“Я потрапила у Пласт досить пізно, у 21 рік. Із першого двотижневого пластового табору я закохалась у цей світ – світ реальних пригод, світ непопсових пісень, лісів, нічного аж-до-неба вогнища, світ відповідальності, завдань і лідерства”, розповідає Plastchicago.org. Якщо вашій дитині 9-11 років, саме час подумати чи варто віддати дитину у Пласт. 1. У Пласті дитина завжди буде знати, чим зайнятися. Мені здається, а може мені так тільки здається, що сучасні діти не знають, чим себе зайняти у вільний час. Коли уроки вивченні, на дворі холодно, книги читати не особливо хочеться, то відразу «виручає» телевізор або планшет. У Пласті ж діти отримують посильні цікаві завдання у формі гри, які треба виконати вдома. Але не батькам до 2 ночі робити ікебани на уроки творчості, а дійсно діти повинні це зробити самі. Участь батьків часто заохочується, але мистецька досконалість не основне, адже оцінок немає. Завдання настільки цікаві, що вони реально захоплюють фантазію дітей, і вони пишаються тим, що самі виготовили. А ще мені подобається, що діти вивчають багато ігор (на уважність, на розвиток пам’яті, рухливих і т.д. ) і самі можуть запропонувати щось вдома пограти, а не просто «давай пограємось!», – «давай. у що?», – «не знаю…». 2. Пласт – це добровільний колектив. Школа це прекрасно. Але чомусь не у всіх залишаються світлі спогади про школу. Можливо, одне із пояснень – у школі є той колектив дітей, який сформувався досить випадково: діти із сусідніх будинків ходять у найближчу школу. Звичайно, можна поміняти школу, клас, але все ж це є досить примусове об’єднання. У Пласт же ходять діти, які самі або батьки яких мають спільні цінності, про які дивись наступний пункт. 3. Пласт дає не лише знання, а й цінності. Пласт — це, в першу чергу, виховна організація. Тут дійсно виховують характер, прагнення ставати кращим щодня, допомагати іншим тощо. І, якщо діти у 10 років цього ще не до кінця розуміють, то мають розуміти батьки, які хотіли б бачити своїх дітей з міцним характером, цінностями, які плекаються тут уже понад століття. Проте не забувайте і про те, як багато знань про природу, навколишній світ, про сучасні досягнення, історію, культуру, про видатних особистостей дізнається ваша дитина. А це – знання, які подаються і вивчаються у колі однодумців у формі грі, тому без зазубрювання і втоми. 4. Пласт — це добровільний вибір, який вчить відповідальності. У Пласті усі знають, що кожна дитина має право на помилку. На одну, і навіть дві. Головне, щоб зрозуміти і виправитись. Тому у Пласті дитина буде мати свою сферу відповідальності, свою роль (скарбник, писар, гуртковий чи просто хронікар), яку треба гідно виконувати. Якщо допустився помилки – ти уже знаєш, де міра твоєї відповідальності, і що зробити наступного разу, щоб було краще. 9-12 років таки підступний вік – уже хочеться трохи уникнути домашніх обов’язків («я не чув, що ти казав», «я цього не робив, так було до мене», «ти не казав цього робити, а я сам не бачив»). У Пласті вчать діяти наперед – не коли попросять, скажуть, нагадають, а наперед). Дозвольте вашим дітям стати самостійними, а відтак – відповідальними. 5. Пласт щодня робить пластунів кращими. Це не жарт. У Пласті є таке правило — щодня, як і кожен скаут у світі, пластун повинен робити добре діло. Звичайно, всі починають із маленьких добрих діл: підлив квіти, самостійно помив посуд, почистив дорогу від снігу, заробив кишенькові гроші. Але це ті маленькі справи, які раніше просто не помічались. А тепер у них є більший сенс, їх треба навіть записати у окремий зошит. І тоді у грудні уже є список добрих менших і більших справ, і спокійно можна писати листа святому Миколаю, просячи про подарунок. Ці дитячі добрі справи переростають у хорошу звичку у дорослому житті, і стають невід’ємною частиною характеру людини і великих добрих справ. 6. Батьки, будьте готові — ви також трохи змінитесь. Так, ви будете купувати наплічник на перший юнацький табір, будете переживати під час літньої зливи, адже дитина у лісі ночує, будете вболівати за її пластові відзначення. Перший час вам треба буде їхати, можливо, аж через пів міста, щоб дитина відвідала пластові заняття. І це вже також трохи змінить ваші вихідні. Так, ви спільно із дитиною вивчите забуті колядки, дізнаєтесь що таке «гаївки», пригадаєте, як визначити сторони світу, як в’язати вузли, як малювати карти місцевості. Так непомітно і легко ви приєднаєтесь до Великої Пластової Гри. Зрештою, до Пласту і самому можна приєднатись у будь-якому віці. 7. Пласт підтримує авторитет батьків. Як не прикро визнавати, але у перехідному віці, часто батьки не є авторитетом для своїх дітей. Діти можуть не приймати ваших порад, недочувати ваших прохань. Тому у Пласті є виховники – це спеціально навчені старші пластуни, які всього на кілька років (5-10) старші за юнацтво, проте які є авторитетом для них. А як інакше, якщо разом у мандрівки ходили, якщо виховник знає усі найостанніші серії «Зоряних ігор», і він не мама чи тато, які ходять на батьківські збори. Пласт підтримує авторитет батьків і допомагає юнацтву та батькам безконфліктно пережити ці турбулентні роки. 8. Пласт це хороший смак, якісна музика і розвиток талантів. Знаєте, найкращі пісні, найгарніші концерти, які я коли-небудь чула, це були українські пісні під гітару у пластовому колі. Страшно подумати, якби не Пласт, я може ніколи б не знала слів до пісень «Плач Єремії», «Океан Ельзи», «Братів Гадюкіних», не слухала б «Мертвих півнів», «Тартак» і т.д. Натомість, знала б усіх зірок «Х-фактору», брррр… Окремо про гітару: Пласт і гітара — це одне ціле. Тож вашій дитині не потрібно буде додатково ходити на уроки гри на гітарі – одне літо і ваша дитина грає. При чому, гітара у руках дівчини виглядає так само гарно, як і у руках хлопця. Хоча зізнаюся — я так і не навчилася грати на гітарі, але ж я і прийшла у Пласт у 21, а ваша дитина може почати значно раніше. 9. Пласт це здОрово і здорОво. Мабуть, ви знаєте, що у Пласті дотримуються здорового способу життя. Тобто, ніяких шкідливих звичок, захоплень, експериментів зі здоров’ям. Спортивні фестивалі, змагання, а ще табори – літні, зимові, мандрівки цілий рік. Хіба це не здОрОво?) Пласт — це природа, це Карпати, це ліси, це озера, це пройдені десятки і сотні кілометрів, це простір і це така краса! А ще люблю Пласт за гумор і невтомний оптимізм. За час мого пластування я так і не зустріла жодного пластуна-песиміста, а оптимісти, як відомо, і живуть щасливіше. 10. Пласт – це друзі на усе життя. Найголовніше – Пласт це друзі на все життя. Адже ви стільки разом пережили, змайстрували, створили, переспівали, пройшли, у вас спільні жарти, спільні спогади! І де я б я не зустрічала зараз пластунів різного віку, я знаю, які пісні він чи вона співали при варті, які у них цінності, із чого почати із ним (нею) розмову. І ще знаю, чому пластуни вітаються лівою рукою, при цьому промовляючи «СКОБ!». *Контакти осередків Пласту в Україні тут Автор: ст. пл. Ліна Остапчук, Бурх / plastchicago.org Джерело: Lviv1256.com   

Напередодні Міжнародного дня боротьби за права жінок дівчата з підліткової редакції #teenside поговорили про найважливіше — те, що нас дратує, засмучує і злить.   ПРО ФЕМІНІЗМ Моя класна керівниця запропонувала провести до восьмого березня парад. Парад мод. А після мого обуреного спічу на цю тему, заявила, що нехай феміністки тягають гантелі й ідуть працювати у шахти, а вона хоче бути «слабым полом». «Слабый пол, — кажу я, — Валентино Василівно, це поганий ламінат. Ви з такою позицією природний відбір не пройдете. Я от на бокс ходжу, показати?» У нас теж класна часто каже подібне. Вона давно у школі працює, ще клас нашого директора випускала. «Ти джентльмен, піди принеси», «ти дівчинка, полий квіти». Вона викладає зарубіжку і може сказати щось типу «вона жінка, то й писала про любов, про квіточки, а це — чоловік, він про важливі теми писав». А якщо у твоїй родині тримаються за патріархальні цінності, а ти дозволяєш собі назватися феміністкою, то ризикуєш почути щось типу «ми тебе відправимо в ісламську країну», у таке середовище, де тобі покажуть твоє місце. Іноді, коли я говорю про щось, що мені здається дискримінацією жінок, дехто каже: «Ой, та це фігня, ти думаєш, що це дискримінація? Та фемінізм був актуальним, коли жінки не могли голосувати». А зараз, типу, все вже ок. І це мій брат, я з ним постійно сварюся. Взагалі, дратує, коли люди не сприймають серйозно те, що я вважаю серйозним. І коли питають мене про щось, а потім не слухають, що я відповідаю. ПРО КРАСУ Мене дратує, що я не можу зрозуміти, як виглядає моє тіло. Я дивлюся на себе і мене все бісить, а через десять хвилин — наче нічого, жити можна, а пізніше знову дивлюся на себе і все так погано, що я хотіла б народитися ким завгодно, але не собою. Я не розумію, як хочу виглядати та чи зможу я цього колись досягти. Колись я заклалася з батьком, що зможу підтягнутися 10 разів, але мені заборонила мати це робити, бо «якщо підтягуватимешся, матимеш заширокі плечі, не жіночні». І я така: ААААА! Після усіх божевільних штук, які я виробляла зі своїм харчуванням, у мене жахливо збився метаболізм і тепер, скільки б я не їла, мені здається, що я набираю вагу, і це справді так. Мені здається, що люди навколо тільки про це й думають, тож я постійно порівнюю, скільки їм я і скільки їдять інші. Чи не здається їм, що я забагато їм? Чи не думають вони: «Та скільки ж вона жере, може ти вже зупинишся, жирна свиня». Я можу побачити в метро дівчину з дуже худими ногами та думатиму про це цілий день. Чому у мене не такі ноги? І якщо я хочу такі, чому не можу досягти цього? Чи є у мене хоч якась сила волі, якщо мої ноги досі не такі? У мене є подруга, а у неї — брат. Подруга якось сказала, що хоче стати телеведучою, а він відповів, що телеведуча має бути гарною і він би відразу перемкнув канал, якби побачив її на екрані. Я взагалі не знала, як реагувати на таке. Колись ми були разом на морі та він мені сказав: «Або купи закритий купальник, або взагалі не купайся». Його батьки нормальні, я не знаю, що з ним не так. ПРО ЧОЛОВІКІВ Дратує, коли хтось вважає, що чоловіки не мають носити довге волосся, фарбувати нігті, робити собі макіяж. Те, що ти маєш між ніг, не повинно впливати на те, який одяг ти носиш і подібне. І це не визначає, яку сексуальну орієнтацію ти маєш. Якщо чоловік фарбує нігті, це не означає, що він з ЛГБТКІА+. «‎Я не питиму цей коктейль, бо він блакитний і це по-бабськи». Штани у тебе бабські, дурню, пий своє несмачне пиво. А для того, щоб чоловік хоча б помився, потрібно написати на гелі для душу, що він із запахом вугілля, адреналіну й тестостерону. Добре, хоч є вже ютуб-блогери, які показують, що ти не перестаєш бути мужиком, якщо користуєшся сонцезахисним кремом чи фарбуєш нігті. ПРО ЖІНОК Дратують оголені жіночі тіла в рекламі. Не спідньої білизни, а автомийок, пилососів, будівельних магазинів. Навіщо, якщо це взагалі геть не пов’язано? Жінки у купальниках з головами єнотів танцюють на шпильках у рекламі швидких позик. Якого дідька? Я бачила прекрасний соціальний проєкт, де малювали чоловічих персонажів коміксів так, як зазвичай малюють жіночих, у неадекватних позах, відвертому одязі й подібне. І ще міняли місцями чоловічі й жіночі костюми на Хелловін: стоїть чоловік у маєчці, стрінгах і поліцейському кашкеті, а поряд — жінка у цілком нормальній сорочці з жилетом. Коли я обіймаюся з дівчиною, мої однокласники кричать на весь коридор «‎лесбійки!» Або якийсь однокласник, з яким ми взагалі не спілкуємося, підходить і каже: «‎А ви можете поцілуватися?» Якого біса? Або коли ми тримаємося за руки, а вчителька української така: «‎Романтику з дівчатами залиште за дверима». Але коли хлопець з дівчиною тримаються за руки, їм такого не кажуть. І в коридорах нічого не кричать. Але з іншого боку часто різні обнімашки, поцілунки у щічку і подібні речі сприймають лише як милий вияв дружби між дівчатами та потім це переростає у фото з весілля з коментарями: «‎О, у найкращих подруг весілля в один день, а де ж їхні чоловіки». ПРО ПОВАГУ Люди часто нав’язують іншим свій стиль життя. Вегани, які травлять м’ясоїдів, м’ясоїди, які травлять веганів, іноді це штуки, пов’язані з релігією, або коли просто хтось намагається нав’язати тобі щось, що вважає корисним/важливим/потрібним для себе. Робіть, що хочете, але не тикайте цим у мене! Купила собі нарешті нову куртку — і почалося: «Ой, тільки спробуй сказати мені ще хоч раз, що у тебе немає грошей». Ну це ж так не працює! «Якщо ти така бідна, то що ж ти купила собі телефон». Якщо ти назбирав собі грошей на телефон, це не значить, що у тебе з’явилися гроші геть на все. Це ж пріоритети. Мій шкільний біолог — взагалі окрема історія. Він каже, що дівчатам не можна робити розтяжку, неможна сидіти на дієтах, що ті, кого народили через кесарів розтин, неповноцінні. Він приходив у наш клас кататися на стільці на колесах, грати в Angry Birds і ділитися своїми думками про все підряд. Мене дратують люди, які шукають у всьому привід позмагатися. Ти їм говориш: «Блін, я така втомлена, я проспала п’ять годин». А вони: «А я проспав три. І ти мені ще щось тут розказуватимеш?». Блін, ти серйозно? Я хотіла просто поспілкуватися з тобою, а не мірятися. Вони анулюють твої проблеми. Якщо тобі не найгірше, то проблем у тебе немає. Або коли кажуть «Ну, у всіх так». Чи «Тебе що втомлює десятий клас? От у майбутньому…» Це так тупо, це нівелює досвід іншої людини. Складно може бути навіть дошкільнятам, бо це найскладніший період за все їхнє життя. Я не можу не божеволіти від курсової, бо колись провтикаю з податками й мене посадять. Нещодавно я знайшла роботу й отримала першу зарплату. Коли розповіла про це знайомому, він відповів: «О, хоч шмот собі нормальний купиш». Є правила 7-12 секунд: якщо щось у зовнішності не можна виправити протягом цього часу — типу петрушку між зубами видлубати — то закрий рота і сиди тихенько. «Ой, а ти шепелявиш». Серйозно? А я ж думаю, що відбувається? А ще коли довіряєш людині, хочеш чимось поділитися, кажеш: «У мене багато роботи, я не встигаю, мені за це не платять…» — «Ну так йди звідти!». «Мені не вистачає грошей…» — «Ну так знайди роботу!». «У мене проблеми вдома» — «Переїдь!». Куди? Під будинок? Але якщо цій людині скажеш щось подібне — все, образиться. У мене з мамою таке. Коли відповідаю їй її ж фразами, така істерика починається. І ще топ геніальних порад: «не хвилюйся», «розслабся», «та не сумуй» — це як сказати людині в інвалідному візку «встань і йди». У мене діабет і мене страшенно дратують люди, які розказують, чого мені не можна їсти. Якого ви лізете? Я краще знаю, це ж я живу у своєму тілі! Я сама знаю, що можу і чого не можу робити. І ще коли дістаю шприц, починається: «Це що наркотики?» Мені сумно, коли люди не помічають повсякденних речей, які забирають купу сил і часу. Наприклад, я щодня готую вечерю і, дідько, тобі що складно сказати, що це смачно, подякувати, «спасибі, що приготувала голубці», дві години на них кляті вбила. ПРО УСПІХ Мене дратує, що зараз з усіх почали ліпити лідерів, особливо з дітей. Усі ці школи лідерства. Плани, які вішаєш на холодильник і монеткою витираєш, що зробив, — отакий план для юного лідера є. Якщо всі будуть лідерами, то ким вони керуватимуть? Хто буде робити усю роботу? Вони ж одне одного подушать. Це як під час музичного джему, де незнайомі музиканти мають зігратися і коли кожен виконує свою партію і слухає інших, виходить дуже круто, але коли з’являється одночасно кілька таких от лідерів, виходить якась какофонія, а не класна музика. Мене дратують ідеальні люди. Оці блогерки, які «я найкрасивіша», «я була у Каліфорнії», «от я взяла себе в руки, встала о 5-й ранку і вивчила 10 англійських слів. Чому ви так не можете?». Та на біса, може, тому що я лягла о третій. І ці дамочки постійно у сторіз. Їх штук сто за день. «Коли у мене трапляється неприємність, я згадую, зі скількома проблемами я вже впоралася сама». А потім я чую від людей у школі: «Боже, вона так багато досягла. Я так хочу бути як вона». Мене дратують успішні люди, які в Інстаграмі розповідають, щоб пробилися з низів. А насправді у них просто багаті батьки. І не треба розповідати, що всього можна досягти, якщо просто зосередитися на меті. Якби я вчилася на контракті, де хотіла, мені подарували у 16 років машину, влаштували на роботу, я б теж говорила, що всього сама досягла. А так виходить, ніби всі інші ліниві прокрастинатори. У моєму класі лише двоє людей здаватимуть ЗНО з історії й іноді я просто відчуваю, як на мене дивляться. Коли ти сім років учишся у фізмат ліцеї, а потім вирішуєш здавати не математику. І ти здаєшся людиною, яка просто геть не розуміє, що їй робити. Хоча інші в 16 років, певно що точно знають, як жити й що робити далі. ПРО ЖАЛІСТЬ ДО СЕБЕ Коли мені щось не вдається, я думаю, що жалію себе, але з іншого боку, що я все ж роблю все, що можу, що стараюсь, але у мене не виходить, а тоді знову думаю, що це ж я жалію себе, — і заплутуюся ще більше. За матеріалами: Букмоль -  Незалежний культурний проект для дітей, їхніх батьків та усіх-усіх небайдужих й охочих до читання.

У зв’язку із пандемією коронавірусу #COVID19 в усьому світі вводяться безпрецедентні заходи задля обмеження стрімкого поширення вірусу. Широко застосовуються заборони для в’їзду іноземних громадян на території держав-членів Європейського Союзу та обмеження на пересування в середині країн. Як громадянину України можна потрапити в Україну, якщо справді є найнагальніша з нагальних необхідність.  З доступних наземних видів транспорту можливий лише проїзд на приватному автомобілі через територію Австрії та Угорщини (проте перед виїздом обов’язково перевірте інформацію з доступних джерел – наприклад, на сторінках у Facebook посольств України в Австрії та Угорщини – дані дуже швидко змінюються). Пункти пропуску Чехії – Австрія: Mikulov, Dolní Dvořiště, České Velenice, Hatě, працюють з 05.00 до 23.00.Проїзд територією Австрії дозволений з 17.00 до 21.00! На австрійсько-угорському кордоні відкрито вже кілька пропускних пунктів - Нікелсдорф – Хедьєшхалом та ще 3 нові: KLINGENBACH- SOPRON,PAMHAGEN - FERTŐD i DEUTSCHKREUTZ - KÓPHÁZA. Всі вони працюють з 21.00 вечора до 05.00 ранку! Перетинати чесько-австрійський кордон потрібно з повним баком бензину та проїхати територію Австрії транзитом, без зупинок, аж до кордону з Угорщиною. Там буде сформована колона автомобілістів для проїзду на територію Угорщини. Авіарейси з Праги компанії Sky Up на березень. Ще раз повторюємо - не рекомендуємо купувати квитки на квітень - наразі невідомо, які обмеження будуть діяти в квітні.Квитки, які з'являються на додаткові рейси, ви можете придбати лише онлайн на сайті skyup.aero. Для особливо відважних є можливість скористатися літаком з Праги до Мінська. В Мінську з аеропорту доїхати комерційним автобусом до кордону. З прикордонного села Нова Гута (Чернінівська обл). можливий організований транфер до Чернігова (забезпечує Чернігівська ОДА). Якщо Вас цікавить цей маршрут, напишіть нам у приватні, будь ласка. Інформації про інші види сполучення немає. Рекомендації щодо авіатранзиту через держави Європейського Союзу з метою повернення до України від Представництва України при Європейському Союзі. Європейський Союз тимчасово обмежив в’їзд до ЄС багатьом громадянам третіх країн. Водночас, ці обмеження не повинні розповсюджуватися на осіб з особливими функціями, включно з громадянами, які прямують через ЄС транзитом. Міністерство закордонних справ України / MFA of Ukraine та консульські установи фіксують випадки недопущення на рейси громадян України, які їдуть транзитом з метою повернення в Україну. На жаль, на сьогодні не існує універсальної формули, яка гарантуватиме транзитний проїзд. Водночас, вважаємо за доцільне надати кілька рекомендацій, виконання яких сприятиме успішному завершенню вашої подорожі. МИ РЕКОМЕНДУЄМО: 1. Зайдіть на веб-сторінку Посольства України у державі ЄС, через яку плануєте летіти транзитом (або знайдіть відповідне Посольство у мережі Facebook): https://mfa.gov.ua/…/inozemni-diplomatichni-ustanovi-v-ukra…) 2. Прогляньте останні новини й оголошення. Посольства невідкладно публікують інформацію від авіаперевізників щодо доступних спеціальних рейсів зі столиць держав-членів ЄС до України. 3. Здійсніть всі необхідні кроки для придбання квитка з транзитної країни ЄС до України.  Роздрукуйте цей квиток для його пред’явлення під час посадки на літак, який прямує до столиць держав-членів Євросоюзу. 4. Придбаний та роздрукований квиток є підтвердженням транзитної мети поїздки громадянина України через державу-члена ЄС до себе додому. 5. ЛИШЕ ЗА НАЯВНОСТІ КВИТКА ДО УКРАЇНИ, плануйте та реєструйтесь на рейси з країн, де ви знаходитесь, до держав-членів Європейського Союзу. 6. У документах Європейського Союзу передбачено можливість транзиту територією держав-членів ЄС. Якщо Ви маєте доступ до інтернету, роздрукуйте та завантажте інструкції Європейської Комісії щодо організації пропуску через кордони:1) https://bit.ly/2UvFgm92) https://bit.ly/2UC4eQVУ разі необхідності, ввічливо використовуйте ці документи під час спілкування з прикордонними службами держав-членів ЄС. 7. Додатково ви також можете ознайомитись з інформацією Європейської Комісії про права пасажирів:1) https://bit.ly/2WF2IQv2) https://bit.ly/399mXbG Водночас, важливо враховувати, що прикордонні служби держав-членів Європейського Союзу уповноважені самостійно ухвалювати остаточні рішення про допуск іноземних громадян на територію держав-членів Євросоюзу. Такі рішення про допуск на в’їзд ухвалюються з урахуванням рішень національних Урядів, продиктованих обмежувальними заходами для стримування COVID19. Залишайтеся здоровими! Бережіть себе і своїх близьких!

"Уcім привіт! Мене звуть Максим Волошин, я живу і працюю в Чехії. Хотів би поділитися своїм досвідом влаштування в Amazon нетехнічним спеціалістом, а також життя у Празі",- розповідає Максим на сторінках Dou.ua  Я народився в Кривому Розі, навчався в НТУУ КПІ на факультеті електроніки. Під час навчання тимчасово працював інженером з упровадження нових технологій на заводі Procter & Gamble у Покрові (Дніпропетровська обл.), а також був віце-президентом молодіжної організації AIESEC Україна у сфері вихідних стажувань. Після закінчення університету поїхав на стажування до Швеції в компанію Husqvarna, потім знайшов позицію менеджера з поставок матеріалів на заводи у Procter&Gamble і переїхав до Варшави. Після двох років праці вирішив шукати перспективнішу роботу — зімпонував Amazon, бо компанія стрімко розвивається. Варіанти на позицію Transportation Program Manager, на яку подавався, були в Лондоні і Празі. Вибрав останню, оскільки з Польщі було зручніше переїхати до Чехії. Працюю тут із жовтня минулого року. Співбесіди Вакансії в усі транснаціональні компанії краще шукати напряму на офіційних сайтах у розділах «Кар’єра». Тут найактуальніша інформація і, як правило, більш детальна. Крім того, можна дивитися схожі вакансії в різних куточках світу. Я орієнтуюся більше на цінності і репутацію компанії, ніж на специфічну позицію. Тому спочатку визначаю, в якій компанії я би хотів працювати. У великих компаніях необхідні спеціалісти з різних сфер, тому завжди для себе можна знайти щось цікаве. Я обрав саме компанію Amazon, а вже потім дивився всі вакансії і знайшов ту, що цікава мені — Transportation Program Manager. Аmazon швидко росте в різних куточках світу, використовує передові технології в логістиці, а тому набирають багато людей різних спеціальностей (фінанси, менеджмент ризиків, бізнес-аналітика, продажі, HR, мережа поставок, операції, бази даних, розробка ПЗ — для кожного реального таланту місце знайдеться). В Amazon усі сервіси централізовані в певні хаби. У Празі, наприклад, є величезний HR-хаб (на 700-800 людей), які працюють на Європу. Людина, яка мене підбирала, — з хабу HR, розташованого у Британії. Перша моя співбесіда була з ейчаром по телефону. Розмова зайняла десь 50 хвилин, результат повідомили через кілька днів. Потім було цілоденне інтерв’ю з чотирма представниками відділу, де працюватиму (двоє на один рівень вище за той, на який подавався, і двоє — на два рівні вище). На це інтерв’ю був вибір: поїхати до Праги або до Лондона, тому що наш офіс розділений між цими двома локаціями. Вибрав Лондон, оскільки ще мав візу туди. Було чотири співбесіди, кожна тривала по 40-50 хвилин. Питання були дуже різноманітні — про емоційний інтелект і професійну сферу, але всі відповіді потрібно обґрунтовувати прикладами з досвіду. Як на мене, нічого складного, але енергії потребує багато. Подався у середині лютого 2017-го, панельне інтерв’ю було у середині березня, а офер отримав наприкінці березня. Документи Почав готувати документи на візу — і тут почалося найскладніше. До Чехії дуже важко своєчасно отримати візу. Власне довготривалої робочої візи тут, на відміну від тієї ж Польщі, практично не видають. На довготривалу роботу відразу дають work permit, але оформлення може зайняти багато часу. Я подав усі документи (з допомогою партнерської компанії Amazon, яка займається такою роботою) у середині квітня, а дозвіл отримав у середині вересня — п’ять з половиною місяців довелося чекати. Торік у травні моя дівчина теж знайшла роботу в Чехії і подала документи. Але вже минуло понад рік — і досі не отримала відповіді від чеської влади. Якщо компанії менші, ніж глобальні корпорації, то процес подачі документів може зайняти більше часу. Працедавці тут не дуже зацікавлені в людях з-за меж ЄС, бо їм треба чекати робітника до року. На мою думку, через це не вистачає кваліфікованої робочої сили. Надто довго все перевіряють. Попри те, що мені допомагала компанія, подати документи нескладно й самому. Єдиний мінус — усе чеською мовою, дещо страшні і незрозумілі форми, трохи совєтікус. Але все ж через гугл транслейт можна перекласти і все подати. Вимагають неймовірну кількість документів. У тому числі в мене просили виписку з поліції з України (хоч три роки там не жив), з Польщі, Чехії (хоч я там раніше навіть не жив) та зі Швеції (навіть апостильовану). Якби робив усе сам, то довелося б їхати до Швеції, брати там довідку з поліції, потім ще чекати на апостиль. Допомогла партнерська компанія Аmazon. Тамтешній працівник зі шведського офісу ходив у поліцію і потім надсилав документи в головний офіс компанії. Ще, як і всюди в Європі, потрібна реєстрація місця проживання, щоб отримати дозвіл на роботу. Та в Чехії незрозумілий порядок від початку. Реєстрація потрібна ще на моменті подачі документів, тобто ти ще не перебуваєш там, а вже треба бути зареєстрованим. Це нереально, бо неможливо зняти житло для реєстрації без дозволу на перебування. Тому в основному тут роблять частково фіктивну реєстрацію. Уже потім приїжджають, знаходять житло і переробляють карту. Знову треба йти в офіс служби, а це коштує додаткові 30-50 євро. Робота За 9 місяців роботи я змінив три відділи і трьох менеджерів. Спершу я працював Transportation Program Manager в Network Operations Center, який відповідає за те, щоб вантажівки з товарами приїжджали на склади Аmazon своєчасно і ефективно. Зараз працюю в програмному менеджменті та інжинірингу. Більше аналізую, працюю з базами даних. Коли товар приходить, його треба зареєструвати на складі. Зараз працюємо над встановленням обладнання, що автоматично зчитує лейбли на коробці і всю інформацію з системи, коли коробка приходить на конвеєр. У Празі є два корпоративні офіси: обидва більш-менш у центрі, на різних гілках метро. Донедавна був один, на три поверхи семиповерхового будинку, де розташовані також інші компанії. Інший відкрили місяць тому (на шість поверхів, там тільки Amazon). Офіси дуже комфортні, з сучасним дизайном, у них приємно працювати. Чай, кава, молоко (навіть соєве). Також є два склади: один маленький, де працюють із поверненнями товарів, інший — дуже великий, розташований за Прагою, недалеко від аеропорту. Там є українці: як менеджери, так і робочі. Є така особливість в Аmazon: будь-хто з початкового рівня менеджменту має пройти тиждень роботи на складі по всіх процесах як звичайний робочий: приймати коробки, розкладати товар на полицях тощо. Це трохи виснажливо, але цікаво, вчить розуміти процеси, наближає до компанії, до людей. IT-ринок і податки На мій погляд, у Празі дуже розвинена сфера криптовалюти. Тут була створена біржа для крипти Changelly. Також у багатьох торгових центрах є біткоїн-автомати. Не пропонується хороший курс обміну, але принаймні можна поміняти біткоїни і купити за них собі ковбаси. У Чехії створені IT-проекти глобального рівня (Avast, JetBrains). Ще у Празі є хіпстерські райони, де відбуваються IT-тусовки. Там молоді люди спілкуються про крипту, займаються 3D-друком. Українських айтішників я тут не зустрічав. Можливо, тому, що я не в тусовці. Зарплати початкового і середнього рівня не порівняти, до прикладу, зі шведськими. Що вища зарплата, то більший податок, тому для сеньйорів різниця не така помітна. Років зо два тому в Чехії були вищі зарплати, ніж на аналогічних посадах у Польщі. Тепер вони зрівнялися, можливо, Польща навіть на кілька відсотків випереджає. Загалом айтішники у Чехії не виглядають особливо багатшими, ніж неайтішники — все якось рівніше. Усі сплачують схожі податки, аналогів українських ФОПів тут в IT часто не використовують. Amazon співпрацює з аудиторською компанією, її працівники допомагають нам заповнити річні податкові декларації. Самі все рахують і відправляють у податкову — нам потрібно лише надати інформацію. Податки та соціальні відрахування складають десь 32% мого заробітку. Шкала оподаткування прогресивна. Житло Порівняно з чеським, польський ринок нерухомості розвиненіший. У Чехії великого вибору нема, бо країна загалом консервативна в усьому (від моди до держсектору). Влада не дозволяє зводити багато новобудов у Празі, тому нового житла мало. Натомість сюди приходять великі компанії (можливо, для них тут є податкові пільги), перегрівають ринок зарплатами. Тобто попит набагато більший, ніж пропозиція. Ціни на житло досить високі. Є багато ріелторських компаній, які напряму працюють із забудовниками. Якщо не хочете передивлятися всі оголошення, то можна звертатися до ріелторів. Але вони просять за свою роботу суму, що дорівнює вартості одного місяця оренди житла. Є сайт Bezrealitky.cz, де люди напряму реєструють своє житло, яке хочуть здати. Але там зазвичай вищі ціни: орендодавці знають, що сайт популярний і люди краще будуть платити їм, а не ріелторам. Перші два місяці знімав квартиру на Airbnb. Якщо винаймати на такий тривалий термін, іноді дають знижку 25-50%. Ще одна перевага — маєш час оцінити ринок, підібрати варіанти, зрозуміти, який район подобається. Тому я рекомендував би всім шукати таке тимчасове житло. Опісля цього терміну домовилися з господарем ще пожити в цій квартирі, обумовили термін 9 місяців. Уже напряму йому платимо, уклали контракт, власник платить податок. Зійшлися на сумі 750 євро за трикімнатну квартиру (у неї включені компослуги). Нам дуже пощастило з цим варіантом, бо це типова ціна для двокімнатної квартири на 50 квадратів (і це не в топ-районах). Невдовзі обумовлений термін збігає, тож плануємо переїжджати. У середньому місячна оренда двокімнатної квартири коштуватиме від 16 до 20 тисяч крон, компослуги — 3-4 тисячі крони (одна чеська крона = 1,2 гривні). Тобто в сумі буде десь 780-950 євро. Наше помешкання розташоване у районі метро Petriny, це вважається віддаленим районом. Але від дверей квартири до дверей офісу — 28 хвилин, станція метро — за 30 метрів від дому. До центру їхати 12 хвилин на метро. Спальні райони тут гарно влаштовані, комфортні: метро, транспорт, дитсадки, безпека, немає умовної Троєщини. Іпотека Коли переїжджали, хотіли брати житло в іпотеку. Але є не одне «але». По-перше, ринок дуже перегрітий через експатів. Багато німців та інших іноземців купують житло тут, щоб здавати в оренду або на перспективу мати для себе, бо Прага — місто, яке розвивається. А житло все ж не надто активно будують. Тому в середньому найслабший варіант двокімнатної квартири коштуватиме від 3 до 4 мільйонів крон (120-150 тис. євро) залежно від району. У новобудові або кращому районі — до 5,5 мільйонів (приблизно 170 тис. євро). Відсотки нараховуються в залежності від того, які в тебе зв’язки з Чеською Республікою. Якщо не маєш дозволу на проживання або робочого дозволу, то треба відразу заплатити 40-50% від загальної суми. І відсоток буде високим — 3,9-4,9%. У мене з робочим дозволом відсоток складав би 2,6% (не до порівняння з українськими), але все одно багато. Перший внесок для мене має бути 30-40%. Для чехів або тих, хто має громадянство / постійну посвідку на проживання, кредитний відсоток ще нижчий — 1,8%. А перший внесок — 15-20%. Є сенс брати іпотеку, якщо прожив певний час і маєш посвідку або громадянство. Медицина Є кілька державних медичних страхових компаній, яким усі сплачують внески. Моя називається VZP. Лікарі переважно державні, приватних небагато. Практично всі працюють зі страховими компаніями. Тобто можеш піти в будь-яку лікарню (приватну або державну), щоб отримати медичну послугу. Серед стоматологів є багато українців, вони дуже кваліфіковані. Переїжджають сюди цілими стоматологіями, оскільки низький мовний бар’єр. Одного разу я звертався до дантиста, за пломбування і повну чистку заплатив 3 000 крон (117 євро) за один зуб. Іншого разу проходив медичний огляд, потрібний для роботи. Лікарня була дещо у радянському стилі. Лікар міряв тиск ще, напевно, довоєнним механічним тонометром, в якому манжет замість кріпитися липучками перев’язується навколо руки. Тим не менше, не чув, щоб лікарям давали хабарі або намагалися «домовитися». Страхова компанія загалом стільки платить лікарю за надані послуги, що нема сенсу обходити систему. Мова Для мене чеська мова складніша, наприклад, за польську, бо у ній є багато німецьких запозичень, особливо в частині Богемії. Людей у Моравії, ближче до Польщі, розумію краще, акцент ближчий до польської мови. Поляки розуміють чехів і навпаки. Моїх побутових знань мови вистачає для того, щоб порозумітися в магазині. А загалом розумію відсотків 30 чеською із того, що чую. Глибше вчитиму, якщо знатиму напевне, що залишуся тут жити. Загалом, якщо працюєш у англомовній компанії, жодних незручностей не виникає. Трапляється, приїжджають росіяни і починають говорити російською, думаючи, що чехи її розуміють, що російська і чеська — схожі. Це не зовсім так. Старші чехи їх ще можуть розуміти, бо вивчали російську в школі, молодші — ні.     Люди Одна з причин, чому я поїхав із Польщі: час від часу стикався з негативним ставленням до себе як українця (у метро, наприклад, коли зустрічав футбольних фанатів). Чехи не дуже люблять росіян через інтервенцію радянських військ у 1968 році. Навіть коли ти спілкуєшся українською, вони можуть її не відрізнити і на слух сприйняти як схожу до російської. Але вони майже ніколи не дадуть знати, що негативно налаштовані до тебе. Чехи більш консервативні у поглядах та інтровертні в емоціях, не будуть виплескувати гнів на тебе. Вони не дуже відкриті, але розумні, практичні люди. Ще помітив, чехи не дуже модно вдягаються, у цьому плані вони ближчі до німців. Не паряться з цього приводу, їм і так комфортно. Щодо культури пива. Пиво в них хороше, місцеві п’ють його де і як завгодно, навіть посеред вулиці. Особливо мені подобається Pilsener Urquel. Якось, коли ми щойно переїхали, побачили трамвай, у якому пасажири пили вино з бокалів. Як виявилося, це реально їхні бокали з дому, вони взяли їх спеціально з собою. Але тим не менше, я жодного разу не бачив п’яної агресивної людини, не спостерігав жодних бійок. Дуже безпечна країна і зокрема столиця. Чехія має репутацію найбільш атеїстичної країни Європи. Це насправді так. Усі різдвяні свята у чехів — щоб випити пива і продати ковбасок. Є люди, які ходять до церкви, але тут переважно не заморочуються з приводу релігійності. Транспорт Прага суперзручна, тут розвинута мережа трамваїв, метро на три гілки. Рідко коли хто добирається до роботи довше, ніж 30-40 хвилин. Навіть ті, хто живуть у віддалених районах. Разова поїздка тривалістю до півгодини коштує 24 крони (~1 євро), на півтори години — 36 крон (~1,5 євро). Я купив річний абонемент на всі види транспорту (навіть на паром і фунікулер) за 3 650 крон (~140 євро). Якщо їздиш двічі в день, одна поїздка виходить 7 крон (27 єврокопійок відповідно). Метро має три гілки, на зеленій і жовтій їздять дещо радянського типу поїзди, але вони все одно оновлені всередині, на червоній — цілком нові вагони. Метро найпопулярніше, з ним за пасажиропотік можуть конкурувати трамваї (також нові, у гарному стані), бо їдеш над землею, видно Прагу. Чисто, комфортно, у трамваях є Wi-Fi. Але в метро нема інтернету, на станціях може ловити 2/3G, у тунелях взагалі не ловить.   Є поїзди між країнами: на Варшаву, Берлін — європейська лінія досить активна. Але в основному всі їздять автобусами: FlixBus на багато напрямків. Я для закордонних подорожей беру машину в оренду, виходить 35-40 євро в день (зі страховкою). Прага зручна для подорожей автомобілем: 8 годин до Італії, 3 до Берліна, 4 — до Вроцлава. З Польщі або з Німеччини вже можна летіти лоукостом. Літати з Чехії незручно, є багато напрямів, але всі дорогі. Практично немає дешевих напрямів лоукостів, у Ryanair — достатньо напрямків, але дорогі, у Wizz Air раніше було 6-7, зараз залишилося 2 (Англія, Італія). Полетіти кудись лоукостером обійдеться від 60 до 100 євро. Є один лоукостер, який літає в Ейндховен (за 30 євро можна знайти квиток). Вартість життя Продукти тут у середньому на 20% дорожчі, ніж у тій же Польщі. Як на мене, вони гірші за якістю, і вибір менший. Є багато супермаркетів: Kaufland, Lidl, Albert Heijn, Billa — аналог нашого АТБ. Купівля продуктів і похід раз-двічі у тиждень до ресторану обійдеться приблизно в 10-12 тисяч крон (390-470 євро) у місяць. 20 тисяч достатньо, щоб зняти однокімнатну квартиру і нормально харчуватися на двох людей (але не шикувати, а вибирати, що купуєш, і готувати вдома). Усе інше витрачаємо на подорожі. Компанія надає працівникам мультиспорт картку, використовуємо я і моя дівчина. Коштує приблизно 1500 крон (58 євро) на місяць. З цією карткою можна безкоштовно відвідувати різні спортивні заклади: спортзали, басейни та інші. Відкладати зараз не вдається, бо багато подорожуємо. Але я б не сказав, що чеські зарплати дозволяють відкласти багато грошей, порівняно зі Швецією, наприклад. Бо в Празі хочеться гроші витрачати. Національна кухня Чеська, як і українська, та як будь-яка інша східноєвропейська кухня, на мою думку, трохи брутальна, все досить жирне. Головна чеська їжа — рулька, запечена свиняча нога. Її люблять їсти з кнедликами — це така собі хлібна булка, яку порізали шматками і залили соусом із рульки. Це, а також квашена капуста — класична чеська їжа. Враховуючи, що тут багато туристів, можна скуштувати страви китайської, індійської, сербської, грузинської, мексиканської, іспанської кухні. Майже всі смаки світу тут можна спробувати.       Висновки У Чехії дуже чисте повітря і гарна вода. Багато зелені, багато сонця, що корисно для здоров’я. Мені тут краще, ніж було у Варшаві. Звикаєш до певного аромату совка, але цінуєш гарну погоду. Також тут романтична атмосфера, постійний туризм, серце міста завжди живе. Мені подобається Прага ще тим, що можна щовечора вийти в центр, насолоджуватися людьми, архітектурою. Щодо цін теж також комфортно, бо зарплати хоч і менші, ніж у західноєвропейських країнах, але ціни порівняно нижчі.   Рік-два ще поживу тут, а там буде видно. Можливо, переїду кудись південніше: Іспанія, Італія, де сонце і гарний настрій. З іншого боку, поживши вже в трьох країнах, можу зробити висновок, що гарно там, де нас нема. У будь-якій країні є свої плюси і мінуси, головне — не втікати від себе, знати, хто ти є, і отримувати насолоду від будь-якої країни і її культури.   Прагу я точно рекомендую (інші регіони все ж депресивніші) для того, щоб почати рух на Захід або Північ. Тут близька до української культура, а також багато позитивних речей, які Чехія переймає від Західної Європи. Якість життя збалансована зі всіх боків: безпека, комфорт, транспорт, здоров’я, погода. Прага варта старту і навіть того, щоб тут залишитися. Матеріал підготувала Ярослава Тимощук. Джерело: Dou.ua    

Ми живемо в час, коли важко щось передбачити чи планувати наперед. Омріяна відпустка на морі чи квитки на концерт улюбленого гурту влітку 2020 року перейшли у розділ надій та сподівань. А в реальності — карантинні обмеження, які змінюються щотижня і за якими часто важко вcтежити.  Навіть квиток на літак не гарантує того, що на митниці Вас пропустять. Так як це сталося, зокрема, в Греції з 17 українськими туристами, що зараз перебувають в ізоляторі аеропорту. Вони прилетіли 4 липня в Афіни, попри чинні з 1 липня обмеження, і застрягли там. "Коли ми приїхали в "Жуляни" нас на реєстрації суворо розпитували і розглядали весь пакет документів (ми навіть зробили тест в лабораторії і надали з мокрою печаткою). Все показавши і розповівши, нас відпустили на паспортний контроль. І вже після прильоту на паспортному контролі нас зупинили і відправили. Поки ми були в аеропорту нас намагалися змусити підписати згоду на депортацію, ми відмовилися", - розповів в фейсбуці один із пасажирів Максим. З літака їх в автозаку відвезли до поліцейського відділку на території аеропорту, і розмістили камерах, дітей теж. Люди провели в ізоляторі ніч і залишаються там досі. Всі речі, крім мобільних телефонів, конфіскували. Але зарядні до мобільних забрали теж. За словами пасажирів, сьогодні вранці вони зв’язалися із консулом, яка сказала їм, що українці не мали права на в'їзд і повинні повертатися в Україну тими ж рейсами. Обидва рейси будуть тільки у вівторок, 7 липня. Консульство України в місті Салоніки на своїй сторінці у фейсбуці нагадало, що в'їзд на територію Греції залишається закритим для громадян України, крім тих, які мають посвідку на проживання в Греції. Хоча нещодавно було відновлено авіасполучення Київ-Салоніки-Київ, але придбання квитка не гарантує дозволу на перетин кордону.  Перед тим, як придбати квиток, необхідно ретельно перевірити актуальну ситуацію в країні, незалежно від того, чи продаються квитки в тому напрямку, чи ні. Чому так сталось і як уникнути подібних ситуацій при перетині кордону з ЄС? Давайте спробуємо розібратись. Три тижні тривали дискусії у Брюсселі щодо того, чи відкрити кордони Євросоюзу для мандрівників, зокрема, і з України. Але кордони залишаються закритими. Згідно рішення Євросоюзу, з 1 липня 2020 року держави-члени ЄС повинні почати скасування обмежень на поїздки для резидентів наступних країн: Алжир, Австралія, Грузія, Канада, Китай (якщо зробить такі самі кроки назустріч), Південна Корея, Марокко, Нова Зеландія, Сербія, Руанда, Таїланд, Туніс, Уругвай, Чорногорія І Японія. Як бачимо, України у списку немає. Громадяни Андорри, Ватикану, Монако і Сан-Маріно вважаються резидентами ЄС, тобто мають право перетину. Список країн буде оновлюватись щодватижні, залежно від обставин на перебігу карантину. Критерії, згідно яких визначають країни, що підпадають під пом'якшення обмежень, враховують епідеміологічну ситуацію, заходи зі стримування поширення коронавірусу та економічні, соціальні фактори. Для того, щоб кордони відкрились, країни мають відповідати таким критеріям: кількість нових випадків COVID-19 за останні 14 днів і на 100 тис. населення має бути близькою або нижчою за аналогічні середні показники країн-членів ЄС станом на 15 червня; тенденція виявлення нових випадків інфікування має бути стабільною або зменшуватися впродовж двох тижнів у порівнянні з попередніми 14 днями; інформація про тестування, спостереження, відстеження контактів, стримування і звітування, а також надійність цієї інформації. Рекомендація Ради ЄС не є юридично зобов'язуючим інструментом, країни-члени ЄС залишаються відповідальними за її втілення. Але, насправді мало сумнівів, що країни Євросоюзу їх дотримуватимуться. Оскільки, якщо країна-член ЄС в односторонньому порядку відкриє свої кордони для країни не зі списку дозволених, то цілком логічним буде те, що сусіди з ЄС обмежать сполучення вже для неї. Також варто звернути увагу на те, що не дарма в забороні йдеться саме про мешканців, а не громадян країни. Тому що за новими епідемічними критеріями значення має не паспорт подорожуючого, а те, де він жив останні тижні та місяці. Наприклад, громадяни України, що останні місяці провели, скажімо, в Австралії, не матимуть проблеми з перетином кордону з ЄС. Але це працює і навпаки — якщо, наприклад, громадянин/громадянка країни зі списку (скажімо, Грузії) останні 2 тижні жив в Україні (або іншій країні, що не в списку), то він не зможе перетнути кордон з ЄС. Але, Рада ЄС погодила перелік подорожуючих з країн, що не увійшли до списку дозволених, для яких перетин кордону буде можливим: сезонні робітники (яких пропускали навіть на піку епідемії, зокрема, організовуючи окремі чартерні рейси); студенти і ті, хто подорожує з метою навчання; моряки, що прямують на корабель; мандрівників, що їдуть через ЄС транзитом; високваліфіковані працівники, чия робота не може бути виконана віддалено та є необхідною з економічної точки зору; членів родин громадян ЄС; тих, хто має посвідку на проживання в країні ЄС; дипломатів; медиків; людей, запрошених міжнародними організаціями; людей, що потребують міжнародного захисту. На теперішній момент немає чіткого способу, як саме подорожувальник має довести прикордоннику мету своєї поїздки. Вірогідно, що процедури для кожної країни будуть окремо погоджуватись на місцях. Але в ЄС країна, яка змогла обійти суворі правила — Хорватія. Для цього всіх туристів, які їдуть у країну, хорватська влада віднесла до категорії “гостей, візит яких важливий з мотивів економічної безпеки Хорватії”.  Проте, скористатись подібним рецептом можуть не всі країни Євросоюзу, оскільки Хорватія не входить в зону Шенгену і на її кордонах з іншими країнами ЄС так і так є контроль. Тобто, в Австрію чи Німеччину туристи не зі списку дозволених країн, що опинились в Хорватії, не потраплять. Схоже могли б ще впровадити Румунія, Болгарія та Кіпр, які знаходяться в тих самих умовах, але ще не впровадили. Для того, щоб потрапити в Хорватію, на кордоні достатньо показати роздруковане бронювання номера у будь-якому офіційно зареєстрованому готелі або гостьовому будинку на території країни. Безвіз все ще діє. Дістатись туди можна або літаком, або автомобілем. Для українських мандрівників проїзд автомобілем можливий через Угорщину. Транзитний коридор, який угорці відкрили для громадян України, працює. Нещодавно авіакомпанія Wizz Air анонсувала відкриття рейсів з України в Чехію: Київ-Пардубіце та Львів-Пардубіце у вересні 2020 року та пропонує бронювати квитки на сайті, починаючи від 579 грн. Повідомляють, що віднедавна запровадили посилення санітарних заходів, згідно карантинних вимог. Впродовж перельоту пасажири мають бути в захисних масках, а екіпаж — в масках і рукавичках. Всі літаки авіакомпанії дезінфікуються противірусним розчином, існує графік регулярної дезінфекції салону, екіпаж роздає пасажирам гігієнічні засоби, обмежується фізичний контакт: припиняється розповсюдження журналів та заохочується безконтактна оплата. За всі послуги в аеропорту перед посадкою пасажири мають розраховуватись онлайн, персоналом забезпечується контроль за дотриманням фізичної дистанції.  Перелік європейських країн за рівнем ризику захворювання До вересня ще майже 2 місяці, цілком можливо, що до того часу Україна зможе подолати бар'єр критеріїв комісії Євросоюзу і авіасполучення з Чехією буде можливе. Але, до того часу, варто пам'ятати про досвід 17 туристів з України, які знехтували правилами та застрягли в Греції. Бережіть себе та мийте руки з милом. Карантин не назавжди. Автор: Катерина Рубан, спеціально для UAPORTAL

Науковці з центру в містечку Долині Брежани, яке знаходиться поруч з Прагою, нещодавно отримали нові лазерні механізми для досліджень за зграю найнебезпечніших павуків у світі. Спеціалісти класифікували комах, як смертельно небезпечний вид - "Чорна Удова". За словами науковців у цей же момент,прийняли рішення не допускати розповсюдження комах за межі наукового центру. Завдяки складним діям та знанням того, що подобається павукам, фактично усіх вдалось зібрати, завдяки хитрим пасткам. Каракурт один з найнебезпечніших павуків. Його укус в 50 разів сильніший тарантули, у 15 разів його яд міцніший за яд гюрзи. Смертність від його укусу за підрахунками вчених становить приблизно 4 %, тому бережіть себе та своїх рідних. Та поширте цей матріал, щоб попередити близьких людей.  UAPORTAL.CZ