Ціни на нерухомість зростають. Чи закінчиться це? Ціни на нерухомість в Чехії за останні три роки, стрімко зросли. Незважаючи на зниження прибутковості з оренди, залишаються популярними інвестиції в нерухомість – вважається що це безпечний та стабільний дохід. За даними Чеського статистичного управління, ціни на нерухомість в середньому по всій країні швидко ростуть. Основним тягачем зростання є Прага, але ціни зростають і в інших місцях. Ціни на квартири в Празі, перевищили максимум який був у 2008 році. З 2012 року, коли розпочався ріст, ціни зросли на третину. В інших частинах Чехії також повільно ціни наближаються до докризового рівня. Джерело: Чеське статистичне управління   Що стоїть за зростанням цін на нерухомість? Як і в будь-якого іншого товару ( в нашому випадку нерухомість), ціна залежить від попиту і пропозиції. В даний час попит перевищує пропозицію, тому ціни зростають швидше.Продавець має більше кандидатів які б хотіли купити, тому це дозволяє йому спокійно підвищувати ціну. Після того, як ця ситуація зміниться, і ринок буде мати більше продавців, ніж покупців, продавці просто будуть змушені знизити ціну.

Орест Зуб - блогер, мандрівник, фанат ефективності та тайм-менеджменту, нещодавно завітав до Праги на “блогерську тусовку” з приводу відкриття філіалу українського Dream Hostel у столиці Чехії. Ми зустрілись поговорити - про свободу і роботу онлайн, про український ринок та можливості, про особисті пріоритети.    Маргарита: - Привіт, Оресте! Я би хотіла почати про твоєю професією. Ти - блогер. Це відносно новий вид діяльності, який часто сприймається як щось на межі роботи та хобі, а іноді і зовсім як розвага, на якій комусь щастить заробити копійчину. Скажи, чому саме блогерство - це професія?  Орест: - Привіт! Скажу так - тому що це передбачає роботу, підготовку та підвищення своїх кваліфікаційних здібностей. Блогерство передбачає необхідність сісти, сконцентруватися, зробити якийсь клапоть роботи. Воно вимагає постійного самовдосконалення. За нього непогано платять, якщо це робити професійно. Якщо всі згідні з тим, що журналіст - це професія, то чому блогер - не професія? Блогер - це професія, просто вона нова. І багато людей ще не до кінця розуміють механізм роботи. Але це однозначно професія. Це може бути і бізнесом.   М.: - Коли ти почав займатись блогерством?  О.: - Це був кінець 2011 року.   М.: - Розкажи про свій перехід відпрацевлаштування після університету і до блогерства.  О.: - Під час навчання в університеті я досить багато поїздив світом, навіть в Празі був на одній із конференцій. Я вчив право і був членом таких великих міжнародних студентських організацій як AIESEC та AEGEE, а після закінчення університету пройшов ряд стажувань: у Варшаві, Хорватії та в Індії. І, повернувшись, я почав працювати - на звичайній занудній роботі в державному правоохоронному органі. І ясно, що воно не співставлялося з тією реальністю, до якої я вже почав звикати. Тоді треба було придумати план відступу і контратаки. Тоді я і почав читати про тайм-менеджмент і шукати різні варіанти. Почав досліджувати онлайн-бізнес. Пройшло немало і небагато, мабуть, десь півтора року - цей період, коли ти думаєш, починаєш, пробуєш, взагалі нічого не виходить. А потім ти доходиш до певної критичної точки, коли оця чаша переповнюється. І тоді воно “пре”. Так було і у моєму випадку.   М.: - Як думаєш, які перспективи у блогерства? Чи не переживаєш, що сьогодні цей ринок росте настільки стрімко, що відносно скоро він стане перенасиченим і перестане бути цікавим?  О.: - Я думаю, що ні. Блогінг точно швидко не вмре, тому що він використовує сучасні технології, а технології розвиваються. Все більше і більше людей переходять в інтернет. Яким саме буде подальший розвиток… Очевидно, з’являтимуться інші інструменти, людям почнуть чіпи в голову вживляти - багато буде таких речей. І блогінг буде просто “перетікати”, змінювати форму. Адже блогінг - це не що інше ніж використання актуальних на данний момент медійних майданчиків і видача інформації у світ.    М.: - Ти на який майданчиках працюєш? О.: - Основний - це мій блог, окремий сайт openmind.com.ua. Це моє ядро. І його я доповнюю соціальними мережами: Facebook, Instagram, Telegram, YouTube. До того ж, у мене є мейл-розсилка. Все це формує майданчики для комунікації з аудиторією.    М.: - А яку аудиторію ти охоплюєш? О.: - Загалом - порядку 80 тисяч людей.    М.: - Українців, так? Ти ж пишеш тільки українською? О.: - Я пишу українською, так. Виключно. Тому, відповідно, лише українці мене і читають.    М: - А чи замислювався ти над англійською? Як над способом розширення аудиторії?  О.: - Думав про це. Але… фішка зовсім не в ширині аудиторії. Я не хочу бути “одним із багатьох блогерів”, для мене ця діяльність - як своєрідна місія. Я таким чином долучаюся до розвитку ua-нету. Сто років тому люди писали книги українською мовою. Сьогодні вести блог українською - це можливість підтримувати мову і продовжувати її розвивати. Вдумайтесь: в Україні всього лиш навсього 7% онлайн сторінок є українською мовою. Серед усіх українських онлайн ресурсів українською мовою - лише 7%. Решта - російською. І якщо я того не буду робити, або хтось інший… То воно, напевно, просто вмре. І тут мова не про розширення аудиторії… Це моє рішення як члена українського суспільства. Навіть якщо прагматично взяти питання бізнесу, то я вважаю це спеціалізацією, а не звуженням аудиторії.   М.: - З кого складається твоя аудиторія? Це здебільшого молоді люди, чи є звязок і зі старшим поколінням?  О.: - Враховуючи, що я вже цим досить довго займаюся, моя аудиторія росте зі мною. Я почав вести блог, коли мені було 23 або 24 роки. І тоді, очевидно, більшість моїх читачів - це були молоді спеціалісти, наприклад люди, котрі щойно закінчили університет. На сьогоднішній день левова частина моєї вудиторії - це люди 30-35-40 років. Я навіть робив дослідження аудиторії, і виявляється, що щонайменше чверть аудиторії, яка мене читає, в середньому заробляє втричі більше ніж середньостатистично по Україні. Тобто, я вважаю, що моя аудиторія - це думаючі люди, це інтелігентні люди, які хочуть бачити світ, які володіють кількома іноземними мовами. І так, моя аудиторія росте зі мною разом. Навіть тут у Празі на презентації декілька людей підходили і кажуть: “Ми тебе читаємо уже 5 років”. І це дуже приємно.    М.: - Статистику по читачах, яку ти озвучив, видає Google Analytics?  О.: - Так. Я знаю, наприклад, і звідки мене читають. Виходить десь так: понад 80% (81-82%) - це люди з України, 5% - це Польща, і потім 2-3% - США і деякі окремі країни Західної Європи, де живуть українці. Очевидно, що стовідсотково ті, хто мене читають - це українці, тому що я пишу українською мовою. Тобто, росіяни - вони не розуміють. І це можуть бути російськомовні українці, але вони читають українською, вони розуміють. Ru-нет не розуміє. І в цьому велика сила иого блогу, мені здається, тому що це дуже вузькопрофільно.    М.: - У тебе є й інші сайти. Розкажи, які ще маєш проекти?  О.: - unistudy.org.ua ще є, а також ukraine-travel-secrets.com - це мій перший сайт, він працює і сьогодні, у нього постійно іде органічний трафік. Але я ним не займаюся так, як я займаюсь openmind, бо це, все-таки моя душа. Ukraine-travel-secrets був моїм першим проектом, на якому я вчився і якому я завдячую тим, що почав активно розвиватися. Крім того, у мене є ще один ресурс, який я також розкручую - це unistudy.org.ua, онлайн портал для української молоді і студентства про міжнародні волонтерські програми, стажування та інші програми закордоном. Це інформаційний портал. Наша фішка у тому, що ми щодня публікуємо щось на кшталт: “Ось тут - стажування у Франції, тут - якась волонтерська група збирається їде до Чехії”. Ось такі речі.   М.: - Ти пишеш, що плануєш відвідати усі 193 країни. Наразі вже маєш за плечима 109. Скажи, чому саме подоржі як мета? О.: - Я завжди хотів подорожувати. Тобто, блог та вся онлайн-діяльність для мене були інструментами досягнення мети - свободи. Свобода - це моя фінальна мета. Я хочу побачити світ, хочу бути вільним і незалежним. І для того потрібно мати певні напрацювання: зокрема гроші та діяльність, яку можна здійснювати незалежно від свого місця перебування. От блог і став цією діяльністю. А подорожувати я хотів завжди. То був первийнний рушій, ця driving force. Потім я вже зрозумів, що подорожувати - це кльово, але за тим є щось далі. Є legacy, спадок, який ти можеш лишити, можливість приносити користь людям, розвиватись як професіонал - ці речі згодом уже приходять. А первинно - це просто бажання їздити і прагнення свободи.    М.: - Після всіх мандрівок, які ти маєш за плечима на сьогоднішній день, чи є у тебе своє улюблене місце, місто “номер 1”?  О.: - У світі? Україна точно. Львів.   М.: - А з відвіданих країн?  О.: - З відвіданих? Нема такого. Це схоже на те, щоб запитати у художника, яка його улюблена картина. В якийсь момент часу у тебе улюблена ця країна… Потім інша. А абсолютний номер 1 для мене - це Україна. Я пожив і побував у багатьох різних місцях, і під цим я маю на увазі “провів понад місяць часу, занурюючись у побутові речі, такі як пошук житла, прання, походи по продуктових магазинах”. Жив у Буенос-Айресі та Мексиці, у Таїланді, на Балі й у Індії, в Штатах у Каліфорнії. У мене був різний досвід, я багато дивився… і побачив, що на даному етапі життя найбільше можливостей для самореалізації та створення позитивного впливу у мене є в Україні.   М.: - Розкажи, чому?  О.: - На своєму полі завжди легше грати - це в першу чергу. У тебе більше контактів, знайомств і знань, ти краще відчуваєш ринок. У себе - ти як риба у воді. Часто говорять про те як люди виїжджають. Наприклад у Чехії більшість людей - емігранти. Принаймні серед тих, котрі зустрічались мені. Ясно, що в кожного є своя особиста причина для виїзду. Але якщо взяти з точки зору фінансів та економічних показників, то… У нас ринок іще не настільки наповнений, як у західних країнах. Відповідно, легше “вирулити”. Тобто піднятися у фінансовому плані в Україні можна швидше ніж у багатьох країнах Західної Європи. Сюди ти приїжджаєш уже на готове і стаєш частинкою системи. Я розумію, звісно, що є окремі історії успіху, але абсолютна більшість українців тут - це стандартні випадки. В Україні твоя цінність на ринку може бути більшою за рахунок незаповнення ринку і за рахунок отриманих закордоном знань і досвіду, коли ти приїжджаєш до України та імплементовуєш досвід, отриманий в розвинутих економіках. До того ж, мені подобається відчуття причетності до змін. Я бачу, як змінюються міста, як змінюються люди. І для мене особисто це важливо.   М.: - От скажи, що б ти, котрий одного дня вирішив змінити своє життя, порадив молодим випускникам університетів? Адже часто ми в Україні ідемо до університету у 17-18 років і зовсім іще не знажмо, чим саме прагнемо займатись у житті. І після випускного вечора опиняємось на роздоріжжі. Куди іти? О.: - Треба шукати. Це чудовий час, коли можна шукати, за що взятись. І, швидше за все, спроб буде значно більше, ніж ми собі могли передбачити. Я особисто займався купою різних справ до того, ніж знайшов свій формат діяльності. Практична штука, з якої почати - це принцип ікігай - варіант, коли ви холоднокровно накладаєте те, що любите, на те, що вмієте або чому можете навчитися, на те, що потрібно Всесвіту і на те, за що платять. Принцип ікігай - це найбільш практичний у даному випадку підхід до пошуку справи життя.    М.: - Розкажи, як народилась книга “Формула продуктивності”? О.: - Книжка - це частина моєї професійної діяльності. Я почав вести openmind.com.ua на тему саморозвитку, писати власні думки, певні напрацювання та роздуми. Якщо в архіві відмотати назад і подивитись статті за 11 і 12 рік, більшість із них були про саморозвиток, ця тематика мене дуже цікавила. Я почав напрошуватися проводити лекції до різних студентських організацій та й будь-куди, де мене могли брати. Я всюди приходив зі словами: “Давайте я вам розкажу, проведу тренінг - ось такий, такий і такий”. Пізніше почав проводити онлайн-тренінги, згодом - вже на комерційній основі. В результаті всі мої напрацювання у тайм-менеджменті стали книгою.    М.: - Скільки в цій книзі аналізу вичитаного матеріалу, а скільки - твоїх  особистих доопрацювань?  О.: - Однозначно абсолютна більшість - це вже існуючі речі. В світі все вже є. Все вже вигадано. Будь-яке нове - це вже не зовсім нове, але більш грамотне і вдале поєднання ознак чогось попереднього. Перед Facebook були інші соціальні мережі, перед iPhone - інші телефони. Це просто більш довершені форми. Так і моя книга - це своєрідна витяжка найефективніших, на мою думку, фішок тайм-менеджменту. А те, як я їх поєднав і подав читачеві - ось це вже, напевно, своєрідне ноу-хау. У книзі - стопроцентна практика. Її фішка в простоті - багато хто мені це каже. Книжка проста, і коли її читаєш, складається враження, наче Орест тут поряд із тобою сидить і з тобою спілкується. М.: - Скільки екземплярів ви вже продали? Чи перевидаєте книгу повторно? О.: - Вже продали понад 5 тисяч примірників, це бестселер українського сегменту. Вже вийшло пару тиражів. Ми завантажуємо примірники до книгарні, люди розкуповують - і ми друкуємо новий тираж.   М.: - Ти згадував, що нещодавно став почесним амбасадором Львова. Розкажи, будь ласка, що це означає і що входить у твої “обов’язки”? О.: - Я став амбасадором в листопаді 2018 року. Люди звикли, що амбасадор - це офіційний представник, і для такої позиції найкраще підходять якісь відомі публічні люди: спортсмени, культурні діячі тощо. Але в даному контексті Інтституту Почесного Амбасадора Львову фішка полягає в тому, щоби популяризувати Львів як напрямок для ділового туризму. І тут амбасадорів вибирають за критерієм, який я називаю “широко відомий у вузьких колах”. Тобто це люди, які користуються повагою та авторитетом у якійсь своїй вузькопрофільній індустрії, і які здатні привернути увагу цієї індустрії до свого міста. Я спеціалізуюсь на онлан-підприємництві. У світі є категорія людей, які називають себе digital nomad, які подорожують світом і працюють, як правило, у різних медійних індустріях - типу блогери, онлайн-підприємці, фрілансери і так далі. І вони десь тусять, зустрічаються в різних локаціях по цілому світі, і Львів, на мою думку, є чудовим напрямком для збільшення цього трафіку. Ми ведемо перемовини і працюємо над тим, аби привернути увагу цих людей до Львова. Бо це не так просто - коли на радарі є Нью-Йорк, Лісабон, Ріо-де-Жанейро, тяжко привезти людей до Львова.    М.: - Чим заманюєте?  О.: - Перш за все, потрібно самому проявити лояльність. Я перший іду на певні події як учасник, знайомлюсь із людьми, починаю із ними вести діалог і запрошую їх. Вони спочатку часто кажуть: “Ех, ти знаєш, щось я не дуже…” Тобто, ти мусиш показати людям, що Львів для них буде вигідним, що там можна провести якусь подію. Тому існує Lviv Convention Bureau - це окремий департамент міської ради, який займається розвитком ділового туризму. І вони мають змогу запросити людей і провести ознайомчий тур - це коли прилітає якийсь потенційний делегат, його зустрічають в аеропорту і возять, показують місця під конференц-зали, готельну та ресторанну індустрії, аби людина переконалася, що Львів - це класне місце для проведення заходу.   М.: - І переконала інших.  О.: - Саме так. А у Львова є дуже класна властивість - Львів дуже легко у себе закохує. Тобто, як тільки ти потрапляєш до Львова - “всьо”. Ти вже поплив, ти розтанув. Я народився та виріс у Львові. Я це місто дуже добре знаю.   М.: - А як ти взагалі вважаєш, чи стала Україна більш відкритою та привабливою для світу після запровадження безвізу та появи нових лоукостів у країні? Словом, після того як світ став відкритішим для України та почався безперервний рух мандрівників? О.: - Той факт, що зараз кожен українець може собі за тисячу гривень зробити біометричний паспорт і просто ось так поїхати собі куди він хоче - це колосальний прорив, якого не було в нас із часів Незалежності. З’являється дуже багато можливостей. Я не маю статистичних даних, але, те що люди почали значно більше їздити - це факт. З’являються прямі поїзди до Польщі, у Львові стрімко зростає аеропорт. За 2018 рік у нас було більше ніж півтора мільйони перевезених пасажирів - це зростання у 47% за рік, це дуже багато. Тобто тенденція колосальна! І це напряму впливає на все! Люди поїхали, подивились, вони мають з чим порівняти, вони якісь цікаві ідеї привезли назад. Зараз кажуть: “Ооо, всі повиїжджають”. О’кей! Ми живемо у вільній країні. Добре, що та можливість є. Ти поїхав, подивився, які є можливості. Хочеш - лишився, не хочеш - то попрацював, заробив якісь гроші, можеш потім інвестувати їх у себе вдома. Або приїхати з новими знаннями. Це круто, я вважаю! Так має бути! Так що світ відкритий для всіх, варто просто скористатись можливостями, які у ньому є доступні!   Спілкувалась Маргарита ГолобродськаІлюстраційне фото - openmind.com.ua

З 1-го вересня у Чеській Республіці відновлюється обов’язок носити маску в усіх видах міського та міжміського громадського транспорту, у всіх медичних установах та аптеках, у державних установах та на виборчих дільницях. На всіх заходах та зібраннях, де очікується понад 100 відвідувачів, також обов’язково одягати маску. Максимальна кількість відвідувачів для вуличних акцій – 1000 осіб.       Більше інформації знайдете на https://koronavirus.mzcr.cz/.З огляду на погіршення епідеміологічної ситуації в окремих регіонах Чехії, зокрема у Празі, нагадуємо головні рекомендації від санепідемстанції Чехії:1. Дотримуйтеся гігієни рук. Часто й ретельно мийте руки з милом, користуйтеся дезінфікуючими засобами, особливо після поїздки в громадському транспорті.2. Уникайте скупчень людей. У громадському транспорті та публічних місцях намагайтеся утримувати дистанцію від інших людей. Рекомендована дистанція – 2 м.3. У багатолюдних місцях одягайте гігієнічну маску.4. Якщо почуваєтеся погано чи відчуваєте ознаки застуди чи хвороби, залишайтеся вдома та контактуйте свого практичного лікаря чи поліклініку, яку знайде Ваш страховий агент.Будьте здорові й бережіть свою здоров’я та своїх рідних!

Український культурно-освітній центр «Крок» в Празі (Аргентинська 38) започаткував Фестиваль дитячої творчості «Крок до успіху» 20 жовтня 2018 року. За словами керівника центру Марії Гаврилюк, цей фестиваль – це свято обдарованих і талановитих особистостей: «віримо, що наш зовсім юний фестиваль стане поштовхом для розвитку талантів наших молодих артистів і чудовим майданчиком для набуття сценічного досвіду» Про те, що цей фестиваль є конче потрібним для українців в Чехії засвідчила велика кількість учасників – майже сотня! Діти разом з батьками та вчителями прибули з численних міст Чеської Республіки: з міста Градець-Кралове (суботня школа «Ниточка Родоводу», керівник Наталія Доценко), з Мельника (керівники Тетяна Гуляк, Анета Стойкова), з міста Млада-Болеслав. Також завершував фестиваль піснею про маму соліст (Михайло Дакус) з вокальної студії «Ліра», що в Калуші (Україна). І, звичайно, на святі було багато празьких дітей. Зокрема, творчі колективи «Джерело», «ІнФітДАнсKлуб», а також діти, які подали заявки на участь самостійно (без належності до організацій чи шкіл): Яна Перкун, Сандра Коломієць, Злата Конончук, Ілля Манько, -  та учні культурно-освітнього центру «Крок». Журі та всі присутні стали очевидцями неординарної виставки художніх робіт і двадцяти двох різнорідних творчих номерів у номінаціях: літературна творчість, музична творчість, театральне мистецтво та художня творчість. Як повідомляє Марія Гаврилюк, «завданням фестивалю було об’єднати та познайомити творчих дітей української діаспори в Чехії, щоб разом берегти та розвивати традиції українського мистецтва. Також підтримати талановитих діток і стимулювати професійну діяльність учасників. І, звичайно, – обмін досвідом і творча співпраця! Тож за те, що фестиваль вдався, дякую команді «Кроку»: Євгенії Валовій, Світлані Рішко, Світані Бліндовській, Ані Сіщук, Галині Березовській, Любі Гриськовій, Наталі Лагетко, Марії Шумейко та Наталі Доценко. А також Посольству України в Чеській республіці та «Бізнес клубу» – головному меценатові нашого центру». Закінчився фестиваль майстер-класом від танцівниці та засновниці «ІнФітДансКлубу» Інни Бодрилової. Усі учасники синхронно танцювали під відому пісню «Десь по світу». Це треба було бачити! Діти сяяли на сцені, завзято повторюючи рухи – члени журі усміхалися – організатори раділи-пишалися, що все вдалося – а в багатьох батьків наверталися на очі сльози від того, що не мають поки що змоги будувати Україну на своїй землі. Після гарячого танцю настала ще гарячіша церемонія нагородження усіх учасників медалями, дипломами та шоколадками. На завершення викладачі з «Кроку» та гості свята заспівали «Скільки б не співали». Але люди не поспішали розходитися. Діти раділи дипломами, частувалися. Усі фотографувалися, знайомилися, ділилися враженнями. Тож вдалося підслухати таке: «Ой, велику ностальгію навело на мене це свято: так додому захотілося», «файно все так було, а ведуча – супер: така мила, приємна та розумна», «то так добре, що нікого не виокремили, що кожного нагородили. Тут справді кожен був вартий нагороди», «Надіюся, що ми регулярно зустрічатимемося на таких фестивалях», «це наш перший диплом, наша перша медаль, ми постараємося наступного року придумати ще щось». Також вдячність переповнювала викладачів з Градця-Кралове (Наталію Страшідлову (музичний керівник), Олександру Щур (вчитель англійської та української мови), Ольгу Якимцьо (вчитель танців), Оксану Дудлу (вчитель 1 класу)): «виступи наших дітей приймали оплесками, кожна дитина отримала солодощі та медаль. Після смачного обіду всіх гостей запросили на екскурсію Прагою, яку організувала і провадила пані Марія Гаврилюк. Екскурсійний катер і прогулянка Прагою запам’ятається нам особливо. Ми дуже вдячні!». А ось відгуки про фестиваль членів журі:  «Можу впевнено сказати, що свято вдалося. Вдячна кожній дитині за ці емоції, які вони нам сьогодні подарували. Вони найталановитіші, найуспішніші. Вдячна батькам, які попри свою зайнятість долучилися до свята. Вдячна викладачам і керівникам, які так багато вкладають у майбутнє України. Цей фестиваль – це також чудово нагода дізнатися, що ми – українці – є в різних містах Чехії. Бажаю, щоб цей фестиваль продовжувався та мав гарні традиції» (культурний аташе Посольства України в Чеській республіці Тетяна Горупович) «Для багатьох дітей і гуртів сьогодні відбулася прем’єра. Це велика прем’єра. Я вперше побувала на такому українському дитячому фестивалі. І вразила мене різнорідність. Тут було все: спів, танці, театр, живопис. Найбільше мені сподобалося, шо всі діти були відважні. Там були прекрасні жести. Можна було побачити, що з багатьох будуть актори, співаки, танцюристи. Хоч сьогодні переможців визначати не будемо. Але для мене тут є один переможець – це дівчинка, яка повторила свій виступ: забула слова, але почала співати спочатку. Для мене відвага – це дуже важливо. Мистецтво – одне, це прекрасно, що всі тут показали, що вони вміють. А ця дівчинка показала, що вона не боїться. Що коли щось не вдається, вона спробує ще раз» (викладач кафедри україністики Карлового університету докторка Тереза Хланьова)   «На цьому святі я не мала зовсім відчуття, що я десь далеко від України. Просто хочеться плакати від щастя, що в нас є такі діти, які бережуть нашу культуру, наші пісні, танці. Всі вони молодці. Від найменшого до найбільшого. Вразив цей фінальний танець «Десь по світу». Слова до цієї пісні написав мій друг, одногрупник з дрогобицького училища – Роман Стахнів. Є ця Україна! Ми всі разом, як одна родина! (викладач вокалу та співачка Оксана Нагірна)  «Мені дуже сподобалося. Дякую цим дітям, Марії та всім, хто підтримав нас сьогодні. Усі просто молодці і, справді, заслуговують гарячих оплесків» (професійна танцівниця, засновник та провідний «ІнФітДансКлубу» Інна Бодрилова)  «Велика подяка батькам, що привели дітей на конкурс. Що діти мають вишиванки, що віддали свій час. Це велика радість. Молодці!» (хореограф Наталія Колва) Таким був Перший фестиваль дитячої творчості «Крок до успіху», тож далі буде :)   Спеціально для UAPORTAL Катерина Воїнська

Шахраї використовують біженців, щоб отримати вкрадені гроші Шахраї використовують українських біженців, щоб непомітно дістатися до грошей людей, від яких раніше виманювали дані доступу їхніх рахунків та платіжних карток. Злочинці користуються довірливістю українців та їхньою скрутною ситуацією. Їм обіцяють кілька сотень крон, якщо вони відправлять на свої рахунки сотні тисяч крон. Ці гроші українці, в свою чергу, знімають і передають їх шахраям, навіть не підозрюючи, що гроші вкрадені. Таких фактів поліція фіксує вже більше сотні, причому перші повідомлення про них були вже в березні. Криміналісти попереджають біженців, що легалізація вкрадених грошей навіть через незнання може бути злочином. "У мене не працює банківська картка, у мене немає акаунта, і мені конче потрібно перевести гроші з України", - звернувся російськомовний чоловік до групи українських біженців в одному з празьких торгових центрів.  Він попросив номери їхніх банківських рахунків і чи може він переказати на них гроші. А також попросив їх негайно забрати гроші з банкомату і передати йому готівку. За допомогу їм обіцяли тисячу гривень.  Українці - дві подружні пари - задовольнили його прохання. Чоловік переконав їх ще й тим, що запевняв, що гроші хоче віддати на благодійність. Як тільки вони погодились, на рахунки їм почали надходити різні суми. «Загалом це було більше мільйона крон, – уточнив прес-секретар президії поліції Ондржей Моравчик.  У той же час таку саму суму втратили справжні власники грошей. Адже раніше чоловік, який звертався до українців, шахрайським шляхом виманював з інших жертв дані про доступ до їхніх рахунків. І він використав біженців, щоб отримати ці гроші. Непомітно, без слідів банківських операцій і записів камер відеоспостереження, які зазвичай охороняють банкомати. "В останні тижні ми фіксуємо випадки, коли злочинці, які шахрайським шляхом виманюють у людей дані доступу до їхніх рахунків, потім зловживають довірою українських біженців, щоб забрати ці шахрайсько отримані гроші з банкоматів", - стверджує Моравчик. Витончений обман  Більшість з цих випадків мають однаковий перебіг. Спочатку шахраї виманюють у жертв дані про рахунок і платіжну картку. За словами Андрія Капра з департаменту економічної злочинності Президії поліції, яка розслідує ці справи, зловмисники орієнтуються на оголошення. Людині, яка щось пропонує, пишуть, що вони зацікавлені в його товарах, але заплатити вони можуть тільки через платіжну систему. Продавцю пропонують забрати товар кур'єром. Через кілька хвилин вони надсилають повідомлення, що гроші вже заплатили, а також надсилають підтвердження про нібито переказ грошей.  І повідомляють продавця, що тепер йому треба лише забрати гроші. І тут настає головна і найбільш опрацьована частина обману. Продавцю надсилається форма, яка нічим не відрізняється від звичайного входу в реальну банківську установу і в якій він повинен заповнити ім'я користувача, пароль, а також код авторизації, який приходить йому на мобільний телефон. Форма, як справжня  Але насправді форма є фальшивою і служить лише для того, щоб зловмисники отримали дані облікового запису жертви. «Вони здатні виманити у рекламодавців чутливі дані банківської картки та пін-коду та SMS-підтвердження», - зазначає криміналіст Капор.  "Таким чином, зловмисники можуть викрасти не тільки всі кошти з рахунку, але й взяти на потерпілих навіть довгостроковий кредит", - попереджає він. За його словами, шахраї постійно удосконалюють свої методи. «Вони роблять це шляхом спроб – помилок. Якщо щось вийде, вони скористаються цим і наступного разу, коли ні, змінять тактику", - каже Капр. Звичайний користувач, на його думку, не має багато шансів виявити шахрайство.  У криміналіста є одна порада: «Якщо хтось хоче надіслати вам гроші, йому цілком достатньо номера вашого рахунку. Більше нічого. Завжди думайте про свої дії і не дозволяйте себе до чогось штовхати, чи піддаватись на залякувати».  Шахраї також використовують інші методи отримання даних від людей. Вони видають себе за банкірів або поліцейських, які за іронією долі попереджають саме про напади шахраїв. І вони не тільки грабують рахунки людей, але й можуть позичати на них.  "Щохвилини ми допитуємо одиноких жінок, які раптом мають виплатити триста чи навіть вісімсот тисяч крон", - каже криміналіст Карп. Адже коли хтось передає чужим людям дані свого рахунку, то збитки він повинен сплачувати сам. Як шукають легалізаторів  Якщо шахраї вже мають дані рахунку, то їм потрібно якось діставатися до грошей. Вони знають, що фінансові операції банки контролюють і що, переказуючи гроші з рахунку потерпілого на свій рахунок, вони будуть розкриті. А ще вони знають, що банкомати охороняють камери відеоспостереження. Їм потрібен хтось, хто зробить це за них. Для цього вони використовують біженців. Так, як вони удосконалюють тактику під час самої афери, вони, за словами Капра, змінюють спосіб пошуку цих «легалізаторів».  Крім звернення до людей на вулиці або в бізнес-центрах, вони також звертають увагу на людей, які шукають роботу. За словами криміналіста Капра, поліція зафіксувала вже кілька випадків, коли шахраї ошукали когось, хто шукав роботу в соціальній мережі Telegram, яка широко використовується в пострадянських країнах.  Потім їм пообіцяли невелику винагороду за переказ і зняття грошей. «Наприклад, ми записали пропозицію про роботу водія. Той потім фактично об'їжджав банкомати і знімав гроші", - розповів Капр. Поліція попереджає біженців  Чому вони використовують українців? За словами представника президії поліції Андрія Моравчика, ймовірною причиною є те, що "рекрутери" часто говорять російською, і якщо вони звертаються до українських біженців, вони не будуть такими пильними і підозрілими, як чехи в тій же ситуації. А ще через те, що біженці перебувають у набагато більш скрутній ситуації, вони легше піддаються впливу, і якщо хтось запропонує їм за таку допомогу тисячу, вони погодяться. Але не завжди вони в кінцевому підсумку отримують винагороду. Наприклад, тисячу крон, обіцяних «рекрутером» за допомогу у згаданій справі з празького торгового центру, група українців так і не отримала.  Крім того, речник Моравчика попереджає, що навіть людину, яка просто використовується для зняття грошей, можуть звинуватити в тому, що вона порушує закон.   "Таким чином, легко може статися, що ця особа може бути підозрювана в легалізації доходів від злочинної діяльності, навіть з необережності, оскільки ця легалізація є злочинною в Чеській Республіці", - сказав Моравчик. За легалізацію в крайньому випадку загрожує до п'яти років в'язниці. Поліція готує кампанію Тоді як «легалізаторів» поліція наздоганяє досить легко – завдяки переведенню грошей з рахунку потерпілого на їх рахунок і камери біля банкоматів при знятті готівки, спіймати тих, хто за всім стоїть, набагато важче.  Криміналіст Капр побоюється, що кількість подібних випадків найближчим часом різко зросте, тому поліція має намір зосередитися на українцях, а в центрах для біженців - попереджати їх бути обережними.  "Ми готуємо освітню кампанію проти легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, спрямовану на українських іммігрантів. І у вигляді медійних повідомлень, і таблички з попередженням у різних мовних версіях, переважно українською та російською мовами", - додає Капр.  Адміністрація притулку, за словами її прес-секретаря Яна Піроха, не знала про поліцейську кампанію до вчорашнього дня. А посольство України в Празі, до якого звернувся Радіо Свобода, поки що не відповіло. Від перекладача: взагалі, ці всі випадки шахрайства підтверджують правило - не мати справи з москалями, чи "російськомовними" навіть на еміграції. Заговорили з тобою незнайомці російською - ігноруй або посилай вслід за російським кораблем, бо нічого доброго з того не може бути.  (с)  Артур Янушек, Якуб Мікель‚Nefunguje mi platební karta.‘ Podvodníci využívají uprchlíky, aby se dostali k ukradeným penězům

В четвер  в Брюсселі буде зроблено ще один, невеличкий крок до затвердження українського безвізу – країни-члени затвердять результати тріалогу і дадуть остаточне "зелене світло" запуску подальшої процедури. Всі джерела свідчать, що це голосування стане формальністю: ЄС давно підтвердив свою згоду на скасування віз і нині лишається тільки пройти весь процедурний шлях. Але є деталі. В розпорядженні ЄП опинився детальний календарний план розгляду "українського" рішення, включно з орієнтовною датою початку роботи безвізу на кордоні. На жаль, цей документ свідчить, що Франція не відмовилася від наміру штучно відсунути наше рішення на період після президентських виборів. 7 кроків до безвізу Отже, ми пройшли етап, після якого навіть скептикам доводиться визнавати: рішення про безвізовий режим вже близько. Більше того, тепер про невідворотність безвізу кажуть не лише політики (як наші, так і брюссельські), але і офіційні органи. До прикладу, в середу представництво Євросоюзу  в повідомленні про домовленість європейських органів влади взагалі відійшло від бюрократичної обережності і підкреслило: від цього тижня про український безвіз можна говорити не "якщо", а "коли" "Незабаром громадяни України матимуть змогу подорожувати до Євросоюзу без віз. Це, зокрема, стане можливим завдяки неформальній угоді, досягнутій переговірниками від Європарламенту і Ради ЄС 28 лютого", - пояснили в дипмісії. Хоча формально рішення ще має пройти кілька етапів. Нагадаємо, посли країн-членів ЄС вже в четвер 2 березня мають затвердити результати тріалогу. Після цього на рішення чекає наступна процедура: 1) скасування віз схвалює профільний комітет Європарламенту; 2) Європарламент голосує на пленарному засіданні; 3) далі в гру знову вступають країни-члени: посли повторно підтримують ухвалене рішення і вносять його в порядок денний зустрічі міністрів; 4) рішення схвалюється кваліфікованою більшістю Ради міністрів ЄС; 5) лише після цього рішення підписують президент Європарламенту та представник головуючої країни (Мальти); 6) воно публікується в офіційному віснику ЄС (цей етап зазвичай забирає до тижня, хоча термінові рішення публікують вже на наступний день); 7) після цього відраховуємо 20 днів... і можемо їхати на кордон без візи. Як бачимо, кроків чимало. Та порахувати їх тривалість – не надто складно. Європейський календар Насправді в ЄС вже є прорахований календар розгляду українського безвізу. Він був окреслений і повідомлений представникам країн-членів ЄС ще на початку року. Наразі все іде за планом, тому з великою імовірністю, його дотримуватимуться і надалі. В останні дні від джерел в двох країнах-член ЄС "Європейська правда" отримала підтвердження про оновлений і узгоджений "робочий графік" ухвалення українського безвізу. Він, зокрема, був погоджений із ключовими державами-членами. Важлива деталь: ніхто не може гарантувати дотримання намірів на 100%. Світ непередбачуваний, і ситуація в Європі – зокрема. Але наразі є підстави розраховувати, що події йтимуть саме за тим графіком, що прописаний нижче. Отже, коли буде пройдений кожний з етапів? І коли ЄС нарешті скасує візи для українців?  Нині календар є таким: 1) комітет ЄП – 9 березня; 2) пленарне  засідання ЄП – орієнтовно, 4 квітня (оновлено - згодом ЄП оприлюднив індикативну дату, 5 квітня); 3) посли ЄС – 26 квітня; 4) Рада ЄС – 11 травня (голосуватиме Рада міністрів закордонних справ, хоча вона є непрофільною); 5) підписання – орієнтовно 15 травня; 6) публікація – орієнтовно 22 травня; 7) початок роботи безвізу – орієнтовно 11 червня. Ті етапи, де нема примітки "орієнтовно", прив’язані до засідань органів ЄС, графік яких визначений заздалегідь. Як бачимо, між деякими етапами – доволі тривала пауза. Подекуди вона обґрунтована, але подекуди – ні. І це заслуговує на окрему увагу. Франція в грі Хай би як і хай би скільки разів не заперечувала цей факт у своїх інтерв’ю посол Франції в Україні Ізабель Дюмон, але її колеги в Брюсселі визнають: український безвіз буде схвалений пізніше за грузинський саме з ініціативи французької сторони.   І останні повідомлення з Брюсселя це підтверджують. У Франції чомусь вирішили, що скасування віз для українців може стати козирем для Марін Ле Пен на президентських виборах, які відбудуться 23 квітня та 7 травня (два тури). І те, що нині Ле Пен стрімко втрачає шанси на перемогу, не змінює позицію Парижа: жодного безвізу до виборів. "І досі всі налякані можливістю її перемоги, ніхто не хоче давати їй додаткову зброю", - пояснив один зі співрозмовників ЄП, інформований про дискусію в Раді ЄС Саме тому схвалення Радою ЄС, тобто країнами-членами, заплановане за 4 дні після другого туру виборів. На той момент змін в уряді Франції не має відбутися, тож навіть у разі перемоги антиукраїнського кандидата ця країна не заблокує остаточне затвердження безвізу. Та й, нагадаємо,для скасування віз не потрібна одностайність – достатньо кваліфікованої більшості. Графік схвалення безвізу цікавий тривалими  паузами між голосуванням в ЄП та в Раді ЄС. Якщо пауза між комітетським і пленарним голосуванням має пояснення (за процедурою текст має бути перекладений на 23 інші мови ЄС і пройти юридичну вичитку), то подальша затримка – штучна. Цікаво, що до календарного графіку, який надійшов до країн-членів та до впливових європейських депутатів, додається пояснення квітневої паузи: мовляв, "причиною є великодні канікули". Але це – неправда. В Раді ЄС проходитимуть також інші засідання, на які нескладно встигнути. Так, посли країн-членів могли б розглянути українське питання ще 12 квітня, а міністри – 26 квітня, і в такому разі безвіз запрацював би ще до початку сезону відпусток... Але для того, щоб виключити обурення Франції,  в Раді ЄС вирішили врахувати їх побажання. Наскільки відомо ЄП, український МЗС все ж намагатиметься переконати європейських колег скоригувати графік, надавши нам додаткових два тижні безвізу, але шанси на це – вкрай малі. Та це не так важливо. Головне – щоб був витриманий принаймні даний графік і з 11 червня (або 10, або 12 – несуттєво) громадяни України нарешті забули про існування короткострокових шенгенських віз. Краще пізно, аніж ніколи.  Сергій Сидоренко, Європейська правда фото gx.net.ua