Якщо безпосередні дипломатичні стосунки між Україною та новоутвореною Чеською Республікою були встановлені у січні 1993 року, то торговельно-економічні, політичні, культурні та династичні зв’язки були започаткова- ні ще за доби Київської Русі та Великої Моравії Відомо, що через Київ пролягали транзитні торговельні шляхи зі Сходу до Західної Європи. Один з таких проходив через територію Русі в напрямку до чеських земель, що засвідчують арабські письменники Х ст.  Ймовірно, тоді ж були започатковані перші торговельні контакти, які значно посилилися в Х–ХІ ст. Під час правління Володимира Святославовича обидві держави контактували безпосередньо. У політичній сфері ці взаємини мали прояв у династичних контактах та військових договорах. Так, відомо, що князь Володимир був одружений з чешкою, а чеські вояки брали активну участь у князівських міжусобицях за доби Давньої Русі. Тих далеких часів сягають коріння українсько-чеських культурних взаємин. Це пояснюється наявністю у обох народів міцних православно-слов’янських традицій. Прийняте чехами під впливом Кирила та Мефодія християнство провадилося на початку за зразком візантійського обряду (Чехія обрала шлях римо-католицької церкви з Х ст.) і з кінця ІХ ст. швидко поширилося на нинішні українські землі. Досить глибокими були контакти чеських земель з Галицько-Волинським князівством. З середини ХІІІ ст. спостерігається зростання кількості чеського населення, наприклад, у Львові. Відомо також, що у другій пол. XIV ст. правителем Галицької Русі був чеський князь Владислав Опольський, а чеський князь Пржемисл Оттокар ІІ був одружений з донькою галицького князя Ростислава Михайловича Кунгутою. Апогеєм чесько-українських відносин у середньовічну добу стало те, що тисячі вихідців з України взяли участь у національно-визвольній боротьбі чеського народу XV ст. на боці чеських таборитів. Після їх поразки багато чехів, послідовників Яна Гуса, поселилися в Україні, привнісши до неї пропаганду своєї науки, ідейні та культурні впливи. Особливо вони були помітними у діяльності міських братств і загалом у культурному й громадському житті України.   У наступні часи розвиток стосунків між українцями та чехами то посилювався, то послаблювався. Це залежало не стільки від намірів сторін, скільки від зовнішніх чинників – зокрема, це втрата обома народами своєї незалежності: чехами після поразки у битві біля Білої Гори у 1620 р., українцями – після ліквідації Правобережного гетьманства у 1676 р. [7, с. 373]. У період між цими подіями зафіксовано суттєву еміграцію чеського населення на українські землі, що мало неабиякі позитивні наслідки для стосунків українців із чехами – багато емігрантів брали участь у Національно-визвольній війні українського народу сер. ХVІІ ст., а одним із перших чехів, які залишили визначний слід в історії України, став гетьман і автор першої української конституції Пилип Орлик.   Якісно новим етапом у розвитку українсько-чеських взаємин став період національного відродження слов’янських народів (кінець XVIII – сер. ХІХ ст.). Провідні чеські діячі того часу виявляли великий інтерес до історії, фольклору, літератури та життя українського народу, частина якого з другої половини XVIII ст. опинилася у складі однієї з чехами держави – європейської імперії Габсбургів. У свою чергу, активними пропагандистами кращих надбань чеської культури в Україні були представники «Руської трійці» – М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький. У 1848 р. у Празі під час «європейської весни народів» відбувся Слов’янський з’їзд, на якому уперше на міжнародний форум було винесене так зване «українське питання». Українська тематика стала в цей період близькою для творчості найвідоміших чеських письменників. Серед них виділимо драму «Мазепа» Й.В. Фріча, роман В.Бенеша-Тршебінського «Мартин Пушкар», поезії К. Гавлічка-Боровського тощо . О. Колесса у своєму дослідженні [6] значну увагу приділив ролі представників чеського національного відродження у розвитку українсько-чеських взаємин, назвавши серед інших імена Й. Добровського, Ф.Л. Челаковського, Я. Коллара, Ф. Палацького, П.Й. Шафарика та інших чеських «будителів». Зупинявся він і на постатях чехів, які тривалий час жили в Галичині (К. Зап, Я.П. Коубек, В. Дундер, Ф. Ржегорж, Л. Ріттерсберг та ін.) і підтримували дружні стосунки з українськими діячами, що сприяло, на його думку, розвитку і зміцненню українсько-чеських контактів. Особливе місце в українсько-чеських стосунках належить поемі «Єретик» Т. Шевченка, одному з кращих творів світової літератури про видатного чеського діяча і патріота Яна Гуса, який став яскравим виявом українсько-чеських взаємин, слов’янської ідеології та духовної єдності народів. Поряд з інтенсивними літературними у ХІХ ст., особливо у другій його половині, були налагоджені досить ґрунтовні зв’язки між представниками української та чеської науки. Відомий чеський дослідник-етнограф Франтішек Ржегорж (1857–1899) присвятив своє життя науковим дослідженням побуту і культури українського народу на Галичині, а чех за походженням Вікентій Хвойка (1850–1914), для якого Київ став другою батьківщиною, став одним із засновників української археології та фундатором відомої київської археологічної школи і, опосередковано, мав вагомий вплив на київську наукову школу В. Антоновича та на М. Грушевського. Уже у ХІХ ст. чехи знали, наприклад, не тільки твори Т. Шевченка та І. Франка, але й багатьох інших українських письменників. Натомість, українці в Галичині були ознайомлені з чеською літературою ще за часів Реформації, а в другій половині ХІХ ст. під впливом чеських колоністів, постали такі українські організації, як «Пласт» і «Сокол», під впливом чеського «Сокола». Кінець ХІХ – поч. ХХ ст. ознаменувалися новим піднесенням українсько-чеських контактів. Провідну роль у цьому процесі відіграли українські та чеські вчені, культурні та громадсько-політичні діячі. На початку ХХ ст. велику роль у розвитку взаємин відіграли стосунки українських та чеських політичних діячів, які мали змогу відстоювати свої інтереси в австрійському парламенті.   Загалом же час від кінця ХІХ ст. до початку Другої світової війни пройшов для українсько-чеських взаємин під провідним впливом першого президента Чехословаччини, відомого науковця та українофіла Т. Масарика. Інтенсивні контакти українських гро- мадських діячів з Т. Масариком і його оточенням слід вести від 1882 р., коли він прибув до Праги до щойно створеного чеського університету і практично одразу вибився на провідні ролі серед чеських громадських діячів. Як відомо, Т. Масарик особисто знав М. Драгоманова, І. Франка, Є. Олесницького, М. Грушевського та ін., з ким він перетинався не лише у науковій, але і в суспільно-політичній сфері. Так, наприклад, у 1908 р. він, будучи професором Карлового університету у Празі, організував конгрес поступової слов’янської молоді, а також загальний з’їзд слов’ян (детально хід конгресу відображено на сторінках українських щоденних газет «Рада» та «Діло» за червень-липень 1908 р.). У тому ж році в австрійському парламенті він рішуче підтримав позицію депутатів- українців, які протестували проти спроб галицьких москвофілів Маркова та Глібовицького запровадити російську мову як офіційну для «руського» населення Галичини. На українську студентську молодь великий вплив мали лекції Масарика, який читав їх, серед іншого, й для українців. Він підтримував україністику в Карловому університеті і був причетним до запрошення в університет на викладацьку роботу багатьох українських учених. З багатьма з-поміж українських діячів Масарик був знайомий, будучи депутатом австрійського парламенту. Усе це, безперечно, і стало запорукою тісної українсько-чеської співпраці у міжвоєнний період.   Під час Першої світової війни Масарику довелося провести деякий час у Києві, де він контролював діяльність чеських легіонерів і мав безпосередні зв’язки з керівництвом Української Центральної Ради в цілому та з М. Грушевським, С. Петлюрою та В. Винниченком зокрема. Саме тоді закладалися підвалини відносин офіційної політики Чехословаччини стосовно України та українського питання. Складний період утвердження держави чехів і словаків наклав свій відбиток на стосунки з Україною. Так, офіційна зовнішня політика Чехословаччини не підтримувала «українського сепаратизму» , що, в принципі, можна вважати однією з причин поразки Української революції 1917–1920 рр. – коли Центральна Рада не мала змоги відбитися від більшовицьких банд Муравйова, в Україні розміщувалося майже 50 тис. боєздатних чеських легіонерів. Хто знає – якби ці війська прийшли на допомогу українській державі, можливо, історія нашої країни пішла б у зовсім іншому руслі. Те, що чеські легіонери виявилися байдужими до проблем української держави, є свідченням негативного ставлення до незалежності України, яке Т. Г. Масарик сформулював задовго до Першої світової війни – відокремлення України могло, на його думку, суттєво послабити Росію, що виступала як головна протидія німецькій експансії на Сході Європи.. А саме Німеччина була на той час головною перешкодою на шляху здобуття незалежності Чехословаччиною. Водночас Масарик, до його честі, на відміну від більшості проросійських чеських політиків, не повторював і не підтримував тверджень російських шовіністів про «штучний» характер української мови, українського народу та про те, що український національний рух було інспіровано австро-угорською і німецькою розвідками. Така позиція Т. Г. Масарика сприяла тому, що у 1918 році, після проголошення Чехословацької та Західноукраїнської Народної Республіки внаслідок розпаду Австро-Угорської монархії, уряд Чехословаччини першим визнав нову державу і встановив з нею дипломатичні відносини. Таким чином, першу українську дипломатичну місію у Празі очолювали С. Смаль-Стоцький та Є. Левицький. На території ЗУНР, зі свого боку, перебували чеські дипломати. Загалом у 1917–1921рр., до остаточного утвердження Версальської системи повоєнного світу та входження більшості українських земель до складу СРСР та Польщі, широкі можливості та перспективи українсько-чеських зв’язків та економічного і культурного зближення, що були закладені напередодні і в перші роки після завершення Першої світової війни, виразно послабшали, а із появою СРСР поняття «Україна» та української держави як партнера і сусіда на довгі роки випало з геополітичної доктрини Чехословаччини. Натомість, українське питання для повоєнної Чехословаччини залишилося надзвичайно актуальним. Загалом період між двома світовими війнами можна без перебільшення вважати часом найбільш близького і дієвого співробітництва між українцями та чехами в рамках Чехословацької держави. Десятки тисяч українських емігрантів, які були змушені залишити Батьківщину після приходу до влади більшовиків, скористалися гостинністю чехословацького уряду, отримавши від нього максимально широкі можливості для реалізації власних національних потреб. Як можна пересвідчитися, після буремних подій 1917–1921 рр. Чехословаччина була чи не єдиною країною світу, яка запропонувала біженцям з України допомогу на державному рівні. Прийняттю біженців особисто сприяв перший президент Чехословаччини Т.Г. Масарик, який виявив себе справжнім другом українського народу. Рішення Ради Міністрів від 28 липня 1921 року уповноважило Міністерство закордонних справ ЧСР провести акцію за офіційною назвою «Російська акція допомоги», яка включала в себе не лише надання житла, але й здобуття молодими біженцями середньої та вищої освіти в ЧСР, а також працевлаштування в галузях, у яких емігранти були професіоналами у себе вдома. По суті, Масарик дозволив українським емігрантам вільно жити у Чехії. Українці із вдячністю користувалися наданими їм преференціями. На переконання багатьох сучасників, У Чехословаччині для українських політичних емігрантів були створені найсприятливіші умови для проживання. Так, Л. Лукасевич згадував, що Прага у 20-х рр. ХХ ст. була містом космополітичним, у якому людина не почувалася прибульцем, а була рівноправним членом суспільства, що дозволяло забути про своє емігрантське походження. Саме Прага 20–30-х рр. ХХ ст. становила осередок наукового, культурного та громадсько-політичного життя, де об’єдналися кращі сили української інтелігенції. За підтримки урядових кіл Чехословаччини за безпосередньої участі відомих українських громадських діячів у 1920–1930 рр. ХХ ст. у цій країні були створені і успішно діяли десятки українських наукових установ, навчальних закладів, організацій, спілок та українських видавництв, які об’єднали провідні українські сили під патронатом чехословацького уряду і особисто президента Масарика. Серед багатьох організацій, які постали головним чином у Празі, слід згадати Український вільний університет (перенесений з Відня у 1921 р.), Український Високий педагогічний інститут ім. Драгоманова (з 1923 р.), Українська студія пластичного мистецтва (заснована у 1922 р.), Музей визвольної боротьби України (з 1925 р.). У 1922 р. було створено Українську господарську академію в Подебрадах, де навчалися як емігранти, так і студенти, що приїздили з Галичини та Закарпаття. Українські академічні установи та студенти користувалися фінансовою допомогою чехословацького уряду, а стипендії призначалися чесько-українським комітетом допомоги українським та білоруським студентам. Виключно активно в цей період працювали українські часописи та видавництва, серед яких слід відзначити газету «Prager presse» та українське видавництво Ю. Тищенка, яке розміщувалося на Вацлавській площі у Празі аж до 1945 р. У цей період на перший план в українсько-чеських відносинах вийшла проблема українців, які опинилися у складі Чехословаччини внаслідок драматичних подій Першої світової війни і післявоєнного поділу світу. Йдеться насамперед про 400 тис. Українців, що проживали на Закарпатті і які опинилися у складі молодої Чехословацької держави внаслідок рішення Паризької мирної конференції у 1919 р. Це був прецедент, адже жодного історичного під- ґрунтя для включення Закарпаття до Чехословацької держави у чехословацького уряду не було. І за період перебування у складі Чехословаччини слід констатувати, що Закарпаття перебувало у набагато кращому становищі, порівняно з іншими українськими землями – у 20–30-х рр. ХХ ст. Це був єдиний український регіон, у який чужинський уряд (Прага) вкладав більше коштів, ніж отримував звідти. Ані Варшаві, ані Бухаресту, ні, тим більше, Москві, таке навіть на думку не спадало. З кінця 20-х рр. ХХ ст. політика чехословацького уряду щодо мігрантів почала зазнавати суттєвих змін. Уряд поволі згортав програми співробітництва з українськими установами. Це пояснювалося, з одного боку, впливом світової кризи та скороченням загаль- них видатків бюджету, а з іншого – зростанням впливу соціалістів, які традиційно орієнтувалися на російські культурно-історичні цінності і не бажали підтримувати українських «сепаратистів». Крім того, на підтримці українців негативно позначилися наслідки світової економічної кризи, внаслідок чого значно скоротилася фінансова допомога. У 1934 р. між Чехословаччиною та СРСР було встановлено дипломатичні відносини, що ще більше ускладнило становище української політичної еміграції, особливо з погляду на її співробітництво з представниками нової німецької влади. Розчленування ж Чехословаччини внаслідок Мюнхенської змови 1938 р. Фактично стало завершальним акордом в українсько-чеських взаєминах міжвоєнної доби. Залишається лише констатувати, що протягом цього часу Україна та українське питання посідали важливе місце у внутрішній і зовнішній політиці Чехословаччини. Ці зв’язки допомогли також відновленим у майбутньому чеській та українській державі налагодити плідне співробітництво на новому етапі розвитку.   За німецького протекторату Богемія і Моравія (1939–1945) більшість українських організацій було ліквідовано, а з приходом радянських військ у 1945 р. усяке організоване українське життя припинилося. У 1948 р. у Чехословаччині прийшов до влади тоталітарний прокомуністичний режим, внаслідок чого українсько-чеські міждержавні стосунки практично припинилися на понад 40 років. Більшість представників української політичної міграції, які ще проживали в країні незадовго і під час Другої світової війни, залишили Прагу і загалом Чехію; компактно українці (автохтонне населення) прожи- вали у прикордонних районах на сході Словаччини.   З припиненням існування соціалістичного табору, розпадом СРСР для України і Чехословаччини постали нові можливості для самостійного обрання внутрішньої та зовнішньої політики, а відносини проголошених незалежних держав – Чехословаччини та України, набули виразно нового звучання в умовах трансформації кінця 80-х – поч. 90-х рр. ХХ ст. Чехословаччина у 1989 р., а Україна у 1991 р. відмовилися від побудови соціалістичного суспільства і стали на шлях розвитку демократичної держави із ринковою економікою, проголосивши одним із ключових зовнішньополітичних завдань входження до Європейського Союзу. Новий етап суспільного розвитку в обох країнах відкрив нові широкі можливості для всебічного взаємовигідного співробітництва, взаємопов’язані спільними цілями в реалізації курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію, спільними регіональними інтересами, існуванням української національної меншини в Чехії та чеської в Україні. Зважаючи на те, що Чеська Республіка з 2004 р. є повноправним членом ЄС, її досвід також може стати важливим для України у реалізації її євроінтеграційних прагнень, що ще більше посилить практику кооперації та взаємовпливу України та Чехії.   джерело:  - ipiend.gov.ua - Колесса О. Погляд на історію українсько-чеських взаємин від Х до ХХ вв. / О. Колесса. – Прага, 1924.

В минулу суботу пройшов феситваль RefuFest. Особлива атмосфера бувшої вантажної станції, музика і смачна їжа. В цьому році організацію українського намету займався Празький Майдан . Це не лише розвага, це можливість заробити гроші які, цього року, підуть на ремонтні роботи в харківському реабілітаційному центрі. На фестивалі були наші друзі із чудового журналу NaVychod . Багато хороших людей долучилося. Друзі та нові знайомі, чудова погода, класна музика, танці, смачні страви та розуміння того, що робимо корисну справу - таким був для нас цьогорічний Refufest.   Відвідали виставку бонсай, що прохотила у празькому ботанічному саду. Дерева просто прекрасні :)      Відбулося відкриття фотовиставки воєнного кореспондента Олеся Кромпляса "ПРОМКА" про захисників промзони містечка Авдіївка, яке і донині є напруженою точкою на сході України, звідки щодня надходять жахливі новини про загиблих та поранених. У відкритті виставки взяли участь Посол України в Чехії Євген Перебийніс, депутат Парламенту ЧР Анна Зеленкова, автор виставки Олесь Кромпляс, керівник секції Національного кіноархіву ЧР Дагмар Остржанська, представники Міністерства культури ЧР, дипломати, громадські діячі, представники української діаспори, журналісти. У своїх виступах Посол та депутат чеського парламенту зазначили, що саме зараз українські герої творять історію України та всієї Європи. Експозицію виставки складає серія чорно-білих фотографій про українських героїв, котрі щодня під постійними обстрілами виконують свій обов'язок з оборони української державності. Виставка покликана нагадати, що російська агресія проти України триває. Щодня гинуть кращі сини України, котрі захищають не лише свою землю, а й безпеку всієї Європи, щодня гинуть мирні мешканці. Виставка триватиме до 15 червня за адресою: Jana Želievského 2, Praha 3.         Ну а в нас... Є 300 зареєстрованих учасників!   Стаття "Робота по польській візі в Чехії. Відповідь поліції ЧР" має більше 6000 переглядів! Це рекорд :) Нас читають, це приємно ;)   Дякуємо всім вам! Давайте разом робити Портал популярним, цікавим та корисним ресурсом.    Гарних вихідних!

Що доброго дала Україна Чехії? На це запитання деякі чехи відповідають однозначно – «Школу християнського життя та Євангелізації Пресвятої Діви Марії з Назарету, Матері Церкви (ШХЖІЄ)». Чули щось про неї? Слово «школа» в багатьох викликає не надто приємні асоціації: правила, іспити, вичитки. «Християнського життята Євангелізації» – а це може когось насторожити через певні стереотипи чи упередження. «Пресвятої Діви Марії…» – усе звучить дуже складно. І як воно поєднує Україну та Чехію? На всі ці запитання спробувала знайти відповіді спеціально для UAPORTALу. 29 червня – 8 липня 2018 у Вранові біля Брна (в духовному центрі святого Франциска) відбулася літня сесія Школи християнського життя та Євангелізації Пресвятої Діви Марії з Назарету, Матері Церкви. Цьогоріч Школі виповнилося двадцять років. У Вранові у Брна чеську родину ШХЖІЄ відвідали два католицькі єпископи: Войтех Конзбул (брнянський) і Властимил Крочіл (чеське-будейовицький, відповідає за всі харизматичні рухи в Чехії). Обидва єпископи були приємно вражені від цього «Божого діла на чеській землі». Войтех прибув 30 червня, щоб поглянути, як працює Школа. За словами відповідальної за чеську філію ШХЖІЄ Тетяни Ягоди (вона медик, родом з Тернопільщини, вже з десяток років живе в Празі, а до всього, ще й магістрантка богослов’я в Карловому університеті): «Школа активно діє в таких Дієцезіях: Брнянській, Остравській, Чеське-будейовицькій. Найбільша чеська філія Школи є в Брні від 2011 року. Там регулярно на сесії збирається до сімдесяти осіб. Ми багато говорили з приїжджими єпископами про сенс і перспективу Школи в Чехії. Зокрема, Войтеха Конзбула вразила велика кількість сімей на Школі, активність, організованість і згуртованість учасників. Словом, шкільне середовище йому сподобалося. Єпископ був дуже оптимістичний, відкритий на людей, жартував. Також Властимил Крочіл мав багато вражень від Школи. Мене особисто вразило, що цей єпископ прийшов зі записничком на лекцію засновника Школи – капуцина брата Петра Куркевича. Сів за першу лавку і конспектував. Властимила Крочіла дуже надихнудо те, що і як говорив брат Петро. Він сам особисто розмовляв з отцем Куркевичем. Дуже переймався справами Школи. Візія цього єпископа була така – як я можу допомогти Школі, щоб вона розвивалася в Чеській Республіці, щоб про нас дізналося якомога більше людей. Властимил Крочіл також дав нам – організаторам і учасникам Школи – настанову дотримуватися харизмату основоположника, тобто не секуляризувати, а берегти богонатхненний стиль Школи. Також учасники у вільний час розмовляли з єпископом і сповідалися в нього». Як згадує Петро Куркевич (священик ордену Братів Менших Капуцинів, засновник ШХЖІЄ), Школу засновано 1998 року в Україні – в реколекційному домі св. Отця Піо при їхньому монастирі в Красилові (Хмельницька обл.) А починалося все це не як школа, а як прості молитовно-формаційні зустрічі, які стали регулярними. Адже кількість учасників стабільно збільшувалася, приїздили нові люди. Тож виникла потреба розділити усіх на окремі групи. Для тих, хто приїхав уперше, проводили навчання євангелізаційного характеру, а ті, що були вже вкотре, продовжували духовну формацію. Відтак під керівництвом братів капуцинів і лідерів Школа успішно розвивається і розростається. Відкрилося безліч її філій в Україні, Білорусі, Польщі, Литві, Латвії, Чехії, Болгарії, США, Великій Британії, Ірландії, Росії, Німеччині, Італії, Австрії. Місія ШХЖІЄ полягає у формуванні християн-лідерів, які готові брати відповідальність за Церкву ХХІ сторіччя. Йдеться про виховання зрілої та осмисленої віри, пошук власного місця в суспільстві, способи реалізації талантів і дарів. Формація у Школі триває протягом шести років. Кожен рік складається з чотирьох сесій: щосезонні триденні реколекції (на вихідних), а влітку – двотижневі. Програма Школи (а реколекційний день виплетений з трьох лекцій, молитов прослави, вільного часу, малих груп, Святої Літургії) передбачає: пізнання основ духовної орієнтації, звільнення від різноманітних залежностей, розпізнання власної ідентичності, тривання в особистій зустрічі з Богом витривання у світі – звіщання Благовісту словом і ділом. Випусники ШХЖІЄ апробовують отримані теологічні, психологічні, антропологічні знання в реальному житті. Тож активно долучаються до справ, які провадить Школа. Це, зокрема, Річна Міжнародна Місійна Школа, регулярні молодіжніта подружні реколекції, з’їзди духовенства, з’їзди християнських музикантів; Всеукраїнський з’їзд спільнот руху Віднови у Святому Дусі, Реабілітаційні центри для наркоманів і алкозалежних тощо. Історія філії ШХЖІЄ в Чехії дуже промовиста. Брат Петро часто перетинав польсько-український кордон, адже їздив з українськими аніматорами відкривати й навідувати численні філії Школи за межами нашої Батьківщини. Тож йому доводилося стояти в довгих прикордонних чергах. «Брат спілкувався там з українцями. І зазвичай на запитання «куди їдете?» чув «у Чехію на заробітки». Тоді він і згадав, що в Празі є його співбрат капуцин Марек Соха, а також дві його «школярки»-аніматорки: українка Наталя Демчук і словачка Луція Лешкова. Тож 2006 року в Празі було відкрито першу чеську філію ШХЖІЄ» – згадує Тетяна Ягода. Наталя  Демчук (магістр богослов’я, родом з Бродів) додає: «коли брат Петро запропонував мені допомогти йому організувати Школу в Празі, я не знала тоді ні Луції, ні Тані, ні брата Марека. Більше того, я тоді погано говорила по-чеськи. А Куркевич приїхав і каже: «перекладай мене, роби і не бійся». І я робила, бо мені дуже бракувало на чужині християнської спільноти й духовності. На першу сесію Школи прийшло небагато учасників – купка українців і лише один чех. А потім Бог цю справу благословив. Багато священиків, єпископів підтримали цю ініціативу в різних містах Чехії. Тепер на сесії Школи приїжджають сотні людей, потім вони відкривають у своїх парафіях спільноти: дружать, моляться, сваряться, перепрошують-прощають, одружуються…  Чому служу в Школі, хоч не отримую за це ніяких грошей, влади чи слави? Бо мені здається, що Бог хоче, щоб я це робила. Коли вагалася, що робити й де бути, на молитві мені прийшли такі слова: «даю тобі це місто, даю тобі цей народ». Вірю, що це від Бога. Бог звільнив мене. З ним я можу вільно дихати. Тому я в Церкві… Пригадую, як під час Майдану ми їхали служити до Брна. І питали себе, чи маємо право працювати для чехів, коли зараз вдома гине наш народ? Це був якраз період масових розстрілів у Києві. Важко взагалі тоді було щось робити для когось, ходили в постійному напруженні. Але навіть тоді Бог прийшов з миром до нас. Ми розповідали чехам, що зараз коїться в центрі Києва. Ми разом молилися, жертвували і постили за Україну. Також знайомі чехи передавали гроші для постраждалих українців. Якраз тої неділі, коли ми були в Брні, розстріли припинилися». Про співпрацю української громади з братами францискани в Чехії згадує також і Галина Андрейців: "2015 року вони допомагали УЄП організувати благодійну виставку «З Божою допомогою і вірою в Україну» в костелі Панни Марії Сніжної. Ми презентували європейцям сотню картин сучасних українських художників. Виставка-продаж була відкрита для широкої публіки майже два тижня, зібрала чимало грошей, які ми передали сім'ям загиблих і на допомогу війську». Учасники цьогорічної літньої сесії ШХЖІЄ в Чеській Республіці зізнаються: «Школа стала переломною подією в моєму житті, повернула мене на дорогу з Богом. Єпископ Властимил порадив мені триматися за Школу зубами та нігтями, бо це мій порятунок. Відколи маю Школу, живу в надії. Бо поруч мене є ті, які люблять мене, бо люблять мого Бога. А любов зцілює, дає силу жити. Тут Бог через священиків і аніматорів просто блискуче об’являє мені Його любов до мене. Ця наша Школа справді з Небес. Я шалено вдячна Богові за неї!» (Маркета) «Завдяки Школі я почала вільно дихати. Часто обставини, люди, мій страх, стереотипи й упередження роблять наш світ вузьким. Ми задихаємося, хоч намагаємося вхопити якомога більше повітря. Тут я вчуся довіряти Богові, бути правдивою зі собою, вчуся говорити світові «ні» і бути вірною своєму «так». Тут вчуся мислити, робити важливе та не робити непотрібного» (Петра) «Я тут з дружиною і малими дітьми проводжу відпустку. І це ліпше за гори, море. Це своєрідний активний відпочинок. Тут я відновлююся як людина, як чоловік, як лідер своєї сім’ї. З’являється новий запал до життя, нове дихання в моїй сім’ї. Це навіть по дітях видно. Тут я переживаю сильного Бога, який любить мене особисто. Бог близько. Розуміти це – благодать» (Йозеф) «Багато речей Школа поскладала мені в голові. Я не розумів, хто такий Отець, Ісус, Святий Дух, чому є я, яким я є, чому є добрі люди і чому є зло. А тут усе стає на свої місця. Бог – Любов, який створив людину для любові та з любові. Тому дав людині свободу і вибір. Ми вибираємо часто зло, як дитина розетку. Але можемо обрати доброго Тата, жертовного Брата і щасливу Маму. На Школі я їх знайшов. Ні, вони знайшли мене» (Мілан) «На цій Школі я відкрив для себе також українську націю. До нас часто приїздять аніматори-українці. Тут вперше почув українську мову, навіть деякі слова вивчив. Дуже мені подобається ваше слово «кошенятко». Душа українська – така, як пісенька: натхненна, чесна та глибока. Українці від Бога! Алилуя!» (Ондрей) Тут можна дізнатися більше про ШХЖІЄ в Чехії: http://www.skolamarie.cz/   Катерина Воїнська для UAportal  

Україна отримає 1 млн 200 тис євро допомоги від Уряду Чеської Республіки на модернізацію освітньої системи. Відповідний Меморандум між МОН України та Чеською агенцією розвитку підписали Міністр освіти і науки Лілія Гриневич та Надзвичайний і Повноважний Посол Чеської Республіки в Україні Радек Матула. Кошти надаватимуться рівними частинами – по 400 тис євро – упродовж 3 років (2019-2021) і розподілятимуться між 3 основними напрямами: Технічна підтримка органам влади України в реформі освітньої системи Міжуніверситетська співпраця Допомога закладам освіти, які мають внутрішньо переміщених студентів та викладачів У межах першого напряму планується надати технічну допомогу МОН та іншим установам – Інституту освітньої аналітики, Держслужбі якості освіти, НАЗЯВО та/або Інституту модернізації змісту освіти. У підсумку відповідні фахівці мають отримати знання, які допоможуть впроваджувати освітні реформи, зокрема, з врахуванням кращих практик ЄС. Другий компонент передбачає міжуніверситетську співпрацю між чеськими та українськими вишами. Насамперед до неї будуть долучені регіональні ЗВО та заклади, які безпосередньо постраждали від конфлікту на Сході України та окупації Криму. Завдяки цьому українські виші мають створити та/або вдосконалити свої системи внутрішнього забезпечення якості освіти відповідно до Стандартів та рекомендацій Європейського простору вищої освіти (ESG). Мета третього напряму – підвищити якість освітніх послуг в переміщених ЗВО та включити в навчальний процес внутрішньо переміщених осіб. Для цього надаватиметься матеріальна, технічна та експертна підтримка. Зокрема, акцент робитиметься на розвиток необхідної інфраструктури. Частина цих компонентів буде продовженням тієї допомоги, яку Уряд Чехії надавав Україні в 2015-2018 роках. Її загальний бюджет склав 1,5 млн євро. Співпраця була направлена на підвищення інституційної спроможності у сфері освіти та надання технічної допомоги переміщеним закладам освіти та об’єктам освітньої інфраструктури.   «Ми дуже вдячні нашим чеським партнерам за ту підтримку, яку вони надають Україні. Усі ці напрями – внутрішні системи забезпечення якості вищої освіти, допомога переміщеним закладам, їхнім викладачам та студентам – сьогодні є надзвичайно важливими. Сподіваємося, що новий етап буде таким же плідним та ефективним, як і попередній. У його межах ми змогли реалізувати 8 проектів, завдяки яким, наприклад, переміщені заклади отримали нову техніку, були відремонтовані приміщення. Наші фахівці також одержали важливий досвід щодо стандартів та якості освіти, впровадження інклюзії, підготовки до дослідження PISA, створення освітньої аналітики тощо. Не менш важливими стали й проекти співпраці між регіональними університетами для покращення їх управлінської спроможності, міжнародної мобільності та академічної незалежності», – відзначила Міністр освіти і науки України Лілія Гриневич. Посол Чеської Республіки в Україні Радек Матула підкреслив, що 2019 року Україна стала невід'ємною частиною загального Чеського співробітництва в галузі розвитку як країна особливої уваги. «Я думаю, що цей крок служить підтвердженням розвитку нашої співпраці», – зазначив він. Нагадуємо, що українські виші можуть отримати до 24 тис доларів гранту від посольства США, подати заявку можна до 11 березня 2019 року. Вам буде цікаво також: Україна за кошти Євросоюзу реформує та модернізує професійно-технічну освіту. Підготовлено за матеріалами Міністерства освіти і науки України. Оригінал статті читайте за посиланням. 

Нагадати про те, що Україна далі потерпає від агресії Росії, бореться і творить – таку мету поставили перед собою в українському посольстві у Празі, організовуючи прийняття з нагоди 100-ліття проголошення незалежності України. Презентувати сучасну високу українську культуру запросили до Праги талановитих молодих музикантів, яких зібрала до свого камерного ансамблю «Артехатта» відома українська скрипалька Мирослава Которович. Традиційно, прийом українського посольства в Чехії з нагоди Дня Незалежності України відбувається не у серпні, а на початку вересня, коли відновлюється політичне життя в країні. На цьогорічне свято український посол у Празі Євген Перебийніс покликав гостей до важливої історичної будівлі – Віфлеємської каплиці – місця, звідки почалася чеська боротьба за незалежність, місця, де виголошував свої проповіді чеський священик-реформатор Ян Гус. Український посол у Чехії Євген Перебийніс на концерті у Празі, 5 вересня 2018 «Ми хотіли надати нашому святу якогось символізму. Бо не тільки Чеська Республіка святкує цього року 100-річчя, але і Україна. І про це, на жаль, мало, хто знає. Тому таким девізом нашого прийняття було те, що Україні є 100 років, і сучасна Україна є прямою правонаступницею УНР», – розповідає український посол. Серед гостей був і міністр охорони здоров’я Чехії Адам Войтех. «Концерт був дуже гарний, мені дуже сподобався, і я радий, що Україна таким концертом нагадала про століття своєї державності. Зізнаюся, я цього не знав. Я так добре не знаю історію України у дорадянський період, так що це була і цікава і приємна інформація, бо століття України збіглося і зі 100-літтям чеської державності». Програма, яку привезли до Праги українські митці, також була створена спеціально для цього вечора. Це – твори Дмитра Бортнянського, Максима Березовського, твори їхнього чеського сучасника Вацлава Водічки, і пізніших всесвітньо відомих чеських композиторів Антоніна Дворжака, Йозефа Сука. Аранжування творів готував баяніст ансамблю Ігор Саєнко, який говорить, що для ансамблю важливо було включити в програму твори сучасних українських композиторів, яких мало знають в Європі. Учасник ансамблю «Артехатта» Ігор Саєнко «Гірська легенда» Станковича – це вже сучасний композитор, в його гармонії є своє власне обличчя, коли почуєш, відразу чуєш, що це – Станкович. Його твір «Гірська легенда» – це музика з гір, саме з українських гір, і цей мелос західноукраїнський там відчувається теж», – зауважує Ігор Саєнко. Сучасні твори дуже гарно передають те, чим зараз дихає Україна, говорить керівник камерного ансамблю «Артехатта», відома українська скрипалька Мирослава Которович. «Я думаю, що «Елегію», яку зараз якраз репетирує оркестр, ми присвятимо пам’яті загиблих воїнів, і сподіваюсь, це буде кульмінаційною вершиною нашого виступу. Для мене це дуже важливо, бо і в моїй родині вже є загиблий у цій війні», – зазначила Которович. Мирослава Которович Чеське суспільство не залишається байдужим до українських проблем. Відбуваються протести, акції на підтримку українських політв’язнів, збирається гуманітарна допомога. За програмою чеського міністерства охорони здоров’я та інших урядових інституцій, у Чехії проходили лікування понад 50 українців із зони війни.​ «Ми використовуємо усі можливі засоби, щоб достукатися до чеського політикуму, до суспільства. І я б хотів сказати, що голос чеського суспільства чути. Чеське суспільство є надзвичайно активним. Ми хотіли нагадати, що в російських тюрмах перебувають українські в’язні. Олег Сенцов голодує сьогодні вже 115-й день. Щоб нагадати про це, ми зробили символічний жест – поставили стілець з написом #сенцов. І я у своєму виступі сказав, що понад 70 українських в’язнів є в Росії. Вони, як і Олег, не можуть бути сьогодні з нами, але від нас залежить їхня доля», – наголосив український посол Євген Перебийніс. Солідарність чехів дуже важлива зараз для українців, про що посол часто нагадує словами «ми були з вами, будьте з нами». Автор: Марія Щур Повідомляє Радіо Свобода   

Давно хотіла відвідати Прагу.  Я не їхала з туристичною групою, просто прибула на  7 годин  до чеської столиці  у  справах. Опинилася  одна у незнайомому місті, нічого незнаючи, чеською мовою не володію.  На екскурсії  у  мене   грошей  не було.  Мапа, GPS-навігатор – були  відсутні.  Але це  не  завадило  мені побачити  місто тисячі шпилів.  Я сама собі  гід.  Тому, просто  розслабилась  і  навмання  почала  блукати   Старим  Містом.     Перше,  що  я  побачила  ПОРОХОВІ  ВОРОТА(Prašná brána) (1475)  — древню  браму  міста  ста веж. Там колись зберігали порох.     Трохи далі я знайшла ХРАМ СВ.ЯКУБА (Kostel sv. Jakuba)   Вечорами там проходять концерти органної музики. У 1993році 8 квадратних кілометрів історичного центру Праги було занесено до переліку світової  культурної спадщини  Дещо, відійшовши, я опинилася на знаметнитій Староміській  площі     СТАРОМІСЬКА  ПЛОЩА (Staroměstské náměstí) –центральна площа з будинками різних  епох. На ній зосереджено найбільше історичних памяток, музеїв, театрів, ресторанів, крамниць. У VIII- XVII ст. На  цій  території  була велика ринкова площа.  Вона була свідком  багатьох важливих подій і страт людей.  Яскрава  будівля  XVIII ст.  палац Кінських  (Національна  галерея Праги). На початку XX ст., це була гімназія, яку відвідував Франц Кафка, а на першому поверсі був галантерейний  магазин його батька.        СТАРОМЄСТСЬКА  РАТУША.  Після  об’єднань  в  1784р. селищ  Старе Мєсто, Нове Мєсто, Мала Страна, Градчани, Вишеград, Празький Град   в єдине  місто  Прага там знаходилась  празька  муніципальна рада.  На вежу Ратуші  можна піднятися  і оглянути  Старе Мєсто з  50-ти  метрової висоти.   Вхід — ticket (250 kc). Це для  мене   дорого, тому я милуюсь краєвидами не х верху, а знизу.     ПРАЗЬКІ  КУРАНТИ  (Orloj) -  найстаріший працюючий астрономічний годинник у світі. На жаль Куранти були закриті на ремонт. Я не змогла   побачити  ні їх, ні вихід фігур-апостолів.        Над  площею височіють готичні шпилі  ХРАМУ  ДІВИ  МАРІЇ  ПЕРЕД  ТИНОМ (Chrám Matky Boží před Týnem) (ТИНСЬКА  ЦЕРКВА). Храм  побудований у XIV ст.  Дві його вежі  символізують чоловіче і жіноче начало. У  церкві похований  астроном Тихо Браге, який  відкрив  понад 700  зірок  і будову Сонячної  системи. Всередині за людьми  стежить суворий  охоронець, щоб ніхто нічого не фотографував і не знімав відео. Але ховаючись  за колонами, присідаючи за лавками,  я назнімкувала  кілька фрагментів.    У такій сповідальні я б могла розповісти всі свої гріхи   . Далі, через натовпи численних туристів, прямую до  Карлового мосту.  Слід пройти  величезну кількість  різноманітних крамниць з сувенірами, маріонетками.  Взагалі найкраще відвідувати  це місто у будні зранку, щоб не потрапити в черги з людських заторів. У вихідні дні центр  Старого  Міста  по відвідуваності нагадує Калинівський ринок  90-х  років. Головне не загубитися у натовпі і вистояти довжелезні  черги до бажаних туристичних об’єктів. КАРЛІВ  МІСТ (Karlův most) — найголовніша  визначна  пам’ятка  Праги.  Його побудував   його у 1357р.  імператор Карл IV.  Дату і  хвилину закладки  першого каменя  ретельно прорахували астрологи, щоб міст служив на віки. На честь імператора і назвали. .      Прямую через міст, на лівий  беріг річки Влтави. Там топаю  старовинними вуличками вверх і вверх до Празького Граду.  Нарешті вийшла на величезний  пагорб і перед моїми очима відкривається шикарна панорама Праги. ПРАЗЬКИЙ  ГРАД (Pražský Нrad) —цілий  комплекс з палаців, храмів, картинних галерей, музеїв. Пам’ятка  архітектури ЮНЕСКО. О 12 год дня  біля  центрального  входу  можна побачити  зміну королівської варти. Вхід безкоштовний.     Величний  кафедральний  СОБОР СВ.ВІТА, ВАЦЛАВА І ВОЙТЕХА(Katedrála sv. Víta, Václava a Vojtěcha) – головний  католицький  храм Чехії,  резиденція Празького  архієпископа.  У  цьому  Соборі коронували чеських  королів.  Тут поховані архієпископи  Праги і особи королівської крові.  Цей  Собор  вражає  своїми  розмірами і захоплює подих.  Шпилі  храму  впираються  в небо. Їх висота 82 метри. Собор Св.Віта не влазить в  об’єктив, щоб  його сфотографувати  людям доводиться прилягти на  землю.    Будівництво  храму тривало  6 століть і було завершене в 1929р. Вхід – вільний. За квитками можна пройти ближче до вівтаря до всіх 21 капел, усипальниці королів. 28 монументальних колон підтримують готичне склепіння храму.   Готичні  вітражні  вікна і  мозаїки  — вишукані творіння знаменитого чеського художника  Альфонса Мухи.   Мені  сподобалась скульптура «Piss» — два чоловіки фонтанують  на карту Чехії. Біля них є номер телефону, якщо відправити SMS  на нього, то вони  це повідомлення напишуть…(вул. Cihelna 635). .  Одразу біля них знаходиться МУЗЕЙ ФРАНЦА КАФКИ   Зовсім випадково знайшла пивну Швейка.      Свого  часу, з таким захопленням читала роман  про цього кумедного вояка, як він заходив у пивні  Праги. Аж невіриться, що знайшла його.   Щоправда, у  чеській  столиці  кілька  пивних  Швейка, і всі  вони  стверджують, що  саме  там  полюбляв  сидіти  письменник   Ярослав  Гашек. Неподалік  знаходиться  найвужча вуличка у світі. Ще одна  розвага для  туристів.      Я ходила весь день. Щонайменше десь 10 кл. пішки, ноги відпадають, стомлена, але задоволена. Тому, топаю  знову  пішки з лівого берега Влтави  на правий, проходжу знову у гамірний  центр  на  вокзал  Масарікова.  ВИСНОВОК:  Тепер  можу сказати, що на  сьогодніший день:  —  Прага –це  місто, яке  вміє  себе продавати. — Прага – місто, толерантне до ЛГБТ спільноти ( бачила багато  гуртів напівроздягнутих геїв). — Місто, з відголосками комуністичного минулого. Тут мешкає велика  кількість росіян уже в третьому поколінні, які  себе комфортно почувають. — У  Празі  багато крамниць, де продають  cannabis, у певних  продуктах – напоях, чаях, шоколаді,і т.д. Косметику виготовляюють з екстрактом   cannabisy.  На  жаль, не  знайшла  єврейський  квартал  Йозефов, не  знайшла кав’ярню   «Night & Day»( «У Милосердних»)  з фільму  «Найкраща пропозиція» режисера  Джузе́ппе Торнато́ре і ще  безліч культових місць.  Це  мета   наступної  поїздки. Виявляється, я шукала  кав'ярню «Night & Day», а вона вже  давно зачинена. І була, вона звичайною, то лише у фільмі  її  зробили  оригінальною  з механічними годинниками.  Іноді  нам треба приїхати за своїми ілюзіями тисячі  кілометрів, щоб побачити, як вони розвіюються. Але це все таки краще ніж жити у невідомості. Чеська столиця  буквально  нашпигована  музеями, палацами, галереями.  Звісно, 7 годин  — то   мало.  Для того, щоб  оглянути  у цьому місті всі визначні місця потрібно хоча б  2-3 дні.   За  весь  день, я  витратила  60 крон  на  водичку, і 20 крон  пожертвування на храм. І це все. Транспортом  я не  користувалась, їжу не купляла.  Кажуть, що потрібні  великі  кошти  для того,  щоб мандрувати. Нісенітниця. Щоб побачити щось цікаве  в першу чергу треба мати бажання.  P.S. Фото  мої  власні. Не  дуже хорошої якості, знімала на телефон. Те, що було під руками. Nataliia Lucky