28 вересня до Праги завітав «Книжковий дворик на колесах» - мандрівний автобус з українськими майстрами, письменниками, видавцями та скульпторами. Знайомство і майстер-класи проходили у культурно-освітньому центрі "КРОК". Їх просто неможливо було роз’єднати ні на мить,  розвести ні на крок та ані стишити, щоб офіційно відкрити унікальний майстер-клас митців з України та учнів і гостей культурно-освітнього центру «Крок» у Празі. Взаємне тяжіння було непереборним.  Хлопчики заповзято творили з пластиліну могутніх  динозаврів під керівництвом молодих скульпторів Василя Лева та Сергія Грицанюка. Поруч їхня наставниця, учасниця понад 50 міжнародних симпозіумів та 70 міжнародних виставок, скульптор Наталя Лєйкіна, яку маленькі пражани  буквально  стребували до столу, коли вона відійшла на кілька хвилин, щоб перевести дух. Адже учасники  мистецької акції «Книжковий дворик на колесах», які і спровокували 28 вересня у Празі це творче шаленство,  потрапили буквально з корабля на бал – розпочали роботу з дітьми, заледве виступивши з автобусу після довгої дороги зі Львова. І от на столі майстра повстяних виробів Ніни Безпятої одне за одним починають битися пухкенькі жовто-блакитні серця, а керівник «Кроку» Марія Гаврилюк тихесенько шепоче щось молитовне, із жахом спостерігаючи, як трирічний Мар’ян Яремінець вправно орудує голкою. На що співорганізатор акції Тарас   Костюк, голова Українських профспілок в Чехії, тільки усміхається, мовляв, спокійно, все ж під контролем. Поруч  поетеса та автор власної педагогічної системи Марія Чумарна  вчить дітей малювати… пластиліном. Майстрині Марина Футерко та Любов Федоришин показують, як зробити з ниток стильних ляльок, що ними можна прикрасити шкільний наплічник. Батьки старанно оминають кипуче творче вариво, мандруючи від столу до столу, де продаються книжки «Видавництва старого Лева», «Урбіно», «Піраміди», «Українського пріоритету» та  релігійного видавництва «Святих Володимира та Ольги». Письменники роздають автографи: Марія Ткачівська, Василь Кузан, Любов Долих, Анна Хома, Іван Гентош, Валентина Семеняк, Надія Бойко, Наталія Калиновська, Тетяна П´янкова. І слова Надзвичайного і Повноважного посла України у Чехії Євгена Перебийноса дуже влучно окреслюють суть цього творчого хаосу: -        Не мені вам розповідати, наскільки потребують уваги діти в Україні, потребують донесення української мови, літератури, культури. Діти за кордоном потребують всього цього не менше. А що, як не книжка, потрібно для того, щоб діти виростали у гармонії зі своєю Батьківщиною? Попереду у митців «Книжкового дворика на колесах» Відень, Рим, Флоренція, Венеція, Любляна.  Творча мандрівка шляхами українців за кордоном.     Коментарі до теми: Тетяна Пилипець, співорганізатор акції, авторка фестивалів “Кальміус” та  “Перший всеукраїнський форум військових письменників”: Нашою метою є формування дружнього простору між інтелігенцію, що проживає в Україні та українцями, які з різних причин знаходяться за межами держави: у Чехії, в Італії, Австрії, у Словенії.  Крім того, ми хочемо залучити молодь діаспори до активнішого пропагування української літератури. Любов Хомчак, ініціатор та керівник проекту: Це наша перша закордонна поїзда. Після останніх виборів Президента я жахнулася, наскільки мало українці знають одне одного. Протилежність наших поглядів та почуттів шокувала. І це всередині країни. А що говорити про тих, хто опинився за кордоном? Ось чому так гостро захотілося з ними зустрітися. Обмінятися енергіями.  І хоч кликали нас до Риму давно, вирушаємо тільки тепер. Що ж до Праги та Відня – для мене це особливі міста. Міста, які після Першої та Другої світових війн створили особливі умови для творчого зростання наших співвітчизників:  Олександра Олеся, Олени Теліги… Так хочеться перейтися тими вуличками, якими ходили вони… Доторкнутися до історії. Марія Гаврилюк, керівник культурно-освітнього центру «Крок»: Такі зустрічі для нас є надзвичайно важливими. Ми, українці,  намагаємося зберегти за кордоном свою мову та культуру, але, на жаль, втрачаємо з останньою реальний зв’язок. Ми щось десь чуємо і читаємо, але здебільшого зберігаємо у пам’яті те, що бачили до еміграції. Живе спілкування з митцями показує нам, що Україна не стоїть на місці, що вона змінюється, стає дедалі модернішою. Наші учні бачать Батьківщину двічі на рік, на канікулах. Решту часу вона перетворюється для них на гарну казку, яку  розповідають вчителі. Зустріч з художниками та письменниками показує, що прекрасна і прогресуюча Україна – реальність, про яку можна розповісти однокласникам  у чеській школі. Ефект від такого спілкування важко переоцінити.  Авторка:Олена Лань          

Для продажу передплачених карток OpenCall ми шукаємо ТОРГОВОГО-ПРЕДСТАВНИКА (Прага, Центральна Чехія, Брно та Острава).   Опис роботи:   • Бізнес та консалтингова діяльність для компанії OpenCall, • Пошук та пропонування можливостей та актуальних пропозицій нашої компанії українській та російськомовній громаді, яка проживає в Чехії, • Пошук потенційних місць продажу, продаж передплачених карт, • Подальша підтримка клієнтської мережі.   Передумови:   • Українська чи російська на комунікативному рівні • Чудові знання  української, або російськомовної громади у Чехії, • Знання чеської мови (принаймні часткове), • Перевага – досвід роботи в магазині, це не умова (якщо потрібно, завчимо) • Водійське посвідчення категорії В.   Можливість працювати на неповний робочий день. Тип договору OSVČ(живностяк)/ працевлаштування. Зарплата на основі досягнутих результатів та виконаної роботи - аж 48 000 крон на місяць.  Якщо наша пропозиція Вас зацікавила, надішліть своє резюме на адресу info@recall.cz.   Дякуємо, Ваш OpenCall

«Я ніколи не забуду першу кримську жертву окупаційного російського режиму – тіло 38-річного Решата Аметова знайшли зі слідами численним поранень, ударів і тортур, які свідчать про те, що йому намагалися ножем по живому вирізати хребет», – розповідає режисерка Галина Джикаєва про ідею створення цього перформенсу, який у Празі повторили двічі: першого разу під відкритим небом і вдруге вже в стінах чеського театру. Київський «PostPlayТеатр» спільно із Посольством України у Чехії презентував у Празі театральний перформанс режисера Галини Джикаєвої про життя в окупованому Криму. У чеській столиці відбулося 2 покази, повідомили Укрінформу в Посольстві України в Чехії. «Найважче в перформансі – це не реагувати на агресію, а приймати її з гордістю і величчю, боротися проти зла лише власною людською гідністю, як це роблять кримські татари на окупованому Росією півострові», - розповів драматург Ден Гуменний, який виконував роль і на півгодини сам мав перевтілитися в жертву тортур. Режисер із Сімферополя Галина Джикаєва змушена була під тиском ФСБ залишити окупований півострів у 2014 році, оскільки вона фігурувала в т.зв. «справі Олега Сенцова». У Києві Галина заснувала експериментальну театральну сцену «PostPlayТеатр». Чеська прем’єра перформенсу про життя на півострові, «коли з дня на день не лише море стало чорним», відбулася просто на площі перед Національним театром у Празі в рамках «Фестивалю демократії», що проходить при найбільшій у Чехії суспільно-політичній конференції «Форум 2000». Другий показ відбувся на сцені експериментального театрального театру «НоД». У перформансі звучать вірші кримськотатарських поетес Сеяре Кокча і Аліє Кенжалієвої. Музичний супровід спеціально для цього проєкту створили молоді композитори Тетяна Хорошун і Яна Шлябанська з електро-акустичним дуетом GUMA. В основі проєкту «Трава пробиває землю» лежить сучасна кримськотатарська поезія, звіт організацій «КримSOS» та Amnesty International про тортури та порушення прав людини в Криму та на Сході України, доповідь Управління верховного комісара ООН з прав людини та розповіді переселенців. Ці документи надихнули на створення «фізичного театру та нової неакадемічної музики: Біль перетворюється на поезію, звук та рух». «Трава пробиває землю» – результат співпраці “PostPlayТеатр” та Кримського дому у Києві. Організаторами чеської прем’єри є Посольство України та неприбуткова організація «Людина в біді», які вже третій рік поспіль спільними зусиллями проводять «кримський вечір» під час конференції «Форум 2000». У статті використані матеріали: ukrinform.ua

Зустріч чеського президента Мілоша Земана з представницею проросійської організації кримських татар і повідомлення про його заяву, що він, начебто, вважає Крим частиною Російської Федерації, зацікавили, в першу чергу, чеську громадськість. Вони дійсно мало що змінюють і у ставленні міжнародного товариства до статусу Криму, у ставленні більшості кримських татар до авторитету Меджлісу. Але запрошення Земана демонструє російську тактику просування «повзучого визнання» анексії півострова. Віталій Портников спеціально для Крим.Реалії План дій досить простий і не відрізняється від дій радянських спецслужб та пропагандистів щодо територій, які опинилися у складі або у «сфері впливу» СРСР. Спочатку створюються підроблені організації, які покликані підмінити справжні політичні партії або громадські організації. У самому Радянському Союзі та у «країнах народної демократії» таких організацій і партій було хоч греблю гати. Мало хто пам'ятає, але і в НДР, і в Польщі, і в тій самій Чехословаччині була багатопартійна система. Я думав написати «справжня», але насправді, звичайно ж, не справжня, адже всі партії і громадські організації підпорядковувалися диктату комуністів. БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: Кримський синдром Земана Тепер той самий нехитрий прийом застосовується щодо кримських татар. Меджліс ‒ унікальний національний представницький орган ‒ оголошується екстремістським і забороняється. А як альтернативу пропонують створені поспіхом «громадські організації», представники яких нікого не представляють. Але залишається проблема ‒ як таким організаціям отримати визнання? І тоді використовується арсенал зв'язків із політиками, які не приховують своїх проросійських симпатій і можуть ризикнути репутацією. Причому не так вже серйозно ризикнути. Той же Мілош Земан не влаштовував спеціальну зустріч із проросійською активісткою Тамілою Німетуллаєвою. Вона лише отримала запрошення на офіційний прийом, присвячений 101-й річниці створення незалежної Чехословаччини. Зрозуміло, разом із десятками інших запрошених. Так що в разі чого цілком можна пояснити присутність Німетуллаєвої на цьому прийомі помилкою протоколу ‒ зрозуміло, що сам президент країни списки запрошених не затверджує. Однак справа вже зроблена. Активістка присутня на прийомі, спілкується з президентом як «представниця кримськотатарського народу», вислуховує його думку про статус Криму ‒ знову-таки, зроблену під час приватної бесіди, не оформлену як офіційну заяву. До того ж, Німетуллаєва ходить Празьким градом, спілкується і фотографується з місцевими політиками, які й не підозрюють, хто вона така. І в результаті створюється штучна конкуренція. Мустафа Джемілєв зустрічається з одними політиками, а Таміла Німетуллаєва ‒ з іншими, ось вам і визнання «корисних» Кремлю кримських татар. А далі у справу вже вступає російська пропаганда, яка, зрозуміло, має множити сумніви: бачите, вже й президент Чехії, країни-члена Європейського Союзу, визнав «російський» статус Криму, і представники проросійських кримських організацій отримують запрошення на офіційні прийоми. Рано чи пізно «російський» Крим буде визнаний усіма, навіщо чіплятися за минуле? Те, що ми, схоже, просто стали свідками звичайної пропагандистської диверсії, російські медіа своїм глядачам і читачам, звичайно ж, не розкажуть. Але те, що у виставі брали участь все ті ж знайомі актори ‒ Земан, який не раз виступав із проросійськими заявами, та представниця спеціально створеної для існування в кремлівській реальності організації, у черговий раз продемонструвало: склад трупи, яку можна залучити для потреб російської пропаганди, має одних і тих самих виконавців. Які б прийомчики російська пропагандистська машина не застосовувала і на які б прийоми її представників не запрошували.   Автор Віталій Портников Київський журналіст, оглядач Крим.Реалії Джерело: Крим Реалії  

Місто-мрія, місто-музей, місто, яке визнано кращим місцем для життя на нашій планеті. Це аристократичний, елегантний і витончений Відень. Музична столиця Європи, батьківщина сучасної архітектури і психоаналізу, місто Моцарта, Гайдна і Бетховена. Екскурсія до Відня від компанії EuroTour Group об'єднала найкращі пам'ятки блискучої столиці Австрії. Організація екскурсії Подорож з Праги до Відня розрахована на 15 годин. У вашому розпорядженні комфортабельний автобус, послуги досвідченого гіда, цікава і емоційна екскурсійна програма. Тур включає трансфер з Праги до Відня і назад, автобусну екскурсію і пішохідну прогулянку по чудовій австрійської столиці. Крім того, програма передбачає вільний час. За своїм бажанням ви зможете прогулятися колоритними віденськими сувенірними крамницями, фешенебельними бутіками або випити горнятко дивовижної запашної кави з шматочком знаменитого віденського торта Захер. А ще Відень - неймовірно фотогенічне місто, тому ефектні селфі і атмосферні фото вам гарантовані. Програма екскурсії В програму екскурсії по Відню фахівці компанії EuroTour Group включили найкращі пам'ятки цього дивовижного міста, які якнайкраще характеризують атмосферу австрійської столиці. Відень захоплює, вражає, дивує і зачаровує. Його неможливо не полюбити. У Відні величезна кількість приголомшливих пам'яток світового значення. Причому багато з них мають характеристику «сама». Тут знаходиться найбільший музейний комплекс в Європі - MuseumsQuartier. Його площа 60 км2. В австрійській столиці розташована найстаріша в світі біржа, найстаріше колесо огляду і найбільше в Європі старовинне кладовище, де поховано понад 3 млн. чоловік. У Відні ви можете почути саме захоплююче виконання безсмертного «Реквієму» Моцарта, в якому задіяно одночасно 5 органів. Під час екскурсії по Відню з компанією EuroTour Group ви побачите ефектний замок Хофбург, символ і візитну картку Відня - Собор Святого Степана, неповторну Віденську державну оперу, старовинну Віденську ратушу, величну будівлю парламенту, вражаючий Музей історії мистецтв, колоритну Дунайську вежу та ін. Всього кілька десятків чудових віденських пам'яток. Організаційні моменти: Збір: 06:45 • місце зустрічі: Вацлавська площа (біля пам. Св. Вацлаву на коні) • групу зустрічає гід з табличкою EuroTour Group • розміщення в комфортабельному автобусі • відправлення: 7:00 • кілька санітарних зупинок по дорозі; • автобусна частина екскурсії; • пішохідна частина екскурсії; • вільний час; • вартість екскурсії: для дорослих 50 €  для дітей - 45 € Трансфер з Праги до Відня не буде виснажливим. По дорозі гід розповість багато цікавих фактів з історії цих країн. Автобусна частина туру проходить в радіонавушниках, тому ви не пропустите нічого цікавого. Екскурсія до Відня від компанії EuroTour Group проводиться щодня за винятком п'ятниці. Квитки можна замовити на сайті EuroTour Group або придбати в одному з офісів та пунктів продажу EuroTour Group, які знаходяться на Вацлавській площі і Краківській вулиці у Празі. При собі необхідно мати закордонний паспорт і страхівку. І не забувайте, що для постійних клієнтів і читачів UAportal в EuroTour Group діють вигідні бонуси і знижки! Екскурсія проходить українською або російською мовою.   Приємної і цікавої подорожі Вам! 

Абсолютно бідних людей, які жили б на один долар на день, у нас немає. До того ж, наші люди люблять применшувати свої доходи й прибільшувати витрати. Багато хто має доходи поза основною роботою, але не вважає їх "повноцінними" грішми. Нещодавно Центр близькосхідних досліджень детально вивчив «культуру бідності» у двох райцентрах Херсонської області. Результати виявилися дуже цікавими. Дослідження – це спроба дати відповіді на глобальні питання: хто ми є, що з нами відбувається, чому ми саме там, де ми є. «Тексти» тезово сформулювали основні пункти цього дослідження. Про бідність читав і слухав: Андрій Гарасим, джерело texty.org.ua 1. Уявна дорожнеча Люди схильні перебільшувати свої витрати. В ході проекту опитуваних попросили описати свої витрати. Йшлося про суб’єктивні відчуття людей: скільки вони отримують і скільки витрачають. У декого доходи зійшлися з витратами, або навіть витрати були меншими. Проте, у вдвічі більшої кількості людей, за їхніми ж словами, витрати перевищували доходи. Це може свідчити про те, що люди схильні вважати доходами лише регулярні грошові надходження – і не враховувати нерегулярні чи отримані неофіційним шляхом кошти. З іншого боку, це може бути і чисто психологічним фактором. Так, на прохання деталізувати витрати, наприклад, на дитсадок для дитини, називають суми у півтора-два рази більші, ніж насправді. «Люди ніби хочуть сказати – подивіться, як все дорого, подивіться, скільки нам треба грошей», – зазначила одна з виконавців проекту, професорка кафедра соціології Українського католицького університету Оксана Міхеєва. 2. Багаті, яких знають, не такі погані, як далекі «олігархи» Опитані здебільшого не мають досвіду комунікації з представниками інших верств. Відтак, вони їх міфологізують – особливо «багатих», «еліту», «олігархів». Люди бачать лише свою групу – а всі інші групи, за їхніми уявленнями, є лише вдосконаленими проекціями бідності. Також респонденти схильні перебільшувати вагу багатої верстви населення. При цьому, багатих вони поділяють на дві групи – «далеких» багатих (вся політична еліта), з якими не перетинаються особисто, та «близьких» багатих (місцевих чиновників, бізнесменів), за життям яких спостерігають безпосередньо. Якщо відносно перших думка негативна, то щодо останніх негативні оцінки поєднуються з виправдальними нотками. Наприклад: « Їм усі винні, вони кращі господарі, ну і, звичайно, як правило, це хами. Велика рідкість, коли нормальні люди». Небажання опитаних зараховувати себе до «бідних» латентно проявляється в тому, що більшість із них, маючи очевидно низькі доходи, у будь-який спосіб намагається довести, що вони не бідні, а середні – «такі як усі». 3.«Лівак» на роботі і священна трудова книга Українці обирають необтяжливу роботу з можливістю підробітку. Трудове місце часто обирають не за фахом. Люди шукають неважку роботу з низьким рівнем відповідальності. Так, щоб мати змогу оформити субсидію, і водночас – виконувати у свій робочий час неофіційну роботу. Це, в свою чергу, призводить до таких наслідків, як недостатній фаховий рівень працівників та небажання працівників братися за відповідальну роботу. Пересічний українець розраховує колись таки отримувати пенсію. Тож він цінує робоче місце з трудовою книжкою і хай навіть невеликою зарплатою. 4. Хочуть бути підприємцями, але працювати як на державній роботі Більшість опитаних заявляє про бажання займатися підприємницькою діяльністю. Але коли людина починає описувати таку роботу, то виходить звичайна бюджетна посада. Часто заявляють про невміння вести бухгалтерію. Не знають, як започаткувати бізнес, говорять про створення пільгових умов, про навчання тощо. Тобто, мають в уяві звичайне бюджетне робоче місце, але називають його підприємництвом. 5. Старший куди пошлють На роботі українці займаються усім, що трапиться. Майже ніхто не може описати свої посадові обов'язки. Скидається на те, що на своєму робочому місці людина береться за все – пише звіт, вкручує лампочку тощо. Це означає, що немає чітко визначених функцій. А отже – що людина працює неефективно. Ніби усі й зайняті – але це неефективна зайнятість. А там, де необхідна ефективність, робота починає пробуксовувати. «Сили розпорошуються, людина метушиться і зрештою втомлюється, але не отримує відчуття, що зробила щось корисне. Виникає хронічна втома, працівник впадає в депресивний стан, оскільки не бачить перед собою шляхів виходу з депресії», – зазначає професорка Оксана Міхеєва. 6. Вдома працюють, як мерзле горить. За кордоном стараються Опитані усвідомлюють відмінності роботи в Україні й за кордоном. Дуже помітно, як важко українці гарують за кордоном – і їх цінують як працівників, які вміють добре потрудитися. Але чомусь ці моделі в Україні не відтворюються. Зі слів людей стає очевидно, що за кордоном українці працюють, а сюди вони повертаються відпочивати.  «Там за кордоном треба пахать по нашим міркам…», – зазначає один із опитаних. І додає про заробітчан, що повернулися додому: «Тут вони розслабляються». Повернення в Україну сприймається, як «нарешті відпочити від роботи». Це дім, де є багато можливостей реалізувати свій побут та своє життя. 7. Пільги. Несправедливо Ставлення до пільг неоднозначне. Якраз тут відчувається порушення балансу, соціальної справедливості. Субсидії отримують і ті, хто їх потребує, і ті, хто не потребує. Те, що самі отримувачі пільг критикують механізм їх отримання, свідчить про те, що система недосконала і не працює в той спосіб, в який мала б. Ще одна дуже специфічна тема – це грошові виплати при народженні дітей. Для багатьох людей діти таким чином перетворюються на засіб для заробляння грошей. 8. Бідні, бо дурні Причиною бідності респонденти здебільшого називають особисті проблеми. І практично не виходять за межі індивідуального виміру, характеризуючи ці причини. Вони пов'язують бідність або з певними рисами характеру чи особливою ментальністю, або з життєвою ситуацією: хворобами, старістю, небажанням чи неможливістю працювати. Дуже часто причинами бідності називають алкоголізм чи наркоманію. Бідні кажуть, що їхні проблеми зумовлені невмінням управляти фінансами, планувати витрати. В цілому це свідчить про обмежений погляд на бідність, бачення її у вузькому коридорі власних повсякденних проблем та комунікацій. 9. Хочуть зламати систему Вихід із замкненого кола бідності бачать у «зламі системи». Відчуття невдоволеності, замкненого кола, відсутності перспектив формують відповідні політичні очікування: реваншистські настрої, бажання перевернути все, зламати існуючу систему. Значний акцент робиться на ролі особистості. Відтак, очікують на прихід лідера, здатного кардинально змінити наявний стан справ в країні. «Где-то бы пришел такой человек, который все бы поставил с головы на ноги…», – зазначила одна з респонденток. 10. Бідність вбиває минуле та майбутнє Життя в бідності – це замкнене коло, яке позбавляє людину як минулого, так і майбутнього. Якщо людина працює на виживання, то один день не відрізняється від іншого. Втрачається й відчуття будь-яких змін, і відчуття тяглості. Минуле зникає, але водночас немає й майбутнього, оскільки людина бігає по вічному колу одного дня, який був учора і повториться завтра. Повністю дослідження читайте тут Кого в ході дослідження вважали за бідних? Дослідження проводилося методом глибинного інтерв'ю, в яких взяли удвох районах Херсонської області. У дослідженні брали участь респонденти, які отримують соціальну допомогу, субсидії тощо. За запропонованою градацією (рівень доходу, добробуту) опитані ідентифікували себе наступним чином: злиденні – 2 особи, бідні – 11 осіб, трохи нижче середнього – 16, середні за доходом – 12 осіб, трохи вище середнього – 1 особа, та важко визначитися було 3 особам. У дослідженні увага фокусувалася на пересічній людині, її реакціях на зовнішні виклики та стратегіях захисту – тобто, на тій «культурі бідності», яку вона створює навколо себе, а також на виявленні її потенційно можливих наслідків. Це є одночасно й перевагою (бо дозволяє працювати з сенсами), і обмеженням даного дослідження (яке не дає уявлення про об’єктивні параметри бідності та структурні чинники). Як вирватися з цього кола? Від Текстів зазначимо: під час виборів логіка бідності стає вирішальною для дуже великої кількості людей. Це вони голосують, не задмислюючись, а лише аби «зламати систему». Як побороти бідність? Логічний крок – зменшити оподаткування малих зарплат. Наприклад, у Польщі працівники віком до 26 років не платять податку на прибуток. Стимулом для подолання бідності може стати заохочення до ведення малого бізнесу. І йдеться не просто про рекламні кампанії, а про навчання, кредитуваня та створення інфраструктури для такого бізнесу, як це роблять країни Південно-Східної Азії. Наприклад, у Малайзії держава дає селянам обладнання й не збирає податків, якщо дохід становить менше за $700 на місяць. Сама ідея ФОПів гарно вписується у концепцію подолання бідності, але одного лише спрощеного оподаткування (яке новий уряд зробив не таким уже й спрощеним) – мало. Людям пора дати ідею й інструменти для її реалізації.