На прикладі інтерв’ю Даґмар Мартінкової у «Младі Фронті Днес»   ТЕКСТ: Олекса ЛІВІНСЬКИЙ   Коли у 1999 році я вперше приїхав до Праги і потрапив на стажування прямо до редакції найбільшої серйозної газети «Млада Фронта Днес», то швидко зрозумів, що «пропхати» якусь публікацію про Україну буде дуже складно.Причому йшлося не просто про об’єктивну, серйозну чи позитивну статтю, а просто будь-яку. Наче для чеських мас-медій тоді й не існувало ніякої України. Про неї писалося зрідка, і то вона мала бути тільки бідна, заробітчанська і кримінальна. У дещо «веселішому» руслі висвітлювалися ще спортивна та «колочаво-шугайська» теми. Часи змінилися, Майдани 2004 і 2013-2014 років привабили, зрештою, увагу чеської преси до України. Але упередженість навіть серйозних видань нікуди не зникла. Останнім часом вона настільки посилилась, що доводиться братися за критику публікації тієї ж «Млади Фронти Днес». Хоча вже тоді мене друзі й колеги попереджали, що серйозність цього видання насправді дуже умовна. Як в Україні, так і в Чехії кожен має право на висловлення своєї думки, поглядів й інтерпретацій. Та при цьому має бути й елементарне дотримання фактів, серйозна аргументація й повага до поглядів інших людей, а також утримання від обрáз, зокрема за етнічною приналежністю. Загалом реакція на якісь публікації у інших виданнях в журналістському середовищі – річ не дуже прийнята, та інтерв’ю Ладіслава Генека із головою «Спілки Чехів з Волині та їхніх друзів», істориком Даґмар Мартінковою у «МФДнес» від 16 березня цього року[1] вийшло за будь-які межі пристойності й вимагає відповіді. В цьому поверхневому матеріалі не просто геть відсутні етика й повага до іншого народу, а й багато неправди і звичайної маячні. Та вже сам факт того, що двоє чеських громадян у чеській газеті, перепрошую, обливають лайном Україну та українців, нагадує улюблене заняття ксенофобів – говорити «про нас без нас». Таким займатися прийнято хіба що на російському телебаченні або у пропагандистському бойовому листку комуністів «Гало новіни», на які нема чого й зважати. Пані історик розповідає, що часто їздить в Україну, спілкується як з чиновниками, так і звичайними людьми. Почуте й відчуте вона й переповіла пану редакторові. Очевидно, не без його співучасті тут зібрані воєдино практично всі сучасні чеські перекручення й стереотипи щодо українців, піднято на-гора всю продукцію проросійсько-комуністичної «фабрики брехні». Наскільки науково для науковця збирати чутки й інтерпретувати пересказане, навіть десь за горілкою в корчмі – залишмо стороною. Спростування майже стовідсоткового відхилення від реальності цієї розмови зайняло б, мабуть, місце у всьому журналі. Зосередимось хіба на основних, м’яко кажучи, невідповідностях цього інтерв’ю. Відбиток в он-лайн першої частини інтерв’ю пані Мартінкової у «МФ Днес».   Брехня №1: про децентралізацію «Я часто чую, що більшість грошей, які прийдуть до центру, запросто розкрадаються. І це не кажуть лише звичайні українці, кажуть так представники губерній, міст та сіл... Ряд українських міст зацікавлені у співпраці з тими чеськими. Але наголошують, що хочуть співпрацювати тільки прямо, у жодному разі фінансовий контакт через урядові установи. На питання «чому» відповідають завжди однаково: бо у центральних установах гроші загубляться і до нас не дійде нічого». По-перше, пані  історику слід нагадати, що в Україні не існує губерній та губернаторів, як у царській Росії. В Україні наразі є області. По-друге, в Україні ще у 2015 році розпочалася децентралізація, яка передала органам місцевого самоврядування чимало повноважень, зокрема фінансових. Наприклад, як і в Чехії свого часу, створюються об’єднані територіальні громади, у бюджеті яких залишається 85% власних надходжень: податки на землю, нерухомість, фіксовані податки господарств, фірм, сільгоспвиробників — 100%, податки на доходи фізичних осіб — 60%, реєстраційні внески тощо. Завдяки цьому села можуть відремонтувати дитсадки і школи, побудувати нові амбулаторії і навіть встановити вуличне освітлення. Наприклад, житомирське село Тетерівка реалізувало 13 проектів – від ремонту дитячого садка до відкриття Центру надання адміністративних послуг. «Місцева влада нарешті отримала повноваження, про які раніше і не мріяла», - пояснила голова місцевої громади Валентина Ільницька. По-третє, у партнерстві регіонів не існує якоїсь централізованої процедури. Скажімо, Закарпатська область і Височина понад десять років тому створили спільний фонд «Віза» і разом ремонтують школи й дитсадки у містечках та селах регіону, самі вирішують витрату коштів у сумі 5 мільйонів чеських крон щороку і на жодне узгодження з Києвом чи Прагою не чекають. Єдине, що вимагалося від Києва: це тільки під час підписання угоди у 2008 році відсутність заперечень з боку МЗС України. Сумнівне твердження й брехня №2: про війну «Українці від неї [війни] вже втомлені, розчаровані, бажають, щоб вона нарешті закінчилася... Не бачать причин, для чого треба йти воювати проти людей на сході...» Чимало «людей на Сході» знають, що Донеччина, Луганщина і Крим – це Україна, і чимало з них брали участь в АТО та беруть в ООС, відстоюючи законність і територіальну цілісність країни. Українці не воюють «з людьми на Сході». Йде боротьба із російськими загарбниками, сепаратистами і злочинцями, які волею чи неволею стали на їхній бік. І немає у цьому нічого дивного. Боротьбу із сепаратизмом веде країна ЄС Іспанія, боротьбу із тероризмом веде вже багато років цивілізований Ізраїль. І якщо цього не робити, можна розділити долю чехословаків, які восени 1938 року разом із союзниками також прагнули миру, не відважилися на боротьбу і поступилися територіями, та все одно через півроку втратили державу. Так, українці бажають миру, але тільки після перемоги, а не капітуляції, після відновлення законності на захоплених Росією та проросійськими бойовиками територіях. До анексії Криму у 2014 році Україна ні з ким не воювала і не мала війну за самоціль, на відміну від росіян, які, за даними опитувань, підтримували й підтримують війни свого керівництва у Молдові, Чечні, Грузії, Україні, Сирії. Чужого українцям ніколи не потрібно було, та добровільно здавати території вони не бажають. Якби ж то пані історик Мартінкова у своїх розповідях опиралася не тільки на власні враження, а й на серйозні дослідження. Можемо тут зацитувати відомого соціолога Ірину Бекешкіну, яка підвела підсумки опитування, проведеного спільно трьома різними центрами: «Чи згодні люди на мир за будь-яку ціну, чи вони вважають, що треба повернути окуповані території силовим шляхом? За «силовий шлях»... зараз 17%. І за «мир за будь-яку ціну»... - 18%. Основна маса вважає, що мир на Донбасі треба здобувати мирним шляхом, але не за будь-яку ціну... Найменше згодні на проведення місцевих виборів на умовах, яких вимагають бойовики. Згодні на це лише 12%. Це ключове питання для Росії, яка вважає, що треба провести спочатку вибори, визнати ці вибори, а тоді вже Україні домовлятися з цією вже начебто новою «місцевою владою». Ще категорично не погоджуються на формування там судів та прокуратури винятково з місцевих представників. Не погоджуються на особливі політичні та економічні відносини з тимчасово непідконтрольними територіями: 20% погоджуються, 49% - ні. І на надання і закріплення в Конституції особливого статусу окремих територій Донецької та Луганської областей теж згодні майже 30%, але майже 50% не погоджуються». Українці практично всіх регіонів категорично не згодні з проведенням «місцевих виборів на умовах, які вимагають бойовики, на формування місцевої поліції з місцевих представників, на особливий статус Донбасу», каже соціолог. Брехня №3: про призов «Коли молода людина отримує повістку, армія не надає всього необхідного. На обмундирування на війну, у тому числі бронежилет, мусять складатися люди із села або міста, де він живе... Має прийти нова революція, бо то у людях кипить». Спорядження солдатів української армії зараз набагато краще, ніж 4 роки тому. По-перше, в зону проведення Операції Об’єднаних Сил військовослужбовці строкової служби – а це, як правило, призвані молоді люди 1992-2001 років народження – не направляються. Це прописано у військовій доктрині України. Виняток – мобілізація або особисте бажання призовника, але і в такому разі він зобов’язаний пройти учбовий курс. В зоні ООС на Донбасі наразі служать тільки контрактники з навичками та досвідом. По-друге, зараз вже не 2014-2015 роки, коли вояки після довголітнього навмисного недофінансування й розвалювання армії проросійським урядом Януковича-Азарова дійсно не мали необхідного спорядження, багато чого – від їжі до касок, бронежилетів, тепловізорів та навіть автомобілів – забезпечували не тільки рідня, а й волонтери. Вже кілька років як забезпечення армії стало набагато кращим, надходять сотні одиниць нової техніки, Міноборони для військовослужбовців закуповує спецодяг, взуття та екіпірування – тобто те, що раніше постачалося за рахунок міжнародної допомоги або не постачалося взагалі. Звісно, очистити й розвернути величезну воєнну машину непросто, й Україна наступила й тут на старі корупційні граблі, але казати, що українські солдати «голодні, голі й босі» є абсолютною неправдою. По-третє, висловлювання щодо революції. Дивно таке читати від освіченої людини... Юристи могли б розгледіти у таких словах іноземного громадянина не лише втручання у внутрішні справи іншої країни, а й заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку, а на це є у Кримінальному кодексі України стаття №295, нехай навіть пані Мартінкова приписує ці слова невідомим співрозмовникам-українцям. Та обійдемо зараз це стороною. Візьмемося за суть висловлювання. Східний сусід дійсно мріє розвалити Україну зсередини. Мабуть, розуміння українцями цього фактору є причиною того, що всі спроби скликати «третій майдан» за останні 5 років були провальними. Сотні і навіть тисячі людей виходили на вулиці проти високих комунальних тарифів, за дешеве розмитнення ввезених із країн ЄС вживаних автомобілів, Михеіл Саакашвілі намагався скликати «антикорупційний майдан», крайньо праві регулярно проводять антиурядові акції на різні теми, то вимагаючи блокади сепаратистських територій, то протестуючи проти спекулянтів у сфері оборони. Україна – демократична держава, кожен може висловлювати свою думку на мирно скликаних зібраннях. У деяких випадках вимоги цих зібрань були владою виконані. Та ці «майдани» не збирали настільки велику і тривку кількість прихильників, щоб вони призвели до революційних змін. Помічено, що швидше моральні, а не «шлункові» причини можуть підштовхнути українців до протестів. Наприклад, наприкінці 1990-х років доходи в Україні були мізерними, зарплати роками не виплачувалися, але антиурядові протести масово підтримані не були. А от фальсифікація виборів 2004 року і різка відмова від євроінтеграції 2013 року вивели на вулиці мільйони людей.   Спекулятивне твердження й брехня №4: про медицину   «Розвалюється, наприклад, охорона здоров’я... Ліки треба купувати в аптеці... Швидка приїхала, коли родичі склалися на бензин».   Якщо, шановна, кажете «А», то кажіть вже й «Б». З 2016 року в Україні триває медична реформа. В. о. міністра Уляна Супрун вже кілька років не допускає корумповані бюрократичні схеми, знижуючи в рази ціну ліків. Наприклад, раніше на держзакупівлі ліків медичні «бізнесмени» отримували частку в 40% з кожного витраченого державою мільярда гривень. 30 березня 2018 року була створена Національна служба здоров’я України. Її принцип: «гроші йдуть за пацієнтом». Вона оплачує вартість реально наданих медичних послуг. Цей механізм оплати нарешті запрацював в Україні цього року, поступово замінюючи неефективну радянську модель оплати ліжко-місць. Сімейні лікарі підписують декларації з пацієнтами, і відповідно до них отримують кошти за надані послуги. Тому ця система не розвалюється, а навпаки – відновлюється.   Якщо ж знайомим пані Мартінкової – очевидно, іноземцям – довелось в Україні заплатити десь за ліки, десь за приїзд «швидкої», то нічого дивного у цьому немає. Якщо, наприклад, громадянин України у Чехії звернеться до лікаря, не маючи страховки, то йому також доводиться сплачувати за медичні послуги чималу частку. Чому ж пацієнтам в Україні доводиться бігати по аптеках? Причиною цього є те, що дотеперішні постсоціалістичні уряди не наважувалися запровадити, як це зроблено вже давно у Чехії, обов’язкове медичне страхування. В Україні воно планується на 2020 рік. Тому лікар і відіслав до аптеки, а не в касу лікарні. А пацієнти-іноземці мали згодом звернутися по відшкодування витрат на ці ліки до своїх страхових компаній, де вони придбали поліс чи платять внески. Українці ж можуть придбати добровільну медичну страховку – і чимало з них (до 10 відсотків, за даними МОЗ), особливо працюючих, так і вчиняють, а у випадку необхідності звернення до лікаря йдуть у приватну клініку, де якість обслуговування вища і де можуть оформити формальності зі страховою компанією. Принаймні у Києві та великих містах така система працює вже достатньо добре.   Та не стверджую, що у державних клініках в Україні медики не «беруть». За пологи, операції, на лікування важких хвороб, навіть за призначення статусу «інваліда» приймаються «благодійні внески», «подарунки» чи «конверти». Численні збірки на операції – свідчення цьому. Та все це – через відсутність системи страхової медицини. Тим не менше, правоохоронні органи борються з корупцією у медичній сфері. Повідомлення про те, що якогось медика затримали за хабар, у пресі лунають мало не щодня. Пошукова система в новинах про затримання чи засудження лікаря за хабар видає тисячі повідомлень.   Брехня №5: про зайнятість   «Величезне безробіття. Хто працює, має смішну зарплату». Київ та великі міста України зараз сильно розбудовуються і потребують робочих рук. «Величезне безробіття» в Україні – це міф. Фото:The Village Україна За даними Держстату, в Україні півтора мільйона людей не має роботи, офіційно зареєстрованих безробітних – трохи менше 300 тисяч. Це немало – 9 відсотків. Звісно, у порівнянні з Чехією (2,3 відсотка) це – велика цифра, але у країнах ЄС Іспанії й Греції, наприклад, 15 і 20 відсотків. Загалом по ЄС – 7-відсоткове безробіття, тож цифра з українською не надто різниться, і «величезною» цю цифру аж ніяк не можна назвати. Вона була такою понад 20 років тому, коли 40, а у деяких регіонах і 60 відсотків населення не мали постійної роботи, перебивалися випадковими заробітками, «човникарством» та тіньовими доходами. Зараз же чимало працедавців в Україні відчувають дефіцит робочих рук. У найдешевшому регіоні країни – Тернопільщині і тій же Волині, наприклад, не можуть знайти працівників на підприємства із зарплатою 7 тисяч гривень, тому на сайтах вакансій пропонують 10-15 тисяч гривень. «Терміново шукаємо штукатурів, офіційне працевлаштування, страховки, обіди, житло, спецодяг», - сотні оголошень у будівельній галузі можна знайти на сайтах із працевлаштування в Києві, причому зарплата пропонується у 20-25 тисяч гривень, бо місто останнім часом масово розбудовується. За чотири останні роки в Україні відкрилося 207 нових заводів, у тому числі «KVS» на Хмельниччині, «UHLK» на Житомирщині, «УкрТехноФос» на Рівненщині чи насіннєвий завод «П’ятидні» на Волині. Суперечливе, спекулятивне твердження №6: про бюрократію й корупцію «Бігаєте кілька днів адміністраціями і з’ясовуєте, що результат – нульовий, що не тільки за печатку, а й за найменшу адміністративну процедуру, навіть за відповідь на вашу заяву очікується хабар». Пані Мартінкова каже вище, що «не дай Боже все вирішувати через центр», та вже через кілька рядків сама собі суперечить і заявляє, що їй не подобаються підходи вже й на місцевому рівні. Якщо йдеться про міждержавну співпрацю, то, може, дійсно краще довірити цю справу офіційно визначеним органам – міністерствам закордонних справ, працювати через дипломатів, які вміють писати ноти і вести діалог, «через Прагу», «через Київ» тощо, а не у якості активіста однієї із сотень громадських організацій приїжджати на власний страх і ризик в українські райцентри й «домовлятися» із чиновниками? Кілька разів в інтерв’ю вона звинувачує неназваних українських чиновників у прийманні хабарів. Цікаво, скільки разів вона звернулася у зв’язку з цим до поліції? До антикорупційної прокуратури? До СБУ? До антикорупційного бюро? До Агентства з питань запобігання корупції? Ну або хоча б до колег по громадському сектору, наприклад, «Центру протидії корупції»? Без сумніву, в Україні є корупція і слабка прозорість діяльності влади. Це те, що залишає у спадок «совок» і «русскій мір», те, від чого країна намагається відійти за допомогою євроінтеграції. Та впроваджуються й антикорупційні заходи, наприклад, процедура автоматичного відшкодування податку на додану вартість, розширення сфер роботи системи ProZorro чи робота інституту бізнес-омбудсмена. Але якщо немає конкретної заяви про злочин на конкретного чиновника-корупціонера, покарати його за ці ганебні вчинки вкрай важко. Брехня №7: про вшанування вояків й назви вулиць. «Кілька років тому не було проблем розмістити пам’ятну дошку чеському військовому ветеранові. Тепер нам сказали, що це вже проблема... Радикальна зміна назв вулиць та населених пунктів, щоб звучали українською». Відкриття меморіальної таблиці на будівлі колишньої чеської школи в Луцьку, 2 березня 2019 року. Одна з ілюстрацій того, що в Україні вшановуються досягнення національних меншин і визначних постатей інших народів. Невідомо, про якого саме ветерана і де йдеться, але в Україні вшановується чимало чеських вояків та відомих осіб. Наприклад, у вересні 2014 року, в самому центрі Києва, на стіні історичної пам’ятки – Софійського собору, відкрили таблицю на честь чеської дружини, яка прийняла тут присягу у 1914 році. Це єдина така таблиця у цьому святому для українців місці, хоча тут відбулися десятки різних історичних подій. Дружина, а згодом і чеські легіони, служили, як відомо, у складі російського імператорського війська. А російське, вже путінське, військо на час відкриття таблиці вже захопило Крим і безцеремонно бомбардувало з «градів» захисників України й населені пункти на Донбасі. Та толерантні українці не мали нічого проти вшанування чеських патріотів у Києві. Через певний час у Києві з’явилася й таблиця та вулиця на честь Вацлава Гавела. Вулиця письменника Ярослава Гашека є у Києві та у Львові, а у Мукачеві така з’явилася нещодавно. У Хусті у березні минулого року відкрили меморіальну дошку президентові Масарику, таку ж планують і у Мукачеві. Цього року відкрили меморіальну дошку і на будівлі колишньої чеської школи у Луцьку. Щороку 14 жовтня у селі Світанок на Чернігівщині вшановується півсотні воїнів армії Лудвіка Свободи, які полягли тут під час Другої Світової війни, діє й музей українсько-чесько-словацької дружби. Відоме вшанування полеглих відбувається кожні 5 років у березні і на Харківщині, де біля села Соколове чехословацька бригада вступила у бій із гітлерівськими окупантами. Вшановуються й відновлюються могили чехословацьких воїнів у Білій Церкві чи на Лук’янівському військовому кладовищі. В Києві збереглася навіть вулиця Юліуса Фучіка, чеського прорадянського журналіста, якого замучили гестапівці, який став ідолом комуністичної ідеології і культ якого у Чехії давно розвінчаний. Список чеських історичних постатей, яких поважають в Україні, можна продовжувати й продовжувати. Тут годі уявити, щоб виникла така ситуація, як на Олшанському кладовищі у Празі, коли рештки українця Олександра Олеся та його дружини витягли з могили, а держава не змогла захистити вічний спокій цих визначних осіб. Або як у російській Самарі, де пам’ятник чеським легіонерам не можуть встановити вже кілька років, бо їх там і надалі перекручено називають «білочехами», а на існуючі пам’ятники пишуть образливі написи. Звісно, є у спільній історії й суперечливі постаті. Думаю, що встановити меморіальну дошку в Хусті генералові Льву Прхалі, який дав наказ роззброювати січовиків напередодні угорської навали, було б справді проблематично. Непорозуміння українців з чехами виникло хіба що навколо меморіальної дошки у Зборові на Тернопільщині, де Київ наполягає на заміні слова «слов’янській» на «українській». А щодо нових назв вулиць, щоб звучали українською... А як інакше мають звучати вулиці в Україні? І далі по-більшовицьки? Вулиці, проспекти й площі Леніна справді замінили або історичними назвами, або новими, наприклад Соборна площа у Черкасах. Багато прикладів надання назв вулицям на честь постатей міжнародного масштабу – Єжи Ґедройця в Києві, Леха Качинського в Житомирі, Т. Ґ. Масарика в Ужгороді та Львові, Бориса Нємцова в Луцьку... Чимало вулиць отримали цілком милозвучні природні назви – Абрикосова, Виноградна, Ягідна тощо. Та українофоби найбільш кричать про вулиці Бандери й Шухевича, складаючи враження, наче в Україні інших назв і не дають. Спекулятивне твердження №8: про пам’ятники та вулиці «У містах ростуть Бандерові пам’ятники... За другої світової війни, коли виростав український націоналізм, пов’язаний із особистістю його ідейного вождя Стєпана Бандери, так то було щось страшне. І сьогодні це дуже небезпечно, як ці події починають переписуватися». Всього в Україні встановлено біля 40 пам’ятників та погруддь Степану Бандері переважно у трьох галицьких областях, поодиноко на Волині та Поділлі. Названо біля 75 вулиць й провулків, і два проспекти. Багато це чи мало? Для порівняння візьмемо найбільш яскраві приклади. Наприклад, у 2013 році в Україні налічувалося біля 2,2 тисяч пам’ятників більшовицькому вождю Леніну. Навіть найбільшому українському поетові Тарасові Шевченку пам’ятників в Україні – удвічі менше. Зараз, після декомунізації, «Ленінів» налічується 328 штук, з них 294 штуки – на окупованих Росією територіях Донбасу та Криму. 5-6 років тому в Україні налічувалось біля 500 вулиць Леніна тільки у містах, по селах – тисячі. Вулиць імені різних російських більшовицьких діячів було у 20 разів більше, ніж вулиць з українськими назвами. Тобто тисячі вшанувань засновника радянської держави, яка вбивала людей мільйонами в голодоморах та репресіях, пані Мартінковій не заважали. Заважають кілька десятків скульптур Бандери – в’язня німецького концтабору Заксенхаузен, який потрапив туди за спробу відновити українську державу. І з іншого боку – в Україні і надалі вшановуються російські визначні діячі, такі як Олександр Пушкін, Михайло Лермонтов, Лев Толстой, Ілля Рєпін та інші. Вулиці, пам’ятники, бюсти чи меморіальні таблиці, присвячені їм, знайдете чи не у кожному місті України, і вони здебільшого не перейменовувалися і не демонтувалися. Суперечливих пам’ятників та таблиць чимало й у інших країнах. Є особи, які для одних народів – герої, у інших викликають прокляття. Наприклад, не думаю, що німецьким туристам, перебуваючи у Чехії, приємно ходити вулицями й площами президента Едварда Бенеша, який після війни наказав жорстоко депортувати мільйони їхніх співвітчизників із Судет. Те саме стосується й Юзефа Пілсудського, шанованого в Польщі повсюди. Незважаючи на співпрацю з Петлюрою, навряд чи українціпокладуть йому квіти, бо знають про жорстоку «пацифікацію» ним українського населення Галичини на початку 1930-х років. Остаточно не визначилися у ставленні до лідера «Словацької держави» 1939-1945 Йозефа Тисо й словаки – одні кажуть, що він винуватий у депортації євреїв і взагалі «був фашистом», інші – що він врятував бодай частину Словаччини від розділення між Угорщиною, Німеччиною й Польщею і став «мучеником за віру». Така сама справа й з регентом Угорщини Міклошем Горті, який тісно співпрацював з Гітлером, віддав наказ про напад на Чехословаччину, але якого військовим злочинцем визнано не було, і він спокійно дожив віку у Португалії, і його з почестями було перепоховано в Угорщині. Переписуваннями української історії займалися комуністи, які протягом 60 років щодня малювали жахіття у підручниках, пресі, через агітаторів про злющих «українських буржуазних націоналістів». Нині ж відкриті архіви дозволяють проводити наукові дослідження й відкривати правду. Пані Мартінкова багато розповідає про співпрацю українських націоналістів та німців. Така співпраця дійсно була до 1941-1942 років. З німцями співпрацювали і «совєти», які розділили з ними Польщу у вересні 1939 року, і навіть сама Польща, яка напала разом з ними на ЧСР на півроку раніше. Служили поляки і у німецьких допоміжних підрозділах – шуцманшафті. Але ніде не сказано, наприклад, про розстріл 621 українців, серед яких відома поетеса Олена Теліга, у київському Бабиному Яру навесні 1942 року, про масові арешти бандерівців гестапівцями у жовтні-листопаді 1942 року і страту 210 з них. Про відправку у липні 1942 року німецькою поліцією з безпеки у концентраційний табір Аушвіц 23 бандерівців, двоє з яких були рідними братами Степана Бандери, які там і загинули. Про арешт у грудні 1942 року 18 активістів львівської референтури ОУН(б), яких мордувало гестапо. Таких випадків було дуже багато, і насправді між майбутньою УПА й гітлерівцями вже із 1942 року тривав серйозний конфлікт. Ніколи, скажімо, Український Інститут Національної Пам’яті не стверджував, що трагедії на Волині у 1943 році не було або що до неї українські повстанці непричетні. Київ визнає етнічні чистки між поляками й українцями взаємною трагедією, і немалу роль їхньому провокуванні зіграли окупанти – як німецькі, так і радянські. Президенти України і Польщі, справжні історики і громадські діячі роками намагаються досягти порозуміння і примирення за тезою «просимо пробачення і пробачаємо», але завжди знаходяться провокатори, нерідко проросійських поглядів, які не дають загоїтися ранам і щороку все брутальніше описують «злочини бандерівців», виправдовують діяння Армії Крайової і збільшують кількість «невинних польських жертв українських садистів» на сотні тисяч.   Брехня №9: про російську мову   «Заборона у громадських місцях розмовляти російською... Викреслювання слів тільки тому, що звучать занадто по-російськи... Ніхто в західній та центральній Україні не наважиться казати нічого іншого ніж те, що стверджують націоналісти». Пряме спростування маячні Мартінкової про російську мову: відкриття скверу імені росіянина Бориса Нємцова в Києві, 15 березня 2019 року. На таблиці розміщено напис українською, російською та англійською мовами. На фото мер Києва Віталій Кличко та донька правозахисника Жанна Нємцова. Ніде , ніхто й ніколи заборони розмовляти російською не приймав. У школах масово викладається російська як «друга іноземна», великі міста в побуті залишаються російськомовними. Діють квоти про обов’язкову наявність на радіо принаймні третини україномовних пісень, і це дало поштовх відкриттю нових талантів. Українською показуються фільми у кінотеатрах, але на це ніхто вже не скаржиться, навіть російськомовні, бо, наприклад, у містах Дніпро, Харків, Запоріжжя та навіть Київ це – одна із небагатьох можливостей почути живу розмовну літературну українську мову. Новий закон про мови перебуває щойно на розгляді парламенту. Української мови на міських вулицях лунає більше, це дійсно так, але до рівня вжитку тієї ж чеської мови у Празі дуже і дуже далеко. Від половини (на телебаченні) до 90 відсотків (у пресі й інтернеті) масової інформації надається українцям російською мовою. Російська впевнено себе почуває у дитсадках, школах, бізнесі, спорті, поліції й навіть армії. У Києві і навіть «націоналістичному», але насправді зараз більше туристичному Львові – російська нерідко лунає не лише від приїжджих, а й від барменів, продавців і консультантів у торгових центрах, лікарів та аптекарів, кондукторів та водіїв громадського транспорту, охоронців фірм та квартир, екскурсоводів і так далі. Інколи вони намагаються розмовляти із клієнтами українською, але зазвичай виходить така суміш, яку називають «суржиком» (наприклад, «приємного», тобто «приємного апетиту», що є калькою з російської, бо українською буде «смачного»). Незалежній Україні майже 30 років, однак внаслідок неохайного ставлення держави до рідної мови велика частина молоді її або не знає, або знає погано, або, знаючи, не користується нею, вважаючи російську «крутішою». Якби така ситуація тривала б і надалі, українську мову спіткала б доля білоруської або ірландської, яких з побуту витіснили сильніші сусідні – російська та англійська мови. Подібним чином оберігаються французька та словенська мови у своїх країнах. Та й чеська трохи більше за сто років тому могла б зникнути з повсякденного життя, Прага розмовляла б німецькою, якби не виникла Чехословаччина і не почала всюди офіційно впроваджуватися чеська мова. І чеська мова оберігається від іноземних впливів, зі «словника викреслюються» запозичення на зразок «комп’ютер» і «театр», і застосовуються богемізми - «почітач» чи «дівадло». В Україні не вітаються виступи російською хіба що у парламенті – спікер Андрій Парубій навіть вимикає мікрофони, вимагаючи говорити державною. І це не дивно, адже у чеському парламенті також виступи ведуться чеською. В нелегітимному російському парламенті і державних установах федерації використовується тільки російська мова. Мови національних меншин, хоч і вважаються офіційними у деяких автономіях, практично не використовуються, хіба що у народних піснях. Русифікація не принесла народам більше знань, а лише позбавила їх розвитку автентичної культури. Брехня №10: про «добрих українців» «Але цим не хочу сказати, що в Україні все погано. Знаю багато українців там і у Чехії, які прекрасно працюють... Я цю країну і її людей люблю. Українці сприймаються у нас і на захід від нас як добрі і працелюбні люди». Окрім цієї фрази, у розмові не прозвучало більше абсолютно жодної позитивної фрази про українців. Пані Мартінкова знову сама собі суперечить і всюди в інтерв’ю каже, що в Україні все погано, «страшно», «все гірше й гірше», «безнадія» та використовує інші епітети. Висловлювання про «любов до цієї країни» - ніщо інше, як єхидство, яке нагадує любов «по-путінськи», а це означає: «я люблю «добрих» українців, коли вони по-малоросійськи мовчки прислуговують чи виконують накази». Або любов «патриціїв» до своїх «плебеїв», тобто коли «працелюбні» «укачки» лише мовчки і задешево гарують на важких будівництвах, миють посуд, слухняно прибирають приміщення чи виконують іншу брудну роботу. А ще «добрі українці» мають завжди слухати чужі повчання, визнавати себе у всьому винуватими і перед усіма вибачатися. А ще можна насміхатися з їхніх банальних пісеньок «а-ля Вєрка Сєрдючка»... Українці, очевидно, у розумінні таких пані Мартінкових, не мають права ні на власну історію, ні права обирати собі власних героїв, взагалі, мабуть, права «писати й малювати», як зазначав російський цар Микола І у сумнозвісному наказі заслати Тараса Шевченка у солдати. Тисячі чехів приїздять в Україну щороку – туристи, бізнесмени, студенти, викладачі, науковці, волонтери... Звісно, враження складаються у них різні, але переважно позитивні, багато хто повертається, дехто навіть пробує оселитися в Україні. Але якщо якогось гостя країна дратує, він бачить її тільки у чорних тонах – то для чого туди їздити? Для чого мучити, нервувати себе й інших? Щоб потім проклинати її по дружній «жовтій» пресі? Можна залишити справу, наприклад, опікування над могилами комусь іншому, який спокійніше, дипломатичніше реагуватиме на різні суперечливі чи кризові моменти. А пані Мартінкова могла б тим часом спокійно, вдома чи у бібліотеці, різносторонньо повчити всі обставини як сучасних, так і 80-літньої давності подій, а не лише крізь призму своїх власних, вузькоорієнтованих та вузькоспеціалізованих поглядів. Саме такий підхід називається історизмом або історицизмом.  Олекса Лівінський, часопис Пороги Головне фото: Akademie věd ČR        

До третьої річниці проведення Дебальцевської операції на українському Донбасі пропонуємо чеській діаспорі і не тільки… ознайомитися з деякими фактами щодо неї. Впевненні, що не всі з вас знайомі з реаліями оборони Збройними Силами України Дебальцевського плацдарму, які підтверджуються фактами та очевидцями, а не впевненими у “вічній зраді”песимістами-дописувачами…   Перед викладенням деяких фактів, в якості преамбули, наведемо вислів безпосереднього учасника подій, режисера документального фільму «Дебальцеве», Євгена Степаненка: «… коли наш Президент в Артемівську (у 2015 році) казав, що ми перемогли, ми у нашому військовому шпиталі дивилися на це і не розуміли. Пройшов рік, і я розумію, що це дійсно була перемога. Я розумію, що Дебальцеве виявилося тим самим наріжним каменем нашої Української армії і нашої сучасної Української держави. Ми показали, що ми можемо, вміємо і воюємо. І це було так важливо і в Мінську, і важливо для нас – стримати ворога там, у Дебальцевому, і вийти достойно».   Тепер до фактів.   1. Дебальцевська операція проводилась в умовах нахабних і брехливих дій Росії на переговорах із Західними країнами. Під час мінської зустрічі «нормандської четвірки» в ніч з 11 на 12 лютого 2015-го, де президенти України, Росії, Франції і Німеччини досягнули домовленості щодо завершення конфлікту, російське військо різко збільшило чисельність на підступах до Дебальцевого.Росія там сконцентрувала до восьми груп своїх регулярних (!) частин (аналіз ГШ ЗСУ щодо бойових дій на Дебальцевському плацдармі з 27 січня до 18 лютого 2015 року). Про готовність України до такого сценарію свідчить те, що у день, коли почався завершальний етап виводу наших підрозділів, Дебальцеве вже залишило 80% військ. Це спростовує міф російської пропаганди про повне блокування ворогом українських підрозділів. Насправді, 19 лютого, практично за добу, останні вже перебували на завчасно підготовлених позиціях.   2. Операція з виводу частини підрозділів з Дебальцевого була плановою та організованою. Поставлені завдання Збройні Сили України виконали повністю. Нашим воїнамвдалося зупинити просування противника вглиб території України. Причому Українське військо забезпечувало не лише власний відхід, а й евакуацію цивільних громадян. Із району бойових дій вдалося вивезти близько 5 тисяч людей (аналіз ГШ ЗСУ щодо бойових дій на Дебальцевському плацдармі з 27 січня до 18 лютого 2015 року). Абсолютна більшість з тих, хто виявив бажання евакуюватися, відмовився виїжджати на території, які контролював окупант. Утримуючи головні дозори, завдаючи удари ворогу та, водночас, організувавши виведення не тільки військ, а й цивільного населення з району Збройні Сили України довели, що Дебальцеве перебувало під нашим контролем, жодного оточення не було, наші частини та підрозділи вийшли планово та організовано. Залишивши бойові дозорні пости і відвівши їх на нову лінію оборони, залишили собі плацдарм для оборони держави. Цими діями була посоромлена Росія, яка ще й вимагала від українських військових скласти зброю, підняти білий прапор і здатися в полон. Українські військові з честю підтримали високе звання захисника Вітчизни і вийшли з Дебальцевого за наказом Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, після того, як російські військовослужбовці заборонили представникам ОБСЄ рухатися в Дебальцеве для того, щоб засвідчити нашу готовність почати відведення важкої артилерії, важкої техніки і продемонструвати відсутність оточення. Вони знали, що це неправда, вони цього боялися, і ми це продемонстрували і довели своєю операцією.   3. Кремль маніпулював інформацією щодо подій біля Дебальцеве у 2015 році. Жертвами цих маніпуляцій також стали й громадяни України, особливо ті, хто продовжував отримувати інформацію, що поширювалась російськими ботами у мережах “ВКонтакте” та “Одноклассники”. Як це було? Відповідаємо – коли йшли мінські перемовини, а Україна вийшла з односторонньою ініціативою припинити вогонь, пропагандистські каналистворювали враження втечі української армії із Дебальцевського виступу та формували у цільової аудиторії російської пропаганди думку про те, що захоплення міста із околицями є результатом наступу «шахтарів» та «трактористів», нівелюючи роль російської військової компоненти. Російські ЗМІ також мовчали про реальну картину того, де відповідно до Мінських угод повинна перебувати фізично лінія розмежування. Засоби масової інформації Росії в ті дні застосували процедуру заміщення. Картинка нібито розгромного «вигнання» українських військ із Дебальцевського плацдарму гасила незручні питання внутрішньої (російської) аудиторії про свої втрати й страшну ціну наступальної стратегії. Насправді потужні удари української артилерії виснажували противника, утримували основні його угрупування на відстані, достатній для практичного виведення частин ЗСУ в безпечні та вигідні з тактичної точку зору позиції.   4. Навіть в умовах відведення сил під артилерійським вогнем окупантів, українські воїна завдали нищівної поразки російським регулярним збройним силам на Донбасі. У період з 24 січня по 19 лютого в результаті вогневого ураження окупант під Дебальцеве поніс значні втрати:особового складу – до 870 осіб; ракетно-артилерійського озброєння – близько 50 одиниць, бронетанкової техніки – до 110 одиниць, автотехніки – 24 одиниці (Аналіз бойових дій в ході зимової кампанії 2014 – 2015 років ГШ ЗСУ). Україна вже мала тоді військовий потенціал, аби дати гідну відсіч ворогу. Ось лише один приклад – танкісти 1-ї окремої танкової бригади на трьох «Булатах» під час Дебальцевської операції під Логвіновим прийняли бій з переважаючими силами ворога на новітніх Т-72Б3. Вони знищили 8 російських танків, не втративши жодного свого.   5. Дебальцевський плацдарм був і досі є нашим. Відповідно до схваленого в Мінську Меморандуму від 19 вересня 2014 року, який фіксує лінію зіткнення, Дебальцеве повинно бути під контролем України, як і вся інша земля аж до кордону із РФ.   Українське військомогло довше втримувати Дебальцевський виступ, проте ціною більших жертв. Але для України важливим є життя кожного її громадянина. Ми не РФ, що використовує своїх солдатів як «гарматне м’ясо», використовуючи таку практику в чеченських кампаніях, а тепер в Україні й Сирії.   Ми будемо пам’ятати кожного, хто захищав кожен блокпост, кожного, хто віддав своє життя для того, щоб Україна була вільною!    ДОВІДКОВО: Склад восьми батальйонних тактичних груп Збройних сил РФ, зосереджених на тимчасово окупованих територіях України навколо Дебальцеве (аналіз ГШ ЗСУ щодо бойових дій на Дебальцевському плацдармі з 27 січня до 18 лютого 2015 року): 20-а окрема мотострілецька бригада (м. Волгоград) Південного військового округу – в районі Горлівки; 21-а окрема мотострілецька бригада 2-ї армії Центрального військового округу (Тоцкоє, Оренбурзька область) – у районі Єнакієвого; 28-а окрема мотострілецька бригада 2-ї армії Центрального військового округу (м. Єкатеринбург) – у районі Брянки і Стаханова; 32-а окрема мотострілецька бригада Центрального військового округу (с. Шилово, Новосибірська область) – у районі Єнакієвого; 138-а окрема мотострілецька бригада (Камєнка, Ленінградська область) 6-ї армії Західного військового округу – в районі Сніжного і Тореза; 200-а окрема мотострілецька бригада (Печенга) Північного флоту Об’єднаного стратегічного командування «Північ» – у районі Фащівка, Нікішине, Кумшацьке; 13-й танковий полк 4-ї танкової дивізії 1-ї танкової армії Західного військового округу (Наро-Фомінськ) – у районах Новосвітлівки, Кіровського, Єнакієвого; 104-й десантно-штурмовий полк 76-ї десантно-штурмової дивізії (с. Черьоха Псковської області) Повітряно-десантних військ РФ – у Георгіївці та Горлівці. Поблизу Тореза, Сніжного, Шахтарська, Донецька були розгорнуті засоби ППО й підрозділи РЕБ регулярних частин Збройних сил РФ.   За матеріалами Міністерства оборони України та представників Українського волонтерського руху. Фото та докази військових злочинів російських регулярних військ на Донбасі використані з дослідження Канадської недержавної організації “Prometheus”     January 28, 2015. Special forces soldier of the 3rd Brigade of GRU poses with the Russian “Val” rifle. The photo had this comment added: “Before the assault on a height… In 2 hours I will be 300.” (“300” denotes troops wounded in action.) The soldier was wounded at 15:30 while attacking the height 307.9 near the village of Sanzharivka, Donetsk Oblast. https://goo.gl/Uw4Whf   February 2, 2016. Fire range exercise by Russian militants at the village of Manuilivka, near Chystiakove / Torez, Donetsk Oblast. The photo shows the Russian 2B26 MLRS based on Kamaz-5350 truck, which is not in service in the Ukrainian Army and is a direct proof of weapon deliveries from Russia. https://goo.gl/RuhNj6     Summer 2015. The photo shows the modern Russian EW system RB-314B “Leer-3” in Donetsk. It was also seen in videos taken in March 2016 in Donetsk suburbs. The system includes Russian “Orlan-10” UAVs. It is used for jamming GSM end user devices, signals intelligence, and imitation of cell tower operation. It is also used to send text messages. https://goo.gl/qQ4Dmf     August-September 2014. Anton Dmitriyev and Sergei Malafeyev, servicemen of the 44th training tank regiment of the Russian Army (military unit 30616-8, part of the 467th District Training Center), next to the road sign on the village line of Chervonosilske, Amvrosiivka Raion, Donetsk Oblast. The village is located   12km away from Ilovaisk, where heavy fighting took place in August 2014. https://goo.gl/FKskkT  

Українці в Чехії, ті, що живуть тут давно, або ті, що перебралися до цієї країни нещодавно, і навіть ті, хто лише планує приїхати до цієї країни, отримали можливість краще зорієнтуватися у місцевих реаліях і в тому, що відбувається у житті громади. Все це завдяки новому інформаційному порталу UAportal.cz, який розпочав свою роботу 17 лютого. І хоча подібні послуги пропонують і інші сайти для іноземців, які спрямовані на міжнародну аудиторію, зручність нового порталу в тому, що його цільова група – українці. «Свій до свого по своє» – під цим гаслом українські діаспори у світі живуть уже багато років, але у Чехії масова трудова міграція українців – явище відносно нове, тож залежно від потреб у різний час тут створювалися різні організації, які іноді не взаємодіють. Об’єднати їх під одним віртуальним дахом, а також запропонувати багато корисної інформації для людей, які пов’язали своє життя з Чехією, вирішили празькі активісти Галина Андрейців та Володимир Теленько. Ідея з’явилася ще кілька років тому, після акцій на підтримку українського Майдану, воїнів АТО та їхніх родин, але робота забрала тривалий час, адже гроші довелося вкладати власні, говорить Галина Андрейців. Вона переконана, що цей сайт буде корисним для громади. «Він потрібен українцям. Тут українців є 120 тисяч, тільки за офіційними даними, і вони дуже не згуртовані. Вони не знають, що відбувається в Чехії, які події робить українська громада, які є концерти, які групи приїжджають, де збираються українці, які тут живуть», – говорить Галина Андрейців, яка також очолює в Празі недержавну організацію «Українська європейська перспектива». Більшість українців, які приїжджають до Чехії – заробітчани, вони планують затриматись тут недовго, щоб фінансово підтримати свою родину. Але багато з тих, хто планував попрацювати кілька років, залишаються в Чехії вже друге десятиліття. Також очікуване збільшення квот на робочі візи для українців може кількісно вплинути на тутешню громаду, розповідає Галина Андрейців: «У нас буде багато корисної інформації саме для заробітчан – наша база знань, а також цікава група у спільнотах, яка називається «Будьмо уважні» про місцевих шахраїв, і про те, на що треба звернути увагу, коли сюди їдеш або коли вже тут працюєш чи вчишся». Буде інформація і для туристів, і для студентів, зокрема, про вступ до чеських університетів, про підтвердження легітимності дипломів. Дедалі більше українська громада у Чехії поповнюється і спеціалістами з вищою освітою, адже Чехії бракує лікарів, фахівців у сфері інформаційних технологій, є тут і юристи, і економісти, і науковці, й оперні співаки, і бізнесмени, для яких умови ведення бізнесу виявилися простішими, ніж в Україні. Ці люди рідко з’являються на українських акціях, хоча багато з них не втрачає зв’язок з Україною. «Крім заробітчан, ми хочемо залучити ще й креативну частину українців, яких тут є багато, бо є багато і студентів, і професорів, які спілкуються у якомусь своєму колі, і на якісь більші події, більші акції мало приходять, бо просто про них не знають. Тому більше уваги ми будемо приділяти їм», – обіцяє співавторка інформаційного сайту UAportal.cz. Марія Щур В ефірі Радіо Свобода, як Марія Щур, із 1995 року. Кореспондент, ведуча, автор програми «Європа на зв’язку». Випускниця КДУ за фахом іноземна філологія та Центрально-Європейського університету в Празі, економіст. Стажувалася в Reuters і Financial Times у Лондоні, Франкфурті та Брюсселі. Вела тренінги для регіональних журналістів.

Деякі батьки кажуть дитині: «Ти – світло мого життя». Але чи знаєте ви, що якби ви були світлом, то облетіли б навколо всієї земної кулі 7,5 разів за секунду! Якби ви стали звуком, то змогли б облетіти навколо Землі за 4 години! Якби ми жили на Юпітері, наша доба складалася б усього з 9 годин. Добре, що на Землі доба триває 24 години, адже нам потрібно стільки всього встигнути протягом дня! Це всього лише кілька цікавих наукових фактів, які можуть зацікавити як допитливу дитину, так і дорослу людину. Що таке наука? Наука – це організоване й послідовне дослідження, що включає в себе спостереження, збір наукових фактів, експерименти, перевірку результатів і пояснення природних й створених людиною явищ. Це сфера, яка дає нам можливість краще зрозуміти навколишній світ й створювати корисні речі на користь людині та всім живим істотам. Звичайні наукові факти Тепер, коли ви знаєте, про що йдеться, пропонуємо кілька цікавих наукових фактів: Якщо розтягнути ланцюжок ДНК людини, його довжина складе відстань від Плутона до Сонця й назад. Коли людина чхає, швидкість видихуваного нею повітря становить близько 160 км на год. Блоха може стрибнути на висоту, що перевищує її власний зріст у 130 разів. Якби блоха була людиною зростом 1,80 м, то могла б стрибнути на 230 м. Електричний вугор виробляє електричний струм напругою в 650 вольт. Дотик до нього – найсильніший шок, який може відчути людина. Світловим часткам фотонам потрібно 40 000 років, щоб пройти шлях від ядра Сонця до його поверхні, і всього 8 хвилин, щоб досягти Землі. Наукові факти про Землю Земля – наш дім. Щоб піклуватися про неї, ми повинні знати про неї важливу інформацію: Вік Землі становить від 5 до 6 мільярдів років. Приблизно стільки ж років Місяцю й Сонцю. Наша планета складається в основному із заліза, кремнію та відносно невеликої кількості магнію. Земля – єдина планета в Сонячній системі, на поверхні якої знаходиться вода, а атмосфера на 21 % складається з кисню. Поверхня Землі складена з тектонічних плит, розміщених на мантії – шарі, розташованому між ядром Землі й поверхнею. Така будова земної поверхні пояснює землетруси й виверження вулканів. На Землі живе близько 8,7 мільйона видів живих організмів. З них 2,2 мільйони видів живе в океані, а решта – на суші. ¾ поверхні Землі вкрито водою. Коли космонавти вперше побачили Землю з космосу, вони бачили в основному воду. Звідси й пішла назва «блакитна планета». Факти про навколишнє середовище Чому змінюються пори року? Що відбувається зі сміттям після того, як ми його викидаємо? Через що погода буває спекотною або прохолодною? Це й багато іншого діти вчать на уроках природознавства в школі. Розглянемо деякі факти, які переконують нас у тому, на якій прекрасній планеті ми живемо. Пластик повністю розкладається в землі за 450 років, а скло – за 4 000 років. Щодня у світі 27 000 дерев іде тільки на виготовлення туалетного паперу. 97 % усієї води, яка є на Землі, солона й не придатна до вживання. 2 % води знаходиться в льодовиках. Тому до вживання придатний тільки 1 % води. М'ясопереробна галузь найбільше сприяє глобальному потеплінню. На другому місці серед глобальних проблем – вирубка лісів. Близько 68 % наявних видів рослин, швидше за все, вимруть найближчим часом. Населення Землі – понад 7 мільярдів людей. Очікується, що до 2025 року ця цифра складе 8 мільярдів. На жаль, 99 % наявних видів живих організмів, за прогнозами вчених, вимруть. Цікаві факти про тварин Царство тварин прекрасне й дивне. У ньому є ручні видри, могутні вугри, кити, які співають, щури, що сміються, устриці, що змінюють стать, і багато інших, не менш дивовижних представників. Пропонуємо кілька фактів про тварин, які неодмінно сподобаються вашій дитині: У восьминогів три серця. Ще більш дивний факт: в омарів сечовивідні шляхи знаходяться на обличчі, а черепахи дихають за допомогою заднього проходу. У морських коників потомство дають самці, а не самки. Папуга какапо має сильний різкий запах, який приваблює хижаків. Саме тому какапо знаходяться під загрозою вимирання. Білка садить більше дерев, ніж середньостатистична людина протягом життя. Як таке може бути? Річ у тому, що білки ховають під землею жолуді й горіхи, а потім забувають, де саме сховали їх. У левів полюють в основному левиці. Леви втручаються тільки за потреби. Цікаві факти про рослини Рослини озеленюють нашу планету, виробляють кисень, роблять Землю придатною для проживання. Дерева й рослини – напевно, найкорисніші серед живих мешканців Землі. Пропонуємо кілька цікавих фактів про рослини: Як і люди, рослини розпізнають інші рослини свого виду. Всього на Землі є більше 80 000 їстівних рослин. З них ми вживаємо в їжу близько 30. Людство стрімко знищує лісові масиви. Вже знищено близько 80 % усіх лісів. Найстаріше дерево у світі (секвойя) знаходиться в США, в штаті Каліфорнія. Його вік – 4 843 роки. Висота найвищого дерева у світі – 113 м. Воно також знаходиться в Каліфорнії. Найбільше дерево у світі – осика, що росте в США, в штаті Юта. Її вага – 6 000 тонн. Факти про космос Сонце, зірки, планети, Чумацький шлях, сузір'я та все, що знаходиться у Всесвіті, розташоване у вакуумному просторі. Ми називаємо його космосом. Пропонуємо кілька цікавих фактів про нього: Земля – крихітна порівняно з Сонцем, розмір якого в 300 000 разів більший. Весь космос абсолютно беззвучний, тому що у вакуумі звук не поширюється. Венера – найгарячіша планета в Сонячній системі. Температура на поверхні Венери складає 450° С. Сила тяжіння змінює вагу людини на різних планетах. Наприклад, сила тяжіння на Марсі нижча, ніж на Землі, тому людина вагою 80 кг на Марсі буде важити всього 31 кг. Оскільки на Місяці немає ні атмосфери, ні води, ніщо не може стерти сліди космонавтів, які стали на її поверхню. Тому сліди, ймовірно, збережуться тут ще сто мільйонів років. Температура ядра Сонця – найближчої зірки до Землі, складає 15 мільйонів градусів Цельсія. Факти про відомих учених   Микола Коперник - астроном польсько-німецького походження Довгий час люди думали, що Земля пласка, що зміна пір року залежить від настрою богів, а хвороби викликає нечиста сила. Так тривало до того, як великі вчені довели протилежне. Без них ми б досі жили в невігластві. Альберт Ейнштейн був генієм, проте його таланти розкрилися досить пізно. Після смерті вченого його мозок був об'єктом численних досліджень. Микола Коперник спростував теорію про те, що Земля є центром Всесвіту. Він розробив модель Сонячної системи, в центрі якої знаходиться Сонце. Леонардо да Вінчі був не тільки художником. Також він був видатним математиком, ученим, письменником і навіть музикантом. Архімед винайшов закон витіснення рідини, коли приймав ванну. Цікаво, що, згідно з легендою, він вискочив з ванни з криком «Еврика!» Він був такий схвильований, що забув про те, що на ньому немає одягу. Марія Кюрі, жінка-хімік, яка відкрила радій, була першою людиною у світі, яка двічі отримала Нобелівську премію. Наукові факти зі світу техніки Техніка – двигун прогресу. Ми настільки залежні від техніки в повсякденному житті, що це навіть лякає. Пропонуємо кілька цікавих фактів про технічні пристрої, з якими ми зіштовхуємося щодня: Перша комп'ютерна гра з'явилася в 1967 році. Вона назвалася «brown box» (в перекладі з англійської – «коричнева коробка»), тому що саме так і виглядала. Перший комп'ютер у світі ЕНІАК важив більше 27 тонн і займав цілу кімнату. Інтернет і Всесвітня павутина – це не одне й те ж. Робототехніка – одна з актуальних сьогодні наукових сфер. Однак ще в 1495 році Леонардо да Вінчі намалював першу у світі схему робота. «Камера обскура» – прототип фотоапарата, що вплинув на розвиток фотографії. Вона використовувалася в Древній Греції й Китаї для того, щоб проектувати зображення на екран. Є цікава технологія, за якою відходи рослин використовують для вироблення метану, який, у свою чергу, можна використовувати для вироблення електрики. Наукові факти з інженерної галузі   Міст Віадук Мійо  Інженерія допомагає створювати прекрасні речі – від будинків і машин до електронних ґаджетів. Найвищий міст у світі – віадук Мійо у Франції. Він знаходиться на висоті 245 м, підтримується балками, підвішеними на тросах. Острови Пальм в Дубаї можна назвати сучасним дивом світу. Це рукотворні острови, які плавають на воді. Найбільший у світі прискорювач заряджених частинок знаходиться в Женеві. Він був побудований, щоб допомогти в дослідженнях більше 10 000 учених, і розташований у підземному тунелі. Космічна обсерваторія Чандра – найбільший у світі рентгенівський телескоп. Також це найбільший супутник, запущений у космос. Сьогодні найграндіозніший проект у світі – Нова Долина в Єгипті. Інженери намагаються перетворити мільйони гектарів пустелі на сільськогосподарські угіддя. Уявіть, що було б, якби ми могли так само озеленювати Землю! Наша планета повернула б собі первісну чистоту! Наука – це прекрасна сфера занять, яка надихає багатьох людей. Усе, що вам потрібно – зацікавити нею дитину. І хто знає, можливо, ваша дитина виросте другим Ейнштейном. За інформацією: Розвиток дитини

Цього року влітку традиційно відбулись „Чеські канікули для дітей з України“ – ми провели табір для дітей загиблих і поранених воїнів АТО, уже п’ятий наш табір. Утім, цього року він був інакшим, нового формату. По-перше, цього року діти приїхали на табір спортивного характеру, певною мірою навіть скаутського. Жили ми у районі міста Колін у селищі Воларна, практично серед лісу, у дерев’яних будиночках, а іноді спали і під відкритим небом. Ми по-справжньому оцінили незамінність доброго туристичного килимка та теплого спальника. Дівчата навчились робити зачіски за світла ліхтарів і зірок.   Вранці ми прокидались на пробіжку та руханку, усі разом накривали столи та чергували. Ми сортували сміття та оптимально організовували свій побут – адже саме на наші плечі лягла відповідальність за красиве та вразливе навколишнє середовище, що на тиждень стало нашою домівкою. Готували вечері у казанах, співали пісні біля вогнища, насолоджувались повітрям. По-друге, цього року до нас приїхали старші діти – у віці від 14 до 17 років. Тож і дружба, і розмови, і рівень відповідальності у таборі цього року були інакшими. Ми традиційно називаємо учасників табору «діти», хоча й розуміємо, що це вже не так. Це підлітки, а часом і зовсім дорослі люди. У кожного з них є своя історія, свої пріоритети і свої прагнення та амбіції стосовно майбутнього. Учасники Табору На “Чеських Канікулах” 2018! Для таких «дорослих дітей» ми підготували насичену програму: спортом, активним відпочинком, новинками та знайомствами. Одразу по прибуттю до табору ми пішли до аквапарку в Коліні, наступного дня вирушили до Чеського Раю на самокатах і сплавлялись рікою на рафтах, а днем пізніше поїхали на оглядовий майданчик на горі Єштєд та до науково-розважального центру iQLandia у місті Ліберець. Ми також були у Пардубіце, аби спробувати сапсерфінг і зіграти в боулінг, були на картингу в Кутній Горі та грали в лазертаг у Празі. Їздили ми також на ферму Старий Колін, де тримають свійських і деяких екзотичних тварин, після прогулянки катались на конях. Активний відпочинок розбавляли тим, що знайомились із новими містами: Колін, Кутна Гора і Прага. Ми були в гостях у старости міста Колін у Кутногорській срібній шахті з 14 століття, на славнозвісному Карловому мості. Бачили Колінську ратушу, церкву святої Варвари, собор святого Віта. Табір також приймав гостей. На встановленні щогл та піднятті українського і чеського прапорів із нами були Посол України у Чехії Євген Перебийніс та представники дипломатичного корпусу. Староста міста Колін – Віт Ракушан – та селища Воларна – Олдржір Когоутек – також завітали до нас на один зі сніданків поспілкуватись із дітьми та волонтерами. А потім до нас в гості прийшли чеські скаути – і це був надзвичайно насичений день! Командні ігри, настільні теніс, хокей, трампліни, купання в озері та футбол, стрільба з лука, пісні і розмови: про скаутство, про Україну і Чехію, та в принципі, про все на світі. Цікаво, що цьому не перешкоджав навіть мовний бар’єр.   Волонтерам, звісно, доводилось перекладати – особливо на початку дня. Але пізніше взаєморозуміння почало налагоджуватись: тут і мова жестів, і трохи англійської, і подібності між українською та чеською мовами. Загалом, літні «Чеські канікули» 2018 стали для нас особливими. Це – великий крок вперед до того, аби мати свій власний осередок «українськості» тут, у Чехії. Цього року ми створили не просто табір, а осередок, до якого зможемо регулярно запрошувати дітей, який для них може стати другим домом. Ми у це віримо і всім серцем цього прагнемо! Більше інформації про те, як проходив табір для дітей з України, читайте на сторінках ННО "Українська Європейська Перспектива"  Фотоальбом "Чеські канікули 2018"

Новини, варті вашої уваги за тиждень, що минув. Ви читаєте дайджест найцікавіших та найважливіших новин, який є результатом моніторингу кількох десятків джерел різними мовами. З нашим дайджестом ви заощадите час і дізнаєтесь про всі новини, варті вашої уваги. Читайте нас щотижня.   Головне коротко: NBT, Total та ЄБРР у Давосі підписали угоду щодо проекту "Сиваш" Сукупний держборг України зріс до понад 78 мільярдів доларів Станом на 25 січня ЦВК зареєструвала 20 кандидатів у президенти Тристоронні газові консультації у Брюсселі не дали результату Іноземці викликають у чехів найменше страху – опитування Януковича засудили до 13 років ув’язнення в справі про державну зраду Луценко не має доказів причетності Кучми до вбивства Гонгадзе   22 січня 1919 року – День соборності України. 100 років тому на Софійському майдані у Києві проголосили Акт Злуки УНР і ЗУНР. Українці об’єдналися в одній державі, яка проіснувала два роки. На мосту Патона в Києві до Дня Соборності України понад дві тисячі людей сформували “живий ланцюг”. За словами організаторів, акцію на мосту Патона проводять вже 12 років, і нинішня виявилася наймасовішою. (Радіо Свобода) NBT, Total та ЄБРР у Давосі підписали угоду щодо проекту "Сиваш". Дві енергетичні компанії та ЄБРР у Давосі уклали угоду щодо проекту вітрової енергетики "Сиваш". Цей проект передбачає зведення 67 вітрових електроустановок у Херсонській області. Норвезька компанія NBT, яка спеціалізується на будівництві вітрових електростанцій, планує збудувати 67 вітрових електроустановок загальною потужністю до 250 МВт, які будуть розміщені вздовж північного узбережжя озера Сиваш на Херсонщині. Французька Total Eren є незалежним виробником електроенергії, який розробляє, фінансує, інвестує, будує та експлуатує електростанції з відновлюваних джерел енергії у довгостроковій перспективі на глобальному рівні. (DW)   Україна залишається серед «переважно невільних» економік – дослідження.  Україна покращила показники в деяких із 12 категорій, але залишається серед “переважно невільних” економік світу. Україна посідає 147 місце зі 180 країн і територій у рейтингу економічних свобод, складеному американською Heritage Foundation. Минулого року Україна піднялася на 16 позицій, посівши 150-те місце (після 166-го місця у 2017 році). За показниками економічних свобод Україна посідає останнє – 44-е – місце в Європі, а загальний індекс економічних свобод в Україні поступається середньоєвропейському й cредньосвітовому. Серед інших країн, Грузія на 16 місці, Чехія - 23, Німеччина - 24, Польща - 46, Туреччина - 68, Італія - 80, Росія - 98, Білорусь - 104. Очолюють цьогорічний рейтинг (як і минулого року) Гонконг, Сінгапур, Нова Зеландія, Швейцарія, Австралія й Ірландія. Замикають рейтинг – Куба, Венесуела, Північна Корея. (Heritage/Twitter)   Сукупний держборг України зріс до понад 78 мільярдів доларів. Минулого року загальний державний борг України зріс на понад два відсотка та перевищив 78 мільярдів доларів. Цього року Україна має повернути кредиторам 14 мільярдів доларів. Минулого року Міжнародний валютний фонд затвердив нову 14-місячну програму кредитування Stand-by (SBA) для України на загальну суму 3,9 мільярда доларів. Перший транш розміром близько 1,4 мільярда доларів Україна отримала в грудні. До кінця 2019 року МВФ планує виділити Україні ще два транші на загальну суму 2,6 мільярда доларів. (DW)   Станом на 25 січня ЦВК зареєструвала 20 кандидатів у президенти. Центральна виборча комісія 25 січня зареєструвала ще сімох кандидатів у президенти: лідерку «Батьківщини» Юлію Тимошенко, лідера «Радикальної партії» Олега Ляшка, народного депутата від «Опозиційного блоку» Олександра Вілкула, члена фракції «Блоку Петра Порошенка» в парламенті Аркадія Корнацького, позафракційного депутата Дмитра Добродомова, екс-спікера Верховної Ради Олександра Мороза та Іллю Киву від “Соціалістичної партії”. Раніше посвідчення кандидатів отримали Ігор Шевченко, Сергій Каплін, Валентин Наливайченко, Віталій Скоцик, Андрій Садовий, Віталій Купрій, Євген Мураєв, Анатолій Гриценко, Геннадій Балашов, Ольга Богомолець, Олександр Шевченко, Роман Насіров, Юрій Бойко. Лідер праворадикальної партії "Національний корпус" Андрій Білецький 25 січня заявив, що не балотуватиметься на виборах. "Я відмовляюся брати участь у цьому фарсі", - сказав політик. Раніше у "Національному корпусі" заявили, що не підтримують висунення представника партії ВО "Свобода" Руслана Кошулинського єдиним кандидатом у президенти від націоналістичного табору. Чергові вибори президента призначені на 31 березня 2019 року. Передвиборна кампанія почалася 31 грудня минулого року. До 9 лютого 2019 року буде оголошений остаточний список претендентів на посаду глави держави. (DW/Радіо Свобода)   Україна - знову у трійці антилідерів за кількістю вироків ЄСПЛ. З 880 вироків винесених суддями ЄСПЛ минулого року в яких йшлося про порушення прав людини, 86 стосувалися України. Більше вироків стосовно порушень було ухвалено лише щодо Росії (238) та Туреччини (140). Станом на кінець 2018 року на розгляді суду перебували 56,4 тисячі позовів. Серед цих позовів понад 7,2 тисячі, або майже 13 відсотків, - позови, які стосуються України. (DW)   Тристоронні газові консультації у Брюсселі не дали результату. Консультації щодо газових питань пройшли в понеділок у Брюсселі за участі представників України, Росії та Єврокомісії. Російський "Газпром" пропонує українському "Нафтогазу" продовжити чинні контракти, Україна хоче новий договір за європейськими правилами. Дія газових угод завершується 1 січня 2020 року, а відтак, сторони мають менше року, аби узгодити нові умови транзиту російського газу територією України, а також можливість відновлення його постачання до України, яка не імпортує газ із Росії від листопада 2015 року. У ЄС хочуть, аби Україна та Росія підписала новий газовий контракт на термін понад десять років. Він має містити такі об'єми, які були б комерційно цікавими для залучення до української ГТС європейського інвестора. (BBC)   Україна на межі епідемії кору? З початку 2019 року в Україні від кору померли п’ятеро людей, захворіли – 8,5 тисяч. Про це повідомляє МОЗ України. У міністерстві вже заявили про підготовку документів для скликання спеціальної комісії, яка розгляне питання щодо оголошення епідемії кору в Україні. Наразі, МОЗ епідемію не оголошував: “зараз є спалах кору”. (Радіо Свобода)   Україна позитивно оцінила розслідування Чехії про участь її громадян у конфлікті на Донбасі. Посол України в Чехії Євген Перебийніс позитивно оцінив розслідування Чехії про ймовірну участь її громадян у збройному конфлікті на Донбасі на боці підтримуваних Росією бойовиків. “Особливо ми вітаємо той факт, що чеські правоохоронці називають речі своїми іменами, зокрема, в кваліфікації цих злочинів”, – цитує Перебийніса прес-служба посольства. 24 січня прокуратура Праги підтвердила, що чеські правоохоронці звинувачують у тероризмі принаймні двох чеських найманців, які воювали проти України на Донбасі. (Радіо Свобода)   Україна – важливий партнер для Чехії з огляду на європейську безпеку – голова МЗС. Міністр закордонних справ Чехії Томаш Петржічек напередодні свого візиту до України заявив, що “Україна є важливим партнером для Чехії з огляду на європейську безпеку”. “Чехія від початку конфлікту на сході України, від анексії Криму чітко заявила, що ці кроки з боку Росії не визнає, що вона хоче, щоб ситуація вирішувалась мирним шляхом, виконанням мінських угод”, – заявив міністр в телевізійному інтерв’ю. 27 січня він вирушає в Україну. У програмі візиту чеського міністра закордонних справ відвідання сходу України. Візит триватиме до 29 січня.(Радіо Свобода)   Іноземці викликають у чехів найменше страху – опитування. 61% чехів вважають головною небезпекою міжнародний тероризм, свідчать результати оприлюдненого 23 січня опитування Центру з вивчення громадської думки (CVVM). Найменший страх у чехів викликають іноземці.У порівнянні з 2016 роком, кількість чехів, які вважають тероризм головною небезпекою для країни, впало на 10%. Серед інших небезпек, друге місце посіли міжнародні злочинні угрупування, на третьому місці опинилися біженці, яких сприймає як велику небезпеку для країни 54%. Радикальні релігійні угрупування і рухи на четвертому місці, до них, як до загрози, ставиться близько половини опитаних чехів, ще 30 відсотків вважає їх відносно малою небезпекою, а 14 відсотків взагалі не бачить в них загрози. Іноземці, які живуть у Чехії, становлять найменшу небезпеку для країни - так вважають лише 22%. Всього опитали 1 104 людини віком від 15 років. (Радіо Свобода)   Януковича засудили до 13 років ув’язнення в справі про державну зраду. Суд визнав Януковича винуватим у державній зраді та пособництві у плануванні, підготовці, розв'язуванні та веденні агресивної війни. “За сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим визначити Януковичу Віктору Федоровичу остаточне покарання у виді 13 років позбавлення волі”, – сказав суддя. Суд визнав Януковича невинуватим у пособництві в посяганні на територіальну цілісність і недоторканність України “у зв’язку з недоведеністю, що в діяннях обвинуваченого є склад кримінального правопорушення”. Строк відбування покарання Януковичу рахуватимуть з часу його затримання. З екс-президента стягнуть 98 561 гривню за проведення судових експертиз. Захист колишнього президента України Віктора Януковича обіцяє подати апеляцію на вирок Оболонського районного суду Києва. (Радіо Свобода/Радіо Свобода)   Меркель і Макрон підписали новий договір про дружбу між ФРН і Францією. 22 січня лідери обох європейських країн поставили в німецькому місті Аахен свої підписи під текстом Аахенського договору, який поглибить співпрацю між двома країнами в таких галузях, як економіка, політика, культура та сфера технологій. Один з пунктів угоди передбачає тісну співпрацю Берліна й Парижа задля спільної зовнішньої та безпекової політики в ЄС. Крім того, уряди обох держав планують у майбутньому узгоджувати свої дії у таких питаннях, як зовнішня політика, європейська політика та галузь оборони. (DW)   ПАРЄ ухвалила резолюцію із закликом звільнити ув’язнених Росією українських моряків. Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію із закликом звільнити українських моряків, яких Росія захопила поблизу Керченської протоки наприкінці листопада 2018 року. Доповідь та резолюцію “Ескалація напруженості навколо Азовського моря і Керченської протоки та загрози європейській безпеці” підтримали 103 депутати. Троє висловилися проти, 16 – утрималися. ПАРЄ, зокрема, засуджує застосування військової сили Росією проти українських військових кораблів та їхніх екіпажів. (Радіо Свобода)   Пам’ятник Суворову в Київському військовому ліцеї демонтували. Пам’ятник російському полководцю Олександру Суворову в Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна демонтували, повідомив співробітник Українського інституту національної пам’яті Богдан Короленко на своїй сторінці у Facebook. (Facebook)   Луценко не має доказів причетності Кучми до вбивства Гонгадзе. Генеральний прокурор України Юрій Луценко заявив, що доказів причетності Леоніда Кучми до вбивства Георгія Гонгадзе немає, а смерть екс-глави МВС Юрія Кравченка була самогубством. За словами Луценка, майор Микола Мельниченко так і не здав у прокуратуру оригінали записів, які він таємно робив у президентському кабінеті. (DW)   Тренер збірної України з футболу заробляє з російськими олігархами. Як засвідчило розслідування DW, Андрій Шевченко причетний до розвитку компанії Романа Абрамовича, яка видобуває золото в Росії. Щороку компанії холдингу Highland Gold Mining Limited Романа Абрамовича видобувають тонни золота і срібла на суму понад 300 мільйонів доларів.За даними реєстру компаній Великобританії, Шевченко з грудня 2015 року є співвласником інвестиційної брокерської компанії MC Peat & Co. LLP. Ця лондонська фірма уповноважена залучати інвесторів у бізнес Highland Gold Mining, маючи статус офіційного брокера акцій холдингу, які котируються на Лондонській біржі. Інвестиційні брокери, як правило, отримують комісію від розміщення чи продажу цінних паперів. Акції Highland Gold Mining за останні роки виросли в ціні у півтора рази, а капіталізація сягнула понад 600 мільйонів доларів. Українські журналісти не раз запитували Андрія Шевченка про його бізнес. Утім, тренер збірної відмовляється говорити про це. (DW)   Німецький імміграційний закон: суперечки не вщухають. Уряд ФРН готує новий закон про імміграцію, який допоможе спростити працевлаштування іноземних фахівців. Перший законопроект вже викликав суперечливі реакції: підприємства його підтримують, а профспілки та опозиція - критикують. Соціал-демократам вдалось відстояти внесення у законопроект норми про те, що у майбутньому до Німеччини зможуть в'їжджати і ті, хто ще не отримав конкретної пропозиції роботи. Вони матимуть півроку для пошуку роботи в Німеччині. У наступні місяці партії ще запекло сперечатимуться щодо окремих пунктів законопроекту. Остаточну версію закону обіцяють представити до кінця року. (DW)   Парламент Греції ратифікував угоду про зміну назви Македонії. Уряди прем’єра Алексіса Ципраса і його македонського колеги Зорана Заєва підписали відповідну угоду в червні 2018 року. Документ передбачає зміну назви Македонії на Північну Македонію, щоб Афіни розблокували вступ Скоп’є до НАТО і ЄС. Парламент Македонії після тривалих дебатів 11 січня затвердив зміни до Конституції країни про її нову назву. (Радіо Свобода)   Росія й НАТО не дійшли згоди щодо ракетного договору. Представники Росії і НАТО не змогли домовитися щодо Договору про ракети середньої і малої досяжності, заявив генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ по завершенні зустрічі Ради Росія-НАТО 25 січня в Брюсселі. За його словами, Росія “не продемонструвала готовність змінити свою позицію” з приводу ракети типу 9М729, яка, як вважають США і їхні союзники, порушує параметри договору. (Радіо Свобода)   Міноборони: один військовий загинув, 4 поранені на Донбасі. Один військовий Об’єднаних сил загинув і ще четверо були поранені внаслідок обстрілу з боку підтримуваних Росією бойовиків вранці 25 січня, йдеться в повідомленні на офіційному сайті Міністерства оборони України. “За оперативною інформацією штабу ООС, сьогодні вранці, в районі н.п. Катеринівка, що на Луганському напрямку, російсько-окупаційні війська підступно обстріляли з ПТРК автомобіль українських захисників, внаслідок чого один військовослужбовець загинув, четверо отримали поранення”, – йдеться в повідомленні. (Радіо Свобода)   Європейський центральний банк припинив друк банкнот номіналом 500 євро. З 27 січня 2019 року більше не випускатимуть в обіг банкноти номіналом 500 євро 17 із 19 національних центральних банків Єврозони. Deutsche Bundesbank та Oesterreichische Nationalbank продовжать випускати в обіг ці банкноти до 26 квітня цього року. (ЄЦБ)   Відео тижня Зведений оркестр Збройних сил України та Національної гвардії виконав 30-хвилинну програму на честь оборонців Донецького аеропорту імені Прокоф'єва. Під час мистецького дійства, присвяченого четвертій річниці 242-денної героїчної оборони летовища, у міжнародному терміналі аеропорту «Бориспіль» військові музиканти виконали тематично підібрані композиції, серед яких твори Бетховена, Шопена, Морріконе, а також твір Сергія Прокоф'єва «Танок лицарів» із балету «Ромео і Джульєтта». У рамках всеукраїнського флешмобу військові оркестри зіграли у семи містах в усіх робочих аеропортах України. Автор: Сергій Рачинський для UAportal.cz