Цими днями Чехія відзначає два державні свята: 5 липня – День святих Кирила і Мефодія та 6 липня – День спалення майстра Яна Гуса. Творців слов’янської абетки - братів Кирила та Мефодія, - за правом називають Першовчителями та апостолами, адже вони не тільки поклали початок слов’янській писемності, а й активно сприяли розвитку та поширенню християнства, за що, як православна, так католицька церкви, зарахували їх до лику святих. Ян Гус – мислитель та філософ, один із перших реформаторів католицької церкви, який за свої релігійні проповіді та погляди був заживо спалений на вогнищі. Між іншим, його подвигам присвячена поема Тараса Шевченка «Єретик». Гус активно критикував тодішні звичаї Католицької церкви, та керувався засадами виключно християнської віри. Його страта стала причиною заворушень на чеських землях, які згодом переросли у запеклі та спустошливі гуситські війни, та й і нині чехи вважають Яна Гуса своїм національним героєм. І тут ми стикаємося з великим парадоксом – нація, яка виводить такі релігійні свята на рівень державних, є найбільш атеїстичною нацією сучасної Європи. Тож давайте поговоримо про чеську безбожність і рай на землі.    Про питання релігії  Отже за часткою атеїстів Чеська Республіка займає перше місце в Європі. Ймовірною причиною може бути, до прикладу, націоналістичний рух 19-го і 20-го століть, коли католицизм вважався релігією, нав’язаною австрійськими загарбниками, а гуситському протестантизму так і не вдалося здобути масову кількість послідовників. Варто відзначити і комуністичне минуле країни, коли між 1948 та 1989 роками, як і в решті східної Європи, активно гнобилися всі релігії та натяки на християнство. Так чи інакше, віруючими вважає себе нині лише близько 30% мешканців Чеської Республіки, і  більшість із них походить із регіонів Моравії та Сілезії. Попри те, що у Празі красується чимало величних храмів, які є історичним мистецьким надбанням, чеська столицята регіон Чехи – території, в основному, атеїстичні.    А зараз кілька статистичних даних для відтворення повної картини: найближчі  чеські сусіди та побратими – словаки - наводять цифру 77% віруючих, ще одні сусіди - поляки – взагалі визнані найбільш релігійною нацією Центральної Європи із 87% католиків. Половина чехів стверджує, що ніколи не брала участі у якомусь релігійному обряді (наприклад, богослужбі), і лише 7% відвідує богослужбу регулярно. Лише приблизно ¼ чеських мешканців висловила бажання, щоб церемонія її поховання мала релігійні елементи. Вінчання у церкві вважає потрібною процедурою приблизно 20% чехів. А третина мешканців Чеської Республіки переконана, що шукати відповіді на життєві проблеми в релігії чи в духовних науках – марна трата дорогоцінного часу.  Питання чеської безбожності та національного менталітету вже багато років досліджує польський письменник та журналіст  Маріуш Щиґел (Mariusz Szczygiel). Його називають послом «чеськості» у Польщі та особистим психоаналітиком чеського народу. Він регулярно публікує роздуми і репортажі про «свій улюблений народ», як він сам його називає, та написав дві книги на чеську тематику. Одна з них - «Ґоттленд» («Gottland») - неординарно описує чеські історичні перипетії останнього століття, за що стала бестселером та європейською книгою 2009-го року. Основне питання другої книги Щиґела «Зроби собі рай» («Zrób sobie raj!») звучить наступним чином - «А як вам, чехам, живеться без Бога?».  «Для багатьох чехів атеїзм такий же природній, як і те, що хтось блондин. Вони народжуються і не вірять» - пояснює Щиґел. «Для мене і моїх читачів це дуже цікаво. Польські католики (певно, як і більшість віруючих взагалі ) вважають, що атеїст – людина погана. Йому бракує моральності, адже він не живе релігійними засадами і принципами. Тому ми часто запитуємо себе: як чехи можуть бути щасливими і не потребувати для цього Бога? Чи можливо бути чесним без Бога? Чому вони не бояться життя без Бога? Але європейські соціологічні дослідження свідчать про те, що невіруючі чехи керуються тими ж цінностями, що й віруючі поляки. Наприклад, виховуючи своїх дітей, вони так само вчать їх щирості, солідарності з іншими, приятелюванню. Вони кажуть своїм дітям, що не можна красти і вбивати тощо». Іншими словами, поняття «антирелігійний» та «антиморальний» не йдуть для Щиґела пліч-о-пліч.    Папа Бенедикт XVI. зауважував, що атеїзм може серйозно зашкодити Чехії. Подібно говорив про неї і перший чеський президент Вацлав Гавел: «Ми живемо у першій атеїстичній цивілізації. Тобто в цивілізації, яка втратила відношення до нескінченного та вічного. Тому в ній завжди переважає тимчасовий зиск над зиском довгостроковим. Важливо те, чи якась інвестиція окупиться через 10-15 років, а менш важливо, як це позначиться на життях наших потомків через років сто». Маріуш у цьому відношенні каже: «Я б погодився з Гавлом, якби не одна деталь: католицька цивілізація також думає передусім про тимчасовий зиск та комфорт. Чехи в атеїстичній Празі масово і відповідально сортують відходи. Ми в католицькій Варшаві маємо з цим проблеми, а католицький Рим не сортує взагалі».    Певний час пан Щиґел досліджував процедуру кремації у Чехії.  «Чому така кількість чеських родин не забирає після спалення своїх рідних? Третиною урн ніхто не цікавиться, ніхто до них не зголошується. Що сталося у вас з любов’ю? Той, хто не забирає своїх покійних батька чи маму, не любить їх? Певно любить, але, можливо, не хоче ще раз страждати, знову взявши їхній попіл у руки. Можливо він тікає від неприємних відчуттів. А можливо, йому все байдуже. Він просто не вірить у посмертне життя і не цікавиться, що робиться із залишками його рідних згодом». Про національний менталітет  «Вони «безхребетні»»- каже про чехів один мій знайомий українець - «прийшли німці – підтримали німців, у 68-му прийшли комуністи – встановили у Празі найбільший у світі пам’ятник Сталінові.  Призвичаяться будь-кому!». Однак, на мою думку, таку модель поведінки можна називати безхребетністю, а можна, наприклад, національною гнучкістю. Власне, така позиція презентується і в одному з найбільш відомих чеських літературних творів «Пригоди бравого вояка Швейка». Мета Швейка – пережити, і пережити будь-яким чином. Такий образ глибоко закорінений у свідомості чехів, тому вони не захоплюються героїзмом та кровопролиттям заради нього. Вони вважають, що за несприятливих умов, така мала нація як вони, повинна не бунтувати, а призвичаїтись сильнішим.  Про національний менталітет свого улюбленого народу Маріуш Щиґел каже:  «чехи мають у собі багато самоіронії і не знають жодних табу. Вони часто сміються самі над собою і абсолютно не бояться Бога. Чехи не знають пафосу, він цілком відсутній. Вони радо зрощують у собі міщанські властивості, а культуру використовують як антидепресант». Самоіронію і відсутність табу Щиґел підтверджує таким прикладом: «У центрі Праги стоїть статуя скульптора Давида Черного. Дві бронзові фігури чоловіків справляють малу нужду на карту Чеської Республіки (віз. фото). Натовпи людей ходять на це дивитися! У Польщі щось подібне було б абсолютно неможливим. Автор скульптури і власник ділянки стояли б перед судом, і були б покарані, народ почувався б ображеним та ігнорував би статую. А чехи з радістю споглядають це і цілком задоволені. Їх нічого не виведе з рівноваги. Чеський літературний історик та критик Войтєх Їрат сказав «Малий чеський чоловічок до пафосу або ще не доріс, або вже переріс, і дивиться на нього згори». Про рай на землі  Якщо продовжити говорити про складові чеського національного характеру, не можна оминути такий фактор, як відчуття «погоди» - тобто власного комфорту, затишку та рівноваги. Зазвичай, ви рідко побачите чеську жінку на незручних підборах, чи чоловіка, який у поті чола працює більше, аніж, відведених законом, 8 робочих годин. Чехи – нація, яка віддає перевагу практичності та розміреному, урівноваженому стилю життя. Вони воліють не просто жити, а жити носолоджуючись. Така життєва позиція - це створювання щоденного міні-раю на землі. Блискуче змальовує це Маріуш Щиґел на прикладі чеського гімну. Він звертає увагу на те, що більшість європейських гімнів з героїчним пафосом закликає своїх громадян до великих поривів та звершень. Згадаймо, наприклад, нашу українську самовідданість – «душу й тіло ми положим за нашу свободу!». Чехам же абсолютно достатньо у головному музичному творі країни констатувати: «Де дім мій, Де дім мій? Вода шепотить по лугах, Бори шумлять по скелях, У садочку сяють квіти, Земний рай то на погляд! І це є красива земля, Земля чеська, дім мій...»   Польський письменник повертається до Бога і в цьому контексті. Він пояснює, що у віруючої людини два життя – земне і вічне. За законами віри, раю людина може досягти лише після смерті, а у цьому житті повинна його заслужити. Чехи ж створюють собі рай тут, на землі, тому що переконані, що мають тільки одне життя, і мусять використати його по максимуму. Вони майже завжди задоволені тим місцем і роллю, які відведені їм у цьому світі саме тут і саме зараз. Чого не скажеш про нашу українську людину, яка завжди бажає чогось кращого і більшого, тому стиснувши зуби, століттями демонструє свою завзятість, упертість, надмірну самовідданість та трудоголізм.  Сперечатися про національні позиції, як і про смаки - справа марна. Бо ж кожному своє. Тому питання «що більш правильно?» - чекати  на майбутні дивіденди, чи жити сьогодні і не думати про завтра - залишається риторичним... ОКСАНА МОЙСЕНЮК, для UAPORTAL.CZ 

Нестача робочих рук - головний камінь спотикання для чеських промислових підприємств. З цієї причини ряд компаній змушений відмовлятися від замовлень, це підштовхує деяких приступити до таких ризикованих кроків як незаконне працевлаштування. Останні дані, опубліковані поліцією, свідчать про дуже серйозну проблему, пов'язану з дефіцитом трудових ресурсів. Тільки у 2017 році  з Чеської Республіки було депортовано понад 3000 нелегально влаштованих гастарбайтерів, що у 8 разів перевищує показники, зафіксовані чотири роки тому. Найбільш часто іноземці в обхід закону трудяться з сфері будівництва і промисловості. Дуже правдоподібно, що число порушень в майбутньому ще збільшиться. Найчастіше закон порушують українці, у яких є польська віза, що, тим не менш, відповідно до чеських  законодавчих  норм, зовсім не дає їм право на трудову діяльність на нашій території, - повідомив газеті Господарські новини(Hospodářské noviny) аналітик Поліції у справах іноземців Володимир Такач.   Штрафи на суму понад 70 млн крон «Нестача працівників досягла критичної межі. Деякі фірми від відчаю вдаються до незаконного використання потенціалу гастарбайтерів, які не мають необхідних дозволі.  Однак, в результаті, вони не тільки ризикують втратити свою репутацію, але і втратити частину накопиченого капіталу у зв'язку з високими штрафами », описує стан справ віце-президент чеського Союзу промисловості та транспорту Mілена Ябуркова. Розмір штрафних санкцій, що стягуються за порушення правил працевлаштування, в Чехії може досягти і 10 мільйонів крон (400 тис. Євро). Наприклад, у 2016 році інспектори оштрафували роботодавців на суму понад 70 мільйонів крон. Дані про сукупний розмір штрафів, які застосовуються за підсумками звітного року, за 2017 рік поки не оприлюднені, проте відомо, що число депортованих іноземців, які нелегально працювали в країні в минулому році, у порівнянні з 2016 роком, зросло вдвічі.   Квоти на прийом працівників з України зросли вдвічі «Компанії не повинні покладатися на« чесне слово »приватних агентств з працевлаштування та вимагати пред'явлення всіх необхідних документів. Деякі підприємства, на жаль, потім стверджують, що їх обдурили посередники», - розповів лідер Чесько-Моравської конфедерації профспілок Йозеф Стршедула. Роботодавці закликали уряд ЧР спростити працевлаштування українців в Чехії з метою якнайшвидшого забезпечення виробничого процесу необхідними кадрами. Згідно з новою постановою уряду, з 10 січня 2018 р було вдвічі збільшено квоти на прийом працівників з України, а саме з 9600 на 19600 чоловік в рік. За інформацією Radio Praha

«... був паном своєї волі, провідником своєї долі, слугою своєї совісті ».   Яке високе значення мають ті, начебто, прості слова! І як глибоко в надра мудрості простягаються корені їх непростого змісту ...  Вони відкривають три основних принципи життя Людини.Так, саме Людини з великої літери -бо лише справжня Людина здатна побудувати на їх основі своє життя, виростивши його, як потужне міцне деревоз розлогими гілками добрих починань і щедрими плодами корисних справ.Ми вимовляємо ці слова - і образ Людини виникає за ними.Привітно дивляться очі, посмішка висвітлює обличчя ... Такі люди, навіть пішовши з життя, залишаються в ньому і продовжують жити в своїй гідній спадщині. І стають прикладом для тих, хто розвиває почате ними, і оберегом  для всіх рідних та близьких.   Іван Михайлович Рега - ось про кого сказані ці великі прості слова. Ось про кого кажуть люди: «Він був паном своєї волі».   А що ж це значить - бути паном своєї волі? І хто здатний на це?..   Іван Михайлович Рега прийшов у життя наділений дорогоцінними дарами. Бог дав йому люблячих батьків - добру серцем мати і мудрого справедливого батька, - те родинне вогнище, чиє світло й тепло випестили все краще в його душі та відкрили можливість явитись на світ. Бог нагородив його талантами, благословив силою духу. А Божий Дар, як відомо, хоч дістається даром –але дається все ж недарма ... І життя Івана Михайловича свідчить про це.   Він ріс добрим і вдячним сином. Втіхою для своєї матері, честю для свого батька і гордістю свого роду, чиє ім'я зробив відомим, прославивши серед двох народів - Чехії та України.   Він створив фірму Регабус від самих основ - з самого першого трудового кроку на довгому шляху нелегких випробувань. І шлях цей привів до перемоги.   Він не здавався перешкодам - а їх було чимало! Не дозволяв життєвим  випробуванням зломити себе, відточуючи на їх кремені силу характеру, як лезо надміцної сталі!   Він не згинався під тягарем обставин і ніколи не зраджував всім тим правилам духовної моралі, через які й пишеться з великої літери високе звання - Людина. Він був справжнім, що означає - справжнім господарем свого життя! І в цьому - відповідь на питання. І визнання. І - урок.   Ще люди називали його: «Провідник своєї долі». Але як же стати людині таким провідником?   Так само, як робив це Іван Михайлович - слідуючи покликанню, невтомно удосконалюючи риси своєї особистості, не лінуючись зрощувати насіння талантів, щоб давали вони урожай.   Він багато читав і постійно поповнював знання, розширюючи свій кругозір. Тренував пам'ять і інтелект, вирішуючи найскладніші логічні вправи. Був досвідченим ініціативним організатором і справедливим керівником. Розумів людей, заохочуючи краще в них, без осуду допомагав впоратися із слабкостями або проблемами, за що його щиро поважали і шанували. Завжди залишався безкорисливим у спілкуванні, вірним у дружбі, невтомним у праці, люблячим і турботливим у сім'ї.   Будучи педагогом за освітою, вмів перетворити звичайні уроки фізкультури в науку фізичного виховання, вселяючи у своїх підопічних завзятість, витривалість, вміння прийняти рішення і нести відповідальність. І навіть спортивний зал власноруч облаштував так, щоб заняття проходили з максимальною користю для кожного учня.   Адже у Івана Михайловича, поряд із сильним характером і полум'яною душею, були ще й золоті руки! І він не давав їм спочивати в неробстві! Професійно володів будівельними навичками, блискуче робив ремонти, розбирався в механіці та автомобілях, моделював веломобілі, які перемагали на виставках у Києві, Ризі, Шауляї, Москві. З успіхом займався альфрейним живописом, чудово й проникливо грав на скрипці, яскраво й виразно - на баяні та контрабасі. При цьому був одним з кращих спортсменів свого краю, відмінним лижником, невтомним прохідником, дбайливим домовласником і садівником, квіти якого захоплювали всіх, а виноград, немов озиваючись турботі, визрівав до медової солодощі навіть у саме дощове літо.   Будучи господарем своєї волі, він невпинно вдосконалював свої вміння й таланти для блага людей, трудився для них, дарував радість, оберігав, і, як невгасимий вогонь, наповнював їх життя теплом корисної участі. В цьому й являє себе наша людська подоба Творцю. Так, обдаровуючи інших, і стає людина провідником своєї долі. І в цьому - відповідь на ще одне питання. І визнання. І урок ...   Але найважче для людини - бути слугою своєї совісті. Адже совість - це звістка Неба, глас Вищої Справедливості. Людям буває нелегко розчути її - не кажучи вже про те, щоб виконувати. Однак Іван Михайлович чув і втілював у життя її мудрі суворі слова. Бо жив у злагоді з нею.   Він поважав закони держав і традиції народів, що населяють держави. Був справжнім патріотом рідної України та глибоко шанував законодавство і культуру Чехії, вивчав чеське право та чеську літературну спадщину. У всьому слідував нормам правопорядку обох країн і допомагав в тому своїм друзям і знайомим.   Він був гідним сином своєї країни та гідним громадянином Чеської Республіки, свідченням чого служать нагороди за ведення бізнесу та привласнення компанії Регабус європейського сертифіката «А» Рейтингу Відповідності - вищої ознаки роботи фірми.   Він виступав спонсором багатьох благодійних проектів, підтримував українську діаспору, допомагав видаватись молодим українським письменникам і поетам. Був добрим наставником для тих, хто ще тільки починав свій трудовий шлях,  рятував тих, хто опинявся у негараздах на цьому шляху.   Він не підводив людей. Не обманював себе та інших. Віддано служив ділу, щиро радіючи тому, що автобуси Регабус кожен день зв'язують Україну та Європу надійнім комфортабельним мостом дружби.   У соціумі, в роботі, у спілкуванні з друзями і колегами, в колі сім'ї - він завжди поводився по велінню своєї совісті, згідно з високим званням - Людина. І люди приходили до нього: за порадою, за вірнім рішенням у життєвому конфлікті, за розсудливим остереження або душевним напуттям.   Ось так, слідуючи гласу своєї совісті, стає той, хто живе, глашатаєм справедливості на землі. Ось так, за допомогою його, втілюється вона. І в цьому - урок усім, хто йшов за ним, та іде за ним. В цьому визнання істини. І відповідь на головніше питання!   Сотні людей приєднаються до цих слів.Тисячі ствердять їх правдивий зміст! Є серед нас люди на землі, життєва місія котрих - творити добро. Є серед нас ті, хто подібні світлу в темряві! Іван Михайлович був одним з них.   Багато добрих справ і починань залишилося в пам'ять про нього. Золоті перемоги на спортивних змаганнях і призи на міжнародних виставках еко-транспорту,  звання Старшого Вчителя, присвоєне двічі - і звання улюбленого вчителя, присвоєне в душах учнів назавжди. Все, що створене й зведене його руками, та приносить плоди і користь донині:будівельна фірма в Чехії, яка послужила на благо замовникам і співробітникам;міжнародна автобусна компанія Регабус, яка чотири рази зазначена бізнес-колегією Чехії, як кращий перевізник на ринку пасажирського транспорту, більше мільйона вдячних пасажирів з того часу, більше 20 років турботи про кожного з них, більше ста тисяч кілометрів зразкових маршрутів!     А скільки тепла і любові в душах тих, хто його знав, слухав, поважав і любив! ..   Така спадщина - не на один талан золота. Така спадщина на безліч таланів - по числу вдячних сердець!   Ось як щедро обдарував людей Іван Михайлович Рега. Ось що залишив після себе в довічний дар. І ще одне. Видав книгу батька свого Михайла Михайловича Реги «Вислови мудрості». Як символ і знак пам'яті свого роду. Як дружню підтримку і напуття всім, кого знав і любив.    КОМПАНІЯ REGABUS авторстатті Руна Райдо ОБИРАЙ ЛІДЕРА - ОБИРАЙ НАЙКРАЩЕ! МІЖНАРОДНА ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ REGABUS - НАЙВИЩИЙ РІВЕНЬ КОМФОРТУ. НАЙБІЛЬШИЙ СТУПІНЬ БЕЗПЕКИ. НАЙКРАЩИЙ СЕРВІС.         З 22 червня 2017 року КОМПАНІЯ REGABUS збільшила кількість рейсів за маршрутом «Київ-Прага-Київ»!Тепер ви, надійно і з комфортом, зможете дістатися до Праги, Карлових Вар, або повернутися до Києва автобусами REGABUS  5 разів на тиждень!  

Безвізовий режим з країнами Євросоюзу діятиме вже вночі 11 червня. В цій статті ознайомимо вас із темою: Дитячий безвіз та закордонний паспорт: деталі та підводні камені сімейних поїздок до ЄС.   Як оформити "правильний" закордонний паспорт для дитини? Чому є ті, кому відмовилися видавати "біометрику" для дитини, і що їм доведеться робити? Які документи потрібні для його оформлення? Які документи повинна мати дитина для перетину кордону? Що потрібно для навчання в ЄС? Ми підготували для вас детальніші пояснення, аніж було у попередніх статтях. У публікації використані дані з проекту "Відкрий Європу" про умови безвізового режиму, в підготовці якого також брали участь експерти "Європейської правди". Чи поширюється безвіз на дітей та підлітків? Відповідь проста та приємна: так, поширюється! Який був би сенс у "безвізовій відпустці", якщо для дітей все одно потрібно було б оформлювати візу, збираючи всі ті самі документи? Отже, від 11 червня 2017 року Євросоюз скасує візи для всіх громадян України, за однієї умови: вони повинні мати біометричний паспорт. Громадянином України, як відомо, можна бути від народження – дитина, хоча б один з батьків якої на момент її народження був громадянином України, автоматично має українське громадянство. Оформити закордонний біометричний паспорт громадянина України можливо навіть для новонароджених – і лише та дитина, яка його має, матиме право користуватися безвізом.  Тож не треба чекати 16 років, щоб їхати до країн ЄС без візи! А моїй дитині не видали біометричний паспорт! Це зауваження доводиться чути дуже часто. Навіть напряму до редакції зверталося щонайменше з десяток осіб; по Україні їх, очевидно, тисячі. Ця проблема існувала до осені 2016 року, та її наслідки стали очевидними зараз, коли рішення про безвізовий режим стало реальністю. Річ у тому, що раніше існував окремий "замінник паспорта" для неповнолітніх, що мав назву "проїзний документ дитини". У 2015 році "проїзні" ліквідували, але чомусь забули прописати в законі норму, за якою діти могли б отримувати повноцінний біометричний паспорт. А ще був період, коли в Державній міграційній службі (ДМС) оформлювали паспорти і з біометрикою, і без неї; на жаль, тоді співробітники служби часом переконували людей "робити звичайні паспорти, бо ці чипи нікому не потрібні". Отже, протягом більше ніж року дітям у підрозділах ДМС видавали паспорти без чипа. І лише торік закон знову змінили.   Від жовтня 2016 року всі паспорти, які отримують діти, є біометричними і дають право поїздки до європейських країн без віз – так само, як і "дорослі" паспорти. Як дізнатися, чи є біометричним паспорт вашої дитини? Дуже просто. Якщо на обкладинці є значок біометрики, значить паспорт дає право на безвіз тій особі, якій його видали.  Важлива деталь: не плутайте біометричний паспорт для поїздок за кордон і біометричний "внутрішній паспорт". Для безвізу потрібен перший із цих документів, саме на нього ми посилаємося у цій статті. Другий документ – це пластикова картка, яка також може містити біометричні дані, в тому числі відбитки пальців, але вона жодним чином не пов’язана з поїздками до ЄС – на її підставі вас не пропустять через кордон.   Закордонний біометричний паспорт (ліворуч) та пластиковий "внутрішній паспорт" (праворуч) Певну плутанину вносить назва "внутрішній паспорт", яка, до слова, лишається в обігу та в законодавстві лише через те, що документ мав таку назву за часів СРСР. В усьому світі він має назву на кшталт "посвідчення особи" або "ID-картка", а "паспортом" називають лише документ для виїзду за кордон Та повернемося до запитання: що робити тим батькам, які отримали для дітей "неправильний" паспорт, без біометрики? Гарних новин тут небагато. Вам доведеться або отримувати новий паспорт для дитини, або ставити візу в старий документ. Потішити себе можна хіба що тим, що для неповнолітніх громадян, тобто до 18 років, візи видають безкоштовно – така норма є в угоді про спрощення візового режиму між Україною та ЄС. А завдяки тому, що більшість українців подорожуватимуть за біометрикою, черги за візами до більшості посольств мають зникнути і ви матимете можливість податися за візою напряму до посольства, не сплачуючи за послуги візових центрів. А для тих, хто вирішить робити для дитини новий документ, наш наступний розділ. 12, 14 чи 16 років: відмінність закордонних паспортів Ми вже писали про це, та варто повторити: для дітей різного віку є відмінності в оформленні паспорта. Їх можна розділити на чотири типи. Це дуже важливе запитання, багато хто потрапляє в халепу з оформленням, не враховуючи цього. До 12 років діти не здають відбитків, але "якість" паспорта від того не змінюється, він дає право на безвіз.  В цей період паспорт видається на 4 роки. Хоча немовлятам доведеться змінювати паспорт частіше: дитина має бути схожа на ту, що є на фото у паспорті, тому трирічного хлопчика чи дівчинку можуть розвернути на кордоні, якщо паспорт був виданий у віці 2 чи 3 місяців і дитина за цей час стала взагалі не схожа на своє фото.  Ще раз підкреслимо: від того, що в цьому паспорті немає відбитків, паспорт не перестає бути біометричним. Ознакою "біометрики" є чип, а він є навіть у паспорті немовляти. Другий "тип" закордонного паспорта отримують діти від 12 до 14 років. Тут ми вже маємо на чипі відбитки пальців, але в іншому паспорт, його "якість" та процедура оформлення лишаються точно такими ж. А от з 14 років все змінюється: від цього віку закордонний паспорт видадуть лише тим дітям, хто вже має Id-картку (замінник внутрішнього паспорта), без неї документи на оформлення закордонного паспорту просто не візьмуть. Зважайте на це; оформлення Id забирає близько 20 днів. Отже, терміново отримати закордонний паспорт в цей період неможливо. Отже, якщо дитині може знадобитися поїхати за кордон відразу після настання 14-річчя – потурбуйтеся про це наперед, оформіть паспорт до цієї дати. Ще одна зміна: у 14 років діти починають не лише здавати відбитки, але й ставлять підпис у своєму паспорті. Для дитини це може бути важливим – варто потренуватися, перш ніж нести документи до ДМС ;) Від 16-річчя ситуація знову докорінно змінюється. В цьому віці оформлювати паспорт стає легше, а його "якість" – вища. По-перше, дитина має право йти за паспортом сама, без батьків. По-друге, від 16 років видається паспорт, термін дії якого – 10 років. До цього, нагадаємо, діти отримують лише 4-річні паспорти. Як оформити паспорт для дитини? Отримати біометричний закордонний паспорт для дитини, так само, як і для дорослого, можна в будь-якому з підрозділів Державної міграційної служби України, в Центрах обслуговування громадян "Паспортний сервіс", у деяких Центрах надання адміністративних послуг як в Києві, так і в регіонах, а також у київському документ-сервісі "Готово". Так, ми знаємо, що в столиці нині паспорти стали "великим дефіцитом" – після схвалення рішення про безвіз попит кількаразово виріс і до відділень ДМС вишикувалися довжелезні черги. Однак є надія, що вже ближчим часом стане легше – в Києві має початися оформлення паспортів ще в декількох ЦНАПах. У правилах оформлення паспортів для дітей та дорослих є кілька важливих відмінностей. Ми вже зазначили, що дітям від народження і до 16 років паспорт оформлюється на чотирирічний термін. Після 16 років видаються паспорти з повним терміном дії – на 10 років. Для оформлення паспорта дитині до 16 років з ним повинен прийти один з батьків або опікунів/усиновителів (в ДМС підтвердили, що присутність двох батьків не є необхідною!); після 16 років паспорт можна оформляти самостійно. Для оформлення закордонного паспорта дитині до 16 років потрібні такі документи: Паспорт (id-карта) громадянина України, якщо документ оформляється дитині старше 14 років, що проживає в Україні, або оригінал свідоцтва про народження дитини – при першому оформленні паспорта дитині до 14 років. Ще раз звертаємо ваша увагу на цю відмінність! Той з батьків, хто прийшов оформлювати паспорт для дитини, повинен мати із собою документи, що підтверджують його особу. Фотографування дітей старше 12 років відбувається при поданні документів на паспорт. Дітей до 12 років можна або сфотографувати на місці, або принести з собою фотографію розміром 10х15 см – тоді на чип додадуть скановане фото. При замовленні закордонного паспорта вдруге обов'язкова наявність раніше виданого паспорта або проїзного документа дитини (як чинного, так і вже не діючого, навіть якщо відтоді дитина змінювала прізвище), або ж документа, що підтверджує втрату старого паспорта. Потрібен ідентифікаційний код (ІПН), якщо ви його оформили на дитину раніше. Якщо у дитини немає податкового номера, то він не потрібен. І, звісно, потрібні документи, що підтверджують сплату адміністративного збору, або оригінал документа про звільнення від його сплати; провести оплату можна також у місцях оформлення паспорта за допомогою терміналів самообслуговування. Якщо у свідоцтві про народження вказано, що один з батьків – іноземець, то при поданні документів потрібна довідка про реєстрацію українського громадянства дитини. (прим: на думку редакції, ця вимога протизаконна, але вона є, і з нею доводиться або рахуватися, або оскаржувати)  Перелік документів трохи відрізняється для дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування, для тих, хто прописаний (зареєстрований) окремо від батьків, а також в разі, якщо паспорт оформлюється за межами України – в посольстві або консульстві. У цьому випадку рекомендуємо ознайомитися з інформацією на сайті Державної міграційної служби або ж звернутися до місцевого підрозділу ДМС. Жодні додаткові документи – свідоцтво про шлюб, довідка про прописку дитини тощо – не є обов’язковими. Якщо у вас їх вимагають – телефонуйте на гарячу лінію ДМС, вам мають допомогти. А що знадобиться на кордоні? Правила перетину кордону для дітей точно такі, як і для дорослих: окрім біометричного паспорта, потрібні підтвердження мети та умов перебування й фінансового забезпечення. Діти віком 16 років і більше мають право подорожувати до Європи без віз самостійно. Тим, кому ще не виповнилося 16 років, потрібно виїжджати за межі України або у супроводі обох батьків, або у супроводі одного з батьків чи довіреної особи, але тоді доведеться взяти із собою нотаріально завірену згоду другого з батьків, або обох батьків (якщо дитина їде з кимось іншим). Якщо дитина віком до 16 років подорожує без батьків, наприклад, з класом або у складі спортивної команди, то необхідно: згода обох батьків, або опікунів/усиновлювачів, або інших законних представників дитини. У згоді вказується країна, куди їде дитина, та період її перебування у даній країні; вказати дані супроводжуючого, який буде подорожувати з дитиною; якщо такого супроводжуючого немає, то деякі авіакомпанії надають послугу супроводу неповнолітніх за окрему плату. Якщо один із батьків не хоче підписувати згоду, то такий спір вирішується у судовому порядку. Основна мета розгляду – довести, що виїзд за кордон відбувається в інтересах самої дитини. Нотаріально завірена згода другого з батьків не потрібна, якщо: він іноземець або позбавлений громадянства; це повинно підтвердитися відповідним записом у свідоцтві про народження дитини; він помер, і той із батьків, з яким дитина подорожує, має при собі оригінал або нотаріально завірену копію свідоцтва про смерть; він позбавлений батьківських прав, і той із батьків, з ким дитина подорожує, має при собі оригінал або нотаріально засвідчену копію рішення суду; він зник безвісти, і той із батьків, з ким дитина подорожує, має при собі оригінал або нотаріально засвідчену копію рішення суду про визнання другого із батьків безвісно відсутнім. дитина подорожує із матір'ю-одиночкою, яка має документальне підтвердження такого статусу за ч.1 ст.135 Сімейного кодексу  Оновлено: І не забудьте свідотство про народження. Воно дозволить прикордонникам зрозуміти, що ті люди, які їдуть із дитиною, справді є її батьками:) Чи можна навчатися в Європейському союзі без візи? І так, і ні :) Якщо оплачувана робота в ЄС для тих, хто подорожує без візи, є однозначно забороненою, то з навчанням ситуація інша. Громадяни з-за меж Європейського Союзу мають право навчатися навіть без візи, але лише в разі, якщо навчання короткотермінове. Річ у тім, що для безвізових подорожуючих діє правило 90/180, тобто на кожні 180 днів людина має перебувати більше 90 днів поза межами Шенгену. Отже, короткі курси, тренінги і так далі - дозволені навіть для безвізових подорожуючих.  Але для отримання освіти в європейських університетах і коледжах цього, звісно, недостатньо. Тому студентам та учням, які хочуть навчатися в ЄС, необхідно оформити довгострокову візу для цілей навчання або тимчасову посвідку на проживання для цілей навчання, залежно від країни. В ЄС діють освітні та наукові програми, доступні для українців, які дозволяють талановитим українським студентам повчитися в європейському ВНЗ, а потім, із новим досвідом – повернутися додому. Власне, в цьому полягає також ідея безвізового режиму. Тепер ми можемо просто, недорого та спонтанно поїхати до Європи, побачити життя "там" і повернутися, щоби створювати європейську державу в Україні. І цю можливість не варто недооцінювати. Отже, приємних вам подорожей, нових вражень та корисного досвіду, в тому числі тим, хто подорожує з дітьми. А "Європейська правда" і надалі публікуватиме матеріали з детальним роз’ясненням правил безвізового режиму! За інформацією: Європейської правди Автор: Сергій Сидоренко Головне фото: Феерія мандрів   ЧИТАЙ ТАКОЖ : Тонкощі безвізу: як діяти на кордоні, щоб уникнути проблем  

Будівельнику в Україні легко знайти роботу. В оголошеннях про найм приємно вражають розміри зарплати, яка може сягати 30 й більше тисяч гривень. Йдеться передусім про плиточників, малярів, сантехніків, арматурників тощо. Але щоб знайти пристойну роботу на таку зарплату, треба витратити час. І, звісно, на практиці не все так ідилічно, як видається на перший погляд. Оголошені суми досить приблизні, оскільки оплата здійснюється, здебільшого, відповідно до обсягів, і цифри можуть бути дуже різними. А от роботу з зарплатою до 20 тисяч на місяць навіть некваліфікованим робітникам знайти набагато легше. На замовлення UAPORTAL.CZ ,  texty.org.ua провели розслідування і підготували матеріал.   Автор: Андрій Гарасим, опубліковано разом із texty.org.ua- Медія для розумних Ще одна ложка дьогтю – переважна більшість оголошень стосується найбільших міст в Україні. Мова йде насамперед про Київ: саме столиця нині є основним ринком найманої робочої сили в країні. На наступних місцях за кількістю оголошень – Одеса, Львів та інші великі обласні центри. Відповідно, по низхідній іде й розмір заробітної плати. Перед частиною українців постав реальний вибір: залишатися вдома чи таки їхати за кордон на ті самі гроші. Різнороб Сергій. Приїхав до Києва Сергій на вигляд суттєво старший за тридцять, хоча йому лише 29. Цементує східці в під’їзді будинку в одному з київських районів. Одягнутий у поношений одяг кольору «міського камуфляжу», який колись носили тепер уже розформовані «беркути». Це не політичний маніфест, як міг би подумати політично заклопотаний фейсбук-користувач. Все набагато простіше. У себе вдома на Миколаївщині він підробляє охоронцем – звідси й уніформа. За роботу в Києві домовляється бригадир. Сергій каже, що це разова робота, а насправді поряд є ще й постійна – робітники ремонтують приміщення, де буде «магазин чи космолот». Мій співрозмовник зараз різнороб, проте сам він досить високо оцінює свої навички у володінні іншими будівельними професіями і вважає, що зможе при нагоді працювати «й маляром, і столяром, да ким завгодно». На питання відносно розміру свого місячного доходу на будівельних роботах в Києві Сергій називає декілька цифр, які суттєво різняться між собою. Зрештою, зупиняється на «десь приблизно 15 тисячах». Живе з іншими роботягами зі своєї бригади у хостелі в напівпідвальному приміщенні «хрущовки» тут же поряд. Платить тисячу гривень за койко-місце, але, за його словами, бригадир ще щось доплачує власникам хостелу. Сергій поїхав би попрацювати кудись у Польщу – дехто з його знайомих там бував – але йому бракує грошей на таку поїздку. За його словами, більшість зарплати йде на утримання сім’ї. Але я живу поряд і частенько бачу Сергія поряд з «наливайкою», в якій зазвичай збирається заробітчанський люд. Як свідчить недавно оприлюднене дослідження Центру близькосхідних досліджень щодо природи української бідності , саме відсутність «підйомних» коштів зупиняє багатьох від поїздок на роботу за кордон: людина не може собі дозволити міграційний старт, бо не має базового капіталу для того, щоб оформити візу, купити квитки, мати якусь суму на перший час. До міграції вдаються ті, хто, як мінімум, може назбирати ці кошти. З іншого боку, якщо є певний рівень забезпеченості, то це не заохочує вирушати кудись у далекі краї. В умовах, коли можна заробити гроші на місці, частина людей вирішує, що краще таки залишитися вдома. І при цьому суміщати роботу з якимись своїми власними справами чи підробітками. Василь і Петро. Майстри на всі руки. Живуть під Києвом Василю 35. Це міцний чоловік, він мешкає з сім’єю в селі під Києвом. Не планував і не планує виїжджати за кордон. Якщо Сергій з Миколаївщини мусить проїхати півкраїни, аби знайти роботу, то у Василя все під боком - в цьому ж селі. Тут і місцеві при грошах, і кияни часто хочуть звести будинок. У селі добре знають його сіру «Деу», завжди вщерть забиту всіляким інструментом. «Я в місто хіба що по матеріали їжджу», – говорить. Роботи вдосталь. Замовлення розписані наперед на 3 – 4 місяці. Замовники самі його шукають, передають одне одному його контакти, хвалиться Василь. Він має славу добросовісного працівника, що якісно виконує широкий спектр будівельних робіт за адекватну ціну. До роботи він, залежно від завантаженості та складності, долучає дружину й сина. Для специфічних підрядів – наприклад, покрівлі – наймає свого родича, також будівельника. Загалом оцінює свій дохід за місяць від 20 до 30 тисяч гривень, залежно від замовлення. Проте тут треба враховувати, що разом із ним також частково працюють члени його сім’ї – дружина та син. До створення власної будівельної бригади й розширення бізнесу ставиться скептично. Його скепсис поділяє й родич-компаньйон Петро. Мовляв, із нашими людьми важко щось організувати, як і нести відповідальність за чужу роботу. Він – тертий калач: працював будівельником у Польщі. Міркує, чи не поїхати знову туди або до Чехії. За кордоном працював у будівельній бригаді, і йому сподобалася не лише зарплатня, але й те, як там організована робота. Петро має досвід роботи і в українських фірмах, які займаються будівельними роботами. Скаржиться на хаос в організації і “руки з задниці” у багатьох співробітників. «Зроблять абияк, а ти потім доробляй». «Я кладу з однієї сторони стінки плитку, а з іншої сторони вже хтось дрелить. Прошу – почекай, а він – мені ніколи, за півгодини вже треба працювати на іншому місці. З нашими людьми дуже важко», – підсумовує він. Кухар Володимир. Повернувся з Чехії Сім’я. Дружина і діти. Про них згадують усі: й ті, що поїхали на заробітки за кордон, і ті, що залишилися тут. Працювати в Україні – чи їхати? З одного боку на шальках терезів – потенційні вигоди, а з іншого – життя без дружини й далеко від дітей. Не дивно, що серед найбільш радикальних залишенців за кордоном – неодружені або розлучені. Сім’янин, який довго пропадає на заробітках, нерідко втрачає сім'ю. Загальновідомий факт і замкнене коло. Володимир повернувся в Україну переважно через родину. Хоч тут він мав досвід роботи на різних спеціальностях, за кордоном вирішив працювати за своїм основним фахом – кухарем. Працював у ресторанній мережі з власниками-росіянами. Всі його колеги – вихідці з колишнього СРСР. Жили в чомусь схожому на гуртожиток, за проживання та їжу платили роботодавці. Володимир помітив, що попит на українців-кухарів у Чехії слабкий. Хоча бувають і винятки, як у його випадку. Набагато більше запитів на супутні роботи – барменів чи розробників туш десь на м’ясокомбінаті. До речі, й зарплата на цих роботах, за словами Володимира, вища, ніж у кухаря. Розповідає, що в середньому кухар-заробітчанин отримує трохи більше тисячі доларів. Звісно, у шеф-кухарів зарплата вища, але пробитися туди – це окрема справа. Після повернення в Україну Володимир змінив свій фах. За його словами, середня зарплата кухарів навіть у Києві сягає 10 – 15 тисяч гривень. Володимир вважає роботу за кордоном цікавою, але одразу ж додає, що це справа для молодих і неодружених. Для тих, у кого в Україні сім’ї, все це загрожує призвести до сварок з дружиною, від чого щасливішим не станеш. Як ми вже згадували, сім’я стала причиною повернення. Але не єдиною. В Чехії він відчував незахищеність і самотність: не мав жодної медичної страховки, а після роботи не було з ким і поговорити: «Якщо з тобою там щось станеться, тобі ніхто не допоможе». Зараз Володимир працює ріелтером у Києві, й новий фах його надихає: «Нормальні гроші можна мати й тут!» – такий його висновок. Сергій, різьбяр по дереву. Працював у Чехії на складі Робота за кордоном – це їзда незнайомою покрученою дорогою. Ніколи не знаєш, що вигулькне завтра. Ми поговорили з нашими заробітчанами в Чехії. Це популярна серед українців країна. Люди приїздять, щоб заробити, і працюють по 10 – 12 годин без вихідних. Оплата погодинна. Працівник без навиків може розраховувати максимум на 5 доларів за годину, а зазвичай і менше. В місяць набігає десь 1000 доларів. Але робітники затребуваних спеціальностей та з досвідом – а це серед українців, головним чином, будівельники – можуть отримувати набагато більше. Зазвичай приїздять, скориставшись безвізовим режимом або короткочасною візою, за допомогою якої шукають роботу. Історія Сергія Коновалова з Житомирщини – напевне, одне з багатьох свідчень про різницю між реальністю та тим, що описують рекрутерські фірми. Сергій – один з небагатьох, хто ствердно киває на запитання, чи можна назвати його прізвище. Вочевидь, він дійсно хоче поділитися своїми спогадами про роботу в Чехії: як він каже, «може, комусь наукою буде». За фахом Сергій різьбяр по дереву, воював на Сході. Коли він звернувся в одну з компаній-посередників, які займаються відправкою українських робітників на роботу до Чехії, там пообіцяли роботу за фахом. «Приїхав і тиждень просто сидів без роботи», – розповідає Сергій. За його словами, фірма-посередник надала йому житло безкоштовно, але харчувався за свій кошт. Зрештою, після того, як Сергій пригрозив скандалом, представник компанії привіз його на виробництво, яке складало меблі з ДСП – зовсім не та робота, на яку мав влаштуватися Сергій. До того ж, він повинен був самотужки організувати своє робоче місце, зокрема, зібрати робочий стіл. «Я подивися на це все, у мене всередині закипіло», – резюмує Сергій. Після повторної розмови з агентством, йому запропонували роботу в сортувальному цеху на пошті. Його заробіток на новому місці повністю залежав від виробітку: він отримував 95 крон (одна крона приблизно коштує одну гривню) за годину (коли їхав влаштовуватися до Чехії, йому обіцяли зарплату на рівні 120 – 130 крон за годину). «Відповідно, я старався працювати якомога побільше. Я приходив на роботу о 5 години ранку і залишався до 8 вечора», – згадує Сергій. Він знімав кімнатку, яка йому обходилася в 4,5 тисяч крон на місяць. Сергій також кілька разів намагався самостійно влаштуватися на роботу – хотів таки працювати за фахом. Але все безрезультатно. Різьблення по дереву виявилося в Чехії переважно сімейним бізнесом. Заробітчанам не дають складну й гарно оплачувану роботу, відводячи їм місце підмайстрів. Попри все, Сергій позитивно сприймає свій досвід. «Для мене це було як реабілітація. Довелося багато ходити, і це дуже добре. Після АТО мені треба було переключитися, я мав контузію, треба було привести себе в порядок. Дома у мене не виходило це зробити, а закордон реально мобілізує», – пояснює Сергій. Він також критично ставиться до можливості добре заробляти своїм фахом як у рідному Житомирі, так і в Києві. «Ну знайду роботу в столиці. Треба жити в Києві, відповідно, знайти таку роботу, на якій би мав півтори тисячі доларів. А приїхати й отримувати 15 – 20 тисяч гривень, як мені пропонували – ну це вдвічі менше. Так, я знаю людей, які заробляють різьбою більше, але вони роблять замовлення для Росії», – рахує Сергій. Найбільшим мінусом своїх заробітків у Чехії Сергій називає співпрацю з фірмою-посередником: «Підозрюю, що такі фірми не зацікавлені в якомусь свідомому доборі адекватних посад для клієнтів. Вони просто гонять вал, заганяють велику кількість людей на будь-яку роботу, бо чим більше людей, тим вони більше мають. Фактично, беруть не якістю, а кількістю». За його словами, зарплату він отримував не напряму, йому сплачувала її фірма-посередник. Якщо Сергій отримував за годину 95 крон, то ті, хто влаштувався самостійно, отримували більше. Сергій переконаний, що різниця між справжньою зарплатою та тим, що він отримував на руки, осідала в компанії-посереднику. Ми цей його здогад перевіряли. «Якщо все-таки їхати в Чехію на роботу, то найкраще мати домовленості безпосередньо з роботодавцями», – резюмує Сергій. Катерина, активістка з Чехії Одна з активісток «празького Майдану», яка вже досить давно проживає у Чехії, Катерина С., багато спілкується з українськими заробітчанами. «Щонеділі ми проводимо в центрі Праги акцію на підтримку України – називається Празький Майдан. Ми стоїмо на вулиці з українськими прапорами. Українці, які не мають до кого звернутися по допомогу, підходять до нас», – розповідає Катерина. За її словами, найбільше скарг – на те, що не заплатили за роботу. Люди їдуть працювати в Чехію переважно нелегально, і їх просто «кидають». «Або вони приїхали сюди з одними обіцянками по оплаті, а їм платять зовсім інше. Наприклад, їм обіцяли 5 – 5,5 євро за годину, а насправді платять 3 – 4. Або ще – їм обіцяють, що вони нелегально тут пропрацюють усі три місяці, вони приїжджають сюди, працюють два тижні – а потім їм кажуть, що роботи немає. Далі вони сидять без роботи і намагаються її якось знайти. Вони не можуть нікуди звернутися, тому що нелегали. «Якщо ми можемо допомогти, то, звичайно, допомагаємо. Правда, в більшості випадків ми не маємо реальних можливостей це зробити», – додає вона. За словами Катерини, уникнути «кидка» з працевлаштуванням можна, зазирнувши у відкриті реєстри чеських компаній, де вказані ті позиції, на які вони хочуть взяти працівників-іноземців. Ця інформація є у відкритому доступі. Наприклад, посередник говорить, що для якогось заводу в Чехії набирають людей з України. Тоді претендент на роботу, маючи ідентифікаційний номер компанії, може в інтернеті перевірити, чи справді завод набирає людей на ті посади, які обіцяє посередник, і чи готові брати іноземців. Іноді самі компанії шукають потрібних фахівців в Україні. Так, до одного з наших співрозмовників свого часу звернулася відома міжнародна компанія з автобудування, яка має офіс у Чехії. Просили знайти двох механіків з України. З ними провели онлайн-співбесіди та тестування, тому залишилось тільки законно оформити їх на роботу в Чехії. Це зробили завдяки державній програмі «Режим Україна». Єдиною проблемою в цій ситуації була довга процедура оформлення, яка тривала майже півроку. Але працівник отримав офіційний договір, офіційну зарплату та медичне страхування. Фактично, це єдиний спосіб легально й повноцінно працевлаштуватися в Чехії. Для того, аби чеська компанія могла звернутися через цей режим, вона має відповідати низці критеріїв – зокрема, не мати заборгованостей. Крім того, в її штаті має бути щонайменше 6 людей. Попри те, що квота цього року була збільшена вдвічі – до 40 тисяч, охочих працювати по ній набагато більше. За різними оцінками, сьогодні в Чехії перебуває кілька сотень тисяч українських заробітчан. І саме українці є найбільшою групою заробітчан з-поза меж ЄС в Чехії, залишаючи далеко позаду заробітчан із Росії та країн Азії. «Українці сьогодні рятують чеську економіку від сповільнення. В Чехії спостерігається велика нестача робочих рук. І українці ментально, мовно і здатністю працювати найближче підходять під цей ринок, порівняно з працівниками з усіх сусідніх країн. Людям легко вивчити чеську мову, вони дуже швидко освоюються, приїжджають і практично відразу починають працювати. Нікого більше, хто б міг замінити українців сьогодні в Чехії, я не бачу. На мій погляд, Чехія робить дуже велику помилку і проблему для самої себе, що видає візи таким складним шляхом. Хоча, можливо, для України це добре – інакше поїхало б ще більше», – зазначає Катерина С. І хоч у 90 % випадків мова йде про досить вузький перелік спеціальностей або просто про низькокваліфіковану важку фізичну працю, українці досить охоче їдуть до Чехії. Вочевидь, не всі в нас є умілими майстрами-плиточниками чи класними штукатурами або айтішніками. І Чехія та Польща можуть дати роботу набагато більшій кількості низькокваліфікованих українців, ніж Київ та великі регіональні центри в Україні. Володимир, програміст. Працює в Чехії За словами українського айтішника, який працює в Чехії, керівника порталу українців у Чехії Uaportal.cz Володимира Теленька, особливої різниці в умовах роботи в Україні та Чехії для програмістів немає. «Звичайно, якщо ти працюєш у чеській компанії, то, принаймні, повинен показати, що можеш вивчити чеську мову», – зазначає він. За його словами, після приїзду до Чехії він одразу отримав роботу з зарплатою, яка була вищою від української на півтисячі доларів. Зараз, вважає, в Україні міг би заробляти навіть більше. Проте у Чехії його приваблює не лише зарплата. Говорить і про певний стиль життя: «Тут спокійніше, люди привітніші, добре пиво і немає проблем з переходом в іншу культуру». Розповідає, що будні офіційно працевлаштованих українців з видом на проживання суттєво відрізняються від життя українських нелегалів. В Чехії сьогодні зарплати вищі порівняно з тією ж Польщею. Відповідно, до Чехії намагається приїхати багато заробітчан. «З одного боку, чеська сторона декларує, що ринок відкритий, що дуже бракує робочих рук, а з іншого – вони ставлять обмеження. Чехи побоюються, що коли настане криза, їм самим не буде де працювати. Тож вони намагаються захищати свій ринок праці правдами й неправдами», – ділиться оцінкою ситуації Володимир. До того ж, за його словами, нелегальні заробітчани вигідні й чеському бізнесу, який не платить за них податків. Ситуацію ускладнює й те, що сьогодні прийшли до влади популістські проросійські політики, які заграють зі страхами виборців втратити роботу через мігрантів. «Я не розумію українців, які просто пхають голову в петлю та їдуть сюди нелегально, живуть як худоба, заробляють не так уже й багато, при цьому гаруючи по 12 годин на добу – і при цьому їх як нелегалів можуть «кинути», або поліція в будь-який момент може вислати з країни. І от мене завжди цікавило: в чому сенс таких заробітків? Чому люди платять незрозумілим посередникам по 1000 доларів замість того, щоб ці гроші вкласти в здобуття цінного фаху, а потім поїхати працювати легально й на більші гроші? Або, здобувши затребуваний фах, чому б не заробляти більше вдома?» Чому їдуть? Риторичне запитання. Український бізнес останнім часом теж часто скаржиться на нестачу працівників. І платять іноді добре. Наприклад, висококваліфікований зварювальник на кораблебудівних підприємствах в Україні може заробляти до 50 тисяч гривень на місяць. Але треба мати досвід і вміти читати документацію. Простий зварювальник у Києві отримує 15 – 20 тисяч. Курсів, на яких можна навчитися, чимало – щоправда, якість навчання ми не перевіряли. Можливо, це просто мода: їхати на заробітки в Польщу чи Чехію, бо всі їдуть. І мало хто знає про можливість більше заробляти в Україні. Крім того, нормально оплачувана робота в Україні є не всюди, а лише у великих містах чи там, де розташовані потужні підприємства. До того, ж у нас не прийнято перевозити сім’ю в інше місто, туди, де знайшлася гарна робота. А якщо вже їхати, то особливої різниці, до Києва чи до Кракова – немає. З урахуванням того, що дітей в іншому українському місті з боями треба буде влаштовувати у школи чи дитсадочки, власники квартир не горять бажанням здавати свою нерухомість сім’ям із дітьми, дружина зароблятиме не дуже багато – іноді з умовних Черкас простіше поїхати в Чехію на три місяці, ніж перевезти сім’ю до Києва. Та й зарплата у 20 тисяч гривень, якщо немає власного житла, не така вже й велика. До того ж, робота в Україні стабільно нестабільна: сьогодні є, а завтра немає. Тому варіант, коли сім’я живе у власному будинку/квартирі десь у провінції (а чимало сімей отримали нерухомість у спадок чи можуть жити з батьками в їхньому житлі), а чоловік/дружина робить рейди на заробітки – виглядає цілком практичним. Ще й після заробітків можна приїхати додому й наступні три місяці відпочивати – така поведінка цілком поширена, як випливає із дослідження про причини бідності, яке ми цитували в цій статті вище. А може, відповідь у тому, що охоронець Сергій з Миколаєва, який цементує сходи в Києві, вважає себе й так майстром на всі руки, не відчуваючи потреби ще чомусь вчитися. Просто сьогодні йому не пощастило з роботою. А в Чехії точно пощастить. Там же немає олігархів і бариги Порошенка. Використані фото: https://pixabay.com/

Нарешті немає потреби доводити, що безвізовий режим стає реальністю – це підтверджує ажіотаж з отриманням біометричних паспортів останніми тижнями. Отже, безвіз почне працювати орієнтовно 11 червня (дата ще може зміститися в межах одного дня). З часом стає менше також міфів щодо правил роботи безвізу, і "Європейська правда" рада, що у цьому допомогла наша стаття "Без віз, та не без правил: як працюватиме на практиці безвізовий режим з Євросоюзом", яку побачило більше півмільйона читачів. Однак вона не зняла всіх запитань. До "Європейської правди" і далі надходили прохання уточнити ту чи іншу деталь, і багато запитань були дуже слушними – і про правила безвізу для подорожей з дітьми, в яких у паспорті немає відбитків пальців, і про поїздки без готелю, і про запрошення до друзів... Ми підготували новий детальний довідник, де є відповіді на більшість запитань. Текст чималий, він розбитий на сім тематичних блоків: – Куди їдемо?– Дитячий безвіз і паспорти без відбитків– Старі візи та "дорослі" паспорти– Що потрібно мати на кордоні?– Як довести наявність грошей?– Як довести мету поїздки?– Правила безвізу – про роботу і не тільки В ньому – і про правила, і про приховані можливості. Отже, читайте, поширюйте та подорожуйте із задоволенням! Куди їдемо? Відповідь на це питання не така очевидна, як видається, тому цей розділ вийшов доволі розлогим. Якщо вам набриднуть пояснення щодо екзотичних напрямків подорожей, можете переходити до наступного блоку – "подорожі з дітьми" ;) –  Які країни відкривають для нас безвіз? Якщо спрощено (і цієї інформації вистачить майже всім подорожуючим!), то йдеться про 30 країн: всі держави-члени ЄС, за винятком Британії та Ірландії, а також чотири шенгенські держави за межами Союзу: Швейцарія, Норвегія, Ісландія та Ліхтенштейн. Британія та Ірландія свого часу, під час вступу до ЄС, залишили за собою право на самостійну візову політику, тому від початку було відомо, що на них безвіз не поширюватиметься. Натомість «шенгенська четвірка» за межами ЄС зобов’язалася застосовувати прикордонні правила, ухвалені в Брюсселі – жодних додаткових переговорів з Швейцарією чи Норвегією не знадобиться. Зверніть увагу: ми домовилися про безвізовий режим не «з Шенгеном», а з Євросоюзом. Це означає, що Болгарія, Румунія, Хорватія та Кіпр, які не входять до Шенгенської зони, від 11 червня також пускатимуть українців без віз. Повний перелік тридцятки є таким: Австрія, Бельгія, Болгарія, Греція, Данія, Естонія, Ісландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Ліхтенштейн, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чехія, Швейцарія, Швеція. I, на додаток, ще трохи позитиву. Окрім згаданої "тридцятки", безвізовими стануть також європейські карликові держави (від Монако до Ватикану). Це була проста частина. Тепер – трохи специфічної інформації, для "маніяків" подорожей. Щоби розкрити частину про безвізові напрямки в Європі та поза нею – натисніть на кнопку під цим текстом, якщо ж "особливі" подорожі вас не цікавлять – просто читайте далі. Дитячий безвіз і паспорти без відбитків – А як з дітьми? Для них доведеться, як і раніше, отримувати візу? Діти ж не здають відбитки пальців! Це запитання «Європейській правді» ставлять чи не найчастіше. Мовляв, дітям видають не біометрику, а «звичайні закордонні паспорти», то виходить, що безвіз для них не діятиме? Можемо заспокоїти: діятиме. А біометрику дають навіть новонародженим. Зараз в Україні взагалі не випускають «звичайних» паспортів для виїзду за кордон: лише біометричні. Так само, до речі, як у Молдові або в ЄС, де вже кілька років тому відмовилися від паспортів без чипа.   Перевірити, чи є біометричним ваш паспорт або паспорт вашої дитини, дуже просто. На обкладинці біометричного документа стоїть спеціальна позначка; якщо вона є – ваш паспорт дає право на безвіз. Хоча у дітей до 12 років, яким оформлюють паспорт, справді не беруть відбитки пальців. Вважається, що це не має сенсу – в такому віці малюнок пальця ще може змінитися. Але без відбитків паспорт не перестає бути біометричним! І за українським законодавством, і за світовою практикою біометричною інформацією вважають також фото, якщо воно записане на спеціальному чипі, вшитому в сторінку паспорта. А фото, як відомо, є навіть у паспортах немовлят. Інша річ, що нові паспорти через це логічніше було б назвати «електронними», а не «біометричними», але не нам змінювати термінологію:) До речі, звідси випливає відповідь на ще одне запитання, яке нам часом ставлять:  –  Чи діятиме безвіз для тих, хто отримав новий паспорт, але не здавав відбитки? Ознакою біометрики є не відбитки, а чип. Відсутність відбитків на ньому – не така й рідкісна штука. Навіть у колективі ЄвроПравди є людина, в якої при оформленні паспорта не могли взяти відбитки – апарат у відділенні ДМС чомусь «не читав» її пальці. Так само не візьмуть відбитки у людини з фізичною вадою – якщо пальці відсутні; або, до прикладу, якщо обидві  руки в гіпсі (погодьтеся, це ж не може бути підставою відмови у видачі паспорта!). В цьому та у подібних випадках так само діятиме безвізовий режим. Більше того, фахівці ДМС кажуть, що європейський прикордонник навіть не знатиме, що ваша біометрика «неповна» – доступ до зони паспортного чипа з відбитками мають лише українські держоргани. –  І ще, повертаючись, до «дитячої теми» - про фото. Зважайте на те, що стара система з фото дитини, вклеєним у паспорт, відходить у минуле – фото вже два роки не вклеюють, для кожної дитини, навіть для немовляти, необхідно оформлювати окремий паспорт. А з квітня 2018 року прикордонники остаточно припинять випускати за кордон дітей, що подорожують за батьківським паспортом, навіть у сусідні Молдову чи Білорусь. –  А нотаріальний дозвіл від батька/матері також не буде потрібний? Той, хто подорожував з дитиною, знає: нині на кордоні треба, щоб обидва батьки виїжджали разом з дитиною; інакше той, хто не їде, має надати нотаріальний дозвіл на поїздку свого сина або доньки. Ця вимога буде чинною і надалі. Безвізовий режим не скасовує закон Ньютона:) Так само він не змінює вимоги українських держорганів, і тут, до речі, немає «зради». Норма про те, що дитина має виїжджати за кордон лише за дозволом батьків, не є українським винаходом. Вона діє в дуже багатьох країнах і є стандартом у боротьбі з нелегальною торгівлею людьми (хай як жорстко це не звучить). І найголовніше: ця норма не пов’язана з правилами в’їзду до ЄС. На шенгенському кордоні ваша довідка нікого не цікавитиме; її перевіряють при виїзді з України. А тому – жодних змін тут не станеться. А от оформлювати паспорт для дитини може один з батьків, присутність двох не є необхідною. Про документи, необхідні для оформлення – в наступній відповіді. –  Дитині майже 14 (або майже 16) років. Краще робити паспорт до того чи після? Це дуже важливе запитання, багато хто потрапляє в халепу з оформленням. Для дітей різного віку є відмінності в оформленні паспорта. До 12 років діти не здають відбитків, але "якість" паспорта від того не змінюється, він дає право на безвіз. Для оформлення паспорта потрібне свідоцтво про народження дитини. А от з 14 років все змінюється: від цього віку закордонний паспорт видадуть лише тим дітям, хто вже має Id-картку (замінник внутрішнього паспорта), без неї документи не візьмуть; оформлення Id забирає близько 20 днів. Отже, терміново отримати закордонний паспорт в цей період неможливо. Отже, якщо дитині може знадобитися поїхати за кордон відразу після настання 14-річчя – потурбуйтеся про це наперед, оформіть паспорт до цієї дати. З 16-річчям ситуація інша, в цьому віці оформлювати паспорт стає легше, а його "якість" – вища. По-перше, дитина має право йти за паспортом сама, без батьків. По-друге, від 16 років видається паспорт, термін дії якого – 10 років. До цього діти отримують лише 4-річні паспорти. Візи та "дорослі" паспорти –  Для мене не є проблемою отримати візу; я можу піти за нею з біометричним паспортом? Ні, у вас просто не візьмуть документи. Наші сусіди з Молдови пройшли точно такий шлях; у них також поширювали чутки, мовляв, "безвіз нічого не дає", "з візою в паспорті через кордон пустять, а без візи – як складеться". Нині в Молдові знають, що це – міф, а от в перші місяці чимало людей намагалися подати документи на візу "для впевненості". Особливо ті, хто мають право на безкоштовне оформлення візи. Тоді в ЄС ухвалили рішення: всі посольства зобов’язали відмовлятися приймати біометричні паспорти на оформлення "шенгену". В Україні буде ухвалене точно таке рішення, кажуть джерела "Європейської правди". –  Що робити тим, хто має старий паспорт та візу? Ми вже не раз давали відповідь на це питання, та повторимо: для тих, хто не хоче змінювати паспорт, не відбудеться жодних змін. Діючі візи лишаться чинними, а коли їхня чинність спливе – ви знову можете податися на "шенген", якщо ваш паспорт не біометричний. Хоча масовим оформлення віз не буде, адже замовити біометричний паспорт – легше і зазвичай дешевше, аніж нову "шенгенку", а жодної переваги від наявності візи ви не матимете. Ви також маєте право оформити новий біометричний паспорт, лишивши старий у себе. Про це необхідно повідомити при оформленні паспорта, пояснивши таку потребу. Що потрібно мати на кордоні – Звідки можна їхати до ЄС без віз, тільки з України? Безвізовий режим діятиме для всіх, хто має українські біометричні паспорти для виїзду за кордон. Байдуже, звідки ви їдете до ЄС – з України, з Туреччини, з Африки чи з Америки – вам не знадобиться віза для перетину кордону. Точку в’їзду ви обираєте самі. Немає проблеми в тому, щоби заїжджати через Польщу, якщо зупинятися плануєте в Німеччині, і навпаки. І, звичайно ж, безвіз дає можливість заїжджати до ЄС багато разів. Головне – не перевищити норму 90/180 днів (про неї нижче). – Невже в Шенгені тепер не відмовлятимуть у в’їзді українцям? Звичайно ж, відмови будуть. Безвізовий режим не гарантує право в’їзду до ЄС, так само, як віза в паспорті не давала таких гарантій. Щороку на кордоні "розвертали" кілька тисяч українських подорожуючих; в тому числі тих, хто їхав із "шенгенками". Але тепер у прикордонника буде менше підстав не пустити туриста до ЄС. Досі нерідко відмовляли у в’їзді, коли прикордонник з’ясовував, що віза оформлена на фіктивні документи – приміром, людина отримала польський "шенген", "бо так легше", а насправді запланувала подорож до Італії чи Іспанії.  За безвізового режиму ця проблема зникає. Так, ми теж чули "страшилки" про те, що тепер багатьох завертатимуть на кордоні, та вони мають мало спільного з реальністю. Найяскравіший доказом того, що небезпека перевірок на кордоні перебільшена,  є досвід Грузії, для якої безвіз почав діяти півтора місяці тому. За перший місяць безвізу у в’їзді в Шенгенську зону відмовили лише 26 грузинам із 11700! Рівень відмов – 0,2%. Для порівняння: торік грузини лише у консульствах отримували 12% відмов, плюс до цього – відмови на кордоні для тих, хто має візу. Для України статистика буде іншою. Перш за все, через те, що ми маємо сухопутний кордон з чотирма країнами ЄС. Але загальна тенденція зберігається: кількість відмов на кордоні буде меншою за рівень відмов у консульствах, це можна стверджувати вже зараз. Ще одна деталь: якщо раніше була важливою візова історія, то нині її роль відіграватиме історія поїздок. До людини з кількома перетинами кордону різних країн запитань майже не виникає. "Група ризику" – ті, хто їде з пустим паспортом, але вже після першої поїздки паспорт перестає бути пустим ;)  – Як довести, що я – чесний подорожуючий? Є дві ключові рекомендації: 1) бути спокійним; 2) бути щирим. Ви маєте бути готові спокійно і переконливо пояснити прикордоннику, куди їдете, як надовго, з якою метою, як будете пересуватися та коли виїдете з Шенгенської зони або з території Євросоюзу. "Заборонених" варіантів туристичного відпочинку не існує, тому краще говорити правду – ви точно зможете її обгрунтувати.   Пакет подорожнього- які документи вам будуть потрібні? Це питання – найбільш міфологізоване. У соцмережах поширена думка, мовляв, "усі ті документи, які досі носили до консульства, тепер потрібно буде брати на кордон". Доводилося зустрічати навіть абсурдні згадки, що європейські прикордонники питатимуть про "заборгованість в жеку" та "довідку про несудимість". Словами одного з дописувачів, "хотілося б знати точний перелік "довідок з бані", які потрібні будуть на кордоні". Ми маємо відповідь на це питання, і вона підтверджена документально. В ЄС діє так званий "Шенгенський прикордонний кодекс" (Schengen border code), де зазначений порядок та правила перетину кордону іноземцями. Головний висновок з кодексу: немає жодної додаткової вимоги до тих подорожуючих, які їдуть до ЄС за безвізовим режимом. Так, європейські прикордонники перевірятимуть мету поїздки тих, хто їде за безвізом, але вимоги до них точно такі, які і до власників візи. Адже коли ви прибули на кордон із візою в паспорті, вас так само можуть не пустити до країни. Приміром, якщо прикордонник з’ясує, що ви їдете працювати за туристичною візою.   У прикордонному кодексі є п'ять вимог, які поширюються як на "візових", так і на "безвізових" іноземців. В’їзд до країн ЄС дозволений тим громадянам, які: 1)      мають на руках документ для перетину кордону (закордонний паспорт, проїзний документ дитини, диппаспорт тощо); 2)      можуть обґрунтувати мету та умови свого перебування в ЄС; 3)      мають достатні фінансові засоби як для перебування в ЄС, так і для повернення в Україну, або ж здатні отримати їх законним чином (це – пряма цитата із прикордонного кодексу); 4)      не перебувають у переліку осіб, яким заборонений в’їзд до ЄС; 5)      не становлять загрозу для громадського порядку, безпеки, громадського здоров’я та міжнародних відносин. Більш детальніше читайте у У попередній статті про безвіз   Готелі, гроші та запрошення – Скільки грошей потрібно мати для подорожі? В народі поширена думка, що на кордоні потрібно мати готівку в обсязі 50 євро на людину на день; вона є в принципі некоректною. По-перше, готівку ніхто не вимагає – на Заході взагалі не прийнято носити велику суму готівкових коштів. Головний платіжний засіб – платіжні картки, але на них треба мати наявні кошти або кредитний ліміт. По-друге, зазвичай денна норма відмінна від 50 євро – часом більша, часом менша. На сайті Єврокомісії є перелік орієнтовних сум для розрахунку вартості перебування; саме на них буде посилатися прикордонник у разі суперечки. Цей перелік не повний і не детальний; приміром, у Франції зменшена сума (32,5 євро на день) стосується тих, хто забронював "бюджетне житло". Та й ці цифри не є остаточними. Приміром, якщо ви здатні аргументовано довести, що у вас заброньоване та сплачене проживання з повним пансіоном, то ваші витрати будуть меншими за індикативні; те саме – якщо на виході з аеропорту вас можуть чекати родичі, які фінансуватимуть ваше перебування, абощо. Зрештою, на практиці перевірка наявних коштів здійснюється доволі рідко. Так, серед 26 грузинів, яких не пустили до ЄС за місяць безвізу, немає жодного, кому відмовили саме через нестачу грошей. Однак для впевненості у тому, що ви спокійно перетнете кордон, радимо мати на картці або готівкою кошти у сумі, зазначеній у цій таблиці. В разі поїздки наземним транспортом або літаком із пересадкою прикордонник, як правило, виходитиме з норми своєї країни, а не тієї, де ви плануєте зупинитися. – Як довести, що я маю кошти на картці? Прикордонний кодекс ЄС не дає однозначної відповіді на це питання, залишивши вибір шляху доведення за самим подорожуючим. За досвідом, зазвичай достатньо лише показати картки и сказати, що плануєте користуватися ними. Якщо ж прикордонник наполягатиме і ви не маєте всієї суми готівкою, у вас лишаються варіанти: чек з банкомата на прикордонному пункті (якщо банк дає можливість переглянути баланс), смс-банкінг, інтернет-банкінг і так далі (з телефонним банкінгом буде складно через мовний бар’єр, але цей шлях також можливий). Як маєте бажання – можете взяти чек з банкомата ще перед від’їздом з України, але гарантуємо, що після кількох поїздок ви кинете цю даремну звичку ;) Та найголовніше: наявність чеку, чи довідки з банку, чи іншого паперового підтвердження не є вимогою: вам не можуть відмовити у в’їзді в ЄС лише через відсутність папірця, якщо ви готові довести наявність коштів іншим шляхом. І тим більше – забудьте про довідки з роботи, виписки про рух коштів на рахунку та інші папери, які доводилося збирати для подання на візу в консульство. На кордоні вони нікого не цікавитимуть. – Як довести мету поїздки? Зазвичай на кордоні питають про зворотній квиток та про мету поїздки, буває достатньо просто назвати її. Однак у тих, хто подорожує з пустим паспортом, майже напевно попросять уточнюючі документи. Роздрукованого бронювання готелів (або записаного в телефоні/планшеті) завжди достатньо, та безвіз відкриває перед нами значно ширші можливості. Тепер готель не є обов’язковим. Поїздка до родичів чи ночівля у кемпінгу – все це є легітимною метою поїздки. Головне – відповідати відверто і впевнено. Плануєте взяти авто і їхати світ за очі, щоб зупинитися в місті M або N, куди встигнете? Це теж можливо, але ви маєте знати свій маршрут, повинні знати, що хочете дивитися, де будете брати авто, які є варіанти готелів тощо. І, очевидно, така поїздка передбачає, що ви маєте великий досвід подорожей: ніхто не повірить, що "першоразник" вирішив подорожувати таким чином. Маєте із собою намет і плануєте піти в похід по Альпах? Звичайно, тоді вам не потрібна бронь готелю, але ви маєте в деталях знати маршрут походу, знати, де зупиняєтеся (а в деяких місцевостях це дозволено лише у кемпінгах). Їдете на один день на шопінг і вже ввечері повернетеся додому? Тоді бронь готелю взагалі позбавлена сенсу; лише поясніть, коли та як повертаєтеся до України. Прямуєте до друзів чи родичів? Чудово, візьміть із дому папірець, на якому записані їхні імена, адреса, телефон, і попередьте, щоби вони були на зв’язку на той випадок, якщо прикордонник вирішить зателефонувати. А ще краще – нехай вони надішлють цю інформацію електронною поштою, а ви – роздрукуйте лист та майте його із собою в телефоні. А про офіційні "візові" запрошення, завірені печатками місцевої влади, забудьте. Немає потреби витрачатися на них. Єдиний випадок, коли варто оформити офіційне, завірене запрошення – якщо в ньому господарі підтверджують фінансування поїздки, а гість не матиме із собою коштів, та ще й не розмовляє ані англійською, ані мовою країни, до якої прибуває. Тоді подорожуючий просто дасть прикордоннику цей документ, дані господарів та зворотний квиток і уникне необхідності надавати додаткові пояснення. –  Чи потрібний поліс страхування? Часом "Європейській правді" дорікають, мовляв, ми не зазначили серед обов’язкових документів поліс страхування. Це не помилка: страхування справді не є обов’язком (хоча за візового режиму цей документ був серед обов’язкових). У прикордонному кодексі ЄС взагалі немає згадки про страхування; відповідно, через його відсутність вам не можуть відмовити у в’їзді. Водночас ми радимо не економити зайве та застрахуватися перед поїздкою. Страхування на короткий період доволі недороге, а от лікування за кордоном – дуже недешеве. До того ж, у конфліктних випадках за відсутності страхування прикордонник може прискіпливіше перевіряти вашу фінансову спроможність.  А от якщо ви подорожуєте автомобілем, то вам точно доведеться купити страховий поліс. Без страхування цивільної відповідальності, так званої "зеленої карти", автомобіль не пустять на територію ЄС. Зазвичай цей поліс можна купити на кордоні. Правила безвізу – про роботу і не тільки Про це вже йшлося, та ми не втомлюємося повторювати два головних правила безвізу: 1) Безвізовий режим дозволяє громадянам України перебувати на території країн ЄС не більше 90 днів протягом 180-денного періоду. 2) Подорожуючи без візи, ви не маєте права на оплачувану роботу на території ЄС. Для цього, як і раніше, потрібна віза. Обидва ці правила діяли також за візового режиму; їх порушення загрожує депортацією та забороною в’їзду до ЄС. –  Що означає правило 90/180? Правило 90/180 може здаватися трохи складним: мандрівник не повинен перебувати у Шенгені більше 90 днів протягом будь-якого періоду у 180 днів. Для тих, хто сумнівається, чи не перевищив він цю норму, на сайті Єврокомісії є спеціальна форма – так званий "шенгенський калькулятор". В мережі також нескладно знайти калькулятори зі зручнішим інтерфейсом, зокрема, оформлені українською. –  У мене знайомі живуть в ЄС довше, ніж 90 днів. Є винятки? Щоби лишитися в Євросоюзі на довший період, вам потрібна "довга" національна віза (приміром, робоча чи студентська) або посвідка на проживання. До слова, після завершення візи та маючи на руках чинний біометричний паспорт, ви можете лишитися в ЄС ще на 90 днів, коли робота чи навчання завершується – перебування за національною візою не враховується у правилі 90/180. Є також один екзотичний спосіб лишитися в ЄС на довший період, мандруючи між країнами. Незважаючи на те, що безвізовий режим працюватиме також у чотирьох країнах ЄС, що не входять до Шенгенської зони – в Болгарії, Румунії, Хорватії та на Кіпрі, при підрахунку "шенгенського" періоду в 90 днів вони не враховуються. Тобто ви можете пробути 90 днів в Болгарії, потім – 90 днів в Румунії, звідти поїхати на 90 днів у Шенген – і це не буде порушенням, навіть якщо весь це час ви не заїжджатимете до України. –  Будь-яка робота є забороненою, чи є винятки? Ті, хто в’їхав до ЄС без візи, не мають права на оплачувану роботу. Це правило стосується також сезонної роботи, яка формально вкладається у дозволені 90 днів перебування в Шенгені. Однак ви маєте право легально влаштуватися волонтером – виконувати роботу, за яку немає оплати, але надається їжа і житло. В ЄС є чимало таких можливостей для молоді, що хоче подорожувати світом. Але якщо ви отримаєте за роботу хоча б символічну оплату – перетворитеся на порушника міграційного законодавства. Важливий момент: бізнес-поїздки і відрядження, за які платить український роботодавець, не вважаються "роботою в ЄС" і є законним приводом для безвізових поїздок. Також ви маєте повне право поїхати до ЄС, щоби домовитися про працевлаштування. А далі – повертаєтеся до України, отримуєте робочу візу і їдете легально працювати. Зрештою, це в ваших інтересах: легальні працівники не ризикують потрапити під депортацію і заборону в'їзду, та ще й отримують більше, ніж "нелегали" на точно такій посаді. За інформацією:  Європейська правда  Дякуємо, що дочитали нашу статтю:) Сподіваємося, що поради стали слушними. Поділіться ними з друзями, адже всі ми зацікавлені в тому, щоби безвізовий режим працював за правилами і в ЄС не виникало навіть думки про перегляд візових вимог для українців.