Недавнє святкування 1030-річчя хрещення Київської Русі-України спонукало мене на купу роздумів, зіставлень і спогадів. Спробую лаконічно ними поділитися. Цьогорічна хресна хода "За єдину помісну церкву" (28. 07. 2018) в центрі Києва, за словами Патріарха Філарета, стала «найбільшим Хресним ходом в історії України». Очевидці стверджують, що «дотепер так багато патріотично налаштованих громадян, які моляться за перемогу правди і мир в Україні, збирав лише Майдан під час Революції Гідності». Кажуть, що молилося там понад 100 тисяч вірян. Як повідомляє інформаційне агенство Уніан, до Києва на урочисте святкування прибула делегація Вселенського патріархату з посланням Патріарха Вартоломія I, в якому наголошено, що кінцевою метою Першопристольної Константинопольської Церкви є дарувати Українській Церкві автокефалію. Якщо довіряти статистиці, з року в рік релігійна мережа в нашій країні зростає в середньому на 1200 одиниць. В Україні діють 207 духовних центрів, 235 монастирів, кількість яких за роки незалежності зросла більш ніж у четверо. У Чехії ж зовсім інша ситуація. За період 1991-2011 рр. число християн скоротилося від сорока відсотків до десяти. А 34 відсотки населення за переписом 2011 року назвало себе атеїстами. Християнство прийшло в Чехію на помежів’ї Х-XI сторічч разом з німцями та латиницею. Видається так, що цю духовну літеплість у Республіці зумовило тривале колоніальне минуле чеського народу. Тому католицизм (а відтак християнство загалом) для чехів часто асоціюється зі загарбником, імперією... Тверда шкіра ревно хоронить старі рани... Україна охрестилася 988 року завдяки князеві Володимиру Великому, відтак християнство стало провідною релігією в Київській Русі. З прийняттям християнства писемність набула особливого розвою, забуяло мистецтво, освіта, наука. Про те, що християнство було вигідним для України-Руси, можемо прочитати у різноманітних книжках. Можна робити красиві трюки, щоб зривати оплески, прихильність меценатів, пільги у «своїх богів» чи «плюсики до карми». А можна зустрітися віч-на-віч зі самим Трюком. І вже не могти лицедіяти, не могти задобрювати стихії, не могти притлумлювати власну совість. Адже Той, Хто назвав себе Дорогою, Правдою та Життям (Ів. 14, 6) – майстер несподіваних прийомів. Він уміло вивертає усю брехню, несправжність і позірність. А правда Його, насправді, звільняє, – перевірено особисто й неодноразово. Але сьогодні не про це. Всі ці події потягнули з моєї пам’яті спогади про 2015 рік. Саме тоді я познайомилася з Прагою на молодіжній зустрічі Тезе, яка відбувалася у сімнадцятьох церквах столиці Чеської Республіки. Дуже виразно пам’ятаю той момент, коли в залах виставкового центру Летняни молилися за мир в Україні та на Близькому Сході. Я тоді була на восьмому місяці вагітності, тому висидіти молитву на кариматі було непросто. Але навіть попри фізичні незручності серце стискалося від слів брата Алоїса (настоятеля спільноти Тезе): «Стань сіллю землі! Не дозволь, аби тебе розтинали твої нестачі й обмеження! Лише в Христі справжній смак життя. Звернися до Нього та прийми те, чого Він від тебе очікує». Цікавий той факт, що не тільки християни-парафіяни приймали на ночівлю паломників, а й звичайні пражани – тобто неуцерковлені чехи, які прочитали рекламу в метро про потребу прихистити молодь зі шістдесяти п’ятьох країн. Нам пощастило пожити в будинку відомого для чеського християнського середовища подружжя Капланових – вони відійшли вже у вічність. Саме в цьому будинку підпільно в комуністичному жаскому минулому збиралися сотні людей на молитву Тезе. Господарі, ризикуючи життям (за їхньою діяльністю стежили супостати), свідомо були свідками віри в Чехії. Капланові дожили до глибокої старості. Їхні внуки полюбляють переповідати про поважні пристрасті бабусі. Часами на літню Марію щось находило, і тоді вона серйозно заявляла своєму чоловікові: «Все! Розлучаємося! Я того не можу стерпіти! Ти схолоднів до мене, я тебе вже більше не цікавлю!» А ще багатодітна сім’я Капланових мала цікаво традицію – своїм донечкам вони давали імена на «М» (на честь матері), а синочкам – на «Й» (на честь батька). Якось нам довелося бути свідками родинної зустрічі, на яку приїхали всі діти Капланових зі своїми сім’ями – будинок просто кишів людьми! Щоб зробити спільну фотографію, родина гуртувалася рядами, з них перші сідали на землю, а останні вилазили на стільці… Важливо, що більшість дітей Капланових допомагають дітям з деструктивних сімей, підтримують бідних з інших країн, зокрема з України, всиновлюють сиріт. Мої перші враження про Чехію були двоякими. Але позитивно вразили пошана до порядку та мирна організованість. Чехи, як правило, не поспішають. Навіть мова їхня через подовжені голосні вимагає вміння смакувати часом. Пенсіонери в чергах інколи пропускають молодих, кажучи: «Я маю час. Це ви, молоді, нікуди не встигаєте!» А коли малючки плачуть, мамусі часто просять: «Ну так, витримай це». Я намагалася знайти корінь позитивних рис чеського менталітету, спостерігаючи та розмовляючи про це з самими чехами, також пізнаючи їхнє мистецтво, історію тощо. І поки що всі мої мисленнєві дороги ведуть до Вацлаваку (Вацлавського майдану). До кінного пам'ятника святому Вацлаву, довкола якого чотири скульптури: святі Прокіп, Войтех, Людмила (князева бабуся) й Анежка. І напис на пам'ятнику першому слов’янському мученику: «Святий Вацлаве, наш княже, не дай загинути нам, ані прийдешнім». От дивовижа! Чехи другого тисячоріччя взивають до середньовічного князя як до заступника та небесного оборонця держави. Ба більше, 28 вересня в Чехії є подвійним святом – церковним спомином про святого Вацлава та Днем Чеської державності. А мощі мученика, його шолом і меч, які можна побачити в празькому Соборі Святого Віта, є національною святинею. Що ж такого встиг зробити цей юний князь за куцих чотири роки свого правління? Вісімнадцятирічний Вацлав припинив гоніння християн на чеській землі, збудував чимало храмів, подбав про освіту народу, аби «люди жили за Божим законом, а судді діяли справедливо». Кажуть, що Вацлав власноруч сіяв пшеницю для євхаристійного хліба та збирав виноград для літургійного вина. А своїм швидким відходом у вічність князь завдячує рідному братові Болеславу Грізному, який вкоротив земне життя Вацлаву, коли святий заходив до храму на Божественну Літургію. Подейкують, що згодом братовбивця-язичник розкаявся та перевіз тіло мученика до Собору Святого Віта... Кров Вацлава пульсує в цій нації… Вони не почувають себе невдахами. Правда, часто забувають, що діти святого Вацлава… Чехи мені зізнаються, що їх вражає українська чутливість – те, що ми прагнемо глибини, особистісного досвіду. Їм довподоби українське світовідчуття, повне мелодики, орнаментів, стосунків, туги за духовними просторами. А мова наша, кажуть, надихає на любов. Тож підбадьорюють:«Борітеся – поборете, Вам Бог помагає!» Тільки б мудрості та пильності приймати Його поміч... Катерина Воїнська для UAportal  

Чехія – одна з країн, які в українських дипломатичних колах часом називають "складними", і на те є достатньо причин. В цьому чимало вини самої України та колишнього посла Бориса Зайчука, який керував дипмісією в Празі з 2012 року і особисто доклався до створення багатьох проблем.  Олії у вогонь додав президент Чехії Мілош Земан, якого вважають найбільшим другом Путіна серед європейських лідерів. А ще – болюче візове питання, поїздки чеських політиків до Криму, старі образи… Отже, тло наших відносин складно було назвати позитивним. Та в останні місяці ситуація змінилася. Прага та Київ синхронно призначили нових послів. Візова проблема, по суті, зникла. Чехія ліквідувала так званий "представницький центр ДНР" та почала переслідувати громадян, причетних до бойових дій на Донбасі... То чи можливе перезавантаження у відносинах Києва та Праги? Щоби дати відповідь на це питання, ми поговорили з послом Чехії в Україні Радеком Матулою. Його відповіді дають підстави для оптимізму, вони – до вашої уваги. "Я знаю, що багато що із заяв ЗеманаУкраїні не подобалось" – Одним із суттєвих подразників в українсько-чеських відносинах є президент Мілош Земан. Я не перша людина, від якого ви це чуєте, так? – Так, це правда. Та я насамперед хочу відзначити, що в Чехії – як і в більшості країн світу – немає однакових поглядів на світ у всіх представників влади. Але немає жодних сумнівів, що чеський уряд – а саме він відповідає за концепцію зовнішньої політики держави – зацікавлений у добрих відносинах з Україною. За півроку, що я тут працюю, Україну відвідали чотири чеських міністри, і всі без винятку заявили про чітку підтримку України у всіх життєво важливих для вас питаннях. Я кажу про повну підтримку суверенітету, незалежності і територіальної цілісності, про підтримку реформ. Чехія підтримує подальший розвиток ваших відносин з ЄС. Ми однозначно виступали за безвіз. Чехія не визнає анексію Криму, виступає за мирне врегулювання, підтримує принциповий підхід Євросоюзу до відносин з Росією, включно з питанням санкцій. Саме з такими позиціями Чехія виступає в рамках ЄС, НАТО, міжнародних організацій і на двосторонніх переговорах зі своїми партнерами. Що ж до президента Земана... Я, як посол, поважаю право президента висловлювати свою думку з питань зовнішньої політики. І, звісно, я знаю, що багато що з цих висловлювань Україні не подобалося. Але більшість із них датовані 2014-2015 роками. – Були некоректні заяви і в 2016-му... – Але я кажу про більшість із них, і вони дійсно звучали два-три роки тому. Сьогодні у нас – 2017 рік. І за півроку, поки я тут, я не відчув, що українсько-чеські відносини – на поганому рівні. Навпаки, ми зараз говоримо про їхню інтенсифікації в усіх сферах. – Я розумію вас як дипломата, але попрошу вашої поради. Що ви порекомендуєте громадянину України, який бачить або чує в ЗМІ президента Чехії, котрий говорить, що Крим не може бути українським. Як нам на це реагувати? – Напевно, треба враховувати, що в кожній країні – своя система влади. Десь у президента багато повноважень, а ось у Чехії за зовнішню політику відповідає уряд, а не президент. Офіційна позиція Чехії – це позиція уряду. Я переконаний, що і керівництво України, і більшість українських громадян позитивно сприймають позицію уряду з усіх найважливіших для України питань. – Чи можна бути впевненим, що уряд в якийсь момент не підтримає позицію Земана – зокрема, в питанні пом'якшення санкцій? – Чеський уряд вважає, що санкції не можуть бути переглянуті, якщо причини для їх запровадження не були вирішені. Ми дійсно вважаємо важливим збереження єдності в ЄС з цього питання, а тому – підтримували і підтримуємо продовження санкцій до повного виконання Мінських угод. І навіть після врегулювання на Сході України Чехія наполягатиме, що необхідно залишити в силі санкції, пов'язані з незаконною анексією Криму. Я впевнений, що ця позиція Чехії не зміниться. У тому числі – після парламентських виборів, які відбудуться у жовтні, після формування нового уряду. "Доля України чехам не байдужа" – Земан не взявся нізвідки, чотири роки тому громадяни Чехії обрали його президентом. Можливо, вони підтримують і його політику щодо Росії та України? – Я, звісно, не казатиму, що в суспільстві є стовідсоткова підтримка санкцій. Є підприємства, які постраждали від них. Але уряд враховує не тільки економічні розрахунки, є й інші важливі аргументи. У тому числі – єдність ЄС, європейські цінності. Чехія міцно кинула якір в ЄС і НАТО. Цінності ЄС і НАТО – основа нашого підходу. І не варто очікувати, що чеський корабель після кожних виборів змінюватиме свій напрямок. – Політику складно ігнорувати думку виборців. А вони, якщо вірити нещодавнім опитуванням, вважають Росію партнером, а не загрозою. 59% чехів заявили, що РФ варто включити до європейських структур безпеки! Це вселяє побоювання: чи не захочуть виборці помиритися з Росією ціною України? – Я впевнений, що таке питання навіть не стоятиме на порядку денному. Є й інші опитування, і вони кажуть, що люди цінують місце Чехії в європейських структурах. Тому я впевнений: питання про те, щоб пожертвувати Україною заради відносин з Росією, навіть не обговорюватимуть. – У чеському суспільстві є проросійські настрої? – У мене є такі дані соцопитувань: 52% чехів вважають ситуацію в Україні загрозою європейській безпеці. Ця тема присутня в нашому медіа-просторі, розвитком ситуації на сході України цікавляться 30% чехів. Це не зовсім те, про що ви питаєте, але для мене це означає, що доля України чехам не байдужа. – Чеські ЗМІ – окрема тема. Наш посол у Празі був навіть змушений писати відкритого листа в Dnes, провідну газету країни, журналіст якої вихваляв бойовиків "Л/ДНР". Тож інформація буває різною. – На жаль, є така проблема, що дуже багато хто не замислюються, що в ЗМІ буває дезінформація. Люди готові вірити всьому, в тому числі недостовірній інформації. Хоча уряд приділяє велику увагу проблемі дезінформації, і не тільки тій, що створена Росією або стосується України. У МВС Чехії нещодавно був створений центр боротьби з тероризмом і гібридними загрозами. Але люди, на жаль, не дуже замислюються над цим, не думають про те, що не кожному джерелу можна довіряти. – А тим часом, у вас незабаром вибори: восени – парламентські, взимку – президентські. Ми всі бачили спроби Росії вплинути на вибори в США, Нідерландах, Франції. Чи можна бути впевненим, що це не продовжиться в Чехії? – Впевненим бути не можна, але поки у мене немає ніякої інформації про те, що хтось планує втручатися в наші вибори. Про ініціативи уряду з цього приводу мені також невідомо. "Вирішено давати українцямвдвічі більше дозволів на роботу" – Ким є Чехія для України? Другом, партнером або навпаки – суперником? Давайте спробуємо назвати одним словом. – Одним словом – складно. Але якщо коротко, то серед шести країн Східного партнерства Україна є нашим найбільшим і найважливішим сусідом. Так, я вважаю вас саме сусідом, хоч у нас і немає спільного кордону. – Зараз нарешті запрацював безвіз, але до того довгі роки візова практика Чехії в Україні вважалася проблемною, а минулого року була найгіршою в Шенгені. Чому це відбувалося, якщо ми – дійсно важливий сусід? – Можу запевнити, що у консульств Чехії немає і не було – щонайменше, за півроку, поки я тут працюю, – мети ускладнювати життя українцям, які бажають поїхати до Чехії. Ми раді бачити українських туристів, мандрівників, ділових людей і хотіли б, щоб отримати шенгенську візу їм було якомога простіше. – Як бачимо, це не завжди виходило. – В разі дотримання правил – виходило. З 2015 по 2016 рік кількість заявок на візу у нас збільшилася більше ніж на 40%. Це теж про щось говорить – виходить, що заявники не вважають наш візовий процес занадто складним і незрозумілим. Ми працювали з сімома візовими центрами в різних регіонах і не плануємо зменшувати їхню кількість навіть після початку дії безвізу. Так, я бачив вашу реакцію на статистику ЄС. Кількість відмов посольства Чехії – 7,4% – може здатися високою. Але якщо людина отримала відмову, то це означає, що у неї була проблема з документами. Хтось подає не всі дані; бувають фальшиві документи; буває, що документи готують не дуже чесні посередники. – Стривайте, але до інших посольств йдуть такі ж українці, а рекордні відмови були саме в Чехії. При цьому в чеських консульствах у Росії частка відмов в десятки разів, а в Білорусі – в сотні разів нижча. І головне, я добре пам'ятаю, як свого часу Чехія публічно оголосила політику видачі багаторазових віз тим, хто вже їздив у Шенген. А насправді у вас був вкрай низький відсоток мультивіз. – Я не можу коментувати, як перевіряють документи в інших країнах, я можу говорити тільки про посольство Чехії в Києві, тому мені складно прокоментувати ці дані. Що стосується мультивіз, то я пам'ятаю, що кілька років тому була заява про це. Але схоже, що в Україні дехто неправильно її зрозумів і вирішив, що ці візи даватимуть усім, хто звернувся. – Щоб закрити візову тему, розкажіть, яка ситуація з дозволами на роботу. Уряд Чехії обіцяв, що квота для України істотно зросте. Чи так це? – Так, було рішення видавати громадянам України вдвічі більше дозволів на роботу – 8 тисяч на рік. Заяви на робочі візи за цією програмою розглядатимуть у Львові. Зараз тривають підготовчі роботи, тому що ми повинні найняти нових людей у консульство тощо. Як квота буде змінюватися далі, залежить від домовленостей уряду, профспілок і організацій роботодавців. – Чехія не планує відкривати ринок праці для безвізових подорожуючих – так, як це зробила Польща? – Мені невідомо, щоб у Чехії хтось готував схожу програму. "Ми робимо стандартною процедурупостачання в Україну військової техніки" – Ви вже згадали, що Чехія міцно кинула якір в ЄС. Але ідея виходу з Євросоюзу в Празі лунає вже давно, щонайменше, при двох президентах. – Тут я пошлюся на статистику. 60% чехів вважають, що Чеська Республіка має бути членом ЄС. Це – дані весни 2017 року. І тенденція підтримки Євросоюзу зростає, плюс 9% порівняно з минулим роком. 32% чехів заявляють, що вони задоволені наслідками членства, 35% оцінюють нейтрально, і лише 30% – незадоволені. У суспільстві приблизно порівну тих, хто довіряє і не довіряє ЄС, 48% і 47%. Цікаво, що 57% вважають себе не тільки громадянами Чехії, а й громадянами ЄС. Що стосується ідеї виходу з Євросоюзу, то вона і справді постійно з'являється, але у неї немає підтримки якоїсь вагомої політичної сили. А євроскептицизм, який у нас іноді звучить – це скепсис не щодо всього Євросоюзу, а з приводу окремих інституцій чи їхніх рішень. Тому в Чехії просто немає серйозних дебатів про можливість виходу з ЄС. З НАТО ситуація ще краща. Довіра до Альянсу – 58%, недовіра – 33%. Згодні з членством 71%, не згодні – 29%. – Але при цьому уряд не поспішає збільшувати оборонний бюджет до 2% ВВП, як того вимагають правила Альянсу. – Ви, очевидно, знаєте, що зараз наш оборонний бюджет – близько 1,08% ВВП. Але у нас є рішення, що до 2020 року витрати на оборону складатимуть 1,4% від ВВП, а до 2024 року ми хочемо вийти на 2%. – Навесні міністр оборони Чехії Мартін Стропницький заявив, що Прага зняла обмеження на постачання зброї до України. Що це означає? Ми обговорюємо поставку летальної зброї? – Співпраця між міністерствами оборони Чехії та України зосереджена на таких сферах, як підготовка, навчання фахівців, обмін досвідом у сфері військової реформи. Міністри оборони Чехії та України, фото посольства Після візиту міністра до Києва вона, ймовірно, пошириться на військову медицину. І ви маєте рацію, одночасно відкривається можливість співпраці в постачанні в Україну деяких видів військової техніки – звичайно ж, на основі стандартного процесу експортного ліцензування. Досі політика Чеської Республіки обмежувала таку можливість – від зими 2014 року діяла заборона на поставки військової техніки і матеріалів в Україну. Зараз ми робимо цю процедуру стандартною. Це означає, що для кожного випадку буде окремо розглядатися питання видачі ліцензії. – Від України вже надходили запити щодо зацікавленості в окремих видах озброєння? – Особисто у мене немає такої інформації. Але я впевнений, що низка чеських виробників військової продукції вже контактують зі своїми українськими партнерами. Це ринок. Є попит, є пропозиція, далі – питання переговорів. А уряд підключиться на етапі схвалення контракту. – В яких сферах військової промисловості Чехія є сильною? – У нас непогано розвинена авіапромисловість; все, що пов'язано з важкою технікою, в тому числі ремонт і модернізація; стрілецька зброя. "Ми говоримо про зближення, але не говоримо про членство" – Зараз усі говорять, що Євросоюз перебуває на порозі змін. Як він має змінюватися? – ЄС зараз намагається відповісти на такий виклик, як Brexit. Чехія вважає, що треба перш за все відновити довіру до ЄС у громадян. А для цього треба зосередитися на темах, важливих для людей; на тих, де люди бачать важливу роль ЄС. Це – питання економіки і безпеки. – В оновленій Європі є місце для України? – Питання членства України в ЄС і НАТО – дуже складне. На мій погляд, подобається це чи ні, але це – не питання сьогодення. – Я й не кажу, що ми повинні сьогодні подавати заявку. Але мені, наприклад, не вистачає визнання того, що Україна в принципі повинна стати членом ЄС. – Повторюся, це складне завдання на тривалу перспективу. Все залежить від України – коли ваша країна буде готова до членства, як швидко досягне успіху в реформах. Що стосується Чехії, то ми завжди вітали і підтримували зближення України з Євросоюзом. Ми також завжди визнавали європейські амбіції і перспективу України. Але зараз ми говоримо про зближення, але не говоримо про членство, тому що це не питання сьогоднішнього дня. – Свого часу, в 1991-1992 роках, з країнами Центральної Європи говорили саме про членство, і це підштовхнуло їх до перетворень. Звичайно, ЄС змінився, шлях до членства став довшим, але суть залишилася та сама. Чому ж у випадку з Україною так уникають розмов про членство? – А ви не відчуваєте, що ситуація в Чехословаччині на початку 1990-х і в сьогоднішній Україні не зовсім однакова? Стартові умови у нас були трохи кращі, це об'єктивно. За рівнем економіки, розвитку тощо. – Не можу погодитися. Україна зараз є країною з ринковою економікою, на відміну від пострадянських країн на початку 1990-х. От чесно, аргументи проти, які ми чуємо, більше схожі на виправдання. – Я не шукаю виправдань. Я лише наголошую – процес дуже тривалий. Не можна розраховувати на те, що ваш шлях в ЄС буде швидким. "Варто звертати більше уваги на тих,хто робить позитивні речі" – Час від часу з'являється інформація про іноземців, які воюють на Донбасі на боці бойовиків, в тому числі про громадян Чехії. Як з цим боротися? – Так, така проблема є. У мене особисто немає чіткої інформації, скільки наших громадян воює на Сході України, але за моїми оцінками, йдеться про 5-10 людей. – У ЗМІ зустрічаються вищі оцінки, більше 20 осіб. – Я бачив навіть 30, але порівнюючи інформацію з різних джерел, я б казав про 5 чи 10. Звичайно, чеська поліція і спецслужби займаються всіма цими випадками і вживають необхідних заходів, коли з'являється інформація про таких людей. На початку літа поліція вперше висунула звинувачення громадянинові Чехії у зв'язку з тим, що він брав участь у бойових діях на боці проросійських сепаратистів на Донбасі. – А ще на Донбас і до Криму проти волі України їздять чеські депутати. Держава має важелі впливу на них? – Якщо хтось із чеських депутатів, сенаторів, членів Європарламенту вирішить відвідати Крим або ту частину Донбасу, яка не перебуває під контролем Києва, і якщо він готовий це зробити в порушення законів України, то ні в кого в Чехії немає можливості перешкоджати у виконанні їхніх намірів. Це треба розуміти. Адже це їхня особиста поїздка, їх не парламент туди направляє. Покарати їх Чехія також не може. Але давайте порахуємо, скільки всього у нас депутатів, сенаторів і членів Європарламенту? 302. А на Донбасі і в Криму з порушенням законів України скільки депутатів було? Я нарахував сімох. І мені здається, що треба звернути увагу не на них, а на інших майже 300 депутатів, які голосують на користь України – тих, хто підтримує асоціацію, безвіз, приймає резолюції на підтримку України. Мені здається, варто звертати більше уваги на тих, хто робить позитивні речі. – Просто серед "негативних героїв" є дуже яскраві персонажі. Зокрема, депутат Ярослав Голик нещодавно заявив, що веде роботу над системою постачання прісної води до Криму. Чи не вийде так, що якась чеська компанія повторить шлях Siemens? – Я сподіваюся, що ні, і наш уряд працює над тим, щоб такого не сталося. У нас в Мінфіні є спеціальне бюро, яке відстежує дії юридичних і фізичних осіб, які могли б порушити санкції. Будь-яка підозра, будь-яка інформація детально перевіряється. І наразі у мене немає жодної інформації про те, що режим санкцій був порушений Чехією або її компаніями. Ми налаштовані на позитивні взаємини з вашою країною, робимо все, щоб вони розвивалися і поліпшувалися. І на даний момент є підстави для оптимізму. Чехія підтримує Україну, а чеський бізнес все більше зацікавлений у тому, щоб працювати на вашому ринку.   Інтерв'ю взяв Сергій Сидоренко, редактор "Європейської правди" За інформацією: Європейська Правда 

Кожного року, коли настає передсвяткова пора, ми свідомо чи несвідомо починаємо робити підсумки, підводити риску, приміряти нашу наступну сходинку чи підносити планку. Якщо свідомо не робимо цього самі, то часто робота вимагає писати звіти, проводити підсумкові наради, робити зведені таблиці. І кожного року, перебуваючи в лещатах незакінчених справ, ми сподіваємось і віримо, що під час цьогорічних святкувань і всього наступного року щось та й має бути інакше. Навіть, якщо цьогоріч ви плануєте провести ці свята в традиційний для вас спосіб — вдома з родиною чи у подорожі — пропонуємо вам декілька ідей і порад, які допоможуть наповнити ці святкові дні змістом, позитивними емоціями, зможуть зробити їх ще більш особливими і подарувати якнайбільше незабутніх щасливих хвилин. Запровадьте серед своїх друзів та сім’ї нові різдвяні і новорічні традиції Наприклад, перед святами можна зробити гру лотерею — записати на стікерах імена всіх членів родини, загорнути і помістити в капелюх чи якусь посудину. Потім кожен витягає картку з іменем того, для кого підготує подарунок.  Найкраще ця гра підійде для сімей, в яких діти вже достатньо дорослі. В родинах з малими дітьми можна зробити подарунки разом з ними — це може бути саморобна листівки чи прикраса на ялинку. Ця забава ідеально підійде для проведення Нового року в компанії друзів — ускладнити завдання можна, вигадавши  цікаву тему, чи обов’язковий для всіх подарунків колір, або ж встановити максимальну вартість подарунка.   Таким чином ви купуєте один подарунок, а не п’ять чи десять. Замість того, щоб стояти в чергах в магазинах, проведіть цей час зі своїми рідними. Окрім цього, це чудовий спосіб заощадити час і гроші. Запровадьте нові традиції не тільки у вашій родині, а й у фірмі чи компанії. Подумайте, чи доцільно збиратись на передноворічний корпоратив, інвестувати кошти, яких під кінець року і так мало, чи зробити усім колективом щось, що залишиться не лише на прийдешній рік, а можливо, на довше — взяти участь в благочинній акції, зорганізувати збірку чи долучитись до неї. Не викидайте їжу — готуйте стільки, скільки зможете з’їсти Різдвяні свята  — це протягом року одна з небегатьох можливостей зібратися усією родиною в урочистій атмосфері за святковим столом.  Готуючись до свят, зробімо цього року обдумані і раціональні покупки, щоб після вечері чи вечірки залишилось якнайменше недоїдків, а куплені продукти не довелося викидати. Зробіть так, щоб перший день нового року зустріти в доброму здоров’ї і хорошому настрої, а не з почуттям даремно витраченого часу і грошей, ще й з головним болем на додаток. Не купуйте живу ялинку Можна зробити навіть ялинку самостійно. Безліч ідей, як це зробити, знайдемо в інтернеті. Для багатьох людей новорічні та різдвяні свята асоціюються з запахом ялинки. Тим не менше, власне цьогоріч кожен може врятувати принаймні одне деревце, зробивши креативну ялинку у себе вдома. Це стає справжньою модою, тому в інтернеті знайдемо багато прикладів, як можна це зробити. А якщо дійсно не зможете обійтись без запаху новорічного деревця, придумайте цікаву композицію на святковий стіл з гілочок ялинки чи придбайте символічну маленьку ялинку, зроблену з гілочок. Не витрачайте грошей на ялинкові прикраси та святкові декорації Зробіть самостійно прикраси на ялинку, не витрачайте на це гроші. Можна залучити до цього дітей, це буде не лише чудовою розвиваючою грою, а й цікавою ідеєю для сімейного дозвілля. Ялинку можна прикрасити практично всім, в тому числі цукерками та духмяними пряниками. Не купуйте петарди та феєрверки Існує думка, що Новий рік треба зустріти гучно — в прямому сенсі цього слова. Зустрічаються випадки, коли молодь бавиться петардами та феєрверками навіть на Різдво, яке має бути одним з найтихіших і найзатишніших святкових днів року. В інтернеті та соціальних мережах знайдемо багато дискусій про доцільність використання феєрверків в час, коли в країні іде війна. Знайдемо теж статті і дискусії про те, як страждають від петард і гучних вибухів тварини, скільки це грошей вистрілених повітря, тобто, фактично, змарнованих. Згадайте перший день цього року і ту кількість сміття, яка вкриває центральні площі і майданчики наших міст і містечок. Задумайтесь, скільки в цій “традиції” нашого егоїзму, а скільки реальної радості і втіхи і просто не купуйте петарди і феєрверки цього року. Робіть передсвяткове прибирання з благочинною метою Роблячи святкове прибирання, перегляньте вміст вашої шафи, виберіть речі, які є в добрій якості, але які ви протягом року не одягали і віддайте бідним родинам, бездомним чи потребуючим. Знайдіть час подзвонити до тих, кого не зможете привітати особисто Подзвоніть до тих, хто не може бути з вами на свята, до тих хто далеко чи в подорожі. Передноворічна святкова метушня забирає багато часу, але якщо ви знайдете час подзвонити до тих, з ким не розмовляли довгий час, повірте, що ці свята стануть особливими не лише для вас, а й для близьких і далеких знайомих. Скажіть добрі слова тим, хто цього потребує. Можливо, ви навіть не здогадуєтесь, наскільки це може бути для когось важливим. Робіть плани і виконуйте їх Є різні підходи стосовно того, чи варто писати довгі списки планів на майбутнє, які треба зреалізувати в прийдешньому році. З одного боку, не зреалізувавши задуманого, нас чекає розчарування, можливо, навіть депресія. Як вихід, інший підхід пропонує складати реалістичні плани, які з більшою вірогідністю вдасться реалізувати. Робіть плани і виконуйте їх: підсумовуйте, якщо робите це щороку. Але саме цого року пам’ятайте, щоб до довгого (чи короткого — у кого який) списку планів додати благочинність і турботу про інших — не лише родину і найближчих, а про тих дальших, можливо, незнайомих, тих, хто дійсно цього потребує. Спосіб здійснення благочинної діяльності оберіть самі — залежно від вашого вільного часу і можливостей. Проводьте більше часу з вашими родинами і друзями Не піддавайтесь передсвятковій метушні, відмовтеся від вихідних в торговому центрі. Замість цього відвідайте разом з близькими доброчинний ярмарок і придбайте унікальні hand-made подарунки зроблені майстрами. В такий спосіб ви не лише придбаєте унікальну і ціннісну річ, а й підтримаєте творчих ремісників, які розвивають власну справу. Не забуваймо про релігійний зміст свят Розкажіть дітям про Різдво, про справжній вимір і значення цього свята, про диво народження Христа, щоб дитина не асоціювала це свято лише з подарунками і цукерками. Пам’ятайте про те, щоб проводити час з найближчими — з родиною, друзями, з тими, хто підтримує вашу віру в добро, хто дарує любов і підтримку. Віддавайте і чиніть добро, а в Новому році повернеться вам сторицею. Наш Вибір

Скільки сильних людей за ці складні роки згасали, як зірки. Скільки з них замовкли, відійшли в сторону. Чого їм не вистачило? Віри? Підтримки? Тихий двір, висока цегляна огорожа. Мовчазні постаті, майже ніхто не говорить. Довга чоловіча мовчанка, куріння як медитація, голоси з вулиці. Знайомий сидить напроти, намагається говорити впевнено й спокійно, хоча йому не дуже виходить. Я роблю вигляд, що все гаразд. В таких випадках прийнято робити вигляд, що все гаразд. Навіть попри те, що в співрозмовника дуже втомлений погляд. Хворий погляд. Але з вулиці лунають веселі голоси, але тиша, нікотин і спокій. Психіатричне відділення військового госпіталя. Ми сидимо й говоримо про релігію. Виходить не дуже. Це щоразу важко — бачити втому дорослих людей. Дорослих, розумних, завжди в собі впевнених. Бачити їхню втому від життя, бачити їхню втому від самих себе. Ніколи не знаєш, як бути з чужою зневірою, з чужим відчаєм. До такого ніколи не готовий наперед, чужа слабкість щоразу приголомшує. Ти підбираєш слова, намагаєшся підтримати, допомогти, хоча слова в таких випадках підбирати особливо складно. Які слова спонукають нас вірити? Які надають нам упевненості? Я, чесно кажучи, не знаю. Хоча хотів би знати. Звісно, хотів би. Я знаю, що стоїть за цим його поглядом. Зима 14-го, Київ, вулиця Грушевського. Потім весна, потім Донбас, війна. Власне, п’ять років війни, яка то відпускала, то знову затягувала. Очевидно, що втоми ставало все більше. Очевидно, що в якийсь момент вона переважила. Чогось не вистачило. Чого саме? Сил, зосередженості, підтримки? Складно сказати. Життя ламає нас по-різному, у нього до всіх є свій підхід, воно це робить із натхненням. Постійно трапляється стикатись із подібними історіями. Довга зарядженість на протистояння, на боротьбу, на опір часто завершується внутрішнім вигоранням і спустошеністю. Нашої віри не завжди вистачає, аби говорити переконливо, наша впевненість має обмежені ресурси, до того ж ми не завжди вміємо ними користуватись. Скільки сильних, сповнених віри й упертості чудових людей, із якими пощастило бути знайомим, за ці роки згасли, ніби зірки. Скільки з них замовкли, відійшли в бік. Скількох із них не стало. Комусь забракло терпіння, комусь любові. Любові передусім. Що нас загалом здатне зламати? Джерелом сили, безперечно, може бути і віра, і сподівання, і навіть ненависть. Так само і причиною нашого згасання, нашого випадання може бути будь-що. Тут головне, щоби поруч був хтось, хто здатен підтримати, хто зможе поділитися своєю вірою. Хто допоможе тобі лишитися сильним, лишитися собою. Ми тримаємося своєї внутрішньої сили, розраховуємо на неї, намагаємось нею керувати. Це те, що у нас всередині, це те, що належить нам. Але сила полягає також і в тому, аби не боятися розділити з кимось свою слабкість. Не соромитися говорити про неї, не соромитися звертатися за підтримкою. Адже найнадійнішим і найдоступнішим джерелом сили є той, на кого ти можеш покластися. Це така проста річ, що, здавалося б, і нагадувати про неї зайвий раз недоречно. А втім, саме про такі прості речі ми зазвичай і забуваємо. Ми ж часто боїмося просити про допомогу, чужа допомога видається нам свідченням власної слабкості, а немає нічого безнадійнішого, аніж зізнатися у слабкості. Хай навіть ця слабкість тимчасова й цілком зрозуміла. І ось, власне — з ким ти можеш ділитися найважливішим? З ким ти загалом можеш бути собою? Ми ж усі, за великим рахунком, перебуваємо нині в постійному пошуку «своїх», у виозначенні цих своїх, їх ідентифікації. Розумію, що сам поділ на своїх та чужих свідчить щонайменше про доволі неспокійні й не надто прості часи, в які нам трапилося жити, а втім потреба в присутності свого саме в такі часи багато важить. Інша річ — наскільки ми загалом здатні й готові приймати своїх, робити цей крок назустріч, заговорювати першими, не боячись утратити своїх позицій, не боячись видатися слабкими. Себто, наскільки нам усім сьогодні вистачає сили не боятися бути відвертими, не боятись ділитися тим, у що ми віримо? Недовіра ослаблює, робить нас беззахисними, позбавляє рівноваги. Ми ж це знаємо, правда ж? Знаємо, а все одно не довіряємо. І ще подумав про таку річ. Я часто говорю «ми». Знаю, що це декого дратує, а все одно далі говорю «ми». Не те, щоби кимось прикривався, не те, щоби мав марнославство говорити від чийогось імені. Просто мені справді подобається відчувати себе частиною цієї спільноти — спільноти, що формує довкола себе простір, спільноти, що намагається втримати країну, спільноти, що опирається й не здається. Бути посеред цих людей — велика удача, щедрий подарунок долі. Попри те, що обставини, за яких ця спільнота сформувалась і означилась, далеко не радісні й не сентиментальні, попри те, що смерть в цьому випадку є невід'ємною частиною життя, попри те, що постійно доводиться бачити цю втому в очах, злість у голосі, нервовість у рухах. Попри все це — велика радість бути з ними в одному просторі, жити з ними в один час. Це те, що робить тебе сильнішим — присутність поруч із тобою людей, які вперто й наполегливо змінюють світ, роблять його бодай трішки прийнятнішим для життя. Мені подобається бути з ними поруч, говорити з ними однією мовою. Трішки пафосно, згоден. Ну, але це та річ, якої за останні роки багато хто перестав соромитись — щирість, яку часто плутають із пафосом, відвертість, яку не хочеться забивати іронією. Хай буде пафосно, я не проти. Можливо, це загалом найважливіше, що в нас сьогодні є - відчуття свого, відчуття спільного, того, що варте нашої впертості й наших розчарувань, того, за що ти готовий триматися до останнього, того, без чого ти себе не уявляєш. Мені дає силу розуміння того, що я не сам, мене тримає присутність поруч зі мною тих, кому я вірю, мене заряджає можливість говорити з ними серйозно й відверто. Я, власне, і вчуся в них говорити серйозно й відверто. Таке, здавалося б, нехитре вміння, якого насправді дуже часто бракує. Говорити й слухати. Навіть коли не вистачає сил говорити впевнено й вірити почутому.  Їх насправді дуже багато. Їх достатньо для того, аби витримати й перемогти. Вони нікуди не зникли, вони далі тут. Люди з утомленими очима, люди з запеклою мовою, люди, яким дуже важливо лишатися сильними. Особливо сьогодні. Особливо тут, в цій країні, під цим небом, в цьому повітрі.   Есей написаний у рамках фокус-теми Українського ПЕН та НВ 2019—2020 «Що дасть нам силу?» Проект реалізується за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні     Автор: Сергій Жадан, письменник, поет Джерело: NV.ua   

Президент України Петро Порошенко і Керівник Федерального департаменту закордонних справ Швейцарії під час зустрічі обговорили також питання прискорення повернення Україні заморожених активів українських екс-посадовців. Петро Порошенко прийняв Керівника Федерального департаменту закордонних справ Швейцарії Дідьє Буркхальтера. Про це повідомляє офіційне інтернет-представництво Президента України. Під час зустрічі Порошенко детально поінформував Буркхальтера про наслідки агресії РФ на Донбасі, цілями якої все частіше стають населені пункти та цивільні об’єкти. Глава держави відзначив зусилля Швейцарії для урегулювання ситуації на Донбасі, що підтверджує її суттєвий внесок у діяльність Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ. Окрім цього, Петро Порошенко висловив вдячність за візит Дідьє Буркхальтера до Маріуполя, під час якого було передано черговий гуманітарний вантаж з медикаментів та реагентів для очищення води. Відомо, що під час зустрічі було відзначено націленість обох сторін на подальше поглиблення двостороннього співробітництва. Глава зовнішньополітичного відомства Швейцарії підтвердив, що його країна запровадить з 11 червня безвізовий режим для українських громадян разом з Європейським Союзом. Сторони також обговорили питання прискорення повернення Україні заморожених активів колишніх українських високопосадовців, які зберігаються у швейцарських банківських установах. За інформацією: 5 канал  Фото: Європейська правда

Міністерство охорони здоров'я України оновило перелік країн, які потрапили до «червоних» та «зелених» зон.  Чехія на шостому місці  у списку країн із значним поширенням COVID-19.   Найближчим часом не рекомендують їхати до 80 країн. Оновлений список опублікували 5 лютого на сайті МОЗ. Найвищі показники захворюваності на 100 тисяч населення за останні 14 днів виявили в Португалії, Андоррі, Ізраїлі, Чорногорії, Чехії.  Усього міністерство надає рекомендації щодо 194 держав, які є членами Всесвітньої організації охорони здоров'я. МОЗ розподіляє країни на зони залежно від кількості активних випадків захворювання на COVID-19 на 100 тисяч населення. Якщо цей показник менший ніж в Україні, країна вважається «зеленою». Розподіл здійснюють на основі офіційних даних, які надає кожна країна.  На що впливає цей поділ? Ті, хто приїжджає в Україну з країн «червоної зони», повинні або піти на 14 днів на ізоляцію (з використанням додатка «Дій вдома»), або впродовж доби після прибуття зробити ПЛР-тест. Якщо результат виявився негативним, самоізоляція не потрібна. Також можна достроково припинити самоізоляцію, отримавши негативний результат ПЛР-тесту. Ще один варіант — приїхати вже з готовими результатами тестування, але робити його треба не пізніше, ніж за 48 годин до моменту перетину кордону. Також іноземці, які прибувають із таких країн, зобов’язані мати поліс медичного страхування. Повний перелік країн із значним поширенням COVID-19 за посиланням на МОЗ : https://moz.gov.ua/article/health/informacija-schodo-kilkosti-aktivnih-vipadkiv-covid-19-na-100-tis-naselennja-stanom foto: Letiště Václava Havla