Сортувати За Датою

Теги

Статистика

  • 532
    Статті
  • 40
    Активних Авторів
516статей
  • 24 Лют 2017
    Чехія є однією із тих країн, яка зацікавлена в збільшенні іноземних студентів. Вже не єдиний рік країна має програму надання освіти для іноземних студентів. Це вирішує деякі проблеми: 1. Недостатня кількість абітурієнтів-чехів. Це спостерігається в останні роки в зв'язку з демографічною кризою і впливає на якість освіти. 2. Необхідність у висококваліфікованих фахівцях, яку можна вирішити за допомогою іноземних студентів. 3. Іноземці, це велика оцінка якості освіти країни і є своєрідною рекламою країни. Чехія планує приймати в першу чергу вихідцев із слов'янських країн, тому що вони щвидко вивчають чеську мову і можуть безкоштовно отримувати освіту. Якщо ви вирішили навчатися у Чехії, то вам потрібно знати деякі особливості: - ви можете складати іспити яе на бакалаврські програми (якщо ви маєте середню освіту вашої країни) так і на магістревські програми (якщо ви маєте диплом бакалавра вашої країни); - іноземні студенти повинні  зробити нострифікацію своїх атестатів. У зв'язку с тим, що в Україні навчаються 11 років, а у Чехії - 13 років, завжди виникає академічна різниця в обсязі отриманих знань. Тому абітурієнтам потрібно здавати деякі предмети для того щоб їх атестат був визнаний у Чехії. До речі, більшість державих університетів не допускають до істпитів, якщо ви не маєте ностріфікації; - іноземні студенти повинні  зробити нострифікацію своїх дипломів бакалаврів або магістрів. Як правило, це робиться без проблем, але якщо ви маєте диплом з права або медицини, то процедура більш складніша і має свої нюанси; - на відміну від України, студенти мають менше годин навчання у семестрах, але щоб вивчити необхідний об'єм знань треба багато часу проводити у бібліотеках, які мають весь необхідний матеріал для навчання; - під час навчання студенти можуть працювати, але години праці обмежені.  Це дуже цінується, коли студент вже навчається на магістерській програмі, тому що у нього є можливість придбати необхідний досвід праці за своєю спеціальністю; - під час навчання усі іноземні студенти моють можливість отримати фінансову допомогу. Вона надається державою Чехія 1 раз у 3 місяці і складає близько 2000 крон.    Еліна Антонова для UAPORTAL.CZ
    2820 Опубліковано Elina Antonova
  • Автор Elina Antonova
    Чехія є однією із тих країн, яка зацікавлена в збільшенні іноземних студентів. Вже не єдиний рік країна має програму надання освіти для іноземних студентів. Це вирішує деякі проблеми: 1. Недостатня кількість абітурієнтів-чехів. Це спостерігається в останні роки в зв'язку з демографічною кризою і впливає на якість освіти. 2. Необхідність у висококваліфікованих фахівцях, яку можна вирішити за допомогою іноземних студентів. 3. Іноземці, це велика оцінка якості освіти країни і є своєрідною рекламою країни. Чехія планує приймати в першу чергу вихідцев із слов'янських країн, тому що вони щвидко вивчають чеську мову і можуть безкоштовно отримувати освіту. Якщо ви вирішили навчатися у Чехії, то вам потрібно знати деякі особливості: - ви можете складати іспити яе на бакалаврські програми (якщо ви маєте середню освіту вашої країни) так і на магістревські програми (якщо ви маєте диплом бакалавра вашої країни); - іноземні студенти повинні  зробити нострифікацію своїх атестатів. У зв'язку с тим, що в Україні навчаються 11 років, а у Чехії - 13 років, завжди виникає академічна різниця в обсязі отриманих знань. Тому абітурієнтам потрібно здавати деякі предмети для того щоб їх атестат був визнаний у Чехії. До речі, більшість державих університетів не допускають до істпитів, якщо ви не маєте ностріфікації; - іноземні студенти повинні  зробити нострифікацію своїх дипломів бакалаврів або магістрів. Як правило, це робиться без проблем, але якщо ви маєте диплом з права або медицини, то процедура більш складніша і має свої нюанси; - на відміну від України, студенти мають менше годин навчання у семестрах, але щоб вивчити необхідний об'єм знань треба багато часу проводити у бібліотеках, які мають весь необхідний матеріал для навчання; - під час навчання студенти можуть працювати, але години праці обмежені.  Це дуже цінується, коли студент вже навчається на магістерській програмі, тому що у нього є можливість придбати необхідний досвід праці за своєю спеціальністю; - під час навчання усі іноземні студенти моють можливість отримати фінансову допомогу. Вона надається державою Чехія 1 раз у 3 місяці і складає близько 2000 крон.    Еліна Антонова для UAPORTAL.CZ
    Лют 24, 2017 2820
  • 03 Трав 2017
    Шлях до заміни українських прав на керування автомобілем я вже пройшла. Все було легко i швидко. Жодної складної бюрократії. Права я міняла в маленькому місті біля Праги, у самій столиці процес може затягнутися. Але все по порядку. У чеському законі прописано, що кожен громадянин третіх країн після проживання в одній з країн Євросоюзу зобов’язаний замінити своє водійське посвідчення (ВП) на водійське посвідчення тієї країни, в якій живе, в нашому випадку це Чехія. При цьому, звісно,  у вас має бути довгострокова віза i заявку на обмін прав ви мусите подати до 180 днів перебування на території Чеської республіки. Щоб замінити ВП(řidičský průkaz) в Празі, потрібно відправитися в магістрат, який розташований за адресою Na Pankráci 1685 / 17,19 (Business Centrum Vyšehrad) або у поліцію по місцю приписки (якщо ви не прописані у Празі). Необхідно зібрати повний пакет документів: посвідчення водія нового зразка (рожеві вже не міняють, доведеться виміняти їх на зелені, для цього я спеціально їздила в Україну); фото 35х45 мм (краще звернутися у фотоательє, адже мені сказали, що фото з автомату не підходить); заповнена анкета (анкету видають в магістраті на інформації); документ, що підтверджує ваше легальне проживання в Чехії (наприклад, картка ВНЖ, термін дії якої не менше 90 днів; 500 крон(прискорений термін виготовлення-до 5 робочих днів) На сайті магістрату завжди доступний актуальний список необхідних документів: Výměna cizího řidičského průkazu za český   Після того як ви зібрали всі документи, можна сміливо йти в магістрат, там потрібно взяти номерок і дочекатися своєї черги. Записатися на прийом в магістрат також можна заздалегідь через форму онлайн. Якщо ви здали всі документи, то починається момент очікування. Як тільки ваші документи розглянуть, у мене це зайняло лише 22 дні (хоча цей процес у Празі може зайняти кілька місяців) вам подзвонять з магістрату і скажуть, коли ви зможете забрати ваше чеське посвідчення водія. Також ви можете перевірити чи ваше посвідчення готове на сайті: Aktuální stav podaných žádostí o vydání řidičského průkazu   У призначений день ви просто приходите в магістрат. Необхідно мати з собою українське водійське посвідчення, яке у вас вилучать, а натомість видадуть чеські права. На просторах інтернету можна зустріти посередників, які пропонують з допомогти у даному питанні. Ціни на такі послуги відверто дивують, адже все робиться легко i просто. Водійське посвідчення змініть обов’язково i не затягуйте з термінами, адже чеське законодавство у цьому питанні особливо сурове. За порушення закону вам загрожує штраф у розмірі 25 000 крон i заборона керувати автомобілем на 1 рік. Це реальні штрафи, які активно практикуються.  I, повірте, це того не вартує. Успіху!   Марія Фанта, для UAPORTAL.CZ  
    41939 Опубліковано Maria Fanta
  • Автор Maria Fanta
    Шлях до заміни українських прав на керування автомобілем я вже пройшла. Все було легко i швидко. Жодної складної бюрократії. Права я міняла в маленькому місті біля Праги, у самій столиці процес може затягнутися. Але все по порядку. У чеському законі прописано, що кожен громадянин третіх країн після проживання в одній з країн Євросоюзу зобов’язаний замінити своє водійське посвідчення (ВП) на водійське посвідчення тієї країни, в якій живе, в нашому випадку це Чехія. При цьому, звісно,  у вас має бути довгострокова віза i заявку на обмін прав ви мусите подати до 180 днів перебування на території Чеської республіки. Щоб замінити ВП(řidičský průkaz) в Празі, потрібно відправитися в магістрат, який розташований за адресою Na Pankráci 1685 / 17,19 (Business Centrum Vyšehrad) або у поліцію по місцю приписки (якщо ви не прописані у Празі). Необхідно зібрати повний пакет документів: посвідчення водія нового зразка (рожеві вже не міняють, доведеться виміняти їх на зелені, для цього я спеціально їздила в Україну); фото 35х45 мм (краще звернутися у фотоательє, адже мені сказали, що фото з автомату не підходить); заповнена анкета (анкету видають в магістраті на інформації); документ, що підтверджує ваше легальне проживання в Чехії (наприклад, картка ВНЖ, термін дії якої не менше 90 днів; 500 крон(прискорений термін виготовлення-до 5 робочих днів) На сайті магістрату завжди доступний актуальний список необхідних документів: Výměna cizího řidičského průkazu za český   Після того як ви зібрали всі документи, можна сміливо йти в магістрат, там потрібно взяти номерок і дочекатися своєї черги. Записатися на прийом в магістрат також можна заздалегідь через форму онлайн. Якщо ви здали всі документи, то починається момент очікування. Як тільки ваші документи розглянуть, у мене це зайняло лише 22 дні (хоча цей процес у Празі може зайняти кілька місяців) вам подзвонять з магістрату і скажуть, коли ви зможете забрати ваше чеське посвідчення водія. Також ви можете перевірити чи ваше посвідчення готове на сайті: Aktuální stav podaných žádostí o vydání řidičského průkazu   У призначений день ви просто приходите в магістрат. Необхідно мати з собою українське водійське посвідчення, яке у вас вилучать, а натомість видадуть чеські права. На просторах інтернету можна зустріти посередників, які пропонують з допомогти у даному питанні. Ціни на такі послуги відверто дивують, адже все робиться легко i просто. Водійське посвідчення змініть обов’язково i не затягуйте з термінами, адже чеське законодавство у цьому питанні особливо сурове. За порушення закону вам загрожує штраф у розмірі 25 000 крон i заборона керувати автомобілем на 1 рік. Це реальні штрафи, які активно практикуються.  I, повірте, це того не вартує. Успіху!   Марія Фанта, для UAPORTAL.CZ  
    Трав 03, 2017 41939
  • 13 Трав 2018
    Та ну вас з тим Євровіжином! Ні голосу, ні слуху. І класика жанру: нема вокалу, то покажемо цицьки і дупи. Надувні. Або чесно заявимо про нетрадиційку в ліжку, бо це на євросценах помагає краще за сопрано, тенор і вміння прив`язати голосовими звязками всі ноти вищої октави. А піпл і бек-вокал схаває, ні? Моя думка така: хоч би вже навчились на тих бек-вокалах виїжджати, чи що? І таланти шукати за якимись іншими критеріями. Бо апаратура - то, ясна річ, добре. Але ж, якщо голосовий апарат працює в режимі мінету, то робіть те, що вмієте по маленькому і не пробуйте співати з великої сцени.От в нас у Кременці є Сірожа. Виходить він ночами на гору Звіринець та й співає все і любе. І таким низьким гортанно-прокуреним баритоном, що солов`ї з дерев падають, кури несуть яйця з трьома жовтками, корови несамовито дояться, а собаки бентежно по селі валують.Коли Сірожа співає на горі Звіринець, то в дівок аж на Калинівці та Бонівці майтки і станики злітають самі собою. І з багатьма відбувається непорочне зачаття. Правду кажу, бо в тих околицях купа дітей схожі на Сірожу, як дві краплі води. Цього феномену вчені і доктори кременецькі досі не можуть пояснити. Тобто: всі знають, що капнуло в Сірожі, але як воно стало дитиною на другому кінці села - ніхто не знає. От що таке бик-вокал, люди. А не те, що нам показують і дають послухати. Але то таке. Євровіжин - то так собі. Забавка. Набагато цікавіші його обговорення. Там. У них, в Домодєдовських єбєнях.Колись, як не було телевізора, то каже мій Пращур, що всі ̶п̶р̶и̶д̶у̶р̶к̶и̶ експерти сходились коло криниці. Так було, коли Маруся Чурай презентувала пісню "Ой, не ходи, Грицю!". Навіть, чоловіки тоді пішли до криниці погомоніти. З коромислами, аякже. Коромисло - то був вагомий аргумент для відвертої розмови з опонентом. Бо пан отаман забороняв у культурних дискусіях вживати шаблі та пістолі.Маруся тоді не виграла фінал. Але пісню її досі співають. Але я не про те. Я про домодєдовські канали. Це такий треш, що слів немає. Паралельна реальність.Sru.TV.Сидять в студії ̶п̶р̶и̶д̶у̶р̶к̶и̶ експерти їхні, щелепами узкими цьмакають, пики свої ̶т̶у̶п̶е̶з̶н̶і̶ музикознавчі в розумні лиця покривили, очима на суфлерське табло втупились і пальчиками "Дєньпабєди" по столу вицокують. - Ето бил сімвол домодєдовских єбєнєй! - Каже якийсь іскуствовєд по фамілії Разносол.- Даааа... Лєдяная гара на сценє і на нєй дєвачька-інвалід - ето наш Запорєбрік ... - Тягне за ним балєріна Дома офіцерів з Тобольська з рожою парторга общепіта.- Живая, пающяя душа в бесчувствєнном лєдяном океанє нєнавісті, - продовжує ̶к̶у̶р̶в̶а̶ дуже відома співачка з України.- Наши дєди нікагда б такого нє дапустілі! - Хрипить ветеран совєцкого естрадного мінету і гримає кулаком по столу.Від чого у балєріни з рожою партогра відпадає накладний ніготь.- Клєй нєкачествєнний, - вибачається балєріна.- Наши дєди нікагдаби не разрєшилі молодьожі такой клєй! - Виголошує ветеран.- Всьо такі, - перебиває їх ведучий. - Как случілось так, что ми пролєтєлі?- Ето уже ставіцца закономєрностью, пачєму-то! - Вигукує депутат Госдуми, женоподібна істота з обличчям цілковитої дури в гімнастерці і пілотці, прикрученій до шиньйону невидимками з булижниками від Сваровскі.- Нє знаю! - Кричить з монітора в студії продюсер. - Всьо же учлі. Всьо, чьто прокатіло би в Європє. Поющая дєвачька-інвалід, одьожку єй купілі у циган на вокзалє, кольца, серьожкі, коляска, несправєдлівая ізоляция страни - льод на сценє і лужа.- І чьто? - Тоном інвізитора питає ведучий.- Нє прокатіло, - червоніє продюсер.- Пачєму? Может там турнікєтов не било?- Билі, - виправдовується продюсер. - Ми на коляскє дєвачькі спєциально кальоса мєнялі в Чопє.- Дєди нікагда би нє разрєшилі такіє кальоса! - Кричить ветеран.- Нам єщьо в Чопє мєстниє сказалі, что нє прокатіт, - Витирає замацаним шмаркальником піт із чола продюсер.- Зглазілі! - Репетує депутат Госдуми. - Ето украінци нас в Чопє сглазілі.- А давайтє спросім в украінцев! - Каже ведучий.На моніторі з`являється Чопська митниця і її головний стрілочник пан Фоштер.- Пачєму ми нє прашлі? - Питає його власкор Sru.TV.- А бо я годен знати? - Каже пан Фоштер. - То ж ви поребрики по самі помідори вистроїли, а як через них калікам та убогим ходити не подумали.- Зглазілі! - Кричить депутат Госдуми. - Ето он і сглазіл! Бєшений! Смотрітє: у нево на усах красная пєна. Фашист!- Тю! Дурна, - каже пан Фоштер. - То мені юшка з паприкашу присохла. Але його ніхто не слухає. Студія зайнята голосуванням на тему: наврочили їх українці, чи ми просто фашисти. 86% кажуть, що питання можна поєднати.- Патаму я і уєхала с Украіни! - Схлипує к̶у̶р̶в̶а̶ відома українська співачка. - Нас такіх міліони. Каториє вот ето вот нє смоглі винєсті.- Бєднєнькая! - співчуває їй балерина.- Ми тєбє вєрньом всьо в зад! - Заспокоює та обіймає співачку ветеран.- Спасіба! - Каже ̶к̶у̶р̶в̶а̶ співачка і вдячно відсовується від нього.- А давайтє спросім у простих людєй! - Оголошує ведучий. - У самих простих домодєвцев.На екрані з`являється домодєдовська глибинка. На порозі багатоповерхівки, перебудованої по технології пожежі в курну ізбу, сидить мужик в камуфлі, жлуктить щось мутне з пляшки і курить чинарика. Поряд з ним на пеньку знаходяться оселедець і нещасний зашмульганий кіт.- Мущіна! - звертається до нього кореспондент. - Как ви думаєтє: пачєму ми не взялі Євровідєніє?Мужик піднімає на нього посоловілі очі, допиває з пляшки, свистить в горлечко і смачно занюхує котом.Після чого дає коту шматок оселедця, простягує ведучому пляшку і каже:- Дуй!Ведучий дує.- Да нє в бутилку, а по бутилку! - Ірже мужик. - Дєнь пабєди! - Ви нє понялі, - каже креспондент. - Я спрашиваю: пачєму ми нє взялі Євровідєніє?- Патаму шо гарючеє кончілось!- Вот она - прічіна всєх наших нєудач! - Каже ведучий в студії. І ето прі том, что сідім то ми на трубє!.- Дєди Бєрлін бралі бєз горючєго! - Наставляє ветеран.- А давайтє спросім саміх європєйцев! - Оголошує ведучий. На екрані з`являється шляхетна Варшава і пан Мар`янек- Ви знаєтє, - звертається до нього власкор Sru.TV, - чьто ми не взялі Евровіденіє?- Tak. I miałem to w dupie, proszę pana!- Чьто он гаваріт? - Питає ведучий.- Гаваріт, чьто поддєрживает Ірландію.- Ato! - Киває головою пан Мар`янек.- Ви поддєрживаєтє Ірландію? Страна консєрватівного католіцизма поддєрживаєт гєєв?- Самі ви - консерви лупані. А я підримую бійців АТО!В студії починається немислимий хаос і какофонія. У ветерана починається напад побєдобєсія, ̶к̶у̶р̶в̶а̶ відома українська співачка нервово пригадує мову, депутатка Госдуми падає в обморок, а країна, котра плаче над цим серіалом, втрачає свідомість.Коли все трохи втихомирюється, ведучий дивиться в камеру очима дохлої камбали:- А чьто думают в самой Португаліі прастиє люді?На екрані святковий Лісабон і Хосе з радісною посмішкою.- Как ви думаєтє, дон Хосе, пачєму ми пралєтєлі на Євровідєніі? - питає його власкор Sru.TV.- Essa é a lei da madeira compensada! - Радісно відповідає Хосе.- Чьто? - Перепитує його ведучий.- О! - Лускає себе по чолу Хосе! Você não entende o idioma! - Чьто? - Не розуміє ведучий.- То в нас у Теребовлі в подібних ситуаціях так кажуть. - Пояснює Хосе.- Чьто? - Витріщається на нього ведучий? - Чьто ето?- Закон фанери! - Регочеться Хосе. - Вона завжди пролітає.В студії зависає могильна тиша. Чути, як скриплять опори Останкінської вежі і ворушаться костомахи в мавзолеї.Щось дзвенить. Ведучий дістає телефона з кишені.- Да! Да! Владімір Владімірич! Да!І зі щасливою посмішкою втонулого в пубертатних ілюзіях ідіота, оголошує на камеру:- У нас на связі наш дорогой і любімий прєзідєнт.На моніторі з`являється козявкувата постать власника Запорєбрика, який оголошує, що по приїзді дамой, дівчинка-інвалід отримає в подарунок вимпел, грамоту, перехідний прапор, якісь таблетки, рулон бумаги з його президентським портретом, право довічно співати на сходах собору Василія Блаженного і бантик з переможної стрічки.Студія ридає і голосує за мір во всьом мірє. Депутатка Госдуми обіцяє подарити їй пілотку, але без заколки. Наша ̶к̶у̶р̶в̶а̶ відома українська співачка своє плаття з фестивалю "Червона рута -1992", якщо знайде його, а мужик із домодєдовської глибинки обіцяє написати заповіт на ізбу, оселедця і кота.Всі аплодують стоячи. - Ми єщьо всєм покажем! - Кричить депутат Госдуми. Ветеран естрадного мінету затягує :- Дєньпабєди! Как он бил от нас дальок!- Как в ізбє патухшей таял угольок! - Тягне за ним мужик.Кіт і оселедець промовисто мовчать...*****NB Я не сміюся над дівчинкою в інвалідному візку. Я, взагалі, не сміюсь. Бо це не смішно. Це страшно і показово. Колос на глиняних ногах. Країна з пробуханими і промитими дурнуватною пропагандою мізками в інвалідному візку історії. Котра розповзлась на 1/6 частину суші, але ніяк не може знайти собі місця в людській спільноті.Вони ще покажуть... Вірю - покажуть. В когось вкрадуть і покажуть. Бо на своє не здатні. ПС. А наш Сірожа, таки, краще співає! В нього такий бик-вокал, що Євровіжину вашому і не снилось! Оповідання надане UAPORTAL Дзвінкою Торохтушко Публікується мовою оригіналу з дозволу авторки. фото "День"
    11416 Опубліковано Галина Андрейців
  • Та ну вас з тим Євровіжином! Ні голосу, ні слуху. І класика жанру: нема вокалу, то покажемо цицьки і дупи. Надувні. Або чесно заявимо про нетрадиційку в ліжку, бо це на євросценах помагає краще за сопрано, тенор і вміння прив`язати голосовими звязками всі ноти вищої октави. А піпл і бек-вокал схаває, ні? Моя думка така: хоч би вже навчились на тих бек-вокалах виїжджати, чи що? І таланти шукати за якимись іншими критеріями. Бо апаратура - то, ясна річ, добре. Але ж, якщо голосовий апарат працює в режимі мінету, то робіть те, що вмієте по маленькому і не пробуйте співати з великої сцени.От в нас у Кременці є Сірожа. Виходить він ночами на гору Звіринець та й співає все і любе. І таким низьким гортанно-прокуреним баритоном, що солов`ї з дерев падають, кури несуть яйця з трьома жовтками, корови несамовито дояться, а собаки бентежно по селі валують.Коли Сірожа співає на горі Звіринець, то в дівок аж на Калинівці та Бонівці майтки і станики злітають самі собою. І з багатьма відбувається непорочне зачаття. Правду кажу, бо в тих околицях купа дітей схожі на Сірожу, як дві краплі води. Цього феномену вчені і доктори кременецькі досі не можуть пояснити. Тобто: всі знають, що капнуло в Сірожі, але як воно стало дитиною на другому кінці села - ніхто не знає. От що таке бик-вокал, люди. А не те, що нам показують і дають послухати. Але то таке. Євровіжин - то так собі. Забавка. Набагато цікавіші його обговорення. Там. У них, в Домодєдовських єбєнях.Колись, як не було телевізора, то каже мій Пращур, що всі ̶п̶р̶и̶д̶у̶р̶к̶и̶ експерти сходились коло криниці. Так було, коли Маруся Чурай презентувала пісню "Ой, не ходи, Грицю!". Навіть, чоловіки тоді пішли до криниці погомоніти. З коромислами, аякже. Коромисло - то був вагомий аргумент для відвертої розмови з опонентом. Бо пан отаман забороняв у культурних дискусіях вживати шаблі та пістолі.Маруся тоді не виграла фінал. Але пісню її досі співають. Але я не про те. Я про домодєдовські канали. Це такий треш, що слів немає. Паралельна реальність.Sru.TV.Сидять в студії ̶п̶р̶и̶д̶у̶р̶к̶и̶ експерти їхні, щелепами узкими цьмакають, пики свої ̶т̶у̶п̶е̶з̶н̶і̶ музикознавчі в розумні лиця покривили, очима на суфлерське табло втупились і пальчиками "Дєньпабєди" по столу вицокують. - Ето бил сімвол домодєдовских єбєнєй! - Каже якийсь іскуствовєд по фамілії Разносол.- Даааа... Лєдяная гара на сценє і на нєй дєвачька-інвалід - ето наш Запорєбрік ... - Тягне за ним балєріна Дома офіцерів з Тобольська з рожою парторга общепіта.- Живая, пающяя душа в бесчувствєнном лєдяном океанє нєнавісті, - продовжує ̶к̶у̶р̶в̶а̶ дуже відома співачка з України.- Наши дєди нікагда б такого нє дапустілі! - Хрипить ветеран совєцкого естрадного мінету і гримає кулаком по столу.Від чого у балєріни з рожою партогра відпадає накладний ніготь.- Клєй нєкачествєнний, - вибачається балєріна.- Наши дєди нікагдаби не разрєшилі молодьожі такой клєй! - Виголошує ветеран.- Всьо такі, - перебиває їх ведучий. - Как случілось так, что ми пролєтєлі?- Ето уже ставіцца закономєрностью, пачєму-то! - Вигукує депутат Госдуми, женоподібна істота з обличчям цілковитої дури в гімнастерці і пілотці, прикрученій до шиньйону невидимками з булижниками від Сваровскі.- Нє знаю! - Кричить з монітора в студії продюсер. - Всьо же учлі. Всьо, чьто прокатіло би в Європє. Поющая дєвачька-інвалід, одьожку єй купілі у циган на вокзалє, кольца, серьожкі, коляска, несправєдлівая ізоляция страни - льод на сценє і лужа.- І чьто? - Тоном інвізитора питає ведучий.- Нє прокатіло, - червоніє продюсер.- Пачєму? Может там турнікєтов не било?- Билі, - виправдовується продюсер. - Ми на коляскє дєвачькі спєциально кальоса мєнялі в Чопє.- Дєди нікагда би нє разрєшилі такіє кальоса! - Кричить ветеран.- Нам єщьо в Чопє мєстниє сказалі, что нє прокатіт, - Витирає замацаним шмаркальником піт із чола продюсер.- Зглазілі! - Репетує депутат Госдуми. - Ето украінци нас в Чопє сглазілі.- А давайтє спросім в украінцев! - Каже ведучий.На моніторі з`являється Чопська митниця і її головний стрілочник пан Фоштер.- Пачєму ми нє прашлі? - Питає його власкор Sru.TV.- А бо я годен знати? - Каже пан Фоштер. - То ж ви поребрики по самі помідори вистроїли, а як через них калікам та убогим ходити не подумали.- Зглазілі! - Кричить депутат Госдуми. - Ето он і сглазіл! Бєшений! Смотрітє: у нево на усах красная пєна. Фашист!- Тю! Дурна, - каже пан Фоштер. - То мені юшка з паприкашу присохла. Але його ніхто не слухає. Студія зайнята голосуванням на тему: наврочили їх українці, чи ми просто фашисти. 86% кажуть, що питання можна поєднати.- Патаму я і уєхала с Украіни! - Схлипує к̶у̶р̶в̶а̶ відома українська співачка. - Нас такіх міліони. Каториє вот ето вот нє смоглі винєсті.- Бєднєнькая! - співчуває їй балерина.- Ми тєбє вєрньом всьо в зад! - Заспокоює та обіймає співачку ветеран.- Спасіба! - Каже ̶к̶у̶р̶в̶а̶ співачка і вдячно відсовується від нього.- А давайтє спросім у простих людєй! - Оголошує ведучий. - У самих простих домодєвцев.На екрані з`являється домодєдовська глибинка. На порозі багатоповерхівки, перебудованої по технології пожежі в курну ізбу, сидить мужик в камуфлі, жлуктить щось мутне з пляшки і курить чинарика. Поряд з ним на пеньку знаходяться оселедець і нещасний зашмульганий кіт.- Мущіна! - звертається до нього кореспондент. - Как ви думаєтє: пачєму ми не взялі Євровідєніє?Мужик піднімає на нього посоловілі очі, допиває з пляшки, свистить в горлечко і смачно занюхує котом.Після чого дає коту шматок оселедця, простягує ведучому пляшку і каже:- Дуй!Ведучий дує.- Да нє в бутилку, а по бутилку! - Ірже мужик. - Дєнь пабєди! - Ви нє понялі, - каже креспондент. - Я спрашиваю: пачєму ми нє взялі Євровідєніє?- Патаму шо гарючеє кончілось!- Вот она - прічіна всєх наших нєудач! - Каже ведучий в студії. І ето прі том, что сідім то ми на трубє!.- Дєди Бєрлін бралі бєз горючєго! - Наставляє ветеран.- А давайтє спросім саміх європєйцев! - Оголошує ведучий. На екрані з`являється шляхетна Варшава і пан Мар`янек- Ви знаєтє, - звертається до нього власкор Sru.TV, - чьто ми не взялі Евровіденіє?- Tak. I miałem to w dupie, proszę pana!- Чьто он гаваріт? - Питає ведучий.- Гаваріт, чьто поддєрживает Ірландію.- Ato! - Киває головою пан Мар`янек.- Ви поддєрживаєтє Ірландію? Страна консєрватівного католіцизма поддєрживаєт гєєв?- Самі ви - консерви лупані. А я підримую бійців АТО!В студії починається немислимий хаос і какофонія. У ветерана починається напад побєдобєсія, ̶к̶у̶р̶в̶а̶ відома українська співачка нервово пригадує мову, депутатка Госдуми падає в обморок, а країна, котра плаче над цим серіалом, втрачає свідомість.Коли все трохи втихомирюється, ведучий дивиться в камеру очима дохлої камбали:- А чьто думают в самой Португаліі прастиє люді?На екрані святковий Лісабон і Хосе з радісною посмішкою.- Как ви думаєтє, дон Хосе, пачєму ми пралєтєлі на Євровідєніі? - питає його власкор Sru.TV.- Essa é a lei da madeira compensada! - Радісно відповідає Хосе.- Чьто? - Перепитує його ведучий.- О! - Лускає себе по чолу Хосе! Você não entende o idioma! - Чьто? - Не розуміє ведучий.- То в нас у Теребовлі в подібних ситуаціях так кажуть. - Пояснює Хосе.- Чьто? - Витріщається на нього ведучий? - Чьто ето?- Закон фанери! - Регочеться Хосе. - Вона завжди пролітає.В студії зависає могильна тиша. Чути, як скриплять опори Останкінської вежі і ворушаться костомахи в мавзолеї.Щось дзвенить. Ведучий дістає телефона з кишені.- Да! Да! Владімір Владімірич! Да!І зі щасливою посмішкою втонулого в пубертатних ілюзіях ідіота, оголошує на камеру:- У нас на связі наш дорогой і любімий прєзідєнт.На моніторі з`являється козявкувата постать власника Запорєбрика, який оголошує, що по приїзді дамой, дівчинка-інвалід отримає в подарунок вимпел, грамоту, перехідний прапор, якісь таблетки, рулон бумаги з його президентським портретом, право довічно співати на сходах собору Василія Блаженного і бантик з переможної стрічки.Студія ридає і голосує за мір во всьом мірє. Депутатка Госдуми обіцяє подарити їй пілотку, але без заколки. Наша ̶к̶у̶р̶в̶а̶ відома українська співачка своє плаття з фестивалю "Червона рута -1992", якщо знайде його, а мужик із домодєдовської глибинки обіцяє написати заповіт на ізбу, оселедця і кота.Всі аплодують стоячи. - Ми єщьо всєм покажем! - Кричить депутат Госдуми. Ветеран естрадного мінету затягує :- Дєньпабєди! Как он бил от нас дальок!- Как в ізбє патухшей таял угольок! - Тягне за ним мужик.Кіт і оселедець промовисто мовчать...*****NB Я не сміюся над дівчинкою в інвалідному візку. Я, взагалі, не сміюсь. Бо це не смішно. Це страшно і показово. Колос на глиняних ногах. Країна з пробуханими і промитими дурнуватною пропагандою мізками в інвалідному візку історії. Котра розповзлась на 1/6 частину суші, але ніяк не може знайти собі місця в людській спільноті.Вони ще покажуть... Вірю - покажуть. В когось вкрадуть і покажуть. Бо на своє не здатні. ПС. А наш Сірожа, таки, краще співає! В нього такий бик-вокал, що Євровіжину вашому і не снилось! Оповідання надане UAPORTAL Дзвінкою Торохтушко Публікується мовою оригіналу з дозволу авторки. фото "День"
    Трав 13, 2018 11416
  • 14 Лют 2018
    Суботня українська школа "Ерудит" існує у Празі від 2007 року за підтримки Української греко-католицької церкви та Всеукраїнського об’єднання «Свобода» – саме вони свого часу надали школі перше фінансування для закупівлі підручників. Того ж 2007 року за наказом Міністерства освіти України було засновано Міжнародну українську школу – орган, що надає українським освітнім організаціям за кордоном право видавати офіційні документи: свідоцтво про базову середню освіту за 9 клас та атестат про повну загальну середню освіту і табель за 1 - 10 класи. UAportal говорив із директоркою школи Наталією Фаркаш - про реалії та особливості навчання за кордоном, мотивацію вчителів, труднощі та успіхи дітей. UA: За якою програмою ви працюєте? Наталія: Ми працюємо за програмою Міністерства освіти України. Програма одна – як для дітей, котрі в Україні навчаються стаціонарно, так і для наших – котрі навчаються тільки у суботу. UA.: Але ж ви маєте вп’ятеро менше часу. Як вдається встигати? Н.: Це, звичайно, правильне запитання… Як можливо за один день вивчити той чи інший предмет? Скажімо, вчителі наші – віртуози, що намагаються це зробити. Якщо, наприклад, на вивчення іменника української мови у 5-6 класі маємо 17 годин, ми його вивчаємо приблизно за 5. Тому я "воду" опускаю, а основні теми опрацьовую. На подання теми субот достатньо. А ось закріплювати матеріал та виконувати вправи діти вже мають вдома. Питання у тому, хто робить, а хто не робить – це залежить від батьків, від кожної дитини особисто. Діти, буває, питають: «Як нам встигнути?». Буває так, що наприкінці навчального року діти і додому приходять, і ми разом  допрацьовуємо. Буває й таке, що ми працюємо паралельно із чеською школою. Я навіть на уроках української кажу: «Діти, якщо ви мені відмінки напишете в «чештінє», я вам зараз покажу, як в «українштінє», і ми то все зведемо». Діти, буває, плутають. Наприклад, якщо плутають буквочку із чеською, я це не зараховую за помилку. Я завжди зараховую тільки граматичну або орфографічну помилку. Батьки часто переживають: «Ой, дитина плутає…» Нічого страшного! Дитина сьогодні плутає, а завтра вона буде добре знати. UA: Які матеріали ви використовуєте? Н.: Підручники з України, звісно, маємо. Також інтернет – практично вся старша школа працює з онлайн-підручниками. Вчитель на «інтерактивці» включає онлайн-підручник, подає матеріал у вигляді лекцій та може запропонувати додатково документальну хроніку чи вже підготовлені приклади до тієї чи іншої теми. Нашим учителям-предметникам, наприклад, підручники на уроках аж так не потрібні……Діти весь матеріал записують, а вже вдома виконують домашні завдання, вже вдома їм потрібен підручник. UA: А бібліотека у школі є? Н.: Бібліотека – це дуже тяжка історія. У нас є в основному тільки шкільні підручники. Щось є особисто у мене вдома, щось є в особистих бібліотеках усіх вчителів. Та на жаль, ми не маємо постійного приміщення, маємо тільки договір [із чеською школою – ред.] на навчальний рік. Тож доводиться кожного року домовлятися та продовжувати договір. У мене є зараз на складі 400 підручників, які потрібно утилізувати – це підручники для початкової та старшої школи за старою програмою. Для користування вони нам не потрібні... UA: У яких іще країнах є великі суботні українські школи? Н.: Італія, Португалія, Австрія, Греція – їх багато. У Португалії, наприклад, є велика кількість шкіл. Хоча у них є свої проблеми із нострифікацією…. Ми, наприклад, у Чехії  можемо пройти процес  нострифікації - тобто Міністерство освіти Чехії додатково назначає екзамени з тих чи інших дисциплін. Якщо дитина має рівень знань – то звичйно, здає успішно всі екзамени. Тому наше завдання боротися за високий рівень знань. Полиця з українськими казками у центральному відділі міської бібліотеки у Празі. UA: А чи є у вас такі дітки, що не ходять до чеської школи, а лише до суботньої української? Н.: Ні, до чеської ходять всі. Виключення – це практично одиниці. Це ті дітки, котрі, наприклад, посеред  навчального року приїхали та ще не адаптувались до чеської мови. Я і наполягаю, що діти мають відвідувати навчальні заклади. Це дуже погано, коли дитина серед тижня сидить вдома ... Тому я батькам наголошую, коли вони приїжджають, що дітки повинні відвідувати чеську школу та, звичайно, відвідувати українську школу, якщо вони бажають отримати український документ про освіту. UA: Що отримають діти по закінченню української суботньої школи? Н.: Школа у нас із 1 по 11 клас – після випускного одинадцятого класу діти отримають свідоцтво про середню освіту за 9 клас та атестат про повну загальну середню освіту і табель за 1-10 класи. Відверто кажучи, українська освіта трохи не дотягує до рівня європейської. Є розбіжності у багатьох предметах та темах - у чомусь наша освіта випереджає, у чомусь відстає. Тому діткам доводиться допрацьовувати багато матеріалу. Я також працюю в чеській школі і бачу дуже велику різницю між українською та чеською школами. Є і щось хороше у нас, що варто було б запозичити чехам… Утім, це все ж переважно недоліки. Але ми намагаємось процес якось налагоджувати – все-таки, є діти, яким потрібне це навчання, є діти, яким потрібний цей документ. UA: Із атестатом із вашої школи можна, наприклад, їхати до України, здавати ЗНО та вступати до університету? Н.: Так, звичайно, наш атестат рівносильний атестату, отриманому на Україні – адже його видає Міністерство освіти. Діти ведені не у нас, у Празі, а саме у Міжнародній школі в Києві. Комісія з Міжнародної школи приїжджає до нас у кінці навчального року та проводить ДПА та річне оцінювання всіх дітей. Вся документація ведеться в МУШ. UA: Чи часто випускники вашої школи їздять вступати до українських університетів? Н.: Бувають такі, що їдуть, що повертаються. Бувало й таке, що дітки вчилися у двох навчальних закладах. У Львівському національному університеті імені Івана Франка, наприклад, вчилася дівчинка. Але таких діток меншість – їх може бути двоє, троє, максимум четверо. Практично всі діти залишаються тут і намагаються продовжити навчання в Чехії. Я з одного боку вважаю, що у якійсь мірі це покоління вже є для України втраченим. На жаль, як би ми не крутили, складна економічна ситуація сприяє цьому. Нашим завданням є дати їм тут часточку України. UA: А чому Ви називаєте це покоління втраченим? Н.: Тому що ці діти уже практично себе бачать тут, тут навчаються, тут працюють їхні батьки. Я їм завжди кажу: «Учіться, учіться правильно писати – адже ви ніколи не знаєте, що на вас у житті чекає. Ви можете через 10 років повернутись в Україну молодими спеціалістами зі знанням чеської, української мови та працювати в успішних фірмах. Життя іде вперед, і ми ніколи не знаємо, коли і де зупинимось. Тому ми не можемо так категорично заперечувати, що «нам не потрібна українська мова». Мене завжди вражають батьки, котрі говорять, що «нам не потрібно вивчати мову». Ніхто не може знати – що нам буде потрібно, а що ні, як життя складеться у майбутньому. UA: Якщо дитина одночасно ходить і до чеської школи, і до української, то вона все-одно мусить нострифікувати український атестат для чеського університету? Н.: Якщо дитина хоче використати свій атестат [у Чехії – ред.], то так, обов’язково. Так само і коли дитина приїжджає з України до Чехії. Це вимога Міністерства освіти Чехії. Утім, якщо у дитини є і чеський документ, то це враховують – в залежності від того, скільки років дитина провчилась у чеській школі. Чеські діти на два роки довше навчаються, і Міністерство освіти Чехії вважає, що нашим дітям бракує цих двох років. UA: А Ви як вважаєте? Н.: Вважаю, що так, бракує. Діти ще незрілі в одинадцятому класі, вони не знають, чого вони хочуть, часто це вирішують батьки. Ще не мають достатньої самостійності. От чеські діти –  самостійніші, уже можуть самі за себе вирішити. Вони їдуть у світ, вступають в університети і навчаються. Ось я заходжу в наш 11 клас – вони наче дорослі… але вони все ж іще діти. Ці два роки, про які постійно говориться в Україні… Як би із цим не воювали, вони потрібні, аби діти ще трошки дозріли і стали самостійними. У нас чомусь поспішають навчатися. UA: А чого іще не вистачає нашій освіті? Які бачите недоліки в українській сфері освіти? Н.: Їх дуже багато. Перше, що надзвичайно важливе для української освіти – це повернення статусу і поваги до вчителя і до професії. Це дуже важливо, тому що вчитель формує ціле суспільство. Тому і суспільство у нас хворе – тому що таке ставлення до вчителів. Тут школи закриті – батьки привели дітей, і діти цілий день навчаються. А ось у нас батьки пробують приходити і пробують при дітях повчати вчителя і пояснювати, як той має працювати – що неприпустимо. У Чехії неможливо, щоб батько собі міг у будь-який момент зайти до класу і почати щось вирішувати. Батьки, які приїжджають із України, часто просто не розуміють, чому двері школи закриті. Доводиться пояснювати – ось такі умови у Чеській Республіці. Все. Це треба толерувати і цього треба дотримуватись. І ще одна дуже велика відмінність – у питанні самостійності. Чехів із першого класу навчають самостійності. У нас все  роблять батьки! Від першого класу  батьки сидять із дітками та виконують домашні завдання  – це я бачу навіть по тестах, які нам надсилають. Ми суботня школа, тому діти мають допрацьовувати вдома. Але так само працюють і в Україні – перевантаженість програми практично лягає на плечі батьків. У чеській школі дитина вчиться працювати самостійно – це є величезна відмінність. Такі дрібниці формують суспільство, коли вони збираються докупочки. UA: А якщо порівняти українську програму із чеською? Н.: У програмах є розбіжності. Українська програма перевантажена – це основне. Настільки, що дітям попросту забивають голови, і вони абсолютно нічого з того… не отримують. Програму варто розгрузити. У чехів простіше – у них простіша програма. Особливо це помітно у точних науках, у переліках тем. Міністерством освіти Чехії встановлено, наприклад, що конкретні теми з математики потрібні певним чином для того, аби вступити у внз. А у нас такого чіткого переліку немає. Україна, на мою думку, має просто провести паралель переліку всіх тем з кожної дисципліни європейської освіти – аби не перевантажувати дітей додатковими матеріалами. UA: Чого ж забагато, як Ви вважаєте? Н.: У нашій українській освіті треба багато тем шкільної програми залишити на виші, тому що діти там потім багато повторюють. От, наприклад, наш учитель із фізики – студент. І те, що діти у школі зараз пишуть в 10 і в 11 класі, студенти вивчають на 2му курсі університету. Ті самі тести, ті самі теми. Дітям непросто, тому що це вже достатньо складний ревінь. Проблема зокрема у точних науках, хоча і гуманітарні треба розгрузити. Наші читають дуже багато творів – які є завеликим навантаженням для дітей у школі, складні, діти їх просто не розуміють. Чехи ці твори читають пізніше. Наприклад, «Майстер і Маргарита» Булгакова – це складний  твір для дітей в 11 класі. Особисто я Булгакова читала вже у досить дорослому віці. Люди перечитують Булгакова – це достатньо складний для розуміння автор. Тобто, такі твори у програмі варто трошечки переглянути. UA: Як взагалі читають діти у школі? Люблять читати? Н.: Із зарубіжною літературою простіше, тому що багато творів перетинаються із чеською програмою у старших класах – наприклад, «Анна Кареніна», чи «Гобсек». А ось з українською літературою важче – діти не хочуть читати. З України приїжджають – і не хочуть читати. Для того, щоб провести урок, потрібно знаходити якісь цікаві моменти, щоб їм розказати. От візьмімо, наприклад, Шевченка. Скажеш дітям – і вони одразу: «Ну Шевченко… ми у школі вже чули від першого класу». А візьмемо, наприклад, тему «Шевченко і жінки» - о! це вже цікаво. Намагаємось зацікавити дітей, щоб цей автор залишився в пам’яті. Для мене основне, щоб діти відрізняли поезію Шевченка від поезії Франка, щоб знали, хто такий Григорій Сковорода. А із творами складніше. Скільки я билася, що «не прочитавши «Кайдашеву сім’ю», не будете знати ментальність українського народу», що це важливо! У нас немає часу читати твори вголос. Наприклад, на Франка чи на Шевченка я залишаю більше часу, все ж таки це основні автори. А ось на «Празьку школу» в 11 класі – всього одна година. А хотілось би більше розповізти, показати, все ж таки Прага була основним осередком української еміграції в 20 роках минулого століття. UA: Які ж переваги є в українській освіті? Адже не може усе бути настільки… Н.: Драматично? Ні, ні. Перевага у тому, що наші діти талановиті. Наші діти ходять щодня до чеської школи, потім приходять в суботу до нас. У більшості своїй українці такі – намагаються тягнути усе, впоратись і у чеській школі, і у нас. Мені один хлопчик так казав: «Ви мені маєте ставити оцінку за те, що я в суботу встаю і приходжу до вас. Бо я цілий тиждень ходжу до чеської школи». Певною мірою він має рацію…. (посміхається) UA: А ви можете адаптувати якось програму, чи зобов’язані іти за Міністерством освіти? Н.: Поки ми отримуємо атестат з української освіти, ми зобов’язані іти за Міністерством освіти. На жаль, ми не можемо нічого змінювати. UA: Де ви займаєтесь? Чи допомагає вам у пошуку шкільних приміщень Міжнародна школа? Н.: Міжнародна школа знаходиться в Києві та з пошуком приміщення нам допомогти не може. Ми є громадською організацією, яка власними силами усе це організовує. Це, скажімо, волонтерство наших вчителів. Я витрачаю свій особистий час влітку на те, щоб знайти приміщення і домовитись. UA: Батьки платять за школу?   Н.: Школа платна, коштує це тисячу крон на місяць. Головним чином тому, що ми повинні заплатити за оренду. Приміщення ми повинні мати у стінах школи, ми не можемо займатись у офісних приміщеннях – адже кожному вчителю потрібна дошка, кожному вчителю потрібна інтерактивна дошка. І парти. Дітям все-одно ближча по духу саме школа, коли вони знаходяться у стінах школи. В офісному приміщенні немає духу навчання, який повинен бути. Тобто, школа, приміщення, дошка – усе це важливо, усе повинно бути. Інакше не виходить навчальний процес, не отримати результат. UA: Скільки дітей приблизно ходить до школи? Н.: Їх кількість коливається, зазвичай це близько 60-70 дітей. Усі класи у нас окремі – від 1 до 11 – але працюємо комплектом, тобто в одному класі сидять 1 і 3, 2 і 4, 5 і 6 класи, тощо. Тільки випускні класи сидять окремо, від дев’ятого по одинадцятий. Утім, це залежить від кількості дітей… Зазвичай, випускні класи найбільші – це ті, кому потрібен атестат. UA: А хотілось би вам мати більше учнів? Чи наразі це саме той формат? Н.: Якщо буде більше діток, то будемо розширювати і штат, адже це велика кількість роботи. До того ж, це і більша відповідальність, адже кожна дитина індивідуальна. Почнемо з того, що тут кожна родина індивідуальна. Дітей забирають із українського суспільства сюди, діти не завжди адаптуються у чеських школах. Часто це просто маса проблем, які виливаються тут і стають нашими внутрішніми проблемами. Тому що тут діти можуть сказати, що вони думають. От ми зараз запросили психолога, який працює зі старшими дітьми. Діти часто бувають замкнуті у чеських школах, вони себе не реалізовують. А тут намагаються себе реалізувати – з різних боків, і з негативних також. Цю ситуацію треба також контролювати. UA: Чи проводите Ви із дітками культурно-розважальні заходи? Н.: Проводимо, але знову ж, маємо лише одну суботу – у неділю мені дітей уже не зібрати. Я вірю, що їм важко, що у них один вихідний, коли вони хочуть поспати, хочуть побути вдома. Та ми все ж проводимо акції. Наприклад, у суботу напередодні Дня Злуки у нас був Посол України в ЧР. Різдвяні свята ми також відмічали гучно – практично всі були зняті з уроків. (сміється) UA: Що плануєте відсвяткувати наступним? Н.: Зараз ми, наприклад, думаємо, що організувати на Шевченківські дні. Діти твори слабенько вивчають, читають з листочка – тож іще думаємо, яким чином це зробити. Хотілося б, аби хлопчики з 5-6 класу нам заспівали «Тополю». Може, вікторину зробимо – вікторина іде краще, із більшою зацікавленістю. Пробували ми і документальний фільм включати – студія «1+1» презентувала «Таємниці генія Шевченка» дуже цікавий фільм, варто подивитись. Можливо, щось зробимо у стилі відкритого уроку. Утім, це класичний урок, який проводиться постійно, тож не знаю. Маленькі дітки у молодшій школі щось співають, цитують напам’ять. Конкурс малюнків можемо зробити у молодшій школі – старшій це вже нецікаво. Хотілося б щось робити таке, щоб діти були зацікавлені, щоб певним чином прожили себе у цьому. Не просто класичний «Заповіт» біля дошки. (посміхається) Хотілося б їм дати щось таке, аби вони зрозуміли цього автора, аби цей автор їм став близьким – ось так би мені хотілось це бачити…. UA: А на свої шкільні гуртки ви маєте час? Н.: Так, ми маємо гуртки у початковій школі – є дітки, що займаються музикою, англійською та чеською після суботніх зайнять. А от у старшій школі – без шансів, тому що у них уроки до четвертої, а то і до п’ятої. Це якщо я учнів старших класів зніму з уроків та відправлю на музику, аби вони навчилися співати – таке може статись. Але це означає, що я у якогось вчителя маю забрати урок. Тому, розумієте, ось такі нюанси. UA: Коли, у якому класі дитина може прийти до української суботньої школи? Н.: Щоб зарахувати дитину до певного класу, мені потрібні українські класи, документи з України. Наприклад, якщо дитина приходить до 5 класу, то мені потрібні документи про закінчення четвертого класу. Якщо дитина не має жодного класу закінченого в Україні, то, на жаль, вона має розпочти з першого класу. Утім, бувають і такі ситуації, що дитина за віком має бути у четвертому або п’ятому класі, і хоче навчатись, але не має жодного закінченого українського класу – тільки пише українською, якось розмовляє. Та я ж не посаджу дитину у віці п’ятикласника до першачків – це смішно. У такому випадку батьки можуть написати заяву, ми відправимо її до Міжнародної школи, і дитина зможе написати екзамен за 4 клас. Без ДПА за 4 клас до старшої школи не потрапиш. Кожен випадок особливий.  Крім того, діти ходять сюди ще йзаради спілкування – так само як і ми, дорослі. Діти приходять до школи, аби висловити свої емоції, порадитись і так далі. Як старші, так і менші – тут немає різниці. UA: Дітки, які приходять до школи – наскільки вони себе усвідомлюють як українці? Чи говорять про себе, як про українців? Н.: Старші всі про себе так говорять. А ті найменші, що були народжені тут – залежно від родини, від середовища, у якому вони живуть. З найменшими трошки інша історія, адже їм не так близька українська освіта взагалі - зазвичай вони тільки навчаться читати й писати і закінчують початковою школою. Усі наші старшокласники навчались в Україні – у старших класах немає дітей, які навчались би в нашій суботній школі з першого класу. Це всі діти, привезені з України. Якщо української школи було мінімум 2-3 роки, або як кажуть наші вчителі «хоча б один рік української школи» – то ми вже можемо працювати, уже накладемо на ті знання усе, що потрібно. А меншеньким важко – вони вже здебільшого походять із двомовних родин. Вони зазвичай навчаться читати, писати, чомусь у мовному жанрі – і на цьому кінець. Ці дітки у нас часто навчаються на українознавчих предметах – це українська мова та історія України. А вже якщо потрібен документ – то потрібно працювати.  UA: Тобто, є можливість обирати? Н.: Так, можливість вибору є, батьки можуть обирати. Є багато таких, що у початковій школі відмовляються від тестування, наприклад, а погоджуються тільки на українську мову та історію. UA: Як бути із мовним питанням у випадку українських дітей, котрі живуть за кордоном? Н.: Діток у початковій школі, котрі народжені у змішаних шлюбах, дуже важко чогось навчити – коли вдома розмовляють іншою мовою. Та у нашому випадку, все-таки, українська і чеська – це близькі, слов’янські мови – діти скажуть слово чеською, слово українською, але все-таки якось даємо все докупи. У мене дитина народжена тут, ходить до чеського садочка, вдома ми розмовляємо виключно українською мовою, ще й англійську трохи повторюємо. Тобто, я розумію, що у неї в голові трошки гуляш. Наприклад, може казати і «блу», і «модрий», і «синій». Але я вважаю, що це їй не зашкодить – рано чи пізно вона собі це по поличках розкладе. Просто так є. Вона живе у цьому суспільстві, і має володіти цією мовою. Але батьки – українці, ми розмовляємо українською мовою, то вона повинна володіти й цією мовою. Я думаю, що колись моя дитина мені буде вдячна за те, що мала можливість вивчати кілька мов. Ми свого часу такої можливості практично не мали. Я і сама здавала екзамени і нострифікацію, тож я знаю, що це таке – це колосальний об’єм роботи, як і вивчення чеської мови в цілому. Вивчити чеську мову непросто – але реально! Все ж це слов’янська мова, одна із мов, які найлегше «лягають» на українську мову. Так само і для діток, що виростають у чеськомовному середовищі та вчать українську мову. UA: Як Ви підбираєте вчителів? Н.: Правда у тому, що тут спеціалістів із вищою освітою - достатньо. Але одиниці з них будуть працювати. Одиниці із них здатні працювати. Ті, що вчилися десять років тому, вже все забули. Ми, наприклад, довгий час шукали фізика, бо наш фізик пішов у декретну відпустку. У Празі можна знайти вчителя фізики – мені телефонувало багато спеціалістів. Але це люди, які вже відійшли від роботи. Я одному фізику давала тести – і він каже «Вибач, але я вже забув. А сидіти згадувати – я на це не маю ані часу, ані бажання». Тобто, тут потрібна людина, яка реально може щось робити. Те саме і з математикою – треба просто сідати й рішати приклади. І ще й орієнтуватися у чеській математиці, тому що діти приходять і запитують чеською мовою. Тести за програмою складні, потрібно сідати і виконувати їх. Я даю тести для кожного вчителя. Якщо вчитель здатен виконати ці тести – то він може працювати. Якщо він уже забув, то… До того ж, це субота. От ми зараз шукаємо вчителя музики – але вчителя музики для школи, не просто музиканта. Такого, що за одну суботу міг би із цих діток щось зліпити, знайти таланти. Щоб реально взяв інструмент, грав і співав із ними, щоб знав українські традиції, пісні, орієнтувався – ось такого ми шукаємо. Робота вчителя – це клопітка робота, що забирає дуже багато часу, у тому числі й особистого. Взагалі, робота у школі – це постійне, нон-стоп вирішення якихось питань. Від ранку до вечора на телефоні, постійно вирішуючи якісь проблеми. UA: Яка зарплатня вчителя у вашій школі? Н.: Ми платимо 150 крон на годину – класика, як і усім вчителям. У чеській школі так само – я отримую 150-200 крон. Та все одно, наші вчителі мають дві, три, чотири години у суботу – тобто, це мінімальний заробіток. Але при цьому вони мають бути присутні щосуботи. UA: Які плани у школи? Н.: Ми не хочемо полишати цю справу. Все залежить від кількості дітей, від того, скільки залишиться ентузіазму. Взагалі, ми тут усі існуємо як громадська організація – аби існувала школа денна, або школа кожного дня – для цього потрібні ліцензії. Ліцензії – це є фінансування. А фінансування – це Міністерство освіти. Якщо ліцензія від чеського міністерства, то чеське міністерство має надавати кошти, на що ж вони, звичайно, коштів не мають – тим паче для України.  Ми якимось чином хоч так існуємо і даємо цим діткам можливість, право вибору. А вони вже можуть собі обрати, де вони будуть краще почуватись – чи в Україні, чи тут. Утім, школа – це не лише пані директорка, а й цілий колектив – така-собі «родина за інтересом». Є у ній діти, є вчителі-батьки, а є і старші брати й сестри, котрі допомагають батькам. Асистентка вчителя у 2 і 4 класах Наталя каже, що вона у школі для того, аби бути старшим товаришем для дітей: «Вони можуть мене не послухати. Але дуже люблять давати мені п’ять або такі приколи». Головний авторитет у класі – це пані вчителька. Діти, за її словами, сприймають суботню українську школу як нормальну частину тижня – це їх рутина. Хоч діти й зустрічаються лиш раз на тиждень, але дружать, дуже сильно дружать – дивується Наталя і додає: «Це  для них українське середовище однолітків», куди дітей приводять, аби вміли писати і читати українською, і щоб мали якусь культурно-історичну базу знань про Україну. Владислав, учитель фізики у 7 – 11 класах, вважає, що діти ходять до української школи за «ріднішим» спілкуванням, але у старших класах також за тим, аби раніше отримати шкільний атестат. Сам Влад навчається на факультеті машинобудування у Чеському технічному університеті в Празі. Каже, що українська шкільна програма з фізики дуже схожа на програму перших студентських років у Чехії – йому особисто вже засвоєні у школі знання знадобились, коли у виші довелось розуміти й вивчати ті ж самі теми, але тепер іноземною мовою. Наголошує, що поглядів на навантаження в українській програмі є дуже багато, але у будь-якому разі – для наших діток в чеських університетах це як подвійне повторення матеріалу. Суботня українська школа – це своєрідний острів української грамотності у чеському культурному морі. Запропонувати дітям повноцінну українську шкільну програму, запропонувати їм офіційний документ про освіту, маючи обмежені ресурси, зокрема часові – це завдання з непростих. Утім, школа розпочинає друге десятиріччя своєї діяльності та продовжує розвивати своєрідний осередок, у якому маленькі українці з Праги можуть віднайти зв’язок з власним корінням. Шкільна родина за читанням українських казок у міській бібліотеці.    Школа знаходиться за адресою:Praha 3, 130 00, Nám. Jiřího z Poděbrad 7, 8/1685 ZŠ(будівля чеської школи) Контакти: Телефони: +420774497994+420733104054+420734205381 Е-mail адреса:susherudyt@gmail.com Веб-сторінка: http://erudyt.webs.com/  Фото:архів української суботньої школи, 24tv.ua         
    8566 Опубліковано Marharyta Golobrodska
  • Суботня українська школа "Ерудит" існує у Празі від 2007 року за підтримки Української греко-католицької церкви та Всеукраїнського об’єднання «Свобода» – саме вони свого часу надали школі перше фінансування для закупівлі підручників. Того ж 2007 року за наказом Міністерства освіти України було засновано Міжнародну українську школу – орган, що надає українським освітнім організаціям за кордоном право видавати офіційні документи: свідоцтво про базову середню освіту за 9 клас та атестат про повну загальну середню освіту і табель за 1 - 10 класи. UAportal говорив із директоркою школи Наталією Фаркаш - про реалії та особливості навчання за кордоном, мотивацію вчителів, труднощі та успіхи дітей. UA: За якою програмою ви працюєте? Наталія: Ми працюємо за програмою Міністерства освіти України. Програма одна – як для дітей, котрі в Україні навчаються стаціонарно, так і для наших – котрі навчаються тільки у суботу. UA.: Але ж ви маєте вп’ятеро менше часу. Як вдається встигати? Н.: Це, звичайно, правильне запитання… Як можливо за один день вивчити той чи інший предмет? Скажімо, вчителі наші – віртуози, що намагаються це зробити. Якщо, наприклад, на вивчення іменника української мови у 5-6 класі маємо 17 годин, ми його вивчаємо приблизно за 5. Тому я "воду" опускаю, а основні теми опрацьовую. На подання теми субот достатньо. А ось закріплювати матеріал та виконувати вправи діти вже мають вдома. Питання у тому, хто робить, а хто не робить – це залежить від батьків, від кожної дитини особисто. Діти, буває, питають: «Як нам встигнути?». Буває так, що наприкінці навчального року діти і додому приходять, і ми разом  допрацьовуємо. Буває й таке, що ми працюємо паралельно із чеською школою. Я навіть на уроках української кажу: «Діти, якщо ви мені відмінки напишете в «чештінє», я вам зараз покажу, як в «українштінє», і ми то все зведемо». Діти, буває, плутають. Наприклад, якщо плутають буквочку із чеською, я це не зараховую за помилку. Я завжди зараховую тільки граматичну або орфографічну помилку. Батьки часто переживають: «Ой, дитина плутає…» Нічого страшного! Дитина сьогодні плутає, а завтра вона буде добре знати. UA: Які матеріали ви використовуєте? Н.: Підручники з України, звісно, маємо. Також інтернет – практично вся старша школа працює з онлайн-підручниками. Вчитель на «інтерактивці» включає онлайн-підручник, подає матеріал у вигляді лекцій та може запропонувати додатково документальну хроніку чи вже підготовлені приклади до тієї чи іншої теми. Нашим учителям-предметникам, наприклад, підручники на уроках аж так не потрібні……Діти весь матеріал записують, а вже вдома виконують домашні завдання, вже вдома їм потрібен підручник. UA: А бібліотека у школі є? Н.: Бібліотека – це дуже тяжка історія. У нас є в основному тільки шкільні підручники. Щось є особисто у мене вдома, щось є в особистих бібліотеках усіх вчителів. Та на жаль, ми не маємо постійного приміщення, маємо тільки договір [із чеською школою – ред.] на навчальний рік. Тож доводиться кожного року домовлятися та продовжувати договір. У мене є зараз на складі 400 підручників, які потрібно утилізувати – це підручники для початкової та старшої школи за старою програмою. Для користування вони нам не потрібні... UA: У яких іще країнах є великі суботні українські школи? Н.: Італія, Португалія, Австрія, Греція – їх багато. У Португалії, наприклад, є велика кількість шкіл. Хоча у них є свої проблеми із нострифікацією…. Ми, наприклад, у Чехії  можемо пройти процес  нострифікації - тобто Міністерство освіти Чехії додатково назначає екзамени з тих чи інших дисциплін. Якщо дитина має рівень знань – то звичйно, здає успішно всі екзамени. Тому наше завдання боротися за високий рівень знань. Полиця з українськими казками у центральному відділі міської бібліотеки у Празі. UA: А чи є у вас такі дітки, що не ходять до чеської школи, а лише до суботньої української? Н.: Ні, до чеської ходять всі. Виключення – це практично одиниці. Це ті дітки, котрі, наприклад, посеред  навчального року приїхали та ще не адаптувались до чеської мови. Я і наполягаю, що діти мають відвідувати навчальні заклади. Це дуже погано, коли дитина серед тижня сидить вдома ... Тому я батькам наголошую, коли вони приїжджають, що дітки повинні відвідувати чеську школу та, звичайно, відвідувати українську школу, якщо вони бажають отримати український документ про освіту. UA: Що отримають діти по закінченню української суботньої школи? Н.: Школа у нас із 1 по 11 клас – після випускного одинадцятого класу діти отримають свідоцтво про середню освіту за 9 клас та атестат про повну загальну середню освіту і табель за 1-10 класи. Відверто кажучи, українська освіта трохи не дотягує до рівня європейської. Є розбіжності у багатьох предметах та темах - у чомусь наша освіта випереджає, у чомусь відстає. Тому діткам доводиться допрацьовувати багато матеріалу. Я також працюю в чеській школі і бачу дуже велику різницю між українською та чеською школами. Є і щось хороше у нас, що варто було б запозичити чехам… Утім, це все ж переважно недоліки. Але ми намагаємось процес якось налагоджувати – все-таки, є діти, яким потрібне це навчання, є діти, яким потрібний цей документ. UA: Із атестатом із вашої школи можна, наприклад, їхати до України, здавати ЗНО та вступати до університету? Н.: Так, звичайно, наш атестат рівносильний атестату, отриманому на Україні – адже його видає Міністерство освіти. Діти ведені не у нас, у Празі, а саме у Міжнародній школі в Києві. Комісія з Міжнародної школи приїжджає до нас у кінці навчального року та проводить ДПА та річне оцінювання всіх дітей. Вся документація ведеться в МУШ. UA: Чи часто випускники вашої школи їздять вступати до українських університетів? Н.: Бувають такі, що їдуть, що повертаються. Бувало й таке, що дітки вчилися у двох навчальних закладах. У Львівському національному університеті імені Івана Франка, наприклад, вчилася дівчинка. Але таких діток меншість – їх може бути двоє, троє, максимум четверо. Практично всі діти залишаються тут і намагаються продовжити навчання в Чехії. Я з одного боку вважаю, що у якійсь мірі це покоління вже є для України втраченим. На жаль, як би ми не крутили, складна економічна ситуація сприяє цьому. Нашим завданням є дати їм тут часточку України. UA: А чому Ви називаєте це покоління втраченим? Н.: Тому що ці діти уже практично себе бачать тут, тут навчаються, тут працюють їхні батьки. Я їм завжди кажу: «Учіться, учіться правильно писати – адже ви ніколи не знаєте, що на вас у житті чекає. Ви можете через 10 років повернутись в Україну молодими спеціалістами зі знанням чеської, української мови та працювати в успішних фірмах. Життя іде вперед, і ми ніколи не знаємо, коли і де зупинимось. Тому ми не можемо так категорично заперечувати, що «нам не потрібна українська мова». Мене завжди вражають батьки, котрі говорять, що «нам не потрібно вивчати мову». Ніхто не може знати – що нам буде потрібно, а що ні, як життя складеться у майбутньому. UA: Якщо дитина одночасно ходить і до чеської школи, і до української, то вона все-одно мусить нострифікувати український атестат для чеського університету? Н.: Якщо дитина хоче використати свій атестат [у Чехії – ред.], то так, обов’язково. Так само і коли дитина приїжджає з України до Чехії. Це вимога Міністерства освіти Чехії. Утім, якщо у дитини є і чеський документ, то це враховують – в залежності від того, скільки років дитина провчилась у чеській школі. Чеські діти на два роки довше навчаються, і Міністерство освіти Чехії вважає, що нашим дітям бракує цих двох років. UA: А Ви як вважаєте? Н.: Вважаю, що так, бракує. Діти ще незрілі в одинадцятому класі, вони не знають, чого вони хочуть, часто це вирішують батьки. Ще не мають достатньої самостійності. От чеські діти –  самостійніші, уже можуть самі за себе вирішити. Вони їдуть у світ, вступають в університети і навчаються. Ось я заходжу в наш 11 клас – вони наче дорослі… але вони все ж іще діти. Ці два роки, про які постійно говориться в Україні… Як би із цим не воювали, вони потрібні, аби діти ще трошки дозріли і стали самостійними. У нас чомусь поспішають навчатися. UA: А чого іще не вистачає нашій освіті? Які бачите недоліки в українській сфері освіти? Н.: Їх дуже багато. Перше, що надзвичайно важливе для української освіти – це повернення статусу і поваги до вчителя і до професії. Це дуже важливо, тому що вчитель формує ціле суспільство. Тому і суспільство у нас хворе – тому що таке ставлення до вчителів. Тут школи закриті – батьки привели дітей, і діти цілий день навчаються. А ось у нас батьки пробують приходити і пробують при дітях повчати вчителя і пояснювати, як той має працювати – що неприпустимо. У Чехії неможливо, щоб батько собі міг у будь-який момент зайти до класу і почати щось вирішувати. Батьки, які приїжджають із України, часто просто не розуміють, чому двері школи закриті. Доводиться пояснювати – ось такі умови у Чеській Республіці. Все. Це треба толерувати і цього треба дотримуватись. І ще одна дуже велика відмінність – у питанні самостійності. Чехів із першого класу навчають самостійності. У нас все  роблять батьки! Від першого класу  батьки сидять із дітками та виконують домашні завдання  – це я бачу навіть по тестах, які нам надсилають. Ми суботня школа, тому діти мають допрацьовувати вдома. Але так само працюють і в Україні – перевантаженість програми практично лягає на плечі батьків. У чеській школі дитина вчиться працювати самостійно – це є величезна відмінність. Такі дрібниці формують суспільство, коли вони збираються докупочки. UA: А якщо порівняти українську програму із чеською? Н.: У програмах є розбіжності. Українська програма перевантажена – це основне. Настільки, що дітям попросту забивають голови, і вони абсолютно нічого з того… не отримують. Програму варто розгрузити. У чехів простіше – у них простіша програма. Особливо це помітно у точних науках, у переліках тем. Міністерством освіти Чехії встановлено, наприклад, що конкретні теми з математики потрібні певним чином для того, аби вступити у внз. А у нас такого чіткого переліку немає. Україна, на мою думку, має просто провести паралель переліку всіх тем з кожної дисципліни європейської освіти – аби не перевантажувати дітей додатковими матеріалами. UA: Чого ж забагато, як Ви вважаєте? Н.: У нашій українській освіті треба багато тем шкільної програми залишити на виші, тому що діти там потім багато повторюють. От, наприклад, наш учитель із фізики – студент. І те, що діти у школі зараз пишуть в 10 і в 11 класі, студенти вивчають на 2му курсі університету. Ті самі тести, ті самі теми. Дітям непросто, тому що це вже достатньо складний ревінь. Проблема зокрема у точних науках, хоча і гуманітарні треба розгрузити. Наші читають дуже багато творів – які є завеликим навантаженням для дітей у школі, складні, діти їх просто не розуміють. Чехи ці твори читають пізніше. Наприклад, «Майстер і Маргарита» Булгакова – це складний  твір для дітей в 11 класі. Особисто я Булгакова читала вже у досить дорослому віці. Люди перечитують Булгакова – це достатньо складний для розуміння автор. Тобто, такі твори у програмі варто трошечки переглянути. UA: Як взагалі читають діти у школі? Люблять читати? Н.: Із зарубіжною літературою простіше, тому що багато творів перетинаються із чеською програмою у старших класах – наприклад, «Анна Кареніна», чи «Гобсек». А ось з українською літературою важче – діти не хочуть читати. З України приїжджають – і не хочуть читати. Для того, щоб провести урок, потрібно знаходити якісь цікаві моменти, щоб їм розказати. От візьмімо, наприклад, Шевченка. Скажеш дітям – і вони одразу: «Ну Шевченко… ми у школі вже чули від першого класу». А візьмемо, наприклад, тему «Шевченко і жінки» - о! це вже цікаво. Намагаємось зацікавити дітей, щоб цей автор залишився в пам’яті. Для мене основне, щоб діти відрізняли поезію Шевченка від поезії Франка, щоб знали, хто такий Григорій Сковорода. А із творами складніше. Скільки я билася, що «не прочитавши «Кайдашеву сім’ю», не будете знати ментальність українського народу», що це важливо! У нас немає часу читати твори вголос. Наприклад, на Франка чи на Шевченка я залишаю більше часу, все ж таки це основні автори. А ось на «Празьку школу» в 11 класі – всього одна година. А хотілось би більше розповізти, показати, все ж таки Прага була основним осередком української еміграції в 20 роках минулого століття. UA: Які ж переваги є в українській освіті? Адже не може усе бути настільки… Н.: Драматично? Ні, ні. Перевага у тому, що наші діти талановиті. Наші діти ходять щодня до чеської школи, потім приходять в суботу до нас. У більшості своїй українці такі – намагаються тягнути усе, впоратись і у чеській школі, і у нас. Мені один хлопчик так казав: «Ви мені маєте ставити оцінку за те, що я в суботу встаю і приходжу до вас. Бо я цілий тиждень ходжу до чеської школи». Певною мірою він має рацію…. (посміхається) UA: А ви можете адаптувати якось програму, чи зобов’язані іти за Міністерством освіти? Н.: Поки ми отримуємо атестат з української освіти, ми зобов’язані іти за Міністерством освіти. На жаль, ми не можемо нічого змінювати. UA: Де ви займаєтесь? Чи допомагає вам у пошуку шкільних приміщень Міжнародна школа? Н.: Міжнародна школа знаходиться в Києві та з пошуком приміщення нам допомогти не може. Ми є громадською організацією, яка власними силами усе це організовує. Це, скажімо, волонтерство наших вчителів. Я витрачаю свій особистий час влітку на те, щоб знайти приміщення і домовитись. UA: Батьки платять за школу?   Н.: Школа платна, коштує це тисячу крон на місяць. Головним чином тому, що ми повинні заплатити за оренду. Приміщення ми повинні мати у стінах школи, ми не можемо займатись у офісних приміщеннях – адже кожному вчителю потрібна дошка, кожному вчителю потрібна інтерактивна дошка. І парти. Дітям все-одно ближча по духу саме школа, коли вони знаходяться у стінах школи. В офісному приміщенні немає духу навчання, який повинен бути. Тобто, школа, приміщення, дошка – усе це важливо, усе повинно бути. Інакше не виходить навчальний процес, не отримати результат. UA: Скільки дітей приблизно ходить до школи? Н.: Їх кількість коливається, зазвичай це близько 60-70 дітей. Усі класи у нас окремі – від 1 до 11 – але працюємо комплектом, тобто в одному класі сидять 1 і 3, 2 і 4, 5 і 6 класи, тощо. Тільки випускні класи сидять окремо, від дев’ятого по одинадцятий. Утім, це залежить від кількості дітей… Зазвичай, випускні класи найбільші – це ті, кому потрібен атестат. UA: А хотілось би вам мати більше учнів? Чи наразі це саме той формат? Н.: Якщо буде більше діток, то будемо розширювати і штат, адже це велика кількість роботи. До того ж, це і більша відповідальність, адже кожна дитина індивідуальна. Почнемо з того, що тут кожна родина індивідуальна. Дітей забирають із українського суспільства сюди, діти не завжди адаптуються у чеських школах. Часто це просто маса проблем, які виливаються тут і стають нашими внутрішніми проблемами. Тому що тут діти можуть сказати, що вони думають. От ми зараз запросили психолога, який працює зі старшими дітьми. Діти часто бувають замкнуті у чеських школах, вони себе не реалізовують. А тут намагаються себе реалізувати – з різних боків, і з негативних також. Цю ситуацію треба також контролювати. UA: Чи проводите Ви із дітками культурно-розважальні заходи? Н.: Проводимо, але знову ж, маємо лише одну суботу – у неділю мені дітей уже не зібрати. Я вірю, що їм важко, що у них один вихідний, коли вони хочуть поспати, хочуть побути вдома. Та ми все ж проводимо акції. Наприклад, у суботу напередодні Дня Злуки у нас був Посол України в ЧР. Різдвяні свята ми також відмічали гучно – практично всі були зняті з уроків. (сміється) UA: Що плануєте відсвяткувати наступним? Н.: Зараз ми, наприклад, думаємо, що організувати на Шевченківські дні. Діти твори слабенько вивчають, читають з листочка – тож іще думаємо, яким чином це зробити. Хотілося б, аби хлопчики з 5-6 класу нам заспівали «Тополю». Може, вікторину зробимо – вікторина іде краще, із більшою зацікавленістю. Пробували ми і документальний фільм включати – студія «1+1» презентувала «Таємниці генія Шевченка» дуже цікавий фільм, варто подивитись. Можливо, щось зробимо у стилі відкритого уроку. Утім, це класичний урок, який проводиться постійно, тож не знаю. Маленькі дітки у молодшій школі щось співають, цитують напам’ять. Конкурс малюнків можемо зробити у молодшій школі – старшій це вже нецікаво. Хотілося б щось робити таке, щоб діти були зацікавлені, щоб певним чином прожили себе у цьому. Не просто класичний «Заповіт» біля дошки. (посміхається) Хотілося б їм дати щось таке, аби вони зрозуміли цього автора, аби цей автор їм став близьким – ось так би мені хотілось це бачити…. UA: А на свої шкільні гуртки ви маєте час? Н.: Так, ми маємо гуртки у початковій школі – є дітки, що займаються музикою, англійською та чеською після суботніх зайнять. А от у старшій школі – без шансів, тому що у них уроки до четвертої, а то і до п’ятої. Це якщо я учнів старших класів зніму з уроків та відправлю на музику, аби вони навчилися співати – таке може статись. Але це означає, що я у якогось вчителя маю забрати урок. Тому, розумієте, ось такі нюанси. UA: Коли, у якому класі дитина може прийти до української суботньої школи? Н.: Щоб зарахувати дитину до певного класу, мені потрібні українські класи, документи з України. Наприклад, якщо дитина приходить до 5 класу, то мені потрібні документи про закінчення четвертого класу. Якщо дитина не має жодного класу закінченого в Україні, то, на жаль, вона має розпочти з першого класу. Утім, бувають і такі ситуації, що дитина за віком має бути у четвертому або п’ятому класі, і хоче навчатись, але не має жодного закінченого українського класу – тільки пише українською, якось розмовляє. Та я ж не посаджу дитину у віці п’ятикласника до першачків – це смішно. У такому випадку батьки можуть написати заяву, ми відправимо її до Міжнародної школи, і дитина зможе написати екзамен за 4 клас. Без ДПА за 4 клас до старшої школи не потрапиш. Кожен випадок особливий.  Крім того, діти ходять сюди ще йзаради спілкування – так само як і ми, дорослі. Діти приходять до школи, аби висловити свої емоції, порадитись і так далі. Як старші, так і менші – тут немає різниці. UA: Дітки, які приходять до школи – наскільки вони себе усвідомлюють як українці? Чи говорять про себе, як про українців? Н.: Старші всі про себе так говорять. А ті найменші, що були народжені тут – залежно від родини, від середовища, у якому вони живуть. З найменшими трошки інша історія, адже їм не так близька українська освіта взагалі - зазвичай вони тільки навчаться читати й писати і закінчують початковою школою. Усі наші старшокласники навчались в Україні – у старших класах немає дітей, які навчались би в нашій суботній школі з першого класу. Це всі діти, привезені з України. Якщо української школи було мінімум 2-3 роки, або як кажуть наші вчителі «хоча б один рік української школи» – то ми вже можемо працювати, уже накладемо на ті знання усе, що потрібно. А меншеньким важко – вони вже здебільшого походять із двомовних родин. Вони зазвичай навчаться читати, писати, чомусь у мовному жанрі – і на цьому кінець. Ці дітки у нас часто навчаються на українознавчих предметах – це українська мова та історія України. А вже якщо потрібен документ – то потрібно працювати.  UA: Тобто, є можливість обирати? Н.: Так, можливість вибору є, батьки можуть обирати. Є багато таких, що у початковій школі відмовляються від тестування, наприклад, а погоджуються тільки на українську мову та історію. UA: Як бути із мовним питанням у випадку українських дітей, котрі живуть за кордоном? Н.: Діток у початковій школі, котрі народжені у змішаних шлюбах, дуже важко чогось навчити – коли вдома розмовляють іншою мовою. Та у нашому випадку, все-таки, українська і чеська – це близькі, слов’янські мови – діти скажуть слово чеською, слово українською, але все-таки якось даємо все докупи. У мене дитина народжена тут, ходить до чеського садочка, вдома ми розмовляємо виключно українською мовою, ще й англійську трохи повторюємо. Тобто, я розумію, що у неї в голові трошки гуляш. Наприклад, може казати і «блу», і «модрий», і «синій». Але я вважаю, що це їй не зашкодить – рано чи пізно вона собі це по поличках розкладе. Просто так є. Вона живе у цьому суспільстві, і має володіти цією мовою. Але батьки – українці, ми розмовляємо українською мовою, то вона повинна володіти й цією мовою. Я думаю, що колись моя дитина мені буде вдячна за те, що мала можливість вивчати кілька мов. Ми свого часу такої можливості практично не мали. Я і сама здавала екзамени і нострифікацію, тож я знаю, що це таке – це колосальний об’єм роботи, як і вивчення чеської мови в цілому. Вивчити чеську мову непросто – але реально! Все ж це слов’янська мова, одна із мов, які найлегше «лягають» на українську мову. Так само і для діток, що виростають у чеськомовному середовищі та вчать українську мову. UA: Як Ви підбираєте вчителів? Н.: Правда у тому, що тут спеціалістів із вищою освітою - достатньо. Але одиниці з них будуть працювати. Одиниці із них здатні працювати. Ті, що вчилися десять років тому, вже все забули. Ми, наприклад, довгий час шукали фізика, бо наш фізик пішов у декретну відпустку. У Празі можна знайти вчителя фізики – мені телефонувало багато спеціалістів. Але це люди, які вже відійшли від роботи. Я одному фізику давала тести – і він каже «Вибач, але я вже забув. А сидіти згадувати – я на це не маю ані часу, ані бажання». Тобто, тут потрібна людина, яка реально може щось робити. Те саме і з математикою – треба просто сідати й рішати приклади. І ще й орієнтуватися у чеській математиці, тому що діти приходять і запитують чеською мовою. Тести за програмою складні, потрібно сідати і виконувати їх. Я даю тести для кожного вчителя. Якщо вчитель здатен виконати ці тести – то він може працювати. Якщо він уже забув, то… До того ж, це субота. От ми зараз шукаємо вчителя музики – але вчителя музики для школи, не просто музиканта. Такого, що за одну суботу міг би із цих діток щось зліпити, знайти таланти. Щоб реально взяв інструмент, грав і співав із ними, щоб знав українські традиції, пісні, орієнтувався – ось такого ми шукаємо. Робота вчителя – це клопітка робота, що забирає дуже багато часу, у тому числі й особистого. Взагалі, робота у школі – це постійне, нон-стоп вирішення якихось питань. Від ранку до вечора на телефоні, постійно вирішуючи якісь проблеми. UA: Яка зарплатня вчителя у вашій школі? Н.: Ми платимо 150 крон на годину – класика, як і усім вчителям. У чеській школі так само – я отримую 150-200 крон. Та все одно, наші вчителі мають дві, три, чотири години у суботу – тобто, це мінімальний заробіток. Але при цьому вони мають бути присутні щосуботи. UA: Які плани у школи? Н.: Ми не хочемо полишати цю справу. Все залежить від кількості дітей, від того, скільки залишиться ентузіазму. Взагалі, ми тут усі існуємо як громадська організація – аби існувала школа денна, або школа кожного дня – для цього потрібні ліцензії. Ліцензії – це є фінансування. А фінансування – це Міністерство освіти. Якщо ліцензія від чеського міністерства, то чеське міністерство має надавати кошти, на що ж вони, звичайно, коштів не мають – тим паче для України.  Ми якимось чином хоч так існуємо і даємо цим діткам можливість, право вибору. А вони вже можуть собі обрати, де вони будуть краще почуватись – чи в Україні, чи тут. Утім, школа – це не лише пані директорка, а й цілий колектив – така-собі «родина за інтересом». Є у ній діти, є вчителі-батьки, а є і старші брати й сестри, котрі допомагають батькам. Асистентка вчителя у 2 і 4 класах Наталя каже, що вона у школі для того, аби бути старшим товаришем для дітей: «Вони можуть мене не послухати. Але дуже люблять давати мені п’ять або такі приколи». Головний авторитет у класі – це пані вчителька. Діти, за її словами, сприймають суботню українську школу як нормальну частину тижня – це їх рутина. Хоч діти й зустрічаються лиш раз на тиждень, але дружать, дуже сильно дружать – дивується Наталя і додає: «Це  для них українське середовище однолітків», куди дітей приводять, аби вміли писати і читати українською, і щоб мали якусь культурно-історичну базу знань про Україну. Владислав, учитель фізики у 7 – 11 класах, вважає, що діти ходять до української школи за «ріднішим» спілкуванням, але у старших класах також за тим, аби раніше отримати шкільний атестат. Сам Влад навчається на факультеті машинобудування у Чеському технічному університеті в Празі. Каже, що українська шкільна програма з фізики дуже схожа на програму перших студентських років у Чехії – йому особисто вже засвоєні у школі знання знадобились, коли у виші довелось розуміти й вивчати ті ж самі теми, але тепер іноземною мовою. Наголошує, що поглядів на навантаження в українській програмі є дуже багато, але у будь-якому разі – для наших діток в чеських університетах це як подвійне повторення матеріалу. Суботня українська школа – це своєрідний острів української грамотності у чеському культурному морі. Запропонувати дітям повноцінну українську шкільну програму, запропонувати їм офіційний документ про освіту, маючи обмежені ресурси, зокрема часові – це завдання з непростих. Утім, школа розпочинає друге десятиріччя своєї діяльності та продовжує розвивати своєрідний осередок, у якому маленькі українці з Праги можуть віднайти зв’язок з власним корінням. Шкільна родина за читанням українських казок у міській бібліотеці.    Школа знаходиться за адресою:Praha 3, 130 00, Nám. Jiřího z Poděbrad 7, 8/1685 ZŠ(будівля чеської школи) Контакти: Телефони: +420774497994+420733104054+420734205381 Е-mail адреса:susherudyt@gmail.com Веб-сторінка: http://erudyt.webs.com/  Фото:архів української суботньої школи, 24tv.ua         
    Лют 14, 2018 8566
  • 09 Серп 2018
    8 серпня у Празі, в галереї Якубська (Galerie Jakubska) українського художника Олександра Оніщенка відбувся вернісаж виставки фотографій та картин, присвячених красі жінки. «Краса оголеної жіночої душі» або «Жінки в житті Олександра» - так називалась виставка, що розпочалась вчора і триватиме до 18 серпня. Також у галереї виз можете побачити скульптури колеги і хорошого знайомого Олександра – Ласло Кутаса.   Від себе особисто можу сказати наступне – дуже чуттєво і нічого зайвого. У галереї ви знайдете авторські полотна у стилі нового імпресіонізму – написані технікою чорного полотна. Не поспішайте. Зупиніться. Подивіться до очей жінок на картинах. Уявіть їх. Адже за кожним із імпресіністичних зображень – справжня, жива муза Олександра, її історія та її правда. А тоді прогляньте фотографії – і я впевнена, ви не раз здивуєтесь, як багато краси тут і зараз. Фото Олександра – це також у певному сенсі імпресіонізм. На них – момент, бачення і відчуття, сприйняття жінки. На них немає нічого зайвого, немає громіздких композицій, немає скланих контекстів. І тим не менш, на них – цілий спектр почуттів і пристрасті, дикості, природності. І якимось чином ви будете знати напевне, які на фото почуття. Ці фото – роботи людини, яка живе. «Ми так сподіваємось на життя, плануємо. Чому ми не можемо просто жити?» – ось такий він, у житті, на картинах, за об’єктивом камери.   Колись ми говорили із Олександром – і про творчість, і про жінок, і про життя. І тому я вас можу запевнити: роботи у галереї Якубській – це не вигадки і не фантазії. Це світ, яким він є для митця нового імпресіонізму Олександра Оніщенка. Маргарита Голобродськадля UAportal.cz
    2499 Опубліковано Marharyta Golobrodska
  • 8 серпня у Празі, в галереї Якубська (Galerie Jakubska) українського художника Олександра Оніщенка відбувся вернісаж виставки фотографій та картин, присвячених красі жінки. «Краса оголеної жіночої душі» або «Жінки в житті Олександра» - так називалась виставка, що розпочалась вчора і триватиме до 18 серпня. Також у галереї виз можете побачити скульптури колеги і хорошого знайомого Олександра – Ласло Кутаса.   Від себе особисто можу сказати наступне – дуже чуттєво і нічого зайвого. У галереї ви знайдете авторські полотна у стилі нового імпресіонізму – написані технікою чорного полотна. Не поспішайте. Зупиніться. Подивіться до очей жінок на картинах. Уявіть їх. Адже за кожним із імпресіністичних зображень – справжня, жива муза Олександра, її історія та її правда. А тоді прогляньте фотографії – і я впевнена, ви не раз здивуєтесь, як багато краси тут і зараз. Фото Олександра – це також у певному сенсі імпресіонізм. На них – момент, бачення і відчуття, сприйняття жінки. На них немає нічого зайвого, немає громіздких композицій, немає скланих контекстів. І тим не менш, на них – цілий спектр почуттів і пристрасті, дикості, природності. І якимось чином ви будете знати напевне, які на фото почуття. Ці фото – роботи людини, яка живе. «Ми так сподіваємось на життя, плануємо. Чому ми не можемо просто жити?» – ось такий він, у житті, на картинах, за об’єктивом камери.   Колись ми говорили із Олександром – і про творчість, і про жінок, і про життя. І тому я вас можу запевнити: роботи у галереї Якубській – це не вигадки і не фантазії. Це світ, яким він є для митця нового імпресіонізму Олександра Оніщенка. Маргарита Голобродськадля UAportal.cz
    Серп 09, 2018 2499
  • 23 Лют 2017
    Шукаючи інформацію на дану тему, я передивилась велику кількість сайтів, перечитала безліч статтей, але все одно не знайшла всього необхідного. Тут я хочу поділитись своїм досвідом у цьому питтанні. Отож... Основним джерелом інформації, звісно, був сайт «Генерального консульства Чеської республіки у Львові» (http://www.mzv.cz/lvov/uk/x2004_02_03/x2004_08_31_2/x2015_10_16_1/x2015_10_16_1.html) . Там наданий перелік необхідних документів і пояснення, які мають бути документи. Але розпочавши збір документів виникло безліч питань, відповідей на які я там не знайшла. Можна було поїхати на консультацію у саме консульство і там допомогли б зі заповненням анкет, розповіли про інші необхідні документи. Але про те я дізналася згодом, коли вже подавала документи. Або ж біля консульства є як мінімум дві «конторки», які охоче вам допоможуть з оформленням, навіть якщо у вас немає всіх необхідних документів за відповідну оплату. Перш ніж перейду до опису документів потрібно знати, що подавати на постійне проживання з метою возз’єднання родини можна лише якщо член родини (у моєму випадку чоловік) офіційно знаходиться за кордоном на протязі певного часу. Для тих хто на роботі точно не знаю, але цей термін може бути в межах року. Для тих хто навчається цей термін повинен складати не менше півтора року. І з собою бажано мати копію паспорта чоловіка, мабуть із візами, які засвідчують те перебування. При собі копію паспорта чоловіка я не мала, але сказавши, що він подавав документи тут же мені відповіли, що в базі знайдуть його дані. Заяву на постійне проживання можна подати у дипломатичному представництві Чехії за кордоном, або прямо у відділенні Міністерства внутрішніх справ Чехії, якщо іноземець, який очікує на видання дозволу на постійне проживання, тимчасово перебуває в країні (наприклад, за шенгенською візою). 1. Далі перейдемо до анкет. На сайті просять заповнити два види бланків: на постійне проживання і на отримання довгострокової візи. Натискаєш ссилку і відправляє на сайт, там можна вибрати два варіанти čeština + angličtina або čeština + ruština. Я вибрала другий варіант (фото 1-5), який всеодно має бути заповнений латинецею. Подаючи документи я заповнила не всі графи. Уже при прийомі документів мені вказали як їх правильно заповнити, і навіть дещо дописали самі. А ще у всіх незаповнених графах має бути написано «ne» (чеською) або «no» (англійською). Бланк заяви на отримання довгострокової візи (фото 6-10) - Formulář žádosti o povolení k dlouhodobému pobytu тільки на чеській/англійській мові і має бути заповнений чеською. 2. Закордонний паспорт. Копія першої сторінки і шенгенських віз за минулі 3 роки. Оскільки подається два види заяв, то і копій паспорта має бути два комплекти. 3. 2 фотографії 3,5 х 4,5 см.  4. Документ, який підтверджує родинний зв'язок. У моєму випадку це було свідоцтво про одруження перекладене на чеську мову і завірене нотаріусом. 5. Документ про наявність достатніх коштів для проживання в Чеській Республіці. Так як матеріально мене забезпечував чоловік, то цим документом – була виписка з його банківського рахунку в Чехії. На рахунку має бути досить велика сума, оскільки рахується що він мене утримує і коштів має вистачати на нас обох. Детальніше про це можна почитати тут http://www.mzv.cz/lvov/uk/x2004_02_03/x2004_08_31_2/x2009_09_03/x2016_12_08_3.html 6. Документ про забезпечення житла на період проживання в Чеській Республіці. У мене цим документом була оплачена резервація гуртожитку. Цього виявилося достатньо, оскільки така резервація еквівалентна договору про оренду житла. 7. Довідку про несудимість видає Управління міністерства внутрішніх справ області, до якої Ви належите. При собі треба мати український паспорт і його копію. Термін виготовлення довідки приблизно 10 днів безкоштовно, термінова довідка оплачується. 8. Конверт з поштовою маркою і написати своєю адресу. 9. 2 копії українського паспорту. Документи повинні бути перекладені на чеську мову і завірені.  Призначеної дати у посольстві потрібно спочатку стати в чергу, у спеціальному віконечку видають номерки і перевіряють наявність усіх потрібних документів для подачі. Якщо чогось немає можуть не видати номерок. Потім довге чекання своєї черги перед дверима посольства... У процесі подання документів ще раз перепитують інформацію написану у заявах і кілька інших питань на зразок «як ви познайомились?». Оплата подачі документів здійснюється у тому ж приміщенні у євро. З мене взяли 18 євро, оскільки мені ще не було 26 років. Можливо для тих кому більше 26 років оплата буде вищою. На результати я чекала трохи більше двох місяців, подзвонили того числа, що в мене вказано в анкеті як «в’їзд на територію Чехії». Можливо співпадіння, а можливо так і було задумано. Отримати готову візу теж виявилося довгою справою. Отож, спочатку подзвонили, сказали, що візу мені відкрили і на протязі 7 днів прийшов лист у якому вказана дата видачі віз. З тим підтвердженням потрібного числа треба прийти зі страховкою. Її легко і швидко можна отримати в «конторці» безпосередньо біля самого посольства. Коштує не дешево, залежить від кількості днів перебування. Моя коштувала приблизно 1200 грн. Далі стаєш у чергу на видачу віз. Там у віконечко віддаєш копію страховки і закордонний паспорт. І тільки після обіду того ж дня нарешті отримуєш паспорт з візою. Отож, усім хто вирішив самостійно оформляти документи бажаю удачі і терпіння у цій клопіткій і довгій справі, бо воно того варте! Світлана Малецька для UAPORTAL.CZ  
    54071 Опубліковано Світлана Малецька
  • Шукаючи інформацію на дану тему, я передивилась велику кількість сайтів, перечитала безліч статтей, але все одно не знайшла всього необхідного. Тут я хочу поділитись своїм досвідом у цьому питтанні. Отож... Основним джерелом інформації, звісно, був сайт «Генерального консульства Чеської республіки у Львові» (http://www.mzv.cz/lvov/uk/x2004_02_03/x2004_08_31_2/x2015_10_16_1/x2015_10_16_1.html) . Там наданий перелік необхідних документів і пояснення, які мають бути документи. Але розпочавши збір документів виникло безліч питань, відповідей на які я там не знайшла. Можна було поїхати на консультацію у саме консульство і там допомогли б зі заповненням анкет, розповіли про інші необхідні документи. Але про те я дізналася згодом, коли вже подавала документи. Або ж біля консульства є як мінімум дві «конторки», які охоче вам допоможуть з оформленням, навіть якщо у вас немає всіх необхідних документів за відповідну оплату. Перш ніж перейду до опису документів потрібно знати, що подавати на постійне проживання з метою возз’єднання родини можна лише якщо член родини (у моєму випадку чоловік) офіційно знаходиться за кордоном на протязі певного часу. Для тих хто на роботі точно не знаю, але цей термін може бути в межах року. Для тих хто навчається цей термін повинен складати не менше півтора року. І з собою бажано мати копію паспорта чоловіка, мабуть із візами, які засвідчують те перебування. При собі копію паспорта чоловіка я не мала, але сказавши, що він подавав документи тут же мені відповіли, що в базі знайдуть його дані. Заяву на постійне проживання можна подати у дипломатичному представництві Чехії за кордоном, або прямо у відділенні Міністерства внутрішніх справ Чехії, якщо іноземець, який очікує на видання дозволу на постійне проживання, тимчасово перебуває в країні (наприклад, за шенгенською візою). 1. Далі перейдемо до анкет. На сайті просять заповнити два види бланків: на постійне проживання і на отримання довгострокової візи. Натискаєш ссилку і відправляє на сайт, там можна вибрати два варіанти čeština + angličtina або čeština + ruština. Я вибрала другий варіант (фото 1-5), який всеодно має бути заповнений латинецею. Подаючи документи я заповнила не всі графи. Уже при прийомі документів мені вказали як їх правильно заповнити, і навіть дещо дописали самі. А ще у всіх незаповнених графах має бути написано «ne» (чеською) або «no» (англійською). Бланк заяви на отримання довгострокової візи (фото 6-10) - Formulář žádosti o povolení k dlouhodobému pobytu тільки на чеській/англійській мові і має бути заповнений чеською. 2. Закордонний паспорт. Копія першої сторінки і шенгенських віз за минулі 3 роки. Оскільки подається два види заяв, то і копій паспорта має бути два комплекти. 3. 2 фотографії 3,5 х 4,5 см.  4. Документ, який підтверджує родинний зв'язок. У моєму випадку це було свідоцтво про одруження перекладене на чеську мову і завірене нотаріусом. 5. Документ про наявність достатніх коштів для проживання в Чеській Республіці. Так як матеріально мене забезпечував чоловік, то цим документом – була виписка з його банківського рахунку в Чехії. На рахунку має бути досить велика сума, оскільки рахується що він мене утримує і коштів має вистачати на нас обох. Детальніше про це можна почитати тут http://www.mzv.cz/lvov/uk/x2004_02_03/x2004_08_31_2/x2009_09_03/x2016_12_08_3.html 6. Документ про забезпечення житла на період проживання в Чеській Республіці. У мене цим документом була оплачена резервація гуртожитку. Цього виявилося достатньо, оскільки така резервація еквівалентна договору про оренду житла. 7. Довідку про несудимість видає Управління міністерства внутрішніх справ області, до якої Ви належите. При собі треба мати український паспорт і його копію. Термін виготовлення довідки приблизно 10 днів безкоштовно, термінова довідка оплачується. 8. Конверт з поштовою маркою і написати своєю адресу. 9. 2 копії українського паспорту. Документи повинні бути перекладені на чеську мову і завірені.  Призначеної дати у посольстві потрібно спочатку стати в чергу, у спеціальному віконечку видають номерки і перевіряють наявність усіх потрібних документів для подачі. Якщо чогось немає можуть не видати номерок. Потім довге чекання своєї черги перед дверима посольства... У процесі подання документів ще раз перепитують інформацію написану у заявах і кілька інших питань на зразок «як ви познайомились?». Оплата подачі документів здійснюється у тому ж приміщенні у євро. З мене взяли 18 євро, оскільки мені ще не було 26 років. Можливо для тих кому більше 26 років оплата буде вищою. На результати я чекала трохи більше двох місяців, подзвонили того числа, що в мене вказано в анкеті як «в’їзд на територію Чехії». Можливо співпадіння, а можливо так і було задумано. Отримати готову візу теж виявилося довгою справою. Отож, спочатку подзвонили, сказали, що візу мені відкрили і на протязі 7 днів прийшов лист у якому вказана дата видачі віз. З тим підтвердженням потрібного числа треба прийти зі страховкою. Її легко і швидко можна отримати в «конторці» безпосередньо біля самого посольства. Коштує не дешево, залежить від кількості днів перебування. Моя коштувала приблизно 1200 грн. Далі стаєш у чергу на видачу віз. Там у віконечко віддаєш копію страховки і закордонний паспорт. І тільки після обіду того ж дня нарешті отримуєш паспорт з візою. Отож, усім хто вирішив самостійно оформляти документи бажаю удачі і терпіння у цій клопіткій і довгій справі, бо воно того варте! Світлана Малецька для UAPORTAL.CZ  
    Лют 23, 2017 54071