Сортувати За Датою

Теги

Статистика

  • 541
    Стаття
  • 41
    Активний Автор
525статей
  • 20 Лют 2019
    Сьогодні зрозумів, що почав забувати хронологію подій. Чи може, це для мене було, як одна мить? Три дні, як одне ціле. Почалося. Стела. 20-теМи прорвалися. Щось не так. Це пастка. Не вірю, що мусора так легко відступили. При такій кількості та озброєнні. Адже ми вже знали, що в них є зброя і вони її застосують. На той час вже була інформація про поранених від вогнепальної зброї. Щось не так. Звідусіль бігли оборонці майдану. Втомлені, чорні, мокрі але в їхніх очах горить вогонь. Вогонь помсти.Чулися перші автоматні постріли. Перші крики. Все перемішалося в одне ціле. Від Жовтневого вниз скочуються люди. Когось стягують. Інститутська.Тваринний страх здавлює легені в грудях, підкочується до горла та застрягає. Здається, що хтось своєю рукою міцно стискає легені, стає важко дихати, в скронях гупає. Серце починає "жити" своїм життям. Воно, хоче вискочити з грудей на волю, вирватися з тісного та ненависного йому "приміщення". Ноги стають ватними та неслухняними...Йди, йди геть від мене, ти заважаєш мені думати, геть - кричу я. А сам, примушую себе рухатися, назустріч невідомості. Я вже розумію, що кожен крок може бути останній. Але я рухаюся, я переміщаюся ривками. Пробую оцінити свої шанси. Вони рівні ... та фіг знає, які в мене шанси. Я бачу беркут, який стріляє, я бачу хлопців, які падають. Ось, воно. Ось, ця мить ще трохи. Ще один крок. Ти мусиш. Повз пролетіло щось.. Твою ж.. це ж по мені. Інстинкт заставляє пригнутися. Страх кричить тікай. А ти на напівзігнутих колінах продовжуєш рухатися. Під курткою, "бронік". Він тебе захистить. Тоді ми вірили, що і фанерні щити нас захистять.- Стійте, кричу людям, які перескочили через барикаду та побігли вверх по Інститутській. - Стійте, бл..ь. Там стріляють. Старший чолов'яга обернувся але не зупинився, молодший навіть не повернувся. Їх було двоє. Він щось відповів, але я нічого не розчув. Тепер розумію, що він толком і не чув мене. Можливо, якби я, докричався до них.. можливо.Краєм вуха чую свист, знову і знову...ціла армія "мурах" пробіглася по спині зверху вниз, холодний піт вкрив чоло. Спокійно, тобі просто спекотно. Адреналін, заставляє серце битися з шаленою швидкістю.Хтось підбіг та всунув мені в руки, дерев'яного щита. Це був Sashko Sadovskyj. Його вчинок вартує поваги. Він вибіг ризикуючи своїм життям, щоб захистити моє. - Візьми. Ти без нічого. Мені стало навіть трохи смішно. Фанера проти 7,62. Але взяв, хоч щось. Хоч якась видимість захисту.Мить...і руки вже допомагають нести пораненого... Це ж він... Сукааа. Просив ж тебе, не бігти. Я на все життя, запам'ятав цей хрип, з його грудей. Він помирав. З грудей линув характерний хрип. Я не медик, але розумів, що поранення в груди. Навіть тепер через п'ять років, я бачу його чорне від кіптяви обличчя, закриті очі, як рожева піна поволі вкриває його губи. В мене і зараз руки трусяться від безпорадності та болю. молодого поранили в область шиї та ногу. Підбіг медик оглянув обох. Їх передали через барикаду...Потім були вевешники, молоді хлопці з переляканими від жаху очима, яких майдан хотів розірвати на шмаття. Їх вели та били по чому попало. Хтось хотів вчепитися в горло одному з них. Я вчасно відірвав. Краєм ока побачив біту, яка летіла йому ж в голову. Накрив його голову, рукою. Тут ж, і отримав сам. - Назад, су..а. Не чіпати. - Це ж мусора. Це вони стріляли.- Ні, це вевешники. Це діти, вашу мать. Назад.Для чого я це зробив? Не знаю. Мабуть хотів вберегти життя до якого зміг дотягнутися. Отримав ще раз від когось. Було боляче. Хтось збоку, накричав на того хто бив, - Не бий, це ж свої. Потім... потім був сум та усвідомлення, того що сталося. І була ненависть, яка поволі заповнювала твоє нутро. Біль.. Я почав його відчувати після майдану. Протяжний, нудний, пекучий біль в грудях, від безпорадності будь-що змінити. Це зводить з розуму. Богдан Масляк 
    2161 Опубліковано Галина Андрейців
  • Сьогодні зрозумів, що почав забувати хронологію подій. Чи може, це для мене було, як одна мить? Три дні, як одне ціле. Почалося. Стела. 20-теМи прорвалися. Щось не так. Це пастка. Не вірю, що мусора так легко відступили. При такій кількості та озброєнні. Адже ми вже знали, що в них є зброя і вони її застосують. На той час вже була інформація про поранених від вогнепальної зброї. Щось не так. Звідусіль бігли оборонці майдану. Втомлені, чорні, мокрі але в їхніх очах горить вогонь. Вогонь помсти.Чулися перші автоматні постріли. Перші крики. Все перемішалося в одне ціле. Від Жовтневого вниз скочуються люди. Когось стягують. Інститутська.Тваринний страх здавлює легені в грудях, підкочується до горла та застрягає. Здається, що хтось своєю рукою міцно стискає легені, стає важко дихати, в скронях гупає. Серце починає "жити" своїм життям. Воно, хоче вискочити з грудей на волю, вирватися з тісного та ненависного йому "приміщення". Ноги стають ватними та неслухняними...Йди, йди геть від мене, ти заважаєш мені думати, геть - кричу я. А сам, примушую себе рухатися, назустріч невідомості. Я вже розумію, що кожен крок може бути останній. Але я рухаюся, я переміщаюся ривками. Пробую оцінити свої шанси. Вони рівні ... та фіг знає, які в мене шанси. Я бачу беркут, який стріляє, я бачу хлопців, які падають. Ось, воно. Ось, ця мить ще трохи. Ще один крок. Ти мусиш. Повз пролетіло щось.. Твою ж.. це ж по мені. Інстинкт заставляє пригнутися. Страх кричить тікай. А ти на напівзігнутих колінах продовжуєш рухатися. Під курткою, "бронік". Він тебе захистить. Тоді ми вірили, що і фанерні щити нас захистять.- Стійте, кричу людям, які перескочили через барикаду та побігли вверх по Інститутській. - Стійте, бл..ь. Там стріляють. Старший чолов'яга обернувся але не зупинився, молодший навіть не повернувся. Їх було двоє. Він щось відповів, але я нічого не розчув. Тепер розумію, що він толком і не чув мене. Можливо, якби я, докричався до них.. можливо.Краєм вуха чую свист, знову і знову...ціла армія "мурах" пробіглася по спині зверху вниз, холодний піт вкрив чоло. Спокійно, тобі просто спекотно. Адреналін, заставляє серце битися з шаленою швидкістю.Хтось підбіг та всунув мені в руки, дерев'яного щита. Це був Sashko Sadovskyj. Його вчинок вартує поваги. Він вибіг ризикуючи своїм життям, щоб захистити моє. - Візьми. Ти без нічого. Мені стало навіть трохи смішно. Фанера проти 7,62. Але взяв, хоч щось. Хоч якась видимість захисту.Мить...і руки вже допомагають нести пораненого... Це ж він... Сукааа. Просив ж тебе, не бігти. Я на все життя, запам'ятав цей хрип, з його грудей. Він помирав. З грудей линув характерний хрип. Я не медик, але розумів, що поранення в груди. Навіть тепер через п'ять років, я бачу його чорне від кіптяви обличчя, закриті очі, як рожева піна поволі вкриває його губи. В мене і зараз руки трусяться від безпорадності та болю. молодого поранили в область шиї та ногу. Підбіг медик оглянув обох. Їх передали через барикаду...Потім були вевешники, молоді хлопці з переляканими від жаху очима, яких майдан хотів розірвати на шмаття. Їх вели та били по чому попало. Хтось хотів вчепитися в горло одному з них. Я вчасно відірвав. Краєм ока побачив біту, яка летіла йому ж в голову. Накрив його голову, рукою. Тут ж, і отримав сам. - Назад, су..а. Не чіпати. - Це ж мусора. Це вони стріляли.- Ні, це вевешники. Це діти, вашу мать. Назад.Для чого я це зробив? Не знаю. Мабуть хотів вберегти життя до якого зміг дотягнутися. Отримав ще раз від когось. Було боляче. Хтось збоку, накричав на того хто бив, - Не бий, це ж свої. Потім... потім був сум та усвідомлення, того що сталося. І була ненависть, яка поволі заповнювала твоє нутро. Біль.. Я почав його відчувати після майдану. Протяжний, нудний, пекучий біль в грудях, від безпорадності будь-що змінити. Це зводить з розуму. Богдан Масляк 
    Лют 20, 2019 2161
  • 31 Бер 2022
    Як і раніше повідомлялося, сформована життєва проросійська позиція тимчасово виконуючого обов'язки керівника представництва агентства «Россотрудничества» у Празі (Чехія) Шуніної Аліни Андріївни продовжує виявлятися у різних інформаційних виданнях. При цьому дивує те, що людина, яка народилася в Україні, після анексії українського Криму, змогла зрадити свою батьківщину, пристосуватися і злетіти кар'єрними сходами російської влади, тим самим проявивши свою сутність і прихильність до т.зв. «Русского мира». Так, після анексії Росією території АР Крим, маючи українське громадянство, пані Шуніна брала активну участь у проросійських мітингах на підтримку здійснення подальшої військової агресії проти України, закликаючи до захоплення нових територій. Безпринципність і аморальність Шуніної дозволила їй домогтися призначення в офіс «Россотрудничества» в Празі завдяки заступництву одного з високопосадовців РФ. При цьому звертає на себе увагу той факт, що проста дівчина з українського Криму за кілька років злетіла кар'єрними сходами в одній із найкорумпованіших державних структур Росії - «Россотрудничество», через яке обране оточення Путіна, депутати, міністри, чиновники відмивають величезні суми грошей, купуючи при цьому яхти, вілли, а також виводять на особисті рахунки бюджетні кошти. Досягши високого статусу у молодому віці вона продовжує вести підконтрольну Кремлю пропагандистську діяльність, у контексті необхідності розширення ідей «Русского мира». З початку широкомасштабної війни Росії проти українського народу А.Шуніна безпринципно всіляко намагається підкреслити та акцентувати увагу своєї аудиторії на імперських тезах про те, що Україною це не закінчиться і може торкнутися низки країн ЄС, «потенційно небезпечних» для нинішньої влади в Росії. Поширюючи кремлівські наративи про те, що нібито російські війська у процесі військових дій «звільняють» Україну від «нацизму», вона при цьому навмисно замовчує справжній намір Путіна знищити український народ. Як показала практика, підконтрольні Кремлівській верхівці пропагандисти, як і Шуніна, вишукують будь-які способи та засоби, щоб донести та аргументувати «отруйні» ідеї свого бачення майбутнього світобудови західній спільноті. Такої солодкої фінансової можливості не проґавила і Шуніна – фактично громадянка України, яка оформила громадянство РФ і тепер виконує обов'язки керівника представництва агентства «Россотрудничества» у Празі. При цьому слід звернути увагу на той факт, що закордонний паспорт РФ, який використовує А.Шуніна для легалізації свого перебування в ЄС, є юридично не дійсним, оскільки був отриманий на підставі внутрішнього цивільного паспорта РФ серії № 3914 № 786678, виданого їй у 2014 року на території окупованого АР Криму. Проживаючи у Чехії і розлючено сповідуючи цінності «Русского мира» Шуніна, не може не знати про чисельну чеську діаспору в Україні, де більшість представників цього народу мешкають у Житомирській області, мирні жителі якої вже загинули і продовжують гинути під час обстрілів російськими окупантами. Таким чином, підтримка Шуніної подальшого кровопролиття в Європі свідчить про загрозу, яку несе громадянам Чехії нинішній російський режим, що заохочує вбивство мирних громадян в Україні, серед яких уже є етнічні чехи.
    2148 Опубліковано Небайдужі українці
  • Як і раніше повідомлялося, сформована життєва проросійська позиція тимчасово виконуючого обов'язки керівника представництва агентства «Россотрудничества» у Празі (Чехія) Шуніної Аліни Андріївни продовжує виявлятися у різних інформаційних виданнях. При цьому дивує те, що людина, яка народилася в Україні, після анексії українського Криму, змогла зрадити свою батьківщину, пристосуватися і злетіти кар'єрними сходами російської влади, тим самим проявивши свою сутність і прихильність до т.зв. «Русского мира». Так, після анексії Росією території АР Крим, маючи українське громадянство, пані Шуніна брала активну участь у проросійських мітингах на підтримку здійснення подальшої військової агресії проти України, закликаючи до захоплення нових територій. Безпринципність і аморальність Шуніної дозволила їй домогтися призначення в офіс «Россотрудничества» в Празі завдяки заступництву одного з високопосадовців РФ. При цьому звертає на себе увагу той факт, що проста дівчина з українського Криму за кілька років злетіла кар'єрними сходами в одній із найкорумпованіших державних структур Росії - «Россотрудничество», через яке обране оточення Путіна, депутати, міністри, чиновники відмивають величезні суми грошей, купуючи при цьому яхти, вілли, а також виводять на особисті рахунки бюджетні кошти. Досягши високого статусу у молодому віці вона продовжує вести підконтрольну Кремлю пропагандистську діяльність, у контексті необхідності розширення ідей «Русского мира». З початку широкомасштабної війни Росії проти українського народу А.Шуніна безпринципно всіляко намагається підкреслити та акцентувати увагу своєї аудиторії на імперських тезах про те, що Україною це не закінчиться і може торкнутися низки країн ЄС, «потенційно небезпечних» для нинішньої влади в Росії. Поширюючи кремлівські наративи про те, що нібито російські війська у процесі військових дій «звільняють» Україну від «нацизму», вона при цьому навмисно замовчує справжній намір Путіна знищити український народ. Як показала практика, підконтрольні Кремлівській верхівці пропагандисти, як і Шуніна, вишукують будь-які способи та засоби, щоб донести та аргументувати «отруйні» ідеї свого бачення майбутнього світобудови західній спільноті. Такої солодкої фінансової можливості не проґавила і Шуніна – фактично громадянка України, яка оформила громадянство РФ і тепер виконує обов'язки керівника представництва агентства «Россотрудничества» у Празі. При цьому слід звернути увагу на той факт, що закордонний паспорт РФ, який використовує А.Шуніна для легалізації свого перебування в ЄС, є юридично не дійсним, оскільки був отриманий на підставі внутрішнього цивільного паспорта РФ серії № 3914 № 786678, виданого їй у 2014 року на території окупованого АР Криму. Проживаючи у Чехії і розлючено сповідуючи цінності «Русского мира» Шуніна, не може не знати про чисельну чеську діаспору в Україні, де більшість представників цього народу мешкають у Житомирській області, мирні жителі якої вже загинули і продовжують гинути під час обстрілів російськими окупантами. Таким чином, підтримка Шуніної подальшого кровопролиття в Європі свідчить про загрозу, яку несе громадянам Чехії нинішній російський режим, що заохочує вбивство мирних громадян в Україні, серед яких уже є етнічні чехи.
    Бер 31, 2022 2148
  • 19 Лист 2018
    Крим, АЕС та син прем'єра: як корупція та довіра до росіян ведуть до зміни уряду Чехії. Одіозний прем’єр-міністр Андрей Бабіш, який пережив низку корупційних скандалів, конфліктів з Брюсселем та всупереч численним прогнозам спромігся зібрати дуже строкату парламентську коаліцію, цього разу цілком може не втримати крісло та піти у відставку. 13 листопада журналісти Сабіна Слонкова та Їржі Кубік оприлюднили результати власного розслідування, яке дійшло висновку, що прем’єр насильно вивіз свого сина Андрея Бабіша-молодшого з Чехії, щоби сховати його від слідства... та утримував його в анексованому Криму! Син політика у розмові з журналістами підтвердив цю інформацію. І хоча сам прем’єр все спростовує та пояснює слова сина тим, що той несповна розуму – в опозиції вже заявили про необхідність його відставки. Варто зазначити, що опозиція з перших днів нового уряду критикує Бабіша та вимагає його відставки. Особливість нинішньої ситуації – такі заяви стали озвучувати й партнери по коаліції партії влади ANO.   І знову "Гніздо лелеки" Щоб зрозуміти всі аспекти цієї історії, варто зазирнути у минуле. Андрей Бабіш, якого вважають одним із найбагатших олігархів Чехії, рік тому став прем’єр-міністром, попри гучний корупційний скандал щодо готельно-конференційного комплексу "Гніздо лелеки" (Čapí hnízdo). У 2008 році родина Бабіша викупила старовинний маєток, який вирішила переобладнати у люксовий конференц-центр. Суму реконструкції оцінили у 350 млн крон, з яких 50 млн (біля 2 млн євро) склав... грант Євросоюзу на підтримку малого бізнесу! Щоби бізнес олігарха зміг отримати безповоротну допомогу з бюджету ЄС, компанію, яка керувала маєтком, вивели зі складу ключової компанії Бабіша Agrofert та оформили на дітей нинішнього прем’єра. Решту коштів ця компанія залучила у вигляді кредитів під гарантії того ж Agrofert. А згодом, коли термін моніторингу ЄС завершився, маєток повернули до складу холдингу. Слідство, що досі триває у справі про цю оборудку, було ключовою політичною перепоною для обрання Бабіша прем’єр-міністром. Після того як парламентські вибори виграла його партія ANO, для формування коаліції йому були потрібні союзники, але ніхто не наважувався на партнерство з "токсичним" політиком. Політичні сили погоджувалися на коаліцію лише за умови, якщо уряд очолить технічний кандидат. Та після довгої коаліціади Бабішу все ж вдалося переконати соціал-демократів – представників попередньої влади – погодитися на його умови. Однак прем’єр не має встановленого законом імунітету, тому розслідування кримінальної справи не зупинилося.    foto: Novinky.cz  Сховати у Криму Розслідуючи цю справу, слідчі зіткнулися з несподіваними перешкодами. Як виявилося, ані син, ані донька Бабіша, на яких був записаний готельний комплекс, не можуть давати свідчення через проблеми із психічним здоров’ям. Це виглядає особливо дивно, зважаючи на те, що Бабіш-молодший донедавна мав ліцензію авіапілота, яка вимагає щорічного проходження медичної комісії, включаючи огляд психолога. А донька Бабіша донедавна працювала головою наглядової ради в одній із компаній батька. Таку раптову хворобу обох дітей чинного прем'єра чехи обігрують у соціальних мережах, нагадуючи про один із передвиборчих плакатів Бабіша із написом: "Зробимо все, щоб нашим дітям не було соромно". Та повернемося до історії Бабіша-молодшого. Показовий момент – діагноз 35-річному екс-пілоту поставила відомий у Чехії психіатр Діта Протопопова, яка незабаром стала місцевим депутатом від партії прем’єра. Зараз, на хвилі скандалу, вона вже заявила про складання депутатських повноважень. Але ключове – не це. Журналістам вдалося взяти інтерв'ю у Бабіша-молодшого, в якому той розповів, що його під тиском батька вивезли з країни та сховали в анексованому Криму. За його словами, йому принесли новий паспорт із вже вклеєною російською візою, після чого він вилетів до Москви, а звідти – до Сімферополя та Алупки. Останнє важливо для Києва, адже свідчить про порушення українського законодавства. Переліт до Криму через Москву означає незаконний перетин українського кордону і тягне за собою відповідальність, аж до кримінальної.    Та сам Бабіш-молодший стверджує: у Криму його тримали проти його волі. Одного разу він знайшов можливість відправити звідти е-мейл до чеської поліції та повідомити про своє викрадення. Виконавцем цього злочину він назвав Петра Протопопова, який працює водієм у вже згадуваній компанії Бабіша Agrofert, є громадянином Росії та чоловіком вже згаданої лікарки Протопопової. Сам Протопопов від спілкування із ЗМІ відмовився. До речі, перебування Бабіша-молодшого у Криму журналістам чеського Суспільного радіо підтвердив і колишній діловий партнер Протопопова Йозеф Комарек. Втім, за його словами, викрадення не було – чоловіки просто полетіли туди порибалити.    Пізніше, розповідаючи журналістам деталі свого викрадення, Бабіш-молодший так характеризує Петра Протопопова: "Я боюся цієї людини... Він сказав мені в Україні: я та твій батько зробимо все, щоб тебе зачинити". Зауважимо, що з інтерв'ю випливає, що окрім анексованого Криму, Бабіш-молодший більше в Україні не був. Отримавши цього листа, чеська поліція відкрила справу про викрадення. Втім, після цього до слідчого зателефонували представники прем’єра та запевнили, що викрадення немає. Мовляв, Бабіш-молодший весь цей час перебував на лікуванні у Швейцарії, зараз саме летить до Братислави, де живе його мати, а увесь цей скандал є елементом політичного тиску на його батька. У поліції погодилися закрити справу, лише попросили довести факт перебування сина прем’єра у Братиславі – показати фото першої дружини чеського прем’єра із сином, на якому вони триматимуть у руках свіжий газетний номер, що й було зроблено.   foto: Deník За крок до відставки Звісно, журналістське розслідування – в тому числі інформація про таку брутальну спробу ошукати поліцію – не могло не викликати реакції чеських політиків. Усі опозиційні партії виступили з вимогою відставки прем’єра. На допомогу Бабішу стали лише комуністи та ультраправа партія "Свобода та пряма демократія". Лідер останньої Томіо Окамура навіть висловив згоду увійти до коаліції. Втім, ключовою наразі видається позиція соціал-демократів – партнерів ANO по коаліції, які досі не визначилися зі своїм ставленням до того, що відбувається. Соціал-демократів непокоїть той факт, що відставка Бабіша може призвести до дострокових парламентських виборів. Як показали місцеві вибори, що пройшли нещодавно, коаліція з партією одіозного прем’єра обвалила рейтинги колись потужної партії есдеків настільки, що у разі проведення нових виборів вони ризикують залишитися поза парламентом. З іншого боку, підтримка Бабіша навіть після такого скандалу може остаточно вбити довіру до партії. І це розуміє низка партійців, вимагаючи приєднання до вимог опозиції. На позиції соціал-демократів, а також багатьох депутатів від ANO можуть вплинути протести, анонсовані найближчими днями. Перший мітинг за відставку Бабіша запланований вже на четвер. А у суботу Чехія відзначатиме чергову річницю Оксамитової революції, що традиційно супроводжується масовими мітингами. Причому люди, які ходять на такі мітинги, зазвичай негативно ставляться до Бабіша. Якщо народні протести виявляться справді велелюдними, союзники Бабіша можуть змінити свою позицію. Як мінімум, цілком можливим є повторення "словацького сценарію", де після гучних протестів прем’єр-міністр Роберт Фіцо подав у відставку, але залишився тіньовим лідером уряду.   foto: irozhlas.cz Без Росії не обійшлося Вкрай принциповим моментом цього скандалу є роль Росії. Одне з ключових запитань викликає росіянин Пьотр Протопопов, що утримував сина прем’єра в окупованому Криму. Колишній велогонщик, який переїхав до Чехії, заснував компанію з продажу та ремонту велосипедів, одружився, а потім ніби за порадою дружини став працювати водієм та де-факто охоронцем сина прем'єр-міністра. До речі, батько психіатрині Протопопової був дипломатом і тривалий час працював у посольстві в РФ – і це також додає аргументів для прихильників позиції, що у цій справі не обійшлося без російських спецслужб. Зрештою, той факт, що Бабіш-молодший отримав російську візу, за його твердженням, без особистих відвідин посольства, дає підстави припускати, що операція планувалася у співпраці з російською владою. Якими є можливі мотиви росіян? Більшість чеських ЗМІ пов'язують цю історію із блокуванням Бабішем-старшим угоди з "Росатомом" про будівництво нових блоків на двох чеських АЕС: у Дукованах та Темеліні. Цю угоду активно лобіює президент Чехії Мілош Земан. Однак прем'єр не давав на неї згоду – і це стало причиною різкого погіршення стосунків між очільниками держави. У такій ситуації послуга з приховування сина прем’єра у місці, де його навряд чи знайшли би чеські правоохоронці та журналісти, мала би спонукати Бабіша до зустрічних поступок. Однак, попри очікування, прем’єр не лише не погодився на угоду з "Росатомом", а й 28 жовтня на переговорах із міністром оборони США заявив, що вважає пріоритетним варіантом не будівництво нових блоків, а продовження дії існуючих – за підтримки американських фахівців.   Не виключено, що у такій ситуації росіяни задіяли "план Б" та здійняли нинішній скандал – не тільки заради помсти, а й для відставки Бабіша та призначення технічного прем’єра, більш поступливого до побажань Земана та його друзів із Кремля. Варто визнати, якщо ці припущення є вірними, то дуже схоже, що у Москві знову "сіли в калюжу". Адже після такого гучного скандалу із російським слідом шанси на укладання угоди з "Росатомом" здаються ще меншими, аніж донедавна. Між тим без відповідей на всі ці запитання чеська влада навряд чи зможе вийти з кризи. І відповіді можуть бути неприємними не лише для чеських політиків, а й для Кремля. Причому запитання виникають не лише у чеських громадян. Зокрема, Україні варто наполягати на поясненні щодо ймовірного порушення законодавства стосовно Криму найближчим оточенням прем’єр-міністра Чехії, а можливо, і за його особистою вказівкою.   Автор: Юрій Панченко, Джерело Європейськоа правда
    2139 Опубліковано Ірина Хмельницька
  • Крим, АЕС та син прем'єра: як корупція та довіра до росіян ведуть до зміни уряду Чехії. Одіозний прем’єр-міністр Андрей Бабіш, який пережив низку корупційних скандалів, конфліктів з Брюсселем та всупереч численним прогнозам спромігся зібрати дуже строкату парламентську коаліцію, цього разу цілком може не втримати крісло та піти у відставку. 13 листопада журналісти Сабіна Слонкова та Їржі Кубік оприлюднили результати власного розслідування, яке дійшло висновку, що прем’єр насильно вивіз свого сина Андрея Бабіша-молодшого з Чехії, щоби сховати його від слідства... та утримував його в анексованому Криму! Син політика у розмові з журналістами підтвердив цю інформацію. І хоча сам прем’єр все спростовує та пояснює слова сина тим, що той несповна розуму – в опозиції вже заявили про необхідність його відставки. Варто зазначити, що опозиція з перших днів нового уряду критикує Бабіша та вимагає його відставки. Особливість нинішньої ситуації – такі заяви стали озвучувати й партнери по коаліції партії влади ANO.   І знову "Гніздо лелеки" Щоб зрозуміти всі аспекти цієї історії, варто зазирнути у минуле. Андрей Бабіш, якого вважають одним із найбагатших олігархів Чехії, рік тому став прем’єр-міністром, попри гучний корупційний скандал щодо готельно-конференційного комплексу "Гніздо лелеки" (Čapí hnízdo). У 2008 році родина Бабіша викупила старовинний маєток, який вирішила переобладнати у люксовий конференц-центр. Суму реконструкції оцінили у 350 млн крон, з яких 50 млн (біля 2 млн євро) склав... грант Євросоюзу на підтримку малого бізнесу! Щоби бізнес олігарха зміг отримати безповоротну допомогу з бюджету ЄС, компанію, яка керувала маєтком, вивели зі складу ключової компанії Бабіша Agrofert та оформили на дітей нинішнього прем’єра. Решту коштів ця компанія залучила у вигляді кредитів під гарантії того ж Agrofert. А згодом, коли термін моніторингу ЄС завершився, маєток повернули до складу холдингу. Слідство, що досі триває у справі про цю оборудку, було ключовою політичною перепоною для обрання Бабіша прем’єр-міністром. Після того як парламентські вибори виграла його партія ANO, для формування коаліції йому були потрібні союзники, але ніхто не наважувався на партнерство з "токсичним" політиком. Політичні сили погоджувалися на коаліцію лише за умови, якщо уряд очолить технічний кандидат. Та після довгої коаліціади Бабішу все ж вдалося переконати соціал-демократів – представників попередньої влади – погодитися на його умови. Однак прем’єр не має встановленого законом імунітету, тому розслідування кримінальної справи не зупинилося.    foto: Novinky.cz  Сховати у Криму Розслідуючи цю справу, слідчі зіткнулися з несподіваними перешкодами. Як виявилося, ані син, ані донька Бабіша, на яких був записаний готельний комплекс, не можуть давати свідчення через проблеми із психічним здоров’ям. Це виглядає особливо дивно, зважаючи на те, що Бабіш-молодший донедавна мав ліцензію авіапілота, яка вимагає щорічного проходження медичної комісії, включаючи огляд психолога. А донька Бабіша донедавна працювала головою наглядової ради в одній із компаній батька. Таку раптову хворобу обох дітей чинного прем'єра чехи обігрують у соціальних мережах, нагадуючи про один із передвиборчих плакатів Бабіша із написом: "Зробимо все, щоб нашим дітям не було соромно". Та повернемося до історії Бабіша-молодшого. Показовий момент – діагноз 35-річному екс-пілоту поставила відомий у Чехії психіатр Діта Протопопова, яка незабаром стала місцевим депутатом від партії прем’єра. Зараз, на хвилі скандалу, вона вже заявила про складання депутатських повноважень. Але ключове – не це. Журналістам вдалося взяти інтерв'ю у Бабіша-молодшого, в якому той розповів, що його під тиском батька вивезли з країни та сховали в анексованому Криму. За його словами, йому принесли новий паспорт із вже вклеєною російською візою, після чого він вилетів до Москви, а звідти – до Сімферополя та Алупки. Останнє важливо для Києва, адже свідчить про порушення українського законодавства. Переліт до Криму через Москву означає незаконний перетин українського кордону і тягне за собою відповідальність, аж до кримінальної.    Та сам Бабіш-молодший стверджує: у Криму його тримали проти його волі. Одного разу він знайшов можливість відправити звідти е-мейл до чеської поліції та повідомити про своє викрадення. Виконавцем цього злочину він назвав Петра Протопопова, який працює водієм у вже згадуваній компанії Бабіша Agrofert, є громадянином Росії та чоловіком вже згаданої лікарки Протопопової. Сам Протопопов від спілкування із ЗМІ відмовився. До речі, перебування Бабіша-молодшого у Криму журналістам чеського Суспільного радіо підтвердив і колишній діловий партнер Протопопова Йозеф Комарек. Втім, за його словами, викрадення не було – чоловіки просто полетіли туди порибалити.    Пізніше, розповідаючи журналістам деталі свого викрадення, Бабіш-молодший так характеризує Петра Протопопова: "Я боюся цієї людини... Він сказав мені в Україні: я та твій батько зробимо все, щоб тебе зачинити". Зауважимо, що з інтерв'ю випливає, що окрім анексованого Криму, Бабіш-молодший більше в Україні не був. Отримавши цього листа, чеська поліція відкрила справу про викрадення. Втім, після цього до слідчого зателефонували представники прем’єра та запевнили, що викрадення немає. Мовляв, Бабіш-молодший весь цей час перебував на лікуванні у Швейцарії, зараз саме летить до Братислави, де живе його мати, а увесь цей скандал є елементом політичного тиску на його батька. У поліції погодилися закрити справу, лише попросили довести факт перебування сина прем’єра у Братиславі – показати фото першої дружини чеського прем’єра із сином, на якому вони триматимуть у руках свіжий газетний номер, що й було зроблено.   foto: Deník За крок до відставки Звісно, журналістське розслідування – в тому числі інформація про таку брутальну спробу ошукати поліцію – не могло не викликати реакції чеських політиків. Усі опозиційні партії виступили з вимогою відставки прем’єра. На допомогу Бабішу стали лише комуністи та ультраправа партія "Свобода та пряма демократія". Лідер останньої Томіо Окамура навіть висловив згоду увійти до коаліції. Втім, ключовою наразі видається позиція соціал-демократів – партнерів ANO по коаліції, які досі не визначилися зі своїм ставленням до того, що відбувається. Соціал-демократів непокоїть той факт, що відставка Бабіша може призвести до дострокових парламентських виборів. Як показали місцеві вибори, що пройшли нещодавно, коаліція з партією одіозного прем’єра обвалила рейтинги колись потужної партії есдеків настільки, що у разі проведення нових виборів вони ризикують залишитися поза парламентом. З іншого боку, підтримка Бабіша навіть після такого скандалу може остаточно вбити довіру до партії. І це розуміє низка партійців, вимагаючи приєднання до вимог опозиції. На позиції соціал-демократів, а також багатьох депутатів від ANO можуть вплинути протести, анонсовані найближчими днями. Перший мітинг за відставку Бабіша запланований вже на четвер. А у суботу Чехія відзначатиме чергову річницю Оксамитової революції, що традиційно супроводжується масовими мітингами. Причому люди, які ходять на такі мітинги, зазвичай негативно ставляться до Бабіша. Якщо народні протести виявляться справді велелюдними, союзники Бабіша можуть змінити свою позицію. Як мінімум, цілком можливим є повторення "словацького сценарію", де після гучних протестів прем’єр-міністр Роберт Фіцо подав у відставку, але залишився тіньовим лідером уряду.   foto: irozhlas.cz Без Росії не обійшлося Вкрай принциповим моментом цього скандалу є роль Росії. Одне з ключових запитань викликає росіянин Пьотр Протопопов, що утримував сина прем’єра в окупованому Криму. Колишній велогонщик, який переїхав до Чехії, заснував компанію з продажу та ремонту велосипедів, одружився, а потім ніби за порадою дружини став працювати водієм та де-факто охоронцем сина прем'єр-міністра. До речі, батько психіатрині Протопопової був дипломатом і тривалий час працював у посольстві в РФ – і це також додає аргументів для прихильників позиції, що у цій справі не обійшлося без російських спецслужб. Зрештою, той факт, що Бабіш-молодший отримав російську візу, за його твердженням, без особистих відвідин посольства, дає підстави припускати, що операція планувалася у співпраці з російською владою. Якими є можливі мотиви росіян? Більшість чеських ЗМІ пов'язують цю історію із блокуванням Бабішем-старшим угоди з "Росатомом" про будівництво нових блоків на двох чеських АЕС: у Дукованах та Темеліні. Цю угоду активно лобіює президент Чехії Мілош Земан. Однак прем'єр не давав на неї згоду – і це стало причиною різкого погіршення стосунків між очільниками держави. У такій ситуації послуга з приховування сина прем’єра у місці, де його навряд чи знайшли би чеські правоохоронці та журналісти, мала би спонукати Бабіша до зустрічних поступок. Однак, попри очікування, прем’єр не лише не погодився на угоду з "Росатомом", а й 28 жовтня на переговорах із міністром оборони США заявив, що вважає пріоритетним варіантом не будівництво нових блоків, а продовження дії існуючих – за підтримки американських фахівців.   Не виключено, що у такій ситуації росіяни задіяли "план Б" та здійняли нинішній скандал – не тільки заради помсти, а й для відставки Бабіша та призначення технічного прем’єра, більш поступливого до побажань Земана та його друзів із Кремля. Варто визнати, якщо ці припущення є вірними, то дуже схоже, що у Москві знову "сіли в калюжу". Адже після такого гучного скандалу із російським слідом шанси на укладання угоди з "Росатомом" здаються ще меншими, аніж донедавна. Між тим без відповідей на всі ці запитання чеська влада навряд чи зможе вийти з кризи. І відповіді можуть бути неприємними не лише для чеських політиків, а й для Кремля. Причому запитання виникають не лише у чеських громадян. Зокрема, Україні варто наполягати на поясненні щодо ймовірного порушення законодавства стосовно Криму найближчим оточенням прем’єр-міністра Чехії, а можливо, і за його особистою вказівкою.   Автор: Юрій Панченко, Джерело Європейськоа правда
    Лист 19, 2018 2139
  • 21 Квіт 2017
    Якщо хочеш з користю провести літо, тримай найцікавіші щорічні літні школи, на які можеш отримати стипендію. Врахуй, що не на всі програми за кордоном ти зможеш податися у 2017 році, адже деякі дедлайни були ще взимку, пише Студвей. Утім, якщо ти справді націлений вибороти стипендію – готуйся заздалегідь і подавайся у 2018 році! Літня школа з журналістики розслідування Головним спікером школи є Маша Гессен, яка відома своїми розслідуваннями щодо Володимира Путіна. Також вона є активістом за права ЛГБТ. Свобода преси – її головна мета. Решта доповідачів зі Швеції, Боснії і Герцеговини, США та Латвії також поділяться своїми навичками, завдяки яким отримали міжнародне визнання.Школа триває приблизно тиждень і проходить у Латвії. Кандидати мають можливість отримати стипендію в розмірі 350 €, яка покриває витрати, пов’язані з участю у школі. Дедлайн у кінці червня або на початку липня. Літня школа Йожефа Анталла Школа присвячена відносинам між країнами Вишеградської групи та державами Західних Балкан. Організатори запрошують магістрів, аспірантів і молодих науковців у галузях політичних і соціальних наук. Заняття, що тривають два тижні, проходять у липні в Угорщині. Для участі необхідне сертифікаційне підтвердження рівня володіння англійською (мінімум – В2). Кандидатам потрібно оплатити лише реєстраційний внесок у розмірі 80 €. Стипендія покриває проїзд, проживання, харчування та додаткові програми. За візові витрати відповідає кандидат. Дедлайн наприкінці березня. Літня школа від біоцентру у Відні Хороша можливість для біологів-бакалаврів. Програма школи складається з лекцій, підготовки власного дослідницького проекту та наукового симпозіуму. Школа триває приблизно вісім тижнів з кінця червня по кінець серпня. Студент отримує безкоштовне проживання, медичне страхування, проїзний квиток на всі види транспорту у межах Відня, відшкодування витрат на переїзд і стипендію у розмірі 1 400 €. Дедлайн наприкінці січня.   Школа економіки в Лондоні та Барселоні Протягом програми лідери у сфері бізнесу й економіки проводять лекції та семінари. Такий формат підійде як для тих, хто лише хоче покращити свої навички, так і тих, хто вже працює. Тривалість літньої школи – три тижні. Організатори щороку пропонують сім стипендій у розмірі 1 500 €, які покривають вартість навчання. Дедлайн у грудні. Літня школа для жінок-лідерів Організатори літньої школи у Франції пропонують вивчати лідерство саме жінок, щоб показати та посилити їхній вплив на бізнес та економіку. Учасниці можуть краще розібратись у собі та розвинути свій потенціал. У заявці потрібно вказати дані про навчання, досвід роботи та додати супровідний лист і академічні довідки.Школа триває приблизно тиждень. Спонсори школи оплачують усі витрати: транспорт, проживання та харчування. Дедлайн на початку березня. Міжнародна літня школа в Осло У школі проводять курси для бакалаврів і магістрів. Треба лише обрати свій курс і подати заявку на участь. Навчання триває з кінця червня до початку серпня, й окрім занять, студенти мають можливість відвідувати культурні та соціальні заходи. Подавати заявку на участь у програмі можна онлайн. Для участі потрібно мати сертифікат знання англійської мови, резюме та відповісти на запитання анкети. Щороку організатори пропонують приблизно 50 стипендій. Сума повністю покриває вартість участі у програмі. Дедлайн на початку лютого.   Українсько-норвезька літня школа Школа реалізовується за підтримки Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича та Посольства Королівства Норвегії в Україні. Триває три тижні, проводиться в липні. Проект надає можливість вивчати українську культуру, історію і мову та дізнатися про можливості подальшої співпраці між Україною та Норвегією. Повна вартість участі в літній школі становить 6 000 крон. Але наявна обмежена кількість повних і часткових стипендій. Якщо аплікант претендує на одну з них, це потрібно зазначити у формі заявки. Дедлайн наприкінці квітня щороку. Літня школа Купцінет-Гетца Можливість взяти участь у літній школі мають студенти-бакалаври таких напрямків як математика, хімія, фізика та природничі науки. Навчання триває з червня по серпень, приблизно вісім тижнів, і збирає в Ізраїлі найуспішніших студентів з усього світу. Упродовж програми учасники отримують стипендію в розмірі 500 шекелів на тиждень. Дедлайн наприкінці грудня. Літня школа з хімії Студенти-бакалаври, які навчаються за спеціальністю «Хімія», можуть подавати заявки на участь у літній програмі в Іспанії. Під час перебування у школі, студенти відвідуватимуть лекції та конференції та поглиблять свої знання під керівництвом докторантів і магістрів. Наприкінці навчання учасники повинні подати презентацію та доповідь про свої досягнення за час школи. Школа пропонує до десяти стипендій, які повністю покривають перебування на програмі. Дедлайн на початку травня.   Міжнародна літня школа у Вільнюсі Школа пропонує навчання, орієнтоване на антикорупційну діяльність. Учасники вивчають останні дослідження у сфері боротьби з корупцією. Також школа надає можливість реалізувати власну ідею у цій сфері.У рамках програми учасники відвідують семінари, лекції, тренінги, дискусії й екскурсії. Навчання поділене на три модулі: державний, приватний і громадський сектор. Відібраним кандидатам організатори оплачують усі витрати, пов’язані із перебуванням у літній школі. Дедлайн, зазвичай, припадає на початок травня. Літня школа в Іспанському національному центрі дослідження раку Програма пропонується студентам-бакалаврам, які зацікавлені у побудові науково-дослідницької кар’єри. Кожен студент отримує роботу в лабораторії відповідно до інтересів і досвіду. Курує процес один із членів дослідницької команди. По завершенню програми всі студенти отримають сертифікати. Організатори покривають витрати на проїзд до Мадриду, харчування, страхування від нещасних випадків. Дедлайн наприкінці квітня. Літня школа Visegard у Кракові Програма школи складається з лекцій, дебатів, семінарів і тренінгів на сучасні політичні, культурні та соціальні питання в регіональній, глобальній та європейській перспективі. Школа дає можливість почати співробітництво між людьми з різних країн. Триває приблизно тиждень. Організатори забезпечують усіх учасників навчальними матеріалами, оплачують проживання та харчування. Учасникам потрібно оплатити транспортні витрати, страхування та реєстраційний внесок у розмірі 120 €. За інформацією: СВІТUA Фото: Студвей
    2132 Опубліковано Ірина Хмельницька
  • Якщо хочеш з користю провести літо, тримай найцікавіші щорічні літні школи, на які можеш отримати стипендію. Врахуй, що не на всі програми за кордоном ти зможеш податися у 2017 році, адже деякі дедлайни були ще взимку, пише Студвей. Утім, якщо ти справді націлений вибороти стипендію – готуйся заздалегідь і подавайся у 2018 році! Літня школа з журналістики розслідування Головним спікером школи є Маша Гессен, яка відома своїми розслідуваннями щодо Володимира Путіна. Також вона є активістом за права ЛГБТ. Свобода преси – її головна мета. Решта доповідачів зі Швеції, Боснії і Герцеговини, США та Латвії також поділяться своїми навичками, завдяки яким отримали міжнародне визнання.Школа триває приблизно тиждень і проходить у Латвії. Кандидати мають можливість отримати стипендію в розмірі 350 €, яка покриває витрати, пов’язані з участю у школі. Дедлайн у кінці червня або на початку липня. Літня школа Йожефа Анталла Школа присвячена відносинам між країнами Вишеградської групи та державами Західних Балкан. Організатори запрошують магістрів, аспірантів і молодих науковців у галузях політичних і соціальних наук. Заняття, що тривають два тижні, проходять у липні в Угорщині. Для участі необхідне сертифікаційне підтвердження рівня володіння англійською (мінімум – В2). Кандидатам потрібно оплатити лише реєстраційний внесок у розмірі 80 €. Стипендія покриває проїзд, проживання, харчування та додаткові програми. За візові витрати відповідає кандидат. Дедлайн наприкінці березня. Літня школа від біоцентру у Відні Хороша можливість для біологів-бакалаврів. Програма школи складається з лекцій, підготовки власного дослідницького проекту та наукового симпозіуму. Школа триває приблизно вісім тижнів з кінця червня по кінець серпня. Студент отримує безкоштовне проживання, медичне страхування, проїзний квиток на всі види транспорту у межах Відня, відшкодування витрат на переїзд і стипендію у розмірі 1 400 €. Дедлайн наприкінці січня.   Школа економіки в Лондоні та Барселоні Протягом програми лідери у сфері бізнесу й економіки проводять лекції та семінари. Такий формат підійде як для тих, хто лише хоче покращити свої навички, так і тих, хто вже працює. Тривалість літньої школи – три тижні. Організатори щороку пропонують сім стипендій у розмірі 1 500 €, які покривають вартість навчання. Дедлайн у грудні. Літня школа для жінок-лідерів Організатори літньої школи у Франції пропонують вивчати лідерство саме жінок, щоб показати та посилити їхній вплив на бізнес та економіку. Учасниці можуть краще розібратись у собі та розвинути свій потенціал. У заявці потрібно вказати дані про навчання, досвід роботи та додати супровідний лист і академічні довідки.Школа триває приблизно тиждень. Спонсори школи оплачують усі витрати: транспорт, проживання та харчування. Дедлайн на початку березня. Міжнародна літня школа в Осло У школі проводять курси для бакалаврів і магістрів. Треба лише обрати свій курс і подати заявку на участь. Навчання триває з кінця червня до початку серпня, й окрім занять, студенти мають можливість відвідувати культурні та соціальні заходи. Подавати заявку на участь у програмі можна онлайн. Для участі потрібно мати сертифікат знання англійської мови, резюме та відповісти на запитання анкети. Щороку організатори пропонують приблизно 50 стипендій. Сума повністю покриває вартість участі у програмі. Дедлайн на початку лютого.   Українсько-норвезька літня школа Школа реалізовується за підтримки Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича та Посольства Королівства Норвегії в Україні. Триває три тижні, проводиться в липні. Проект надає можливість вивчати українську культуру, історію і мову та дізнатися про можливості подальшої співпраці між Україною та Норвегією. Повна вартість участі в літній школі становить 6 000 крон. Але наявна обмежена кількість повних і часткових стипендій. Якщо аплікант претендує на одну з них, це потрібно зазначити у формі заявки. Дедлайн наприкінці квітня щороку. Літня школа Купцінет-Гетца Можливість взяти участь у літній школі мають студенти-бакалаври таких напрямків як математика, хімія, фізика та природничі науки. Навчання триває з червня по серпень, приблизно вісім тижнів, і збирає в Ізраїлі найуспішніших студентів з усього світу. Упродовж програми учасники отримують стипендію в розмірі 500 шекелів на тиждень. Дедлайн наприкінці грудня. Літня школа з хімії Студенти-бакалаври, які навчаються за спеціальністю «Хімія», можуть подавати заявки на участь у літній програмі в Іспанії. Під час перебування у школі, студенти відвідуватимуть лекції та конференції та поглиблять свої знання під керівництвом докторантів і магістрів. Наприкінці навчання учасники повинні подати презентацію та доповідь про свої досягнення за час школи. Школа пропонує до десяти стипендій, які повністю покривають перебування на програмі. Дедлайн на початку травня.   Міжнародна літня школа у Вільнюсі Школа пропонує навчання, орієнтоване на антикорупційну діяльність. Учасники вивчають останні дослідження у сфері боротьби з корупцією. Також школа надає можливість реалізувати власну ідею у цій сфері.У рамках програми учасники відвідують семінари, лекції, тренінги, дискусії й екскурсії. Навчання поділене на три модулі: державний, приватний і громадський сектор. Відібраним кандидатам організатори оплачують усі витрати, пов’язані із перебуванням у літній школі. Дедлайн, зазвичай, припадає на початок травня. Літня школа в Іспанському національному центрі дослідження раку Програма пропонується студентам-бакалаврам, які зацікавлені у побудові науково-дослідницької кар’єри. Кожен студент отримує роботу в лабораторії відповідно до інтересів і досвіду. Курує процес один із членів дослідницької команди. По завершенню програми всі студенти отримають сертифікати. Організатори покривають витрати на проїзд до Мадриду, харчування, страхування від нещасних випадків. Дедлайн наприкінці квітня. Літня школа Visegard у Кракові Програма школи складається з лекцій, дебатів, семінарів і тренінгів на сучасні політичні, культурні та соціальні питання в регіональній, глобальній та європейській перспективі. Школа дає можливість почати співробітництво між людьми з різних країн. Триває приблизно тиждень. Організатори забезпечують усіх учасників навчальними матеріалами, оплачують проживання та харчування. Учасникам потрібно оплатити транспортні витрати, страхування та реєстраційний внесок у розмірі 120 €. За інформацією: СВІТUA Фото: Студвей
    Квіт 21, 2017 2132
  • 15 Трав 2017
    Посол України у Чехії Євген Перебийніс заявляє, що Прага послідовно підтримує Київ у боротьбі проти російської агресії, зокрема, у питанні санкцій. В інтерв’ю Радіо Свобода від наголосив, що у Чехії саме уряд, а не президент, визначає основну лінію та зовнішню політику країни. «Чехія є одним з наших послідовних друзів і партнерів, які цю лінію тримають, що стосується і санкцій, що стосується і російської агресії, і що стосується нашої інтеграції з ЄС, у тому числі і безвізового режиму», – сказав Перебийніс. «Чеська Республіка належить до тих країн, які наразі підтримують практично всі наші ініціативи, підтримують позицію України по основних для нас напрямках надзвичайно чітко і зрозуміло», – наголосив посол України у Чехії. Президент Чехії Мілош Земан відомий своєю прихильністю до Росії і її президента Володимира Путіна. Він неодноразово заявляв про незаконність російської анексії українського Криму, але стверджував, що схильний зрозуміти цей крок Москви. За його словами, дії Москви можуть бути виправдані тим, що «рішення Микити Хрущова передати Крим Україні було дурним» і «Крим Україні ніколи не належав». Також Земан не раз заявляв, що повернути Крим Україні тепер неможливо, і Захід мав би з цим змиритися. Крім того, Земан відомий своїми закликами скасувати з Росії санкції, запроваджені через агресію Москви проти України у Криму й на частині Донбасу. Він заперечував російську військову присутність на частині сходу України і називав події у регіоні «громадянською війною». Також він заявляв, що Україна не має вступати до НАТО, а має залишатися нейтральною і пропонував «фінляндизацію» України, тобто її добровільне обмеження своїх зовнішньополітичних прагнень і їхнє підпорядкування бажанням Росії. У Чехії, за Конституцією, зовнішня політика є прерогативою уряду, а не президента. Нинішній уряд Чехії дотримується міжнародної позиції щодо агресії Росії проти України і заявляє, що знімати санкції наразі неможливо. За інформацією Радіо Свобода 
    2122 Опубліковано Галина Андрейців
  • Посол України у Чехії Євген Перебийніс заявляє, що Прага послідовно підтримує Київ у боротьбі проти російської агресії, зокрема, у питанні санкцій. В інтерв’ю Радіо Свобода від наголосив, що у Чехії саме уряд, а не президент, визначає основну лінію та зовнішню політику країни. «Чехія є одним з наших послідовних друзів і партнерів, які цю лінію тримають, що стосується і санкцій, що стосується і російської агресії, і що стосується нашої інтеграції з ЄС, у тому числі і безвізового режиму», – сказав Перебийніс. «Чеська Республіка належить до тих країн, які наразі підтримують практично всі наші ініціативи, підтримують позицію України по основних для нас напрямках надзвичайно чітко і зрозуміло», – наголосив посол України у Чехії. Президент Чехії Мілош Земан відомий своєю прихильністю до Росії і її президента Володимира Путіна. Він неодноразово заявляв про незаконність російської анексії українського Криму, але стверджував, що схильний зрозуміти цей крок Москви. За його словами, дії Москви можуть бути виправдані тим, що «рішення Микити Хрущова передати Крим Україні було дурним» і «Крим Україні ніколи не належав». Також Земан не раз заявляв, що повернути Крим Україні тепер неможливо, і Захід мав би з цим змиритися. Крім того, Земан відомий своїми закликами скасувати з Росії санкції, запроваджені через агресію Москви проти України у Криму й на частині Донбасу. Він заперечував російську військову присутність на частині сходу України і називав події у регіоні «громадянською війною». Також він заявляв, що Україна не має вступати до НАТО, а має залишатися нейтральною і пропонував «фінляндизацію» України, тобто її добровільне обмеження своїх зовнішньополітичних прагнень і їхнє підпорядкування бажанням Росії. У Чехії, за Конституцією, зовнішня політика є прерогативою уряду, а не президента. Нинішній уряд Чехії дотримується міжнародної позиції щодо агресії Росії проти України і заявляє, що знімати санкції наразі неможливо. За інформацією Радіо Свобода 
    Трав 15, 2017 2122
  • 08 Трав 2017
            «В двадцять років я став на шлях Наливайка. І з того часу не відступився», – каже Левко Лук’яненко. Незалежна Україна стала для нього життєвою метою. Саме Лук’яненко ще в 1959 році заснував першу підпільну організацію партійного типу в повоєнній Україні – Українську робітничо-селянську спілку. Десятиліття підпільної діяльності й таборів були винагороджені 1991 року, коли Лук’яненко власноруч писав Акт проголошення незалежності України. Сьогодні майже 90-річний колишній політв’язень відійшов від публічної політики і не так часто дає інтерв’ю. Проте не відмовився допомогти з написанням дисертаційного дослідження. Зустрічі не скасував навіть незважаючи на нещодавню травму ноги. Левко Лук’яненко зустрічає гостей у світлій вітальні невеличкого будинку в одному з сіл неподалік Києва. Одразу домовилися – говоримо не про політику, а про правозахист і світоглядні питання. Сідаємо за стіл в оточенні книжкових полиць, на яких із педантичною акуратністю розставлені твори господаря дому.     — Всі правозахисники й опозиціонери в СРСР пройшли різний шлях до дисидентства. Для Вашого покоління досить частим явищем було захоплення комуністичними ідеалами в молодості. Цим «перехворіли», наприклад, Микола Руденко чи Петро Григоренко. Як виглядав Ваш шлях до усвідомлення того, що в державі відбуваються речі, з якими потрібно боротися?   — Це питання національної свідомості, розуміння того, що Україна повинна бути незалежна. У мене таке усвідомлення теж, звичайно, формувалося поступово. Це розмови з батьком, з матір’ю (саме мати мені розказала гімн «Ще не вмерла Україна», але одразу ж додала: «Але мовчи, щоби ніхто не знав!»).   У селі жили люди, котрі були в петлюрівській армії, в отамана Зеленого – це в період війни. Згодом були повстання по сусідніх селах. У 1930 році було повстання в селі Політрудня (нова назва), почали його чоловіки з Петрівки, а це за сім кілометрів від нашої Хрипівки. Ось вони зайшли до батька і кажуть: «Ходімо, Грицьку!» А батько якраз в той час лежав хворий. Він передав їм зброю, яку мав (зброю тоді всі ховали), а сам вже не міг іти фізично. Душею він був з ними. І чим міг, тим допомагав. Звичайно, це все впливало і на мене – щось я знав, про щось здогадувався, щось там думав… Так і формувалася та думка, що Україна повинна бути самостійною.   Якось пішли ми з батьком за город, в сторону Чернігівського шляху. А там красиво так! Жито, поле.. І з батьком говоримо, що ось, мовляв, яке жито, який урожай хороший буде! А мати в той час хліб печуть і борошна навіть нема – добавляють картоплю у хліб… Ось такий хліб у нас був. Я починав розпитувати – чого ж воно так виходить: у нас такі врожаї, а мати навіть борошна на хліб не мають... «Бачиш, бо так виходить, що оце все, що вродить – заберуть у Москву...» – «А чого ж ви віддаєте?» – «А як не віддаси, коли силою забирають? А от якби Україна була самостійна, то і борошно б було, і не потрібно було б додавати картоплю в хліб».   Ці прості пояснення дуже впливали на мене. Хоч це і була північно-східна Україна, про це багато говорилося. Було оте переконання, що «якби Україна була самостійна – було б добре».   — Згодом, підчас війни, панували такі ж настрої?   — У 1943 році знову повернулася московська окупація. У вересні, вже після жнив, ми пасли худобу разом – я і мій колега Михайло Коваленко. Ось ми женемо своїх корів разом – а він розповідає таку цікаву річ: «Прийшов батальйон у село Солонівка, зупинився там, староста розмістив їх по хатах. І цей батальйон поводився дуже добре – не так, як зазвичай поводиться військова частина. Тобто прийшли, поводяться чемно – їм пропонують їсти, а вони дивляться, чим можна допомогти у відповідь – там паркан розвалився, там фіртка, там ще щось. І ось ці солдати взялися допомагати по подвір’ю, по господарству. Були вони там три дні. Коли отримали команду йти, то все село пішло їх проводити. Проводили до лісу, який був десь півкілометра від села. І ось там ці солдати й кажуть: «Ми не радянський батальйон, ми – курінь Української Повстанської Армії, воюємо за самостійну Україну». І тим стало все зрозуміло. Ось такі історії тоді розповідали люди, котрі їх бачили. А газети, радіо – все було забите отим «бандити-бандерівці». Але ми вже розуміли, що це не бандити – це ж цілий батальйон! Бандитів не буває так багато! Вони ж воюють за самостійну Україну, он же вони – справжні які. Тоді людина починає розуміти, що газети і радіо брешуть. А ось реальність – вона перед нами.   Мене взяли в армію 1944 року. Там я познайомився з такими ж новобранцями, як і я сам – з Рівненської області. І вони розповідали про УПА на Волині, де вона справді була дуже сильна. Самовідданість, порядність, чесність – це все мене захоплювало.   Зараз така ситуація багато кому видається незрозумілою: мовляв, північна, східна Україна – там, мовляв, усе «червоне». Але яке ж «червоне», як всі ту владу лаяли – і батько, і сусіди. Всіх у колгоспи заганяють, всі голодні… Цілий рік батько працювали, а потім пішли, щоб отримати те, що заробив – йому дали мішок зерна. Він цей мішок взяв на плечі й приніс додому. Приходить і каже до матері: «Ось маєш, Наталко, нас двох прогодувати і четверо дітей... Щоби їх грім побив...» Ось такі і були настрої.   Звичайно, коли я приїхав на зону, то там одразу пояснення знайшли: мовляв, приїхав на Галичину, там набрався тих ідей – все з тобою зрозуміло. І так десь воно й виглядало – східняк, член партії... Я ж поступив до партії для того, щоби боротися зсередини. Потім зрозумів, що це неправильний шлях, і почав готуватися до підпільної боротьби. А спершу я думав вислужитися і потім з цим зробити щось добре для України. З цією ж метою поступив на юридичний факультет у Москві й вислужувався – допоки не усвідомив, що це я не на правильному шляху.   — Тоді Ви й організували Українську робітничу селянську спілку. Ви дійсно вважали, що така організація може щось змінити?   — Я би боровся за будь-яких обставин. Як юрист вивчав конституцію України і СРСР. Добре розумів, що таке право нації на самовизначення. Якби не це, я знайшов би інші методи боротьби. Але мені здавалося, що це чудова нагода! Оті конституційні принципи дали мені можливість по-іншому подивитися на ситуацію. Я взагалі тоді багато читав філософії, історії і поступово зрозумів, що продовжувати боротьбу «бандерівськими» способами нема чого. Бо є закономірність – всяку нову війну веде нове покоління. Попередня велика війна закінчилася в 1945 році. Значить, нова велика війна може бути лише через 25 років. Тому надіятися на війну нема чого – її не буде. Але боротися ж треба! Замість того, щоби точити зброю – треба боротися ідейним способом. І от на основі тієї літератури, яку я тоді читав, і дійшов висновку, що на тодішній момент це був єдиний правильний шлях.   — А яка це була література? Що за філософія чи історія? Які ідеї на Вас тоді впливали?   — Коли я намагався добитися свого переведення з Австрії в Україну (підчас воєнної служби, – Р. М.), то вийшло так, що мене в результаті перевели на Закавказзя, на кордон з Іраном. Там була непогана бібліотека, де я мав можливість брати книжки. Там і прочитав, наприклад, в енциклопедії Єфрона і Брокгауза текст про Пушкіна, якого хвалила вся радянська система. А там було написано, що було проведено опитування – і, наприклад, десь у Тамбовській області про нього взагалі не чули; в іншій області чули, але не знають, хто це такий.. Ось така-от відомість Пушкіна. Про Шевченка ж усі українці знають. От із Пушкіна хотіли щось таке зробити. І знов-таки – справа ж не в Пушкіну. Справа в тому, що це мені вкотре продемонструвало – я під впливом брехні, яку поширюють газети і радіо.   Далі я прочитав працю Клаузевіца «О войне». Це взагалі надзвичайна річ – один із найглибших творів про війну в світовій літературі. Вона дала мені можливість зрозуміти багато речей. Передусім, що людина народжується з певним масштабом здібностей. І добрий командир роти може бути поганим командиром відділу. Тобто здібності людини не безмежні. Людей універсальних практично немає. Як правило, людина має нахил до тої чи іншої діяльності. Така собі спеціалізація психологічних здібностей.   Згодом мене перевели в Нахічевань. Там я продовжував займатися самоосвітою – захопився історією дипломатії. Там до мене прийшло усвідомлення базових речей. Я зрозумів, що національний інтерес – це найвищий інтерес. Вищих інтересів у світі не існує. Інтереси будь-якої групи людей – чи сім’ї, чи будь-якої іншої, вартують менше, ніж національні інтереси. Саме національні інтереси керують усім у світі. Так само і питання всередині нації: головне – це розподіл людей у нації, ставлення людей до національного питання. Національні інтереси є вищі за будь-що. Коли ми подивимося на історію, то бачимо передусім особистостей, які прислужилися нації. І люди оцінюють саме таких людей.   Потім я прочитав Гегеля «Феноменологію духу». Звичайно, я не був достатньо підготовлений, щоби читати такі глибокі філософські твори, як «Феноменологія духу». Але я з неї для себе взяв одне: якщо людина хоче багато чого різного досягнути, то вона багато не досягне. Людина повинна знайти в собі силу волі обмежити коло своїх інтересів, якщо вона хоче справді досягнути чогось великого. Людина повинна спрямувати всю свою духовну і, якщо потрібно, фізичну енергію на досягнення якоїсь певної мети. Треба організувати своє життя так, щоби воно було направлене на досягнення однієї певної мети. У такому разі можна дійсно досягнути багато чого. Це розуміння мені дала «Феноменологія духу».   Згодом я довідався про такого грузинського психолога, як Узнадзе. Він розробив концепцію «психологічної установки». Розвиваючись, людина думає над своїм місцем у житті і змальовує собі якусь життєву картину – яке б життя вона хотіла прожити. Чого ти хочеш досягнути через 10, 20, 30 років. І так людина формує свою «психологічну установку», яка стає її спрямуванням, напрямком, яким людина йде автоматично. Якщо людина виробила собі таку «психологічну установку», то вона все підпорядковує досягненню певної мети. Кожен день, кожну годину людину повинна рухатися у визначеному напрямку.   З цього всього я завжди намагався робити практичні висновки. В армії ж різне було – і до дівчат ходили, і пиячили часом, розважалися. І тоді я почав дивитися на себе – а як, власне, я сам живу? Сьогодні одне, завтра друге – окрім служби лише розважаюся. Я марную час. Тоді почав зосереджуватися на одній меті. І цю мету я собі чітко окреслив – досягнення незалежності України. Зрозумів, що якщо я хочу цього досягнути, то повинен зосередити всі свої сили в цьому єдиному напрямку. Цьому я присвятив усе своє подальше життя.   Тоді ж я прийняв оце рішення – вступати в партію, дослужитися до якогось певного рівня і там вже робити щось добре для України. Вирішив, що маю закінчити середню  школу – поїхав у Баку, купив усі підручники. Розподілив сторінки на дні. Тоді спав по три години на добу. Відсипався в суботу. Я переклав усі ці підручники і пройшов матеріал. Тоді вступив у восьмий клас вечірньо-офіцерської школи. Далі вирішив поступати на юридичний факультет. Чому саме юридичний? Бо саме юридична освіта дає найглибше розуміння, що таке суспільство, що таке держава, що таке право, закон і як вони співвідносяться. Ані історія, ані соціологія, ані будь-яка інша наука не дає таких глибоких знань, як юриспруденція.   — Після того, як Ви повернулися з тривалого ув’язнення в 1976 році, то практично одразу включилися в роботу новоствореної Української Гельсінської групи. УГГ офіційно проголошувалася як група, яка займатиметься правами людини. Але в той час, коли аналогічні групи в Польщі чи Чехословаччині дійсно строго займалися порушенням прав конкретних громадян, в діяльності УГГ наскрізним залишалося національне питання.   — Це теж певною мірою політична гра. І в Чехословаччині «Хартія 77» добре розуміла, що в умовах диктатури захист прав людини – це політика. Але це був загальний процес. За права людини боролися греки – в них теж була диктатура. У Португалії була диктатура Салазара. В Іспанії. І в цих країнах проходила загальна боротьба за демократизацію. Права людини були тоді в «дусі часу» – ці питання обговорювали на різноманітних форумах, зібраннях і т.д.   Є Декларація прав людини 1948 року, яка гарантує нам певні права. А тут ще й 1975 Гельсінська нарада. І зокрема після цих нарад Захід змусив Московію надрукувати Декларацію прав людини. Тоді в СРСР вперше була надрукована Декларація прав людини ООН – в газеті «Известия» 2 серпня 1975 року. А наклад «Известий» тоді був 7–9 мільйонів примірників. До цього Декларацію вилучали навіть у таборах і називали антирадянським документом. А тут раптом вона офіційно скрізь надрукована. Тоді питання прав людини було підняте на світовий рівень. Питання прав людини стає «модним» – то чого б і нам не скористатися цим «духом часу»? Ось ми й написали власний меморандум. Але всі наші документи просто «дихали» політикою: це ж було зрозуміло – ми говоримо про права людини, але для нас найважливішим були права нації. І це навіть не спекуляція – це реальність. Як можна боротися за незалежність України, коли немає прав людини?   Так що в 1975–1976 році просування демократії – це була боротьба за розширення свободи слова для того, щоби ми отримали можливість звернутися до мільйонів із питанням про нашу державну незалежність.   — Ви вступили в УГГ, будучи на волі вкрай короткий проміжок часу. Однак Ви погодилися вступити в організацію, хоч було цілком очевидним, що одразу ж попрямуєте назад у тюрму. Коли до Вас з цією пропозицією приїхав Микола Руденко разом з Олесем Бердником – Ви попросили на роздуми лише півгодини. Про що думає людина протягом таких доленосних 30 хвилин, коли приймає настільки важливі рішення?   — Людина – складна істота. Між нами і небом є зв’язок. Кожен із нас випромінює певне інформаційне поле. Над Україною є власне потужне інформаційне поле, яке створили наші інтелектуали. І душа людини має з цим зв’язок.   Коли вони мені це запропонували, я одразу знав, що погоджуся вступити в Групу. А ці півгодини я просто міркував, що ще маю встигнути зробити, адже, звільняючись, мав план того, що повинен встигнути зробити на волі. Я вивіз у куфайці скоропис, таємний документ. Мені потрібно його переписати, передрукувати і передати за кордон. Для цього мені потрібен час. От над цим я і думав – що просто ще треба встигнути зробити певні речі, і було б шкода, якби перед арештом не встиглося. От над цим я і міркував.   — Тобто Вас не бентежила думка про те, що знову повертаєтеся до в’язниці?   — Та ні, я ж присвятив вже своє життя раніше. Я присвятив своє життя, коли мені було 20 років. Мені не було чого перевирішувати. Я не з тих, хто сьогодні одне, а завтра друге. Якщо я вирішив присвятити своє життя – значить вирішив. Тут немає поворотів, немає питань.   — Для багатьох дисидентів, не лише українських, у таких ситуаціях важливим був релігійний фактор. Релігійні переконання, християнство – як це впливало на Вашу дисидентську діяльність?   — Сказати, що це зовсім не має значення, мабуть, було б неправильно. Але по суті справи я на це не звертав уваги. В мене було десь так само, як коли я питав у батька, чи Бог є. То він відповідав: «А Бог його знає».   Щодо Христа, то я тут дотримувався погляду Франка. Але він не був Богом у тому сенсі, як його представляють християни. Він був людина, посвячена Творцем. І в нас ніколи в жодному середовищі ніяких суперечок з цього приводу не було. Ось Андрушко, наприклад. Коли я його спитався – він мені відкрито сказав: «Ні, я атеїст, я не вірю». Але ж це не заважало нам бути на одній дошці – ми однаково боролися.   У мене давно поставало це питання – і я довго приходив до власних висновків. Християни кажуть, що Христос – це Бог. Добре, а хто такий Будда? А хто такий Магомет? Як бути з ними? Буддистів ж теж мільйони! І мусульман – мільйони! Я вважав, що християни не вловили Бога за бороду, а є лише одним із напрямів цивілізації. Араби ж – вони теж не дурні якісь. Вони дали нам арифметику, вони дали нам шахи... А вірять по-іншому. Вірять у Магомета. Якому, до речі, не надають значення Бога.   Тому для мене було очевидним, що є кілька великих вір, кожна з яких має право на існування, кожна має своє тлумачення Бога. Я прийшов до висновку, що Творець є. Це верховна сила, яка створила світ, космос і все інше. Не Христос, не Будда, не Магомет. Творець, який є над цим всім. Вплив і присутність цього творця я відчував давно.   — Як Ви бачите роль особистості в історії? Конкретніше – часто, коли говорять про трансформації в посткомуністичних системах, наводять приклади країн, яким «вдалося». Наприклад, Чехословаччина, яку вів за собою Вацлав Гавел; Польща, яку тоді очолив Лех Валенса. У нас обрали Кравчука. Чому не Чорновола? Чому не Лук’яненка?   — Нас взагалі не можна рівняти до Прибалтики, Чехословаччини чи Польщі. В нас міг бути Гуренко, міг бути Кравчук – але ніяк не Лук’яненко чи Чорновіл. Україна значно довше була під комуністичною деспотією. В нас вбили національну свідомість, у нас вбили громадянську активність. Нас перетворили на рабів.   Галичину – так, Галичину можна рівняти до чехів, до поляків. Але це лише п’ята частина України. А долю України вирішує вся Україна. А вся Україна не була тоді готова проголосувати за націоналіста. Вона була готова проголосувати за комуніста. Ним виявився Кравчук. Міг бути хтось інший. Так само і другим президентом став представник червоного директорату.   Це був загальний стан свідомості, коли люди голосували за того, хто їм був ближчий. Але це не є якесь українське ноу-гау. В усіх республіках так було. Навіть у Литві! А це Прибалтика, яка завжди була свідоміша... Що вже казати про республіки Середньої Азії... Тобто це ширша закономірність. Україна була частиною цієї закономірності, де діяли загальні правила. Не було можливості перемогти Кравчука. Людина не може самотужки побороти історичний процес.   Розмовляв Радко МОКРИК https://zbruc.eu/node/65584
    2120 Опубліковано Radko Mokryk
  • Автор Radko Mokryk
            «В двадцять років я став на шлях Наливайка. І з того часу не відступився», – каже Левко Лук’яненко. Незалежна Україна стала для нього життєвою метою. Саме Лук’яненко ще в 1959 році заснував першу підпільну організацію партійного типу в повоєнній Україні – Українську робітничо-селянську спілку. Десятиліття підпільної діяльності й таборів були винагороджені 1991 року, коли Лук’яненко власноруч писав Акт проголошення незалежності України. Сьогодні майже 90-річний колишній політв’язень відійшов від публічної політики і не так часто дає інтерв’ю. Проте не відмовився допомогти з написанням дисертаційного дослідження. Зустрічі не скасував навіть незважаючи на нещодавню травму ноги. Левко Лук’яненко зустрічає гостей у світлій вітальні невеличкого будинку в одному з сіл неподалік Києва. Одразу домовилися – говоримо не про політику, а про правозахист і світоглядні питання. Сідаємо за стіл в оточенні книжкових полиць, на яких із педантичною акуратністю розставлені твори господаря дому.     — Всі правозахисники й опозиціонери в СРСР пройшли різний шлях до дисидентства. Для Вашого покоління досить частим явищем було захоплення комуністичними ідеалами в молодості. Цим «перехворіли», наприклад, Микола Руденко чи Петро Григоренко. Як виглядав Ваш шлях до усвідомлення того, що в державі відбуваються речі, з якими потрібно боротися?   — Це питання національної свідомості, розуміння того, що Україна повинна бути незалежна. У мене таке усвідомлення теж, звичайно, формувалося поступово. Це розмови з батьком, з матір’ю (саме мати мені розказала гімн «Ще не вмерла Україна», але одразу ж додала: «Але мовчи, щоби ніхто не знав!»).   У селі жили люди, котрі були в петлюрівській армії, в отамана Зеленого – це в період війни. Згодом були повстання по сусідніх селах. У 1930 році було повстання в селі Політрудня (нова назва), почали його чоловіки з Петрівки, а це за сім кілометрів від нашої Хрипівки. Ось вони зайшли до батька і кажуть: «Ходімо, Грицьку!» А батько якраз в той час лежав хворий. Він передав їм зброю, яку мав (зброю тоді всі ховали), а сам вже не міг іти фізично. Душею він був з ними. І чим міг, тим допомагав. Звичайно, це все впливало і на мене – щось я знав, про щось здогадувався, щось там думав… Так і формувалася та думка, що Україна повинна бути самостійною.   Якось пішли ми з батьком за город, в сторону Чернігівського шляху. А там красиво так! Жито, поле.. І з батьком говоримо, що ось, мовляв, яке жито, який урожай хороший буде! А мати в той час хліб печуть і борошна навіть нема – добавляють картоплю у хліб… Ось такий хліб у нас був. Я починав розпитувати – чого ж воно так виходить: у нас такі врожаї, а мати навіть борошна на хліб не мають... «Бачиш, бо так виходить, що оце все, що вродить – заберуть у Москву...» – «А чого ж ви віддаєте?» – «А як не віддаси, коли силою забирають? А от якби Україна була самостійна, то і борошно б було, і не потрібно було б додавати картоплю в хліб».   Ці прості пояснення дуже впливали на мене. Хоч це і була північно-східна Україна, про це багато говорилося. Було оте переконання, що «якби Україна була самостійна – було б добре».   — Згодом, підчас війни, панували такі ж настрої?   — У 1943 році знову повернулася московська окупація. У вересні, вже після жнив, ми пасли худобу разом – я і мій колега Михайло Коваленко. Ось ми женемо своїх корів разом – а він розповідає таку цікаву річ: «Прийшов батальйон у село Солонівка, зупинився там, староста розмістив їх по хатах. І цей батальйон поводився дуже добре – не так, як зазвичай поводиться військова частина. Тобто прийшли, поводяться чемно – їм пропонують їсти, а вони дивляться, чим можна допомогти у відповідь – там паркан розвалився, там фіртка, там ще щось. І ось ці солдати взялися допомагати по подвір’ю, по господарству. Були вони там три дні. Коли отримали команду йти, то все село пішло їх проводити. Проводили до лісу, який був десь півкілометра від села. І ось там ці солдати й кажуть: «Ми не радянський батальйон, ми – курінь Української Повстанської Армії, воюємо за самостійну Україну». І тим стало все зрозуміло. Ось такі історії тоді розповідали люди, котрі їх бачили. А газети, радіо – все було забите отим «бандити-бандерівці». Але ми вже розуміли, що це не бандити – це ж цілий батальйон! Бандитів не буває так багато! Вони ж воюють за самостійну Україну, он же вони – справжні які. Тоді людина починає розуміти, що газети і радіо брешуть. А ось реальність – вона перед нами.   Мене взяли в армію 1944 року. Там я познайомився з такими ж новобранцями, як і я сам – з Рівненської області. І вони розповідали про УПА на Волині, де вона справді була дуже сильна. Самовідданість, порядність, чесність – це все мене захоплювало.   Зараз така ситуація багато кому видається незрозумілою: мовляв, північна, східна Україна – там, мовляв, усе «червоне». Але яке ж «червоне», як всі ту владу лаяли – і батько, і сусіди. Всіх у колгоспи заганяють, всі голодні… Цілий рік батько працювали, а потім пішли, щоб отримати те, що заробив – йому дали мішок зерна. Він цей мішок взяв на плечі й приніс додому. Приходить і каже до матері: «Ось маєш, Наталко, нас двох прогодувати і четверо дітей... Щоби їх грім побив...» Ось такі і були настрої.   Звичайно, коли я приїхав на зону, то там одразу пояснення знайшли: мовляв, приїхав на Галичину, там набрався тих ідей – все з тобою зрозуміло. І так десь воно й виглядало – східняк, член партії... Я ж поступив до партії для того, щоби боротися зсередини. Потім зрозумів, що це неправильний шлях, і почав готуватися до підпільної боротьби. А спершу я думав вислужитися і потім з цим зробити щось добре для України. З цією ж метою поступив на юридичний факультет у Москві й вислужувався – допоки не усвідомив, що це я не на правильному шляху.   — Тоді Ви й організували Українську робітничу селянську спілку. Ви дійсно вважали, що така організація може щось змінити?   — Я би боровся за будь-яких обставин. Як юрист вивчав конституцію України і СРСР. Добре розумів, що таке право нації на самовизначення. Якби не це, я знайшов би інші методи боротьби. Але мені здавалося, що це чудова нагода! Оті конституційні принципи дали мені можливість по-іншому подивитися на ситуацію. Я взагалі тоді багато читав філософії, історії і поступово зрозумів, що продовжувати боротьбу «бандерівськими» способами нема чого. Бо є закономірність – всяку нову війну веде нове покоління. Попередня велика війна закінчилася в 1945 році. Значить, нова велика війна може бути лише через 25 років. Тому надіятися на війну нема чого – її не буде. Але боротися ж треба! Замість того, щоби точити зброю – треба боротися ідейним способом. І от на основі тієї літератури, яку я тоді читав, і дійшов висновку, що на тодішній момент це був єдиний правильний шлях.   — А яка це була література? Що за філософія чи історія? Які ідеї на Вас тоді впливали?   — Коли я намагався добитися свого переведення з Австрії в Україну (підчас воєнної служби, – Р. М.), то вийшло так, що мене в результаті перевели на Закавказзя, на кордон з Іраном. Там була непогана бібліотека, де я мав можливість брати книжки. Там і прочитав, наприклад, в енциклопедії Єфрона і Брокгауза текст про Пушкіна, якого хвалила вся радянська система. А там було написано, що було проведено опитування – і, наприклад, десь у Тамбовській області про нього взагалі не чули; в іншій області чули, але не знають, хто це такий.. Ось така-от відомість Пушкіна. Про Шевченка ж усі українці знають. От із Пушкіна хотіли щось таке зробити. І знов-таки – справа ж не в Пушкіну. Справа в тому, що це мені вкотре продемонструвало – я під впливом брехні, яку поширюють газети і радіо.   Далі я прочитав працю Клаузевіца «О войне». Це взагалі надзвичайна річ – один із найглибших творів про війну в світовій літературі. Вона дала мені можливість зрозуміти багато речей. Передусім, що людина народжується з певним масштабом здібностей. І добрий командир роти може бути поганим командиром відділу. Тобто здібності людини не безмежні. Людей універсальних практично немає. Як правило, людина має нахил до тої чи іншої діяльності. Така собі спеціалізація психологічних здібностей.   Згодом мене перевели в Нахічевань. Там я продовжував займатися самоосвітою – захопився історією дипломатії. Там до мене прийшло усвідомлення базових речей. Я зрозумів, що національний інтерес – це найвищий інтерес. Вищих інтересів у світі не існує. Інтереси будь-якої групи людей – чи сім’ї, чи будь-якої іншої, вартують менше, ніж національні інтереси. Саме національні інтереси керують усім у світі. Так само і питання всередині нації: головне – це розподіл людей у нації, ставлення людей до національного питання. Національні інтереси є вищі за будь-що. Коли ми подивимося на історію, то бачимо передусім особистостей, які прислужилися нації. І люди оцінюють саме таких людей.   Потім я прочитав Гегеля «Феноменологію духу». Звичайно, я не був достатньо підготовлений, щоби читати такі глибокі філософські твори, як «Феноменологія духу». Але я з неї для себе взяв одне: якщо людина хоче багато чого різного досягнути, то вона багато не досягне. Людина повинна знайти в собі силу волі обмежити коло своїх інтересів, якщо вона хоче справді досягнути чогось великого. Людина повинна спрямувати всю свою духовну і, якщо потрібно, фізичну енергію на досягнення якоїсь певної мети. Треба організувати своє життя так, щоби воно було направлене на досягнення однієї певної мети. У такому разі можна дійсно досягнути багато чого. Це розуміння мені дала «Феноменологія духу».   Згодом я довідався про такого грузинського психолога, як Узнадзе. Він розробив концепцію «психологічної установки». Розвиваючись, людина думає над своїм місцем у житті і змальовує собі якусь життєву картину – яке б життя вона хотіла прожити. Чого ти хочеш досягнути через 10, 20, 30 років. І так людина формує свою «психологічну установку», яка стає її спрямуванням, напрямком, яким людина йде автоматично. Якщо людина виробила собі таку «психологічну установку», то вона все підпорядковує досягненню певної мети. Кожен день, кожну годину людину повинна рухатися у визначеному напрямку.   З цього всього я завжди намагався робити практичні висновки. В армії ж різне було – і до дівчат ходили, і пиячили часом, розважалися. І тоді я почав дивитися на себе – а як, власне, я сам живу? Сьогодні одне, завтра друге – окрім служби лише розважаюся. Я марную час. Тоді почав зосереджуватися на одній меті. І цю мету я собі чітко окреслив – досягнення незалежності України. Зрозумів, що якщо я хочу цього досягнути, то повинен зосередити всі свої сили в цьому єдиному напрямку. Цьому я присвятив усе своє подальше життя.   Тоді ж я прийняв оце рішення – вступати в партію, дослужитися до якогось певного рівня і там вже робити щось добре для України. Вирішив, що маю закінчити середню  школу – поїхав у Баку, купив усі підручники. Розподілив сторінки на дні. Тоді спав по три години на добу. Відсипався в суботу. Я переклав усі ці підручники і пройшов матеріал. Тоді вступив у восьмий клас вечірньо-офіцерської школи. Далі вирішив поступати на юридичний факультет. Чому саме юридичний? Бо саме юридична освіта дає найглибше розуміння, що таке суспільство, що таке держава, що таке право, закон і як вони співвідносяться. Ані історія, ані соціологія, ані будь-яка інша наука не дає таких глибоких знань, як юриспруденція.   — Після того, як Ви повернулися з тривалого ув’язнення в 1976 році, то практично одразу включилися в роботу новоствореної Української Гельсінської групи. УГГ офіційно проголошувалася як група, яка займатиметься правами людини. Але в той час, коли аналогічні групи в Польщі чи Чехословаччині дійсно строго займалися порушенням прав конкретних громадян, в діяльності УГГ наскрізним залишалося національне питання.   — Це теж певною мірою політична гра. І в Чехословаччині «Хартія 77» добре розуміла, що в умовах диктатури захист прав людини – це політика. Але це був загальний процес. За права людини боролися греки – в них теж була диктатура. У Португалії була диктатура Салазара. В Іспанії. І в цих країнах проходила загальна боротьба за демократизацію. Права людини були тоді в «дусі часу» – ці питання обговорювали на різноманітних форумах, зібраннях і т.д.   Є Декларація прав людини 1948 року, яка гарантує нам певні права. А тут ще й 1975 Гельсінська нарада. І зокрема після цих нарад Захід змусив Московію надрукувати Декларацію прав людини. Тоді в СРСР вперше була надрукована Декларація прав людини ООН – в газеті «Известия» 2 серпня 1975 року. А наклад «Известий» тоді був 7–9 мільйонів примірників. До цього Декларацію вилучали навіть у таборах і називали антирадянським документом. А тут раптом вона офіційно скрізь надрукована. Тоді питання прав людини було підняте на світовий рівень. Питання прав людини стає «модним» – то чого б і нам не скористатися цим «духом часу»? Ось ми й написали власний меморандум. Але всі наші документи просто «дихали» політикою: це ж було зрозуміло – ми говоримо про права людини, але для нас найважливішим були права нації. І це навіть не спекуляція – це реальність. Як можна боротися за незалежність України, коли немає прав людини?   Так що в 1975–1976 році просування демократії – це була боротьба за розширення свободи слова для того, щоби ми отримали можливість звернутися до мільйонів із питанням про нашу державну незалежність.   — Ви вступили в УГГ, будучи на волі вкрай короткий проміжок часу. Однак Ви погодилися вступити в організацію, хоч було цілком очевидним, що одразу ж попрямуєте назад у тюрму. Коли до Вас з цією пропозицією приїхав Микола Руденко разом з Олесем Бердником – Ви попросили на роздуми лише півгодини. Про що думає людина протягом таких доленосних 30 хвилин, коли приймає настільки важливі рішення?   — Людина – складна істота. Між нами і небом є зв’язок. Кожен із нас випромінює певне інформаційне поле. Над Україною є власне потужне інформаційне поле, яке створили наші інтелектуали. І душа людини має з цим зв’язок.   Коли вони мені це запропонували, я одразу знав, що погоджуся вступити в Групу. А ці півгодини я просто міркував, що ще маю встигнути зробити, адже, звільняючись, мав план того, що повинен встигнути зробити на волі. Я вивіз у куфайці скоропис, таємний документ. Мені потрібно його переписати, передрукувати і передати за кордон. Для цього мені потрібен час. От над цим я і думав – що просто ще треба встигнути зробити певні речі, і було б шкода, якби перед арештом не встиглося. От над цим я і міркував.   — Тобто Вас не бентежила думка про те, що знову повертаєтеся до в’язниці?   — Та ні, я ж присвятив вже своє життя раніше. Я присвятив своє життя, коли мені було 20 років. Мені не було чого перевирішувати. Я не з тих, хто сьогодні одне, а завтра друге. Якщо я вирішив присвятити своє життя – значить вирішив. Тут немає поворотів, немає питань.   — Для багатьох дисидентів, не лише українських, у таких ситуаціях важливим був релігійний фактор. Релігійні переконання, християнство – як це впливало на Вашу дисидентську діяльність?   — Сказати, що це зовсім не має значення, мабуть, було б неправильно. Але по суті справи я на це не звертав уваги. В мене було десь так само, як коли я питав у батька, чи Бог є. То він відповідав: «А Бог його знає».   Щодо Христа, то я тут дотримувався погляду Франка. Але він не був Богом у тому сенсі, як його представляють християни. Він був людина, посвячена Творцем. І в нас ніколи в жодному середовищі ніяких суперечок з цього приводу не було. Ось Андрушко, наприклад. Коли я його спитався – він мені відкрито сказав: «Ні, я атеїст, я не вірю». Але ж це не заважало нам бути на одній дошці – ми однаково боролися.   У мене давно поставало це питання – і я довго приходив до власних висновків. Християни кажуть, що Христос – це Бог. Добре, а хто такий Будда? А хто такий Магомет? Як бути з ними? Буддистів ж теж мільйони! І мусульман – мільйони! Я вважав, що християни не вловили Бога за бороду, а є лише одним із напрямів цивілізації. Араби ж – вони теж не дурні якісь. Вони дали нам арифметику, вони дали нам шахи... А вірять по-іншому. Вірять у Магомета. Якому, до речі, не надають значення Бога.   Тому для мене було очевидним, що є кілька великих вір, кожна з яких має право на існування, кожна має своє тлумачення Бога. Я прийшов до висновку, що Творець є. Це верховна сила, яка створила світ, космос і все інше. Не Христос, не Будда, не Магомет. Творець, який є над цим всім. Вплив і присутність цього творця я відчував давно.   — Як Ви бачите роль особистості в історії? Конкретніше – часто, коли говорять про трансформації в посткомуністичних системах, наводять приклади країн, яким «вдалося». Наприклад, Чехословаччина, яку вів за собою Вацлав Гавел; Польща, яку тоді очолив Лех Валенса. У нас обрали Кравчука. Чому не Чорновола? Чому не Лук’яненка?   — Нас взагалі не можна рівняти до Прибалтики, Чехословаччини чи Польщі. В нас міг бути Гуренко, міг бути Кравчук – але ніяк не Лук’яненко чи Чорновіл. Україна значно довше була під комуністичною деспотією. В нас вбили національну свідомість, у нас вбили громадянську активність. Нас перетворили на рабів.   Галичину – так, Галичину можна рівняти до чехів, до поляків. Але це лише п’ята частина України. А долю України вирішує вся Україна. А вся Україна не була тоді готова проголосувати за націоналіста. Вона була готова проголосувати за комуніста. Ним виявився Кравчук. Міг бути хтось інший. Так само і другим президентом став представник червоного директорату.   Це був загальний стан свідомості, коли люди голосували за того, хто їм був ближчий. Але це не є якесь українське ноу-гау. В усіх республіках так було. Навіть у Литві! А це Прибалтика, яка завжди була свідоміша... Що вже казати про республіки Середньої Азії... Тобто це ширша закономірність. Україна була частиною цієї закономірності, де діяли загальні правила. Не було можливості перемогти Кравчука. Людина не може самотужки побороти історичний процес.   Розмовляв Радко МОКРИК https://zbruc.eu/node/65584
    Трав 08, 2017 2120