому літаку, бо попри нашу цивільну логіку, військові літаки потребують кращої видимості для посадки. Чому ж для поїздки до Києва вибрали військовий літак, а не комфортні урядові аеробуси? Серед журналістів відразу народжується дві версії: перша – в Україні йде війна, тож летіти в таку країну потрібно на військовому літаку. Друга – кращі літаки розібрали «старші члени» уряду, тож 37-літньому Томашу Петржічеку літак дістався за залишковим принципом.

Жодна з версій не мусила бути правдою, але атмосфера на верхівці чеської влади напередодні візиту до Києва справді була бурхливою (через різні погляди президента та міністра закордонних справ Чехії щодо стосунків із Китаєм).

Тепер, і без того насичена, програма дводенного візиту виглядає майже неймовірною – після безсонної ночі в літаку міністр матиме вісім зустрічей у Києві першого дня, і о 6:00 наступного дня вже вилітатиме на Донбас – спочатку в аеропорт Дніпра, звідти – українськими військовими вертольотами до Маріуполя. А там ще буде поїздка на лінію дотику і відвідання порту.

Щоб журналісти не розходилися з порожніми руками, міністр дає коротку прес-конференцію, де називає теми майбутніх переговорів – підтримка територіальної цілісності України, оцінка реформ, розбудова економічних зв’язків, пропозиція створити Чесько-український форум, щоб говорити про майбутнє, але не забувати і про минуле, поїздка до Маріуполя.

На Донбас міністр закордонних справ Чехії, призначений лише у жовтні минулого року, зголосився поїхати сам, бо надто вже різняться у чеському політичному і медійному просторі версії того, що відбувається на сході України.

У чеській політиці щодо України – також туман

Офіційно, Чехія поділяє позицію Європейського союзу та НАТО: Україна потерпає від російської агресії, анексія Криму є попранням міжнародного права, і територіальна цілісність України має бути відновлена. Санкції щодо Росії мають залишатися до виконання нею Мінських угод – так висловлюється уряд.

Президент Чехії Мілош Земан має інший погляд. Він вважає, що анексія Криму – це вже «доконаний факт», із яким Україна має змиритися і у кращому випадку випросити в Росії компенсацію за втрату території. Щодо Донбасу, то президент Земан, який регулярно відвідує Росію і бере з собою по три літаки бізнесменів, каже, що там точиться «громадянська війна», а тому санкції проти Росії не мають сенсу і їх потрібно скасовувати. Таку позицію президента активно поділяють комуністи, а їхнє слово має вагу – без голосів депутатів-комуністів, які підтримують уряд, кабінет меншості може впасти.

Напередодні від’їзду до Києва Томаша Петржічека, президент разом із комуністами ще раз порушив улюблену тему – «Київ звеличує бандерівських убивць», а чеський уряд «боягузливо мовчить».

Тема не сходить з газетних шпальт і політичних заяв ще з часів Майдану. Але цього разу приводом був закон, підписаний у грудні президентом Петром Порошенком, що надає ветеранам УПА, ОУН та інших формувань борців за незалежність статус учасників бойових дій.

На це Томаш Петржічек відповів коротко: за подіями навколо закону про соціальний захист ветеранів стежить, історичні питання кожна країна має вирішувати сама.

Незадовго до від’їзду в Україну пас до історичної теми міністрові дають колеги з парламенту. Лідер Чеської піратської партії Ян Ліпавски, який побував в Україні наприкінці минулого року, каже, що українські архіви багаті на чеську тематику, особливо щодо комуністичних злочинів, включно з тисячами викрадень людей після Другої світової війни і це треба досліджувати, щоб не повторилися помилки минулого. Тож до Києва міністр соціал-демократ їде з чітким переконанням – розмови про історію мають починатися не з політичних заяв, а з архівів, де мають працювати історики. Дигіталізацію архівів українських спецслужб він збирається підтримати.

Навряд чи це те, чого від міністра чекають комуністи. Але від самого свого призначення до уряду Андрея Бабіша, Томаш Петржічек не боїться заявляти, що свою політику він будує на цінностях і за них він готовий боротися. І вже це робить його бунтарем на чеській політичній сцені.

Затори в Києві змінили графік міністрів

Київ зустрічає чеську делегацію справжньою зимою і дорожніми заторами. Дорога з аеропорту Бориспіль до центру міста займає понад дві години навіть попри те, що делегація має поліцейський супровід. Київські водії сигнал поліцейських машин просто ігнорують, як, до речі, і «швидких». Кілька разів до офіційної колони в супроводі поліції безцеремонно вклинювалися машини, в одну з них автобус ледь не в’їхав.

«Не уявляю, щоб на Європейському бульварі якийсь чех вліз в урядовий кортеж, що їде з летовища», – прокоментував хтось із чеських колег чи то нехтування порядком київських водіїв, чи то неспроможність української поліції його встановити.

Тож відвідання міністром могил чеських воїнів з армії Людвіка Свободи, що загинули під час звільнення Києва у Другій Світовій війні, пройшло без участі преси – вона просто не доїхала.

                   1914
Пам’ятна дошка на згадку про чеських добровольців, що складали присягу на Софійському майдані на вірність своїй майбутній державі у 1914 році


Наступні пам’ятки – на Софійській та Михайлівській площах. Біля Софійської дзвіниці – дошка в пам’ять про перші добровольчі батальйони, що формувалися у Києві в 1914 році. З них потім за підтримки уряду УНР складалося військо Чехословаччини. До дошки міністр покладає квіти, назад пробирається вже через півметрові кучугури снігу.

Щоб покласти квіти до дошки, пробиратися довелося крізь кучугури

Навпроти, біля Михайлівського собору оглядає фотографії інших добровольців та бійців за незалежність, цього разу України. У 2014 вони вступили в бій, який їхні предки програли 100 років тому, а чехам вдалося виграти. У короткій дистанції в кількасот метрів – символізм цілої епохи.

В очікуванні на українського колегу, Томаш Петржічек заходить і до Михайлівського собору, де йому розповідають історію і того давнього, що витримав Батиєві орди, але не пережив сталінського терору, і цього, вже нового, що прихистив майданівців та став символом духовного відродження України.

Разом із міністром до стіни пам’яті підходять посли. Зліва – посол України в Чехії Євген Перебийніс, у центрі – посол Чехії в Україні Радек Матула

Разом із Павлом Клімкіним покладають квіти до пам’ятного знаку жертвам Голодомору. І тут знову стають відчутнішими українсько-чеські історичні зв’язки. Саме слово «голодомор» походить із чеської. Українська уенерівська еміграція першою почала бити на сполох і повідомляти про те, що відбувалося на батьківщині у 1932-33 роках, і слово, яким вони назвали жахи сталінського терору голодом, вони знайшли у близькій слов’янській мові – hladomor.

Будинок Міністерства закордонних справ, колишній осідок Комуністичної партії УРСР, зустрів негостинно. Чекаючи, поки закінчаться переговори міністрів, журналісти мало не позамерзали в холодному приміщенні прес-центру, щоразу щулячись від холоду, коли відкривалися вхідні двері та залу обдувало морозне повітря.

Мороз не зіпсував теплої зустрічі

Натомість міністри, коли зайняли свої місця біля мікрофонів, буквально випромінювали тепло від проведеної зустрічі. Господар зустрічі Павло Клімкін подякував чеській стороні за підтримку України, за інтерес до проблем Донбасу, за бажання його відвідати, адже багато українських політиків, на відміну від європейських, там не бувають, зауважив український міністр. Окремо Павло Клімкін подякував «за принципову позицію» чеських органів влади, які відреагували на «спроби маніпуляцій» та відкриття так званого «представництва «ДНР» у місті Острава.

       -
Томаш Петржічек, чеський міністр закордонних справ на прес-конференції з українським колегою Павлом Клімкіним

«Є рішення усіх судів про його закриття. Зараз відбуваються судові слухання щодо тих чеських громадян, які воювали на російській стороні на Донбасі. В цьому сенсі я вважаю, що це є наш спільний виклик, для української та чеської безпеки. І над цим ми маємо працювати разом», – наголосив український міністр.

Чеська республіка надає гуманітарну допомогу Україні, лікує українських бійців та біженців, фінансує психологічну реабілітацію дітей із враженого війною Донбасу, і за це український міністр висловив також особливу подяку.

Говорили і про зростання економічних зв’язків і про українських заробітчан, адже українська громада у Чехії вже стала найбільшою з-понад усіх національних меншин – майже 120 тисяч. А Чехія планує далі розширювати так званий Режим Україна, за яким до країни можуть приїхати ще 20 тисяч українських робітників. Українська сторона зацікавлена не лише у тому, щоб їхні умови праці і винагорода були на рівні з чеськими, але і в тому, щоб вони поверталися, наголосив український міністр. Хоча він і визнав, що тут вже м’яч на українському полі, і Україна має створити умови, щоб люди захотіли повертатися додому.

Історичні питання український міністр заторкнув першим. Він назвав «маніпуляціями Росії, або тих, хто йде в логіці Росії» представлення подій на Волині під час Другої світової війни «як конфлікт між українцями і чехами».

«Мені було особисто дуже боляче чути, коли трагедію у Малині у липні 1943 року, коли в результаті німецької каральної акції в одній церкві були спалені чехи, українці та поляки, намагаються представити як конфлікт між українцями і чехами», – сказав Павло Клімкін.

Про те, що «бандерівці в Малині винищили сотні чехів» в інтерв’ю чеському виданню Deník N говорив голова чеської компартії Войтєх Філіп, та сама ж чеська преса «виправила» його знання історії – з цим злочином нацистів «бандерівці» не мають нічого спільного.

В день приїзду в Україну чеського міністра докладніше про цю історію розповіли й українські історики. Базуючись на даних архівів, вони довели, що було все якраз навпаки – єдиною силою, яка намагалася захистити мирних мешканців села, були ті самі ненависні шефові чеських комуністів бандерівці.

Щоб уникнути подібних маніпуляцій на майбутнє, український міністр підтримав ідею чеського колеги про необхідність створити спільний форум, де б історики могли обговорювати історичні питання, базуючись на архівах, а не на стереотипах, витворених ще радянською пропагандою.

Павло Клімкін також передав чеському колезі дані з українських архівів про тих українців, яких радянська влада репресувала на території Чехословаччини, і сказав, що «ми і далі будемо дивитися на долі окремих людей». «Це – тільки початок», – наголосив Клімкін.

Згадав український міністр і про енергетичне партнерство Чехії та України, і про підтримку Чехії в боротьбі України проти «Північного потоку-2», який, за словами міністра, є «політично мотивованим і призначений для того, щоб маніпулювати європейською політикою».

Томаш Петржічек відповів у тому ж теплому дусі, що хоча Чехія не має спільних кордонів з Україною, та «все ж ми сприймаємо Україну, як свого сусіда». Він наголошував, що його тішать економічні успіхи України, те, що взаємовигідна торгівля зросла на 16% за останній рік і те, що Україна є одним з 20 найважливіших торгових партнерів України.

«Ми добре усвідомлюємо, що Україні доводиться воювати на двох фронтах – проти російської агресії на сході, а другий фронт – це проведення модернізації країни. Ці виклики взаємопов’язані, без соціальної модернізації та розвитку не виграти війну, і навпаки. І в тому Чеська Республіка простягає Україні руку допомоги», – наголосив Томаш Петржічек.

Він говорив і про те, що його країна намагається допомагати Україні в сфері освіти, охорони здоров’я, і особливо жителям регіонів, вражених війною. Особливо, сказав міністр, він чекає можливості поїхати на схід України, щоб на власні очі побачити її потреби.

Після брифінгу чеських журналістів цікавило, кого ж з представників чеської держави більше чують у Києві – уряд і Міністерство закордонних справ, чи президента Земана, який вважає, що з Кримом вже питання закрите.

На це міністр Клімкін відповів, що є «Чеська Республіка, яка є другом України», «є позиція країни, яка підтримує позицію ЄС, усі санкції Євросоюзу». «А щодо пана президента, то я готовий подискутувати з ним на основі фактів та міжнародного права стосовно всіх політичних питань», – наголосив Павло Клімкін, додавши, що зробить це під час найближчого візиту до Чехії.

Чеському міністрові довелося знову відповідати про «бандерівців». Але і тут він сказав, що історією займуться фахівці на запропонованому форумі. Цікаво, що фахівці в залі були – на прес-конференції були присутні і директор архіву СБУ Андрій Когут, і голова Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, але нагодою поговорити з керівником чеського МЗС скористалися лише одиниці. «Колег цікавить, що скаже чеський міністр, а не українські історики», – пояснив один із присутніх чеських коментаторів.

Зате Томаш Петржічек нагодою поговорити з українськими істориками скористався і дізнався від них, що спільна робота над дигіталізацією «чеської» частини українських архівів уже ведеться, і що дані про викрадення післявоєнного часу чи про події 1968 року стають доступнішими для чеських істориків.

Після переговорів у Міністерстві закордонних справ більшість чеських журналістів пішли відігріватися до готелю, тож на зустріч з віце-прем’єром із європейської та євроатлантичної інтеграції Іванною Клімпуш-Цинцадзе дісталося менше половини.

       -
Томаш Петржічек на бріфнгу разом з Іванною Клімпуш-Цинцадзе

Ця зустріч і брифінг були коротшими, бо попереду ще були відвідини Верховної Ради та запланована зустріч із президентом Петром Порошенком. Але підготовка до з’їзду, де Петро Порошенко мав повідомити про намір балотуватися вдруге, забрала весь час президента, тож зустріч скасували.

Натомість більше часу з’явилося на розмови у посольстві Чехії з представниками українських неурядових організацій.

А вони змалювали невтішну картину української дійсності – попри окремі успіхи, такі як запровадження антикорупційного законодавства чи нової поліції, модернізувати Україну, як про це мріяли під час Майдану, поки що не вдається. Система урядування залишилася старою, судова реформа провалена, напади на активістів та журналістів носять системний характер, робота суспільного телебачення заблокована браком фінансування, до виборів створюються десятки фейкових недержавних організацій із моніторингу, і лише спільний тиск реально працюючих недержавних організацій та західних урядів, що вимагають від влади реформ, допомагає змінювати країну.

В посольстві маємо 10 хвилин на коротке інтерв’ю для Радіо Свобода і вже чекає остання зустріч понеділка – вечеря з представниками кримських татар, яка також не додала позитивних тем. Мустафа Джемілєв та його соратники – визволені з російських в’язниць Ахтем Чийгоз та Ільмі Умеров розповіли про те, які порядки настали в окупованому Криму, і чому світ не має права закрити очі не лише на факт окупації, але і на постійні та грубі порушення прав людини на анексованому півострові.

Весь наступний день був присвячений Донбасу 

Усі вільні місця в чеському урядовому літаку зайняли українські урядовці

Вже в літаку міністр закордонних справ України, в прямому сенсі засукавши рукави, взявся пояснювати чеському колезі ситуацію на лінії зіткнення та на окупованих територіях.

Невдовзі вже троє міністрів – чеський, український і данський, – Андрес Самюельсон долучився в Дніпрі, – сіли в український військовий вертоліт, що доставив їх до Маріуполя.

Після початку російської агресії це місто враз стало найбільш віддаленою та ізольованою точкою на мапі України. Залізниця пролягає через окуповані території, тож з усіма об’їздами дорога туди з Києва ще донедавна займала 30 годин, автомобільні дороги досі розбиті від обстрілів, морський шлях після побудови Керченського моста повністю контролює Росія, і вона вирішує, кого впустити, а кого не впустити до Маріупольського порту.

Але рух людей, особливо з окупованих територій тут не припиняється. На пункті пропуску поблизу села Гнутове закордонним гостям повідомили, що близько 5 тисяч людей щодня переходять з окупованих територій і назад. Люди йдуть за пенсіями, за продуктами, за медичною допомогою. У Гнутовому на пункті пропуску можуть надати і першу медичну і гуманітарну допомогу, інколи просто нагодувати і зігріти. Але додаткові гроші потрібні для того, щоб збільшити пропускну спроможність та комфорт громадян – просто поставити достатньо туалетів, пояснюють представники військово-цивільної адміністрації.

Делегація з трьох міністрів на пропускному пункті Гнутове


Дорога до пункту пропуску, обставлена табличками з попередженнями про міни, окопи, які ще добре збереглися на самому переході і поблизу нього, люди, що зібралися в кількохстах метрів, чекаючи на від’їзд делегацій, щоб пройти на той бік – все це справило сильне враження на чеського міністра.

«Контактна лінія – це те, що людина з офісу не може зрозуміти, тут найбільше потерпають звичайні люди», – наголосив Томаш Петржічек, пояснюючи своє бажання особисто побачити ці сумні місця. Під час підходу до преси він нагадав, що чеська допомога Україні якраз і сконцентрована на тому, щоб полегшити життя старших людей – допомога місцевій лікарні, дітям, що постраждали від війни (на чеські гроші українські пластуни їх вивозять на табір до Карпат), і на розмінування ось цих мінних полів. З 2014 року Чехія виділила на гуманітарну допомогу Україні 8 мільйонів євро.

Томаш Петржічек дає інтерв’ю чеській пресі в Гнутовому

Дорога до Маріупольського порту з Гнутового пролягала через центр міста, яке справляло таке ж гнітюче враження. Єдині яскраві плями на тлі сірого і розбитого міста – передвиборчі плакати кандидатів у президенти – Петро Порошенко в камуфляжі, який каже, що сильна армія – запорука миру, інші кандидати навіть не розміщують свої фото – тільки гарні гасла в дусі «за все добре, проти всього поганого». З того, як виглядає місто, навіть не завжди можна розрізнити, де сліди війни, а де – десятиліття занедбаності. Лише кілька яскравих торгових центрів виривають з цієї пострадянської реальності та нагадують про існування якогось іншого, не радянського і не воєнного світу.

Проїжджаючи містом на максимальній швидкості, яку лише можуть витримати місцеві дороги, міжнародна делегація прибуває до Маріупольського порту. Поки заходять міністри та представники Європейського союзу, журналісти чекають у коридорі – єдиному місці, де ловиться WiFi.

Брифінг у будинку адміністрації Маріупольського порту

Брифінг розпочинає Павло Клімкін і без вступів, по-діловому передає слово керівнику порту Олександру Олійнику, який розповідає про величезні втрати, що їх несе порт із початку російської агресії, коли на Донбасі перестали працювати підприємства та відвантажувати свою продукцію.

Ми розуміємо, що Росія хоче використати блокаду, щоб викликати хаос у регіоні і дестабілізувати соціальну ситуацію
Олександр Олійник

«З 2014 року це – 200 мільйонів євро. А ще 10 мільйонів лише з квітня минулого року, коли Росія почала так звану інспекцію суден, що входять і виходять з порту. Ми розуміємо, що Росія хоче використати блокаду, щоб викликати хаос у регіоні і дестабілізувати соціальну ситуацію», – пояснює керівник порту.

Представники місцевої влади, яких у поспіху навіть забули представити, додали, що проблемою залишається транспортне сполучення, водопостачання до міста, яке йде через окуповані території. Місто одночасно втрачає людей через війну, але і приймає біженців – менш, ніж півмільйонний Маріуполь прийняв 60 тисяч людей, які втікали від війни.

Присутні маріупольці подякували за допомогу, яку вже надало європейське співтовариство (Євросоюз зараз надає 98% допомоги регіонові, а загальна сума склала 340 мільйонів євро), але просили більше грошей на будівництво дороги, залізниці, яка потрібна не лише для вантажів, але і для полегшення руху людей, а головне – не зменшувати тиску на Росію, щоб вона припинила блокаду Азовського моря.

ІНФОГРАФІКА НА ЦЮ ТЕМУ

Після брифінгу, де не було часу для запитань, делегації відправилися до порту. Він, здається, такий же заморожений, як і Азовське море, на якому він стоїть – величезні крани стоять без руху, жоден корабель не входить до порту і не залишає його.

Маріупольський порт у день візиту чеського міністра закордонних справ

Міністр Клімкін проводить європейських гостей на борт корабля морської охорони «Донбас». Охоронці морського кордону навіть не звертають увагу на численних гостей – очі постійно сканують безпекову ситуацію.

Поруч із військовим кораблем – буксир «Капітан Меркулов». Це судно – гордість Маріупольського порту. Збудоване спеціально для нього на судноверфі в Керчі, судно прибуло в порт під новий 2013 рік, майже за рік до початку війни. Тепер новісінький буксир посиленого арктичного класу, що легко ламає півметрову азовську кригу, стоїть без роботи.

Керівник порту Олександр Олійник запрошує міністрів піднятися на борт, більшість журналістів та супровід залишаються на березі. Включаються мотори, і буксир із легкістю прогулянкового катера мчить акваторією порту, незважаючи на кригу. Морозний вітер, здається, пронизує до кісток, у телефоні замерзає батарейка, але це не заважає данському міністрові Андерсу Самюелсону давати інтерв’ю на камеру своїх тележурналістів прямо з носу корабля.

Данський міністр Андерс Самюелсен дає інтерв’ю на буксирі «Капітан Меркулов»

А тим часом відомі чеські коментатори, які, на відміну від більшості репортерів, що поїхали разом з міністром, добре знайомі зі ситуацією в Україні, знайшли час для прямої розмови. Крізь вітер і гул моторів чую, що дискусія точиться про те, що Україна не мала того історичного шансу на незалежність, який отримала свого часу Чехія, що ступінь репресій був незрівнянно вищий в Україні, ніж чехи взагалі можуть собі уявити, і що країна потребує отримати цей шанс ще раз, і їй потрібно в цьому допомогти. Чую все те, про що ми вже роками дискутуємо з експертами, але ситуація не змінюється.

«У нас весь наратив про Україну, про цю війну обернений догори ногами», – розводить руками міністр.

Зійшовши з корабля, троє міністрів прямують до журналістів. Павло Клімкін ще раз наголошує – українських моряків, побратимів тих, із ким ми зараз тут, Росія має випустити і відкрити вільне судноплавство на Азові. Андерс Семюелсен говорить категорично: його країна вимагає звільнити українських моряків з російського полону, інакше – буде ініціювати нові санкції проти Росії. Томаш Петржічек ініціативу Данії обіцяє підтримати.

З порту делегації від’їжджають ледь не бігом – вертольоти літають лише у денний час, якщо не вилетимо зараз, ночувати залишимося у Маріуполі. Така перспектива підстебнула навіть найбільш замерзлих і найбільш повільних. Через місто автобуси делегації летіли так, що журналісти билися головою об стелю і неласкавим словом відгукувалися про побиті маріупольські дороги. В тому ж темпі забігли до вертольотів, і щойно остання людина вступила на борт, загули мотори і чотири машини піднялися у небо. Коли сідали в Дніпрі, сонця вже не було, але було відчуття, що, нарешті, сіли, що пощастило.

Журналісти сідають в українські військові вертольоти

В Дніпрі плани делегації знову змінюються – замість повертатися до Києва, вирішили летіти прямо до Праги. Чотири з половиною години польоту з затичками у вухах, бо немилосердно гудять мотори, і ця подорож завершиться. Бачу, що дехто з колег вже працює на автопілоті. Але міністр ще цілком тримається. Підходжу з мікрофоном ще раз.

Запитую, як побачене в Україні можна переказати вдома, як пояснити чеському суспільству, чим йому загрожує російська агресія проти України, що за сотні кілометрів від чеських кордонів?

І чую те, чого досі від чеських політиків майже не чути – Україна має право на те, щоб обрати своє власне майбутнє, що «сфери впливу» є справою минулого, що міжнародного права треба дотримуватися, і «якщо це не так, то ми маємо піднести свій голос та чітко назвати речі своїми іменами».

Томаш Петржічек говорить прямо, ніби говорити правду і називати речі своїми іменами в політиці – найзвичайніша в світі річ.

«На наступній зустрічі представників влади, де буде обговорюватися і питання України, я хочу поінформувати їх про те, що я дізнався і побачив тут, в Україні, в Маріуполі», – обіцяє він. Санкції щодо Росії мають продовжуватися, бо немає поступу у виконанні Мінських угод, конфлікт заморожується, а «ми не повинні допустити, щоб в Європі створився ще один заморожений конфлікт».

Прощаємося в аеропорту Праги, домовляємося про наступну зустріч. Одним оком помічаю автора книжки, яку в польоті читав міністр – Світлана Алексієвич. «Правильні книжки читає», – підбадьорює один із колег, – «значить, надія є».

Вже наступного дня в новинах з’являється повідомлення: зустріч найвищих керівників країни відбулася, міністр Петржічек доповів про свою поїздку до України. У спільній заяві уряду, керівників парламенту та президента мовиться, що Чеська Республіка поділяє ставлення НАТО і Євросоюзу до Росії, включно з оцінкою подій в Азовському морі. Міністр закордонних справ Томаш Петржічек таким чином захистив офіційну позицію чеської зовнішньої політики перед президентом, хоч і не змінив його поглядів. Допомогло також і те, що суперечку щодо Китаю вдалося владнати.

Тож до справжньої відлиги у чеській політиці щодо України, можливо, ще далеко, але крига почала скресати.

Головне фото: Чеський міністр закордонних справ Томаш Петржічек на борту корабля в Азовському морі, 29 січня, 2019

Джерело: Радіо Свобода

Автор: Марія Щур



0 comments