Сортувати За Датою

Теги

Статистика

  • 541
    Стаття
  • 41
    Активний Автор
525статей
  • 27 Трав 2019
    Новини, варті вашої уваги за тиждень, що минув. Ви читаєте дайджест найцікавіших та найважливіших новин, який є результатом моніторингу кількох десятків джерел різними мовами. З нашим дайджестом ви заощадите час і дізнаєтесь про всі новини, варті вашої уваги. Читайте нас щотижня.   У середу зранку вісім військовослужбовців Збройних сил були затримані бойовиками окупованих районів Донецької області. Зазначається, що за попередньою інформацією, військові, рухаючись на вантажному автомобілі в районі населеного пункту Новотроїцьке, відхилилися від визначеного маршруту і потрапили на окуповану територію, де були затримані бойовиками збройних формувань РФ. Українська Правда     Стали відомі імена українських військовослужбовців, які випадково потрапили на непідконтрольні українські території та потрапили в полон 22 травня. Українська Правда     У Чехії на виборах до Європейського парламенту виграли проєвропейські політичні сили. Найбільше голосів - 21,18% - набрав рух ANO на чолі з прем'єр-міністром країни Андреєм Бабішем. Зазначається, що рух ANO отримає 6 місць у Європарламенті. Друге місце на виборах посіла консервативна проправа політична партія ODS - Občanská demokratická strana (Громадянська демократична партія), вона матиме 4 депутати. Українська Правда     Північноатлантичний альянс уперше за десятиліття підготував нову військову стратегію, необхідність якої пояснюється, зокрема, ядерною загрозою, яку Росія використовує проти Заходу. Про це розповів генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг німецькому виданню Welt.       Львів відзначив Свято Героїв. За маршрутом ходи відбулись зупинки для вшанування визначних діячів української історії. Zaxid.net     Контингент Берегової охорони ФСБ Росії в окупованому Криму займається прикриттям незаконного видобутку піску у Каркінітській затоці.  Район видобутку знаходиться за 14 км від острова Джарилгач в територіальних водах України біля міста Скадовську у Херсонській області. Gazeta.ua     Верховний суд повідомив про реєстрацію вже третьої позовної заяви щодо визнання протизаконним указу президента Володимира Зеленського від 21.05.2019 року № 303/2019 «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів» в частині призначення позачерговий виборів до Верховної Ради України на 21 липня 2019 року. Radiosvoboda     Авіакомпанія Ryanair - найбільший лоукостер Європи - додала україномовну версію на свій сайт. "Українські громадяни отримали україномовну версію сайту найбільшого лоукостера Європи. Тепер планувати подорож до ЄС стане ще комфортніше", - зазначив він.      Активно стрибали: новий пішохідний міст у Києві тріснув за добу після відкриття. У центрі Києві тріснуло скло оглядового майданчика на новому пішохідно-велосипедний мосту, який побудували між аркою Дружби народів і парк Володимирська гірка. Unian     Перший заступник голови ВР Ірина Геращенко готує запит до Нацполіції щодо затримання у Рівному двох осіб, які вийшли на одиночний пікет із плакатами про імпічмент Президенту. "Висловлюю обурення затриманням 2 неповнолітніх у Рівному. Готую запит в Нацполіцію", - написала Геращенко.       У командуванні "Північ" призначили службову перевірку через розпорядження провести опитування військовослужбовців щодо ставлення до переговорів із представниками так званих "ДНР" і "ЛНР".  Раніше Фонд "Повернись живим" оприлюднив документ, який нібито отримали у різних військових частинах 23 травня.     Президент України у 2014-19 рр. Петро Порошенко зустрівся із президентом Світового конгресу українців Павлом Гродом та президентом Українського конгресового комітету Америки Андрієм Футеєм. Прямий     ПриватБанк подав позов до колишнього співвласника банку Ігоря Коломойського до Канцелярського суду штату Делавер. Про це повідомляє "Інтерфакс-Україна" із посиланням на матеріали суду.     У представництві Євросоюзу в Україні вважають, що функції Служби безпеки повинні бути обмежені контррозвідкою, контртероризмом і захистом державної таємниці. Про це сказала заступник глави представництва ЄС в Україні Анніка Вайдеманн в ході шостої зустрічі парламентсько-громадянської платформи в четвер у Києві, передає "Інтерфакс-Україна".     Рада Європейського союзу 21 травня ухвалила директиву про заборону в ЄС деяких одноразових пластикових виробів, для яких існує альтернатива. Згідно з новими правилами, пластикові тарілки, столові прибори, трубочки для пиття, тримачі для повітряних кульок та ватні палички одноразового використання будуть заборонені до 2021 року. Radiosvoboda     Верховний суд підтримав Національний банк та ПриватБанк у спорі проти компаній Ігоря Коломойського, які хотіли зняти з себе зобов'язання за кредитами рефінансування на загальну суму 2,6 млрд грн. У судовому провадженні компанії “Тровелко Холдінгз Лімітід”(Кіпр) та “Нікопольський феросплавний завод” вимагали звільнити їх від зобов'язань на загальну суму понад 2,6 млрд грн за кредитами рефінансування, які Нацбанк видав ПриватБанку перед націоналізацією. Espresso         Прем'єр-міністр Володимир Гройсман заявив, що Кабінет Міністрів виділяє 32 мільйони гривень на фінансовий аудит державного концерну "Укроборонпром". "Ми виділяємо сьогодні на поворотній основі 32 мільйони гривень для "Укроборонпрому" для того, щоб "Укроборонпром" розпочав глибокий фінансовий аудит своєї діяльності", - сказав прем'єр.  Українська Правда     Президент України Володимир Зеленський звільнив Віктора Муженка з посади начальника Генштабу - головнокомандувача Збройних сил України, і призначив на цю посаду генерал-лейтенанта Руслана Хомчака. Під час війни на Донбасі він очолював операцію зі взяття Іловайська, яка завершилася чисельними жертвами серед українських військових. BBC     Колишній голова Служби безпеки України й екс-віце-прем’єр-міністр часів президентства Віктора Януковича Валерій Хорошковський, який виїхав з країни у 2012 році, повернувся в Україну. Хорошковський прилетів у Київ приватним рейсом у вівторок, 21 травня. Radiosvoboda     Президент України Володимир Зеленський призначив головою своєї адміністрації свого радника з юридичних питань, особистого адвоката олігарха Ігоря Коломойського Андрія Богдана. Відповідний указ з’явився на сайті президента 21 травня. Radiosvoboda  
    1435 Опубліковано Oleksa K.
  • Автор Oleksa K.
    Новини, варті вашої уваги за тиждень, що минув. Ви читаєте дайджест найцікавіших та найважливіших новин, який є результатом моніторингу кількох десятків джерел різними мовами. З нашим дайджестом ви заощадите час і дізнаєтесь про всі новини, варті вашої уваги. Читайте нас щотижня.   У середу зранку вісім військовослужбовців Збройних сил були затримані бойовиками окупованих районів Донецької області. Зазначається, що за попередньою інформацією, військові, рухаючись на вантажному автомобілі в районі населеного пункту Новотроїцьке, відхилилися від визначеного маршруту і потрапили на окуповану територію, де були затримані бойовиками збройних формувань РФ. Українська Правда     Стали відомі імена українських військовослужбовців, які випадково потрапили на непідконтрольні українські території та потрапили в полон 22 травня. Українська Правда     У Чехії на виборах до Європейського парламенту виграли проєвропейські політичні сили. Найбільше голосів - 21,18% - набрав рух ANO на чолі з прем'єр-міністром країни Андреєм Бабішем. Зазначається, що рух ANO отримає 6 місць у Європарламенті. Друге місце на виборах посіла консервативна проправа політична партія ODS - Občanská demokratická strana (Громадянська демократична партія), вона матиме 4 депутати. Українська Правда     Північноатлантичний альянс уперше за десятиліття підготував нову військову стратегію, необхідність якої пояснюється, зокрема, ядерною загрозою, яку Росія використовує проти Заходу. Про це розповів генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг німецькому виданню Welt.       Львів відзначив Свято Героїв. За маршрутом ходи відбулись зупинки для вшанування визначних діячів української історії. Zaxid.net     Контингент Берегової охорони ФСБ Росії в окупованому Криму займається прикриттям незаконного видобутку піску у Каркінітській затоці.  Район видобутку знаходиться за 14 км від острова Джарилгач в територіальних водах України біля міста Скадовську у Херсонській області. Gazeta.ua     Верховний суд повідомив про реєстрацію вже третьої позовної заяви щодо визнання протизаконним указу президента Володимира Зеленського від 21.05.2019 року № 303/2019 «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів» в частині призначення позачерговий виборів до Верховної Ради України на 21 липня 2019 року. Radiosvoboda     Авіакомпанія Ryanair - найбільший лоукостер Європи - додала україномовну версію на свій сайт. "Українські громадяни отримали україномовну версію сайту найбільшого лоукостера Європи. Тепер планувати подорож до ЄС стане ще комфортніше", - зазначив він.      Активно стрибали: новий пішохідний міст у Києві тріснув за добу після відкриття. У центрі Києві тріснуло скло оглядового майданчика на новому пішохідно-велосипедний мосту, який побудували між аркою Дружби народів і парк Володимирська гірка. Unian     Перший заступник голови ВР Ірина Геращенко готує запит до Нацполіції щодо затримання у Рівному двох осіб, які вийшли на одиночний пікет із плакатами про імпічмент Президенту. "Висловлюю обурення затриманням 2 неповнолітніх у Рівному. Готую запит в Нацполіцію", - написала Геращенко.       У командуванні "Північ" призначили службову перевірку через розпорядження провести опитування військовослужбовців щодо ставлення до переговорів із представниками так званих "ДНР" і "ЛНР".  Раніше Фонд "Повернись живим" оприлюднив документ, який нібито отримали у різних військових частинах 23 травня.     Президент України у 2014-19 рр. Петро Порошенко зустрівся із президентом Світового конгресу українців Павлом Гродом та президентом Українського конгресового комітету Америки Андрієм Футеєм. Прямий     ПриватБанк подав позов до колишнього співвласника банку Ігоря Коломойського до Канцелярського суду штату Делавер. Про це повідомляє "Інтерфакс-Україна" із посиланням на матеріали суду.     У представництві Євросоюзу в Україні вважають, що функції Служби безпеки повинні бути обмежені контррозвідкою, контртероризмом і захистом державної таємниці. Про це сказала заступник глави представництва ЄС в Україні Анніка Вайдеманн в ході шостої зустрічі парламентсько-громадянської платформи в четвер у Києві, передає "Інтерфакс-Україна".     Рада Європейського союзу 21 травня ухвалила директиву про заборону в ЄС деяких одноразових пластикових виробів, для яких існує альтернатива. Згідно з новими правилами, пластикові тарілки, столові прибори, трубочки для пиття, тримачі для повітряних кульок та ватні палички одноразового використання будуть заборонені до 2021 року. Radiosvoboda     Верховний суд підтримав Національний банк та ПриватБанк у спорі проти компаній Ігоря Коломойського, які хотіли зняти з себе зобов'язання за кредитами рефінансування на загальну суму 2,6 млрд грн. У судовому провадженні компанії “Тровелко Холдінгз Лімітід”(Кіпр) та “Нікопольський феросплавний завод” вимагали звільнити їх від зобов'язань на загальну суму понад 2,6 млрд грн за кредитами рефінансування, які Нацбанк видав ПриватБанку перед націоналізацією. Espresso         Прем'єр-міністр Володимир Гройсман заявив, що Кабінет Міністрів виділяє 32 мільйони гривень на фінансовий аудит державного концерну "Укроборонпром". "Ми виділяємо сьогодні на поворотній основі 32 мільйони гривень для "Укроборонпрому" для того, щоб "Укроборонпром" розпочав глибокий фінансовий аудит своєї діяльності", - сказав прем'єр.  Українська Правда     Президент України Володимир Зеленський звільнив Віктора Муженка з посади начальника Генштабу - головнокомандувача Збройних сил України, і призначив на цю посаду генерал-лейтенанта Руслана Хомчака. Під час війни на Донбасі він очолював операцію зі взяття Іловайська, яка завершилася чисельними жертвами серед українських військових. BBC     Колишній голова Служби безпеки України й екс-віце-прем’єр-міністр часів президентства Віктора Януковича Валерій Хорошковський, який виїхав з країни у 2012 році, повернувся в Україну. Хорошковський прилетів у Київ приватним рейсом у вівторок, 21 травня. Radiosvoboda     Президент України Володимир Зеленський призначив головою своєї адміністрації свого радника з юридичних питань, особистого адвоката олігарха Ігоря Коломойського Андрія Богдана. Відповідний указ з’явився на сайті президента 21 травня. Radiosvoboda  
    Трав 27, 2019 1435
  • 13 Груд 2016
    Сьогодні — День Збройних Сил України Розмова з Віктором Миколайовичем Муженком — генералом армії, начальником Генерального штабу — Головнокомандувачем Збройних Сил України. Вікторе Миколайовичу, коли закінчиться війна? Війна закінчиться після нашої перемоги. Чи можемо ми визволити Донбас? Можемо. Але за умови, якщо кордони будуть закриті, якщо не надходитиме зброя і війська з Російської Федерації. І треба не забувати, що наш наступ може стати генератором агресії з боку РФ. Ви сказали, що ймовірність агресії існує. Якщо Російська Федерація піде наступом, чи здатні Збройні Сили захистити Україну? Ми розуміємо, виходячи з різних оцінок і аналізів, що для України існують загрози воєнного характеру. Тому у нас є відповідні плани, ми проводимо навчання, у ході яких розглядаємо і програємо сценарії реагування на ці загрози. У нас є можливість на сьогодні мінімально адекватно реагувати на всі ці ситуації, але у разі широкомасштабної агресії потрібно збільшувати кількість особового складу військовослужбовців. Йдеться про формування нових військових частин та розгортання угруповань військ на потенційно небезпечних напрямках. Наскільки ЗС України готові і за рівнем навченості і за рівнем забезпеченості до протистояння зовнішній агресії? Все залежить від того, як довго можуть тривати ці бойові дії. Існує і постає питання ресурсного забезпечення, наскільки економіка України зможе забезпечити ведення бойових дій підрозділами ЗСУ на тому чи іншому напрямку або на всіх напрямках, в тому числі і людський ресурс. Йдеться про те, що, за нашими розрахунками і прогнозами, за 10 діб проведення операції з відбиття широкомасштабної агресії загальні втрати можуть становити до 1012 тисяч людей. Для розуміння цього страшного числа, можемо навести такі цифри. З початку проведення АТО маємо 3 064 загиблих від усіх силових структур, із них 2 636 військовослужбовці ЗСУ, з цього числа 2 148 це бойові втрати. Поранених 10 753 людей, в тому числі 8 897 ЗСУ. (на момент інтерв’ю кінець листопада.) Чи є якісь зміни у контрактах на військову службу? У 2016 році ЗСУ поповнилися понад 64 тисячами контрактників. Ми ініціюємо питання змін до положення щодо проходження військової служби. Зміни вносяться постійно, серед іншого і щодо термінів контрактів. Крайні зміни в закони і підзаконні акти ми подали такі, що стосуються контрактів із офіцерським складом, а також контрактів на один рік для резервістів із збереженням місця попередньої роботи. Ти йдеш, рік служиш, але ти чітко впевнений, що повернешся на свою роботу. Президент України нещодавно затвердив зміни до положення про проходження громадянами України військової служби, якими передбачено передачу певних відповідних повноважень від вищих структур до нижчих. Мається на увазі, наприклад, повноваження присвоєння військових звань. Якщо раніше це все вирішувалося через Київ, через Командування Сухопутних військ, Генерального штабу, Міністерства оборони, то сьогодні така можливість дана і командувачам оперативних командувань. Вони мають право укладати контракт із офіцерським складом до капітана включно, Командування Сухопутних військ і Генеральний штаб до підполковника включно у своїх підпорядкованих частинах, Міністерство оборони від полковника і вище. З початку АТО державними нагородами, відзнаками Генерального штабу і Міністерства оборони нагороджено більш як 30 тисяч військовиків. З початку 2016 року у ЗСУ розподілено понад 1000 квартир. Нам потрібна та кількість професійно підготовлених бійців, яка необхідна для мінімально адекватного реагування на ті загрози, які є сьогодні стосовно України. Для забезпечення відповідної ротації підрозділів і військових частин у зоні АТО кількість бригад сьогодні є оптимальною. Для того щоб мати стратегічний резерв, ми ще повинні створювати військові частини, в якому форматі то вже інші питання. Ми вважаємо, що Україні необхідні Збройні Сили високої якості, високої професійної підготовки у кількості, яка забезпечить захист незалежності і територіальної цілісності нашої держави. Чи ухвалені всі необхідні закони для діяльності ЗСУ у наш особливий період, чи немає таких, які стоять у черзі? Удосконаленням і внесенням змін до відповідних законодавчих актів ми займаємося з 2015 року. Також за нашою ініціативою були внесені відповідні зміни до законодавства у травні і червні 2014 року, які дали нам змогу значно розширити повноваження застосування ЗСУ і вектор застосування підрозділів ЗСУ в АТО. Ця робота проводиться постійно, в тому числі ми подали відповідний проект закону про електронний реєстр щодо обліку громадян України, які повинні стояти на військовому обліку і в тих чи інших ситуаціях можуть бути призвані на військову службу, але цей закон ще не ухвалено, хоча він був поданий у листопаді 2014 року. Ми повинні мати електронну базу і здійснювати контроль, і у випадку загострення ситуацій (одна з них широкомасштабна російська агресія, загроза якої нікуди не зникла) мобілізувати необхідну кількість людей згідно з їх спеціальностями, розгорнути військові частини. Також у Верховну Раду нами подано проект закону про військову поліцію. У проекті йдеться про те, що структура Військової служби правопорядку переформовується у військову поліцію, і в неї є повноваження проводити оперативно-розшукову діяльність стосовно військових злочинів і військовослужбовців, які ці злочини скоїли. І це питання є найбільш проблемним, при погодженні відповідного закону. Чи може Генеральний штаб ініціювати якісь дії, рішення, закони про статус добровольців, які воювали у 2014 році? Генеральний штаб є головним органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають ЗСУ. Він ухвалює рішення і виступає з відповідними ініціативами у межах своїх повноважень. Що стосується добровольчих батальйонів, то це були військові організми, з певним обліком особового складу і спеціалізацією, і на сьогодні питання щодо статусу УБД в ЗС України вирішені, він наданий практично всім. Цей процес продовжується, оскільки війна триває, і дедалі більша і більша кількість людей має право набувати такий статус. Були у нас проблеми в «Айдарі», 47 загиблих у цьому батальйоні не були обліковані так, як цього вимагають нормативні акти. Нині всі питання вирішені, і їхні родини отримали відповідні компенсації. Отже, в ЗСУ ми цю проблему розв’язали. У ЗСУ перебувало майже 40 тисяч добровольців, які були призвані через військові комісаріати. Формально вони мобілізовані, але реально це добровольці вони самі прийшли у військові комісаріати. Можемо говорити про високий рівень патріотизму українців, що вилився в потужний добровольчий рух. Що стосується різних воєнізованих формувань, які не були структуровані і які не були у підпорядкуванні якоїсь силової структури, то питання на сьогодні має певні проблеми. Ми готові спільно з будь-якими групами і депутатів, і тих людей, які брали участь, підтримати роботу з надання статусу УБД всім бійцям, які захищали свою Батьківщину, свій народ і, отже, повинні мати і відповідні соціальні гарантії від держави, яку захищали. Як бути з виконанням міжнародних домовленостей? Ми ведемо вогонь у відповідь? Інколи в соціальних мережах піднімають ґвалт, мовляв, нам не дозволяють стріляти. Сіють таку паніку. Існують певні маніпуляції на тему цього питання: застосування важкої зброї, якими є артилерійські системи, міномети, танки і т. п. На сьогодні не існує і ніколи не існувало категоричної заборони щодо застосування даних систем, і командири повинні чітко розуміти, якщо життю і здоров’ю наших військовослужбовців загрожує небезпека, вони мають право відповісти на цю небезпеку. Якщо по них ведеться обстріл, повинна бути адекватна відповідь, якщо стрілецька зброя то стрілецька зброя, для цього у них є все необхідне, для цього ми постійно поповнюємо і підвищуємо потенціали і можливості наших підрозділів. Інформація про всі випадки обстрілів негайно надається до СЦКК та місії ОБСЄ, для цього існує відповідна процедура. Якщо ведеться вогонь мінометів, вони мають право відповісти таким самим способом. Те саме стосується артилерії і танків. Якщо бійці сидять під вогнем і не можуть дочекатися вогню у відповідь це неправильно, і якщо такі факти мають місце, то давайте нам ці факти, і ми будемо розбиратися з тими, хто не ухвалив рішення, я маю на увазі командирів відповідних рівнів. Кожний командир має свої повноваження для ухвалення таких рішень і свою відповідальність: командир відділення, взводу, роти, батальйону і т. д. Якщо він щось порушив буде відповідати, якщо він адекватно відреагував то вчинив правильно. Чи втрачали Ви на цій війні друзів? Як ви відчуваєте нашу війну і як посадовець, і як людина? Питання втрат на війні дуже важке і болюче, і не тільки близьких людей. Повірте мені, що кожна втрата, якої ми зазнали із самого початку цієї війни, тоді коли це було на моїх очах, і я бачив, хто там гинув, хто був поранений, як здійснювалася евакуація, поруч зі мною, які були поранення і загибелі це дуже тяжко. Це проходить через кожного командира, через мене, через душу і серце, і хто думає, що тут сидять люди без серця і душі, вони глибоко помиляються. І хотілося б, щоб війна була без жертв, але, на жаль, так не буває. Я ніколи не забуду і завжди пропускаю через себе і свої емоції ситуацію 3 червня 2014 року. То були бої в районі Семенівки і Слов’янську, якраз проводилась операція з визволення Красного Лиману. Тоді у безпосередній близькості до бойових порядків був пункт управління, тривали бойові дії, вівся артилерійський обстріл, застосовувалась авіація, і сюди ж виводили, виносили поранених і загиблих. Тоді було 57 поранених і 2 загиблих, в т. ч. командир батальйону 95 окремої аеромобільної бригади Герой України Тарас Сенюк. Коли сів перший вертоліт для евакуації, поруч стояло багато бійців, офіцерів, і всі боялися підходити до поранених, які були у перев’язках із червоними плямами крові. Довелось мені, борттехніку і полковнику Голубу завантажувати перших у вертоліт. Був такий психологічний барєр, але потім уже всі почали підходити і допомагати. А коли це все завершилося, в районі 21 години, були поодинокі постріли, вибухи, і оцей майданчик на роздоріжжі (дорога йде на Семенівку, поворот на Райгородку, на Красний Лиман, на Слов’янськ, на Славкурорт) водовозка почала змивати асфальт, і потекла вода червона, зі шматками бинтів… Я ніколи цього не забуду. Це було дуже непросто, повірте мені, дуже непросто. Тоді у мене постало питання до самого себе, яке ти маєш право, і чи маєш ти взагалі право відправляти людей туди, звідки їх виносять пораненими. Так, я розумів, що хтось повинен взяти на себе цю відповідальність, я розумів якщо не виконаємо ті завдання, які поставили перед собою під час планування операції, то післязавтра така операція принесе ще більшу кількість втрат, бо ворог уже буде нас очікувати, буде втрачено елемент раптовості. Ось така сувора проза війни. Як Ви вважаєте, якою буде перемога, як це виглядатиме? Я знаю тільки одне перемога повинна бути і буде обов’язково. Ми у це віримо і живемо для цього. У нас одна земля, у нас одна Україна: ми повинні її захистити і перемогти. А ще пам’ятати тих, хто віддав своє життя в кривавій борні. Чи будемо та як святкуватимемо перемогу не знаю, думаю, що це не має особливого значення. Значима лише пам’ять, щемлива туга за молодими, повними сил та снаги синами України, які загинули з вірою у мирне та заможне майбуття своєї держави. Україна вірить, бореться та вічно пам’ятатиме. Слава Україні! Героям слава! Інтерв’ю провів Олександр КЛИМЕНКО.Фото Олександра КЛИМЕНКА. Голос України  
    1431 Опубліковано Галина Андрейців
  • Сьогодні — День Збройних Сил України Розмова з Віктором Миколайовичем Муженком — генералом армії, начальником Генерального штабу — Головнокомандувачем Збройних Сил України. Вікторе Миколайовичу, коли закінчиться війна? Війна закінчиться після нашої перемоги. Чи можемо ми визволити Донбас? Можемо. Але за умови, якщо кордони будуть закриті, якщо не надходитиме зброя і війська з Російської Федерації. І треба не забувати, що наш наступ може стати генератором агресії з боку РФ. Ви сказали, що ймовірність агресії існує. Якщо Російська Федерація піде наступом, чи здатні Збройні Сили захистити Україну? Ми розуміємо, виходячи з різних оцінок і аналізів, що для України існують загрози воєнного характеру. Тому у нас є відповідні плани, ми проводимо навчання, у ході яких розглядаємо і програємо сценарії реагування на ці загрози. У нас є можливість на сьогодні мінімально адекватно реагувати на всі ці ситуації, але у разі широкомасштабної агресії потрібно збільшувати кількість особового складу військовослужбовців. Йдеться про формування нових військових частин та розгортання угруповань військ на потенційно небезпечних напрямках. Наскільки ЗС України готові і за рівнем навченості і за рівнем забезпеченості до протистояння зовнішній агресії? Все залежить від того, як довго можуть тривати ці бойові дії. Існує і постає питання ресурсного забезпечення, наскільки економіка України зможе забезпечити ведення бойових дій підрозділами ЗСУ на тому чи іншому напрямку або на всіх напрямках, в тому числі і людський ресурс. Йдеться про те, що, за нашими розрахунками і прогнозами, за 10 діб проведення операції з відбиття широкомасштабної агресії загальні втрати можуть становити до 1012 тисяч людей. Для розуміння цього страшного числа, можемо навести такі цифри. З початку проведення АТО маємо 3 064 загиблих від усіх силових структур, із них 2 636 військовослужбовці ЗСУ, з цього числа 2 148 це бойові втрати. Поранених 10 753 людей, в тому числі 8 897 ЗСУ. (на момент інтерв’ю кінець листопада.) Чи є якісь зміни у контрактах на військову службу? У 2016 році ЗСУ поповнилися понад 64 тисячами контрактників. Ми ініціюємо питання змін до положення щодо проходження військової служби. Зміни вносяться постійно, серед іншого і щодо термінів контрактів. Крайні зміни в закони і підзаконні акти ми подали такі, що стосуються контрактів із офіцерським складом, а також контрактів на один рік для резервістів із збереженням місця попередньої роботи. Ти йдеш, рік служиш, але ти чітко впевнений, що повернешся на свою роботу. Президент України нещодавно затвердив зміни до положення про проходження громадянами України військової служби, якими передбачено передачу певних відповідних повноважень від вищих структур до нижчих. Мається на увазі, наприклад, повноваження присвоєння військових звань. Якщо раніше це все вирішувалося через Київ, через Командування Сухопутних військ, Генерального штабу, Міністерства оборони, то сьогодні така можливість дана і командувачам оперативних командувань. Вони мають право укладати контракт із офіцерським складом до капітана включно, Командування Сухопутних військ і Генеральний штаб до підполковника включно у своїх підпорядкованих частинах, Міністерство оборони від полковника і вище. З початку АТО державними нагородами, відзнаками Генерального штабу і Міністерства оборони нагороджено більш як 30 тисяч військовиків. З початку 2016 року у ЗСУ розподілено понад 1000 квартир. Нам потрібна та кількість професійно підготовлених бійців, яка необхідна для мінімально адекватного реагування на ті загрози, які є сьогодні стосовно України. Для забезпечення відповідної ротації підрозділів і військових частин у зоні АТО кількість бригад сьогодні є оптимальною. Для того щоб мати стратегічний резерв, ми ще повинні створювати військові частини, в якому форматі то вже інші питання. Ми вважаємо, що Україні необхідні Збройні Сили високої якості, високої професійної підготовки у кількості, яка забезпечить захист незалежності і територіальної цілісності нашої держави. Чи ухвалені всі необхідні закони для діяльності ЗСУ у наш особливий період, чи немає таких, які стоять у черзі? Удосконаленням і внесенням змін до відповідних законодавчих актів ми займаємося з 2015 року. Також за нашою ініціативою були внесені відповідні зміни до законодавства у травні і червні 2014 року, які дали нам змогу значно розширити повноваження застосування ЗСУ і вектор застосування підрозділів ЗСУ в АТО. Ця робота проводиться постійно, в тому числі ми подали відповідний проект закону про електронний реєстр щодо обліку громадян України, які повинні стояти на військовому обліку і в тих чи інших ситуаціях можуть бути призвані на військову службу, але цей закон ще не ухвалено, хоча він був поданий у листопаді 2014 року. Ми повинні мати електронну базу і здійснювати контроль, і у випадку загострення ситуацій (одна з них широкомасштабна російська агресія, загроза якої нікуди не зникла) мобілізувати необхідну кількість людей згідно з їх спеціальностями, розгорнути військові частини. Також у Верховну Раду нами подано проект закону про військову поліцію. У проекті йдеться про те, що структура Військової служби правопорядку переформовується у військову поліцію, і в неї є повноваження проводити оперативно-розшукову діяльність стосовно військових злочинів і військовослужбовців, які ці злочини скоїли. І це питання є найбільш проблемним, при погодженні відповідного закону. Чи може Генеральний штаб ініціювати якісь дії, рішення, закони про статус добровольців, які воювали у 2014 році? Генеральний штаб є головним органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають ЗСУ. Він ухвалює рішення і виступає з відповідними ініціативами у межах своїх повноважень. Що стосується добровольчих батальйонів, то це були військові організми, з певним обліком особового складу і спеціалізацією, і на сьогодні питання щодо статусу УБД в ЗС України вирішені, він наданий практично всім. Цей процес продовжується, оскільки війна триває, і дедалі більша і більша кількість людей має право набувати такий статус. Були у нас проблеми в «Айдарі», 47 загиблих у цьому батальйоні не були обліковані так, як цього вимагають нормативні акти. Нині всі питання вирішені, і їхні родини отримали відповідні компенсації. Отже, в ЗСУ ми цю проблему розв’язали. У ЗСУ перебувало майже 40 тисяч добровольців, які були призвані через військові комісаріати. Формально вони мобілізовані, але реально це добровольці вони самі прийшли у військові комісаріати. Можемо говорити про високий рівень патріотизму українців, що вилився в потужний добровольчий рух. Що стосується різних воєнізованих формувань, які не були структуровані і які не були у підпорядкуванні якоїсь силової структури, то питання на сьогодні має певні проблеми. Ми готові спільно з будь-якими групами і депутатів, і тих людей, які брали участь, підтримати роботу з надання статусу УБД всім бійцям, які захищали свою Батьківщину, свій народ і, отже, повинні мати і відповідні соціальні гарантії від держави, яку захищали. Як бути з виконанням міжнародних домовленостей? Ми ведемо вогонь у відповідь? Інколи в соціальних мережах піднімають ґвалт, мовляв, нам не дозволяють стріляти. Сіють таку паніку. Існують певні маніпуляції на тему цього питання: застосування важкої зброї, якими є артилерійські системи, міномети, танки і т. п. На сьогодні не існує і ніколи не існувало категоричної заборони щодо застосування даних систем, і командири повинні чітко розуміти, якщо життю і здоров’ю наших військовослужбовців загрожує небезпека, вони мають право відповісти на цю небезпеку. Якщо по них ведеться обстріл, повинна бути адекватна відповідь, якщо стрілецька зброя то стрілецька зброя, для цього у них є все необхідне, для цього ми постійно поповнюємо і підвищуємо потенціали і можливості наших підрозділів. Інформація про всі випадки обстрілів негайно надається до СЦКК та місії ОБСЄ, для цього існує відповідна процедура. Якщо ведеться вогонь мінометів, вони мають право відповісти таким самим способом. Те саме стосується артилерії і танків. Якщо бійці сидять під вогнем і не можуть дочекатися вогню у відповідь це неправильно, і якщо такі факти мають місце, то давайте нам ці факти, і ми будемо розбиратися з тими, хто не ухвалив рішення, я маю на увазі командирів відповідних рівнів. Кожний командир має свої повноваження для ухвалення таких рішень і свою відповідальність: командир відділення, взводу, роти, батальйону і т. д. Якщо він щось порушив буде відповідати, якщо він адекватно відреагував то вчинив правильно. Чи втрачали Ви на цій війні друзів? Як ви відчуваєте нашу війну і як посадовець, і як людина? Питання втрат на війні дуже важке і болюче, і не тільки близьких людей. Повірте мені, що кожна втрата, якої ми зазнали із самого початку цієї війни, тоді коли це було на моїх очах, і я бачив, хто там гинув, хто був поранений, як здійснювалася евакуація, поруч зі мною, які були поранення і загибелі це дуже тяжко. Це проходить через кожного командира, через мене, через душу і серце, і хто думає, що тут сидять люди без серця і душі, вони глибоко помиляються. І хотілося б, щоб війна була без жертв, але, на жаль, так не буває. Я ніколи не забуду і завжди пропускаю через себе і свої емоції ситуацію 3 червня 2014 року. То були бої в районі Семенівки і Слов’янську, якраз проводилась операція з визволення Красного Лиману. Тоді у безпосередній близькості до бойових порядків був пункт управління, тривали бойові дії, вівся артилерійський обстріл, застосовувалась авіація, і сюди ж виводили, виносили поранених і загиблих. Тоді було 57 поранених і 2 загиблих, в т. ч. командир батальйону 95 окремої аеромобільної бригади Герой України Тарас Сенюк. Коли сів перший вертоліт для евакуації, поруч стояло багато бійців, офіцерів, і всі боялися підходити до поранених, які були у перев’язках із червоними плямами крові. Довелось мені, борттехніку і полковнику Голубу завантажувати перших у вертоліт. Був такий психологічний барєр, але потім уже всі почали підходити і допомагати. А коли це все завершилося, в районі 21 години, були поодинокі постріли, вибухи, і оцей майданчик на роздоріжжі (дорога йде на Семенівку, поворот на Райгородку, на Красний Лиман, на Слов’янськ, на Славкурорт) водовозка почала змивати асфальт, і потекла вода червона, зі шматками бинтів… Я ніколи цього не забуду. Це було дуже непросто, повірте мені, дуже непросто. Тоді у мене постало питання до самого себе, яке ти маєш право, і чи маєш ти взагалі право відправляти людей туди, звідки їх виносять пораненими. Так, я розумів, що хтось повинен взяти на себе цю відповідальність, я розумів якщо не виконаємо ті завдання, які поставили перед собою під час планування операції, то післязавтра така операція принесе ще більшу кількість втрат, бо ворог уже буде нас очікувати, буде втрачено елемент раптовості. Ось така сувора проза війни. Як Ви вважаєте, якою буде перемога, як це виглядатиме? Я знаю тільки одне перемога повинна бути і буде обов’язково. Ми у це віримо і живемо для цього. У нас одна земля, у нас одна Україна: ми повинні її захистити і перемогти. А ще пам’ятати тих, хто віддав своє життя в кривавій борні. Чи будемо та як святкуватимемо перемогу не знаю, думаю, що це не має особливого значення. Значима лише пам’ять, щемлива туга за молодими, повними сил та снаги синами України, які загинули з вірою у мирне та заможне майбуття своєї держави. Україна вірить, бореться та вічно пам’ятатиме. Слава Україні! Героям слава! Інтерв’ю провів Олександр КЛИМЕНКО.Фото Олександра КЛИМЕНКА. Голос України  
    Груд 13, 2016 1431
  • 21 Лют 2017
    Українці – найчисленніша група іноземців у Чехії. Чеські перевізники відкривають зручніші маршрути для подорожей між Україною та Чехією і наголошують, що хочуть посилити співпрацю з українськими партнерами. Кореспонденти Радіо Свобода у Празі дізнавалися про найоптимальніші на сьогодні способи для українських заробітчан дістатися додому, коли обмаль часу і коштів, і про те, які можливості можуть з’явитися найближчим часом. Хмельничанка Олександра разом із мамою зараз мешкає та працює у Празі. Коханий дівчини лишився в Україні. Зустрічаються не часто. Найдешевший маршрут (до 1300 гривень) – це майже доба на колесах. Така дорога, каже вона, неабияк виснажує. «Зазвичай до Хмельницького я добираюся прямим автобусом «Прага – Хмельницький». 24 години – це досить-таки важко, тому що людей багато. Хотілося б, щоб в автобусах було більше комфорту. Хоча б чай-кава», – розповідає Олександра. Цього разу Олександрі треба додому якнайшвидше. Утім, її прямий автобус ходить лише двічі на тиждень. Наступний – через три дні. Можна дістатися польськими авіалініями до Львова за три з половиною години. Але це обійдеться вже у 3200 гривень. Для Олександри є й гарні новини від наземних перевізників. Тим, хто поспішає, запропонували комбінований маршрут: один квиток, одна пересадка – і вдвічі менше часу на дорогу. Дістатися до Львова можна, доїхавши потягом до чеського прикордонного Богуміна, а звідти – вже через Польщу автобусом. До Ужгорода чи Мукачева – через словацькі Кошиці. Вартість квитків на такі рейси дещо нижча, ніж на прямі автобусом. А сервіс європейський: зручні сидіння, wi-fi та чай-кава. Подорожувати можна й у зворотному напрямку. Чеські перевізники розглядають розширення сполучень із Україною «В майбутньому ми б хотіли розширити наші перевезення. Ми б залюбки влаштували ще й прямі залізничні перевезення. Україна для нас цікава, передовсім через те, що тут у Празі працює багато українців, яким треба їздити туди й назад», – зазначає генеральний директор чеського перевізника Петр Келлер. За даними Чеського статистичного бюро, українці – найчисленніша група іноземців у Чехії. Їх тут близько 106 тисяч. Попри затримку з «безвізом» для України, чеські перевізники наголошують, що хочуть посилити співпрацю з українськими партнерами. Цьому сприятиме, зокрема, поява Бескидського тунелю на Закарпатті. Його будівництво планують завершити вже до кінця цього року. «З введенням у дію двошляхового тунелю пропускна спроможність збільшиться вдвічі. Значно безпечніше, значно швидше будуть ходити потяги, й буде, звісно ж, краще», – запевняє заступник начальника ділянки об’єкту «Бескидський тунель» Костянтин Стєхов. А от у чесько-українському авіасполученні поки переважає маршрут «Прага – Київ». Він залишається найпопулярнішим. Щоправда, напрямків тих поки усього тільки два. «У 2016 році ми мали 800 перельотів і понад 80 тисяч пасажирів, з яких 75% саме на рейсах «Прага – Київ» і «Київ – Прага» та чверть – «Прага – Одеса» і назад. Це зростання порівняно з минулим роком», – каже директор з торгівлі Чеських авіаліній Ян Тот. П’ять років тому чеський авіаперевізник скасував свої лоукостери на Львів, пояснивши тим, що, мовляв, після Євро-2012 попит на цей напрямок був недостатнім. Утім, зараз його керівництво переглядає цю можливість і веде переговори з колегами в Україні про можливе розширення своєї діяльності, очікуючи збільшення кількості пасажирів. Ярослава Куцай Радіо Свобода
    1430 Опубліковано Галина Андрейців
  • Українці – найчисленніша група іноземців у Чехії. Чеські перевізники відкривають зручніші маршрути для подорожей між Україною та Чехією і наголошують, що хочуть посилити співпрацю з українськими партнерами. Кореспонденти Радіо Свобода у Празі дізнавалися про найоптимальніші на сьогодні способи для українських заробітчан дістатися додому, коли обмаль часу і коштів, і про те, які можливості можуть з’явитися найближчим часом. Хмельничанка Олександра разом із мамою зараз мешкає та працює у Празі. Коханий дівчини лишився в Україні. Зустрічаються не часто. Найдешевший маршрут (до 1300 гривень) – це майже доба на колесах. Така дорога, каже вона, неабияк виснажує. «Зазвичай до Хмельницького я добираюся прямим автобусом «Прага – Хмельницький». 24 години – це досить-таки важко, тому що людей багато. Хотілося б, щоб в автобусах було більше комфорту. Хоча б чай-кава», – розповідає Олександра. Цього разу Олександрі треба додому якнайшвидше. Утім, її прямий автобус ходить лише двічі на тиждень. Наступний – через три дні. Можна дістатися польськими авіалініями до Львова за три з половиною години. Але це обійдеться вже у 3200 гривень. Для Олександри є й гарні новини від наземних перевізників. Тим, хто поспішає, запропонували комбінований маршрут: один квиток, одна пересадка – і вдвічі менше часу на дорогу. Дістатися до Львова можна, доїхавши потягом до чеського прикордонного Богуміна, а звідти – вже через Польщу автобусом. До Ужгорода чи Мукачева – через словацькі Кошиці. Вартість квитків на такі рейси дещо нижча, ніж на прямі автобусом. А сервіс європейський: зручні сидіння, wi-fi та чай-кава. Подорожувати можна й у зворотному напрямку. Чеські перевізники розглядають розширення сполучень із Україною «В майбутньому ми б хотіли розширити наші перевезення. Ми б залюбки влаштували ще й прямі залізничні перевезення. Україна для нас цікава, передовсім через те, що тут у Празі працює багато українців, яким треба їздити туди й назад», – зазначає генеральний директор чеського перевізника Петр Келлер. За даними Чеського статистичного бюро, українці – найчисленніша група іноземців у Чехії. Їх тут близько 106 тисяч. Попри затримку з «безвізом» для України, чеські перевізники наголошують, що хочуть посилити співпрацю з українськими партнерами. Цьому сприятиме, зокрема, поява Бескидського тунелю на Закарпатті. Його будівництво планують завершити вже до кінця цього року. «З введенням у дію двошляхового тунелю пропускна спроможність збільшиться вдвічі. Значно безпечніше, значно швидше будуть ходити потяги, й буде, звісно ж, краще», – запевняє заступник начальника ділянки об’єкту «Бескидський тунель» Костянтин Стєхов. А от у чесько-українському авіасполученні поки переважає маршрут «Прага – Київ». Він залишається найпопулярнішим. Щоправда, напрямків тих поки усього тільки два. «У 2016 році ми мали 800 перельотів і понад 80 тисяч пасажирів, з яких 75% саме на рейсах «Прага – Київ» і «Київ – Прага» та чверть – «Прага – Одеса» і назад. Це зростання порівняно з минулим роком», – каже директор з торгівлі Чеських авіаліній Ян Тот. П’ять років тому чеський авіаперевізник скасував свої лоукостери на Львів, пояснивши тим, що, мовляв, після Євро-2012 попит на цей напрямок був недостатнім. Утім, зараз його керівництво переглядає цю можливість і веде переговори з колегами в Україні про можливе розширення своєї діяльності, очікуючи збільшення кількості пасажирів. Ярослава Куцай Радіо Свобода
    Лют 21, 2017 1430
  • 26 Лют 2019
    У Празі відзначають сумну дату – роковини комуністичного перевороту в Чехословаччині 1948 року, коли до вдали прийшов жорстокий комуністичний режим, який забрав чи зламав життя сотням тисяч людей. Та набагато більшою була кількість жертв комунізму в сусідньому Радянському Союзі, і особливо в Україні. Тому більша частина доповідей та дискусій, що проходили у 22 лютого у стінах Сенату, верхньої палати Чеського парламенту, стосувалася Голодомору в Україні 1932–33 років та нинішньої ситуації в Україні. Семінар для студентів та учнів старшої школи організував член комітету Сенату з питань закордонних справ, оборони та безпеки від партії «TOP 09» Томаш Чернін разом з громадською організацією «Молоді демократи». У повній залі Сенату зібралися кілька десятків молодих людей, яким пощастило вирости вже після падіння комуністичного режиму в Чехословаччині. Про те, чим був цей час для їхніх батьків і дідів, вони нині дізнаються з підручників, документальних фільмів, книжок, спогадів, інколи з розповідей в родині, або не дізнаються взагалі, і в цьому є небезпека, говорять учасники семінару. «Я побоююсь, що чеське суспільство не пропрацювало ще досвід комуністичного режиму. Він повертається в різних формах, які молоді люди не можуть розпізнати, і в цьому є небезпека. Тому іншої можливості не бачу, як розмовляти з молодими людьми, показувати їм і пояснювати, чим був цей режим, щоб він не повернувся», – зазначив у коментарі для Радіо Свобода Томаш Чернін, який уже втретє проводить семінар для студентів, старшокласників та громадськості. Про те, як 71 рік тому в результаті так званого «переможного лютого» до влади в країні прийшов тоталітарний режим, який за довгих понад 40 років свого панування офіційно стратив 248 людей, ще близько 4500 згноїв у тюрмах, 200 тисяч осіб стали політичними в’язнями, сотні тисяч змусив до еміграції, молодим людям розповідали історики з Інституту дослідження тоталітарних режимів Ян Калоус та Мілан Барта. У нас стало «збоченою модою» перекручувати українську історію – Свобода Їхній колега, україніст Давід Свобода розповів молодій аудиторії про те, як українське суспільство стало жертвою сталінських амбіцій світового панування, про те, як з вільних українських селян комуністичний режим робив рабів, позбавляючи спочатку голосу, потім власності, а на кінець і життя. На думку Давіда Свободи, справедливості українці не дочекалися й досі, через майже 90 років після цієї трагедії. «Можливо, деякі з вас вже помітили, як впродовж останніх п’яти років, з часу Революції гідності, Євромайдану, у нас стало збоченою модою перекручувати українську історію, коли наші ЗМІ не можуть чи не хочуть називати речі своїми іменами», – заявив Давід Свобода. Напередодні в інтерв’ю чеському телебаченню депутат Парламенту Чехії, голова парламентського комітету від Комуністичної партії Станіслав Ґроспіч назвав уряд України «фашистським режимом». Ведуча програми жодним чином на це не відреагувала. Українське посольство було змушено робити з цього приводу окрему заяву. Давід Свобода нагадав, що в 1930-х роках комуністичній російській імперії йшлося про завоювання Європи, яке мали забезпечити українські ресурси. Не полишив цих амбіцій і президент нинішньої Росії Володимир Путін. «Зараз чогось подібного намагається досягти Володимир Путін, на щастя, менш успішно. Але війна ще триває, і результат її ще невідомий», – наголосив чеський історик. Українці мають історичну пам’ять – Щтєтіна Євродепутат Яромир Щтєтіна, який і розпочав проводити в стінах Сенату семінари про злочини комунізму, розповів про те, як складно чинити опір російській пропаганді в Європі і пояснювати, що Україна воює проти російської агресії. Особливо, коли слідом за президентом Чехії Мілошем Земаном багато європейських політиків твердять, що на сході України точиться «громадянська війна». Колишній дисидент і воєнний кореспондент, Щтєтіна побував у різних «гарячих точках» на теренах колишнього Радянського Союзу, всюди там, де сучасна Росія намагається відновити свій статус імперії. «Російська влада організувала бомбардування в Абхазії, в Чечні, де загинули сотні тисяч людей, а потім настав Крим і Донбас. Я зараз найбільше займаюся справами України, як євродепутат і член комітету закордонних справ Європейського парламенту. За те, що постійно говорю про російську агресію в Україні, часто туди їжджу, щоб бачити на власні очі, що там відбувається, колеги вже мене називають «містер Донбас», – сказав Яромір Щтєтіна. На його переконання, Майдан, на якому Щтєтіна мав можливість і виступити перед сотнями тисяч людей – це результат того, що українці мають історичну пам’ять. «Вони пам’ятають про той Голодомор, про ГУЛАГ, про депортацію, а тому не хочуть, щоб на їхній шиї затягнули нове ярмо, яке під новим іменем якогось там Євразійського союзу підготував їм Володимир Путін», – наголосив Яромір Щтєтіна. На думку євродепутата, проєвропейське українське повстання мало «виразний антикомуністичний характер», про що, на його думку, свідчить «ленінопад», нова фаза якого почалася під час Євромайдану. І в цьому причина ненависті комуністів до українського Майдану. «Для комуністів це – небезпека, вони бояться, що іскра Майдану може перекинутися до інших місць, а звідси і всі ті прізвиська – «бандерівці», «фашисти», «нацисти». Через те, що я підтримую Україну, то і я вже для них став «фашистом», – заявив Яромір Щтєтіна. Українці, за його словами, не були готові вести цю війну, «це були хлопці в сандалях, які обороняли Маріуполь», але вони розуміли, набагато краще, ніж ми тут, чи європейці далі на захід, що російському президентові Володимиру Путіну йдеться про нове панування та поневолення. Небезпеку цієї війни для Європи Яромір Щтєтіна пояснив для молодих чехів прагматично: а що буде, як ті півтора мільйони українських внутрішніх переселенців із окупованих районів залишаться не в Україні, а поїдуть до Європи? Що буде, якщо війна з Росією стане масштабною? Чи поїдуть українські біженці до Іспанії та Франції, чи спершу опиняться на території Чехії? І що тоді скажуть західні європейці на волання чехів про допомогу, якщо вони самі перед тим відмовилися прийняти біженців із Сирії? Свій виступ Яромір Щтєтіна завершив закликом «рятувати Європейський союз», який є гарантом тривалого миру на континенті, що його поставив собі за мету знищити кремлівський режим. А першими захисниками Європейського союзу він назвав українців, які воюють проти російської агресії «не лише за себе, але і за нас». «Гавел сподівався, що комуністи реформуються» – Щтєтіна Молоді люди, які зібралися на семінар у Сенаті, запитували чеських політиків про те, як сталося так, що комуністи стали тієї партією, від якої нині залежить стабільність уряду. А їхні вчителі запитували, як пояснити молодим людям злочинність комуністичного режиму, якщо стосовно прем’єр-міністра країни Андрея Бабіша в судовому порядку було доведено, що він був агентом комуністичної таємної служби СТБ. На це євродепутат Щтєтіна відповів згадуванням історії своєї зустрічі з першим президентом Чехії Вацлавом Гавелом незадовго до його смерті. І коли він запитав Гавела, чому комуністів не поставили поза законом, як це потім зробили в Україні, він почув від Гавела, що це була помилка, і що він сподівався, що «комуністи реформуються». «Це була велика помилка Вацлава Гавела. Великі люди роблять великі помилки», – сказав Яромір Щтєтіна. Ми перебуваємо в стані інформаційної війни – Чернін Депутат Томаш Чернін вважає, що помилка ця виникла тому, що і в Європі загрозу комунізму не вважали серйозною, і на відміну від «денацифікації», не приділяли достатньо уваги «декомунізації». «Німці самі зробили багато роботи, розуміючи свою вину за Другу світову війну. А з комунізму, навпаки, став такий собі «салонний грішок», незважаючи на те, що у світовому масштабі комунізм мав більше жертв», – пояснив Томаш Чернін. На його думку, зараз дуже важливо про це говорити і називати речі своїми іменами. Важливо усвідомити, що проти Європи ведеться інформаційна війна. Цю тезу підхопив і історик Мілан Барна, який звернув увагу на те, як нинішня інформаційна війна проти України нагадує фальсифікації, які ширили радянські ЗМІ та таємні служби в час окупації Чехословаччини, в 1968 році. «Крім тих загальних фраз, якими вони виправдовували свою інвазію, як наприклад те, що в Чехословаччині перемогли «праві», що там «повертається капіталізм», з’являються і цілком абсурдні історії. Наприклад, комуністичні спецслужби поширювали чутки, що чехословацькі матері навмисно заражають своїх дочок венеричними хворобами і підсилають їх до радянських солдат. Подібні абсурдні звинувачення, що, наприклад, українці вбивають дітей, лунають нині і проти України. Цими звинуваченнями вони намагаються обґрунтувати захоплення Криму та Донбасу», – пояснює історик Мілан Барта. Тому, на його думку, дуже важливо, щоб молоді люди розвивали в себе критичне мислення і могли відрізнити правдиву інформацію від теорій змов. Давід Свобода, якого запитали про корупцію в Україні та про те, чи ця країна спроможна досягти критеріїв для вступу в ЄС, сказав, що, на його переконання, значна частина історій про українську корупцію походить з кремлівських джерел, які намагаються представити Україну, як державу, яка не спроможна про себе подбати. Також, на його думку, активні українці дуже багато роблять для розвитку демократії, розуміючи, що від цього залежить майбутнє їхньої країни. У той час, як в Чехії, за його словами, демократію починають недооцінювати, і Чехія починає нагадувати йому Україну часів президента Віктора Януковича. Дискусію підсумував Томаш Чернін, який сказав, що потрібно реагувати на малі порушення демократії, для того, щоб потім не потрібно було ставати героями для її порятунку. Автор: Марія Щур Радіо Свобода 
    1425 Опубліковано Ірина Хмельницька
  • У Празі відзначають сумну дату – роковини комуністичного перевороту в Чехословаччині 1948 року, коли до вдали прийшов жорстокий комуністичний режим, який забрав чи зламав життя сотням тисяч людей. Та набагато більшою була кількість жертв комунізму в сусідньому Радянському Союзі, і особливо в Україні. Тому більша частина доповідей та дискусій, що проходили у 22 лютого у стінах Сенату, верхньої палати Чеського парламенту, стосувалася Голодомору в Україні 1932–33 років та нинішньої ситуації в Україні. Семінар для студентів та учнів старшої школи організував член комітету Сенату з питань закордонних справ, оборони та безпеки від партії «TOP 09» Томаш Чернін разом з громадською організацією «Молоді демократи». У повній залі Сенату зібралися кілька десятків молодих людей, яким пощастило вирости вже після падіння комуністичного режиму в Чехословаччині. Про те, чим був цей час для їхніх батьків і дідів, вони нині дізнаються з підручників, документальних фільмів, книжок, спогадів, інколи з розповідей в родині, або не дізнаються взагалі, і в цьому є небезпека, говорять учасники семінару. «Я побоююсь, що чеське суспільство не пропрацювало ще досвід комуністичного режиму. Він повертається в різних формах, які молоді люди не можуть розпізнати, і в цьому є небезпека. Тому іншої можливості не бачу, як розмовляти з молодими людьми, показувати їм і пояснювати, чим був цей режим, щоб він не повернувся», – зазначив у коментарі для Радіо Свобода Томаш Чернін, який уже втретє проводить семінар для студентів, старшокласників та громадськості. Про те, як 71 рік тому в результаті так званого «переможного лютого» до влади в країні прийшов тоталітарний режим, який за довгих понад 40 років свого панування офіційно стратив 248 людей, ще близько 4500 згноїв у тюрмах, 200 тисяч осіб стали політичними в’язнями, сотні тисяч змусив до еміграції, молодим людям розповідали історики з Інституту дослідження тоталітарних режимів Ян Калоус та Мілан Барта. У нас стало «збоченою модою» перекручувати українську історію – Свобода Їхній колега, україніст Давід Свобода розповів молодій аудиторії про те, як українське суспільство стало жертвою сталінських амбіцій світового панування, про те, як з вільних українських селян комуністичний режим робив рабів, позбавляючи спочатку голосу, потім власності, а на кінець і життя. На думку Давіда Свободи, справедливості українці не дочекалися й досі, через майже 90 років після цієї трагедії. «Можливо, деякі з вас вже помітили, як впродовж останніх п’яти років, з часу Революції гідності, Євромайдану, у нас стало збоченою модою перекручувати українську історію, коли наші ЗМІ не можуть чи не хочуть називати речі своїми іменами», – заявив Давід Свобода. Напередодні в інтерв’ю чеському телебаченню депутат Парламенту Чехії, голова парламентського комітету від Комуністичної партії Станіслав Ґроспіч назвав уряд України «фашистським режимом». Ведуча програми жодним чином на це не відреагувала. Українське посольство було змушено робити з цього приводу окрему заяву. Давід Свобода нагадав, що в 1930-х роках комуністичній російській імперії йшлося про завоювання Європи, яке мали забезпечити українські ресурси. Не полишив цих амбіцій і президент нинішньої Росії Володимир Путін. «Зараз чогось подібного намагається досягти Володимир Путін, на щастя, менш успішно. Але війна ще триває, і результат її ще невідомий», – наголосив чеський історик. Українці мають історичну пам’ять – Щтєтіна Євродепутат Яромир Щтєтіна, який і розпочав проводити в стінах Сенату семінари про злочини комунізму, розповів про те, як складно чинити опір російській пропаганді в Європі і пояснювати, що Україна воює проти російської агресії. Особливо, коли слідом за президентом Чехії Мілошем Земаном багато європейських політиків твердять, що на сході України точиться «громадянська війна». Колишній дисидент і воєнний кореспондент, Щтєтіна побував у різних «гарячих точках» на теренах колишнього Радянського Союзу, всюди там, де сучасна Росія намагається відновити свій статус імперії. «Російська влада організувала бомбардування в Абхазії, в Чечні, де загинули сотні тисяч людей, а потім настав Крим і Донбас. Я зараз найбільше займаюся справами України, як євродепутат і член комітету закордонних справ Європейського парламенту. За те, що постійно говорю про російську агресію в Україні, часто туди їжджу, щоб бачити на власні очі, що там відбувається, колеги вже мене називають «містер Донбас», – сказав Яромір Щтєтіна. На його переконання, Майдан, на якому Щтєтіна мав можливість і виступити перед сотнями тисяч людей – це результат того, що українці мають історичну пам’ять. «Вони пам’ятають про той Голодомор, про ГУЛАГ, про депортацію, а тому не хочуть, щоб на їхній шиї затягнули нове ярмо, яке під новим іменем якогось там Євразійського союзу підготував їм Володимир Путін», – наголосив Яромір Щтєтіна. На думку євродепутата, проєвропейське українське повстання мало «виразний антикомуністичний характер», про що, на його думку, свідчить «ленінопад», нова фаза якого почалася під час Євромайдану. І в цьому причина ненависті комуністів до українського Майдану. «Для комуністів це – небезпека, вони бояться, що іскра Майдану може перекинутися до інших місць, а звідси і всі ті прізвиська – «бандерівці», «фашисти», «нацисти». Через те, що я підтримую Україну, то і я вже для них став «фашистом», – заявив Яромір Щтєтіна. Українці, за його словами, не були готові вести цю війну, «це були хлопці в сандалях, які обороняли Маріуполь», але вони розуміли, набагато краще, ніж ми тут, чи європейці далі на захід, що російському президентові Володимиру Путіну йдеться про нове панування та поневолення. Небезпеку цієї війни для Європи Яромір Щтєтіна пояснив для молодих чехів прагматично: а що буде, як ті півтора мільйони українських внутрішніх переселенців із окупованих районів залишаться не в Україні, а поїдуть до Європи? Що буде, якщо війна з Росією стане масштабною? Чи поїдуть українські біженці до Іспанії та Франції, чи спершу опиняться на території Чехії? І що тоді скажуть західні європейці на волання чехів про допомогу, якщо вони самі перед тим відмовилися прийняти біженців із Сирії? Свій виступ Яромір Щтєтіна завершив закликом «рятувати Європейський союз», який є гарантом тривалого миру на континенті, що його поставив собі за мету знищити кремлівський режим. А першими захисниками Європейського союзу він назвав українців, які воюють проти російської агресії «не лише за себе, але і за нас». «Гавел сподівався, що комуністи реформуються» – Щтєтіна Молоді люди, які зібралися на семінар у Сенаті, запитували чеських політиків про те, як сталося так, що комуністи стали тієї партією, від якої нині залежить стабільність уряду. А їхні вчителі запитували, як пояснити молодим людям злочинність комуністичного режиму, якщо стосовно прем’єр-міністра країни Андрея Бабіша в судовому порядку було доведено, що він був агентом комуністичної таємної служби СТБ. На це євродепутат Щтєтіна відповів згадуванням історії своєї зустрічі з першим президентом Чехії Вацлавом Гавелом незадовго до його смерті. І коли він запитав Гавела, чому комуністів не поставили поза законом, як це потім зробили в Україні, він почув від Гавела, що це була помилка, і що він сподівався, що «комуністи реформуються». «Це була велика помилка Вацлава Гавела. Великі люди роблять великі помилки», – сказав Яромір Щтєтіна. Ми перебуваємо в стані інформаційної війни – Чернін Депутат Томаш Чернін вважає, що помилка ця виникла тому, що і в Європі загрозу комунізму не вважали серйозною, і на відміну від «денацифікації», не приділяли достатньо уваги «декомунізації». «Німці самі зробили багато роботи, розуміючи свою вину за Другу світову війну. А з комунізму, навпаки, став такий собі «салонний грішок», незважаючи на те, що у світовому масштабі комунізм мав більше жертв», – пояснив Томаш Чернін. На його думку, зараз дуже важливо про це говорити і називати речі своїми іменами. Важливо усвідомити, що проти Європи ведеться інформаційна війна. Цю тезу підхопив і історик Мілан Барна, який звернув увагу на те, як нинішня інформаційна війна проти України нагадує фальсифікації, які ширили радянські ЗМІ та таємні служби в час окупації Чехословаччини, в 1968 році. «Крім тих загальних фраз, якими вони виправдовували свою інвазію, як наприклад те, що в Чехословаччині перемогли «праві», що там «повертається капіталізм», з’являються і цілком абсурдні історії. Наприклад, комуністичні спецслужби поширювали чутки, що чехословацькі матері навмисно заражають своїх дочок венеричними хворобами і підсилають їх до радянських солдат. Подібні абсурдні звинувачення, що, наприклад, українці вбивають дітей, лунають нині і проти України. Цими звинуваченнями вони намагаються обґрунтувати захоплення Криму та Донбасу», – пояснює історик Мілан Барта. Тому, на його думку, дуже важливо, щоб молоді люди розвивали в себе критичне мислення і могли відрізнити правдиву інформацію від теорій змов. Давід Свобода, якого запитали про корупцію в Україні та про те, чи ця країна спроможна досягти критеріїв для вступу в ЄС, сказав, що, на його переконання, значна частина історій про українську корупцію походить з кремлівських джерел, які намагаються представити Україну, як державу, яка не спроможна про себе подбати. Також, на його думку, активні українці дуже багато роблять для розвитку демократії, розуміючи, що від цього залежить майбутнє їхньої країни. У той час, як в Чехії, за його словами, демократію починають недооцінювати, і Чехія починає нагадувати йому Україну часів президента Віктора Януковича. Дискусію підсумував Томаш Чернін, який сказав, що потрібно реагувати на малі порушення демократії, для того, щоб потім не потрібно було ставати героями для її порятунку. Автор: Марія Щур Радіо Свобода 
    Лют 26, 2019 1425
  • 17 Бер 2017
    Там все сіре. Навіть сонце. Бо там "ноль" (саме "ноль", не "нуль" - бо "нуль" не вимовляється, так не правильно). Лінія, яка позначає відлік в "плюс" і в "мінус" не може бути кольоровою - вона саме сіра, нейтральна, безколірна. Коли ти ходиш по "нолю", тобі можуть доброзичливо підказати, не шлиндати саме тут, ну, бо "нахєра, братішка, снайперу новий "партрет срісовать"? І ти, попри браваду і удаваний фаталізм, швидко-швидко "шевелиш поршнями" у напрямку добротного погребу, де Лєна (ім'я змінено!), цілком по-домашньому нарізає канапки і помішує суп у каструлі. Вона дбайливо поправляє тарілки на столі і підсовує свіжонарізані огірки та помідори, - "їжте, з дороги ж!". В її рухах стільки знайомої материнської турботливості, що незугарна кострубатість жіночої фігури в камуфляжі і домашніх капцях тебе зовсім не напружує. Про Лєну можна буде розказати потім. О шостій вечора після війни, коли вона буде вдома. А зараз, на пропозицію разом зфотатись, вона лагідно і по-доброму каже, - "давай послє війни, да?" і ти розумієш - да. Тому що Лєна - Спеціаліст, яких мало. Дорогий Спеціаліст. Хлопці кажуть: у нас два Спеціаліста - Лєна і баба. Той, що баба - "нитік", а Лєна - "мужик". Надійна. Вони за Лєну порвуть. На шмаття. Бо побратими. ..."Челєнджера" чути за пів кілометра. Він гримить, калатає і дзвонить гірше від колгоспного ЗіЛа і його поява в клубах сивого диму на Лисичанському вокзалі об одинадцятій дня стає атракцією для одинокого таксиста, кількох голубів та трьох волонтерів. Власне, ті троє єдині, хто чекав і не був вражений настільки ефективною появою "ушатаного в гамно" камуфльованого "Міцубісі" з різнорозмірними колесами та целофаном закритими задніми вікнами. Тут авта виживають тяжко – вони їдуть з цілої Європи щоби померти у важких муках прифронтової зони, на розбитих ущент дорогах. Вони крекчуть всіма своїми гайками та болтами і трусяться, як подагрики, всіма своїми суглобами. Іноді, здається, що вони майже по-людськи стогнуть, коли хтось з Найшвидших-у- світі-Таксистів гонить їх по «нулю», не зважаючи на ями та вирви. Один з таких Таксистів – Кнопа. Взагалі-то, він Ігор але Там, імена, які тобі дали тато з мамою, забирає «ноль» і видає тобі нове, таке, за яким тебе завше можна пізнати. Тому, глянувши на Ігоря зразу стає зрозуміло – то Кнопа. Він з Житомирщини, міцний і вертлявий, чіпкий, як пирій і крутий, як корінь мореного дуба. Такі колись ходили на Константинополь, гуляли Синопом і Трапезундом, таких не могли узяти живцем під Берестечком і їх доводилось розстрілювати німецьким найманцям з мушкетів, бо, пробиті наскрізь списом, сунулись до хирлявих польських піхотинців і рубались шаблями, поки не стікали кров'ю. Такі, міцні та приземкуваті, на перший погляд непоказні, як Кнопа, вгризались у вічну мерзлоту заполярної тундри і підіймали першу скибу аргентинських пампасів, такі засівали простори Саскачевану і Манітоби, і заміняли там стада бізонів на череди довгорогих Лонгхорнів, а мертва приполярна земля Канади починала плисти молоком і медом у їх жорстких, наче, дублених долонях. Зараз їх Земля стікає кров'ю і Кнопа не вганяє заступ у парку весняну ріллю і не тримає в руках сокиру чи рубанок – у нього інший Інструмент («ноль» і тут має монопольне право на найменування, він не каже «автомат», «гвинтівка», «карабін» «ноль» каже правильно – Інструмент). Інструмент Кнопи висить на плечі але він поводиться з ним так само невимушено, як з перфоратором, до якого давно-давно звик. Власне, там не велика різниця – Інструмент, як і перфоратор,також робить дірки у речах … ….Віталік (ім'я змінено!) виходить з «Челєнджера» і навіть не робить спроби зачинити дверцята – та вони і самі давно не зачиняються з першої спроби – високий у брудно-зеленій «горці», в «розгрузці», з Інструментом на плечі першим подає руку і рвучко обіймає по черзі всіх трьох давно очікуваних, ніколи раніше не бачених і тільки телефоном знайомих, гостей. -Як доїхали? -Нормально, без пригод. -Оце вона?-Так. Красуня? 4.5 куба, апетит хороший але ж, МАШИНА! Очі Віталіка незвично колючі і, навіть, на знайомих йому предметах і людях спочатку наче прицілюються і, лише потім тепліють. Він уважно роздивляється чорного «Експлорера», який ще так недавно їздив мирними німецькими автобанами і гладеньким німецьким бездоріжжям. Рука у шкіряних тактичних рукавичках проходить крилом і поплескує «Експлорера» по лобовому склу – так колись запорожці поплескували по шиї доброго коня. «Експлорер» ще не знає, що скоро його звичайна крейсерська швидкість буде 120 км/год по дорогах, яких він у страшному сні не міг собі накошмарити… -Давайте за мною –кидає Віталік і, за мить, «Челєнджер» виводить за собою глухо тонованого чорного «Експлорера» за крутий скрут дороги. На «ноль». На зниділому Лисичанському вокзалі залишаються тільки голуби. Голуби не дурні – вони не літають на «ноль». …Сіре небо уважно приглядається до новачків, яких ще може здивувати провал у мості чи напівзруйнована ТЕС. Сірі околиці, яким війна додала барв у вигляді жовто-блакитних мазків прапорів на блок-постах, байдуже відсвічують у вікна «Експлорера». Вони не зараз стали сірими – вони були такими вже давно і зараз просто стає ясно, що цей навколишній пейзаж такий тільки тому, що проектує на себе колір душ, що його населяють. Тут, на Диких полях Донбасу, розумієш, що решта України таки не така. І від того стає цікаво, що ж таке хотів сказати Донбас, щоб його почули? Що ми мали почути? Що мають почути зараз хлопці, які стоять на тому ж клятому «нулі»? Злобне шипіння у спину, скрегіт зубів? Тут, на «нулі», те місце відліку, де остаточно відлітають ілюзії. Бо ілюзії кольорові, а сіра дійсність каже, що будь-яка насиченість в кольорах дає тільки чорне. Воно і правда – попри переможні прес-реляції про все більшу «українськість» Донбасу, тут розумієш: Україна не займає територій – Україна у душі тих людей, яких офіціоз називає «проукраински настроенное население». Саме так, саме цією мовою говорить Україна до своїх дітей на Донбасі. Коли спілкуєшся з українцями на прифронтових територіях – розумієш, що говориш з людьми, які чинять справді громадянський подвиг, живучи так, як живуть – не цураючись своєї мови та душі. І ще розумієш, що якщо наша армія відійде, їх просто тупо виріжуть. Фізично знищать разом з дітьми. На другому році війни українська держава не виробила для Донбасу ніякої стратегії ,яким чином оцивілізувати, окультурити, зробити придатною для життя людей, а не стад бидла, цю страдницьку землю. Зараз відбувається страшна річ з цією землею: фактично не покарані «сепаратисти» уже, навіть, повиходили з тюрми, отримавши від самогубчо-гуманного українського суду тільки умовні вироки за цілком фактичні убивства та мордування українців. Вони продовжують займати відповідальні пости у різних органах місцевої влади, прокуратурі, судах, міліції. Вони вчать у школах дітей! Вчать дітей своєї російської трупної брехні, крадучи у малих майбутнє. Вони переслідують українців, тепер уже керуючись українськими законами і відкрито погрожують ФІЗИЧНИМ знищенням усім, хто має нахабство казати, що Донбас – це Україна. Парадокс – страшні українські карателі нікого не вигнали, нікого не витісняють в Росію чи те кляте «ЛиДиНиРи», а «мирні жителі Донбасу», щодня витісняють українців в Україну, роблячи їх життя на своїй землі нестерпним. Українці виїжджають з Донбасу. Українська держава не хоче їх захистити на своїй землі. І тільки такі хлопці, у плямистих камуфляжах чи не усіх армій Європи, на убитих, подарованих народом стареньких автах, з безнадійно старими очима на молодих обличчях ще тримають, буквально руками, отой клятий «ноль», який відділяє Мінус від Плюса, Минуле від Майбутнього, Смерть від Життя. …Побут, просто щоденна важка праця – рубати дрова, ремонтувати техніку, копати окопи та бліндажі, готувати їжу та виходити на «роботу». «Ноль» не каже «бойовий вихід», «ноль» знає, що це просто «робота». Вони йдуть на «роботу». Щодня, щоночі. Вони «працюють» в околицях і читають - читають місцевість, ліс, чагарники і дорогу. Там пишуть «інші», заковиристо, симпатичним прихованими чорнилом, а часом і кров'ю. Щоб не читати криваві стрічки, хлопці самі пишуть кілометри своїми ногами, в'яжуть літери з колючого дроту та видруковують дрібно, чергами , заклинання від смерті зі своїх «Інструментів». У них безнадійно важка робота. Там немає буднів – там суцільні свята – вижив сьогодні, отже, свято. І кожен день тих хлопціів і дівчат там, на «нулі» вартує усіх на світі свят тут, в тилу. І нема нічого такого, що було б достатньо зробити для них. Це неспівмірно мало все, що робиться тут, для них нами. Пам'ятайте це щодня, буквально щохвилини – те що у вас є нудні, важкі, монотонні будні зі щоденними клопотами – це важка свята праця «Віталіка», «Лєни», «Кнопи» та інших, чиї імена щодня ковтає «ноль». Просто, вони позичили вам своє життя, подібно до того, як старозавітній Господар позичав своїм недбалим Слугам таланти. Самі подумайте, як треба віддати цю позику?... Автор: Шершень Шершень
    1422 Опубліковано Галина Андрейців
  • Там все сіре. Навіть сонце. Бо там "ноль" (саме "ноль", не "нуль" - бо "нуль" не вимовляється, так не правильно). Лінія, яка позначає відлік в "плюс" і в "мінус" не може бути кольоровою - вона саме сіра, нейтральна, безколірна. Коли ти ходиш по "нолю", тобі можуть доброзичливо підказати, не шлиндати саме тут, ну, бо "нахєра, братішка, снайперу новий "партрет срісовать"? І ти, попри браваду і удаваний фаталізм, швидко-швидко "шевелиш поршнями" у напрямку добротного погребу, де Лєна (ім'я змінено!), цілком по-домашньому нарізає канапки і помішує суп у каструлі. Вона дбайливо поправляє тарілки на столі і підсовує свіжонарізані огірки та помідори, - "їжте, з дороги ж!". В її рухах стільки знайомої материнської турботливості, що незугарна кострубатість жіночої фігури в камуфляжі і домашніх капцях тебе зовсім не напружує. Про Лєну можна буде розказати потім. О шостій вечора після війни, коли вона буде вдома. А зараз, на пропозицію разом зфотатись, вона лагідно і по-доброму каже, - "давай послє війни, да?" і ти розумієш - да. Тому що Лєна - Спеціаліст, яких мало. Дорогий Спеціаліст. Хлопці кажуть: у нас два Спеціаліста - Лєна і баба. Той, що баба - "нитік", а Лєна - "мужик". Надійна. Вони за Лєну порвуть. На шмаття. Бо побратими. ..."Челєнджера" чути за пів кілометра. Він гримить, калатає і дзвонить гірше від колгоспного ЗіЛа і його поява в клубах сивого диму на Лисичанському вокзалі об одинадцятій дня стає атракцією для одинокого таксиста, кількох голубів та трьох волонтерів. Власне, ті троє єдині, хто чекав і не був вражений настільки ефективною появою "ушатаного в гамно" камуфльованого "Міцубісі" з різнорозмірними колесами та целофаном закритими задніми вікнами. Тут авта виживають тяжко – вони їдуть з цілої Європи щоби померти у важких муках прифронтової зони, на розбитих ущент дорогах. Вони крекчуть всіма своїми гайками та болтами і трусяться, як подагрики, всіма своїми суглобами. Іноді, здається, що вони майже по-людськи стогнуть, коли хтось з Найшвидших-у- світі-Таксистів гонить їх по «нулю», не зважаючи на ями та вирви. Один з таких Таксистів – Кнопа. Взагалі-то, він Ігор але Там, імена, які тобі дали тато з мамою, забирає «ноль» і видає тобі нове, таке, за яким тебе завше можна пізнати. Тому, глянувши на Ігоря зразу стає зрозуміло – то Кнопа. Він з Житомирщини, міцний і вертлявий, чіпкий, як пирій і крутий, як корінь мореного дуба. Такі колись ходили на Константинополь, гуляли Синопом і Трапезундом, таких не могли узяти живцем під Берестечком і їх доводилось розстрілювати німецьким найманцям з мушкетів, бо, пробиті наскрізь списом, сунулись до хирлявих польських піхотинців і рубались шаблями, поки не стікали кров'ю. Такі, міцні та приземкуваті, на перший погляд непоказні, як Кнопа, вгризались у вічну мерзлоту заполярної тундри і підіймали першу скибу аргентинських пампасів, такі засівали простори Саскачевану і Манітоби, і заміняли там стада бізонів на череди довгорогих Лонгхорнів, а мертва приполярна земля Канади починала плисти молоком і медом у їх жорстких, наче, дублених долонях. Зараз їх Земля стікає кров'ю і Кнопа не вганяє заступ у парку весняну ріллю і не тримає в руках сокиру чи рубанок – у нього інший Інструмент («ноль» і тут має монопольне право на найменування, він не каже «автомат», «гвинтівка», «карабін» «ноль» каже правильно – Інструмент). Інструмент Кнопи висить на плечі але він поводиться з ним так само невимушено, як з перфоратором, до якого давно-давно звик. Власне, там не велика різниця – Інструмент, як і перфоратор,також робить дірки у речах … ….Віталік (ім'я змінено!) виходить з «Челєнджера» і навіть не робить спроби зачинити дверцята – та вони і самі давно не зачиняються з першої спроби – високий у брудно-зеленій «горці», в «розгрузці», з Інструментом на плечі першим подає руку і рвучко обіймає по черзі всіх трьох давно очікуваних, ніколи раніше не бачених і тільки телефоном знайомих, гостей. -Як доїхали? -Нормально, без пригод. -Оце вона?-Так. Красуня? 4.5 куба, апетит хороший але ж, МАШИНА! Очі Віталіка незвично колючі і, навіть, на знайомих йому предметах і людях спочатку наче прицілюються і, лише потім тепліють. Він уважно роздивляється чорного «Експлорера», який ще так недавно їздив мирними німецькими автобанами і гладеньким німецьким бездоріжжям. Рука у шкіряних тактичних рукавичках проходить крилом і поплескує «Експлорера» по лобовому склу – так колись запорожці поплескували по шиї доброго коня. «Експлорер» ще не знає, що скоро його звичайна крейсерська швидкість буде 120 км/год по дорогах, яких він у страшному сні не міг собі накошмарити… -Давайте за мною –кидає Віталік і, за мить, «Челєнджер» виводить за собою глухо тонованого чорного «Експлорера» за крутий скрут дороги. На «ноль». На зниділому Лисичанському вокзалі залишаються тільки голуби. Голуби не дурні – вони не літають на «ноль». …Сіре небо уважно приглядається до новачків, яких ще може здивувати провал у мості чи напівзруйнована ТЕС. Сірі околиці, яким війна додала барв у вигляді жовто-блакитних мазків прапорів на блок-постах, байдуже відсвічують у вікна «Експлорера». Вони не зараз стали сірими – вони були такими вже давно і зараз просто стає ясно, що цей навколишній пейзаж такий тільки тому, що проектує на себе колір душ, що його населяють. Тут, на Диких полях Донбасу, розумієш, що решта України таки не така. І від того стає цікаво, що ж таке хотів сказати Донбас, щоб його почули? Що ми мали почути? Що мають почути зараз хлопці, які стоять на тому ж клятому «нулі»? Злобне шипіння у спину, скрегіт зубів? Тут, на «нулі», те місце відліку, де остаточно відлітають ілюзії. Бо ілюзії кольорові, а сіра дійсність каже, що будь-яка насиченість в кольорах дає тільки чорне. Воно і правда – попри переможні прес-реляції про все більшу «українськість» Донбасу, тут розумієш: Україна не займає територій – Україна у душі тих людей, яких офіціоз називає «проукраински настроенное население». Саме так, саме цією мовою говорить Україна до своїх дітей на Донбасі. Коли спілкуєшся з українцями на прифронтових територіях – розумієш, що говориш з людьми, які чинять справді громадянський подвиг, живучи так, як живуть – не цураючись своєї мови та душі. І ще розумієш, що якщо наша армія відійде, їх просто тупо виріжуть. Фізично знищать разом з дітьми. На другому році війни українська держава не виробила для Донбасу ніякої стратегії ,яким чином оцивілізувати, окультурити, зробити придатною для життя людей, а не стад бидла, цю страдницьку землю. Зараз відбувається страшна річ з цією землею: фактично не покарані «сепаратисти» уже, навіть, повиходили з тюрми, отримавши від самогубчо-гуманного українського суду тільки умовні вироки за цілком фактичні убивства та мордування українців. Вони продовжують займати відповідальні пости у різних органах місцевої влади, прокуратурі, судах, міліції. Вони вчать у школах дітей! Вчать дітей своєї російської трупної брехні, крадучи у малих майбутнє. Вони переслідують українців, тепер уже керуючись українськими законами і відкрито погрожують ФІЗИЧНИМ знищенням усім, хто має нахабство казати, що Донбас – це Україна. Парадокс – страшні українські карателі нікого не вигнали, нікого не витісняють в Росію чи те кляте «ЛиДиНиРи», а «мирні жителі Донбасу», щодня витісняють українців в Україну, роблячи їх життя на своїй землі нестерпним. Українці виїжджають з Донбасу. Українська держава не хоче їх захистити на своїй землі. І тільки такі хлопці, у плямистих камуфляжах чи не усіх армій Європи, на убитих, подарованих народом стареньких автах, з безнадійно старими очима на молодих обличчях ще тримають, буквально руками, отой клятий «ноль», який відділяє Мінус від Плюса, Минуле від Майбутнього, Смерть від Життя. …Побут, просто щоденна важка праця – рубати дрова, ремонтувати техніку, копати окопи та бліндажі, готувати їжу та виходити на «роботу». «Ноль» не каже «бойовий вихід», «ноль» знає, що це просто «робота». Вони йдуть на «роботу». Щодня, щоночі. Вони «працюють» в околицях і читають - читають місцевість, ліс, чагарники і дорогу. Там пишуть «інші», заковиристо, симпатичним прихованими чорнилом, а часом і кров'ю. Щоб не читати криваві стрічки, хлопці самі пишуть кілометри своїми ногами, в'яжуть літери з колючого дроту та видруковують дрібно, чергами , заклинання від смерті зі своїх «Інструментів». У них безнадійно важка робота. Там немає буднів – там суцільні свята – вижив сьогодні, отже, свято. І кожен день тих хлопціів і дівчат там, на «нулі» вартує усіх на світі свят тут, в тилу. І нема нічого такого, що було б достатньо зробити для них. Це неспівмірно мало все, що робиться тут, для них нами. Пам'ятайте це щодня, буквально щохвилини – те що у вас є нудні, важкі, монотонні будні зі щоденними клопотами – це важка свята праця «Віталіка», «Лєни», «Кнопи» та інших, чиї імена щодня ковтає «ноль». Просто, вони позичили вам своє життя, подібно до того, як старозавітній Господар позичав своїм недбалим Слугам таланти. Самі подумайте, як треба віддати цю позику?... Автор: Шершень Шершень
    Бер 17, 2017 1422
  • 10 Лют 2017
    Фейсбук має таку чудову функцію, яка нагадує тобі, чим ти займався цього самого дня два чи три роки тому. Такий собі ненав’язливий фотоальбом, приємні спогади про минуле. Щоправда, коли живеш у країні, яка третій рік знаходиться в стані війни з агресором, спогади про події дво- чи трирічної давнини можуть видатися не такими ідилічними. Цими днями, наприкінці січня, стрічка українського ФБ повниться фотозгадками з зими 2014-го, з київського майдану. Так, ніби гортаєш родинний фотоальбом, а там на наступній сторінці раптом з’являється спалена на вулицях техніка й перші загиблі. Загиблих стає все більше, фотоспогади стають усе жорстокішими. Все це було в іншому житті. Вірніше не так – усе це було тоді, коли життя ставало іншим, цілком іншим. Три роки тому. Зовсім нещодавно. В минулому житті. Три роки тому в Україні тривала затяжна революція, формальною метою якої була євроінтеграція. Хоча вже тоді більшість людей, що виходили протестувати проти влади президента Януковича, розуміла (хоча й не завжди говорила про це вголос), що євроінтеграція – лише привід, зовнішній подразник, що справа насправді не про потребу Європи, скоріше – про потребу України. Суспільство вимагало перезавантаження. Влада викликала різку критику і в правих, і в лівих (звісно, мова йде про справжніх лівих, не про фінансованих олігархами «комуністів)», і в лібералів. Влада була тим спільним ворогом, який робив можливим компроміси між «демократами» та «консерваторами», між націоналістами та лібералами. Європа в цьому випадку виступала певною противагою всьому тому, що втілював собою постколоніальний, пострадянський, пропутінський політикум. Європа протиставлялась «совку», Європа протиставлялась реабілітації сталінізму, Європа протиставлялась російському шовінізму. Сама Європа, підозрюю, навіть не підозрювала, яку важливу з точки зору цінностей роль їй відводять українці, як безпідставно ідеалізують і як запекло на неї покладаються. На Європу покладались, до Європи апелювали. Європа, слід сказати, всіляко висловлювала підтримку, хоча, підозрюю, не надто розуміла природу того, що відбувається в центрі Києва. Потому революція перемогла й почалася російська агресія. Докорінно змінилися обставини. Ставлення до Європи, що прикметно, теж неухильно змінювалось. Виявилось, що рівень сподівань та розрахунку на Єропу не зовсім співпадає з рівнем готовності європейських суспільств підтримати українців у їхній боротьбі за власну свободу. Загалом, виявилось, що самі поняття «свобода» та «незалежність» можна трактувати доволі вільно, виходячи не так із власного розуміння свободи як такої, як із загальних геополітичних та історичних стереотипів та кліше. Дуже добре пам’ятаю дискусію на тему Криму, в якій довелось брати участь саме того дня, коли на захопленому росіянами полуострові в березні 2014-го відбувався організований росіянами референдум. Відбувалась дискусія в Берліні, участь у ній довелось брати разом із німецькими експертами та спеціалістами, які говорили про кримчан і від імені кримчан. Говорили про те, що Росія має право на Крим, що Росію можна й слід розуміти, що нічого дивного й страшного в такій несподіваній зміні державних кордонів немає. Була середина березня, про війну ніхто не хотів думати, думки публіки розділились – хтось вважав, що проводити референдуми на захопленій території – не дуже вірно з точки зору етики та моралі, хтось натомість заперечував і говорив, що іноді історична закономірність і право сили важать більше за будь-які норми закону та права. Демократична ситуація, одне слово – кожен лишився при своїм думці, Росія оголосила про приєднання Криму. Мені тоді здалось, що мої опоненти обговорюють якийсь підручник із історії, який до реальних подій у моїй країні не має жодного стосунку. Холодна війна, рука Америки, загроза націоналізму – громадяни вільної Європи мали десятки виправдань того, що одна країна (не їхня, до речі, просто країна, якій вони симпатизують) раптом вирішила забрати собі шматок іншої країни (якій вони не надто симпатизують). Таке враження, що вони ділять межу на чужому дачному майданчику, - подумав я тоді. Припускаю, вони про мене теж нічого хорошого не подумали. «Охолодження до Європи» в українському суспільстві зростало пропорційно ескалації бойових дій на Донбасі. Коли на появу російських диверсантів та озброєння на території України європейські лідери реагували «глибоким занепокоєнням» - це викликало, щонайменше, подив та нерозуміння. Коли розстріл українських військ російськими військовослужбовцями під Іловайськом призвів хіба що до введення антиросійських санкцій – це викликало роздратування й розчарування. Коли спроби дипломатичного втручання європейських політиків зав’язли в липкому болоті Мінських угод, які не влаштовують жодну зі сторін конфлікту – здається, навіть останні єврооптимісти втратили аргументи. Та й не потрібні Україні аргументи. Україні потрібні перемога й відновлення мирного життя. Отож, що лишилось від євроінтеграції? Україна й далі рухається в Європу. Хоче цього Європа чи ні (а вона, схоже, особливим бажанням бачити поруч Україну не горить). З тієї простої причини, що вибір в України не надто великий – або капітуляція й розчинення в просторах путінського імперського проекту, або збереження незалежності й свободи (які для багатьох українців за останні три роки набули зовсім інакшого – не книжкового й не теоретичного – звучання) в межах недосконалого й не надто надійного, сповненого внутрішніх протиріч та подвійних стандартів, але все одно рятівного євросоюзу. Звісно, ставлення українського суспільства до Європи (що б ми не розуміли під цим терміном) за останні три роки змінилось. Великою мірою, Європа сама спричинилась до цих змін. Дивлячись збоку на те, як розвиваються стосунки між Україною та ЄС, може скластись прикре враження, що нашій країні доводиться відбиватись на два фронти. Референдум у Нідерландах, різке погіршення стосунків із Польщею, постійні спроби деяких європейських політиків ініціювати зняття санкцій із РФ, зрештою, відмова у наданні безвізового режиму – все це щонайменше нагадує рівноцінні партнерські стосунки й щонайменше сприяє створенню якихось ілюзій. Україна давно подібних ілюзій не має. І це теж важливі світоглядні зміни, які з нами відбуваються: ми розуміємо, що в цій ситуації, ситуації війни, окупації та зміни геополітичної кон'юнктури, ми можемо покладатись лише на себе, ми чудово розуміємо й маємо можливість неодноразово переконатись у тому, що для багатьох громадян євросоюзу такі поняття як «демократія» та «гідність» давно перетворились на абстракцію, на щось із минулого часу, на щось, що має стосунок не так до реального життя, як до бібліотечних полиць. До чого за великим рахунком зводяться сьогодні стосунки між Україною та Європейським союзом? Кредити, обмеження, обіцянки. Відкриті посмішки політиків і наглухо зачинені перед українцями державні кордони. Стурбованість лідерів і безкінечні спекуляції в пресі на тему українських націоналізму та радикалізму, які, нібито, і є сьогодні головними тенденціями в українському суспільстві. Себто – відсутність рівноцінного діалогу, відсутність розуміння, політичні ігри замість принциповості, дипломатія – замість щирості. А якщо до цього додати ще й продажність та безпорадність українських політиків, які мають представляти Україну на офіційному рівні – ситуація загалом виглядає печально. Чи призведе це до відвертання України від Європи? Певен, що ні. Повторюсь, вибір у нас невеликий. Тим більше прикро відчувати закритість і надмірний прагматизм із боку тих, на кого покладаєшся. Ну, але політика, на відміну від солідарності – справа людей прагматичних. Себто, не завжди щирих. На завершення хочу додати: безперечно, моя позиція навіть не претендує на відстороненість та беземоційність. Моя країна третій рік веде війну з окупантом. Війну з окупантом, природно, я не вважаю громадянською. Я підтримую збройні сили своєї країни, оскільки саме вони забезпечують мою свободу та незалежність. І ще я вважаю зрадниками й колаборантами тих, хто взяв зброю проти своєї країни й підтримав агресора, який прийшов до українських міст. І так – я не вважаю, що з окупантом можна вести діалог. Особливо, коли він тримає в руках заряджену зброю. Підозрюю, що моя позиція навряд чи когось здивує – ні тих громадян ЄС, які відмовляють мої країні в праві на справедливість, ні тим більше тих, хто розуміє, за що останні три роки моя країна бореться. Здається, всі давно визначились із тим, у що вірити й на що заплющувати очі. Просто більш чесні з нас не називають себе при цьому експертами. Автор Сергій Жадан
    1417 Опубліковано Галина Андрейців
  • Фейсбук має таку чудову функцію, яка нагадує тобі, чим ти займався цього самого дня два чи три роки тому. Такий собі ненав’язливий фотоальбом, приємні спогади про минуле. Щоправда, коли живеш у країні, яка третій рік знаходиться в стані війни з агресором, спогади про події дво- чи трирічної давнини можуть видатися не такими ідилічними. Цими днями, наприкінці січня, стрічка українського ФБ повниться фотозгадками з зими 2014-го, з київського майдану. Так, ніби гортаєш родинний фотоальбом, а там на наступній сторінці раптом з’являється спалена на вулицях техніка й перші загиблі. Загиблих стає все більше, фотоспогади стають усе жорстокішими. Все це було в іншому житті. Вірніше не так – усе це було тоді, коли життя ставало іншим, цілком іншим. Три роки тому. Зовсім нещодавно. В минулому житті. Три роки тому в Україні тривала затяжна революція, формальною метою якої була євроінтеграція. Хоча вже тоді більшість людей, що виходили протестувати проти влади президента Януковича, розуміла (хоча й не завжди говорила про це вголос), що євроінтеграція – лише привід, зовнішній подразник, що справа насправді не про потребу Європи, скоріше – про потребу України. Суспільство вимагало перезавантаження. Влада викликала різку критику і в правих, і в лівих (звісно, мова йде про справжніх лівих, не про фінансованих олігархами «комуністів)», і в лібералів. Влада була тим спільним ворогом, який робив можливим компроміси між «демократами» та «консерваторами», між націоналістами та лібералами. Європа в цьому випадку виступала певною противагою всьому тому, що втілював собою постколоніальний, пострадянський, пропутінський політикум. Європа протиставлялась «совку», Європа протиставлялась реабілітації сталінізму, Європа протиставлялась російському шовінізму. Сама Європа, підозрюю, навіть не підозрювала, яку важливу з точки зору цінностей роль їй відводять українці, як безпідставно ідеалізують і як запекло на неї покладаються. На Європу покладались, до Європи апелювали. Європа, слід сказати, всіляко висловлювала підтримку, хоча, підозрюю, не надто розуміла природу того, що відбувається в центрі Києва. Потому революція перемогла й почалася російська агресія. Докорінно змінилися обставини. Ставлення до Європи, що прикметно, теж неухильно змінювалось. Виявилось, що рівень сподівань та розрахунку на Єропу не зовсім співпадає з рівнем готовності європейських суспільств підтримати українців у їхній боротьбі за власну свободу. Загалом, виявилось, що самі поняття «свобода» та «незалежність» можна трактувати доволі вільно, виходячи не так із власного розуміння свободи як такої, як із загальних геополітичних та історичних стереотипів та кліше. Дуже добре пам’ятаю дискусію на тему Криму, в якій довелось брати участь саме того дня, коли на захопленому росіянами полуострові в березні 2014-го відбувався організований росіянами референдум. Відбувалась дискусія в Берліні, участь у ній довелось брати разом із німецькими експертами та спеціалістами, які говорили про кримчан і від імені кримчан. Говорили про те, що Росія має право на Крим, що Росію можна й слід розуміти, що нічого дивного й страшного в такій несподіваній зміні державних кордонів немає. Була середина березня, про війну ніхто не хотів думати, думки публіки розділились – хтось вважав, що проводити референдуми на захопленій території – не дуже вірно з точки зору етики та моралі, хтось натомість заперечував і говорив, що іноді історична закономірність і право сили важать більше за будь-які норми закону та права. Демократична ситуація, одне слово – кожен лишився при своїм думці, Росія оголосила про приєднання Криму. Мені тоді здалось, що мої опоненти обговорюють якийсь підручник із історії, який до реальних подій у моїй країні не має жодного стосунку. Холодна війна, рука Америки, загроза націоналізму – громадяни вільної Європи мали десятки виправдань того, що одна країна (не їхня, до речі, просто країна, якій вони симпатизують) раптом вирішила забрати собі шматок іншої країни (якій вони не надто симпатизують). Таке враження, що вони ділять межу на чужому дачному майданчику, - подумав я тоді. Припускаю, вони про мене теж нічого хорошого не подумали. «Охолодження до Європи» в українському суспільстві зростало пропорційно ескалації бойових дій на Донбасі. Коли на появу російських диверсантів та озброєння на території України європейські лідери реагували «глибоким занепокоєнням» - це викликало, щонайменше, подив та нерозуміння. Коли розстріл українських військ російськими військовослужбовцями під Іловайськом призвів хіба що до введення антиросійських санкцій – це викликало роздратування й розчарування. Коли спроби дипломатичного втручання європейських політиків зав’язли в липкому болоті Мінських угод, які не влаштовують жодну зі сторін конфлікту – здається, навіть останні єврооптимісти втратили аргументи. Та й не потрібні Україні аргументи. Україні потрібні перемога й відновлення мирного життя. Отож, що лишилось від євроінтеграції? Україна й далі рухається в Європу. Хоче цього Європа чи ні (а вона, схоже, особливим бажанням бачити поруч Україну не горить). З тієї простої причини, що вибір в України не надто великий – або капітуляція й розчинення в просторах путінського імперського проекту, або збереження незалежності й свободи (які для багатьох українців за останні три роки набули зовсім інакшого – не книжкового й не теоретичного – звучання) в межах недосконалого й не надто надійного, сповненого внутрішніх протиріч та подвійних стандартів, але все одно рятівного євросоюзу. Звісно, ставлення українського суспільства до Європи (що б ми не розуміли під цим терміном) за останні три роки змінилось. Великою мірою, Європа сама спричинилась до цих змін. Дивлячись збоку на те, як розвиваються стосунки між Україною та ЄС, може скластись прикре враження, що нашій країні доводиться відбиватись на два фронти. Референдум у Нідерландах, різке погіршення стосунків із Польщею, постійні спроби деяких європейських політиків ініціювати зняття санкцій із РФ, зрештою, відмова у наданні безвізового режиму – все це щонайменше нагадує рівноцінні партнерські стосунки й щонайменше сприяє створенню якихось ілюзій. Україна давно подібних ілюзій не має. І це теж важливі світоглядні зміни, які з нами відбуваються: ми розуміємо, що в цій ситуації, ситуації війни, окупації та зміни геополітичної кон'юнктури, ми можемо покладатись лише на себе, ми чудово розуміємо й маємо можливість неодноразово переконатись у тому, що для багатьох громадян євросоюзу такі поняття як «демократія» та «гідність» давно перетворились на абстракцію, на щось із минулого часу, на щось, що має стосунок не так до реального життя, як до бібліотечних полиць. До чого за великим рахунком зводяться сьогодні стосунки між Україною та Європейським союзом? Кредити, обмеження, обіцянки. Відкриті посмішки політиків і наглухо зачинені перед українцями державні кордони. Стурбованість лідерів і безкінечні спекуляції в пресі на тему українських націоналізму та радикалізму, які, нібито, і є сьогодні головними тенденціями в українському суспільстві. Себто – відсутність рівноцінного діалогу, відсутність розуміння, політичні ігри замість принциповості, дипломатія – замість щирості. А якщо до цього додати ще й продажність та безпорадність українських політиків, які мають представляти Україну на офіційному рівні – ситуація загалом виглядає печально. Чи призведе це до відвертання України від Європи? Певен, що ні. Повторюсь, вибір у нас невеликий. Тим більше прикро відчувати закритість і надмірний прагматизм із боку тих, на кого покладаєшся. Ну, але політика, на відміну від солідарності – справа людей прагматичних. Себто, не завжди щирих. На завершення хочу додати: безперечно, моя позиція навіть не претендує на відстороненість та беземоційність. Моя країна третій рік веде війну з окупантом. Війну з окупантом, природно, я не вважаю громадянською. Я підтримую збройні сили своєї країни, оскільки саме вони забезпечують мою свободу та незалежність. І ще я вважаю зрадниками й колаборантами тих, хто взяв зброю проти своєї країни й підтримав агресора, який прийшов до українських міст. І так – я не вважаю, що з окупантом можна вести діалог. Особливо, коли він тримає в руках заряджену зброю. Підозрюю, що моя позиція навряд чи когось здивує – ні тих громадян ЄС, які відмовляють мої країні в праві на справедливість, ні тим більше тих, хто розуміє, за що останні три роки моя країна бореться. Здається, всі давно визначились із тим, у що вірити й на що заплющувати очі. Просто більш чесні з нас не називають себе при цьому експертами. Автор Сергій Жадан
    Лют 10, 2017 1417