Портрети перших президентів – Михайла Грушевського й Томаша Ґарріга Масарика – можна було побачити в празькій галереї «Манес».  3 серпня тут відбулося відкриття першого на теренах Чеської Республіки Міжнародного фестивалю акварелі, участь у якому взяли художники з 64 країн світу, а в експозиції представлено понад 400 робіт. Організаторкою фестивалю стала чеська художниця українського походження Олександра Брикса, а сам фестиваль присвячено 100-річчю чесько-українських відносин.  Фестиваль відкривали 13 найкращих українських акварелістів, які впродовж трьох годин демонстрували свої вміння численним відвідувачам галереї, на очах яких народжувалися нові роботи, які увійдуть у велику «живу книгу» фестивалю.  Підтримати художників з України прийшли Посол України в Чехії Євген Перебийніс з дружиною. Пан Перебийніс подякував учасникам за  представлення українського мистецтва за кордоном, а також побажав творчого натхнення та енергії.Побачити роботи видатних акварелістів можна було з 3 до 5 серпня в галереї «Манес» у Празі. Після цього 100 найкращих робіт вирушать у мандрівку галереями інших чеських міст і містечок. «Це дуже символічно: 100 років Чехословаччині, 100 років Українській Народній Республіці, 100 років нашим відносинам, 100 робіт», - пояснює свій задум Олександра Брикса. Повідомляє Посольство України в Чехії. Фото: Alexandra Bryksa

У Чехії передбачається збільшення кількості робочої сили з України з правом працевлаштування на два роки до 19 600 осіб. Міністерство праці і соціальних справ Чеської Республіки готує програму, яка дозволить значно прискорити працевлаштування українців. Про це 21 травня заявила міністр Ярослава Нємцова. У Чехії зараз кількість вільних робочих місць досягла рекордного числа, незанятими є понад 260 тисяч місць, заявила міністр Ярослава Нємцова. Це передусім медичні сестри і працівники соціальної сфери, а також робітники середньої технічної кваліфікації, будівельники. Міністр Ярослава Нємцова минулого тижня відвідала Україну, зокрема посольство Чехії в Україні, а також генеральне консульство у Львові, щоб домовитись про спрощення й прискорення процедури оформлення дозволу на роботу. Зокрема, передбачається збільшення кількості робочої сили з України з правом працевлаштування на два роки до 19 600 осіб. Наразі в Чеській Республіці працює 374 тисячі іноземців, з них 280 тисяч –громадяни ЄС, 94 тисячі – громадяни з інших країн Європи та Азії. Українці з цієї кількості становлять 70 тисяч. Повідомляє Радіо Свобода 

Дивовжні ілюстрації космосу у бачення людей середини ХІХ ст. завдяки ілюстраціям Аса Сміта, датованими 1855 роком. Визначення окружності та локацій на планеті Фази місяця Орбіти планет. (Плутон на той момент залишається не відкритим) Сатурн Пори року Рух Землі і Місяця Спостереження з Землі та уявлення минулого Фази місяця Окружності відомих на той момент супутників Дослідження та діаграми сонця Комети Марс, Астероїди та Юпітер Пам'ятна дошка на місці де працював видатний астроном минулого Аса Сміт. P.S. Підписуйся на Uaportal.Cz - у нас завжди цікаво :)

У самому серці Праги, у майже казковому буднику «У кам’яного дзвону» на Староміській площі у п’ятницю ввечері лунало українське слово. Українські родини зібралися, щоб почути нові казки Лірника Сашка і зануритися в неповторну атмосферу його розповідей. Відомий український казкар вже вдруге приїхав до Праги на запрошення недержавної організації «​Українська Європейська Перспектива»​ Готичний будинок «У кам’яного дзвону» має вже понад 600 років, і за цей час наслухався різних історій, але українські казки наповнили його старі стіни веселим дитячим сміхом, здивованими вигуками і щемливими звуками українських народних пісень. То «козак-характерник» Сашко Лірник зачарував своїми розповідями цілу аудиторію. І малі, і старі не просто слухали, вони грали казку – про сміливих козаків і працьовитих дівчат, про жадібних панів та недолугих чотрів, про лисичок і котиків. Сашко Лірник схопив «лисичику-сестричку» За дві години спілкування Сашко Лірник перетворив на акторів мало не пів-аудиторії. В імпровізованій виставі грали всі: і діти, і мами з татами, і навіть пан посол – йому дісталася роль козака Миколи. Ще б пак! З таким славним козацьким прізвищем, як Перебийніс – Сашко Лірник не розглядав для пана Євгена жодної іншої ролі. Сашко Лірник представляє «козака Миколу», одинадцятилітній «дід» Данило у зеленій футболці У цій же ж казці одинадцятилітній Данило Студеняк грав старого діда. «Я дуже люблю казки Лірника Сашка. Я сам читаю його книжки, а раніше читали батьки. Вчора дивився його по Youtube», – каже Данило. Як і більшість присутніх дітей, він живе в Празі вже довше, ніж в Україні і завдяки українським книжкам і відео з інтернету зберігає і зв’язок з Україною і українську мову. Задоволений виступом був і сам казкар, каже, що українці за кордоном – особлива аудиторія, але він почувався як удома, як у рідній родині, бо для нього Україна є там, де є українці. У великій залі майже не було порожніх місць «Вони не «загодовані» артистами, вони спраглі до українського слова, до казки. Самі бачите, яке тут єднання відбулося – всі відчули себе однією родиною. Я дуже ціную такі виступи за кордоном, бо я сам жив за кордоном довго і знаю, що Україну починаєш цінувати особливо, коли ти відірваний від неї», – говорить Олександр Власюк, якого більшість дітей і дорослих по всьому світу знають під псевдонімом Сашко Лірник. Захоплені слухачі відклали навіть мобільні телефони А з празькими українцями його зв’язує вже тривала дружба. Вперше він побував у Празі на Різдво три роки тому. Тоді «Українська Європейська Перспектива» запрошувала з України дітей загиблих бійців. Разом з Сашком Лірником вони і Різдво зустрічали і колядували на головній площі Чехії. Тоді ж і Прага, щоб підтримати українську громаду, що збирала допомогу для фронту, надала безкоштовно одне з найкращих своїх приміщень.   Сашко Лірник з дружиною після виступу в будинку «У Кам’яного дзвону» Автор: Марія Щур - Радіо Свобода  Фото: Роман Михальчук 

Людина – фізично здорова і міцна – може протриматись без їжі два місяці. Без води – до 10 днів. Плюс-мінус кілька діб. Організм у відчаї починає поїдати сам себе. Починаючи запасами глюкози та жирових тканин, продовжує печінкою та серцем. Тому на шпальтах газет і у заголовках на сайтах голодування може виглядати як героїчний протест і прояв надзвичайної сили волі. Але за ґратами реальність голодування – це також відчай, жалюгідність, втрата свідомості, атрофія м’язів і холод, проблеми із зором і свідомістю, з роботою мозку, іноді – глухота і сліпота, відсутність реакції на оточуючих. Голодування – це виклик. Який поступово стає катуванням себе самого. Тож чому сьогодні, у 21 столітті, у найбільшій за площею країні світу, що претендує на роль незамінного гравця на полі міжнародного права, знаходиться режисер, який оголошує голодування? Тому що його було ув’язнено за сфабрикованою справою. За абсурдним звинуваченням. За політичні вподобання. Тому що свідчив проти нього товариш. Примусово. Закатований. Тому що вже без 17 днів чотири роки кримчанин Олег Сенцов провів у слідчих ізоляторах, залах судових засідань, колоніях і в’язницях. Ми не хочемо знову обговорювати абсурдність звинувачень у підготовці підриву меморіалу Вічного вогню та пам’ятника Леніну, а також підпалів офісів «Русской общины Крыма» та «Единой России» у Сімферополі. Цю абсурдність визнає світова спільнота, визнають українські, російські та світові діячі кіно, Європейська кіноакадемія, відомі режисери, продюсери і актори багатьох країн світу. Не визнає її лише так само абсурдний російський політичний режим разом зі своїми арміями вірних телеглядачів, радіослухачів і користувачів інтернету.   Фото - Новое Время   Але ми хочемо обговорювати те, що Олег у своєму відчаї (все-таки, як іще охарактеризувати голодування?) не говорить тільки про власне повернення додому. 14 травня 2018 року він оголосив безстрокове голодування (на жаль, дійсно «безстрокових» голодувань не буває, і час спливає…) із єдиною умовою його припинення – звільнення всіх українських політв’язнів, які перебувають на території РФ. Шістдесят чотири. Політв’язні.   Список #LetMyPeopleGo (в алфавітному порядку) Абдуллаєв Теймур Абдуллаєв Узеір Абдурахманов Талят Абільтаров Рустем Абсеітов Зеврі Алієв Муслім Алімов Рефат Аметов Кязим Аметов Эрнес Асанов Алі Асанов Марлен Балух Володимир Бекіров Інвер Небієвич Белялов Мемет Бессарабов Олексій Ваітов Рустем Вигівський Валентин Гриб Павло Дадеу Микола Дегерменджи Бекір Дегерменджи Мустафа Джемаденов Эміль Джеппаров Арсен Долгополов Дмитро Дудка Володимир Захтей Андрій Зейтуллаєв Руслан Зекір’яєв Сервер Ібрагімов Тимур Ісмаїлов Рустем Карпюк Микола Клих Станіслав Коломієць Андрій Кольченко Олександр Костенко Олександр Куку Емір-Усєін Кубедінов Арсен Литвинов Сергій Мамутов Енвер Мемедінов Наріман Меметов Ремзі Мінасов Еміль Мустафаєв Сейран Панов Євген Примов Юрій (Нурі) Присіч Володимир Сайфуллаєв Ферат Салєдінов Айдер Салієв Сейран Сенцов Олег Сизонович Олексій Сірук Вадим Стогній Олексій Сулейманов Ренат Сухоносова Анна Сущенко Роман Трубач Руслан Чапух Асан Чирній Олексій Шаблій Глеб Шиптур Микола Штибліков Дмитро Шумков Олександр Шур Віктор Знаєте, іноді складається враження, що світ прагне розвиватись, країни – будувати нові типи взаємовідносин, суспільства – вчитись змінюватись на краще. І тільки один велетень на мапі світу загруз задніми лапами у минулому, а лапами передніми намагається тягнути за собою усіх, кому не пощастило опинитись поруч. Потенціал мільйонів людей країн СРСР було нівельовано, їх амбіції – знищено, а бажання самореалізації - зведено до прагнення купити до квартири якнайкращі меблі. На жаль, людина є людиною – вона адаптується і призвичаїться. На щастя, політика СРСР залишилась у минулому – або принаймні мала б залишитись. Саме тому коли Росія, просто не вбачаючи потенціалу існуючого режиму вигравати чесно, вдається до відродження підлих технік минулого… Нас охоплює злість. Але, можливо, нас охоплює іще більша огида і відчуття тотальної зневаги до режиму, а головне – до його вірних песиків. Тому що немає режиму без людей, які б його визнавали. Україні тяжко дається вирватись із срср-івського минулого. Але більшість із нас, українців, принаймні усвідомлює необхідність цього і стоїть, повзе, іде або біжить у правильному напрямку. Обличчям – до світу із баченням майбутнього, спиною – до російської агонії минулого. От тільки дуже важливо не залишати за спиною своїх. «Разом та до кінця!» - написав у своєму останньому листі Олег Сенцов. Давайте дуже сподіватись, що кінець буде – у визволенні та у тріумфі, а не у запамороченнях і відмові організму.   Фото - Радіо Свобода Сподіваючись на краще, Маргарита UAportal

Прага – Мандруючи чеськими землями, не можна оминути українських пам’яток архітектури. Ці охайні дерев’яні споруди стоять переважно на природних пагорбах, вони милують око красою різьблення і бездоганними пропорціями форм куполів і дзвіниць. Мовиться про пам’ятки української народної сакральної архітектури в Чеській Республіці, що внесені до реєстру національних і як такі перебувають під охороною держави. Коли в 1919 році Закарпаття увійшло до складу нової Чехословацької Республіки чеські фахівці були першими, хто звернув увагу на красу української народної дерев’яної архітектури Закарпатського краю. Упродовж десятиліття стараннями чеських меценатів, письменників, учених 5 церков із різких куточків закарпатського краю були перевезені до Чехії. Найстаршою на чеських землях українською архітектурною пам’яткою є церква Святої Параскеви в містечку Бланско, що на півдні Морави. Православна церква зведена в 1601 році й походить із Нижнього Селища, що поблизу Хуста. Українська церква мала прикрасити виставку сучасної культури в Брно в 1928 році. Та кошти на її купівлю й перевезення виділило Міністерство шкільництва Чехословаччини тільки в 1936 році. З архівів відомо, що допомагав встановлювати розібрану на фрагменти церкву талановитий закарпатський тесля Михайло Салейчук. Нині церква служить Чехословацькій Церкві Гуситській.    Церква Успіння Богородиця в м. Нова Пака   У 1930 році із закарпатського села Велика Копаня до міста Добржіков помандрувала греко-католицька дерев’яна церква Всіх Святих, зведена в 1669 році. За 16 тисяч крон, а це немалі на той час гроші, її викупив і перевіз залізницею відомій чеський політик, перший міністр національної оборони Чехословаччини Вацлав Клофач. Після проведеної в 1931 році реконструкції церкву сам Клофач називав «добржіковським скарбом». «Завдяки їх перевезенню до Чехії вдалось втримати ці сакральні будівлі»На самобутність українських дерев’яних церков у розмові з Радіо Свобода звертає увагу і чеський дослідник української народної архітектури, працівник регіонального музею в місті Високе Міто Мартін Штепан.«Унікальність полягає вже в самому факті, що йдеться про споруди, які в місці свого створення цілковито розібрані, перевезені на нове місце і знову зібрані, – каже він. – Села, в яких громади ці церкви колись ставили, будували церкви нові, кам’яні, на утримання старих дерев’яних церков часто не мали коштів. Завдяки їх перевезенню до Чехії вдалось втримати ці сакральні будівлі. І до нині частково збереглись їхні оригінальні інтер’єри, прикрашені прекрасними іконостасами». Церква Святого Архангела Михаїла в Празі   Із закарпатського села Обава, що поблизу Мукачева, походить дерев’яна греко-католицька церква Успіня Богородиці, зведена на початку 18 століття. Її викупив і в 1930 році перевіз до Чехії підприємець і меценат Ото Кресшмер. Церква встановлена на Гусовій горі в містечку Нова Пака і славиться багато різьбленим іконостасом у стилі рококо з кінця 17 століття. А в східно-чеському селі Кунчіце прописалась дерев’яна церква Архангела Михаїла, котра походить із села Глиняни, що поблизу Тячева. Церква збудована наприкінці 17 століття, її до Чехії в 1931 році перевіз відомий меценат Едуард Шебела. Пам’яткою української народної архітектури пишається і Прага. Чеську столицю прикрашає одна з найкрасивіших дерев’яних церков – греко-католицька церква Святого Архангела Михаїла. Вона була зведена наприкінці 18 століття в селі Великі Лучки, а перевезена до Праги в 1928 році як експонат до краєзнавчої збірки Національного музею в Празі. Церква встановлена в садах Кінського в центрі туристичної Праги. Неподалік від неї у березні цього року відкритий пам’ятник Тарасу Шевченкові. Боблизу української церкви розташований і Швандовий театр, який довершує український акцент у цьому районі Праги. На сцені Швандового театру в 1924 році з великим успіхом виступав відомий театр Миколи Садовського. (Прага – Київ) Радіо Свобода Оксана Пеленська