User's Tags

Oleksa K. 's Дописи

Чехія Україна: 18статей
  • 21 Черв 2019
    Низка акцій протесту, які відбулися останнім часом у Чехії, є традиційним способом прояву демократії в цій країні, вважає посол України в Чехії Євген Перебийніс. Близько 120 тис. протестантів вийшли на Вацлавську площу 5 червня, висловлюючи свою незгоду із призначенням міністром юстиції Марії Бенешевої, а також низкою інших дій прем’єра Андрея Бабіша. За деякими оцінками, за кількістю протестувальників ця акція стала другою наймасштабнішою після Оксамитової революції 1989 року. Проте, на думку українського посла, ці акції навряд чи призведуть до якихось кардинальних змін у розкладі політичних сил та внутрішній політиці Чехії. Водночас певні зміни відбулися в міграційній політиці Чехії щодо України. Уряд Чехії прийняв рішення вдвічі збільшити квоти для українських заробітчан, а також стимулювати підвищення отримуваної ними зарплати. Про це, а також про вибори в Чехії до Верховної Ради, Opinion поспілкувався із Надзвичайним і Повноважним Послом України в Чеській Республіці Євгеном Перебийносом. Про що свідчать протестні акції, які нещодавно відбулися у Празі, і чим вони можуть загрожувати Чехії? Чехія – це демократична країна, і тут будь-які протести є нормальними. Тут існують глибокі традиції мирних протестів, найвідомішим прикладом яких є Оксамитова революція 1989 року, внаслідок котрої впав комуністичний режим, а президентом став Вацлав Гавел. Такі масові протести тут час від часу відбуваються, коли активна частина населення не згодна з тими чи іншими діями влади. Одна із хвиль таких протестів пройшла, скажімо, на зламі 2000 і 2001 років, коли люди не погоджувалися з, на їхню думку, неправомірним способом призначення керівника громадського телебачення. Протестувальники тоді також майже повністю заповнили Вацлавську площу. Тепер, коли у частини чеських активістів і політичних сил є закиди щодо окремих дій нинішнього уряду, ці протести також набули досить великого масштабу. Але слід бути об’єктивними і сказати, що рейтинг нинішнього прем’єр-міністра продовжує залишатися досить високим – майже 30 %. Це доволі високий показник, фактично стільки ж, скільки Андрей Бабіш набрав на парламентських виборах два роки тому. Тобто, незважаючи на всі скандали, які супроводжують цього політика, його підтримка майже не зменшується.     Про що це свідчить? Про сильну руку Кремля? Про те, що чеський електорат не відрізняється від українського, який здебільшого не хоче дбати про цінності, а тільки про якість життя? Або про те, що більш прогресивна й активна частина чехів живуть у столиці, де і продукуються акції спротиву? Можу погодитися тільки з тим, що найбільша активність у чехів спостерігається саме в столиці. Прага традиційно голосує за опозиційні нинішньому уряду партії. Регіони ж переважно підтримують Андрея Бабіша. Але я не погоджуюся в тому, що в підтримці Бабіша грає якусь вагому роль російський фактор. Уряд Бабіша є досить прозахідним і, відповідно, проукраїнським. Зокрема, міністр закордонних справ цього уряду Томаш Петршічек є одним із найближчих наших друзів в ЄС. Він підтримує Україну на всіх напрямках у контексті протидії російській агресії, також у питанні інтеграції України до ЄС і НАТО. В принципі такої ж самої позиції дотримується і прем’єр-міністр. Нині ми ведемо мову про активізацію двосторонніх відносин між нашими країнами, зокрема про можливий візит прем’єра Бабіша в Україну. Наразі в Чехії дуже складна політична конфігурація, і не слід її розглядати спрощено, під одним кутом зору. З одного боку, є Президент Мілош Земан, з деякими висловлюваннями і позицією якого там, де йдеться про Україну, ми не можемо погодитися. З іншого – уряд на чолі з прем’єром Андреєм Бабішем, який загалом є партнерським для нас і який підтримує Україну. Як ЄС реагує на акцію протесту? Чи може щось змінитися у внутрішній політиці Чехії? Ця акція стосується, насамперед, конфлікту інтересів Андрея Бабіша, який є одним із найбагатших людей у Чехії. З точки зору європейських юристів, викладеної в оприлюдненому нещодавно проекті відповідного звіту Європейської комісії, Андрей Бабіш продовжує зберігати контроль над своїми колишніми фірмами, тоді як за законом він як прем’єр-міністр мав би їх позбутися. Сам Бабіш це спростовує і у відповідь на заклики подати у відставку наголошує, що політичні зміни в країні мають відбуватися на основі результатів виборів, а не внаслідок протестів. Тим паче, що, попри все, він продовжує залишатися одним із найпопулярніших політиків у країні. Щодо міграційної політики. Є інформація про те, що Чехія вдвічі збільшила квоти по трудовій міграції для України. Чи правда це? Так, нещодавно чеський уряд прийняв рішення про збільшення вдвічі квот із видачі дозволів на працевлаштування для українців з 19 до 40 тис. на рік. Чехія продовжує перебувати в дуже складній ситуації з точки зору доступності трудових ресурсів. З одного боку, економіка Чехії демонструє потужне зростання, а з іншого – у них сьогодні найменший рівень безробіття в ЄС, приблизно 2,3 %. За окремими оцінками, Чехія відчуває брак 200 тис. працівників для того, щоб забезпечити всі підприємства нормальним ходом. Українці традиційно сприймаються в цій країні як найбільш бажані працівники. Вони працьовиті, швидко адаптуються до місцевих умов, швидко вивчають мову, відповідальні та професійні.         Але тут настає проблема для нас, тому що масовий виїзд наших громадян за кордон (а Чехія – не єдина країна, куди виїжджають), створює значні виклики для України. Проблема відтоку робочої сили, людей, які б могли працювати, сприяти розвитку нашої держави, є, як на мене, однією з найскладніших на сьогодні з-поміж тих, з якими зустрічається наша держава. Ця проблема, однак, існуватиме доти, доки зберігатиметься різниця в заробітній платі не на нашу користь у нас і в сусідніх державах ЄС. Тут «м’яч» на стороні самої України. Маємо підвищувати рівень життя. Коли встановиться хоча б відносний паритет з європейськими державами за рівнем заробітної плати, тоді природно і припиниться перетік робочої сили за кордон. Завдання ж дипломатичних установ у цій ситуації полягає в тому, щоб максимально забезпечити дотримання прав наших громадян: страхування, побутові умови, справедливі зарплати тощо. Скажімо, поряд із нормою про збільшення квот чеський уряд прийняв рішення про те, що зарплати українців мають відповідати коефіцієнту 1,2 до зарплати чехів на таких же місцях, тобто має відбуватися, так би мовити, «позитивна дискримінація» українців. Це означає, що за деяких умов українці в Чехії можуть отримати більше, ніж на такому ж місці отримували би чехи. Ця норма вже викликала незадоволення профспілок та різних професійних організацій. Логіка такого рішення мабуть у тому, що зараз відбувається певна конкуренція за залучення українських працівників, зокрема і з боку Польщі та Німеччини, тому чеський уряд фактично намагається тут діяти на випередження. З іншого боку, я завжди, коли зустрічаюся з чеськими підприємцями і чую від них, що їм потрібні українські працівники, закликаю їх краще інвестувати в Україну, створювати свої підприємства в нас і платити українцям в Україні хоча б 70 % тієї зарплати, яку вони платять їм у Чехії. І тоді ніхто нікуди не поїде: українці залишаться зі своїми сім’ями вдома, будуть добре заробляти, а з іншого боку розвиватиметься виробництво і чеських фірм. Вважаю, саме такий підхід може стати виграшним для обох сторін. До речі, деякі підприємці вже йдуть таким шляхом, хоча й не так багато, як нам хотілося б.     Як відбувається підготовка до проведення українських парламентських виборів у Чехії? Чи плануєте ви збільшувати кількість виборчих дільниць? Наше посольство вже розпочало підготовку. Зараз працюємо над організаційними моментами, впродовж кількох тижнів має бути затверджений персональний склад виборчих комісій. Досвід у нас вже є: незважаючи на те, що виборців на президентських виборах у Празі було дуже багато – понад 4000, організація і оптимізація роботи виборчої комісії дозволили у другому турі практично ліквідувати черги: після 11-ї години їх вже не було. Переконаний, що й на парламентських виборах буде зроблено все для того, щоб голосування пройшло максимально комфортно для виборців. У Чеській Республіці традиційно дві дільниці: у посольстві України у Празі та в консульстві України в Брно. Збільшувати кількість дільниць ми не плануємо, оскільки впевнені, що виборча комісія здатна впоратися з тією кількістю виборців, яка, за нашими прогнозами, візьме участь у голосуванні.    Фото: Наталія Загола Розмовляла Наталя Мізюкіна  
    1678 Опубліковано Oleksa K.
  • Автор Oleksa K.
    Низка акцій протесту, які відбулися останнім часом у Чехії, є традиційним способом прояву демократії в цій країні, вважає посол України в Чехії Євген Перебийніс. Близько 120 тис. протестантів вийшли на Вацлавську площу 5 червня, висловлюючи свою незгоду із призначенням міністром юстиції Марії Бенешевої, а також низкою інших дій прем’єра Андрея Бабіша. За деякими оцінками, за кількістю протестувальників ця акція стала другою наймасштабнішою після Оксамитової революції 1989 року. Проте, на думку українського посла, ці акції навряд чи призведуть до якихось кардинальних змін у розкладі політичних сил та внутрішній політиці Чехії. Водночас певні зміни відбулися в міграційній політиці Чехії щодо України. Уряд Чехії прийняв рішення вдвічі збільшити квоти для українських заробітчан, а також стимулювати підвищення отримуваної ними зарплати. Про це, а також про вибори в Чехії до Верховної Ради, Opinion поспілкувався із Надзвичайним і Повноважним Послом України в Чеській Республіці Євгеном Перебийносом. Про що свідчать протестні акції, які нещодавно відбулися у Празі, і чим вони можуть загрожувати Чехії? Чехія – це демократична країна, і тут будь-які протести є нормальними. Тут існують глибокі традиції мирних протестів, найвідомішим прикладом яких є Оксамитова революція 1989 року, внаслідок котрої впав комуністичний режим, а президентом став Вацлав Гавел. Такі масові протести тут час від часу відбуваються, коли активна частина населення не згодна з тими чи іншими діями влади. Одна із хвиль таких протестів пройшла, скажімо, на зламі 2000 і 2001 років, коли люди не погоджувалися з, на їхню думку, неправомірним способом призначення керівника громадського телебачення. Протестувальники тоді також майже повністю заповнили Вацлавську площу. Тепер, коли у частини чеських активістів і політичних сил є закиди щодо окремих дій нинішнього уряду, ці протести також набули досить великого масштабу. Але слід бути об’єктивними і сказати, що рейтинг нинішнього прем’єр-міністра продовжує залишатися досить високим – майже 30 %. Це доволі високий показник, фактично стільки ж, скільки Андрей Бабіш набрав на парламентських виборах два роки тому. Тобто, незважаючи на всі скандали, які супроводжують цього політика, його підтримка майже не зменшується.     Про що це свідчить? Про сильну руку Кремля? Про те, що чеський електорат не відрізняється від українського, який здебільшого не хоче дбати про цінності, а тільки про якість життя? Або про те, що більш прогресивна й активна частина чехів живуть у столиці, де і продукуються акції спротиву? Можу погодитися тільки з тим, що найбільша активність у чехів спостерігається саме в столиці. Прага традиційно голосує за опозиційні нинішньому уряду партії. Регіони ж переважно підтримують Андрея Бабіша. Але я не погоджуюся в тому, що в підтримці Бабіша грає якусь вагому роль російський фактор. Уряд Бабіша є досить прозахідним і, відповідно, проукраїнським. Зокрема, міністр закордонних справ цього уряду Томаш Петршічек є одним із найближчих наших друзів в ЄС. Він підтримує Україну на всіх напрямках у контексті протидії російській агресії, також у питанні інтеграції України до ЄС і НАТО. В принципі такої ж самої позиції дотримується і прем’єр-міністр. Нині ми ведемо мову про активізацію двосторонніх відносин між нашими країнами, зокрема про можливий візит прем’єра Бабіша в Україну. Наразі в Чехії дуже складна політична конфігурація, і не слід її розглядати спрощено, під одним кутом зору. З одного боку, є Президент Мілош Земан, з деякими висловлюваннями і позицією якого там, де йдеться про Україну, ми не можемо погодитися. З іншого – уряд на чолі з прем’єром Андреєм Бабішем, який загалом є партнерським для нас і який підтримує Україну. Як ЄС реагує на акцію протесту? Чи може щось змінитися у внутрішній політиці Чехії? Ця акція стосується, насамперед, конфлікту інтересів Андрея Бабіша, який є одним із найбагатших людей у Чехії. З точки зору європейських юристів, викладеної в оприлюдненому нещодавно проекті відповідного звіту Європейської комісії, Андрей Бабіш продовжує зберігати контроль над своїми колишніми фірмами, тоді як за законом він як прем’єр-міністр мав би їх позбутися. Сам Бабіш це спростовує і у відповідь на заклики подати у відставку наголошує, що політичні зміни в країні мають відбуватися на основі результатів виборів, а не внаслідок протестів. Тим паче, що, попри все, він продовжує залишатися одним із найпопулярніших політиків у країні. Щодо міграційної політики. Є інформація про те, що Чехія вдвічі збільшила квоти по трудовій міграції для України. Чи правда це? Так, нещодавно чеський уряд прийняв рішення про збільшення вдвічі квот із видачі дозволів на працевлаштування для українців з 19 до 40 тис. на рік. Чехія продовжує перебувати в дуже складній ситуації з точки зору доступності трудових ресурсів. З одного боку, економіка Чехії демонструє потужне зростання, а з іншого – у них сьогодні найменший рівень безробіття в ЄС, приблизно 2,3 %. За окремими оцінками, Чехія відчуває брак 200 тис. працівників для того, щоб забезпечити всі підприємства нормальним ходом. Українці традиційно сприймаються в цій країні як найбільш бажані працівники. Вони працьовиті, швидко адаптуються до місцевих умов, швидко вивчають мову, відповідальні та професійні.         Але тут настає проблема для нас, тому що масовий виїзд наших громадян за кордон (а Чехія – не єдина країна, куди виїжджають), створює значні виклики для України. Проблема відтоку робочої сили, людей, які б могли працювати, сприяти розвитку нашої держави, є, як на мене, однією з найскладніших на сьогодні з-поміж тих, з якими зустрічається наша держава. Ця проблема, однак, існуватиме доти, доки зберігатиметься різниця в заробітній платі не на нашу користь у нас і в сусідніх державах ЄС. Тут «м’яч» на стороні самої України. Маємо підвищувати рівень життя. Коли встановиться хоча б відносний паритет з європейськими державами за рівнем заробітної плати, тоді природно і припиниться перетік робочої сили за кордон. Завдання ж дипломатичних установ у цій ситуації полягає в тому, щоб максимально забезпечити дотримання прав наших громадян: страхування, побутові умови, справедливі зарплати тощо. Скажімо, поряд із нормою про збільшення квот чеський уряд прийняв рішення про те, що зарплати українців мають відповідати коефіцієнту 1,2 до зарплати чехів на таких же місцях, тобто має відбуватися, так би мовити, «позитивна дискримінація» українців. Це означає, що за деяких умов українці в Чехії можуть отримати більше, ніж на такому ж місці отримували би чехи. Ця норма вже викликала незадоволення профспілок та різних професійних організацій. Логіка такого рішення мабуть у тому, що зараз відбувається певна конкуренція за залучення українських працівників, зокрема і з боку Польщі та Німеччини, тому чеський уряд фактично намагається тут діяти на випередження. З іншого боку, я завжди, коли зустрічаюся з чеськими підприємцями і чую від них, що їм потрібні українські працівники, закликаю їх краще інвестувати в Україну, створювати свої підприємства в нас і платити українцям в Україні хоча б 70 % тієї зарплати, яку вони платять їм у Чехії. І тоді ніхто нікуди не поїде: українці залишаться зі своїми сім’ями вдома, будуть добре заробляти, а з іншого боку розвиватиметься виробництво і чеських фірм. Вважаю, саме такий підхід може стати виграшним для обох сторін. До речі, деякі підприємці вже йдуть таким шляхом, хоча й не так багато, як нам хотілося б.     Як відбувається підготовка до проведення українських парламентських виборів у Чехії? Чи плануєте ви збільшувати кількість виборчих дільниць? Наше посольство вже розпочало підготовку. Зараз працюємо над організаційними моментами, впродовж кількох тижнів має бути затверджений персональний склад виборчих комісій. Досвід у нас вже є: незважаючи на те, що виборців на президентських виборах у Празі було дуже багато – понад 4000, організація і оптимізація роботи виборчої комісії дозволили у другому турі практично ліквідувати черги: після 11-ї години їх вже не було. Переконаний, що й на парламентських виборах буде зроблено все для того, щоб голосування пройшло максимально комфортно для виборців. У Чеській Республіці традиційно дві дільниці: у посольстві України у Празі та в консульстві України в Брно. Збільшувати кількість дільниць ми не плануємо, оскільки впевнені, що виборча комісія здатна впоратися з тією кількістю виборців, яка, за нашими прогнозами, візьме участь у голосуванні.    Фото: Наталія Загола Розмовляла Наталя Мізюкіна  
    Черв 21, 2019 1678
  • 26 Вер 2018
    Чеські та українські активісти влаштували протест проти концерту відомої піаністки українського походження Валентини Лисиці у столиці Чехії Празі. Під будівлею Празької філармонії, де і був запланований виступ, вони роздавали інформаційні буклети, які схожі на оригінальні, але з іншим змістом. Зокрема, замість назви фестивалю «Дворжакова Прага» (на честь відомого чеського композитора Антоніна Дворжака, 1841–1904) була вказана назва «Путінова Прага» («на честь» президента Росії Володимира Путіна, якого активісти слідом за значною частиною світу звинувачують у керівництві агресією Росії проти України). Усередині замість музичної програми вечора відвідувачі концерту побачили інформацію про деякі висловлювання та про позицію Лисиці щодо України, анексії Криму та конфлікту на Донбасі, зокрема, те, що вона підтримує дії російських гібридних сил на сході України та анексію Росією Криму. ​«Ми протестуємо, бо Лисиця є рупором Кремля! Вона неодноразово висловлювала підтримку сепаратистам. Тому ми вважаємо, що її концерти тут не мають відбуватися», – заявив про мету акції Отакар Ван Ґемунд, член чеської активістської групи «Капутін». Більшість відвідувачів концерту розповіли Радіо Свобода, що раніше не знали про позицію відомої піаністки. «Ми не знали про таку позицію Валентини. Нам вона подобається як музикант. Моя дочка грає на фортепіано. Але її позицію щодо України ми не підтримуємо», – сказала одна з відвідувачок фестивалю «Дворжакова Прага».   Після закінчення концерту кілька десятків активістів вишукувались перед виходом із Празької філармонії із українськими прапорами та плакатами «Чехія не Росія», «Зупинити російський імперіалізм», «Роби музику, а не війну». Посольство України в Празі відмовило Радіо Свобода у проханні прокоментувати празький виступ співачки, мовляв, це внутрішня чеська подія. Валентина Лисиця – піаністка, яка народилася у Києві. У 1991 емігрувала до США і нині має громадянство цієї країни. Популярною вона стала завдяки роликам на платформі YouTube. Після подій Євромайдану, анексії Криму та воєнних дій на Донбасі Лисиця називала український уряд «нацистським» і стверджувала, ніби українська влада запроваджує «фільтраційні табори» для етнічних росіян. За це та інші вислови у соціальних мережах її навесні 2015 року звільнили з Симфонічного оркестру канадського міста Торонто. Сама Лисиця назвала причиною свого звільнення те, ніби вона «скористалася правом на свободу слова». Іще перед звільненням, на початку 2015 року, в інтерв’ю Радіо Свобода вона стверджувала, що не має нічого спільного з проросійськими бойовиками на Донбасі. Але наступними місяцями і роками Валентина Лисиця кілька разів із концертами відвідувала окуповані території Донбасу і Криму, порушуючи при цьому встановлений порядок в’їзду на ці території. Відтак в інтерв’ю проросійським і російським ЗМІ вона вже не раз заявляла, що підтримує проросійських бойовиків на Донбасі, а також російську окупацію Криму – де вона, за її словами, нині, під окупацією, була рада знову зустрітися з реаліями колишнього Радянського Союзу, в якому 1973 року народилася і де жила в радянські часи, до 1991-го.
    1491 Опубліковано Oleksa K.
  • Автор Oleksa K.
    Чеські та українські активісти влаштували протест проти концерту відомої піаністки українського походження Валентини Лисиці у столиці Чехії Празі. Під будівлею Празької філармонії, де і був запланований виступ, вони роздавали інформаційні буклети, які схожі на оригінальні, але з іншим змістом. Зокрема, замість назви фестивалю «Дворжакова Прага» (на честь відомого чеського композитора Антоніна Дворжака, 1841–1904) була вказана назва «Путінова Прага» («на честь» президента Росії Володимира Путіна, якого активісти слідом за значною частиною світу звинувачують у керівництві агресією Росії проти України). Усередині замість музичної програми вечора відвідувачі концерту побачили інформацію про деякі висловлювання та про позицію Лисиці щодо України, анексії Криму та конфлікту на Донбасі, зокрема, те, що вона підтримує дії російських гібридних сил на сході України та анексію Росією Криму. ​«Ми протестуємо, бо Лисиця є рупором Кремля! Вона неодноразово висловлювала підтримку сепаратистам. Тому ми вважаємо, що її концерти тут не мають відбуватися», – заявив про мету акції Отакар Ван Ґемунд, член чеської активістської групи «Капутін». Більшість відвідувачів концерту розповіли Радіо Свобода, що раніше не знали про позицію відомої піаністки. «Ми не знали про таку позицію Валентини. Нам вона подобається як музикант. Моя дочка грає на фортепіано. Але її позицію щодо України ми не підтримуємо», – сказала одна з відвідувачок фестивалю «Дворжакова Прага».   Після закінчення концерту кілька десятків активістів вишукувались перед виходом із Празької філармонії із українськими прапорами та плакатами «Чехія не Росія», «Зупинити російський імперіалізм», «Роби музику, а не війну». Посольство України в Празі відмовило Радіо Свобода у проханні прокоментувати празький виступ співачки, мовляв, це внутрішня чеська подія. Валентина Лисиця – піаністка, яка народилася у Києві. У 1991 емігрувала до США і нині має громадянство цієї країни. Популярною вона стала завдяки роликам на платформі YouTube. Після подій Євромайдану, анексії Криму та воєнних дій на Донбасі Лисиця називала український уряд «нацистським» і стверджувала, ніби українська влада запроваджує «фільтраційні табори» для етнічних росіян. За це та інші вислови у соціальних мережах її навесні 2015 року звільнили з Симфонічного оркестру канадського міста Торонто. Сама Лисиця назвала причиною свого звільнення те, ніби вона «скористалася правом на свободу слова». Іще перед звільненням, на початку 2015 року, в інтерв’ю Радіо Свобода вона стверджувала, що не має нічого спільного з проросійськими бойовиками на Донбасі. Але наступними місяцями і роками Валентина Лисиця кілька разів із концертами відвідувала окуповані території Донбасу і Криму, порушуючи при цьому встановлений порядок в’їзду на ці території. Відтак в інтерв’ю проросійським і російським ЗМІ вона вже не раз заявляла, що підтримує проросійських бойовиків на Донбасі, а також російську окупацію Криму – де вона, за її словами, нині, під окупацією, була рада знову зустрітися з реаліями колишнього Радянського Союзу, в якому 1973 року народилася і де жила в радянські часи, до 1991-го.
    Вер 26, 2018 1491
  • 05 Черв 2018
    Міністерство праці і соціальних справ Чеської Республіки готує програму, яка дозволить значно прискорити процес працевлаштування українців. Про це 21 травня заявила очільниця чеського відомства Ярослава Нємцова, передає Радіо Свобода.У Чехії зараз кількість вільних робочих місць досягла рекордного числа, незайнятими є понад 260 тисяч місць, заявила міністр Ярослава Нємцова. Це передусім медичні сестри і працівники соціальної сфери, а також робітники середньої технічної кваліфікації, будівельники. Міністр праці Чехії Ярослава Нємцова минулого тижня відвідала Україну, зокрема, посольство Чехії в Україні, а також генеральне консульство у Львові, щоб домовитись про спрощення і прискорення процедури оформлення дозволу на працю. Зокрема, передбачається збільшення кількості робочої сили з України з правом працевлаштування на два роки до 19 600 осіб. Довідка: Наразі в Чеській Республіці працює 374 тисячі іноземців, з них 280 тисяч – громадяни ЄС, 94 тисячі – громадяни з інших країн Європи та Азії. Українці з цієї кількості становлять 70 тисяч.   
    2048 Опубліковано Oleksa K.
  • Автор Oleksa K.
    Міністерство праці і соціальних справ Чеської Республіки готує програму, яка дозволить значно прискорити процес працевлаштування українців. Про це 21 травня заявила очільниця чеського відомства Ярослава Нємцова, передає Радіо Свобода.У Чехії зараз кількість вільних робочих місць досягла рекордного числа, незайнятими є понад 260 тисяч місць, заявила міністр Ярослава Нємцова. Це передусім медичні сестри і працівники соціальної сфери, а також робітники середньої технічної кваліфікації, будівельники. Міністр праці Чехії Ярослава Нємцова минулого тижня відвідала Україну, зокрема, посольство Чехії в Україні, а також генеральне консульство у Львові, щоб домовитись про спрощення і прискорення процедури оформлення дозволу на працю. Зокрема, передбачається збільшення кількості робочої сили з України з правом працевлаштування на два роки до 19 600 осіб. Довідка: Наразі в Чеській Республіці працює 374 тисячі іноземців, з них 280 тисяч – громадяни ЄС, 94 тисячі – громадяни з інших країн Європи та Азії. Українці з цієї кількості становлять 70 тисяч.   
    Черв 05, 2018 2048
  • 12 Трав 2018
    У Празі відбувся 25-й ювілейний міжнародний фестиваль студентських театрів. Серед численних місцевих та закордонних труп були молоді актори з України. Студенти Факультету культури і мистецтв Львівського університету представили перформанс «Так чи ні» українського режисера, випускниці Празької академії сценічного мистецтва Анастасії Торос. У програмі фестивалю був і виступ студентського етно-гурту «ЯгОди», який заспівав українські та інші слов’янські пісні. Публіка, яка складалася значною мірою зі студентів та викладачів театральних факультетів, була вражена професійним рівнем та запальною енергетикою українських авторів. Ані незнайома мова, ані спека, що стояла у приміщенні театральної студії, не стали на перешкоді успіху молодих українських акторів на фестивалі студентських театрів Zlom vaz. Назва фестивалю походить від акторського побажання перед виходом на сцену, що можна перекласти як «ні пуху, ні пера». І здається, українці своїм перформансом дійсно вирішили не лишити від своєї публіки ні пуху, ні пера – стільки енергії вони вклали у свій виступ, що публіка стежила невідривно за кожним рухом, кожним словом, кожним звуком. «Це було цікаве поєднання модерну, сучасного погляду на проблеми суспільства, з елементами українського фольклору, який був і новий, і знайомий для мене одночасно. Я не розумів все, що говорилося українською, але це і не завжди було потрібно – виступ був дуже потужний», – говорить словак Адам, який працює в Академії музичних мистецтв у Брно. Сама авторка перформансу Анастасія Торос говорить, що її дипломна робота була про те, як поєднати традицію і сучасність, як нинішнє суспільство сприймає «інакшість» – стосунки чоловіка і жінки, різних культур, як долає непорозуміння. «Я дуже тішуся, що мені вдалося поставити свою дипломну працю разом з нашими львівськими молодими акторами. Я мала можливість грати з ким завгодно, але я після кількох років навчання хотіла повернутися в Україну і залучити до праці наших акторів. Я рада, що саме цю роботу було відібрано на фестиваль. Це – велика акторська група, яка була співавтором постановки. З кимось іншим вистава була б про щось інше», – розповідає режисер, яка незважаючи на молоді роки, вже встигла повчитися і в Чехії, і у Великій Британії, і в Грузії. Одна з молодих акторок говорить, що готували виставу майже рік тому, і тоді вони отримували від режисера завдання – створити перформанс із елементів реального життя. «Я пригадую, що ми ходили по вулицях і записували діалоги, підслуховували їх, підглядали, а потім приносили до класу і якісь залишалися, якісь відпадали», – ділиться вона своїми враженнями про новий для себе досвід. Адже перформанси – відносно новий для України театральний жанр, і більшість молодих акторів вперше спробували у ньому свої сили. Зате у фольклорному співі українці могли сміливо похизуватися багатою традицією. Виступ гурту «ЯгОди» проходив в одному з найгарніших концертних залів Праги – «Дзеркальній каплиці» Климентинського монастиря. Викладачка театрального факультету Празької академії Івана Востаркова, яка викладає мистецтво володіння голосом на сцені, говорить, що дуже важливо не відмовлятися від своєї традиції, а навпаки, використовувати її в театрі. «Я це називаю «клітинною сутністю» культури, місця, мови, того, що творить місцеві культурні особливості, а також добре свідомо експериментувати, позичати з інших культур. В мене, наприклад, є одна чеська студентка, якій дуже подобається українська пісня, а от чеського голосу в ньому вона ще не знайшла. Тому мені дуже подобається фольклор, бо він є чистим джерелом. Зараз ми почули українські та неукраїнські пісні, але ви можете почути, що і, попри певну стилізацію, ви маєте справу з потужною традицією – формування голосу є дуже традиційним», – ділиться своїми професійними спостереженнями Івана Востаркова. Керівник гурту «ЯгОди» Зоряна Дибовська, яка поєднує роботу в драматичному театрі з викладанням в університеті та співом у гурті, каже, що молодий колектив, який існує заледве рік, свідомо обрав свій шлях у поєднанні різних традицій, бо відродження власної української традиції в Україні відбувається настільки потужно, що в ньому вже важко відшукати свій унікальний «голос». «Нас цікавлять східні мотиви, ми хочемо їх поєднати з українськими, і ми це робимо не лише співом, але хочемо ще ввести і нові інструменти – дудук, наприклад. Ми співаємо болгарські, сербські, македонські, маємо одну білоруську пісню. Здається, що в нас в репертуарі вже стає більше інших слов’янських пісень, ніж українських. Але, думаю, що буде половина на половину», – ділиться своїми планами співачка та акторка Зоряна Дибовська. Представити свою роботу на празькому міжнародному фестивалі є можливістю подивитися, що відбувається у студентському театральному світі, заявити про себе, нав’язати професійні контакти, говорить студентка Празької театральної академії Мар’яна Козак. Вона вчиться у Празі вже п’ятий рік, і в рамках навчання повернулася на два роки до України і вчилася у Київському театральному університеті імені Карпенка-Карого. «Мені шкода, що колеги з Києва не змогли приїхати, бо фестиваль проводиться з розмахом, тут не шкодують грошей на якісні речі. На трьох сценах постійно відбуваються якісь події – тут є майбутні актори з різних кінців світу, з Нідерландів, з Туреччини, з Ірану, університет живе зараз тільки цим», – розповідає празька студентка. «Це дуже цікаво порівнювати з тим, що відбувається в Україні, де також дуже багато робиться в театральному мистецтві. Я була у різних театрах, на «Гоголь-Fest». Мене вразив просто геніальний фестиваль «Порто Франко», що проходить в Івано-франківську, це тепер мій улюблений фестиваль і улюблений театр в Івано-Франківську, і я туди обов’язково повернуся. Але тут набагато більше театрів, ніж в Україні. У Києві є лише кілька великих сцен, а тут у маленькій Празі – десятки», – говорить Мар’яна Козак. Вона додає, що, на щастя, зараз завдяки стипендіям, українські студенти можуть подорожувати і поєднувати ці два світи, український, де пульсує нова театральна енергія, та чеський, славний своєю традицією, яку підтримує держава і суспільство. За статистикою, чехи є однією з найбільш «театральних» націй світу. За рік в театрі, яких є майже 200, хоч раз побуває 6 мільйонів осіб, що є більше, ніж половина мешканців 10-мільйонної країни. Пише: Радіо Свобода  
    1942 Опубліковано Oleksa K.
  • Автор Oleksa K.
    У Празі відбувся 25-й ювілейний міжнародний фестиваль студентських театрів. Серед численних місцевих та закордонних труп були молоді актори з України. Студенти Факультету культури і мистецтв Львівського університету представили перформанс «Так чи ні» українського режисера, випускниці Празької академії сценічного мистецтва Анастасії Торос. У програмі фестивалю був і виступ студентського етно-гурту «ЯгОди», який заспівав українські та інші слов’янські пісні. Публіка, яка складалася значною мірою зі студентів та викладачів театральних факультетів, була вражена професійним рівнем та запальною енергетикою українських авторів. Ані незнайома мова, ані спека, що стояла у приміщенні театральної студії, не стали на перешкоді успіху молодих українських акторів на фестивалі студентських театрів Zlom vaz. Назва фестивалю походить від акторського побажання перед виходом на сцену, що можна перекласти як «ні пуху, ні пера». І здається, українці своїм перформансом дійсно вирішили не лишити від своєї публіки ні пуху, ні пера – стільки енергії вони вклали у свій виступ, що публіка стежила невідривно за кожним рухом, кожним словом, кожним звуком. «Це було цікаве поєднання модерну, сучасного погляду на проблеми суспільства, з елементами українського фольклору, який був і новий, і знайомий для мене одночасно. Я не розумів все, що говорилося українською, але це і не завжди було потрібно – виступ був дуже потужний», – говорить словак Адам, який працює в Академії музичних мистецтв у Брно. Сама авторка перформансу Анастасія Торос говорить, що її дипломна робота була про те, як поєднати традицію і сучасність, як нинішнє суспільство сприймає «інакшість» – стосунки чоловіка і жінки, різних культур, як долає непорозуміння. «Я дуже тішуся, що мені вдалося поставити свою дипломну працю разом з нашими львівськими молодими акторами. Я мала можливість грати з ким завгодно, але я після кількох років навчання хотіла повернутися в Україну і залучити до праці наших акторів. Я рада, що саме цю роботу було відібрано на фестиваль. Це – велика акторська група, яка була співавтором постановки. З кимось іншим вистава була б про щось інше», – розповідає режисер, яка незважаючи на молоді роки, вже встигла повчитися і в Чехії, і у Великій Британії, і в Грузії. Одна з молодих акторок говорить, що готували виставу майже рік тому, і тоді вони отримували від режисера завдання – створити перформанс із елементів реального життя. «Я пригадую, що ми ходили по вулицях і записували діалоги, підслуховували їх, підглядали, а потім приносили до класу і якісь залишалися, якісь відпадали», – ділиться вона своїми враженнями про новий для себе досвід. Адже перформанси – відносно новий для України театральний жанр, і більшість молодих акторів вперше спробували у ньому свої сили. Зате у фольклорному співі українці могли сміливо похизуватися багатою традицією. Виступ гурту «ЯгОди» проходив в одному з найгарніших концертних залів Праги – «Дзеркальній каплиці» Климентинського монастиря. Викладачка театрального факультету Празької академії Івана Востаркова, яка викладає мистецтво володіння голосом на сцені, говорить, що дуже важливо не відмовлятися від своєї традиції, а навпаки, використовувати її в театрі. «Я це називаю «клітинною сутністю» культури, місця, мови, того, що творить місцеві культурні особливості, а також добре свідомо експериментувати, позичати з інших культур. В мене, наприклад, є одна чеська студентка, якій дуже подобається українська пісня, а от чеського голосу в ньому вона ще не знайшла. Тому мені дуже подобається фольклор, бо він є чистим джерелом. Зараз ми почули українські та неукраїнські пісні, але ви можете почути, що і, попри певну стилізацію, ви маєте справу з потужною традицією – формування голосу є дуже традиційним», – ділиться своїми професійними спостереженнями Івана Востаркова. Керівник гурту «ЯгОди» Зоряна Дибовська, яка поєднує роботу в драматичному театрі з викладанням в університеті та співом у гурті, каже, що молодий колектив, який існує заледве рік, свідомо обрав свій шлях у поєднанні різних традицій, бо відродження власної української традиції в Україні відбувається настільки потужно, що в ньому вже важко відшукати свій унікальний «голос». «Нас цікавлять східні мотиви, ми хочемо їх поєднати з українськими, і ми це робимо не лише співом, але хочемо ще ввести і нові інструменти – дудук, наприклад. Ми співаємо болгарські, сербські, македонські, маємо одну білоруську пісню. Здається, що в нас в репертуарі вже стає більше інших слов’янських пісень, ніж українських. Але, думаю, що буде половина на половину», – ділиться своїми планами співачка та акторка Зоряна Дибовська. Представити свою роботу на празькому міжнародному фестивалі є можливістю подивитися, що відбувається у студентському театральному світі, заявити про себе, нав’язати професійні контакти, говорить студентка Празької театральної академії Мар’яна Козак. Вона вчиться у Празі вже п’ятий рік, і в рамках навчання повернулася на два роки до України і вчилася у Київському театральному університеті імені Карпенка-Карого. «Мені шкода, що колеги з Києва не змогли приїхати, бо фестиваль проводиться з розмахом, тут не шкодують грошей на якісні речі. На трьох сценах постійно відбуваються якісь події – тут є майбутні актори з різних кінців світу, з Нідерландів, з Туреччини, з Ірану, університет живе зараз тільки цим», – розповідає празька студентка. «Це дуже цікаво порівнювати з тим, що відбувається в Україні, де також дуже багато робиться в театральному мистецтві. Я була у різних театрах, на «Гоголь-Fest». Мене вразив просто геніальний фестиваль «Порто Франко», що проходить в Івано-франківську, це тепер мій улюблений фестиваль і улюблений театр в Івано-Франківську, і я туди обов’язково повернуся. Але тут набагато більше театрів, ніж в Україні. У Києві є лише кілька великих сцен, а тут у маленькій Празі – десятки», – говорить Мар’яна Козак. Вона додає, що, на щастя, зараз завдяки стипендіям, українські студенти можуть подорожувати і поєднувати ці два світи, український, де пульсує нова театральна енергія, та чеський, славний своєю традицією, яку підтримує держава і суспільство. За статистикою, чехи є однією з найбільш «театральних» націй світу. За рік в театрі, яких є майже 200, хоч раз побуває 6 мільйонів осіб, що є більше, ніж половина мешканців 10-мільйонної країни. Пише: Радіо Свобода  
    Трав 12, 2018 1942
  • 27 Груд 2017
    На цьому тижні відбулась дуже важлива зустріч, на якій представники України та компанія, що спеціалізується на переробленні енергії з Чехії обговорили перспективи впровадження у різних регіонах України проектів з використанням соломи як сировини для виробництва "чистої" енергії. Відповідну зустріч провели голова агентства Сергій Савчук із директором чеської TTS Group Ріхардом Горки.  Голова Держенергоефективності переконав Ріхарда Горки в тому, що Україна має значний потенціал використання біомаси. За результатами зустрічі сторони домовилися про поглиблення співпраці у сфері виробництва тепла "не з газу". Крім того, Коростенська міська рада та чеська компанія TTS Group домовилися про співпрацю у сфері заміщення газу. Відповідний протокол сторони підписали на IX Міжнародному інвестиційному бізнес-форумі з енергоефективності та відновлювальної енергетики.
    1109 Опубліковано Oleksa K.
  • Автор Oleksa K.
    На цьому тижні відбулась дуже важлива зустріч, на якій представники України та компанія, що спеціалізується на переробленні енергії з Чехії обговорили перспективи впровадження у різних регіонах України проектів з використанням соломи як сировини для виробництва "чистої" енергії. Відповідну зустріч провели голова агентства Сергій Савчук із директором чеської TTS Group Ріхардом Горки.  Голова Держенергоефективності переконав Ріхарда Горки в тому, що Україна має значний потенціал використання біомаси. За результатами зустрічі сторони домовилися про поглиблення співпраці у сфері виробництва тепла "не з газу". Крім того, Коростенська міська рада та чеська компанія TTS Group домовилися про співпрацю у сфері заміщення газу. Відповідний протокол сторони підписали на IX Міжнародному інвестиційному бізнес-форумі з енергоефективності та відновлювальної енергетики.
    Груд 27, 2017 1109
  • 27 Груд 2017
    У Карловому університеті Праги за підтримки празького Інтеграційного центру відкрилася виставка "Інша Україна" ("UkraJina"), до якої входять портрети українців, що проживають у Чехії. Про це "Радіо Свободі" повідомила один з організаторів цього проекту, докторантка Карлового університету Галина Бабак. "Мені хотілося сказати, що не кожен тут заробітчанин, який не має якогось культурного багажу, просто їхнє життя могло скластися так, що їм довелося приїхати сюди заробітчанами. Хотілося розповісти про тих українців, які тут досягли успіху, інтегрувалися, вивчили мову, відкрили свою справу", – розповідає вона. За її словами, експозиція складається з 11 портретів українських емігрантів. "Дехто, наприклад, робітник, приїхав до Чехії два роки тому, а є люди, як, наприклад, художник Мирослав Зузук, живе тут уже 20 років. Це було непросто знайти людей, які б погодилися нам дати інтерв’ю, і особливо таких, які б погодилися сфотографуватися. Мені було простіше знайти людей, які б були зі сфери мистецтва, бо я сама з цієї сфери, а щодо інших, то я розпитувала і просила мені порадити цікаві історії цікавих людей", – додає дівчина. Вона зауважує, що українці у Чехії дуже різні: одні хочуть повертатися в Україну, інші  -залишатися, є й такі, яким не подобається ані Україна, ані Чехії, і своє щастя вони збираються шукати далі по світу. Також одні з них цікавляться подіями в Україні, відчувають себе частиною українського світу, а от інші - не захоплюються нічим, окрім заробляння грошей. Однак серед них найбільше Бабак вразила історія вже немолодої жінки, яку життя змусило покинути рідних та приїхати прибирати готелі у Празі. "Це Інна Гінчевська – у неї троє дітей, троє внуків, вона дуже інтелігентна, і їй зараз дуже багато доводиться фізично працювати, але це людина, від якої іде світло. Це людина, яка ще до 2016 року в Кам’янці-Подільському мала своє приватне підприємство. Але через війну і кризу її фірму, що займалася оптово-роздрібною торгівлею, вони вирішили з чоловіком продати. В неї захворів чоловік, і їй довелося поїхати на заробітки, щоб допомагати родині. Я спитала, чи подобається їй Прага, але вона сказала, що так, це комфортне місто, але за цей рік вона ще не встигла його навіть подивитися", – розповіла вона. Нагадаємо, у Чехії проживає понад 100 тисяч українців, які зазвичай працюють на будівництві, хатніми робітницями та доглядають дітей. https://soundcloud.com/radiosvoboda/u-praz-pokazali-portreti-novo-ukransko-daspori  
    1578 Опубліковано Oleksa K.
  • Автор Oleksa K.
    У Карловому університеті Праги за підтримки празького Інтеграційного центру відкрилася виставка "Інша Україна" ("UkraJina"), до якої входять портрети українців, що проживають у Чехії. Про це "Радіо Свободі" повідомила один з організаторів цього проекту, докторантка Карлового університету Галина Бабак. "Мені хотілося сказати, що не кожен тут заробітчанин, який не має якогось культурного багажу, просто їхнє життя могло скластися так, що їм довелося приїхати сюди заробітчанами. Хотілося розповісти про тих українців, які тут досягли успіху, інтегрувалися, вивчили мову, відкрили свою справу", – розповідає вона. За її словами, експозиція складається з 11 портретів українських емігрантів. "Дехто, наприклад, робітник, приїхав до Чехії два роки тому, а є люди, як, наприклад, художник Мирослав Зузук, живе тут уже 20 років. Це було непросто знайти людей, які б погодилися нам дати інтерв’ю, і особливо таких, які б погодилися сфотографуватися. Мені було простіше знайти людей, які б були зі сфери мистецтва, бо я сама з цієї сфери, а щодо інших, то я розпитувала і просила мені порадити цікаві історії цікавих людей", – додає дівчина. Вона зауважує, що українці у Чехії дуже різні: одні хочуть повертатися в Україну, інші  -залишатися, є й такі, яким не подобається ані Україна, ані Чехії, і своє щастя вони збираються шукати далі по світу. Також одні з них цікавляться подіями в Україні, відчувають себе частиною українського світу, а от інші - не захоплюються нічим, окрім заробляння грошей. Однак серед них найбільше Бабак вразила історія вже немолодої жінки, яку життя змусило покинути рідних та приїхати прибирати готелі у Празі. "Це Інна Гінчевська – у неї троє дітей, троє внуків, вона дуже інтелігентна, і їй зараз дуже багато доводиться фізично працювати, але це людина, від якої іде світло. Це людина, яка ще до 2016 року в Кам’янці-Подільському мала своє приватне підприємство. Але через війну і кризу її фірму, що займалася оптово-роздрібною торгівлею, вони вирішили з чоловіком продати. В неї захворів чоловік, і їй довелося поїхати на заробітки, щоб допомагати родині. Я спитала, чи подобається їй Прага, але вона сказала, що так, це комфортне місто, але за цей рік вона ще не встигла його навіть подивитися", – розповіла вона. Нагадаємо, у Чехії проживає понад 100 тисяч українців, які зазвичай працюють на будівництві, хатніми робітницями та доглядають дітей. https://soundcloud.com/radiosvoboda/u-praz-pokazali-portreti-novo-ukransko-daspori  
    Груд 27, 2017 1578