«Мені здається, що коли ти допомагаєш іншим, то в першу чергу допомагаєш собі. Це радість неймовірна, коли ти прилаштовуєш тварину. Прямо насолода, коли ти бачиш як вона живе і як її люблять».
Люба з Миколаєва переїхала в Чехію, але це не змінило її покликання, а навпаки відкрило більше можливості займатися допомогою безпритульним собакам. Тут в Празі, за пів року починаючи з листопада вже прилаштувала 14 собак. Це дуже багато, зважаючи на складнощі і тривалість цього процесу.
В Миколаєві ситуація з безпритульними собаками дуже складна. За даними українського філіалу міжнародної організації Animal ID у 2018 році в Миколаєві було нараховано 4503 безпритульні собаки. Миколаїв в Україні на 1 місці по кількості бездомних собак
Не на словах, а як це відбувається на дії.
Я приїжджаю в Миколаїв, йду по вулиці, собака лежить збита і я не можу пройти повз; або побачила цуценят і я, напевно, знаю, що вони не виживуть. В першу чергу моє завдання – взяти собаку з вулиці. Коли я за собаку берусь, то автоматично стаю її куратором. В той момент вона нікому не потрібна, за неї взяла відповідальність тільки я. Зрозуміло, що грошей на лікування в мене нема. До того ж це не одна собака, на кураторстві одночасно може бути по 5-6 собак. Далі потрібно її вилікувати. А ще для мене найважливішим є простерилізувати, щоб собаку не розмножували далі. Як тільки собаку вилікували – робимо всі необхідні щеплення, обстеження і документи. Тільки після цього собака може виїхати за кордон. Але ще потрібно її десь тримати поки все це організовується, а собака може і пів року лікуватися. Тому ми віддаємо їх на платні перетримки.
Що саме роблять перетримки?
Це не спеціальна організація. Це просто людина, яка погодилася взяти цю собаку тимчасово. Одна жінка, яка допомагає мені, вона в своє задоволення займається собаками. Вона взяла і організувала перетримку. Знайшла жінку, домовилась, що буде платити їй зарплату, а вона в свою чергу буде утримувати і моїх собак, яких я буду підбирати на вулиці. Бо у мене такої можливості нема. Я оплачую тільки корм. Одна собака може коштувати від 300 до 800 грн в місяць.
Чарлі Чаплін (12-13 років). В Миколаєві його збила машина, довго оговтувався після переломів, а зараз бігає, хоча й храмає. Живе в Україні на платній підтримці.
Фінансування.
Кошти я збираю. Інколи використовую свої тоді, коли треба затикати якісь діри. Коли вже набридло писати пости, тому що це займає дуже багато часу. Тобі ще треба написати так щоб людина цим дуже сильно перейнялась, і стало жаль. Сумно ще те, що якщо собака візуально здорова тяжче зібрати необхідну суму. Наші люди звикли до місива, крові, тільки на таких можна зібрати нормальну суму, а на здорових, навіть якщо напишеш дуже сумний пост – реакції немає. Та й коли це все пишу – заново все переживаю.
Ці гроші ти збираєш в Україні, чи в Чехії теж?
Так як тут я цим займаюсь тільки з листопаду, то практики збирати гроші в Чехії немає. В Україні уже є певний досвід. У нас є група «Фенікс», в яку я звернулась з питанням «як допомогти собакам?». На що отримала відповідь – «пиши пост, збирай гроші». Ось так мене і зробили волонтером.
«Фенікс» - це благодійна організація, яка допомагає тваринам. Там заведений спеціальний рахунок. Пишеш в цій групі пост. Гроші йдуть на той рахунок. А я потім пишу їм, коли скільки коштів поступило на цей рахунок, і вони пересилають ці гроші мені, або відразу ветеринару, залежно від ситуації.
Ще мені навіть з Америки одна дівчина почала гроші присилати, по 30 доларів в місяць на PayPal. Я їй присилаю чеки куди ці гроші йдуть на що, тобто повний звіт. Інколи дають гроші нові хазяїни собак, інколи дають корм чи ще щось. Тому що тут так заведено, навіть коли береш собаку з чеського притулку.
Продовжуємо.
Отже, собаку влаштували на перетримку. Раніше, коли я жила в Україні, то виставляла оголошення або на OLX або в цій же організації, наприклад: «собака шукає дім, будь ласка допоможіть». Проходить місяць, півроку, два роки і можливо собака знаходить дім.
Тут ми зробили групу на Facebook. Перше, що я зробила це написала текст «Собака, стільки-то років, з чіпом, документами, кастрована, оброблена від бліх і зі щепленнями, шукає дім. З котами дружить, з собаками дружить дуже добре, дуже любить людей, дітей обожнює. Будь ласка, допоможіть знайти дім». Дали рекламу на фейсбуці, приблизно 300-400 крон, і шукаємо дім.
Так ми робили, але собаки то в Україні. І в нас нічого не виходило. Люди запитували, де можна подивитися собаку. А ти відповідаєш, що собака в Україні. І все закінчувалось на цьому. Ми зрозуміли, що так не вийде. Собаку спочатку доведеться привезти, а потім вже шукати дім. 240 євро і ми собаку привезем. А де взяти 240 євро?
Допомагала спочатку дівчина, з якою ми все розпочали. В неї є манікюрний салон, і у неї були певні можливості. Плюс вона поставила будку в салоні, де написала текст, про те чим ми займаємось. Так ми отримували кошти, по копієчці ми збирали ці суми. На одну собаку катастрофічно не вистачало коштів, тоді нам допоміг один грузин, який довгий час жив в Україні. Він дуже допоміг, оплативши перевезення 3 чи 4 собак.
Отож, коли сума зібрана. Я волонтерам в Україні кажу, готуйте, будь ласка, собаку. Вони домовляються з провідниками, шукають переноски, домовляються з такими ж волонтерами в Києві, і починається подорож. Собаку в Миколаєві віддають провіднику, в Києві забирають. До речі, саме волонтери з Києва роблять велику частину роботи, що стосується документів. У них більший досвід у таких справах, бо вже давно вони перевозять собак таким способом в Німеччину.
Коли все готово – домовляються з водіями. Садять собаку в клітку, стелять пелюшки, і віддають водію. Тут я її зустрічаю.
Собака приїжджає, вона може бути дика, налякана, і їй потрібна реабілітація. В цьому випадку собака довго знаходиться у мене. Я тоді виставлю тільки публікацію для ознайомлення, що приїхала така собака. І тільки тоді, коли я бачу, що собака готова знайти сім’ю, я вже публікую те, що собака тут, вона готова знайти нову сім’ю, всю інформацію про неї. Далі крутиться реклама на фейсбуці. Після цього починається опрацювання повідомлень чи коментарів під постом. Зустрічаєшся з людьми, спілкуєшся. У мене на початках було просто море питань. І тут також: «з ким живете, де живете, є діти або ні, а це наймана квартира або ні». В Україні я дуже детально до цього підходила, а тут з часом я вже трохи розслабилася. Мені навіть сказали, що тут непристойно такі питання ставити. Але ж я собак віддаю, як це я віддам будь-кому, я повинна все дізнатися. Я й тут, якщо чесно, не один раз відмовляла. Бо одне питання бачити собаку, а інше з нею жити.
Просто поки живеш з собакою, ти звикаєш до неї, а вона до тебе. І один песик Макс був настільки заляканий, що просто вжимався в підлогу, боявся людей. Я по-тихенько вивела його з цього стану. І потрібно було знайти для нього відповідних людей, щоб піклувалися про нього так само. А якщо я бачу що вони не справляться, я собаку не віддам. Тому довго шукала, але в результаті - знайшла саме ту людину. Я повинна знати, де собака буде жити, в яких умовах. По собаці завжди видно, коли її люблять, коли за нею доглядають. І коли я бачу, що інші собаки у людини виглядають щасливими, тоді я на 100% впевнена, що все буде добре.
У тебе собак забирають чехи чи українці?
З 14 собак, які приїхали, тільки двох собак я віддала не чехам. Одну собаку я віддала дівчині з Ізраїлю, і ще одну з Італії. Тут є проблема, щоб взяти собаку з притулку у тебе повинна бути карта побиту, на візі давати не хочуть. Та й чехи просто обожнюють тварин, мені здається це у них в крові, така повага.
За що я поважаю чехів і обожнюю, це те що для них в першу чергу собака - це друг, а не дворняжка чи супер-мега породиста. Телефонують чехи: «хочу приїхати подивитися – супер, беру». Телефонують російськомовні: «а родовід є?» - собака ж з вулиці врятована, який родовід? - не цікавить; «а звідки собака?» – з України – не цікавить; « а порода яка, у вас є якісь документи?». Вони мене так вибісили, цей пафос, ці понти.
Ще один плюс, що в нас мова схожа з чеською. Собаки сприймають перші дві букви. Навіть коли ти хочеш перейменувати собаку бажано перші дві букви імені не змінювати, тоді все вдасться. Й вони швидко всьому вчаться. Собаки реагують ще й на жести, а жести однакові. А найголовніше вони відчувають відношення людини до себе.
Після того як я віддаю собак, постійно переписуюсь з новим хазяїнами, вони присилають фото, відео, часто навіть зустрічаюсь з ними.
Трапляються й проблеми.
Дуже часто, коли ми прилаштовуємо собаку, у людей уже є собака, інколи й не одна. З України майже завжди приїжджають агресивні собаки, альфа-самці. І з цим були проблеми. З однією особливо. Ми віддали, а у тієї сім’ї вже був здоровенний собака. Я боялась за цю маленьку, яку ми привезли. А виявилось, що вона його так «строїла». Хазяйка не могла її взяти – «не зійшлися характерами». Але вона допомогла її перевлаштувати.
І в нас є ще одне правило: якщо вам не подобається, не зійшлися характерами, то ми просимо не передавати нікому іншому просто поверніть нам. Ми завжди приймемо, тому що відповідаємо за них.
Плани на майбутнє, якщо з’являться, спонсори, можливості?
Я думаю над тим, що можна би було взяти якийсь конкретний об’єкт в Миколаєві, і саме там створити перетримку, де собак будуть утримувати тимчасово і готувати до переїзду, щоб я не залежала від інших людей. Бо буває, що у одних закрилося, в інших все зайнято. А звідси якісь питання вирішувати дуже важко. Тому дуже необхідна якась людина там, якій будемо платити зарплату. Тут з перетримкою гірше, тому що дорожче. А там можна набрати багато собак на перетримку, і вже тим врятувати їх від життя на вулиці. Бо ж Миколаїв в Україні на 1 місці по кількості бездомних собак.
Їх ненавидять за те, що вони збиваються в зграї, справді кусають дітей. Їх нема куди дівати, люди їх ненавидять, собаки це відчувають і поводять себе відповідно. І це замкнутий круг. Там без проблем можуть бити ногами, лопатами, спокійно можуть знущатися, чи втопити, стріляють, можуть отруїти.
Найтяжчий випадок у мене – це коли собаку отруїли.Собакам дають або мишачу отруту або ліки від туберкульозу. Отрута впливає на мозок, собака повільно помирає у муках на протязі двох годин. Спочатку падає на підлогу, б’ється в судомах, з рота тече піна. Потім зривається на ноги і кудись біжать. Але вони не бачать куди біжать, тому деякі б’ються о дерева чи будинки. Собака стає абсолютно неадекватною.
У нас під домом в Україні отруїли трьох собак. Це було вночі, мені подзвонила одна жінка розказала, що собаки б’ються в судомах. В такому випадку ще може допомогти вітамін В6, якщо вколоти собаці і швидко відвезти до ветеринара. Але ж це ніч, поки ще довезеш до тих, хто працює вночі. Тоді ми з трьох врятували тільки двох. Одна собака втекла, ми знайшли її потім мертвою. Після цього всього мені такі страшні сни снилися, я на стільки переживала. Мені взагалі не зрозуміло, як можна когось отруїти. Ці собаки довгий час лежали під капельницями, багато коштів було витрачено. Ветеринар тоді сказав, що якщо добу так овочем пролежать, то вихід тільки – приспати. А для мене це взагалі не варіант, якщо є можливість боротися, то я буду робити це до останнього.
У мого хлопця також був дуже тяжкий випадок. Двоє цуценят потрапили під поїзд, одному відрізало три лапки, другому дві. Ветеринар робила операцію 5 годин. Той якому три не вижив. Залишився тільки той що без двох лапок, причому без двох з однієї сторони. Я уже в мами позичала грошей, щоб витягнути цих собак. Це цуценя дуже довго лікували, і зараз воно живе в Німеччині. І це реально страшно, стільки крові було. А зараз повноцінна щаслива собака, бігає стрибає. Багато говорять, не мучте собаку, усипіть її та й все. А він сильний хлопчик, задоволений життям.
Дейл зі своїми новими друзями і власником зараз живуть в Німечинні.
Його назвали Дейл. До речі, людям є чому повчитися в собак. Людина б сказала: ти ж інвалід, в тебе лапок нема. А собака ж навіть не знає, що вона інвалід. Це люди мають звичку гнобити таким один одного. В собак такого немає. Собаки не скажуть: дивіться на нього, він не такий як всі. На нього ніхто не буде тикати пальцем.
Колись в Україні собак відстрілювали, але після того як цю ситуацію показали в Італії – це викликало у всіх шок. Приїжджала в Україну організація FOUR PAWS, відловлювала собак – стерилізувала. І навчала наших як це правильно робити. І моя мрія стати якимось таким каталізатором, щоб на це звернули увагу. Природа так влаштована, що чим більше знищується, тим більше розмножується. Тому в мене на першому місці стерилізація.
Але є і позитивні сторони.
Сіма і Матильда знайшли свій новій в чеській родині.
За що я люблю займатися собаками? Це те, що вони мене зводять з дивовижними людьми. Це саме круте, що є тут. Якщо ці люди тваринам допомагають, то вони тим більше й мимо людей не пройдуть. Деякі з них друзями стали, вони завжди готові прийти на допомогу.
Мені друзі часто говорять навіщо тобі це здалося? Навіть мама інколи не підтримує. А мені здається, що коли ти допомагаєш іншим, то в першу чергу допомагаєш собі. Хоча й інколи це мене виводить з себе, у мене стрес, мені тяжко, це займає час, інколи навіть особистий час, який я б могла проводити зі своїм хлопцем. Але в цілому – це радість неймовірна, коли ти прилаштовуєш тварину, прямо насолода. Коли ти бачиш як вона живе.
В цілому це як покликання. Я себе так реалізовую. Мені реально хочеться всім допомогти, і я допомагаю людям якщо це потрібно. Але дуже бісить, коли мені кажуть: «навіщо ти цим помагаєш, краще би людям допомогла». І зазвичай це говорять люди, які в житті нікому не допомогли.
Головне, що я вірю в те що роблю. Я цим займаюсь уже 4 роки. Тут за пів року починаючи з листопада я прилаштувала 14 собак. Це дуже багато, зважаючи на складнощі і на тривалість цього процесу. Остання собака, яка в мене була на перетримці за три дні знайшла домівку. Це просто нереально швидко.
Тут результат завжди є або мега-суперський або плачевний, але завжди є. Я завжди роблю фотографії «собака до» і «собака після».
Каштанку теж збила машина, її ледве врятували. Друге фото - Люба веде Каштанку знайомитись з її новою сім'єю.
Собака немає ніякого громадянства, ніякого паспорта. Вона одна і теж всюди. Будь-яка собака має право на життя. І якщо вона тут сподобалась комусь – це не означає, що вона займає чиєсь місце. Це значить, що вона просто знайшла своє місце, свій дім. Собака не людина – у неї немає вибору.
Але у людини цей вибір є. Просто не потрібно забувати, що ми люди і хтось залежить від нас.
Тому якщо раптом з’явилось бажання допомогти, або якісь додаткові запитання, сміливо звертайтеся:
https://www.facebook.com/groups/saveAlifeAnimal/
https://www.facebook.com/zachranzivot
Світлана Малецька, спеціально для UAPORTAL.CZ
Галина Андрейців and 2 others like this.