Одна з найбільш помітних і жвавих книжок української воєнної літератури останніх років, оцінена також експертами і критиками. Справді гучний дебют. Читав Олег Коцарев. Про книжку «Доця» (видавництво «Білка») невідомої раніше авторки з ефектним псевдонімом Тамара Горіха Зерня (справжнє ім’я – Тамара Дуда) почали активно говорити, здається, восени. А вже взимку «посипалися» рецензії, інтерв’ю, відзнаки, нагороди. Досить згадати, наприклад, перемогу в дорослій номінації літературної премії «Книга року ВВС» або спеціальну відзнаку журі премії «ЛітАкцент року». Подекуди навіть складалося враження, що книжку перехвалюють чи дають їй своєрідну фору через воєнну тематику. Виникали побоювання, що «Доця» може виявитися надміру попсовою чи перевантаженою емоційними спекуляціями.  фото Тамара Горіха Зерня  Найкращий спосіб «розібратися» з романом – прочитати його. Цей процес ставить усе на свої місця. «Доця» – класичний динамічний пригодницький роман про українсько-російську війну в житті однієї молодої жінки з Донецька, яка з початком подій вирішує не ховатись і вичікувати, а активно стати на захист своєї країни. Книжку написано, сказати б, просто, живо і романтично, і такий підхід себе виправдовує: текст вийшов органічний, емоційно насичений. Естетичних чи світоглядних одкровень тут немає, але твір і не геть попсовий чи невиправдано примітивний. Жваве враження від тексту, щоправда, псують деякі дрібні ляпи, насамперед мовні, що їх варто було б вичистити під часу редагування. Це помилки на кшталт «сходу» замість «з ходу» чи «казнити себе» або, що особливо символічно, набрані дивною українсько-російською мішаниною прізвища коректорки, верстальниці, автора використаних фото (таки ефектних) та «фото для обкладинки»… Головна героїня «Доці» походить із нещасливої, розбитої та розкиданої родини. До Донецька вона вимушено приїздить із Волині в юності, щоб жити тут зі своєю бабусею, бо іншого житла в неї просто не залишилося. Тамара Горіха Зерня описує непростий процес «притирання» до нового міста, зовсім не схожого на рідні краї дівчини. Але гармонію таки було знайдено. Знайшла «Ельф» (прізвисько героїні, що потім стане її позивним) і улюблену справу. Маючи одночасно оригінальний художній смак, художні здібності та добрі знання з фізики, вона почала створювати ексклюзивні інтер’єри, найчастіше працюючи з об’єктами зі скла, каміння (різні матеріали як символи фігурують у заголовках розділів – наприклад, «Сердолік. Любов і голубці», «Дзеркала. Свіччине весілля» чи «Рубін. У крові моїй твої кольори»), оригінальними світильниками, вітражами і таким іншим. Утворилася компанія однодумців, яка з часом стала успішною фірмою. Через постійну загрозу кримінальних нападів новостворена бізнес-команда активно тренувалася зі зброєю, екстремальним водінням, займалась електронною безпекою та завела контакти серед силовиків. Усе це дуже знадобилось, але не зовсім там, де очікували герої «Доці». Адже розпочалася Революція Гідності, а потім Донецьк повільно та невблаганно скотився в трагедію війни й окупації. Входження у війну Тамара Горіха Зерня описує вельми детально. Як місто змінюється спершу непомітно, потім щораз безповоротніше. Як гинуть люди, будинки і цілі райони, змінюються побутові звички, починає квітнути мародерство і безжальність. Як у порожнечу «вливається» інша держава, російські окупанти. Як багато місцевих мешканців їх приймають і погоджуються з їхнім пануванням – хтось зі щирих переконань, а хтось щоб вціліти. В інтерв’ю письменниця каже, що описувала всі ці процеси, спираючись на свідчення реальних людей, очевидців і учасників подій, довго з’ясовувала всі деталі та подробиці. Власне, і головна героїня, за словами Тамари Горіха Зерня, має свою живу прототипку. Вона теж, побачивши, куди все котиться, взялася до боротьби. У книжці «Ельф» і її колеги по роботі створюють щось середнє між волонтерською групою та партизанським загоном. Із цього моменту починається суцільний екшн. Тут і переїзди через лінію фронту з продуктами і речами для наших бійців, і збори цих-таки речей і продуктів у Донецьку, в Дніпрі, по всій Україні, і драматичні пригоди в самому Донецьку. Містичні порятунки (містики в «Доці» не надто багато, але вона присутня насамперед у загадкових збігах-везіннях і в мотиві архетипічного єднання з країною, яку захищають персонажі) й дивовижно елементарні провали, втечі та бої… Емоційно всі ці сюжети виписано дуже напружено, динамічно, пружно. Авторка чимало уваги приділяє психології, але, мабуть, не так психологічному розвитку конкретних персонажів, як загалом психології людини на війні. У книжці, звичайно, багато моментів болісних, зворушливих, важких, але, здається, все-таки домінує тут саме авантюрний дух. «Доця» так і проситься в який-небудь серіал. Надто що пригоди «волонтерів-партизан» описані «візуалізовано» і органічно складаються з серії епізодів. До речі, у Вікіпедії написано, що екранізація «Доці» й справді планується. Власне бойову й волонтерську частину своєї книжки Тамара Горіха Зерня, як вона каже, написала, використовуючи не лише розповіді прототипів, а й свій власний досвід. Адже перекладачка Тамара Дуда у 2014 році теж стала активною волонтеркою. Деякі події «Доці» ставалися безпосередньо з нею. Скажімо, епізод, у якому героїню, котра спить на горищі будинку на українських позиціях, будять невідомі солдати і кажуть спускатися. Спустившись, вона не знаходить і сліду від тих солдат, а інші бійці кажуть, що до неї на горище ніхто не піднімався. Невдовзі у місце, де дрімала волонтерка, влучив ворожий снаряд. Успіх книжки «Доця» дозволив продовжити роботу з романом. Готується друге видання, в якому має з’явитись окремий розділ документальних свідчень. Планують також англійський переклад.   Повідомляє: TEXTY.ORG.UA 

Рішення Ради Європейського союзу про візову лібералізацію для українців – це однозначно перемога України, але й також і самого ЄС, який продемонстрував, що навіть в умовах кризи і внутрішньої політичної турбуленції здатен виконувати взяті на себе обіцянки. Це не ЄС дозволив, це ми вибороли Подобається це комусь чи ні, але за здобуття омріяного «безвізу» треба похвалити українську владу. Так, безумовно, «чернетку» документа писали ми всі разом на Майдані, але після того настала пора довгої й рутинної кабінетної роботи. Україна виконала поставлені Європейським союзом вимоги – хоч часто й під тиском, а іноді виконання обмежувалося лише зовнішньою атрибутикою, без наповнення змістом (наприклад, у формуванні антикорупційної політики). Згадайте всіх «експертів», які переконували нас, що ніякого «безвізу» ніколи не буде. Мовляв, Європа лише заграє з нами, хоче посварити з Росією, ослабити і потім використовувати як ринок збуту й дешевої робочої сили. Кожного разу, коли ЄС відкладав рішення про «безвіз» – як то було минулої осені – на телеекранах і у фейсбуці з’являлися десятки самозваних «експертів» у дорогих костюмах, які торочили тільки про одне: візи ніколи не скасують, грошей на поїздки в українців все одно немає, в разі відкритого кордону країна спорожніє, бо всі виїдуть. Насправді ж у візовій лібералізації йдеться про питання передусім престижу, визнання українців як рівних собі: ми вам довіряємо, ви такі ж, як і ми. Не гірші. Наша революція була присвячена Гідності, а гідність – це і право перетинати кордон просто в разі потреби, без принизливих допитів і черг у консулятах. Ми втратили мету А тепер – про погане. Ні, не про те, що після здобуття «безвізу» Брюссель втратить важіль впливу на нашу корумповану політичну еліту, це й без мене вже сто разів повторено. Насправді найбільша проблема, з якою ми стикнемося після 11 червня – відсутність подальшої мети. Адже ЄС не готовий до кроків на подальше зближення з Україною, ніхто не пропонує нам членства чи навіть осяжної перспективи інтеграції. Здобувши «безвіз», ми опинимося наодинці з собою і з власними політичними лідерами. У цій ситуації неминуче певне розчарування в Європі, а навіть образа: чому дорога до подальшого зближення для нас закрита? І хоча пані Моґеріні оптимістично заявила, що після брекзиту ЄС поповниться новими членами (малися на увазі балканські країни), нам на таке сподіватися наразі марно. Одна справа прийняти в Євросоюз балканську державу з мільйоном населення, і зовсім інша – сорокамільйонну Україну. До цього не готовий ані Брюссель, ані Україна (економічно, політично, ментально). У цій ситуації для українського суспільства і його лідерів постане надважке завдання: мобілізувати громадську думку на підтримку подальших реформ в Україні уже без зовнішнього тиску і «пряника» у вигляді «безвізу». Це буде нелегко, особливо враховуючи, що наш північний сусід докладе всіх зусиль, щоб розганяти настрій зради і розчарування серед українців. Вперед – малими кроками З огляду на все вищенаведене, після отримання безвізу Україні слід ставити перед собою менші, але досяжні цілі. Ті, які можуть підтримати самі європейці: по-перше, розширення економічної співпраці, торговельних відносин. Не секрет, що жорсткий і довгий контроль на кордоні пов’язаний передусім із масовою контрабандою, а її можна побороти лише шляхом побудови спільного ринку, коли ціни не будуть так разюче відрізнятися (йдеться передусім про цигарки, алкоголь і пальне, бо ціни на продукти харчування та одяг в ЄС часто нижчі за українські). З власного досвіду знаю, що балканські країни, які досить давно здобули безвіз, уже всигли забути про черги на кордоні: якщо перші кілька тижнів мету поїздки й документи перевіряли ретельно, то тепер кордон там можна проїхати, не виходячи з машини. По-друге, з ЄС треба домовлятися про інтеграцію освітніх систем та максимально інтенсифікувати програми обміну студентів та молодих науковців. Це абсолютно досяжна мета, яка дозволить знизити відтік мізків з України та дасть можливість українським дослідникам брати участь у загальноєвропейському науково-освітньому житті. Учасниця акції на підтримку інтеграції України та Євросоюзу. Київ, 5 квітня 2016 року   Студент, який рік навчання за обміном проживе в країні ЄС, не лише вдосконалить знання іноземної мови й здобуде нові знання та потрібні контакти, а й отримає вищу конкурентну кваліфікацію, що дозволить йому швидше будувати кар’єру в Україні. Та головне: на якийсь час він вгамує своє бажання емігрувати, адже поживе за кордоном, і еміграція для нього втратить свій магічний ореол. Словом, після 11 червня Україні слід змінити стратегію з тотальної євроінтеграції на тактику покрокового зближення. Як у тому анекдоті: поки в Брюсселі ніхто не хоче бачити Україну членом ЄС, у тил союзника слід інтегруватися короткими, але частими перебіжками. Євроінтегрувати українські товари й бізнес, студентів і науковців, а там, дивись, і вся держава підтягнеться. Автор: Андрій Любка – письменник, Радіо Свобода

Mинулого тижня, 9 березня пройшло голосування в комітеті Європарламенту по досить важливому для України питанні - внесення України до списку країн, яким надається безвізовій режим. Більшість членів комітету проголосували "За".   Що буде відбуватись далі?   Для остаточного рішення Україні належить пройти ще два етапи:   Голосування в Європарламенті. Затвердити рішення повинен не тілки комітет Європарламенту, а й Європарламент в цілому (вже відомо, що голосування відбудеться 5 квітня) після голосування в Європарламенті, його рішення повинна підтвердити рада Євросоюзу(точна дата ще невідома).   Що потрібно пам'ятати про роботу безвізу для України?   Подорожувати без віз зможуть лише власники біометричних паспортів. Тим, хто не має, потрібна буде віза. Як і раніше,  на кордоні у вас можуть попросити зворотній квиток або документ про мету поїздки, а також наявність коштів для поїздки.   Без віз ви зможете перебувати в країнах Шенгенської зони протягом 90-а днів з кожних 180-ти. Перевіряти кількість проведених днів будуть за штампом у паспорті про перетин кордону.  Подорожувати без віз ви зможете всіма Шенгенськими країнами Європи. А саме, безвізовий режим буде діяти для 22-х з 28-х країн ЄС, які є частиною Шенгенської угоди. Перелік цих країн знайдете тут.  Шенгенська зона офіційно включає чотири країни, що не входять в ЄС: Ісландія, Норвегія, Швейцарія і Ліхтенштейн, на них нинішня законодавча пропозиція Єврокомісії також чинна. А тому ці країни теж мають її підтримати відповідно до своїх національних процедур. Безвів також діятиме в тих країнах ЄС, які ще не є учасницями Шенгенської зони, але мають зобов’язання виконувати Шенгенське законодавство: Румунія, Болгарія, Хорватія. Великобританія та Ірландія не належать до Шенгенської зони, візи в ці країни вам необхідно буде оформляти і після безвізу.  Безвіз НЕ дає вам автоматичного дозволу на роботу чи навчання в Європі.  Для студентів: якщо навчальні курси будуть коротшими 3 місяців, то візи не потрібно, в іншому випадку необхідно оформляти студентську візу. Безвіз, чи не безвіз, вам потрібно буде показувати паспорт.        Будьмо уважні! Катерина Скрипник, для UAPORTAL.CZ

Після парламентських виборів у Чехії, що відбулися 20-21 жовтня, перемогу з майже 30-відсотковим результатом святкувала популістська партія «Союз невдоволених громадян» (АNО), яку очолює Андрей Бабіш. Він є другою найбагатшою людиною Чехії зі статками у майже чотири мільярди доларів та бізнес-інтересами в аграрній, хімічній та медійній галузях. Не всі партії, які пройшли до парламенту (а їх дев’ять), висловлювали готовність формувати коаліцію з АNО. І ще менше тих, хто хоче йти в коаліцію за умови що прем’єром буде саме Андрей Бабіш, проти якого відкрито справу за нібито зловживання з фондами ЄС після того, як в травні цього року він змушений був подати у відставку з посади міністра фінансів Чехії. Про підсумки чеських виборів – зокрема і для України – Радіо Свобода розмовляло з Радком Мокриком, докторантом Карлового університету в Празі, редактором часопису Na Vychod, який висвітлює східну політику Чехії.   ​– Яка найбільша сенсація цих виборів, що Вас вразило? – Те, що кидається найбільше в очі – це провал, звичайно, правлячої партії, тобто уряду соціал-демократів. Власне кажучи, в країні, де в принципі цілком пристойний рівень життя і низьке безробіття, правляча партія отримує 7%. Це досить несподівано! Звичайно, можна говорити про відносну несподіванку – достатньо високий відсоток право-радикальної партії Томіо Окамури. Все-таки соціологія давала їм дещо менший результат, ніж 11%. І, звичайно, Бабіш. Перемога Бабіша очікувалася, але в світлі тих скандалів, які були останнім часом, напевно, настільки переконливий результат все-таки став несподіванкою. Тому що 30% – це дуже серйозно. – Чи вже гарантовано партії-переможцю АNO – «Союзу незадоволених громадян» – те, що її лідер Андрей Бабіш буде прем’єр-міністром? Чи це питання ще відкрите? – Насправді тут ситуація достатньо складна. Бо перед виборами фактично лідери всіх партій заявили, що не будуть співпрацювати з Бабішем, оскільки було відкрите кримінальне провадження, і вони не уявляють собі, щоб людина під кримінальним провадженням могла бути прем’єр-міністром. Тобто мова йшла про те, що будуть якісь домовленості. Інша справа в тому, що результат дуже переконливий, і уявити собі, що Бабіш, власне, буде подавати когось іншого на прем’єра насправді складно. А те, що президент Мілош Земан його запропонує як прем’єр-міністра – це цілком очевидно. – Для багатьох зовнішньо-політичні погляди Андрея Бабіша залишаються повною загадкою. Що Ви можете сказати про його зовнішньо-політичну орієнтацію? – Насправді це так. Щоб ми розуміли, сама партія ANО – загалом достатньо такий зрозумілий проект буде для українців в тому сенсі, що цей проект зроблений під лідера і визначити якусь ідеологію партії достатньо складно. Тому що Бабіш йшов на вибори швидше як євроскептик. Він проти впровадження євро, він проти міграції, але одразу ж після оголошення перших результатів – він заявляє, що його партія європейська і вони будуть співпрацювати (з Брюсселем) тощо. Бабіш – підприємець, і він дуже практично, прагматично ставиться до політики, тому якось визначити, куди він буде рухатися, наразі складно. Я думаю, що багато чого залежатиме, власне, від складу коаліції, тобто, з ким йому вдасться домовитися і на які поступки він піде. Але, відверто кажучи, очікувати якогось серйозного розвороту в зовнішній політиці Чехії не варто. Хоча є певна схильність до таких поворотів – Бабіша часто порівнюють з Угорщиною чи Польщею та їхніми лідерами. Тобто, швидше очікування йдуть на якесь таке, можливо, не дуже сильне ускладнення відносин з Брюсселем. – Бабіш вже після виборів сказав, що не буде формувати проросійську коаліцію з комуністами і крайньою правою партією Томіо Окамури «Свобода і пряма демократія». Це важлива заява? – Знову ж таки, до заяв Бабіша треба ставитися достатньо обережно. Тому що дійсно була така заява. Навряд чи він піде в коаліцію з комуністами. Але в той же час він заявив, що він буде шукати точки дотику з усіма політичними партіями і, попри ці заяви, що він не буде співпрацювати з Окамурою. Потім він додав, що, наприклад, в питаннях міграційної політики вони можуть знайти якусь спільну мову з крайніми правими. Тобто виключати в планах Бабіша співпрацю з будь-ким напевно не варто. Хоч для нього буде непросто, адже Окамура є небажаним партнером, тому що з Окамурою не хоче співпрацювати ніхто, за великим рахунком – занадто його політика радикальна. Окамура не перший рік балансує на рівні якогось расизму, і тому альянс з ним не буде вітатися.   – Які Ви бачите відносини між Прагою за нового уряду, коли вже буде коаліція і уряд сформовані, та Брюсселем? Чи буде якась євроскептична хвиля йти з Праги? – Знову ж таки, я думаю швидше так. Бабіш – якщо він справді очолить уряд – євроскептицизм очевидно буде посилюватися, незважаючи на те, що сам Бабіш залюбки приймає гроші з Брюсселя, але ця політика якогось скепсису щодо Брюсселю загалом є достатньо популярною. Я би не драматизував, власне, якісь ускладнення з Брюсселем. Але без сумніву, що риторика Бабіша швидше є все-таки проти Брюсселя. І цю хвилю вони залюбки розганяють у суспільстві. Що оця бюрократія Брюсселя, «диктат Брюсселя» і що Чехія повинна бути міцною і самостійною... Тобто – якогось ускладнення, швидше за все, варто очікувати. Але нічого драматичного. – І якими Ви бачите, до речі, відносини між Чехією й Україною вже після цих виборів? – Знову ж таки, відносини загалом попереднього уряду були достатньо хороші. Налагоджувалися співпраця як економічна, так і зрештою після цих відомих заяв Земана про Крим практично весь політикум на чолі з прем’єром Богуславом Соботкою відмежувався від цього, засудили цю заяву. Як вже було сказано, якось визначити конкретний майбутній вектор, гіпотетичний, влади Бабіша складно. Але були в нього заяви, що санкції проти Росії не працюють. Тобто, він не виступає за скасування санкцій, але він говорить про те, що вони не дуже ефективні. Загалом він максимально обережний в питаннях зовнішньої політики. Якщо порівнювати з попереднім урядом, то можна чекати якихось ускладнень, але, знову ж таки, Бабіш – людина максимально прагматична. Я думаю, що він буде керуватися практичними і конкретними інтересами. Говорити про те, що ANО (при всій своїй суперечливості) – це якась відверта проросійська сила, я б все-таки не наважився. – Тобто, Чеська Республіка залишиться другом України і прихильником української євроінтеграції? – Можливо, лобістом української євроінтеграції Чехія не буде, але я думаю, що якась економічна співпраця і загалом політичний діалог буде триматися цілком в нормальних межах. І очікувати якихось серйозних ускладнень тут не варто. Тому що на перший план, очевидно, будуть виходити конкретні економічні інтереси в конкретних сферах. Ростислав Хотин, Радіо Свобода 

Стипендії для вивчення чеської мови у Літній школі слов’янських студій у Чеській Республіці 2017 Міністерство освіти, молоді, фізичного виховання Чеської Республіки виділило 4 стипендії (за принципом взаємності) для українських студентів і викладачів ВНЗ з метою вивчення чеської мови у рамках Літньої школи слов’янських студій у Чеській Республіці. Літня школа передбачає курси чеської мови тривалістю близько місяця, для всіх рівнів знання мови (від початкового рівня і вище). Під час відбору кандидатів перевага надаватиметься аплікантам, які вже вивчають чеську мову. Кількість стипендій – 4 На 2017 рік пропонуються такі стипендії: -          Університет імені Масарика в Брно –  2 стипендії; -          Університет Палацького в Оломоуці – 1 стипендія; -          Карлів університет у Празі –  1 стипендія. Усі витрати, пов’язані з перебуванням та навчанням учасників, покриває чеська сторона. Ознайомитись з детальною інформацією про літні школи слов’янських студій у зазначених університетах, а також знайти аплікаційну форму можна за посиланням http://www.msmt.cz/eu-and-international-affairs/summer-schools-of-slavonic-studies. Для участі у конкурсі на отримання стипендії необхідно подати такі документи: -          заповнена анкета (українською мовою); -          заповнена чеська аплікаційна форма (англійською мовою); -          резюме (бажано у форматі Europass, англійською мовою); -          коротке мотиваційне есе обсягом до 1000 слів (чеською або англійською мовою) (у разі подання чеською мовою треба зробити переклад англійською або українською мовами); -          копії дипломів про освіту (диплом з додатком або академічна довідка); -          сертифікати про підтвердження рівня знання чеської мови (за наявності). МОН прийматиме заявки у паперовому та електронному форматі (документи, надіслані напряму Міністерству освіти, молоді, фізичного виховання Чеської Республіки або чеським університетам розглядатися не будуть). Поштова адреса: Проспект Перемоги, 10, 01135, м. Київ, Міністерство освіти і науки України, Управління міжнародного співробітництва та європейської інтеграції. Документи просимо залишати у скриньці для кореспонденції. У електронному форматі скановані документи просимо надіслати на електронну адресу МОН ukrainemon@gmail.com, з зазначенням у темі листа “Літня школа у Чехії 2017”. Термін подачі заявок – 10 березня 2017 року. За інформацією МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ фото FF UK

Прага – Вища освіта в Чеській Республіці була і залишається важливим інтелектуальним і духовним пріоритетом у житті суспільства. Люди з дипломом вищої школи належать до еліти і це ставлення до них не міняється вже впродовж багатьох поколінь. Причина у досі поки що непорушному авторитеті диплому чеського вишу.У Чехії в найбільшій пошані навчальні заклади університетського типу, ця традиція склалась упродовж віків. Зрозуміло, що найголовнішу роль тут відіграв один із найстарших у Європі Карлів університет у Празі, заснований ще 1347 року. Крім цього ще є 3 інших університети і 23 інститути – від мистецьких до політехнічних і медичних, які входять до системи громадських вишів, раніше їх називали державними, тобто тими, де навчання безкоштовне. До цієї системи належать також два вищі навчальні заклади, що їх утримують міністерства,– це Поліцейська академія та Університет оборони.У своїй щоденній роботі всі виші керуються Законом про вищу освіту в Чехії, тобто закрити чи заснувати нову вищу школу можна тільки з дозволу Міністерства шкільництва.Що на практиці означає безкоштовна вища освіта в Чехії і як стати студентом? Про це Радіо Свобода розповів речник Міністерства шкільництва Марек Земан.«На основі Закону про вищу освіту кожний виш встановлює свій так званий вступний внесок, він загалом не перевищує суму в перерахунку 25 євро, – каже він, – Умовою зарахування до вишу є успішно складені вступні іспити. З яких дисциплін і скільки вступних іспитів треба скласти, це встановлює кожний вищий навчальний заклад сам».У Чехії час вступу до вишів різний, а тому вступники на інтернеті дбайливо збирають цю інформацію. Адже проваливши вступ, скажімо, у Празі, можна пошукати щастя в Оломоуці або взагалі змінити майбутню професію на ту, де нині менший конкурс. Вимога до іноземців: хочете вчитись безкоштовно, вивчіть чеську!Чеські студенти громадських вишів навчаються безкоштовно, але це не означає, що цілком усі видатки покриває держава.«Громадські вищі навчальні заклади самі встановлюють розміри оплати за різні послуги, пов’язані з навчанням, і це також обумовлене Законом про вищу освіту, – зауважує Марек Земан. – Наприклад, це плата за потребу продовжити встановлену стандартом тривалість навчання, скажімо, на рік, або бажання прослухати додатковий курс, не обумовлений програмою. Розмір оплати встановлює кожен виш самостійно. Також виші можуть встановити доплату за видання студентського квитка замість втраченого, чи за копіювання матеріалів, або окремі бібліотечні послуги, за харчування, проживання в гуртожитку та інше».Як пояснив речник чеського Міністерства освіти, вимоги до іноземних абітурієнтів, включно з громадянами України, такі самі, як і до чехів за умови, що студент володіє чеською мовою. За курс вивчення чеської мови чи за навчання іноземною абітурієнт повинен внести додаткову платню. А ось чеським студентам значну допомогу надають навчальні програми Європейського союзу.Приватно чи за державний рахунок – вибір за вамиІз 26 громадськими вишами в Чехії сьогодні конкурують 44 приватних, їх число і профіль міняються залежно від потреб суспільства, однак медичних серед них немає. Зрозуміло, навчання у цих вишах платне, вартість одного навчального року в перерахунку може сягати три і більше тисяч американських доларів. Для вступу до приватного вишу, переважно, не потрібно складати вступні іспити, достатньо співбесіди і, звичайно, грошей на рахунку. Професіонали з громадської освітньої сфери трохи з острахом поглядають на своїх колег з приватних вишів, вбачаючи в них можливості впливу на рівень навчання. Зокрема, такої думки викладач Карлового університету Мілан Скала.«До приватних вишів часто йдуть студенти, які не вступили до громадських вишів, тобто не витримали всіх їхніх вимог, – зазначає він. – А через те система приватних навчальних закладів якби змушена встановлювати планку нижче, тобто вимоги до своїх студентів у них нижчі. До цього часто пристосовується сам процес навчання. Досі у нас були економічні й правничі приватні виші. А тому я боюсь, щоб у нас не сталось, як в Україні, що будуть і приватні медичні вищі навчальні заклади. Адже якщо студент не здобуде медичних знань у приватному виші, він наробить багато зла».Навчання в чеських вишах, згідно з вимогами Болонської конвенції, має три етапи: перші три роки – ступінь бакалавра, повна вища освіта – ступінь магістра, третій – так звана докторантура із захистом дисертації на здобуття ступеня доктора наук.Карлів університет і корупція? У жодному випадку! – ЛендєловаНа запитання Радіо Свобода, чи існує корупція у чеських вишах, чи намагаються студенти купити викладачів, заплатити за курсову, дипломну чи докторську роботу, відома чеська україністка і перекладачка, доктор наук Карлового університету Вєра Лендєлова категорично цей факт заперечила.«За свої 25 років, що я працюю тут, на відділенні Східноєвропейських студій, я ніколи з таким не зустрічалась. Не знаю, як взагалі щодо філософського факультету, але на нашому відділенні ніколи таких випадків не було», – зазначає викладач.За останні десятиліття до історії чеської вищої освіти вписався щодо зловживань тільки один минулорічний випадок із Західно-чеського університету в місті Плзень. У спробі плагіату був звинувачений однин із кандидатів у доктори правничих наук. Рішення державної Акредитаційної комісії, найвищого наукового органу при Міністерстві освіти Чехії, не забарилось: правничий факультет на два роки був позбавлений права захистів докторських праць.Рівень українських вступників падаєВчитись у чеському виші, скажімо, в Карловому університеті, на думку іноземців, престижно, до них особливо вимогливі чеські викладачі. Зокрема, не могли вони не помітити зниження рівня освіти вступників із України в останні роки.«У мене, на жаль, погані враження від студентів з України і з Росії, які часто слабо підготовлені до вступних іспитів. Часто це навіть приголомшливі випадки. Наприклад, на вступних іспитах минулого року український абітурієнт не знав просто базових речей, наприклад, хто такий був Іван Франко. На мій погляд, для людини, яка закінчила середню школу, в це навіть важко повірити. Але, звичайно, це не правило. Хоча загалом, підсумовуючи, сказала б, що вступники з України володіють набагато меншими вступними знаннями», – зазначає доктор наук Тереза Хланьова, яка вже багато років приймає іспити на філософському факультеті Карлового університету.Чеський диплом, як знак високої якості освіти, для чеха є символом національної гордості. Мабуть, тому вони такі вимогливі у ставленні до своїх вишів. Адже чеський диплом у кишені є запорукою гарної стартової посади і кар’єрного росту.Про престижність чеської вищої освіти свідчить і те, що дипломи докторів наук уже понад століття вручає особисто чеський президент. Автор Оксана Пеленська Радіо Сводоба