Сьогодні у Чеській Республіці навчаються понад 43 000 іноземних студентів.  Чехія – країна великих можливостей, вона стає все більш популярною для міжнародних досліджень. Безумовно, є багато причин для вибору Чеської Республіки як місця навчання: університети з багаторічною репутацією, унікальні концепції та цікаві спеціалізації, доступні ціни на навчання та витрати на проживання, і, що не менш важливе , яскраве та насичене культурне життя в самому серці Європи! Варто також згадати, що Чехія є безпечною країною. Отже, батькам студентів не доведеться переживати з цього приводу. Вища освіта в Чеській Республіці завдяки своїй високій якості має світову репутацію. Це якість гарантується національною системою регулювання та контролю якості. Акцент на освіті є зрозумілим, оскільки вона завжди відігравала ключову роль у житті чеського народу. Ще в 1348 році в Празі чеським королем Карлом IV був заснований перший університет у Центральній Європі. Навчання та дослідження мають принципове значення для нового розвитку нації в її сучасній історії. Чехія, невелика країна в серці Європи, добре усвідомлює, що міжнародне співробітництво в галузі науки та інновацій є прерогативою для довгострокового успіху в глобалізованому світі. foto: Erasmus.com Навчання в Чеській Республіці, в країні, що є на перехресті культур, добре підходить для розвитку відкритого мислення та зміцнення здібностей кожного студента, щоб працювати разом з іншими людьми найрізноманітнішого походження. Таким чином, воно може також служити в якості концентратора для подальшої адаптації в сучасному освітньому середовищі як на європейському, так і на глобальному рівні. Рівень життя в Чехії досить високий, а вартість життя залишаються помірною. Кожен успішний студент України з настанням осені починає замислюватись про те до якого університету йому вступити, які університети є престижними, який прохідний бал до вступу та інше.Університети Чехії надають безкоштовну освіту чеською мовою майже по всіх напрямках підготовки. Крім того, чеські університети та інститути забезпечують широкий спектр високоякісних навчальних програм,  курсів, які охоплюють багато областей знань і досвіду, англійською мовою. Кожний навчальний заклад публікує на своєму веб-сайті  детальну інформацію щодо можливостей навчання.   Кожного року Міністерство освіти, молоді та спорту Чеської Республіки пропонує стипендії для підтримки навчання іноземних студентів в чеських державних вузах: 1. Державні стипендії (за умови іноземного співробітництва в області розвитку); 2. Надання стипендій згідно з двосторонніми міжнародними угодами про співробітництво в галузі освіти. Якщо ви ще не визначилися, в якому вищому навчальному закладі хотіли б навчатися, можете ознайомитись із навчальними закладами Чехії, термінами іспитів, роботою вузів і в який період університети Чехії мають Дні відкритих дверей, на  сторінках: vysokeskoly.com Такі відомі університети як Карлів Університет, Чеський Аграрний Університет, Вища Школа Економіки, Чеський Технічний Університет та інші, на Днях відкритих дверей  розповідають своїм відвідувачам про переваги освіти в європейських вузах, вступні іспити та життя студентів . Батьки і студенти зможуть побачити на власні очі приміщення в яких будуть навчатися студенти, студентські гуртожитки, де проживають студенти, обладнання, яке супроводжує процес навчання, технології за допомогою яких надається освіта. Вам також будуть цікаві наші попередні статті:   Один український погляд на вступ до чеського університету Система вищої освіти в Чеській Республіці  Навчання в Чехії - важлива інформація   Використані джерела інформації:  http://www.mzv.cz/kiev/uk/x2001_09_21/x2011_04_05/index.html http://www.studyin.cz/ Леся Рева для UAPORTAL.CZ головне фото: studyabroad

З 8 по 10 жовтня в Празі пройшла Міжнародна суспільно-політична конференція «Форум 2000», яка є вагомою платформою для обговорення актуальних проблем сучасності, пов’язаних з розвитком демократії у світі, правами людини, розвитком громадянського суспільства, зміцнення релігійної, культурної і етнічної толерантності. Щороку у ній беруть участь відомі політики, експерти, науковці, державні та громадські діячі з різних країн світу, які порушують та відкрито дискутують з принципово важливих питань міжнародного життя. Перша конференція «Форум 2000» відбулася в Празі у 1997 році з ініціативи президента Чехії Вацлава Гавела у співпраці з ізраїльським письменником Елі Візелем та японським політиком і філантропом Рйоіті Сасакавою. Цього року в рамках конференції було організовано дискусію на тему «Крим, три роки потому», в якій взяли участь народний депутат України та лідер Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров, кримськотатарський адвокат Едем Семедляєв, двоюрідний брат політичного в’язня Євгена Панова, заарештованого в Криму, Ігор Котельянець. Учасників Форума 2000 та громадськість Праги було докладно поінформовано про актуальну ситуацію, що склалася на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, грубі порушення російськими окупантами прав людини на півострові, методи залякування та тиску на кримськотатарських та проукраїнських активістів, якими діє окупаційна російська влада, наведено конкретні приклади репресій, катувань, незаконних арештів та вироків суду. Після дискусії за участю кримськотатарського ансамблю «Мусафір» відбувся вечір кримськотатарської культури. Повідомляє Посольство України в Чеській Республіці 

Нещодавні заяви президента Чехії Мілоша Земана на сесії ПАРЄ щодо Криму викликали не лише обурення української сторони, але не знайшли підтримки в самій Чехії.   Після того як від озвучених пропозицій віддати Крим Росії за грошову компенсацію офіційно відмежувалися уряд та парламент Чехії, своє слово сказало і чеське громадянське суспільство. В соціальних мережах декілька днів після заяв  Мілоша Земана триває флешмоб – чехи фотографуються з написом «Czech Republic is not Zeman” та позначають свої дописи хештегом #sorryukraine.     Однією з перших на флешмоб відгукнулася депутатка Чехії в ПАРЄ Ґабріела Пецкова (на знимці), котра опублікувала фотографію з написом «Чехія – це не Мілош Земан» ще у Страсбурзі, одразу після закінчення засідання ПАРЄ.   Z поспілкувався з Їржі Барешом, чоловіком, який «запустив» флешмоб: «Все життя я намагаюся мати чисте сумління. Коли я почув, що говорить глава нашої держави, як він рекомендує визнати російську анексію Криму а окуповані території виміняти на сировину, я не хотів, щоб будь-хто міг подумати, що це й моя позиція. Тому я просто зробив фото з написом «Чехія – це не Земан». Я радий, що моєму прикладу слідувало стільки людей і що ми таким чином хоч трішки очистилися від цього більшовицького свинства. Лише моє фото поширило понад 350 людей, десятки людей продовжують фотографуватися з подібним написом, і кожен з таких дописів має десятки поширень. Основне, що ці фотографії потрапили і в український сегмент fb, що про них дізнаються українські громадяни. Це було моїм головним наміром. Ми – це також народ Вацлава Гавела, а не лише Мілоша Земана».   Дівчата з Чехії застали заяву Земана у Києві і приєдналися до соцмережного "флешмобу"   Опубліковано на Zbruc.eu  

Живучи в Україні не особливо задумуєшся про таку річ як соціальна допомога. В мене вона асоціювалась з пенсією, пільгами для ветеранів та інвалідів, допомогою при народженні дитини. І, звісно, з субсидіями або пільгами на комунальні послуги. Тому опинившись в Чехії довелося знайомитись із цією системою в дії. А тут вона досить розгалужена і складається з багатьох секцій. Далі їх коротко розглянемо. Кожна з цих секцій вимагає виконання певних умов. В Чехії під соціальне страхування підпадають майже всі аспекти життя. Починаючи з народження і до смерті. Простіше кажучи, держава допоможе, якщо раптом в тебе все летить шкереберть. Закони про соціальне забезпечення підтримують всіх, як і своїх громадян, так і іноземців. Більше того соціальне страхування у Чеській республіці є обов’язковим. Найбільш часто ми стикаємось саме з соціальним страхуванням. При влаштуванні на роботу воно спливає у формі податків. І якщо пенсійне страхування чекає нас тільки в десь далекій перспективі, то з медичним ми стикаємось часто. Тому, перш за все це мова піде про страхування здоров’я (точніша назва – матеріальне забезпечення на випадок хвороби. Тимчасова втрата працездатності у випадку хвороби – звичайна річ, яка трапляється з кожним. Елементарна простуда вкладе в ліжко мінімум на 3 дні. На роботі відкривають так зване «лікарняне» і купа грошей йде на ліки. Що цікаво, у Чехії якраз перші 3 дні не оплачуються зовсім. А в загальному схема така: 15 днів працівник отримує допомогу по непрацездатності від роботодавця; після 15 днів працівнику, який все ще хворіє – оплату здійснює медична страхова компанія. Право на допомогу має працівник, якого лікар визнав тимчасово непрацездатним. Допомога може надаватися протягом 380 календарних днів. Більш детальну інформацію можна знайти тут. Взагалі, за матеріальним забезпеченням на випадок хвороби надаються такі види допомоги: (інформацію про конкретну допомогу можна знайти перейшовши за посиланням) -         допомога по хворобі (Nemocenské) -         допомога при опіці члена сім’ї (ošetřovné) -         компенсаційна виплата по вагітності та материнству (Vyrovnávací příspěvek v těhotenství a mateřství) -         грошова допомога по материнству (Peněžitá pomoc v mateřství) Цікавою є грошова допомога по вагітності та материнству. Право на таку допомогу має наймана працівниця, яка брала участь у матеріальному забезпеченні на випадок хвороби як мінімум 270 днів протягом останніх двох років до моменту отримання допомоги по материнству. Тобто іноземкам, які щойно переїхали не вигідно відразу думати про дітей. Спочатку треба попрацювати. Державна соціальна допомога На виплату державної соціальної підтримки мають право особи: – що постійно проживають на території ЧР (громадяни ЧР); – іноземці, що мають на території ЧР постійне проживання; – іноземці, що проживають на території, а саме – з моменту, коли пройшло 365 днів з моменту реєстрації; – іноземці, молодші 1-го року, народжені на території ЧР і зареєстровані на території ЧР ; – неповнолітні іноземці, передані на території ЧР на догляд який заміняє догляд батьків або на догляд в спеціальні установи; – іноземці, що являються власниками дозволу на постійне проживання з признаним правовим статусом довгостроково проживаючого резидента в Європейському Співтоваристві на території іншої країни-члена ЄС; – іноземці, яким було видано дозвіл на довгострокове перебування на території ЧР з метою наукового дослідження; – іноземці, яким було надано додатковий захист; – іноземці, яким було видано дозвіл на довгострокове перебування на території ЧР з метою працевлаштування, яке вимагає високу кваліфікацію (синя карта). Для визнання цих пільг необхідно виконувати всі вимоги, що вони передбачають. Але все ж, основною умовою для іноземця, який не має постійного місця проживання, є проживання на території Чеської Республіки мінімум рік. Виплата державної соціальної підтримки регулюється Законом № 117/1995 Зб. зак. «Про державну соціальну підтримку» у частині подальших постанов. Згідно з цим законом надається така допомога: -         допомога на дитину (Přídavek na dítě) -         батьківська допомога (Rodičovský příspěvek) -         допомога на житло (Příspěvek na bydlení) -         допомога по пологах (Porodné) -         допомога на похорон (Pohřebné)   Бланки для заяви можете взяти у відділенні Центру зайнятості або скачати з інтернету на веб-сайті і потім роздрукувати. Майбутнє, найчастіше, пов’язане з дітьми. А народження дитини справа дорога (в будь-якій країні). Отож, трохи про допомогу на дитину. Допомога на дитину – це основна довгочасна допомога, яка надається сім’ям з дітьми. Право на отримання допомоги мають сім’ї з прибутками до 2,4 раз більшого прожиткового мінімуму. Допомога на дитину надається в трьох розмірах, залежно від віку дитини і щомісяця складає 500 крон чеських (до 6 років), 610 крон чеських (від 6 до 15 років) та 700 крон чеських (від 15 до 26 років). Проводячи аналогію з Україною, де виплачується спочатку найбільша сума з допомоги при народженні дитини, а потім так скажемо «по-трохи» кожного місяця на протязі 3х років, шукала щось подібне і тут. Таким чином знайшла, одноразову допомогу при народженні дитини, вона ж допомога при пологах. Вона надається тільки тоді, коли прибуток в родині нижче 2,7-кратного прожиткового мінімуму. Це фіксована сума: 13 тис. крон на першу дитину і 10 тис. на другу. Ще в Чехії можна отримати допомогу на житло. Зважаючи на те, якою дорогою є тут оренда квартир – ця інформація може бути актуальною. Допомогою на житло держава покриває вартість житла сім’ям і окремим особам з низькими доходами. Право на допомогу на житло має власник або орендатор квартири, прописаний в квартирі, якщо 30 % (в Празі 35 %) прибутку сім’ї недостатньо для покриття затрат на проживання і одночасно цих 30 % (в Празі 35 %) прибутку сім’ї – менше, ніж відповідні нормативні затрати, встановлені законом. Варто пам’ятати, що соціальна допомога включає в першу чергу надання допомоги при матеріальній скруті. В даному випадку кожна життєва ситуація розглядається індивідуально. Матеріальна скрута включає в себе допомогу та доплату на проживання, та негайну допомогу в надзвичайних ситуаціях. Проте, якщо у Вас немає дозволу на постійне місце проживання, або додаткову чи міжнародну охорону, можете подавати прохання лише про пільги з надання допомоги в надзвичайних ситуаціях. Заявки на пільги з надання допомоги у разі матеріальної скрути подаються до Центру зайнятості за місцем проживання. Як не дивно, але іноземці можуть звертатися у Центр зайнятості навіть за допомогою по безробіттю. Для українців, це мабуть не дуже важлива інформація, адже переважна більшість приїжджає сюди саме для того, щоб працювати. Але як кажуть «на всякий випадок». Ця допомога передбачає відсутність доходу у зв'язку з втратою роботи. Основною умовою надання допомоги по безробіттю є відпрацьованих 12 календарних місяців протягом останніх двох років. Подати заявку на допомогу з безробіття можуть зареєстровані особи, що шукають роботу, точніше іноземці з дозволом на постійне місце проживання, з дозволом на довгострокове проживання в випадку возз'єднання з членом сім'ї. Бланки на оформлення заявок можна скачати тут. Важливим показником у соціальному забезпеченні відіграє прожитковий мінімум - межа мінімальних доходів для забезпечення харчування та інших основних особистих потреб. Для іноземця, який розглядається, як окрема особа – прожитковий мінімум на місяць складає - 3 410 Kč. Для іноземця, який розглядається разом з іншими особами, частки прожиткового мінімуму розглядаються по порядку: для першої особи – 3140 Kč, для кожної наступної, яка не є не забезпеченою дитиною – 2830 Kč, далі для дітей: -         До 6 років – 1740 Kč -         Від 6 до 15 років – 2140 Kč -         Від 15 до 26 років – 2450 Kč. При чому мінімум для підтримки існування в Чеській Республіці становить – 2200 Kč. Більш детально дивитись тут.   В даній статті дуже коротко розглянуті основні моменти системи соціального забезпечення. Так би мовити для ознайомлення, щоб знати чого можна чекати і на що можна сподіватись від країни, в якій ти іноземець. Але радує, те що в Чехії дуже гарно розвинена не тільки система соціальної підтримки, а й підтримка іноземців. Пишучи цю статтю я знайшла багато джерел, у яких гарно описані всі моменти. А саме інтегрований портал для іноземців - Integrovaný portál Ministerstva práce a sociálních věcí. На чеській мові, але все чітко і коротко прописано. А також «Інформаційний довідник для іноземців у Чеській Республіці». Для тих, кому необхідна інформація у будь-якому питанні проживання на території Чехії чи просто цікаво, як все влаштовано - просто супер! При чому ще й на українській мові (файл для скачування).    Світлана Малецька  спеціально для UAPORTAL.CZ 

Іванка Іллєнко – балерина, вчитель мистецтва балету, українка, дуже щира й відкрита людина. Її шлях балерини розпочався у Києві, та через Росію і Німеччину привів її до Праги. Саме тут Маргарита Голобродська і зустрілась із Іванкою, аби поговорити про життя артистки балету, життя закордоном і життя у вдячності.     Маргарита: Розкажіть, як почалась Ваша історія з Прагою. Іванка: Я 5 років працювала у Штутгарті. Там був дуже добрий театр, та я розумліа, що Німеччина – це не моя країна. Просто не моя. І переді мною постав вибір, адже я на тому етапі життя вже хотіла працювати там, де мені подобається й жити. Штутгарт – це мале місто. Симпатичне, але маленьке. Мені ж були до вподоби або Прага, або Амстердам. Я собі подумала, що спробую Прагу й Амстердам, а якщо там не складеться – то я просто повертаюсь додому. Бо Київ я дуже люблю! От і спробувала. І у мене вийшло.   М.: Як відбувся переїзд до Європи, до Штутгарта? І.: Я вже певний час працювала у Києві, коли настала доба купонів і того жаху, коли грошей не було, коли не було чого їсти і не було за що доїхати на роботу. До нас тоді приїхав із Усті-над-Лабем хореограф, який набирав людей. Він обрав трьох із Київського театру й запросив нас до себе працювати. Я тоді зовсім не знала, що таке Усті-над-Лабем. І ось ми поїхали. Просто взяли і поїхали – нас троє із Києвської національної опери. Я і сьогодні люблю це місто, шматочок мого серця там є, там була дуже цікава робота з хореографом. Крім того, наш хореограф був словаком, а українці словаків зазвичай розуміють краще, ніж чехів. Ти одразу можеш зрозуміти 50-60%, того, що вони говорять. А там вже справи пішли! В Усті над Лабем я працювала три роки, а опісля поїхала до Штутгарту і пройшла конкурс, що було непросто, адже там дуже хороший театр. У Штутгарті я працювала 5 років, а потім вже вирішила, що треба кудись їхати. Чому саме Прага? По-перше, я вже розмовляла чеською. По-друге, Прагу я вже знала, бо ми часто сюди їздили – навіть просто на вихідні. Прага мені дуже подобалась, і я вирішила спробувати.     М.: Чим саме Ви займаєтесь у театрі? І.: “Ти”. (сміється) Я наразі перестала танцювати і залишилась у театрі на посаді, що називається “externí báletní místr” [“позаштатний маестро балету” - ред.]. Я веду уроки, як ми їх називаємо. Кожного ранку приходять артисти, і 1 годину та 15 хвилин вони мають великий, так би мовити, розігрів – ось це я їм і задаю. І ще я думаю, що робитиму у театрі пілатес для артистів.   М.: Скільки у тебе в театрі робочих днів на тиждень? І.: Взагалі у театрі я пропрацювала 23 або 24 роки – і у мене ніколи не було вікендів. Я так зараз радію! У мене зараз більш-менш є вікенди, і це просто клас! (сміється) Раніше завжди був тільки один день, і часто – понеділок, адже у суботу й неділю були вистави. А у понеділок – так званий “запасний вихідний”, відгул. У театрі люди працюють від ранку до вечора та від вечора до ранку.   М.: Чи мало значення твоє походження – на сцені, за кулісами, і взагалі у театральному середовищі? І.: Ні, навпаки, не мало абсолютно. Адже я взагалі ніколи не відчувала погане до мене ставлення. Я ніколи не допускала навіть на секунду думку про те, що хтось може думати, наче українка – це погано. Я думаю, що люди страшенно відчувають, коли хтось просто… недооцінює себе. У будь-якому сенсі, у тому числі й у контексті національності. Мені ніхто ніколи нічого поганого не сказав. Може, хтось щось подумав, але я ніколи не звертала на це уваги. Якось мене так навчили – я завжди пишалась тим, що я українка. Я навіть не допускаю, що хтось може про це погано думати. Просто цієї думки не існує в моїй голові. Вийшло так, що коли я була мала, я почала вчитись у києвському хореографічному училищі – це те, що тут, у Празі, називають консерваторією. А навесні стався Чорнобиль, і батьки мене відвезли до Москви й залишили там, подивившись, що я вже достатньо самостійна дитина. І я 7 років вчилась у Москві. А потім приїхала танцювати до Києва. Така ось цікава історія у моїй біографії. У Москві я вчилась у дуже хорошій школі – одній із найкращих балетних шкіл у світі, просто у топ-5, я б сказала! Це було “Московское академическое хореографическое училище”. І там теж ніколи моє походження не було проблемою… Якось я від самого дитинства не дозволяла нікому нічого з цього приводу казати. Ну як “не дозволяла”… Я сама просто про це не думала, і люди навколо мене не думали. Ми були всі діти, і це ж був Радянський Союз. Мене любили там. А от зараз вже не поїдеш...     М.: А чому не поїдеш? І.: А навіщо мені з таким прізвищем їхати до Москви, коли мій брат двоюрідний усі російські фільми заборонив в Україні? Але б я навіть не хотіла. Там класно – Пушкінський музей, наприклад, у якому можна просто жити місяць – ніхто не сперечається. Але зараз війна! Який музей?   М.: Твоя родина російськомовна, так? Чому ж, і відколи, ти розмовляєш українською? І.: Я перейшла на українську, коли почався Майдан. Іноді буває важко. (посміхається) Я завжди читала українською – це не було для мене проблемою. Але моторика – це моторика, для цього треба розмовляти.   М.: А сьогодні підтримуєш зв’язки з Україною? І.: Звісно, у мене ж там залишилась родина. Ось зараз якраз поїду. (сміється) Влітку також була. Я буваю в Києві щонайменше раз на рік – і таке бувало. Але зазвичай частіше. Крім того, я не маю чеського громадянства, хоч і давно могла б. Я вже тут досить довго, і чоловік у мене чех – тож я б уже 10 разів могла бути громадянкою Чехії. Але я не хочу. Кожен по-своєму ставиться до цього питання. Але Україна не доволяє мати два громадянства, а я не хочу якось обманювати…   М.: Кого у твоєму оточенні сьогодні більше – чехів чи українців? І.: Чехів. Дуже багато.   М.: І які ж серед них настрої стосовно українського питання? І.: Ми кожен живемо у своїй бульбашці… Тож навколо мене настрої дуже позитивні, я себе оточила такими людьми. Та звичайно, є і люди інші. Іноді людина подивиться до якихось коментарів, наприклад, на фейсбуці – і думає: “Боже, жах!” Але взагалі, на мою думку, ставлення до українців значно змінилось на краще. По-перше, нас відокремили. По-друге, я думаю, і з собою почали порівнювати. Мені так здається, адже раніше для них ми всі були однакові. Хоча, знаєте... деякі росіяни і сьогодні, дотепер, просять тут у крамничках карту Чехословаччини.   М.: Чи береш ти участь в українських заходах у Празі, у Чехії? І.: Зараз менше. По-перше, в особистому житті наразі багато змін – я відкрила свою школу, і це треба було готувати, багато цим займатись. А по-друге… Ми дуже були активні, і навіть мій чоловік – чех – він дуже був активний у цих речах. Але якось мені почалось здаватись, що ми товчемось на місці, що приходять ті самі люди, все те ж саме. Якось… А чого саме не вистачає, не знаю. Якби знала – то зробила б.   М.: А коли повертаєшся до Києва, після чергових місяців у Празі, відчуваєш зміни у суспільстві? І.: Зміни зараз дуже відчуваються. На мою думку, я б додала – адже насправді мало там буваю. Та для мене взагалі Київ такий… Я дуже люблю Київ. Я завжди кажу – це такий собі мій власний терапевт. Можна вранці вийти, ввечорі повернутись, і цілий день ходити по таких місцях! Київ завжди мене так поведе, як мені саме потрібно. Дуже люблю Київ! Зміни відчуваються, хоч і хочеться швидше. Хочеться, звичайно, швидше, але ж недарма Мойсей 40 років водив свій народ. Це ж не просто так! Потрібно, щоб багато чого змінилось докорінно. Це, на жаль, не буває так швидко. Це, як чехи кажуть – “běh na dlouhou trať” – біг на довгу відстань.     М.: У чому, на твою думку, полягає головна відмінність театрального середовища у Празі та у Києві? І.: Я дуже довго вже не була у Києві в театрі, не працювала там. Утім, контакти підтримую. У нас тут в Празі наразі дуже, дуже міжнародна компанія – тут є люди з цілого світу. Це цікаво! Там ще такого немає.   М.: А якою була найекзотичніша країна, у якій тобі доводилось танцювати на гастролях? І.: Думаю, що найекзотичнішою була… Це було з київським театром, досить давно – це була Мексика. Ми там провели, щоб не збрехати, більше місяця – десь місяць із половиною. Це було так цікаво! Це взагалі! Мрію ще колись туди поїхати – усі ці піраміди, все, що ми зазвичай бачимо у телевізорі… А ти бачиш це все на власні очі! Ось прямо перед тобою! Це одна з хороших сторінок нашої професії – можливість їздити світом.   М.: Якою була найбільша твоя жертва, на яку довелось піти, аби бути балериною? Аби бути балериною чи у Празі, чи взагалі. І.: У Празі жодних жертв уже не було. А ось взагалі… Поїхати до Москви. Це важко без батьків, коли тобі 10 років. Так сталось просто – Чорнобиль. Але їздили за мною дуже часто. Я думаю, що найчастіше з усіх. Адже Київ – Москва – це всього ніч у поїзді.   М.: Не шкодуєш? І.: Ну ні, зараз вже ні. Але я взагалі-то не хотіла бути балериною. (сміється) Мене не питали. Тоді ж був комунізм, Радянський Союз. Моя мама – сама балерина – вона перевірила, що я здібна, талановита фізично. Коли ти балерина – вже у 17 маєш свою роботу, через 20 років маєш пенсію – як у нас це все тоді було. Уяви собі, як люди раніше думали… Що я, як балерина, побачу світ! Розумієш, кудись поїхати і щось побачити – цього ж просто не існувало. Цікаво, так?… Тепер ми собі не можемо цього уявити. А київський театр дуже багато їздив! Від Японії – і аж не знаю, куди… У Мексиці ми були! Тож мене й повели на вступні іспити. І мене взяли. Вже у Москві, згадую, я насправді була здібна, але дуже довго не розуміла, що і для чого роблю. Я багато читала, щось собі мріяла. Така була замріяна, переходила з класу до класу – сама не знаю як. А потім прийшла дуже хороша професор – і якось я почала цю справу любити. Просто полюбила! Єдине, про що сьогодні шкодую – у мене там у Москві є багато людей, яким я дуже вдячна. Дуже багато. Іноді в житті хочеться “віддавати борги”. Але не виходить, бо я не хочу туди їхати, не хочу… Це так дивно! Ми раніше їздили один за другим, а зараз усе якось так… Словом, “борги віддавати” не виходить. Ось я і подумала, що буду вчителем, і таким чином зможу усе повернути. Ну ти розумієш. Можу комусь передати знання. Якщо не можу інакше.     М.: А де саме ти ділишся цими знаннями? Розкажи про свою школу. І.: У своїй власній школі я викладаю балет для дорослих непрофесіоналів, які мають бажання навчитись. Звичайно, ніхто з них потім не буде балериною, але можна прийти і трошки для постави, для свого тіла, позайматись. Також викладаю пілатес – перед цим я пішла й закінчила тут курси пілатесу. Є у моїй школі і для дітей балет, але їх я вже навчаю професійно, не роблю просту забавку. Я вмію професійно, і хочу цим вмінням ділитись. Якщо дитина прагне вступити до консерваторії, або вже туди ходить і хоче позайматись додатково – то я із нею працюю. Я також відкрила курс елегантної ходи – це цікаво! От як матимеш вільну годинку, сядь десь до кав’ярні та подивись, як жінки ходять. Адже сьогодні є багато жінок, котрі все життя ходять у кросівках, спортивних штанах і толстовках. І як ідуть раз на рік на якийсь бал – катастрофа – вони не вміють ходити на підборах. Цікавий феномен, насправді. Просто мене десь півроку тому спитала подруга, чи я б її не навчила ходити на підборах – мовляв, у мене добре виходить. А я собі думаю: “Вже мене про це питали й раніше...” Серйозно! Поки що все тільки починається – післязавтра буде місяць, як було відкрито школу. Кажуть, що потрібно пропрацювати мінімум три місяці, перш ніж реально аналізувати. Мені перед цим надійшла пропозиція від фірми “Grishko”, яка виробляє балетний одяг і взуття – їм була потрібна балерина, котра вже не танцює, аби їздила цілим світом по магазинах і розповідала про їх товари. Це просто класна робота! А я собі так думаю: “Ну добре, але ж податки вони платять Москві. Це ж російська фірма. Ну куди я піду?” Я ж собі це потім не пробачу ніколи, так не можна. Мені треба щось робити, аби я вірила, що роблю добру річ. Річ, яку я вмію, і за яку мені не було б соромно. Тож заходьте до мене, потанцюємо, позаймаємось!     Іванку Іллєнко можна впевнено назвати людиною, котра живе у пристрасті й любові до власної справи. Хіба може бути інакше, коли живеш у гармонії із самим собою?     Маргарита Голобродськадля UAportal.czФото - з особистого архіву Іванки Іллєнко  

Процес становлення української діаспори в Чеській Республіці умовно можна поділити на чотири періоди. 1. До подій 1917 року більшість емігрантів становили представники інтелігенції та студентство, які залишали Батьківщину з політичних мотивів та з метою підвищення освітнього рівня. Українські студенти вступали до Гірничого інституту в Пршібрамі та до Карлового університету Праги. У 1902-1903 роках український професор Іван Горбачевський став навіть ректором Карлового університету. 2. Нова, велика «хвиля» української еміграції (інтелігенція, військові біженці) припадає на початок 20-х років минулого століття. Вона пов’язана з поразкою у боротьбі за незалежну Україну. У міжвоєнний період завдяки, в першу чергу, Президенту Т.Масарику Чехословаччина стала найбільшим у Європі політичним, науковим, культурним та духовним центром закордонного українства. З Відня до Праги був переведений Український вільний університет. В Чехословаччині виходили українські газети, часописи, діяли видавництва, середні та вищі навчальні заклади, музеї, товариства. В Празі жили і творили поети О.Олесь, Є.Маланюк, О.Ольжич, художник В.Касіян, багато інших визначних представників української культури. Однак, після Другої світової війни, значна частина української інтелігенції під загрозою репресій з боку місцевої комуністичної влади та СРСР була змушена від’їхати далі на Захід. Чимало представників української еміграції 20-30 рр. залишили Чехословаччину також після введення військ країн Варшавського договору в серпні 1968 року. 3. Після завершення Другої світової війни до Чехії прибували військовослужбовці сформованого в СРСР 1-го Чехословацького армійського корпусу, в якому переважали жителі міжвоєнної Підкарпатської Русі (Закарпатської України), а також волинські чехи. 4. До четвертої, сучасної «хвилі» українських мігрантів в ЧР належать наші співвітчизники, які почали прибувати в пошуках роботи до цієї країни з початку 90-х років минулого століття. Станом на кінець 2016 року на території Чехії зареєстровано близько 150 тисяч українських трудових мігрантів, частина з яких одержала дозвіл на проживання в ЧР на 10 і більше років. Українські дипломатичні установи щорічно реєструють в Чеській Республіці близько 1000 новонароджених громадян України. Із зрозумілих демографічних причин нинішня українська діаспора в ЧР, що складається, головним чином, з громадян Чеської Республіки - нащадків згаданих українських емігрантів, постійно скорочується. Значну роль тут також відіграють процеси поступової асиміляції українців до чеського суспільства. Згідно з останнім переписом населення у 2011 році до української національності зголосилося понад 54 тисячі чеських громадян, або 0,5 відсотка від населення країни (під час попереднього перепису населення у 2001 році таких було близько 22 тисяч). Переважна частина «чеських» українців - це представники інтелігенції: науковці, викладачі, підприємці тощо. Проживають вони, головним чином, у містах: Прага, Карлові Вари, Дєчін, Брно, Пршеров, Острава і Хомутов.   З метою реалізації своїх прав, які сформульовано у схваленому в 2001 році Законі «Про права національних меншин», українською діаспорою створено низку громадських організацій. В Празі, зокрема, діють:  «Українська ініціатива в Чеській Республіці» (керівник – Василь Райчинець); «Об’єднання українців та прихильників України в Чеській Республіці» (керівник – Ольга Мандова); "Міжнародна громадська організація "Українська Європейська Перспектива" (керівник - Галина Андрейців) ; «Об’єднання українок в Чеській Республіці» (керівник – Марія Прокоп’юк); «Форум культур» (керівник – Ростислав Прокоп’юк); «Асоціація українців в Чеській Республіці» (керівник – Павло Бубряк); «Українські профспілки в Чеській Республіці» (керівник – Тарас Костюк); «Міжнародна асоціація українців «Євромайдан» (керівник – Михайло Топоров); «Український народний дім в ЧР» (керівник – В.Губчук); «Празький Майдан»; «Рута» (керівник – Богдан Копчак);  «Український національно-культурний центр» (керівник – Г.Базаєв); «Український бізнес-клуб в ЧР»;  «Міжнародне об’єднання «Українська свобода» (керівник – Богдан Костів); Крім того, діють самостійні громадські організації, які по своїй суті є творчими колективами: «Товариство трудової міграції українців в ЧР «Берегиня» (керівник – Марія Скиба); Танцювальний колектив «Джерело» (керівник – Дарія Любачівська); Творчий колектив «Родина» (керівник – Йосип Климкович).     Українські організації діють також у м. Градець Кралове – «Регіональне українське товариство Східної Чехії» (керівник – Н.Доценко), у м. Брно – «Українська ініціатива Південної Моравії» (керівник – Ільнара Дудаш), у м. Хомутов – «Дзвони надії» (керівник – В.Кулацький), у м. Карлови Вари – «Союз українців Богемії» (керівник – В.Роговий), у м. Ліберець – «Ліберецька греко-католицька харіта» (керівник – отець Іван Семотюк), м. Тепліце – «Українська світлиця» (керівник – Калісія Федорук), у м. Пардубіце – керівник Г.Величко. Українські діти, батьки яких тимчасово перебувають у ЧР, мають можливість відвідувати українську суботню школу «Ерудит». Цей навчальний заклад працює за угодою з Міжнародною українською школою. У 2017 році розпочав роботу "Культурно-освітній центр «Крок»", метою діяльності якого є навчання дітей, які проживають разом з батьками у Чехії українській мові, літературі, культурі, географії України. Також у лютому 2017 року, відкрився інформаційний портал українців Чехії UAPORTAL.CZ  - вся корисна інформація для українців, які живуть, навчаються, працюють та відпочивають в Чехії. Сайт буде цікавий і тим, хто тільки збирається відвідати цю країну.  У містах Прага, Ліберець та Брно діють греко-католицькі церкви, в яких служба ведеться в т.ч. українською мовою.   При чеському Уряді діє постійна Комісія з питань національних меншин, в якій українську громаду у Чехії представляє сьогодні Голова організації «Українська ініціатива в Чеській Республіці» Б.Райчинець. Уряд ЧР фінансово підтримує діяльність українських громадських об’єднань, а також видання україномовного журналу «Пороги» (заснований у 1993 році), та «Українського журналу» (заснований у 2005 році). Оновлено 22.05.2017 р За матеріалами МЗС України