Ми підготували для вас список змін в області працевлаштування і соціального забезпечення, які вступили в силу з  січня 2019 року і про які важливо знати. ПІДВИЩЕННЯ МІНІМАЛЬНОЇ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИДоброю новиною є підвищення мінімальної заробітної плати до 13 350 крон в місяць (раніше вона становила 12 200 крон), таким чином мінімальна погодинна оплата праці становить 79,80 крон. ЗБІЛЬШЕННЯ ПЕНСІЙТакож відбувається підвищення всіх пенсій, включаючи пенсії з країн Європейського Союзу і Європейського економічного простору, які виплачуються на підставі Регламенту Європейського союзу або міжнародних договорів про соціальне страхування. Збільшення пенсій здійснює Чеське управління соціального забезпечення (ČSSZ) автоматично, тому немає необхідності писати відповідну заяву. Підтвердження про збільшення пенсії вам буде надіслано поштою. ЗМІНА СТРОКІВ АВАНСОВИХ ПЛАТЕЖІВ У ПІДПРИЄМЦІВ (OSVČ)Терміни для внесення авансових платежів з пенсійного страхування і страхування на випадок тимчасової непрацездатності з січня продовжаться і складають останній день поточного місяця. Раніше було необхідно внести аванс до 20 числа поточного місяця. Якщо у вас накопичиться борг за страхування на випадок тимчасової непрацездатності, то з січня ви його можете оплатити до кінця наступного місяця без санкцій. Якщо ваша підприємницька діяльність є не основним видом діяльності і у вас по цій діяльності невеликий прибуток (база для розрахунку відрахувань на пенсійне страхування становить 78 476 крон на рік), ви можете з цього року подати в Районне управління соціального забезпечення (OSSZ) запит для скасування авансових платежів з пенсійного страхування. ЕЛЕКТРОННІ ЛІКАРНЯНІВ рамках першого етапу введення електронних лікарняних з 1.1.2019 року роботодавці можуть отримати інформацію про тимчасову непрацездатність свого працівника онлайн (в першу чергу це стосується термінів лікарняного). Для цього роботодавцю досить зайти на сайт ČSSZ за допомогою даних для ідентифікації особи, наприклад офіційної електронної поштової скриньки (чеськ. Datová schránka). ІНШІ ЗМІНИ Крім того, з 1 січня відбулося збільшення тарифів громадських і державних послуг, збільшення компенсацій за виробничі травми та професійні захворювання, а також відбулися зміни в області виплат матеріальної допомоги громадянам, які опинилися у важкій життєвій ситуації. Для отримання більш детальної інформації перейдіть на сайт Міністерства праці та соціальних справ. Для вирішення питань по вашій конкретній ситуації зверніться до соціальних працівників та юристів в Інтеграційного центру Прага, які вас безкоштовно проконсультують.  

Легальною чи ні є робота іноземця в Чехії з польською візою? Початок березня 2017 для трудових мігрантів видався складним – сталося те, що одного разу мало статися напевно. Чеські підприємства почали доволі масово працевлаштовувати українців із польськими робочими візами, отримати які набагато легше, ніж чеські. Це не подобалося чеським державним органам, і вони вдалися до радикальних дій. На фірмі «Роглік» затримали майже сотню заробітчан. У  п’ятницю 10 березня поліція у справах іноземців провела облаву на складі продуктового інтернет-магазину rohlik.cz неподалік празької «Дикої Шарки». У результаті рейду було затримано 85 людей, 74 особам наказано покинути територію ЄС. Майже всі з них – українці, які мали польські візи, які, за словами речника поліції Томаша Гулана, не дають права на працевлаштування. Власник магазину Томаш Чупр каже, що все виглядало, як наліт на якихось вбивць: «Я особисто не бачив роботу СТБ (чехословацький аналог радянської КДБ – «Пороги»), але якось так само собі я це уявляю. Командир рейду репетував, ні з ким не розмовляв, всіх людей вигнав на рампу, вони там стояли, наче злочинці. Всіх іноземців відвезли, і тільки потім з’ясовували легальність їхнього перебування», - розповів він, і додав, що поліція діє непослідовно, коли в одних випадках «закриває очі» на польські візи, а в інших – «закриває людину». Недарма ще наприкінці лютого на новоствореному порталі uaportal.cz  Катерина Скрипник попереджала про незаконність роботи в Чехії з польською робочою візою. Вона «видається і дає право на роботу тільки на території Польщі, - пише вона. - При зміні роботодавця, посади чи місця проживання в Польщі Ви зобов’язані інформувати поліцію. Якщо Ви весь термін дії візи працюєте на території іншої держави – Ви порушуєте закон Польщі, оскільки візу використовуєте не за призначенням. Візу видає держава, а не компанія, для роботи на своїй території... Відрядження (стажування) не може поширюватися на весь термін дії візи... У Чехії з будь-якою візою потрібно зареєструватися протягом трьох робочих днів після прибуття у поліції у справах іноземців, де видають картку реєстрації з терміном перебування і адресою на території Чехії. Цю картку можуть попросити при перевірці документів. Штраф за недотримання цього правила може сягнути 3000 чеських крон». Скандал знову привернув увагу до дискусії – легальним чи ні є таким чином оформлена робота у Чехії? На думку української фундації в Польщі «Наш вибір», власники польських національних віз та дозволів на роботу можуть легально працювати лише на території Польщі. Ті українці, хто має польську візу категорії «Д», можуть відвідувати інші країни Шенгену, але винятково з туристичною метою. Порушника очікує штраф та депортація з Шенгенської зони строком від 6 місяців до 5 років. Якщо раніше польські органи влади не надто ретельно перевіряли, чи українці працюють саме в тій фірмі, яка видала запрошення, то проект закону «Про промоцію працевлаштування» передбачає, що польські працедавці складатимуть списки, хто з робітників взагалі до них не доїхав, а хто вирішив змінити роботу на кращу, не повідомивши про це управління праці. Працювати із польськими паперами у Чехії можна лише у випадку, якщо польський працедавець оформив відповідне відрядження. Але такий формат співпраці не може тривати довше 180 днів. Якщо відрядження було оформлене, то термін перебування поза Польщею не враховуватиметься до міграційної історії тих, хто подається на карту довготермінового резидента ЄС. Саме такою можливістю й користаються чеські роботодавці, які через польські агентства «беруть у відрядження» українських працівників. «Ми керуємося чеським Законом про працевлаштування, § 98 пунктк), в якому сказано, що на період до 90 днів працівник з візою однієї країни-члена ЄС може працювати в іншій країні-члені ЄС без дозволу на роботу цільової країни. Це так, якби вас «Роглік» вислав тимчасово працювати в іншій фірмі в Німеччині, і це діє також для громадян з країн, які не є членами ЄС. Працюють до 90 днів, бо за § 42 Закону про перебування іноземців в ЧР понад цей термін потрібно мати довготривалу візу», - заявив Чупр. Тут би претензій не мало би бути, однак чеська інспекція праці та інші органи не бачать все однозначно. «Відрядження працівників на територію іншої держави-члена ЄС у випадку українців можливі. Але є тут свої правила», - підкреслив заступник генерального інспектора праці Їржі Мацічек. З практики регіональних інспекцій праці, каже він, випливає, що тут насправді не йдеться про класичне відрядження працівника для роботи на польського працедавця, а для роботи на чеського працедавця. Документи оформляються суто цілеспрямовано для цього. Про які саме роботу чи послуги йдеться, інспекція перевіряє за допомогою налагодженого транскордонного співробітництва і в рамках співпраці з Чеською адміністрацією соціального забезпечення. «Простір для такої поведінки з боку роботодавців певною мірою дає чинне законодавство, в тому числі й Європейського Союзу, яке – з огляду на вільний рух послуг, їхню гнучкість і договірну свободу – не регулює суворо ці критерії, - додав Мацічек. - Під час деяких контрольних акцій ми виявили елементи неправомірних дій саме у сфері відряджень працівників за кордон. З погляду інспекції праці ідеально, якщо працівник має дозвіл на проживання і карту зайнятості, які видаються МВС ЧР на різні терміни». Роботодавці, утім, стверджують, що їхнє оформлення забирає багато часу. «У минулому році ми провели близько 250 перевірок, виявили близько ста незаконно діючих агентств. Це стосується не тільки працевлаштування іноземців, а й громадян Чехії», - підсумував він. Мінпраці Чехії також застерігає від прихованих кадрових агентств, які наймають робочу силу від компаній без ліцензій, наприклад, на основі комерційних угод, без так званої угоди про тимчасове розміщення робочої сили тощо. Радован Бурковіч, президент Асоціації кадрових агентств, стверджує: «Підхід не є рівномірним. У деяких районах робітників проігнорували, і в інших регіонах починалася процедура депортації», - каже він. Поліція у справах іноземців відкидає регіональний, але припускає індивідуальний підхід. «Вирішальним є статус перебування в країні, де має працювати, громадянство тощо. Щодо кожного іноземця приймається рішення окремо, це не має нічого спільного з регіоном», - стверджує речниця поліції у справах іноземців Катерина Рендлова. Чеським фірмам в останні кілька років бракує робочої сили. Ситуація, з їхнього погляду, стала гіршою через рекордно низький рівень безробіття в Чехії. Торгово-промислова палата та Союз промисловості й транспорту закликають сприяти зайнятості українців, навіть тимчасово. Профспілки виступають проти, бо, на їхню думку, фірми платять іноземцям дуже низький рівень заробітної плати. Такий рівень грошової винагороди не влаштовує чеських працівників, вони б просто не могли звести кінці з кінцями. Підготував Олекса Лівінський Пише часопис Пороги 

Процедура оформлення громадянства Чеської Республіки, практичні поради. Хто може отримати громадянство: Особа, котра відповідає певним умовам: I. Заявник, котрий інтегрований до чеського суспільства з таких причин: сімейна робоча соціальна А ТАКОЖ: II. Заявник не загрожує безпеці держави, його цілісності, демократичним основам, життю, здоров’ю чи маєтковим цінностям A ТАКОЖ:  III. Заявник виконує наступні умови: 1)     якщо він не є громадянином держави ЄС, - має постійне місце проживання мінімум 5 років 2)     якщо він є громадянином держави ЄС – має постійне місце проживання мінімум 3 роки 3)     або має дозволений ПМЖ на добу, котра разом з попереднім дозволеним проживанням на території ЧР досягає хоча б 10 років. Якщо, ви уважно, прочитавши все на сайті Міністерства внутрішніх справ, сказали собі, так, я хочу  і можу, тоді не вагайтесь, беріть паспорт і йдіть до своєї міської частини Праги (іншого міста) до відділу  Матрика (Matrika), там знайдіть працівницю відділу і повідомте їй про своє бажання стати громадянином (громадянкою) Чехії. Вона вам видасть кілька анкет - формулярів, які буде потрібно заповнити, з ними ви отримаєте список документів, які вам необхідно зібрати і віддати в руки цій пані - чиновниці. Важливо! Пам’ятайте - кожен документ має різний термін актуальності - від 30 днів до кількох  років. Відповідно, документи з найкоротшим терміном можете забезпечити аж коли будете мати зібрані основні. Які будуть необхідні документи?  Ось список по пріоритетності:   Підтвердження про успішний результат екзамену з чеської мови та реалій: Офіційне підтвердження зі складених екзаменів – тестів з чеської мови та чеських реалій (історія, географія, економіка, тощо). Як його отримати?: Потрібно записатись на певний термін - день здачі екзамену на сайті університету, який проводить ці екзамени і видає підтвердження. Після того як ви записались на екзамен (можете вибрати будь-яке місто, бо в Празі колись були черги). Після того як ви отримаєте підтвердження запису на екзамен, отримаєте потрібні дані для оплати екзамену, і підтвердження оплати мусите зберегти а потім представити на екзамені. Готуватись просто – всі відповіді на тести знайдете на Інтернеті, вивчите їх, і, в процесі намагайтесь писати чеською стільки, щоб ви вільно могли на екзамені відповідати письмово. Сам екзамен триває біля 6 годин, складається з кількох етапів – письмових та усних. Після його здачі через певний час вам приходить (в позитивному випадку) офіційне підтвердження, що ви успішно здали екзамен. А поки ви чекаєте на нього (я чекала місяць), готуємо інші документи. (Цей екзамен потрібний дорослим з тривалим побутом. Для дітей та тих, хто вчиться тут у навчальних закладах – полегшені умови, які виключають здачу такого екзамену).  Інші документи: Підтвердження про несудимість (Trestní bezúhonnost) – видає кожна пошта, де є позначка  Checkpoint. Увага, актуальність цього папірця – 6 місяців. Ціна 100 крон. У випадку, якщо ви мали проблеми з поліцією, потрібне підтвердження, що все гаразд, і вам вже все пробачили. Заява – Життєпис (Životopis) основний документ, який вважається за вашу заяву, написану вільною формою, бо вона таки має бути власноручно (може бути надрукована) написана, невигадана ваша біографія, бажано детальна, з роками, діями, та красивими обставинами і причинами чому вам так хочеться стати громадянином. Внизу підпис і дата, ставимо аж в день, коли будете подавати. Безкоштовно.    Доходи та джерела доходів - Підтвердження та копії документів, які показують ваші доходи за останніх 3 роки, якщо ви кожного року платили податки, то зробіть копію цих документів. Безкоштовно.   Довідка про не заборгованість (якщо ви OSVČ – маєте «жівностенський» лист ) - видає фінансовий уряд, Приходите на свій уряд, пишете заявку (вам видадуть формуляр) на цю довідку, подаєте в приймальню. Робиться протягом 30 днів, коштує 100 крон.   Довідка про не заборгованість з соціального уряду (socialní úřad)   Довідка про не заборгованість з медичного страхування. (zdravotní pojištovna)   Довідки з Уряду праці вашої міської частини, що ви (не)отримували соціальну допомогу та допомогу в соціальній кризі. Увага!  Це два різні документи на одному і тому ж  Уряді праці. Якщо ви в них не числитесь, тим краще – вони так і напишуть. Ця довідка потрібна для того, щоб взнати чи ви не обтяжували фінансову систему Чеської республіки.   Довідка з митного управління (Celní úřad) – що ви не маєте там заборгованість. Коштує 100 крон. Можете туди написати поштою, тоді це буде довше, або приїхати особисто, видадуть на місці.   Інші обов’язкові  документи : - Закордонний паспорт і карточка ПМЖ – копії зроблять вам на місці - Свідоцтво про народження, перекладене чеською мовою і завірене нотаріусом - Свідоцтво про шлюб (розлучення) – перекладене чеською мовою і завірене - Якщо не дай боже ваш партнер вмер, свідоцтво про смерть, перекладене і завірене - Робочі договори, якщо ви працюєте за ними - «Жівностенський» лист - Диплом про освіту, якщо він нострифікований - Перегляд ваших поїздок за останніх 5 років – це можете написати на окремому папері – взяти свій паспорт і зробити коротку виписку ваших поїздок за межі ЧР. ------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- Якщо ви маєте всі ці документи на руках, доповніть ще заяву, анкету і подавайте в своїй міській частині у відділі Матрика. На місці в уряді вам дадуть реєстраційний номер, тому зробіть собі копію основної заяви з життєписом. І цю копію сховайте про всяк випадок (наприклад, захочете подзвонити в Міністерство внутрішніх справ,  взнати як справи з вашою заявою – тут буде потрібен  ваш реєстраційний номер,  або ідентифікаційний номер (rodné čislo). Після того, як повідомлять (це може бути дзвінок з уряду) що ви отримали громадянство, ви йдете на пошту, купуєте марку за 2000 крон – саме стільки для дорослих коштує громадянство, і йдете до своєї пані з матрики. Вона приклеїть цю марку на підтвердження і копію вам теж дасть, також повідомить дату коли ви повинні прийти скласти присягу, і аж після присяги ви вже майже громадянин Чехії. Ви отримуєте в руки це офіційне підтвердження - "Listina o udělení státního občanství České republiky".Тепер залишається тільки піти у відділ реєстрації з договором або іншим підтвердженням місця вашого проживання, а потім в паспортний відділ. На всяк випадок візьміть з собою кілька паспортних фотокарток, бо спочатку буде тимчасовий паспорт, адже ваше свідоцтво про народження буде готуватись у Брно кілька тижнів. Потім ви чекаєте на нове свідоцтво про народження – і з вашим чеським іменем йдете знову на матрику і остаточно подаєте на остаточний ваш чеський паспорт, одразу ж можете виробити і закордонний паспорт. До кількох тижнів би все це мали отримати. Звичайний коштує 100 крон, закордонний – 600. Після цього візьміть оригінал підтвердження, що вам надали громадянство, документ про ПМЖ, і йдіть в  поліцію для іноземців, в свій відділ і там вас мають викреслити з бази даних, а натомість ваш документ про ПМЖ зліквідувати. Не страшно, якщо забудете це зробити – лист з поліції з погрозою великого штрафу вам це швидко нагадає. Важливо знати! Подружжя може подавати спільну заяву. Також, якщо маєте дітей молодших 18 років, можете подавати з однією дитиною кожен спільну заяву. Посилання на сайт МВС - http://www.mvcr.cz/clanek/udeleni-statniho-obcanstvi-ceske-republiky.aspx Посилання на сайт УК (екзамен) - http://ujop.cuni.cz/zkouska/obcanstvi  Фото: G8M8  Зіна Гаврилюк Спеціально для UAPORTAL.CZ

У зв'язку із поправками до відповідних законів надаємо огляд змін, які безпосередньо стосуватимуться заявників на візи.  Нововведення до Законів № 326/1999 Зб., Про перебування іноземців на території ЧР, з поправками, та № 634/2004 Зб., Про адміністративні збори, з поправками, які набувають чинності 31 липня 2019 року, вносять наступні зміни. Довгострокові візи та дозволи на проживання супровідні документи подаються тільки в паперовій формі – скасовується можливість приймати будь-який супровідний документ до заяви на довгострокову візу / проживання через скриньку даних, тобто скасовується наявна можливість прийому документа про забезпечення проживання перебування від студентів через скриньку даних; згода батьків на перебування дитини на території ЧР подається тільки в оригіналі (завіреної копії більше недостатньо). візовий збір збір за подання заяви на довгострокову візу залишається у розмірі 2500 крон, але відтепер його сплачують всі категорії заявників (включно зі студентами); виняток – за подання заяви на довгострокову візу з метою підприємництва сплачується збір у розмірі 5000 крон. збір за подання заяви на довгострокове проживання складає 2500 крон (раніше 500 крон); виняток – за подання заяви на довгострокове проживання з метою інвестування сплачується збір у розмірі 5000 крон. збір за прийом заяви на робочу карту, синю карту, карту внутрішньопереведеного працівника в рамках підприємства, карту внутрішньопереведеного працівника в рамках підприємства з країни ЄС складає 5000 крон (раніше 1000 крон); категорії, які подають заяви безкоштовно: особи, молодші за 6 років; заяви на отримання довгострокових віз від власників дипломатичних, службових та спеціальних паспортів; заявники на отримання довгострокових віз з метою сезонного працевлаштування, яким протягом 5 років перед поданням заяви була надана принаймні одна така віза, і жодна з цих віз не була анульована, тільки якщо це не відбулося внаслідок порушення роботодавцем своїх обов’язків. навчання відповідно до закону, під навчанням більше не розуміються здобуття освіти у середній школі, консерваторії чи вищій професійній школі (виняток – програми обміну, що проводяться у чеській приймаючій організації); власники чинних довгострокових віз або дозволів на довгострокове проживання з метою навчання, виданих іншою країною-членом ЄС (за винятком Великобританії, Ірландії та Данії) відтепер можуть перебувати у ЧР з метою навчання до 1 року без того, аби подавати заяву на візу. наукові дослідження науковець та члени його родини можуть подавати тільки заяви на отримання довгострокового проживання (більше не можна подавати заяви на довгострокові візи); відтепер науковці та члени їх сімей можуть перебувати у ЧР без візи до 1 року, якщо вони мають дозвіл на довгострокове проживання з метою наукового дослідження, виданий іншою країною-членом ЄС (за винятком Великобританії, Ірландії та Данії) і проживають у ЧР з метою наукового дослідження. Шенгенські візи апеляція / відкликання якщо заявник бажає подати заяву на повторний розгляд причин відмови у видачі короткострокової візи / визнання візи недійсною / анулювання візи (далі – апеляція / відкликання), він зобов'язаний сплатити збір у розмірі 60 євро; виняток – члени родини громадян країн ЄС цей збір не сплачують. подати заяву на апеляцію / відкликання через візовий центр не можна; термін для прийняття рішення щодо апеляції / відкликання продовжується до 60 днів від дати її подання (раніше було 30 днів).   За матеріалами: МЗС Чехії

 Цими днями Чехія відзначає два державні свята: 5 липня – День святих Кирила і Мефодія та 6 липня – День спалення майстра Яна Гуса. Творців слов’янської абетки - братів Кирила та Мефодія, - за правом називають Першовчителями та апостолами, адже вони не тільки поклали початок слов’янській писемності, а й активно сприяли розвитку та поширенню християнства, за що, як православна, так католицька церкви, зарахували їх до лику святих. Ян Гус – мислитель та філософ, один із перших реформаторів католицької церкви, який за свої релігійні проповіді та погляди був заживо спалений на вогнищі. Між іншим, його подвигам присвячена поема Тараса Шевченка «Єретик». Гус активно критикував тодішні звичаї Католицької церкви, та керувався засадами виключно християнської віри. Його страта стала причиною заворушень на чеських землях, які згодом переросли у запеклі та спустошливі гуситські війни, та й і нині чехи вважають Яна Гуса своїм національним героєм. І тут ми стикаємося з великим парадоксом – нація, яка виводить такі релігійні свята на рівень державних, є найбільш атеїстичною нацією сучасної Європи. Тож давайте поговоримо про чеську безбожність і рай на землі.    Про питання релігії  Отже за часткою атеїстів Чеська Республіка займає перше місце в Європі. Ймовірною причиною може бути, до прикладу, націоналістичний рух 19-го і 20-го століть, коли католицизм вважався релігією, нав’язаною австрійськими загарбниками, а гуситському протестантизму так і не вдалося здобути масову кількість послідовників. Варто відзначити і комуністичне минуле країни, коли між 1948 та 1989 роками, як і в решті східної Європи, активно гнобилися всі релігії та натяки на християнство. Так чи інакше, віруючими вважає себе нині лише близько 30% мешканців Чеської Республіки, і  більшість із них походить із регіонів Моравії та Сілезії. Попри те, що у Празі красується чимало величних храмів, які є історичним мистецьким надбанням, чеська столицята регіон Чехи – території, в основному, атеїстичні.    А зараз кілька статистичних даних для відтворення повної картини: найближчі  чеські сусіди та побратими – словаки - наводять цифру 77% віруючих, ще одні сусіди - поляки – взагалі визнані найбільш релігійною нацією Центральної Європи із 87% католиків. Половина чехів стверджує, що ніколи не брала участі у якомусь релігійному обряді (наприклад, богослужбі), і лише 7% відвідує богослужбу регулярно. Лише приблизно ¼ чеських мешканців висловила бажання, щоб церемонія її поховання мала релігійні елементи. Вінчання у церкві вважає потрібною процедурою приблизно 20% чехів. А третина мешканців Чеської Республіки переконана, що шукати відповіді на життєві проблеми в релігії чи в духовних науках – марна трата дорогоцінного часу.  Питання чеської безбожності та національного менталітету вже багато років досліджує польський письменник та журналіст  Маріуш Щиґел (Mariusz Szczygiel). Його називають послом «чеськості» у Польщі та особистим психоаналітиком чеського народу. Він регулярно публікує роздуми і репортажі про «свій улюблений народ», як він сам його називає, та написав дві книги на чеську тематику. Одна з них - «Ґоттленд» («Gottland») - неординарно описує чеські історичні перипетії останнього століття, за що стала бестселером та європейською книгою 2009-го року. Основне питання другої книги Щиґела «Зроби собі рай» («Zrób sobie raj!») звучить наступним чином - «А як вам, чехам, живеться без Бога?».  «Для багатьох чехів атеїзм такий же природній, як і те, що хтось блондин. Вони народжуються і не вірять» - пояснює Щиґел. «Для мене і моїх читачів це дуже цікаво. Польські католики (певно, як і більшість віруючих взагалі ) вважають, що атеїст – людина погана. Йому бракує моральності, адже він не живе релігійними засадами і принципами. Тому ми часто запитуємо себе: як чехи можуть бути щасливими і не потребувати для цього Бога? Чи можливо бути чесним без Бога? Чому вони не бояться життя без Бога? Але європейські соціологічні дослідження свідчать про те, що невіруючі чехи керуються тими ж цінностями, що й віруючі поляки. Наприклад, виховуючи своїх дітей, вони так само вчать їх щирості, солідарності з іншими, приятелюванню. Вони кажуть своїм дітям, що не можна красти і вбивати тощо». Іншими словами, поняття «антирелігійний» та «антиморальний» не йдуть для Щиґела пліч-о-пліч.    Папа Бенедикт XVI. зауважував, що атеїзм може серйозно зашкодити Чехії. Подібно говорив про неї і перший чеський президент Вацлав Гавел: «Ми живемо у першій атеїстичній цивілізації. Тобто в цивілізації, яка втратила відношення до нескінченного та вічного. Тому в ній завжди переважає тимчасовий зиск над зиском довгостроковим. Важливо те, чи якась інвестиція окупиться через 10-15 років, а менш важливо, як це позначиться на життях наших потомків через років сто». Маріуш у цьому відношенні каже: «Я б погодився з Гавлом, якби не одна деталь: католицька цивілізація також думає передусім про тимчасовий зиск та комфорт. Чехи в атеїстичній Празі масово і відповідально сортують відходи. Ми в католицькій Варшаві маємо з цим проблеми, а католицький Рим не сортує взагалі».    Певний час пан Щиґел досліджував процедуру кремації у Чехії.  «Чому така кількість чеських родин не забирає після спалення своїх рідних? Третиною урн ніхто не цікавиться, ніхто до них не зголошується. Що сталося у вас з любов’ю? Той, хто не забирає своїх покійних батька чи маму, не любить їх? Певно любить, але, можливо, не хоче ще раз страждати, знову взявши їхній попіл у руки. Можливо він тікає від неприємних відчуттів. А можливо, йому все байдуже. Він просто не вірить у посмертне життя і не цікавиться, що робиться із залишками його рідних згодом». Про національний менталітет  «Вони «безхребетні»»- каже про чехів один мій знайомий українець - «прийшли німці – підтримали німців, у 68-му прийшли комуністи – встановили у Празі найбільший у світі пам’ятник Сталінові.  Призвичаяться будь-кому!». Однак, на мою думку, таку модель поведінки можна називати безхребетністю, а можна, наприклад, національною гнучкістю. Власне, така позиція презентується і в одному з найбільш відомих чеських літературних творів «Пригоди бравого вояка Швейка». Мета Швейка – пережити, і пережити будь-яким чином. Такий образ глибоко закорінений у свідомості чехів, тому вони не захоплюються героїзмом та кровопролиттям заради нього. Вони вважають, що за несприятливих умов, така мала нація як вони, повинна не бунтувати, а призвичаїтись сильнішим.  Про національний менталітет свого улюбленого народу Маріуш Щиґел каже:  «чехи мають у собі багато самоіронії і не знають жодних табу. Вони часто сміються самі над собою і абсолютно не бояться Бога. Чехи не знають пафосу, він цілком відсутній. Вони радо зрощують у собі міщанські властивості, а культуру використовують як антидепресант». Самоіронію і відсутність табу Щиґел підтверджує таким прикладом: «У центрі Праги стоїть статуя скульптора Давида Черного. Дві бронзові фігури чоловіків справляють малу нужду на карту Чеської Республіки (віз. фото). Натовпи людей ходять на це дивитися! У Польщі щось подібне було б абсолютно неможливим. Автор скульптури і власник ділянки стояли б перед судом, і були б покарані, народ почувався б ображеним та ігнорував би статую. А чехи з радістю споглядають це і цілком задоволені. Їх нічого не виведе з рівноваги. Чеський літературний історик та критик Войтєх Їрат сказав «Малий чеський чоловічок до пафосу або ще не доріс, або вже переріс, і дивиться на нього згори». Про рай на землі  Якщо продовжити говорити про складові чеського національного характеру, не можна оминути такий фактор, як відчуття «погоди» - тобто власного комфорту, затишку та рівноваги. Зазвичай, ви рідко побачите чеську жінку на незручних підборах, чи чоловіка, який у поті чола працює більше, аніж, відведених законом, 8 робочих годин. Чехи – нація, яка віддає перевагу практичності та розміреному, урівноваженому стилю життя. Вони воліють не просто жити, а жити носолоджуючись. Така життєва позиція - це створювання щоденного міні-раю на землі. Блискуче змальовує це Маріуш Щиґел на прикладі чеського гімну. Він звертає увагу на те, що більшість європейських гімнів з героїчним пафосом закликає своїх громадян до великих поривів та звершень. Згадаймо, наприклад, нашу українську самовідданість – «душу й тіло ми положим за нашу свободу!». Чехам же абсолютно достатньо у головному музичному творі країни констатувати: «Де дім мій, Де дім мій? Вода шепотить по лугах, Бори шумлять по скелях, У садочку сяють квіти, Земний рай то на погляд! І це є красива земля, Земля чеська, дім мій...»   Польський письменник повертається до Бога і в цьому контексті. Він пояснює, що у віруючої людини два життя – земне і вічне. За законами віри, раю людина може досягти лише після смерті, а у цьому житті повинна його заслужити. Чехи ж створюють собі рай тут, на землі, тому що переконані, що мають тільки одне життя, і мусять використати його по максимуму. Вони майже завжди задоволені тим місцем і роллю, які відведені їм у цьому світі саме тут і саме зараз. Чого не скажеш про нашу українську людину, яка завжди бажає чогось кращого і більшого, тому стиснувши зуби, століттями демонструє свою завзятість, упертість, надмірну самовідданість та трудоголізм.  Сперечатися про національні позиції, як і про смаки - справа марна. Бо ж кожному своє. Тому питання «що більш правильно?» - чекати  на майбутні дивіденди, чи жити сьогодні і не думати про завтра - залишається риторичним... ОКСАНА МОЙСЕНЮК, для UAPORTAL.CZ 

Хори та ансамблі на кшталт імені Г. Верьовки і П. Вірського – «нафталінова» творчість чи високе мистецтво? «Бабусі» у районних Будинках культури – «шароварщина» (далі – «Ш.») чи невинна самодіяльність? Театри пісні і танцю й поп-виконавці з безсмертними хітами про «калину» і «вербу» – банальна низькопробність чи бомба уповільненої дії? Феномен «Ш.» в українській музичній культурі, про який вперше заговорили у 90-х, трактують по-різному. Варто одразу зазначити, ця стаття не має на меті вести боротьбу з цим явищем. Її завдання – простежити причинно-наслідкові зв’язки походження «Ш.», означити різні її прояви у музиці і якомога об’єктивніше висвітлити цей прецедент. Адже, як відомо, названа проблема – це, можна вважати, вилікувана. Пропонуємо читачеві, подібно Орфеєві, зануритись у серцевину «Ш.», пройти всі її митарства і дійти до омріяного просвітлення (фолк-нірвани чи етно-дзену – як вам завгодно).    50 відтінків шароварщини   Термін «Ш.» зазвичай вживається як негативний випад проти несмаку і примітивізму у зображенні національного. Етимологія веде коріння від чоловічих шароварів, яким судилося стати яблуком розбрату у «райському» саду української культури, вписавшись до переліку найпопулярніших стереотипних образів українського: «сало-оселедець-вареники-гопак». Юрко Іздрик називає їх культурними, ідентифікаційними кодами, що становлять значну частину identity нації-носія і виконують репрезентативну функцію – є своєрідною візитівкою нації для виходу в світ. Ні для кого не секрет, що спрощена репрезентація країни у мистецтві з використанням культурних маркерів розповсюджена по всьому світу: пригадаймо «циганщину», російські «матрьошки-ікру-водку», французьких шансоньє, брюхатих добродіїв німців з келихами пива і гармошкою, шотландців в кілтах і з волинками. В Україні маємо свій готовий, легко схоплюваний іншими культурами шаблон – вічно хмільний козак в широчезних червоних шароварах. Поруч із ним – вірна пишногруда козачка у строкатій сорочці, яка явно перегинає палку з вуглеводами та жирами (сувенір у вигляді українки з мискою вареничків красується на холодильнику чи не в кожного іноземця/туриста, який тут побував). Зі здобуттям Україною Незалежності ці образи неабияк активізувалися і дали горду назву всьому явищу – «шароварщина». Вона справляється зі своїм завданням на всі 100 % – слугує простим засобом відрізнити своє від чужого для представників того чи іншого етносу. Інша річ, якщо зображення нації вульгарне, примітивне, яке затьмарює глибинний зміст окремої культури. На світовій арені культурна Україна бачиться саме як «шаровара-land». Примітно, що і в нашій свідомості засів той самий стереотип, яким ми ж користуємось для самовисміювання, а подекуди і їдкого сарказму. Оце проблема!   Також існує версія, що етимологія «Ш.» веде свій початок і через видатного українського режисера масових заходів Бориса Шарварка, який культивував в Україні тип псевдофольклорної культури. Він взяв за основу ту ж систему національних образів – спрощених та узагальнених. Такий собі «комбікорм для мас» (за визначенням композитора, учасника гурту «Хорея козацька» Данила Перцова). Проте «Ш.» визрівала ще задовго до Незалежності України. Тенденція до редукції та уніфікації фольклору (так званого кічу) відома ще з початку ХХ століття. Так родзинками спектаклів тієї доби стали інсценізації пісень, а також створення хореографічних композицій на основі народнопісенного матеріалу. На авансцену найперше висувалися пісенні зразки пізньої традиції, а королем народно-сценічної хореографії надовго став гопак.   На світовій арені культурна Україна бачиться саме як «шаровара-land».   Згодом цю тенденцію підхопили численні шоу-групи, які піддавалися гарячій критиці з боку корифеїв українського театру. Ось як про це писав Микола Садовський: «Гопак був доведений до таких шедеврів, що його витанцьовували пар по десять танцюристів, одягнених у таке вбрання, якого ніколи ніхто не бачив і яке нашому народові ніколи не снилося — включно до білих чобіт на жіноцтві, спідниці по коліна, а намисто... звисало на жінці нижче пояса, і це звався народний український театр!». В той час це явище називали «малоросійщиною», яка передбачала вульгаризацію усіх  складових театрального дійства: «Костюм – величезний вінок на голові з безліччю стьожок, буси замість намиста, півпуда стеклярусу, нашитого на вбрання, все це не мало нічого спільного з тим народним костюмом, який ми завжди можемо бачити, чи то на селі, чи в кожному першому-ліпшому музеї. Танок, не танок, а циркова акробатика. Пісня, не пісня, а один крик, галасування та вигуки». Так поступово «малоросійський кіч» входив у моду ХХ століття. Та головний інгредієнт у рецепті «Ш.» – музика. Пам’ятаєте російську народну «Эх, яблочко» – приблизно так звучить обробка української народної пісні у «шароварному» стилі. Наш слух з перших секунд ідентифікує це звучання, яке формує психологічну установку на певний лад сприйняття. Проаналізуємо, в які етапи у свідомості слухача формується установка на «Ш.» – від фонізму до усвідомлення композиційного рівня:   Масивне звучання хору – практика народного гуртового співу замінена на хор з 200 чоловік, яким орудує диригент; розлогі заспіви солістів хору, в той час як у звичаєвій традиції заспів соліста (виводчика) короткий, зазвичай, це лише перші слова куплету; Штучна манера співу (гібрид двох традицій – народної (черевне дихання) та академічної (грудне). Варто зауважити, що експериментальний хоровий спів, який синтезував народну та академічну виконавські манери, вперше було випробувано на зламі ХІХ-ХХ століть в «Охматівському» хорі під орудою Порфірія Демуцького. Колектив налічував 200 чоловік, які були носіями фольклорної традиції даного регіону; їх діяльність охоплювала одразу дві сфери виконавського фольклоризму: автентичний гуртовий спів (первинний тип) та експериментальна інтерпретація автентичного співу (вторинний); Гармонізація, голосоведення – академічна хорова традиція; Інструментарій – поєднання традиційного українського (цимбали, народні духові) та академічного (струнні, дерев’яні духові, хроматична бандура, баяни); Виструнчена композиція, нетипова для автентичного виконавства (переважно трихвилинні твори хвилеподібної будови з генеральною кульмінацією і апофеозним фіналом на кшталт «Циганочки»);   У підборі пісень характерні жанрові обмеження: жартівливі (діалогічного типу), ліричні, історичні пісні без регіональної прив’язки, які б годилися для зручної обробки. Відтак, усі деформації фольклору на різних параметрах зумовлені виключно вимогами сцени, яка диктує свої правила стосовно видовищності й акустики великого залу. Слухати 40-хвилинну думу не так цікаво, як дивитися на вистроєних у ряд вокалістів, яким акомпанує батальйон бандур, а попереду – танцювальне шоу. До речі, сценічні танці і досі продовжують помилково називати «народними», хоча жоден з цих танців не побутував і не побутує в природному середовищі. Це авторська хореографія з окремими елементами народної, яка ані за духом, ані за формою нічого спільного з сільським традиційним танцем не має.   Слухати 40-хвилинну думу не так цікаво, як дивитися на вистроєних у ряд вокалістів, яким акомпанує батальйон бандур, а попереду – танцювальне шоу.   «Сцена – інший жанр, там має бути яскраво, ти маєш бути картиною, на яку стоять і дивляться, щоб із заднього ряду, за 50 метрів тебе бачили і відчували, яка ти красива, але зблизька це, звичайно, буде вирви око. Тому воно було і залишилося», – говорить музикант гурту «Баламути», засновник Майстерні автентичного костюму «Шляхетний одяг» Руслан Павлюк (Прорва). – «Пісню “Ой на горі два дубки” не лише ненормально співають, а ще й обігрують. При чому так, як Станіславський казав «Не верю!». Занадто багато рафінованості. Оці всі ручки, ужимки, червоні губи, оці простакуваті обігрування в кліпах, воно віє примітивізмом. Ми виросли від цього насправді. Колись, можливо, у 70-80-ті це було цікаво, з гумором ще сприймалося. Я ж сам на Вірського виростав. Але потім це стало рафінованим мистецтвом, нецікавим, некорисним (як рафіновані продукти не радять вживати у великих кількостях). А насправді пісня-то хороша, просто що її заялозили».   Тому головні вимоги у сценічній подачі народної пісні – гучно, помпезно, яскраво, доступно. Хтось скаже, що це охудожнення «дикої» фольклорної стихії, я ж схиляюся до трактування кічової форми як спрощення виразових можливостей автентики. У 40-х роках минулого століття цей метод був дуже зручним та ефективним, адже дозволяв зрівняти, пригладити, причесати колорит, самобутність різних народів, що входили у велику радянську родину. Так виникла штучна культура «совоукр», а її музичним обличчям став Національний заслужений академічний народний хор України імені Григорія Верьовки, створений 1943 року в Харкові.   В епоху розквіту ідеологічного кічу фольклор став формою соціалізації радянських людей, а народний хор – інструментом пропаганди ідеології.   Музикознавець, музичний критик Олеся Найдюк визначає хор ім. Верьовки як суто радянський феномен – «гламурна версія фольклору, імітування, копіювання, стилізація, – втім дуже грамотна й фахова». У статті «Український кіч імені Верьовки» авторка описує розквіт ідеологічного кічу, під час якого фольклор став формою соціалізації радянських людей, а народний хор – інструментом пропаганди ідеології. Та крім цього хор ім. Верьовки, а слідом за ним й інші подібні колективи (Академічний ансамбль пісні і танцю «Козаки Поділля», Волинський, Черкаський, Чернігівський народні хори та ще багато інших) пропагували естетику поверхневу й сміховинну, найчастіше апелюючи до образів козака в шароварах та його подруги, які постійно з’ясовують стосунки під жартівливі пісні з діалогічною формою типу «А мій милий вареничків хоче». Народні пісні зі складним, глибоким змістом замінювалися більш легшими про куму, кума, сусідку, дівчиноньку й парубонька.     Україна вийшла з Радянського Союзу в 1991-му, а народні хори й ансамблі досі працюють по інерції совкової доби – майже той самий репертуар, ті ж аранжування, та ж подача. До прикладу наведу репертуар Народного аматорського ансамблю української пісні «Любисток» (смт. Нова Ушиця) станом на 1990-2000 рр.. Поряд з авторськими творами колектив виконував народні пісні в обробках, зокрема такі хіти як «Ой чий то кінь стоїть» (обр. А. Авдієвського), «Дівка в сінях стояла» (К. Котенка), «Ой у неділеньку рано» (О. Яковчука), «Сусідка» (Я. Яциневича), «Як була я маленька» (Г. Верьовки), «Вийди, Грицю» (Є. Кухарця). І все це, звісно, під супровід баянів.   Анатолій Гнатюк, Михайло Поплавський, гурт «Лісапетний батальйон», Театр пісні і танцю «Джерела», Оксана Пекун – типова шароварна естрада, яка активно пропагується з телеекрану і яку наслідують безліч аматорських гуртів.       Як ви думаєте, для чого це все, з яким меседжем виходять на сцену такі колективи? Виявляється, вони творять «з метою збереження і популяризації традиційної народної пісенної творчості, унікальних взірців гуртового співу, широкого показу художніх багатств народної хорової поліфонії і виконавських стилів» (із прес-релізу VІІI Всеукраїнського фестивалю-конкурсу колективів народного хорового співу імені Порфирія Демуцького). У кожній фразі цього кредо ставимо прочерк, бо ані традиційного гуртового співу, ані унікальних пісень, ані народного багатоголосся у цих колективів не спостерігається. Відтак, розпізнати автентику в народних хорах – все одно, що виявити мелодію у славнозвісному хіті Півника Петі «Ти ж моя курочка». Єдине, у чому вони не лукавлять, то це в ідеї тріумфально поширювати світом українську народну пісню та українське музичне мистецтво. У ній зчитується типовий радянський пафос, возвеличення, гіперболізм, які отримали відповідне музичне втілення. Так народна пісня стала звучати наближено до гімнів, маршів і масових пісень радянської доби, і це все як подавалося, так і продовжує подаватися: як фолк-пропаганда, на ура-патріотичній ноті. Найприкріше те, що в українців склалось стійке враження, що український фольклор – це народні хори. Співати традиційно стало не комільфо, надто екзотично, тому усі хотіли наслідувати Ніну Матвієнко з її художньо-естетичним переосмисленням народного співу. І це був лише початок…   Чим гірше, тим краще (Мао Цзедун)   Буремні 90-ті – розквіт жлобства, рогулізму і «Ш.», яка шукала нових форм і знайшла їх у вітчизняній естраді. «Сало-вареники-верба-кропива-калина-черешня-мама-борщ» – стандартний набір шароварної пісні a la Поплавський. «Концерти Поплавського – ніщо інше як рогулізм», – зазначає музичний продюсер Володимир Бебешко, автор знаменитої «Кропиви». У збірці есеїв «Жлобологія» (К.: Наш формат, 2015) детально розбираються поняття рогуль, жлоб – «зразкова біологічна істота, звичайна людина – мінус духовні запити і цілі» (театральний критик, журналіст Сергій Васильєв); «жлобство у масовій культурі – мистецькі твори, які на примітивному рівні заторкують найприземленіші почуття малоосвічених людей» (письменник, перекладач Юрій Винничук). Відштовхуючись від цих визначень, очевидна паралель із музичною «Ш.», яка також працює за моделлю спрощення.   Через саме аранжування і підхід до нього народні хори ретранслюють типовий «совоукр», і це – в епоху декомунізації.   Про «шароварну» естраду – музичний продюсер Юрко Зелений: «У будь-якій культурі є різні культурні шари. Тобто завжди була умовно низька і висока культура, рівень кабаре і опери, театру. Так було в усі часи. Високі пісні прославляли Бога, а низькі мали побутову тематику. Але ніколи рівень кабаре не видавався за рівень класики, низьке завжди було на задвірках. І ніхто з кабаре не прирівнювався до вершини культури. А в нас все сталося з ніг на голову. Справжнє мистецтво було зачавлене, відправлене на задвірки, в підвали, а рівень низького кабаре був виведений у ранг високого мистецтва. Звідси ми маємо і блатняки, і Сердючок. Це все нав’язувалось впродовж 25-ти років. Естрадна “шароварщина”, як і радянська, продовжує створювати образ того, що українська культура меншовартісна, низькопробна». Анатолій Гнатюк, Михайло Поплавський, гурт «Лісапетний батальйон», Театр пісні і танцю «Джерела», Оксана Пекун – типова шароварна естрада, яка активно пропагується з телеекрану і яку наслідують безліч аматорських гуртів. Тому не дивно, що на будь-якому національному святкуванні не можливо позбутися відчуття, ніби живеш на окупованій шароварами території. Більше того, бутафорність зі сцени перейшла у ресторанний бізнес. І як довго споживач буде варитися у цьому замкнутому колі – питання?     Ефект метелика   У фольклорних колах поширена думка, що колективи «сільського розливу», які лабають низькопробні польочки і «7:40» під Ямаху – це шароварна самодіяльність, а народно-академічні хори на кшталт ім. Верьовки – високе мистецтво, адже його формують професіонали з вищою музичною освітою (!). Аматорство чи професіоналізм? Думаю, справа не в якості, а в естетиці. Народні хори, хоч вже і не співають про Сталіна, продовжують нести радянську ідіоматику в музиці. Коли ти їх слухаєш, наче потрапляєш у капсулу часу і здається, що на дворі 70-ті. А справжнє мистецтво – це коли ніщо не здається нічим. Низькопробні аранжування народних пісень розраховані на невибагливе вухо і не несуть аж такої кривди. Тут треба пам’ятати – є поганий мейнстрім, а є хороший. Зроблене якісно з музичної точки зору – ще не означає, що це музично оправдано. Коли я чую чисте, професійне, злагоджене, помпезне виконання народної пісні «Ой, на горі два дубки» того чи іншого заслуженого національного хору, то це мене аж ніяк не підкуповує. Я розумію, що це ті ж самі «дубки», що і в репертуарі аматорських «весільних гуртів», але через саме аранжування і підхід до нього народні хори ретранслюють типовий «совоукр», і це – в епоху декомунізації. Прислухаючись до соціологів, хибно критикувати явище, яке є інтегральною частиною культурної системи. Народно-академічні хори стали перехідним етапом між композиторським фольклоризмом та ф’южном, який зараз особливо актуальний. Можливо, якби не хор ім. Верьовки, ми б не мали зараз таких проектів як  «ДахаБраха», Катя Chilly, ONUKA, Joryi Kłoc, The Doox... Тому «Ш.» бити не варто, як і робити їй чорного піару. Як говорить Євген Єфремов – відомий етномузиколог, керівник ансамблю «Древо» (Київ), людина, яка пізнала етно-дзен: «Не потрібно ні з чим боротися. Все, що у нас є сьогодні – має право на існування. А болячки мають тенденцію самі по собі відходити. Покоління любителів “шароварщини” відходить, натомість приходять ті, яким подобається автентичне. У мене немає ілюзій, що фольклор стане провідною дорогою у розвитку музичної культури, врешті так і не повинно бути. Але я вважаю, що це живильний струмочок і завдання фольклористів – щоб він не пересох».   Автор:  Катря Гончарук Музичний критик, радіоведуча cultprostir.ua