28 жовтня, у день сторіччя виникнення незалежної Чехословацької Республіки,  після тривалої реконструкції свої двері знову відкрив найбільший, найстаріший і найвідвідуваніший державний музей у столиці Чехії м.Прага - Національний музей(Národní muzeum). Нагадаємо, що Національний музей – це не лише одна історична будівля, але цілий музейний комплекс, який складається із замків, бібліотек, пам'ятників, експозицій та виставок, які розташовані не тільки у Празі.  Головна історична будівля музею знаходиться у самому центрі Праги за адресою Вацлавська площа 68 і є однією із найбільш значущих та важливих символів Праги. Сам Національний музей було закладено 200 років тому, у 1818. Історичну ж будівлю відкрили в році 1891. Над художнім оформленням музею протягом 16 років працювали митці так званого покоління Національного театру, зокрема троє скульпторів та три художники. Під час Празького повстання у 1945 році вестибюль музею був пошкоджений бомбою, яка, утім, не вибухнула.1962 року головна будівля Національного музею отримала почесний статус національної культурної пам’ятки. У серпні 1968 фронтальний фасад будівлі було пошкоджено пострілами військ країн Варшавського договору, зокрема радянської армії. Статика будівлі була пошкоджена під час будівництва станції метро під музеєм – було зруйновано західну вежу та деякі стіни будівлі. Неодноразово були подані проекти реконструкції будівлі, втім жоден із них не був втілений у життя. На початку 21 сторіччя центральна будівля Національного музею була у досить поганому стані, і 8 липня 2011 року була закрита на реставрацію. Як виглядала головна будівля Національного музею – 200 років історії: Тож багато хто з нас, власне, ніколи не був всередині даної пам’ятки, та й не бачив її у всій красі, незакриту лісами та огорожами.    Своїм відвідувачам Національний музей зараз пропонує дві експозиції: «Чесько-Словацька/Словацько-Чеська виставка» (історія спільної держави) та «Виставка 2 × 100» (сбірка двохста найцікавіших та найвизначніших предметів з колекції музею).  На лютий 2019 заплановане відкриття всього ареалу музею, також поступово протягом 2019 і 2020 років відкриватимуть інші експозиції. До речі, до кінця 2018 року вхід для всіх відвідувачів буде безкоштовни. Тривалість однієї екскурсії приблизно 90 хвилин. З приводу великої відвідуваності музею, краще зарезервуйте собі екскурсію заздалегідь. Останній вхід до експозицій буде можливий за 60 хвилин до закриття музею.  Більше інформації ви можете знайти на офіційній сторінці Національного музею. Маргарита Голобродська Фото: Національий музей   

Український культурно-освітній центр «Крок» в Празі (Аргентинська 38) започаткував Фестиваль дитячої творчості «Крок до успіху» 20 жовтня 2018 року. За словами керівника центру Марії Гаврилюк, цей фестиваль – це свято обдарованих і талановитих особистостей: «віримо, що наш зовсім юний фестиваль стане поштовхом для розвитку талантів наших молодих артистів і чудовим майданчиком для набуття сценічного досвіду» Про те, що цей фестиваль є конче потрібним для українців в Чехії засвідчила велика кількість учасників – майже сотня! Діти разом з батьками та вчителями прибули з численних міст Чеської Республіки: з міста Градець-Кралове (суботня школа «Ниточка Родоводу», керівник Наталія Доценко), з Мельника (керівники Тетяна Гуляк, Анета Стойкова), з міста Млада-Болеслав. Також завершував фестиваль піснею про маму соліст (Михайло Дакус) з вокальної студії «Ліра», що в Калуші (Україна). І, звичайно, на святі було багато празьких дітей. Зокрема, творчі колективи «Джерело», «ІнФітДАнсKлуб», а також діти, які подали заявки на участь самостійно (без належності до організацій чи шкіл): Яна Перкун, Сандра Коломієць, Злата Конончук, Ілля Манько, -  та учні культурно-освітнього центру «Крок». Журі та всі присутні стали очевидцями неординарної виставки художніх робіт і двадцяти двох різнорідних творчих номерів у номінаціях: літературна творчість, музична творчість, театральне мистецтво та художня творчість. Як повідомляє Марія Гаврилюк, «завданням фестивалю було об’єднати та познайомити творчих дітей української діаспори в Чехії, щоб разом берегти та розвивати традиції українського мистецтва. Також підтримати талановитих діток і стимулювати професійну діяльність учасників. І, звичайно, – обмін досвідом і творча співпраця! Тож за те, що фестиваль вдався, дякую команді «Кроку»: Євгенії Валовій, Світлані Рішко, Світані Бліндовській, Ані Сіщук, Галині Березовській, Любі Гриськовій, Наталі Лагетко, Марії Шумейко та Наталі Доценко. А також Посольству України в Чеській республіці та «Бізнес клубу» – головному меценатові нашого центру». Закінчився фестиваль майстер-класом від танцівниці та засновниці «ІнФітДансКлубу» Інни Бодрилової. Усі учасники синхронно танцювали під відому пісню «Десь по світу». Це треба було бачити! Діти сяяли на сцені, завзято повторюючи рухи – члени журі усміхалися – організатори раділи-пишалися, що все вдалося – а в багатьох батьків наверталися на очі сльози від того, що не мають поки що змоги будувати Україну на своїй землі. Після гарячого танцю настала ще гарячіша церемонія нагородження усіх учасників медалями, дипломами та шоколадками. На завершення викладачі з «Кроку» та гості свята заспівали «Скільки б не співали». Але люди не поспішали розходитися. Діти раділи дипломами, частувалися. Усі фотографувалися, знайомилися, ділилися враженнями. Тож вдалося підслухати таке: «Ой, велику ностальгію навело на мене це свято: так додому захотілося», «файно все так було, а ведуча – супер: така мила, приємна та розумна», «то так добре, що нікого не виокремили, що кожного нагородили. Тут справді кожен був вартий нагороди», «Надіюся, що ми регулярно зустрічатимемося на таких фестивалях», «це наш перший диплом, наша перша медаль, ми постараємося наступного року придумати ще щось». Також вдячність переповнювала викладачів з Градця-Кралове (Наталію Страшідлову (музичний керівник), Олександру Щур (вчитель англійської та української мови), Ольгу Якимцьо (вчитель танців), Оксану Дудлу (вчитель 1 класу)): «виступи наших дітей приймали оплесками, кожна дитина отримала солодощі та медаль. Після смачного обіду всіх гостей запросили на екскурсію Прагою, яку організувала і провадила пані Марія Гаврилюк. Екскурсійний катер і прогулянка Прагою запам’ятається нам особливо. Ми дуже вдячні!». А ось відгуки про фестиваль членів журі:  «Можу впевнено сказати, що свято вдалося. Вдячна кожній дитині за ці емоції, які вони нам сьогодні подарували. Вони найталановитіші, найуспішніші. Вдячна батькам, які попри свою зайнятість долучилися до свята. Вдячна викладачам і керівникам, які так багато вкладають у майбутнє України. Цей фестиваль – це також чудово нагода дізнатися, що ми – українці – є в різних містах Чехії. Бажаю, щоб цей фестиваль продовжувався та мав гарні традиції» (культурний аташе Посольства України в Чеській республіці Тетяна Горупович) «Для багатьох дітей і гуртів сьогодні відбулася прем’єра. Це велика прем’єра. Я вперше побувала на такому українському дитячому фестивалі. І вразила мене різнорідність. Тут було все: спів, танці, театр, живопис. Найбільше мені сподобалося, шо всі діти були відважні. Там були прекрасні жести. Можна було побачити, що з багатьох будуть актори, співаки, танцюристи. Хоч сьогодні переможців визначати не будемо. Але для мене тут є один переможець – це дівчинка, яка повторила свій виступ: забула слова, але почала співати спочатку. Для мене відвага – це дуже важливо. Мистецтво – одне, це прекрасно, що всі тут показали, що вони вміють. А ця дівчинка показала, що вона не боїться. Що коли щось не вдається, вона спробує ще раз» (викладач кафедри україністики Карлового університету докторка Тереза Хланьова)   «На цьому святі я не мала зовсім відчуття, що я десь далеко від України. Просто хочеться плакати від щастя, що в нас є такі діти, які бережуть нашу культуру, наші пісні, танці. Всі вони молодці. Від найменшого до найбільшого. Вразив цей фінальний танець «Десь по світу». Слова до цієї пісні написав мій друг, одногрупник з дрогобицького училища – Роман Стахнів. Є ця Україна! Ми всі разом, як одна родина! (викладач вокалу та співачка Оксана Нагірна)  «Мені дуже сподобалося. Дякую цим дітям, Марії та всім, хто підтримав нас сьогодні. Усі просто молодці і, справді, заслуговують гарячих оплесків» (професійна танцівниця, засновник та провідний «ІнФітДансКлубу» Інна Бодрилова)  «Велика подяка батькам, що привели дітей на конкурс. Що діти мають вишиванки, що віддали свій час. Це велика радість. Молодці!» (хореограф Наталія Колва) Таким був Перший фестиваль дитячої творчості «Крок до успіху», тож далі буде :)   Спеціально для UAPORTAL Катерина Воїнська

Майже 70 тисяч українців навчається за кордоном. із кожним роком їх стає дедалі більше, і лише невелика частина українців із західною освітою повертається назад, в Україну. Найбільше українських студентів навчається у Польщі, але наздоганяють країну над Віслою інші сусідні держави, де зростає частка українських студентів. Серед них є і Чехія, де за останній час кількість українських студентів різко зросла. Якщо на початку 2000-х років студентів з України було лише 300, то нині їх стало в 10 разів більше. Чому вони виїжджають, чи планують залишитися, що б заохотило їх повертатися і як ставиться чеська держава до збільшення кількості українських студентів? Про це у Празі на запрошення чеської недержавної організації «Асоціація з міжнародних питань» дискутували українські та чеські соціологи, представники уряду та різних неурядових організацій, пов’язаних з освітою.                                             Конференція у Празі на тему «Українська студентська міграція до Чехії» В Україні б’ють на сполох – українські студенти масово виїжджають за кордон. Країну покидає найактивніша та найперспективніша група населення, яка могла б сприяти позитивним змінам, бути їхнім мотором. Натомість українці використовують освіту як спосіб емігрувати з країни, каже аналітик недержавного аналітичного центру CEDOS Марія Куделя.                                           Марія Куделя, CEDOS «Люди намагаються здобути знання і диплом європейського університету для того, щоб працювати в країнах Європейського союзу або ж повернутися назад. Не завжди рівень освіти за кордоном кращий, інколи туди просто легше вступити, бо не потрібно складати ЗНО. Можна заплатити гроші та вчитися», – пояснює українська дослідниця. Явище студентської міграції хоч і не нове, але мало вивчене. Тож для того, щоб виробити якусь стратегію, аналітичний центр CEDOS у співпраці з Вишеградським фондом замовив дослідження про українських студентів у чотирьох країнах Вишеградської групи, включно з Чехією. У Чехії дослідження проводив Інститут соціології, який з’ясував, що більшість студентів їде з України навчатися до Чехії саме тому, що, крім високого рівня освіти, Чехія пропонує цю освіту безкоштовно. Студент, який спроможний навчатися чеською мовою, вступає до чеського вишу на тих самих умовах, що і чехи. Завершивши навчання, понад третина, 37% планує тут залишитися. Інколи в Україні можна почути, що сусідні країни в пошуках кваліфікованої робочої сили вдаються до нечесної конкуренції та переманюють таким чином українських студентів.                                           Івана Ришкова, Міністерство освіти Чехії Представниця чеського Міністерства освіти Івана Ришкова каже, що чутки про наявність такої стратегії значно перебільшені. Українці ще досі становлять мінімальну кількість серед закордонних студентів. Їх лише 7%, хоча це виводить їх на третє місце за кількістю після словаків та росіян. «Як кожний ринок праці, ми б, звичайно, хотіли мати найкваліфікованіших студентів, і так є в цілому світі, але жодної концепції чи стратегії, наприклад, якихось спеціальних стипендій, які б мали на меті приваблення студентів з певних країн чи регіонів, ми не маємо. Є урядові стипендії, що існують в рамках програм розвитку, але їх мінімальна кількість – для України на 2018–2019 рік було виділено 4 стипендії з загальної кількості 120 стипендій», – каже Івана Ришкова. Активніше в Україні працюють організації, які працюють за підтримки уряду і рекламують можливості освіти у Чехії. Зокрема, «Чеський культурний центр» та «Дім закордонних служб» беруть участь у ярмарках освіти в Україні та пропонують різні навчальні можливості – як повної освіти, так і коротких навчальних обмінів.                                            Міхал Лоштяк, Чеський сільськогосподарський університет у Празі Присутній на обговоренні проректор із міжнародних відносин Чеського сільськогосподарського університету Міхал Лоштяк вважає, що для обох країн найвигіднішою була б наукова співпраця між університетами, коли б українські студенти могли мати доступ до чеської освіти, співпрацювати з чеськими науковцями, разом працювати над науковими темами, але при цьому залишатися в рамках української освітньої системи. «Минулого року ми були в Ужгородському та Львівському університеті і говорили якраз про можливість наукової співпраці, про публікації в добрих наукових журналах, і тут головне – знайти добрих партнерів. Я думаю, що найкраще їх шукати через докторські програми, через докторантів, які б приїхали на навчання у чеські університети і разом з їхніми науковими керівниками потім би писали наукові статті. Якраз у нас в університеті є такий студент з України на факультеті лісівництва. Він з українського Сокаля, Володимир Троцюк. За час свого навчання у докторантурі він став зіркою нашого університету, бо збирав усі нагороди за найкращі публікації. Він розумний, працьовитий і хоче займатися наукою, а це для університету найголовніше. Але таких студентів, самі розумієте, важко відпускати назад», – каже Міхал Лоштяк.                                           Яна Леонтієва - соціолог Як каже керівник дослідження Яна Леонтієва, чеські університети, які мають добрий досвід з українськими студентами, що швидко вивчають мову, інтегруються та добре вчаться, будуть і надалі з радістю приймати всіх охочих українців. І тут є про що замислитися українським політикам. «Наше дослідження показало, що дійсно відходять люди, які мають добрий потенціал, і вони, на жаль, не будуть поспішати повертатися в Україну. Після 5–8 років навчання вони вже вкорінюються в місцеву культуру, обростають соціальними зв’язками, часто мають тут уже своїх партнерів, і має бути дуже добрий стимул для того, щоб такі люди поверталися в Україну», – пояснює празький соціолог Яна Леонтієва. Автор:  Марія Щур Радіо Свобода   

«Одинадцятигодинні зміни — це не виняток» - Інтерв'ю з дослідником Міхалом Трчкою. З чеської переклав Олексій Севрук Міхал Трчка — аспірант Інституту політології при філософському факультеті Карлового університету в Празі, викладає на кафедрі філософії Технічного університету міста Ліберець, а також співпрацює з Мультикультурним центром у Празі. Він займається, зокрема, вивченнямтрудової міграції у контексті державних кордонів. Ми поговорили про відрядження працівників з України до Чехії, прекаризацію праці і безглузду чеську репресивну політику щодо іммігрантів. Ви займалися режимом так званого короткотермінового відрядження закордонних працівників у Чеську Республіку. Які особливості такого режиму відрядження людей на роботу і що конкретно він передбачає? На тему відрядження працівників ми проводили дослідження в Мультикультурному центрі. Воно стосувалося головним чином людей з України та деяких інших країн поза ЄС. Для режиму відрядження характерно те, що завдяки йому чеські фірми забезпечують себе працівниками в межах послуг, які надаються на європейському ринку. Проблема полягає в тому, що цим механізмом часто зловживають як ширмою для порушення так званої директиви про відрядження, у якій чітко прописані умови такого способу відправки працівників. При цьому виникає ціла низка неприємних явищ, які мають негативний вплив на людей, котрих відряджають на роботу. Робітників можна відправляти лише на короткий термін, і таке відрядження має чітко встановлені правила, які часто порушуються. Одне з цих правил таке: працівника можуть відправити тільки з країни ЄС, де він зазвичай працює. У випадку людей із країн поза ЄС це означає, що вони мають пропрацювати в ЄС принаймні пару місяців перед відрядженням. Людині з України необхідно офіційно приїхати, наприклад, до Польщі, там пропрацювати кілька місяців, і тільки потім вона може їхати на роботу в Чехію. Насправді ж відбувається так: українські працівники лише проїжджають через Польщу, де працюють зовсім мало або взагалі не працюють. Цим вони порушують офіційну вимогу щодо звичайного або постійного місця роботи. А по-друге, цей механізм використовують для порушення правил окремих країн ЄС. У режимі відрядження працівників часто діють фіктивні фірми, які не виплачують медичне й соціальне страхування. У результаті виникає величезна прекаризація і досить жорстока експлуатація працівників. Ви говорите про Польщу. Можна сказати, що українці використовують її як транзитну країну на шляху в Чехію? Для відрядження закордонних працівників у минулі роки було характерне використання так званих «польських віз». Чеська міграційна політика у порівнянні з польською доволі жорстка, і польські візи слугували для того, щоб її обходити. За допомогою польських віз українці потрапляли в Чехію. Проте польські візи діяли лише на короткі терміни — зазвичай усього кілька місяців. Це призводило до того, що ці люди постійно їздили туди й назад. Усе це відбувається досить цікаво. Українці, зацікавлені у роботі в Чехії, раніше мали можливість подати прохання про візу через інтернет-систему «Візапоінт». Ця система мала бути офіційним каналом, і водночас вона була пов’язана з українськими посольствами. Проте насправді можна було купити місце в черзі. У гру вступив «неформальний» сектор, тобто особи, які за хабарі продавали охочим не тільки місця в черзі, але й візи або дозволи на роботу. Уявіть: ціна за чеську робочу візу минулого року становила близько 900 євро. Чеський дозвіл на роботу можна було придбати за ціною від 270 до 450 євро. Проте навіть «Візапоінт» і ця нелегальна система не змогли задовольнити попит серед чеських роботодавців. А коли наприкінці минулого року «Візапоінт» припинив свою діяльність, замість нього не було створено жодного дієвого механізму. І з цих причин, серед іншого, українці почали потрапляти до нас напівлегальним шляхом — за допомогою польських віз, які є одним із менш дорогих і менш складних варіантів отримання дозволу на короткострокове перебування. З якими проблемами найчастіше стикаються люди з України, яких відряджають на роботу? Українці, яких до нас відряджають на роботу, часто повністю залежні від людей, які їм цю роботу знайдуть. Вони змушені приймати те, скільки їм заплатить посередник — якщо вони взагалі отримають платню. Інколи при цьому відбувається так зване ланцюгове скупчення фірм. Чеський роботодавець знайде фірму в Чехії або в Польщі, яка йому пообіцяє надати працівників, але така фірма користується послугами іншої подібної фірми, а та — ще іншої і так далі… Для чеської інспекції праці буває дуже важко — або навіть неможливо — викрити весь ланцюг таких фірм. І це ще не все. Українці, які сюди потрапляють із польськими візами, досить швидко засвоюють механізми експлуатації, примиряються з ними. Їхня поведінка ґрунтується на припущенні, що вони тут залишаться лише на кілька місяців, і за цей час вони хочуть заробити якомога більше грошей. Проте після повернення в Україну вони знову роблять польську візу і знову повертаються сюди. Велика частина з них відтворюють цей цикл. Нам навіть траплялися випадки, коли людина таким чином  їздила багато років, і не тільки з польською візою. Як виглядає щоденне життя українців, які працюють у Чехії за такою системою? Тут треба нагадати, що в Чехії живе багато українців, бо їм близька наша мова і культура, а також внаслідок різних намагань привабити сюди робочу силу з України. Вони прибувають сюди у більшій кількості, ніж до сусідньої Німеччини — попри те, що там вони могли б заробити більше грошей. Але тут їм допомагають соціальні зв’язки з українцями, які раніше осіли на території Чеської республіки. Більшість короткотермінових робітників, однак, вирізняються тим, що погано орієнтуються у нашому середовищі і працюють на роботах, за які менше платять, або взагалі на некваліфікованих роботах. Хоча вони заробляють більше, ніж в Україні, проте вони живуть відірвані від своїх родин, часто не платять соціальне і медичне страхування і перебувають у сірій, напівлегальній зоні економіки. У випадку травми або аварії під час нерегулярної роботи вони віддані на милість долі. І якщо їм роботодавець не заплатить, вони, фактично, не можуть себе захистити. Тоді вони звертаються за допомогою, наприклад, до мафії, яка залишає собі приблизно половину поверненої суми. Не є винятком і ситуація, коли ці люди працюють одинадцять і більше годин, шість днів на тиждень, тобто стають об’єктами порушення трудового законодавства. Якщо вони потрапляють сюди за польськими візами, роботодавці дотримуються польської соціальної системи, яка набагато гірша у галузі соціального забезпечення робітника, ніж чеська. Результат — з одного боку, заниження різноманітних соціальних і трудових стандартів, а з іншого — залежність від посередників і різних нелегальних структур. Тільки наприкінці минулого року чеська влада дала юридичне визначення того, як саме розпізнати режим несправжнього, фальшивого відрядження. Як такі люди можуть себе захистити — крім «допомоги» від мафії? Це важке питання. В’їзд до Чеської Республіки за польською візою є легальним. Проблеми починаються, коли робітник із України почне тут працювати. Цього в переважній більшості випадків польські візи не дозволяють — за винятком ситуацій, коли, робітник працював у Польщі тривалий час і в нього є трудові відносини з фірмою, що відправила його у відрядження в Чехію. Якщо цих людей зупинить і перевірить поліцейський на вулиці, то у них не буде проблем. А от на робочому місці вже буде не все гаразд — згадаймо, наприклад, випадок із чеською фірмою Rohlik. Робітники «у відрядженні», таким чином, живуть у напівлегальному становищі і часто не знають, куди звернутися по допомогу. Вони відрізані від офіційних установ, зазвичай живуть у страху і бояться звернутися інспекцію праці або неурядові організації. Вони бояться того, що може трапитися, якщо їх викриють. Проте не кожна нелегальна ситуація є абсолютно нелегальною: деякі умови перебування ці люди виконують, або принаймні намагаються. Коли в них, наприклад, закінчується віза, вони здебільшого повертаються в Україну за новою. Деякі з них намагаються звертатися у різні неурядові організації з метою легалізації свого перебування. Бо працедавці користуються цим їхнім становищем і платять їм за таку саму роботу менше, ніж чехам. Що має змінитися, щоб така масова експлуатація людей з України та інших країн зникла? Ситуація в Україні є катастрофічною для більшості її мешканців, тому вони й надалі будуть приїжджати до нас. На жаль, у нас малий історичний досвід з міграцією, і горизонти наших політиків у цій галузі досить обмежені. Сьогодні на чеському ринку праці високий попит на робітників із-за кордону, тому це абсурдно, що ці люди у нас перебувають у нелегальному або напівлегальному становищі. Від цього програють усі. Держава втрачає кошти за медичне і соціальне страхування, не сплачуються податки, а прибутки осідають у кишенях посередників чи фірм. Це наносить збитки чеській економіці. Працедавці, щоправда, стверджують, що працівники до нас повинні приїжджати на короткі терміни, щоб їх можна було у відповідний момент (наприклад, у час кризи) позбутися. Але це так не працює. Німеччина вже в минулому мала схожий досвід із гастарбайтерами. Вони там також мали перебувати лише короткий термін, а після закінчення роботи мали виїхати. Але коли ви десь тривалий час працюєте, ви обростаєте соціальними контактами, відбувається возз’єднання родин — зрештою, ви там осядете. Тому ці люди в Німеччині, як правило, залишились надовго. Як позитивне явище я оцінюю те, що наша влада наприкінці минулого року зробила більш жорсткими умови для працедавців і підвищила штрафи за нелегальне надання роботи. Зараз за таке надання роботи працедавцеві загрожує штраф розміром до п’яти мільйонів чеських крон. Тому я очікую, що зловживання польськими візами й експлуатація людей у цьому конкретному випадку зменшиться. Як би мала покращитися чеська політика щодо мігрантів і нелегальної роботи? Державна інспекція праці мала би більше звертати увагу на трудові права мігрантів, а не лише на їхню нелегальність. Часто це виглядає так, що карають тільки іммігрантів, тоді як погані, невигідні умови праці і посередники не несуть покарання або це покарання є відносно незначним. Ідеальним було би спростити процедуру видачі чеських віз. Міграційну політику в нас координує Міністерство внутрішніх справ, і це вказує тільки на один — часто досить жорсткий — підхід до всієї проблематики. Якби цю політику координувало, скажімо, Міністерство праці і соціальних справ, усе могло би виглядати набагато краще. Сьогодні ми звідусіль чуємо риторику про нелегальну імміграцію. Це підживлює репресивну політику, проте не вирішує проблему міграції. Бо люди будуть приїжджати постійно, і це з них тільки робить нелегалів. І саме у випадку з українцями це не мало би бути проблемою. Ми вже до них звикли: з дев’яностих років у нас є двостороння угода з Україною, і таким чином сюди приїхало багато людей, які утворили свою спільноту. Серед чеських фірм є тривалий попит на українців — до того ж, вони мають добру репутацію працьовитих робітників. Чи можуть до охорони прав трудових мігрантів долучитися чеські профспілки? Безперечно. Ми постійно чуємо, що мігранти в нас забирають роботу. Проте мігранти, насправді, рятують чеську економіку. Тут є помітний брак робітників, тому що чехи деякі роботи просто не будуть виконувати. Шкода, що чеські профспілки у своїй кампанії під назвою «Кінець дешевої роботи» говорять про небезпеку економічної міграції, але зовсім не згадують про те, що мігранти працюють у сірій економіці, тому набагато важче простежити за їхніми робочими умовами і за впливом на ціну праці у Чеській Республіці взагалі. Якби державна політика була більш ліберальна, і мігранти могли отримувати дозвіл простіше, це все було би легше контролювати. Інспекція праці не мусила би постійно перевіряти лише нелегальність іммігрантів, а могла би зосередити увагу на поганих робочих умовах і низьких зарплатах. Шлях до вищих зарплат у Чехії не лежить через жорстку міграційну політику. Вона не зупинить приїзд іммігрантів до Чеської Республіки. І якщо ці люди будуть надалі перебувати в сірій зоні як нелегали, все залишиться як і раніше — включно з низькими заробітними платами. Чи натрапляли ви колись на те, щоб українці або якісь інші іноземці самоорганізувалися для колективних перемовин і захисту своїх прав? У Празі, наприклад,  існує солідарна мережа «Соліс», яка допомагає деяким мігрантам отримати зарплату, яку їм не хочуть виплачувати. Щоправда, це одна з небагатьох організацій, які це вирішують успішно, і їхній діапазон мінімальний. Іноземці, до того ж, шукають допомогу лише в окремих випадках. Якщо іммігрант перебуває в нелегальному становищі, він рідко боротиметься за своїх права. Ситуація невдовзі має покращитись. Важливо, щоб на іммігрантів перестали звалювати провину за те, що в нас тут останні двадцять років низькі зарплати. Основною причиною є передусім політика правих урядів і наше тривале становище монтажного цеху Євросоюзу. Цей текст було створено в рамках проекту «Боротьба за трудові права для працівників, відряджених у ЄС» і «За кращу боротьбу за робітничі права по різні боки кордонів». Перекладено за: A2larm Переклад опублікований у рамках журналістського проекту «Невидима праця». Проект реалізовано за підтримки Фонду ім. Рози Люксембург в Україні.  politkrytyka

Крим, АЕС та син прем'єра: як корупція та довіра до росіян ведуть до зміни уряду Чехії. Одіозний прем’єр-міністр Андрей Бабіш, який пережив низку корупційних скандалів, конфліктів з Брюсселем та всупереч численним прогнозам спромігся зібрати дуже строкату парламентську коаліцію, цього разу цілком може не втримати крісло та піти у відставку. 13 листопада журналісти Сабіна Слонкова та Їржі Кубік оприлюднили результати власного розслідування, яке дійшло висновку, що прем’єр насильно вивіз свого сина Андрея Бабіша-молодшого з Чехії, щоби сховати його від слідства... та утримував його в анексованому Криму! Син політика у розмові з журналістами підтвердив цю інформацію. І хоча сам прем’єр все спростовує та пояснює слова сина тим, що той несповна розуму – в опозиції вже заявили про необхідність його відставки. Варто зазначити, що опозиція з перших днів нового уряду критикує Бабіша та вимагає його відставки. Особливість нинішньої ситуації – такі заяви стали озвучувати й партнери по коаліції партії влади ANO.   І знову "Гніздо лелеки" Щоб зрозуміти всі аспекти цієї історії, варто зазирнути у минуле. Андрей Бабіш, якого вважають одним із найбагатших олігархів Чехії, рік тому став прем’єр-міністром, попри гучний корупційний скандал щодо готельно-конференційного комплексу "Гніздо лелеки" (Čapí hnízdo). У 2008 році родина Бабіша викупила старовинний маєток, який вирішила переобладнати у люксовий конференц-центр. Суму реконструкції оцінили у 350 млн крон, з яких 50 млн (біля 2 млн євро) склав... грант Євросоюзу на підтримку малого бізнесу! Щоби бізнес олігарха зміг отримати безповоротну допомогу з бюджету ЄС, компанію, яка керувала маєтком, вивели зі складу ключової компанії Бабіша Agrofert та оформили на дітей нинішнього прем’єра. Решту коштів ця компанія залучила у вигляді кредитів під гарантії того ж Agrofert. А згодом, коли термін моніторингу ЄС завершився, маєток повернули до складу холдингу. Слідство, що досі триває у справі про цю оборудку, було ключовою політичною перепоною для обрання Бабіша прем’єр-міністром. Після того як парламентські вибори виграла його партія ANO, для формування коаліції йому були потрібні союзники, але ніхто не наважувався на партнерство з "токсичним" політиком. Політичні сили погоджувалися на коаліцію лише за умови, якщо уряд очолить технічний кандидат. Та після довгої коаліціади Бабішу все ж вдалося переконати соціал-демократів – представників попередньої влади – погодитися на його умови. Однак прем’єр не має встановленого законом імунітету, тому розслідування кримінальної справи не зупинилося.    foto: Novinky.cz  Сховати у Криму Розслідуючи цю справу, слідчі зіткнулися з несподіваними перешкодами. Як виявилося, ані син, ані донька Бабіша, на яких був записаний готельний комплекс, не можуть давати свідчення через проблеми із психічним здоров’ям. Це виглядає особливо дивно, зважаючи на те, що Бабіш-молодший донедавна мав ліцензію авіапілота, яка вимагає щорічного проходження медичної комісії, включаючи огляд психолога. А донька Бабіша донедавна працювала головою наглядової ради в одній із компаній батька. Таку раптову хворобу обох дітей чинного прем'єра чехи обігрують у соціальних мережах, нагадуючи про один із передвиборчих плакатів Бабіша із написом: "Зробимо все, щоб нашим дітям не було соромно". Та повернемося до історії Бабіша-молодшого. Показовий момент – діагноз 35-річному екс-пілоту поставила відомий у Чехії психіатр Діта Протопопова, яка незабаром стала місцевим депутатом від партії прем’єра. Зараз, на хвилі скандалу, вона вже заявила про складання депутатських повноважень. Але ключове – не це. Журналістам вдалося взяти інтерв'ю у Бабіша-молодшого, в якому той розповів, що його під тиском батька вивезли з країни та сховали в анексованому Криму. За його словами, йому принесли новий паспорт із вже вклеєною російською візою, після чого він вилетів до Москви, а звідти – до Сімферополя та Алупки. Останнє важливо для Києва, адже свідчить про порушення українського законодавства. Переліт до Криму через Москву означає незаконний перетин українського кордону і тягне за собою відповідальність, аж до кримінальної.    Та сам Бабіш-молодший стверджує: у Криму його тримали проти його волі. Одного разу він знайшов можливість відправити звідти е-мейл до чеської поліції та повідомити про своє викрадення. Виконавцем цього злочину він назвав Петра Протопопова, який працює водієм у вже згадуваній компанії Бабіша Agrofert, є громадянином Росії та чоловіком вже згаданої лікарки Протопопової. Сам Протопопов від спілкування із ЗМІ відмовився. До речі, перебування Бабіша-молодшого у Криму журналістам чеського Суспільного радіо підтвердив і колишній діловий партнер Протопопова Йозеф Комарек. Втім, за його словами, викрадення не було – чоловіки просто полетіли туди порибалити.    Пізніше, розповідаючи журналістам деталі свого викрадення, Бабіш-молодший так характеризує Петра Протопопова: "Я боюся цієї людини... Він сказав мені в Україні: я та твій батько зробимо все, щоб тебе зачинити". Зауважимо, що з інтерв'ю випливає, що окрім анексованого Криму, Бабіш-молодший більше в Україні не був. Отримавши цього листа, чеська поліція відкрила справу про викрадення. Втім, після цього до слідчого зателефонували представники прем’єра та запевнили, що викрадення немає. Мовляв, Бабіш-молодший весь цей час перебував на лікуванні у Швейцарії, зараз саме летить до Братислави, де живе його мати, а увесь цей скандал є елементом політичного тиску на його батька. У поліції погодилися закрити справу, лише попросили довести факт перебування сина прем’єра у Братиславі – показати фото першої дружини чеського прем’єра із сином, на якому вони триматимуть у руках свіжий газетний номер, що й було зроблено.   foto: Deník За крок до відставки Звісно, журналістське розслідування – в тому числі інформація про таку брутальну спробу ошукати поліцію – не могло не викликати реакції чеських політиків. Усі опозиційні партії виступили з вимогою відставки прем’єра. На допомогу Бабішу стали лише комуністи та ультраправа партія "Свобода та пряма демократія". Лідер останньої Томіо Окамура навіть висловив згоду увійти до коаліції. Втім, ключовою наразі видається позиція соціал-демократів – партнерів ANO по коаліції, які досі не визначилися зі своїм ставленням до того, що відбувається. Соціал-демократів непокоїть той факт, що відставка Бабіша може призвести до дострокових парламентських виборів. Як показали місцеві вибори, що пройшли нещодавно, коаліція з партією одіозного прем’єра обвалила рейтинги колись потужної партії есдеків настільки, що у разі проведення нових виборів вони ризикують залишитися поза парламентом. З іншого боку, підтримка Бабіша навіть після такого скандалу може остаточно вбити довіру до партії. І це розуміє низка партійців, вимагаючи приєднання до вимог опозиції. На позиції соціал-демократів, а також багатьох депутатів від ANO можуть вплинути протести, анонсовані найближчими днями. Перший мітинг за відставку Бабіша запланований вже на четвер. А у суботу Чехія відзначатиме чергову річницю Оксамитової революції, що традиційно супроводжується масовими мітингами. Причому люди, які ходять на такі мітинги, зазвичай негативно ставляться до Бабіша. Якщо народні протести виявляться справді велелюдними, союзники Бабіша можуть змінити свою позицію. Як мінімум, цілком можливим є повторення "словацького сценарію", де після гучних протестів прем’єр-міністр Роберт Фіцо подав у відставку, але залишився тіньовим лідером уряду.   foto: irozhlas.cz Без Росії не обійшлося Вкрай принциповим моментом цього скандалу є роль Росії. Одне з ключових запитань викликає росіянин Пьотр Протопопов, що утримував сина прем’єра в окупованому Криму. Колишній велогонщик, який переїхав до Чехії, заснував компанію з продажу та ремонту велосипедів, одружився, а потім ніби за порадою дружини став працювати водієм та де-факто охоронцем сина прем'єр-міністра. До речі, батько психіатрині Протопопової був дипломатом і тривалий час працював у посольстві в РФ – і це також додає аргументів для прихильників позиції, що у цій справі не обійшлося без російських спецслужб. Зрештою, той факт, що Бабіш-молодший отримав російську візу, за його твердженням, без особистих відвідин посольства, дає підстави припускати, що операція планувалася у співпраці з російською владою. Якими є можливі мотиви росіян? Більшість чеських ЗМІ пов'язують цю історію із блокуванням Бабішем-старшим угоди з "Росатомом" про будівництво нових блоків на двох чеських АЕС: у Дукованах та Темеліні. Цю угоду активно лобіює президент Чехії Мілош Земан. Однак прем'єр не давав на неї згоду – і це стало причиною різкого погіршення стосунків між очільниками держави. У такій ситуації послуга з приховування сина прем’єра у місці, де його навряд чи знайшли би чеські правоохоронці та журналісти, мала би спонукати Бабіша до зустрічних поступок. Однак, попри очікування, прем’єр не лише не погодився на угоду з "Росатомом", а й 28 жовтня на переговорах із міністром оборони США заявив, що вважає пріоритетним варіантом не будівництво нових блоків, а продовження дії існуючих – за підтримки американських фахівців.   Не виключено, що у такій ситуації росіяни задіяли "план Б" та здійняли нинішній скандал – не тільки заради помсти, а й для відставки Бабіша та призначення технічного прем’єра, більш поступливого до побажань Земана та його друзів із Кремля. Варто визнати, якщо ці припущення є вірними, то дуже схоже, що у Москві знову "сіли в калюжу". Адже після такого гучного скандалу із російським слідом шанси на укладання угоди з "Росатомом" здаються ще меншими, аніж донедавна. Між тим без відповідей на всі ці запитання чеська влада навряд чи зможе вийти з кризи. І відповіді можуть бути неприємними не лише для чеських політиків, а й для Кремля. Причому запитання виникають не лише у чеських громадян. Зокрема, Україні варто наполягати на поясненні щодо ймовірного порушення законодавства стосовно Криму найближчим оточенням прем’єр-міністра Чехії, а можливо, і за його особистою вказівкою.   Автор: Юрій Панченко, Джерело Європейськоа правда

Уже другий рік поспіль листопад є гарячою порою для українців у Чехії. Приємно заходити на філософський факультет Карлового університету (nám. Jana Palacha 2) і бачити оголошення, продубльовані твоєю рідною мовою. І бачити, як гасають університетськими сходами піднесені українці: дискутують, жартують, хвилюються. Вибігають на вулицю без курток, щоб зустріти своїх знайомих і друзів, щоб гуртом долучитися до «по-ді-ї». А більшість пражан тимчасом насолоджуються законним «вікендом», голосно розмишляють у міському транспорті про осінні депресії, акції та зимовий відпочинок. Йти довгими університетськими коридорами та вслухатися в різномовні розмови: на вустах іноземців слово «Україна». Вимовляють його притишено, примруживши очі, наче в чомусь непевні. Що ж це коїться? Це в Празі, попри вихідні, за підтримки Посольства України в Чеській Республіці організовано спільними зусиллями Інституту східноєвропейських студій філософського факультету Карлового університету, Східноєвропейського клубу та Чеської асоціації україністів ІІ Міжнародну конференцію україністів. Скажете, для україністів це, можливо, і подія, а яке діло до цього простому українцеві чи чехові?! Це власне й спробували з’ясувати. Попри те, що ІІ Міжнародна конференція україністів була «закритою» (тобто організатори особисто запрошували доповідачів), у її рамках вдалося організувати відкриті лекції на українській та англійській мовах. Тож у вільному доступі для кожного були лекції Сергія Плохія («Leninopad: Mapping Memory in Contemporary Ukraine»), Олени Галети («Українське культурне будівництво ХХ ст.: література й бібліотека як "революційні проекти" Юрія Меженка» та «Eccentric literary criticism: from literary theory to literary anthropology»), Станіслава Федорчука («Відомі та забуті: письменники, журналісти та вчені української діаспори ХХ століття»), а також презентація книги політв’язня Російської федерації, журналіста Станіслава Асєєва «В ізоляції. Дописи про Донбас», яку цьогоріч видала українська служба Радіо Свобода. Слухачі цих лекцій (як чехи, так і українці) зізналися, що відкрили для себе багато цікавих і важливих імен, історій та закономірностей. Казали, що часами стає боляче від «незнання»: як мало ми знаємо, як мало речників важливих повідомлень, як мало усвідомлення того, наскільки інформація є важливою і небезпечною! Як багато забутих людей, їхніх поривань і подвигів! Можливо, саме через брак цих повідомлень, нам інколи так важко бути людьми, бути активними, намагатися, не здаватися. Через це ми програЄмо інформаційну війну. Через втрачання сенсів і смислів. Гарячим серцем і розумом нехіть невідома. Тож багатьох вразила лекція Сергія Плохія про гарвардський проект з картами, за допомогою якого можна досліджувати взаємозв'язки історичні й соціологічні, минулого й сучасного. Доповідачам-професіоналам вдалося зворохобити присутніх. Натхненні організатори, учасники та гості радо поділилися своїми враженнями для Uaportal-у. Зокрема Тетяна Окопна (культурний аташе Посольства України в Чеській Республіці) зізналася, що їй «дуже сподобалося, що частина виступів були англійською мовою і на них прийшло багато "людей з вулиці", це важлива частина публічної дипломатії нашої країни». А також згадала чеського україніста Давида Свободу, який «любить повторювати, що бути україністом у Чехії – це означає самотність. Бо україністів – тих, хто справді займається тут науковими дослідженнями – дуже мало. Тому такі конференції, – зазначає Тетяна, – у першу чергу важливі, щоб чеські україністи не почувалися самотніми (жарт), і для налагодження міжнародних зв'язків та планування спільних проектів». А Радко Мокрик (редактор часопису «NaVýchod») відкрив таємницю народження цієї події. «Думка про проведення щорічних україністичних конференцій в Празі виникла два роки тому. Наразі, завдяки підтримці Посольства України в Чехії та Інституту Східноєвропейських студій Карлового університету нам вдається втілювати цю ідею в життя. Тобто такі конференції – це результат співпраці декількох організацій та багатьох людей. Другий рік поспіль загальною координацією проекту керує докторантка Інституту Східноєвропейських студій Галина Бабак. Такі конференції – це також можливість поширювати знання про Україну. Цьогорічна конференція логічно була присвячена століттю українсько-чехословацьких дипломатичних відносин. Для нас є важливими два аспекти: високий рівень академічної програми. Водночас, важливою є і супровідна програма та запрошення українських академіків, журналістів для проведення відкритих лекцій та зустрічей з ширшою громадськістю». Своєю чергою, Галина Бабак (шеф-редакторка часопису «NaVýchod») додала: «На відміну від минулого року, ця конференція була «закрита», тобто учасники запрошувалися особисто. Головним гостем конференції став професор Гарвардського університету Сергій Плохій, який також обіймає посаду директора Гарвардського українського наукового інституту. Також ми раді, що вже другий рік поспіль у конференції бере участь професорка Валерія Корабльова, яка і цього року виступала на відкритті разом з професором Плохієм. Безперечно, цього року конференція видалася сильнішою, але тематично менш різноманітною, до чого зобов’язувала сама тема. Після завершення ми отримали багато схвальних відгуків, тому можна вважати цей проект успішним» Також Олексій Севрук (редактор часопису «PLAV») зізнався, що велике враження на нього справили доповіді «шефа гарвардської україністики» (пана Плохія). Зокрема лекція, що відкривала конференцію (відеозапис доповіді «The Fall of an Empire: Ukraine and the Fate of the Pan-Russian Idea» (Падіння імперії: Україна та доля всеросійської ідеї) можна проглянути за посиланням – https://www.youtube.com/watch?v=IU2rSMCrIug&t=141s). «Взаємний зв´язок між Україною і Росією було пояснено стисло, лаконічно, і разом з тим популярно. – запевнив Олексій. – Буду її рекомендувати своїм чеським друзям і знайомим, які, можливо, не зовсім усвідомлюють, звідки виникла Україна, чому це не-Росія і чому, попри все, російські політики постійно намагаються всякими правдами і неправдами втягнути її у Росію». Також Олексій додав, що йому сподобалась доповідь брнянського україністa і музикознавця Петра Калини «про Українську республіканську капелу, хорову капелу УНР, яка була створена, між іншим, для того, щоб пропагувати українські ідеї серед мешканців Європи. Доктор Калина навів чимало цікавих подробиць про створення, існування і подальшу долю членів хору, опираючись на мемуари очевидців». І на завершення редактор наголосив на важливості «такої міжнародної україністичної конференції в Празі як місця спілкування фахівців-україністів з усього світу, простору для обміну думок і досвіду, а також інструменту популяризації України серед чехів, тобто елементу тієї ж вже згаданої культурної дипломатії». Професорка Київського національного університету імені Тараса Шевченка Валерія Корабльова лаконічно підсумувала: «The best weekend is a working weekend!»(найкращі вихідні – це робочі). Горіти Словом, щоб поставати з попелу… Здається, це найліпший антидепресант :) Катерина Воїнська  для UAportal.cz